Досі не знає ніхто до пуття,
як почуваються мерші.
Мушу прожити я інше життя,
поки закінчиться перше.

Поки ходили у парі одні,
си́ніли наші барвінки
і пролітали перервами дні
ради одної оцінки.

Я ще не їду у літо моє.
Ти ще стоїш на пероні,
поки фантазія раду дає
їхати десь у вагоні.

Може тому ти сьогодні така,
наче це літо останнє.
Любить розлуку недоля гірка
і ненавидить кохання.

Перегорнули сторінку свою,
наче щоденник закрився.
Я на пероні як двійка стою.
Ти у вікні – одиниця.

Доля й недоля обох не мине.
Поки ще підемо босі,
я умираю на літо одне,
ти оживаєш на осінь.

                              06.2015

Я піду в поля широкі
У просторі , у розлогі
Там розквітну у чеканні
У самотньому мовчанні

Оберу собі я квітку
Не яскраву , не примітну
А звичайну , колоритну
До очей твоїх подібну

В ній тобі я покажу
Як я трепітно люблю
Як стараюсь , бережу
Знаючи що не верну

І нехай усі це знають
Хочуть заздрять , проклинають
Їм в цій музиці не грать
Не звучати , не лунать

З того часу і до нині
Голос мрій , пісні пташині
Неба очі волошкові
Де усе віддав я долі.
2015р.

Де любов буя там нема мене
Де була вона там полин трава
Полонив себе , зачинив себе
Де знайшли обом там тепер одна

І не будить вже , не голубить вже
Шелестить листком над ручай струмком
Про минуле те , не забуте ще
Що пропаще в горі свого дива жде

Мариво чи ні ? У чиїй душі ?
Відірвало з корнем , рахувало дні
На кону тримав миті чарівні
Та не довелося , відібрали злі

Ось тепер стою в полі , у гаю
Декому цвіту , іншого сужу
Хтось ламає , гне , радісно йому
Все це не минає , за обох плачу.
2015р.

Сріблисті рибалки
виловлюють срібні підкови.
Вимовчує риба
свої недодивлені сни.
Лиш хвилька дністрова
то тут, а то там на розмову
прохлюпнеться:
"Сни,
ще до золота першого сни.
А вже як впаде
золоте ластовиння на воду
і день язиками
залиже прозорі вогні,
човенце знайди
біля нашого давнього броду,
а в ньому - підкову
на щастя,
на самому дні".

Півгодини як дощить,
Міряють плечима стіни
Необачні – там, за ними,
Арок вільних дефіцит.

Пуп’янок троянд не спить –
Він зомлів з часів заграви,
Не помітив, не сказали –
Півгодини як дощить.

Подощи іще хоч мить…
Ти візьми її у зграї,
Яка вище хмар злітає,
Й миттю там не дорожить.

Ти не бійсь, не зазнобить,
Лиш підкреслиш міць фонтанів,
Ниць спадаючих каштанів,
Вислизаючих з орбіт.

Протягнись коротка мить,
Дощ не знав такої слави,
Коли після віку спраги
Півгодини як дощить.

Лунає саксофону блюз
Спокійне узбережжя моря
Схід сонця ніжиться від іскр
Романтика бажань довкола

Крик чайки потривожив ритм
Погладив хвилю теплий вітер
Я віддаюсь в полон харизм
Окутаний в туману бісер

Прострація де тільки ти
З думками власними в розмові
У невагомості краси
Один в оточенні любові

Цей ритуал немов ода
Мов таємнича епопея
Як грішне для святого гра
У вірності душа лілея

Я цим всим завжди дорожу
Моментами вітань з собою
Я так кохаю , так живу
Забудусь , тай пливу рікою.
2015р.

