О, муже мій! Бери мене! Бери!
Впади росою на суху долину!
Згуби мене між пінистих перин,
А я встелюся пухом тополиним.

Ходи в Едем аби твій дух воскрес,
Рубці страждань минувшини загою.
Кохати так як я - це дар небес,
І я ділюсь священною любов'ю.

Танцюється божественна хура,
Вмивають зорі бризки океану.
Спивай мене, немов п'янкий айран,
Занурюючи у киплячу прану.

О, муже мій! Я сліпну від жаги!
На крилах із тобою в небо лину!
Горять під серцем іскорки юги -
Тепер я мама. Бог послав дитину.

01.09.2018р.

Прозріння

Я думав, що зі мною все гаразд,
Підкинуло життя чудовий прикуп.
Але дмухнув шальгою в очі час,
Дивлюсь назад - пройшло уже піввіку.
'
Довкола пальця тип цей обкрутив,
Пиляють мужики для гробу дошки.
Зітерли пил із дзеркала персти -
Навпроти дядя у глибоких зморшках.

Прозріння як гіркава лобода -
Все ближче й ближче смерті поцілунок.
Очікую від долі приз, медаль,
Отримаю миттєвий розрахунок.

Не гримне урочисто в небі туш,
А буде спазм, агонія та видих.
Товписько друзів, плакальниць, карлуш
Труну штовхне у яму, до Аїда.

Чи це важливо? Думаю, що ні -
В усіх один фінал, туше, планида...
На кухні підгорають деруни,
Біжу, а то лишуся без обіду.

01.10.2018р.

Ноги та влада

Три дні ходжу як змучений каліка,
Крекчу, стогну, лунає "Ох!" та "Ах!".
Дурне взуття, неначе злюща жінка -
І муляє, і тисне - просто жах!

Мозолики протерлися до м'яса,
Повідривало з пальців волоски.
Шугає кров густа в серцевих м'язах,
Волають п'яти: " Геть колоддя скинь!".

Отак і влада - кажуть, що потрібна,
Та я вагаюсь - нащо нам вона?
Шепоче розум: "В тебе думка хибна,
Привчай себе ізмалку до лайна.

Вареників хотілось у сметані,
А вибір - кайлування чи петля.
Доокола ротаті горлопани
Та грошовита, і голодна тля.

Питання вічне: бути чи не бути?
Чи влада ця достойна смітника?
Чалапають по бюлетені люди,
Навпомацки товпа судьбу шука.

Як звикнемо до зради і крадіжок -
Не буде ні кола, ані двора.
Зручне взуття достойне наших ніжок,
А те що є - пожбурити пора.

02.10.2018р.


Е-е-е-ех!

У нас - чоловіків - у лобі вада,
А у жінок відхилення нема.
Оце така сумна, братове, правда,
А думав - є хоч крапелька ума.

Ну випив, шаснув ввечері наліво,
Але про це розплескав язиком.
Тепер життя не мед, а пріле мливо,
У морі опинився за буйком.

Якби мовчав, то все було би кльово,
Гаргара не дізналася б про гріх.
А так сказала: - Бахур! Будь здоровий! -
І виставила хутко за поріг.

Прощайте спориші та конюшина!
Адью бюстгалтер, "кохта", пеньюар!
Бо жінка - це не тільки бормашина,
А лагідна, з душею Божа твар.

Ніхто мені вернуть не зможе "кицю",
Усе життя в цій справі не везе.
Якби любив - тримався б за спідницю,
А так - не дорожив і втратив все.

02.10.2018р.

Зляк

В інеті стогони ізрання
(це вам не опера Бізе).
Читаю оду по кохання,
З рядка одного аж трясе.

Мені аби про грішне тіло -
Воно достойне закарлюк.
Аби і день, і ніч кортіло,..
Сльозаве - зовсім не люблю.

А тут страхіття - зрада, бійки!
В закоханих в руках ножі!
Течуть, течуть вологи ріки,
А я чутливий! На межі!

Побите, скорчене кохання,
Клубок у горлі - не ковтнеш.
Поетка пише вірш востаннє,
Накласти руки хочу теж.

До вечора обридлі гики
Чаклун викатував яйцем.
Прийшла жона. В любовні піки
Стромляю змучене лице.

До ранку пестила за вушком,
Пройшли судома, дрижаки.
Мій віршів том - м''яка подушка
І доторк ніжної руки.

02.10.2018р.

Багатіями набрані борги
ініціюють націю до злету!
Така ідея додає снаги
і стимулює на нову вендету.

Міняють лики друзі й вороги.
Не в'яжуть лика інші пієтети.
Історію карбують не боги,
огранюючи два боки монети.

Непрошені, йдемо у небуття,
обмануті – чекаємо життя
достойного, але на тому світі.

У цьому лабіринті суєти
до істини нема кому іти,
але у пеклі є кому горіти.

09.2018

За дулю із маком іде боротьба,
Отримає облизня кожен.
На площах зухвало гукайте "Ганьба!",
Тим часом ми "варимо" гроші.

Бунтують невдахи, кипить казанок,
Купив для бузи горлопанів.
Дивися уважно на бевзів, синок,
Для нас це не люди, а "money".

У пельки потроху підсипую корм,
Ідейних - засуну в міністри.
А кум (ще не знає) - вже генпрокурор,
Вчувають бабло його ніздрі.

А та - із косою - рідненька сестра,
Ділитися будемо царством.
А завтра горлатимуть люди "Ура!" -
Така вже у пастирів паства.

У цю свистопляску мільйони вгвтив,
Не здуру - воно того варте.
Ну, все роздивився? До мамці іди,
А тато у банк, працювати.

26.09.2018р.

Дружок гіркаву правду розказав,
(що ж - час від часу виють і собаки):
"Пиши жалобне, мокре, у сльозах,
І буде бонус - оплески та "лайки".

Мокрятина - це саме те, що тре!
Нехай в очу бубнявіє волога!
А ми віршатко в чаті перетрем,
На море сліз поглипаєм з-за рогу".

Я теж люблю, щоб хлипали носи,
А звук ревіння, мов гугнява дримба.
Бо люди як у річці карасі -
Водицю люблять. Не соромся -хлипай.

Здригаєтся грудина від ридань,
Повзуть думки - усі чорніші ночі.
Ошпарится хочеш? Збоку стань -
Такі гарячі слізоньки дівочі.

Розпухлий ніс пікантний запах вчув,
Із нього крапля "Бух!" - втопила мушку!
Хутенько за ганчіркою лечу -
Напудив песик у кутку калюжку.

25.09.2018р.

Моє місце не тут - біля ложки, каструлі й тарілки,
І не ручка з блокнотом являється сенсом життя.
Бо думками в бою - там, де вибухи, трупи, каліки,-
Куля точно летить між ударами серцебиття.

А на столику чарка горілки і кухоль розсолу,
І вовтузиться в шафі черговий приплід кошенят.
Завтра знову на фронт, із братами лежатиму сполом
На землиці вогкій, удихаючи пороху чад.

Змилостивився Біг - попрощатися встигнув із другом,
Залишаю три грудки піску на закритій труні.
Страх вчаївся на дні, нашорошує злякано вуха,
Та його переміг - він уже не хазяїн мені.

Ось і знову Донбас, воріженьок шукаю між рідних,
Бо між ними, як правило, нині одні вороги.
Із поетів виходять хороші, треновані гридні,
Правда вийти живим не вдається нікому з юги.

Тут і зараз підпільно стрічаються рай із Еребом,
Цей шматочок землі час давно на загибель прирік.
Я у шанцях заснув. Бачу темне, розоране небо,
Ангел скрушно зітхнув і хутенько від мене утік.

25.09.2018р

Мовчання - золото

Релігія - не благо, а біда,
Не можна тлю пускати на розсаду.
Я дар пророцтва бевзю передав,
А він пішов вивалювати правду.

Єдиний Бог - написано рабам,
Насправді нас у світі легіони.
Нехай бубнить священника губа
І бреше людям в очі із амвону.

Бо люд недобрий, ще рости й рости,
Тож хай в одній збирається церковці.
Завчає хором істини прості,
Поклони лобом лупить що є моці.

Бо вміє лиш одне - обух сталить,
Освячуючи смерть моїм іменням.
Усі кутки вкривавив на землі:
Хіба це люди? Псяки навіжені.

В гріху плодили єви дітлахів,
Усе життя неспокій був у хаті.
А дай їм віру у мільйон богів,
То роздеруть цей світ умить на клапті.

Народ гуде, ножаку в рукаві
У віруючого сталеву бачу.
Пророка в рай хутесенько завів -
Від лиха спас. Чого ж ти, дурню, плачеш?

25.09.2018р.

Учитель

Ану, сідай, невдатнику, за парту,
Учити буду як варити "плов".
Для щастя треба зовсім небагато:
Уранці, вдень і ввечері - любов.

Дурня топити жир на велотреці
Й на вірші витрачати півжиття.
Розумний муж в подружньому кубельці
Напружив хтивий м'яз. А ти - гультяй.

Жінки у нас такі сором'язливі,
Не скажуть, що кохатись аж пече.
Дивися - онде топче курку півень,
І ти не спи! Підстав красі плече.

Підвісь над ліжком Рубенса картину,
На бра накинь хустину для півтьми.
І фея у обійми радо йтиме!
Скуштуєш плід із райської хурми!

Тепер іди. І більш не повертайся,
Гони лише сто баксів за урок.
Пішов. Прийшла...монахиня у рясі!
Веду в альков "замолювать" порок.

25.09.2018р.

Без "мусі-пусі" - не життя. а сон,
Ерзац снаги, сироватка чуттєва.
А я блукалець ерогенних зон,
Цю роль заповідала баба Єва.

Її наказ виконую щодня,
Цілунками освячуючи перса.
Сьогодні мавку лагідну б обняв,
Але, на жаль, попалась поетеса.

Одні модерні вірші в голові,
Про вічне, про прекрасне і вельбучне.
Годину слухав, аж осоловів,
Мене отак ніхто іще не мучив.

Патетика лилася як вода,
Ще й пафос прасував обвислі вуха.
Не бути нам сьогодні у житах
На дзигарях уже година друга.

Не витримало серденько моє,
Рука з розмаху їй закрила рота.
Стрибнув собака хтивий за бар'єр,
Здалася Гвіневера Ланселоту.

Підхід потрібно знати до мальвін
І долю цупко брати в руки ніжні..
Тепер любов у діви в голові,
Ночами не даю писати вірші.

20.09.2018р.

Любить киця голівки від мойви
(треба якось погризти й собі).
Коли жінка жадає любові -
Не відказуй - хапай і люби.

Я учився тактовності в школі,
Виріс чемний тишко-парубій.
Джентльмен не відмовить ніколи,
Ні старенькій, ні відьмі рябій.

Глянь - доокола любоньок повно,
Голосочки знадливо-п'янкі.
Кожна жінка - це сонячний промінь,
Гавань радості для мужиків.

