Живу на чужині
Та дуже нудьгую
По своїй родині
Безмежно сумую

Я рідних не бачу
Ні друга ні брата
Собі не пробачу
Поступки прокляті.

Хай нічка та перша
Забута навіки
Коли я уперше
Взяв голку у руки.

За зілля, за травку
За голку іржавку
Несу я покуту
За грати закутий.

Сиджу я не мало
Вже й нари прогнили,
А батька та маму
Чужі хоронили.

Вже скоро, вже скоро
Я вийду на волю
Не знаю як бути
Із чого почати.
2014 р.

Торкнутися думкою неба
Торкнутися серцем другим
Здолати відверті призирства
Відкритися зрячим , живим

Краї мальовничої долі
До сонця ростком , пелюстком
Нечувані досі мотиви
Заручені в музі пером

А ти надихаєш натхненням
Твій геній співзвучний до мас
Почесні , вразливі бажання
Летять благодаттю до нас

Герой , бенефісу романтик
Дістався до краю зірок
Я твій бездоганний учасник
Якого торкнувся - сам бог.
2011р.

Не буди туману спокій
Не ходи - журбою
Не шукай бурхливий вирій
Течи - мілиною

Піднімає поле трави
Колоссям - рясніє
Промінь блисне із за хмари
Теплом все - зігріє

Погляд з поглядом зустрівся
Від землі - до неба
Десь повіявся , подівся
Любов весн - воскресла

Буде завжди щастя поряд
Із тим - хто бажає
Те кохання дає приклад
Яке світ - вражає.
2012р.

А ти мовчав , а ти мовчав
Коли у заздрощах згорало
А ти страждав , а ти вбивав
Коли кохання помирало

Куди пішло ? Куди втекло ?
Ти схаменувся та запізно
Чи небом , чи в туман ввійшло
У пересудах просто гасло

А ти біжиш , а ти тремтиш
Уже назад не повернути
Від нього без адрес листи
Яких ніколи не збагнути

Ти б не мовчав , ти б не волав
Кому судилося той знає
Той біль їй заголовком став
У пісні - де любов прощає...
2014р

Раїсі Обшарській

Стелиться цвіт духмяно
В час пелюсткових віхол.
Танцем кружляє п'яно
Білих мелодій вихор.

Квітень сміється дзвінко,
Ласкою лине в літо.
З милим вальсує жінка.
Пахне волосся квітом.

Понад свою оселю –
Наче веселка з раю.
Ніжністю серце стелить
Жінка, яка кохає.

Після дощу освячень
Зайде у сонця зливу:
– Хай солов'ї не плачуть
В місті, де я щаслива!

2009р.

Я людиною міг стати,
Чи поетом, чи спортсменом,
Міг піти би в депутати,
Або просто джентельменом.

Стала чарка на заваді
До себе тягне як магніт
Мені рідні вже й нераді,
Я став рідним наче гніт.

Через чарку, через пляшку,
Опинився я на зоні,
А на серці дуже важко,
Ломить туга мої скроні.

Хрін у жмені, хрін в долоні,
Голі нари, голі нари,
Паханом я став на зоні,
А на серці рвані рани.

Хто ж загоїть серця болі?
Чому ж мовчать всі, як німі?
Бо за мурами на волі
Жити гірше як в тюрмі

То ж душа моя повстала,
Як могла, то так боролась,
Опиратись перестала,
Бо на чарку напоролась

Будьте прокляті напої
Корумповані суди
Ви зламали долю мою
Від сьогодні назавжди.

2014 р.

За зраду дівочу,
За друзів паскудних
Я знову заскочив
На лаву підсудних.

За спиною руки
Скріпили браслетом
Погрожують суки
Мені пістолетом.

Кількох я порізав
Кількох я побив
За п’янку прокляту
Життя погубив.

Я вироку суду
Повік не забуду
Років п'ятнадцять
За ґратами буду.

Чарочка винна
Така мені мила
Та скільки невинних
Ти душ погубила.

Молюсь я і каюсь
До Бога звертаюсь
Прости мені Боже
Поступки негожі.
2014 р.

Посивіли кульбаби на луках
Поміж пагонів юних трави.
Ніби сум віковічний розлуки
Голівоньку мою оповив.

Тихий шепіт озерної ріні,
Де вітрець легкі хвилі жене,
Щебетання палкі солов`їні
Утішали немовби мене.

Чи небесні навіяли чари
Чи уява ті спогади в`є,
Раптом в образі ніжної хмари
Личко миле явилось твоє.

Де взялася незвідана сила,
Що злетіти давала снагу?
Так до себе та хмарка манила
Поцілунком повітряним губ.

Як метелик, на світло, на диво
Вітерцем полетів я увись.
Хмарні коси я пестив щасливий
І вуста із вустами злились.

…Посивіли кульбаби на луках,
Сива думка по мозкові б`є:
«Все минає, мине і розлука –
Чом так тьохнуло серце моє?!»

