ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Галина Батюсь - [ 2009.09.22 10:33 ]
    Самотній вальс



    Жбурляю листя у холодну ніч
    Прийшла пора уста твої забути.
    Я відшукаю Вас.
    Покличу в Львівський вальс.
    Мені тепер цей біль не зупинити.


    Ти прийдеш в ніч - я знаку не подам.
    Лише ім’я злетить із уст : «Шалена!»
    Тебе знайшла, а роки швидко йдуть.
    У тебе син, а я ще наречена.

    Ввірвешся у життя непрохано, неждано.
    Залишиш теплий соняшник в моїй руці.
    Спадало листя, дихалось катреном…
    Я вкоренилась смутком у чужім житті.












    12/09/2009


    Рейтинги: Народний 5 (5.13) | "Майстерень" 5.13 (5.22)
    Коментарі: (6)


  2. Наталя Терещенко - [ 2009.09.06 22:54 ]
    ПОКЛИЧ
    Поклич мене у літо, чи у осінь,
    Наговори всіляких небилиць.
    Я в них почую тихе відголосся
    Весни, яка лежала горілиць,
    Відлуння ночі, що була слухняна,
    Немов смичок сліпого скрипаля…
    Народжувалась музика органна,
    Закон тяжіння втратила земля…
    Усе було, чи не було нічого?
    Не грала арфа, не звучав орган,
    На небі місяць не губив дорогу,
    Збентежений, не падав за курган?
    І щастя не було, лише здалося,
    Примарилось, мов квітка на снігу?
    Без наших снів не клич мене у осінь,
    Я щастя не міняю на нудьгу.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (28)


  3. Ганна Лукьяненко - [ 2009.09.05 19:27 ]
    Білий пісок крізь призму часову
    «Час спливає», – звикли говорити ви,
    внаслідок встановленого хибного поняття.
    Час – вічний. Спливаєте ви!»
    М.Сафір

    Білий пісок крізь призму часову
    У безкінечному флаконі
    І за Мольєром той, хто виграв час – виграв усе.
    А хіба ні?
    Уся і все в його незримому полоні.

    Відкриє челюсті свої годинник...
    Стрілка покаже до і після нас...
    На всіх меридіанах мить незрима
    В гонці з тобою переможе час...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  4. Ганна Лукьяненко - [ 2009.09.05 19:22 ]
    Я відпущу й гріхи, й тебе...
    Я відпущу
    Й гріхи, й тебе,
    І хмароносії
    Попадають від болю.
    Розм’якли мої ноги від розлук,
    Не витримати почуттів двобою.
    Залитися дощем лимонним і за край...
    Над краєм даху.
    На ноти відчаю по ноті спокою,
    Тікаючи від ноти страху.
    Баси і біси йдуть по тілу –
    Такі, як я, невиліковно хворі.
    А десь хитаються не сміло
    Відмолені холодні зорі.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  5. вп ратмм - [ 2009.09.03 12:52 ]
    Жизнь
    Вчера мне мой друг сказал, что херовой стала жизнь.
    А сегодня я не выпил водки и понял это тоже.
    И что мне дальше делать? Я не знаю как мне быть?

    Я провел этот день на одном месте и ничего не ел,
    Я пил виноградный сок без ничего,
    А под вечер наорал на свою собаку и кино смотрел.

    Завтра я возьму свое ружье и наконец-то вбью свою собаку,
    А затем и кошку пристрелю,
    Потом засуну дуло в горло и в себя задергну пулю надобавку.

    Ведь может через несколько лет мой сын мне скажет тоже:
    Мол, папа, понял я, что жизнь херовой стала.
    Так пусть весь этот мир закончится скорей-одна к тебе лишь просьба,Боже!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  6. вп ратмм - [ 2009.08.29 14:15 ]
    Алкогольна імпровізація
    боюсь коли горілки нема
    пахне кінцем
    хочу піднятись і взлетіти
    і тебе з собою захватити
    я спив свої бажання
    вони всі кольору горілки
    білого й прозорого
    сліпого і гіркого
    і нескінченного
    їх підпалити і вони згорять
    так само як горілка
    -це ти?
    -це ми
    з тобою разом
    вдихаєм ці світи
    нашим спільним подихом
    гарячим і гірким
    і водночас так солодким
    ми полюбили все своє
    і стало все для нас солодким
    ми називаєм це життям
    життям летучим і німим
    але таким нестримним і жаданим
    яскравим, сонячним й сліпим
    голим, білим і глибоким
    як подихи оргазму
    пелюстки троянд
    -о,зараз таке відчуття дивне всередині...
    -легкі й прозорі хмари
    -як у космосі
    -як космозоо
    наш космос нам дарує ніч
    палку й палаючу
    у сам самих
    у середині не даючи нам висловити це
    бажання, сили, збудження
    твоє й моє
    й нікого більше
    імпровізацій сексу
    поезії і прози
    неба і землі
    цілунки й різні пози
    і шию всю твою
    тіло мокре і спітніле
    стогін твій від задоволення сліпого
    мрій збування на секунду
    оргазму безсвідомість
    все твоє й моє
    все
    все
    всеееееееееееееееееееееееееееееееееее
    11,06,2009


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  7. Віктор Цимбалюк - [ 2009.08.27 18:18 ]
    На Купала
    (Нелечці. Вірш-замовляння)
    …На Купала день найдовший –
    Найкоротша ніч…
    Сварга Сонця, викупана в зливі…
    Квітку-папороть знайшовши,
    Подаруй мені,
    Казку, де у парі ми щасливі…

    …На Купала день найдовший –
    Найкоротша ніч…
    Магія червневого стояння…
    Квітку-папороть знайшовши,
    Подаруй мені,
    Зшиток про святі віки Троянні…

    …На Купала день найдовший –
    Найкоротша ніч…
    Вогнище, вмальоване у Небо…
    Квітку-папороть знайшовши,
    Подаруй мені,
    Зорепад дорогою до тебе…

    …На Купала день найдовший –
    Найкоротша ніч…
    Не вода, а купіль в руслах річки…
    Квітку-папороть знайшовши,
    Подаруй мені,
    Два містки: для Йванка і Марічки…

    Кумпала Вір,
    22. 06.09 р. - 07.07.09р.
    м. Хмельницький



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (6)


