Тумана призрачная нежность,
Нагих деревьев чернота,
Пичуги писк - вот-вот весна...

И мнится- в выжженой душе,
Былинкой трепетно живой,
Надежды возрождение былой...

Надежды отыскать преддверье рая,
Надежды чудо совершить,
Надежды вновь любимой быть.

31.01.2009

Вона ішла,не бачучи нікого,-
чи не бажаючи що небуть помічать,
Сумно в очах від мокрої погоди,-
гнило в думках і холодно у снах...

По мокрих вулицях ступаючи одначе,
де плакав дощ-заплакала вона,
Доречно би про "нитку" розказати,
яка правдива в ній є істина життя...

Коли нема того,хто почекає,
чи поведе Її у світ через обман,
не треба штучну усмішку виймати,
попавши з тріскотом у своїх мрії капкан..

Десь заболить-може то буде
серце,
чи просто нічна втома дасться в знак,
для Нього ти-всього лиш шмат моменту,
немаючи "ниточки" спільного в думках.....

Не шукай мене у місті,
Я вже виріс із квартири.
Не шукай мене у небі,
Бо стомився я без крил.
Я сховався у партері
І чекаю коли двері
Впустять тисячу артистів –
Замаскованих химер.

Не шукай мене ніколи,
Бо на вулицях затори,
Вікна вдягнуті у штори,
Безкінечні коридори
Перебігли в лабіринт.

Не шукай мене, не треба.
Вже у жменях крихти неба,
Море квітів відцвіло.

Не шукай мене. Вже пізно
Випускати вільну пісню
З клітки в зоряну непевність,
Із достатку на вітри.

Не шукай мене. Невпинно
Пострілами криють спину,
Заздрощі пускають слину,
Визнають свою провину
Всі, хто прагнув, та не зміг.

Сутінь пасмами спадає…

Крізь фіранки заглядає
В душу небо голубе.

Не шукай мене ніколи,
Так настійливо, невпинно,
Бо вже пізно. Та й не треба…
Не шукай мене. Віднині
Я шукатиму тебе.


2010

(переклад з німецької)

Тихо крізь ніч піснями благаю
Небо голубе:
- Ти прийди, кохана до гаю -
Бачить хочу тебе.

Ген при місяці журливо
Листя шелестить, листя шелестить,
І нікому, друже милий,
Нас тут не знайти, нас тут не знайти**.

Чуєш, звуками чарують
Солов"я пісні,
Ти кохання, моя люба,
Подаруй мені.

В тих піснях любов палає
Полум"ям жаги, полум"ям жаги,
І розчуленням вгортає,
Додає снаги, додає снаги.

В нас горить кохання сила,
Їй скоряйся ти,
І до гаю, мов на крилах,
Швидше прилети, швидше прилети!
О прилети!

7517 р. (Від Трипілля) (2009)

*Це - переклад тексту знаменитої "Серенади" Франца Шуберта на слова Людвіга Рельштаба, написаної для вокального виконання під фортепіано. Співаючи її під рояль мовою оригіналу, я зауважив значне нагромадження приголосних, що призводить до втрати милозвучності, і вирішив перекласти українською,
оскільки вона за милозвучністю випереджає німецьку і поступається тільки італійській. Оригінал подам трішки згодом.
** - повтори, а через них - збій ритму, зумовлені музичним текстом.

А кохання – усе ж таки птах,
ви його не хапайте за крила,
бо тенета – окриленим жах,
у неволі цій птасі несила.

Їй несила у замкнену вись
каравелами мрій без вітрил
відправляти життя у «колись»
крізь приземленість зв’язаних крил.

Підставляйте пташині плече
і у серце відкрийте дверцята.
Справжній птах – він і сам не втече,
від гнізда, що почав будувати.

А зачиниш дверцята – і птах
біль втаврує в’язниці у мур,
і у небо крізь зірваний дах
полетить у сузір’я зажур.

Добротою годуйте із рук,
не шкодуючи зерен терпіння -
і гарячих сердець перестук
буде піснею крил розуміння.
***
В щасті разом і разом в журбі
ми діждали сивіючих скронь.
Як я вдячна, коханий, тобі
за відкритість широких долонь.

Вдихає літо на повну силу
Духмяні квіти, цілющі роси...
Та сумом серце знов оповило,
Час заплітає журбу у коси.

