ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар

Віктор Кучерук
2026.11.14 08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.

Софія Кримовська
2026.11.13 20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І

Ігор Шоха
2026.11.13 13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Борис Костиря - [ 2025.12.18 13:23 ]
    * * *
    Ми так відвикли від зими.
    Вона ж вернулася раптово.
    Так серед поля ковили
    Слова вриваються у мову.

    Події увірвуться враз
    У тихоплинний рай розмаю,
    Здіймаючи в новий екстаз,
    Мов шторм в безмежжі небокраю.

    Так вибух у душі твоїй
    Розірве плани і прогнози.
    Слова підніме буревій,
    Як неба здійснені погрози.

    Так напад люті чи біди
    Змітає очманілий розум.
    Лише очей не відведи
    Від бурі, що набрала розмах.

    6 лютого 2025


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  2. Юрко Бужанин - [ 2025.12.17 10:19 ]
    ***
    Сама себе обманюєш, кохана,
    Вдаєш із себе леді ти залізну.
    І демонструєш, надто аж старанно,
    Що, мабуть, у твоєму віці пізно


    Не те, щоб поринати в вир любови,
    А просто саму думку допускати
    Про те, що може трапиться й з тобою.
    Собі доводиш, що не час кохати,


    Що стільки є життєвих і довкола
    Проблем всіляких, що часи непевнії...
    Кохана знай: шлях до зірок ніколи
    Не йшов, минаючи колючі тернії!


    Злетить кохання наше над часами,
    Над негараздами, такими ницими.
    І почуття, поміж земним і нами,
    Щитом постане і засліпить крицею.


    І не залізну, а солодко–сонную
    Запещену в обіймах, заціловану,
    Чуттєву жінку, від кохання втомлену,
    Я віднесу в Едемський сад прихований.
    2006


    Рейтинги: Народний 6 (5.91) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  3. Борис Костиря - [ 2025.12.16 17:56 ]
    Справжня зима
    Після ерзац-замінників зими
    Прийшла зима упевнена і справжня.
    Прийшла зима із лютої тюрми,
    Прийшла, як генерал з найвищим рангом.

    Прийшла зима, мов армія міцна
    З настирливістю танків і піхоти.
    Заснула в лісі змучена весна,
    Як раб після недремної роботи.

    І снігові потвори і божки
    У рай жаданий точно не пропустять.
    Коли втрачаєш слова маяки,
    Ідеш у шторм чи у примарну пустку.

    Тебе зима підніме на списи
    І понесе в полон святої далі.
    У бурі ти втрачаєш голоси,
    Які ведуть до смерті чи медалі.

    26 січня 2025


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  4. Сергій Губерначук - [ 2025.12.16 13:36 ]
    Порадуй моє тіло…
    Порадуй моє тіло – я готовий.
    На ланцюгах моя труна – ореля.
    Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
    Вони ніколи не були в моїх постелях.

    Дай доторкнутися рукою до любові,
    не відсахнись від мертвої руки, –
    бо то не смерть, – то понагусло крові
    моїм холодним вбивцям завдяки.

    Я оживу у дотиках твоїх,
    як не змогло б ожити жодне мертвородне.
    А отже чуєш, як мій перший вдих
    обпалює вуста і все холодне.

    Я хочу вийти з гойдалки-труни:
    і роздягаю серце, роздягаю.
    Люби його сильніш, аніж вони,
    хто заміж йде, лягає і вбиває…

    Медову ніч у пригорщах несім,
    мов краплю над водоймами надії.
    Цілуй мене, хай передасться всім
    моя любов через вуста повії.

    23 червня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«На перехресті сфер, галактик і зірок: поезії любові і життя», стор 169"


  5. Юлія Щербатюк - [ 2025.12.16 13:39 ]
    Не спішіть (україномовна версія)
    Не спішіть серед шторму і злив
    промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
    "Пал, що наскрізь обох пропалив,
    безпритульними потім залишив".

    Не спішіть ви твердити про те,
    що прочитаний вже до основи
    ваш роман. Є багато ще тем.
    Може він - то, лише, передмова.

    Не спішіть ви "Прощай!" говорить.
    Слово це, наче, в Лету дорога.
    Щоб не втратити хоч би на мить
    вам того, без якого знемога.

    Не спішіть ви назавжди піти
    у самотності гірке причастя.
    Будуть хвилі нової води
    в річці, де були мрії про щастя.

    Не спішіть ви любов, що дана
    відпустити, - загине в скитаннях.
    Бо зцілити лиш може вона,
    Дати сенс усьомУ існуванню.
    .

    23-25 листопада 2025 року


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (4)


  6. Борис Костиря - [ 2025.12.14 22:04 ]
    Невідчутна зима
    Зима невідчутна і геть невловима.
    Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.

    Куди ж закотилась її булава?
    Напевно, порожня зими голова.

    Ми втратили зиму, як грізний двобій
    Переднього краю ідей і вогнів.

    Куди вона діла сакральні сніги?
    Давно загубились її береги.