Коли ти у блискучій ракеті емігруєш на Марс чи Венеру, я пришлю тобі місто в конверті із тонкого цупкого паперу - ти навряд чи захочеш втрачати ластовиння полтавських околиць, але дечого поза печаттю не знайдеш: несподіваний полиск сонця на широті тротуару чи на шифері від магазину, ледве-ледве окреслена пара, що лишається після хмарини – це усе не здолає сторожі міжпланетного злого метражу: атмосфера, густа і ворожа, суперечить земному пейзажу. Тут, повір мені, справа не в коштах; не сплануєш оманливу вилку, бо можливості нашої пошти не сприяють подібним посилкам.

Решта слів невимовно затерта, як ідея пуститися в мандри, тому просто очікуй конверту, що запахне найпершим скафандром.

11.06.2015, Миргород

Не поруч я , не поруч ти
Ще тягнуться до сонця пелюстки
Не чую я , не кажеш ти
Ще наша зустріч обира шляхи

Де я стою , там ти ідеш
Тобою марить а ти не ждеш
Чим я живу , ти не збагнеш
По течії один пливеш

Моя любов твоя душа
І не повторна , і не земна
Візьми її вона одна
Для тебе вічна за життя...
2015р.

Я, здається, в тобі потонула,
В очах бездонних кольору блакиті.
І та хвилина щастя вже минула,
Мені не вистачає тої миті.

Здавалося, що все було взаємно,
Здавалося, що сам цього бажаєш.
І погляди, і дотики приємні,
І руку ти мою не відпускаєш.

Гадаєш, це мені лише наснилось?
Самій на мить здалося, що я марю.
Та серце так шалено тоді билось,
Коли з тобою у тих "снах" літала.

Я вже зовсім не мрію, про "разом назавжди"
Ну а те, що болить - вже давно не завада.
Але ти б написав: "Привіт. Все чудово, як завжди",
Я б відповіла: "Молодець. Щиро рада".

Я вже знати не знаю, про наші розмови,
Хоч раніше була я їм рада безмірно!
Але ти б написав: "Привіт. Просто втратив дар мови,
Як дивився на тебе - ти була неймовірна!"

Я вже зовсім забула твої всі цілунки,
І не коле вже щоку брутальна щетина.
Але ти б написав: "Ти, напевно, чаклунка!
Бо як я міг закохатись у тебе, дитино?"

Усе вже забулось, спалились всі вірші,
Вже стертий твій номер і всі СМС!
Чому ж всі наступні у сотні раз гірші?
Для чого ж зустрілись? Який в цьому сенс?

Ну а я все пишу: "Маєш вільну хвилину?
Бо без тебе не настрій - суцільний мінор...
Слухай, а хочеш, розповім всі новини?"
А у відповідь чути один лиш ігнор.

Зійшлися восени, як чорнобривці зрілі
Одним погідним днем всі кольори зуміли
Ввібрати з дивини гаптованого літа,
Коли в нас не було і гадки, щоб зустрітись...

Приспів:
Бурштинові зірки накрили нас з тобою,
Відбившись у душі шаленого прибою;
А почуття зайшли з настояного цвіту...
Які ж вони терпкі ці доленосні квіти... Двічі

Розвісила пора мережку з павутиння,
Щоб не подумав хтось, що ми у чомусь винні.
Адже зайшли у цвіт якОсь так...ненароком:
Від погляду очей - до неземних потоків...

Приспів.

Такими різними були
Мої до тебе сподівання
Так високо вони пливли
Перетворились на картання

Було багато намагань
Зусиль потрачених даремно
Поділено важких страждань
Не попереджено завчасно

Зустрітих ранків самота
Мені все більше догоджає
Ця тиші виткана ріка
Від всього криє , колихає

Мені приємно зберігать
В собі змиритися з собою
Я мав можливість так кохать
Що залишаюсь вірним болю

Дві половинки , дві душі
Два голоси одної ноти
Розділені життям роки
Дві постаті по різні боки.
2015р.

