ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Роксолана Вірлан
2024.07.04 17:53
Тобою орошений світ ожива й золотіє,
тобою звучить розщебетана з дріму блакить
і мутлі летять на оту благодайну затію
і перше проміння пливе крізь мережену віть.

Тобою земля розпечатує сонне прозріння,
твоїми ключами розчахнуті обрії дня
і сонце

Євген Федчук
2024.07.04 16:35
Сидять старі під під’їздом на лавці в неділю.
Хоч на вулиці спекотно та тут прохолода.
Ото вийшли ще із ранку, як на лавці сіли,
До квартири їх загнати задушної годі.
Сидять собі, розмовляють, згадують минуле,
Як були ще молодими і сил вдосталь мали.

Світлана Пирогова
2024.07.04 08:44
Фіалка ночі - матіола.
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.

У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність

Віктор Кучерук
2024.07.04 07:34
Сонцем розпечений вітер
Пилом дорожнім укривсь
І не бажає куріти
Ним, як, бувало, колись.
Влігся собі нерухомо
Та непомітно іще, –
Лінь видаючи за втому,
Поки надмірно пече…

Микола Соболь
2024.07.04 06:15
Тіло огорне шовк,
вітер погладить плечі,
день передчасно змовк,
плине проспектом вечір,
пахощами духів
біля фонтана віє,
поміж водиці спів
дме тополина завія.

Артур Курдіновський
2024.07.04 01:34
Оплакуючи те, чого немає,
Я ніби сам зникаю звідусіль.
Дорога за скасованим трамваєм -
Моя планіда та незмінний стиль.

Пригадуючи все святе, що втратив,
Задав собі питання: "Чи було?"
Надія вже відправлена за ґрати,

Микола Дудар
2024.07.03 20:19
Сприятливі умови без умов…
Відновиться прадавній Правди Тин
Зустрітися б у колі молитов —
І я додав би кілька сот цеглин…
Кошторис — наше з вами забуття
Минуле відгукнулось в самий раз,
І дідове пророче: — Внук, затям…
Чекай і ти на добрезвісний ск

Олена Побийголод
2024.07.03 15:22
Із Т.Г.Шевченка

Воєвода престарілий,
трохи маючи ще сили,
на війну гайнув.
За дубовими дверима,
за запорами твердими
він жону замкнув.

Самослав Желіба
2024.07.03 12:29
Я спитав ім’я,
У відповідь: «Марія».
Яке цнотливе!

Микола Соболь
2024.07.03 11:55
Верба плакуча стихла над ставком,
проміння сонця гладить їй волосся,
рясним багрянцем небо налилося,
зове лелека вечір за селом,
летить тріскучий клекіт увсебіч
і затишно стає, аж донезмоги,
благословенна всемогутнім Богом
спускається на землю тиха

Самослав Желіба
2024.07.02 22:41
Тихо станеш межи нами в центрі людяної зали,
Бо бажаєш, щоби люди твої чари приховали;
Та не вдасться задум хитрий, адже вій твоїх кинжали
Нам красу твою відкриють, дивну вроду Тані Бали.
   Хоч на самім краю світу заховайся від усіх
    Ти

Хельґі Йогансен
2024.07.02 13:45
Спекотний літній день, спекотна літня ніч.
В перервах де-не-де танцює літня злива.
Все начебто окей, та літні комарі
З любові до людей романтику накрили...



Дата сьогоднішня

Козак Дума
2024.07.02 10:26
Цикади влаштували бенефіс
під гомінливу музику прибою.
Лунає у Іраклії каприс
на фоні саг зеленого розвою!.

Заслухались реліктові ліси,
у них дрімає ще дідівська сила.
Оаза невимовної краси

Віктор Кучерук
2024.07.02 09:53
Спекотний день… Ані шелесне
Понад водою очерет, –
Ніщо в блакиті піднебесній
Не поривається у лет.
Ані хмарини, ні пташини,
Ні повівання вітерця, –
Лиш тільки сонце цілу днину
Пашить нестерпно без кінця.

Володимир Каразуб
2024.07.02 09:32
Ти повинен написати про вітер цієї весни
Залишити для неї оте мерехтіння світла
Написати жовтоокі кульбаби і солодке гудіння бджіл
Про те як птахи у польоті торкаються чорним пір’ям.
Як в саду опадає його білосніжна кужіль,
Не забудь про цвітіння б

Микола Соболь
2024.07.02 07:04
Зітруть ідентичність, націю втоплять у крові,
варвари мову відправлять на історичний смітник.
Зросійщені кажеш? Значить до цього готові.
Не треба цідити крізь зуби заїжджене – звик.
Куриво степом та чорні дими над ланами,
пліч-о-пліч стоять ратоборці

Надія Тарасюк
2024.07.02 02:29
Колись росли ромашки і човни.
Колись і ми з троянди народилися.
По піднебессю - трішки білизни:
хмарки веселі дихають в потилицю.
Зелений край до солоду густий -
липнево мед лоскоче усміх вусами.
Переболить, як вистоїть настій,
бо жити треба, жити

Світлана Пирогова
2024.07.01 22:18
А у безсоння - кадастр особливий:
Ось небо ночі в зоряній парчі,
З*явився місяця яскравий бивень...
Мені б ... дрімати на твоїм плечі.

Немає від безсоння цього ліків.
(Мереживо моїх думок і мрій).
Чи не забув гаряче грацій літо,

Микола Дудар
2024.07.01 17:22
Ще до війни було аж надто задалеко…
Ще ріки сліз чекали на відплив…
Хозяйнували в небі зрощені лелеки…
І ти такий слухняний… просто жив.
Топтав цю землю грішну неповторно…
Вичитував, зачитувався ти,
Що не Еней був парубок моторний,
А всі оті зашмо

Надія Тарасюк
2024.07.01 11:08
На Івана, на Купала
перстень-папороть шукаю
синім лісом, жовтим небом -
квітнуть роси, пнуться стебла
і росте душа! Над ставом -
біла птаха: славно ставна...
На Івана, на Купала
черешневі зорі впали

Ольга Олеандра
2024.07.01 10:55
Спробуй.
Бо все можливо.
Кожен світанок – диво.
Будь-який крок оборотний.
Серцем заходь в звороти.

Пробуй.
Не є фатальним

Віктор Кучерук
2024.07.01 07:11
Ракет падіння замість зорепадів,
Щодня осколків смертоносний град, –
Не має смерть ніякої пощади
До кожного, хто довше жити рад.
Руїни стін од затишної хати,
Нема вцілілих у вогні речей, –
Є вічна пам'ять про найбільшу втрату –
Зотлілих і обвугл

Артур Курдіновський
2024.07.01 06:15
Розфарбував світанок мій колючий
Якийсь незрозумілий темний щем.
Міцніє він щоразу, з кожним днем,
Нейтральне все стає таким болючим!

Долати важко непохитні кручі
З беззахисним букетом хризантем.
Між полум'ям стояв я та вогнем.

Микола Соболь
2024.07.01 05:26
День шукає втечі за межу.
Вечоріє, але ще зарано.
Я тобі сузір’я покажу,
як рум’янець вичахне багряний.
Зашумів на річці очерет,
заспівала свою пісню квакша,
назбираю пригорщу монет,
хай затягне що-небудь інакше.

Олександр Сушко
2024.07.01 05:19
Течуть роки, немов Дніпро-ріка,
За осінню - зима, весна, питання...
Це літо, наче мавка молода -
Таке ж гаряче і,, мабуть, останнє.

