Він стільки мав , зразок тримав
Дні ночами повстали
Він так хотів - що сам згорів
Скорились урагани

Нутром збирав , дощем змивав
Для щастя по краплині
Себе в негоду виганяв
Не знаючи - родини

Знайшли , повісили ярмо
Втішаються зухвалі
Чи знати їм - яким пером
Підписуються драми

Він стільки знав , себе повчав
Цей камінь не підняти
На тілі білім - показав
Як гояться стигмати

Свій розум світлий опікав
Був іншим - серед інших
За те що у блакить пірнав
Прозвали просто - грішним.
2007р.

Моїх емоцій полотно
На рушнику волошки полем
Моїх признань землі - руно
Один із ненаситним болем

Вершини , схили , і яри
Беспечність під пекучим жаром
Були , пили , взяли , пішли
Все забуваючи під храмом

Сумлінний , чесний позитив
Не говорив - уважно слухав
Цікавості усе відкрив
Напився - а на дні розлука

Минуло все , пропали всі
По власній , випадковій волі
Що заслужив усе мені
Дарунками , поклоном долі.
2008р.

Відпускаю на волю прохання
Світлу думку , бажань карусель
Посилаю до тебе кохання
Мелодійну сонату - пісень

Подарую тобі сповідь ночі
Всі надії прийму , пригощу
Заспівають для нас щастя - миті
Огортаючи квіти в саду

Побудую крилаті вітрила
Вирій мрій защебече - дітьми
Ми у двох , доля наша є спільна
Неосяжна зірниця в житті.
2009р.

Зів'яле листя - шелест , шепіт
На вербах іній , царство сна
Для осені пора цвітіння
Покрилась золотом земля

Навколо соковитий присмак
Червоний , жовтий , медовий
Все гладить - посипає дрібно
Грайливий , дощовий , п'янкий

Я чую як курличуть , кличуть
В політ з собою журавлі
Питають як шукав пораду
Чи боляче - простить собі

А я вагаюсь , сторонюся
Всі почуття мої - твої
По осені до них тулюся
Стою на їхній стороні

Вони кружляючи благали
А я їм долю дарував
Прийде той час , помруть печалі
Зустріну все - що так кохав.
2012р.

Розгорни сподівань привітання
Розгадай таємниць загадки
Зацілуй , огорни сновидіння
Заховай у свої пелюстки

Серце в серці купалося в квітах
Мелодійний , рифмований злет
Світять сонцю , щебечуть вустами
Як приємно відверто кохать

У любові відкриті долоні
Там мої розмовляють слова
Все чекаю - чи встигне наповнить
Крил вітрил висота - доброта

Я надісланий лист без адреси
Намагань непохитна стіна
Я мальована мрія без дати
Я твоя - неспокійна душа.
2013р.

Спитати хочу я тебе...
Чи любиш ? Чи кохаєш ?
Чи знаєш як згораю я
Чи ти це - відчуваєш...

Спитати хочу , та мовчу
Боюсь тебе злякати
Щоб не наврочити біду
Пустить її - у хату

Гармонія де я , і ти
Хай буде не похитна
Бо потім де її знайти
Тож краще вже - мовчати

Давай що маєм збережем
І тихо будем спати
Самі від себе не втечем
Вже є нам що - втрачати

Кохаю я , кохаєш ти
Кохаймось до безтями
Побудьмо разом тільки ми
Шаленством злету - карми.
2008р.

Я собі вже ніяк не належу
Почуттями - в обійма твої
Відпускаю усі перепони
Хай стираються жаром у тлі

Ти пробач що так довго не вірив
Досить часто згортали в клубок
Заплітали , в'язали узлами
Намагалися плутати крок

У тобі я побачив майбутнє
Погляд наш - під одні попурі
Твої руки стелили , вкривали
Найдорожче що маємо ми...

Я не зраджу своїх обіцянок
У талантах в тобі зацвіту
Забарився - чарівний світанок
Навздогін за тобою , спішу...
2006р.

