Ранковий автобус один і той самий
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.

Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле гасло,
Тепер майорить у забутих містах.

Ранковий автобус крадеться, як привид,
І нас настига, мов розплата німа.
Він - світу жорсткого циклічності приклад,
Спресована і неприступна тюрма.

Ранковий автобус - пророк у лахмітті,
Що ледве бурмоче нечутно під ніс,
Але ці слова, ніби зламані миті,
Влучають у ціль, як загострений спис.

6 травня 2025

Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.

Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Загорівся цілий світ.

Люба, мила моя Мріє,
Шлю цілунки я тобі.
Он обійми вже леліє,
Мліє пара голубів.

Туга музикою чуйно
Так жагуче нароста.
Серденько моє, почуй-но,
Це - кохання теплота

Огортає ніжнотонно,
Стелить ласкою парчу.
Розкрива пелюстя лоно -
В щастя пестощів лечу!

9 лютого 7533 р. (Від Трипілля) (2026).

Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.

Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Як музика непізнаних небес.

Укрили заморозки, як снаряди,
Як дронів нескінченна сарана.
Зітхають квіти, як весни наяди.
Відлига даленіє, як мана.

Крізь кригу я проб'юсь у серцевину
Божественних рапсодій і монад,
Відчувши і прозріння, і провину,
Як смирний і просвітлений монах.

30 квітня 2025

Ця миттєва краса тюльпанів
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.

Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
Як у спеку сила струмка.

Ця краса так до болю ранима,
Незахищена, ледь жива,
Несподівана, ніби рима,
Нам диктує свої права.

Ця краса може вмить відлетіти
До небес, до божественних струн,
Невловима, як зламані миті,
На яких нам зіграє Перун.

25 квітня 2025

Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.

Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Мов пора, де писання шорстке.

Передчасна ця пристрасть жагуча,
Ця стріла, що пронизує нас.
Ця весна навіжена, пекуча.
Так пронизує спека Парнас.

Лиш на дні у колодязі тихім
Передчасна зоря майорить.
Вдалині ходить стишене лихо,
Як фатальна і приспана мить.

23 квітня 2025

Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.

Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
Крізь гай барвистий, гомінкий.

Цей одинокий птах співає,
Долаючи і страх, і сум.
У ніч розкішного розмаю
Доносить первозданність дум.

Цей птах проб'ється крізь тенета,
Колючий дріт, собак, вовків.
Немов загублена планета,
Він виринає з-під віків.

Цей спів здолає всю попсовість,
Вульгарність, одноденок рій,
Пречистий, мов забута совість,
Мов квітка крізь нудний пирій.

23 квітня 2025

Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.

Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
Нам возвістить примарливість подій.

Пустельний стадіон - картина позачасся,
Картина небуття і німоти.
Ним тільки пил розпачливо промчався,
Змітаючи тремкі минулого сліди.

19 квітня 2025

Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.

У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
Танцюють на сцені німі королі.

Сирени летять із задавнених міфів
І виклюють серце та очі сумні.
І стане сиреною пристрасна німфа,
Напавши на тебе у самотині.

18 квітня 2025

Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.

На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Які пройшли стрілою поміж нас.

Цей стадіон, як поле Колізія,
Де рвуть на шмаття помисли і дух.
Іде крізь час промовиста ідея,
Яку почує вишуканий слух.

Іде крізь стадіон свята Мадонна,
Крізь гомін споконвічної юрби.
І дріт колючий тіло стадіону
Обплутав, ніби словеса доби.

17 квітня 2025

Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.

Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Укривши дот могутніми грудьми.

Чи можуть вірші врятувати Всесвіт?
Чи врятувати занепалий Рим?
Вони сідають чайками на серце
В облозі ворогів і лютих гримз.

16 квітня 2025

Мені б тендітну і жадану
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.

Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях
Кохання пити дивовижу.

Натхнення, Боже, дай крилате --
Горіти в пестощах розкуто.
Жагу пекучу втамувати,
І тихо в щасті потонути.

