Коли тебе немає поруч –
Міняє покруч
Часу плин.

Все перемелює на сльози,
Ламає крила
Долі млин.

Уповні місяць наливає
У повні відра
Срібла ще.

Прощання голосом юдолі
Вимолює у борг
Прощень.

Холодні двері перевтілень
Ховають тіла
Тятиву.

І падають зірки на землю,
Неначе сливи
В кропиву.

Руками паморозі квітень
Зриває квіти
Із небес.

І сни свої вписавши в літо,
Вмирає тихо
Сивий пес.

18.03.12

Не піддавайся журбі,
Це ж не хвилина остання,
Я подарую тобі
Квіти весняні кохання.

Пісня цих квітів проста,
В серці відлунює лунко,
Там пелюстки, як уста,
Хочуть жагучих цілунків.

ПРИСПІВ:

Хай же закрутить він нас –
З вечора і аж до рання
Квітів чарівних цей вальс,
Вальс пелюстковий кохання.

Квіти, розкішні, як ти,
Ніжністю так осіянні,
Казка у них – теплоти –
Квіти кохання не в`януть.

О дивовижна їх суть,
Я ж бо розкрить її мушу,
Квіти кохання цвітуть
Вічністю в люблячих душах.

ПРИСПІВ:

Хай же закрутить він нас –
З вечора і аж до рання –
Квітів чарівних цей вальс,
Вальс пелюстковий кохання.*

24.03.7520 р. (Від Трипілля) (2012)

Автор Олександр ВИСОКИЙ.

Нам Євро посила сам Бог.
І він нам на підмогу.
Ми ще не знали перемог.
Здобудем перемогу!

Почнем зі шведа. "Остен нах"?
Повторимо Полтаву.
Це буде крок рішучий наш,
Наш перший крок до слави.

Ша шведом упаде француз,
Напищений і гордий.
Картонний гей, бубновий туз
Отримає по морді.

Англійця теж ми пригостим.
Для нього є пилюля.
Прийшов він золото грести?
Та - бац! - отрима дулю.

І ось він, бажаний плей-офф,
І шлях в фінал відкритий.
Та що нам німець, "Хенде хох"?
Він буде нами битий.

Не знаєм ми про біль і страх,
Усім ми скрутим шию
І золото не хитрий лях,
А ми здобуть зумієм.

Без жодних сумнівів. Вперед!
Ми вірим в фарт і в себе.
Країна з нами. Айдестенд?
І нам поможе Небо.

Ми всіх порвем. І Кубок наш.
Шалена буде драка.
Євро-Юкрейн - це супершанс.
Ми переможем! Крапка.
14.03.2012.

1
Погасла синяя звезда,
Звезда любви, тоски и муки.
Насильно скомканные звуки
Уносит стылая вода.
Аллеи голые стоят,
И дни – мгновения короче.
Зато удушливые ночи
Таят бессонниц горький яд.

И до утра, и до утра
Слезятся окна слабым светом.
Почти взахлёб шуршит об этом
Сухая музыка пера.
На изумлённые листы
Ложится реквием разлуки,
А мне, в протянутые руки,
Обломок гулкой пустоты.

Вот дом, в котором кто-то жил,
Под знаком длительной кончины,
Вот фотография мужчины,
Всего за пропасть ото лжи.
Его здесь помнят два стола,
Кровать, картины, стул в прихожей
И оглянувшийся прохожий
В прямоугольнике стекла.
А он глядит со дна листа
На влажный мрак остывших спален,
Печален, тих, сентиментален –
Погасла синяя звезда.


2
Не разбит ли случайно разлуки венец?
Беспокойной тоски обрывается пряжа.
В это позднее счастье не верится даже
И не хочется думать, что это конец.

Мы увидимся там же – в опавшем саду.
Ты такая родная, такая чужая,
Что и сердце замрёт, безвозвратно лишая,
Этих сладких минут, сочинённых в бреду.

Очень просто всё будет.
Но даже потом
Я уже ни за что не свяжу воедино
Отрешенность деревьев и ливня гардины,
И беседку с намокшим бездомным котом.


3
Вот и всё.
О тебе мне напомнят
Склепы парков, скамейки и дождь,
Беспорядок неубранных комнат,
Фотоснимки – а ты не придёшь.