  8. вп ратмм - [ 2009.08.26 15:08 ]
    Я з тих
    Я з тих, хто вб”є полярну зірку,
    І доти буде насолоджуватись світлом,
    Допоки не оп”янить воно мене.
    Я з тих, хто буде в травні
    Траву солодку обнімати,
    Бо бачу я у ній себе,
    Зеленого й беззахисного,
    Німого і простого, і лиш живучого,
    Але для когось так жаданого.
    Я з тих, хто ніч продасть заради
    Сім ковтків горілки,
    І ранок на страшний бодун,
    І ту красу, що не узріти
    Тверезим і кумарним оком.
    Я з тих, хто не помічає у своїй кімнаті
    Цвітучі рози яскравих кольорів,
    А снить у своїх чорно-білих снах
    Сади Семіраміди у повних кольорах.
    Я з тих, хто не співаючи пів-року,
    В двох нотах всю співучість передасть.
    Я з тих, хто все життя продасть,
    Заради однієї миті з Нею.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  9. вп ратмм - [ 2009.08.26 15:41 ]
    Холодний липень
    Застигло в мені літо,
    Забрало від мене перо,
    Й не знаю я де уже подіти
    Це димом пропитане горло.
    Щосили женусь я за нею,
    Хоча вже й не чую її,
    Тікає вона знову від мене,
    Розмиваючись у літній жарі.
    На три години я наближуся до неї,
    Щоб розмити ці градусні хвилі,
    Й буде все як в останній день Помпеї,
    Допоки сонце не побачу на стелі


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  10. Юрій Лазірко - [ 2009.08.24 18:25 ]
    Струною барда
    У супроводі гасел та імен
    горить молитва голосу багаттям.
    Кого сьогодні прийме у турне
    по болю серця, мов Божа, матір

    у край далекий,
    де серця край,
    лети, лелеко,
    і повертай
    в гніздо нагріте
    де ти – на варті.

    Мести себе подалі від біди,
    зійти з орбіти втоптаної долі.
    Навзаводи словесної води,
    без приводу та повода для ролі

    себе сягати –
    до забуття,
    вдихати свято
    хвилин життя,
    відмалюватись
    на неба карті.

    Як танутиме вічна мерзлота
    та плистиме у зливах наді мною,
    а променя мережка золота
    розстелиться від вмілих рук весною

    розквітну вітром,
    як проросту
    ненатлим, мокрим
    від голосів.
    Мені тремтіти
    струною барда.

    24 Серпня 2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (7)


  11. вп ратмм - [ 2009.08.15 20:31 ]
    Для Неї
    Відколи з тобою перейшов на ти,
    Я поважав тебе, любив, радів тобі.
    З тобою мав я те, що не знайти
    Ні літом, ні зимою, ні удень, ні уночі.

    Ти приходила, як сонце з неба,
    І залишалася зі мною скільки я хотів,
    Тоді я розумів, шо я без тебе
    Більше б жити не зумів.

    Коли ти йшла, мене боліло,
    Я був ображений, убитий,
    А іноді бувало так кортіло
    Тебе спинити, залишити

    Й літав з тобою скільки я хотів,
    Хоча ти лиш одна для всіх,
    Й тебе я з усіма ділив,
    Я був з тобою наче сам, без них.

    І поки я живу на цьому світі,
    Тебе одну я не покину,
    Бо як не як, а кожної миті,
    Ти здатна все змінити.
    03,06,2008


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  12. Юрій Лазірко - [ 2009.08.10 19:50 ]
    Поза нотним станом
    Згубив її з останнім вивихом струни.
    За першим видихом ще не відчув утрати.
    Любов летітиме у Місячній Сонаті,
    як долетить до серця, Боже – схорони
    і сотвори їй вічну... Де Твої палати
    заходять, нiби у Йордан, в Чумацький Шлях,

    дай місця – аж до відчуття на скронях нот,
    життям нанесених безладно, поза станом.
    Коли мовчання припаде до слів устами,
    я з титрів обриватиму німе кіно:
    світлини білі – біль, а чорні – серця камінь,
    аби вiдчути, як полегшає земля,

    бо на останнім кадрі облечу і я,
    та ближче неба – опадатиму поволі
    аж доки сонце не згорить на видноколi
    i не здригне луна вiд крику журавля.
    Вам не знайти тоді від мене парасолі,
    як холоду душi у спiвах солов'я.

    10 Серпня 2009


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (21)


  13. Віталій Ткачук - [ 2009.08.10 15:29 ]
    Гроза
    Груди. Гроза. І блискавки
    Із небес до самих очей.
    Твого тіла достиглі виступи,
    Мій запалений Прометей.

    Пальці тремтять, як полум’я.
    Леденіють. Тануть. Печуть.
    Голос твій закидає голову.
    Грім затихнув. А я кричу…
    2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (10)


  14. Віталій Ткачук - [ 2009.08.10 15:03 ]
    Що означає зрада?
    Що означає зрада?
    Колір її волосся?
    Під комірцем помаду?
    Щойно зім’яту постіль?

    Очі тоді додолу
    Градом, чи самоплином.
    Брешуть – як в каву солод,
    Правду – як ніж у спину.

    Помстою й ненароком.
    Випадком чи роками.
    Необережним кроком,
    Знайденими листами.

    З одягом на підлогу.
    З потягами назустріч.
    Біля багаття вбого.
    З «хочу» сильніш від «мушу».

    Як називати зраду?
    Криком, чи шепотіти?
    Вибрати спосіб страти –
    Впотай, чи навстіж місту…
    2009



    Рейтинги: Народний 5.38 (5.45) | "Майстерень" 5.25 (5.37)
    Коментарі: (15)


  15. Віктор Цимбалюк - [ 2009.08.08 21:49 ]
    Нам з тобою, сину мій...
    (Батькові)
    ...Нам з тобою, сину мій,
    Як тому коню,
    Вже давним-давно за тридцять...
    Люди кажуть: “Кінь старий, що не спішить
    І що не портить борозни...”
    Ми з тобою все тримаємо в долонях
    Невибагливу синицю...
    І примхливий журавель своїм крилом
    Ще не торкався наших жнив...

    ...Бо так судилось, сину мій,
    Як не крути й перевертай, нам так судилось...
    Багатства наші, то не скарб,
    А тільки десь в підкові райдуги вони...
    Тому тримаймося міцніше за чепіги
    І закусимо вудила...
    Як той Гнідий, що хоч старий,
    Та не спішить і не попортить борозни...