    Про зиму величну забули давно.
    Її ми побачимо лиш у кіно.

    І посох могутній зими загубивсь.
    І канула думка в непізнану вись.

    22 січня 2025


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  7. Борис Костиря - [ 2025.12.10 20:42 ]
    Нескінченна мандрівка
    Не сховаєшся уже у нішах.
    Лише ти і голизна світів.
    Ти стоїш, немов самотній інок,
    У краю зруйнованих мостів.

    Не сховаєшся за ті ідеї,
    Що зітліли і упали в прах.
    Не сховаєшся в краю Медеї,
    Що тримає Всесвіт у руках.

    Не сховаєшся в далеких далях,
    Не сховаєшся у пралісах,
    Не сховаєшся в легких печалях,
    Не сховаєшся у злих вітрах.

    Тільки серце тихо відгукнеться
    На мандрівку дивну без кінця.
    Тільки голос тихо озоветься
    На саму безмежність без лиця.

    6 січня 2025


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (1)


  8. І Ірпінський - [ 2025.12.10 18:29 ]
    Терапія
    Моя терапія -
    Я бачити вмію...
    Я бачити вмію красу.
    Як можу - радію,
    Хоч важко - все ж мрію,
    Любов до життя в світ несу.

    У міцності віри
    І в посмішках щирих
    Є магія кожного дня.
    Так, хочеться більше -
    Так хочеться миру!
    Надія - кришталь чи броня?


    2025 рік


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2025.12.09 18:57 ]
    В лещатах самоти
    Знову відчай рве душу сьогодні --
    Самота, самота, самота.
    Наче око жахливе безодні --
    Безнадією все огорта.

    Де ж ті душі чутливі і чулі,
    Що розрадять і лік принесуть?
    І відіб'ють невидимі кулі,
    І печаль одженуть, як осу?!

    Відчуття - не потрібен нікому,
    Рідним, друзям - і без вороття.
    І здається, що втрапиш у кому --
    Безпросвітну пітьму забуття.

    В атмосфері пекельній гнітючій,
    І затиснутий кліщами зла,
    У імлі безкінечних відключень
    Душу спалює нечисть дотла.

    Тільки ти в цьому світі, кохана,
    Є той промінь, що в пеклі сія,
    І розрада й небесная манна,
    Рятівна соломинка моя.

    О прийди, як лебідка із раю,
    Ніжне слово промов мені ти.
    Хай зима ця блідюща засяє,
    І розвіє содом самоти!

    9 грудня 7533 р. (Від Трипілля)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  10. Сергій Губерначук - [ 2025.12.09 15:02 ]
    В моїм мезозої…
    В моїм мезозої
    є зорі від Зої до зойків.
    Вони на світанні
    щоразу зникали востаннє,
    лишаючи тільки
    хвощів захаращені хащі,
    де сплять динозаври,
    роззявивши пастково пащі…

    Пішов мезозоєм,
    пройшов мимо Зої,
    озброєний воїн
    із зоряних воєн,
    бо Зоя без зойків –
    це зойки без Зої…
    не буде ніколи вже Зої
    такої
    смішної,
    такої
    смішної.

    22 липня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Усім тобі завдячую, Любове...», стор. 51"


  11. Борис Костиря - [ 2025.12.08 22:54 ]
    * * *
    Засніжені вершини гір -
    Шпилі, що пронизають небо.
    Куди лише сягає зір,
    Лечу я поглядом до тебе.

    Засніжені вершини гір
    На вістрях доброту тримають.
    Ти зачаровано повір
    В любов, що гори обіймає.

    Засніжені ясні шпилі
    Щось тихо й голосно говорять.
    Сягає сивина землі
    І лине далі, аж до моря.

    Сягну глибокодумність скель,
    Хоч їх збагнути я не можу.
    Торкнутися небесних стель
    Думками, що на гори схожі.

    3 січня 2025


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (1)


  12. І Ірпінський - [ 2025.12.07 21:17 ]
    Роздягали небо очі
    Роздягали небо очі,
    Зорі-гудзики блищали,
    Верби з вітром загравали
    Ніжним шепотом дівочим.
    Місяць воду цілував
    Сяянням своїм сріблястим.
    Ранок хоче зорі вкрасти
    В тих, хто ніч не марнував.
    Видноколо вже світліше,
    З бережини холод йде.
    Тиша стрімко пропаде,
    Але трішечки пізніше.


    2025 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Борис Костиря - [ 2025.12.05 22:38 ]
    Минуле
    Мене тягне чомусь у минуле,
    В ті епохи, які відцвіли,
    Мене тягне у мушлі заснулі,
    Мене тягне у сон ковили.

    Мене тягне в забуті сторінки,
    У пожовклі книжки, в патефон.
    Мене тягне в далекі століття,
    Як засніжений зморений сон.

    Мене тягне у буйство тиранів
    І в геройство повстанців без меж.
    Прикладу я століття до рани
    У заграві величних пожеж.

