Потоцький Фелікс Щенсний граф Станіслав
Найбільший в Польщі був аристократ.
Над нами тінь шляхетна ця нависла,
Запрошує у парк! Віват! Віват!

Він заснував його в ім’я кохання —
Такої вроди ще не бачив світ.
Дружина то була його остання --
Гречанка на ім’я Софія Вітт.

Вона непереможну мала владу,
Всі, як Богиню, слухали її.
В честь неї тут збудовано Елладу,
Легенди все нашіптують гаї

Про те, як воювали греки Трою,
Як Одіссей морями мандрував...
І статуї Богів, Богинь, героїв
З’являються на очі, як дива.

Рослин, дерев і квітів розмаїття,
Альтанки, гроти, Критський лабіринт
Дивують людство не одне століття,
І водоспадів, водограїв світ.

Річки, моря, громади ці каміння,
Поля, амфітеатри і сади --
Найкраще в світі паркове творіння --
Потоцького зусиль ясні плоди.

Він од природи був ідеалістом,
Плекав букет платонових* ідей,
І Щенсним** звався, володів бо хистом
Робить щасливими усіх людей.

Бо їх любив, і дарував їм ласку,
Позбавив панщини селян своїх.
Й вони допомогли звести цю казку --
“Софіївку” - вмістилище утіх.

Якби поляки королем обрали
Потоцького, самотнього орла,
То, може б Польща довго ще не впала,
А наче квітка в розкоші цвіла...

На сеймиках міщанство і плебеї
Аристократів знищили права.
Від ницості і пихи отієї
Річ Посполита стала нежива.

І світ здрібнів, духовності позбувся.
(Невже армагеддон — це майбуття?!)
Став торжищем суцільним, в ницім дусі
Чуть запахи огидного гниття.

Лиш паркові Потоцького — осанна!
Живе ще Божа сила в небеси.
Дарує почуття нам ренесансу,
Надію на відродження краси!

*Платон — грецький філософ-ідеаліст.
**Щенсний — щасливий (польськ.)

7 вересня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Цветы жизни – дети, внуки,
Мы их рожаем и растим,
Душой своей и сердцем их любим и лелеем,
И постоянно думаем, заботимся о них,
И то, что мы в них вложим,
Положит отпечаток и на нашу жизнь.
Как Андерсен сказал, что нужно нам для жизни
Солнце, свобода и маленький цветок,
Над которым мы свою голову склоняем
Любуемся, ухаживаем, бережем… 19.06.17 Швец Т.В.


Квіти життя - діти, онуки,
Ми їх народжуємо і виховуємо,
Душею своєю і серцем їх любимо і плекаємо,
І постійно думаємо, піклуємося про них,
І то, що ми в них вкладемо,
Покладе відбиток і на наше життя.
Як Андерсен сказав, що потрібно нам для життя
Сонце, свобода і маленька квітка,
Над яким ми свою голову схиляємо,
Милуємося, доглядаємо, бережемо ... 19.06.17 Швець Т.В.

Полюбилися двоє.
І немає вже сну,
і немає вже дня
без молитви…

Помолилися двоє.
І немає вже сну,
і немає вже дня
без любові…

11 травня 1989 р., Київ

…І вкотре на зорі ми пролистаєм казку
Про Зло і про Добро, і про малих людей,
Як в осінь літній ліс мінятиме окраску,
І що про рух Землі домислить Галілей…

На відстані Життя все повториться знову –
Від танення льодів й малюнка на стіні…
Я ж тільки – про Любов, Її всесильну мову –
І про слова чудні́, не спалені в огні…

Із попелу верби душа моя востане,
З пошерхлого листка посіються рядки –
Тендітна й молода у променях осанни
Із покликом орла і тремом осоки…

Небесна і земна – у травах і у цвітті,
В купальському вінку і льолі надлегкій –
Прокинуся колись у щебетливім літі
І розгорну ущент розписаний сувій.

А там – усе моє – і тепле, і болюче,
І мамин щедрий сміх, і ялтинський прибій…
А там уже і Львів… і Устиня співуче –
І липа у вікні… а з нею й буревій…*

Бурлить моя ріка – і над провалля хижі,
Над тя́жбою громів, що б’ють із висоти –
Ця розкіш чи мана – ота тяга́ до віршів,
Ця розкіш чи мана – осягнення мети.

Як солодко вмліва на липі сіра пташка,
Як затишно гуде старенька в хаті піч.
Доцільні в цім житті тварина і комашка,
Так буде і колись у поступі сторіч.

…Знов сонечко встає ласкаве і могутнє:
У вирі часовім спинися, щастя мить!
На проміжку Життя з минулого в майбутнє
Я лишу по собі лиш серце, що горить!..

(З ювілейної збірки-альбому "Туга за Єдинорогом". - Львів: СПОЛОМ,2018)

Я від добра — добра шукав...
Такого, кажуть, ні не чинять.
Куди ж пливе життя ріка? --
Неадекватна чи причинна?!

Усе запитую себе:
Що діється? І сам не знаю.
Лиш сяє небо голубе --
Безхмарне, чисте, як у раю.

А, може, ти зійшла з небес,
Як світла Мрія чи Богиня?
І розповзлося чортовиння,
І я для ніжності воскрес?!

І як же, Боже, не радіти? -
Нові одкрилися світи.
Тобі до ніг стелив я квіти
До щастя свого щоб іти!

1.09.7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Перше вересня – день знань,
Перший дзвоник – для вітань,
Як врочисто і святково,
З кожним роком, завжди ново,
На клас, на курс ти вже підріс,
Також підтвердження — твій ріст.
І відчуття є, і бажання,
А з ними разом хвилювання,
За ті знання, що є і будуть,
Студенти, школярі добудуть,
Що їх дадуть викладачі,
Шановної професії творці.
І кожен з нас, цей шлях пройшов,
Одержав атестат, диплом,
Ті зерна знань, дали ростки,
І для майбутнього стежки…2009
Первое сентября – день знаний,
Первый звонок – для поздравлений,
Как торжественно и празднично,
С каждым годом всегда ново,
На класс, на курс ты уже подрос,
Этому подтверждение твой рост.
И ощущения есть, и желания,
А с ними вместе волнения,
За те знания, что есть и будут,
Студенты, школьники получат,
Что их дадут преподаватели,
Почетной профессии творцы.
И каждый из нас этот путь прошел,
Подучил аттестат, диплом,
Те зерна знаний дали всходы,
И для будущего дороги…2009