Затямити, що свічі – це покута
за вишкірену ліхтарями ніч;

крокуючи асфальтом, не забути
затоптані піщаники узбіч;

спираючись на металевий костур,
читати мурашині письмена:

прийдешнє літо обіцяє простір,
який не забезпечила весна.

06.06.15

Привітався тихий вечір
Покликав у спокій
Не шумить могучий явір
У думці глибокій

Трави хвилями у полі
Не колишуть вітер
У розсипах ясні зорі
По небу мов бісер

Я із поглядом зустрівся
У ньому й згубився
Я до тебе доторкнувся
Із солодом злився

Це моє переконання
І моє плекання
Якщо любиться до рання
Це і є кохання.
2015р.

Любов душі окрилена
Проханням щирим молена
У пошуку схвильована
При зустрічі нескорена

Ти тільки сам знайомишся
Новому низько клонишся
Невинне пестить , проситься
І боязно , і горнеться

Озвуч свій приспів лагідний
Мелодією ваблений
І сонячний , і райдужний
Такий відвертий , бажаний

Стань піснею утішною
Піднесеною , грішною
І ніжністю , і ласкою
Йому , собі подякою

Така вона окрилена
Така вона заслужена
Така вона намолена
Відстояна , і скорена.
2015р.

По священній цій землі ступаю,
(до сосни зі мною притулись)
де були щасливими з тобою
в осінь пізню, в згаслий падолист.

Ця сосна - мов почуттів основа
(за слабке продовження пробач).
Вишиває тишу веселково
рідна школа, що ганяє мяч.

Все буяє ТУТ. У рідній школі
геніальні творяться голи,
і біжать мурашки мідночолі
по корі у зморшках догори.

Що вони знайдуть на тім верхів"ї,
відшукають що у вишині?
Чи важкі стежки ті, чи легкі їм?
Те вони розкажуть лиш мені...

Я тебе не бачив відучора
і відчув ТУТ, що люблю Тебе!
Де за мить мурашка мідночола
поцілує небо голубе.

25.05.2015

Мені хотілося палать
Пархать метеликом над цвітом
Мені хотілося згорать
У почутті що править світом

Те невід'ємне розділять
Давать із надлишком в дарунок
У тиші подиху шептать
Про наболіле із стосунком

Ти з розумінням пригорнись
Стеблом навколо огорнися
Уважно , пильно придивись
Назавжди загадай іскриться

Не будем думать , і гадать
Дорослі наші сподівання
Доручим долям благодать
Хай орошається коханням.
2015р.

Прохолодою ранку видінням зоря
Залишає безодні безкраї края
Забирає від мене твої почуття
Віддає на спочинок на довгі літа

Я побуду ще трохи у променях дня
Ненадовго забуду , прийму за життя
Я все знаю , я бачив , відкрила душа
Неповторних каскадів відрад визнання

Ми ще будемо разом та тільки не тут
Ми ще більше відчуєм сирітство розлук
Ми ще зможем літати , повернемо сни
До яких ми так довго торкалися тьми

За самотність мою мене повертай
Я той самий колишній квітучий розмай
Пригорни моє серце , мерщій оживай
Я в тобі , ти в мені , хай хоч пекло чи рай.
2015р.

Питай за все , питай про все
Відкрий мене з усих позицій
Кажи за все , кажи про все
Не приструняй своїх амбіцій

Потрібно спільне умножать
Знаходить плюси компромісам
І не судить , і не роптать
Допомогти розквітнуть квітам

Давай хоч спробуєм зібрать
За вітром ставити вітрила
Усе відкинуть , і кохать
У цьому й є любові віра.
2015р.

Хто каже, що любов
вмирає з смертю тіла?
О ні, вона жива,
її основ
неподоланна міра
росте вкорінена в серця,
у спомин, у природу,
у буття,
у вічних берегинях-матерях,
у колискових і п’янких піснях,
у мудрих закодованих казках,
у прадідівських вічних молитвах
і в дітях…

Як у прощанні ми прощаєм милих,
як думи й душі линуть в ирій,
як стогне кров у жилах,
як гусне подих…
мліє тиша німо –
любов болить...

