З парубоцтва шугаю між перса дівочі,
Клав у ліжка, м'які спориші.
Утомився, солодкого меду не хочу,
Ти одну мені, Боже, лиши.

Ніц не маю багатства, лиш музу й Пегаса,
На любов лиш настроєний ген.
Та на золото мавки персисті не ласі -
Їм кохання лише дороге.

Мої друзі нормальні, у кожного пара,
Я - зі зграйкою любоньок сплю.
На жагучі обійми щедротний, не скнара,
Лиш поезію більше люблю.

Знов у хаті щебечуть венери, мальвіни,
В руки ліру стомляють дзвінку.
Народивсь у любові. Од неї й загину...
Як же гарно у цім квітнику!

15.08.2018р.

Коростень-Київ

Сусід під боком без кінця "бу-бу",
Годину мІзки втомлені полоще:
- У транспорті чесатися табу,
Насіння плюхай вдома, хоч би в горщик.

А парубкові зручно прямо тут,
Циганський табір весело гелгоче.
Стареньку бабцю дів пресує гурт:
Це - електричка. Тут тобі не Сочі.

А їздять, в основному, селюки,
Ті, хто працює тяжко у столиці.
Навіщо їм салончики пахкі?
Шкарпетки зняв - і жуй масненький шніцель.

У Президента ж є крутий літак
(з рабів бабло лупили аж куріло),
А нам - дубоаі лави, потяг - брак,
Возити зручно заступи та вила.

Засумував комічний дідуган,
Учитель, мабуть. Пенсія - маленька.
- Тікай,- кажу,- подалі від гріха,
У тамбурі, дивись - п'яниця бека.

Чого тебе в це пекло понесло?
Наклав книжок важезних у торбину...
- Не від добра. Жене із хати зло,
Не вистачає грошей на хлібину.

Зупинка скоро. Вийняв цигарки,
Поклав на плечі лемеша від плуга.
Згдалися покійні вже батьки -
Весь вік у праці. А добро - в злодюги.

15.08.2018р.

Нумо ховатися

Вельбучний депутат все літо одгуляв,
А я щодня ріллю руками мацав.
Сьогодні колоради. Завтра - міль і тля,
Ох, непроста, важка селянська праця.

Дружина в бур'янах танцює краков'як,
Свиріпу ще сапати і сапати.
У пана ж - ложка-люкс, не репаний черпак,
Латифундист відомий і мордатий.

Я арсенал знайшов. Гвинтівку, автомат...
Прознав народ, несе боєзапаси.
Зібрались павуку поставить "шах" і "мат"
І вигребти усю злодійську касу.

Одказую: - Ви шо! Він мало не святий!
Лише ізбоку трішечки зіпсутий.
У нього наш добробут тільки на меті,
Ми ж - вахлаки, а не поважні судді.

Кум пукавку вхопив, гранату - мій сусід,
Згребла у п"ястуки жона пістоля...
Од шершнів я утік, сховався між корит,
Щетиною кабанчик гузно коле.

16.08.2018р.

Друже! Підкажи мені:
Шлюб - вантаж? Екзамени?
У цнотливої жони
Чоловік незайманий.

І не треба ги-ги-ги,
Ти поїдь у Дарницю.
Озирнися навкруги -
Школи закриваються.

А по селах - просто жах,
Лиш старечі привиди.
Не почуєш "ох" та "ах",
Ями трупам вирито.

Молодь хутко утіка,
Влада, наче палиця.
Спородити жебрака
Тільки дурню багнеться.

Хто не може дременуть -
Зашиває гульфіки.
Не цілую жінці грудь,
Не кладу на пуфіки.

Валер'яну п'ю, аїр,
Чуваки нажахані.
Вся держава - монастир,
А жінки - монахині...

13.08.2019р.

Крамола

Помилуй, жінко! Випусти з лещат!
Давно пора змінити гнів на милість.
Давай накалапуцяю борща,
Од розпачу-жури на стіну виліз.

А хочеш - пощипаю волоски,
Голівку намащу ловкенько хною?
Цвітуть чудово навіть будяки,
А ти гарчиш на мужа sexsy-боя.

Навиворіт вдягнув сусід труси,
Селом тинявся з пляшкою в обнімку.
Не чув ні слова гніву від краси,
Уранці встав і знов цілує жінку.

Якби ж гуляв з дівками між отав,
Чи не було б у хаті пити-жерти.
А я всього лиш прищемив хвоста
Котові, бо поїв усі котлети.

Ну, досить. Знаю - вчинок ай-яй-яй,
Кажи хутчій - чого від мене хочеш?
- Улюбленця ніколи не чіпай!
Бо видряпаю неодмінно очі.

13.08.2018р.

Полегшення

На "репана" од жінки заслужив,
А на додачу - копняка та клізму.
Я провинився. Гамав біляші,
Ще б трохи й у селі справляли тризну.

Підпільні мафіозо крутять фарш,
В столиці ні котів, ані собачок.
А в животі тромбони грають марш,
Добу сиджу голодний, тужусь, плачу.

Із буди виє очманілий пес,
Подумав, що злітає в рай господар.
Біляш пахучий - чудо із чудес!
Насправді - небезпечна насолода.

Волає півсела: - В Петра біда!
Злітаються граки, ворони, мухи.
Та виручила теща золота -
Приволокла барило бормотухи.

Нектар до краплі висмоктав з діжі,
Бабахнув так аж загуло у вербах.
Погикав трохи, чмихнув і...ожив!
Нехай жінок благословляє небо!

13.08.2018р.

Застілля

На душі клубочиться розмай,
Тисячу поцуплено із каси.
- Ріж ковбаску рівно! Не вихляй!
Це не сало під чарчину свасі.

Мудра жінка. Знає два плюс два,
Діва терта і життям побита.
В мене день народження, братва!
Будуть марципани, оковита!

Брюки одягаю на труси,
Навпаки не хочу, хоч і стильно.
Гості йдуть (червонії носи) -
Люблять одсипатись попідтинню.

Тости - як і завше - за любов,
Три години прохурчало чвалом.
Глинув на стола - застигла кров:
Випивки немає, їжі - валом!

Нащо закусь справжнім козакам?
З пійла ж користь -два мішечки тари.
Лиш болить утомлена рука -
Двіі доби з жоною куховарив.

Більше не ловитиму ворон,
Святкувати з головою буду:
Блюдо лиш єдине - самогон!
Звісно в ночвах. Хай гуляють люди.

13.08.2018р.

Важливі справи

Є геній. До хвальби липкої звик,
Пегас беззубий тягне до Парнасу.
По носі луснув бевзя. Той у крик,
Кажу - для профілактики од сказу.

Не дякує. А міг би - задушив.
Йому б ліпити горщики із глини,
Або пекти млинці та біляші...
Хай казиться. Попустить неодмінно.

Увічнився! Ох і моторний жук!
Підлесники співають оди хором.
Казав йому: - Давай перепишу,
Поставиш власне прізвище під твором.

Тепер конфуз, гигикає народ,
Пегасові порепались копита.
Не ті слова, сфальшовано акорд -
Не пісня, не сонет, а гною скирта.

А, мо й мені кричати: "Браво! Ас!"?
Не хочу. Є цікавіше заняття.
У річці, кажуть, знов клює карась
Й коханка юна розстібнула плаття...

12.08.2028р.

Літо серед зими

Цілуватися знову схотіла?
Як учора у темних кущах?
От і добре. Ходи сюди, мила,
Ляж лопатками вниз на плаща.

Може в ліжку? Бо ж холодно, грудень,
І до того ж, в Монголії піст...
Добре, добре, по-твоєму буде,
Підкаблучник я, а не сексист.

Сів метелик-долонька на лоно,
Настовбурчився сонний грибок.
Відмовляти лебідці гріховно,
Буде тиждень голівка бо-бо.

Ні борща не побачу, ні ласки,
Буде гризти удень і вночі.
Обережно пірнув під запаску,
А богиня від шалу кричить.

Хай надворі морозяно, вітер,
Сіє снігом із неба зима -
У закоханих сонячне літо,
Часу лаятись зовсім нема.

12.08.2018р.

Є правда щира. Є гидка олжа,
Жадоба у чуже встромляє ікла.
А в райдузі живе моя душа,
Сліпучим сонцем зіткана з прасвітла.

У водоспадах гартувався дух,
Орфей позичив дрібочку таланту.
І я ступив у цей життєвий пруг
На задній план одсунувши Гекату.

Рвонув у небеса крилатий кінь,
Бутон чудесний розцвітає з брості.
Сьогодні я поет. А завтра - тлінь.
Останній подих захитає простір

Перехитрив Адама підлий змій,
Ми - смертні. Та живе поета Слово.
Коли засну - журитися не смій -
Заблискотіє зірка вечорова.

05.08.2018р.

Рай

Куди не глипну - звідусіль поради,
А я чувак поважний, у літах.
Наїмся кукурудзи й ляжу спати,
І покладу кота на живота.

Навіщо ті солодкі шоколадки,
Коли в селі жену водяру сам?
А лапки масажують жиру складки,
І муркіт огортає тілеса.

Хороший котик. З ним уранці встану
І...знову ляжу, наче той сонько.
Хай жінка бубонить безперестану,
Скрегоче, щоб скисало молоко.

Попи й коти валяються в сметані,
А я пливу в кисільних берегах.
Народе мій! Затям: страждання марні!
Не вистачить на всіх сокир і плах.

Намріялася з яблуками качка,
Барило рому тішить зір та нюх...
По лобі люто луснула ляпачка:
- Біжи до хліва порати свиню!

04.08.2018р.

Соцмережі

Ох і діва! Наче м'ячик скаче!
А чи серце витрима красу...
Я ж старий, підтоптаний, ледачий,
Скнію розпростертий унизу.

Нащо мощам сексуальні ігри?
Хочу ласки,. А не хтивий треш!
Нині ж молодиці - дикі тигри,
Як впіймають - вже не утечеш.

Пазурями цап мене за шкуру,
Каже: - Не вдволиш - загризу!
Вже обвик страждати за Амура,
Ношу все життя важку несу.

А чи я намазаний їм медом?
А чи грошей кури не клюють?
Заженуть баби мене у Лету
І поета обірветься путь.

В двері краля грюкає двадцята,
В членах слабість, голова бо-бо.
От що значить у фейсбук писати
Еротичні вірші про любов.

05.08.2018р.

Любов

Синичка цвінькає на гілці,
Ранкову струшує росу.
Заплющуй, зіронько, очиці -
У рай на крилах понесу.

Риплять шовкові простирадла,
Пахтить розплетена коса.
Любовна пишеться балада!
Зеніт відродження! Пейсах!