    ...Ген, аж за обрієм зникає
    І виблискує на Сонці чорна скиба...
    Солоний піт впаде в ріллю
    І розворушить жовті зерна ув землі...
    А нам з тобою найсмачніше
    В цілім Світі – розім’ята скибка хліба...
    Бо ми – ратаї, сину мій,
    Бо ми – синиці, а вони – не журавлі...

    ...І треба жити, сину мій,
    Як не крути й перевертай, а треба жити...
    Кінь відрізає борозну і тягне скибу
    Вслід за Сонцем, посолонь...
    І доля наша – знати мить,
    Як на світанку в теплім полі сходить жито...
    Й росою першою скропити
    Мозолі своїх порепаних долонь...

    Кумпала Вір
    19-21.03.2008 року, м. Хмельницький




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  16. Віктор Цимбалюк - [ 2009.08.08 21:47 ]
    Знаєш, рідна...
    (Нелі)
    Я міг народитися десь серед інших земель...
    У гірському аулі або в степовому шатрі...
    У портовому місті або на межі двох пустель...
    Чи на дикому острові, в схрещеннях рози вітрів...

    Я би міг полюбити засніжений гордий Тібет...
    Може б, грав на волинках про саги шотландських рівнин...
    Чи побрів би у вічну тайгу, за Уральський хребет...
    Чи зганяв би до прерій мустангів, як ніч, вороних...

    А втім, знаєш, рідна, а втім...
    Бог мені дарував рідну Русь –
    Тут мій батьківський дім...

    Я би міг народитися підданим інших країн...
    Може б, мав громадянства багатих заморських держав...
    Я, можливо б, не знав, що це значить: повстати з руїн...
    Може б, я і не бачив, як душі людей їсть іржа...

    Може б, я і відчув смак грошей і багатства, без меж...
    Може б, я і зненавидів зніжену розкіш столів...
    Може б, не шкодував ні прикрас, ні взуття, ні одеж...
    Може б, був би байдужим до хмар на твоєму чолі...

    А втім, знаєш, рідна, а втім...
    Бог мені дарував Україну –
    Мій батьківський дім...

    Я міг народитись під світлом холодних світил...
    Я міг би пізнати степи допотопних епох...
    Я міг би у серці своєму зневагу нести...
    Я міг би не вірити в те, що над Світом є Бог...

    Можливо, я б втратив в пітьмі слід твоєї душі...
    Можливо, прожив би бездарне і сіре життя...
    Можливо, проніс би свій хрест через землі чужі...
    Можливо, не вірив би в силу свого каяття...

    А втім, знаєш, рідна, а втім...
    Бог мені показав твій поріг,
    За яким є мій дім...

    19-21.02.2007 року,
    м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  17. Ольга Шеремета - [ 2009.08.07 23:03 ]
    Забуті спогади
    Забуду про що соловейко співає,
    Про що дерева гомонять
    Там у Стрийськім парку, пам’ятаєш?
    Де лишились мої бажання,де мої мрії сплять…
    Що ж, ти тепер належиш їй
    І одночасно до нестями мені потрібен…
    Я так хочу крикнути услід : «ти мій!»,
    Більш поряд до світанку ми не підем…
    Коли іще побачу твої сині очі,
    Яких мені бракує серед ночі?
    не візьму більше твої руки в руки
    І ми не затанцюєм в ритмі серцестуку.
    Більш твою усмішку не піймаю,
    Не заплутаю тобі волосся…
    Ти знаєш, а я й досі тебе кохаю!
    Мабуть, краще піти втопитись у росах!..
    За знищену душу хапають дикі корчі,
    Можливо не врятує мене навіть втеча,
    Втеча далеко в холодні і довгі ночі
    При найменшій згадці про наш останній вечір
    Я прогуляюсь Стрийським парком.
    Піду манівцями не нашими, чужими.
    Впаде з тремтячих пальців тонка цигарка…
    Так тихо тут, і час так непомітно лине.
    То ж була весна така неповторно чудова…
    Мала я тоді одну лишень єдину мрію,
    Але то мабуть така вже моя доля…
    А осінь…Не зважай! Та вона просто повія!
    Забрала тебе в мене, мабуть, навічно…
    Треба було щось робити, але то вже пізно…
    Уяви собі, знов та паскуда, осінь!
    Ти знаєш, а я ще й досі
    Ходжу по вулицях й шукаю твої очі
    Із поміж тисячі чужих очей,
    Ти не знаєш які тепер для мене довгі ночі?
    Можливо, я тобі колись скажу, та не тепер.
    Скажи мені, тобі це все потрібно?
    До летаргічного сну подібно…
    Аж закололо різко під серцем.
    І так, наче тінь, непомітно і тихо
    Підкралось бажання смерті.
    Я не бачила як ворушиться лихо,
    А в голові єдина думка померти…
    Ти не будеш молитись на рани,
    Шкода, що не зможу сказати «коханий»..
    Та знай ти ні в чому не винен!
    Забудь мене й роби, що повинен.
    вересень,2008
    м. Ужгород


    Рейтинги: Народний 0 (5.25) | "Майстерень" -- (4.83)
    Прокоментувати:


  18. Віктор Цимбалюк - [ 2009.08.06 18:06 ]
    Моя батьківщина
    (Батькові і матері)

    …Влетіла в мій сон тридцять восьма весна,
    Голубкою сивою в гості…
    Здалося: побачив, як диво у снах,
    Весну мою сьому чи восьму…

    …І перша лінійка, і перший дзвінок,
    Дивлюсь у портфель, як сорока…
    Спішу в своє перше доросле кіно,
    І вперше тікаю з уроків…

    …А на кутку вже багатьох нема…
    Один за одним, вимерли сусіди…
    Час простирадло сиве стелить, як туман…
    І я до матері раз на півроку їду…

    …Будую, маленький, нове обійстя,
    Із громішу, цегли та глини…
    І знаю ж, що батько мені не простять –
    Краду в баби Степки малину…

    …Бабуня до льоху в’язали мене,
    Аби я живий залишився,
    Однак, купа цегли мене не мине,
    В яку в’їхав я, ледь не вбившись…

    …А на кутку вже багатьох нема…
    І що не брама, то без чоловіка…
    Смерть розкидає сиві крила, як туман…
    І тільки вдови доживають свого віку…