Любов болить
печально і незримо,
пече утрата рідних,
забутий нерв
давноминулих днів,
кохання запізнілий віддих
і втрати відчай
і одчай незораних полів,
утім
отой відгомін щастя,
що цвіло колись
в тобі
там пломенітиме –
до віку.

О, Вічносте…
Амінь!

Ти був з народу , із простих
Таким звичайним світлим хлопцем
Всього сказати ти не встиг
Своїм гарячим , палким серцем

Ішов дорогою митця
Співав про вічне , наболіле
Гіркі слова , правда життя
Ти подавав за всіх як спільне

У приклад ставив багатьом
Як треба з совістю дружити
У тебе був один закон
Всім разом сторонитись кривди

Ти був і будеш братом нам
Хто розуміє , поділяє
Спочинь спокійно , знай і там
Про гідних пам'ять не вмирає...
2015р.

Опалого листу шелесту плач
Мене так втішає цей листопад
Гадає , плекає утішний прохач
Відволікає підбіркою здач

Гойдаються віти мов хвилі води
Виблискує сонце на краплях слюди
Я згадую в котре обійма весни
Яка запевняла що вічні в ній ми

А як ми любили цих зустрічей шарм
У ньому тонули розрадами карм
Ледь стримувавсь в грудях піднесений тиск
У цьому блаженстві зірвався той крик

Куди було бігти ? Кому розказать ?
Пустити побачить , розбите зібрать
Сполоханим вітром у вирій волать
У горі не впасти , за тебе стоять

Це просто отрута , підступність ярма
Я знову і знову наношу стигмат
У цьому живу , за кохання плачу
За випите щастя багато збагну...
2015р.

Я залишаюся таким
Що був до зустрічі з тобою
Я відпускаю часу плин
Пливе собі струмком водою

Дозволили себе віддать
На розтин каламутним кручам
І намагаємось вертать
Щось радісне буремним будням

Трагедія де тільки ми
Спокутуєм свої провини
Не сила забувати сни
Що відвертали від рутини

Любов з любов'ю розійшлись
Не поділили пил кохання
Змились дощами , зареклись
Згубивши спільні сподівання....
2015р.

Ти у мене є, а я у тебе,
і бринить на серці, мов струна,
нам один мотив співає небо,
дві душі - мелодія одна.

Ти у мене є, а я у тебе,
спогади коралями зберу,
пригорну, зігрію, буде треба,
я тебе і вдруге оберу!

Ми будуєм сходинки до раю,
із тобою поруч легко йти,
із мільйонів я тебе впізнаю,
на одній дорозі - два світи.

Хоч дорога непроста до щастя,
в хмарах загубилися зірки,
до любові, наче до причастя,
нас мелодія веде через роки!

2015

Відвідай спокою міраж
Сховайся у фантомі хвилі
Сам підбери собі типаж
Відчуєш з ним обійма тихі

У переповнених бажань
Дозрівші , соковиті злаки
Заручник власних сподівань
Ти гість у щирої подяки

Твій прейскурант посібник муз
Що знають де твої причали
Готовий залишитись тут
Відволікати пута смути

Тримайся , вороги не сплять
Їх неміч в ній одна причина
Свідомо стій , і захищай
Свої піднесені вітрила.
2015р.

Слідом моїм лягла пелина
Вирує пустелі пісків мілина
Давно я не чую того відчуття
Опало те листя , пропало дарма

І наче жалкуєм , і наче б назад
Усе повернути пустити в каскад
Та холод гуляє , сквозить по вітрам
Тепло не пускає забрать почуттям

Моменти розради , секунди бажань
Все менше і менше звертають згадать
Не хочуть повірить , не мають жалю
Усе їм під ризик довіритись сну

Я буду з тобою , ти будеш в мені
Бо тільки розлука дасть відповідь всі
Розставить всі крапки , научить цінить
Кому і для кого судилося жить...
2015р.