Вдихнув і задихнувся від краси,
Забув про сон, душевний спокій, вірші.
Лечу крізь легіт в піднебесну синь

Володимир Бойко
2024.06.30 21:54
У ділах і словах московитів
Назріває класичний совок –
Найпаскудніша з чинних політик,
Що дістала усіх до кісток.

Ми стаємо до бою нового
На заломі безжальних епох
Аби світ навернувся до Бога,

Світлана Пирогова
2024.06.30 20:37
Не купиш ти любов за гроші,
За золото і діаманти,
Бо почуття це найдорожче
Знайдеш по волі Божій в мандрах.

Хмільне воно, аж до безтями,
І романтичне, і сердечне,
І усміхається зірками,

Микола Соболь
2024.06.30 18:58
В тихому болоті два чорти
каламутять воду спозаранку.
Певно, щось стараються знайти.
Може, навіть, срібників бляшанку?
Ставить ланковий їм трудодні,
куцаки завзяті, роботящі,
аж по вуха йорзають в лайні,
не стуляють ні очей, ні пащі,

Євген Федчук
2024.06.30 16:32
Зорі в небі блищать, місяць викотив коло,
Зачепився за дуб та й на хвильку завис.
Своїм оком єдиним на долину дививсь,
Що удень ще була бою лютого полем.
Хоча бій і затих, гамір не ущухав.
Переможці багать навкруги розпалили.
Хто лежав, хто сидів

Сергій Губерначук
2024.06.30 15:55
Задовольняєшся меншим.
Задовольняєшся меншим.
Молодшим.
Наївнішим.
Ортодоксальнішим.
З коротким волоссям,
з характером легшим
і фейсом найнепривабливішим.

Марія Дем'янюк
2024.06.30 13:54
Усе на світі створене з любові:
І травина, квітка, колосок,
І метелик, сонечко, мураха,
Й солов'їний ніжний голосок.

Червонястий мак, синій дзвіночок,
Що росте на грядці у рядочок,
І верба розлога, і тополя

Іван Потьомкін
2024.06.30 11:10
Цю пісню, скорше один перероблений куплет її, я вперше почув у дитячому будинку в Заворичах Броварського району на Київщині. Двоє хлопців билися, а третій заспівав її, тай припинив цим бійку.
Як видно з подальшого тексту, пісню складено під час голодомо

Ігор Деркач
2024.06.30 11:07
А вова пу... з цепу зірвався,
на іншого – все гав та гав!
Зе не злякався,
бо... попався
давно у шоу для забав.

***
А моровому іроду росії

Юрій Гундарєв
2024.06.30 10:12
червня - День усіх Святих українського народу


Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях чорно-білих й кольорових.

Олександр Сушко
2024.06.30 08:44
А я - глуха стіна,
В мороці' ледве дихаю.
Гасне думок луна
Попід моєю стріхою.

Сіра, як хвіст кота,
Кажуть, була і білою..
Шепчеться лобода

Віктор Кучерук
2024.06.30 05:57
Орди скривавлені сліди –
Це знаки суму та біди.
Межи густих вогнів багать,
Вбиває й ріже хижа рать.
Вчиняє звірства і розбій
Оскаженілий лиходій, –
Монгольський виродок і плід
Іще не вивчених порід.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Любов Інішева Любов
2024.07.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

рута птаха
2024.06.26

Кав'яр Сергій
2024.06.21

Олекса Скрипник
2024.06.20

Еродія Благодатна
2024.06.11

Самослав Желіба
2024.05.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Сушко - [ 2017.10.12 20:39 ]
    Закохані

    В сірім світі вічних перемін
    Зупинися, мила, на хвилину.
    Ваблять губи - росяний кармін,
    Поведу за сонячну долину.

    Ми створили затишний Едем,
    Ангели злетілися до хати.
    Тут усе витьохкує, цвіте!
    То ж хутчій знімай із себе шати!

    Ну, а я тобі допоможу.
    Ось, рука розстібує сорочку...
    Ти - богиня! Я тобі служу!
    Дзеленькочуть серденька-дзвіночки!

    Вигинайся хвилею, співай!
    Я ж майстерно гратиму на скрипці.
    На землі у ліжку тільки рай.
    Ну, а ми у ньому - білі птиці.

    Постаріли. Догора свіча.
    Мріяти лишилось про онуків.
    Тихо вийшов ангел з-за плеча,
    На живіт поклав коханій руку.

    12.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  2. Ірина Вовк - [ 2017.10.11 01:36 ]
    "Натюрморт з жоржинами"
    Жоржини зів'ялі – торішні опа́ли опалі,
    розніжено вітер гойдає засніжені далі,
    поблідло чи світло, чи тло золоте пасторалі –
    марнí натюрморти… жоржинні офорти печалі…

    Ген місяць помітив ту постать на соннім причалі –
    усміхнена Панна – у синім холоднім кришталі…
    Портрет Незнайомки в знайомім до болю овалі –
    паліють жоржини і мліють, як води відталі.

    Жоржинні печалі на соннім і синім причалі,
    відталі, як води зімлілі в холоднім кришталі,
    опалі в розніжені вітром засніжені далі,
    в опалі паліють на Пана в знайомім овалі.

    Портрет Незнайомця на тлі золотім пасторалі…
    Розквітло чи світло, чи літо марно́ї печалі –
    розніжена Панна із Паном на соннім причалі,
    а далі – засніжені далі, опа́ли опалі…

    Лиш місяць жоржинно милує жоржини зів'ялі.

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  3. Олександр Олехо - [ 2017.10.10 16:16 ]
    Ти поспішаєш, осене...
    Ти поспішаєш, осене... Куди?
    В дорозі літо бабине згубило.
    Невже холодні дощові кути
    ти більше за осоння полюбило?
    Утім, любов доречна? Мабуть, ні.
    Ти лиш пора життєвої моралі.
    Рахує світ свої курчата-дні.
    Вони ж у клітці жовтої печалі.
    Померзли бідні, меншають числом.
    Маліють суголосно з листопадом.
    Старий єврей вітається: Шалом!
    А сіра днина вештається садом.
    Своя, чужа – все глибше колія.
    Надів хомут? Тягни підводу щастя.
    А осінь насміхається: це я,
    ваш поводир до білого причастя…

    10.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (4)


  4. Олександр Сушко - [ 2017.10.09 20:44 ]
    Вино кохання
    Гнеться гроно виноградне, обважніла віть!
    Я достигла, мій коханий! Палахкоче хіть!
    Почуття - ріка бурхлива! Напнута струна!
    Я - вино терпке, гаряче. Пий мене до дна!

    Солов"ї в саду тьохкочуть на усі лади -
    Удихни на повні груди і до ніг впади!
    Пишні груді пахнуть медом, лащаться до рук.
    О, як хочу я кохання! Родиться малюк!

    Цілу вічність наше ложе бризкає вогнем
    Тут наш рай! Колиска щастя і земний Едем!
    Налітався донесхочу в піднебессі птах ,
    Утомився. Спи мій милий. Стану на чатАх.

    08.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (2)


  5. Галина Онацька - [ 2017.10.09 11:42 ]
    Листопа́д


    Знов на губах гіркий цілунок кави,
    Вже темне ніч розвішує сукно
    І місяць, мов дивак якийсь цікавий,
    Пове́рх фіранки зазира в вікно.

    А листопа́д, а листопа́д палає,
    Та кличе музика мене його дарма:
    Тебе немає, в нім тебе немає.
    Для чого він мені, коли тебе нема?

    І знов, і знов летять на підвіконня,
    Як зорі, з клена золоті листи.
    І пахне кава… спогади… безсоння…
    Я там, де ти… я завжди там, де ти!