Вдихає літо на повні груди
Безодню неба в зірках печальних.
Від сну важкого мене розбудить
Відлуння дзвонів у мить прощальну.

Вдихає літо мої тривоги
На повну силу, на повні груди.
Такі невтішні мої дороги,
Бо шлях без Тебе веде в нікуди.

Вдихає літо мою зневіру
І почування непроминущі.
Моя печаль не знає міри,
Бо… я люблю Тебе ще дужче!
2002р.

Куди іде самотній подорожній?
Так часто пекло схоже нам на рай...
Не раз в засліпленні зриваємось в безодню,
Коли в душі зневіра понад край.

Віщує крук загибель - ти не чуєш?
Студений вітер пристрасть роз'ятрив?
У темних водах світло не ночує,
У серці втікача - лише надрив.

Залишиш дім - куди ж тоді подашся?
В чужих краях - лиш озеро оман.
Так часто ми у пошуках за щастям
Своїй душі глибоких робим ран.

Не лиш собі - а ближнім, які поряд...
Чи ж варто у безодню так спішить?
Тече вода через роки і гори,
В ріці Життя тамуєм ненасить -

За волею, якою вічно марим,
І за вогнем, що серце обпіка...
Ніщо в житті нам не мине безкарно -
Ні зле, ні добре - правда є така!...

Шумить ріка, гудуть надривно дзвони,
Й закохані у весну солов'ї
Знов пристрастю відгукуються в лоні
Душі моєї, де ще йдуть бої...
2.06.2010р.

Як то буває перед грозою,
Коли виникає сльоза за сльозою
І падає з неба
Жорстокими стрілами вниз.

Як то буває перед грозою,
Дихати важко,сама самотою
На вулиці тісно,бо люди тікають
Чимдуж від святої води.

Як то буває перед грозою,
Травнева спека накрива з головою
А ти виринаєш
У відблиску перших краплин.

Як то буває перед грозою
Хмари найдуть,
Але місто в спокою
Знов усміхнеться в сяйві травневих дощів

Простягаю до тебе душу! Але ти це й сама відчуваєш -
Крізь розхрестя шляхів безкрайніх, крізь жорстоких світів чагарі.
І тепер я, мов тінь, всюдисуща, слід у слід за тобою ступаю,
По словах тебе й нотах читаю... Так хотіли, напевно, вгорі!

Простягаю до тебе душу - крізь роки, кілометри і терня.
Почуття наші справді безмірні, не знайоме нам слово "боюсь".
З кожним днем ти міцнієш все дужче й проростають у тобі зерна
Лиш любові, надії та віри в кожнім твоїм наступнім бою.

Простягаю до тебе душу! Нехай янголи в небовисях
Над тобою розправлять крила і тебе не захочуть зректись.
Почуття справжні - не проминущі, від любові хай серце іскриться,
А усе, що тобі буде миле, неодмінно настане колись!


Простягаю до тебе душу! Добре знаю - ти будеш биться
І з цим світом, не раз облудним, та з самою собою частіш...
Тому сильною бути мусиш, щоб дивитись до віч блискавицям,
Щоби вірити завжди у чудо... Ось такий мій для тебе вірш!

Вже давно я один, лиш один
Зустрічаю вечірнії зорі.
Я печалі пригнічений син,
Одиноке вітрило у морі.

Я давно в самоті, в самоті
Проводжаю ранковії зорі,
Іще чути кохання мотив,
А тебе вже давно нема поряд…

…Пролетіли ті ночі, як мить,
Ніби ранки були з ними в змові,
Тільки серце щоразу щемить,
Як зустріну ті очі чудові…
2010

...гарно мені з тобою –
на дужім твоїм крилі...
...зведені знов судьбою
аж на краєчку землі...
...сплеском карпатської м’яти,
гіркістю полину, –
вічно мені б цілувати
гостру твою сивину...
...сходять з орбіт планети,
з розуму сходжу я...
...де ж ти літаєш, де ти?
... я – у чужих краях...

Заметілі! Заметілі!
Пелюстки кружляють білі!
Хороводи черешневі.
Хороводи яблуневі.
Торжество Весна справляє —
Білоквітом посипає...
2001

Розстріляний зливами і кісточками вишень,
Блукаю кутами Бермудів, не втраплю у свій Тибет.
Душа – наче аркуш в чорнилі школярських віршів,
Де ляпки в кінці троєлітер’я "Л", "Ю", "Б".