11.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014)

Іще з дитинства давніх літ
Я іншим був, і бачив світ
Не так як всі, і не черпав
Натхнення із буденних справ,
Й не пив з прісної я ріки
Свій смуток, й помахом руки
Не міг серденько звеселити -
Я в самоті хотів любити.
І раз, в дитинстві, на світанку
Життя бурхливого, в серпанку
Явилась з глиб добра і зла
Непоясненна таїна –
Зі струмків швидкої гри,
Із червоної гори,
Зі сліпучого світила ,
Що мене в ту осінь гріло,
Із небесних блискавиць,
Що летіли горілиць,
З грому й бурі що гасала,
З хмари що ураз постала
(Й синьо хоч на небесах)
Демоном в моїх очах.

Тебе поцілую я зараз в чоло!
Прощання до нас із тобою прийшло,
Та лише в душі моїй щось залягло –
Ти істинну правду говориш мені,
Що моє життя промайнуло у сні,
І щезла надія, невидимий птах, -
Чи це лиш видіння у моїх очах?
Чи вдень вона зникла, чи, може, вночі?
Невже розчинилась, у вир летючи?
Усе, ким я є, й що здається мені
Ніщо. Лише сон, тільки сон уві сні.
Ось берег навколо кричить і лютує,
За хвилею хвиля його все катує,
Не маю в долонях своїх я нічого,
Окрім лише сяйва піску золотого.
Як мало його! Але як лиш сповзає
По пальцях моїх і в безодню тікає,
А серце моє все ридає – ридає!
О Господи! Чому у своїй руці
Не можу я втримать піщинки оці?
О Господи! Чому, скажи мені ти,
Не можу від хвилі їх злої спасти?
Чи все, ким я є, й що здається мені
Ніщо? Лише сон, тільки сон уві сні?

Не підготовлено і чверті.
Командування непричетне.
Занадто пізно, слово честі,
для агітації зі шпальт –

плацдармом бунтівним комбригам
не тане запізніла крига:
триває офензива снігу,
лютневий наступ на асфальт.

Наказано: вперед і нижче,
хоча не розірвати тишу,
хоча не буде попелища
на місці мокрого зела;

але змагають перепони,
місцеві глушать патефони,
і тануть наші ескадрони
під контратакою тепла.

Оточення; останній вихор.
Я Вам пишу: це – ніби вихід,
коли невідворотне лихо –
найліпша із можливих кар.

Тверді пласти - моя перина;
я не хорунжий, а сніжина,
яка з висот ультрамарину
спустилася на тротуар.

25-02-15

Чути співи з позаранку
Аж тремтить на вербі гілля
Це ж у моєї коханки
Відбувається весілля.

Мене зрадила Оксанка
Погрузився я у шок,
Розірвалась слабка ланка,
Розлетівся ланцюжок.

Мене зрадила коханка,
Розірвався ланцюжок,
Раз пішла в нас така п’янка,
Ріж останній огірок.

Десь там музика лунає,
В барабани сильно бють.
А що далі, й сам не знаю,
Сяду в барі та нап’юсь.

Через зрадливу дівчину
Став я пити та грішить.
Життя дало тріщину.
Моє життя по швах тріщить

Одружилася Оксанка,
Я зробив до прірви крок
Раз пішла така в нас п’янка,
Ріж останній огірок.
2014 р.

Було в мене таке діло,
Випить пива закортіло,
Тоді з п’яного угару
Сам подався я до бару.

Відчинив коліном двері,
З гаманця дістав папері.
До прилавку протиснувся
Там неначе схаменувся.

За прилавком нові лиця.
Посміхається дівиця.
Білі зуби, сама чорна,
Поворотка та моторна.

Кофта біла, чорна лента,
Ще й узори жовто-сині.
-Ти з якого континента?
Поцікавився в дівчини.

Подивилась вона ніжно,
Посміхнулась білосніжно.
-Я приїхала із Гани
Може чули, прошу пана?

Що ще можу додати?
Очі добрі та ясні.
Я такої красоти
Ще не бачив і у вісні.
2014

Баба Міла одуріла
Цапа подоїла
Наварила мамалиги
З дідусем поїла.

Кукуріку, кодкодак,
Замотався я домак.

Ой так, так, кумо моя, так
І я так робила,
Свого бика подоїла
Кума напоїла.

Кукуріку, кодкодак,
Замотався я домак.

Кума кумі порадила,
Якось ворожити.
Дідо буде свою бабу
На руках носити.

Кукуріку, кодкодак,
Замотався я домак.

Баба Міла вже присіла
На дідові плечі,
Розпарила грішне тіло,
Наче кіт на печі.

Кукуріку, кодкодак,
Замотався я домак.

2014

Хто висушить сльози
Прозорі, солоні,
Хто втішить вдовині
Ночі безсонні.

Хто заспокоїть
Заплакані очі,
Хто серця потішить
Сирітські діточі.

Хто скаже вдовиці
Ласкаве словечко
Притисне сирітку
До свого сердечка.

Хто хліба шматочок
Подасть сиротині.
О, Боже як важко
Живеться їм нині.

Вдовиці, сирітки,
Як стебла ранимі,
Градом побиті,
Вітром гонимі .

Вони потребують
Підтримки, опори,
Вдовицино горе
І наше то горе.