    Розтануть зорі, листя відпалає,
    Відзолотиться, з сумом облетить.
    А я на зустріч нашу так чекаю.
    Лишилась мить. Одна лиш тільки мить…
    02.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  6. Галина Онацька - [ 2017.10.08 12:47 ]
    Нічний дощ

    Прокрався дощ нестримний опівночі
    На потаємне з кимось рандеву,
    Вітри тріпали, наче поторочі,
    Геть поруділу, змучену траву.

    Дерева гнулись, підкорившись вітру,
    Та тріпотіло листя, як душа,
    І ту нічну незатишну палітру
    Ліхтар своїм промінням спокушав.

    А дощ бродив і зазирав в вітрини,
    Усе чекав когось, усе чекав…
    І не було сумнішої картини,
    Як містом він засмучений блукав.

    Десь забарилась, не прийшла кохана
    і він розбите серце не беріг -
    Боліла свіжа і пекуча рана,
    Котились сльози, падали до ніг.
    07.10. 17


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2017.10.07 23:33 ]
    Дихаю щастям
    Приходжу знов сюди, і це мені не здасться,
    А справді є таке прекрасне відчуття,
    Немов усим єством я тут вдихаю… щастя,
    О трепетне яке, божественне злиття!

    Воно мені таке – немов у будень свято,
    Я п`ю нектар небес – питво це голубе.
    І дуба обніму, неначе свого брата,
    Берізку пригорну, немов… немов тебе.

    Шепоче ніжно гай хмільними голосами,
    Непрохану сльозу змахну йому до ніг.
    До тебе я прийшов, Природо, як до мами –
    Розраду віднайти на грудях дорогих!

    7.10.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (1)


  8. Олександр Олехо - [ 2017.10.06 16:39 ]
    Небо пливе у дощах...
    Небо пливе у дощах
    Пані сідає на потяг
    Стики рахує шлях
    Осінь дарує одяг
    Із уповань і снів
    Із філософії мрії
    Сенс заперечує гнів
    Ангел цього не вміє
    Хмуриться ранок дня
    Вітер кидає листя
    Знову людська метушня
    Міста-авантюриста
    Там за вікном сто літ
    Не одиноких зовсім
    Але самотній світ
    Але чергова осінь…

    05.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Вовк - [ 2017.10.04 08:04 ]
    "… А серденько, серденько… все-таки б'ється воно"
    ... А серденько, серденько... все-таки б'ється воно –
    сльотливе, як осінь, як листя осіннє, тремтливе...
    Той трепіт, той шепіт – то примха осінньої зливи –
    жбурляти багрянець у сіре, старе полотно...

    Що туга осіння, що смуток терпкий трепетання
    над всім найдорожчим, що досі у серці жило!
    Та крихітка сонця сьогодні, і справді, остання,
    а серденько, серденько – листям шорстким замело.

    ... О чорная в'юго, о віхоло сонного листя,
    жаских інтонацій невольно розсипана креш –
    стелися під ноги і Божому дню помолися,
    бо долі осінніх падінь не уймеш, не минеш!

    Осінньої зливи примхливе крапливе бельканто,
    а в серденьку, в серденьку – літо стриножених свіч...
    Не варто й казати, вражати уяву не варто,
    як січа осіння зрива наші голови з пліч.

    Така вже негода! – розбите, потрощене днище,
    лиш рам'я запалі оголених, мокрих дерев...
    І ми вже не просто – а вої у тім бойовищі,
    а серденько, серденько б'ється свідомо, як лев.

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  10. Ірина Вовк - [ 2017.10.02 09:18 ]
    "Шопеніана. Лист у вічність"
    Не склалося. Я вас люблю, Соланж,
    але так сталось, ви тепер заміжня.
    В сльоту столичну в'їде диліжанс,
    а в нас заплаче цвітом дика вишня.
    І я, як дика вишня, упаду
    доземно в бризках чулості під ноги...
    Спасибі вам за буйність молоду,
    за вперту облюбованість дороги.
    Сьогодні, Соль, я гратиму про час,
    що, нами обертаючи, відходить.
    Прелюд - це Ви... Елегія... Ні, вальс...
    (Терпке вино cп'янить, заколобродить -
    шумке, як ваша юність і краса,
    як хвиля, що возносить на узвишшя,
    як птаха, що зринає в небеса!..)
    Хоч визнаю, безпутнє це заміжжя.
    Безпутні подорожні?! Ні... Обман -
    у тім талан, що в музиці спасіння!
    Жага життя - Аврора Дюдеван.
    Жага розтала, як роса весіння...
    Тепер благаю щастя, Соль, у вас -
    такого щастя, що в цвітінні тоне...
    Я впишу щастя в музику і в Час,
    і в почуття тремкого напівтони.

    Рожевий цвіте, щастячко, пливи -
    бездонне, неоглядне, надвелике...
    Нетлінна Музо, Музико, живи! -
    при доторку до ймення Фридеріка.

    https://www.youtube.com/watch?v=V0XcmzLHc1M&list=RDlAvcmWK7jVE&index=4


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом, 2013)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати: | "ІРИНА ВОВК. АРТБЕСІДА."


  11. Мірлан Байимбєков - [ 2017.10.01 20:29 ]
    Ходімо зі мною!
    Ходімо зі мною — я покажу тобі Рай!
    Ходімо зі мною — я здійсню твої мрії!
    Ходімо зі мною — й сльозам буде край!
    Ходімо зі мною — й разом здурієм!
    Ходімо зі мною — залиш їх усіх!
    Ходімо зі мною - бери лиш за руку!
    Ходімо зі мною — я очманілий твій псих!
    Ходімо зі мною - забудеш про муки.
    Ходімо зі мною — ходімо на вік.
    Ходімо зі мною, солодка ожино!
    Ходімо за мною — я той чоловік,
    Якому ти скажеш — Твоя я дружина!
    01.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Ірина Вовк - [ 2017.10.01 16:17 ]
    FRANZ SCHUBERT "SERENADE" - ФРАНЦ ШУБЕРТ "СЕРЕНАДА"
    Пісне моя, лети з благанням
    тихо в пізній час.
    На побачення з коханням
    ти прилинь до нас.
    Вітерець колише віти
    в місячнім човні,
    і ніхто, мій ніжний цвіте,
    нас не чує, ні ...

    Чуєш, гаєм розходились
    співи солов'я.
    Звуки їх росою вмились,
    як душа моя.
    В них і туга, і жадання --
    вся жага признань,
    і любовне трепетання --
    полохлива лань.

    ... Дай же доступ їх освячень
    ти душі своїй.
    На таємну ніч побачень
    ти прилинь хутчій ...
    ... прилинь ...
    ... хутчій ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (5)


  13. Ірина Вовк - [ 2017.09.29 12:33 ]
    "ГОНДОЛІ-ГОНДОЛІ, ГОНДОЛА…" (пісенне)
    В легкій гондолі леді привітна
    пісню співає, п'яна від мрій.
    Раптом англійку пекар помітив,
    з мо́ста почав підспівувать їй.

    В місячну ніч - ах, от в чому річ! -
    ніжно всміхалися вічка до віч.

    Го́ндолі-го́ндолі, гондолі́,
    го́ндолі-гондола́...

    Літо минуло, бурі вляглися,
    білі вітрила пне корабель...
    Дармо втікаєш - долі скорися,
    леді примхлива...Озвися, гей!

    В юних серцях - ах, де й дівся страх! -
    Любов розвилася в шлюбних вінцях.

    Го́ндолі-го́ндолі, гондолі́,
    го́ндолі-гондола́...


    poiskm.net/show/детский.../гондоли-гондола-р-карозоне

    (Для вечора італійської класичної музики з голосу Олександри Ленишин. Львів,1997).