Щоби не вистигало кубельце
І жахтіло теплом від литок -
Утішайте красунь натщесерце,
У сієсту і в сяйві зірок.

Од відмови лиш крок до образи,
Просьба жінки - для мене святе.
Досить з вами точить баляндраси -
Кличе люба. Пора у Едем.

20.09.2018р

Ранками враження завше нові.
Глянь у причільне віконце.
Що є світліше роси у траві,
поки ще мружиться сонце?

Поки спиває цілющий нектар
і обціловує квіти,
доки його негасимий пожар
не засіяє в зеніті.

Заки не взяв ще у руки косу
гнаний, голодний і босий,
та не упали на віщу красу
кров’ю заюшені роси.

Тихо радій, що і ти ще живий,
маєш свою філіжанку,
віруєш – місяць зійде молодий...

Та не завішуй фіранку,
поки триває за обрієм бій
за неминучі світанки.


09.2018

Життя якесь не те. На букву Же.
Керують брехуняки-торбохвати.
Ану ходімо, браття, на "Рошен",
Там суперові, до небес зарплати.

І тьма цукерок! Чорний шоколад!
Від запахів аж крутиться в макітрі.
Похрумаєм і рушим на парад,
Прихопимо лікерчика в півлітрі.

Хотілось ренесансу, рококо,
Намалював картину Обіцяйло.
На виборах обляпав нас медком,
Текло по вухах, в рота не попало.

Тепер у люду незавидна роль,
Бідуємо,- самі у тому винні.
Кричіть "Віват!" - цукерковий король
Відкрив іще три сотні магазинів.

Зайшов в один понюхати халви,
Поглипати на європейські ціни...
Голосували за царя і ви,
Тому в державі нині - голі стіни.

Татьбу з кишень не спишеш на війну,
Пливуть в офшори крадені баблоси.
З "Рошена" - чуєш - запашок війнув?
Солодке варять - вибори на носі.

16.09.2018р.

Тиша

Про владоможців, радять,- не пиши,
Потрібні у країні мир та спокій.
Іди но краще їсти біляші,
Масним кавалком ляпни у долоньки.

Комфортно владі тільки в темноті,
На світлі не живе червиве плем'я..
В чиновників - добробут на меті.
Та не для нас, і в цьому вся проблема.

Лягають на папір сумні рядки,
Бо правда не спливає в нас без крові:
Гонгадзе порубали на шматки,
Якби не гавкав - був живий-здоровий.

Ціна питання, начебто, проста:
Мовчати чи прогнати упиряку?
А ззаду шепчуть: "Годі! Перестань!
Пиши-твори про пишногруду мавку"...

Хотіли дар купити і за мідь
Аби пером зчищав із влади сажу.
Нехай народ не думає, а спить,
І голосує так, як зверху скажуть.

Попихачі царку лаштують трон
Аби усе було у шоколаді.
Злодюгам помагає і закон,
Простому люду - лиш промінчик правди.

18.09.2018р.

Істина

Мудрість прийшла із роками,
Істини колють ножі:
Чесний -працює руками,
Злодій - торгує чужим.

Кличе до ятки барига,
Хвалить заморський товар.
В небо від радості плига -
Буде із краму навар.

Ріжуть на шмаття заводи,
У будячинні лани.
Їдуть із Азії "Хонди"
Аби хохол запанів.

Власні куфайки не в моді,
В шубі монгольській - цабе.
Глипає втрачена гордість
Із чужинецьких лабет.

В мене ж - невдячна планида,
Совість - єдина маржа.
Сію пшеницю та жито,
Людям роздам урожай.

17.09.2018р.

Життя підступно поміняло колір,
Трагедія - на зміну вар'єте...
Без жінки світ немилий, гаснуть зорі,
І ложка з супом в рота не іде.

На тиждень у село чкурнула в гості,
А я один зостався, наче перст.
Без милої - труна подружня постіль,
На мріях про кохання - жирний хрест.

Казав " Давай поїдемо на води,
У морі попурнаємо удвох.
Та їй миліші бур'яни, городик,
Лопати, вила, картопляний льох.

Я вивчив люту позу в Камасутрі,
Купив новий у рюшах пеньюар...
Лишився на трюмо кавалок пудри,
І дощик сірий хлипає із хмар.

Ще б пару днів і луснуло терпіння,
Наклав би руки.. Але тут "ба-бах!":
Вернулася замучена богиня!
Розсіялася на душі журба!

З розгону " бух" на руки чоловіку,
Водиці просить вже четвертий глек.
Отямиться - помасажую спинку,
Сіднички та скрипучий поперек.

16.09.2018р.

Снага

Хтось має від любові тільки крихти
Або страшиться й мацнути панянку.
А я не хочу навіть відпочити,
Послало небо цікавезну мавку.

Щодня її обцьомую парсуну,,
Розм'якшуючи вогненосні піки.
На мене зверху всілася красуня,
За вухами здригаються колінки.

А вередуха мовить: "Хочу знизу!
І так - аби літала в піднебессі!".
Ну, що ж - несу її до парадизу,
Долонями погладжуючи перса.

Сьогодні знов амрітою упився,
Втішає слух богині хтивий стогін...
Єлена пригорнулась до Паріса,
А в Менелая виростають роги.

16.09.2018р.

розбиті голови-кавуни купами горами повсюди курганами насипані
перекриті перериті дороги перебиті знаки перетиснені артерії
мітинги ринки риштування котловани буде вам діти бонусом паб у бункері коха за те що паличка коха в річці усті — як у аромаванній

містом пройти проїхати пролетіти не під силу й птасі яка долала дніпро
про це літо ти скажеш що воно було гарячим червоним липким швидко сохло
це літо пропахло кров’ю та кавуновим соком ніби борделями лондонське сохо
це місто у стилі бохо засипане листям пилюкою кісточками блохами обжите нагадує первородний гуртожиток
уживане тимчасово постійно оббите обдерте упите уперте — ой, бляха, це ж бохо —
все вірно — стиліст левел бог і власне ось він не бомж це — будьмо знайомі, боже!
на шаховій сій площині ти ж за білих — інакше не можеш? чи можеш?
бо білих чомусь цього разу немає — червоні руді зелені доріг кольору поту та слини
а білих мов крила твоїх янголяток мов синовий саван мов пір’я твоєї перини —
немає!
то вибери колір собі до вподоби зелений як шмарклі червоний як сік кавунових голів чи сірий мов очі померлої риби — який же?
мій боже ти знову цю місію партію битву програєш.... так жаль...ходи вже!

скрутилося місто котом і мурчить ніби ситий вдоволений звісно ж кастрований звісно ж (усе по скрижалях) породистий перс чи британець чи хто там іще
священні корови на мерсах лендроверах бентлі бугатті порше
ганяють собі проти шерсті без жодних на те перепон — ніби й шудри але навпаки
у гідри лернейської сотня голів і вони — з тої сотні таки і ще сотні таких —
провінційних та професійних людей-людоловів із документами на право вибуху вибору індульгенціями та розп’яттями
а піпл як піпл — хавають та ховають своїх у яскравому конфетті
повсюди їх голови — ніби й не хочеш а тягне підбити з ноги —
курганами горами купами вічна могила урбанізованих душ
це літо мені цього літа не до снаги —
занадто гаряче червоне липке швидко сохне та пахне борделями тільки без сохо гуде неприкаяним дрифтом несправним ліфтом
страшне ніби постскриптум буденної щоденної гільйотинізації смердить каналізацією

я мрію в осінь у листя зірчасте сонце упасти спиною щоб дрифтерам покрутило шини повітря запахло вільгістю й апельсинами
читати салмана рудші з дорослим нарешті сином і пити какао
а просто зараз — у душ —

розріж кавуна — пом’янемо це літо як ніби й годиться у світлі найкращих треш-традицій
немає чому радіти — ми стали протерміновані ще на одне літо давно не діти багаж завеликий — розпакуванню не підлягає можна возити туди-сюди з осені — в зиму з зими — у весну з весни — у літо подіти нікуди — літати задорого зарано — у бітум —

коханий! давай розпакуємо хоча би лиця — візьмемо травневі сповнені надій й сталого тепла
а там вже як піде була не була ця гра ніби сон на шпицях
я білими граю завше але сьогодні немає білих я пам’ятаю авжеж

мій боже я знову цю місію партію битву програю.... так — я теж!

Під років сто до істини доріс,
Второпав нащо в світі чорнобрива:
Без од у світі можна обійтись,
А без цілунків - зовсім неможливо.

От і цілую день і ніч красу,
А ви пишіть, страждайте, плачте, кайтесь.
Я з парубоцтва - той ще телесун,
Із пелюшок люблю м'якенький латекс.

Не сплять ночами втомлені творці,
Папери рвуть і обгризають нігті.
А я, Венеру взявши на приціл,
Весь вік ловлю благословенні миті.

У ліриків нормальний стан - журба,
Замріяні, нецьогосвітні взори.
Глибокі зморшки зріють на лобах,
Життєву нить вкорочують їм мойри.


P.S:

Нt думайте про славу, читачів,
Живіть коханням, доки ще не пізно...
Дружина каже: - Борщик похлебчи,
Йому лишень два тижні, ще не скиснув.

14.09.2018р.

          І
Чи не тому Богові молились
на Майдані, чи не поклонились,
соваючи в урну мідяки,
що якомусь бісу завдяки,
перші у Європі опинились
біло-синьо-красні русаки?

          ІІ
Ефесбе Europe оточило
завдяки кадилу і серпу.
І чого хотіти ще клопу?
Загребуща мафія Кирила
обожає карлу Ліліпу.

А яка великоруська Дума
думає, буває , у Кремлі,
де її окраїни малі!
А які онуки у Кучума!
А куди подівся хлопчик Лі?

Може, роздуває пожари́ще?
Може, Соловей на дубі свище,
що оглухли всі поводирі?
Може, перевести очі вище?
О! Які світила угорі!

А яке опудало медведа!
А яке безуміє душі!?
Ясно, що Росія попереду,
бо вона дає по ложці меду,
розоривши пасіки чужі.

          ІІІ
Пасічники – ющі та азіри,
яники та інший зоосад...
І який не буде зорепад,
і якого не полюйте звіра,
а нікому ще немає віри –
бідне обирає шоколад.

І повірить, що усе «на шару»,
із надії видумає Харі,
винайде на куполі терор...
Ой « везе на кумполи» країні!
Погрузають у лихій гордині
цезарі і горе-прокурор.

Олігархи та онуки голі
і парафіяни ковбаси –
хатні юди та свої носи
ще чекають карлу на престолі
іншої – ординської Руси.
Де ж ти нині, Господи, єси?

09/18

В полоні спекоти трималося літо.
З дощем всі стосунки неначе розбито.
Чомусь все обходив він наш регіон:
Чи в транс упадав, а можливо у сон?

Нарешті дійшла і до вересня черга.
Природа в чеканні стомилась, завмерла.
Всміхнулися якось і хмари на небі,
Та й шлях для дощу вказали, як треба.

