Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,
Чорноземів забаглося йому.

Останні гроші щезли вчора з картки,
А я простак , монети не кую.
Товпою владі сплачуєм податки,
Вона й живе, неначе у раю.

Крадіжок не здолаємо хворобу,
Влаштований неситим чоловік.
На нас хреста поставила Європа,
І Бог на смерть і забуття прирік.

Співає люд утомлено, без терцій,
Потрібно до, звучить фальшиве ре.
А, може, це лише мені здається,
І мій народ у злиднях не помре?

18.06.2018р.

Чорне та біле

Втомився бевзиків кусати,
Нехай сатира день поспить.
Писати ж лірику – не жарти,
Ловлю благословенну мить.

Аби в словах звучала пісня
Перо занурюю в пастель.
Любовна тема – штука грізна,
А скалозубство – це пусте.

Без пір’я курку півень топче,
Із лугу квакіт долина.
Пишу історію дівочу,
Виходить оповідь сумна.

Паслася діва в різнотрав'ї,
А разом з нею козаки.
Судить не буду – Боже правий!
Тому що, браття, сам такий.

Нехай вовтузиться з ким хоче.
З’явився згодом чоловік.
Учора «Бац!» - родився хлопчик.
Чорнявий. Муж здіймає крик.

Жона хитрує, каже: «Милий!
Та заспокойся! Не гарчи!
Синок від того чорношкірий,
Бо зачинали уночі.

Згадай у хмаровинні небо,
Ні місяця, ні сяйва зір.
Тобі казала, що не треба?
А ти накинувся мов звір.

Поглянь які довкруж отави!
Лягай в траву, не стій як пень.
Аби виходили біляві
Кохатись будемо удень.

18.06.2018р.

Помідори

Крутив учора помідори.
Утім, розмова не про те.
Сусіда бачив, певно хворий,
Про вічне пише день у день.

Нещасний помарнів обличчям,
Попід очиськами синці.
Засне – Пегаса й музу кличе,
Перо стискаючи в руці.

Чманіє днями від натхнення,
Ширяє погляд в небесах.
А я закатую варення,
Лаштую латку на трусах.

Живе піїт суціль у мряці,
Із глуздом увійшов у клінч.
А я любов дарую мавці,
Цілую перса кожну ніч.

Словес огранює алмази,
Сльозами кропить сторінки.
А я на плач не маю часу –
Іду сапати буряки.

18.06.2018р.

Мусиш!

Жінка душить серйозно, аж кавкнув,
Переходжу із баса на альт.
Якщо довго не тішити мавку –
Будуть травми, істерика, ґвалт.

Вихідні одсапав на городі,
Про газдиню персисту забув.
Макогоном влупила по морді,
Не дає їсти-пити добу.

Півгодини тому укусила,
Буде сходити місяць синець.
Надолужу пропущене, мила!
Я ж у тебе в еротиці спец!

Та не дряпайся, серденько, годі!
Вжє й сідничку цілую пухку…
Утопає краса в насолоді,
Любить ласку й перину м’яку.

Залишається тайна між нами,
Тему вельми інтимну підняв:
Хай город заросте бур'янами –
Жінку мусиш кохати щодня.

19.06.2018р.

Без фітнесу

Без фітнесу сьогодні пропадеш,
Не знає люд ні рала, ні лопати.
У руки чоловік стромляє кеш:
- Іди качати жир! Шуруй із хати!

В сучасників хороший апетит,
Дитятко увіпхнути важко в двері.
Півкабана – легесенький обід,
Відро картоплі – скромненька вечеря.

Куняє в класі слоненяток гурт,
Опуклостям позаздрять навіть льохи.
Між бройлерів я дохлий ліліпут,
Анорексичний викидень епохи.

За кожнім кроці ятка шаурми,
У маслі біляші рум’янять боки.
Мене ж, неначе вигнали з тбрми,
Сухарики жую з томатним соком.

Я дієтолог, юний бакалавр,
Длдя пузанів – мікроб, боксерська груша.
В метрі штовхнуло черево – упав.
А зверху причавила моцна туша.

Наклали у травмпункті гіпс і джут,
На диво обійшлося без істерик.
Тепер лежу і вірш оцей пишу,
Жую сальце, ковбаси та еклери.

19.06.2018р.

На волі

Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,
І в плоть цікаво заганяти кігті.