А дір в парасольці – не злічено від стрілокпинів.
Оце б відповісти, та лук вкорінився у глей.
Натхнення жбурляє недогризки віршів у спину.
Іду неоглядно у світ позаочний, але

Не мисли суворо, бо категоричність – для ката.
Причинно, фатально, а наслідок – твій слідок.
Зоря вказівна розіп’ята хрестово на карті,
Накресленій штрихами міфів, легенд і казок.

Тому знов на гранях Бермудів я ковзаю спритно,
Із вірою здійснення прощі у власний Тибет,
Де "Л", "Ю" і "Б" споконвічніші всіх манускриптів,
Де можна молитись казками й кохати. Тебе.

Не ти кидАєш тінь в провалля,
У нім - лиш тінь від самоти,
Від дум твоїх, таких печальних,
Яких зречешся завтра ти.

Хоч сновидіння все ще хворі,
Що виринають з-під склепінь
Твоїх повік - нема повторень
У цім сум'ятті потрясінь...

Час дурощів, не раз взаємних,
Повір вже, канув в небуття.
Нехай бажання потаємні
Розправлять крила для життя.

І полетять у невідомість,
Її не бійся - не згориш...
А за відвагу Бог натомість
Твоїй душі зішле дари!

Впусти у сни свої, Чаклунко,
Промінчик сонячний весни.
Твої ж вуста - для поцілунків!
Радій життю, коханням сни!!!
23.05.2010р.

Мостить на лататті ліхтарі
Вечір сонний..
Парубком пишається вгорі
Срібний сонях..

Пісня над вербичками летить
Пишнокрила..
Ой..хутчій до серденька зайди
Моя мила..

Кинемо у хвилю гомінку
Сині весла..
Сплетемо в барвистому вінку
Наші весни..

Бачиш?ВІН до раю розчахнув
Небо млисте..
Я тебе у серденьку замкну..
Ти.. Божиста...

Їли куряву і краяв стегна хлист.
З мила, піною – виходила пегастість.
У небите-ще – копито зодягли,
на нестелене ненавчені упасти.

Ніздрі й гриви обтесали вітру чуб.
В серцевину заганяли шаблі хугу,
від свинцевого рідішали дощу
аж багряна повня розійшлася лугом.

Потяглись самотньо, зношені сідлом.
Порозхлюпували вершників і втому.
Позникали, змиті місячним гало.
Шкандибали злою вісткою додому.

19 Травня 2010

Крокує повінь в потойбіччя днів,
Міська багнюка засипає тишу.
Солодку казку в купі твоїх слів -
Холодним попелом в руках колишу.

Блукає місяць в лісі почуттів:
Виводить очі з мокрого страждання.
Голодний вовк мене в сарай завів,
Готовий з'їсти без перевдягання.

Брутальний вітер вирвав з корнем хлів,
Звільнивши душу з пащі вовкулаки.
Спасибі, що за мене попітнів -
Хто ж знав, про підлість хитрої собаки?!

Ідуть дощі - холодні, з гіркотою,
Неначе в саму душу проника,
Аж пам'ять серце боляче стиска,
Повінчана я наче з самотою...

І кожна ніч - мов вирок у лице,
Мені навідмаш кинутий від долі.
Навіки я повінчана з цим болем,
Мабуть, за щось покарана Творцем...

Ідуть дощі, у серці йдуть дощі,
Змиваючи солоний присмак туги.
Чи дасть мені ця доля шанс удруге
Знайти розраду зраненій душі?...

Минуть дощі, а з ними вщухне й біль мій,
На серці рани час запорошить.
Тамую за любов'ю ненасить
У своїх мріях, трохи божевільних...
21.05.2010р.

Вітання весни

Вітання весни – теплота,
Радісний щебет пташини
І сонця проміння – рука,
Перші веснянки дитини.

З під снігу зелена трава
І пролісків ніжний букет,
Пухом білим вкрита лоза
І талого снігу сонет.

Забіг до ріки всіх струмків,
Руки ласкаві матусі,
Народжених – сміх малюків,
В полі щасливі бабусі.

Сіяна мудра пшениця,
Із першого грому гроза,
В небі веселка іскриться
І чиста небес бірюза.

Вітання весни – почуття,
Закоханих райдужні лиця,
Цілунків смачні відчуття,
Любові пущена птиця.

07.05.2010р.

Покололась в колючки життя,
Покотилась кривава сльозина.
Чи той біль відійде в забуття,
Чи ятритися буде щоднини?

