Колискову пісню мамину згадаю
пригадаю голос, руки пригадаю,
із душі полине пісня та ласкава:
мені у дитинстві так співала мама.

Колискову пісню доні заспіваю,
пригорну до серця: «Баю-баю-баю,
хай господь дарує тобі світлу долю,
щоб в житті не знала ні краплини горя».

Час летить стрілою, вічність поглинає,
колискову пісню доня пригадає,
дитятко пригорне й знову пролунає:
«Люлі -люлі- люлі, баю- баю-баю…»

Зоря ще не зійшла, росою вкрите поле,
раненько босоніж, згадавши своє горе,
вона у степ пішла.
Роси холодної сльоза покрила її ноги
та не відчула холод,
все далі по стежині йшла…
Стежина тут одна: роками тут ходила
Відтоді , як його провівши, попросила:
«Коханий повернись! Живим лиш повернись!»
Та більше не судилось
припасти до грудей, відчути його силу,
поцілувать уста, почути знов слова:
«Моя кохана, мила…»
…Не повернувся, ні…І знову по стежині
вона у степ іде :«А може ще зустріну?»
Роки пройшли, мов у гіркому сні,
пройшло життя, залишилась стежина…

2014

Що вірші, що ковчеги будувати –
однакові і засоби, й мета.
Одні сміються. Іншим наплювати,
що будні – це надія на свята.

Описуємо щогли і вітрила,
і бачимо за обріями дні,
коли прийдеться напинати крила
аби не опинитися на дні.

Повідаємо – як то море грає,
коли закритий «замок на замок»,
і голуб у безмежжі не літає,
і не приносить пальмовий листок.

А ти стоїш надійно за штурвалом,
нечуване почувши наперед,
помітивши небаченого злет,
і не накритий ще дев'ятим валом,
упоєний відвагою і шалом,
утнеш нарешті,
               що життя –
                              не мед.

                              07.2015

А я знаю що буде далі...
І мені від того так нудно...
Ти станеш затятим чекістом,
А я - строчить мемуари...

Або може ти схочеш стати
Лідером якогось ПС,
Збереш всі можливі медалі,
А я вивчусь "видіти все"...

А може полетиш до Аляски,
Будеш рибкам хвости рубать,
А я таємно від світу -
Вороття тобі вишивать...

А може почнеш ти писати
Багато цікавих книжок!!
А я - тебе надихати!..
Та нє-е-е... це щось зовсім не то...

08.08.2015

Неначе наливні жита,
У запашнім буянні літа,
Чарівна врода розквіта,
Аж блідне осінь золота,
Бо так не здатна пломеніти.

Немовби в неї слів нема -
Окрилено шепоче вітер,
Бо це - поезія сама,
Любов"ю й ніжністю зігріта!!!)))

8.08.7523 р. (Від Трипілля) (2015)

Розлога стелиться ріка
Крута своїми берегами
Твоя рука , моя рука
Ідем знайомими стежками

Нам усміхається зоря
В амбіціях своїх емоцій
Росою всипана трава
Схвильована від руху грацій

Танок поріднених сердець
Медовий місяць у кохання
Виводив пензликом митець
Обом найкращі побажання

Любов красою чарівна
Одна у кожного , і вічна
Ми обрані із того дня
Коли прозвали її - грішна.
2015р.

Така проста , така складна
Миролюбива , небезпечна
Твоїх історій новизна
Заплутана , і безкінечна

Шокуєш іноді усіх
Приходиш , відчиняєш двері
Запрошуєш до світу втіх
Солодощами зорі ранні

Нектар медовий на вустах
Усим смакує бездоганно
Всі носять зразу на руках
Де з ризиком , а де спонтанно

Всі звикли брати за дарма
Така природа у звичайних
Так хочуть ніжного тепла
Що не цураються голодних

Тому по різному у всіх
Не станеш іншому подібним
Нас зупиняють вади тих
З якими ти стаєш жертовним.
2015р.

Думалось – піду, відірвуся,
Поговоримо про своє, дівчаче…
А тут несподівано – зустріч!...
І все – я знову не зряча…

Доле, чого ти хочеш?!
Скажи вже просто і прямо
Бо я або в прірву зірвуся
Або засиплю цю яму

Говорили, барились – буває
А перед очима – ти
І батьківські очі – знає!
Та не йому наводить мости…

І знову сама в підземеллі
У вікні - кабелі… дроти…
Їду не в свою дорогу
Йду не в свої світи…

Миє жінка ретельно підлогу
Спідниця мете мені шлях
Не розбираю дороги
Під зорями – на бобах...