Шахтар – професія героїв,
Без перевершення скажу,
Щоб чорне золото добути,
Треба глибин землі сягнути,
І кожну мить ризикувати,
І не боятись лаву брати,
Ті відчуття і почуття,
Які свідомо, в кожну мить,
Тому й душа його тремтить,
І що не раз допомогає,
Терпіння, сили добавляє,
Те , що сім'я завжди чекає,
І Боженьку про це благає…2009 Швець Т.В.
Шахтер - профессия героев,
Без преувеличения скажу,
Чтобы черное золото добыть,
Надо глубин земли достичь,
И каждое мгновение рисковать,
И не бояться лаву брать,
Те ощущения и чувства,
Сознательно, в каждое мгновение,
Поэтому и душа его дрожит,
И что не раз помогает,
Терпение, силы добавляет,
То, что семья всегда ждет,
И Бога об этом просит ... 2009 Швец Т.В.

Реально... ілюзорно... а у снах
життя не зупиняється у крузі,
де залишились і любов, і друзі,
і ти ще юний, і не «їде дах»,
що одночасно ти отой монах,
що воду, і вогонь, і мідні труби
уже пройшов... і дорого, і любо
твоїй душі, що в пеклі не гориш,
а як проснешся, подивує лиш
тебе, що ти насправді інший –
сміливий і безумний... і добріший...
в тобі перебуває Донкіхот
і Санчо, Лао-цзи і Ніцше,
і з ними уживаються да-Вінчі
і Ла́ура... і Гуд... і Ланселот...
......................................................
а як охопить за любов’ю туга,
узрієш крізь освітлену пітьму,
що істина на тому світі друга
і ворога нещасного як друга...
не обійме́ш, але простиш йому.

08.2021

Любити, все що навкруги,
Радіти доброму завжди,
Джерельну воду пити,
В гармонії і згоді жити,
На краще завжди сподіватись,
І в рішеннях не коливатись,
Все що є гарне – переймати,
Добробут в домі завжди мати,
Щаслива доля хай спіткає,
І злагода хай обіймає…2009

Щасливим відчувати себе,
Адже життя - прекрасне,
Кожна мить -подарунок Всесвіту !!!
Дякувати за все, дякувати !!! 27.08.21

Любить все, что вокруг ,
Радоваться хорошему всегда ,
Чистую воду пить,
В гармонии и согласии жить ,
На лучшее всегда надеяться,
И в решениях не сомневаться,
Все что есть хорошее - перенимать ,
Достаток в доме всегда иметь,
Счастливая судьба пусть постигнет ,
И согласие пусть обнимает ... 2009

Счастливым чувствовать себя,
Ведь жизнь – прекрасна,
Каждый миг –подарок свыше!!!
Благодарить за все, благодарить!!! 27.08.21

ІV


ПОТОЦЬКИЙ

Завжди Потьомкін мислив політично -
Усього Півдня буть хотів царем.
Красу використовував практично
Для цілей, котрі сам і обере.

Розширить територію Росії
Відчув, що настає уже момент,
На польських теренах, і що Софія
Для цього чудовезний є агент.

І у Варшаві знов — любовна драма --
Зустрів Софію там Потоцький граф.
І закохався в неї до нестями...
Така Москві на руку — долі гра.

Всі перепони на шляху потрощить
Магнат, некоронований король,
Шляхетна постать, найбагатша в Польщі...
Софія ж грає вміло власну роль.

А конституцію Річ Посполита
На сеймі, на своєму прийняла...
Державу щоб надвоє розділити --
Придумано імперією зла

Конфедерацію свою — магнатів
В Тарговиці, у місті заснувать.
Отак і виникла уся зі знаті
І проросійська партія нова.

Софія теж була на підписанні,
Потоцький став очільником її.
Розкол. Костюшка рушення-повстання --
Росія увела війська свої.

Народний гнів нагнав чимало ляку --
Пострачували зрадників своїх.
Лише Суворов подолав поляків,
Різню криваву учинив для них.

В Потоцького цей воїн іменитий
Нерідко гостював у Тульчині.
І на Софії закликав женитись...
Він знав про роль її у тій війні.

Поділено всю Польщу на частини
Між Пруссією, Австрією враз,
Й Росією в особі Катерини
У той жорстокий лиховісний час.

Відкинуто Потоцького благання,
Конфедерацію забуто теж.
Надія згасла, певно вже остання,
Лишився дум засмучених кортеж.

Та не була цинічна і зухвала
Софія від Станіслава щедрот.
Вона його любила й цінувала
Багатство королівське і комфорт.

Суд польський засудив його за зраду
До страти. В Гамбург він емігрував,
Хотів умерти. Втіху і розраду
Несли лише Софіїні слова.

...Життя весь час їм ставило підніжки --
До шлюбу відстань все ще чимала.
Він — чоловік ще Юзефіни Мнішек,
Вона — де Вітте жінкою була.

Та все ж таки, нарешті, розлучились,
І відкупились від обох вони.
Вела любові нездоланна сила
До щастя втіх і радощів земних.

Софія схоче мати парк чудовий
Подібно до Гелени Радзивілл.
Зведе Потоцький диво їй казкове,
І зачудує навіть небосхил.

“Софіївкою” назове, увічнить.
Тут буде все небачене й нове --
У місті Умані краса незвична,
І Греція прадавня оживе.

І у яснім цвітінні свого німбу,
До людства, що приїде звідусіль,
Зійде земна Богиня із Олімпу,
Як Афродіта в сяйві злотохвиль!
(закінчення розділу)

17 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Чи маєш друзів щирих ти,
І впевнено відповісти...
Є, мабуть , ті , що на життя,
Всі зберігають почуття.
І рік за роком пролітають
Стосунки з друзями скріпляють
У кожного уже сім»я,
І мабуть, є ще друзі.
Твій життєвий шлях для друга,
Завжди відкритий без напруги.
Він свідок завжди по житті,
Детально знає все на путі,
І мабуть, краще від других,
Він дасть пораду , не на сміх,
Поради ці, є як кришталь,
Прозорі, ніжні - як вуаль 2009

Друзі – цінний скарб,
Любити.поважати,берегти,
Всевишнього дякувати,що ви є !!! 26.07.21


Имеешь друзей искренних ты,
И уверенно ответить....
Есть, пожалуй, те, что на жизнь,
Все сохраняют чувства.
И год за годом пролетают,
Отношения с друзьями скрепляют.
У каждого уже семь»я,
И пожалуй, есть еще друзья.
Твой жизненный путь для друга.
Всегда открыт без напряжения .
Он свидетель всегда по жизни,
Подробно знает все на пути ,
И пожалуй, лучше других,
Он даст совет, не на смех,
Советы эти , как хрусталь,
Прозрачные, нежные - как вуаль 2009

Друзья - ценный клад,
Любить, уважать, беречь,
Всевышнего благодарить, что вы есть !!! 26.08.21

Як хороше в саду передосіннім,
Мов ночі мерехтіння — спів цикад.
На вітах — злагідніле шурхотіння --
Їх вітру заколисує рука.