2014

Долоня в долоні - обійма , і тиша
Без слів розумієм німе забуття
Усе пережите у тиші читаєм
Скуштуєм у присмак - утіху гріха

Словами , віршами до тебе звернуся
Пером осягну всі свої почуття
Признанням відвертим стелюся , тягнуся
Щоб нам цілувать цю красу - у вуста

Осяжність , взаємність , спокус насолоди
В тобі відкриваюсь вогнем - пелюстком
Все більше , і ширше повітря вдихаю
Щоб бути до пари коханням - вінком

Долоня в долоні , у дотику - дотик
Рясні відчуття , непритомності стан
Поєднані разом , забуті для світу
Палають , не гаснуть любові - серця...
2013р.

Опале листя ледь тріпоче
На травянистім килимку
Дике кача сумно кряче
На підмерзлому ставку.

Із-за драча стара кляча
Сліпим оком позирає
Сухоребра, ще й не зряча
Ледве хвостиком махає.

А теля товсте, ледаче
(Кому везе, тому везе)
То приляже, то поскаче,
Траву морожену гризе.

Минає осінь, вже неначе
Стара зима в нас на підході.
То завиє, то заплаче
Сова мудра в димоході.

Зайчик грає на скоку,
Дурне теля жує мотузку,
Браконьєри на ставку
Підстрелили дику гуску.

А сьогодні вранці-рано
Кучугури намело
Десь в кущах там два фазани
Прячуть дзьоби під крило.

2014

Хлопці ватру погасили
На далекім плаю
Вже всю ниву покосили
До самого краю.

Йде машина коло млина
Колесами дир.-дир-дир
Несе Ганка до сніданку
Хлопцям сир, хлопцям сир.

Хлопці сіно все підгребли
Акуратно у валки
Поскладали біля верби
У копиці навилки.

Йде машина коло млина
Колесами дир.-дир-дир
Несе Ганка до сніданку
Хлопцям сир, хлопцям сир.

Хлопці сіно позвозили
Із плаю додолу
Поскладали, поносили
У нашу стодолу.

Йде машина коло млина
Колесами дир.-дир-дир
Несе Ганка до сніданку
Хлопцям сир. Хлопцям сир.

2014

С П Е К А

Липень місяць у розгарі
Вже й закінчились жнива,
А на небі ані хмари,
Вся природа ледь жива.

Нема паші, трава всохла,
Вяне квітка молода,
У ставочку жабка здохла,
Там вся висохла вода.

Жовкне листя на квасолі
Їй так хочеться дощу.
Бурякові грядки голі
Без них не зваримо борщу.

Не було такого зроду
Щоб в Карпатах всохло гілля
То помстилась нам природа
За забруднене довкілля.

На коліна станьте люди
Просіть в Бога покаяння,
За зневагу до природи
Всіх настигне покарання.

Спала спека, вітер вщух,
Сіло сонечко за хмару,
Ой, як треба би дощу
Хоч би там годин на пару.

2014 р.

ПЕРШІ ПОЧУТТЯ

Тебе до війська проводжала
І з надією чекала
Дівочу вроду як могла
Я для тебе берегла.

В ті весняні темні ночі
Вогнем палали мої очі
Мої перші почуття
Збережу на все життя.

Сподіваюсь не збрехав
Коли на вірність присягав
Перший раз ти мою руку
До серденька притуляв.

Не забуду я до віку
Нашу першую вечірку
Мене додому проводжав
Всю дорогу ти мовчав.

Йшли додому ми стежками
Ти мене обняв руками
На руки падала роса
Розцвіла моя краса.

В ті весняні темні ночі
Вогнем палали мої очі
Мої перші почуття
Збережу на все життя.
2014 р.

Давай залишимось на самоті
у спогадах весняної тривоги
Давай не будем "я" і "ти",
а лиш єдине "ми" утворимо з тобою.

Давай залишимось назавжди
в завісах ненадійної дороги
Давай ми зтворимо з тобою щастя -
весняне щастя, сповнене надією любові.

Давай залишимо з тобою знак
на всю сторінку голубого неба
Давай не буде більше "ні", "я проти", "щось не так"
... єдине "ми" і щастя нам відкриє двері.

2014

Не така я, не така я,
Як про мене набрехала
Моя подруга дорогая
Честь і совість розтоптала.
Тобі на вірність присягаюся,
То чому ж ти сумніваєшся?

Гітариста покохала,
Міцну ми дружбу завели
Мене подруга оббрехала
Від самих ніг до голови.
Тобі на вірність присягаюся,
То чому ж ти сумніваєшся?

Ой кохання, розставання,
Знову сварка, та знову мир.
То на вірність тестування,
Міцне кохання – мій кумир.
Тобі на вірність присягаюся
То чому ж ти сумніваєшся?

Не влюбляйтесь в гітариста
В нього струни за товсті,
Не влюбляйтеся в артиста,
В нього вітер в голові
Скільки раз я присягалася,
Скільки раз я принижалася.
2014 р.

Візьму циганськую гітару
Гай-ни-ни-ни, гай-ни-ни-ни,
Запряжу я гнідих пару
Та й полечу до дівчини.

Веселюся я з циганами
Гай-ни-ни-ни, гай-ні-ні,
Язиками полум’яними
Палають ватри вогняні.

Летить циганка в бистрім танку
Гай-ни-ни-ни, гай-ні-ні
Блистять очі у циганки,
Як дві цятки вогняні.

Запросив її до танку
Гай-ни-ни-ни, гай-ні-ні,
Летять іскри з очей циганки
Наче стріли вогняні.