Все вміння він щвидко покаже наразі:
І злива затопить усі перелази.
Працюючи плідно ось так, досхочу
Дорвався, все ллє! Зупинись!: я кричу!

Та тільки листочки в такій насолоді,
Кисневий запас щедро дарять природі.
Пан Вересень зрушив питання нагальне:
І Всесвіт прислав таки дощ довгожданий!

12.09.2018
Свидетельство о публикации №118091207915

Не кусайте мене, дівчата,
Бо хороший, коли й не сплю.
Від Амура усі таланти,
Із Венерою вічний шлюб.

Розбираюсь у поцілунках,
Де - любов, де - звичайна хіть.
Хоче ночі жаркої юнка,
Їй зі мною на це щастить.

У сусіда торбина грошей,
Інший - лан прикупив землі.
Ну, а я лиш кохати можу,
Заздрять дару всі королі.

Знов богиня пливе до спальні,
Кличе щоби і я приліг.
Так і бути - вшаную пані!
Бо любити красу не гріх.

За вікном зоря світанкова,
Не натішиться мартопляс.
На папері усе чудово,
У житті - краще в сотні раз.

12.09.2018р

В прицілі - хата, клуня, погріб, сад,
Між ними тінь похмура в хакі човга.
Це - ворог України, щирий кат,
Для мене - ціль, така ж як я для нього.

Утік вночі від власного братка,
У вигнання благословила мати.
Ось, повернувсь зі зброєю в руках
І власний дім розвалюю з гармати.

Здирають шкіру з м"ясом із хохла
З орлами двохголовими кашкети.
Тож вигорів од лютощів дотла,
Мета одна: чума повинна вмерти.

Агов, буряти! Комі, меря, чудь!
Кремлівська зірка світить? Не померкла?
Це ненадовго, бо усі помруть,
Хто носить у душі частину пекла.

Не вірить в карму лиходій-варнак,
Клуб перегару вилітає з гаври.
На Сході з чортом точиться війна,
Криваві плями бризкають на хмари.

12.09.2018р.

Так і треба?

Курнув трави? Штрикнувся циклопіном?
Із пупа око блимнуло на світ?
Зростає гормональне покоління,
Генетика новий виводить рід.

Мужі сучасним дівам до лампади -
Сьогодні шприц запліднює яйце.
Я ж - старовір, Венера спить у хаті,
Обцьомую їй груди та лице.

Відстав від часу, моди, технологій,
Закон про секс готують нам "уми":
5 років - як поглипаєш на ноги,
А поцілуєш - гигнеш у тюрмі.

Вкотилася свобода із Європи,
Дружина з гуми нині в мужика.
Хрещатиком пливуть лесбійські товпи,
Під Лаврою танцюють голяка.

Вібратор тягне в хату пришелепа,
Плюються Самуїл та Гавриїл.
А, може, українцям так і треба -
Лишитися без роду та сім'ї?

12.09.2018р.

Хочеться тепла краплину ще,
Щоб пахтіло липою, аїром...
Чхає хвора осінь під кущем,
Бо надворі холодно та сиро.

Хто сказав, що осінь золота,
А на плечах пишні шати-шмати?
За вікном добу уже сльота,
В неї ниють кості, хворі гланди.

Їй потрібно чаю, пиріжків,
І любові (для імунітету).
Має ж - фотосесії важкі,
На поталу віддана поетам.

Дай їй спокій хоч би на сезон,
Не торкайся лапами красуні...
Знову пишуть - про осінній сон,
Листопади, гарбузи у клуні.

Заховав і кисті, і мольберт,
Не малюю більш пейзажі людям.
В ліжку осінь втомлено сопе,
Я у неї примостивсь на грудях.

11.09.2018р.

Сон?

В клубках зміїних є своя краса,
І москалі бувають непогані:
Цілуються, вшановують Пейсах,
Горілку люблять, балалайку, "money".

Інакше й не звертається до нас
Як "малорос" або "хохол-мазниця".
А скажеш "українець" - миттю сказ,
На вигляд добрячок, насправді - гицель.

Піймали сіті сонного жука,
Павук у лапах лялечкою крутить.
Та здобич цього разу заважка -
Порвалися липкі, отруйні пута.

Джихад. Невірних знищать до ноги,
Кують окови нам кремлівські хани.
Не буде миру, дружби, пирогів,
А буде січа, пастки та обмани.

По виноградних лозах їде танк,
"Віджато" острівець, заводик, дачу...
Мабуть, це - сон. Насправді все не так!
В Криму весна. Але чому ж так лячно?

11.09.2018р.

На Дніпрі не видно голих торсів,
Повтікали, мабуть, в інтернет.
Отже, наступила, браття, осінь,
Треба написати про сумне.

Листячко пожовкло на каштанах,
А трава у крапельках роси.
Буде молоко, сирок, сметана,
Сіна предостатньо накосив.

Приміряє світ вбрання печалі,
До зими схиляє терези.
Кабанець уже дебелий, в салі,
Трощить моркву, бульбу, гарбузи.

Журавлиний ключ летить у небі,
На кордоні товпи земляків.
Втікачі завалюють поребрик,
В єврозону лізуть як жуки.

Щось змінити ніц не маю змоги,
Я ж не імператор чи брамін.
Перша охра сиплеться під ноги,
Завтра - закривавлений кармін.

09.09.2018р.

Серед жінок найкращі - буркотухи,
Глибинна суть - енергія, порив.
Люблю, коли у мавок очі - вугіль,
Здригаються від люті пазурі.

Прикинься геть затюканим Адамом,
Захоче діва цяцю - лізь у борг.
Але не сперечайся із жінками,
Прослухай краще мовчки монолог.

Дружина кожна хоче жити з шиком,
А ти - слабак! Жоні не догодив.
Тому, як полетять у небо крики -
З цілунками до литки припади.

Аби тебе не торсала за шкуру,
Про гроші не нагадувала би,-
У ліжку будь невтомливим Амуром,
У любощах строптивицю топи.

Пройшов і Крим, і Рим, і мідні труби,
Війну і мир усоте пережив.
Гризуха увігнала в карка зуби-
Пора нести красуню в спориші.

09.09.2018р.

коли ти пишеш вірші здається — легшаєш
нібито вбираєшся в пір'я вивільняєшся з тіла й серце може злетіти саме по собі
ніби ти у червоному німбі будди або той
хто дарує вино та рибу ходить по воді
ніби можеш зігріти всесвіт чи остудити з груба нахрапом руську піч
проте – розтає ніч – ти прокидаєшся умиваєшся повстаєш з мертвих вариш каву одягаєш носочки
стаєш прозаїком буденних клопотів рабом побуту клопом з натовпу
точкою незворотності
увечері мовчки падаєш – таки життя дає під дих кричить – на тобі!
по голу – за цих і за тих!
голову бережи – духовна недуго доросла жінко
згинаєшся дугою захищаючи печінку та інші органи свого божественого тіла
робишся важкою як місія робокопа ескалібур або нечиста сила – такою
як погляд горгони медузи пояс волонтера з ІДІЛу
волочиш крила
та як би хто не хотів як би ти не хотіла як би я не хотіла – минає все –
нікому немає до нас діла –
у богів інші плани та варіанти розвитку дій
а все що умієш ти – писати вірші власної безнадії
песимістичні опуси про соціо-паті соціопатів
про психопата у колі психопатів
духовних кастратів в прострації псевдоелекторат прокуратора й
сучасні офіційні варіанти давнього палкого обряду саті
уколи від представників іншої школи іншої віри іншої статі
про школоту із вулиць та касту що в мармеладі довічно
гейби засуджені на двадцять прижиттєвих строків суворого едему
це все що умієш ти – більше
немає тем –
вічність закрито на вході
там табличка «не відкривати – уб’є!»
наші життя – твоє-моє – пролонгований МММ від одного хитросплетеного мавроді
якому частина вкладників вірить – частина ж заперечує що він є

коли ти пишеш вірші дівчинко
то даруєш волю розв’язуєш шворочки послаблюєш ринговочку виймаєш ножа
й – вона дихає вільно у ці хвилини рукописання
твоя остання акція безумного вкладника –
твій персональний кальцифер –
твій головний заряд –
твоя (даруй за банальність) – душа

ти пишеш дівчинко свої вірші – цей світ точно не стає гіршим
я видаю тобі ліцензію на довбання дзьобом ядра даю сервітут на фонтануючий буцім «стрибаюча відьма» літературний гейзер –
пиши майко!
сяй яскравіше врешті хто як не ти світ сколихне червоним німбом будди
вибухнеш – розбуди мене хочу побути зрячою у цю мить стоокою
роздивитися як ти покинеш остогидлу окію
ступиш упевнено в зимове коло ховаючи сяйво сором’язливо
на шість мідних зірок застебнувши свій темно-синій блейзер
гейшо моєї самотності аlter ego α оri....

лист адресовано втомленим автором
любій його бетельгейзе

Бачу тему, аж перо дрижить
Поступово всі одкрию карти.
Ми ховаєм істину в олжі,
А в брехні дошукуємось правди.

У Полтаві скаче кенгуру,
Хвостик дістає аж до столиці.
Може, я чогось не доберу,
Бо пишу про спілі дупки й циці?

Той хвостище лупить всіх підряд,
Розлякав на сайті чорногузів.
Кожному митцеві - міх порад,
Розірвались дружба і союзи.

В кухлі буря і черговий сказ,
На кону словесні викрутаси.
Тут би циган миттю розібравсь,
Лупаками блима на Пегаса.

Без сатири віршик - золотий,
А на світлі - сіро й нецікаво.
Досить. Наберу у рот води,
І піду в садок ловити гави.

03.09.2018р.

Пора

Ряба жона - весела і не злюща,
А з гострим носом, звісно, вереда.
Здиратиме щоденно шкаралущу,
Обсмиканою буде борода.

Нема рябих! Чкурнули до Європи,
Там бум на кирпоносих і рудих.
Тому усе життя ходжу в жалобі,
Амуру чимось я не догодив.
'
'Куди не гляну - діви дятлодзьобі,
Ще й гострі як у тигрів пазурі.
Знайти собі дружину - той ще клопіт,
В метро шукав, на пляжах - аж зопрів.

У фей іззаду камінь, не памушка,
(чоловіків лякають кістяки).
Мій ідеал - струнка, під небо тушка
І в салі куртуазні мослаки.

Вовтузяться давно друзяки в гніздах,
Моя ж пустельна нудиться нора.
...Іде назустріч відьма пломениста,
Знайомитися, братики, пора.

03.09.2018р.

Тепер моя жона без целюліту,
Біля сапи ізвечора дріма.
Поїду на роботу відпочити,
Втомився від картоплі - сил нема.

Забитий погріб, усмхнувся гордо,
Кочу до клуні дині, кавуни.
Загнала влада музу на городик,
Пегасик обволочує лани.