Йому віддав сердечності ключі,
Пустив у рай квітучої долини.
Та живолуп щодня мене учив
Зневажливао облві плювати в спини.

На вигляд пастка затишна й м’яка,
Коли прозрів – увись рвонув крізь грати.
Тоді й відчув зубиська хижака:
Учитель учня стратив біля парти.

Але ожив. Отримав «майстер-клас»,
Із другом войовниче перемир'я.
Кривавий слід змивають дощ і час,
Нове крило вкрива пухнасте пір’я.

19.06.2018р.

Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",
У ланцюгах, затягнуті у шкіру.
З кадилами наскочили попи -
Іде ловитва душ людських "на віру".

Беруть нахрапом, ззаду, лагідком,
Воюють будь здоров Господні гридні.
А руці білі - чисте молоко,
І ковбимки, неначе у вагітних.

- Довікувати хочете в гріху?
Програєте із люципером битву!
Якщо свербить щоденно у паху -
Гоніть бабло на прощення молитву.

Таки зцідили з лохів золотий,
У Бога в небесах нервовий нежить.
Не доберу: хто грішний, хто святий...
Молюсь... дубам. Вони хоча б не брешуть.

17.06.2018р.

Доля наша то жартує з нами,
то кудись у безвісті несе.
Дуже файно – гратися словами...
Де ж те, пресловуте, наше все?

Ой немає місії такої,
що уже нікому не болить.
Чую, як із далечі ясної
у серцях відлуння гомонить.

Не скупися на червону ружу,
а у риму заплітай любов.
На свої слова пролити душу –
це не те, що проливати кров.

Не барися запалити свічку,
поки зирять з темені сичі,
та на розпал не кидай у пічку,
виплекане нею уночі.

От якби уміти зупинити
ту єдину і урочу мить,
що свічею сяє зі століть...

Жевріє корона самоцвіту.
Поки доля мрією зігріта –
у самотині,
перегорить.

06.2018

Сапали моркву й буряки,
Назавтра - кабачки та перці.
А ніс облущився таки,
Бо цілий день сопів на спеці.

Сім'я з практичних міркувань
Города взяла "на халяву".
На вуха, ластівко, поглянь,
Червоні, начебто заграва.

Згоріла, ягідко? Гай-гай!
Казав - вдягни хоча б жакета.
Тепер на спину не лягай -
Нема у хаті марафету.

Цупкі задубли мозолі,
Рука згина цвяхи й підкови.
Чудово жити у селі,
Тут люди, як бички здорові.

Поклав кохану до стіни,
Поцілував, як чемний денді.
Кохатись будем восени.
Поспи. До праці о четвертій.

12.06.2018р.


Житіє

Потрібно їсти щось ротам,
Торгуєм помаленьку.
Комашка - тут, зернина - там,
І пузо вже тугеньке!

А дехто робить навпаки,
Фантазія безмежна.
Вшаношуються хропаки,
Ротяка, наче верша.

Бульки сусіда надима,
Три гривні кожен подих.
У мене стачило ума
Поцупити заводик.

Жадоби крутиться вовчок,
Карась ковтає дафній.
А кум попався на гачок -
Сидить у буцегарні.

Рибалю. Звично лин клює,
Сачок в руках фартовий.
Просте у мене житіє,
У вас не так, панове?

13.06.2018р.

Дружба - не дружба,- шматочок добра,
Зверхності, розуму, піни...
Мабуть, кінчати цю п'єсу пора,
Поза втомила добрині.

Учням - учитель, панянці - раби,
Геніям - гурт епігонів.
Шкети воюють, вчепились в чуби,
Розпазурили долоні.

Голем нехай вдовольня вереду,
Слухає опуси, скарги.
У домовину увагу кладу,
Всохнув цікавості пагін.

У потойбіччі зависнув на мить,
З поглядом стрівся лукавим...
Досить. На волю. Розламано кліть.
Сонечко гріє ласкаве.

13.06.2018р.

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",
У ланцюгах, затягнуті у шкіру.
З кадилами наскочили попи -
Іде ловитва душ людських "на віру".

Беруть нахрапом, ззаду, лагідком,
Воюють будь здоров Господні гридні.
А руці білі - чисте молоко,
І ковбимки, неначе у вагітних.