26 січня 7533 р. (Від Трипілля) (2026)

Повалені дерева, немов царі полеглі,
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.

Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужність надійної спіралі,
Де крутяться епохи, немов едемський змій.

Повалені дерева - це сутності злинялі,
Розірвані знамена, потріскані слова.
Солдати опинились на споконвічній палі,
Де вже давно спочили чесноти і права.

Ми підриваєм замок вселенської неволі,
Здіймаючи угору важкі списи гілок.
Заглушить повсякденність мелодія юдолі,
А воля непогасна іде, немов пророк.

15 квітня 2025

Розчарування роздирають вкотре
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.

Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
Руйнуючи фортець стійку могуть.

Розчарування приведе у пустку,
Спустошення понівечений храм.
Розчарування довго не відпустить,
Віддавши дороге лихим вітрам.

15 квітня 2025

Так хочеться зануритися в сон,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.

Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Співає в плесі спокоєм невпинним.

Так хочеться зануритися в час,
У вік свободи і розвою думки,
Щоб спалах у душі повік не згас,
Бо правду жодна кривда не роздушить.

14 квітня 2025

Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.

Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійна отара,
Де Зевс пастухом невмолимо стоїть.

Попасти під дощ - це абсурд чи порядок,
Це випадок чи недовчений урок?
Під стріли невдач і дошкільних поразок
Ти йдеш крізь дощі, ніби сивий пророк.

13 квітня 2025

Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.

Я дива жду в задушливій буденності.
Шукаю знаки вищої натхненності.
Вони ж пропали в безнадійнім дні.
Лише чигають ворони сумні.
Виходжу в поле, повнім неозорості,
В насиченій божественній прозорості.

11 квітня 2025

Мільйонами світять у небі зірки,
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.

У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Без тебе життя немає.

До тебе, я знаю, не жив - животів,
Як дерево, що усихає.
Коріння коханням мій Бог напоїв -
Без тебе життя немає.

Ти скрізь: і у місті, в селі, у гаях -
Твій подих мене овіває.
У наших найкращих у світі піснях -
Без тебе життя немає.

Розпусним, зрадливим я був наяву,
Ти вірила в краще, я знаю -
Прощала, і ось лиш тобою живу -
Без тебе життя немає.

Прокляття горілці пошлю й Сатані -
У сварку нас люту вганяє.
І хочеться вмерти без світла мені -
Без тебе життя немає.

Коли умліваєм в обіймах удвох,
То більшого щастя не знаю!
Немов на Олімпі - Богиня і Бог,
Без тебе життя немає.

Стою на колінах, немов на межі -
Молюся, Богів заклинаю -
Кохання до смерті моє збережіть -
Без нього життя немає!

14 січня 7533 р. (Від Трипілля) (2026).

Не можу я зібратися докупи.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.

Коли ж настане необхідний спалах
І розітне ристалище проблем,
Розвіє кволість вирішень оспалих
І тяглість нерозв'язаних дилем?
Нехай промчиться смерч, стрімкий, нестримний
І сколихне прогнилість марноти.
Хай шпага думки протикає риму,
З якою буде вічність лиш на "ти".

10 квітня 2025

У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.

Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Мов крик німотного одчаю,

Що переповнював ущерть,
І душу випікав од болю.
І вже, здавалось, хижа смерть
За цю розлуку - вирок долі.

Без тебе білий світ зчорнів,
В безодню кинув підземелля.
А ти всміхнулася мені
Ясних очей сяйливим хмелем.

І я воскрес у мить святу,
Від того - з піднебесся - знаку,
Кохання, Боже, порятуй!!!
Найвищу склав тобі подяку!

11 січня 7533 р. (Від Трипілля) (2026)

Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.

Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
Як невловимий нелюдим.

Проб'ється крізь погрози, травми,
Крізь підступи, отруту зрад.
Проб'ється, як великий трагік
На велетенський маскарад.