У компліментах сліпить розум
У звабливості - чари зла
Слабкий відразу все попросить
Сильніший спробує - питва

Дурман трава - пороку зілля
Сік ароматний на губах
Завжди дає дари багаті
Оманам служить - за дарма

Наївні душі - полохливі
Хмільні стрибають у потік
Закрутить , оббере , розчавить
Роками потім не зібрать

Не перший я , і не останній
Хто вірив солодам гріха
Попав в капкан зневаги , зради
Дозволив сам себе - розп'ять

Розплющив очі , дивувався
Не стало сили сліз тримать
Зображення свого злякався
Так випили , дали зів'ять

Скрізь засуха , все дим і попіл
Горить повітря і земля
У світі іншім мати прсить
Пробач їм боже - за життя...
2009р.

Відійди від мене - не торкайся
Біль розвіяв , камінь грані стер
Власноруч розбивши - посміявся
Все отримав , що хотів украв

Білий лебідь - чорному не пара
Не біжать ніколи догори струмки
Не питають вітру - за його кордони
Замикають міцно - від чужих замки

Жар пече долоні , їсть голодний холод
Обвиває колом , б'є виски озноб
Пробиваю кригу - подолавши змову
Починаю новий - посівний виток

День міняє другий - ожили округи
Зеленіє поле , молода трава
Ціну чесну знаю , все застерігаю
Щоб не допустити - плазунів із дна

Вірте хто читає - так в житті буває
Пахнуть мертві квіти , висота оман
Кривдників прощають , горе забувають
У кохання жертва - сліз жива вода...
2009р.

За річкою , за морем , океаном
За ставом , озером , містком
За горизонтом жвавим водоспадом
Живе моя - невінчана любов

Край невідомий де бажань криниця
Нездійснений сюжет , рукопис нот
Чекає пари прибрана світлина
У тиші спить - здогадками чуток

Не квітнуть квіти , не гадають ночі
Не ніжить вислів , все дрімає сном
Пливе на захід колоритна доля
Боїться ніжна - куштувать гріхом

Така твоя незвідана дорога
Нерозфарбоване - панно думок
Замкнута у собі ключем тривога
Що відібрать ? Хто заплете вінок ?

Не клич даремно , не твоя тут воля
Хай плаче в небі співом журавель
Знайдеш кохання - піднесуть в почоті
Звучатиме освідченням основ...
2009р.

Як хочеться дива , казкової мрії
Живою водою зцілити себе
Купатись у сонці , мелодії чути
Струмком у потоці зустріти тебе

Забутись , згубитись , туманом стелитись
Усе неосяжне в собі відкривать
І разом з тобою росою омитись
Єдине бажання - із подихом мать

У щасті літаю , думки надихаю
Шукаю наснагу , натхненням живу
Я так надихаюсь себе захищати
Тебе берегти - таємнице моя.
2007р.

Я спокійно жила –
Не стара, врівноважена пані.
Для краси і наснаги
Наївні писала віршІ.
І не знала тоді,
В глибині визріває кохання –
Не заради розваги,
А як вибух моєї душі!

Ця остання любов…
Може вирішив хтось посміятись,
Недоречно пославши
Мені оце пекло і рай?
Наче в юності знов,
У під’їздах чужих цілуватись
І за руки узявшись,
Щасливими буть через край!

Та настала пора –
О, як важко усе забувати!
Адже зламані крила –
Не злетиш у п’янку височінь.
І страждання гора
Накотилася валом дев’ятим.
І відпущений милий
Уже у чужу далечінь.

Ця велика любов!
Я не буду її проклинати!
Цей безцінний дарунок,
Мій сон золотий наяву
В найтаємніший схов
У душі заховаю палати,
Наче долі цілунок…
І з нею свій вік доживу!

2015

Не дивися ти на мене
Вологими очима,
Не облизуй сухі губи
Без вагомої причини.
Мене просто так не візьмеш,
Мене легко не здолаєш.

Не неси мені дарунки,
Не даруй мені букети
Свої банківські рахунки
Можеш кинуть до кювету.
Мене просто так не візьмеш,
Мене легко не здолаєш.

Ти залиш мене в покої,
Не потрібні гроші твої
Я коханням не торгую,
Підлабуз я не ціную.
Мене просто так не візьмеш,
Мене легко не здолаєш.