Вот и всё.
А за окнами осень
Ржавым пламенем выжгла сады.
Ветер-сыч над макушками сосен
Гонит к северу тучи-цветы.

Вот и всё.
И прошу я лишь малость:
Чтобы в дни, когда жизнь – на закат,
Не пришла запоздалая жалость
К тем глазам, что со снимков глядят.

Вот и всё.


4
А я не стану
Помнить и звонить.
А я устану –
Оборвалась нить.
Мне этот голос –
Летом – холода.
Созреет колос,
Скатится звезда.
И станет пусто
В доме и в саду.
Засохнет куст, и
Места не найду.

Ловить Музу дні і ночі
Віршомаз завзятий.
Як Пегаса осідлає,
вилітає з хати

Й сидить в парку.
Жовтим листям Музу привлікає…
Комірник підсів до нього.
Поета питає:

-На якого біса пишеш
Ти свої куплети?
Яка користь? Вигляд маєш,
Що жертва дієти!
Ось я собі гроші маю
І стабільні дні.
Не пишу, а «сочіняю»
Тільки накладні!

-Оце добре, мій колего,
Кожному своє.
Кожен коваль Пегасика
Сам собі кує.
Хтось народиться творити,
Думати, писати.
А хтось шлунок компостити,
Потім – накладати.
Таки треба Музу кинуть
Й не писати вірші –
Стане гумусу в природі
Набагато більше!

Та й дивитись на процеси
Потрібно ізнизу…
Як з комори накладна
На свободу лізе!

І тоді світ без поетів
Коморою стане -
Скрізь одні комірники,
Навіть з обізяни...
Безумовно, так настануть
І стабільні дні,
Бо й кохання мусить бути
Лише в накладній.

Якби так світ розвивався
Запертий замком,
То й Бог був би не поетом,
А комірником!

Фантазії, обсмажені
В єлеї юних мрій,
Являються не раз мені
У всій красі своїй.
І згадую, і мучуся,
І знаю – не верну,
На перехрестях Бучача
Зустрів бо сивину.
Зі скронь її не скинути, -
У помисли вросла,
А Дух віщає: сину, ти
Не май на неї зла.
На кожен вік є правило,
Є втіха різним дням,
Раз доля так розставила,
То й так судилось вам…
І знаю , що перечити
Не маю права я,
Та думаю усе таки,
Як там душа твоя.

20.03.12

Ти для мене весну засвіти,
що з усмішкою, як в дитини:
я народжена, щоб цвісти
у саду твоїм – розмарином.
Я призначена для весни:
в небо жайворонком злітати,
цілувати дощем рясним -
любисток у пригорщах м’яти.
Розпускаються пелюстки:
божества таєною йтиму,
мені в коси вплетеш зірки.
Я складатиму знову рими:
про небесні й насушні світи,
про щастя, що в кожному слові…
Ти для мене весну засвіти,
що призначена - для любові.

(1999)

Весна розвіює парфум
коханця Березня.
Прощально засніжила заметіль.
Захвилювалась крига на воді.
Ріка спросоння розплітає коси хвиль
і виринає Мавкою на березі...

...Весна розвіює парфум
коханця Березня.

2012р.

Я маю пса, краще сказати --
Маю шматочок душі,
А не просто пса.
Я люблю його і часом
Дуже йому співчуваю:
Немає пса в бідного мого пса.
І от, коли мені буває сумно...
А чи ти знаєш, що означає пес,
Коли тобі сумно?
...І от коли мені буває сумно,
Я обіймаю його за шию
І кажу йому:
«Песику, хочеш, я буду твоїм песиком?»

ночь. звонит мобильный. дочь: здравствуй.
спасибо. и тебе здоровья.
спасибки. как ти? круто Она тебя...
значит так надо.
и долго это у вас будет...
незнаю. будет день
когда каждый получает по вере своей.
тайное становится явным.
Она...нету для меня милей.
уже позно. спи лаптушонок.
все хорошо. спасибо что позвонила.
2012г.

Краса у Півдня не прим`ята...
Ніким не скривджена.Хіба
буває сонце так завзято
б'є по дорогах. сум'яття
охоплює укотре душу,
і подумки в Макарів мушу,
де батька отчий ще поріг,
ах, я б хотіла в ті тумани,
у зеленаві квітко-зали.
та все не час і не на часі.
а душу пам`ять тихо разить.
і пра, і ближчі -всі далеко.
я просто зірвана лелека,
яку Прибужжя вчарувало.
А час для змін?
Знать не пристало.