- Довікувати хочете в гріху?
Програєте із люципером битву!
Якщо свербить щоденно у паху -
Гоніть бабло на прощення молитву.

Таки зцідили з лохів золотий,
У Бога в небесах нервовий нежить.
Не доберу: хто грішний, хто святий...
Молюсь... дубам. Вони хоча б не брешуть.

17.06.2018р.

Сапали моркву й буряки,
Назавтра - кабачки та перці.
А ніс облущився таки,
Бо цілий день сопів на спеці.

Сім'я з практичних міркувань
Города взяла "на халяву".
На вуха, ластівко, поглянь,
Червоні, начебто заграва.

Згоріла, ягідко? Гай-гай!
Казав - вдягни хоча б жакета.
Тепер на спину не лягай -
Нема у хаті марафету.

Цупкі задубли мозолі,
Рука згина цвяхи й підкови.
Чудово жити у селі,
Тут люди, як бички здорові.

Поклав кохану до стіни,
Поцілував, як чемний денді.
Кохатись будем восени.
Поспи. До праці о четвертій.

12.06.2018р.

Щупак

Карась хвостом у річці плеще,
Рибалю. Щука на меті.
Луску обчистить, звісно, теща,
Жона посмажить на плиті.

Нема зубатої хижачки,
Клюють як палець пічкурі.
Хоч лізь і бийся навкулачки -
Одні жабиська у Дніпрі.

Нарешті вудка задрижала!
Підсік! Тягну! Зопрів п'ятак.
Та волосінь не із металу -
Рибина відкусила гак.

А інша вудка - "плюх" у воду,
У вир прямує повз місток.
За волю бореться природа,
Іти не хоче на зубок.

Нема азарту й епатажу,
Прощай, щупаче-"натюрель".
Удома жінка звично каже:
- Сідай глитати вермішель.

І хоч поїв усе до дрібки,
Без жиру харч - ні те, ні се.
Сім'я лишилася без рибки,
Лиш кіт пічкурика гризе.

12.06.2018р.

Халепа!

Рясні вперіщили дощі,
Курчата лупляться у квочки.
І день, і ніч гримить, плющить -
Ходім, кохана, по грибочки.

Найкращий з них - боровичок,
Згадай як на зубищах хрупав!
Матню прохромлює сучок,
На носа крапає із дуба.

Агов, лисички й маслюки!
Ви де, смачні красноголовці?
Мовчать. Співають лиш пташки,
Комар застряг носищем в оці.

З жоною супимо лоби,
Сьогодні випала непруха.
Йдемо із лісу без грибів...
Халепа! Кліщ заліз до вуха!

12.06.2018р.

Я підійшла до східного вікна – там темінь густо висне, ніби шора
У мене голе серце, вікна голі, оголені слова — немає штор
Я підійшла до східного вікна. Там німота – не чути і цикади
Мені не раді з цього боку, тут
Мені – мовчать і я їм теж не рада –
Боюся визнавати все, як є
Боюся їм дивитись в очі дивні –
Мої роки не східні, не дитинні, а сиві коні, зірвані у шал
Летять, несуться, колісниця б’ється, литі колеса залипають в глині
І залишають колію як рану –
Я їм кричу щосили: «Тихо! Ша!
Не поспішайте – я втрачаю шанс у цій гонитві вгледіти нірвану
Не поспішайте – я втрачаю шанс....»
Та коням що? Їх доля – рись, галопи
Або у «Париз’єлі» – ескалопом
Гасити чийсь гарячий апетит
Мій час летить! Дурним лошам летить
Не розібравши шляху – просто ради
Якоїсь недосяжної елади
Розмитої непевної мети.

Лишилось мало – сили віднайти і перейти убрід цю бальну залу
Де танцювали всі, хто міг лише, долаючи шаблони та кліше
Долаючи уроджену кульгавість, шершавість рук й задуху від жабо

Я перейшла нарешті бальну залу –
Я підійшла до західних вікон –
А там священний місяць, мов віконт, поважно вів розмови з небом раннім
Киваючи ріжком то так, то ні
Там був Георгій, звісно ж, на коні –
Зі списом у руці жилавій дуже
Знесилений, бо ж змія знов подужав
Цього смеркання, як щокожний раз – не зрадила рука та спис поцілив
Гаспид упав, хлестала кров із тіла, з тієї крові розлилась зоря
Все небо-землю затягнувши млостю
І ребра хат світилися, як кості на добре не засипаних вуглях