Мені сімнадцять скоро буде,
Та вже дещо розумію,
Моє серце, мої груди
Полонила гарна мрія.
Мене просто так не візьмеш,
Мене легко не здолаєш.

2014 р.

Душі осінні краєвиди
Октави степових вітрів
Несуть минулі хвилі часу
Де в перше - я його зустрів

Розлучений дурман травою
Я бачив розписом листок
Як це життя тебе прощало
Готуючи - у рай квиток

Уже не зміниш , не повернеш
Я поряд був , любив як міг
Та мучать совісті сумління
Що не утримав , не зберіг

Пробач мені мою провину...
Страждань дорога не легка
До тебе завжди спіхом лину
Поки горить - ще тут свіча.
2007р.

Я б радо купив
Рябеньку корівку,
Якби на дві цицьки
Давала горівку.

Я б радо копав
В садочку криницю,
Якби відкопав
У ній сливовицю.

Я б радо копав
Канави, ставочки,
Якби відкопав
Горілки пів бочки.

Я б радо провів
Трубу водогону,
Якби ж націдив
Відро самогону.

Якби мені владу,
Якби я зумів,
Я б страждущих, жаждущих
Усіх напоїв.

Зеленого змія
Образить не смію,
Бо серцем, душею
Він володіє.
2014 р.

Де ж мої дітки,
Де ж моя жінка,
Пропив я, продав я
За пляшку горілки.

Де моя мати,
Де ти мій тату,
Пропив вас, продав вас
За п’янку прокляту.

Де ж ти родино,
Де моя хата
Пропив вас, покинув
За п’янку прокляту.

Покинув я вас
Покинутий вами,
Без діток, без жінки,
Без рідної мами.

Я рідних не знаю,
На бачу, не чую
Де п’яний упаду,
Там заночую.

Кому ж мене треба
Брудного каліку,
Кому ж я потрібен
Від нині й до віку.
2014 р.

Забороняли , я не вірив
Все обливали а я йшов
Всі хоронили , я не втратив
Можливість сторонитись змов

Чи це любов ? Цікавить більшість
Чому мені ? Чому в мені ?
Так неповторне те сіяло
Переламавши змови всі

Буденність світ заполонила
Я куштував смаки життя
Хоч заздрість поряд все глумила
Я віддавав їй все дарма

Так коротко , та так відверто
Так тануло добро добра
Так віддано , і так моментно
Для люблячих - цвіте весна...
2007р.

Тримаючись за руку поруч з тобою,
Неначе та зірка, що сяє весною,
З надією в серці з думками на волі,
Тримаюсь я міцно твоєї долоні.

Десь тихо шепоче трава серед ночі,
Скоріше благає зажмурити очі,
Замкнутись серцями в нічному тумані
І тихо радіти цим щастям в дурмані.

2013 рік

Іноді навіть краще бути не разом..
Відчути цю невимовно-нестерпну біль всередині..
..неначебто ниє все тіло;
все це ванільне кохання - воно просто нам необхідно..

Всі ці квіти, цукерки, обійми, весілля.
Хіба ж це не чудо побути хоч раз божевільним?!
Надіти промінчик осінній на своє кохання
і бути щасливим вже першого вечора, неначе востаннє..


2013 рік

Залишився один, в безнадії
( Ти ж пішла у далекі світи).
Я тепер не зустріну і в мрії,
То ж хоч в сни завітай мої ти.

Принеси мені голос свій з вітром,
Посміхнися ночами з небес,
Бо на серці так тоскно і гірко –
Я ж від неба чекаю чудес.

Я не можу полинуть в ті далі,
Обійняти хоч душу твою,
То ж приснись мені, мила, в печалі,
В тихім щасті тебе пізнаю.

Мені вітер шепоче про тебе,
Я ж тебе виглядаю одну,
То ж прийди у мій сон хоч із неба,
Поки вічним я сном не засну.

Я ніколи не думав, кохана,
Про безодні світів навісні.
Бо я жити тоді перестану,
Як тебе не зустріну вві сні.