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  14. Ірина Вовк - [ 2017.09.29 12:51 ]
    "ТІРІТОМБА…" (пісенне, ліричний жарт)
    Кожен вечір, кожен вечір йду до моря, -
    там красуня, як та зо́ря...
    В неї кучері, мов сонечко промінні,
    сік малини на устах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Я на неї подивлюсь - вона сміється,
    їй подобаюсь, здається.
    Де тендітний тонкий стан її проб'ється,
    сміх злітає, наче птах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Раптом бачу, наче дуб стає старезний,
    її батечко кремезний.
    Його тон не делікатний, не облесний -
    бук важкий в його руках...

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Чим скінчилось, догадайтеся самі ви -
    про лункі ударів зливи...
    Та смішливе біле личенько вродливе
    сяє лагідно в очах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!


    (Для вечора італійської музичної класики з голосу Олександри Ленишин. - Львів,1997)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  15. Олександр Олехо - [ 2017.09.28 17:37 ]
    Осіння пані
    Осіння пані, Ви такі чарівні…
    Осяяні печаллю зайвих знань.
    Під карими очима чорні тіні.
    Молитва-шепіт: - Боже, не порань
    моєї мрії зоряні висоти,
    моєї правди праведні шляхи.
    Я, наче Фенікс, оживаю всоте
    і знову повертаюсь на круги.
    Осіння пані, Ви такі звабливі…
    На довгій ніжці келишок вина.
    Десерт життя – солодко-кислі сливи,
    і дотик віку – перша сивина.
    В саду зітхань не всі зів’яли квіти,
    жіноче щастя ще чатує Вас.
    Навколо серця - сподівань орбіти,
    і сам еЛГе запрошує на вальс...

    27.09.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (6)


  16. Олександр Олехо - [ 2017.09.27 10:54 ]
    * * *
    Егоцентричні кола днів,
    різновіддалені орбіти.
    Метелик на вогні летів.
    Він думав, що яскраві квіти…

    Із літа бабиного в сон,
    де жовто-пряні листопади
    та їх осінній марафон –
    лишилось трохи зачекати.

    А я загаявся, не встиг
    грішки замести з хати-дому,
    а ті лукаві – миг та миг,
    та не мені, а домовому.

    А той, невидимий, сидить,
    на пічці гріє сиві думи,
    бо незабаром гряне мить
    і налетять холодні тлуми.

    І буде осінь, як завжди,
    згасати тихо за порогом.
    Прохати зиму: підожди,
    ще маю сповідь перед Богом…

    26.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  17. Ірина Вовк - [ 2017.09.26 09:42 ]
    "В вечірню сутінь осінь погаса..."
    В вечірню сутінь осінь погаса.
    Багряно клен прощається із листом.
    І Покрова́ крилом своїм Пречистим
    манить у вирій: ось тобі яса!

    Суєтні тіні в сутінковій млі
    кудись зникають, звідкись виринають…
    Кити на спинах Землю обертають –
    полюддя вбоге… блазні… королі… -
    Суєтні тіні в сутінковій млі!..

    Епохи… Драми… Воскресає Час
    у повноті яскравостей магічних,
    Планета Щастя – тиха і велична,
    як Крейслера пастельно-світлий вальс…
    (І Час – за нами, з нами… й проти нас)!

    Коли вже осінь… осінь на порі,
    тут все в огні – і блазні, й королі…
    Вертають в осінь з осені – навспак! –
    химерно так! – а Час: тік-так, тік-так…
    Кленовий лист не-ново кружеля –
    Земля в огні… в снігу… в цвіту Земля!..
    Земля в заграві… Сонця стиглий диск
    стікає в сутінь як бджолиний віск…
    Багрянородний, котиться в траву…

    …І я в огні: множинні світло-тіні
    блаженних душ промінчики нетлінні –
    я пломенію… Звісно ж! – я живу…


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013).


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1) | "Fritz Kreisler Liebesleid Ф.Крейслер Муки любви. Юрий Медяник"


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2017.09.25 23:25 ]
    Прийди
    Ну ось і ти, півострове мій любий -
    Шепочеш, закликаючи:«Прийди!»
    Молитву урочисто мовлять губи,
    Гай сплескує вітаннями води.

    І вітерець утомлений не дише,
    І листям не шурхоче вже ніде...
    Мене оповиває люба тиша,
    Коханою припавши до грудей.

    І тихо заколисує у гаю,
    І я вбираю пестощі й мовчу.
    Озерне плесо колом позіхає,
    Поволі гасить день свою свічу.

    25.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  19. Ірина Вовк - [ 2017.09.25 10:34 ]
    "Ну, що ж стріляй! Так навіть буде краще…"
    Ну що ж, стріляй! Так навіть буде краще:
    не встигне й відболіть – розверзнеться пітьма.
    Ти, щастячко, чиє? Злиденно струменяще –
    катма в тобі зізнань, то, може, й куль катма!

    Розщедрись, не скупись, з’явись на полі бою,
    рви тіло на шматки, впивайся і ярій!
    А хоч би й був у нас єдиний дух з тобою,
    А хоч би й вирував у душах буревій.

    Я чую поклик сурм. Наладьмо лук і стріли,
    нагострені мечі виймаймо із піхов!
    Це буде чесна гра: про те, що в нас убили
    високе і терпке, і тепле ... як любов ...

    І ось уже не ми, а наші подоби́зни,
    огорнуті в пітьму, у латах і в броні –
    на ближніх і близьких із чарою трути́зни
    навально летимо в пекельному вогні.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  20. Олександр Олехо - [ 2017.09.23 19:52 ]
    Сюжети снів
    Сюжети снів приходять уві сні.
    Іде вистава у порожній залі.
    Герой один у марення на дні.
    Але який! У Божому кварталі
    рятує не індиго – цілий світ
    і, навіть, трохи більше… Забагато,
    як на одного, праведних побід:
    усі для миру, жодної – Ерато.

    22.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (3)


  21. Ірина Вовк - [ 2017.09.23 12:14 ]
    "Терновий цвіте..."
    Терновий цвіте,терновий цвіте –
    Зма́яні віти – шлюбне убрання…
    Злотом залита, росами вмита
    Тернова ружа – чара кохання.
    .
    Терновий цвіте,терновий цвіте –
    Спущені віти – лячне ячання…
    Мрій кришталевих чара розбита –
    Тернова ружа --… стогін мовчання.

    Терновий цвіте, терновий цвіте –
    Черлені віти – сизе світання..
    Десь лебедіє в зорянім світі
    Любов найперша, любов остання.

    Тернова ружа, тернова ружа –
    Кров пурпурова – плід перезрілий…
    На чорні брови – ле́дова стужа…
    Тернова ружа – цвіт запізнілий.