Я заглянула в західне вікно –
Там був останній змах крила та тіні
А далі – тиша й, ніби, все-одно, що я стою і видивляюсь гостро
Що ниє голка в сонячнім сплетінні –
Я тут стороння, гостя не чекана
Я ще зарано біля цих вікон, де сон панує, вічний сон по ГОСТу
І ребра хат так світяться, як кості
А може то зовсім не ребра хат...
І страшно так – нема путі назад
Я озираюсь, а позаду — тиша – І навіть вітер листя не колише
І навіть я, напевно, не дишу
Стою одна – Розгублена – Що ж далі?
Зачинена в порожній бальній залі
Без права переписки чи дзвінка
І що мені тепер слова й медалі?
І що мені тепер меди й мигдалі?
І що мені тепер твоя рука?

Здолала Рубікон –
А далі – буде...
Аж поки не покличуть сурми суду
Не проведуть чужі байдужі люди
До західних вікон


11.06.2018

Ліки

Гавкучий пес колошкає село,
За вірну службу - кісточка, сосиска.
Несамохіть насуплюю чоло,
Бо хохляки вподобали російську.

Говірку скомпоновано з мури,
Від матюків московських тхне мервою.
Є рідна! Українська! Ось, бери!
Не хочуть. Родичаються з ордою.

Лошиця до жеребчика ірже,
А над Дніпром бебекають івани...
Байдужому смакує все чуже:
Йорданська віра, негри та банани...

А глузд шепоче підло "Охолонь!
Це - безнадійні. Труєні каліки."
Мовчу. А з-під пера тече вогонь -
Шукаю хворим чудодійні ліки.

11.06.2018р.

Агов!

Кажуть, задощить від середи,
Без вологи сохне пагін кожен.
Ех, поете! Що ти за один?
В цьому світі люди прагнуть грошей.

З голодухи музонька пищить,
А Пегас іще не вийшов з коми.
Хай ушкварять із купюр дощі -
Будуть пироги, труси, хороми...

Дурень - бідний. Бідний, бо дурний,
А розумний, звісно, що багатий.
Кажуть, є й заможні писуни,
Як вужаки в'ються біля влади.

Я ж її ізмалку не люблю,
Чую "Влада!" - то хапаю шаблю.
Не прошу ніколи у падлюк
Навіть у біду якщо потраплю.

Хоч ніколи ще не набридав -
Нині у фінансових бермудах.
Книжка вже готова. Золота.
Ось рахунок. Виручайте, люди!

Приватбанк, Сушко Олександр Григорович
номер картки: 5168 7422 0615 9240

11.06.2018р.


Воюйте!

В сусідів у сім"ї війна,
До вуха долітає гуркіт.
Кричить і лається вона,
А він щодня здіймає руки.

На шлюбні фото роблять "Cheese",
А згодом - наче дикі рисі.
Навіщо жити ніс у ніс,
Коли у полум'ї обійстя?

В подружнім ложі - лід, сніги,
Нема ні Єви, ні Адама.
Найближчі люди - вороги.
Був рай. Тепер - пекельна драма.

P.S.:

У ліжку мавка. Чую сміх,
Лечу в обійми їй болідом.
Кохати жінку - це не гріх.
Та гріх - дружину не любити.

11.06.2018р.

Без душі

Щітки для пупків - гарний бізнес,
Іде чорт зна що "на ура".
Поїв. Аж у ковбику тисне,
Поспати годинку пора.

В долоні заснув пікінесик,
Розчулився, ледь не зомлів.
Дружина - вродливиця, персик.
Ідилія. Рай на землі.

На щастя показує компас,
Глитнути кагору пора.
А мамцю засунув у хоспіс,
Не муляє очі стара.

Не бачимо жилаві руки,
Не крекче над вухом яга.
Наймаємо няньку для внуків,
Цукерки приносить слуга.

Зорю не розгледиш крізь терня,
Із прірви немає стежин.
Вмирає самотньою неня.
А діти живуть. Без душі.

11.06.2018р.

Мова

П'яниця лається з баюри,
Від оковитої шиза.
Мовчу, коли балака дурень,
Інакше бевзем стану сам.

А матюки уста розверзли,
Колінцем врізали новим.
А мо', порядні лиш тверезі,
А цей - босяк, не херувим.