Все затихає. Лиш химерні тіні
Хитаються нечутно уві сні.
Далекі зорі у блідім цвітінні --
Являють личка в променях сумні.

В повітрі щем витає безголосий,
У серце закрадається жура.
Мов руки здійняла вітально осінь,
Тепло й смарагди в літа відбира!

25 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Тихо в світі.
Незвичайно.
Листя жовте на землі.
Осінь грається в мовчання
з посмішкою на чолі.

Трохи імлисто.
Туманно.
Ранок щойно розбудив
сьогоденні буйні плани
через дотик перспектив.

Місто мляве.
Витягає
руки-ноги навсібіч.
Чи вставати вже — рішає,
чи удати, що ще ніч.

Тихий шепіт.
Із коханням.
Через вулиці пусті.
З добрим ранком привітання
в повітряному листі.

І ранковий поцілунок.
Ледь відчутний.
Неземний.
Серця люблячий дарунок
сплячій ще душі твоїй.

09.11.20

Так много вокруг нас
людей прекрасных,
Заметить главное, поверь,
Ведь в любом возрасте,
Мы чьи-то дети,
Это поднимет настроение,
Даст положительный заряд
На целый день.
Все что наметишь ты -
Достигнешь,
Помогут те, что с тобой рядом,
Ты только тоже в них поверь,
Улыбка на лице, задор,
Уверенность и вдохновение,
Труд будет в радость и тебе,
Достойный след оставишь
Грядущим поколениям…23.02.18 Швец Т.В.

Как важно прийти на помощь человеку,
Возможно добрым словом, нежным взглядом.
Общение искреннее подскажет все!
Главное в жизни быть полезным,
Делиться счастьем, радостью своей! 22.08.21

Як важливо прийти на допомогу людині,
Можливо добрим словом, ніжним поглядом.
Спілкування щире підкаже все!
Головне в житті бути корисним,
Ділитися щастям, радістю своєю ! 22.08.21

ІІІ

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ

Якби була із бідної родини,
І звалася Софія Главані.
Погрався б пан Боскамп зо дві години,
І знову залишив її на дні.

У ній було таки щось від Богині —
Величний справжній королівський шарм.
І це заклалося іще в родині -
Її пресвітлі розум і душа.

Хтось довіря джерелам тільки й фактам,
І вірить у реальності живі.
Й критично дуже мислить, аж занадто,
Бо забагато лою в голові.

В Софії -- ірреальне і незвичне -
Добро зі злом в один клубок сплелось.
Як Афродіти -- неземне обличчя --
За пеленою вод не вгледів хтось.

І думає, що він — критичний геній -
Лиш сексапільність — то приваби суть.
А що було прекрасного в Єлені?!
За неї в попіл Трою загорнуть.

Син коменданта Кам’янця — де Вітте
На ймення Юзеф — він майор і граф.
Не знав, куди від радості подітись,
Як привела до нього долі гра.

Софія шлюб взяла із ним таємно,
Цим викликала батька лютий гнів!
Та свекрові всміхнулася приємно...
І він розтав, прийнявши до рідні.

Наложниця Боскампа — вже графиня,
Він супроводжувать її не зміг,
Щоб королівській догодить перині...
Та сам король їй припаде до ніг.

Вони поїдуть з Юзефом в Європу -
Берлін, Варшава, Відень і Париж.
І королі й вельможі й прості хлопи
Побожно шануватимуть її ж.

Вона вдягала з розрізами сукні,
І танцювала вальс і менует.
А європейські дами — недоступні --
Були усі затягнені в корсет.

Це вабило тоді непереможно --
Великі груди, талія тонка.
В очах її тонув мужчина кожен,
В розбійника здригалася рука.

А Салтиков? Той генерал аж тричі
Штурм Хотина для неї відкладав.
Ледь не утратив честі і обличчя -
Так вразила грекиня молода.

Для тітки бо шукала порятунку --
Наложниці турецького паші.
Була немилосердною фортуна --
Втекли й загинули ті дві душі

Під кулями з Московії солдатів...
А Салтиков тоді уникнув зла.
Софію із Хотинських він пенатів
Потьомкіну сюрпризом відіслав.

Таврійський князь коханцем був умілим —
Коштовностями всю обдарував.
На грецький трон оту гречанку смілу
Хотів посадовити попервах.

В Росію шлях прекрасної грекині
Проліг, мов на Потьомкіна коні,
Представлена цариці Катерині,
В ряди стає московських шпигунів.

Про це в джерелах згадки не знайдете --
Таємні вже зітліли до золи.
За що ж у Білорусії маєтки,
І в Петербурзі їй палац дали?

За що коштовностями обсипали
У зустрічей — конфіденційних — мить?
Здається ті сапфіри і опали
Зуміли цілу Польщу погубить!

14-16 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Жизнь нам сюрпризы преподносит ,
Когда мы их совсем не ждём…
И если кто-то даже спросит:
Что нового и как живём?
Ответить очень-то не просто,
Так как не знаем наперёд,
Всё так сегодня ненадёжно,
Получится наоборот…
А как уверенности надо,
Устали мы от всех преград…
Устроено всё в мире складно,
Для счастья нужен положительный заряд…2009 Швец Т.В.


Позитив – рождает счастье, радость!
Любовь, улыбку искреннюю излучает!
Тепло души и сердца дарит!
Всевышнего за все благодарит! 21.08.21


Позитив - народжує щастя, радість!
Любов, посмішку щиру випромінює!
Тепло душі і серця дарує!
Всевишнього за все дякує! 21.08.21

Работа, дом и суета,
Гармония уже не та…
Проблемы хочется решить,
Достойно жизнь свою прожить.
И рано утром просыпаться,
Восходом солнца восхищаться,
Любить, дружить и наслаждаться
Стремиться к цели – не бояться.
Мечтать, трудиться, строить планы,
Не допустимы здесь обманы.
Мечты сбываются не все,
Лишь закалённые в труде...2009 .