Так пробивається ідея,
Непереможна і свята.
Так не зламалась Іудея.
Весна проб'ється, як жита.

8 квітня 2025

Я прокинусь у лісі від шуму птахів.
Із безодні вернусь у новітню безодню.
Моє серце проб'ють не списи каблуків,
А ледь танучі в небі зникаючі зорі.
І до мене долинуть видіння віків,
Невідчутні, загрозливі, сиві, прозорі.

Я прокинуся в лісі в новому бутті,
А старе відшумить жовтим стишеним листям.
З новим поглядом, силою в серцебитті
І з новітнім пробудженим, вранішнім Лістом.
Опадають із кленів листи в каятті,
Мов останні акорди стихій падолисту.

3 квітня 2025

Коли подолаєм навколишню сірість?
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?

Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
Стослово на гострих і грізних вітрах?

Давайте долати цю сірість нікчемну
В полоні гіркої, страшної мети,
Мов гостю нав'язливу, грубу й нечемну
В хустині безмежної самоти.

31 березня 2025

Відшуміла трепетна гітара
Під бузком шаленим і хмільним.
Нині реп заходить в шумні бари,
Як розбійник в пеклі молодім.

Наш романтик зачаївся в сумі
І зачах у навісних димах.
Тільки шльондра грає бугі-вугі
На його колінах, ніби маг.

Вже гітара спокоєм покрилась,
Ніби завірюхою доби.
Замість лиць панують тільки рила,
Не лишивши знаків боротьби.

Та гітара, мов лиха бунтарка,
Все не йде на пенсію ніяк.
І здіймається могутня чарка,
Мов непереможний зодіак.

Лиш пісні всечасні і безсмертні
Прозвучать над сценою завжди.
Спалахи сердець не будуть стерті,
Залишивши шрами і сліди.

24 березня 2025

Безконечно гудуть ваговози
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.

Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
Берло волі і хрест каяття.

Ваговози несуть тріумфально
Честь і волю далеких шляхів.
Даленіє незайманий факел,
Ніби прапор забутих віків.

І у цьому протяжнім гудінні
Ми відчуємо голос небес,
Що проб'ється у ніжнім тремтінні
Крізь багнюку фальшивих словес.

22 березня 2025

Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.

Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Де не важать більше терези.

Ти в купе чи у тісній плацкарті
До межі прозріння підійдеш.
Більше не завадять биті карти
Вийти в поле без кривавих меж.

10 березня 2025

Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.

Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
Яка б'є безжалісно під дих.

У ярах глибоких і могутніх
Я згубив надію рятівну.
Даленіють невситимі гуни,
Знищуючи слово і струну.

20 лютого 2025

Безсоння, як страшна пустеля,
Де випалено все дотла.
І нависає хижа стеля,
Мов пекла вигасла зола.

Безсоння поведе у далі,
Де все згоріло навкруги,
Де перетліли всі печалі,
Не залишивши нам снаги.

Безсоння поведе у морок,
У море вигаслих думок.
Безсоння поведе в прозоре
Чистилище сумних зірок.

Безсоння - янгол чи примара?
Дарунок чи важкий тягар?
Безсоння у тенета манить,
Де править вічності звіздар.

14 лютого 2025

Ми так відвикли від зими.
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.

Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
Мов шторм в безмежжі небокраю.

Так вибух у душі твоїй
Розірве плани і прогнози.
Слова підніме буревій,
Як неба здійснені погрози.

Так напад люті чи біди
Змітає очманілий розум.
Лише очей не відведи
Від бурі, що набрала розмах.

6 лютого 2025

Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не ненавиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе

нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
В моїй руці лягла твоя рука

та я з легким чекаю нетерпінням.
Це добре, що існує поряд нас
це почуття, приємне й обопільне,

та можна впевнено сказати, що на час
ми хворо вперті, ба ж уперто спільні,
і почуттями нас триває Божий глас.

Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.

Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
І крізь сніг пропливають верблюди.