Одгарцював і сторч, і на колінах,
У картопляних риючись ровах.
На працю надихала Україна,
Пирій, осот і злюща кропива.

Не мучають безсоння і натхнення,
На диво - навіть гамати не хо.
Одне спасіння. - брага є скажена,
Занюхую зеленим лопухом.

Упав під тин, розслабилися нерви,
Зникає дрож, ясніє голова.
А осінь вже погрюкала у двері,
Росою луг щоранку умива.

02.09.2028р.

Полтава. Ранок. Тиш. Аеродром.
На полі косить дід хазяйновитий.
Мальвіна ж пише вірші. А П"єро
Пішов коханцю дарувати квіти.

Життя пливе в ніщо, стікає час,
Немає ні любові, ані друзів.
А поруч - молодечий мартопляс,
Ростібує рука останній гудзик.

У Ворсклі мавок-лоскотух нема,
Усі в столиці - до ста літ пологи.
Тортиллу тягне в пущу Дуремар,
На старість звеселивсь - ні дня без оргій.

Вставляю у панно останній пазл,
Озвучую фінал в любовній мантрі:
Маріонеток смиче Барабас,
Ніс Буратіно догоря у ватрі.

01.09.2018р.

Одчепилась мара аж під осінь,
Надто довго химеру терпів.
Довелося влупити по носі
Та скрутити млинця на губі.

- Все не так! Все не те! Не до ладу! -
Верещала, неначе пила.
То на шию ловкенько присяде,
То пір'їну скубне із крила.

Скреготнула об стелю корона,
Дощ із іскор в обличчя війнув.
Залящало: - Не мацайте трону!
І шануйте! Шануйте! Шану...

Позакривано наглухо двері,
Сів писати любовні рядки.
Глип в вікно - знов напружились нерви -
В хату світять чиїсь лупаки.

29.08.2018р.

В садку

Вимуркує під боком кіт Баюн,
Хитається калини всохла парость.
Розтанула безслідно мила юнь
І силою веде до шлюбу старість.

Мій друг поважний, в салі, запанів,
Рохкоче паця, мукають корівки.
Я ж сивим став, а мудрим - досі ні:
Ані землі, ані майна-готівки.

Є хрестик, ліжко, ложка і жона,
І домовина з дуба на горищі.
Обходить стороною дім варнак -
Нема чого украсти, окрім віршів.

У світі, кажуть, сіро без митців,
Сяйнистого бажають, меду, шарму.
Та на слова немає покупців -
Товар дешевий, не беруть й задарма.

Засумував. Мокріє борода,
Не лізуть геть у голову рулади.
Захлипав дощ, кульбаба обліта,
Із саду хутко човпаю до хати.

28.08.2018р.

Насолода

О, читачі! Од вас, сумних, іду я -
Зовуть на поле бульбові рядки.
А сонце пражить! Спека аж лютує,
Комарики встромляють хоботки.

Хрустить у попереці, крапле з носа,
Від куряви почмихує жона.
Од лінощів рецепт - похила поза,
А стане млосно - з"їжте кавуна.

Вганяються в ріллю стрункі лопати,
У небо настовбурчились задки.
Поете! Покажи чого ти вартий!
Помни добряче кволі п'ястуки!

Моя найкраща поза - на колінах,
Коли встаю, копита аж дрижать.
У возиках, на роверах, машинах
Бурундуки цургенять урожай.

Він цьогоріч, скажу вам, знаменитий:
Є крупна, є мілка - на всі смаки.
А трутні вдома пишуть тинди-ринди
І шпетять працьовитих селюків.

Мішок на горбака з розгону "Опля!",
Аби не впав - підтримує кума.
Коли, братва, копається картопля,
То на дурниці часу геть нема.

30.08.2018р.

Ти бабця, кажуть, ворухка,
Статура, правда, не дівоча.
Візьми сирітку-мужика!
Монахом жити більш не хочу.

Я полатаю дах, паркан,
А ти борщем помажеш вуса.
На закусь досить огірка -
Боюсь натоптувати пузо.

Заскнів самотнім бобилем,
Псуються без мужів вдовиці...
А разом - це краса! Балет!
Не знатимуть покою циці.

Удвох сапатимем город,
Чукикатимемо свиняку.
Надійний я, не колоброд,
До Трої не чкурну з Ітаки.

Нарешті фею уламав!
Об мене торсом хтиво треться.
Тепер красуня не сама -
Здалася лицарю фортеця..

28.08.2018р.

Щастя

Самотністю душилося нутро,
Ще б трохи - і перемогла горілка.
...Тебе не гнав, зоставив на добро.
І правильно зробив - тепер ти жінка.

Пірнув до дна в очей твоїх блават,
Скінчилися навроки, траур, тризна.
Із мрій моїх саджав квітучий сад,
І рай ожив! Гримить любові пісня!

На сірий світ лягло пастельне тло,
Куди не глянь - трояндові бутони...
Я віднайшов цілюще джерело,
Хлюпоче щастя у моїй долоні.

28.08.2018р.

Рятуймося!

Під ріпицю втелющився їжак,
Це - критик. Я для нього як еспандер.
Щодня мене батує без ножа,
Уперто колупає кварки з ядер.

Під носом булька луснула зі зла,
Куснув би гада та не дотягнуся.
Безсилля. Думка вмерла. Творчий злам.
А хочу написати мусі-пусі.

У нашій групі він тиранозавр!
Шматує без розбору всю тусовку.
Удушить Дездемону підлий мавр,
Овечка не упорається з вовком.

Давайте, браття, "банити" блоху,
Вичавлюймо хутенько із фейсбуку!
Ми ще покажем хто тут "ху із ху"!
Ну, скільки можна цю терпіти муку?

Ти ба! Із мене робить парвеню!
Ще й муза устромляє в гузно вила.
Та шкряботіти я не припиню,-
Цю звичку подолати вже несила.

28.08.2018р.

Ось і літу кінець. Закрутив огірки, помідори,
Втретє викачав мед і картоплю у погріб поклав.
Час прийшов для поез, рок-н-ролу, картин, ораторій,-
Побіжу в Гідропарк і Дніпро подолаю уплав.

А нудистам лафа - дме і дме із Сахари сірокко,
В афродіт і венер на сідницях дрижать волоски.
На столичних наяд звично мружиться Ероса око,
Хвилі пестять литки, те що вище - якісь мужики.

Із дівочих пупків пробиваються лотоси дивні,
Без любовних рулад-панегіриків не обійтись.
Я відшукую ритм поміж брівоньок ламаних ліній,
Та натхнення нема, патичка розворушує біс.

Між усміхнених фей мій талант розпорошився знову,
Всі думки про любов, а про вічне творити не хо.
Повернусь у село і до ночі пилятиму дрова,-
А на Довбичку хай приїздить генецвале Міхо.

Ось і осінь прийшла. Зажурилася баба Параска,
Зуб останній пропав - проковтула, мабуть, уві сні.
Для митців треба тиш, а не хтива оця свитопляска,
Хай ударить мороз, ляжуть крига метрова та сніг.

27.08.2018р.

(Довбичка - острів у Києві, де загорають нудисти. Знаходиться навпроти дитячого пляжу.)


Марнота
Дурниці потрібно казати із поглядом мудрим
Аби вам повірив на слово нервовий народ.
Стрижуться баблоси із лохів, з баранчиків - кудлі,-
Ось, яхту купила, півраю, будується корт.

У Раді лафа, кожен другий - кабанчик огрядний,
Мандат необхідний, інакше прибуткам кранти.
Поети також брехуни, тільки вельми невдатні,
На хліб не зароблять - дешеві занадто труди.

Чортиську несу ритуальну валізу готівки,
Доїтиму люд - беззаконня законом стає.
А в лірика криза - мотузка звисає із гілки:
Вперед, не вагайся! Коньяк вже налив сомельє.

Товпа лизоблюдів докльовує зронені крихти,
Несуть підприємці ясу, обціловують торс.
Писака ж сидить і обкусує капосний ніготь,-
Не зна чого хоче, в кебеті одвіку хаос.

Читаю для тонусу віршики в ліжку плейбою
(втомився від сексу, під боком нахабно дріма).
Слова на папері, насправді - розмова з собою,
І ліків од цеї хвороби в аптеці нема.

27.08.2018р

Дратівливе

У небес виклянчуєш краси?
Щоб жилося легко, без печалі?
Ти дурниць у Бога не проси,
Краще надішли веселий смайлик.

Побажай здоров'я і дівок,
Та до мене хутко повертайся.
Я тобі зніматиму наврок,
Дуже на халявне, бачу, ласий.

Спокій це, насправді,- боротьба,
А краса - шалений танок, пісня.
А в сусіда щастя - у гробах,
Процвітає надмогильний бізнес.

В мене ж - орхідея зацвіла,
Бо навчився квітку цю любити.
Ти ж купив її - й усі діла,
Кинув зів'ядати в баби Ліди.

Ніі зерна, ні саду не зростив,
У пошані скнари-торбохвати.
Шастя -це трудів людських плоди,
Праця для добробуту громади.

28.08.2018р.

Старість

Ранок важко злетів з повік,
Прокидаюсь розбитий, хворий.
Не нагадуй мені про вік,
Не люблю я таких історій.

Хочу бути як Аполон
Та дівчат на руках носити.
А тримаю лише стило,
Бо за рогом надгробні плити.

Слабне бас і дрижить рука,
На сніданок - вода і коржик.
Окуляри добу шукав,
В павутині подружнє ложе.

Прохурчала чуттів гроза,
Голова, наче дуля лиса.
На пуантах лежить кирза,
А на скрипці мішечок рису.

А пройшла тільки сотня літ!
Не старий...Ну, хіба що трошки.
Глип у дзерало - сивий дід,
Лоб і щоки в глибоких зморшках.

Спазмалгон уковтнув, "Хеллак!",
Камінь коле пропиту нирку.
Та в душі я іще козак!
...Прослизнула сусідка в хвіртку.

28.0.2018р..

У порожній кімнаті — зрадливі тіні
Ніби видіння — на тій он стіні
На цих стінах на тих стінах
На кожній із них —
Мов чорно-біле кіно за романом Лавкрафта
Ну ти ж не проти що я навпроти
Ну ти ж не проти що я з портрету дивитимусь пильно
Ніби я Вольф Мессинг чи Ріхард фон Ебінг-Крафт
Ніби я дівчинка Хідекі Юкави — та сама — ядерна й сильна
Четверта з-поміж фундаментальних сил природи

Слухай
Ти можеш кричати якщо хочеш
Якщо можеш
Якщо не заціпило рота
Квантова хромодинаміка — це так звана Сучасна модель
Збірна знань про мікросвіт
А ти мені — про тіні на стінах
Тут показує кіно телестудія Потойбічний Світ
Для неофітів та давно навернених сивих-аж-синіх
Від життєвих потуг досвідчених людхантерів
Визначся вже на якій ти стороні
Й не дихай так шумно ніби у тебе задавнена хвороба Хантера
Ніби ти побачив наживо Мату Харі на тій стіні

Лиши своє серце — мені
Мій любий
Я вже у іншому світі та ти — ще ні
Ти зачаровано вдивляєшся у тіні на цих стінах ніби на старовинну таємну карту
Не варто
Мій любий -
Дограєшся до інфаркту

У тебе більше немає спроб
Немає карт
Немає фарту
Це не роман Берти фон Зутнер - Ні!
Я чекаю тебе у нашім новім кіні - бачиш для тебе он там є місце на стіні
Твоя свідомість вже здійснена -
Буття по Сартру

У тебе лишилися — берета палець куля та лоб
Порожня кімната
І кілька секунд до старту

24.08.2018

                   І
Ой зорі, зорі, як вас багато.
Вами усіяний весь небосхил.
Жодна із вас, у надії сіяти,
не виділяється поміж світил.