І так хочу, щоб сон не кінчався,
Як дарунок від Бога, з небес,
Я з тобою вві сні зустрічався
І від щастя душею воскрес.

Ми Мамі принесемо квіти,
Щоб у будень її здивувати.
Мама скаже: ну що ви, діти,
Не потрібно так гроші втрачати.
Про любов вашу я все знаю,
Ви для мене завжди дорогі,
Ну, а квіти – в саду хай лишаються,
Їхня доля – далі цвісти.

2006

Так легко , радісно заграла
На сонці райдуга весни
На росах квітів заіскрила
В симфоніях стрімкі - струмки

Вівчар жене отару плаєм
На верховинах білий шовк
Відродження краси вражає
Від подиву - мій погляд змовк

Букет захопливих емоцій
На витканому полотні
На вишиванці пишність грацій
Коханням - у моїй душі

Мої привітні залицяння
Голублять терпкістю вина
Я принесу свої признання
Щоб випити - тебе до дна.
2012р.

Ти так завзято почала
Звеніти в пісні пісняра
Порвавши струни утекла
У долі вкравши почуття

А він роками все шукає
Твоїм слідом снігами тане
У бога просить , помирає
Де губить сльози там і стане

Кругом роздивиться , спитає
Твій образ милий пам'ятає
У дикім полі заволає
Згадавши - тяжко так зітхає

Курган стоїть серед дороги
На ньому хрест дубовий , новий
Тут серця болі зупинили
Туманами його покрили

Зозулі люблять тут літати
Її душі пророчать знати
Ніколи так не жартувати
Любов з оманом - не рівняти...
2011р.

День особливої уваги до Жінок,
А хочеться – її постійно,
Щоб нам щодня назустріч робили крок,
Щоб все було красиво й гармонійно…

І все ж, є свято, і Весна!
І ми такі чарівні…
Нехай ніколи не згаса
Любов Чоловіків надійних.

2013

О, доле ти доле
Гірка та зрадлива
Мене молодого
У горі втопила.

Когось ти щаслива
Цілуєш, голубиш,
Когось ти зрадлива
Навіки погубиш.

Чому поступила
Зі мною так гірко
Мене ти втопила
У чарці горілки.

Комусь ти волієш
Дати іномарки
Від мене жалієш
Горілки півчарки.

О, доле ти доле
Гірка та зрадлива,
Мене молодого
У чарці втопила.

Як би у майбутнє
Я міг зазирнути,
Якби молодії
Роки повернути.

2014 р.

Живу на чужині
Та дуже нудьгую
По своїй родині
Безмежно сумую

Я рідних не бачу
Ні друга ні брата
Собі не пробачу
Поступки прокляті.

Хай нічка та перша
Забута навіки
Коли я уперше
Взяв голку у руки.

За зілля, за травку
За голку іржавку
Несу я покуту
За грати закутий.

Сиджу я не мало
Вже й нари прогнили,
А батька та маму
Чужі хоронили.

Вже скоро, вже скоро
Я вийду на волю
Не знаю як бути
Із чого почати.
2014 р.

Торкнутися думкою неба
Торкнутися серцем другим
Здолати відверті призирства
Відкритися зрячим , живим

Краї мальовничої долі
До сонця ростком , пелюстком
Нечувані досі мотиви
Заручені в музі пером

А ти надихаєш натхненням
Твій геній співзвучний до мас
Почесні , вразливі бажання
Летять благодаттю до нас

Герой , бенефісу романтик
Дістався до краю зірок
Я твій бездоганний учасник
Якого торкнувся - сам бог.
2011р.

Не буди туману спокій
Не ходи - журбою
Не шукай бурхливий вирій
Течи - мілиною

Піднімає поле трави
Колоссям - рясніє
Промінь блисне із за хмари
Теплом все - зігріє

Погляд з поглядом зустрівся
Від землі - до неба
Десь повіявся , подівся
Любов весн - воскресла

Буде завжди щастя поряд
Із тим - хто бажає
Те кохання дає приклад
Яке світ - вражає.
2012р.