Драйвер мені співчуває:
І де ті чоловіки?!
Компліментами засипає
Не сила відповісти…

Чужа хата мене зустрічає
Чужий білий кіт вже як свій…
А кохання – не відпускає
І морозиво – теж відстій

06.08.2015

…щойно ти споглядав, як летів
захід сонця у гнізда пташині
(так зурочена крадена шина
самовільно знаходить ментів),

аж раптово слова у траву
повтікали – і правильно; та й чи
цей затихлий дитячий майданчик
(а по суті – печаль зорову),
звідусіль неприкаяний сквер,
неробочу колонку, що хитро
підморгнула зустрічному вітру
синім витиском “УРСР”

увібгає, заб’є, увіллє,
врешті, зацементує у рими
словесами неповороткими
паперове естетство твоє?..

02.08.15

Мальовничий гаю сад
У плетіннях виноград
Промінь грає у росі
Сонце пеститься в красі

Місяць сяйвом зустрічає
На зорі не докучає
Все любов палку шукає
Подарунки підбирає

А струмочок собі плає
Веселиться , і стрибає
Сніг останній підбирає
З ним у хвилі тане , тане

Все милуюся , дивлюся
Від побаченого вчуся
Де єдиний раз буває
Там душа все відпускає

Нагороду щедру має
Той хто первоцвіт збирає
Де цілунок то нектар
Там коханню - все віддав.
2015р.

Не відрікаюсь – відпускаю!
Щораз сама себе ламаю
Дарую Волю – за Життя!
Хоч її в мене теж нема…

Не нарікаю – завмираю…
Щораз як зраду відчуваю
Мов дика пташка у вікні
Що залетіла не туди…

Не сподіваюсь – пам’ятаю?
Щораз нещирість усуваю
Подалі зі свого життя
Дурні й спізнілі каяття…

03.07.2015

Серпневий день - гончар, хвилини - звучні глеки,
Що вмить стають єством і суттю давнини.
За розчерком пера останнього лелеки
У сивій далині ховаються вони.

Прийду на схилку літ і пригублю з отого,
В котрий налив снаги у пахощах отав
Любові до батьків, дітей, людей і Бога,
І недарма на цій землі перебував.


02.08.15

Ти, серпень, вперше вийшов злаком,
Роняючи останню стрункість,
Ти хворий, що невинно слабким,
Назвав недугу порятунком.

Не знати тебе, чи забути,
Без незабудок, маків…
Я думаю, а там – колючник
Вже вирішив тебе кохати.

Нехай весна твоя, країна, стала інша –
Душа є садом у дворі старому,
І хай фату він одягає рідше,
Йому лишатись вічно молодому.

А писк сухий – ти ним не обманися –
Смертельним стати може твій порок –
Скрип гойдалок, лунай, не припинися,
Здіймайся в небо голубів хлопок…

Країна, тим скажіть, хто нагострився,
Невідділимі від Русі ми жодним роком,
І то не кров, а просто просочився
Платок вишнево-калиновим соком.

У мене олії немає
на порцію віщого сну,
коли я єдину чекаю,
а знаю навіки одну.
Єдина ніколи не зійде
у шибці ясного вікна.
А інша з косою і вийде,
то хай почекає одна.
А я ще єдину почую,
побачу її уві сні.
І зорі зійдуть одесную,
і місяць, і очі сумні.
І наче її обнімаю
у синій небесній фаті.
І ніби долоні торкаю
і коси її золоті.
Отут я уже й заночую.
І хай не було, чи було,
я так її міцно цілую,
аж губи у неї звело.

Олії у мене немає.
Вина сулію наливаю
і з нею уже не засну.
І поки єдину чекаю
це явно єдине, що маю,
аби не проспати одну.