Сів у маршрутку - в'януть вуха,
Кляне панянка - не алкаш:
Із рота вилітають мухи -
Спинити зась - ввійшла у раж.

А поруч шпрехає дитятко,
Бабуню посилає на...
Коли мовчить - усе в порядку,
Говорить - розуму нема.

Підходити боюся ближче -
Отрута крапле з язика.
Онучок грається у "Witcher",
І мова як у відьмака.

10.06.2018.


Witcher" - (англ. відьмак) кривава комп'ютерна гра, одна з найкращих у світі в своєму жанрі.

Хома

Істину втопили у вині,
Мудрість заховалася у дірку.
Бач,- повзе мураха по стіні,
Клацають жувала без зупинки?

Хоче їсти, чує павука,
Корму у норі чекає матка.
Преться люд у рай без повідка,
Чи у пекло попереду татка.

Арахніду кузька - бутерброд,
Ангельським чортам пожива - люди.
А мені потрібно на город,
Я - Хома, обходжуся без чуда.

Піп щебече: "Віруй і плати!
А інакше - казани гарячі!".
На спасіння просить золотий -
Дай лукавцю, й не очікуй здачі.

В церкві на губі лабає дяк,
Я ж - земельку засіваю житом.
Вірую у жінку і шмурдяк:
Мавка - рай, а пекло - оковита.

10.06.2018р.

Вважав, дурний, війна - для всіх війна,
Очільник - на коні, у перших лавах.
Та влада пальці в дулю загина -
Із ворогом іде торгівля жвава.

Смердючий газ, вугілля, шоколад -
Широкий вибір! Люд гешефтам радий.
Навзаєм - у гробу - солдата шмат
Під канонаду вибухів снарядів.

В господі хазяйнує гвалтівник,
Приваблює ординця кров невинна.
Хохол розумний, торгувати звик,
Штовхвє ув обійми Україну.

У крамаря державності кермо,
Цукерка, наче кіл, стоїть у горлі.
Невже усе до краплі продамо -
Ні честі не залишиться, ні волі?

05.06.2018р.

Весело

Чому ж так "весело", братове?
Усе довкола - клас! Зер гут!
У Президента - дача нова,
У депутата - "тачок" гурт.

Міністр ухопив заводик,
Під поліцаєм - "шаурма".
А я відрощую животик,
Від пережору задрімав.

За пенсію на Марс літаю,
Получку роздаю бомжам...
Прокинувся - мене хитає,
Дивлюсь на світ - болить душа.

Мовчить зажурена громада,
TV показує муру.
І де тут вимисел, чи правда -
Уже ніяк не розберу.

05.06.2018р.

Болить

Кому й навіщо пишеться цей вірш,
Якщо у ньому глузду ні на йоту...
Казала неня: "Лишнє все відріж,
Зостав лиш голу правду для народу".

Вже скоро час до краю добіжить,
Пече тривога, бо немає миру.
Держава є. А звичаї - чужі:
Ординська мова, іорданська віра.

Єдиний Бог. А як нас розділив!
У кожному селі церков грибниці!
Ворушаться на Сході москалі,
Сподобалася їм хохляцька крівця.

А влада завела народ у тьму
І ссе громаду, мов павуччя муху.
Онукам залишаємо війну,
А на додачу - в головах розруху.

Попереду - розпродана земля,
Підуть із молотка сади й городи.
О, рідна Українонько моя!
Колиска підневільної голоти...

05.06.2018р.

Пахтить...

А деякі митці - м'якенький шовк,
Потрібні грошовиті меценати...
От щурик наполоханий й умовк -
До вуха долетіло слово "влада".

Сидить у шпарці тихо, не пищить,
А крихти пахнуть, хочеться пожерти...
Сумління шепче: "Заспокойся, цить!
Один лиш крок від слави і до смерті".

В корито скопом лізуть пацюки,
Попробуй доступись - з'їдять без солі.
Без премії з державної руки,
Неначе наркомани без уколів.

Мені ж хвали окови затісні,
Бо слухаюся голосу громади.
Прожити можна, друже, й без писні,
Якщо вже пигеш - не проси у влади.

05.06.2018р.

Вільний

Як і завжди був необережним,
Правду в очі - от і всі діла.
А розчарування як пожежа,
Щиру приязнь спалює дотла.