Один циган із-за ганку
Гай-ни-ни-ни, гай-ні-ні
За свою табірну циганку
Показав кинджал мені.

Затремтіли в мене груди
Гай-ни-ни-ни, гай-ні-ні,
Бо цигани строгі люди
Зірвуть голову мені.
2014 р.

Я у долині погаслих вогнів.
Б’ють ручаї у цямрині.
І оживають на самому дні
чари минулого, мов уві сні,
вічні сомнамбули – тіні.

Відгомоніло її і моє
у недоказаній казці.
У сивині павутину снує
срібним узором моє житіє –
пізнє непізнане щастя.

Жевріє попіл, згасає вогонь...
Зайчиками позолоти
місяць сіяє у сепії скронь.
І опікає пожежа долонь,
неугасима на дотик.

Юне те диво моє лісове –
сонечко тепле і ясне,
поки ще казка у серці живе,
поки проміння не сяє нове,
поки вогонь не погасне.

Ватра дарує останнє тепло.
Все – як бувало раніше.
Вічне і віще між нами лягло.
Може і це не зі мною було,
поки не сталося інше?

Не проминає п’янке дежавю
очі у очі...
                              Луною
з марева ночі
                          зове гамаюн.
Може і це не по душу мою,
поки
               я марю
                              тобою?

                              2005

Вечоріє , сутеніє , нічка наступає
Сон до мене не приходить , сум не відпускає
Цілував би твої руки , ніжно обіймав би
Як би мав таку я змогу - вік не відпускав би

Де ти ходиш ? Де ти бродиш ? У якім дозвіллі
Не згадаєш , не відчуєш думи мої вільні
Як подумаю аж плачу , кляну свою долю
За що мені така дяка - любити до болю

Ладен все віддать на світі - щоб ще раз відчути
Подих твій , блаженства миті разом пережиті
Не пригорнеш , не почуєш як серденько б'ється
Як до тебе у надії - мов струмочок в'ється

Вечоріє , сутеніє , нічка наступає
Сон до мене все не йде , сум не відпускає
Стану за тебе молитись , просити у бога
Тобі миру , щоб у щасті стелилась дорога.
2007р.

На прощання тобі побажаю
Відпустивши свої почуття
Щоб зустрів на шляху половину
Для якої зумієш з повна

Пам'ятай ! - їх багато не буде
Тобі прикладом участь моя
Ти і сам вже напевно не знаєш
Для чого був потрібен і я

Все що винен мені я прощаю
Твою душу я зміг прочитать
Не сужу , на майбутнє благаю
Так не смій - бо у тебе сім'я

На прощання я буду мовчати
Залишуся із болем своїм
Пожалкую не раз - та надалі
Я не в силах ударів тримать

З миром в серці кохання втрачаю
Буду завжди тебе пам'ятать
Вже ніколи нажаль не посмію
Слів відвертих тобі написать...
2006р.

Душі осінні сновидіння
Октави молодих вітрів
Несуть минулі хвилі часу
Де в перше я його зустрів

Осліплений дурман травою
Я бачив розписом листок
Як це життя тебе прощало
Готуючи у рай квиток

Уже не зміниш , не повернеш
Я поряд був , любив як міг
Та мучать совість і сумління
Що не утримав , не зберіг

Пробач мені мою провину
Утрат дорога мовчазна
До тебе завжди серцем лину
Поки горить хреста душа...
2006р.

Відлітають дикі гуси під осінній марафон
Замітають жовтим листом - реквієм акардеон
Ноти в нотах зазвучали , ностальгією романс
Дні самотні зустрічали під вальяжний роверанс

Поміркованість у всьому , довгі ночі , томний сон
Витинанки , візерунки проявляються за склом
Під блискучим покривалом дрімотою вся земля
Доля з серцем розмовляли - воркотінням снігура

Непомітно в спілкуванні час біжить , іскрать сніги
У духовному єднанні ти , і зібрані думки
Затишок , сімейне коло , розуміння і тепло
Це найбільше в світі щастя - благодаті джерело.
2006р.

Понеділок: Дорога моя Яринко
Як-ся маєш, як живеш?
Розкажу тобі новинку,
Ти подруженько помреш.

Вчора вечером у барі
Підчепила джентльмена.
Віртуоз він на гітарі,
Та й похожий на спортсмена

Вівторок: Напросився проводжати.
Я звичайно не хотіла.
Став він руки цілувати,
Опустився на коліна.

Середа: Казав має думку щиру.
Назвав себе Віталієм.
Запросила на квартиру,
Обняв мене за талію.

Четвер: Та ж я дура рахувала,
В нього товстий…гаманець,
А сусідка розказала -
Збанкрутився нанівець.

Пятниця: А на ранок із вітальні
Кудись подівся амулет.
Просить в мене мій Віталій
Хоч три гривні на білет.

Субота: Розповіла кумі Ганні
Новину зовсім цікаву,
Бізнесмен у ресторані
Запросив мене на каву.

2014

Ви не смійтесь дураки!
Нарікає Ганча
Посіяла буряки,
Вродилось циганча

Повернувся муж з роботи
За півтора року,
Та циганча уже доти
Підросло нівроку.

А дитинча кучеряве,
Доглянуте, сите,
Личко кругле та чорняве,
Очі з антрациту.