                              2015

Чатувала ніченьку
Розливала річечку
Щоб шляхи були чистенькі
По яких іде миленький

Замісила тістечко
Заспівала пісеньку
Щоб доріженька легка
Мому любому лягла

Вже і місяць посвітлів
Зорю ясну засвітив
Та нема коханого
В любов мою вбраного

Знаю-знаю хто тримає
Долю нашу не пускає
Хто не вірить в щастя сам
Не дозволить його нам

Смаколиків напекла
Пташенятам віднесла
Щоб забувать на це життя -
Разом ми до небуття

30.07.2015

Йому все одно
Чи свята ти
Чи грішна
Чи напилась гіркої води
І йдеш сама – пішки
Йому все одно

Йому все одно
Чи гарна ти
Чи потворна
Чи співаєш вночі пісні
Чи балдієш в кіно – від поп-корну
Йому все одно

Йому все одно
Чи бідна ти
Чи з грішми
Чи відкрита до нього душа
Чи як забита – діжка
Йому все одно

Йому все одно
Чи щаслива ти
Чи плачеш
Чи відпустила свої гріхи
І на лисій горі – скачеш
Йому все одно

Йому все одно
Чи радієш ти
Чи нудьгуєш
Напився твоєї води
І за іншими вже – пильнує
Йому все одно

Йому все одно
Чи наповнена ти
Чи скеля
Хотів тебе випити всю
А далі йому – хоч пустеля
Йому все одно

Йому все одно
Чи вулкан ти
Чи кратер
Палить за собою мости
І на попелищі – плаче...
Йому все одно?

А тобі все одно?
Та не зовсім…
Але знову пустився – дощ!
Тому виживеш ти
Сьогодні
І звариш іншому борщ

29.07.2015

Не приходь густої ночі
Не любімось поза очі
Вийде сонце – стане ясно
Світ без тебе не прекрасний

Не пускай до себе в серце
В очі не дивись відверто
В темряві нам цілуватись
Без вельона віддаватись

Не покриють хусткою
Назовуть розпусною
Слава – тобі
Сльози – мені

Я не буду захищатись
На небезпеку наряджати
Бо все що їм – то і тобі
Тому іди
Просто йди

27.07.2015

Цей вечір можна пити з молоком.
Мастити м"ятою на скибу хліба.
І запах грушок, здобрених вином.
І зорі в небі оп"янілі ніби.
Серпнева втома тулиться до ніг.
Та вітер обіймає плечі ніжно...
Немовби зупинився плину біг
І Єва з дерева зриває груші грішно.
Медовий місяць поспішає нині :
Готує груші ночі-господині...

Не сперечайся , не переч
Ти знаєш тільки те що знаєш
Ти не учасник моїх втеч
Ще не відомо чи здолаєш

Мені знайома боротьба
В якій я програвав свідомо
Важливі забував слова
За що і заплатив жертовно

Я знаю силу почуття
В якому розум загадковий
Я помирав із того дня
Коли той канув подих томний

І вистояв , і подолав
З'їдали , їли з апетитом
За себе свою плату знав
Над прірвою тримався хистом

Тому не вчи , не каламуть
Цим берегам усе відомо
Учися своє серце чуть
Тоді і сприймешся свідомо.
2015р.

Ти божевільною була
Коли приймала його чари
Не мала спротиву від дня
Коли вінок з вінком сплітали

Він також радісно ділив
Надійні ставив обереги
Тобі єдиній він відкрив
Всіх загадок своїх секрети

Весінній паводок дібров
Зливався з вами ароматом
Все шепотів у такт розмов
І спокушав любові - злаком

Ця молодості ворожба
Між вами стала заповітом
Ви приклад цінностей життя
Рясних в коханні - білим цвітом.
2015р.

Через зарослі диких ожин і глоду.
Заберуся туди, де немає стежини
У глимеї, де холодно без одежини,
Щоб душа моя не померла від голоду.

Буду дихати потоком гірського вітру,
Розмовлятиму уже тільки сам з собою.
І підставлю долоні до сонця, і зітру,
Всю втому з душі листочками звіробою.

Ляжу в трави, як тіло звикне до затишку,
Скрипучі дерева будуть музику грати.
Буду вмирати від кисневого надлишку
Буду душу заблудлу спасати від страти.

Притулюся ввесь до замшілого каменю,
Давнього, вічного і ще невблаганного.
З блискавиці візьму в жменю трохи пламеню,
І запалю своє серце ще раз, заново.

2015р.

Завеликі обноски
вечір підкоротив;
награє у кіоску
співчутливий мотив
про тюрму, про хлопчиська
та про рани від куль;
“Ти бери жигулівське,
а не балтику-нуль’ –

дядя Вова, кирпатий,
сивий, наче сніги,

(він податки не платить,
але платить борги,
він зав’язує з грою,
звідки брама – в мерці,
синім “Тільки Тобою”
він відбив на руці)

промовляє малому,
усміхається, щоб
я навік усвідомив
без помилок та спроб
через п’ять або більше
літ під оком зірниць,
що вихоплює вірші
найдрібніша з дрібниць
і що легко програтись
на роки-копійки,
адже будь-який напис
вицвітає з руки.