Сусіди ж - януси дволиці,-
Ічкерія, тепер Донбас.
Сплітаються зміїні кільця,
В Едемі порядкує Марс.

Країна у чортячих жорнах,
Живе століттями в ганьбі.
І родить життєдайне лоно
Байдужих покручів-рабів.

Хати підпалюють ординці,
Несуть грабоване в тайгу.
А я люблю дочку убивці -
Війну програє душогуб.

05.08.2018р

"Золота молодь"

Прорізався у чорта перший зуб,
А в китиці хвоста - залізні ниті.
На дискотеку йде синок у клуб
Поплавати у пиві й оковитій.

Альти перекувались на баси,
І кулаки за розміром нівроку.
З динаміків - хрипаві голосм,
Гурток відьмачок дудлить самогонку.

Згубила Єва фіговий листок,
Вдоволено обсмикує спідницю.
А на похмілля - в школу, на урок,
Вагітна вже, на тижні йде за "принца".

Прекрасна юнка - норовом крута,
Влупила однокласницю по морді.
Відпочиває"молодь золота",
Ну, а батьки - до ночі на роботі.

05.08.2018р.

Перетворилася на хмару:
І сонечко закрити мала.
Сумна, самотня, не зухвала.
Шукала тільки в небі пару!
І позліталися хмаринки:
Багато їх, почули оклик.
Примчалися, відчули поклик
Душі самотньої! Підтримку
Надати згодні, гуртуватись,
Протистояти чварам вітру,
Пливти у далечінь блакитну
РазОм, потрібно їм триматись!
Не знають, що там далі буде:
Покличуть дощ, грозу чи зливу?!
Керовані – не мають впливу.
Очікують на Боже чудо!

…Ось так пливуть собі у небі…
Чи пару їм шукати треба?!!!

03.08.2018
Свидетельство о публикации №118080306575

Узяв гітару, бринькнув ноту фа,
Жона підсіла на дубову лаву.
Кохатися у темряві - лафа!
Блідавий місяць глипає ласкаво.

Заліз у деку спати махаон,
Відклав удень яєчка на капустку.
Рулада - гарна. Пісня - як вогонь!
Кохана зняла ліфчика та блузку.

Найбільш яскрава зірка літа це -
Звичайно, Вега, із сузір'я Ліри.
Пора знімати залишки парцел,
Впаде кохана в руки сувеніром.

Нас двоє - рай і пекло, сміх і гріх,
Небесне лоно розчахнуло браму.
Украв сюжет у мене Стівен Кінг,
Перетворив на сексуальну драму.

Набринькався, душевно відпочив,
На жінку глянув - одібрало мову.
Кохатися прекрасно уночі,
Коли усе довкола загадкове...

22.07.2018р.

Реальність

Давайте помріємо трохи...
В Криму хазяйнує "Рошен",
У море вмочаються ноги,
А фіги вкраїнські уже.

Повсюди чуби запорожців,
Вишиванки носить народ.
Массандра хлюпоче у бочці,
Бо кожен хахол - патріот.

Росія - чудова сусідка,
Шанобливо хилить главу.
У жінки - із тризубом литка:
Елегія! Рай наяву!

А очі розплющив - і пекло,
Розстріляні, взяті в полон.
Щасливе майбутнє померло,
На Сході - дими і вогонь.

Зірвалася міна під плугом,
Як завжди - сусід обманув.
Мій ворог прикинувся другом,
То ж діти ідуть на війну.

28.07.2018р.

Бомжак окрада зухвало
Порожню сусідську дачу.
Мені ж до вподоби сало,
А владу в гробу я бачу.

Нема тридцять літ порядку,
Чкурнули у США мойсеї.
А бабця лаштує латку
На юпці із бумазеї.

Облизує кішка лапу
(у льосі сметани горщик).
Повз носа летять кульбаби,
З кишені тікають гроші.

Паця уже не кувіка
Не торсає вереск шиби.
Несе часничину жінка
Й окрайчик житнього хліба.

27.07.2018р.

Сідає сонце. Гасне яра мідь,
Летять ключі до вирію стокрилі.
А час нікого з нас не пощадить,
Додолу гне, висріблює у тиглі.

Не втюхаєш йому хабар-"джинсу",
Не оголосиш безпардонно "брексіт".
Життям йому виплачуєм ясу,
Бо ми для нього лиш родзинки в кексі.

Не вірю, що життя - невдалий жарт,
Чи випадкове зчеплення молекул!
Бо після себе залишаю сад
І бірюзи думок коштовні глеки.

Я знаю - не кінець земля сира!
Спочинок це, очищення,- не плаха!
Лечу крізь час у розчерку пера -
Дає дорогу Хронос Вогнептаху.

25.07.2018р.

Благодать

Жінка люта. Ув очах огні -
Із рубіном не купив каблучку.
- Будеш цілуватися, чи ні?
Заспокойся, на ось, півполучки.

Інша половина - то сім'ї,-
Комуналка, транспорт, харчування.
Порадій за мужа, я ж - піїт,
Віршики утьопую прегарні.

Кум твій не напише і рядка,
А у мене товпи епігонів.
Хоч нема фазенди, літака
Але маєм тертушку для хрону.

А паперу - гори! Завались!
На Парнасі скоро вручать німба...
Чуєш -просить їсти спиногриз,-
Йди, купи картопельки та хліба.

Хух, подріботіла в магазин,
Із душі на мить скотився камінь.
Тїиша...вірш плететься з бірюзи....
Не сім'я, а ідилічна гавань.

25.07.2018р.

Переміни

У цьому світі все уже не так,
Блакитнозадим возродився Каїн.
У кабана облущився п'ятак,
А думав, що такого не буває.

У дів піпетки стали за мужів,
Зачаття непорочне вже гроші.
В безглузді не шукаємо межі,
Святе письмо тлумачить піп без Мойші.

З Чигирина рукою до Черкас,
Але повзеш по ямах як амеба.
Розширюється Всесвіт, прірва, газ,
Була гора - тепер смітник до неба.

Був кролик, півник. Нині - павіан,
З його м'ясцем готується підлива.
І хто ти - сонетяр чи графоман -
Для читачів реклами неважливо.

У казна-що вироджується вірш,
Читати лячно, носом кровотеча.
Та крізь асфальт росте м'який спориш,
На хмарочосі яструб в'є гніздечко.

26.07.2018р.

Усе, що міг, я переніс
на власну дачу, як годиться:
казковий хід у Чорний ліс,
ярки, березину, криницю,

дитячу пасіку і пліт,
барвінок, проліски, калину...
Я хочу залишити слід,
але не до чужого тину.

Бо ми живемо не одні
на цілині оцього раю,
де не люблю я кацапні,
яка до мене заглядає.

Тому що фурія сюди
іде, аби крові попити,
тому що, нібито, брати,
яким ти маєш угодити.

Удавиться, але ковтне
усе, що де лежить погано.
Воно із юдою одне,
а ми у них – філістимляни.

Бо і з-під носа загребе
усе, що бачить хиже око.
І почуваю я себе
на велелюдді одиноко.

Бо їхні зорі – у Кремлі,
бо це уже не те, що люди,
а завойовники-приблуди,
чужинці на моїй землі.
І поки будуть москалі,
то миру у людей не буде.

07.2018

Бреше з амвона пописько на паству,
А чи поет-бракороб не такий?
Авторський наголос - мовне шахрайство,
Крапле неправда лукава з руки.

Сухо в кебеті, проріха у торбі,
Чуб накриває поцвілий кашкет.
Наче-неначе, мовби-немовби -
Тоне в словесній полові сонет.

Густо мазюкали генія мирром,
Не засинає без краплі хвальби.
От у потугу ліричну й повірив.
Раджу: - Осанну дешеву жени!

А чи розтуркати зможу нехлюя,
Вирвати врослого в землю корча?
Хоч і не хочу - уперто рятую:
- Друже! Сатирика ніж зустрічай!

Ціна кохання

Пописати вірші, звісно, можна,
Бо життя - пекельний басаман.
Плаче дівка від кохання кожна,
Бо любов - це фікція, обман.

А виною - лейби-козарлюги,
За нагоди люблять всіх підряд.
Плач дівочий лине понад лугом,
Розревілась, сестри, не на жарт.

Як зварю борща, то хоче зупи,
Наліплю вареників - не те.
Ох, і вередун у мене любий,
Тільки м'ясо в живота кладе.

Я ж бо - клопітлива господиня,
В ночви мужу "бух!"добро: - Шикуй!
Огірочки, хрон і капустиння,
Цибулину, зубчик часнику.

Ох, біда! Немає супокою!
Муж пасе за тином лупаки.
Там сусідка пахне ковбасою,
Сала шмат звисає із руки...

Кожен бахур на м'ясисте ласий,
Зраджує дружиноньці-красі.
Вранці "мац!" - утік мій сокіл ясний,
Визирає з пазухи гюрзи.

А виною влада дурнувата!
Краде-бреше, а народ лайно?
Люд сьогодні зовсім небагатий,
Локшину купує та пшоно.

Поверніться, кляті комуністи!
Від наживи світ осатанів
Мужики голодні хочуть їсти,
Як же тут не плакати мені?

22.07.2018р.

Довкола

Наприндився жевжик, царка з себе корчить,
Три фікси стовбурчаться з рота.
Купив - подешевше, продав - подорожче,
Оце і усенька робота.

Бариги в пошані. Розумних не треба,
Хай їдуть у Штати чи в Польщу.
У світі титанів панують амеби,
Горілкою мізки полощуть.

Під Лаврою людно. Розпродують майки,
В Синоді рахують монети.
Штампує сюжети сучасність під кальку,
А люди - лише трафарети.

...А звідник толковий. Веде клієнтуру,
Є Насті, є Галі, є Алли...
Чекати не варто - відслиньмо купюру,
Міняти не нам ритуали.

22.07.2018р.

Творець одвічно експериментує
на неосяжнім поприщі своїм –
об'єднує, роз'єднує, парує
усе, що на землі Його існує
на грані між розумним і дурним.

Була цивілізація і буде,
тасуються народи, племена...
Порядок є. І має бути всюди.
Та поки дикуни ідуть у люди,
юрмою володіє сатана.

І поки сонце наше догорає
і вичахає полум"я земне,
ніщо у цій юдолі не мине.

І, видно, й небо думає-гадає, –
чому фальшиве істину долає
і застує хорошому дурне?

07.2018

Нема посадженому честі,
усе посіяне дарма.
Дощу чекаєш як пришестя,
коли його нема й нема.

У небі бурі, урагани
і море зайвої води,
а у моїм саду тумани,
роса – і та вряди-годи.

Не чує Бог мої молитви,
що проголошую щодня.
Не заскородиш поле битви,
яке ґвалтує кацапня.