19.00. 18.03.2012.

До нас усе написано давно
І ця любов проста і непророча.
Як чорно-біле на стіні кіно,
Як світлотіней тиха потороча.
Прощальний погляд
І пустий вагон...
Яка знайома нам оця картина!
Твої слова – трояндовий полон,
І посмішка, і посмішка дитинна...
А час принишклий ляже на плечі –
Він нашу ніч сьогодні не засвата,
Тож ненароком викину ключі,
Від дому, де закінчилося свято.

2009

Серед березня – заметіль,
Ой же, Зимонько, ти звідкіль
Дива білого намела?
По калюжах он – скалки скла
Від розбитих твоїх дзеркал…
Витанцьовуєш срібний шал,
Не бажаючи геть іти.
Я у серце загляну – ти.
Болем тихим пекучий слід.
То крижинка лишилась від
Десь загублених сподівань.
В очі проситься сіра твань.
Я крізь щем проросту дощем,
Підіпру небокрай плечем,
Усміхнуся: а смуток де?
Бо Любов твоя поряд йде…

Весна прийшла.
Крізь терни до зірок
Свій шлях розпочинають трави,
У сні праматеринської уяви
Вони у небо роблять перший крок.

Весна прийшла.
Маленькі кулачки
Розкриють пуп'янки небавом.
З теплом їх цілуватимуть ласкавим,
У душах мед шукаючи, бджілки.

Весна прийшла.
Вчорашнє ще дівча
Лишає кокон кострубатих ліній,
Розкішне йде у образі княгині
По узбережжі скреслого Збруча.

Весна прийшла.
Когось уже й нема,
Десь позосталися у заметілях,
Та із жалоби піднялось довкілля,-
Неначе смерть подолана зима.



17.03.12

Дроти стовпів гляділися в калюжу-
виходила гітара.
А вітер струни в ній перебирав.
І танцювала диких хмар отара,
допоки загасилася заграва,
і вечір ту гітару... тишком вкрав...

Прийшла весна… І бачиться уранці вам
так осягаємо квітнева невідь саг –
і первозданна даль протуберанцева,
і Вічні Двоє, що відбились в небесах.
Вони зійшлись, хоч як старались людці
їх розвести, і нині, і колись.
По романтичній та романсовій розлуці,
дивись (!), вони край обрію злились!
Як мало ми себе коханим даримо,
душі для сумнівів лишаючи, либонь…
Оце ясне космічно-віще марево,
хіба – не ти і не твоя любов?!
Візьми її – Єдину-Перед-Світом,
і поведи у сині, за село.
Таким пречистим і пресвітлим білим цвітом
плоти (мов арки тріумфальні!) замело!
Прикмет прекрасних більше й не насниться,
ніж нині проявилося з імли:
бач, на плотах – закохані жар-птиці,
що вчора просто «зозулястими» були.
Які ще сумніви?! Краса не спокусила?!
«Вчорашнє», як покинуте, мини!
Сміливо линь, за стан обнявши милу,
у безкраї бентежної весни.

2012 р.

Який прекрасний гай весняний,
Голублений він сонцем весь.
І сніг із реверансом тане
Під сяйвом ніжним піднебесь.

Воно проміниться стежками,
Цілує землю де-не-де.
Повітря найчистіше саме
Літає – свіже й молоде.

Беріз верхів`я – сміху крила…
Чи вітер веселить – хтозна?
Їх ковдрою немов укрила
Замріяна голубизна.

Лежить печаль, мов бездиханна,
Думки розвіяло сумні,
Немов на мить моя кохана
Прийшла до мене уві сні.

14.03.7520 р. (Від Трипілля) (2012)

Закохалось щиро в юнака простого
Молоде дівчатко; серце – сотня свіч!
Щоби надивитись досхочу на нього
У квітневих зорях, – вибігала в ніч…

О кохання перше! Мрії заповітні!
Щоб його обняти, – хоче ж тільки це…
А юнак уперто не з’являвся в квітні,
Не світили зорі на його лице…


24.01.2012 р.