23.07.2015

11.
казатимуть не час… не час… не час
щоранку буде світ цей воскресати
і зірку зможе місяць колисати
і знову дасть митець свій майстер клас
закоханий він в жінку і у слово
все решта то щоденна суєта
ще є земелька рідна мов свята
що дасть водиці котикам вербовим
неначе зерна зрітимуть думки
сховаються під стріху ластівки
впаде роса на квіти у долині
воскресне день і розіллється світ
серед тонких серед правічних віт
зів’є гніздечко птаха на калині
12
зів’є гніздечко птаха на калині
і вигріють лелеки лелечат
народжені співать не промовчать
кру… кру… тужливе в небесах полине
земля людьми не золотом багата
одна вітчизна в кожного не дві
як гратиме у храмі вільно дзвін
дитячим сміхом звеселиться хата
ще бузьки приноситимуть малят
запахнуть липи до зелених свят
жінки на хліб замісять як і нині
і край межі знов задзвенить овес
десь жайвір відізветься із небес
і явір посміхнеться тополині
13.
і явір посміхнеться тополині
і віти обів’ють тоненький стан
лелека облетить широкий лан
високі гори і озера сині
а мисль митця пекуча наче мисль
гризуть думки його чутливу душу
він сушить квіти бузини і груші
настане ж осінь завтра не колись
як загоряться грона горобині
і випаливши глечика із глини
знов ляже сонце спатоньки …бо час
у березні втікає як у грудні
бо час подумать і про дні майбутні
тобі й мені …для тих що після нас
14.
тобі й мені і тим що після нас
прийдуть колись на цюю землю грішну
та вже снігів не лишиться торішніх
залишиться правічний «ОТЧЕ НАШ»
олексів камінь* спатиме в росі
а води чорноморські стануть чисті
і листопад насипле жовтим листом
гаї затихнуть після голосів
засяє в небі місяця озерце
проб’ється в потічок нове джерельце
розкриються йому земні долоні
порине серце в буйний вир пісень
і пробіжить землею знов час-день
на цій землі дітей народять доні
*Скала Довбуша;
15.
на цій землі дітей народять доні
і житимуть на цій землі сини
насипавши на скроні сивини
втікатимуть літа як дикі коні
іще нестимуть в ірій журавлята
свою журбу і материнський біль
і вимолять носивши у собі…
святитиметься хліб… вино… і мати
у пралісах вітри могтимуть спати
і не дозволять деревце зрубати
казатимуть не час… не час… не час
зів’є гніздечко птаха на калині
і явір посміхнеться тополині
тобі й мені і тим що після нас
2015

Скажи, чому нiяк не можу,
Забути присмак теплих слiв?
Я лабiринтами заходжу
У твоє море почуттiв,

Чому я вiрю у примару,
Якої поруч вже нема,
А два метелики у парi -
Кружляють в головi дарма?

Тобi з’являюся щоночi
I тануть губи крижанi,
Я пам’ятаю карi очi -
Вони наснилися менi…

Ти запитай ,а я не змовчу
Ти промовчи , а я скажу
Ти не шкодуй бо я не втрачу
Ту мрію до якої йду

Все квітне , у душі співає
Моє натхнення чарівне
За нас обох рясне буяє
По різним сторонам пливе

Одне на двох , на дотик різне
Моє в житті , твоє сумне
Я десь над райдугою сонце
Минуле не поверне вже

Я подивлюсь а ти заплачеш
Я зрозумію в чому річ
Так тільки ти мене і чуєш
Між нами довга років ніч

Ти не мовчи , і я не буду
В розмові втішимо себе
Ти загадай , і я забуду
Можливо це нас і спасе.
2015р.

У подумках тайна храниться,
Озвучить її тепер пошепки
Березових віт перекличка,
Захоплені листя оплески.

О сонце, твори, не спинися,
Помічу я кожну родзинку.
І профіль крізь листя – обличчя,
В очах заблистить павутинка.

Пропаща від усіх та власна
Стрімка , бурхлива , і чудна
Все підставляла свої крила
Для всіх доступною була

Її манила манна неба
Безкрая , чиста висота
І так із молоду вся щедра
Для ласих квіткою цвіла

Одні цінили , інші жартом
Хтось пригортав , а хтось звикав
Та пліткували що із статком
Той підбирався персонал

Як всі , як інші , як прийшлося
Десь помилявся , а десь в ціль
Ніз ким так вільна й не зійшлася
Позаздрили , загнали в тінь

Любов моя , любов пропаща
Так не сумуй , так не жалкуй
В душі моїй ти будеш вічна
Живи у серці і пильнуй.
2015р.