    …Збираю у житі духмяний букет,
    З нагрітого сонечком зілля…
    Гороху зеленого цілий кашкет –
    Гуляю, немов на весіллі…

    …Гойдається потяг в далекий Тамбов,
    До армії їду служити…
    Чекають мене: мати, батько й любов,
    З якою Бог дав вік прожити…

    …А на кутку же багатьох нема…
    І лавка батькова стоїть сама й порожня…
    Як молоко, над вигоном туман,
    А доля стелиться з-під ніг, як подорожник…

    …Було в мене слави: корів трьох пропас…
    Топивсь у веснянім болоті…
    Сусід з-під коліс мене витяг та спас,
    А втрьох поламали ми плота…

    …Віддав я державі своїх двадцять літ,
    У армії й лавах безпеки…
    Та все ж я з села, від сохи, від землі…
    Я з казки про Чура і Пека…

    …А на кутку вже багатьох нема…
    Закони Всесвіту прадавні й непідкупні…
    Знов огорне Поляхову юга-туман…
    І тільки Бог на Небі знає, хто наступний…

    Моя батьківщина – це зірка ясна,
    Що в січні з’явилась край неба…
    Моя батьківщина – голубка у снах,
    Дорога від Бога до себе…

    Моя батьківщина – родина й село,
    Межа, краєм поля дорога...
    Моя батьківщина – жита і зело,
    І стежка від себе до Бога…

    …А на кутку вже багатьох нема…
    А тільки мати, як Христос, серед подвір’я…
    Вона в мій сон прислала вістку крізь туман,
    Голубкою з прадавнього повір’я…

    Кумпала Вір,
    20-27.04.09р., с. Поляхова- м. Хмельницький






    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (10)


  19. Віктор Цимбалюк - [ 2009.07.31 16:38 ]
    Високо у горах
    (Присвячується фестивалю
    «Дикий мед-2009» у м. Сколе)

    …Високо у горах живе одинокий мольфар,
    Він любить дивитись на воду і слухати вітер…
    Він знає хвилину, коли розпускаються квіти,
    І п’є на світанку із кореня любки узвар…

    …Він сивим туманом на килимі ночі літає,
    Від шпилю Говерли до вкритої льодом гори…
    Він соняшник жовтого Сонця щоранку вітає,
    І бачить, як в Небі закоханий Місяць горить…

    …Він знає дорогу, якою ходив Святослав,
    В священних місцях, що тепер називаються Сколе…
    Тут русичі в пломенях ватри гуляли по колу,
    І тут Святополк Святославу погибель наслав…

    …А бджоли гудуть, і до борті росу все заносять,
    Складають у соти пилок, ще з Троянових Вед…
    В мольфара давно посивіло від туги волосся,
    Від того, що люди забули його дикий мед…

    …У схимника цього колись вчився сам Дон Хуан…
    Якось серед ночі вони, духом ватри зігріті,
    Гуляли аркан, але раптом знайшли тенсегріті:
    «Шукай Кастанеду», - порадив Хуану Іван…

    …А сам, обернувшись на оленя, вибіг до річки,
    Якраз в тому місці, де Стрий підживляє Опір…
    І бачив, як плаєм до річки збігала Марічка,
    І чув, як відлунням пливла її пісня між гір…

    …Високо в Карпатах, де гойкає гуцул-козар…
    Де в Небо впирається шпилем загостреним татра…
    Горить серед ночі розбуджена духами ватра,
    І чути, як грає на дримбі мольфар, як кобзар…

    …Він знає про нас, і за нас він помолиться Богу,
    Для того, щоб ми подолали над прірвою міст…
    Бо нам простелилася обрусом доля-дорога,
    А в нього – своє: Сині Гори, молитва і піст…

    Кумпала Вір,
    м. Хмельницький, 14.07.09р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (9)


  20. Галина Батюсь - [ 2009.07.30 17:33 ]
    Злодій

    Десь плакала осінь
    Забутим дощем
    А серце хотіло на волю.
    У ніч темнооку
    В подертім плащі
    Хтось стрімко зламав чиюсь долю.
    Ти виключив день
    І напругу забрав
    У серці лишив вольтну рану.
    А в барі –
    Засмучений жовтень заснув
    В кишені - п’ять грам снігопаду.
    2005 р


    Рейтинги: Народний 4.88 (5.13) | "Майстерень" 5.25 (5.22)
    Коментарі: (1)


  21. Галина Батюсь - [ 2009.07.30 16:39 ]
    ***
    Дзвін кришталю.
    Метафора лягла на руку.
    Папір, чорнило і свята печаль…
    знайшли мене між акварельних ноток.
    В них ціла вічність, а мене не жаль.
    Що можу я?
    Шукати свіжу риму.
    Гортати почерк змінних почуттів.
    Вони ж слабкі - їм треба силу,
    щоб вкоренитись у моїм житті.


    2009 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.22)
    Прокоментувати:


  22. Галина Батюсь - [ 2009.07.28 15:03 ]
    ***
    Мені не боляче…
    Вікно відкрите навстіж.
    Вечоріє.
    Думками марення мій спогад зачепився за плече.
    Між сутінками пахне теплим медом.
    Шаленіє.
    Прозора пам'ять заколисує мене..
    Світ поділився.
    Почорніло.
    Вінок терновий я залишила собі.
    Він вабить сміхом, теплим светром,
    Гойдає нерви, стомлює мене.


    Рейтинги: Народний 5 (5.13) | "Майстерень" -- (5.22)
    Коментарі: (3)


  23. Галина Батюсь - [ 2009.07.28 15:06 ]
    ***
    Зернистий дощ вистукує по скельцях,
    Червоні маки плачуть у росі…
    Вернись! Вернись до мого серця!
    Втри сльози різко, чисто–голубі…
    Цілуй вуста, мов ранки на світанках,
    Нервові пальці захисти крилом.
    Коротка ніч, химерно прохолодна,
    А день втече пекуче-ніжним сном.


