Любов живе у тих серцях -
Що вміють відчувати
Що знають ціну за ні , і так -
При бідному , і в знаті

Любов дає шаленну міць -
Велику силу волі
Ти можеш в небо полетіть -
З скали пірнуть - у воду

Своє ти будеш боронить -
Відстоювать до крові
Щасливим в злагоді прожить -
У радості , і горі.
2011р

Той вітер - що тривожить спокій
Проник у душу запальний
Не дав забути солод , муку
Твоїх обійм - букет німий

Смакує знов на повну силу
Весни - принади аромат
Малюю гаммою натуру
Де сам собі і хід , і мат

Вином приваблюєш , мускатом
Все тішиш вродою себе
Пробач - мене всього дістало
Учуся гнів не підпускать

Не вболівай - тобі не варто
Я досить лаконічно , сам
Та пам*ятай - тому відкрито
Хто від любові - міг вмирать.
2011р

Слова твої - ворожа сила
Прозора інію вуаль
Мов привид - поламавши крила
Летять у невідому даль

Тінь темряви в тобі блукає
Смакує горечі - мендаль
Зарозуміла , пил пускає
Гримує щастя -ніжну лань

Ти служиш їм - піскам оману
Голодним звірям , крихтам цнот
Споїли люті цукат - напоєм
Готують свято , обряд украть

Я не змирюсь , не поклонюся
Повстану сотнею причин
Жива іще у світі сила
Що розганяє - хижий прит.
2014р

Я витягну , спасу з полону
Орду ворожу спепелю
Всим покажу - блакитні очі
Які без пам'яті - люблю.

Поминальна горить свіча -
Холод тіла , молитва болю
Розпливаються небеса -
Віддають свою тугу - горю

Нескінченний потік життя -
Притаманний людському духу
У яких вівтарях душа ? -
Чи долала удар закону...

З ким ти плачеш ? Чиї вуста ? -
Прошепочуть для тебе тихо
Чи знайома тримбіт журба ? -
Що навколо лунає - дико

Сивиною мої літа -
За тобою ідуть , існують
Ще гаряча гірка сльоза -
Хто живий - того мертві чують.
2014р

Як би ти знав ! - як я чекав
Тодіб і не торкався
Як хвилювалася душа
Осліплена - від щастя

Як би ти знав ! - коли втрачав
Тоді б і не вагався
Мене ще носить плоть жива
Зневірена - та власна

Як би ти знав ! - яким пером
Писалася ця доля
Ти б не цурався мій герой
Бо ця любов - прекрасна

Мені в перед , тобі назад
В житті усе складніше
Учора тут , а завтра там
Шукаю сам - те вічне...
2014р

Серед звичних днів - я її зустрів
Фарбами небес , кольором снігів
На ранковий сон - місяця хода
На святковий стіл - серця почуття

Очі голубі - крила висоті
У видінні лине - магія весні
Хто ти є така ? , як твоє ім*я ?
На яке прохання ? - відповідь знайшла

Я любов твоя , сяйво хрусталя
Я дарунок долі , я твоя душа
Запали мене , підбадьорь вогонь
Щоб могли зігріться - тисячі долонь.
2011р

Деб за тобою я не йшов -
Деб я не був , когоб не слухав
Я вірно бережу любов -
Що долею - була почута

Мій найдорожчий серця дар -
Моя покірності - соната
З тобою забува печаль -
У первоцвітах - квітів дяка

Ми поруч будемо завжди -
Краси повінчані - перлини
Тобою ткані пелюстки -
Підібрані - рідством родини

Ти головне що в мене є -
Я свідчу - перед богом
Моє ти сонце золоте -
Весь світ підтвердить - хором.
2013р

я душу заховаю поза часом
що сиплеться крізь пальці як пісок
і буду насолоджуватись щастям
тоненьким як дитячий голосок
і буду завмирати вже при згадці
твоїх слідів у золоті заграв
твоїх зникань у всюдисущій мряці
чи слів яких ти вкотре не сказав
я зможу заховатися надовго
лишаючи на корах письмена
і щиро-щиро гомоніти з Богом
про найдорожчі серцю імена…

Згадай мене - це так важливо
Той наш вечірній зорепад
Згадай мене - тримає міцно
Хоч мусить повернуть назад

Кохання крихти підбирає
Що тут лишилися - слізьми
Голубить , пестить , пригортає
Букетом квітів - все прийми

Все так чудово починалось
Зрослось , з'єдналось , заплелось
Без сумніву усе сприймалось
Хоч і не легко - довелось

Знайшли дарунки розуміння
Усе гаразд , усе віват
Та ти пішла у світ видіння
До запитання - адресат.
2014р

Чи я живу ? - і сам не знаю
Чи зможу я ? - питання ще
Згадай мене , я так благаю
Хоч мрією - дозволь іще...

