На прогулянку бігцем
з задоволеним лицем

поспішу, нехай надворі
віє вогкістю зі зворів.

Не завадить і мороз.
Буде хай який прогноз,

з дому вийду все одно.
(Загартовуюсь давно).

А якщо насуне грип,
щоб до мене він не лип,

їм цибулю і часник.
Від них вірусам гаплик.

У скрутну годину маску,
тобто марлеву пов’язку,

на обличчя начеплю.
Проковтну і «Таміфлю»,

якщо лікар мені скаже,
ну, а градусник покаже.

Знай, «свинячий», стрінеш бій!
Укоротиш норов свій.

А вакцина ось прибуде –
іще гірше тобі буде!

2017

Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Де за мить засяяв блиском
Чуб невтомного хлопчиська, -
Не впіймати, ні догнати
Нам оцього хлопченяти.
11.11.26

У Юрковому пеналі учинився бунт, —
не всі речі мають право мешкати отут.
— У цій тісняві страшенній, — криком олівці, —
нам подряпали всі грані зайві камінці!
Ручки кулькові — тієї ж:
— Геть звідсіль, болти!
Нехай разом із гайками в інші йдуть світи!
Навіть ластики подерті скрикнули слова,
захищаючи із денця на життя права.
Лиш лінійка, що зігнулась у круту дугу,
не могла ректи нічого, крім «ага» й «угу».
І фломастер бідолашний вже лишень зітхав,
бо, утративши кашкета, третій день всихав.
Не на жарт перелякався тут складаний ніж —
сподівався ж керувати за царя не згірш.
— Геть, нездари до навчання: жуйки, шпичаки!
Вам, — кричали шкільні речі, — шлях на смітники!

І тріщав пенал нещасний — світові не рад.
Наведи, Юрку, нарешті у пеналі лад!

2017

Усі шишки на ялинці
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!

Та ялинці геть не спиться:
Вже на гілочці синиця,
Он метелик пролітає,
Бабка весело кружляє.
Не вагаючись ні трішки
Біжить білка по горішки!

— Нема, вітре, коли спати,
Гостей буду зустрічати!

1
На галявині у лісі мешкав їжачок,
що носив завжди на спинці безліч голочок.
Був кравець він знаменитий, майже кутюр’є.
Поміж всіх майстрів найкраще діло знав своє.
Обшивав усіх в окрузі, навіть горобця.
До душі припала дуже йому справа ця.

Якось вранці до майстерні
із сусіднього села,
подолавши хащі темні,
біла гусінь приповзла.

— Дорогий ти наш їжаче,
подивись, як гірко плачу,
що негарна я така.
Люди кажуть: аж бридка.
Тож поший для мене шати.
Ладна гроші всі віддати —
тільки б стати, як оса,
щоб і талія, і крильця...
А зумієш, то й коса...
Щоб була я милолиця...
— Зупинись! Хірург не я!
Ось і відповідь моя.

Гусінь плаче, не вгава:
— Чула, твориш ти дива...
— Досить! — гримнув їжачок, —
досить сліз і балачок!

Лапки вгору підійняв
і замовлення... прийняв.

Підбирав спочатку стиль
серед модних течій, хвиль.
Спритно креслив, малював,
шив і, врешті, гаптував.
Аж змарнів з такої праці.
Тільки й був костюм на гадці.
...Змайстрував жадані шати.
Час обнову одягати.

Дорогенький мій читачу, а чи скажеш ти, яка
найгарніша пора року: і яскрава, і дзвінка?
Чую, чую: це — весна!
(Хто з дітей цього не зна).
Тільки в неї стільки квітів, а на квітоньку сіда
переливниця. Погляньмо! Хто ж в ній гусінь угада?!

Їжачок сміється в вуса:
«Може, й я літать навчуся».

2
Всеньке літо їжачок
з лап не кидав голочок.
Шив трояндам сукні пишні
і вуалі ніжні-ніжні.
А жукам шив сюртуки...
Все виходило з руки.
Та незчувся, як зима
нагодилась крадькома.
Припорошила доріжки.
Як йому ходити пішки?
Склав тоді їжак тканини
до теплішої години.
Розібрав пухкеньку постіль:
«От тепер посплю удосталь».