Каждый новый день – подарок ,
Шанс для достижений, знаний,
Творчества, общения,
Гармонии с природой и с собой!!! 20.08.21

Кожен новий день - подарунок,
Шанс для досягнень, знань,
Творчості, спілкування,
Гармонії з природою і з собою !!! 20.08.21

Не співаю і гнізда не в’ю
ні своїй, ані чужій жар-птиці
і не маю у руці синиці
як і подобає солов’ю,
поки доживає в дежавю
те, що й досі дістає усюди
і не відпускає, «б’є у груди»
у моєму... у її краю,
де ночує горобець у стрісі,
і зозуля кукає у лісі,
та немає пари журавлю...
а почую горлицю мою,
що воркує у чужім горісі,
то сльоза умиє від жалю.

08/21

ІІ
Боскамп

Її учила мати догоджати
В усьому обраним чоловікам --
Із тих, що при посаді і багатим,
Як Лясопольський Кароль той Боскамп.

Він був послом від Польщі у Стамбулі.
Туди його призначив сам король.
І відіграв у ті часи минулі
В Софії долі величезну роль.

Красуню й неотесану дитину
Він покохав, у дім свій взяв її.
Таланти всі природжені розвинув,
Й у вищий світ життя тоді увів.

Чекало там її всього доволі --
Бали, прийоми, подорожі теж.
Училася життя, як в розвідшколі,
Бо спостережлива була без меж.

Такий на цьому поприщі початок —
Наскрізь людину бачила вона.
І кожен крок її передбачати
Могла. Сама ж — суцільна таїна.

Була на вигинах примхливих долі
Чудовою актисою також.
І грала на забавах різні ролі --
Красунь, пажів та ще й крутих вельмож.

Співала, танцювала, трюки навіть
Акробатичні ставила для всіх.
Й життя її у центр уваги ставить -
Навколо завше чуть веселий сміх.

Французьку мову вивчила в Боскампа,
(А він, до слова, був і сам француз!).
Їй театральна не світила рампа,
Бо шлях стеливсь у стан Богинь і Муз,

До сонму світського левиць і левів
Життя вело крізь виверти свої.
Бо на забаву польському крулеві
Посол грунтовно готував її.

Любив красунь Станіслав Понятовський
Як майже всі правителі, мабуть.
Вже до Варшави час, але не зовсім
Туди проліг Софіїн спершу путь.

9-11 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Судьба у каждого своя ,
И на виду у всех она.
Её никак не утаишь,
И не заменишь ни на миг.
То, что дано тебе судьбой,
Сумеешь победить борьбой.
Борьбой за жизнь, существование,
Иметь для этого желанье.
И кто-то , вдруг тебе поможет,
И на судьбе свой след проложит.
Добро свершится, прорастёт,
И человек судьбу «свернёт…»2009 Швец Т.В.

Минуты жизни очень ценны,
Когда болезни наступают,
Преодолеть, не слечь, не сдаться,
Оптимистом оставаться,
Людей любить,
За все благодарить! 19.08.21

Хвилини життя дуже цінні,
Коли хвороби наступають,
Подолати, не злягти, не здатися,
Оптимістом залишатися,
Людей любити,
За все дякувати! 19.08.21

І
Початок

Її життя відзначене Богами --
Біля Олімпу* роджена була! --
У грецькому поселенні, а саме --
В Туреччині — між сонця і тепла.

У Бурсі, де жили фанаріоти**,
Веселощі і радощі для них
Основою життя були достоту,
І чулися усюди жарти й сміх.

Це — середовище для королеви.
Вона у ньому мала гарт пройти.
Бо не лякали труднощі життєві
У рухові своєму до мети.

Нелегко ту науку осягнути,
Як заженуть обставини в куток.
Фанаріоти, як дійшло до скрути --
Знайти уміли вихід, як ніхто.

Й вона була донька свого народу --
Гречанка, у Бітинії*** росла.
Любила танці, пустощі, свободу,
Спіткала там її пригода зла.

Утратила невинність в юнім віці —
Брат двоюрідний всім хваливсь, хлопчак.
Й тікати довелося до столиці
Її родині од ганьби бича.

Колись була родина та багата,
І царський родовід у неї був --
Сімей Челіче і Маврокордато,
Але збідніла дуже в ту добу.

Був скупником худоби в неї батько
В Стамбулі опустивсь до нижчих сфер.
Та рано і раптово він помер,
Згорів будинок потім їх зненацька.

На дні життя, тепер вони — пігмеї --
Софія з матір’ю були самі.
І торгували вродою своєю
Ті — жінка й дівчина — вже хто як міг.

Користувалися з такого стану
І сильні світу цього: у гарем
Лесбійський, ще й до збоченки-султани
Софію служка євнух забере.

Та недарма вона — фанаріотка --
В розкішному отім Содомі зла --
Перебування геть було коротке --
Вдяглася євнухом, і утекла.

*Гора Улудаг в Туреччині — раніше була грецькою територією і називалася Олімпом.
**Фанаріоти - (грец. Φαναριώτες — мешканці Фанара), буквально — мешканці кварталу в Стамбулі з резиденцією грецького патріарха. Нащадки грецької аристократії, що залишилась у Константинополі після його захоплення турками в 1453 році.
***Бітинія — назва турецької провінції, центр — м. Бурса, в якій народилася майбутня Софія Потоцька.

6-7 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Цветы растут для восхищения,
Взгляд радуют и настроение,
Как много видов и сортов,
Знать всё нельзя, хоть и готов.
Их красота неповторима,
И цвет и форма неделимая,
Их всем природа наделила ,
На свет, на цвет благословила…2009 Швец Т.В.

Цветы – прекрасны все!
Ароматы – тонкие, изысканные, нежные !
Растут, цветут, вдохновляют, радуют людей!
Легенды, сказки, стихи, песни о них сложены!
Фото и картины созданы! 16.08.21

Квіти - гарні всі!
Аромати - тонкі, вишукані, ніжні!
Ростуть, цвітуть, надихають, радують людей!
Легенди, казки, вірші, пісні про них складені!
Фото та картини створені! 16.08.21

Пчёлы к улью стремятся,
Потерять нектар боятся…
Весь до капельки отдать,
Кажется, откуда знать,
То, что пользы в нём не счесть,
Значит им, такая честь,
Превращать красу цветов,
В целебный дар полей, лесов!
Ничего нет слаще мёда,
Что даёт чудо-природа ! 2009 Швец Т.В.