І, не зважаючи на зорепади,
не догорає ще сонячний день!
Тільки «зірки» не дають собі ради,
інде наводячи «тень на плетень».

Ой, не байдужі, яке марнослів’я!
І язикаті, і не мовчазні...
Як не стараюся – не розумію,
де ви шиплячі, а де голосні.

Ой не із вами я нині змагаюсь.
Горе від розуму. То й і не каюсь,
і оминаю я той будуар,
де на котурнах сіяє найвища,
найяскравіша, сатиру найближча...
Тільки таку і чекає Омар.


                   ІI
Нема коли, та і немає сили
намарне перейматися мені,
яка кого комаха укусила
у ці ясні оказіями дні.

Надворі серпень дихає жарою.
Ось-ось настане золота пора
упитися журою і... снагою,
навіяною генієм пера.

І хочеться повірити людині.
Нехай не кожній. Кращій половині,
такій, яку придумали самі.

І споглядаю у лиху годину,
як реквієм чаруючої днини
міняє німби зоряній пітьмі.

                   ІII
Ревную до Коперника, Карузо...
Ну, а чого, питається, до Музи,
коли уже до фінішу – ось-ось?

Не треба прогинатися під щось.
Бувають неприємні ...боягузи,
а от мені, бодай, не довелось.

08/18

Мене Господь ліпив із глини,
Не знаю нащо, таїна.
Обняти хочу небо синє,
В огром пірнути аж до дна.

Мечем до правди дорубатись,
Від зла громаду вберегти.
Але - традиції, обряди...
Бурчить з амвона дяк рудий.

Живи як церква наказала!
Згинайся нижче до ріллі.
Розумним - гроші, дурням - рала,-
Народ потроху і змалів.

Насунув піп алмаз на пальчик
І рушив на ловитву душ.
Кажу: - Обман у рясі бачу.
А він: - Релігію не руш!

Ти - тьми дитя! - злостиво мовить,
Але він сердиться дарма.
В моїй душі окрім любові
Нічого більше і нема.

23.08.2018р.

Без Грея нудиться Ассоль,
Жує підсмажену оливку..
У чоловіка – інша роль:
На люд полює за готівку.

Кричать од жаху дітлахи,
Стріляють із рушниць солдати.
Хто не утік – у ланцюги,
Плантатор золотом заплатить.

Романтикою пахне світ,
Легкий пасат хитає пальми.
У джунглях стогне інвалід,
Шмат м’яса вирвала гізарма.

Песетами бряжчить кабза,
Руків’я шаблі – шкіра негра.
Уже готова ковбаса –
Хутчій, мій лицарю, алегро!

22.08.2018р.

я лежу в своєму ліжку кімната сяє мов церква
простирадла білі обличчя біле за склом вікна біліє небо
я лежу в своєму ліжку – розірвалося серце
холодець у неї серце було – кажуть – так їй і треба

і коли я встану
коли я зберу червоні бризки в букет троянд
коли я зумію перевернути рубікон догори дриґом
тоді пролунає з могильної ями мій останній ямб
міф римоплетіння а поки обличчя біле ніби припудрене снігом

поки я ще пульсую –
не знаю як довго триватиме це чекання у передпокої
шматки мого серця розтягли вже мурахи миші інші споживачі дармової манни
біла кімната біль перебитий спокоєм
третє сонце зійде – і тоді я встану

будуть трояндами встелені ваші шляхи
будуть утеплені моїм теплом ваші нори
миші мурахи інші споживачі дармової манни
небо впаде небо вам роздушить хребти
аж тоді я встану

розриваються гранати бомби петарди
кулі наповнені рідиною суєта фальш старту
переброджені бутлі банки із консервацією
і серця переповнені менструальною кров’ю нації

тихо-ша каже мені душа
я ще тут потерпи почекай лоукосту моя манюся
я дивлюся на неї я чую її та сміюся –
я не вмію молитися тому й не молюся
стиха тону у тоннах води – рубікон дороги дриґом – мені душем
тихо-ша каже біла біла моя душа
і цілує мене востаннє
і душить


17.08.2018. Рівне

З парубоцтва шугаю між перса дівочі,
Клав у ліжка, м'які спориші.
Утомився, солодкого меду не хочу,
Ти одну мені, Боже, лиши.

Ніц не маю багатства, лиш музу й Пегаса,
На любов лиш настроєний ген.
Та на золото мавки персисті не ласі -
Їм кохання лише дороге.

Мої друзі нормальні, у кожного пара,
Я - зі зграйкою любоньок сплю.
На жагучі обійми щедротний, не скнара,
Лиш поезію більше люблю.

Знов у хаті щебечуть венери, мальвіни,
В руки ліру стомляють дзвінку.
Народивсь у любові. Од неї й загину...
Як же гарно у цім квітнику!

15.08.2018р.

Коростень-Київ

Сусід під боком без кінця "бу-бу",
Годину мІзки втомлені полоще:
- У транспорті чесатися табу,
Насіння плюхай вдома, хоч би в горщик.

А парубкові зручно прямо тут,
Циганський табір весело гелгоче.
Стареньку бабцю дів пресує гурт:
Це - електричка. Тут тобі не Сочі.

А їздять, в основному, селюки,
Ті, хто працює тяжко у столиці.
Навіщо їм салончики пахкі?
Шкарпетки зняв - і жуй масненький шніцель.

У Президента ж є крутий літак
(з рабів бабло лупили аж куріло),
А нам - дубоаі лави, потяг - брак,
Возити зручно заступи та вила.

Засумував комічний дідуган,
Учитель, мабуть. Пенсія - маленька.
- Тікай,- кажу,- подалі від гріха,
У тамбурі, дивись - п'яниця бека.

Чого тебе в це пекло понесло?
Наклав книжок важезних у торбину...
- Не від добра. Жене із хати зло,
Не вистачає грошей на хлібину.

Зупинка скоро. Вийняв цигарки,
Поклав на плечі лемеша від плуга.
Згдалися покійні вже батьки -
Весь вік у праці. А добро - в злодюги.

15.08.2018р.

Нумо ховатися

Вельбучний депутат все літо одгуляв,
А я щодня ріллю руками мацав.
Сьогодні колоради. Завтра - міль і тля,
Ох, непроста, важка селянська праця.

Дружина в бур'янах танцює краков'як,
Свиріпу ще сапати і сапати.
У пана ж - ложка-люкс, не репаний черпак,
Латифундист відомий і мордатий.

Я арсенал знайшов. Гвинтівку, автомат...
Прознав народ, несе боєзапаси.
Зібрались павуку поставить "шах" і "мат"
І вигребти усю злодійську касу.

Одказую: - Ви шо! Він мало не святий!
Лише ізбоку трішечки зіпсутий.
У нього наш добробут тільки на меті,
Ми ж - вахлаки, а не поважні судді.

Кум пукавку вхопив, гранату - мій сусід,
Згребла у п"ястуки жона пістоля...
Од шершнів я утік, сховався між корит,
Щетиною кабанчик гузно коле.

16.08.2018р.

Друже! Підкажи мені:
Шлюб - вантаж? Екзамени?
У цнотливої жони
Чоловік незайманий.

І не треба ги-ги-ги,
Ти поїдь у Дарницю.
Озирнися навкруги -
Школи закриваються.

А по селах - просто жах,
Лиш старечі привиди.
Не почуєш "ох" та "ах",
Ями трупам вирито.

Молодь хутко утіка,
Влада, наче палиця.
Спородити жебрака
Тільки дурню багнеться.

Хто не може дременуть -
Зашиває гульфіки.
Не цілую жінці грудь,
Не кладу на пуфіки.

Валер'яну п'ю, аїр,
Чуваки нажахані.
Вся держава - монастир,
А жінки - монахині...

13.08.2019р.

Крамола

Помилуй, жінко! Випусти з лещат!
Давно пора змінити гнів на милість.
Давай накалапуцяю борща,
Од розпачу-жури на стіну виліз.

А хочеш - пощипаю волоски,
Голівку намащу ловкенько хною?
Цвітуть чудово навіть будяки,
А ти гарчиш на мужа sexsy-боя.

Навиворіт вдягнув сусід труси,
Селом тинявся з пляшкою в обнімку.
Не чув ні слова гніву від краси,
Уранці встав і знов цілує жінку.

Якби ж гуляв з дівками між отав,
Чи не було б у хаті пити-жерти.
А я всього лиш прищемив хвоста
Котові, бо поїв усі котлети.

Ну, досить. Знаю - вчинок ай-яй-яй,
Кажи хутчій - чого від мене хочеш?
- Улюбленця ніколи не чіпай!
Бо видряпаю неодмінно очі.

13.08.2018р.

Полегшення

На "репана" од жінки заслужив,
А на додачу - копняка та клізму.
Я провинився. Гамав біляші,
Ще б трохи й у селі справляли тризну.

Підпільні мафіозо крутять фарш,
В столиці ні котів, ані собачок.
А в животі тромбони грають марш,
Добу сиджу голодний, тужусь, плачу.

Із буди виє очманілий пес,
Подумав, що злітає в рай господар.
Біляш пахучий - чудо із чудес!
Насправді - небезпечна насолода.

Волає півсела: - В Петра біда!
Злітаються граки, ворони, мухи.
Та виручила теща золота -
Приволокла барило бормотухи.

Нектар до краплі висмоктав з діжі,
Бабахнув так аж загуло у вербах.
Погикав трохи, чмихнув і...ожив!
Нехай жінок благословляє небо!

13.08.2018р.

Застілля

На душі клубочиться розмай,
Тисячу поцуплено із каси.
- Ріж ковбаску рівно! Не вихляй!
Це не сало під чарчину свасі.

Мудра жінка. Знає два плюс два,
Діва терта і життям побита.
В мене день народження, братва!
Будуть марципани, оковита!

Брюки одягаю на труси,
Навпаки не хочу, хоч і стильно.
Гості йдуть (червонії носи) -
Люблять одсипатись попідтинню.

Тости - як і завше - за любов,
Три години прохурчало чвалом.
Глинув на стола - застигла кров:
Випивки немає, їжі - валом!