А ти мовчав , а ти мовчав
Коли у заздрощах згорало
А ти страждав , а ти вбивав
Коли кохання помирало

Куди пішло ? Куди втекло ?
Ти схаменувся та запізно
Чи небом , чи в туман ввійшло
У пересудах просто гасло

А ти біжиш , а ти тремтиш
Уже назад не повернути
Від нього без адрес листи
Яких ніколи не збагнути

Ти б не мовчав , ти б не волав
Кому судилося той знає
Той біль їй заголовком став
У пісні - де любов прощає...
2014р

Раїсі Обшарській

Стелиться цвіт духмяно
В час пелюсткових віхол.
Танцем кружляє п'яно
Білих мелодій вихор.

Квітень сміється дзвінко,
Ласкою лине в літо.
З милим вальсує жінка.
Пахне волосся квітом.

Понад свою оселю –
Наче веселка з раю.
Ніжністю серце стелить
Жінка, яка кохає.

Після дощу освячень
Зайде у сонця зливу:
– Хай солов'ї не плачуть
В місті, де я щаслива!

2009р.

Я людиною міг стати,
Чи поетом, чи спортсменом,
Міг піти би в депутати,
Або просто джентельменом.

Стала чарка на заваді
До себе тягне як магніт
Мені рідні вже й нераді,
Я став рідним наче гніт.

Через чарку, через пляшку,
Опинився я на зоні,
А на серці дуже важко,
Ломить туга мої скроні.

Хрін у жмені, хрін в долоні,
Голі нари, голі нари,
Паханом я став на зоні,
А на серці рвані рани.

Хто ж загоїть серця болі?
Чому ж мовчать всі, як німі?
Бо за мурами на волі
Жити гірше як в тюрмі

То ж душа моя повстала,
Як могла, то так боролась,
Опиратись перестала,
Бо на чарку напоролась

Будьте прокляті напої
Корумповані суди
Ви зламали долю мою
Від сьогодні назавжди.

2014 р.

За зраду дівочу,
За друзів паскудних
Я знову заскочив
На лаву підсудних.

За спиною руки
Скріпили браслетом
Погрожують суки
Мені пістолетом.

Кількох я порізав
Кількох я побив
За п’янку прокляту
Життя погубив.

Я вироку суду
Повік не забуду
Років п'ятнадцять
За ґратами буду.

Чарочка винна
Така мені мила
Та скільки невинних
Ти душ погубила.

Молюсь я і каюсь
До Бога звертаюсь
Прости мені Боже
Поступки негожі.
2014 р.

Посивіли кульбаби на луках
Поміж пагонів юних трави.
Ніби сум віковічний розлуки
Голівоньку мою оповив.

Тихий шепіт озерної ріні,
Де вітрець легкі хвилі жене,
Щебетання палкі солов`їні
Утішали немовби мене.

Чи небесні навіяли чари
Чи уява ті спогади в`є,
Раптом в образі ніжної хмари
Личко миле явилось твоє.

Де взялася незвідана сила,
Що злетіти давала снагу?
Так до себе та хмарка манила
Поцілунком повітряним губ.

Як метелик, на світло, на диво
Вітерцем полетів я увись.
Хмарні коси я пестив щасливий
І вуста із вустами злились.

…Посивіли кульбаби на луках,
Сива думка по мозкові б`є:
«Все минає, мине і розлука –
Чом так тьохнуло серце моє?!»

11.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014)

Іще з дитинства давніх літ
Я іншим був, і бачив світ
Не так як всі, і не черпав
Натхнення із буденних справ,
Й не пив з прісної я ріки
Свій смуток, й помахом руки
Не міг серденько звеселити -
Я в самоті хотів любити.
І раз, в дитинстві, на світанку
Життя бурхливого, в серпанку
Явилась з глиб добра і зла
Непоясненна таїна –
Зі струмків швидкої гри,
Із червоної гори,
Зі сліпучого світила ,
Що мене в ту осінь гріло,
Із небесних блискавиць,
Що летіли горілиць,
З грому й бурі що гасала,
З хмари що ураз постала
(Й синьо хоч на небесах)
Демоном в моїх очах.