Раптом стукіт у вікно.
(Та не стукали ж давно).
Бачить: заєць на порозі,
слова мовити не в змозі,
так захекався від бігу
по білесенькому снігу,
— Ї-їжачку, д-д-допоможи!
«Ні», благаю, не кажи.
Іще трішки попрацюй,
кожушка перелицюй.

Від зухвалості такої
кутюр’є наш ледве встояв.
— Сплять узимку їжаки!
Чи тобі це невтямки?
Час мені до подушок.
Маєш гарний кожушок!
— Так помітний в ньому я
клятим лисам вже здаля!

Що тут вдієш? Зайця шкода.
Та й недовга це робота.
— Добре, — вимовив їжак, —
дай кожух, візьми піджак,
на ослінчик сядь до груби,
щоб не клацали так зуби.

Кожушок переладнав.
Білим–білим заєць став.
Біга лісом до сьогодні —
вороги спіймать негодні.
Їжачок, нарешті, спить,
про високу моду снить.

2017

Біля школи в колі друзів скаржився рюкзак:
«Нема в мене щастя-долі, бо Юрко Козак

бува, кОпає знічев’я (а хіба ж я м’яч),
підкидає, часом, вгору: він, мовляв, силач.

Ось на ковзанці учора на мені з’їжджав -
чи таким розвагам буде врешті-решт межа?

Всі намуляв мені боки, загубив пенал,
як нічого і не сталось, рушив у спортзал...

Як чинити? Сам не знаю...» —
в розпачі рюкзак.
Вкрай зганьбив Юрко —
бешкетник прізвище Козак.

2017

Ну, а це що за дивак?
Упізнати його як?

У брунатному вбранні
ще й подібний до свині.

Хвостик — скручений гачок.
Має бути й «п’ятачок».

Придивляюся: та ні —
голова не як в свині.

Тоді що ж це за один?
Родом з гір він чи з долин?

Біографія яка
у товстого дивака?

Чи насінням висівався,
чи у світ з розсади п’явся?

Як із сонечком дружив?
І яку водичку пив?

Слухав музику чи ні,
чи сподобались пісні,

що бджола йому співала,
чи нудився від вокалу?..

«Не впізнали жовтяка,
на насіння огірка?» —

обізвалася сусідка,
щойно вийшовши з повітки.

О-он чому так забарився,
Ледь Хро-хроком не зробився!

2016

Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.

Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.

Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:

«Бідолашненьке маля.
Вродить же таке земля!»

Де й взялася хмара зліва,
і не дощ вперіщив — злива.

Напоїла все довкруж,
наробила ще й калюж

на майбутнє, про запас.
Тепер в лісі — просто клас!

...Маслючок прокинувсь рано,
почувається прегарно.

Ненароком — зирк у воду.
Що за диво? Ох і врода!

— Хто оцей великий гриб?
— Так це ж ти — маслюк Пилип, —

відгукнулись всі навкруг,
розпочавши жвавий рух.

Придививсь маслюк пильніше.
— Спра-а-авді я. Лише...
«крутіший»!

2017

У квасолі джміль гуде:
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.

В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
Кожну квіточку запилюй.

Звично лапкам волохатим
Золотий пилок торкати.
То ж до осені стручків нам
Надарує дивна вігна.

Поспішав Славко до школи,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.

Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
клас, як завжди, гомінкий.

...По дзвінку зайшов учитель,
став тлумачить про ссавців.
Враз спинився на півслові й
на хвилину онімів.

Із Славкового портфеля показався...
сонний кіт,
нявкнув двічі до присутніх,
що в перекладі — «привіт».

У Славка аж дух забило:
як же він туди заліз?
«Випадково, — каже стиха, —
я кота сюди заніс».

Усміхнувся тут учитель.
Засміявся дружньо клас:
отакий живий посібник
на урок прибув до нас.

2016

Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!

Зрости одним махом,
щоб стати на захист
рідної Вкраїни
від бісовщини,
щоб передати сину
а той - своєму
козацьку силу -
звитяжну, воєнну,
щоб був повсякчас
з тобою Тарас,
поруч Леся і Ліна,
щоб в серці проніс
світлі до сліз,
п’янкі, мов трава,
священні слова
«Моя Україна»!

Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!

2026 рік

У садочку світлячки
сяють, ніби зірочки.

Я їх кілька вніс у хату.
«Подивись, — гукаю, — тату!»

А у жменьці лиш жучки.
Де поділись світлячки?

Я тоді заліз під ковдру, —
світлячки ввімкнулись мов би.

2017

Причаїлися залишки дня
Під ряскою притихлої річки, -
Невдоволене цим жабеня
Надуває ображено щічки.
Бо не хочеться спати йому,
Коли зорі виходять на чати, -
Мов запитує в світу: Чому
Не даєш трохи більше гуляти?
Все заснуло, - лиш зорі горять,
Освітляючи сяянням нічку, -
Жабенятку давно пора спать,
Час покірно заплющити вічка.
30.09.26

БІЙКА

Пролітав горобчик, сів на підвіконня.
Привітався чемно до малої Тоні.
Роззирнувся, бачить — поряд горобець,
такий самий жвавий, сірий молодець.
Він кивнув до нього: і тобі привіт.
У ту ж мить отримав теж кивком одвіт.
Підстрибнув, підскочив
(настрій гарний був).
Незнайомець також двічі підстрибнув.
Наш розправив крильця, той —
розправив теж.
- Я, звичайно, мирний, та до певних меж.
Ти дражнитись взявся, отже начувайсь,
краще, поки цілий, звідси забирайсь!
Не злякавсь дражнильник, навіть навпаки.
— Он ти як! Стривай же, вискубу боки!
...Але що це? Лихо! Одного не стало.
Це люстерко раптом з підвіконня впало.

2018

Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.

Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.

Просвіт вгледіло маленький.
Тишком промінці
запустило під листочок, маца — пухирці.

Здогадалося зраділе: «Ось де огірок!»
Але той як заскрекоче й вистрибом —
в садок.

Сонце в небі аж здригнулось:
от так дивина!
Що за "сорт" такий стрибучий,
сонечко не зна.

2017

(Казочка для дітей та їхніх батьків)

Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.

Добрий Кабанчик по двору іде,
шукає він бік свій почухати де.
Ось він до хвіртки пристроїв свій бік,
чухав довгенько, почухав і втік.
Раптом Старого Собаку він стрів,
що у дворі цьому жив і старів.
Добрий Кабанчик у нього пита:
– Чи ти не бачив Рудого Кота?
З ним я учора у схованки грав…
– Якого Рудого… що м’ясо він вкрав?
– Звідки ти знаєш… може не він?
– Звички украсти котячі без змін.
Вчора в коморі я бачив його…
– Мабуть він їсти хотів…
– О-го-го!
Хай він не м’ясо краде, а мишей
ловить і їсть їх…
– Та годі уже!..
Може з тобою пограємо вдвох?
– Ні, сторожу я зелений горох
І кукурудзу, і мак, і буряк…
– Ждеш від Хазяїна м’ясо й подяк?
– Так, мені – м’ясо, а ніж для Свині.
– Якій ще Свині? Поясни-но мені.
– Тій, що в хліву народила тебе.
– Нащо він матері саме тепер?
– Ніж вже потрібен, бо прийде Колій,
плани Хазяїна з ним чималі:
різати к святу Свиню й Кабана.
– В чому, скажи мені, їхня вина?
– В тому, що свині – людині їда.
Ти є Кабанчик, твоя то біда,
з часом й до тебе Колій із ножем
прийде зарізати…
– Годі уже!
Люди із часом мудріші стають.
– Їхню не знаєш ти ласку і лють,
і не відчув ще людських протиріч,
ти є приватна Хазяїна річ…

З Мишею з поля з’явився Рудий.
Мишу ту з’їв і напився води:
– Чи про Хазяїна ляпалось щось?
Чи не тим вухом почути прийшлось?

Собаку Старого схопив переляк,
«Любить Рудого Хазяйка, ще й як!»
– Ми про Хазяїна – добрі слова,
він наш хазяїн і наш голова.

– Доброго ранку, Рудий, де ходив?
Про Колія тут Собака чудив…
Може пограємо в перегонки?
Відси по пагорбу, аж до ріки..