Не відпускає часу плин
Хвилин останніх за тобою
На місці став курант годин
Стоїть курганом над горою

Ти так каралась за життя
Ті рани сочаться і досі
Тремтіла трепітна душа
Сполохана стигматом долі

Ми з цим змирилися давно
Змінити щось ніхто не взмозі
Не маєм зцілення того
Яке розлучиться в любові

Кохання згарища зола
Вся поросла у мальві дикій
Так на землі горить свіча
В своїй подяці мальовничій.
2015р.

6.
свою журбу і материнський біль
бо матерів не може не боліти
коли в гнізді чи то делеко діти
в сумну годину чи у час весіль
хоч на стежки местиме хуртовина
у крим ми ще поїдемо по сіль
прилетимо птахами звідусіль
не литимуться сльози вже а вина
свою вину впізнаєм – не провину
не землю продаватимуть а глину
воскресне воля та що на гербі
за неї кровця лилася віками
десь грішні гріх впізнають між гріхами
і вимолять носивши у собі
7.
і вимолять носивши у собі
за гріх отих хто впав уже раптово
тут не доречне осуду і слово
одна з причин замислитись тобі
все ж мислячий не кине камінцем
у яблуню що вже багата плодом
ще віддадуть за чуйність нагороди
столітній дуб й маленьке джерельце
лишатиме літак на небі шов
за тих крізь кого час уже пройшов
знов вітер в полі сіятиме маки
зозулі спів розтане в небесах
і на житах світитиме роса
святитиметься хліб вино і мати
8.
святитиметься хліб вино і …мати
знайде дитині справжній чистотіл
обрусом з льону застеливши стіл
присипле чебрецем і листям м’яти
джмелі меди збиратимуть з кульбаб
всміхатиметься сонцю материнка
і стронцій не лякатиме сніжинки
домівкою для білок стане граб
у колір неба вишкіриться льон
потрапивши у рідний свій полон
в ліщині зяблик зможе захватитись
поцілувавши трави всіх долин
росу зібравши з молодих ялин
у пралісах вітри могтимуть спати
9.
у пралісах вітри могтимуть спати
накрившись віттям вікових смерек
закохані чекатимуть лелек
шукаючи барвіночок хрещатий
ще чаруватимуть то душі то серця
духмяно білі дзвоники конвалій
калина роздаватиме коралі
що осені глибокій до лиця
як визріє листочок на стеблі
віддаючи цілющий сік землі
берізоньки вбиратимуться в шати
бодай сльоза впаде із їхніх віт
сороки зацоркочуть на весь світ
і не дозволять деревце зрубати
10.
і не дозволять деревце зрубати
лиш побажавши сонця і дощу
щоб корінець пив воду досхочу
в обійми рідні гори зможуть взяти
вітри… які не раз приносять згубу
нестимуть зворам віковим життя
нестимуть людям і без вороття
вестимуть явориноньку до шлюбу
сніги зігріють на найвищім плаї
найменший потічок ізнов заграє
а промінець не згасне як не згас
навчившись говорити до ялинок
почуєш як проситимуть дитинно
казатимуть не час… не час… не час

2015

О ця хода із легкістю харити!
В очей розумних сяйві розчинивсь.
Я можу з Вами лиш поговорити,
Ну ще у щічку цьомнути колись.

І почуття, як стиснута пружина –
Табу на нас накладено навік.
Бо Ваша подруга – моя дружина
І Ваш чекає вдома чоловік.

В одному колективі - ми та свято
Тримаємось в напрузі віддалік.
Я можу з Вами лиш потанцювати,
Як є корпоратив під Новий рік.

На вулиці зустрінемось, яка ти
У нас печальна доленька лиха!
Не будемо там довго розмовляти,
Тікаємо – подалі від гріха.

Женем думки про зустріч, як не в тему,
Як мухи, змахуєм і так і сяк.
Та раптом в коридорі перетнемось
І Ви мені засвітитеся вся.

І я назустріч рвуся, мов до раю,
Рожевий очі застеля туман…
Та у житті продовження не має
Нездійснений службовий цей роман.