Де ти його жоно взяла,
Питається в Анці.
-В огороді, як копала
Буряки на грядці.

Придивився муж добряче
На дитя з дивана,
І здалося ніби бачить
Цигана Івана.

Роботяща наша Ганча
Рекорди побила,
Бо на весні знов циганча
Капуста вродила.

2014

Зла сорока білобока
Сіла на калину
Принесла вона у дзьобі
Не файну новину.

А я слухав одним вухом
Що там за новина?
Якась дівка двадцятьрічна
Народила сина.

Породила та й повила
В пеленки дитятко
Всюди суди-пересуди-
Хто дитині батько?

А я знаю таємницю,
То моя причина
Ця дівчина двадцятьрічна
Ні в чому невинна.

Хто сказав, що то не файна
Сталася новина?
До дівчини йду негайно
Привітаю сина

Піду в сад я по калину
Квіточки біленькі
Привітаю я дівчину
Звеселю серденько.
2014 р.

Якось у неділю
Гуляв я без діла,
На лавиці в парку
Дівчина сиділа.

Сиділа, читала,
Книжку гортала,
На мене увагу
Зовсім не звертала.

Румянеє личко,
Русява косичка,
Губи румяні
Стулила сердечком.

Пройшов біля неї
До краю алеї,
А з краю алеї
Вернуся до неї.

Брожу по алеї
Знову і знову
Ніяк не наважусь
Почати розмову.

Нарешті рішився
Хоча й не відразу
Сказати до неї
Заучену фразу.

На краю алеї
Вернувся я рвучко
На пальці у феї
Побачив обручку.

2014

Моя мила захотіла
Вийти заміж з горяча
Придумала добре діло –
Зануздати багача.

Моя мила захотіла
Підтягнути талію,
Щоб на конкурсі краси
Заслужить медалію.

Давно знайомий тренер наш
Прочитав їй інструктаж,
Щоб покращити фігуру,
Треба скинуть кубатуру.

А щоб скинуть кубатуру,
Треба йти на фізкультуру.
Не поможуть ненажері
Вже ніякі тренажери.

Пішла Ганна в фінську сауну,
Та й попарилася,
Як залізла в срібну ванну
Розщипарилася.

Покохала Ганна пана -
Товстелезний гаманець,
А потрафила на Йвана.
Прийшов коханню вже кінець.

2014

нема
ні літа ні зими
нема
отак
стікають із душі слова
по склу
печать дощу і німота
нема
ні скла ні крапель ні дощу
печаль
малює мокру акварель
старе
у двері стукає оркестр
і миготить
видіння привид
міражі
чужі думки
і місяць тенісним жовтком
і час
висить
червона ниточка тонка
німа петля
ні сну ні снігу ні весни
нема
нема
метелик пензля по листу
пастельний звук
маленький принц чарівний Лель
троянда
лук
пришестя голосу і дзвін
на серці знак
лиш сипле ніч у жмені нам
зірковий мак

20.02.15

Він кохав а душа відлітала
Із його сильних , стомлених рук
Біла лебідь до неба благала
Не впади у обйма розлук

Мертва тиша вже тінями дише
І на скронях холодна біда
А мольба твоя праведна кличе
Хай побачить її сирота

Вона завжди поблизу блукала
Іншим чарам давала снаги
Згодом мовчки його зупиняла
Та не бачила серця іскри

Так весь вік то запалить , то кине
Дасть попити то солод , то сіль
Десь приправи додасть , десь обставить
А йому заспівали альти

Вже не жди , твоє листя опале
Поховали твій поклик байки
Той порив що стрілою вбиває
Мимо цілі летів , ти збагни...
2011р.

відкривайте мене в моїх посмішках сонцем цілованих
ніжних кутиках вуст до яких не торкнулись роки
ще у книгах у віршах на згадку колись подарованих
у бездонні очей і легкому тремтінні руки...

не вивчайте мене все одно залишуся загадкою
у тайнописі серця - акорди надривно сумні
я зостанусь для вас тихим світлом чи світлою згадкою
білі тіні і вітер гойдатимуть тишу мені...

я в ромашкових веснах напевно колись заблудилася
у смарагдовім царстві зеленої вічно сосни
мене тут не було я літала я просто наснилася
ви не вірте у дійсність яка роз_чаровує сни...

не шукайте слідів моїх марно вони ще невидимі
просто слухайте вітер і шепіт пшеничних колось
просто будьте душі моїй навіть на відстані вірними
пам`ятайте...та так... як нікому іще не вдалось...

Поцілунок приречений знати
Провидіння сипучих - пустель
Білий дим що нашіптує ласки
Ти готовий прийняти дуель ?..

Поміняти міраж на реальність
У словах втратить розуму - пил
Розміняти дитинство на юність
Та чи вистачить ? - зібраних сил..

Самоцвітом навколо принади
Бездоганне танцполу - паде
Душам нашим від них забаганки
Для кохання - взаємне , значне

Хочем долі стелитися рясно
Запивати холодним - вином
Без табу між собою вбачати
Постелити барвистим - рядном

Ми у двох голосисті октави
Ми приречені - поряд іти
Я без тебе несіяні ниви
Ти без мене - нестиглі плоди...
2009р.