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  22. Олександр Олехо - [ 2017.09.22 13:17 ]
    Із днів осінніх позолота зійде
    Із днів осінніх позолота зійде,
    перетече відтінками у тло.
    Лиш міти жовті у саду деінде
    очам залишить сівер-помело.
    Родинні узи обриває осінь,
    і падають змертвілі голоси
    у тишу снів, де ходять душі босі
    і спокій стережуть зіркові пси…
    Навколо Сонця, за велінням часу,
    ховаючи невічне у живе,
    пливе Земля з ілюзіями гласу
    та індульгенцій від Буття не жде.
    Шукає нас й ошукує дорога,
    із року в рік знецінює мету –
    знайти у русі круговерть чи Бога,
    рутинне коло чи стезю святу…

    22.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  23. Ірина Вовк - [ 2017.09.22 11:58 ]
    "Принцесо Діано, шляхетна принцесо Уельська…"
    Принцесо Діано, шляхетна принцесо Уельська...
    Піано-п'яніссімо арфа тонує анге́льська...
    Легкі переливи розталих у мреві мелодій,
    Єгипетські схлипи і нашепи „Доді мій, Доді...”
    Шумує невипитим щастям весільне шампанське,
    Завмерло у траурних снах Королівство Британське,
    Розхвилено хлипає кров'ю знесилена Сена,
    Пелюстками уст промовляє Париж Джо Дасена...
    На ложах гаптованих принци Уїльям і Гарі
    Рубінами вистелять взір королівській тіарі.
    Тіара самотня... Перлинно вона овдовіла –
    На чо́лах тіари розвинулась лілія біла.
    „Сонатою Місяця” ніч упливе за водою –
    Луна переміниться... Ти відпливеш МОЛОДОЮ...
    В небесних покоях, в трояндових хащах блакитних
    Витатимеш ти серед крил між усмі́шок привітних,
    Із поглядом Долі на вирок дочасної втечі
    Зів'єш пелюшкове гніздо нерожде́нній малечі,
    У відсвіті сяйва Мадонною зійдеш з Оранти,
    У зорях падучих жаркі віднайдеш діаманти –
    Рожевоатласно розтанеш у відзвуках вальсу...

    ... Твоя діадема вінчальна залишиться Чарльзу...


    Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Вовк - [ 2017.09.21 21:05 ]
    "АMORI VITAM IMPENDERE"
    «Amóri vitam… vítam impendére…» -
    рука Старої і Нової ери…
    Пульсує серце в камені печери:
    «аmori vitam… vitam impendere…».
    Пощерблені мечі і кавалери –
    «аmori vitam… vitam impendere…».
    Троянди тлінні на осінні сквери –
    «аmori vitam… vitam impendere…».
    На імена опалі і на квіти
    Благає «Господи!» рука - «аmori vitam…».

    Благає Господа рука, а гук гукає,
    пощо́ гукає і кого шукає
    в печерній чорноті, в палкій покорі:
    «O sóli Deo Glória amóri…».
    Країнами, епохами, віками
    пульсує серце, бо воно ж не камінь,
    блукає серце – в Лету кануть лі́та –

    опалим іменам і квітам – «vita»!

    Зникаю у Садах Семираміди,
    плекаю квіти для малої Іди,
    згораю Оком Гора до Ісіди
    і опадаю пилом з піраміди –

    я там блукаю – квіт-ім'я шукаю
    і не знаходжу. І назад вертаю…

    «Аmóri vítam… vítam impendére…» -
    Любові псалм… Смичок Аполлінера!
    На келії і на соборні стіни:
    «Моя любове…» - перша скрипка Ліни!
    Нестямне соло: «soli De…» - отямиш –
    «люблю… за мене не виходьте заміж».*
    Мінорний втор… Собор святого Віта –
    і дзвін як камертон: «аmóri vítam».

    Благословен єси квітковий хист,
    Щербатий меч, осінній падолист
    рукою тої ж вицвілої ери:
    «аmori vitam… vitam impendere…» -
    Благає Господа рука, а гук гукає,
    в пітьму гукає і в пітьмі шукає:
    далекий мій… утрачений… люблю! –
    І пелюстки гублю… гублю… гублю...

    ...Пульсує серце твердо, наче камінь:
    "Ж и т т я
    п р и с в я ч у ю
    Л ю б о в і".

    Amen.

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  25. Ірина Вовк - [ 2017.09.20 08:39 ]
    "ТИ ПЕРЕЙШОВ ЦЕЙ КВІТНИК..." (За музикою Ейтора Вілла Лобоса)
    ... Ти перейшов цей квітник, де впала твоя хустинка,
    Цей біложасминний крик - архангела чиста сльозинка...
    Застиг аромат ялівцю на листі, падучому з гілки...
    Як спалах очей твоїх, зíрки - живі діаманти - лицю...

    Ти перейшла цей квітник, як переходять із часом
    Троянди розкішної лик, кохання тужні контрабаси...
    Галузкою мить ожила... Гвоздика на прянощі заздра -
    як з пензля незримого майстра - пелюстки із твого чола.

    Пониклим вінцям - алілуя! О гордощі в аурі мімоз!
    Як гаряче дух завирує! Як пристрасно вдарить мороз!
    На чемнім сумнім "монсеньйорі" я бачу цілунку печать...
    Ах, Аve Maria, amori! - до Господа губи кричать!

    Троянди осипляться... Боже! Ілюзії тануть, як сніг...
    Жасминно, криваво тривожать розлуки у терні доріг.
    Як рух делікатних магнолій - цей співний мотив безнадій -
    Як в'язки п'янких меланхолій, як пуп'янки ностальгій!...

    (Зі збірки "...І все ж неопалима". - Львів: Логос,2000-2001)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  26. Сергій Булат - [ 2017.09.19 19:51 ]
    Що лиш любов?
    Що лиш любов питання -
    Це серця дикий стук.
    Сумних думок стенання
    До зустрічей, розлук.

    Ти любиш - слів немає.
    Їх просто не знайти.
    І серце завмирає,
    До неї ти лети.

    Як важко пояснити,
    І ще важче знайти.
    Кого би полюбити
    Й себе оберегти.

    Любов то є залежність,
    Така приємна мить.
    І ніби протилежність,
    А серце так щемить.

    Духовно і фізично.
    Де ту любов знайти?
    Все ніби і логічно
    Але горять світи.

    Іще не впали роси
    А сліз уже нема.
    Емоцій вже покоси -
    Судоми обійма.

    Ой чи прийде, чи кине?
    Себе питаєш ти.
    А ні свобод, ні днини
    Півночні самоти.

    Але у муках радість
    І сенс всього життя.
    Дай кожному на старість
    Пронести не сміття.

    Думки з думками линуть,
    Де я тебе знайду?
    І почуття не гинуть -
    Від втоми не впаду.

    Вони допомагають
    Себе-тебе знайти,
    Надії колихають,
    В брід море перейти!

    Любов то муза щастя
    І лікар від біди.
    Або думок безвластя
    Залишені сліди.

    Що є любов? Не знаю.
    Добро чи зло богів?
    Себе я не питаю,
    Аби не зкам’янів.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Ірина Вовк - [ 2017.09.19 09:39 ]
    Варіації на тему "Пращай"...
    Відтак, мій друже, мовлено “пращай”…
    Чутливо так сльоза ряхтить на віях.
    Рожеві сни в дрімучих сніговіях…

    … Мій вогнику, а ти собі палай!

    Ще тепло нам в жаринках темних руж,
    ще наших губ блакитні едельвейси
    хвилево пломеніючи воскресли
    посеред вікон змерзлих, серед стуж.
    Пращай, пращай… На відстані сльози
    усе лихе спливає за водою,
    і ми ще вдвох – луною молодою
    бринять на вітрі наші голоси.
    Не треба слів. Про щось вони змовчать,
    про щось злукавлять сім’ям полино́вим –
    у сокровеннім (приспанім і новім)
    уміймо гідно ближнього втрачать.
    Ми не загинем! Тільки відживе
    у нас гарячий сонях відігрітий…
    Чому ж тоді з померклого із літа
    ріка Любові брижиться, пливе…

    Самотній вітре, чи впізнаєш враз
    отих, що в часі снили так рожево,
    що так любили – цвітно, кришталево,
    чи ми – не ми, чи казка не про нас?!