Vivat омріяній суботі -
дню оприлюднених надій.
Шляхи - пророцтву на воротях...
Любові - парі молодій.

Пора жагучого дозвілля.
Розквітнуть вишивки хрестато.
ЧаркИ одплачуть на весіллі,
станцює молодості свято.

Як жарти будуть розсипати,
і раз у раз гойднеться сміх,
Бог нагадає молодятам
про церкву - шлюбу оберіг.

Цигарку батько вмить дістане:
не часто з ним таке бува -
дочка вклонятиметься мамі,
що на портреті... як жива.

А потім витре сльози-зілля
і скаже батькові тоді:
спасибі, тату, за весілля,
за руки ваші золоті.

1998-2012р.

Незворушні тиша і блакить
Я з тобою – тільки дим і мить…
Дощ мине – і серце відболить



Пахло вранці дощем, а увечері – сніг
Каламутні слова просльозились до ніг
Тінню день промайнув – оберіг не вберіг…



Яснорайдужний шлях на попутних вітрах –
Поблукала душа по небесних ланах –
повернусь лиш у снах…
повернусь лиш у снах –                 
                                    слід бузками пропах

... Побігти у сади простоволосі
Розхлюпатись росою по квітках
Зашпортатись у приспаних покосах
Впіймати промінь на тремких устах

Податися у мандри на хмарині
Пірнути пташкою у крони ясенів
Відшити гладь з озер аквамарину
Сягнути юності мрійливих берегів

Відчути смак малинового літа
Вділити ласки оксамитовій порі
Торкнутись мудрості старого Геракліта
Вклонитись низько вранішній зорі

Прикинутись дівчиськом вередливим
Гойдатися над прірвою століть
Палахкотіти вогником щасливим
Ви гомоніть, лукаві, гомоніть...

Азалії і орхідеї
натхненно квітнуть
в оранжереї.
Диво природи серед зими,
тут райські рослини
і райські птахи… –
вмить відступають білі сніги.
Азалії і орхідеї –
дарують світу весни ідеї.

2010

Нас называют кораблями,
Нас любят минными полями
Неравнодушия земли.
Объята плотью наша костность,
Навстречу прёт какой-то космос,
Какой уж там приобрели.

Ещё проверит воздух топкий,
Насколько хороши заклёпки,
Осознавая в свой черёд,
Что речь у нас - на самом крае,
Что не сама она играет,
Что и ведётся, и ведёт.

Рази нас, встречная минута,
Мы станем главное кому-то
И лёгкой песенкой навзрыд.
И наша память нам с тобою
Першит и кажется звездою,
В зобу дыханья говорит.

В перволазоревом узоре
Мы литер вспахиваем море,
Как если вскользь живём с листа,
Или как будто наша нота
Смешит и балует кого-то,
Первопечальна и чиста.

2011

а місяць

випиває море.

воно, безсиле,

довгополе,

в спокійнім бризі

йде на горе...


і зовсім тихо,

без пручання.

лиш несміливеє

зітхання...


01.20. 12.03.2012

http://www.vip.rv.ua/pic/pics/vip63.jpg

Задумайся, як ти живеш сьогодні,
Що ти зробив за пройдений вже час.
Чи з щирою душею йдеш в майбутнє,
Чи може ти душею зовсім згас.

Задумайся ти про земне і вічне,
Що ти несеш в думках, в душі.
Чи укріпив собою древо пишне,
Чи може нищиш древо на землі.

Задумайся про рід і про родину,
Хто дав тобі життя і батьківщину.
Чи пам’ятаєш-це, ти у важку хвилину,
Чи згадуєш про них у добру днину.

Задумайся і про сім’ю,
Що з нею проживаєш.
Чи досить їй даєш,
Чи більше забираєш.

Задумайся ти про дітей,
Що в тебе народились.
Чи правильно ростуть,
Чи може з шляху збились.

Задумайся про дім,
Що при житті будуєш.
Чи буде храмом він,
Чи самоту відчуєш.

Задумайся над тим,
Кого ти вибираєш.
Чи ти за правду йдеш,
Чи владу захищаєш.

Пролітають як птахи літа,
На висках сивина виступає.
В душах наших ще є пустота,
Тому спокою й ладу немає.

Ми вже люди дорослі і зрілі,
Дехто навіть онуків вже має.
Все погане здолати ми в силі,
Та розсуду не завжди хватає.