Межа і міра – раціон,
бо більше домислу, ніж правди.
Ідуть торги, аукціон
ніяк не менше, аніж завжди.
Не зброя – слово, але біль
цілком реально дошкуляє.
Мов у розпечену купіль
душа оголена пірнає.
Її б чуттям – бронежилет,
щоб рикошетили образи;
до рук – заточений стилет,
разити погляди і фрази.
А уночі душа живе
у світі зоряної ласки,
де перемир’я снігове
ховає сон до міні-казки.
Перетинаються шляхи,
слова, бажання і надії,
а крізь віки летять птахи
послання миру від месії –
любити інших, як себе
(без благодійної подяки),
якщо лиш в серці не цабе
зарозумілої ознаки.

16.02.2015

Йдуть солдати біля хати
Пісеньку співають,
А красуні із балконів
Хустками махають.

Йдуть солдати чути кроки
Виправка відома
Через два неповні роки
Будуть хлопці дома.

Відслужили вже солдати,
Як і треба, чин по чину.
Скоро стануть до роботи,
Тільки трохи відпочинуть.

Їх не зрадили дівчата
Повзросліли наче дами,
Дочекалися солдата
Поєдналися серцями.

Чи говіння, не говіння,
Не збагне того солдат
Із великим нетерпінням
Шле сватів він до дівчат.

2014

Мій знайомий Василь Свистак
На любовні подвиги мастак.
Щоб зізнатись у кохані
Назначив зустріч він Оксані.

Їх знайомству в інтернеті
(Можливо навіть у газеті),
Щоб надати якесь значення,
Він рішився на побачення.

Тут і я додати мушу,
Як побачив Василь Ксюшу
Відразу очима закосив
Від надзвичайної краси.

Закоренілий холостяк
Витріщив очі як п’ятак,
Промовить слово не зумів,
Василь неначе онімів.

Сидить Оксана біля плота,
А Василь стоїть на проти
Ніби граючись в мовчанку
Так простояли до ранку.

Закохавшись у Оксанку
Таки рішився на світанку
На всі подвиги мастак
Сказати одне слово – «так».

2014

Десь там за водою,
Десь там за горою,
Там живе дівчина
З довгою косою.

Десь там за горою
Сонце зайнялося
Там живе дівчина -
Золоте волося.

Золоті косички,
Очі волошкові,
А її сердечко
Бється для любові.

Десь там над горою
Сонечко зависло
Пішла за водою
Вона з коромислом.

Гнучке коромисло
На плечі дівочім,
Косичка повисла,
Заплакані очі.

Чому у дівчини
Заплакані очі,
Розкрити причину
Дівчина не хоче.

2014

Які гарні зорі в небі
На тлі зводу голубого,
Та ще кращі очі в тебе
Моя дівчинко небого.

Нема в тебе золотої
Ні каблучки, ні намиста.
Ти зростала сиротою,
Тому совість твоя чиста.

Та головне мені не те
Скільки в тебе срібла, злата,
В тебе серце золоте,
Ти надіями багата.

Нічка темна, зоря ясна,
З горизонту сходить сонце,
А Оксана та прекрасна
Виглядає у віконце.

На дорогу виглядає
Омивають сльози очі.
Та ніхто з нас не вгадає,
Що на серденьку дівочім.

Засіяла наче сонце,
Засвітився мрії злет,
Появився за віконцем
Такий знайомий силует.

Страждала я, кохала я,
Виплакала ясні очі
Не спала я, чекала я,
Його до півночі.

А він чудак забув слова,
Які сам давав на ганку
Та я дурна, як та сова
Жду його до ранку.

Дивлюся я в віконечко,
Все його я виглядаю.
Зійшло вже там і сонечко,
А милого немає.

Чекати я втомилася
Прощаюся із зорею.
Лице моє омилося
Сльозинкою прозорою.

Вже погасла зоря ясна
Засвітилось в небі сонце,
А я бідна та нещасна
Виглядаю у віконце.

А на ранок моя мати
Принесла мені новину
Пішов милий захищати
Рідну батьківщину.

Нічка темна безвітряна
Вся зірками засіяна
Стоїть під грушою дівчина
Закохана, замріяна.

В небі зірки рахувала,
Помилилась? Нема значення.
Вона Йвана дожидала
На першеє побачення.

Серце б’ється, та стукоче
Бо хвилюється дівчина
Вона вірити не хоче:
Нема Йвана без причини.

А причина та поважна
Рятував Іван хлопчину,
Що катався легковажно.
Іван трохи не загинув.

На другий ранок наче птах
Летить Катя до Івана
Лежить Іван весь в бинтах
Ніжно дивиться з дивана.

Ти пробач мені Катюшо,
Що під грушу не зявився.
Рятував невинну душу,
Сам в лікарні опинився.

Соловейку, спозаранку
Перестань співати,
Бо розбудиш нашу Ганку.
Дай же їй поспати

Наша Ганка аж до ранку
В саду простояла,
Кароокого Іванка
Вона проводжала.

Проводжала, цілувала,
Сльози витирала,
Дала клятву, присягала,
Ждати обіцяла.

Присягнув Іванко Ганні
Присягнув народу,
Там у сотнях на майдані
Захистить свободу

А Іванку вісімнадцять
Від самого роду,
Своє щастя Іван бачить
У щасті народу.