на(тому)місц'у(де)пожеж(у)по(го)лосо
(се)щеб(опила)деровіїєм(окос)у(по)миру(от)
иорла!
грид(мови)і(по)міче(мови)д(озне)мог(задмух)о(ти)
(щир)и(тис')у(ка)лино(чу)і(на)поріг(вас)вишу(като)
й(се)берв(зна)д(у)ти(мер)щиїй(одлий)се(орни)
дивач(не)ще(не)є(потвой)є(те)мін'(вина)го(рід)
не(міт')у(то)й(за)різ(рид)ли

туспам'ята(й)телануро?

Сонце, сосни, крила за плечима,
гайвороння світле вар'єте.
Ми до себе свято запросили
і чекали - ось воно прийде.

Та не вийшло, не розквітло свято,
тільки запалало - зацвісти,
як його нещадно стали рвати
із мого минулого дзвінки!

Пуп'янки, суцвіття шматували,
із доспілих ягідок пиріг...
Сподівання збігли за тумани,
парус мрій у вітрі битви зліг.

Чи фатальні рани, чи летальні -
спорожніє намірів казна,
і кохання - у часу лікарні -
виживе,одужає хто зна?

Та раділо сонце, бо не злими,
щоб не затужити уночі,
по шматочку свята понесли ми,
ти - в долоні, я - у кулаці.

22.11 - 11.12.2014

У найтяжчу хвилину,
Як зрадить ота, красивіша,
Як у сосни стежинка
Заведе тебе десь далебі…
Я до тебе прилину
Всією чарівністю вірша –
Я для тебе не жінка,
Я – все те, що найближче тобі…

2014

Уже зима – направду, без олжі.
На голих вітах – білі еполети,
а по землі звиваються вужі,
ховаючись у зоряні намети.

Приходить ніч – у колі сновидінь
знаходить тишу колотнеча руху
і місяць срібний наганяє тінь
на повів кур, майбутню завірюху.

Похолодало – Цельсій йде униз
шкалою перестудженої ртуті,
а десь у лісі рудуватий лис
шукає літа запахи забуті.

Замкнулось коло – фаетон життя
вертає на забілені дороги,
де зверху чисто, а внизу сміття,
що залишили попередні дроги.

Уже зима. Така-то новина.
Переживемо – мусимо узріти
пришестя миру, щоб ота війна
не опалила ще й весняні квіти.

12.12.2014

Ти без мене, я без тебе -
дві сніжинки в білім небі.
Поки краплею постанем,
нашим буде білий танець.
Перш, ніж краплею зіллятись,
станем серцем розмовляти.
Поки станемо ставати,
будем тихо розтавати.

Коли танути ми будем,
сніжне різьблення забудем.
І у сонячнім промінні
станем іншим устремлінням.
Суне сива хмара тінню,
наш політ - лише падіння.
Ми хмаринкою легкою
в небо злинемо з тобою.

Ти без мене, я без тебе -
дві сніжинки в зимнім небі.
Там, де нас морозом ткали,
ми молитвою постали,
блиском іскорки легкої
тихо линем чистотою.
Щоби білий світ укрити,
з небом будем говорити.

12.11.1012р.

Вже мій чуб, вже мій чуб - поле припорошене,
І на нім чорноти майже і нема,
Мов прийшла, мов прийшла, мов прийшла непрошена
І укрила снігом голову зима.

Я струсити хотів, та не осипається,
Потім пробував змить весняним дощем.
Тільки вже чорнота більше не вертається,
А пороша свого додає іще.

Красне літо навкруг розквітає звабою
І природу усю зеленню вгорта.
Лиш моя голова білою кульбабою
В соковиту траву тихо обліта.