Правду завжди потрібно цінити,
Вона гіркою часто буває.
Тяжко з нею сьогодні прожити,
Та без правди нас горе чекає.

Якщо ми перестанем брехати,
Нас люди почнуть поважати.
Якщо будем поради питати,
Не прийдеться ніколи блукати.

Все нам менше лишається жити,
Так добро поспішаймо творити.
Щоб нам істину Божу познати,
Треба чорта з душі виганяти.

Пролітають як птахи літа,
І ніхто-це не в силі спинити.
Якщо в тебе в душі доброта,
Тоді легше і старість зустріти.

Ви поєднали мрії, почуття, серця,
Щоб жити разом дружньо до кінця.
Благословенною хай буде та дорога,
Якою ви підете разом у життя.

Ви схожі між собою наче квіти,
Хоч ви уже дорослі, але наші діти
І доля вас в один букет зібрала,
Безмежна радість у батьків настала.

Живіть щоб родина горя не знала,
Щоб радість наші душі наповняла,
Щоб квітка де ступили розцвітала,
Щоб мить сумління ніколи не настала.

Хай буде в вас кохання безкінечне
Різними шляхами ви до його йшли
І наполегливо долали перешкоди
І руку ви друг-другу подали.

У шлюб самостійно вступили,
У місті Львові, кільця одягли.
Шампанським ваше щастя закріпити,
Сьогодні близькі з радістю прийшли.

Я вітаю тебе моя люба,
Хай відступить осіння пора,
Залишайся завжди молодою,
На обличчі хай сяє весна.

Вже тридцята річниця минає,
Як створили ми нашу сім ю,
Вже і листя з дерев опадає,
А я подих весняний ловлю.

Багряніє і ліс золотіє,
На висках сивина виступає.
Та душа ще у нас молодіє
І вогонь, ще у серці палає.

За столом на балконі зберемось,
Чарки по вінця наллємо,
В минуле своє озирнемось,
Вітання від близьких приймемо.

Відчувається радість і щастя,
Що не марно проходять літа,
Хоч і старість уже не далеко,
Але й молодість, ще не пройшла.

Теплим словом ми рідних згадаєм,
За їх щирість сповна наливаєм,
За здоров’я до дна випиваєм,
Від них ми життя починаєм.

Стежку кожному Бог визначає,
Та у кожного доля своя,
Шлюб стежки у дорогу єднає,
Хай дорога в нас буде пряма.

Зустрів я тебе молодою,
Дев’ятнадцять тобі не було.
Я признався тобі, що кохаю,
А навколо все пишно цвіло.

Ми створили сім ю не задовго,
По життю ми вже разом пішли
Не питали підмоги ні в кого,
А самі самостійно жили.

Двох діток ти на світ народила,
Ти пишаєшся ними щодня.
Ти бувало ночами не спала,
Колихала своє немовля.

Ти в ливарні в дві зміни робила,
Щоб покращити наше життя.
Ти в навчанні мені помагала
І в роботі минали літа.

Ти про близьких завжди пам’ятаєш
І на крилах до рідних летиш.
Ти провини всі наші прощаєш
І в за ботах, як скалка гориш

Сорок п ять вже тобі наступає
Хай не старять ті роки тебе
Хай удача тебе не минає
Іскра Божа хай в тебе живе.

ОбрАзи, розпач, сум бентежний
Минуть, як біль, що відболів,
Я так люблю тебе безмежно,
Як вітер – просторінь полів,

Як хуга, що шаленством ярим
Ямища сварок заміта,
Як кіс твоїх сяйливу хмару
Небесна любить теплота.

І вже мина жура осіння,
Весна у мій приходить вірш,
Як твого погляду проміння,
Що зігріва - од сонця більш!

10.03.7520 р. (Від Трипілля) (2012)

м. Київ.

До України повертайтеся сини,
Ви честь її і гідність захищайте,
Щоб не прийшли до влади знов кати
Голодомору повторити тут не дайте.

До України повертайтеся сини,
Любіть її розтерзану, голодну,
Ви від негідників її звільніть
І зупиніть у ній війну холодну.

До України повертайтеся сини,
Та владу у не чесних забирайте,
Не можуть нами правити вони,
Фабрикувати вибори не дайте.