Не схотів і дрібки прибрехати,
Хоч язик, неначе помело.
І тепер нема у мене брата,
Чи його насправді й не було?

Доки слово крапало сиропом,
Правду, наче муху, придушив -
Був йому товаришем до гроба,
А тепер не рідний, а чужий.

Змию жирну сажу недомовок,
Власну душу вивільню з тюрми.
Почуваюсь, друзі, пречудово.
Спробуйте пожити без брехні.

05.06.2018р.

Сміх і гріх! Побився за поези!
Збаглося творити під ларком.
Вискочив мужик злегка тверезий,
Каже: - Геть! Торгую тут пивком!

Думав, що втечу стрімкою тінню...
Я ж не тільки дядько-поліглот:
З розвороту "замочив у диню",
На додачу - хук і аперкот.

Не народ пішов, а орки злобні.
Карате займаюсь - час такий.
Кулаки у мене, наче довбні,
Не у моді нині здохляки.

А якщо видригується рима,
Строфи як собачі ковтуни -
Ти сиди тихенько і не блимай,
Винуватим будеш без вини.

Вулицею суне книжна миша,
Мій товариш - знатний сонетяр.
Не чіпай поета! Бо заріже!
Чуєш, крук із дуба каже "Кар-р-р-!"?

Вдома вірша допишу про маки,
Закручу словесний пірует.
У торбині - гирі та нунчаки:
Я - сучасний, київський поет.

04.06.2018р.

Не біда!

Гурман щодня куштує ескалоп,
Пацяті січка падає у ночви.
Воно було маленьке. Підросло.
Тепер на світ ображено рохкоче.

Живуть разом у спільному дворі,
Пан - у світлиці, кнур - в хліву, де миші.
Свиню цінують тільки за жири,
А візаві за те, що пише вірші.

Написано: Вбивати - смертний гріх!",
Проте людині багнеться пожерти:
Щодня до рота пхає він живих,
Щоб крапали з руки сонети мертві.

Ну чим погані для котлет кицьки?
Чи пес, який куняє під парканом?
Так ні - іде свиня на шашлики :
І де тут справедливість окаянна?

Прийшов різник. Тварині буде швах,
Заточує об камінь ніж фартовий...
Застряг свинячий хрящик у зубах -
Та не біда, бо вірш уже готовий.

04.06.2018р.

"Никто не должен умирать?"
(вірша)

Фінал - холодне ложе,
Кінчається дорога.
Коли загине в'язень -
Спустішає тюрма.

Померти мусить кожен,
Хто вірує у Бога -
І атеїст затятий,
Й нехрещений Хома.

Мокриці - у шпаринах,
Герой - на полі бою.
А трудівник-дідуньо -
З косою у руці.

Усім - шматок сатину,
А піп за аналоєм
Читатиме молитву -
Хай слухають людці.

Мені Пегас одміряв
Життя Мафусаїла.
Пишу чудовні вірші -
Дивується товпа.

Бажаю перемир'я -
Боротися несила.
Я ж - мудрочола діва,
Хай дурень погиба.

Ловкенько на папері,
Слова - пахке повидло.
Обарвлено віршата
Сяйнистим кумачем.

Дивлюсь - а смерть у двері
Встромляє косу підло:
Не буде маршу слави -
Лягла поміж нікчем...

04.06.2018р.


Спокута

В усіх, хто любить дів тяжка судьба,
Ні на землі покою, ні на небі.
Скопитився нарешті я! Ти ба!
Обстригли півню гонористий гребінь.

В чистилищі - Петро й кагал чортів.
На терезах - гріхи й хороші справи.
Петро питає: - Ти блудив?
- Блудив
- Чи з багатьма?
- Голубоньок орава...

- Насилував?
- Та Бог із Вами! Ні!
Все полюбовно! Я - галантний мачо.
- Чому ж тоді стоїш такий сумний?
- Образив жінку. В ліжку зараз плаче.

Написано "Люби сиріт, удів'...
Ласкавець я, а не маньяк голодний .
Монахиню утішити хотів,
Аж тут "бабах" - і я трупак холодний!

Еге, козаче,- наробив ти лих,
Чинити так із сестрами негоже.
Шуруй назад спокутувати гріх,
А потім ми розмову цю продовжим.

04.06.2018р.