Уже не так оте дитинство,
як спомини останніх літ,
                    нанизуються,
мов намисто,
                       і тануть,
            тануть,
наче лід.

                  Одна роса...
Але нічого,
за чим зажурена душа.
Бо що там є такого мого?
               Хіба що пасія –
чужа?
                   Хіба що юні,
            молодечі,
таємні мрії?
                        І мета?
           І журавлині,
і лелечі,
і потолочені літа?

Усе лишилось за водою,
за плесом тихої ріки.
                 За пеленою,
за імлою
не розвидняються роки.

Не тішать сяючі усмішки,
і майже радісне лице
сумної баби, і острішки
смішного діда...

                     Ой, не це
           вертає те,
про що забули.

Зів’яла юності краса,
і очі виїла роса,
і одцуралося минуле.

І лиш ілюзії немає,
                    коли її
очам являє
               політ зорі
у небеса.

                              05.2015

Біла кораблетроща
серед хмар, серед хмар –
для землі все одно що
непомічений дар
чи розхитана вія:
дуне вітер, і ві-
тром назавжди розмиє,
рознесе швартові,
і поріже канати,
і затопить борти –

наче варто карати
за взяття висоти,
наче скоєно замах,
і ніщо – поготів
невагомий уламок –
не досягне ґрунтів,

тобто пройде повз очі,
як розвіяний пар,
біла кораблетроща
серед хмар, серед хмар.

13.05.2015

Ти наполеглива була
Олімп переконання
За все ти відповідь дала
Купила всі картання

Все нав'язала , піднесла
Немов йому це треба
Твоя зухвала маячня
Всьому його потреба

Завжди ти жертвою була
Любила так до болю
Під принципи усі лягла
Для власного , для крову

За віком старшою була
Тому і поспішала
Та от збагнути не могла
Любов не любить блата

А він в наївності своїй
Дозволив не перечить
Хотів - щоб не стирали мрій
Де він кохання пестить

Та де там , хто його питав
За нього краще знали
Тільки її щоб признавав
Частіше підливали

Раптово так скінчилось все
Хвилиною в секунді
Він не дозволив вкрасти те
Чим дорожив в розлуці

Таким повчальним став урок
Для вискочок мізерних
Не смійте свій стелити шовк
Де вас не ждуть - нікчемних...
2015р.

мій синій коню мій синій коню мій синій коню
лети галопом неси до сонця я не борОню
життя минає мій синій коню життя минає
немає вітру немає волі чудес немає

точи копита мій синій коню точи копита
вже наша воля на всіх майданах кістьми прибита
вже наша воля на сірих площах на всіх знаменах
чи підіймемо чи піднесемо чи ті рамена

мій синій коню гарячий коню іскриста гриво
якщо Вкраїна насправді вільна чом нещаслива
чом нещаслива чого сумує і гірко плаче
а хтось покірний покірно радить терпи козаче

а скільки ж можна мій синій коню уже терпіти
онуки просять батьки не можуть не вірять діти
неси нас коню де вольна воля під небесами
добудем щастя добудем долю Боги із нами

Давай розставимо крапки
У відповідях будем чесні
Всі визнаємо помилки
І змиримося у протесті

Не станемо шукати змов
Давай лишатися союзом
Втечем від свідчень , перемов
Бо тільки нам приймати градом

Буває різне , і для нас
Знайшлись турботи у спокусах
Всі вимоги лікує час
Усіяний в потугах - скрутах

Можливо це останній шанс
Нам зберегти , сильнішим бути
Тому тримайся , це за нас
Ще б'ються двох сердець молитви...
2015р.