    Мене тягне в забуті століття.
    Певно, спокій лиш там віднайду.
    Забреду у зарослі порічки,
    Щоб знайти доленосну біду.

    30 грудня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (3)


  14. Сергій Губерначук - [ 2025.12.05 14:16 ]
    Ти жарина з циганського вогнища…
    Ти жарина з циганського вогнища,
    давно відгорілого, відспіваного.
    Його розтоптали дикі коні.
    І ти вирвалася з-під їхніх копит
    і врятувалася.

    Була ніч, ти нічого не бачила.
    Тільки те, що могла осяяти
    своїми мініпромінчиками.

    Тобі стало холодно й весело.
    Воля тепер! Ти ж мріяла…
    Але ніч не вічна, як і цигани.
    Її можна подрати на шмаття,
    якщо роздмухати усі зорі.

    Усе погане робить вітер.
    Вітер – це я.
    Я дав тобі волю.

    Але ніч не вічна, як і вогнище.
    Її можна подрати на шмаття,
    якщо роздмухати усі зорі.

    Найбільша в житті зірка – Сонце.
    Та й вона діє зле.
    Сонце – це я.
    Я дав тобі очі.

    Тепер ти бачиш, яка воля,
    коли ти жарина з циганського вогнища…

    Краще б тебе розтоптали дикі коні,
    аніж ця холодна воля тебе гасить –
    і не робить крицею…

    14 січня 1991 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Поезії розбурханих стихій», стор. 50"


  15. Юлія Щербатюк - [ 2025.12.05 14:30 ]
    Ви пам'ятаєте...(переклад)
    Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
    забути саме той, один із днів.
    Схвильована кімнатою ходили,
    Різке в обличчя кидали мені.

    "Нам треба розлучитись", - Ви казали.
    Життя моє шалене не для Вас.
    Мені донизу падати і далі,
    Вам братися до справ нагальний час.

    Коханая! Мене ви не любили,
    Не знали, у тенетах самоти
    Я загнаний, неначе, кінь у милі,
    Що вершником осідланий не тим.

    Не знали Ви, як у диму подій,
    У побуті, що бурею сповитий.
    Я мучусь без опори і надії,
    Не відаючи, що мені робити?

    Ви, звісно, пам'ятаєте, о мила!
    Як мовчки я стояв обіч стіни
    Схвильовано кімнатою ходили,
    Різке в обличчя кидали мені.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (6)


  16. Сергій Губерначук - [ 2025.12.04 13:11 ]
    Тільки через певний час…
    Тільки через певний час
    ти даси мені свою руку.
    Але це знову будуть сновидіння.
    Це знову буде дзвоник,
    до якого я не добіжу,
    бо я писатиму ці вірші,
    які набагато важливіші,
    ніж те, що я… тебе люблю.

    30 червня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Політ крізь вічність», стор. 111"


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2025.12.01 02:08 ]
    Дива зими
    Зима прийшла й теплішає усе,
    Вже сніг перетворила на тумани.
    Мороз далеко -- задніх там пасе --
    Мов світ укритий ковдрою омани.

    Клубочиться, густюща, наче дим,
    І мізки так запудрює нівроку --
    Середнім. і старим, і молодим,
    Свого немає серед нас пророка.

    І тільки понтовиті брехуни
    Злетілись на шабаш, як ті ворони.
    І в пащу ненаситної війни
    Кидають кращих: і синів, і доньок.

    Лишаються не люди, а людці,
    Життя пристосуванців наплодило.
    Сповив туман кальянових курців
    Всіх мареннями сивої кобили.

    І тільки зрідка в юрмах, придивись --
    Трапляються ясні розумні лиця.
    І аура дурману йде кудись,
    І вже світліє ніжністю столиця.

    Шляхетні в них -- і вчинки, і слова,
    І ліхтарі ллють барви веселкові.
    Й зима незвичні творить там дива --
    Зворушена - розтанула з любові!

    1 грудня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  18. Галина Максимів - [ 2025.11.29 21:47 ]
    Водоспади
    Чи дрімають коли водоспади?
    Ні, здається, від створення світу
    Вони пісню свою співають
    Безтурботно, неначе діти…
    Скільки мудрості й сили в їх жилах!
    Не сумуйте, люди, зрадійте!

    У тій пісні про сонце весняне,
    І про грози теплі, липневі,
    І про ос в гронах винограду,
    Про сніжинок серця кришталеві.
    І ні слова про біль чи безсоння!
    Простягають вам водоспади покривала шовкові!

    У тій пісні — вся радість і ласка,
    Без хворіб, утрат й ворожнечі,
    Повнять силою водоспади,
    Обіймають легенько за плечі.
    І дарують свій час — найдорожче!
    Ти подякуй їм словом і подумки!

    Амазонки ніжні й відважні,
    доки сонце призахідне світить
    поринають в холодну купіль,
    Й вони знову — маленькі діти.
    Діти гір й водоспадів цілющих,
    Їхня одіж єдина — сутінки…

    Водоспади в цю ніч — тихо, шепотом…
    Й на світанку пісню переможну заспівають!
    18.08.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. В Горова Леся - [ 2025.11.28 17:46 ]
    Маленька пташко...
    Маленька пташко, диво легкотіле.
    Непоказна, але чудова. Хто ти?
    Ти у вікно до мене залетіла
    В оказії нестримного польоту.