« Не жду рятунку ні від кого»
ні унизу, ні угорі,
допоки є ще упирі
і вештаються до порога
ворожа церква не од Бога
та москалі-«пролетарі».

07.2018

І
Живуть же люди! Ні тобі безсмертя,
ні раю пекла, ні надії чертям
на перемогу зла у боротьбі
за житіє, дароване до смерті,
молитвою у храмі, у мечеті,
у синагозі - дякою судьбі.

Воюємо одними язиками
за що попало... І ні те, й ні се
видаємо-друкуємо усе,
на що, буває, і немає тями...
Не відаємо, до якої ями
інерція утопії несе.

ІІ
У жорна слави доля сіє муку.
За ідола готові у багнюку
дорогою минулої яси.
За, - кукуріку, є в запасі, - ку-ку,
своя рука-владика миє руку,
і нагора - пародія краси.

Слугуємо дияволу і Богу.
За істину не любимо нікого.
Йдемо, не оглядаючись назад.
І мусимо у пеклі воювати,
бо у раю нема такої плати,
якої не пообіцяє гад.

ІІІ
Іду по лісу, смикаю листочки,
жалію покалічене гілля,
яке мені киває іздаля.
У кожного свої сини і дочки,
але немає спільної сорочки
у шатах лісового короля.

У ближнього своя до тіла ближча.
У ейфорії, хто літає вище,
не помічає, що – у негліже,
як осінню оголені дерева...
І – на тобі! Ані сузір'я лева,
ні протеже уже не береже.

У цьому лісі гомоніти – всує.
Велика птаха на малу полює,
хоча уже, здається, не сезон.
У прайді, головуюча, левиця.
Апологети поміняли лиця –
у мімікрії є іще резон.

І колеться, і хочеться «налєво».
І, ніби, діву ображає Хам,
і, наче, обіцяє їй сезам...
Прощає дурня гонорова Єва.
Пиляє Каїн родові дерева.
Карається за Авеля Адам.

Зміїне жало заміняє мову.
Уже й ханжа – за націю здорову,
але годує із руки чужу.
Колона клону оминає клани.
Ані тобі вінця, ані пошани...
Пора емігрувати за межу.

Ніхто не зобов'язаний співати
та бути з усіма за пані-брата.
Немає слави? Видуй на трубі!
І не бери нічого ні у кого,
лишаючи недоїмкою Богу
усе, що не належало тобі.

Усе, що є, міняється навіки,
а іноді і кане на віки
у пам'яті як вирвана сторінка.
І жаль буває того чоловіка,
який удався трохи не такий.

Ну, не такий як нам, буває, треба:
жере, плює, жартує невпопад,
аж поки не піде собі на небо...
Нікого, хто живе заради себе,
ніхто ніколи не чекав назад.

А я чекаю як мулла на Мекку,
як на весну чекають журавлі
на цій ще не оновленій землі —
а раптом закурликає лелека
не відтіля, а зовсім недалеко
і пожаліє за мої жалі.

Вампірській дружбі швах прийшов, фінал,
Вельбучний рик за так уже не зійде.
Приватну переписку - на загал!
Любуйтесь, друзі - лаються сусіди!

Однині поклоняюся ножу,
Пуанти геть! Узуюся у берці!
Ось я тобі, строптивцю, покажу,-
Розслабишся -засуну швайку в серце.

А одночасно шавку натравлю,
Замовлю в чорнобаб відьомську месу.
Здіймаю ґвалт, огуду, у-лю-лю...
Але товпи немає, ні шелесне.

По краплі з "друга" висмокчу життя,
В Пегаса з м'ясом видеру підкови.
В колисочці заплакало дитя -
Поглянуло на маму випадково.

04.07.2018р.


Увіруй

Пора сідати паску їсти,
Хороше свято дав юдей.
Без православних атеїстів
У храмах не було б людей.

Ти уяви: немає татів
І брехунів - лиш люд-тишко.
Попи пішли би працювати,
А не молоти язиком.

Театр, манеж, священнодійство...
З амвона глас щемкий бринить.
Несе у храм гріхи поспільство,
А разом з ними гамани.

P.S:
Святе письмо стоїть у ніші,
Нова ікона, золота.
Молився довго. З неба - тиша...
Напевно, що нема Христа...

04.07.2018р.

Спочатку я і не відчув укус,
Та кобри є отруйні і в Полтаві.
У спину вперлась дуля.Озирнувсь -
На мене очі глипають лукаві.

Підштовхує,сичить: - Іди, вкуси!
А для початку - загризи лелеку.
У мене, бач - роздвоєний язик,
Із цілим світом вже побила глеки.

Он там - шматочок вирви із душі,
А там - хлюпни смоли братам під ноги.
Мордуй, а я повзу у спориші,
Послухаю з травиці крик і стогін.

Із піднебесся птах упав у рів,
КільчАстий гад до трупика зміїться.
- Я ні при чому! Ти його убив!
Є інша ціль - дивись яка жар-птиця!

03.07.2018р.

Зустріч із генієм

На скрипці грає внук - немає спасу,
Онука - розвиває свій вокал.
У ковбасі буває навіть м'ясо,
А між піїтів геній заблукав.

Як правильно, брати,- пихА чи пИха?
Поради просить лагідне теля.
Примчав титан учити пустобріха,
За горло "цап": "Знімай хутчій бриля!".

Поглипує у вічність віщим оком,
Вхопивши міцно музоньку за трен.
Тепер жеру щодня його доробки,
А він хвалою хабарі бере.

У генія своя м'яка парцела,
Пегас на вухо пісеньку реве.
Друзяки в гвалт: - Рятуйся! Para bellum!
Від сяйва бога гине все живе!".

Ще б трохи - й обірвали нитку мойри.
Утік. Сиджу і слухаю Бізе.
В руці зів'яв мій дар - букетик глорій,
Сухе пелюстя миша догризе.

03.07.2018р.

Свиняча вдача
1
В чужі стосунки липну як оса,
Нахабно коментую бевзів дружбу.
Мені ж народ підносить гарбуза,
Тому страждаю. Відгукніться! Ну ж бо!

Мовчить товпа. На заклик не клює,
Потрапити не хоче у халепу.
Лиш я кажу: - Ходи сюди! О,є!
Спускайся до сатирика із неба!

А друзі радять: - Носа прищеми
Настирній зацікавленій Варварі.
Недавно роги виправив кумі,
Ще б трохи - і одвезли в колумбарій.

Оперувати варто з голови,
Пихатості тромбоз забив судини.
Натиснув, а під клізмою "Куві!",
Невже з кнурем зіплутав я людину?

Тверезий наче, недурний чувак,
Не п'ю ні пива, ні одеколону.
Підрохкує хворенький! Ну, дива!
А ликом схожий на Ален Делона...

Я втік. Жону у ліжку обійняв,
Вона уважна, лагідна, гаряча.
Звичайно, що людина - не свиня,
Та схожість є - бридка свиняча вдача.

03.07.2018р.

І що тепер? Закінчилась вендета?
Не знаєш, як ту дружбу поновить?
Кляла великого – на зріст – поета,
Суєтну вгамувала ненасить?!

Вже лащишся, мов кицька та побита,
І мариш ним, непевне, уві сні?..
Все бідолашна згадує кобіта
Присвячені їй вірші і пісні…

А він згорів… І більше не полюбить!
Тебе – ну, може, трішечки, любив.
Якщо зронив колись він слово грубе,
То не зі зла – з розпуки і журби.

Коли промовив слово він правдиве,
Огидну фальш тавруючи пером,
Ти вилила на нього бруду зливу,
І злом ти відплатила – за добро!

І ось тепер скажу тобі в лице я –
Не серцем – чимось іншим воруши –
Твоя краса мені – не панацея,
Краса повинна бути у душі.

Простити можу. Швидше чи пізніше…
Хай Бог обачність нашу береже.
Боюся лиш, як станемо мудріші,
Не до кохання буде нам уже!

3.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Стало менше добра і гармонії,
Світу, мабуть, приходить кінець.
А митці розвели антимоніі -
Хто майстерніший з них писунець.

Віршороби - освічені шустрики,
Стилос гострий, батує як ніж.
Я, для мене, мені - контрапунктиком,
Егоїзмом смердить кожен вірш.

Рій письмацький шугає над хмарами,
Животіє внизу чорнолюд.
Бачу Стуса (обнявся із нарами)
І Шевченка (одводять на суд).

Лий хоч тонни у твори патетики,
Розмальовуй, немов Фаберже,-
Із сучасних "страждальців-поетиків"
Не ростуть Прометеї уже.

Чистять нігті холопи у панії,
Не чіпляє заусінь пера...
Відступаємо. Залишки армії
"Ураганами" враг накрива.

Скоро бій. Це - серйозна обставина,
Спину знов прикриватиме друг.
Віршотрясці зітхають в гущавинах,
На диванах, в кімнатах без мух.

02.07.2018


Не пропаду

У бочці меду плаває оса,
Ще не загус, вичавлював учора.
З солодким навіть дурень у плюсах -
На кухні нитку тче довжезну мойра.

Накладую у миску їй медок,
Тому живу безжурно і на повну.
Захочу - з рота видеру шматок,
Стрижу із друзів грошенята, вовну.

Палац - не гірший, аніж в королів,
Щодня у ліжку спить нова путана.
Для бевзів не жалію похвали,
Бо ласий люд на вигуки "Осанна!".

У дурнів ґулі зріють на лобах,
Гризуться за дрібниці як собаки.
Буркоче невдоволено юрба,
Народу влада забиває баки.

А ти сиди в останньому ряду,
Давися все життя дешевим спредом.
У пеклі я також не пропаду -
Маститиму чортячі рила медом.

Тебе народжено, сповито нагодовано. ....
Та до життя без кольорів не приготовлено. ...
Робиш крок.... за ним ще крок. ....і з кожним разом відчуваєш, приємний чи болючий шок....
Підбираються слова зсередини самі собою. ...
Ти розумієш,тебе рве ! Ти хочеш проти "них" іти до бою. ...
Та те , що помагає воювати ...тебе і може поховати. ...
Останнє, з рук твоїх дітей , ні на секунду не вагаються забрати. ....
Щоб стали ми одними з них , продавші душу за нулі.....
Але якого чорта в середині треба мати,
Щоб йти із ними ,- їм на поводі ....
Один кадилом маше - прикриваючись Ісусом. ...
Інший, пакує через гроші , чіпляючи на шию грузи. ..
Третій посередник із зв'язками. ..
Який за вигоду продасть і свою маму. ...
Інший загубився вже давно. ...
Вишкрябує своє ім'я глибоко - там де дно. ...
І голову підняти не дають. ...
Бо знають,небезпечний, розуміє в чому суть. .
.......................