Покололась в колючки життя...
Та воно не скінчилось на тому.
Знаю, навіть і кактус цвіте,
Хоч колючок добіса у ньому!
1996

Как грустно, странно и смешно
Играть в любовь, болея ею,
Но боль свою в душе лелея,
Любовь отвергнуть все равно.

Как грустно, странно и смешно,
Укрывшись горечью обиды,
Сходить с ума, слетать с орбиты,
Пить боль как терпкое вино…

Как грустно, странно и смешно
Друг друга выбросить из жизни,
И задыхаться в эгоизме,
И быть слепым в немом кино.

Как грустно, странно и смешно
Считать минуты, забыв время.
И думать, думать, сожалея
О том, что сделано давно.

Как грустно, странно и смешно
Забыть о том, что помнить важно,
И ошибиться вдруг однажды,
Подумав - стоило ль оно?...

Грустней всего быть просто рядом,
Вести ненужный разговор,
Бояться выдать чувства взглядом,
Забыв наш прежний уговор

Половинки

Дві половинки у житті –
Премудрість віку золотого,
Доріг збігаються шляхи,
До світу цілого, одного.

В твоїх очах горять мої
І мрії в кожного – єдині.
Колись чужі, тепер свої,
Однакові вогні святині.

Народжені коханням ми,
Із ласки Божої, любові.
Прошу тебе, завжди світи,
Зорею ніжною у слові.

А я, тобі віддам вселенну,
До серця твого припаду
І скрипки музику натхненну
В твої долоні покладу.

Ми половинки у житті
І рухи танцю наші спільні,
Я все - тобі, а ти – мені,
Щасливі разом, цілі, вільні.

25.04.2010р.

Оживало, ожило

Оживало все навколо,
Роси в ранках, в день пісні,
Соловейко співав соло,
Як мені, так і тобі.

І лилося все це в поле,
За ріку і за туман,
О прекрасна моя доле,
Про любов струмок журчав.

Його струни, мої думки,
Запах співу – почуття,
І любові повні сумки,
І кохання відчуття.

Поєднав струмок з рікою
Шумні води, тишину
Почуття мої з тобою –
Це похід у вишину.

Шелест листя, шепіт вітру
Оживало, ожило
І радіє серце світлу,
Щастя завжди щоб було.

12.05.2010р.

…На долонях Богині Майї – срібло: роса…
А навколо наповнює душу травнева краса…
Я крокую покровом зеленим, вдивляюсь і згадую:

…Ось на Небі здіймається Хрест, то горить Око Ладове…
…Ось стрілою татарською блискавка-ластівка падає…
…Ось картата бджола облітає шипшиновий кущ…
…Ось гуде, ніби волхв коло кради, стривожений хрущ…
…Ось дуби і берези, немов би кумири, стоять…
…Ось, подібна на хрест, бовванить поміж них тінь моя…

…Сперечаються півні й собаки з навколишніх сіл…
Непомітний опівдні, жовтіє бур`ян-чистотіл…
І у самому лоні цієї живої краси –
Голоси, голоси, голоси, голоси, голоси…

…Соловейко, зозуля, синиця, а цього й не знаю –
Не збагнути всіх див у містеріях хитрої Майї…
…Просто стань і дивись – не потрібно шуміти чи рухатись…
Просто стань і послухай – не зможеш піти, не наслухавшись…

…Відцвіли білим вишні, в рожеве фарбуються яблуні –
Не старіє Господь, диво – бедрик між срібними краплями…
…Мій собака і той став подібним на мудру сову –
Сам собі ескулап – у траві вибирає траву…

…Безіменна ріка, що ніяк не насититься мандрами,
Пестить лагідно слух живодайними древніми мантрами…
…Ми йдемо до містка, ми приходимо вкотре сюди,
Тут я бавлю його, зачерпнувши у жмені води…

…А високо вгорі, там, де в променях Ладове Око,
Пара білих лелек, а над ними – невидимий – сокіл…
Через кілька декад навкруги зацвіте деревій,
На долонях у Майї… Спинився… Згадав… Я ж тут – свій…

Кумпала Вір,
01-13.05.2010 року, м. Хмельницький

Квітують вишні, в серці також квітне,
Бажання знов зринають з дна душі,
І навіть холоднеча цих дощів
Не згасить за любов'ю ненаситність...