    І б'єшся у шифонові гардини,
    Де кожна складка - пасткою для тебе.
    Маленька сірокрила пташко дивна!
    Дозволь тобі подарувати небо!

    Дозволь тебе узяти - не зломити,
    Не стиснути, моя рука - надія.
    Тебе безпомічну, у білий шовк сповиту,
    Пантрує жовте око лиходія.

    За мить проснувся хижий звір у тому,
    Хто пильнував свою подушку днями,
    Хто не виходив за поріг із дому.
    Ти ж, пташко, привела його до тями.

    То ж не пручайся, воля там, де вітер,
    Лети, і не збивайся із дороги.
    Колись і я хотіла так летіти,
    Та зрозуміла - прийде час для того...


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.97)
    Коментарі: (2)


  20. Галина Максимів - [ 2025.11.27 19:55 ]
    Все мине
    Все мине туманами, снами і безсоннями,
    Не минає тільки справжнє, щире, світле.
    І як дуже хочеш, і як дуже мрієш,
    То усе задумане — здійсниться, розквітне.
    Ні за які гроші, скарб, відвагу й силу
    Ти не купиш справжні почуття й дива.
    Лиш як дуже хочеш і як дуже мрієш,
    Буде твоя мрія — мов весна нова.
    І яке всім діло, що надворі осінь,
    Що на всьому полі — споминів гербарій.
    Головне, що мрія так цвіте натхненно
    З нею — по дорозі нам. Далі, далі, далі...
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  21. Галина Максимів - [ 2025.11.26 19:10 ]
    Черемха
    Говорили їй: ти не цвіти, не квітни,

    ще будуть пекучі морози,

    ще будуть вітриська і грози.

    А вона зацвіла, мов вселенська молитва —

    За тих, хто дожив до цієї весни,

    За тих кого не дочекалися з війни,

    Й у кого завтра буде перша битва.

    Говорили їй: ти не зеленій, бо ще рано,

    А вона вбралася, мов на свято

    Щедра так, пелюстками багата

    Досі так не духмяніла-не ясніла ––

    Відчайдушна! Бо постала із імли

    Й зацвіла, щоб інші теж цвіли,

    Сльози втерли і серця відкрили.

    Пустоцвіти мовчать. А черемхи — сколихують тишу

    у морози-дощі, де дим боїв і де батьківська хата,

    В чужих країнах снять дорослим і малятам…

    І кожен з нас черемхою іще раз зацвіте,

    як ягоди терпкі удома буде куштувати,

    як спом’яне про всі набутки й втрати,

    як у садах небесних проросте.

    2023


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2025.11.26 05:00 ]
    Пейзаж з уяви
    Наближається знову зима,
    Я, здається, вже скучив за снігом.
    Це б долонями вже обома
    Привітав би посріблене іго.

    І коли всі ліси і гаї
    Укриває незаймано-білим.
    Так зима сипле чари свої,
    Вишиває іскринами килим.

    Усміхається світ мов увесь,
    Мов дитятко спеленане в льолі.
    О життя, мої сни очудесь,
    І зігрій ти дерева ці голі.

    Хай із кожного очка-вікна
    Візерунки підморгують наче.
    І дитяча веселість ясна
    На морозі розвихрена скаче.

    А бадьорий міцний сніговик
    Вороння розганяє мітлою.
    І розгонистий радісний крик
    На санчатах луна під горою.

    26 листопада 7533 р. (Від Трипілля) (2025)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2025.11.25 18:05 ]
    Золота сивина
    Зачарований гаєм іду,
    Розкидає тут осінь намисто –
    Шурхітливу красу молоду,
    Золоту сивину падолисту.

    ПРИСПІВ:
    По-осінньому ти чарівна,
    Бо краси дивовижна принада –
    Молода золота сивина,
    Золота сивина листопаду.

    Сипле осінь так щедро з долонь,
    Що земля вся – неначе світлиця.
    Сивину прикладу я до скронь –
    Хай і в мене вона золотиться.

    ПРИСПІВ:
    По-осінньому ти чарівна,
    Бо краси дивовижна принада –
    Молода золота сивина,
    Золота сивина листопаду.

    Обліта сивина, обліта,
    Мов пір`їни із сонця жар-птиці.
    Золоті мені, щедрі літа
    Знов дарує пора світлолиця.

    ПРИСПІВ:
    По-осінньому ти чарівна,
    Бо краси дивовижна принада –
    Молода золота сивина,
    Золота сивина листопаду.

