Літо у бабусі завело у казку –
Море полуничне і три тони ласки.

Сім вітрів у жмені осідлали змія –
Хвостиком виляла паперова мрія...

Книги електронні дорогі і модні
Теж відпочивають. Вчора і сьогодні...

Бо теплом хвилюють води у ковбані,
Карасі зібрались плавати в сметані..

Бігати охота – то дітей робота,
Мурчика в чоботи, м’ячик у ворота

Буде нам від мами зауважень жменя...
Ліки від бабусі – баночка варення!

Я заповім тобі мій сину -
Це сонце, небо і поля.
Славетну Нашу Україну,
І твоїх прадідів ім’я.
Я подарую свої мрії.
І щоб людиною навчу.
В любові, вірі і надії
Пройти стежинку нелегку.
Щоб твоя доля легкокрила,
Тобі щасливою була.
Здорових діток народила,
Та довголіття принесла.

Що там коїться: навколо
Вже весна співає соло,
Промінці танцюють скрізь,
Прилетів весняний гість.
- Соловей, привіт тобі
Із тутешньої землі!
- І тобі привіт, Їжаче,
Заспіваю я, одначе.
Ось почувся дивний спів.
- Що з тобою, друже мій?!
Де подівся голос твій?!
- Горе, горе! Що зі мною?
Театральний виступ!.. Горе!
- Так! Це справи не прості.
Треба лікуватись!
- Процедури, процедури…
Де про це дізнатись?
- До Сови ти полети:
Все на світі вона знає.
А живе стара у гаї
Допоможе все дізнатись.
- Дякую тобі, Їжаче,
Полетів я до Сови,
Лікар ж бо це лісовий,
І, гадаю, допоможе
У проблемі мені цій:
Вилікує голос мій.
До Сови летить цей птах,
Підлітає до дупла.
- Добрий день, – гука з двора, –
- Хто й навіщо там прийшов?
- Я Соловей, прийшов сюди,
Бо голос мій пропав на чужині.
І хочу Вас я запитати,
Чи Ви не знаєте, де взяти?
- В темнім лісі, густій чащі
Росте квітка чарівна
Тож і відповідь одна:
Якщо зможеш віднайти,
Вип’єш трішечки роси
І повернеш голос свій,
Оперний чудовий спів.
-Дякую тобі, Сова,
Бо печаль мене пройма!
… Долітає вже до чащі
Соловей наш бідолашний
Опустився відпочить –
Квіточку зумів зустріть.
Підлетів, роси напився
Й дію чарівну відчув:
Ліс його увесь почув.
Диво-звуки полетіли.
Птаство все-усе зраділо!..
Соловейко наш зрадів,
На концерт свій полетів.
Браво! Біс! Усі кричали
Славно всі аплодували.

2011, зима

Сонечко-це також он яка кульбаба!
В небі волошковім полум'яна зваба.
Хтось на нього дмуха -
жовта завірюха.
Парасолі світла трави упіймали.
Дивувались хмари -
білі капризухи,
як в отаві пахощів соняхи зростали...

На платье у Наташки
Яркие кармашки,
А в кармашках пятнышки
Спрятались от бабушки,
От конфетки пятнышко,
От малинки пятнышко,
Пятнышко от сливы,
Чуточку подливы,
Вишня как туда попала?
Только вишни не хватало!
Сердится Наташка,
- Не яркие кармашки!
Что такое, почему?
Ничего я не пойму!
Платье бабушка стирает,
А Наташка напевает,
- Убежали пятнышки
От любимой бабушки,
Снова у Наташки
Яркие кармашки!

Каштан морозивом узявся торгувати
(холодить його листя-опахало).
Бузковий пудинг манить ароматом:
Так хоче, аби ти покуштувала.
Цукати сонечка у ніжних маргаритках
Розсипані в смарагдовому джемі…
І вабить формою смачна ірису квітка,
Кульбабкове всміхається варення.
Солодкі звуки так стрічають лунко!
І пудрять землю пелюстки вишневі…

Чому соромишся, малесенька ласунко?
Для тебе всі солодощі травневі!