7509 р. (Від Трипілля) (2001)

Цвіте терен,цвіте вишня
Тай горя не знають.
Заспівають горленята
Бо Світ Божий мають-
Прийди,прийди козаченько,
Як сонечко сяде,
Розкажи своїй миленькій,
Яй палко кохаєш!

Ти не моя!
В веснянім цвіті квітів
Біжиш босоніж
З вітром навмання
В зеленім платтячку
В оранжевім намисті
О Сонячна дівчина
Омріяна моя.

Прийди до мене Лано увісні!
Запрошую тебе.Тож не відмовиш Ти?
Я хочу голос твій почути на весні
І руки-лучики твої,теплом відчути.
Сонце миром лик твій осяє!
А Місяць косу ніжно осягає!
В очах блищать сузір"я Браття!
В устах - троянди ароматн і почуття!
І прошу я так мало! І так багато.
Відчути ніжність,поєднати подих
І слово подвоїти у тобі строкато,
І разом вилетіти в рай несамовитих!

Воркує джерельце,прохолодою вітає
І зайчики по каміньцям стрибають.
Виблискують,срібляться їхні спинки.
Напийся, друже,смачної водички
Хвостом засмикала проворна трясогуска,
Ковтнула крапельку і юркнула,голубка
Клубочком згорнений під камнем вужлик.
Усе переплилось у материнський вузлик.
І платтячко зелене і сузір’я квіту.
Ой Мавко,чарівниця лісу,
Як Лель тобі загра в сопілку
Ти вмить прийдеш і сядеш на бугрівку.
Зелені очі глянуть,як смарагди.
Ах! Серце тьохне і заплаче.
Заплаче,бо не бути нам до віку
Як файній Мавці в роду чоловічім.

Я так Тебе люблю,що вже Тобою дихаю!
Я Лану-Матінку і Орія молю.
Хай мить кохання вічностю розшириться
І Долі наші мов голубки зрідняться!
Розтанула пороша,Світ знову розквіта.
Ланами йде Макоша,сестра Сварога,Долі ворота.
Нехай життя в вишневому розквітті
Оплідниться бджолиною несамовитістю.
Красива пісня гордості і вірності.
Нектар і аромат-як Слава ніжності.

Я знаю – ти не мій!
У ролі Казанови…
Звабливий, наче Змій,
Когось морочиш знову.

Полегшено зітхни,
Чому сумна така?
В мої приходиш сни…
Чекаю ще дзвінка…

2014

Загублений серед змагань
У естафеті - серед клонів
Ти співучасник покарань
Відірваних - від власних корнів

Тобі доводиться вивчать
Рукописів найкращі тези
Щоб не повчать - застерігать
Доводити - думок помпези

В цій метушні ми всі митці
Баланс шукаєм - протиріччям
На полюванні , у війні
Стоїм у черзі за визнанням

За щоб ти долю не корив
Оціниться все - по заслузі
Когоб до себе не хилив
Дістанеться багацтва - в скруті....
2009р

Я люблю, коли сміється сонце,
променисто бісики пуска,
й бешкетує вітер у волоссі
і коли в руці твоїй моя рука.

Я люблю, коли квітує небо
барвами вечірньої зорі,
я люблю, коли я біля тебе,
й коли ти всміхаєшся мені.

Я люблю, як зеленіють трави,
як стиха плаче дощ, сумує ліс,
люблю коли шепочеш ти: "Кохаю"
і витираєш на щоці струмочок сліз.

Люблю тебе, бо ти в житті моєму,
люблю життя, бо в нім присутній ти.

А ось і грудень. Вечоріє,
а тільки п’ята на стіні,
де час в годиннику маліє
і скніє тінню у вікні.

І куций день кульгає тихо,
приспавши люту заметіль.
Юги дрімає біле лихо,
пряде поземки у кужіль.

Та прийде час – попустить узди
і сніговії, пси-вітри,
нагонять у намети тлусті
із висі зронені сніги.

Декада перша – увертюра
холодним зорям уночі.
Ще надокучить теплолюбам
зиму лякати на печІ.

08.12.2014

Ні нарікання, ні образи, ні жалю...
Зима штрихами замалює літо.
Сніжинок у долоні наловлю,
Як цвіту із дерев.