Пчелки собрали с цветов нектар –
целебный дар для нас готов! 17.08.21

Пчілки зібрали з квітів нектар -
цілющий дар для нас готовий! 17.08.21

Ох, как природа хороша!
Как поёт моя душа!
Лес, речка, поле и луна!
Вокруг такая тишина.
Богатство это, всем дано.
Не предъявляет счёт оно.
Им можно наслаждаться всласть,
Душой своей как в рай попасть.
Вот только следует беречь,
Чтобы не пришлось потом жалеть,
За той красой, что пропадёт,
И никогда уж не придёт.
Природа не терпит зла,
Сопротивляется она.
И чтобы ею любоваться,
Нам нужно очень постараться,
Сберечь всё то, что прорастает,
Целебной силой нас питает…2009

Мир прекрасен!
Природа вдохновляет!
Плоды и травы исцеляют!
Жизнь любить!
Всевышнего благодарить!
11.08.21 Швец Т.В.

Природой как не восхищаться ,
Как ею нам не любоваться,
В любую пору всё живёт,
А рядом человек идёт!
С зерна вокруг всё прорастает,
Целебной силой нас питает,
Природа – дар бесценный в мире,
И все беречь её должны мы… 2009 Швец Т.В.



Гармония в природе , человеке - Всевышнего создание!
Любовь все улучшает, вдохновляет,
Человек становиться счастливей, природа –расцветает !!!
9.08.21 Швец Т.В.

Непомітно якось промайнуло
те, чого хотіли й не було:
ні за що отримати тепло,
познімати маски... бо забули,
як весною пахнуло зело.
І неначе й не було розмаю,
і не пах камелією сад,
хоч когось із мрії нагадає...
іноді... коли душа піймає
той неуловимий аромат
вечорами, ніччю, на світанку
пасії своєї у гаю...
ну, а нині мила куртизанка
оживає лиш у дежавю.
А літа, до осені готові,
не обняті крилами любові,
відлітають птахами у сни...
не усе рахують восени
і зимою намалюю знову
мрію на шагреневій основі
іншої найкращої весни.

08.2021

Взглянуть на мир с полёта птицы,
И для восторга нет границы!
Лес, поле, речка - как картина!
Собрали всё в себе едино!
И кажется картину ткали,
Умело нитки подбирали!
Величие, целостность природы,
Не передать только погоды…2009 Швец Т.В.


Мир прекрасен!!!
Дар Небес!!!
Жизнь любить!!!
Трудиться!!!
Благодарить!!! 9.08.21

Давно у вусі не «свистіло»
ночами, як оцього літа...
напевне чують Аеліту
рецептори душі і тіла.

Лечу у полум’ї ясному,
тримаюся за білу гриву,
аби як і раніше, знову
побачити її щасливу.

Усе одно, якої масті –
чи Аеліта, чи Маруся...
але проснутися боюся,
бо карта падає на щастя
і, не готовий до причастя,
щоб не упасти, я сміюся.

08/21

Сова та жайворонок разом.
Та різні маючи смаки,
чутливі надто до образи.
Стосунки ж теплі, завдяки

тому, що з’єднані коханням.
Глибока щирість почуттів
у спільному для них бажанні:
духовний зміст без зайвих слів.

Для спілкування є нагода
завжди! Обходити кути
глухі, навчились, якось згодом.
В шляхах тернистих до мети.

Сова та жайворонок в парі.
Прокинеться вже ВІН зрання!
ВОНА ж долучиться до справи
пізніше трішки… Навмання

вже має взяти естафету!
Вперед! Енергії запал
до ночі пізньої на злеті!
ВІН самовіддано чекав…
Та сон таки його здолав.

Ось так, працюючи, зуміли
налагодити побут свій.
Вразливі, відчайдушні, щирі!
У кожного є власний стиль
для втілення найкращих мрій!

01.08.2021

Подруг не выбирают
Они приходят в детстве
А дальше, как получиться
Суметь их сохранить
И новых добавляем
Без них ведь трудно жить
Кому можно открыться
Поспорить, поболтать
Посплетничать немного
И сразу же прощать…
Секретом поделиться
И выслушать совет
С ним можно и не согласиться
Решать нужно самой, поверь
Но важно мнение узнать
И если это честно
Мы можем правильно решать
Семейные проблемы
Ведь это жизнь
Без них никак
Но главное понять
Прежде нужно позитив отдать
А счастье получить взамен…6.06.17( написаны в больнице)

Став ліщиновий — у цих низинах,
Грекової балки тальвег тут.
Розмаїття бачимо рослинне.
Лиш на лівім березі цвітуть:

Стефанандра, таволга, бузкові,
Ялівець, ліщина, бузина,
Верби, хеномелеси чудові,
Жимолость, форзиція сяйна.

Правий берег на початку вкрили
Самородки дивовижні гір -
Нагромаджені гранітні брили -
Величчю вони милують зір.

На камінні темнім -- білий лебідь --
Чистить ніжне пір’ячко своє,
Прихилив до себе синє небо...
Качечка з качатами тут є.

Як людину віддалік побачать -
Стрімголов до неї попливуть
Там, де оглядовий є майданчик,
Годувати кличуть їх: “Вуть-вуть!’

Мають птахи ніжні свій будинок.
Як на острові, живуть у нім.
А надвечір — хор із жаб зустріне -
Гімни все стрекоче він чудні.

А на правім березі, де туї -
Гроно грунтопокривних рослин.
Круглий рік по черзі всі квітують -
Різні види флоксів, ковили,

Айстри є тут, арніка і м’ята,
Проліски, полин і деревій.
Півники, фіалки — просто свято! -
Орлики, барвінок, звіробій...

За каскад озер оцей преславний,
Галузі архітектури — плід. -
Присудили премію державну
Групі будівничих. Їх це — слід.

Їх турбота про наш парк отецька,
Ними ми пишаємось тепер.
Бо садово-паркове мистецтво
Має нині ще один шедевр.

Нашу він екскурсію вінчає,
Ми завершуємо свій політ
Між перлинами земного раю,
І йдемо на вихід — до воріт!