До України повертайтеся сини,
Плече і руку ви їй підставляйте,
Щоб незалежність нашу зберегти
Ви про своє майбутнє і дітей подбайте.

До України повертайтеся сини,
Та економіку її ви підіймайте,
Про неньку пам’ятайте ви завжди,
Хазарам її нищить заважайте.

До України повертайтеся сини,
Добром ви рідну землю засівайте,
Тоді не стане в Україні бідноти.
Сім’ї в державі керувати не давайте.

До України повертайтеся сини,
Ви мову її рідну величайте,
Щоб бути в ній господарем завжди
Ви пісню українську заспівайте.

Щастя народитись у себе в Україні,
Прожити в ній усе своє життя,
Щоб старість не застала на чужині,
До Батьківщини слід шукати вороття.

Не легка доля українського народу,
Хто нашу волю тільки не топтав,
Нам всі сусіди завдавали шкоду
І схід і захід жити вільно не давав.

Прийшла пора, здобуто незалежність,
Народ не сміло голову підняв
Не проявив свою він обережність
І владу він негідникам віддав.

Біжать сини від рідної домівки,
Від злиднів, щоб сім ю спасти,
Як птахи, що злетіли з гілки,
З надією, що вернуться сюди.

Не кожна пташка вернеться на гілку,
Не кожен син до дому поверне
І не один на чужині найде домівку,
Не мало рідним горя принесе.

Народе мій задумайся сьогодні,
Як всіх синів до дому повернуть,
Щоб наші діти не були голодні,
Коли наступі вибори пройдуть.

Міняє темну завжди світла смуга,
Але та світла темну не долає,
Тому що, світлу творить доброта,
Та в нас її сьогодні не хватає.

Не можна все те чорне обілити,
Тому що, розуму для того не хватає.
Бо ми привикли довіряти і терпіти,
А у правителів ні серця ні душі немає.

На зміну ночі має день прийти,
Дощі і хмари можуть сонце притінити.
Брехнею можна навіть світ пройти,
Та істину і сонце ніколи не згасити.

Привикли ми ліпити з чорта Бога,
Та „бог” нам той добра не принесе,
Тому що, в його лиш одна дорога,
Вона нас з вами пекло заведе.

Народ сьогодні лиш надією живе,
В майбутнє світле і життя прекрасне.
Колись воно до нас таки прийде,
Якщо в нас віра в Бога не погасне.

Настане час і згине чорна смуга,
Такого кольору у райдузі немає.
Покинуть нас розчарування, туга,
Тому що влада Божа не вмирає.

Я не казала «бувай»
І прощення не чекала…
Стояла холодна весна
І скоса на все поглядала.

Надія в тремтливих руках,
Долоні відкрию: Лети!
Аж ні, завмирає той птах:
Свободу благослови…

2012

Вершина болю в кожного своя, –
Один іде по краю леза,
Іде, коли пала земля
І світ здається ось-ось щезне.

У іншого вершина – це Любов,
Яку плекаєш і яку втрачаєш,
Вершина болю – це Любов,
Яка з життям вмирає й воскресає…

Вершина болю в кожного – душа,
Вершина болю в кожного своя...

Грудень 2011

Коли я вийду, стану на пригірку,
Погляну вниз, у далечінь дібров,
Краса така, що важко описати,
Від неї стигне в моїх жилах кров.

І я собі не можу уявити,
Як тут було хоч років сто до нас,
Коли довкілля вміли захистити,
У всьому був розсудок і баланс.

Природу вміли предки шанувати
І кожен місце у природі знав,
Ніхто не міг огульно ліс рубати
І русло річки також не міняв.

Я пам’ятаю, ще той час та звички,
Коли пили ми воду прямо з річки,
Коли в лісах водилися бобри, куниці,
А на село було лиш три рушниці.

Коли в річках, ще плавали лини,
А раки ми ловили кошиками,
Коли в лісах, хватало дичини,
Ніхто її не нищив капканами.

Туман над річкою завис,
Рожеве сходить сонце.
Дрімає ще сосновий ліс,
Та ранок стукає в віконце.

І просипається село,
Худоба, птиці, люди.
Усе навколо ожило,
Повітря чисте наповняє груди.

Хто поспішає на базар,
Щоб молоко продати.
Хто їде в ранці на завод,
Копійку заробляти.