Несамовито
Завиє хуга,
Затріщить мороз,
Сади одягнуть убрання вінчальні.
На клавесині вітер-віртуоз
Зіграє світлу музику печалі.

По вицвілім небеснім полотні
Вечірнє сонце скотиться горіхом.
Прилине спогад, наче уві сні,
І я у ньому відшукаю втіху.

Сніжинки кришталеві у руках
Внесу в тепло затишної кімнати.
І будеш ти у серці та думках,
Бо я тебе не зможу не кохати.

27.11.2014р.

Ти потрібна мені. Уночі,
Коли темрява Світ вкриває,
Ти потрібна мені. Живучи
Без Кохання - мене немає.

Ти потрібна мені. Удень,
Коли містом снують мурахи,
Ти потрібна мені для пісень,
Є потреба така в невдахи.

Ти потрібна мені Завжди.
Щоби серце билось гучніше,
Ти потрібна мені. Прийди,
У серце і мозок віршем.

Ти потрібна мені. І край!
Поза логікою, водою,
Ти веселкою ніжно ступай,
Бо сумую я за Тобою.

Ти потрібна мені. Звучи
В моїм серці струнами ліри.
Я торкнуся тебе, йдучи
Назавжди, як не стане віри.

Ти потрібна мені … Дзвени,
Коли прийде мій час останній,
На самій верхівці весни,
Квітом пам’яті буде кохання…

Ер аст Іваніцький 14.05.2013р.

Був шлях і крок під полум`ям багать.
Була печаль - як ніч – густа і сива…
Була любов - окрилено-красива…
І спокій був, як Божа благодать…
Було усе. Усе уже було…
Перецвіло з весною, відбулося…
Вже пахне хризантемами волосся,
Осінній сум лягає на чоло…
Чому душа не вірить в це? Чому?
Пісні римує, розсипає ноти…
Наївна і закохана достоту,
Веселки в`яже зоряні йому…
Бо що їй дощ і що їй листопад ,
А чи років вервечка стоголоса…
Біжить кудись - розхристана і боса -
У синь, у сон, у свій едемський сад…
Життя ж не повертається назад ,
як їй здалося…
2014

Серце й Сонце: синоніми мабуть,
Однаково гріють і світять так само,
Єдине, – що Сонця не можна звабить,
Звабити ж серце можна піснями.

Зваблене серце, мабуть, тепліше,
Ніж тисячі Сонць, і світить краще,
Ллються із нього і кров, і вірші
Без запитань і пояснень – навіщо?..

Просто тому, що не шкода крові,
А, як віршів не писати,
Розірветься Серце, як зорі зверхнові
І все-таки...буде кохати!!!

Ераст Іваніцький,

Хризантемна, мамо, осінь.
До осоння - пелюстками.
Знаю: серце сонця просить.
Знаю: зимінь йде стежками.

День який! То літо, мамо,
Наше, "бабине", для втіхи.
Розпогодився гілками
і горіх,
кладе горіхи.

Жук малий бреде в долонях,
взявши крила наопашки.
День який солодкий, мамо!

Чом же пелюстково, важко?

Недопите моє глясе,
В шибку стукає ніч і злива,
Я тобі дозволяю все,
Молода ти моя, красива.

Нагромадила купу слів
І у двері пішла відразу.
Я прощати завжди умів,
У собі не ношу образи.

Наздогнавши твій силует,
У дощі притулився станом,
Ну а потім ми тет-а-тет,
Ніби вперше чи у востаннє -

Поскидали плащі на стіл,
Заважає білизна в ліжку,
Буде шал, буде танець тіл
І по спині - нова доріжка.

Недопите моє глясе,
В шибку стукає ніч і злива,
Я тобі дозволяю все,
Молода ти моя, красива.

Я прощаю тобі усе -
Ще орел, але в сивім пір"ї -
Недопиту в кафе глясе,
Нігтів слід по душі і шкірі.