2009-2012

Що тобі дарує крила?
То твій рідний край.
Що тобі дарує силу?
То твій рідний край.
Де найкращі в полі квіти?
В рідному краю.
Де найкраще в світі жити?
В рідному краю.

Де дитині найтепліше?
В маминих руках,
А душі найспокійніше
Там, де рідний дах.
Скільки б років не минуло,
Ти не забувай,
Що завжди тебе чекає
Милий серцю край.

Де співали колисанку?
В рідному краю.
Де стрічатимуть на ганку?
В рідному краю.
Де найкращі в полі квіти?
В рідному краю.
Де найкраще в світі жити?
В рідному краю.

Довжелезними ногами
Ходить Бусол берегами,
Ледве зовсім не загруз
Довгошиїй Чорногуз,
Стихли жаби - небезпека!
Поряд клекотить Лелека.
Ходить-бродить Жабоїд,
- Де сховався мій обід?
Вихваляється Дзьобун,
- Не сховається цвіркун!
Ось і загадка для вас,
Скільки птахів є у нас?

Ліда в ластовинні є майстриня нині,
В глині її пальчики, навіть сукня синя.
Ліда ліпить ластівку, що живе в долині,
Ведмежат і зайчика, бджілку на ожині.
Ось рудіє квіточка — виросла ж у глині!
Всіх потішить дівчинка — носик в ластовині.

Хвалилась сорока, що вчила уроки,
Хвалилась сорока, що має Буквар!
Ворони злетілись, ворони усілись,
І навіть забули солодкий сухар!

Шуміли ворони, кричали ворони,
"Ми теж хочем знати й читати Буквар!
Взялися у боки, - Допоки , сороко,
Ми будемо знати одне тільки - КАР?!"

Шуміли ворони, кричали ворони,
Зібрався у лісі пташиний базар,
Кричали ворони:"Ми справжні персони!
Листаємо разом новенький Буквар!"

У школі сорочій, із ранку до ночі,
Вивчають ворони чудовий Буквар,
Сорока охоче із ранку скрекоче,
Та знають ворони одне тільки - КАР!

Свій новий кептарик -
Одягнув комарик,
а веселі мухи —
Білі капелюхи.
А пузатий дядько Джміль -
Одягнув зелений бриль.
Мурашина — у хустину,
Ще й вдягла чоботи сині.
Всі зібрались на парад,
Бо зацвів учора сад.

Зайченя в легких хмаринах заблукало:
Бігало, звивалося, стрибало...

Із веселки враз пірнуло у ставок –
Насмішило заклопотаних качок

Від хмаринки-лиса утекло -
Накивало п’ятами в село...

І не зчулося, а день пройшов...

Утомившись, в сонечка спитало
І питання невесело пролунало:

«Ти яскраво бачиш з висоти...
Як мені додому шлях знайти?»

Сонечко шмигнуло під панаму:
«Поцілую тебе в носик, наче мама,

І за мить мине дитяча втома,
Любо-мило ти прокинешся удома!»

Долонька у мами, долонька у тата,
а ніжки у мене, мені ж крокувати!
Бо я, як те сонечко, в будень і в свято,
А сонечко більше, ніж гори Карпати!

Півзатишок - мама, півзатишок - тато,
А разом нас троє, учись рахувати.
Один - це мій носик, два - оченята,
Як в мами і тата, і у кошеняти.

Сім'я - це багато, це мама і тато.
Промінчики - діти, ану ж танцювати
Для тата і мами, для мами і тата,
Ці ніжки, як в кізки, усе б їм стрибати!

2012

А що там на небі?
Коромисло різнобарвне?
А відерця-озерцята?
Як гарно!
Ясно виблискують,
барвами граються:
дощик закінчився-
з сонцем вітаються.
Усмішка човником,
швидше черпай,
озером бавиться
сам Небограй!!!