Соловейку, спозаранку
Перестань співати,
Бо розбудиш нашу Ганку,
Дай же їй поспати.

2014

Якби ж мої думи
На лист написати,
Якби ж мої мрії
Знав милий читати.

Багато не хочу,
Про принца не мрію,
Я душу дівочу
Коханням зігрію.

Кохання, кохання,
Дівоче страждання
Простояла з милим
До самого рання.

А ранком Іванка
Вже потяг чекає,
Служити до війська
Іван поспішає.

Служба військова
Вояків гартує,
А в серці дівочім
Кохання нуртує.

Служи мій Іване
Старанно, дбайливо
Чекати я буду
Тебе не зрадливо.

2014

Як чудово, що корова
Є у мене у хліві.
Без корови – всім відомо
Важко жити на селі.

Вранці сіна, не полову
Понесу уверх двором,
Тоді сяду під корову
Я з емалевим відром

У корови гарне вим`я
Немов дитяча ванна
Повтирав я, та помив я,
Вийшло в мене бездоганно.

Надоїв відро до краю
Я парного молока,
А тоді віднести маю
До дитячого садка.

У сусідки малі дітки,
Та немає в них корови
Хай нап’ються і сирітки.
Молоко напій чудовий.

У корови кличка «Дама».
Як придумали чудово.
«Дама» нам неначе мама
Хоч насправді це корова.

Ой капуста качаниста
Широкого листа,
Засолила повні бочки,
Кілограмів триста.
Патисони, огірочки,
Та ще всякого соління
Роботящая ґаздиня
Сімї на зиму припасла.
Та ще з лісу принесла
Грибів білих повний міх.
Нанизала їх усіх
На капроновий шнурок.
Все розвішала в куток
Біля комина сушити.
Взяла в руки свої сито,
Ще бабусине корито,
Та й насіяла муки.
Вона знає своє діло.
Вже водичка закипіла,
Вже варені галушки.
Вся сімя до столу сіла
Взяли в руки виделки,
Приступили до роботи,
Тільки чутно ложок стук.
Їдаків в ґаздині рота
Й роботящих дужих рук.
А ґаздиня – добра мати,
Її би руки цілувати.

Вінок сонетів
1.
ми стоїмо на березі любові
і рук твоїх торкається рука
мелодію нам виграє ріка
і ми до несподіванок готові

час поверта назад на триста літ
та ні зо п’ять разів по триста
коли була вода у ріках чиста
не був таким холодним ще цей світ

а ми такі безпечні і наївні
(не мож судьбу купити на гуртівні)
про долю кожен мріяв нею снив

десь вчився і любити і страждати
як не потрапить в ревнощів лещата
ось наші кроки наче хтось спинив

2.

ось наші кроки наче хтось спинив
і береги освячені й омиті
такі короткі неповторні миті
за знайдену любов а не з вини

вертає час то ми про це молили
і мріяли про це ми в унісон
десь поцілунок мов дитячий сон
перед рікою ми здаємося малими

ще кожна хвиля щось шепоче хвилі
дивлюсь як вперше у зіниці милі
і добре знаю що не завинив

збігає знову ж та вода цілюща
і як нам зберегти її… тому що
з весни стежина стелиться до жнив
3.
з весни стежина стелиться до жнив
як мрії що несуть за океани
як в юності з любові наче п’яним
хтось зверху нам про зустріч подзвонив

і як тут на шляху не оступитись
коли найгарячіша в жилах кров
за мріями не бігти стрімголов
при виборі такім не помилитись

ось ти завжди красива й молода
переплетуться доля і … вода
а будні нам неначе дні святкові

і нам сміються зорі як блавати
ми ще вчимося світ розпізнавати
серця ж порозумілись на півслові


4.
серця ж порозумілись на півслові
ми перейшли уже чимало рік
але на цій нам зустріч хтось прорік
як відцвітали котики вербові

зректись не можна почуття такого
від погляду аж серденько щемить
спинися мите та бодай на мить
ні! більш не закохаюся ні в кого

нехай нам світить зірка світанкова
ми свого щастя віднайшли підкову
прийшли на берег щоби порадіти

змалюємо його в художнім стилі
є відчуття що ми уже стокрилі
та ми як ті малі маленькі діти



5.
та ми як ті малі маленькі діти
і що нам ті епохи і віки
вже знову ми на березі ріки
прийшла пора кохати і радіти

ось берег наш і наші небеса
і ми долаєм вже безмежні милі
ще кожна хвиля щось шепоче хвилі
надія наче зірка не згаса

надію перемножено на віру
немов уперше видихаю: в і р ю
а хвилі нас у даль у даль зовуть

ріка життя як океан в безмежжі
немов переплелась в однобережжя
проходять люди нас не пізнають


6.
проходять люди нас не пізнають
від наших кроків ожива каміння
ніхто не бачив ще його коріння
тепло воно вбирає а не лють

десь на ріці вже безліч є мостів
а нам одного нині забагато
хоч ми як люди мов птахи крилаті –
любові крила крила не прості

десь нас нема і нам не червоніти
хай луснуть усі заздрісники світу
земля благословляє нашу путь

та люди ми і десь між берегами
лунають хвиль низькі й високі гами
а десь вітрище і дощі десь ллють