Відпостував. Кріпився тиждень мужньо,
Город сапав, трудився як бджола.
Дівчата влітку - це квітучі ружі,
А власна жінка меду не дала.

Прокинулося капосне блудило,
Але хіба у цім моя вина?
Сусіда ж атакує любу з тилу,
Щасливий він, вдоволена вона.

Що не робив - немає супокою,
Пішов у церкву. Панотець "Хи-хи!".
Віддав мені із пазухи " Плейбоя":
- Утішишся - замолимо гріхи.

У ступор вводять еротичні пози,
Незвідані Амурові путі.
На фото - мавка спить у верболозах,
Сторчма, на спині і на животі.

Підсовую журнальчика поближче,
Від захвату засіпалась нога.
Замріявся...за вухо мавка смиче,
Порнуху в грубу бгає кочерга.

Зняла із мене биту міллю рясу,
До біса схиму! Братчики, ура!
Вже місяць від жони немає спасу,
Вона сама і пози вибира.


26.06.2018р.

Котик

Кіт хвостом ворушить чистотіл,
Лапою торкає їжачиху.
В кожного пожива на меті,
Хочем благ або хоча би пільгу.

Голочок загострені кінці
Не дають дібратися до плоті.
У людини ж недоступна ціль
Люту спрагу викликає в роті.

Котик мудрий, дріботить у дім,
Дав хазяін кісточку із блюда.
А мужик на Божому суді
Скаже: "Грабував, бо чорт поплутав".


Кіт наївся. Спить давно уже,
Позіхає, харцизяцька морда.
Лізе тать у клуні, до кишень,
У безсилих видирає з рота.

Виліз боком злодію нестрим,
Подавився кісткою! Халепа!
Клякне труп на смертному одрі-
От тепер нічого вже не треба.

26.06.2018р.

Хай сідає

Не печалься, мій брате, не треба,
Хай на шию сідає жона.
Правда, краще якщо сухоребра,
Гепне моцна, то шиї хана.

Аби зняти спідницю й жилетку,
В казку шаснути, наче той тать -
Дай красуні розумній монетку
І за шерстю ласкаво погладь.

Умліває жона від готівки,
Даш коштовну каблучку - цвіте.
Жінці - м'якуші, мужу - шкоринки,
Пий водицю, а мавці - лате.

На руках однеси на перину,
Тихо скраю як денді приляж.
Як розумна - підпустить мужчину
І дозволить зробити масаж.

Ранок. Люба штовхає у бока,
(кролик в шоці - прокинувсь удав!).
Просить мила морковного соку:
Треба дати, інакше біда.

27.06.2018р.

Я люблю тебе!

Поглипав на листок паперу справа,
По ліву руку запалив свічу.
Про мужиків писати нецікаво,
А про жінок і день, і ніч строчу.

Вони достойні генія осанни
І цілих кучугур коштовних слів.
Чоловіки ж - лукавці окаянні,
Завжди небриті, втомлені та злі.

Строчу щодня хоча б одну руладу,
Любов кипить - чманію без вина!
На діву любо глянути і ззаду,
А спереду - богиня неземна!

У ліжечку заплакало дитятко,
Десяток інших втомлено сопе.
Жона вагітна. У сім'ї порядок:
Моя дружино! Я люблю тебе!

27.06.2018р.

Дерево

Усе ж таки я дерево спиляв,
У тіні жити - препогана звичка.
Тепер нема бджоли, осінніх барв,
І соловей кохану вже не кличе.

Хиталась липа тихо за плечем,
Із вітром перешіптувалась крона.
Всихає рай, бо сонечко пече,
Хоч є і плюс - не каркає ворона.

Намарно ллю водицю із відра,
Вже краще ніж - квітки під гільйотину.
Однині я відкритий всім вітрам,
То, може, посадити деревину?

27.06.2018р.

Фріців гнали у шию за Одер,
Перемогу згадати не гріх.
А сьогодні москалик господар,
Шапарує в кишенях чужих.

ФСБ - це сучасне Гестапо,
Бравий фюрер - чумний ліліпут.
По Донбасу ординець чалапа
І бурятів озброєних гурт.

Зомбаки українців калічать,
Хоче Київ спалити урус.
Добре вивчив вороже обличчя,
Убиватиму - не помилюсь.

У державі нема супокою,
Є натомість "Газпром" і "Лукойл".
А підлота торгує із тьмою,
Хоче дружби зі смертю хахол.

Миру голуби нині у тренді,
Зрада рветься до владних корит.
Українцям - любов й милосердя,
Кацапурам - лише динаміт.

25.06.2018р.

Пора?

Серйозний настрій - штука непроста,
Доокола невтішні краєвиди.
У супі гуща стала негуста,
Свиня голодна підгриза корито.

Прем'єр не воював і не служив,
Не кайлував щоденно на заводі.
А з виду - угодований мужик,
Якщо точніше - у законі злодій.

У Президента - глянь які персти -
Попухли від фізичної роботи.
Обіцянки народу - звук пустий,
Слуга ж олігархату - не голоти.

Мажор - живий, а дівчини - нема.
Відкупиться від злочину - багатий.
На кару сподіватися дарма,
Елегій не чекай з гіркої правди.


Брат заробляє сотню за добу,
Дружина вже й ночує на городі.
Везуть з Донбаса друга у гробу:
А, може, бути дурнями вже годі?

25.06.2018р.

О-о-о-о-о!

Хазяйчин виск вчуває півсела,
Сховались у кущі маленькі діти.
Жона гучніша чи бензопила?
У цьому, друзі, легко помилитись.

Зозулька на вербиченьці кує,
Цвіркун веде перкусію зі шпарки.
В бою зійшлись Шаляпін й Кабальє,
Сопрано бас шматує на кавалки.

Від крику - шок, знетяма, дрижаки,
Ув очі мавка цілить пазуряччям.
На смерть гризуть мужів тепер жінки,
Скрутився благовірний у калачик.

Неправда, що сильніші мужики!
Лабети гарпій - це колючі терни!
Високі ноти будять мертв"яків,
Просвердлюють у черепі каверни.

P.S:
Вхопив за стан божественну красу,
Обличчя обціловую коханій.
Сьогодні, як і завжди, унизу -
Там гарно, як варенику в сметані...

25.06.2018р.

Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,
І в плоть цікаво заганяти кігті.

Йому віддав сердечності ключі,
Пустив у рай квітучої долини.
Та живолуп щодня мене учив
Зневажливао людві плювати в спини.

На вигляд пастка затишна й м’яка,
Коли прозрів – увись рвонув крізь грати.
Тоді й відчув зубиська хижака:
Учитель учня стратив біля парти.

Але ожив. Отримав «майстер-клас»,
Із другом войовниче перемир'я.
Кривавий слід змивають дощ і час,
Нове крило вкрива пухнасте пір’я.

19.06.2018р.

Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,
Чорноземів забаглося йому.

Останні гроші щезли вчора з картки,
А я простак , монети не кую.
Товпою владі сплачуєм податки,
Вона й живе, неначе у раю.

Крадіжок не здолаємо хворобу,
Влаштований неситим чоловік.
На нас хреста поставила Європа,
І Бог на смерть і забуття прирік.

Співає люд утомлено, без терцій,
Потрібно до, звучить фальшиве ре.
А, може, це лише мені здається,
І мій народ у злиднях не помре?

18.06.2018р.

Чорне та біле

Втомився бевзиків кусати,
Нехай сатира день поспить.
Писати ж лірику – не жарти,
Ловлю благословенну мить.

Аби в словах звучала пісня
Перо занурюю в пастель.
Любовна тема – штука грізна,
А скалозубство – це пусте.

Без пір’я курку півень топче,
Із лугу квакіт долина.
Пишу історію дівочу,
Виходить оповідь сумна.

Паслася діва в різнотрав'ї,
А разом з нею козаки.
Судить не буду – Боже правий!
Тому що, браття, сам такий.

Нехай вовтузиться з ким хоче.
З’явився згодом чоловік.
Учора «Бац!» - родився хлопчик.
Чорнявий. Муж здіймає крик.

Жона хитрує, каже: «Милий!
Та заспокойся! Не гарчи!
Синок від того чорношкірий,
Бо зачинали уночі.

Згадай у хмаровинні небо,
Ні місяця, ні сяйва зір.
Тобі казала, що не треба?
А ти накинувся мов звір.

Поглянь які довкруж отави!
Лягай в траву, не стій як пень.
Аби виходили біляві
Кохатись будемо удень.

18.06.2018р.

Помідори

Крутив учора помідори.
Утім, розмова не про те.
Сусіда бачив, певно хворий,
Про вічне пише день у день.

Нещасний помарнів обличчям,
Попід очиськами синці.
Засне – Пегаса й музу кличе,
Перо стискаючи в руці.

Чманіє днями від натхнення,
Ширяє погляд в небесах.
А я закатую варення,
Лаштую латку на трусах.

Живе піїт суціль у мряці,
Із глуздом увійшов у клінч.
А я любов дарую мавці,
Цілую перса кожну ніч.

Словес огранює алмази,
Сльозами кропить сторінки.
А я на плач не маю часу –
Іду сапати буряки.

18.06.2018р.

Мусиш!

Жінка душить серйозно, аж кавкнув,
Переходжу із баса на альт.
Якщо довго не тішити мавку –
Будуть травми, істерика, ґвалт.

Вихідні одсапав на городі,
Про газдиню персисту забув.
Макогоном влупила по морді,
Не дає їсти-пити добу.

Півгодини тому укусила,
Буде сходити місяць синець.
Надолужу пропущене, мила!
Я ж у тебе в еротиці спец!

Та не дряпайся, серденько, годі!
Вжє й сідничку цілую пухку…
Утопає краса в насолоді,
Любить ласку й перину м’яку.

Залишається тайна між нами,
Тему вельми інтимну підняв:
Хай город заросте бур'янами –
Жінку мусиш кохати щодня.

19.06.2018р.

Без фітнесу

Без фітнесу сьогодні пропадеш,
Не знає люд ні рала, ні лопати.
У руки чоловік стромляє кеш:
- Іди качати жир! Шуруй із хати!

В сучасників хороший апетит,
Дитятко увіпхнути важко в двері.
Півкабана – легесенький обід,
Відро картоплі – скромненька вечеря.

Куняє в класі слоненяток гурт,
Опуклостям позаздрять навіть льохи.
Між бройлерів я дохлий ліліпут,
Анорексичний викидень епохи.

За кожнім кроці ятка шаурми,
У маслі біляші рум’янять боки.
Мене ж, неначе вигнали з тбрми,
Сухарики жую з томатним соком.

Я дієтолог, юний бакалавр,
Длдя пузанів – мікроб, боксерська груша.
В метрі штовхнуло черево – упав.
А зверху причавила моцна туша.