Любов'ю зцілена душа
До неба в радощах злітає
Стає наївна мов дитя
Все потаємне відкриває

На сонці проблиск золотий
Тепла весіннього принада
Грайливий паводок стрімкий
Моя піднесена плеяда

Тону у цьому небутті
Розчулений таким видінням
Пейзажем міражу - красі
У захваті від гри промінням

Любов коханню донесла
Усі найкращі компліменти
Назад немає вороття
Тому хто звінко бив в куранти...
2015р.

У переспівах майська ніч
У солов'їв пора кохання
Сади розквітли запашні
Воркуємо і ми до рання

Так хочеться усе віддать
За цю блаженну неповторність
Молити бога зберігать
За надану життям взаємність

Колише вітер парку лан
Скриплять старезні крона дуба
І зорі сяють поміж хмар
В піднесенні сама природа

Ідем алеєю у двох
У вирі цього ворожіння
У радості душі їство
Один для одного спасіння

Яка ж чудова є ця ніч
Все в оксамитових плетіннях
Як я люблю тебе , і світ
Що нам відкрив талант прозріння...
2015р.

До ніг нових забудов
Кладуть віковічні дерева.
У кронах пульсує ще кров,
А вже помирати їм треба…
Багато прийшлося страждати,
Терпіть і чекать на віку,
В буревії спину тримати,
Подорожніх ховать від дощу.
Зеленими хвилями гралися,
Хто більше прихилить неба,
Із сонцем за обрій змагалися, –
Тепер їм нічого не треба…
Тут скоро зведуть хмарочоси
І паркінг на тисячу місць,
І питимуть пиво з анчоусами
Мешканці нових обійсть.
А може збудують кав’ярню,
Щоб тихо згадать падолист, –
Коли на душі часом хмарно
Так мало щасливих місць.
А кава, як сльози гаряча,
І чорна, як наша земля,
Дерева більше не плачуть, –
Листочком на мить стала я.
Дерева більше не плачуть,
Лише приходять у сни…
І душі шукають незрячі,
І прощу дають навесні…

2015

Темна нiч iшла через мости
Зустрiчать наразi заметiль.
Темна нiч спиралась на хрести,
Розлилась туманами довкiл.

Дибала туди, де вдалинi
Горизонт самотньо загасав,
Пильнували, блимали вогнi,
Вiтер днями сторожко блукав.

Нiч спустилась, темно навкруги,
Цiпенiє cвiт, лякає нас.
Нагадає знову про борги,
Тi борги, що вiддавати час.

Все переплелось - i cум, i страх.
Ще багато прагнень та жалю.
Стихло, причаїлося в очах
Не почуте - "Я тебе люблю".

14 листопада 2014 р.

Перетікає море в небо
На виднокрузі міражів.
Солона музика змиває
Із душ оскомину олжі.

Густими краплями на пляжі
Нептун поволі пише вірш
І хвиля хвилю накриває,
І слава гине не за гріш.

Холодні пальці піна лиже
І тільки сонячний бурштин
Чуття минулі зберігає
В застиглих вигинах краплин.

01-04.05.15

Тримай її ніжно,
мов спійману птаху,
що в руки тобі
віддалася без страху.

Тримай її міцно,
щоб вітру несила
зірвати любові
червоне вітрило.

Цілуй і лелій,
наче квітку весняну,
надійно тримай
свою жінку кохану.

І птаха віддячить,
розправивши крила,
бо справжня любов -
наймогутніша сила!

2015

Дорога до тебе,
мов стежка до храму,
мов хтось режисує
набридливу драму.
Невдалі сюжети
нудні до задухи!
На сцені акторка
заламує руки!

Дорога до тебе,
мов стежка до Раю -
ніколи не знАйдеш,
не дійдеш до краю!
Та знов репетируєш
завчені ролі,
немов приміряєш
украдені долі.

Молитва до тебе -
комедія й драма,
літають за вітром
буклети й програми,
незграбні актори,
незіграна п'єса,
де ти - вже не принц,
та і я - не принцеса.