– Завтра на свято приїде Дочка,
Чув, що планують спекти П’ятачка.
Тобто сьогодні заріжуть тебе…
з нею приїде якесь-то Цабе…

Добрий Кабанчик засумував:
ще він про свято нічого не знав.
– Хазяїн поєднує свято і смерть?

– Я вже казав тобі, круть, чи хоч верть:
ти для них їжа, а свято – то так,
чи П’ятачок ти, чи літній П’ятак.

– На жаль, це є правда, Людина – з ножем.
Ніж цей годує людей-ненажер.
Спасіння від нього – це гори і ліс.
В лісі мій пращур родився і ріс.

З того Кабанчику думка прийшла:
– В Просторі Світу Людина мала.
Зараз не їсть ні котів, ні собак,
та коли голод, з’їдає ще так!

Треба літати навчитися всім.

– Це дано птахам у легкій вазі,
й тим, що тебе ще в печі не спекли, –
Собака і Кіт вже дуетом рекли.
– Нас не заріжуть, – Собака додав.
З’їсти Кабанчика слини ковтав.

Тут вже Кабанчик обох зрозумів.
Став працювати для неба, як вмів.
– Ні, не до лісу. Я небо відчув!
Винайду крила, і я полечу!
Ви прощавайте, рабами служить,
може не зрадить бажання і хіть…

Диво! Злетів Він і став на крило,
птахом злетів над людьми, над селом.
І полетів за поля, за моря,
і запалала ранкова зоря.
– Світ, прокидайся, скинь догми з плеча,
віднині не згасне свободи свіча,
віднині на старті твій вік і твій час,
віднині все людство почує твій глас!..

Небо все ближче, все дальше Земля.
Кабанчик життя починає з нуля.
Від рабства земного він сам себе спас…

На жаль ця подія пройшла мимо нас.

Післяслово

Кіт і Собака
вже нЕ вороги.
Не ворогують
ріки береги.
Двору Хазяїн
нікого не вбив.
Тільки Колій
без роботи запив.
Саме на цьому
цій казці кінець.
Хто недослухав,
то хай тому грець.

Вересень 2026 рік

Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
— Чи ж отак вам дозволяють
говорити в школі? —
прискіпалися дві тітки
до Романа й Толі. —
Чи навчилися удома
отаке казати?
І що думають нещасні
ваші батько й мати?
— Нас виховують, як треба, —
не знітились хлопці, —
і батьки, і педагоги
на кожному кроці.
— Але ж зараз ми не в школі, —
розтлумачив Рома, —
і хвилин лиш за п’ятнадцять
будемо удома.

2018

ГРИЦІВ РАНОК

Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.

Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
— Самостійним бути варто!

Співчуває тільки брат,
сам зібрався вже в дитсад.
— Твору ж я не написав, —
раптом Грицик пригадав. —

Не розв’язані задачі...
Ні, немає мені вдачі.
Геть нічого не встигаю.
Все занедбано до краю.
— Надолужуй, — брат з порога, —
бо в садок тобі дорога.
Вернуть вчитись до малят,
як всьому давати лад!

ГРИЦЕВІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ

Дивну пам’ять Грицик має,
всі права свої він знає.
Про обов’язки думки
вилітають, як шпаки.
— Вони в мене вільні птиці,
в голові їм не сидиться, —
так матусі пояснив
і розваг не припинив.
І не склав до шафи речі,
не поміг вдягтись малечі...
У комп’ютері когось
все ловив. Було ось-ось
мав спіймати, та дарма
й досі монстрів перейма.

«РОЗВАЖИВСЯ»

Вже й дорослий він юнак —
поведінкою однак
ніби й досі ще дитина.
Уявіть собі картину:
став у дверях в електричці.
— Відійди, — гукають, — Грицю!
Той — кашкета набакир,
чинить все наперекір.

І прийшла розплати мить…
Як же носа відщемить?!

2017

Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.

Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Доберусь до них! Ще трішки!"

Білка радісно ласує -
Це ій вересень дарує!

1
Ніч наблизилась тихенько.
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
бабу, діда, маму й татка,
про сестричок і братів.
Далі йшлося про котів...