Тебе поцілую я зараз в чоло!
Прощання до нас із тобою прийшло,
Та лише в душі моїй щось залягло –
Ти істинну правду говориш мені,
Що моє життя промайнуло у сні,
І щезла надія, невидимий птах, -
Чи це лиш видіння у моїх очах?
Чи вдень вона зникла, чи, може, вночі?
Невже розчинилась, у вир летючи?
Усе, ким я є, й що здається мені
Ніщо. Лише сон, тільки сон уві сні.
Ось берег навколо кричить і лютує,
За хвилею хвиля його все катує,
Не маю в долонях своїх я нічого,
Окрім лише сяйва піску золотого.
Як мало його! Але як лиш сповзає
По пальцях моїх і в безодню тікає,
А серце моє все ридає – ридає!
О Господи! Чому у своїй руці
Не можу я втримать піщинки оці?
О Господи! Чому, скажи мені ти,
Не можу від хвилі їх злої спасти?
Чи все, ким я є, й що здається мені
Ніщо? Лише сон, тільки сон уві сні?

Не підготовлено і чверті.
Командування непричетне.
Занадто пізно, слово честі,
для агітації зі шпальт –

плацдармом бунтівним комбригам
не тане запізніла крига:
триває офензива снігу,
лютневий наступ на асфальт.

Наказано: вперед і нижче,
хоча не розірвати тишу,
хоча не буде попелища
на місці мокрого зела;

але змагають перепони,
місцеві глушать патефони,
і тануть наші ескадрони
під контратакою тепла.

Оточення; останній вихор.
Я Вам пишу: це – ніби вихід,
коли невідворотне лихо –
найліпша із можливих кар.

Тверді пласти - моя перина;
я не хорунжий, а сніжина,
яка з висот ультрамарину
спустилася на тротуар.

25-02-15

Чути співи з позаранку
Аж тремтить на вербі гілля
Це ж у моєї коханки
Відбувається весілля.

Мене зрадила Оксанка
Погрузився я у шок,
Розірвалась слабка ланка,
Розлетівся ланцюжок.

Мене зрадила коханка,
Розірвався ланцюжок,
Раз пішла в нас така п’янка,
Ріж останній огірок.

Десь там музика лунає,
В барабани сильно бють.
А що далі, й сам не знаю,
Сяду в барі та нап’юсь.

Через зрадливу дівчину
Став я пити та грішить.
Життя дало тріщину.
Моє життя по швах тріщить

Одружилася Оксанка,
Я зробив до прірви крок
Раз пішла така в нас п’янка,
Ріж останній огірок.
2014 р.

Було в мене таке діло,
Випить пива закортіло,
Тоді з п’яного угару
Сам подався я до бару.

Відчинив коліном двері,
З гаманця дістав папері.
До прилавку протиснувся
Там неначе схаменувся.

За прилавком нові лиця.
Посміхається дівиця.
Білі зуби, сама чорна,
Поворотка та моторна.

Кофта біла, чорна лента,
Ще й узори жовто-сині.
-Ти з якого континента?
Поцікавився в дівчини.

Подивилась вона ніжно,
Посміхнулась білосніжно.
-Я приїхала із Гани
Може чули, прошу пана?

Що ще можу додати?
Очі добрі та ясні.
Я такої красоти
Ще не бачив і у вісні.
2014

Баба Міла одуріла
Цапа подоїла
Наварила мамалиги
З дідусем поїла.

Кукуріку, кодкодак,
Замотався я домак.

Ой так, так, кумо моя, так
І я так робила,
Свого бика подоїла
Кума напоїла.

Кукуріку, кодкодак,
Замотався я домак.

Кума кумі порадила,
Якось ворожити.
Дідо буде свою бабу
На руках носити.

Кукуріку, кодкодак,
Замотався я домак.

Баба Міла вже присіла
На дідові плечі,
Розпарила грішне тіло,
Наче кіт на печі.

Кукуріку, кодкодак,
Замотався я домак.

2014

Хто висушить сльози
Прозорі, солоні,
Хто втішить вдовині
Ночі безсонні.