    2009



    Рейтинги: Народний 4.5 (5.13) | "Майстерень" -- (5.22)
    Коментарі: (2)


  24. Елена Коробкина - [ 2009.07.23 11:21 ]
    Тонка смуга дощу
    Тонка смуга дощу -
    Це раптово, нескіченно, дотик
    Вогких крапель, як зойк потойбіччя.
    Що я можу в сумні ті хвилини?
    Що я бачу? Мереживо снів уві сні...
    Під дощем моя пісня забута.
    Мерехтить, мов той вогник вночі,
    Оболонка душі без спокути
    Та без розпачу слів, тільки жаль,
    Тільки гострий пронизливий смуток,
    Що душа охолола... на жаль...
    Тонка смуга дощу, як провина,
    Чи може, як докір?




    Рейтинги: Народний 5.25 (5.33) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (2)


  25. Нафталін Марак - [ 2009.07.12 13:37 ]
    лайт меморі
    Він умів підсинювати ніч,
    Небосхил робив зі свого тіла...
    У руках тримав солоний вдих -
    Я по-іншому вдихати не хотіла.

    Він мав серце трепетне й важке,
    Що в мої провалювалось груди,
    Й розливалось мякоттю тепла
    Так, що він міг потрапляти всюди.

    Він здригався, наче всі в одну
    Крапельки збігають намистину,
    І мої вкривали дві руки
    Нотним станом спраглу його спину.

    Я із посмішкою згадую той час,
    І не стримую глибокого зітхання...
    От якби ми вибирали смерть,
    То померли б з ним під час кохання.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.14) | "Майстерень" 5.25 (5.31)
    Коментарі: (3)


  26. Діма Княжич - [ 2009.07.11 10:46 ]
    * * *
    Тишею голос оголено.
    Погляд розходиться колами,
    Дибиться крешами моря безгучно,
    Спадає у дюни мовчання.
    Руки здіймає музика змучена.
    Миті натягнуті пальцями лучника,
    Вбраного в чорне ночами.

    Твій голос нагий і лякливий,
    Мов дитяче бажання цілунку.
    Тиші усе жаркіше,
    Бо жалить зоряна злива.
    Серця наші – без обладунків.

    Ти так інфернально мовчиш!
    Зімкнено губи в смиренний канон.
    Зі словесного срібла не виплавив злотні ключі,
    А знайти їх в пітьмі тишини не дано.

    Лиш оголений голос. Лиш губи смиренні.
    Зірка в серце вп’ялась – сюрикеном.

    8.03.09.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.25) | "Майстерень" -- (5.23)
    Коментарі: (4)


  27. Віктор Цимбалюк - [ 2009.07.08 12:57 ]
    На Купала
    На Купала Зірка впала,
    В найкоротшу ніч…
    На Купала папороть збирала…
    Русу косу розплітала,
    В мерехтінні свіч,
    І до тебе уві сні літала…

    Люди кажуть, що я – відьма,
    Кажуть, що – мара…
    Подивлюся, зваблю і погублю…
    Та чому ж вони не кажуть,
    Що таке жура?...
    Хто з них знає, як тебе я люблю…

    Заплету в живий віночок
    Я журу-любов…
    І на воду долю світом пущу…
    Поворожу, пошепочу,
    Розтривожу кров…
    І у сон твій марева напущу…

    Закружляють в хороводі,
    Крізь вогонь стрибнуть,
    Мавка із Лукашем, Ладо й Леля…
    А на папоротнім листі
    Солодко заснуть,
    Янгол Йванко, Янгол Віктор, Янголиця Неля…

    На Купала Сонце – диво,
    На Купала – сон…
    А між берегів молочна купіль…
    А у храмі мати сива
    Плаче до ікон…
    Бог і Звір і Світ… Всі тут, всі вкупі…

    Кумпала Вір,
    22. 06.09 р. - 07.07.09р.
    м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (4)


  28. Леся Межеровська - [ 2009.07.06 14:21 ]
    ливень
    Льет ливень.
    К телу теплому липнет лен.
    Лениво лист летит,
    Опаленный солнцем вновь горизонт.


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  29. Віктор Цимбалюк - [ 2009.07.03 10:52 ]
    Чи можна залишитися сухим під дощем?
    - Чи мож` залишитись сухим під дощем? –
    Кожен раз він питав сам у себе…
    Питав ще і ще…
    Бо, хоча на правому плечі у нього сидить Янгол,
    Вигріваючи пір’ям своїм молоді фрукти манго –
    З лівого ніяк не хоче злізти лукавий…
    Він весь час пропонує йому випити коньяку,
    Ніби кави…
    Він, ніби навмисно, складає для нього найкращі умови:
    Кава – як мед, і щонайважливіше –
    Дармова…
    Він роззявляє над вухом його чорну пащу,
    Й ніжно шепоче йому: «Ти найліпш-ш-ш… Ти найкращий…»
    Та від цього душа й`го, не кажучи навіть про тіло,
    Все більше втрачає у спектрі аури білого,
    Покриваючись рястом ржавих, вицвілих плям…
    Робиться чорна, суха і важка,
    Як земля…
    І, обставляючи двір своїми спокусами, ніби мурованим плотом,
    Вкриваючи тіло його дрожжю похоті, так, ніби потом,
    Лукавий прагне все глибше всмоктати героя
    В болото…
    А на правім плечі, де мовчки сидить Білий Янгол,
    Між вічнозеленого листя священного манго,
    Гойдається пір’я його, важеленне, як штанга…
    Чому важеленне?
    Бо сказано: «Не укради!»
    Чому важеленне?
    Бо визначено: «Не убий!»
    Чому?
    Бо написано: «Серцем увіруй в Господа-Бога Єдиного!»
    Чому важеленне? – бо…
    (Можеш продовжити сам…)
    Але навколо стільки, стільки спокус!...
    Стільки принад, стільки солодких бажань…
    Які, ніби залежи сланцю, пластами лежать…
    Поміж Янголом й демоном ледве помітна межа…
    Влада, гроші, жінки, секс, нерухомість…
    Влада, гроші, жінки, секс, нерухомість…
    Влада, гроші, жінки, секс, нерухомість…
    …
    Але, чи крила чи лапи, що ж більш вагоме?!..
    Вони барабанять по скронях його, ніби в тропіках зливи…
    Янгол: «Нещасний…»
    Демон: «Самий щасливий!...»
    І, шукаючи свій власний шлях у цій какофонії, вереску, вирі, напливі,
    Він вкотре питає себе, ще і ще, ще і ще:
    - Чи мож` залишитись сухим під дощем!?...