7.
а десь вітрище і дощі десь ллють
та берег наш барвисто кольоровий
настояні на часові й на слові
надія й віра нам привіти шлють

вони переплелись навіки вмить
нехай хода ще наша не змужніла
та вже стежина вибілено біла
на ній слідів до тебе не розмить

ось літечко з весною вже «на ви»
і ми удвох нам день зійшов новий
його з тепла і пісні перелито

п’янить бузковий неповторний квіт
неначе вперше за мільйони літ
на наших берегах квітує літо

8.
на наших берегах квітує літо
уже серця на відстані руки
не роз’єднати їх через віки
ми хочем заховатися від світу

впіймати б ту одну єдину мить
щоб не уздріло нас те злеє око
знайдемо тінь під ясенем високим
удвох страждати легше… а любить

високі почуття поміж людьми є
вода всіх рік його вже не розмиє
благословила кроки зірка рання

завдячуємо їй за це щодня
очей твоїх не помічаю дна
і крізь віки іде до нас світання

9.
і крізь віки іде до нас світання
не думи час обходить а думки
водиці збігло вдосталь за роки
до нас іде сподіване кохання

що нам зійшло із першою зорею
засяяло у першім з наших слів
і кожен з нас його як вмів зігрів
та й оспівати спробував хореєм

спішили ми страждати і любить
якби тоді нам мудрості? якби
ми б зрозуміли – доля невблаганна

чому ж зіниці світять як вогні
не відпускає як живий магніт
твоїх очей глибокість океанна



10.
твоїх очей глибокість океанна
притягує і через сотні днів
і там вже на самому дні
є таїна як всесвіт невпізнанна

перепливає зустріч у життя
мов хвиля що зливається у хвилю
з тобою я дороги всі осилю
назад уже не буде вороття

на берег наш прийшли ми не даремно
бо він такий один на суші земній
як голос неповторний в голосах

і ніжний він і теплий і високий
а день благословляє наші кроки
і ясність наче зірка не згаса


11.
і ясність наче зірка не згаса
і зелен ясен легінь гоноровий
сховати хоче таїну любові
кохання ave1 лине в небесах

воно розпочинається з води
як нас благословляють у дорогу
так легше переносяться тривоги
і не страшний далекий шлях ходи

на ньому ще до наших берегів
дрібненькі сльози молодих снігів
невдачі стартів оплески завершень

з поміж дівчат побачив (не дружин)
під небесами тисячі стежин
омріяні в час успіхів і звершень

1 будь здоровий (з латині);



12.
омріяні в час успіхів і звершень
ці зустрічі і кроки ясени
десь кожен ними дихав ними снив
і кожне найсолодше як найперше

і є ще мить як день отой новий
ми прагнули його не відпускати
і вкотре ми прийшли щоби зібрати
ті чисті роси з першої трави

вернулися з віддалених планет
у високосний рік зродивсь сонет
і той рядок про осінь нашу першу

бо й через сотні літ в душі весна
знов береги що поєднали нас
сьогодні нам радіють як уперше



13.
сьогодні нам радіють як уперше
роса каміння води в берегах
у нас сьогодні безліч переваг
ми разом – це одна з найперших

і єдність вже дощами не розмить
нехай ще запитання в кожнім слові
(ні! забагато не бува любові)
переплелись серця і руки вмить

а хвилі все у даль біжать регочуть
і вже пів світа під покровом ночі
і ти вся неповторність і краса

вже не згорять слова оці високі
земля благословляє наші кроки
той берег наш і наші небеса


14.
той берег наш і наші небеса
ранкові роси ясени і трави
і наше щастя в надміцній оправі
надія квітне в наших голосах

через століття грози і вітри
стежину не сховають зі слідами
зернина кожна борг віддасть плодами
поллється ясність світла десь згори

мільйонний раз не йду – лечу до тебе
цілує сонце ліс гаї і небо
твоє волосся і уста медові

пливе між берегами наша путь
спиняємось щоби усе збагнуть
ми стоїмо на березі любові


15.

ми стоїмо на березі любові
ось наші кроки наче хтось спинив
з весни стежина стелиться до жнив
серця порозумілись на півслові

та ми як ті малі маленькі діти
проходять люди нас не пізнають
а десь вітрище і дощі десь лють
на наших берегах квітує літо

і крізь віки іде до нас світання
твоїх очей глибокість океанна
і ясність наче зірка не згаса

омріяні в час успіхів і звершень
сьогодні нам радіють як уперше
той берег наш і наші небеса
1.12.2014 – 30.01.2015р.р.

Феєрверком зорі , кольорова ніч
Заблукало серце в лабіринтах притч
Тліло , розгоралось , мерло в почутті
На твоїй долоні - у моїй сльозі

Як я хочу вірить , весь розвіять страх
Малювати відчай у чужих світах
Ставити питання для думок - чуток
Захист поєднати - у надійний крок

Спритним , першим бути - в радості , біді
Духом володіти у красі - душі
У ромашках квітах - тільки на любов
У житті твоєму - до кінця розмов

Зеленіє поле , червоніє мак
Мерехтить росою солод - виноград
Нам на зустріч ранок - променем жаркий
Нас вітає щиро - обрій золотий.
2013р.