Наклали у травмпункті гіпс і джут,
На диво обійшлося без істерик.
Тепер лежу і вірш оцей пишу,
Жую сальце, ковбаси та еклери.

19.06.2018р.

На волі

Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,
І в плоть цікаво заганяти кігті.

Йому віддав сердечності ключі,
Пустив у рай квітучої долини.
Та живолуп щодня мене учив
Зневажливао облві плювати в спини.

На вигляд пастка затишна й м’яка,
Коли прозрів – увись рвонув крізь грати.
Тоді й відчув зубиська хижака:
Учитель учня стратив біля парти.

Але ожив. Отримав «майстер-клас»,
Із другом войовниче перемир'я.
Кривавий слід змивають дощ і час,
Нове крило вкрива пухнасте пір’я.

19.06.2018р.

Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",
У ланцюгах, затягнуті у шкіру.
З кадилами наскочили попи -
Іде ловитва душ людських "на віру".

Беруть нахрапом, ззаду, лагідком,
Воюють будь здоров Господні гридні.
А руці білі - чисте молоко,
І ковбимки, неначе у вагітних.

- Довікувати хочете в гріху?
Програєте із люципером битву!
Якщо свербить щоденно у паху -
Гоніть бабло на прощення молитву.

Таки зцідили з лохів золотий,
У Бога в небесах нервовий нежить.
Не доберу: хто грішний, хто святий...
Молюсь... дубам. Вони хоча б не брешуть.

17.06.2018р.

Доля наша то жартує з нами,
то кудись у безвісті несе.
Дуже файно – гратися словами...
Де ж те, пресловуте, наше все?

Ой немає місії такої,
що уже нікому не болить.
Чую, як із далечі ясної
у серцях відлуння гомонить.

Не скупися на червону ружу,
а у риму заплітай любов.
На свої слова пролити душу –
це не те, що проливати кров.

Не барися запалити свічку,
поки зирять з темені сичі,
та на розпал не кидай у пічку,
виплекане нею уночі.

От якби уміти зупинити
ту єдину і урочу мить,
що свічею сяє зі століть...

Жевріє корона самоцвіту.
Поки доля мрією зігріта –
у самотині,
перегорить.

06.2018

Сапали моркву й буряки,
Назавтра - кабачки та перці.
А ніс облущився таки,
Бо цілий день сопів на спеці.

Сім'я з практичних міркувань
Города взяла "на халяву".
На вуха, ластівко, поглянь,
Червоні, начебто заграва.

Згоріла, ягідко? Гай-гай!
Казав - вдягни хоча б жакета.
Тепер на спину не лягай -
Нема у хаті марафету.

Цупкі задубли мозолі,
Рука згина цвяхи й підкови.
Чудово жити у селі,
Тут люди, як бички здорові.

Поклав кохану до стіни,
Поцілував, як чемний денді.
Кохатись будем восени.
Поспи. До праці о четвертій.

12.06.2018р.


Житіє

Потрібно їсти щось ротам,
Торгуєм помаленьку.
Комашка - тут, зернина - там,
І пузо вже тугеньке!

А дехто робить навпаки,
Фантазія безмежна.
Вшаношуються хропаки,
Ротяка, наче верша.

Бульки сусіда надима,
Три гривні кожен подих.
У мене стачило ума
Поцупити заводик.

Жадоби крутиться вовчок,
Карась ковтає дафній.
А кум попався на гачок -
Сидить у буцегарні.

Рибалю. Звично лин клює,
Сачок в руках фартовий.
Просте у мене житіє,
У вас не так, панове?

13.06.2018р.

Дружба - не дружба,- шматочок добра,
Зверхності, розуму, піни...
Мабуть, кінчати цю п'єсу пора,
Поза втомила добрині.

Учням - учитель, панянці - раби,
Геніям - гурт епігонів.
Шкети воюють, вчепились в чуби,
Розпазурили долоні.

Голем нехай вдовольня вереду,
Слухає опуси, скарги.
У домовину увагу кладу,
Всохнув цікавості пагін.

У потойбіччі зависнув на мить,
З поглядом стрівся лукавим...
Досить. На волю. Розламано кліть.
Сонечко гріє ласкаве.

13.06.2018р.

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",
У ланцюгах, затягнуті у шкіру.
З кадилами наскочили попи -
Іде ловитва душ людських "на віру".

Беруть нахрапом, ззаду, лагідком,
Воюють будь здоров Господні гридні.
А руці білі - чисте молоко,
І ковбимки, неначе у вагітних.

- Довікувати хочете в гріху?
Програєте із люципером битву!
Якщо свербить щоденно у паху -
Гоніть бабло на прощення молитву.

Таки зцідили з лохів золотий,
У Бога в небесах нервовий нежить.
Не доберу: хто грішний, хто святий...
Молюсь... дубам. Вони хоча б не брешуть.

17.06.2018р.

Сапали моркву й буряки,
Назавтра - кабачки та перці.
А ніс облущився таки,
Бо цілий день сопів на спеці.

Сім'я з практичних міркувань
Города взяла "на халяву".
На вуха, ластівко, поглянь,
Червоні, начебто заграва.

Згоріла, ягідко? Гай-гай!
Казав - вдягни хоча б жакета.
Тепер на спину не лягай -
Нема у хаті марафету.

Цупкі задубли мозолі,
Рука згина цвяхи й підкови.
Чудово жити у селі,
Тут люди, як бички здорові.

Поклав кохану до стіни,
Поцілував, як чемний денді.
Кохатись будем восени.
Поспи. До праці о четвертій.

12.06.2018р.

Щупак

Карась хвостом у річці плеще,
Рибалю. Щука на меті.
Луску обчистить, звісно, теща,
Жона посмажить на плиті.

Нема зубатої хижачки,
Клюють як палець пічкурі.
Хоч лізь і бийся навкулачки -
Одні жабиська у Дніпрі.

Нарешті вудка задрижала!
Підсік! Тягну! Зопрів п'ятак.
Та волосінь не із металу -
Рибина відкусила гак.

А інша вудка - "плюх" у воду,
У вир прямує повз місток.
За волю бореться природа,
Іти не хоче на зубок.

Нема азарту й епатажу,
Прощай, щупаче-"натюрель".
Удома жінка звично каже:
- Сідай глитати вермішель.

І хоч поїв усе до дрібки,
Без жиру харч - ні те, ні се.
Сім'я лишилася без рибки,
Лиш кіт пічкурика гризе.

12.06.2018р.

Халепа!

Рясні вперіщили дощі,
Курчата лупляться у квочки.
І день, і ніч гримить, плющить -
Ходім, кохана, по грибочки.

Найкращий з них - боровичок,
Згадай як на зубищах хрупав!
Матню прохромлює сучок,
На носа крапає із дуба.

Агов, лисички й маслюки!
Ви де, смачні красноголовці?
Мовчать. Співають лиш пташки,
Комар застряг носищем в оці.

З жоною супимо лоби,
Сьогодні випала непруха.
Йдемо із лісу без грибів...
Халепа! Кліщ заліз до вуха!

12.06.2018р.

Я підійшла до східного вікна – там темінь густо висне, ніби шора
У мене голе серце, вікна голі, оголені слова — немає штор
Я підійшла до східного вікна. Там німота – не чути і цикади
Мені не раді з цього боку, тут
Мені – мовчать і я їм теж не рада –
Боюся визнавати все, як є
Боюся їм дивитись в очі дивні –
Мої роки не східні, не дитинні, а сиві коні, зірвані у шал
Летять, несуться, колісниця б’ється, литі колеса залипають в глині
І залишають колію як рану –
Я їм кричу щосили: «Тихо! Ша!
Не поспішайте – я втрачаю шанс у цій гонитві вгледіти нірвану
Не поспішайте – я втрачаю шанс....»
Та коням що? Їх доля – рись, галопи
Або у «Париз’єлі» – ескалопом
Гасити чийсь гарячий апетит
Мій час летить! Дурним лошам летить
Не розібравши шляху – просто ради
Якоїсь недосяжної елади
Розмитої непевної мети.

Лишилось мало – сили віднайти і перейти убрід цю бальну залу
Де танцювали всі, хто міг лише, долаючи шаблони та кліше
Долаючи уроджену кульгавість, шершавість рук й задуху від жабо

Я перейшла нарешті бальну залу –
Я підійшла до західних вікон –
А там священний місяць, мов віконт, поважно вів розмови з небом раннім
Киваючи ріжком то так, то ні
Там був Георгій, звісно ж, на коні –
Зі списом у руці жилавій дуже
Знесилений, бо ж змія знов подужав
Цього смеркання, як щокожний раз – не зрадила рука та спис поцілив
Гаспид упав, хлестала кров із тіла, з тієї крові розлилась зоря
Все небо-землю затягнувши млостю
І ребра хат світилися, як кості на добре не засипаних вуглях

Я заглянула в західне вікно –
Там був останній змах крила та тіні
А далі – тиша й, ніби, все-одно, що я стою і видивляюсь гостро
Що ниє голка в сонячнім сплетінні –
Я тут стороння, гостя не чекана
Я ще зарано біля цих вікон, де сон панує, вічний сон по ГОСТу
І ребра хат так світяться, як кості
А може то зовсім не ребра хат...
І страшно так – нема путі назад
Я озираюсь, а позаду — тиша – І навіть вітер листя не колише
І навіть я, напевно, не дишу
Стою одна – Розгублена – Що ж далі?
Зачинена в порожній бальній залі
Без права переписки чи дзвінка
І що мені тепер слова й медалі?
І що мені тепер меди й мигдалі?
І що мені тепер твоя рука?

Здолала Рубікон –
А далі – буде...
Аж поки не покличуть сурми суду
Не проведуть чужі байдужі люди
До західних вікон


11.06.2018

Ліки

Гавкучий пес колошкає село,
За вірну службу - кісточка, сосиска.
Несамохіть насуплюю чоло,
Бо хохляки вподобали російську.

Говірку скомпоновано з мури,
Від матюків московських тхне мервою.
Є рідна! Українська! Ось, бери!
Не хочуть. Родичаються з ордою.

Лошиця до жеребчика ірже,
А над Дніпром бебекають івани...
Байдужому смакує все чуже:
Йорданська віра, негри та банани...

А глузд шепоче підло "Охолонь!
Це - безнадійні. Труєні каліки."
Мовчу. А з-під пера тече вогонь -
Шукаю хворим чудодійні ліки.

11.06.2018р.

Агов!

Кажуть, задощить від середи,
Без вологи сохне пагін кожен.
Ех, поете! Що ти за один?
В цьому світі люди прагнуть грошей.