Нащо закусь справжнім козакам?
З пійла ж користь -два мішечки тари.
Лиш болить утомлена рука -
Двіі доби з жоною куховарив.

Більше не ловитиму ворон,
Святкувати з головою буду:
Блюдо лиш єдине - самогон!
Звісно в ночвах. Хай гуляють люди.

13.08.2018р.

Важливі справи

Є геній. До хвальби липкої звик,
Пегас беззубий тягне до Парнасу.
По носі луснув бевзя. Той у крик,
Кажу - для профілактики од сказу.

Не дякує. А міг би - задушив.
Йому б ліпити горщики із глини,
Або пекти млинці та біляші...
Хай казиться. Попустить неодмінно.

Увічнився! Ох і моторний жук!
Підлесники співають оди хором.
Казав йому: - Давай перепишу,
Поставиш власне прізвище під твором.

Тепер конфуз, гигикає народ,
Пегасові порепались копита.
Не ті слова, сфальшовано акорд -
Не пісня, не сонет, а гною скирта.

А, мо й мені кричати: "Браво! Ас!"?
Не хочу. Є цікавіше заняття.
У річці, кажуть, знов клює карась
Й коханка юна розстібнула плаття...

12.08.2028р.

Літо серед зими

Цілуватися знову схотіла?
Як учора у темних кущах?
От і добре. Ходи сюди, мила,
Ляж лопатками вниз на плаща.

Може в ліжку? Бо ж холодно, грудень,
І до того ж, в Монголії піст...
Добре, добре, по-твоєму буде,
Підкаблучник я, а не сексист.

Сів метелик-долонька на лоно,
Настовбурчився сонний грибок.
Відмовляти лебідці гріховно,
Буде тиждень голівка бо-бо.

Ні борща не побачу, ні ласки,
Буде гризти удень і вночі.
Обережно пірнув під запаску,
А богиня від шалу кричить.

Хай надворі морозяно, вітер,
Сіє снігом із неба зима -
У закоханих сонячне літо,
Часу лаятись зовсім нема.

12.08.2018р.

Є правда щира. Є гидка олжа,
Жадоба у чуже встромляє ікла.
А в райдузі живе моя душа,
Сліпучим сонцем зіткана з прасвітла.

У водоспадах гартувався дух,
Орфей позичив дрібочку таланту.
І я ступив у цей життєвий пруг
На задній план одсунувши Гекату.

Рвонув у небеса крилатий кінь,
Бутон чудесний розцвітає з брості.
Сьогодні я поет. А завтра - тлінь.
Останній подих захитає простір

Перехитрив Адама підлий змій,
Ми - смертні. Та живе поета Слово.
Коли засну - журитися не смій -
Заблискотіє зірка вечорова.

05.08.2018р.

Рай

Куди не глипну - звідусіль поради,
А я чувак поважний, у літах.
Наїмся кукурудзи й ляжу спати,
І покладу кота на живота.

Навіщо ті солодкі шоколадки,
Коли в селі жену водяру сам?
А лапки масажують жиру складки,
І муркіт огортає тілеса.

Хороший котик. З ним уранці встану
І...знову ляжу, наче той сонько.
Хай жінка бубонить безперестану,
Скрегоче, щоб скисало молоко.

Попи й коти валяються в сметані,
А я пливу в кисільних берегах.
Народе мій! Затям: страждання марні!
Не вистачить на всіх сокир і плах.

Намріялася з яблуками качка,
Барило рому тішить зір та нюх...
По лобі люто луснула ляпачка:
- Біжи до хліва порати свиню!

04.08.2018р.

Соцмережі

Ох і діва! Наче м'ячик скаче!
А чи серце витрима красу...
Я ж старий, підтоптаний, ледачий,
Скнію розпростертий унизу.

Нащо мощам сексуальні ігри?
Хочу ласки,. А не хтивий треш!
Нині ж молодиці - дикі тигри,
Як впіймають - вже не утечеш.

Пазурями цап мене за шкуру,
Каже: - Не вдволиш - загризу!
Вже обвик страждати за Амура,
Ношу все життя важку несу.

А чи я намазаний їм медом?
А чи грошей кури не клюють?
Заженуть баби мене у Лету
І поета обірветься путь.

В двері краля грюкає двадцята,
В членах слабість, голова бо-бо.
От що значить у фейсбук писати
Еротичні вірші про любов.

05.08.2018р.

Любов

Синичка цвінькає на гілці,
Ранкову струшує росу.
Заплющуй, зіронько, очиці -
У рай на крилах понесу.

Риплять шовкові простирадла,
Пахтить розплетена коса.
Любовна пишеться балада!
Зеніт відродження! Пейсах!

Сусіди ж - януси дволиці,-
Ічкерія, тепер Донбас.
Сплітаються зміїні кільця,
В Едемі порядкує Марс.

Країна у чортячих жорнах,
Живе століттями в ганьбі.
І родить життєдайне лоно
Байдужих покручів-рабів.

Хати підпалюють ординці,
Несуть грабоване в тайгу.
А я люблю дочку убивці -
Війну програє душогуб.

05.08.2018р

"Золота молодь"

Прорізався у чорта перший зуб,
А в китиці хвоста - залізні ниті.
На дискотеку йде синок у клуб
Поплавати у пиві й оковитій.

Альти перекувались на баси,
І кулаки за розміром нівроку.
З динаміків - хрипаві голосм,
Гурток відьмачок дудлить самогонку.

Згубила Єва фіговий листок,
Вдоволено обсмикує спідницю.
А на похмілля - в школу, на урок,
Вагітна вже, на тижні йде за "принца".

Прекрасна юнка - норовом крута,
Влупила однокласницю по морді.
Відпочиває"молодь золота",
Ну, а батьки - до ночі на роботі.

05.08.2018р.

Перетворилася на хмару:
І сонечко закрити мала.
Сумна, самотня, не зухвала.
Шукала тільки в небі пару!
І позліталися хмаринки:
Багато їх, почули оклик.
Примчалися, відчули поклик
Душі самотньої! Підтримку
Надати згодні, гуртуватись,
Протистояти чварам вітру,
Пливти у далечінь блакитну
РазОм, потрібно їм триматись!
Не знають, що там далі буде:
Покличуть дощ, грозу чи зливу?!
Керовані – не мають впливу.
Очікують на Боже чудо!

…Ось так пливуть собі у небі…
Чи пару їм шукати треба?!!!

03.08.2018
Свидетельство о публикации №118080306575

Узяв гітару, бринькнув ноту фа,
Жона підсіла на дубову лаву.
Кохатися у темряві - лафа!
Блідавий місяць глипає ласкаво.

Заліз у деку спати махаон,
Відклав удень яєчка на капустку.
Рулада - гарна. Пісня - як вогонь!
Кохана зняла ліфчика та блузку.

Найбільш яскрава зірка літа це -
Звичайно, Вега, із сузір'я Ліри.
Пора знімати залишки парцел,
Впаде кохана в руки сувеніром.

Нас двоє - рай і пекло, сміх і гріх,
Небесне лоно розчахнуло браму.
Украв сюжет у мене Стівен Кінг,
Перетворив на сексуальну драму.

Набринькався, душевно відпочив,
На жінку глянув - одібрало мову.
Кохатися прекрасно уночі,
Коли усе довкола загадкове...

22.07.2018р.

Реальність

Давайте помріємо трохи...
В Криму хазяйнує "Рошен",
У море вмочаються ноги,
А фіги вкраїнські уже.

Повсюди чуби запорожців,
Вишиванки носить народ.
Массандра хлюпоче у бочці,
Бо кожен хахол - патріот.

Росія - чудова сусідка,
Шанобливо хилить главу.
У жінки - із тризубом литка:
Елегія! Рай наяву!

А очі розплющив - і пекло,
Розстріляні, взяті в полон.
Щасливе майбутнє померло,
На Сході - дими і вогонь.

Зірвалася міна під плугом,
Як завжди - сусід обманув.
Мій ворог прикинувся другом,
То ж діти ідуть на війну.

28.07.2018р.

Бомжак окрада зухвало
Порожню сусідську дачу.
Мені ж до вподоби сало,
А владу в гробу я бачу.

Нема тридцять літ порядку,
Чкурнули у США мойсеї.
А бабця лаштує латку
На юпці із бумазеї.

Облизує кішка лапу
(у льосі сметани горщик).
Повз носа летять кульбаби,
З кишені тікають гроші.

Паця уже не кувіка
Не торсає вереск шиби.
Несе часничину жінка
Й окрайчик житнього хліба.

27.07.2018р.

Сідає сонце. Гасне яра мідь,
Летять ключі до вирію стокрилі.
А час нікого з нас не пощадить,
Додолу гне, висріблює у тиглі.

Не втюхаєш йому хабар-"джинсу",
Не оголосиш безпардонно "брексіт".
Життям йому виплачуєм ясу,
Бо ми для нього лиш родзинки в кексі.

Не вірю, що життя - невдалий жарт,
Чи випадкове зчеплення молекул!
Бо після себе залишаю сад
І бірюзи думок коштовні глеки.

Я знаю - не кінець земля сира!
Спочинок це, очищення,- не плаха!
Лечу крізь час у розчерку пера -
Дає дорогу Хронос Вогнептаху.

25.07.2018р.

Благодать

Жінка люта. Ув очах огні -
Із рубіном не купив каблучку.
- Будеш цілуватися, чи ні?
Заспокойся, на ось, півполучки.

Інша половина - то сім'ї,-
Комуналка, транспорт, харчування.
Порадій за мужа, я ж - піїт,
Віршики утьопую прегарні.

Кум твій не напише і рядка,
А у мене товпи епігонів.
Хоч нема фазенди, літака
Але маєм тертушку для хрону.

А паперу - гори! Завались!
На Парнасі скоро вручать німба...
Чуєш -просить їсти спиногриз,-
Йди, купи картопельки та хліба.

Хух, подріботіла в магазин,
Із душі на мить скотився камінь.
Тїиша...вірш плететься з бірюзи....
Не сім'я, а ідилічна гавань.

25.07.2018р.

Переміни

У цьому світі все уже не так,
Блакитнозадим возродився Каїн.
У кабана облущився п'ятак,
А думав, що такого не буває.

У дів піпетки стали за мужів,
Зачаття непорочне вже гроші.
В безглузді не шукаємо межі,
Святе письмо тлумачить піп без Мойші.

З Чигирина рукою до Черкас,
Але повзеш по ямах як амеба.
Розширюється Всесвіт, прірва, газ,
Була гора - тепер смітник до неба.

Був кролик, півник. Нині - павіан,
З його м'ясцем готується підлива.
І хто ти - сонетяр чи графоман -
Для читачів реклами неважливо.

У казна-що вироджується вірш,
Читати лячно, носом кровотеча.
Та крізь асфальт росте м'який спориш,
На хмарочосі яструб в'є гніздечко.

26.07.2018р.