    17.10.7523 р.( Від Трипілля) (2015)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  24. Ігор Шоха - [ 2025.11.21 16:43 ]
    Гримаси часу
                    І
    У мене дуже мало часу
    до неминучої біди,
    та поки-що і цього разу
    як Перебендя у Тараса
    ще вештаюсь туди-сюди.
    Зів’яло бачене раніше.
    Не ті часи і біди інші:
    у небо падає земля,
    палають луки і поля,
    і уві сні не веселіше,
    і наяву усе частіше
    минуле кличемо здаля.
    Надію маю особливу
    на кучеряву і красиву
    як ворожили янголи...
    ще пригадаємо, коли
    були обоє ми щасливі,
    тому що юними були.

                    ІІ
    Напевно, є чого радіти,
    коли чекає тепле літо
    і ще нічого не болить...
    вертаю ті літа на мить,
    аби на вік помолодіти
    і, може бути, на цей раз
    не розминутися у полі,
    заночувати у стодолі
    і зоряний піймати час...
    наперекір війні, нещастю
    зіграти наші ролі кращі,
    які писалися для нас.

                    ІІІ
    Жартує доля недолуга,
    а душу огортає туга,
    то ностальгія, то печаль,
    що першою не стала друга
    і не найкращою, на жаль.
    Лишається радіти нині,
    що наші душі не чужі,
    але від зайвої гордині
    піском сипучим у пустині
    розвіялися міражі.
    До ирію не так далеко
    як і до неї... у раю
    узрію пасію мою,
    що уявити дуже легко
    як неймовірне дежавю.
    Такі у Хроноса гримаси:
    у неї его на умі,
    у мене сяйво у пітьмі...
    ........................................
    не у раю, але наразі
    на цьому світі для оказій
    є час, а ми ще не німі.

    11.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  25. В Горова Леся - [ 2025.11.20 10:56 ]
    Дирижаблики
    Хмар білосніжні вузлики
    Звісили сірі зАв'язки.
    Може, то дійство запуску
    Ватяних дирижабликів
    Під вітродуйну музику?

    Так він легенько дмухає -
    Листя сухе терасою
    Шамкає маракасово,
    Флюґер ліниво клацає,
    Ніби тріскачки звуками.

    Довго побути тихим як?
    Вже в надвечір'ї бахкає
    Десь на криниці бляхою,
    Відра порожні змахує.
    Хижо бореєм дихає!

    А цепеліни знічені
    Стали похмуро синіми,
    Бризнувши раз краплинами,
    Спішно за ліс полинули,
    Й там розлились у відчаї.


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.97)
    Коментарі: (2)


  26. Юлія Щербатюк - [ 2025.11.19 13:59 ]
    Дощ осінній
    День похмурий. Дощ іде.
    Не вщухає ні на миті.
    Листячко тремтить руде,
    Тихим щемом оповите.

    Натягнула сивина
    Понад світом поволоку.
    Непривітна і сумна
    Сипле краплями нівроку.

    Ті вицибують з калюж,
    І тоді вони видніші.
    То припуститься чимдуж,
    То ходу свою притишить

    Дощ осінній. От і сам
    Листопад рахує кроки.
    Яв у сіре розписав,
    І спливає одинокий.

    11-13 листопада 2025 року.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (4)


  27. Борис Костиря - [ 2025.11.17 22:55 ]
    Промерзла трава
    Промерзла трава, як нові письмена.
    Згубились у ній дорогі імена.

    Згубився у ній шум далеких століть.
    Упала сніжинка алмазом із віть.

    Промерзла трава охопила мене.
    Промерзла тривога вже не промине.

    Навіки заховані спогади в ній,
    Любов і страждання в шаленім вогні.

    Піднімеш, як вірші, промерзлу траву,
    Оспалу, утомлену, ледве живу.

    Вона продиктує тобі письмена,
    Такі ж невблаганні, як люта війна.

    20 листопада 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (1)


  28. Борис Костиря - [ 2025.11.16 21:35 ]
    * * *
    Вже день добігає кінця.
    І посмішка тане з лиця.

    Чимдужче прискорився час,
    Засипавши брилами нас.

    Куди він, шалений, летить?
    Де все спресувалось у мить.

    Народиться злобний Ваал
    Між вилиць незміряних скал.

    Народиться в муках божок,
    Який піднесе нам урок.

    Ти прийдеш в пустелю віків,
    Зламавши могуття замків.

    19 листопада 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (1)


  29. Богдан Фекете - [ 2025.11.16 15:33 ]
    Співай про все
    Шосе тікає під мою машину
    Закінчую цю погожу, погожу днину
    І мить у декілька коротких хвилин
    Змагається з вічністю, один на один

    Осіннє сонце на призахідному обрії
    Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
    Мружу очі тримаюся колії
    З’їдають кілометри мою машину

    Make yourself at home again
    Долинає з колонок, як духовне зваблення
    Your body will be whole again
    І швидкість вже не має жодного значення

    Весь простір стиснуто до розмірів шосе
    Співай, американська дівчино, співай про все
    Ця поїздка не має початку і не має кінця
    Співай, ця музика для тих у кого є душа

    Стан піднесення і стан вмирання
    Так почуваються ті хто пізнав кохання
    Так почуваються зовсім молоді і трохи старі
    Розчиняюсь у музиці і в цьому путі

    One more night. One more night.
    Співає чорний хлопець
    I'll be right in the day. I'll be alright.
    Підспівую йому мовчки,
    Тримаюсь за своє кермо
    Співай британцю! Виймай моє серце.
    Плаче, бачиш? Оце воно!