З голодухи музонька пищить,
А Пегас іще не вийшов з коми.
Хай ушкварять із купюр дощі -
Будуть пироги, труси, хороми...

Дурень - бідний. Бідний, бо дурний,
А розумний, звісно, що багатий.
Кажуть, є й заможні писуни,
Як вужаки в'ються біля влади.

Я ж її ізмалку не люблю,
Чую "Влада!" - то хапаю шаблю.
Не прошу ніколи у падлюк
Навіть у біду якщо потраплю.

Хоч ніколи ще не набридав -
Нині у фінансових бермудах.
Книжка вже готова. Золота.
Ось рахунок. Виручайте, люди!

Приватбанк, Сушко Олександр Григорович
номер картки: 5168 7422 0615 9240

11.06.2018р.


Воюйте!

В сусідів у сім"ї війна,
До вуха долітає гуркіт.
Кричить і лається вона,
А він щодня здіймає руки.

На шлюбні фото роблять "Cheese",
А згодом - наче дикі рисі.
Навіщо жити ніс у ніс,
Коли у полум'ї обійстя?

В подружнім ложі - лід, сніги,
Нема ні Єви, ні Адама.
Найближчі люди - вороги.
Був рай. Тепер - пекельна драма.

P.S.:

У ліжку мавка. Чую сміх,
Лечу в обійми їй болідом.
Кохати жінку - це не гріх.
Та гріх - дружину не любити.

11.06.2018р.

Без душі

Щітки для пупків - гарний бізнес,
Іде чорт зна що "на ура".
Поїв. Аж у ковбику тисне,
Поспати годинку пора.

В долоні заснув пікінесик,
Розчулився, ледь не зомлів.
Дружина - вродливиця, персик.
Ідилія. Рай на землі.

На щастя показує компас,
Глитнути кагору пора.
А мамцю засунув у хоспіс,
Не муляє очі стара.

Не бачимо жилаві руки,
Не крекче над вухом яга.
Наймаємо няньку для внуків,
Цукерки приносить слуга.

Зорю не розгледиш крізь терня,
Із прірви немає стежин.
Вмирає самотньою неня.
А діти живуть. Без душі.

11.06.2018р.

Мова

П'яниця лається з баюри,
Від оковитої шиза.
Мовчу, коли балака дурень,
Інакше бевзем стану сам.

А матюки уста розверзли,
Колінцем врізали новим.
А мо', порядні лиш тверезі,
А цей - босяк, не херувим.

Сів у маршрутку - в'януть вуха,
Кляне панянка - не алкаш:
Із рота вилітають мухи -
Спинити зась - ввійшла у раж.

А поруч шпрехає дитятко,
Бабуню посилає на...
Коли мовчить - усе в порядку,
Говорить - розуму нема.

Підходити боюся ближче -
Отрута крапле з язика.
Онучок грається у "Witcher",
І мова як у відьмака.

10.06.2018.


Witcher" - (англ. відьмак) кривава комп'ютерна гра, одна з найкращих у світі в своєму жанрі.

Хома

Істину втопили у вині,
Мудрість заховалася у дірку.
Бач,- повзе мураха по стіні,
Клацають жувала без зупинки?

Хоче їсти, чує павука,
Корму у норі чекає матка.
Преться люд у рай без повідка,
Чи у пекло попереду татка.

Арахніду кузька - бутерброд,
Ангельським чортам пожива - люди.
А мені потрібно на город,
Я - Хома, обходжуся без чуда.

Піп щебече: "Віруй і плати!
А інакше - казани гарячі!".
На спасіння просить золотий -
Дай лукавцю, й не очікуй здачі.

В церкві на губі лабає дяк,
Я ж - земельку засіваю житом.
Вірую у жінку і шмурдяк:
Мавка - рай, а пекло - оковита.

10.06.2018р.

Вважав, дурний, війна - для всіх війна,
Очільник - на коні, у перших лавах.
Та влада пальці в дулю загина -
Із ворогом іде торгівля жвава.

Смердючий газ, вугілля, шоколад -
Широкий вибір! Люд гешефтам радий.
Навзаєм - у гробу - солдата шмат
Під канонаду вибухів снарядів.

В господі хазяйнує гвалтівник,
Приваблює ординця кров невинна.
Хохол розумний, торгувати звик,
Штовхвє ув обійми Україну.

У крамаря державності кермо,
Цукерка, наче кіл, стоїть у горлі.
Невже усе до краплі продамо -
Ні честі не залишиться, ні волі?

05.06.2018р.

Весело

Чому ж так "весело", братове?
Усе довкола - клас! Зер гут!
У Президента - дача нова,
У депутата - "тачок" гурт.

Міністр ухопив заводик,
Під поліцаєм - "шаурма".
А я відрощую животик,
Від пережору задрімав.

За пенсію на Марс літаю,
Получку роздаю бомжам...
Прокинувся - мене хитає,
Дивлюсь на світ - болить душа.

Мовчить зажурена громада,
TV показує муру.
І де тут вимисел, чи правда -
Уже ніяк не розберу.

05.06.2018р.

Болить

Кому й навіщо пишеться цей вірш,
Якщо у ньому глузду ні на йоту...
Казала неня: "Лишнє все відріж,
Зостав лиш голу правду для народу".

Вже скоро час до краю добіжить,
Пече тривога, бо немає миру.
Держава є. А звичаї - чужі:
Ординська мова, іорданська віра.

Єдиний Бог. А як нас розділив!
У кожному селі церков грибниці!
Ворушаться на Сході москалі,
Сподобалася їм хохляцька крівця.

А влада завела народ у тьму
І ссе громаду, мов павуччя муху.
Онукам залишаємо війну,
А на додачу - в головах розруху.

Попереду - розпродана земля,
Підуть із молотка сади й городи.
О, рідна Українонько моя!
Колиска підневільної голоти...

05.06.2018р.

Пахтить...

А деякі митці - м'якенький шовк,
Потрібні грошовиті меценати...
От щурик наполоханий й умовк -
До вуха долетіло слово "влада".

Сидить у шпарці тихо, не пищить,
А крихти пахнуть, хочеться пожерти...
Сумління шепче: "Заспокойся, цить!
Один лиш крок від слави і до смерті".

В корито скопом лізуть пацюки,
Попробуй доступись - з'їдять без солі.
Без премії з державної руки,
Неначе наркомани без уколів.

Мені ж хвали окови затісні,
Бо слухаюся голосу громади.
Прожити можна, друже, й без писні,
Якщо вже пигеш - не проси у влади.

05.06.2018р.

Вільний

Як і завжди був необережним,
Правду в очі - от і всі діла.
А розчарування як пожежа,
Щиру приязнь спалює дотла.

Не схотів і дрібки прибрехати,
Хоч язик, неначе помело.
І тепер нема у мене брата,
Чи його насправді й не було?

Доки слово крапало сиропом,
Правду, наче муху, придушив -
Був йому товаришем до гроба,
А тепер не рідний, а чужий.

Змию жирну сажу недомовок,
Власну душу вивільню з тюрми.
Почуваюсь, друзі, пречудово.
Спробуйте пожити без брехні.

05.06.2018р.

Сміх і гріх! Побився за поези!
Збаглося творити під ларком.
Вискочив мужик злегка тверезий,
Каже: - Геть! Торгую тут пивком!

Думав, що втечу стрімкою тінню...
Я ж не тільки дядько-поліглот:
З розвороту "замочив у диню",
На додачу - хук і аперкот.

Не народ пішов, а орки злобні.
Карате займаюсь - час такий.
Кулаки у мене, наче довбні,
Не у моді нині здохляки.

А якщо видригується рима,
Строфи як собачі ковтуни -
Ти сиди тихенько і не блимай,
Винуватим будеш без вини.

Вулицею суне книжна миша,
Мій товариш - знатний сонетяр.
Не чіпай поета! Бо заріже!
Чуєш, крук із дуба каже "Кар-р-р-!"?

Вдома вірша допишу про маки,
Закручу словесний пірует.
У торбині - гирі та нунчаки:
Я - сучасний, київський поет.

04.06.2018р.

Не біда!

Гурман щодня куштує ескалоп,
Пацяті січка падає у ночви.
Воно було маленьке. Підросло.
Тепер на світ ображено рохкоче.

Живуть разом у спільному дворі,
Пан - у світлиці, кнур - в хліву, де миші.
Свиню цінують тільки за жири,
А візаві за те, що пише вірші.

Написано: Вбивати - смертний гріх!",
Проте людині багнеться пожерти:
Щодня до рота пхає він живих,
Щоб крапали з руки сонети мертві.

Ну чим погані для котлет кицьки?
Чи пес, який куняє під парканом?
Так ні - іде свиня на шашлики :
І де тут справедливість окаянна?

Прийшов різник. Тварині буде швах,
Заточує об камінь ніж фартовий...
Застряг свинячий хрящик у зубах -
Та не біда, бо вірш уже готовий.

04.06.2018р.

"Никто не должен умирать?"
(вірша)

Фінал - холодне ложе,
Кінчається дорога.
Коли загине в'язень -
Спустішає тюрма.

Померти мусить кожен,
Хто вірує у Бога -
І атеїст затятий,
Й нехрещений Хома.

Мокриці - у шпаринах,
Герой - на полі бою.
А трудівник-дідуньо -
З косою у руці.

Усім - шматок сатину,
А піп за аналоєм
Читатиме молитву -
Хай слухають людці.

Мені Пегас одміряв
Життя Мафусаїла.
Пишу чудовні вірші -
Дивується товпа.

Бажаю перемир'я -
Боротися несила.
Я ж - мудрочола діва,
Хай дурень погиба.

Ловкенько на папері,
Слова - пахке повидло.
Обарвлено віршата
Сяйнистим кумачем.

Дивлюсь - а смерть у двері
Встромляє косу підло:
Не буде маршу слави -
Лягла поміж нікчем...

04.06.2018р.


Спокута

В усіх, хто любить дів тяжка судьба,
Ні на землі покою, ні на небі.
Скопитився нарешті я! Ти ба!
Обстригли півню гонористий гребінь.

В чистилищі - Петро й кагал чортів.
На терезах - гріхи й хороші справи.
Петро питає: - Ти блудив?
- Блудив
- Чи з багатьма?
- Голубоньок орава...

- Насилував?
- Та Бог із Вами! Ні!
Все полюбовно! Я - галантний мачо.
- Чому ж тоді стоїш такий сумний?
- Образив жінку. В ліжку зараз плаче.

Написано "Люби сиріт, удів'...
Ласкавець я, а не маньяк голодний .
Монахиню утішити хотів,
Аж тут "бабах" - і я трупак холодний!

Еге, козаче,- наробив ти лих,
Чинити так із сестрами негоже.
Шуруй назад спокутувати гріх,
А потім ми розмову цю продовжим.