Усе, що міг, я переніс
на власну дачу, як годиться:
казковий хід у Чорний ліс,
ярки, березину, криницю,

дитячу пасіку і пліт,
барвінок, проліски, калину...
Я хочу залишити слід,
але не до чужого тину.

Бо ми живемо не одні
на цілині оцього раю,
де не люблю я кацапні,
яка до мене заглядає.

Тому що фурія сюди
іде, аби крові попити,
тому що, нібито, брати,
яким ти маєш угодити.

Удавиться, але ковтне
усе, що де лежить погано.
Воно із юдою одне,
а ми у них – філістимляни.

Бо і з-під носа загребе
усе, що бачить хиже око.
І почуваю я себе
на велелюдді одиноко.

Бо їхні зорі – у Кремлі,
бо це уже не те, що люди,
а завойовники-приблуди,
чужинці на моїй землі.
І поки будуть москалі,
то миру у людей не буде.

07.2018

Бреше з амвона пописько на паству,
А чи поет-бракороб не такий?
Авторський наголос - мовне шахрайство,
Крапле неправда лукава з руки.

Сухо в кебеті, проріха у торбі,
Чуб накриває поцвілий кашкет.
Наче-неначе, мовби-немовби -
Тоне в словесній полові сонет.

Густо мазюкали генія мирром,
Не засинає без краплі хвальби.
От у потугу ліричну й повірив.
Раджу: - Осанну дешеву жени!

А чи розтуркати зможу нехлюя,
Вирвати врослого в землю корча?
Хоч і не хочу - уперто рятую:
- Друже! Сатирика ніж зустрічай!

Ціна кохання

Пописати вірші, звісно, можна,
Бо життя - пекельний басаман.
Плаче дівка від кохання кожна,
Бо любов - це фікція, обман.

А виною - лейби-козарлюги,
За нагоди люблять всіх підряд.
Плач дівочий лине понад лугом,
Розревілась, сестри, не на жарт.

Як зварю борща, то хоче зупи,
Наліплю вареників - не те.
Ох, і вередун у мене любий,
Тільки м'ясо в живота кладе.

Я ж бо - клопітлива господиня,
В ночви мужу "бух!"добро: - Шикуй!
Огірочки, хрон і капустиння,
Цибулину, зубчик часнику.

Ох, біда! Немає супокою!
Муж пасе за тином лупаки.
Там сусідка пахне ковбасою,
Сала шмат звисає із руки...

Кожен бахур на м'ясисте ласий,
Зраджує дружиноньці-красі.
Вранці "мац!" - утік мій сокіл ясний,
Визирає з пазухи гюрзи.

А виною влада дурнувата!
Краде-бреше, а народ лайно?
Люд сьогодні зовсім небагатий,
Локшину купує та пшоно.

Поверніться, кляті комуністи!
Від наживи світ осатанів
Мужики голодні хочуть їсти,
Як же тут не плакати мені?

22.07.2018р.

Довкола

Наприндився жевжик, царка з себе корчить,
Три фікси стовбурчаться з рота.
Купив - подешевше, продав - подорожче,
Оце і усенька робота.

Бариги в пошані. Розумних не треба,
Хай їдуть у Штати чи в Польщу.
У світі титанів панують амеби,
Горілкою мізки полощуть.

Під Лаврою людно. Розпродують майки,
В Синоді рахують монети.
Штампує сюжети сучасність під кальку,
А люди - лише трафарети.

...А звідник толковий. Веде клієнтуру,
Є Насті, є Галі, є Алли...
Чекати не варто - відслиньмо купюру,
Міняти не нам ритуали.

22.07.2018р.

Творець одвічно експериментує
на неосяжнім поприщі своїм –
об'єднує, роз'єднує, парує
усе, що на землі Його існує
на грані між розумним і дурним.

Була цивілізація і буде,
тасуються народи, племена...
Порядок є. І має бути всюди.
Та поки дикуни ідуть у люди,
юрмою володіє сатана.

І поки сонце наше догорає
і вичахає полум"я земне,
ніщо у цій юдолі не мине.

І, видно, й небо думає-гадає, –
чому фальшиве істину долає
і застує хорошому дурне?

07.2018

Нема посадженому честі,
усе посіяне дарма.
Дощу чекаєш як пришестя,
коли його нема й нема.

У небі бурі, урагани
і море зайвої води,
а у моїм саду тумани,
роса – і та вряди-годи.

Не чує Бог мої молитви,
що проголошую щодня.
Не заскородиш поле битви,
яке ґвалтує кацапня.

« Не жду рятунку ні від кого»
ні унизу, ні угорі,
допоки є ще упирі
і вештаються до порога
ворожа церква не од Бога
та москалі-«пролетарі».

07.2018

І
Живуть же люди! Ні тобі безсмертя,
ні раю пекла, ні надії чертям
на перемогу зла у боротьбі
за житіє, дароване до смерті,
молитвою у храмі, у мечеті,
у синагозі - дякою судьбі.

Воюємо одними язиками
за що попало... І ні те, й ні се
видаємо-друкуємо усе,
на що, буває, і немає тями...
Не відаємо, до якої ями
інерція утопії несе.

ІІ
У жорна слави доля сіє муку.
За ідола готові у багнюку
дорогою минулої яси.
За, - кукуріку, є в запасі, - ку-ку,
своя рука-владика миє руку,
і нагора - пародія краси.

Слугуємо дияволу і Богу.
За істину не любимо нікого.
Йдемо, не оглядаючись назад.
І мусимо у пеклі воювати,
бо у раю нема такої плати,
якої не пообіцяє гад.

ІІІ
Іду по лісу, смикаю листочки,
жалію покалічене гілля,
яке мені киває іздаля.
У кожного свої сини і дочки,
але немає спільної сорочки
у шатах лісового короля.

У ближнього своя до тіла ближча.
У ейфорії, хто літає вище,
не помічає, що – у негліже,
як осінню оголені дерева...
І – на тобі! Ані сузір'я лева,
ні протеже уже не береже.

У цьому лісі гомоніти – всує.
Велика птаха на малу полює,
хоча уже, здається, не сезон.
У прайді, головуюча, левиця.
Апологети поміняли лиця –
у мімікрії є іще резон.

І колеться, і хочеться «налєво».
І, ніби, діву ображає Хам,
і, наче, обіцяє їй сезам...
Прощає дурня гонорова Єва.
Пиляє Каїн родові дерева.
Карається за Авеля Адам.

Зміїне жало заміняє мову.
Уже й ханжа – за націю здорову,
але годує із руки чужу.
Колона клону оминає клани.
Ані тобі вінця, ані пошани...
Пора емігрувати за межу.

Ніхто не зобов'язаний співати
та бути з усіма за пані-брата.
Немає слави? Видуй на трубі!
І не бери нічого ні у кого,
лишаючи недоїмкою Богу
усе, що не належало тобі.

Усе, що є, міняється навіки,
а іноді і кане на віки
у пам'яті як вирвана сторінка.
І жаль буває того чоловіка,
який удався трохи не такий.

Ну, не такий як нам, буває, треба:
жере, плює, жартує невпопад,
аж поки не піде собі на небо...
Нікого, хто живе заради себе,
ніхто ніколи не чекав назад.

А я чекаю як мулла на Мекку,
як на весну чекають журавлі
на цій ще не оновленій землі —
а раптом закурликає лелека
не відтіля, а зовсім недалеко
і пожаліє за мої жалі.

Вампірській дружбі швах прийшов, фінал,
Вельбучний рик за так уже не зійде.
Приватну переписку - на загал!
Любуйтесь, друзі - лаються сусіди!

Однині поклоняюся ножу,
Пуанти геть! Узуюся у берці!
Ось я тобі, строптивцю, покажу,-
Розслабишся -засуну швайку в серце.

А одночасно шавку натравлю,
Замовлю в чорнобаб відьомську месу.
Здіймаю ґвалт, огуду, у-лю-лю...
Але товпи немає, ні шелесне.

По краплі з "друга" висмокчу життя,
В Пегаса з м'ясом видеру підкови.
В колисочці заплакало дитя -
Поглянуло на маму випадково.

04.07.2018р.


Увіруй

Пора сідати паску їсти,
Хороше свято дав юдей.
Без православних атеїстів
У храмах не було б людей.

Ти уяви: немає татів
І брехунів - лиш люд-тишко.
Попи пішли би працювати,
А не молоти язиком.

Театр, манеж, священнодійство...
З амвона глас щемкий бринить.
Несе у храм гріхи поспільство,
А разом з ними гамани.

P.S:
Святе письмо стоїть у ніші,
Нова ікона, золота.
Молився довго. З неба - тиша...
Напевно, що нема Христа...

04.07.2018р.

Спочатку я і не відчув укус,
Та кобри є отруйні і в Полтаві.
У спину вперлась дуля.Озирнувсь -
На мене очі глипають лукаві.

Підштовхує,сичить: - Іди, вкуси!
А для початку - загризи лелеку.
У мене, бач - роздвоєний язик,
Із цілим світом вже побила глеки.

Он там - шматочок вирви із душі,
А там - хлюпни смоли братам під ноги.
Мордуй, а я повзу у спориші,
Послухаю з травиці крик і стогін.

Із піднебесся птах упав у рів,
КільчАстий гад до трупика зміїться.
- Я ні при чому! Ти його убив!
Є інша ціль - дивись яка жар-птиця!

03.07.2018р.

Зустріч із генієм

На скрипці грає внук - немає спасу,
Онука - розвиває свій вокал.
У ковбасі буває навіть м'ясо,
А між піїтів геній заблукав.

Як правильно, брати,- пихА чи пИха?
Поради просить лагідне теля.
Примчав титан учити пустобріха,
За горло "цап": "Знімай хутчій бриля!".

Поглипує у вічність віщим оком,
Вхопивши міцно музоньку за трен.
Тепер жеру щодня його доробки,
А він хвалою хабарі бере.

У генія своя м'яка парцела,
Пегас на вухо пісеньку реве.
Друзяки в гвалт: - Рятуйся! Para bellum!
Від сяйва бога гине все живе!".

Ще б трохи - й обірвали нитку мойри.
Утік. Сиджу і слухаю Бізе.
В руці зів'яв мій дар - букетик глорій,
Сухе пелюстя миша догризе.

03.07.2018р.

Свиняча вдача
1
В чужі стосунки липну як оса,
Нахабно коментую бевзів дружбу.
Мені ж народ підносить гарбуза,
Тому страждаю. Відгукніться! Ну ж бо!

Мовчить товпа. На заклик не клює,
Потрапити не хоче у халепу.
Лиш я кажу: - Ходи сюди! О,є!
Спускайся до сатирика із неба!

А друзі радять: - Носа прищеми
Настирній зацікавленій Варварі.
Недавно роги виправив кумі,
Ще б трохи - і одвезли в колумбарій.

Оперувати варто з голови,
Пихатості тромбоз забив судини.
Натиснув, а під клізмою "Куві!",
Невже з кнурем зіплутав я людину?