7509 р. (Від Трипілля) (2011)

О Боже мій, а я ще й не жила,
А я ж лише «зализувала» крила,
Які недоля прикра обпекла,
Які неправда чорна обпалила…
А я лише у царстві тіней злих
Шукала світла, щоб донести людям.
І цвітом опадав з грудей моїх
Жертовний вірш, немов якийсь приблуда…
А я себе палила кожен день
(Коли болить життя – то душу чути),
То крила виростають у пісень,
Які несеш у пекло для спокути…
Мій шлях – то траєкторія листка
Осіннього, віднесеного вітром…
Для цього світу «зовсім не така»,
Сльозу сховаю в душу і…не витру…
Нехай гірчить всім атомам єства,
То й віршам надто солодко не буде…
Лечу кудись…обпалено-жива…
Прощайте, люде…

кінець

Мені так хочеться ізнов
Пірнути у твої долоні,
І там притихнути. Сторонніх
Не чути звуків та розмов.

Тоді самотність утече
У сіре завіконня дому,
І десь на обрії блідому
Невтішним виллється плачем.

Холодним подихом зима
На склі напише криптограми,
А те, що станеться між нами,
Сховає ночі бахрома.

25.11.2014р.

– Мамо, а правда, що кожній з родин
Діток приносить лелека?
[слизька необхідність штучних тканин
стискує злегка…]
– Так, доню, правда! – Кажуть з новин.
Мама нам теж казали:
Коли не було ще штучних тканин,
Частіше лелеки літали.
І кожна пташина несла під крилом
Кохання новим родинам…
– Скажи мені, мамо, якщо так було,
Навіщо створили тканини?

Негадано-неждано феєрично:
раз - призабута тога королеви,
два - ліхтарі туманно-опівнічні,
три – розімліло-муркотливі леви…

І висота, неначе, й не захмарна
у порівнянні доль і п’єдесталів…
Ніч, тет-а-тет у затишній кав’ярні,
неспішні фрази, усміх з-під вуалі,

бій дзиґарів на ратуші, мов титло...
летючий простір білої карети,
на східцях доторк рук, і уст, і… світло
в торбинці спогадів - приємне і шляхетне.

2014

Коли говорять, – на коня –
це означає – на прощання
висловлювати побажання,
які не кажемо щодня.

Моїй єдиній побажаю
все, що лишилось на колись,
коли минуле нагадає,
що і без нього не буває
всього до чого дожились.

Коли не оминає радість,
як із роси жива вода,
коли нагадують уста,
що юність доганяє старість,
якщо душа ще молода.

Коли ще є кого любити,
аби життя благословити,
що дарувало майбуття,
в якому ми живі й здорові
заради вічної любові
оберігали почуття.

                              2011

Вже день сонливий погаса,
Тріпоче тихо листя каре.
Постелю вистеляє з хмари
Печальна осені краса.

Ураз тамує вітер вдих –
Так ніжно хтось ячить чи кряче…
На цих озерах чарівних
Лебідку вперше я побачив.

Чому ж тут лебедя нема?
Ти прилетіла, птахо, звідки?
Чому ж ти плаваєш сама,
О безталанная лебідко?

А може в дні оці сумні
Ти, як надія вже остання,
Богами послана мені
Як образ чистого кохання?

Чому ж не лебедем пливу –
Іронія гірка в цім знаку –
Вже б пестив мрію наяву…
І я в самотності заплакав.

16.11.7522 р. (Від Трипілля) (2014)

Київщина, Конча Озерна, Півострів Печалі.

Іржу я з «зірок». Мов Гомер, регочусь!
Які ви порожні і ниці.
Я втратити смертну Кохану боюсь
І… хочу від неї по пиці!
Мабуть, то від Захера блаж в мене є,
Що хочу жінкам догоджати,
До дідька той гонор, бо серце моє
Хоче і вміє кохати!
Я вкляк на коліна і щиро молюсь,
Vivat вам, жіноцтво прекрасне!
Скоріше я здохну, втоплюсь чи вдавлюсь,
Бо буду без Жінки – нещасне!
Vivat вам, дівчатка, мільйони Vivat!
Навіки - ваш раб і піїта!
Коханням, мов килимом, тисячі крат
Стелитимусь Многії Літа!

Ераст Іваніцький, січень 2014 р.