Хто заспокоїть
Заплакані очі,
Хто серця потішить
Сирітські діточі.

Хто скаже вдовиці
Ласкаве словечко
Притисне сирітку
До свого сердечка.

Хто хліба шматочок
Подасть сиротині.
О, Боже як важко
Живеться їм нині.

Вдовиці, сирітки,
Як стебла ранимі,
Градом побиті,
Вітром гонимі .

Вони потребують
Підтримки, опори,
Вдовицино горе
І наше то горе.

2014

Долоня в долоні - обійма , і тиша
Без слів розумієм німе забуття
Усе пережите у тиші читаєм
Скуштуєм у присмак - утіху гріха

Словами , віршами до тебе звернуся
Пером осягну всі свої почуття
Признанням відвертим стелюся , тягнуся
Щоб нам цілувать цю красу - у вуста

Осяжність , взаємність , спокус насолоди
В тобі відкриваюсь вогнем - пелюстком
Все більше , і ширше повітря вдихаю
Щоб бути до пари коханням - вінком

Долоня в долоні , у дотику - дотик
Рясні відчуття , непритомності стан
Поєднані разом , забуті для світу
Палають , не гаснуть любові - серця...
2013р.

Опале листя ледь тріпоче
На травянистім килимку
Дике кача сумно кряче
На підмерзлому ставку.

Із-за драча стара кляча
Сліпим оком позирає
Сухоребра, ще й не зряча
Ледве хвостиком махає.

А теля товсте, ледаче
(Кому везе, тому везе)
То приляже, то поскаче,
Траву морожену гризе.

Минає осінь, вже неначе
Стара зима в нас на підході.
То завиє, то заплаче
Сова мудра в димоході.

Зайчик грає на скоку,
Дурне теля жує мотузку,
Браконьєри на ставку
Підстрелили дику гуску.

А сьогодні вранці-рано
Кучугури намело
Десь в кущах там два фазани
Прячуть дзьоби під крило.

2014

Хлопці ватру погасили
На далекім плаю
Вже всю ниву покосили
До самого краю.

Йде машина коло млина
Колесами дир.-дир-дир
Несе Ганка до сніданку
Хлопцям сир, хлопцям сир.

Хлопці сіно все підгребли
Акуратно у валки
Поскладали біля верби
У копиці навилки.

Йде машина коло млина
Колесами дир.-дир-дир
Несе Ганка до сніданку
Хлопцям сир, хлопцям сир.

Хлопці сіно позвозили
Із плаю додолу
Поскладали, поносили
У нашу стодолу.

Йде машина коло млина
Колесами дир.-дир-дир
Несе Ганка до сніданку
Хлопцям сир. Хлопцям сир.

2014

С П Е К А

Липень місяць у розгарі
Вже й закінчились жнива,
А на небі ані хмари,
Вся природа ледь жива.

Нема паші, трава всохла,
Вяне квітка молода,
У ставочку жабка здохла,
Там вся висохла вода.

Жовкне листя на квасолі
Їй так хочеться дощу.
Бурякові грядки голі
Без них не зваримо борщу.

Не було такого зроду
Щоб в Карпатах всохло гілля
То помстилась нам природа
За забруднене довкілля.

На коліна станьте люди
Просіть в Бога покаяння,
За зневагу до природи
Всіх настигне покарання.

Спала спека, вітер вщух,
Сіло сонечко за хмару,
Ой, як треба би дощу
Хоч би там годин на пару.

2014 р.

ПЕРШІ ПОЧУТТЯ

Тебе до війська проводжала
І з надією чекала
Дівочу вроду як могла
Я для тебе берегла.

В ті весняні темні ночі
Вогнем палали мої очі
Мої перші почуття
Збережу на все життя.

Сподіваюсь не збрехав
Коли на вірність присягав
Перший раз ти мою руку
До серденька притуляв.

Не забуду я до віку
Нашу першую вечірку
Мене додому проводжав
Всю дорогу ти мовчав.

Йшли додому ми стежками
Ти мене обняв руками
На руки падала роса
Розцвіла моя краса.

В ті весняні темні ночі
Вогнем палали мої очі
Мої перші почуття
Збережу на все життя.
2014 р.