Дощі змивають з серця пелену,
Що надто довго в ньому сумом висла.
В душі надії промінь раптом зблиснув,
Пробуджуючи пристрасність зі сну.

Дощі минуть і вишні відквітують,
Весняні повені затоплять все довкруг...
Ну де ж ти бродиш, милий серцю Друг?
Відлуння твоїх кроків я вже чую...
17.05.2010р.

Київ

Слова: Оксана Голуб Музика: Оксана Голуб
Виконує: Оксана Голуб


Текст Записи, мп3, ноти Відео, кліпи Друк - http://www.pisni.org.ua/songs/5143900.html

Київські брами, настіж відкриті,
В гості Вас зовуть.
Пишні каштани, сонцем умиті,
Скоро розцвітуть.
І знов заграє Київ прекрасний
Тисячами барв.
І зачарує, нас зачарує
Цей небесний дар.

Що приносить світло і тепло,
Щоб на серці радісно було.
Вас вітає сонячна блакить
З глибини віків й тисячоліть.

Щирий і дзвінкий дитячий сміх
Тут лунає, радуючи всіх
І гостей, і мешканців його,
Тут панують щирість і добро.

Києве мій.... Києве мій.... Любий Києве мій....

Київ величний, хай будуть вічно
На твоїй землі
Мир і надія, щастя і мрія,
Лагідні пісні.
Буде Хрещатик нас зустрічати
Пишнотою вбрань,
Будуть каштани квітом вінчати
Верх злотавих бань.

Як же не пишатись можу я,
Києве, свята земля моя,
Вічний, і звеличений в віках,
І тендітний, мов сльоза в руках.

Розквітай, і вічно зеленій,
Залиши в серцях ти образ свій,
Що єдна минуле з майбуттям –
Це і називається життям.

Києве мій.... Києве мій.... Любий Києве мій....

Краплина тепла

У повітрі весняний коктейль
З аромату талого снігу,
Весну пробудив Прометей,
Ногою ступивши на кригу.

Невелика краплина тепла,
А зміни великі, разючі,
Біля річки лозина гнучка,
Розпустилися верби плакучі.

Крижаної напившись води,
Покрилося гілля квітками,
Срібно-пухнаті, з сонця вони
Радо віталися з нами.

О, щаслива, весняна пора,
Обігріта вогнем Прометея,
У струмок зібралась роса,
Жива просиналась ідея.

Дарувати кохання, любов
І перший весни поцілунок,
У зелений – мінявся покров,
Десь снігу лишився відтінок.

Прометея веселий вогонь
На Землю щасливо спускався,
З ніжно-милих дівочих долонь
Наш край у весну зодягався.

06.05.2010р.

Рушник вишиванка

В рушник вишиванку нитками щоденно,
Хрестиком Божим наношу узори
І днями-ночами, завжди повсякденно,
Із мого життя малюються твори.

На білій тканині три квіточки милі,
Так різні по віку, по крові одні,
По переду далі і дійсності хвилі…
Одна там, де небо, а дві – на землі

Ось та, що на небі, із Ангелом Божим,
Сонечком світить для тих, що є дві,
В нещасті чи в холод і ранком погожим
Молитва її поряд з нами всі дні.

Ростуть, підростають дві квітки, що в полі,
Напоєні хлібом молитви-дощу.
Хрестиком вишиті три різні ці долі
На білій тканині… За всіх вас прошу:

Міцного коріння і духу від Бога,
Як Ангели неба пройти все життя,
Рушник-вишиванка, ця чиста дорога,
Щоб знати не знала ні бруду-сміття.

Рушник-вишиванка, початок від мами,
Схиляю голівку, уклін до землі,
Квіточки ніжні, надалі ви самі
Хрестиком Божим щастя даруйте душі.

01.12.2009р.

Любов - важка, але не камінь,
Гаряча, але не вогонь.
Присутнє в ній важке зітхання.
То як же визначиш : Любов?

Це - слово чи лише погляд ніжний
Коли не знаєш що й сказати.
У голові думки змішались,
Неначе й не твоїми стали...

Проходиш мовчки.
А серце від щастя
Хоче кричати!
Придумати вВизначень можна багато,
Проте коли любиш... не варто!

2009р.

Там ,де берези плачуть росами,
Де ходиш ти ногами босими,
Де сонце підіймається з дібров,
Літає в хмарах мрій моя любов.