Туман розвіється, немов у гаю,
До праці бігти кожен з нас готов.
Лиш в гамівній сорочці знемагає
У закутку залишена любов.

18.07.7523 р. (2015)

1.
на цій землі дітей народять доні
продовжуючи свій і предків рід
там можна річку перейти у брід
де все знайоме наче на долоні
ось тут відкриєш серце рідній пісні
коли рядок торкнеться до душі
вона не знає що таке гроші
пісні мов люди і водночас різні
життя не любить іспитів екстерном
відібрані у землю кинеш зерна
з надією з любов’ю без вини
час не стояв й не стане на припоні
і знову на землі народять доні
і житимуть на цій землі сини
2.
і житимуть на цій землі сини
вперед ітимуть берегом надії
втікатимуть роки як воронії
на пів-путі не спиняться вони
хтось на свій лад змінити схоче світ
та шлях до світла все ж таки крізь терен
подбай щоб берег твій зостався зелен
між зеленню все ж забуяє цвіт
і бігтимуть між берегами води
бо світ цей твій ти часточка народу
і корінь роду аж із давнини
а час спинити і тобі не вдасться
свої сліди залишив він на щастя
насипавши на скроні сивини
3.
насипавши на скроні сивини
покотиться вітрець услід за часом
ступивши на стежину до парнасу
збагни що час не має множини
наступна мить – дорожча за минулу
непросто там світитиметься світ
де плід дозріє замінивши цвіт
господар на землі ти – не прибулець
ти син її і сином відлети
а це маленька часточка мети
зостанься вільним і в її полоні
і як було іще до наших днів
побачиш що в найдовшім сні
втікатимуть літа як дикі коні
4.
втікатимуть літа як дикі коні
крізь чорноземи… і чумацький шлях
покаже як дійти до коваля
що викує об рученьки червоні
бо ж знає як кується щастя мить
чому у душу западає скерцо
що зігріває і тривожить серце
як слід лишить що часові не змить
не слід бездушних – мудрого сліди
дасть джерельце чистенької води
говерла зможе небо підпирати
народиться для світу другий ліст
коли пожовклий яворовий лист
іще нестимуть в ірій журавлята
5.
іще нестимуть в ірій журавлята
мої печалі і твої жалі
одне життя живемо на землі
навчімося із нею розмовляти
травинку запитати: що болить
і як їй не зів’януть – зеленіти
вона прийшла з епохи неоліту
бо воскресала поміж лихоліть
ще зронить пір’я біло-біла птаха
летітиме до сонця і без страху
і шлях її – безмежна кількість миль
як в першім віці так колись в тридцятім
вона нестиме на своїх крильцятах
свою журбу і материнський біль

Ця коронована осінь, задивлена ввись...
Ця позолота років, і думок, і приречень...
Тиша вагоміша...Просто спивай і дивись,
Слухай життя, як основу для рим і для речень...
Слухай себе, розчиняйся у світлі, щоб знов
Цвітом душі пломеніли сузір`я високі...
Щастя - це світло, а світло - незгасна любов,
Що для душі і блаженство, й розмірений спокій...
Слухай цю тишу. Вона у тобі і в мені...
Вірші - також заримована магія тиші,
Пам`ять сердець, надчутливі космічні вогні,
Подихи наші - прискорені і сміливіші...
Гонять вітри каравани барвистих думок.
Творить печаль наших мрій кольорове графіті...
Трепетна музика кожен озвучує крок
В ніжній клепсидрі, крихкому дзеркальному світі...
Наше кохання - нестримний космічний потоп,
Музики слів і думок неодмінна предтеча...
Ловимо зорі в невидимий свій телескоп...
Осінь.
Печаль.
І окрилена пісня лелеча...

14.07.2015.

Неначе вчора: сміявся червень,
і ти – "принцеса"! Черешень смак…
І пахло сіно, і зірка з неба
тобі у коси… Впритул, навзнáк…

А далі – буднів коловороти
і чорно-сивий нелюбий дім…
Купе. Перестук коліс. Навпроти,
уже не разом, "вона" і "він"

так офіційно, і так до хрипу –
оця дорога, і цей сюжет…
Погасне рампа, спочине скрипка,
в м’якім футлярі засне кларнет.

Лиш не заснути моїй уяві –
гортаю кадри: вперед, навспак…
Дарма, що осінь - листки жовтяві,
якщо в цілунку – черешень смак!