Що промовить ледь танучий сніг?
І для кого він буде причастям?
Він для світу зробив те, що міг,
Переливши в хурделицю щастя.

16 січня 2025

Заборонений плід закотився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.

Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
На майдан, де стихія кричить.

Заборонений плід найсолодший.
Заборонений плід неземний.
Заборонений гріх наймолодший,
Коли Всесвіт ще був молодий.

Заборонений плід тихо висне
На гілках споважнілих, сумних.
На полях спорожнілих, невинних
Рушить він за слідами святих.

2 січня 2025

...твою поезію я глибоко шаную і ціню,
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...

Володимиру Діброві

О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.

Нема. Нема. Невже повимирали ви,
неначе пресловутий динозавр?
Пішли на дно та обросли коралами -
Лук'ян Гервасій Опанас Назар

Параска Домна Феодора та Горпина...
Порозтавали мов торішній сніг.
Вже не писатиме про вас чудових книг
новий Шевченко... Часу безупинно

кружляє колесо - й раптовий рекетир
посаду обіймає робінгуда.
За димними стовпами ходять люди,
але червоні хвилі розкотить

новітньому пророку не під силу.
Програма оголошує прогноз.
'Веселка' видає 'Спінет і Силос'.
Хому читають (але це здалось).

І тільки по зусиллі нелюдськім,
чи з перепою дуже гидко стане:
в обличчі Джорджа бачиться Яким
і за повії абрисом м'яким

ввижається 'малюточка Оксана'.

Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.

Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
Як засніжений зморений сон.

Мене тягне у буйство тиранів
І в геройство повстанців без меж.
Прикладу я століття до рани
У заграві величних пожеж.

Мене тягне в забуті століття.
Певно, спокій лиш там віднайду.
Забреду у зарослі порічки,
Щоб знайти доленосну біду.

30 грудня 2024

Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.

Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
Під брудом, ніби покривалом.

Повільно відступа зима
Під тиском бруду і стихії.
І побудована тюрма
Вже не укриється в завії.

Зима утворить нищівне
Стовпотворіння Вавилона.
На чистий аркуш упаде
Тавро тривалого полону.

23 грудня 2024

Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.

Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
Щоб кинути сніг у серця назавжди.

Дивлюсь у туман неозорий, тужавий
І хочу читати його письмена.
Я чую, як холод потужний, іржавий
Шепоче у вуха нові імена.

Я йду крізь туман всеохопний, всевладний
До вічних скрижалей, до вічних пізнань.
А хаос жорстокий, свавільний, безладний
Штовхає у спину в непізнану твань.

11 грудня 2024

Безсонні ночі. Вічне катування,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.

Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Мов нагороду на путі сумній.

Безсонні ночі в карцері похмурім
У казематі страчених бажань.
Від світу ти відсторонився муром
З каміння і утрачених жадань.

3 грудня 2024

Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.

Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані останні німі сподівання.
І освітить страждання останню і болісну путь,
За якою залишиться тільки осіннє картання.

Що ж, навіщо іти на той шлях, де рятунку нема?
Лише каркання круків розбудить столітню утому.
На шляху, де чекає всесвітня, всесильна тюрма,
Де немає можливості вже повернутись додому.

29 листопада 2024

На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.

На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
На перехресті зла і кривди.

На перехресті ста тривог
Поставлю смолоскип любові.
Потоне ідол-напівбог
У річці, де злилися болі.

27 листопада 2024

На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.

На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Яку переплавила мить.

На цвинтарі листя сипуче
Поеми палкі шелестить.
У вічність впадуть неминучу
Слова, де тривога щемить.

У листі щось вічне й нетлінне,
Що виведе із марноти.
У листі основа сумлінна,
З якою говориш на "ти".

26 листопада 2024

Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.

Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
Той пророк, що ти стріти хотів.

Я іду у безмежності долі,
У безмежності звірств і геройств.
І стрункі невагомі тополі
Розкриватимуть смисли пророцтв.