А в моїй країні
Барвінково-сині,
Весняні як сад
Очі у дівчат

Хлопці русочубі
До роботи любі,
До пустощів теж
Їх не встережеш!

Люди – гонорові
У своїй любові
До рідного краю,
Прадідів звичаю.

Він з комп'ютером на ТИ,
Розумніших не знайти,
Віртуальний творить міст
Диво-майстер ПРОГРАМІСТ.

Літаком керує вправно
Коли навіть в небі хмарно,
Посміхається з висот
Найхоробріший ПІЛОТ.

Треба знати, що без плану
Не збудуєте й майдану,
Точно вирахує вектор
Геніальний АРХІТЕКТОР.

Він, як лікар Айболить,
Знає що і де болить,
Кличуть фермер і свинар,
- Порятуй, ВЕТЕРИНАР!

Зникло світло, що робити?
По кімнаті як ходити?
Мама каже, - Без істерик,
Допоможе нам ЕЛЕКТРИК.

Хоче знати дітвора
Звідки виросла гора,
Таємниці зніме полог
Мандрівник-герой ГЕОЛОГ.

У кафе чи ресторані
Допоможе пану й пані,
Страв обрати варіант
Пособить ОФІЦІАНТ.

Професії (це кожен знає!)
Важливішої немає!
Він - наставник і навчитель,
Мудрий, приязний УЧИТЕЛЬ.

Він закони добре знає,
Помилку відраз впізнає,
Будь-який важливий лист
Враз напише вам ЮРИСТ.

Всім відомо, що давно
Люди винайшли кіно,
А знімає фільм не мер,
А відомий РЕЖИСЕР.

Бачила нині першого джмеля,

Важного-поважного, як депутат міськради,

Гудів діловито, шугаючи малявок-мурах на стеблах кропиви,

Кпини свої відпускав, мочив анекдоти,

Доти, казав, будете шукати сенсу життя спільного,

Доки сивина вкриє голови дурнуваті.

Отакий от джмеляка трапився мені нині

Покататися б на його спині пухнастій,

коли цвістимуть кульбаба, ромашки, коноплі та маки

а також гречка, в яку люблять попи скакати,

батоги Петрові, не того, що відрікся тричі,

а іншого Утеклого в Шевчукові світи з нашої віковічної Руїни...

Як тобі така перспектива, Джмелику_мій_Пухнастий?

Візьмеш мене на спину, піднімемось на твоїх крилятах?

Подивимося згори на яри, гаї, хутори, де хаток небагато?

Якраз стільки, щоб кожна з них була зкраю?

Знаю там неодмінно буде пасіка біля тієї, з ясиновим тином...

Не хвилюйся, братику, вона буде джмелина...

Малий їжак нанизував листочки.
І появився комірець сорочки.
Сміявся щиро радий їжачок:
Було не видно гострих голочок!

Спи, моя доня, спи, моє сонце,
Місяць яскравий загляда у віконце.
Пісню тобі вітерець заспіває,
Ніжно тебе заколисає.

Спи, моя квітко, закривай оченята,
Нічка прийшла, засинають малята.
Зірочки в небі тобі посміхнуться,
Спи, моя доня, спи, моє сонце.

Спи, моя квітко, а я помолюся,
Та перед Богом за тебе вклонюся.
Спи, моє золотко, спи, засинай,
Мама з тобою, спи, баю-бай...

Ножкой топает малышка,
- Не хочу читать я книжку!
Буквы скачут, как хотят,
Прыгают из ряда в ряд!
Не читаются слова,
Просто кругом голова!

Мама рядышком присела,
Мама в книжку посмотрела,
И сказала, - Плачет книжка,
Подвела её малышка,
Всё бы бегать да играть,
Лишь бы книжку не читать!

Тихо села рядом дочка,
Водит пальчиком по строчкам,
И не плачет больше книжка,
Дружит с книжкою малышка.