    Кумпала Вір,
    08.04.08р., м. Хмельницький



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  30. Ванда Савранська - [ 2009.06.30 01:15 ]
    Плач
    Плач, Америко, плач!
    Він був твоїм темношкірим генієм,
    Королем поп-музики й часу.
    А хотів поборотися з генами.
    Хлопчик прагнув змінити расу.
    Плач, Америко,
    й Африко, плач!


    Мої діти малі –
    Менша дочка підкручує кучері,
    А старша – рівняє надміру.
    Ми завжди недосяжністю змучені!
    Але він змінив свою шкіру…
    Плач, Америко,
    й Африко, плач!


    Плачте, люди Землі!
    Він був дитям із пісні народної,
    Очі – сумом чорним налиті.
    Він хотів позмагатись з природою.
    І хотів дуже довго жити.
    Плач, Америко,
    й Африко, плач…



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (3)


  31. Зоряна Биндас - [ 2009.06.11 16:47 ]
    Джаз
    Ти втопиш свій подив, загубиш образу
    У нотах, що помирали у джазі.

    Не раз контрабас підпирав їх рамена,
    Хиталися змучені, схудлі джазмени.

    Серце музики спинялось у пафосі,
    А всі лишень чули фа соль ля сі…

    Стрілки годинника когось не тішили,
    Хтось вперто благав: «Тихіше ви!!»

    Люди втікали. Зал порожнів.
    Заплутались звуки у струнах днів.

    Не було захоплення, оплесків, крику,
    І так розчаровано грали музики..

    І тяжко зітхали, і плакав джаз
    Обривками сірих беззвучних фраз.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.29) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (7)


  32. Бастинда Гингема Бастинда Гингема - [ 2009.06.07 13:30 ]
    Get Tranced
    (inspired by Paul van Dyk’s “The Politics of Dancing 2 part 1”)

    Я вижу то, чего не видишь ты,
    Собой я заполняю кванты пустоты,
    Свободным ветром по миру ношусь.
    Хотел найти я радость, но обрёл я грусть.
    Как плохо быть всевидящим, я глохну,
    Мой слух тончайшим был – теперь он просто тонкий.
    Хромаю, будто старец, но я юн;
    Теряюсь вновь в барханах, среди дюн.
    От жажды гибну и гоню вперёд песок,
    И расшибаюсь лбом о каменный порог.
    Прохлада скал – мираж такой жестокий.
    Полёт души моей достаточно высокий,
    Напрасно я стараюсь опуститься:
    Я слишком лёгок – не могу разбиться.
    Я буду вечен. Трансом облачён.
    Сбежал от смерти. С раненным плечом.
    Натёр ремнём, любви таская бремя.
    Никто даже не спросит: а зачем я?
    И злость пусть хлещет из свободных трещин,
    И пусть удары счастье разобьют –
    Есть в мире и обыденные вещи,
    Но их не вижу я. Не вижу я люблю.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Марічка Мамчур - [ 2009.06.03 20:16 ]
    ритм життя - такий
    Літаки
    поїзди вокзали
    ритм життя - такий...
    у слові "ритм" -
    втрати, телефони, дзвінки
    і роки...
    а руки
    не відчуваєш

    холодно... звичка
    зараз зігрієшся
    віскі мартіні глінтвейн
    теж звичка
    і холодно

    квиток вокзал
    море прощань на пероні
    зараз зігрієшся
    ніч у вагоні
    такий ритм життя...

    літаки поїзди вокзали
    тільки б не загубитися
    зігрітися торкнутися
    руки
    через роки


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.23)
    Коментарі: (2)


  34. Олена Осінь - [ 2009.06.03 10:28 ]
    Блюз - я вільна
    Душа у стані прострації,
    І протяги для вентиляції,
    Вдихаю духмяні акації.
    П’ю тишу, як каву-глясе.
    Ріка без порогів і повені,
    Пливу в некерованім човені,
    Думки в почуття не заковані.
    Чекаю, куди занесе.

    Ковтаю розведений вакуум,
    І кличу зозулю-оракулом,
    Малюю по небу каракулі,
    Віршую, вигадую сни.
    З морозива злизую шоколад,
    Стриптизи танцюю на власний лад,
    Збираю до кошика зорепад.
    Я вільна, а все – восени.

    Накотить нестримними силами,
    І човен потопить з вітрилами,
    На камені кине знесилену.
    Підніме, і знову жбурне.
    Окропить гіркою калиною,
    І круговертю невпинною –
    Чи грішною, чи безвинною….
    Кохання не обмине.

    Та тільки сьогодні – прострація,
    Лиш вітер в бурхливих оваціях
    Цілує тонку мою грацію.
    На вухо шепоче gracias…


    Рейтинги: Народний 5.44 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (13)


  35. Іванна Голуб'юк - [ 2009.05.22 20:14 ]
    ****
    Вузькі і високі шибки,
    і стеля – немов безодня, -
    я тут – як маленька рибка,
    все марю дощем холодним.

    Акваріум грозами повен.
    Акваріум – світ многолиций.
    За вікнами шириться повінь,
    втопивши князівську столицю.

    Потоплено срібло і злато,
    перстені й кістки дідуганів.
    Під криту соломою хату
    галопом біжать вуркагани.

    І зграйки маленьких рибок
    із вулиць, будівель й площ
    припали гуртом до шибок,
    ввібравши очима дощ.

    Цей світ, що так пахнув пилом, -
    акваріум, грозами повен.
    Із вулиць газет і мила
    тікає розгублена повінь.

    І милі наївні рибки
    вертаються в світ тимчасовий,
    щоб бачити небо крізь шибки
    і знову чекати повінь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.26)
    Коментарі: (2)


  36. Дмитро Дроздовський - [ 2009.05.21 21:35 ]
    * * *
    Ми помрем не в Парижі, якщо ми колись ще помрем,
    Бо у нашому серці є те, що не вмре, не загине,
    І брунатне світило засліпить самотній гарем,
    Не паризький. Шкода, що в марноту утопія плине.

    Ми ніколи не будемо бачити схили небес,
    І ніколи на Вежу паризьку не зайдемо разом,
    Ми помрем у Сан Ремо, помрем, як останній черкес
    На Кавказі вмирає, забутий, як мойра чи Аза.

    І над нами не буде цвісти ні жасмин, ні полин.
    Тільки гілочка сакури жовта, привезена звідкись,
    І хирлявеньке небо просипле на нас білий тмин,
    Ми — це тісто землі, ми вода, ми і розчин, і викис.