Там верби миють коси у воді,
Піснями ніжать душу солов'ї,
Де ранок гріє серце,будить кров,
Шукає там мене моя любов.

Де голос серця лине в небеса,
Для двох вогонь кохання воскресав.
Все сказане словами я стерплю
Скажи хоча б очима- я люблю!

Я вітром вмить до тебе прилечу,
Слова, що в серці є, прошепочу...
Тихесенько мовлю твоє ім'я:
”Без тебе в цьому світі -я не я!”

Моїм думкам команда "струнко!"
Не помагає вже давно,
Одні втекли десь за лаштунки,
А інші - каменем на дно.

Солодкий присмак поцілунків
Мої пригадують вуста...
Та не щодня такі дарунки
Дає ця доля непроста.

Хотіла б гордість поховати
На дні зболілої душі,
Щоб знов навчитися кохати!
Але в душі ще йдуть дощі...

І хоч мінорні лиш акорди
В моїй душі давно звучать-
Живу я, впевнена і горда,
І вірю в Божу благодать!...
15.04.2010р.

Щойно над мною кружляли ще круки,
З неба у душу вдивлялись тривожно,
В серці щеміла вчорашня розлука,
Гупало в скронях "Не можна, не можна!..."

Волю у душу впускала поволі,
Вчилась життя знов вдихати у груди,
Серце втомилось від власного болю,
Дуже втомилось й сказало - "Не буду!"

Зброю у руки - для чого ця зброя?
Руку, що носить, поранити може...
Я воювати втомилась з собою,
Прошу - ізбав від війни мене, Боже!

...Круки, здається, кудись відлетіли,
Сонячний промінь торкається серця,
Хочеться в небо злетіти на крилах,
Навстіж відкрити весні усі дверця!

Мрії поснулі збудити нарешті,
Диво існує - повірити знову!
Душу, що звикла до вічних протестів,
Прагну впокорити в сяйві Любові...
14.05.2010р.

Ночная синь и неба прах!
У нас свой мир, а в нем игра!
Игра цветов и переливов!
У нас свой мир - в нем все красиво!

Модель яскрава - всюди знана
Красуня - блискавки розряд...
Краса божественна, нірвана
В очах, що пристрастю горять.

О, як лукаво часом гляне
З обкладинки „Elite Model”
Та недосяжна пишна панна,
Що найкрасивіша з людей!

Є біля ніг її і друзі,
І покидьки, і чо́рт зна хто́…
Бува, живеться їй у тузі
Чи як у цирку Шапіто.

Одні їй заздрять, зичать лиха,
А інші - помстою грішать,
Одні пліткують в спину стиха,
А інші - як у ночі тать.

І хоч на ангела ти схожа,
А й в пекло зрідка зазирнеш:
Бува, приходять і погрози,
За що й від кого – не збагнеш...
...
Тобі судити, є тут правда,
У вірші цьому, чи брехня…
Красива ти - сьогодні й завтра -
Живеш, оспівана в піснях.


12.05.2010

Травень всміхнувся посмішкою сонця,
Уквітчаний тюльпанами й бузком
Та, зазираючи крізь жалюзі в віконце,
Пташиним співом перервав солодкий сон.

Теплим цілунком з пахощами квітів
Торкнувсь твоєї ніжної щоки,
- Ти найдорожча й найпрекрасніша у світі, -
Озвучив в голос він свої думки.

Весняним вітром – подихом духмяним,
Зронив на локони твої свій білий цвіт
І вуст торкнувся поцілунком полум’яним
На смак солодким, мов травневий мід.

А потім обійняв тебе за печі
Всією ніжністю і співом солов’я
Промовив, дивлячись тобі у вічі,
- Назавжди твоїм травнем буду я.

…Чомусь завжди хотілось бути двірником:
Двори і вулиці від бруду підмітати…
У довгім фартусі, отим дідком,
Який найпершим буде зранку нас вітати…

…Мітла його, мов довга борода,
Що проросла десь ув яру, у верболозі,
Зчухралась трохи… Але не біда –
Сміття змітає вправно на дорозі…

…Спіткнеться погляд перехожого на мить,
Ще один змах, і результат – стає чистіше,
Та ненадовго… Бо за хвилю ми,
Забруднимо міста свої ще гірше…

…Я вийду з дому, вибіжу за ріг…
Кудись спішу, куди – не хочу – мушу...
І так – щодня… А він собі – мете:
Хідник, дорогу, двір, а може душу?...