2
Хтось в родині мав щодня
научати мишеня,
як сальце знімати ловко,
що поклали в мишоловку;
як чинити, коли близько
заблищать кота очиська,
(обдурити хижака —
справа завжди нелегка).
Мишка вчилась несумлінно
(як не прикро, як не дивно).
І догнав-таки котище,
нерозумну, на горищі,
ось і лапу вже здійма.
В мишки виходу нема.
Залишилося пищати,
як іржаві коліщата...

3
Шкода стало мамі мишку,
тож згорнула мама книжку.
Добре, доня вже заснула,
про те лихо не почула.
Сниться мишка їй жива.
Як орда, іде мишва,
що знялася враз на писк.
У кота підскочив тиск!
Перепрошує хижак:
— Я не буду більше так...

2017

Занадився тхір
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
Щодоби, мабуть,
На трофеї ждуть...
07.09.26

Непідписаний щоденник загубився в школі.
Ніч лежав у коридорі на підлозі голій.
Мав, сердешний, сподівання на власника Вову,
що той знайде і закине до портфеля знову.
Та не сталось, як гадалось, бо якісь дівчата
підняли його з підлоги і мерщій гортати.
І дивуються, сороки, знакам запитання,
де записувати треба додому завдання.
Зауваження сердиті — ледве не щотижня.
Дві сторінки забруднила розчавлена вишня...
А оцінки? Не питайте — невисокі бали.
То скоріш про кепські справи червоні сигнали.
І соромиться щоденник: ніби він пропаще.
Хай лежав би непомітний — почувався б краще.

2017

Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
Кіт нявчить! Кричить без тями!
У стегно уп’явся
(не було такої драми,
де б так кіт лякався).
Верещить хлопчак від болю,
шаленіє кіт.

Тож нікого проти волі
не беріть в політ.

2018

Краплинки холодні, прозорі і чисті
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків потоки
Можливість дають розгулятися оку, -
Глибини ногами зміряю сміливо,
Коли по дорозі іду після зливи.
02.09.26

— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
бігти швидше стрибунця
теплим берегом Дінця.
— Ой, не можу залишитись,
бо й мені пора вже вчитись, —
каже літечко здаля, —
в мене школа є своя.
Щоб тепло вам дарувати,
мушу вміти я багато.

2018

Був на лови вийшов кіт,
заховався, хитрий, під

широченним лопухом,
роздивляється кругом:

де горобчики сідають,
і як миші сновигають.

Стежить пильно за всіма.
Гострозорий не дарма.

Лиш заrавивсь горобець,
пустотливий стрибунець,

кіт зі схову раптом — плиг!
Той під лапами й затих.

Котик лапи підійма,
а горобчика нема.

Тільки пір’я від хвоста
поміж кігтями в кота.

— Жив, жив, жив! — сміється птах.
(На даху забув про страх).

Кіт у засідці завмер:
«Пильним буду відтепер».

Та наразі вусаня
вже дратує мишеня.

Вистромляє з нірки писок,
не зважаючи на ризик,

і вигукує образи.
Кіт дійшов ледь не до сказу.

Отакі невдалі лови!
Хоч іди в «Макдональд’с» знову.

2018

1
На городі жабеня
під листочком спить щодня.

А харчується вночі.
Умина не калачі,

їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.

Язиком довкіл стріля —
ловить мошок звіддаля.

Неушкоджені рослини
від куща до бадилини —

всі шанують жабеня.
Воно їм вже, як рідня.

Хай на вроду і не квітка:
не ромашка, не лелітка.

Так до діла ж беручке
й на язик метке яке!

2
От слимак приповз від річки,
залишивши вогку стрічку.

Взявсь троянду об’їдать —
жабенятко його хвать.

Комарі таке уздріли —
розлетілись, ніби стріли.

А за мить їх і не видко —
не втікали ще так швидко!

Ось вам, друзі, й жабеня.
Тож не дивно, що — рідня.

2017

За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
«Вочевидь, не альпініст, —
каже кіт, піднявши хвіст. —
Може б, ти не задавався
та до будки б повертався?»