2015

Уже в мені чужі зразки
Всі спогади заборонили
Вже інші ставляться пастки
Туди мій відчай заманили

І розумію - не втечу
Високі поміж нами брами
Жалкуючи я рву чеку
Зриваючи потуги зливи

Така потреба , струсу тиск
Вся вивертає лави смута
Ти вибач - невичерпний крик
Мене здолав , вже карта бита

У виборі я буду сам
Занадто правильно картаю
Був ціллю грізним полюсам
Хай заметуть - мою принаду...
2015р.

Друзям-пеемівцям

У вірші навстіж
не зайдіть намарно,
у серце навстіж -
в обрисах обрАз.
Дочитані зірки
і нашим кармам
відкриють щирим відблиском
анфас.
Гортаю тишу
в палітурках міста
без добрих і фальшивих зауваг,
бо кожне слово,
як і ми, не дійсне,
коли в галопі
злякані дива.
За вікнами метуть минуле мітли,
на світанковім вибарвивши тлі,
що тиша – драма,
але та, у світлім,
перейнята у Бога,
при столі.
Без неї нам –
сумне жебракування
самих у себе
для блаженства літ.
У вірші навстіж
не зайдіть востаннє,
у серце навстіж
відшукайте брід.

2015р

Отримана за копійкову суму
на ринку в нещасливій стороні,
постійна звичка ставити під сумнів
ні разу не допомогла мені.

Я міг би лити цілі ріки ртуті
(мовляв, не бачу леза у воді),
але я вдячний продавцям-банкрутам
за те, що розвели мене тоді.

30.04.15

Замурований світ поцілунком крізь час -
Незакінчена сага кохання
Поділив мою молодість зречений страх -
У видінні прийшов мов вітання

Я чужий у своїх успадкованих втіх -
Безтурботність вирує по хвилям
Новина відняла , підняла з небуття -
Усвідомлений крах сподівання

Підтасований хід , потойбічний підхід -
Надприродні можливості мраку
Цей кривавий відбір сльозогінних послів -
Поминати грановану дату

Один одному хто ? Де у місій нутро ?
Чим спокутуєм наші провини ?...
Не ходи , не шукай бо не знає ніхто -
Це загальна властивість доктрини

Розумію і сам - благодійний вівтар ,
Спроба пострілу в віддану душу
Ти чекай , приручай хай чаклує відвар -
Зцілить нами невтішну родину...
2011р.

Вам молодим вітальний лист -
Від нас у день святковий
Хай щастя вам дарує рай -
Взаємний , і казковий

Ідіть у парі по стежкам -
Які постелить доля
Шануйтеся в житті і вам -
Відкриється дорога

Там тільки ви , ваші сліди -
Все що пройти прийдеться
І нагороди , і труди -
Усе прийміть від серця

У почуттях своїх цвітіть -
Ряснійте у смереках
Добро , тепло батьків цініть -
Відроджуйтесь в лелеках

Хай вам кохання принесе -
Взаємності в турботах
Добробуту щедрот зерно -
Примножиться в доходах
2013р.

Подаруй мені фарби - кольорові мазки
Намалюй подих теплий - падінням води
Сріблом гладі пройдись по спустошеним дням
Напиши оду вільним - дозрілим серцям

Покажи глибину , широту , висоту
Найсолодшу у світі медову нугу
Шанс останній даруй , не дозволь потопить
Породи зірку нову хай живе , хай горить

Як не хочеться ставити крапку в кінці
Розтягну полотно на своєму житті
Нанесу , погрунтую на контур , на штрих
Хай історія твору порадує всих

Покоління нове хай оцінить пейзаж
Мов живі водопади там іскри блищать
Романтична взаємність , лебедині слова
Тільки автор і знав - він писав , чи душа.
2012р.