Умилася душа сльозами,
Та засміялась, мов дитина,
І я відчула: серце - ціле,
А думала...вже половина.
Засяяло тендітне, ніжне,
І чисте, наче немовля,
На білих крилах тихий спокій
Несе до мене Янголя...

Мені було видіння пресумне...
Неначе в хмарах любиш не мене...
А музика звучала лунко -
О, Боже: то я грав у дудку.

І я дивився зваблений на вас -
На місяці п'янкий жагучий вальс.
І зорі сяли понад вами...
О, Боже! Ви були богами...

Подумав:чим за танцюриста гірш?
- Пограй же... любий...
- Грай мені за гріш!
І я з журбою йду до хати:
Чужому пісню важко грати.

- Не кохає і не любить
І ніколи не вернеться
Тільки душу свою згубиш
Якщо серце сильно б’ється !

- Ой же б’ється! І як спиниш?
Дарував він стільки щастя!
А як осінь підступила
Виявилось – я у пастці!..

- Безсердечний… Що ж поробиш?
Ну не згинуть же навіки?
- Ні! Скоріш його зведу я!
Ще відплаче сльози-ріки!

- Ненависть – біда для долі
Пожалій себе, миленька!
- Нагодую я поволі
Помстою його хитренько!..

- Відпусти! Даруй надію
На нове кохання серцю!..
- Поселив він в ньому мрію,
А тоді насипав перцю…

- Подруго! Моя голубко!
Зрада серце розбиває!
Ти поплач, а я тихенько
Колискову заспіваю…

Так сиділи і тужили
Подружки мов дві синички
А як нічка відступила
То й поснули як сестрички…

20.03.2015

- Скажи, Розлуко, ти на благо?

Кохання наше таке юне
Як пролісок серед снігів.
Як встояти серед вітрів
Які ти щедро так розносиш
Серед лісів, полів, морів?

- Несуть моря теплі вітри -
Він встоїть! Але як же ти? -
(Спитала хитро так Розлука,
Неначе знає мої муки
Вагань і пересторог старих).

- Я буду жити у вісні,
Де моря ночі голубі,
Зелені очі у кохання
І теплі руки у бажання...

05.08.2006

- Хто застудив твоє серце
Метелицею сніговою?
- Той хто любив мене терпко
А потім залишив зимою...

- Хто застелив твої очі
Тугою грозовою?
- Той хто залишив у ночі
А потім зрадив весною...

- Хто відібрав твої коси,
Які розвивались мов верби?
- Той хто надпив мої роси,
А потім полинув до неба...

- Що ж він шукає там? Бога?
Чи може другої водиці?
- Бачив він там засторогу:
Не можна зі мною водиться.

Коси мої невгамовні
Обплутують серце і розум.
Роси мої надкоштовні,
Щоб пити їх просто… вдома...

05.08.2006

І знову потяг Севастополь-Київ,
Ти знову дивишся в вікно.
Пишу тремтячою рукою:
- Сумую вже... А ти?
- Давно!

Затримка...
Осінь невблаганна
Застигла на пероні...
– Знай!
Що ти єдина і кохана!
- Я вірю – це ж і є – любов...

І пристрасть тихою ходою
Пішла на Північ...
– До весни?
- А взимку хто тебе зігріє?
- Звичайно ж ти, і тільки ти...

25.11.2003

Світанок радіє хмарами, співає осяйний блиск...
Граційно іде бруківкою чарівна принцеса-міс,
А сонечко ніжиться-тулиться до премагічних кіс...
Легенда. Казкова. Марево. Царівна. Богиня. Писк!

Забуду буденне - плинності, стріла ж бо Амура б'є!
Не буде законам чинності, допоки кохання є!
Вона всепідкорна в справжності перлинок очей-намист.
Не можна, щоби не проснувся до версиписання хист.
2011

Неба крапля, золото-водиця,
Сонця келих... чистота і блиск...
Очі - космос, коси водоспадом...
Роси свіжі, зорепадний мис.

Диво справжнє! Неозора мрія!
Снився сон... і так раптово зник.
Я знайшов Тебе одного разу...
І шукати буду цілий вік.
2011

А фортеця ставна височить...
І на вежі, люба, ми ще двоє...
Я беззбройний, голіруч іду
Забирати воїнову зброю.

Ех, ви, мури, що навік впадуть...
Стріли, списи, піки і... надія -
Ворог дав зі сміхом арсенал,
Але зброя у руках не діє...