Роботу мають всі в селі,
У кожного там мозолясті руки.
Працюють до темна старі й малі,
В ночі стихає гомін, перестуки.

Пар всі шлаки виганяє,
А вода змиває
І дає баня - здоров’я,
Якщо хтось не знає.

Можна в бані все помити,
Голову та й тіло,
Якщо ти ходити можеш,
Іди в баню сміло.

Ще й душею можна в бані
Також відпочити,
Там тобі завжди знайдеться,
З ким поговорити.

Там завжди здоровий гумор,
У дружньому колі,
На чини не поділяють,
Бо в бані всі голі.

Там немає привілеїв,
Усі в бані рівні,
Незалежно, що у тебе,
Долари чи гривні.

Весняний квіт у березня долинах
Приносить в часі радісні думки.
Бо вже ніхто нічим ніяк не спинить
Ходу краси щорічну крізь віки.
Оновлюйтесь і Ви, кохані, милі,
До Вас спішить іще одна весна.
Черпайте в неї все - і цвіт, і силу.
Така пора замріяна у снах.
Розверзнеться туга на синім небі,
Прощальний танець снігом набіжить.
То так дано змивати що не треба
З лиця весняних котикових віть.
Оновлюйтесь в красі і думці свіжій.
Земля не стерпить пороху старінь.
Розпалює весна насінням сонне збіжжя,
По новому єднаючи коріння поколінь.
А хто колись замовить Богу слово,
Що вже не можна більше молодіть.
Не вірте цьому. Бо вже пісня нова
В долинах березня народженням звучить.
2012

Яскраве полум’я в печі палає,
Воно метал і душу зігріває.
Коваль свою роботу починає,
Інструмент і молот оглядає.

Пильно дивиться в віконце,
Де метал сховав від нас.
Він сіяє мов те сонце,
Вже його кувати час.

Молот гупає завзято,
Іскри в сторони летять.
Тут потрібно навик мати,
Кліщі міцно у руках тримати.

Із металу роблять диво
Вмілі руки коваля.
Він в метал вкладає душу,
Розум, силу, почуття.

Він вам може все зробити,
Сапку, плуга, борону.
Може також підкувати
І коня, а той блоху.

Тони сталі перекинув,
Він у кузні за життя.
Та за даром ще не скривдив,
Ні старого, ні дитя.

Весна уже до нас прийшла
Ми жіночок вітаємо,
А тих хто щиро любить нас
Ми з радістю чекаємо.

Весна уже до нас прийшла
І сонечко засяяло,
Хоча і сніг ще не зійшов,
Ми зиму забуваємо.

Весна уже до нас прийшла
І ми тепла чекаємо,
А незабаром в ліс підем,
Там квітів назбираємо.

Весна уже до нас прийшла,
В садах вже наших зелено,
В полях зійшла яровина,
Мов килимом настелено.

Весна уже до нас прийшла
І цвітом все покрилося
І перший грім вже прогримів,
Відлуння покотилося.

Смело бросаешь вызов - время не ждет
Ваши глаза и признанья ветром перемен - вперед
напиши сердцу храма о нежной любви
это будет лучшим подарком в глуши..
2012г.

Ну от і дочекалася! Привіт,
спідничко коротесенька із плюша,
і погляди мущин, що, як плющами,
доладні ніжки обплітають…
Сніжинки падають, кружляють як цвіт вишневий.
Лише нема замінника хрущам, щоб ідилічною
картиночка була для серця та очей вкраїнських…
От березень, от капость!
Все капотить та мерзне, капотить та мерзне!
Бурульки-фалоси висять… Яка з них користь!?
Холодне одоробло!
Чоловіки лиш на язик доладні…
Піду спечу оладок та шоколаду звАрю з корицею,
а може з кардамоном. А потім подзвоню Дімону,
тому, що Даркою в минулому житті була чи був.
Про все та ні про що з часину побалакаємо в рурку.
А потім в нірку шусть і будемо мов сірі миші спати.
І хай почумляться усі марцові коци,
які вже почали чубитись на дахах…

Відео до вірша російською мовою

спасибо тебе. прошу, не сердись,
бывает я плачу и когда невмоготу - реву.
нет в кричащей тишине предела...
грустно без тебя - скучаю, просто люблю.
2012г.