    Ми помрем не в Парижі, помрем де-завгодно й ніде,
    Щоби випити келих останній в ірландському пабі,
    Щоб пожити хоч трохи під тінню… Вже осінь іде.
    І Париж замерзає, злипаються листя кольрабі.

    Я не знаю, де ми, а тому: чи помрем? Зюйд-зюйд-вест.
    Кружеляє магніт на осерді вулканних ерозій.
    Тільки хтось нам, напевно, поставить олив’яний хрест,
    Нам, самотньому вітру і пташці-зозулі-небозі…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (3)


  37. Володимир Мельников - [ 2009.05.21 17:30 ]
    Гроза у Києві
    Величні хмари грозові
    Нас прохолодою накрили…
    І миттю, майже всі, вітрила
    Жбурнуло в хвилі "призові"…

    Гроза у спеку – рай, і ми
    Її чекаємо, як дива.
    Невже ще є альтернатива,
    Коли над Києвом громи?

    Неспішно яхти і птахи
    Згортають свої сильні крила…
    Аж раптом - все дощем накрило:
    Дніпро, дерева і дахи...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  38. Юлія Скорода - [ 2009.05.16 23:23 ]
    СТО ЛИЦь і Я
    Малий сюжет
    Сюжет великий
    Йде до лиця прасований манжет
    І дрантя теж зійде
    Столичний нелюд вічно в русі
    З-під ніг підмели бруд
    Залишивсь лиш у вусі
    Жетон потрапив в турнікет
    Тут андеґраунд всім відкритий
    Потік людей
    Потік монет
    І кожен по-своєму ситий
    Мільйон світів
    Мільярди костомах
    Принишклі очі й дивний вигин брів
    Не вірять в прах
    За склопакетом тиша
    Одне обличчя
    Єдина ніша
    Тональність власних почувань
    Даун тайм хапає без вагань
    Мости будує між тілами
    І знає все що буде з нами

    05.05.2007 р.Б.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (3)


  39. Олександр Семенченко - [ 2009.05.13 18:13 ]
    Хтось.
    Хтось спить на паркових лавах,
    Хтось мріє,що все обійдеться,
    А я ховаюсь у привокзальних травах,
    Господь пробачить,з того станеться.

    Хтось молиться,збиваючи мирно коліна,
    Він знає,що є винуваті,
    А мені знову добре,я знов як дитина,
    Що знайшла свої мрії у недрах кроваті.


    Рейтинги: Народний 3.75 (4.25) | "Майстерень" 4.5 (4.75)
    Коментарі: (1)


  40. Володимир Мельников - [ 2009.05.12 13:01 ]
    Осіння зустріч
    Я не знаю Вас зовсім…
    Та і Ви мене теж.
    Ваша сукня, як осінь,
    З листя кольору беж.

    А мої сиві скроні –
    Чи не осені слід?
    Мабуть, Ваші долоні
    Цілувати не слід.

    І казати не варто,
    Що цей день промине…
    Там, де будете завтра,
    Вже не буде мене…

    Ваша посмішка ніжна
    Промовляє сама -
    Молода, незаміжня,
    Наче юнка-весна…

    У янтарному гроні -
    Зачарований світ,
    А мої сиві скроні –
    Тої осені слід…

    Відлітають у осінь
    Листя кольору беж…
    Я не знаю Вас зовсім.
    Та і Ви мене теж.


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (2)


  41. Володимир Мельников - [ 2009.05.10 00:28 ]
    Очікуючи ранок
    Ніч серпнева поезії пише,
    А тепло хтось на зиму краде...
    Крізь серпанок ранкової тиші
    Промінь сонця на Лавру впаде.

    Спалахнуть куполи гордівливо
    І засяють велично хрести.
    Мить мине - і вже сонячна злива,
    Як цунамі, накриє мости,

    Розіллється яскравим бурштином,
    І освячені хвилі Дніпра
    Понесуть дивовижну хустину
    З ниток сонця, води і добра...

    Вас вона непомітно торкнеться,
    І на довгі, щасливі літа
    Радість дива в душі не минеться…
    Серпень... Ніч…і луна золота...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (2)


  42. Дмитро Дроздовський - [ 2009.04.23 20:31 ]
    Ода печалі
    В іній загорнулась золота печаль.
    Темними очима дивиться крізь відчай.
    Дивиться самотньо крізь морську вуаль,
    Дивиться в майбутнє, наче темний слідчий…

    Не почути вам, сльози самоти.
    Ви, хто всі роки зустрічали надмір.
    А печаль собі пише все листи
    І чекає вас, золотих, у Адлер.

    Сумно їй самій, ви — на висоті,
    Кігтями троянд черпаєте слави.
    Вам не в самоту, вам — на видноті,
    Їй — одна біда, їй — життя роззяви.

    А роки — вода з водостічних труб,
    І печаль уже майже в непритомі,
    Ви далекі — там, в оберемку губ,
    Вас вінчає мить марноти і втоми.

    Мить самотніх трун в колі попелищ.
    Холод із могил і бравади розкіш.
    А печаль була вирвою з урвищ,
    Ви ж тікали в день. Хай-но. Що поробиш?!

    Ви пливли хутчіш, боячись небес,
    Ви тікали вслід за суєтним щастям,
    І знайшли граніт, і знайшовся плебс,
    Більше — тільки тлін, і мирське причастя.

    В іній загорнулась вичахла печаль.
    Темними очима дивиться крізь відчай.
    Дивиться самотньо крізь людську вуаль,
    Дивиться в минуле, наче темний слідчий…


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Прокоментувати:


  43. Віктор Цимбалюк - [ 2009.04.19 15:52 ]
    Імена
    Скільки років минуло з тих пір, як загинув Джон Леннон?...
    Скільки часу минуло з тих пір, як помер рок-н-рол?...
    Тільки сер Пол Маккартні усе ще виходить на сцену,
    А в Росії Макар тихо грає мислителя роль…
    Вже давно поміж нами нема дивака Френка Заппи…
    Джим і Джаніс на синьому небі збирають квітки…
    З рота хворого Фреді вже випала зламана каппа…
    Джимі Хендрікс зіграв своє соло й пішов до ріки…