Кумпала Вір,
09.11.2008 року, м. Хмельницький

Чогось чекати я втомилась :
Сама ж знайшла і загубила.
Та не жалію, і не плачу.
Я буду сильною, побачиш...


Я буду сильною ночами,
І кинусь в прірву, що між нами.
Щоб там навіки загубитись,
І вже ніколи не любити.


Навчусь світитись там, де темно,
І буду сильною, напевно...
Тебе би тільки не зустріти,
Бо навіть сила почне тліти...


08.05.2010р.

Ще будуть сяяти роздолля
Моїх надій найвищим змістом,
Коли, покинувши суєтність,
Я в буйні трави упаду
І розчинюсь в красі духмяній
За гамірним до знуди містом,
І мир душі святий і вічний
Між смарагдових див знайду.

На дні зеленої отави
Спочине серце невгомонне,
Нап’ється пахощів квіткових
І утамує спрагу літ,
Якими, визрівши прозріло,
Моє життя червоногронне,
Як ті плоди лози в’юнкої
Перецвіло у вишній світ.

Прийде пора і доля птича
Мене розбудить на світанні,
Розливи сонячних мелодій
Наповнять все моє єство
Щоб я, охрещений весною,
В її пісеннім океані
Не обминув найяскравіше
Життя земного торжество.

З полегкістю в саду зітхнули квіти,
Яких тобі я більше не нарву.
Ми квити. Хай лишається висіти
На гіллях серце, плавлячись в траву.

За мить сховається за поворотом
Мого кохання причіпний вагон.
Востаннє загудить нам Вітер дротом
І від слідів моїх роздмухає перон.

Тепер поставлю я собі рінґтоном
Не голос твій, а перестук коліс.
Щоб не тривожив ніжним передзвоном,
Мій смуток, що змією в душу вліз.

Погано ні про що не говорити,
Ще гірше – говорити ні про що.
Сказала ти: «Знайду – тобі не жити!»
Я тихо відповів тобі: «Якщо».

Між думок витає паніка,
Бо душевного "Титаніка"
Поглинув час.

Він, невпинно опираючись,
І від болю знемагаючи,
Між хвиль кричав.

А вони, брехливі, зрадили,
Крижаними зорепадами
Лягли на борт.

Тонуть усмішки сполохані,
Бо , виходить, що закоханий
Убив любов.

І на дно спадають каменем
Почуття, які між нами є.
Колись спливуть.

І злетять у небо спогадом
Не для нас, мабуть. Для чого нам
Шукати суть?


06.05.2010р.

Джерельна тінь розмови. Не тече.
Дочерпано до дна, до передсердя.
Намито золота з жили ночей
і випалено все, що спересердя...

Десь протікало щастя, але дір
нелатаних здавалось небагато.
Ми колами ходили по воді
і поверталися ходи набрати.

А вийде місяць із калюжних плес,
нехай стікає – аж намокне стуком
від передсердя й до душі небес
оте моє, що обіймали руки.

Джерельна тінь розмови. Не іде.
Не відсувається на мить, не тане.
Краде, мов Прометей, вогонь з грудей –
раниме, спалене, але кохане.

6 Травня 2010

Терпне небо – терпи,
свисне куля – святій.
Впиті винами з тіл,
просихають степи.

Ти – маля ковилі,
засинай, сину, сни.
Табуни вороних,
вороння, журавлів

пронесуться без слів.
Оніміє душа
без ікон і гроша,
стане пухом землі.

Ржа спасеться в дощах,
вийде жерлами гільз
і їдке, наче цвіль,
гроно сонця в очах.

Розполошений біль
приведе кобзарю,
мов для Бога – зорю,
що ятрить звідусіль.

А напнеся струна –
аж задихає плач,
мов криївка тепла
й Батьківщина зрина.

І згадаєшся ти –
ще безвусий юнак.
Полонила війна,
охрестила святим.

Терпне небо – терпи,
що не куля – то син.
Море випито вин
за любов і степи.

4 Травня 2010

Чудова, літня, тепла ніч -
Чеширський кіт всміхаєтся,
І я сміюся зорями,
Якими котик грається.
А посмішка гойдається,
Золотавіє місяцем.
А зірки підіймаються,
На небесах повисіти
Пухнаста темна кішечка,
За зірками сховалася,
Та посмішка півмісяцем
На небесах зосталася.