    … З’ятрілим зором світимо з імли –
    то серце плаче, (в оці сліз не маєм!):
    останній с о н, останній ц в і т пращаєм –
    сон п о з а нами, квіти – в і д ц в і л и.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Сполом,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  28. Ірина Вовк - [ 2017.09.18 10:21 ]
    "Блукаючим"
    ... ще хвилинку, ще хвилечку зважу –
    я нічого тобі не скажу –
    травень вижухне, жовтень пожовкне –
    я до тебе прийду ... і змовкну ...

    Недомовлене, недосказане –
    ми, немов би, сонця над оазами.
    Над квітучими – світло сіється,
    (а над кручами вихри віються!).
    Як закрутить вже – не розкрутиться,
    що судилося – те і збудеться!

    Не відбудешся, не відмолишся –
    лиш пожухлим стерням поколешся ...
    А поколешся – крівця чорная!
    (Бурлакам земним воля вольная)!
    Воля вольная – світ незайманий,
    (доки світу край – не займай мене) ...

    Ми іще чужі – ми не знаємось,
    на земній межі повінчаємось ...
    (Бурлакам земним Доля зблу́диться:
    що судилося – те і збудеться !..

    І не край мене ... не розважуй –
    я нічого тобі не скажу ...) ...

    На межу твою, на пожовклу –
    я до тебе прийду ... і змовкну ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  29. Мірлан Байимбєков - [ 2017.09.18 10:01 ]
    Якщо...
    Якщо ми втопимось в очах -
    Нам неважливий буде страх
    Падати разом у прірву.
    І най нам гратиме весь світ,
    Я припиню вмить твій політ
    І з прірви вмить тебе я вирву!
    Най буде вічним наш танок,
    І в танці підем під вінок,
    Що об’єднає нас в подружжя.
    Той танець сповнений вогнем,
    Під теплим весняним дощем,
    Спалить дощ і все байдужжя.
    Ми разом будемо на вік,
    Ти - моя дружина,я - твій чоловік,
    І нам не трапиться жодне роздоріжжя...
    18.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Олександр Олехо - [ 2017.09.18 08:25 ]
    приходить осінь...

    приходить осінь тиха зрима
    у спогляданні в почуттях
    багряні па танцює прима
    кордебалет її звитяг
    але зволожені вітрила
    їх не напнеш не полетиш
    німа печаль разюча сила
    веде вагання в сонну тиш
    а там ріка така глибока
    неначе мрія без табу
    і ходить піфія стоока
    і хижа мудрість марабу

    04.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2017.09.17 23:52 ]
    Засуха
    Із вод небесних сонце вирина
    За обрій відпливає десь далеко.
    Зміліла знов озерна глибина,
    Її зсушила ця осіння спека.

    Опале листя сохне залюбки
    І сіється на трави вогневисто,
    І скручується в трубочки-стручки,
    Лиш вогнище з`їда боби із листя.

    І висисають соки комарі,
    Для них, либонь, нагода ця остання…
    І я піддався цій сухотній* грі –
    Сиджу отут і сохну… від кохання!


    17.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  32. Сергій Булат - [ 2017.09.17 20:27 ]
    Шлях Любові
    Ходив я світом за тобою
    Не знаючи, де втрачу і де тебе знайду
    Проник ввесь світ журбою -
    За своїм щастям вічність йду.

    Світ горя, щастя і утоми
    Доріг розбитих, літ молодих
    Проблем життєвих до оскоми
    Не знаєш де вже передих.

    Зникає зірка, і затмення.
    І ти лежиш вже горілиць,
    Немає сили і натхнення
    Коритись покликам столиць.

    Йти тре вперед, але ніхто й не допоможе.
    Чи встати просто, чи повзти?
    Себе карати гріх, сором і не гоже -
    Не дати волі й сили не звести.

    Не мрій! Не дихай! Тихше йди!
    Кричить юрба поза спиною.
    Бери як всі, й собі щось укради.
    А ти лиш волю й честь - всіх стороною.

    Мета є в тебе й принципи ще ті.
    Не плакав би наш світ журбою
    Якби любили б ви когось у своєму житті.
    Пройду я півсвіту за тобою

    Була б надія й плани солодкі.
    І поряд вже ти і я собі такому
    Скажу що щастя дні не ті вже короткі
    Не заздри. Отримав, - допоможи другому.

    Її ти втратиш, але Любов ніколи.
    І доля нас кругами знову наверта.
    Життя нам не прожити школи
    Без помилок і новин листа.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Сергій Булат - [ 2017.09.17 20:02 ]
    Тобі
    Я завойований красою
    Простою, щирою мов сон
    Емоції викликані тобою
    Лунають, тягнуть у полон.

    В полон думок, минулих ясних
    Де лежимо ми в самоті
    В твоїх очах глибоких і прекрасних
    Ми є в один одного житті.

    Ці дні злилися в мить єдину
    Щасливих дотиком долонь
    Любові проявів годинну
    Натертих блиском підвіконь.

    Жили ми ніби й поодинці
    Проте з тобою був я кожну мить
    Бо берегла ти у старенькій скриньці
    Уламок мрій загублену колись блакить

    Думками я до тебе лину
    Сказати хочу те що вранці не сказав
    Без тебе я на світі гину
    Ввесь світ на очі маску мені як зав'язав.

    Думки не сказані нікому
    Рвуться на волю мов вогонь
    Тримаю почуття в куті глухому
    В рядки їх ставлю - осторонь.

    Я вибачитися перед тобою хочу
    За днів роки проведені без тебе
    За зламані долі, за нерішучість топчу
    Караю й мучаю себе.

    Але не треба більш коритись
    І долі йти на перекір
    Нам треба було лиш зустрітись
    Щоб мріями сягнути гір.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Олександр Олехо - [ 2017.09.16 17:06 ]
    Заосеніло барвами розлуки

    Заосеніло барвами розлуки,
    серпанками знетеплених порань.
    Стоять у черзі золоті понуки.
    Ти їм не скажеш: відійди, відстань…
    Вино жаги у виноградних гронах
    ще напувають сонце і вітри.
    І вальс БостОн живе у саксофонах,
    і ще не всі подерті прапори.
    Іще дощі не дріботять по листю
    занудливу симфонію там-там,
    і сиві ночі зоряні намиста
    ще не ховають у імлистий храм.
    Але життя – лиш половина суті.
    А іншу пів підбурюють жалі,
    і десь далеко, в культовій Калькутті,
    відкрила око гибелі КалІ…

    15.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (11)


  35. Олександр Олехо - [ 2017.09.16 08:00 ]
    Героїні не мого роману

    Пиши есе, пліткуй про щастя.
    Якщо удасться, замани…
    Роздай на долю. Чирву-масті
    признач на козир. Обмани,
    в рукав ховаючи не туза,
    а легеня із мАри снів.
    Нехай за спину стане муза,
    щоб той наліво не хотів.
    Удень приходять птахолови,
    Вночі – перелюб і весна.
    Лишився місяць до покрови,
    а там вже зиркає зима.
    Отож віршуй, казки вигадуй,
    дістань героя з рукава,
    відтак за щастя світу ратуй,
    і зійде німб, а може й два…

    15.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (4)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2017.09.14 02:04 ]
    Згадай...
    Мені лиш спогади лишились,
    Бо стала ти навік чужа,
    Я сам зламав любові квіти,
    Як словом ніжність ображав.

    Докірливо та далеч сива
    Усе нагадує ізнов
    Як виривав любов з корінням –
    Така поетова любов?!

    Але ж її я і леліяв,
    Пісенним словом поливав,
    І згадує, як пестив мрію
    В гаю закохана трава.