*Тальвег - лінія, що з'єднує найнижчі (найглибші) точки дна річки, долини, яру, балки та інших витягнутих форм рельєфу. 

18 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Тіні понад озером звисають,
Вітер у густих кущах приліг,
Навіть гілку не колише в гаю,
Мов завмер, затамувавши вдих.

Легкі* хвилі на спокійнім плесі
Праскою мов згладжено умить,
Посумніле листя й не шелесне,
До землі притулене лежить.

Огортає темрява нечутно,
Свічку затуляючи зорі,
Вечір прикриває струни лютні,
Наче робить паузу у грі.

ЛЕгкі - принциповий поетичний авторський наголос. Вважаю, що ті мовознавці, які узаконили наголос легкІ - не відчувають музики і краси слова, їм ведмідь на вухо наступив, це прозаїзація поезії, і взагалі треба створити словник поетичних наголосів, де буде слово лЕгкий, лЕгкі, наголос, який возносить слово до неба, в той час, як наголос легкИй опускає нас в болото прози.

30. 11. 7517 р. (від Трипілля) (2009)

Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьо́му злочин?
Я вбачаю у цьо́му – крила!..

8 лютого 1989 р., Київ

Розкішна лісу шевелюра,
І гостроколом — очерет.
Звелися, мов фортеці мури
І тільки лиш орлиний лет

Спроможний піднести нагору
Царя птахів — летіть сюди,
Щоб звить гніздо у літню пору
Й орлят виводить молодих.

Ялини, сосни, туї — хвоя.
Та ще й козацький ялівець,
Що гайдамакам рани гоїв -
Ведуть до ставу навпростець.

І композицію прекрасну
З води, каміння, трав звели.
Козак приборкав змія вчасно --
Зростають духу тут орли!*



17 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Вітер очеретом пише
зіроньці листи:
"Зоре моя, ясноока,
яка ж люба ти!
Хвилі - кучері озерні
Місяць розчесав,
І серденько твоє в мене
потаємно взяв.
Та промовив Світлочолий:
Сяйво - в Небесах,
Дарував Диволілею
з бісером в очах.
Жовта лілія квітує...
Біль уже затих...
Та забути тебе, зоре,
я таки не зміг..."

Зірка ті листи читає,
в скриньку із хмарин ховає...

Розкрив од подиву вуста:
На чарівнім Природи лоні
Ліс утворив розкішний став
Із плесом, наче на долоні.

Немовби праскою воно
Обведене, на нім — ні хвильки --
Смарагдове це полотно
Хтось постелив нам тільки-тільки.

І зупиняється тут час,
Задума враз єство огорне...
Хто сотворив, скажіть, для нас
У лісі диво рукотворне?

Часи язичницькі немов
У літ розповні повернулись.
І ми, ще юні, ідемо
У наших пращурів минуле.

Вінки купальські попливли
І сяють в озері надвечір.
І сум розвіявся імли,
Сміються очі молодечі.

І через вогнища ясні
Із вереском стрибають пари...
Всміхаються у вишині --
Химерні і вродливі хмари.

Скульптура, наче Світовид,
Над берегом — оберігає.
На струнах віщих там волхви
Лелеці білому у гаї

Про бій зі змієм гомонять...
А кінь із дівчиною плачуть.
А сльози-перли навмання
Цей став наповнюють неначе.

А горловина та мала
В кінці ставка — струмка початок.
Криниця Гонти там була,
Його верба росла -- на чатах.

І їх планують відновить,
Як приведуть усе до ладу -
Постане у прекрасну мить
Вже українська тут Еллада!

16 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Станьмо, люди, ми уважніше, добріше!
Озирнемося навколо,
На ріки, гори, ліса, поля,луга, чарівні квіти-
Погляд, серце вабить ця краса!
Блакитне небо, сонце світить!
Все, що потрібно для життя!!!
Маленьких діток, ангелочків, запитаєм – що хочуть?
Для них життя – це гра, посмішка, любов, турбота рідних,
Важливіше, мабуть нема! 18.07.21

Станем, люди, мы внимательней, добрее!
Оглянемся вокруг,
На реки, горы, леса, поля, луга, восхитительные цветы -
Взгляд, сердце радует эта красота !
Голубое небо, солнце светит!
Все, что нужно для жизни !!!
Маленьких детей, ангелочков, спросим - что хотят ?
Для них жизнь - это игра, улыбка, любовь , забота родных,
Важней , пожалуй нет! 18.07.21

Буду пісні співати і малювати!
Біль і сум пройде!
Настрій підніму!
Позитив і посмішку Всесвіту пошлю!
Дякую Всевишньому за все, що маю!
Життя ціню, люблю!
18.07.21 8.45


Буду песни петь и рисовать!
Боль и печаль пройдет!
Настроение подниму!
Позитив и улыбку Вселенной пошлю!
Спасибо Всевышнему за все, что имею!
Жизнь ценю, люблю!
18.07.21 8.45

Ця поема з каменю і світла,
Із води, землі, дерев, рослин
Під руками генія розквітла,
Ніби зупинила часоплин.

Лебеді, озера і каскади,
Гроти і альтанки, і річки,
Павільйони гарні, водоспади,
Романтичні статуї, містки...

Площі, лабіринти і алеї,
І поля шовкової трави...
Все це — для коханої своєї
Й людства -- добрий чарівник створив.

Під смарагдовим склепінням саду
Ожила, вражає й дотепер --
Древніми легендами Еллада,
Котру геній оспівав — Гомер.

Все зробив так мудро, по-житейськи,
Знав людей поезії цей гранд.
На полях стоїть він Єлисейських -
У раю, і дерево з троянд

В апогеї літнього розмаю,
Вітрові скоряючись таки,
Сивину його оповиває,
Променять в пошані пелюстки...

Чи Цірцея ачи Пенелопа,
Хто — Софія -- Щенсному була?
Силу чар її уся Європа
Звідала. Потоцькому -- тепла,

Втіх дружина віддала найбільше.
Справді, він обожнював її,
Почував себе найщасливішим --
Хай розкажуть в парку солов’ї.

І Трембецький буде говорити,
Що Софія — вродою сяйна!
Що краси Богині — три харити,
І була четвертою — вона!

Нагадав Гомер для вас, для мене,
“Іліади” суть яка була:
Через найпрекраснішу Єлену
Троя вся зруйнована дотла.