    Пара? Па-ра-па-пара. Парап.
    Пара? Па-ра-па-пара. Пара-п.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.5) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  30. Юрко Бужанин - [ 2025.11.15 10:45 ]
    ***
    Я - мов раб...
    Близькість з ко́трим
    компрометує.
    Ти - наче
    високопоставлена
    Персона...
    Не дай Боже,
    побачать нас разом,
    почують -
    Буде гірше,
    ніж вибухне
    бомба нейтронна?!

    Що нам хтось? -
    Поголос, метушня,
    пересуди -
    Нас незримі
    сердечні
    поєднують ниті!
    Світ такий - в нім
    невігласи ляси
    мусують.
    Гонор сірости -
    Вище від себе
    чорнити.
    2010


    Рейтинги: Народний 6 (5.91) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  31. Борис Костиря - [ 2025.11.13 21:56 ]
    * * *
    Уже не літо, а зима.
    Фатальне листя облітає.
    Так неминучості тюрма
    В кайданах болісно тримає.

    Зима гряде, немов тиран,
    Змітаючи усе навколо.
    Я прикладатиму до ран
    Ті гасла, що упали в полі.

    Зима настане, ніби смерть,
    Неждано і несамовито.
    І упаде, неначе смерд,
    До ніг їй кожен посполитий.

    Зима іде на вістрі зла,
    Ненависті, наруги, помсти.
    Воскресне спалена зола
    І простягне зі снігу повість.

    6 листопада 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  32. М Менянин - [ 2025.11.11 23:51 ]
    Накуй зозуленько

    Накуй зозуленько роки ті
    де все цвіте у оксамиті,
    де почуття несамовиті,
    де Сонце гріє, ще в зеніті,
    і сяє золотом в блакиті.
    Щасливі люди тої миті,
    бо наслідки гріха відмиті,
    ех, відати б, що люди ми ті.

    11.11.2025р. UA


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (2)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2025.11.10 23:36 ]
    Осінній день
    Осінній день, осінній день,
    Сміється – вже ріденьке – листя.
    Немов замріяних пісень
    Сяйнули блискітки вогнисті.

    Озерна рінь, озерна рінь
    Несе своє текуче срібло,
    Вібрує чарами… Вгорі
    Аж небо усміхом розквітло.

    Сумна печаль, сумна печаль -
    Шепоче очерет мов тихо –
    Од мого берега відчаль
    І відчай забери і лихо.

    Усе мина, усе мина,
    Зникає осінь з небокраю…
    Лише поезії весна
    Вона у серці не минає!

    10.11. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  34. Сергій Губерначук - [ 2025.11.10 11:42 ]
    Народилася та́…
    Народилася та́!
    Грім про все розповів.
    Потім жодна робота цих рук не бруднила.
    Ними тільки злітав,
    ними тільки молив
    про поє́днання з нею в півсили й щосили!

    Хто, як я, чатував
    на бурле́сковий сплеск
    хмар повільних, мов буйволів зморене стадо,
    хто в той дощ потрапляв
    та й цурався небес –
    не діждавши приходу свого Ельдорадо?

    Їм далеко до нас.
    Місяць ще не зійшов.
    Літній вечір з-під мороку м’ятою дихав.
    Ми чекали на час,
    коли наша любов
    аніде́ не оступиться в сутінках лиха.

    Обійнявшись, ми йшли
    по струні німоти,
    а по обрію ранок злягався з пітьмо́ю.
    Хто́ й кого́ залиши́в,
    ані я, ані ти
    не цікавились, про́йняті миттю ново́ю.

    Ми ступали в життя,
    в день народження твій,
    де далека зірниця промружила око;
    й сонце бачачи, я
    спокусивсь, зрозумій,
    ясно взявши тебе у майбутнє глибоке.

    Підкупають когось
    діамантові сни.
    Та ява́, над якою ми стільки кипіли –
    то́ алма́зова брость,
    від війни до війни
    по траншеях яку в діамант оґранили.

    Народилася та́!
    Народилася ти!
    Від липневого місяця зіркою скресла
    у достиглі жита,
    у наступні листи,
    у закохану вічність – і більше не щезла.

    11–12 червня 1998 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Моє на підмостках життя…», стор. 48–49"


  35. Юлія Щербатюк - [ 2025.11.08 16:57 ]
    Незакінчене
    Сіріє небо, гублячи блакить.
    Іржа вражає вже пожовкле листя.
    Що стрімко долу падає, летить.
    А з ним і літніх днів пора барвиста.
    Стікає в небуття. І тане час,
    Що кожному відведений у долі.
    Невже пісень веселих
    світоч згас,
    Бо їх раніше вже було доволі?