Ой болить, болить животик, –
хвилюється бегемотик.
А зваріть мені компотик
із черешень і суничок,
слив, ожини і порічок
та додайте цукру, меду.
Відчуваю я потребу
у млинцях і пиріжках.
Не відмовлюсь від цукерки,
з кремом я люблю десерти
і морозиво з варенням,
чай з малиною, печення,
манну кашку і повидло.
Поки все. Там буде видно.


березень'2012

Вона летить до нас на вітерці,
Торкаючись дахів старого міста.
Услід щебечуть гамірливі горобці...
На низці фіалкового намиста
Веселка затаїлася чудна.
Сережки із березових бруньок -
Вона така тендітно-чепурна.
Веселощами манить діточок:
Танками під краплинами дощу,
Смішними піджмурками у дворі
Радійте, забавляйтесь досхочу,
Допоки сонячний ліхтарик угорі!
У Неї посмішка заквітчано-наївна,
Тонких парфумів стрічка запашна...
То не княжна, а також не царівна.
Привітна юна панна, хто Вона?

от вже Бог послав королеву гірше мачухи -хіромантики
Замість туфликів Попелюшці
кришталеві вдягає салатники
попіл подумки роздуває носить воду живу з Опішні
королеві лишилось жити із тридцятку солодких вишень

царство дуже у королеви сплять у нірках зубаті миші
потяг мирно собі чиргика потяг їде а Ваня лізе
а коли вона варить каву п’ятірнею волосся гладить
б’ють копитами коні в милі бо з горнятка вилазять гади

муж давно вже на неї плюнув от бери і роби що хочеш
олівцями вона малює історично – трагічні порчі
а тоді вдягає перуку темно-синю
забрала в Мальвіни
і блукає самотнім містом диха в ребра чужій дитині

от сопливу б таку і добру чи таку як сама Білосніжка
білоручка і синьоочка хай блондинка іще північна
королева тоді б не злилась купувала круті босоніжки
сукні сонячно – веселкові і складала блакитні вірші

але поки мете мітлою не прийшла ще легка розгадка
коли хочеш принадить щастя то роздай і сама багато
зайцю моркви
ведмедю меду
білий вельон для Попепелюшки
будуть діти в бузковім домі лимонадні катати груші

Подавайте вже коня!
І сідлайте мою долю…
Я скакатиму щодня,
Я стремітиму до волі!

Хоч не раз з коня впаду
Чи знесилюсь в цьому гоні –
До мети однак прийду –
В чарах звершень я полоні,

В чари чину і краси
Я без тями закохався.
Ось і кінь. Давай, неси
…У вчорашнім слід зостався.

28.ІІІ.2012 р.

"Сакура"

Рожеве листя крізь роки,
Хоч горне сходом сонця вітер,
На кроки сакури тендітні
Несхожий зовсім світ людський.

Щоб пити краплю дощову
Здійматись в небо вишня мусить,
Нехай гарячий вітер сушить
Вишневий цвіт, як покрову.

В дівочій вроді чарівній
Своєю тихою ходою,
Над сакуровою водою
Вона народить навесні.

Коли людина ловить час,
Не поспішає вишня зовсім,
Бо знає, знов приходить осінь
На Землю не в останній раз.

Розкаже сакура, що мить
Проходить не завжди даремно,
Якщо одну хвилинку чемно,
У мудрім спокої прожить.

А ті, хто зірве їй красу
Та розгойдає ніжні віти-
Вони, немов бентежні діти,
Не мають гідного часу.

Бентежність їх, безсилу лють
Гаряче сонце покарає
А вічна сакура здолає
Краси та спокою свій путь.

Олександр Сичьов-2011р.