М’який і теплий літній вечір,
У лузі сіно ще складають
А сонце сіло дню на плечі
Й удвох за обрієм зникають.

Ще небо, хоч і не безхмарне,
Голубизною тішить очі,
Віщує нам погоду гарну
І рясні роси вранці з ночі.

В легеньких хмарах захід сонця
Горить яскравим теплим сяйвом,
Здається ніби крізь віконця
Вогонь на вівтарі палає.

На сході небо теж прекрасне,
Мов оксамит чудесно-синій,
І сяє там одна прикраса –
Зоря з’явилась вечірня.

Ще мить – і місяць яснолиций
Зійде там поряд із зорею,
Й до ранку буде гомоніти
Про щось тихесенько із нею.

Знай, моя магічність -
Магія для когось, тільки не для мене!
Я до болю звична,
З терня всі дороги, по яких ідемо -
Я і моє серце,
Зранене й зболіле, порване на шмаття,
І до щастя дверця,
Хто зна, чи знайдемо
Ми у цім сум"ятті -
Де любов і зрада
Міцно так сплелися, вже не розірвати...
Та себе заради
Погляд мій до висі прагне знов злітати -
В піднебесних далях,
Де нема вже болю і душі терзання...
Я не поховала
Мрії всі в неволі, прагну ще кохання!
30.04.2010р.

...мені самотньо в ніч оцю
дивитися на гру іскрин
немов заядлому курцю
без цигарок – нема терпцю
весь світ гірчить у ніч оцю
бо я одна – і ти один
мені тужливо в ніч оцю
дивитися на гру іскрин...

2010

Не усміхайся так звабливо -
Бо промайнуло стільки літ...
Невже тепер ти - нещаслива?..
А на моєму серці - лід...

Боліло все - благав я небо! -
В душі і серці весь той час,
Горів я пристрастю до тебе -
На жаль, вогонь кохання згас.

Йому удруге не горіти,
Як в річку двічі не ввійти:
Зів'яли щастя ніжні квіти -
Мені навіщо зараз ти?..


29.04.2010

А ти просто мовчи,
Стиш повітрям всі зайві слова.
А ти просто дивись,
Розчинившись у сірім тумані.
Незворотні слова можуть вбити
кохання і сни,
Так як вчинки безглузді
вбивають до болю,
І веди за собою,
Я змовчу, змовчала і ти,
Де твій погляд у душу,
Я миттю до нього звикаю,
Ми зіллємося в небі,
В синім небі, несказаних слів
Лиш одне пролетить з вуст моїх
– я кохаю,
Й в твоїх світлих очах,
як роса на ранковій траві,
Та сльоза протече і у серці моєму зникає,
Й непотрібні слова тільки тим –
хто насправді живе
Непотрібні слова тільки тим –
хто насправді кохає.

15.02.2008

Як у серденьку розніжнілося,
В душі сонечко заіскрилося!
Я розпещена його променем,
Задурманена теплим спомином
Про вчорашньої ночі пристрасті,
У обіймах несамовитості,
Знову втратила недоторканість
і приборкала неприборканість...
Потекла жага, ніби ріками,
Попід серденьком, під повіками,
Напоїла мене диво-чарами,
Понесла мій дух по-під хмарами -
Мрії крилонька аж розправили
і душа весну знов прославила!
...Розніжнілась я, заіскрилася,
Дві душі в одну міцно злилося...
28.04.2010р.

Замаленька ковдра для двох дорослих -
Мерзну в ноги і сон неглибокий.
Сходити б якось до тебе в гості...
Лишити б тобі життєвий спокій...

Мариться юністю, дурістю, казкою,
Весняним сонцем й вишневим цвітом,
Тонуть тривоги у ріках з ласкою,
Бажання жити стелиться світом.

Напоєна мріями, не озираюся:
Було, що було, буде, що буде.
В тихій задумі акорди здригаються -
Я ніколи тебе не забуду.

Тисячі знаків, мільйони символів -
Бути чужими доволі просто,
Грати в в мовчанки, бавитись в ідолів,
Тягнути карти, кидати кості...

Шукати сенсу... Навіщо? Ми ж знаєм.
Скільки побачили? Кого почули?
Все непотрібне лишилось незнаним,
Накреслене долею ми вже відчули.

Почуваюсь малою-малою дитиною -
Замаленька ковдра для двох дорослих.
Давай мовчки притулимось спинами
Й полежимо разом. Посунься ще трошки...

квітень, 2010