    Я кричу, бо палач-метроном відраховує час!...
    Я вглядаюсь у хроніки фільмів і згадую вас…
    На могилі, де Цой, я наллю й вип’ю склянку вина –
    Справді, де б я не був, між Землею і Небом – війна…

    Чим би став рок-н-рол, о, якби в ньому вижив Сід Баррет!...
    О, якби не помер Бонзо Бонем і жив Башлачов…
    Вже старі Гілмор й Вотерс ще пишуть про гроші й про хмари….
    Вже старий Роберт Плант ще співає про небо й любов…
    Розлетілись Бітли, з чотирьох залишилося двоє,
    Вже не чути Діп Папл, Роллінг Стоунз, Блек Саббат і Квін…
    Ще живий Джетро Тал, та один в чистім полі – не воїн…
    Ще хрипить щось Боб Ділан, та, правда, і він вже не він…

    Я кричу уві сні, я не в силах затримати час!...
    Знову плавиться віск і все менше щодень в кадрі вас…
    Хоч БГ й патріарх, й ніби муза його не мина –
    Все ж шукає тих місць, де є та, зовсім юна шпана…

    Що я хочу сказати собі і для вас у цій пісні?...
    Що у мене жже кров, не стихає і в серці болить?...
    Нереальне бажання – вгадайте!.. Я хочу… Ну, звісно ж!..
    О, не знати, хто буде не з нами на сцені за мить…
    І коли Пол Маккартні в останній раз вийде на сцену,
    Я ввімкну мікрофон, дам акорд й доживу його роль!...
    І, десь там, де дзвенить пустота, посміхнеться Джон Леннон…
    Ну, а я просто гратиму свій, ще живий, рок-н-рол…

    І я крикну зі сцени: - Давайте зупинимо час!
    Ми поставимо плівку і ще раз відчуємо вас…
    І нехай знову рухне від голосу хору стіна –
    Хай не вмре рок-н-рол, хай живуть душ святих імена!...

    Кумпала Вір,
    21-23.07.2007 року, м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  44. Галина Батюсь - [ 2009.04.17 18:40 ]
    ****
    Твій подих…
    Поранив загублену тишу,
    А серце у ритмі –
    вбивало усі почуття.

    Твій голос…
    На грані я дишу.
    Зникають солодкі краплини життя…

    Пішов, обернувсь…
    Сягнув за вуста до мети.
    І десь через вік:
    Зустрів. Озирнувсь.
    В свідомості рана,
    У папці - листи.









    Рейтинги: Народний 5.25 (5.13) | "Майстерень" -- (5.22)
    Прокоментувати:


  45. Богданка Борисова - [ 2009.04.11 15:24 ]
    Ніч. Віч-нА-віч
    Клаптики спогадів, галереї екзальтованих облич,
    Спростовані звинувачення, віч-нА-віч з тобою, ніч.

    Залишені на потім теми,
    Маятником маюсь я,
    Бо все змішалося
    І, захлинувшись щастям в цьому просторі іде ми...

    На брудершафт із вітром в пошуках свободи,
    Десь поза межами наздоженемо небо,
    Застуджена весна, її холодний подих,
    Мовчить зі мною ніч, чекаючи на Тебе...

    11.04.2009


    Рейтинги: Народний -- (5.2) | "Майстерень" -- (5.06)
    Прокоментувати:


  46. Галина Батюсь - [ 2009.04.09 15:55 ]
    портрет незнайомки
    На дзеркалі-
    Згустки рідкої помади.
    В душі все злилось-
    і туш потекла.
    А серце стонало -
    у ритмі морської балади,
    Із гордості ниток віночок сплела.
    Розлились парфуми,
    солодкі, мов дим нікотину.
    Наповнилась чаша-
    червоної крові, вина.
    І хтось загубив у болоті
    чарівну перлину.
    Ти зникла у тьмі -
    незалежна й чудна...


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.13) | "Майстерень" -- (5.22)
    Коментарі: (3)


  47. Галина Батюсь - [ 2009.04.09 15:39 ]
    ***
    Я знов заплачу дотиком дощу,
    покину сад нездійснених ілюзій...
    Я ще люблю. Як довго я люблю,
    Душа страждає в вічному недузі.

    Нехай пройдуть не сотні, тисяч літ,
    Зійдуться хмари у смішнім зізнанні,
    Чи хтось кохав, вдаряючись об лід?
    Втікали очі, сни мого розчарування.

    І буде час... і вічність почуттів,
    І хай сміється дурень над казками,
    Воно існує....і в мені й в тобі,
    Ми так невміло бавимось словами.




    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.22)
    Коментарі: (2)


  48. Галина Батюсь - [ 2009.04.09 15:29 ]
    Вечірня муза

    Вишнева ніч – загублена, коротка.
    Година пізня, так незміряно вузька.
    Помада уст - незібрана, солодка,
    і стежка в серце - змокла і слизька.
    П’ю каву - присмак гіркуватий...
    Холоне лікоть і пищить перо,
    І звук роялю - дикий і зім’ятий,
    Шукаю риму, дихаю на скло.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.22)
    Коментарі: (1)


  49. Галина Батюсь - [ 2009.04.08 13:25 ]
    ....
    Путина незавершених ідей...
    Виховання дало своє,
    Вкололо їжаковою голкою
    серце капризної дівчинки...
    Ми несумісні вже тим, що разом.
    Психіка – невиліковна.
    Хіба що ми завтра знайдемо в лікарні розмову.
    А на сьогодні досить...
    Я зґвалтована цифрою сім ...
    Морально...



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.22) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  50. Галина Батюсь - [ 2009.04.08 13:38 ]
    У ритмі...

    В руці каміння листя покриває,
    У шаль вдаряється твій голос п’яних уст.
    Розмови не було...
    Казали сильні руки...
    На щастя чи біду боги в Олімп ведуть.
    Червиве серце, прохолодна спека.
    Ти – спогад. Я складаюся із двох.
    Розп’яття закриває мильні очі,
    Від параної заколисує обох.
    Стривай! Що буде?
    Я не знаю!
    Мій світ зав’язаний наперекір твоїй межі.
    Ритм спалює мене,
    Тебе не бачу.
    Вдихаю порох гострих рукавиць.
    Знайди мене! Я втомлена від болю.
    Моя фантазія не спить ні вдень, ні в ніч.
    Буди мене! Розбий прокльоном!
    Я втрачена, мого життя не кривдь.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.22)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   18   19   20   21   22   23