    Вже потім здійнялася люто
    Зими розкошлана юга…
    Чому ж та пам`яті отрута
    Лише погане зберіга?!

    І крапля зла не розчинилась
    У океані доброти.
    І знов свою являє силу,
    І вже ідеш похмура ти.

    Чи це мені усе здалося?
    Все швидше день тече, згаса.
    Та знову тихо плаче осінь,
    Немов загублена краса.

    Росте байдужість. Це – найгірше!
    Сльоза цілує мертве скло.
    Пісень десятки, сотні віршів –
    Натхнення всує протекло.

    Та не сварюся, розумію,
    Не сподіваюсь більше див.
    Бо інший он – і не як мрію –
    Тебе реальну оповив.

    Щаслива будь – бажаю щиро,
    Осяє хай обох весна.
    Мені лишився тільки вирій,
    Алея розпачу сумна.

    Та як пізнаєш дні тяжкі ти,
    Які не стерти, не спинить.
    Хай вірші ці – любові квіти
    Тебе розрадять хоч на мить.

    14.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (18)


  37. Олександр Олехо - [ 2017.09.13 09:32 ]
    Якби та осінь...
    Якби та осінь в зиму не впадала –
    відразу до веснянок золотих
    і березіль в останні сни впускала,
    до пагонів торкнувшись молодих.
    А так зима стрічає кволу осінь,
    студеним духом осягає вись,
    і жриця листопаду, гола й боса,
    дубіє у саду, упавши ниць.
    Холодна сила… Що їй до поетів,
    до витребеньок музи і ума?
    Її сніги, як білі еполети.
    На шибах – взір морозного письма.
    Якби та осінь, золота і сива,
    відразу проростала у зело,
    ми б не чекали, як пришестя, дива,
    коли весна народжує тепло…

    07.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (4)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2017.09.05 04:17 ]
    Медитація кохання
    Ах, вітерець який! Ну майже бездиханно -
    Приємним холодком ледь-ледь війне-шепне!
    Нічого не прошу, лиш усмішку кохану
    Як сонця легкий* схід, осяє хай мене.

    І серденько замре. Од щастя заніміє
    І подих долетить ласкавий аж сюди.
    І заворкує тихо голуб – голос мрії,
    Мов шепіт ніжний кіл - що мліють – із води.

    Зорі прощальне сяйво ніби ув останнє,
    Неначе змах руки пресвітлої: «Бувай!»
    Солодкий подих – медитація кохання…
    А серце, серце в ньому знову ожива!

    3.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2017.09.03 04:30 ]
    Троянда й гіацинт
    Осіння німота над озером ласкавим...
    Як затишно мені, аж серце завмира.
    Я вимолив собі цю тишу нелукаво -
    І зглянулись Боги, сказали: йди, пора.

    Від щастя занімів. Для нього треба мало -
    Лиш лагідні слова щоб з уст лились твоїх.
    Я невимовно радий. Ти озвалась,
    І слова п`ю меди і твій печальний сміх.

    Мов світ переродивсь і горе вже минуло...
    Вдивляюся в твоє осонцене лице.
    І кожен звук ловлю і прислухаюсь чуло -
    Не вірю ще очам, бо марив лиш про це.

    Невже це все мені? - словесні водограї,
    Пробачення спада на голову мою?
    І знов кохання Бог над озером витає -
    Троянда й гіацинт - у мрій своїх раю?!

    2.09.7525 рік (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.30 22:15 ]
    Шепіт осені
    Ах у вітрові підголосками
    Ніжнозвукову чуть красу –
    Шепіт осені, шепіт осені,
    Шепіт осені, легкий* сум.

    Хить-хить гілкою, наче хвилею
    Словопестощі ллє ясні.
    Ллє розмовою легкокрилою,
    Мов гойдається у човні.

    Чи почую я, а чи вимрію –
    Крапель тенькання – флажолет –
    Закликаючи, мов до вирію,
    Провіщає пташиний лет.

    І відлунюють десь у просині
    Ті щемливо-сумні слова –
    Шепіт осені, шепіт осені –
    Тепле літечко, прощавай!

    *лЕгкий – авторський поетичний наголос, на відміну від тупого словникового прозаїчного наголосу легкИй.

    30. 08. 7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  41. Мирослава Шевченко - [ 2017.08.26 23:23 ]
    ***
    Нічна, чорноокая тиша…
    Повітря дрімає легке.
    Летіть!.. Ці кайдани полиште!
    Світання ловіть гомінке!

    Позаду весь морок згорає,
    Ще мить – і пробудиться світ.
    Багрянець завис на безкраї,
    Його там ще губиться слід…

    Зірковими марить стежками
    Луна незабутого сна,
    А ніч, оповита віками,
    Мовчить… Навісна! Навісна!

    Світання тремтить променисте,
    Як спокій, як туга, як жаль:
    У це кольорове намисто
    Розсипав вогонь свій кришталь.

    Літо, 2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  42. Тата Рівна - [ 2017.08.25 17:51 ]
    сливи
    Сливи, - кажу я їй, а вона мені – перса!
    Сливи, - кажу я їй, - подивись он зліва
    Злива, - каже вона, - буде злива
    Певно обсиплються сливи…
    Сині серпневі солодкі
    Спокусливі
    Сливи
    Узяв би їх пес!…
    Зліва чи справа чи просто піднявши очі –
    Хочу їх, хочу їх, - каже вона, - їх хочу
    Певно, шовкові на дотик чи, може, теплі,
    Уже доторкаюся їх, уже й пальці стерпли
    Небо тримати, сливам тримати долоні
    Понад усе люблю їх щойно, коли медові,
    Понад усе люблю їх потім, коли солоні, -
    Каже вона, - дивися які чудесні
    Ці сливи небесні
    Я їй кажу - то їж!
    А вона мені – ні, не можу
    Хай вже впадуть, ляжуть на землю розкуто
    Тоді, видко, буду
    А зараз не можу під ніж таке диво –
    Сливи, - каже вона, - які сливи!



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (10)


  43. Марія Дем'янюк - [ 2017.08.22 14:17 ]
    Осінній step
    Кленовий лист приклеївся до шибки:
    Долоня осені...Вітальний жест..
    І лише хмари в холоднім небі
    у танцях west.
    Такі самотні й непривітні...
    Хоч тішать спогади в собі літньо-блакитні.
    І каблучки осіннього дощу
    відстукують: не відпущу, не відпущу,
    не відпущу...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  44. Ольга Паучек - [ 2017.08.22 09:29 ]
    Тебе виглядаю
    Ще літо,.. світанки вже схожі, так схожі на осінь,
    Туман понад полем замріяний тихо пливе,
    Спориш сповиває стежки, вже ніхто їх не косить...
    З дороги далекої я виглядаю тебе.

    Поїхав коханий далеко, до отчого дому,
    В Карпатах зростав, там родина-коріння його...
    Немає милішого місця у світі цілому,
    Куди спомин кличе, у сон ще дитинства свого.