Давай залишимось на самоті
у спогадах весняної тривоги
Давай не будем "я" і "ти",
а лиш єдине "ми" утворимо з тобою.

Давай залишимось назавжди
в завісах ненадійної дороги
Давай ми зтворимо з тобою щастя -
весняне щастя, сповнене надією любові.

Давай залишимо з тобою знак
на всю сторінку голубого неба
Давай не буде більше "ні", "я проти", "щось не так"
... єдине "ми" і щастя нам відкриє двері.

2014

Не така я, не така я,
Як про мене набрехала
Моя подруга дорогая
Честь і совість розтоптала.
Тобі на вірність присягаюся,
То чому ж ти сумніваєшся?

Гітариста покохала,
Міцну ми дружбу завели
Мене подруга оббрехала
Від самих ніг до голови.
Тобі на вірність присягаюся,
То чому ж ти сумніваєшся?

Ой кохання, розставання,
Знову сварка, та знову мир.
То на вірність тестування,
Міцне кохання – мій кумир.
Тобі на вірність присягаюся
То чому ж ти сумніваєшся?

Не влюбляйтесь в гітариста
В нього струни за товсті,
Не влюбляйтеся в артиста,
В нього вітер в голові
Скільки раз я присягалася,
Скільки раз я принижалася.
2014 р.

Візьму циганськую гітару
Гай-ни-ни-ни, гай-ни-ни-ни,
Запряжу я гнідих пару
Та й полечу до дівчини.

Веселюся я з циганами
Гай-ни-ни-ни, гай-ні-ні,
Язиками полум’яними
Палають ватри вогняні.

Летить циганка в бистрім танку
Гай-ни-ни-ни, гай-ні-ні
Блистять очі у циганки,
Як дві цятки вогняні.

Запросив її до танку
Гай-ни-ни-ни, гай-ні-ні,
Летять іскри з очей циганки
Наче стріли вогняні.

Один циган із-за ганку
Гай-ни-ни-ни, гай-ні-ні
За свою табірну циганку
Показав кинджал мені.

Затремтіли в мене груди
Гай-ни-ни-ни, гай-ні-ні,
Бо цигани строгі люди
Зірвуть голову мені.
2014 р.

Я у долині погаслих вогнів.
Б’ють ручаї у цямрині.
І оживають на самому дні
чари минулого, мов уві сні,
вічні сомнамбули – тіні.

Відгомоніло її і моє
у недоказаній казці.
У сивині павутину снує
срібним узором моє житіє –
пізнє непізнане щастя.

Жевріє попіл, згасає вогонь...
Зайчиками позолоти
місяць сіяє у сепії скронь.
І опікає пожежа долонь,
неугасима на дотик.

Юне те диво моє лісове –
сонечко тепле і ясне,
поки ще казка у серці живе,
поки проміння не сяє нове,
поки вогонь не погасне.

Ватра дарує останнє тепло.
Все – як бувало раніше.
Вічне і віще між нами лягло.
Може і це не зі мною було,
поки не сталося інше?

Не проминає п’янке дежавю
очі у очі...
                              Луною
з марева ночі
                          зове гамаюн.
Може і це не по душу мою,
поки
               я марю
                              тобою?

                              2005

Вечоріє , сутеніє , нічка наступає
Сон до мене не приходить , сум не відпускає
Цілував би твої руки , ніжно обіймав би
Як би мав таку я змогу - вік не відпускав би

Де ти ходиш ? Де ти бродиш ? У якім дозвіллі
Не згадаєш , не відчуєш думи мої вільні
Як подумаю аж плачу , кляну свою долю
За що мені така дяка - любити до болю

Ладен все віддать на світі - щоб ще раз відчути
Подих твій , блаженства миті разом пережиті
Не пригорнеш , не почуєш як серденько б'ється
Як до тебе у надії - мов струмочок в'ється

Вечоріє , сутеніє , нічка наступає
Сон до мене все не йде , сум не відпускає
Стану за тебе молитись , просити у бога
Тобі миру , щоб у щасті стелилась дорога.
2007р.