2017

Посаджу хмаринку на долоню й буду колисати:
— Люлі-люлі, моя сіроока, чи вже хочеш спати?
Он поглянь: рожеве зарево ручкою махає —
День стомився, позіхіє — засинає.

Подивись, хмаринонько, котик примостився,
На гостей чекає, бо вже двічі вмився.
Гості довгождані — зіроньки зелені,
Добрі та ласкаві, як обійми нені.

Погляди на вербоньку — коси розплітає,
Красеня сріблястого в небі виглядає.
Люба моя хмаронько, заплющ оченята,
А на ранок прокидайся рум’яна й крилата.

В річці пуголовок плаче,
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
Значить це, що ти підріс,
тож не треба зайвих сліз.
Ти — маленьке жабеня
остаточно вже пів дня.
Ти — амфібія тепер.
Навіть рибі носа втер!»

2017

В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26

Серпень кошик наповняє
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
11.08.26

Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Освіживсь вологою
У яру розлогому,
Де в багні та сирості
Никнуть літа милості...
10.08.26

*
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
плекав чорнявеньких синів.
*
Давно пожовклий лист на клені
ще й не збирається в політ,
бо має гадку, що зелений
і падати не час із віт.
*
Ось наїжачивсь під парканом
завжди розлючений будяк.
Хоч дошкуляє колючками,
але ж цілющий як-не-як.
*
Уже не встоїть капустина —
набрала зайвої ваги —
і товща кожної години.
Якби ж було хоч дві ноги!
*
Чи ж кукурудза не царівна?
Всім до душі її краса —
по-голлівудськи зуби рівні
та ще й розпущена коса.
*
Які обрАзи терпить морква —
за косу смикає усяк!
Якщо вже тягнете з коморки,
то хоч підкопуйте так-сяк.
*
Була на грядці цибулинка —
така собі тонка стеблинка.
Як в золоті вдяглася шати —
взялась на титул зазіхати.
*
На полудневому осонні,
не поскидавши жупани,
украй розморені і сонні,
вляглись поважні кавуни.
*
Літає зранку джміль важезний,
гуде, як транспортний літак.
Уже б давно з-під вікон щез він —
не дозаправиться ніяк.
*
Був непримітний на городі
зелений, як і все, томат.
Та став червоним при погоді
і запишавсь, мов сонцю сват.
*
Неквапно киця виступає,
як та модель, фіксує крок.
Вже до зими обнову має —
густий, пухнастий кожушок.
*
Тонка прозора павутинка
враз засвітилася на мить,
дрібні зронила намистинки
і знов невидима летить.

2016 р.

На кожному вікні - кімнатні квіти
І за вікном встелили грядку всю.
Я буду як вони життю радіти,
Вбирати в себе завжди цю красу.

І насолоджуватись нею до останку,
Писати вірші та добро творить.
Душі потреба. а не забаганка -
Не існувати - повноцінно жить.

2017 р.

Дуже дивно:
В місячному сяйві
Сніг летить
В прозорих небесах.

То не сніг з небес злітає
То дiдусь старий та сивий
Попіл з люльки вибиває,
Та роздмухує щосили.

То не місяць в небі сяє,
То своїм премудрим оком
Дід на попіл задивився,
Та замисливсь ненароком…

Тихо-тихо стало скрізь:
Він нам казку зараз розповість…

1974

Досвітній півень заспівав
І вслід загелготали
Гусята просячись на став,
Хоч світла ще замало,
Щоб мчати радо до води
По моріжку зеленім,
Де топче той гусій сліди,
Що схожий лиш на мене...
01.07.26

Лиш почувся грому гуркіт,
Як метнувся пес у будку,
Де, згорнувшись у клубочок,
Ліг налякано в куточок,
Бо давно, з причин відомих,
Він боїться навіть грому.
25.06.26

Цілувало сонечко пальчик немовляти,
А воно сміялося — це мені від тата.

Цілувало сяєво дитятко у скроню —
Тепло тішив тато свою любу доню.

Цілував промінчик донечку у щічку —
Це татусь бажає добрих снів на нічку.

І у носик зайчиком цілував татуньо,
Щоби усміхалася донечка-манюня.