Не тужу́ за калиною в лузі,
за копицями із осоки.
Не жалію, що ми тільки друзі.
Так простіше у наші роки:
               забувати минуле безжурно,
               поки руку тримає рука,
               цілувати обличчя задурно
               і прощатись бездумно, – пока.
Оминали ми всі попелища,
а піймала одна западня,
що у мене далекі – найближчі,
а тебе обнімає рідня.
               Не один я такий одинокий,
               що від цього аж душу звело.
               Розміняємо осінь на ро́ки.
               Все минає, чого не було.
І забудеться мила-жадана
і наврочена доля чужа,
поки ріже усе без ножа –
і неждане, і обітоване,
та, що вміє торкатися рани,
від якої яріє душа.

                              11.2014

Немає стану дежавю,
Хоча не вперше ми у Львові.
Ходжу бруківкою, молю -
Щоб не востаннє, а щоб знову

Потрапити у древній град -
До романтичного князівства.
І що нам дощ і листопад -
Ми ж бранці цього диво-міста.

Панує жовта акварель,
Кружляють львівські листопади.
На розі вулиць менестрель
Красу доповнює фасадів.

На волю мрії відпущу,
Хай бродять, ніби коні в лузі.
Радію теплому дощу,
Щасливі бачу лиця друзів.

7521 р. (Од Трипілля) (2013)

у ветхім сні сердечно їй тулися,
цілуй у ліву всміхнену брову
чорнильнОцятковану дугу,
лобзай чоло, уклінно покорися.

у ній ти рафінадно розчинись
офірно, так приреченопокірно,
- дівча моє чекай, постій-но,
лебідко краснопера усміхнись.

заспраглу душу ти йому скропи
олієеліксирами і мирром,
і обкури сакральності кадилом,
однинівічно сполу - ВІН і ти.
2014

Твій погляд окрилює душу прикуту
І вітром вдається твій шепіт нічний.
Твій голос у серці, посіявши смуту,
Віночок мелодій залишив гучний.

Твій дотик тремтливий рухом несмілим
Торкнувся до ніжних квітуючих струн,
І задзвеніла душа переливом,
Злетіла до зір, полишаючи сум.

Вуст твоїх подих, палкий і гарячий,
Зігріє мене й серед тисячі зим,
Наповнить теплом, відігріє, й неначе
Незгоди всі зтануть, як дим.

2005

О любви (несколько античное) ( 16+ )

Любовным напитком упившись во сласть,
В объятья морфея готовы упасть...
В объятья... В усталости тонем мы в них...
И все же- что лучше объятий твоих?

И снова к желаниям мы воскресаем,
Из сонных объятий долой выпадаем,
Сливаемся в жажде познания тела...
В тебя погружаюсь... Ты вновь захотела

Изысканно-тонких нагих ощущений,
Касаний внутри, истекая на... ложе
Потоками влаги, дыханий неровных,
И шепотом в ушко признаний любовных...

Пускай догорает заря за чертогом,
Туники оденем, обуем на ноги,
ремни завязав друг на дружке, сандалии,
И Выйдем глядеть в уходящие дали,

Как солнце садится за лес под горою,
И слушать, как филин нам ухнет с тобою,
И вновь отдохнем в полумрака прохладе...
Ты- нега... Ты- счастье... Моя ты отрада...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530885
рубрика: Лирика
дата поступления 18.10.2014
автор: Сокольник

Коли осінь між пальців сиплеться листям,
Ноги в теплих шкарпетках гріються пледом,
Набувають слова відповідного змісту,
Зігріваючи душу чаєм із медом.
І тоді між містами тонкою струною
Павутинка осіння нанизує рими.
Я цю осінь за листя погладжу рукою –
Ми не вміли й не вміємо бути простими.
Кожен в світі своєму межований чаєм
Та словами до віршів… А також – безсонням.
Де ми є поміж осені – точно не знаємо.
Поміж осені двоє, взаємно сторонні.
І коли хриплий голос перших морозів
Візерунки на вікнах залишить помітні,
Ми допишемо вірш. Та перейдемо в прозу,
Яка визріє може у травні чи в квітні.