Дивна аналогія зоріє,
Чи крамоли вчувся нам вогонь?!
Поки Щенсний тут любив Софію -
Рідна Польща згинула його.

Та погруддя он Гомера сиве
Втішливу іще проявить суть.
До сьогодні маєм парку диво,
Де Вкраїна й Греція — цвітуть!

14 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

У кожного з нас — істина своя,
Бо кожного — влаштовано інакше.
Платонова — у небесах сія,
А в Арістотеля — земніша чаша.

В Платона — Академія була,
У Арістотеля — ліцей, мов школа.
З них перший не любив тиранів, зла,
А другий — пов’язав із ними долю.

Платона, вчителя, він шанував.
Свого учення не розкрив, допоки
Не вмер наставник. Лиш тоді дива
Відкрить явив, мав розум надглибокий.

І суть усього сущого пізнав,
І багатьох наук заклав основи.
І фізику, і лірику до дна -
Він осягнув, політик був чудовий.

І філософськи узагальнив те,
Що мудреці античні залишили.
І спостережень зерня золоте
Усюди розросталося щосили.

І учнів, походжаючи, учив
У школі чи на велелюдній площі.
Практичні дав для розуму харчі -
Хоч друг Платон, та істина — дорожча.

З Філіпом Македонським дружбу мав,
Наставником був Олександра — сина.
Наука грецька не пройшла дарма -
Поширилася з ним на всі країни.

В Потоцького у Польщі здобула,
І в Україні в нас — нову Вітчизну -
Любові філософія, тепла.
В Елладі звалась школа стоїцизму.

І взявши цвіт Платонових ідей,
Практичну Арістотеля науку,
Граф збудував тут казку для людей,
Яку полюблять діти й праонуки.

12 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Якщо свою ти чистиш душу,
Як Бог морський, підводний Главк.
Позбався водоростей, мушель...
Щоб полетіть вона могла

Увись до Бога Аполлона —
Гармонії й краси творця,
Де вище благо — за Платоном -
Богам і людям — до лиця.

І для правителя земного
Закон — творить усим добро!
Якщо цього немає в нього,
Тоді гниле його нутро.

За ці ідеї ледь не вбили
Платона й в рабство продали.
Але боровся він щосили
Щоб визволитися з імли.

Лише аристократ щасливим
Зробити може людство все.
Бо він святе добро несе
Не лиш для себе, а й для інших!

У вісімнадцятім сторіччі
Життя буяло золоте.
І у “Софіївки” обличчі -
Аристократів дух цвіте.

Могутнє ще Природи лоно
Охороняло всіх від зла.
І філософія Платона
В життя утілена була.

Не був Потоцький злим тираном,
Не чув од кріпаків хули.
Бо добре жить давав селянам,
Чудово в нього справи йшли.

А парк оцей? - Любов’ю дише!
Прийди, щасливий будь у нім...
Щасливий, будь ще щасливішим -
То Щенсний в гроті Громовім

Писав на камені для чого?
І рай земний цей будував?
Щоб в душі людські — голос Бога,
Як одкровення, западав!

Якби ж правителі сучасні
Частіше їздили сюди...
То, може б, світ наш був прекрасний -
Без воєн, горя і біди?!

10 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

подзвонив а вона не впізнала
певно й номер забула давно
на пустому пероні вокзалу
допивала дешеве вино

а бувало бувало бувало
що зліталось стонадцять чортів
і по вінця усім наливали
і не пив лише хто не хотів

ну а потім а потім а потім
і краса та зійшла вся на пси
залишилась розістлана постіль
де була вона аби з ким

***
на пустому пероні вокзалу
де дешеве вино на розлив
де безцільно бездумно гуляла
я тебе випадково зустрів

привітався а ти не впізнала
власне й бачились надто давно
ти тоді виглядала зухвало
і не йшла аби з ким у кіно

ти і зараз лишилась такою
та чекаєш когось не мене
я ж сумую весь час за тобою
але це сподіваюсь мине

***
на пустому пероні вокзалу
де в кіосках дешеве вино
самотою вона гуляла
чи чекала когось у кіно

привітався - та де! - не впізнала
звісно! - бачились надто давно
позирнула глузливо й зухвало
й відвернулась - тепер все одно

та збудила тоді ненароком
давні згадки про давній роман
що не став ні для кого уроком
та й нічим ні для кого не став.

12.07.21

Коли ти дивишся на мене, як на камінь,
так хочеться котитися шляхами,
стирати в порох всі твої принади
розради ради…

Коли ти дивишся на мене, як на гілля,
що владно заступа тобі дорогу,
мені би лісом стати ненадовго
у час дозвілля…

Коли ти дивишся на мене, як на кладку,
що всю вагу прийма собі на плечі,
мені би надломитись на початку
заради втечі…

Коли твій зір, мов дикий танець віхол,
ковзне повз мене і присипле снігом,
я обпечу тебе лукавим сміхом
заради втіхи…

Ми побагатшали ще аж на мить,
довгу, як ніч, де зірки – поцілунки,
кожне з яких через відстань щемить
і залітає у вірші й малюнки.

Як соловіє твоя маєта
у говіркому гіркому польоті!
Хай нездійсне́нна сьогодні мета
завтра в найвищій лунатиме ноті!

Серцем усім неспростовно ловлю
юно-цнотливий твій спокій-неспокій.
Диво народження слова "люблю" –
у таїні неймовірно глибокій.

12 липня 2001 р., Осівці

Вінчає арборетум* бюст Сократа -
Філософ давньогрецький був такий.
Дав людям він думок, ідей багато.
Живуть тисячоліття і віки.

Про все тут неможливо розповісти,
Лиш деякі аспекти ми торкнім.
Учення мудреця-ідеаліста,
Цікаві парадокси є у нім.

Я знаю, що нічого я не знаю**, -
Хоч знав чи не найбільше за усіх.
Природи пізнання у лісі, гаї -
В Богів діяльність це втручання — гріх!***

За два тисячоліття з лишнім, Боже!
В природу тих втручань було й було!
Аж світ на себе став уже несхожий,
І часто як перемагало зло...

Та все ж про гарне. У англійськім парку
Природоньку препарували теж.
І нам буває навіть взимку жарко,
Бо стільки дивовижі тут росте.

Тут справжнє поєдналося зі штучним -
Катальпа, гінгко — липа й дуб є тут.
Магнолія з самшитом попід ручку,
Тюльпани, глянь, на дереві цвітуть!