Тверезий наче, недурний чувак,
Не п'ю ні пива, ні одеколону.
Підрохкує хворенький! Ну, дива!
А ликом схожий на Ален Делона...

Я втік. Жону у ліжку обійняв,
Вона уважна, лагідна, гаряча.
Звичайно, що людина - не свиня,
Та схожість є - бридка свиняча вдача.

03.07.2018р.

І що тепер? Закінчилась вендета?
Не знаєш, як ту дружбу поновить?
Кляла великого – на зріст – поета,
Суєтну вгамувала ненасить?!

Вже лащишся, мов кицька та побита,
І мариш ним, непевне, уві сні?..
Все бідолашна згадує кобіта
Присвячені їй вірші і пісні…

А він згорів… І більше не полюбить!
Тебе – ну, може, трішечки, любив.
Якщо зронив колись він слово грубе,
То не зі зла – з розпуки і журби.

Коли промовив слово він правдиве,
Огидну фальш тавруючи пером,
Ти вилила на нього бруду зливу,
І злом ти відплатила – за добро!

І ось тепер скажу тобі в лице я –
Не серцем – чимось іншим воруши –
Твоя краса мені – не панацея,
Краса повинна бути у душі.

Простити можу. Швидше чи пізніше…
Хай Бог обачність нашу береже.
Боюся лиш, як станемо мудріші,
Не до кохання буде нам уже!

3.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Стало менше добра і гармонії,
Світу, мабуть, приходить кінець.
А митці розвели антимоніі -
Хто майстерніший з них писунець.

Віршороби - освічені шустрики,
Стилос гострий, батує як ніж.
Я, для мене, мені - контрапунктиком,
Егоїзмом смердить кожен вірш.

Рій письмацький шугає над хмарами,
Животіє внизу чорнолюд.
Бачу Стуса (обнявся із нарами)
І Шевченка (одводять на суд).

Лий хоч тонни у твори патетики,
Розмальовуй, немов Фаберже,-
Із сучасних "страждальців-поетиків"
Не ростуть Прометеї уже.

Чистять нігті холопи у панії,
Не чіпляє заусінь пера...
Відступаємо. Залишки армії
"Ураганами" враг накрива.

Скоро бій. Це - серйозна обставина,
Спину знов прикриватиме друг.
Віршотрясці зітхають в гущавинах,
На диванах, в кімнатах без мух.

02.07.2018


Не пропаду

У бочці меду плаває оса,
Ще не загус, вичавлював учора.
З солодким навіть дурень у плюсах -
На кухні нитку тче довжезну мойра.

Накладую у миску їй медок,
Тому живу безжурно і на повну.
Захочу - з рота видеру шматок,
Стрижу із друзів грошенята, вовну.

Палац - не гірший, аніж в королів,
Щодня у ліжку спить нова путана.
Для бевзів не жалію похвали,
Бо ласий люд на вигуки "Осанна!".

У дурнів ґулі зріють на лобах,
Гризуться за дрібниці як собаки.
Буркоче невдоволено юрба,
Народу влада забиває баки.

А ти сиди в останньому ряду,
Давися все життя дешевим спредом.
У пеклі я також не пропаду -
Маститиму чортячі рила медом.

Тебе народжено, сповито нагодовано. ....
Та до життя без кольорів не приготовлено. ...
Робиш крок.... за ним ще крок. ....і з кожним разом відчуваєш, приємний чи болючий шок....
Підбираються слова зсередини самі собою. ...
Ти розумієш,тебе рве ! Ти хочеш проти "них" іти до бою. ...
Та те , що помагає воювати ...тебе і може поховати. ...
Останнє, з рук твоїх дітей , ні на секунду не вагаються забрати. ....
Щоб стали ми одними з них , продавші душу за нулі.....
Але якого чорта в середині треба мати,
Щоб йти із ними ,- їм на поводі ....
Один кадилом маше - прикриваючись Ісусом. ...
Інший, пакує через гроші , чіпляючи на шию грузи. ..
Третій посередник із зв'язками. ..
Який за вигоду продасть і свою маму. ...
Інший загубився вже давно. ...
Вишкрябує своє ім'я глибоко - там де дно. ...
І голову підняти не дають. ...
Бо знають,небезпечний, розуміє в чому суть. .
.......................

Відпостував. Кріпився тиждень мужньо,
Город сапав, трудився як бджола.
Дівчата влітку - це квітучі ружі,
А власна жінка меду не дала.

Прокинулося капосне блудило,
Але хіба у цім моя вина?
Сусіда ж атакує любу з тилу,
Щасливий він, вдоволена вона.

Що не робив - немає супокою,
Пішов у церкву. Панотець "Хи-хи!".
Віддав мені із пазухи " Плейбоя":
- Утішишся - замолимо гріхи.

У ступор вводять еротичні пози,
Незвідані Амурові путі.
На фото - мавка спить у верболозах,
Сторчма, на спині і на животі.

Підсовую журнальчика поближче,
Від захвату засіпалась нога.
Замріявся...за вухо мавка смиче,
Порнуху в грубу бгає кочерга.

Зняла із мене биту міллю рясу,
До біса схиму! Братчики, ура!
Вже місяць від жони немає спасу,
Вона сама і пози вибира.


26.06.2018р.

Котик

Кіт хвостом ворушить чистотіл,
Лапою торкає їжачиху.
В кожного пожива на меті,
Хочем благ або хоча би пільгу.

Голочок загострені кінці
Не дають дібратися до плоті.
У людини ж недоступна ціль
Люту спрагу викликає в роті.

Котик мудрий, дріботить у дім,
Дав хазяін кісточку із блюда.
А мужик на Божому суді
Скаже: "Грабував, бо чорт поплутав".


Кіт наївся. Спить давно уже,
Позіхає, харцизяцька морда.
Лізе тать у клуні, до кишень,
У безсилих видирає з рота.

Виліз боком злодію нестрим,
Подавився кісткою! Халепа!
Клякне труп на смертному одрі-
От тепер нічого вже не треба.

26.06.2018р.

Хай сідає

Не печалься, мій брате, не треба,
Хай на шию сідає жона.
Правда, краще якщо сухоребра,
Гепне моцна, то шиї хана.

Аби зняти спідницю й жилетку,
В казку шаснути, наче той тать -
Дай красуні розумній монетку
І за шерстю ласкаво погладь.

Умліває жона від готівки,
Даш коштовну каблучку - цвіте.
Жінці - м'якуші, мужу - шкоринки,
Пий водицю, а мавці - лате.

На руках однеси на перину,
Тихо скраю як денді приляж.
Як розумна - підпустить мужчину
І дозволить зробити масаж.

Ранок. Люба штовхає у бока,
(кролик в шоці - прокинувсь удав!).
Просить мила морковного соку:
Треба дати, інакше біда.

27.06.2018р.

Я люблю тебе!

Поглипав на листок паперу справа,
По ліву руку запалив свічу.
Про мужиків писати нецікаво,
А про жінок і день, і ніч строчу.

Вони достойні генія осанни
І цілих кучугур коштовних слів.
Чоловіки ж - лукавці окаянні,
Завжди небриті, втомлені та злі.

Строчу щодня хоча б одну руладу,
Любов кипить - чманію без вина!
На діву любо глянути і ззаду,
А спереду - богиня неземна!

У ліжечку заплакало дитятко,
Десяток інших втомлено сопе.
Жона вагітна. У сім'ї порядок:
Моя дружино! Я люблю тебе!

27.06.2018р.

Дерево

Усе ж таки я дерево спиляв,
У тіні жити - препогана звичка.
Тепер нема бджоли, осінніх барв,
І соловей кохану вже не кличе.

Хиталась липа тихо за плечем,
Із вітром перешіптувалась крона.
Всихає рай, бо сонечко пече,
Хоч є і плюс - не каркає ворона.

Намарно ллю водицю із відра,
Вже краще ніж - квітки під гільйотину.
Однині я відкритий всім вітрам,
То, може, посадити деревину?

27.06.2018р.

Фріців гнали у шию за Одер,
Перемогу згадати не гріх.
А сьогодні москалик господар,
Шапарує в кишенях чужих.

ФСБ - це сучасне Гестапо,
Бравий фюрер - чумний ліліпут.
По Донбасу ординець чалапа
І бурятів озброєних гурт.

Зомбаки українців калічать,
Хоче Київ спалити урус.
Добре вивчив вороже обличчя,
Убиватиму - не помилюсь.

У державі нема супокою,
Є натомість "Газпром" і "Лукойл".
А підлота торгує із тьмою,
Хоче дружби зі смертю хахол.

Миру голуби нині у тренді,
Зрада рветься до владних корит.
Українцям - любов й милосердя,
Кацапурам - лише динаміт.

25.06.2018р.

Пора?

Серйозний настрій - штука непроста,
Доокола невтішні краєвиди.
У супі гуща стала негуста,
Свиня голодна підгриза корито.

Прем'єр не воював і не служив,
Не кайлував щоденно на заводі.
А з виду - угодований мужик,
Якщо точніше - у законі злодій.

У Президента - глянь які персти -
Попухли від фізичної роботи.
Обіцянки народу - звук пустий,
Слуга ж олігархату - не голоти.

Мажор - живий, а дівчини - нема.
Відкупиться від злочину - багатий.
На кару сподіватися дарма,
Елегій не чекай з гіркої правди.


Брат заробляє сотню за добу,
Дружина вже й ночує на городі.
Везуть з Донбаса друга у гробу:
А, може, бути дурнями вже годі?

25.06.2018р.

О-о-о-о-о!

Хазяйчин виск вчуває півсела,
Сховались у кущі маленькі діти.
Жона гучніша чи бензопила?
У цьому, друзі, легко помилитись.

Зозулька на вербиченьці кує,
Цвіркун веде перкусію зі шпарки.
В бою зійшлись Шаляпін й Кабальє,
Сопрано бас шматує на кавалки.

Від крику - шок, знетяма, дрижаки,
Ув очі мавка цілить пазуряччям.
На смерть гризуть мужів тепер жінки,
Скрутився благовірний у калачик.

Неправда, що сильніші мужики!
Лабети гарпій - це колючі терни!
Високі ноти будять мертв"яків,
Просвердлюють у черепі каверни.

P.S:
Вхопив за стан божественну красу,
Обличчя обціловую коханій.
Сьогодні, як і завжди, унизу -
Там гарно, як варенику в сметані...

25.06.2018р.

Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,
І в плоть цікаво заганяти кігті.

Йому віддав сердечності ключі,
Пустив у рай квітучої долини.
Та живолуп щодня мене учив
Зневажливао людві плювати в спини.

На вигляд пастка затишна й м’яка,
Коли прозрів – увись рвонув крізь грати.
Тоді й відчув зубиська хижака:
Учитель учня стратив біля парти.

Але ожив. Отримав «майстер-клас»,
Із другом войовниче перемир'я.
Кривавий слід змивають дощ і час,
Нове крило вкрива пухнасте пір’я.

19.06.2018р.