04.06.2018р.

Уже пора

Мавка лає від душі,
Розмина як тісто:
- Будеш слухатись, кажи,
Бо не дам поїсти.

Кажеш, дуже натомивсь?
Не обманюй ладу!
Марш у ліжко! І на біс
Виконай "ламбаду".

Ми сім'я чи не сім'я?
Нащо парам ночі?
Три години - зверху я.
Далі - як захочеш.

Цить, гульвісо! Без бузи!
Поцілуй но груди.
Зомлівати лиш посмій -
Постуватись будеш.

Ох, і хтивий шалапут!
А казав, що лежень!
Ранок? Вже пора на труд?
Йди. А я полежу.

04.06.2018р.

За бунт розплата - дулі запашні,
Не буде жінці шуби із шиншили.
Чи вислизну з бідацької лижні?
Очолила громаду міль безкрила...

У рейвасі злодюга переміг,
Згодовує нам заповіді Божі.
Упроголодь лягаю на нічліг,
Якщо у брата не позичу грошей.

Від жиру, мабуть, жебракує дід,
Виспівує під церквою бельканто.
Нехай народ бездумно хлебче спирт,
А то, дурний, оговтається раптом.

Звикаю їсти кашу із пшона -
Закрито шлях в Євросоюз убогим.
Терпіти мушу. Бо іде війна.
Чи доживу колись до перемоги?

03.06.2018р.

Ледачий

На грубі умостилися коти,
Із рибою впороли миску шосту.
Поїв і я. Схотілося лягти,
І ну її до біса ту роботу!

Уранці два гектари накосив,
Удень - "Камаза" дровенят розгепав.
Получку віддаю усю красі,
А їй все мало. Каже: - Більше треба!

Розжовую цукерочку "Рошен",
За хвильку провалюся у нірвану.
Але кричить жона: - Вставай уже!
Шуруй на працю, лежень окаянний!

Підскочив, наче ґедзь мене вкусив,
Від поспіху "поцілував" піддашок.
Валяка я. Мабуть, тому труси
Спадають, як не одягну підтяжок.

У шлюбі рай. Ні жодного сучка,
Навшпиньки зачинив у спальню двері.
На луг веду попастися бичка,
А жінка хай дрімає до вечері.

03.06.2018р.

Язик у дурня, як ножака гостра,
Бундючних бевзів краще не займай.
Образити людину дуже просто:
Зронив слівце - і друга вже нема.

Якщо товариш, наче дика пума,
Лаштує дулю тицьнути рука -
Одгавкуватись вельми нерозумно,
Вже краще цілувати їжака.

На перший погляд, наче не скажений,
А спробуй, хоч у чомусь запереч -
Узрієш злого чорта із геєни,
Маестро безкоштовних колотнеч.

P.S:

Кровицю звично смоктуть упирі,
Свої жалі викладують у чати.
Жона гукає мужу: - На, жери!
А він устав з-за столу й вийшов з хати.

01.06.2018р.

Кажуть люди, що у світі жити –
це тобі не поле перейти.
Та живуть одні багаті й ситі,
доживають – верстви бідноти.

І куди убогому діватись,
як не покотити до межі?
Є на що Європі сподіватись.
Слава Богу – не усі бомжі.

Слава Йсу, ще є кого єднати,
не така вже нація й тупа
і гріхи не хоче сповідати
у кацапуватого попа.

Та біда, що мастаки украсти
позаймали всі святі місця.
Шайка корумпованої касти
хоче теж стояти до кінця.

Їй судом не укоротиш віку,
не упоїш золоту орду –
цю неоголошену біду...

Та, аби не затівати бійку, –
гнати в шию ситу шайку-лійку,
що порохнявіє на ходу.

05/18

Сниво

Оце так сон! Мій куме, щоб ти скис!
От нащо стільки випили учора?
У клітці...Путін! Посинілий ніс
Від сопляків втирає триколором.

В письменниці поцупив олівці
(сльоза бринить од відчаю у дівки).
Писала нам щодня про янь і цінь,
А віднедавна - жодної сторінки!

Все прилипає до злодійських лап,
Від горя люд втягнувся в оковиту.
Художники лишилися без фарб,
А скульптори - без гіпсу і граніту.

Мистецькі верстви кличу на АТО,
Несу на бій Пегасові підкови...
На них зловили злодія гуртом,
Осиковий кілок уже готовий...

Прокинувся - по телику пурга,
Хохол кремлівську начищає зірку..
Ступає Кримом Каїна нога:
Похмура дійсність плюнула у пику.

27.05.2018р.

Віват!

Гуркочуть чобітки, салют, парад,
Мундири генералів у медалях.
Керує людом нині "шоколад",
Баблоси зберігає якнайдалі.

На п'єдесталі розцвіта бутон,
Це - наш правитель! Армії окраса!
Всі вороги чкурнули аж за Дон:
Народе мій! Очільником пишайся!

На виборах пообіцяв банан,
Аби голосували всі за нього.
Хай заздрять Бонапарт і Чингізхан
Оглушливо-успішним "перемогам".

А в Кончі-Заспі відьомський анклав
Визискує з останніх сил бідноту.
Не переміг володар, а програв,
Бо вбив довіру власного народу.

26.05.2018р.

Спокусливий потяг писати щоночі.
І маю я швидко здолати його.
Від втоми болять, закриваються очі.
Сон кличе, стискаюсь від впливу того.

Та тільки окремі слова у рядочки
Нестримно спішать та ще й риму плетуть.
Не хочуть стояти покірно в куточку.
Місцями міняючись, змінюють суть.

А марево ночі подразнює, кличе!
Та треба останній закрити куплет.
Згортай віршування, почуй, чоловіче!
Та крапку вже став, невгамовний поет!

26.05.2018
Свидетельство о публикации №118052700174

Зріє зело у городі.
Господи-Боже, єси.
Іскри роси на укропі,
наче веселка краси.

Вірую, вірю і знаю,
як, і коли, і чому
йду я стезею до раю,
щоб уклонитись Йому.

За небеса наді мною,
хмари і Божу росу.
Все, оповите Тобою,
я на вівтар понесу.

Все на землі невмируще –
роси, і душі, і цвіт...
Віра у істину сущу
все ще утримує рід.

Де вже піднятися вище?
Йду по зеленій траві.
Де ви, мої візаві?

Вам би до хаосу ближче?
...........................................
Вітер опівночі свище
лиш у пустій голові.

Скрики скрипки
Скрипи ліжка
Хрипи втомленого тіла
Це – Великдень, – каже книжка.
Розговілись, як зуміли.

слухай
а остудити доменну піч
подихом лише дотиком лише
зможеш?
ти ж така холодна
що кров зміїна в тобі стає інеєм
ти ж така холодна
що відбиваєш синім на білий світ
ти — чистий лід
я — гарячий як віскі з колою
ніби котяче соло у березневім o sole mio

наша істина не така вже й сумна —
розмішати тебе у мені
і —
пити до дна!

а коли нарешті прогляне дно
ми будемо щасливі п’яні
нам буде все-одно
у персональній нірвані

ми зародимо нове життя
ми заробимо мозолі любові
розмішати б тебе у мені —
до єдиної крові

але поки у тебе під
шкірою сніг-та-лід
я просто шептатиму цю мантру без зупину
а ти
зумій
кохана
випити мій голос згола
дотиком лише подихом лише
запалити доменну піч
і —
не стріляй
у спину....


за лінком - авторське виконання віршика)

Цієї днини - справжнє літо,
Уранці луг запнув туман.
Хотілося би порадіти,
Та спокою, на жаль, нема.

З села пощезли чорнобривки,
Здорові парубки-воли.
Лишилися одні каліки
Й бабусі, чорні од ріллі.

Втопає діл у живокості,
На цілий кут - одна вівця.
А ще недавно в хаті гості
Шукали вільного стільця.

Усе іде за Божим планом,
Сади паршивіють од тлі.
Пекін лаштує каравани
Нових господарів землі.

А, може, - це небесна кара
За те, що був весь вік німий?
Пірнуло сонечко за хмару,
Умовк у хащах соловій.

17.05.20218р.

Терпи

Поглянь в очиці Президента,
На вигляд - чистий херувим.
Якби ж він став до кулемета,
Дав приклад мертвим і живим.

Хотілось радості, озону,
В душі щоб грав акордеон.
А в нього - гроші за кордоном,
В жони - торбеха за мільйон.

А поруч - хитрі баламути,
Народ скликають до бузи.
Остерігаюсь, браття, бунту -
Добра не буде із грози.

Чи знають відповідь піїти?
Ввіллю журбу в один рядок:
Попробуй все перетерпіти,
Інакше - хрест і моріжок.

А цей - хай тоне у перинах,
Заскаче, з часом, як блоха.
Війна в країні - це руїна,
А мир - це вирок ворогам.

16.05.2018р.


Натурпродукт

Ось вам, братику, пролог,
Сало й молоко:
Поросятко "рох" та "рох",
Курочка "ко-ко".

Задубіли мозолі
В битві за удій.
Важко жити на селі,
Розкидати гній.

Прямо з гілки рветься фрукт,
Чисті ягідки.
Натуральний їм продукт -
В тебе не такий.

З чортовиння ковбаса,
Не харчі, а прах.
Тридцять літ, а вже пузань,
І здоров'ю швах.

Вавка в шлунку загриза,
Влада, цигарки.
А горілка! Не бальзам -
Трута для жуків.

Гарно тріску пережуй,
Цвіле канапе.
Бджілка у саду "жу-жу",
Кізонька " бе-бе".

16.05.2018р.

Ох, у нас, братове, і "король"!
Для розумних - із баблом кормушка.
Я не провокатор і не троль -
Мудро-хитрувата хохло-тушка.

Підлабузник щиро - не секрет -
Сильним світу всмак огузок лиже.
Влада лестунам - пріорітет,
Біля неї паші значно більше.

На Майдані пекло - дим, огні,
Небеса чорнішають од гніву.
Це дурниці. Нащо це мені?
Хай потопче курку трохи півень.

Штука гибла корабель без щогл,
Як держава гоїв безголова.
Проти влади я - пусте ніщо,
Квакну слово - полетить полова.

У країні завжди щось не те,
Брат у брата із кишені краде.
Хай народ бунтує і гуде -
Я стежину протоптав до влади...

15.05.2018р.

Ювілей

Рисачив у дитинстві як гепард,
Літав Тарзаном по дубах і кленах.
І ось, дожився - скоро п'ятдесят,
Цікавлять ліжко й ложка здоровенна.

Тріщав підступно шифер на дахах,
До ночі з другом грали у футбола.
А нині тіло прагне тихих благ,
Живіт росте, розтягується воло.