А скільки вдалих схрещувань рослинних!
Розкажуть, певно, вам садівники.
Про все не відав наш Сократ глибинно,
Він помилявся де в чому таки!

Нам легко говорити з сьогодення,
Повчать Сократа навіть можем теж!
Людська природа також незбагненна,
Природи пізнання не знає меж!


6 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

У графа Шереметьєва в Росії
Було в маєткові Кусково все:
Стави, альтанки, парк... Людина дії -
Олені у звіринцеві пасе -

Його слуга — зайців, лисиць і вовка -
Аби не нудьгувала звірина.
Як давньоримська свідчила примовка:
Що? Хліба і видовищ? Гостю — на!

Хіба у найбагатшої людини
Тут занудьгуєш? Із розваг уся!
Театр, мисливство, статуї... Картини
В його палаці на стіні висять.

Скульптури, гроти і рослини тощо...
Тут граф Потоцький у гостях бував.
Що найбагатшим став магнатом Польщі...
І в себе позаводив ці дива.

Підлеглі в нього всі — талановиті
Тут, в Україні. А яка земля?!
І збудували парк найкращий в світі...
І крізь віки до нас він промовля.

Одна з перлин його — оцей звіринець,
Був при Потоцькому, пізніше — зник.
Та спогади про нього не загинуть,
В конкретні справи втілені вони.

І справи ці далеко не куценькі,
Як за майбутнє — турбуватись так.
Народний депутат Антон Яценко
Нам відновив у парку — зоопарк.

Пасуться тут олені круторогі,
Мунтжаки*, лані ходять теж у нім -
Доглянуті, красиві, неубогі -
Втішають нас і діток день при дні.

Ми живемо в епоху ренесансу,
Хоча ковід і рак беруть своє.
Краса дарує відчуття балансу...
І ми хоч трішки кращими стаєм!

*Мунтжаки — різновид декоративного оленя.

2 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Принеси мені Сонця у широких своїх зіницях –
щоб пекуче проміння розтопило колючий сніг.
Щоб могла я тоді власноруч того сонця напиться,
щоб позаздрить мені найщасливіший світу міг.

Принеси мені суму. Невтішного людського горя,
сиву прірву безсонь, і надій невловимі рої...
Принеси мені мить, коли тільки серця говорять –
і не бійся віддать недодумані думи свої.

Дай мені сили з тобою помірятись в герці,
щоб за всяку ціну неодмінно виграти бій –
і знеможено впасти на твоє переможене серце,
і зігріти його...

Принеси ж мені Сонця мерщій!

Нічка огорне, нічка зоріє,
Видива сіє ясні.
Знову прийшла ти, лагідна мріє,
У дивовижному сні.

Приспів:
Хвилі волосся, хвилі волосся,
Ніжні, як море вночі.
Доторки млості, доторки млості,
Ніч розлива на плечі.

В місячнім сяйві — тінь чарівлива,
Легкий і вітряний лет.
Буйна, примхлива, зоряна злива
Твій огорта силует.

Приспів:
Хвилі волосся, хвилі волосся,
Ніжні, як море вночі.
Доторки млості, доторки млості,
Ніч розлива на плечі.

Місяцем сяю, місяцем сяю,
Променем вказую шлях.
Взявшись за руки в небо до раю
Вгору ідем по зірках.

Приспів:
Хвилі волосся, хвилі волосся,
Ніжні, як море вночі.
Доторки млості, доторки млості,
Ніч розлива на плечі.

29 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Ніч перед брамою міста стояла,
м’яту холодную п’ятами м’яла.
Вечір окреслював мури пітьмо́ю,
мов обіймався, мов з нею самою.

Ставши останками денного праху,
крапали зорі Чумацького Шля́ху.
Айсбергом гострим проштрикнуто обрій –
так прокидається місяць хоробрий.

Хмелем духмяним витало в повітрі,
пахло тобою під зорями в ски́рті.
Груди пливли, мов лукаві сирени,
похіть лоскочучи, прямо на мене.

Серце гуде, ніби з бджолами вулик!
Як ти знайшла мій мандрі́вний притулок?
Що ти тут коїш на тілі монаха?
Завтра у місті чекатиме плаха!

Ніч над горою єлейного сіна,
мов сирота, спати вигнала в сіни,
хлипала, в пітьмах поранивши п’яти,
ставши на нас, у коханні розп’я́тих.

27 серпня 1995 р., Київ

Статуями Бога Аполлона
Ми вже милувалися. Та от
Нас не відпускає він з полону,
Свій запрошує оглянуть грот.

Ще у дев’ятнадцятім сторіччі
Все облаштував тут сам Ферре.
Неповторне мав цей грот обличчя,
Але владний витіснив орел.

Щоб йому літалось веселіше -
Спорудили обеліск твердий.
Бога Аполлона світлу нішу
Геть усю засипали тоді.

Щоб гранітний велет непорушно,
Більш надійно в паркові стояв...
Це тоді вважалося більш слушним.
Бо таки Романових сім’я

Парку з висоти свого престолу
Прислужилась — водограй “Змія”
За наказом Першого Миколи
Будівничий вміло “ізваяв”.

Флори і рожевий павільйони -
В сорокових теж звели роках.
І Терасу Муз, їх ціле гроно,
І Китайської альтанки дах

Також звів Ферре тоді в роки ці,
Тут заведено зразковий лад.
Цар Микола парк увесь цариці
Дарував, назвав — Царицин сад.

Час минув. Та Аполлона славу
Не затьмарює провладний блиск.
Грот постав у парку величавий,
Вбік посунувсь царський обеліск.

Мов нову оселю Сонцебога
Із граніту й кампеню звели.
Краєвид найкращий і розлогий
Відкривається, якщо зайти углиб.

Це - творіння рук людських величне
Прикрашають вази кам’яні.
Дітище сучасних будівничих
Видиво дарує, мов у сні.

Наче на долоні — став чарівний,
Флори павільйон, фонтан “Змія”.
Зліва — площа Зборів, зверху — диво
Із лісів смарагдове сія.

Древні греки звичай бережуть цей,
Йде від Аполлона він таки.
На представників найкращих людства -
З лавру й мирту одягать вінки.

...На алеї Верхній пораненьку
Будівничий гроту стишив крок.
Це — Іван Семенович Косенко*,
Й Аполлон вдяга йому вінок!

30 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)