В її літа , в її світа
Прийшли глибокі сподівання
Її любов , її весна
Тече у руслі до визнання

Вона сама , вона одна
Все тільки в мріях оживала
Вона для нього пелина
Проста , звичайна мелодрама

Так рік за роком і плили
Найпотаємніші картання
Вітри пісками замели
А час не визнавав благання

У незасвідчених словах
І погляд ніжний бірюзою
У не почутих загадках
Сезон дощів - іде й зимою...
2015р.

Яблук нектар на вологих губах
Мої поцілунки хвилюють тебе
Приношу тобі подарунки у дім
Щоб завжди всміхалося щастя у нім

Ти подих весінній , літа тепло
Плодами осінніми повне руно
Плакуча сопілка , веселий струмок
Променя зайчик , пахучий цвіток

Крил моїх сила , душі глибина
Серця гарячого чиста сльоза
Тобою пишаюсь , тобою живу
Своє найдорожче кохаю , люблю.
2014р.

У день одна , в ночі сама
Чекає так що мліє
Помітно на очах згаса
Хоча душа ще тліє

На людях радісна , жива
Та посмішка не щира
Від не роздільного вмира
Хоч вірить - що потрібна

Стоїть мов статуя - скала
Обвітрена , забута
У ранах вся скалічена
Мов божевіллям скута

Від холоду ознобом б'є
Тремтить , вже майже крига
З останніх сил в надії жде
Все марить - про вітрила

У вічність поспіхом душа
Митарствами розп'ята
На землю падала сльоза
Під іменем - подяка...
2013р.

Криштальна чистота простору
Велична висота небес
Краса природи не повторна
Нас спонукає до чудес

Весна завжди приносить радість
П'янку колиску почуттів
Серцям блаженним добра звістка
Мотив повінчаних вітрів

Як літо променем ласкає
У ніжності тендітних рук
То голуб голуба вітає
Не знаючи розлуки мук

Барвиста осінь підсумує
Сплете гармоніям вінок
Одне для одного врятує
Постелить при потребі шовк

Зима зустріне , все остудить
Збере у коло всю рідню
Онук спитає , син обійме
Піднімем люба - за сім'ю.
2013р.

Зажатий , скований , замкнутий
У суперечках бунтівних
Попав під вплив за власне кредо
У роздумах - всім помічник

У театральній постанові
Відведена пророча роль
Умієш високо літати
Зумій упасти до долонь

Закони писані богами -
Не знати вам як не грішить
Коли вже любиш до безтями -
Себе не зможеш зупинить

Біжиш , спішиш , усе на осліп -
Забуті друзі , і рідня
Усе байдуже , одні ті ночі -
Дають наснагу для життя

Мені судилось пережити -
Піднятись , впасти , закусить
Омани опій залпом пити -
Без слів ридати , і прощать...

Безнінна участь розпізнати -
Земне тяжіння подолать
Не варто тим у світі жити -
Хто не спроможний покохать...
2012р.

Я не знаю, скільки відміряно просто йти;
я тим більше не знаю, скільки відміряно бігти,
(а зупинками – розшифровувати мегаліти,
у шифровках шукаючи дороговказ до води);

я не знаю нічого про будову крил:
серед пари личинок не можу вгадати, котра з них
вознесеться метеликом, і що за подразник
чи дефект, чи недосконалість звичних мірил
спонукає на сумнів, як лемінга – на стрибок;

я не знаю, скільки врешті лишиться кінцівок,
обезцінених вигуків та зізнань самоцінних,
неважливих чернеток та змілілих заток;

я не знаю, чи варто звертатись до тебе на ти,
я не знаю, як ти ставишся до панібратства,
кого саме вважаєш тимчасовим баластом,
а на кого уважно дивишся з висоти;

я не знаю, чи можна визначити процент
благодатної лексики від монолітної мови;

я не знаю, чому ти не допоміг Іову,
я не знаю, чи потім ти пожалкував про це;

я не знаю, як саме трактується буревій,
у якому гинуть голодні мідні терміти;

я не знаю навіть, чи хочеш ти переборщити,
розсипаючи камені по дорозі моїй.

19.04.15