Де це знано? І хіба бува?
Як фортечні втримати висоти?
Битися в трояндовім саду...
І не мати сили побороти...
2011

Намалюй мені усмішку,
добротою уквітчане золото,
Намалюй мені соняхи
і безмежністю сповнену синь,
Намалюй мені озеро,
де кохання сіятиме човником,
Бо немає й між зорями
яскравішої в світі краси...

Намалюй мені затишок
і доверши його оченятами,
Намалюй мені загадку,
що й премудрі її не збагнуть,
Намалюй свою радісність,
і,
кохана,
не прошу багато я:
Просто
будь.
Просто
будь.
Просто
будь.
2012

А за вікном рахує місяць на дереві каштани,
Й малює в небі свій каштан зірок:
Молочний шлях і сяйва полум"яні,
Зіркові грона, мов каштановий листок.

Каштанчики, наче малі планети,
Можливо там зародиться життя,
І промайне у небі на кометі,
Той, зто наспівує мелодію буття.

Упав каштанчик:покотився в трави,
І з неба зірка полетіла вмить,
І милувався місяць як в отаві,
Поруч з каштаном зіронька блищить...

Доторкнись душою , серцем приголуб
Заіскри солодкою ніжністю спокус
Полони назавжди поцілунком губ
Будь в мені відвертою сповіддю розлук

Ляж туманом сивим на мої сліди
Запозич у молодості чародійні сни
Все вдихни до краю , страви засмачи
І побач відродження талої води

Як вона стікає із гірських вершин
Поспішає , котиться венами рівнин
Як від мене гонить хід сумних годин
Хоче буть з тобою вічністю хвилин

Тих що незабутні , тих що головні
Що в житті бувають з тисячі одні
Не вагайся , чуєш , я давно в тобі
Піснею лунаю в музиці струні.
2015р.

Пахнуть липи медвяно і хмільно
В серці – збудження радісний щем.
І рука твоя ніжно й повільно,
Як у вальсі, ляга на плече.

Всесвіт чулий летить понад нами,
Ніч шепоче мені: «Приголуб!»
І сп`янілий, торкаюсь губами
До твоїх нецілованих губ.

Пахнуть коси медвяно, духмяно,
Сіножать засина поміж плес,
І здається, в тобі я розтану,
Наче хмарка у сині небес.

Ніч заснула і впала на груди,
Засина поміж трав вітерець,
І нічого навкруг нас не чути,
Окрім стукоту наших сердець.

Я не можу із пам `яті стерти
Ніч, коханням наповнену вщерть…
Я хотів би від щастя померти,
Бо ж кохання сильніше за смерть.

Ніч зітхає і млосно і хмільно,
Сіножать ожива поміж плес,
І згорають, як роки, повільно
Зорі в куполі синіх небес.

2008 р.

Ти привид для моїх очей
Ти заздрість для моїх ночей
Ти опій для сліпих ідей
Ти карта для моїх мастей

Мішенню будь моїй стрілі
Героєм стань моїй війні
Будь вітром повені , грозі
Знайди скарби своїй душі

Не бійся , натискай курок
Спіймай мене , здійсни стрибок
Будь впевнений - це вірний крок
Я не посмію крикнуть стоп

Люби мене , кохай мене
Рви пестячи за все живе
Злітай і падай то пусте
Там головне - де все це є

Акардеон під саксофон
Нехай надасть інтиму фон
Вже не спинить армагедон
Ми кинуті у віщий сон

Тут я згорав , тут я вмирав
Тут молодості жадно грав
Де я від серця відривав
Там тільки ти - мене чекав.
2015р.

Сонце теплим рушником
Витирає очі світу,
І у вись іде тайком
Сум безсонням оповитий.
Із елітних терапій
Ранок літа найміцніший,
В нім на риму сни скупі
Плодоносять гарним віршем.
І нудьга лишає нас
На опіку мріям ніжним,
І оновлюється час,
Мов шляхи на роздоріжжі.

27.06.15

Нам не судилось бути разом.
У рай повернення не жди.
Образ глибокі метастази
Кохання вбили назавжди.

Така сумна пора відчужень,
Ця осінь жовтий лист зімне.
Ти в далеч дивишся байдуже -
Не хочеш бачити мене.

Обоє ми - тонкі натури,
Де тонко – рветься, - каже Бог.
Слова, нестерпні, як тортури,
В серця ужалили обох.

Здригнулось небо сполотніле…
«Прощайтеся!» - нам грім сказав.
На жовтім листі затремтіла
Дощу бурштинова сльоза…

4.03.7523 р. (2015)