Ваше фото пожовкле
Альбом дивовижно зберіг,
Загубилось воно чорно – біле
Поміж кольорів,
І лиш випав
На чорні поля білий сніг,
Я у спогади тихо побрів.

Ваші очі нагадують
Липня високу печаль,
Що гойдається вітром
На віях смерек,
І вертають
До мене покинуту даль
Ярих днів,
Сніжних зим,
Літніх спек.

Ваші руки нагадують
Теплого пляжу пісок,
Що до нього припливом
Туливсь я мерщій,
І до нашої юності
Далі на крок
Я стаю.
Гірко так,
Боже мій…


05.03.12

Вода служить колискою плоду,
В ній формується кожне життя
І не можна поганити воду,
Як не можна поганить буття.

Вода може омити нам тіло,
Вона свіжість йому придає.
Чисту воду вживайте ви сміло,
Вам здоров’я вона принесе.

Воду святять як чисте і світле,
Щоб надію відчули серця
І запаси її нескінченні,
Як і всесвіт немає кінця.

Вода - тіло твоє загартує,
Якщо ти довіряєш воді.
Тіло скоро здоров’я відчує,
Так попробуй скоріш на собі.

Вода наш організм очищає
Вона нас від недуг збереже.
Воду кожен щодня споживає
І в дорогу із собою бере.

Хрест спасає від темної сили,
Якщо ти охрестився в воді.
Нас святою водою омили.
Ми про це пам’ятаймо самі.

Вода теж як душа не вмирає,
Лише місце і форму міняє.
У житті їй заміни немає,
Без води все живе помирає.

Залюлюкає вітер сльози -
зими березневі метіння
і мінливі весняні облатки
прихистять тепле літо тінню.

...А сьогодні зітхає тужно
зледеніла в саду альтанка
і безтямно залюблений ясень
у... криниці струнку осанку.

Огинає гінка ялиня
обіч сАду кущі бузкові,
улюлюкує вітер сльози -
кличе сонечко до розмови.
2012

Частинка щастя, це наперсток волі,
На Батьківщині, у чистому полі
Ніде не їхати і не шукати долі,
А тут на Україні, мати все доволі.

Частинка щастя, це ніжності діжка,
Кружляє як в лісі доріжка,
Головне її вірно обрати,
До України, до рідної хати.

Частинка щастя, це горнятко дружби,
Так необхідне для роботи і для служби
Всі маємо вірно народу служити,
Тоді і не будемо в злиднях ходити.

Частинка щастя, це вірності чарка,
Буває всяке і розчарування й сварка,
Та маємо вірності міст будувати,
Щоб не прийшлося самотньо страждати.

Частинка щастя, це прощення кружка,
Буває різне, як кожна подружка,
Якщо будемо більше прощати,
Будемо друзів надійніших мати.

Частинка щастя, це бокал любові,
Жадають його немічні й здорові,
Будемо ближнім любов віддавати,
Проблем із здоров’ям не будемо мати.

Частинка щастя, це відерце віри,
Так у житті воно не має міри,
Віра ніколи немає вмирати,
А завжди надію нам має лишати.

Частинка щастя, це барило сміху,
Воно друзям і рідним на втіху,
Щиро ми маємо завжди сміятись,
Тоді не прийдеться і друзів лишатись.

Велике щастя, це змішане разом,
Нагріте теплом за душевним наказом.
Та щоденно, це щедро вживати,
Більшого щастя не варто жадати.

Міцне коріння – це основа крони,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба вчасно підживляти,
Тоді і крона буде пишною рости.

Для річки береги її основа,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба добре укріпляти,
Тоді і річка буде правильно текти.

Основа для людини – це здоров’я,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба завжди гартувати,
Тоді здоровим будеш ти завжди.

Народ багатий – це основа для країни,
А для дітей основа – це батьки,
Основу треба завжди величати,
Тоді і мир наступить на віки.

Основа для душі – це віра в Бога,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба завжди прославляти,
Тоді ніколи не відчуєш самоти.

Основа для життя –це біосфера,
А для дітей основа – це батьки.
Основу треба нам оберігати,
Тоді і люди житимуть завжди.

Основа для батьків – це їхні діти,
А для дітей основа –це батьки.
Основу треба завжди шанувати,
Тоді в родині буде злагода завжди.