Каже місяць:"На добраніч!
Пізній вечір вже надворі.
Вам бажають "На добраніч"
В вишині сріблясті зорі!"
На добраніч! - каже кішка
Трьом пухнастим кошенятам.
На добраніч! - каже мишка
Двом хвостатим мишенятам.
На добраніч! - каже квочка
Жовторотикам-курчатам.
"На добраніч, мій синочку!"
- у чоло цілує тато,
"На добраніч, мій дзвіночку!"
- обіймає доньку мати.
На добраніч! - ніч шепоче,
Розгорнувши темні крила,
Мишка у кутку шурхоче,
Мабуть ще не все зробила.

Дощик падає на стріхи,
На поля і на ліси
Люду вправному для втіхи,
Для багатства, для краси.

Соломійка плаче вдома
І розради тут нема!
Дощ для неї - наче втома,
День проґавила дарма.

Їй би у квача пограти,
А уроки – підождуть.
На скакалці б пострибати,
Й друзі в гості не ідуть...

„Я ображуся на тебе,” –
крикнула услід дощу.
А ромашка їй:„Не треба!
Я ж тоді не підросту!”

Зовсім це не сміхота,
Справ багато у кота!
Потягнутись на світанку,
Покачатися на ганку,
Повилизувати спинку,
Подрімати ще годинку,
Потім смачно попоїсти,
Потім позручніше сісти,
Потягнутись солоденько,
І поспати ще гарненько!
Зовсім це не сміхота,
Справ багато у кота!

Узялися дельфінята в морі
М'ячика ганяти.
Між буйками їх ворота:
звідсіля і он аж доти.
Не минуло і хвилини -
М'ячик точно в ціль полинув.

Всі завмерли у напрузі...
Воротар не схибив, друзі!
А що ним була акула -
То м'яча вона ковтнула.

У нашому дворі
пліткують снігурі,
підхопили знову
дітвори розмову:
запевняла Настя,
що прийшла у гості
фея-чарівничка,
на плечі – синичка,
сукня із ромашок.
«Фантазерка наша, -
хмикнула Софійка, -
а до нас з Матвійком
ельфики крилаті
ходять зимувати».
Катруся підказала,
бо пори року знала:
"то вже прийшла Вона –
заквітчана Весна!"
........................
Сполохані птахи:
тільки «кі-ги-кі-ги».

- Мамо, а правда,
що діти – це квіти?
Ми ж бо не троянди,
Діток не підлити!…

- Діти для матусі –
Серця квітничок:
Доньки – маргаритки
Пролісок – синок.

Щедро виростає
Той квітковий цвіт,
Ласкою сповитий
Від найперших літ.

- Нумо, п’ятий, на урок!
Промовляє жваво Вова
Вниз по сходинках плиг-скок.
- Зараз буде рідна мова!

- Зараз буде рідна мова! –
Пританцьовують хлоп’ята.
- Рідна мова! Рідна мова! –
Мов пташки дзинчать дівчата.

А дорогою до класу ,
Завітали до їдальні:
З’їли борщику відразу,
Пампушок, котлетки сальні.

У буфеті є смачненьке!
Шоколадок ціла тьма!
Все, що хочеш! Рідна ненько!
Колом піде голова!

- Може, нам вже час до класу?
- Ні! Погратись ми забули!
Бо перерва – це прекрасно!
А дзвінка ми ще не чули.

Відлетіла геть журба,
Бо солодощів поїли.
Ось і дзвоник, вся юрба:
- Рідна мова! Все! Побігли!

Дмитрик, Ігор, ще й Максим
Для контролю прокричали:
- Рідна мова! Чути всім?
Ми урок давно чекали!

І помчали вмить до класу
П’ятикласники веселі.
- Тут не знаємо образи!
- Школа – рідна нам оселя!

Поспішає п’ятий клас
До учителя на мову.
Тут об’єднує щораз,
Щира радість від розмови!

Ось, нарешті, й кабінет.
- Ой, нарешті, рідна мово!
І шевченківський портрет! –
На дітей погляне знову.

Ноги в руки, на місця.
Книжку, зошита дістали.
Дзвоник лине до дверцят,
Кажуть учням: «Розпочали!».