    6-9 вересня 2024 року




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (8)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2025.11.07 16:27 ]
    Спогад


    Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
    Благословенний, чарівливий край.
    Де пестили мене волосся хвилі,
    І мріяння збувалися про рай.

    І бабине цвіло розкішне літо...
    Я поринав у промені принад
    Щоб душу розхвильовану зігріти --
    Від щастя плакав листям листопад.

    Весело-жовті блискітки опали.
    Їх розсипав грайливий вітерець.
    І ткав нам цілі килими-опали
    Так легко, наче ґеній -- ткач-митець.

    Напливами п'янкого милування,
    Неначеб-то натхнення нас вело --
    Пронизувало трепетне кохання,
    І благодаттю ніжило тепло.

    3 листопада 7533 р. (Від Трипілля) (2025).


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2025.11.03 14:14 ]
    Осіння пектораль


    Прекрасний ранок, трохи сонний,
    І трішки гріє сонцедень.
    Залиті сяйвом злотодзвонним,
    Пташині виляски пісень

    Пробуджують медові ріки,
    Що витікають із небес.
    Сварог сьогодні світлоликий
    Дарує нам одне з чудес.

    Він пектораль кує осінню,
    Іскряться виблиски різкі,
    На плесах висі ніжно-синіх --
    Молочним відсвітом мазки.

    Між гілля -- просіка у небі
    Лягла озерцем чарівним.
    Завмерло все в молитві-требі,
    Мов наяву - осінні сни.

    1.11.7533 р. (Від Трипілля) (2025)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  38. Борис Костиря - [ 2025.11.02 21:48 ]
    Пожовкле листя
    Пожовкле листя падає в обличчя,
    Як сон віків похмурий і страшний.
    І довга сукня осені не личить.
    Вона сховає від страждань земних.

    Пожовкле листя хоче говорити
    Зі мною мовою повільних рік.
    І більше пекло годі нам створити,
    Ніж те, що нині творить чоловік.

    Пожовкле листя висловить всю правду
    Без недомовок і без лакувань.
    Ти відокрем від праведності зраду
    Й почуй далекі крики катувань.

    Пожовкле листя скаже щось сакральне
    Упанішадами сумних лісів,
    Мов голос вічності в пустелі дальній
    У розмаїтті диких голосів.

    14 вересня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2025.10.31 17:29 ]
    Нарешті


    Нарешті я ізнову на Природі,
    Колише тишу ніжний вітерець.
    Вистукує морзянку на колоді
    Завзято-щемно дятел-молодець.

    Нарешті літо бабине всміхнулось,
    І золотом обсипало мене.
    І дивовижним шумовинням чулим
    Малює легко марево ясне.

    Нарешті світло заглянуло в душу -
    Між хмарами ввімкнувся сонце-клин.
    І холоднечу розірвав-порушив,
    Промінням білим накришив перлин.

    Нарешті в обезличеній печалі,
    Долаючи похмурості усі,
    Панянка Осінь радісно постала
    В усій своїй нев'янучій красі.

    30 жовтня 7533 р. (Від Трипілля) (2025).


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  40. Борис Костиря - [ 2025.10.28 22:00 ]
    Вогненні мечі
    Вогненні мечі - це основа закону.
    Ми перед мечами присягу даєм.
    Вогненні мечі, як таємні ікони,
    Які кровоточать у полі знамен.

    Вогненні мечі у танку хаотичнім,
    У щільному колі хоругв і списів.
    Вогненні мечі в нетривалім затишші,
    Тотем, що боронить в облозі вогнів.

    Вогненні мечі прорубають дорогу
    Крізь хащі фальшивих, облудних понять,
    Відкривши єдину стежину до Бога
    І вже відбиваючи жерла проклять.

    Вогненні мечі кличуть ангелів помсти.
    Вогненні мечі рвуть на шмаття пітьму.
    Вони прокладають без пафосу й помпи
    Шляхи на галявину світлу й німу.

    11 серпня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (1)


  41. Борис Костиря - [ 2025.10.26 21:15 ]
    Спекотне літо
    Це дуже спекотне літо,
    Як втілене пекло землі.
    І висохле море в молитві
    Не вмістить нові кораблі.

    Це дуже спекотне літо
    Спалило вселенські думки.
    І янгол упав із орбіти,
    І падають вниз літаки.

    Лиш вістка від Бога печально
    Повисла на листях тополь.
    Волає вона незвичайно
    У плетиві спалених доль.

    7 серпня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  42. Борис Костиря - [ 2025.10.24 22:38 ]
    Подих осені
    Подих осені ледь уловимий
    Пролетів до мене звіддаля,
    Пронизав стрілою кволі рими
    І дихнув у серце, як земля.

    Подих осені торкнеться тонко,
    Ніби зламана тернова віть.
    Нависають виноградні грона
    Тягарем непізнаних століть.

    Подих осені злетить у небо,
    Ніби дух, як невловимий дим.
    Він покине суєтні потреби
    І навік лишиться молодим.