    Туман понад полем, туман по широкій долині...
    Душа сповідається, тугою серце болить
    Тебе виглядаю, чекаю поночі, по днині,
    Не тішусь нічим, бо без тебе важка кожна мить.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  45. Тата Рівна - [ 2017.08.21 15:52 ]
    серпневий
    у тому світі де ти – за сонце
    де ти – залежність ти – лукум
    лукава настоянка свіжого на красивому
    у тому світі де істина – нецікава
    де райські птахи склювали дощенту
    усе зерно з його голови
    зробивши голову сивою ніби голубині крила
    де спека серпнева проїздом з неоташкентів накрила
    намалювала картину голими вами і – ВИ
    витатуювала над лінією бікіні й сказала тобі ранковою порт’єрою:
    «Мала не реви! Ти - не гудок у порту ти – виїдена ним до дна
    виїжджена наче улюблена дорога
    вибрана із шкаралупи наче яйце
    ти – вимолена ним у його Бога
    його посмішка на його справжнє лице

    Ти – Ви! Вичекай... На! – літо оце тримай його міцніше
    розколюй розгризай немов горішка
    обв’язуй панчішками збирай до букетика
    літо твоє
    добігає своїх рубежів
    і скільки би не тривала патетика
    усе має межу й іде до межі…
    і серпень немов скнилівські віртуози
    робить останні гарячі чіткі віражі
    і будуть жертви й будуть рани незгоєні цілим життям
    і будуть тонкі голки та плескаті ножі
    посеред твого храму у вівтарі у серцевому м’язі
    сталевим букетом квітнути – се затям!»

    Світи згасають притиснуті задушені сонцями
    настоянки гіркнуть лукум втрачає той смак
    ТИ – вистоялась випросталась випросилась з долоні –
    у небо
    ти відлетіла мов птах ти вилетіла як розділовий знак
    із вірша поета-нонконформіста
    лишивши татуювання на тому ж місці
    лишивши свої панчішки на тому ж місці
    лишивши своє все у тому місці
    де літо пекло дахи зривало дах
    де райські птахи із його голови тобою приручені
    склювавши зерно – підпалили стерню
    й кинули вас обох у жертву богу вогню.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Вовк - [ 2017.08.19 05:51 ]
    "Про дівочку, перепілочку та три вінечка..."
    Рано-пораненьку – перепілочка…
    Рано-пораненьку встала дівочка:
    личко рум’яненьке, очка зелененькі,
    як м е д і в о ч к а!

    Сорочинка біла тілечко увила аж по ніжечки…
    Чи тобі не лячно, чи тобі не мрячно?.. Ані трішечки!
    там, за небокраєм, сонечко вертає на доріжечку…
    Уберися тепло – Осінь косу клепле - сколе ніжечку!
    Пташечко маленька, пташко солоденька, пречудовая,
    будь мені, рідненька – щасна, веселенька, ще й здоровая!
    Будемо літати, будемо вертати, як ті пташечки –
    на пороги квітні, де соньки́ досвітні, до нанашечки.
    Там де котки сітечка виплели із Літечка над колискою,
    а в нічних дібровоньках водяться в обновоньках Вовчик з Лискою.
    Там де роси срібнії, там де сльози дрібнії сплели вінечка,
    а у краснім пір’ячку спить собі на вінечку – п е р е п і л о ч к а !

    “Б’є крилами птиця о боки свої,
    вогнем сяючі, а у ній жар-перо інше:
    червоне, синє, жовте і золоте, срібне і
    біле, і ті бо світять, як сонце палаюче…
    А та птиця сонцем не єсть, та од сонця
    така стала бути. Красна птиця несе
    нашим пращурам огонь до домів їх…
    Бачиш – співає – огонь жару поймаючи
    до нас, і головою порушує, та то є гребінь її.
    Промовляє, співаючи, що як будемо боронити
    землю свою, удержимося на ній:

    - Лавровий вінець на чоло твоє -
    аби було осяяне!
    Лавровий вінець на груди твої –
    аби були уславлені!
    Лавровий вінець на руки твої –
    аби були оспівані!

    А Числобог числить дні наші
    і каже богові числа свої, бути дневі
    Сварожому, а чи бути ночі –
    І про всякого те…

    "У перепелички
    ніжки невеличкі –
    черевички вбрала.
    Аби наша купа́вочка,
    ясновида павочка,
    росла-виростала,
    а на той рік
    ще кращою стала!”

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Вовк - [ 2017.08.19 05:28 ]
    "...І Злотих Уст зітхання уві сні..."
    І Злотих Уст* зітхання уві сні,
    і слів дитячих різьблені кришталі…
    Які тоді складаються пісні
    і крушаться які тоді печалі!

    У лабіринтах буднів-душегуб,
    минаючи припливи і відпливи,
    одне беззмінне, цінне, незрадливе –
    оте малече ніжне «приголуб»…

    «У нашій хатці, мамо, Бог живе?
    Йому болить за дітками серденько?..» --
    голуб мене, мій ангеле маленький,
    того дивись – і тяжба заживе…

    Гора Оливна зливна від мольби –
    моє дівчатко плаче за плечима –
    вертаються у храми голуби,
    у душі діток з мудрими очима…

    В колисочках народжених зірниць,
    як теплий дотик першого причастя,
    спочине сонце в сонечках зіниць –
    і як тоді доступний вимір щастя!


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997).

    УВАГА!
    Сьогодні, на Яблучного Спаса, у Патріаршому Соборі в Києві о 20.00 граємо виставу про Шептицьких "У прихистку Божої Ласки: Мати і Син".
    Вистава благодійна. Запрошуються всі бажаючі (кияни).




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Вовк - [ 2017.08.18 09:09 ]
    "Пора спілих яблук: портрет Жінки"
    Так затишно у тебе на плечі...
    Присів метелик в утворі тюльпана...
    Зімлілим тілом талої свічі –
    о Жінко - з'яво, речнице жадана...

    Твої уста – божественний потік,
    твої уста тернові... колючками,
    у них жагуча спрага до безтями –
    із яблук спілих яблуневий сік.

    В воскреслих травнях образ скрипаля,
    у скреслих кригах – скрипка Страдіварі...
    Метелику, це – Небо, це – Земля,
    це мерехтливих рим блакитні далі!

    А там, в загір'ї, а́нгелики сплять,
    там божий Сад, там синова колиска,
    там Дух Смереки над тобою блиска,
    кує свою одвічну княжу рать.

    О Жінко - з'яво, мудросте земна,
    в пропасницях гіркої круговерті,
    ти – Світло Світу, рай супроти смерті,
    живильна крапля пізнього вина...

    ... Ці яблука ще сховані в гіллі,
    вони ще пахнуть, всім на здивування...
    Сльоза для Жінки – лезо у крилі,
    та в ній душа, мов птаха на світанні.

    Що чує рима поклик висоти,
    то – сповідь серця... Світло, що від світла...
    Летить душа в світи і над світи,
    а за плечима... яблуня розквітла!


    (Зі збірки "Обрані Світлом" - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Білінська - [ 2017.08.17 23:29 ]
    Двоє заховались під дощем...
    Двоє заховались під дощем.
    Десь отут, між небом і землею,
    де так пахне сонцем і елеєм,
    огортає серце ніжний щем.

    І у цьому мареві дощу,
    де ревуть вітри сумні і дикі,
    він збирав в букети слів гвоздики
    і кричав: - уже не відпущу!

    Де нема початку і кінця
    цьому щастю, рівно, як і зливі.
    Танцювали дивні і щасливі,
    сповнюючи радістю серця.

    Крок за кроком, у казковий світ
    бігли двоє по краєчку неба,
    а під ними проростали стебла,
    як дорога у новий завіт...



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (6)


  50. Марія Дем'янюк - [ 2017.08.16 21:36 ]
    ***
    На синій дзвоник прилетіла бджілка -
    Вітально уклонилася голівка,
    І стала квітка радісно дзвеніти:
    У синє небо надсилати звуки-міти...

    Церковний дзвін розлився по містечку -
    Небесна радість кожному сердечку.
    Летів високо...З небом поріднився...
    А потім на дзвіночки умостився...

    На ранок сонце усміхом ясніло:
    Квіткові дзвони бережно сріблило...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   116