Вчитель легко в клас зайшов,
Привітався, посміхнувся,
Щоб сьогодні в класі знов
Ти незнань своїх позбувся.

Щоб в країну дивослів,
Дивообразів пірнули.
Якщо хтось не зрозумів –
Пояснить аби збагнули.

Як натхненно п’ятий клас
Найріднішу любить мову.
Дуже добре кожен з нас,
Знає силу й ціну слову.

Кожен знає: вигук, частку,
Дієслово – все й будь-що!
Мова – ненька, подих, ласка
Для синів своїх й дочок!
………………………….

Ось такий простий сюжет,
Що з життя - в основу,
Змалював дітей портрет:
Марка, Павлика - чудовий.

Змалював він: Ігоря,
Лору, Германа, Арину
І Оксанку – ці ім’я,
Не забудуться віднині!

Ще згадаємо: Мишка,
Віолетту та Євгена;
І Оленку, і Славка;
Ось Марійка – з гобілену.

Поспішатиме цей клас
На уроки разом жвавий.
Сподіваюсь, вразив вас
Цей сюжет з життя цікавий…

10.11.2010

Ніч. У буді спить Бровко.
Завірюха в шибку диха…
Ходить слон коло вікóн,
А за ним слониха тихо.
- Ой ти, слоню, - каже, - милий,
Всі двори ми обходили…
Затісні нам людські хати -
Де ми будем ночувати?
- Ми б навстоячки в савáні
Подрімали, моя пані:
Нам би в Африці, крім неба,
Даху іншого не треба.
Та в чужому краї цьому
Все так дивно й незнайомо…
Пада білий пух лапатий –
Холодно надворі спати…
- Любі слоню і слонихо,
Я розраджу ваше лихо:
Знайте, я зовусь Олеся,
Ну, а ви мені снитеся.
Лиш зі сну я рано встану -
Повернетеся в савáну!

Посміхніться - вже весна...
Ще очікують морози,
Мабуть будуть вітри й грози,
Але весна переможе,
І здолає перешкоди,
Птахи заспівають пісні,
І розквітнуть квіти різні,
Задзюрчать струмки малі,
Оживе все на Землі!
***
Рівне 2012

Спи спокійно, засинай,
Мамі відпочити дай.
Закривають оченята
Всі дорослі і малята.
Спи спокійно, мій хороший,
Завтра буде день погожий.
Спи спокійно, рідний, спи,
Хай тобі присняться сни
Кольорові та ясні.
Хай до тебе не приходять
Сни лихі та непогожі.
Завтра гляне у віконце
Ніжне та привітне сонце.
І почнеться день новий,
Але зараз, рідний, спи…
Спи спокійно, засинай,
Мамі відпочити дай.

Відео до дитячого віршика

Відео до дитячого віршика

Відеопроект "З любов'ю до дітей"

Відеопроект "З любов'ю до дітей"

Відеопроект "З любов'ю до дітей"

Сів метелик на жирафу,
А жирафа – боягуз.
Заховався він у шафу,
Бо подумав – «землетрус».

Рано вранці равлик встав,
Свій будиночок прибрав.
Рівно ралив нивку равлик -
У ріллю посіяв щавлик.

Женихався жук до бабки:
«- Пропоную вуса й лапки.
Одружитися охота –
З вами житиму в болоті».

Закружляла спритна бабка:
« - У болоті з’їсть нас жабка.
Бережімо вуса й лапки,
Краще жити на кульбабках!»

Порося вдягло чоботи
Й подалося до роботи.
І тепер його турботи –
Не бруднитися в болоті.
Тож про взуте порося
Знає ферма вже уся.

2012

Миша миші розказала:
- я в коморі вкрала сало.
Ну а котика зустріла –
З ним я салом поділилась.