Іще недавно - коник-стрибунець,
Безстрашний послідовник Чингачгука.
Сьогодні теща кликала на герць -
Сумирний став. Карасик, а не щука.

Щодня улітку дріботів на пляж,
У школі, на перервах - гвалт, кориди.
В портфелі двійка - ось і весь вантаж.
А нині - жінка, позики та діти.

А восени - в березові гаї,
Боровички не відали пощади.
А зараз, мабуть, добре переїв -
Ступають важко по долівці п'яти.

А сни! Польоти зоряні! Вінтаж!
Без крил стрибав у прірви відчайдухом.
Наносить час зі зморшок татуаж
І опадає сивий волос пухом.

Немало у Дніпро стекло води,
Куняю від утоми на зупинці.
А духом - ще нівроку, молодий!
І вірю, що подобаюся жінці.

15.05.2018р.

Про м'яке

Про владу хоч і не пиши -
Вовків бояться сонні вівці.
Ну, що ж - залізу у кущі
І настрочу бігом про циці.

Думки невтішні прожени
Про Крим, Донбас і триколори.
М'якушки ж - наче кавуни!
Забудеш про країну хвору.

Купив злодюга рідний край,
Лишилися пахучі дулі.
А ти у пазуху пірнай -
Там тепло, не літають кулі.

Країна корчиться в огні,
Розгублено в майбутнє блима.
А груді - пишні, запашні,
Збивають тайнами хмільними.

Он, копів марширує полк,
Товпу жене в собачу буду.
Сховаю писка між цицьок -
На владу гавкати не буду.

15.05.2018р.

1

Я чистоплюй, живу як у раю,
Кую бабло, роблю лиш те, що хочу.
Онук не був на службі, у бою,
Цукерку їсть коханий мій синочок.

У офісах гарують обидва,
Вдихають пилюгу клавіатурну.
А я куняю, чи плету слова,
Творю прекрасне, зважене, культурне.

Нехай воюють дурні-вахлаки,
Я ж хочу миру, неземних пейзажів.
Вирощую поези-огірки...
Пора обіду - треба з'їсти каші.

2

А мій онук лишився без руки,
Синок помер від пострілу у груди.
Він був селюк ( як я) неговіркий,
Чорноземи орати більш не буде.

На Сході досі клацають курки,
Вгортає скроні пухом тополиним.
Синичок погодую із руки
Й піду на цвинтар гомоніти з сином...

14.05.2018р.

Світло

А які потреби нині в люду?
Їсти-пити? Тішити уми?
Дуже легко мазати все брудом,
Сонце в тьмі побачити зумій.

Подивись на руки хлібороба,
Удихни землиці дух важкий.
Нам усім без нього буде "торба",
Хай зернята сипле у мішки.

А неситий пхає харч у ковбик,
Фантики жбурляє у кущі.
Все підчистять бджілки-чорнороби:
- Сійте мотлох діви та мужі!

В кожного народу власна карма,
Може нам підкинули не ту?
"Люди- свині!" - шепотіла мама
І саджала ружі у саду.

Люд звикає жити поміж бидла,
У Дніпрі тече вже не вода.
Доторкнутись хочеться до світла...
Та довкола рохкає орда.

14.05.2018р.

Будує люд катівні, Колізей,
Жує чуже, спливаючи від жиру.
Платити доведеться за усе:
Удар ножем та усмішку нещиру,

Не кинув бідакові мідяка?
У світ пожбурив словеса зневаги?
А доля вже занесла кулака,
Вірянин скаже: "Це - Отець Всеблагий".

Ізмалку начиталися казок,
Насправді - не побачим їх ніколи.
Рядочками заляжем у пісок,
Харон у Стікс усіх зіпхне з гондоли.

Не знає піп нічого до пуття,
Мамоні кожен другий ревно служить.
Насправді, покарання - забуття,
Та мертвим і воно уже байдуже.

Псують людці кармічні завитки,
На козобаси поміняли лютні.
Заплатять діти за гріхи батьків
Хворобами, нестатками, майбутнім.

13.05.2018р.

Мабуть, не обійтися без прологу -
Хліб не зросте, якщо не зоре плуг.
Цеберце глуму хлюпнуло з-за рогу:
Знайомтесь браття - це заклятий друг.

І хто б сказав, що буде ворожнеча,-
Не вкрав дружини, і не обікрав.
Під носа дулі тицяє малеча,
В пісочниці лунає "Гав!" та "Гав!".

В трусах - їжак, в руці - перо піїта,
Неначебто загострений кілок.
У захваті підгавкує торсида,
Мій соловей покаркав і умовк.

Парнасом мандрували ми у парі,
Зазнайство зруйнувало всі мости:
На місці дружби - пишний колумбарій,
У томику - вервечка слів пустих.

11.05.2018р.

Мешкаю у крайньому селі,
Маю всю провізію до чарки,
Поки ще рачкую у ріллі,
Де такі як я учителі
Колять очі, наче олігархи.

Маю трохи лісу у вікні,
Стелю - небеса над головою
І дощі, коли хмарини дою.
І немає спокою мені,
Що нікого цим не удостою.

Падаю опівночі без ніг
Майже на шляху до перемоги...
Чоловік повзе через поріг...
Він уже зробив усе, що міг,
У шкарпетках, щоб не мити ноги.

Промайнула ще одна весна.
Наступають вороги і літо.
І до чого більше звичні діти,
Відає хіба що сатана,
Моляться якому московіти.

Бігаю до школи на зорі,
Викладаю неукам природу.
Йду, як люди кажуть, до народу...

Тай гадаю, що і школярі,
Поки здохне зайве угорі,
Будуть воювати за свободу.

Поетів я ізмалечку люблю,
Дядки нівроку, і тітки хороші.
Загнати лежнів годі на ріллю -
Митців півкулі до сидіння гожі.

Годує люд вельбучних байстрюків,
Величним називаючи безглузде.
А в мене й ніс від праці шкарубкий,
Подамся, браття, я у златоусти.

Навчився мудро супити чоло,
Закочувати мрійливо очиці.
Язик працює, наче помело,
Уже і тема зріє у підкірці.

Ви не поснули, братчики, агов!
Сідаю мити вам душевні рани.
Сюжет новий, незвичний. Про...любов,-
У палісаді стогони коханих...

Правицею недовго поводив,
Лише строфу одну писнув у книжку.
Для пишних од я надто молодий,
Жона гука: - Стрибай до мене в ліжко!

05.05.2018р.

Уми поснулих братчиків не руш,
Це - неживі, від подихів аж темно.
Тече повз мене рій погаслих душ,
Зі взорами, опущеними в землю.

Сусід за могорич усе продав,
У перегарі дух зотлів потроху.
Без крил життя прожити - це біда,
Бо туші в салі обростають мохом.

Летить онука в бар на помелі,
Підзаробила тим, що нижче пупа.
А неня копирсається в землі:
Працюй стара - аж доки ляжеш трупом.

Дарма з пера упав гнітючий вірш,
Чорнило аж пропалює сторінку.
Кричу "Прокиньтесь!". Чую - мертву тиш:
Народ працює, заробля копійку.

03.05.2018р.

Ну, чуваче, в тебе і видон!
Схуднув, помарнів, глядіти сумно.
Досі не поїхав за кордон?
Дивно, я вважав тебе розумним.

Віриш в шоколадку-короля,
Чи у дівку, що трамбує косу?
Що ж, - скажи калитці "тру-ля-ля",
Будеш жити вік голодний-босий.

Що ж ти, брате, знову лоханув?
Сил нема втекти із чортория?
Сильні духом - їдуть на війну,
А таким як ти - ярмо на шиї.

За кордоном, звісно, що не мед,
Ну, а тут - окрадують щоденно:
Все не так, все задом наперед,
Бо у влади ложка здоровенна.

Порохнява сиплеться з одеж,
І заначка третій рік порожня.
З Кончі в душу сунеться кортеж -
Причавити б гадів, та не можна.

Бо закон, поліція, суди,
Всі голодні, злющі, хаповиті.
Утікаю, друже. Ти - сиди,
І лови благословенні миті.

30.04.2018р.

Тридцяте квітня. Благодать. Жаби.
Шашлик. Співають втомлені баби –
Сільська засмага – обсадились, ох!
Дитина плаче. Сльози, мов горох –
Морозиво беркицьнулось в траву
І мамка молоденька, тиха, ву-
ста солодкі, очі, як вишні
приказує «Не плач, малий, мені.
Ми зараз от підемо у кафе
ми купимо тобі бізе, парфе,
цукерок, лигуминок фунтів три –
я обіцяю. Тільки не реви!»
А далі тягне сина в парку глиб,
До озера, його качок і риб.

Вже завтра травень. Свято. Вихідний.
Той самий парк. Баби. Жаби. Малий.
Ті самі аромати шашлику,
Морозиво заквецяне в піску.
Ті самі кольори – дерева, синь.
Асфальту блиск. Ніяких потрясінь.
Ніяких прапорів, облич, промов.
Червоний – це вуста, це щоки. Кров,
коли коліна збиті – ну, бува…
Та раптом чую, слух мій – тятива
Натягнута. По ній ковзає час.
Я чую те, що відрізняє вас –
Нові Великі Люди, Інший Світ
Наш Всесвіт, Дивоцвіт, наш Динаміт. -

Він каже: «Мамо, що за первомай?
Це щось таке, де першим був Мамай?
Хороше свято. Тепло. Вихідний!»
А мама молоденька: «Так, малий!»
І йдуть щасливі, просто, не в строю.
А я стою. І їх услід лю-б-лю.

30.04-01.05.2018

Я - блазень, син мозольного труда,
Виспівую бравурні коломийки.
А курка в загорожі "куд-кудах!",
Коза молочна тиця в руки дійки.

Полює на синицю хохітва,
Байбаченята вклякли у дозорі.
Сідничний нерв розтоптує братва,
Вовтузиться в поезії коморі.

Люблю цей світ. Аж трохи закуняв,
А мізантропствую лише для виду.
Приречено завмер кістяк лина -
Полірував його під час обіду.

А де ж тут вічне? - запитає люд,-
Взірцевий стиль і муза еталонна?
Нехай несе сатирик-баламут
Паяцівську обшмульгану корону.

Ой ні, корона ця - терновінець,
Ніхто коштовність брати цю не хоче.
У вухо ж шепче знаменитий спец,
Що я на світ ясний наводжу порчу.

Талановиті пишуть про дуби,
Естетиці присвячують рулади.
А я бастард буремної доби -
Лірична слава зовсім до лампади.

Примружився на мене котик-перс,
Намуркує про ковбасу еклоги...
Осонцена краса живих словес
Лиш там, де праця і людські тривоги.

29.04.2018р.