а груші обернулись на гілля
обсипались посипались корою
останній лист тріпочеться мов «ля»
на вітрові
цей вітер - звідкіля?
ще рано вітру ще удвох з тобою
накидавши грушок й книжок до торби
ходили тут і бачила земля
дивився бог – нам літньо так
так добре
мов у раю до часу до пори
до крапки не поїдженої ще
тріпоче між гілля остання «ля»
все небо нам погрожує дощем
а ми незрілі ми ще не зросли
ще соком ми не налились до краю
ще не готові до примар імли
театру тіней вигнання із раю
ще прагнем спеки нам кортить грушок
гітарних вигинів і виплеску й нектару
а груші обернулись на гілля
збезгрушені
а ми з тобою в тару
у склянки чи у слоїки чуттів
під соусом у маринаді в солі
де я в тобі тремтітиму мов «ля»,
а ти в мені зажеврієш як «соль»

холодні будні бутлі та слова
олія розлилась.. така олія..
гануся оступилась
все бува
і значить бал і точно – голова
чиясь впаде не втримана
дива
скотилась та й розсипалась корою
на вітрові
цей вітер - звідкіля?

а груші обернулись на гілля
як може обернемось й ми з тобою

13.09.2014

Сегодня я проснулась от того,
Что стало пусто, холодно и тихо…
Откуда-то, ко мне подкралось Лихо,
А я и не заметила его!

Оно украло счастье быть с тобой,
Замерзли листья яблоньки зеленой…
И как мне жить с душой опустошенной,
Где одиноко поселилась боль?

Утратив краски, утро занялось.
Огромный мир мне стал неинтересен!
Умолкли звуки всех стихов и песен.
Как дальше жить? Все мучает вопрос…
2014

кінець

'2014

Дивовижність Сходу

Схід дивуватиме нас, світ стоїть допОки!..
Цю дивну витонченість я колись пізнав,
Коли в віддалені часи важкі й жорстокі
В пустелях Сходу я ще хлопцем воював...

Так... Схід тонкий... Ця витонченість, певно,
На серці юному зарубкою лягла,
І вітер Сходу так доволі недаремно
Все раз по разу знов торкається чола...

Ця дивна витонченість... Слабкість в ній і сила,
І жало змія, що коли його торкнеш,
Укусом мічений, життя нестИ знесилиш,
І спрагнеш думкою, й знеболено заснеш.

І як дивуєшся, коли малий хлопчина
Ще від колиски пізнає Фірдоусі,
І епос давній в ньому житиме до згину,
І з ним повік пройде життя припони всі.

Чи- сила жінки (трохи іншої країни),
Жіноча доля де доволі більш легка-
Краса й сміливість, і спрямованість неспинна,
Мов діловитість тої Пташки Королька...

Гостинність Сходу... Неповторність Сходу...
Булатний ніж для виноградної лози...
Мов рубаї, поету стануть у пригоді
Завжди із честю пережить лихі часи.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531587
рубрика: Лірика
дата поступления 21.10.2014
автор: Сокольник

СМС

Когда мое сердце тревожит
Волнующий звук СМС,
Что с этим, любимая, может
Сравниться? Как громы с небес,

Как выстрел, как дребезг бокала
От милой далекой привет...
Ты пулю мне в сердце послала-
И сразу пишу я ответ...

И нити вселенной схлестнулись
В сердцах, что тоскуют, любя.
Я в сердце пошлю тебе пулю,
И пуля настигнет тебя...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469926
рубрика: Лирика любви
дата поступления 02.01.2014
автор: Сокольник

Одна. Замальовка

Колисає листя вітер...
Сірим світлом день змарнів...
І осінні пишні квіти
Дожидають холодів....
Ти алеєю проходиш
З жухлим листям у руках...
Очі вгору не підводиш...
У душі панує страх-
Все минуло. Розійшлися,
Як примари. Назавжди.
Мов кохання, жухле листя
Плине Стіксом по воді...
Ти одна. Сама, без мЕне
Йтимеш з сумом у житті...
Пам"ять серця... Тік шалений
У минулім відчутті...
Ще не раз кохати будеш,
Біль від серця відійде,
Та ніколи не забудеш
Те, чого вже не знайдеш...
Те, красиво- неповторне
Дійство шалу двох сердець...
Наче сірість дня огорне
Смуток душу... Все... Кінець...
Колисає листя вітер...
Неба сіра глибина...
Ти одна у цілім світі...
В цілім світі ти одна...




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534272
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 02.11.2014
автор: Сокольник