Зимою вони спали,
На тепло чекали...
Та тепер прокинулись,
Бо сонця тепле колесо
Зігріло ніжно - проліски.
2012

Золотом малює сонцеказку
Сонячне проміння за вікном,
Про ведмедика, про кішку, і про ласку,
Про Івана з чарівним пером,
Про царівну з лицарем у парі,
Про веселих гномів і дива,
Про краплинку, що живе на хмарі,
Про таємні, чарівні слова.
Затанцює промінець на щічках:
"Прокидайся! Ранок на порі!
Вже вплітає веселкову стрічку
У волосся сонце угорі!"

.

мої безневинні дитячі ігри починалися зазвичай фразою:
"а зараз заплющіть очі..."
потім можна робити будь-що-будь, бо уже не страшно,
бо світ залишився за ширмою, а ти страусихою заховалась у мріях...
спершу зробим намет під столом,
теплий плед стане нашими стінами, а ліхтарик - єдиним сонцем.
ми посадимо на коліна наших ляльок, пупсиків, пам'ятаєш отих, маленьких,
я одежу дівчачу із них здирала та просила маму пошити хлопчачу,
щоб були у нас пупси-сини та пупсята-дочки…
ми вдягнемо на них віночки, в скатертині зробим віконце та сидітимем тихо-тихо
аби лихо яке не стривожити, аби душі наші ще не стриножені
вилітали з-під стола ширяти спочатку кімнатами, потім сходами, а далі ти знаєш, серце,
натискайте, ніженьки, на педалі. хай крутиться колесо долі:
на долівці у нашій схованці місця, мов на плато Наска, кажуть там космодром був,
прилітайте Боги, будь-ласка, що створили нас отакими дітьми,
ми і за сорок починатимем наші ігри все так же сакраментально:
"а зараз заплющіть очі..."

Як затишно зимою у селі!
Бабусин пес ховається у буду...
Рум’яні всі – дорослі і малі:
гуля мороз! А я гулять не буду.

А я собі залишусь у теплі,
візьму в печі горнятко з “соняхами”,
забуду всі печалі, всі жалі,
у кріслі сяду, обкладусь котами...

Василь, Мурко – м’які, як подушки,
солодко сплять мої дряпучі киці.
Подивишся – не скажеш “хижаки”:
під щоку лапка, хвіст, як у лисиці...

Сидітиму й дивитимусь, як дим
стовпом стоїть усюди над хатами,
як сонце у віночку крижанім
хоч світить, та не гріє промінцями.

Як затишно зимою у селі!
Тріщать у грубі галузки соснові,
мороз квітки виписує на склі –
і хочеться дивитись знову й знову.

Настане вечір. Червоно навкруг.
Казав дідусь, це значить – буде вітер.
Уповні місяць, завмирає рух,
а зорі чисті, ніби хтось їх витер...

Казкова ніч. Хати – немов гриби,
шапками снігу вкриті аж по вуха.
Дзвенять у лісі сосни і дуби,
а вітер спить. А місяць тишу слуха.

2005

У бабусиній хатині –
дві кімнати, кухня й сіни,
тепла грубка, стіл широкий,
і... легенькі чути кроки.
Це бабуся встала рано:
будуть пироги рум’яні!
Із картоплею з грибами
пахне в хаті пирогами...
...Вчора ми ходили з татом
у сосну гриби збирати.
У хатинці з голочок
заховавсь боровичок!
Он сосна стоїть низенька –
там маслят блискучих жменька.
А із цими – справжнє горе:
ну й красиві ж мухомори!
Тільки їсти їх не можна –
це у лісі знає кожний:
білка, заєць і їжак,
навіть муха і слимак.
– Ці гриби – лиш для краси,
їх до столу не неси!..
Стежка-стежечка мала
нас додому привела.
Наша хата – майже в лісі,
заблудився мох у стрісі...
Сонечко вже за селом,
пахне затишно димком.
Борщ бабусин – смакота!
покладу під бік кота,
щоб тихенько муркотів...
Будем ждати пирогів.

2005