Знову спека шалена
Непорушно стоїть, -
В'яне пагін зелений
І зривається цвіт.
Ні хмаринок над нами,
Ні поривів вітрів, '
Лиш пече до нестями
В глибині літніх днів.
24.06.26

На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
17.06.26

Тато швидко на лопатки
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26

Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26

Щоби стан покращивсь зранку -
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26

Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26

Моя Україна – це квіти ясні,
що тільки на волі цвітуть,
моя Україна – подих весни,
що зігріває крізь холод та лють.

Моя Україна – не штучна межа,
що з болю та страху постала.
Моя Україна – людина жива,
що хлібом гостей зустрічала.

Українець, татарин, білорус або грек –
для мене усе це єдине.
Ти – рідна людина для мене навік,
бо ти і є Україна!

Грузин, росіянин, єврей чи поляк –
на спільній землі ми родина.
Для мене назавжди ти брат і земляк,
бо мати у нас – Україна!

Малята в темнім пологовім домі
до нас рученята свої простягають,
усі ті, кому так бракує любові,
в дитячім будинку нас вірно чекають:

Немає різниці – свої чи чужі,
для мене сім’я неподільна.
Усі вони разом – діти мої.
А діти мої – це моя Україна.

Ти, помираючи, знову воскрес,
коли серце наповнене Світлом.
Моя Україна – це голос Небес,
що лине Новим Заповітом.

Моя Україна – це серце моє,
де гинуть образи й зло,
де кожного дня оживає нове,
розквітли любов і добро.

Україна – це краще у кожному з нас,
це мужність, це віра й прощення.
Так світу потрібна вона у цей час,
щоб душам вернути натхнення.

Моя Україна – це праведний шлях,
що треба нам гідно пройти до кінця,
без страху, без кривди, з любов’ю в очах
і в ньому шукаючи – стріти Творця.

Моя Україна – сльози всіх матерів,
що не втомились любити,
роками чекають живими синів,
які рідну землю пішли боронити.

Моя Україна – це справжня Любов,
якою можливо лише ділитись.
Вона неподільна, неначе Душа,
і тільки в Любові їй дано розчинитись.

Моя Україна – не статус, не бренд,
не кумир, не влада, не сила.
Моя Україна – це ніжність батька
і радість рідного сина.

Її збережи, мій сину, живою,
бо вона так красива!
У серці завжди хай буде з тобою
саме ця – твоя Україна!

2018

1.
а́ні ми́ші
три коти́...
ста́рший -
мі́сяць прикоти́в
посвіти́ти у комо́рі
середу́щий
си́пле зо́рі
тро́хи в ко́мин
й по́за о́чі

приспів:
три коти́
три коти́
засина́й маля́тко
ти
три коти́
три коти́
засина́й маля́тко
ти

2.
а моло́дший
щось мурко́че
про смета́ну
й молоко́
і про те
де спить бровко́
й проганя́ють мух
коро́ви
де ще гні́зда
не гото́ві
а в яки́х
пташа́та сплять
де по три
а де по п’ять

приспів:
три коти́
три коти́
засина́й маля́тко
ти
три коти́
три коти́
засина́й маля́тко
ти

3.
ми́ші
ми́шки
мишеня́та
ви сиді́ть тихе́нько
в ха́ті
бо почу́ють вас коти
той
що мі́сяць прикоти́в
той
що си́пле по́за о́чі
той
моло́дший
що мурко́че

приспів:
три коти́
три коти́
засина́й маля́тко
ти
три коти́
три коти́
засина́й маля́тко
ти
три коти́
три коти́
засина́й маля́тко
ти
засина́й
баю-бай

Вуж плазує на городі
І городину не шкодить,
А ось курка при нагоді
Поклює коренеплоди,
Повисмикує розсаду
І грядки втрамбує радо,
Викликаючи досаду
В тих, що сіє те і садить...
03.06.26

Дощик рясно кропить
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
Ніби хтось повісив
Рушники на пліт, -
Дощові завіси
Затулили світ.
29.05.25

Мов дощу рясного краплі,
Між собою схожі чаплі
Ті, що в пошуках поживи
У болото пруть сміливо,
Де покрякують так вабко,
Очі витріщивши, жабки...
27.05.26