    29 липня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (1)


  43. В Горова Леся - [ 2025.10.24 19:25 ]
    Барбарис
    ПрянИть опалий лист, гірчить повітря,
    Прогріте після заморозків перших.
    І барбарису кущ, на тин зіпершись,
    Мені плоди простягує привітно:

    Як згадку безтурботного крюшону
    Між осені, де все гіркаво-кисле.
    Подякую. А гілка журно висне,
    Розгублює по стежці сум червоний.

    З навіртяного боку зовсім лисий.
    І не шукають в нім поживи оси.
    Однак мене щоранку тихо просить:
    Не квапся , а поласуй барбарисом ...


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.97)
    Коментарі: (4)


  44. Марія Дем'янюк - [ 2025.10.23 20:29 ]
    Вітер
    У вербові коси заплітав волошки.
    Небо усміхалось, стало синьо трошки.

    У кленовім листі заспівав тихенько.
    Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"

    У гіллі ялини таємниче дуже.
    Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."

    Зазирав ласкаво в хатку на смереці.
    "Скоро відлітати", - нагадав лелеці...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  45. Мірлан Байимбєков - [ 2025.10.23 16:34 ]
    Кохання уві сні.
    Вона ніжно лобзала усі його шрами,
    А шрами з’являлися знову і знов,
    Вона жадала знати всі його драми
    І мати маленьку спільну з ним кров...

    Але він прокинувся, розплющивши очі
    І зрозумів, що це був лише сон.
    Снилась вона йому постійно щоночі,
    І кохання топтало його, наче слон.

    Він божеволів в потоці депресій,
    Та зробити із цим нічого не міг.
    Інколи це мало вигляд агресій,
    Що зносили все з опори та ніг.

    Інколи просто залазив у мушлю,
    Наче морський рак-одинак.
    Це шматувало його ранену душу
    Й хотілося впасти, лежати навзнак...

    Та він не здавався, й горів, наче Фенікс
    Нестримно і вічно коханням палав.
    Кохання прадавнє, наче археоптерікс,
    Про нього вірші він їй мовчки писав.

    23.10.2025


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Борис Костиря - [ 2025.10.21 22:56 ]
    Вигнанець
    Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
    Подолавши свою вікову німоту,
    Подолавши спокуту, долаючи втому
    І ковтнувши цикуту прощання в саду.

    У далеку Словенію привиди гнали,
    Гнали люті Малюти із давніх часів.
    Вони мозок згубили і пам'ять приспали,
    Ніби голос затихлий у сумі лісів.

    Наш поет утомився від вічного гніту,
    Що сягає корінням у товщу віків.
    Наглий холод упав на незайманість цвіту.
    Сніг упав на галявину вільних років.

    А Словенія манить теплом надвечірнім,
    Де притулок знайшов сивочолий поет,
    Де думки і страждання його відпочили
    Від колючих, болючих залізних тенет.

    18 липня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  47. Борис Костиря - [ 2025.10.20 22:58 ]
    Іржаве листя
    Іржаве листя, як іржаві ґрати.
    Іржаве листя падає униз.
    Іржаве листя хоче поховати
    Мене під латами брудних завіс.

    Іржаве листя передчасно лине,
    Як подих вічності, як лютий сплав.
    Між поколіннями ніякий лірник
    Не наведе надійних переправ.

    Іржаве листя вдарило в обличчя,
    Мов ляпас неба, ніби крик вночі.
    І запах осені тривкий і вічний,
    Немов тривожні журавлів ключі.

    Іржаве листя - золото від Бога,
    Безцінний подарунок небуття.
    І будь-яке пояснення убоге
    Не відміняє силу каяття.

    13 липня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (1)


  48. Марія Дем'янюк - [ 2025.10.20 11:45 ]
    Фонтан сміявся
    У водограї бавились веселки:
    Зелені, жовті, сині кольори,
    І фіолетово всміхались, і рожево,
    Фонтан сміявся, прагнув догори,
    Дістати неба, хоча б на секунду,
    Торкнутись хмари, обійняти сонце,
    Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
    Ясніли наче сяєво в долонці...

    І певне неба водограй цей не дістане,
    Та зайченятам сонця другом стане.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Прокоментувати:


  49. Павло Сікорський - [ 2025.10.19 22:48 ]
    Нью аестетік
    Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
    Склеюю серце своє ізолентою.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.83) | "Майстерень" 4.5 (4.83)
    Прокоментувати:


  50. Борис Костиря - [ 2025.10.19 22:36 ]
    * * *
    Вона поїхала у сутінки далекі,
    У невідомість, пристрасність і страх,
    У гай, де не злітають вже лелеки
    І почуття засохли на вітрах.

    Вона поїхала в кохання, як у морок,
    В жагу, немов невигасла пітьма.
    Невдовзі їй виповнюється сорок,
    І стогне без джерел душа німа.

    Вона поїхала до борзого коханця,
    До бидляка, який стискає так,
    Мов демон, до безумного зухвальця,
    Що перемеле душу, як тартак.

    2 липня 2024


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   3   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   125