23 листопада 2024

Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.

Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.

Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.

Навіки заховані спогади в ній,
Любов і страждання в шаленім вогні.

Піднімеш, як вірші, промерзлу траву,
Оспалу, утомлену, ледве живу.

Вона продиктує тобі письмена,
Такі ж невблаганні, як люта війна.

20 листопада 2024

Самотній пожовклий листок
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.

Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
До біса чи, може, до Бога.

Самотній пожовклий листок
Покинуто гибіє, скніє.
Він хоче не в магму чуток,
А в море безмежне і синє.

Він хоче на волю, туди,
Де скутим ніколи не буде.
Лист хоче пврнуть назавжди
У справжнє і трепетне чудо.

10 листопада 2024

Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.

Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
Ті гасла, що упали в полі.

Зима настане, ніби смерть,
Неждано і несамовито.
І упаде, неначе смерд,
До ніг їй кожен посполитий.

Зима іде на вістрі зла,
Ненависті, наруги, помсти.
Воскресне спалена зола
І простягне зі снігу повість.

6 листопада 2024

Зелене листя опадає,
Як вічний неоплатний борг.
Це значить, що життя трває,
Що в ньому поселився Бог.

Зелене листя передчасно
Покинуло свої місця.
Людське тепло у листі згасло.
І суть прорвалася з яйця.

Мороз ударив ніжне листя
Ненависті важким бичем.
І листя впало ніжнолице
І плаче журпвлів ключем.

Це листя, мов листи у вічність,
Листи у невідомість, страх.
Розплющить листя добрі вічі,
Тріумф перетворивши в крах.

Іду я листям, ніби вістрям
Складних і болісних понять.
У листя обернеться відчай,
Сконавши на хрестах розп'ять.

28 жовтня 2024

Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.

І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Від щастя плакав листям листопад.

Весело-жовті блискітки опали.
Їх розсипав грайливий вітерець.
І ткав нам цілі килими-опали
Так легко, наче ґеній -- ткач-митець.

Напливами п'янкого милування,
Неначеб-то натхнення нас вело --
Пронизувало трепетне кохання,
І благодаттю ніжило тепло.

3 листопада 7533 р. (Від Трипілля) (2025).

Повертаюсь по колу в колишні кордони.
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.

Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем, покинутим завжди.
В очі небу дивлюся, такий неборак.

І мене земляками зустрінуть привільно
Наша воля свята і земний оберіг.
Усміхаються зорі глибинно, привітно
І доносять мені те, що в серці зберіг.

Повертаюсь по колу крізь пастку апорій,
Крізь болота сум'ять, парадоксів рої.
Так велику історію з сотні історій
Я створю, щоб цвіли ці величні краї.

16 вересня 2024

Пожовкле листя падає в обличчя,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.

Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
Ніж те, що нині творить чоловік.

Пожовкле листя висловить всю правду
Без недомовок і без лакувань.
Ти відокрем від праведності зраду
Й почуй далекі крики катувань.

Пожовкле листя скаже щось сакральне
Упанішадами сумних лісів,
Мов голос вічності в пустелі дальній
У розмаїтті диких голосів.

14 вересня 2024

Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.

Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
Коли триває буревій.

Це сонце може спопелити
Тебе у магмі нищівній.
Воно постане в сотні ликів,
Мов танець з-під небесних вій.

І спис прохромить ту істоту,
Що заступатиме шляхи
До істини, яка достоту
Нам відпускатиме гріхи.

30 серпня 2024

Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.

Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Тотем, що боронить в облозі вогнів.

Вогненні мечі прорубають дорогу
Крізь хащі фальшивих, облудних понять,
Відкривши єдину стежину до Бога
І вже відбиваючи жерла проклять.

Вогненні мечі кличуть ангелів помсти.
Вогненні мечі рвуть на шмаття пітьму.
Вони прокладають без пафосу й помпи
Шляхи на галявину світлу й німу.

11 серпня 2024