Уже пора

Мавка лає від душі,
Розмина як тісто:
- Будеш слухатись, кажи,
Бо не дам поїсти.

Кажеш, дуже натомивсь?
Не обманюй ладу!
Марш у ліжко! І на біс
Виконай "ламбаду".

Ми сім'я чи не сім'я?
Нащо парам ночі?
Три години - зверху я.
Далі - як захочеш.

Цить, гульвісо! Без бузи!
Поцілуй но груди.
Зомлівати лиш посмій -
Постуватись будеш.

Ох, і хтивий шалапут!
А казав, що лежень!
Ранок? Вже пора на труд?
Йди. А я полежу.

04.06.2018р.

За бунт розплата - дулі запашні,
Не буде жінці шуби із шиншили.
Чи вислизну з бідацької лижні?
Очолила громаду міль безкрила...

У рейвасі злодюга переміг,
Згодовує нам заповіді Божі.
Упроголодь лягаю на нічліг,
Якщо у брата не позичу грошей.

Від жиру, мабуть, жебракує дід,
Виспівує під церквою бельканто.
Нехай народ бездумно хлебче спирт,
А то, дурний, оговтається раптом.

Звикаю їсти кашу із пшона -
Закрито шлях в Євросоюз убогим.
Терпіти мушу. Бо іде війна.
Чи доживу колись до перемоги?

03.06.2018р.

Ледачий

На грубі умостилися коти,
Із рибою впороли миску шосту.
Поїв і я. Схотілося лягти,
І ну її до біса ту роботу!

Уранці два гектари накосив,
Удень - "Камаза" дровенят розгепав.
Получку віддаю усю красі,
А їй все мало. Каже: - Більше треба!

Розжовую цукерочку "Рошен",
За хвильку провалюся у нірвану.
Але кричить жона: - Вставай уже!
Шуруй на працю, лежень окаянний!

Підскочив, наче ґедзь мене вкусив,
Від поспіху "поцілував" піддашок.
Валяка я. Мабуть, тому труси
Спадають, як не одягну підтяжок.

У шлюбі рай. Ні жодного сучка,
Навшпиньки зачинив у спальню двері.
На луг веду попастися бичка,
А жінка хай дрімає до вечері.

03.06.2018р.

Язик у дурня, як ножака гостра,
Бундючних бевзів краще не займай.
Образити людину дуже просто:
Зронив слівце - і друга вже нема.

Якщо товариш, наче дика пума,
Лаштує дулю тицьнути рука -
Одгавкуватись вельми нерозумно,
Вже краще цілувати їжака.

На перший погляд, наче не скажений,
А спробуй, хоч у чомусь запереч -
Узрієш злого чорта із геєни,
Маестро безкоштовних колотнеч.

P.S:

Кровицю звично смоктуть упирі,
Свої жалі викладують у чати.
Жона гукає мужу: - На, жери!
А він устав з-за столу й вийшов з хати.

01.06.2018р.

Кажуть люди, що у світі жити –
це тобі не поле перейти.
Та живуть одні багаті й ситі,
доживають – верстви бідноти.

І куди убогому діватись,
як не покотити до межі?
Є на що Європі сподіватись.
Слава Богу – не усі бомжі.

Слава Йсу, ще є кого єднати,
не така вже нація й тупа
і гріхи не хоче сповідати
у кацапуватого попа.

Та біда, що мастаки украсти
позаймали всі святі місця.
Шайка корумпованої касти
хоче теж стояти до кінця.

Їй судом не укоротиш віку,
не упоїш золоту орду –
цю неоголошену біду...

Та, аби не затівати бійку, –
гнати в шию ситу шайку-лійку,
що порохнявіє на ходу.

05/18

Сниво

Оце так сон! Мій куме, щоб ти скис!
От нащо стільки випили учора?
У клітці...Путін! Посинілий ніс
Від сопляків втирає триколором.

В письменниці поцупив олівці
(сльоза бринить од відчаю у дівки).
Писала нам щодня про янь і цінь,
А віднедавна - жодної сторінки!

Все прилипає до злодійських лап,
Від горя люд втягнувся в оковиту.
Художники лишилися без фарб,
А скульптори - без гіпсу і граніту.

Мистецькі верстви кличу на АТО,
Несу на бій Пегасові підкови...
На них зловили злодія гуртом,
Осиковий кілок уже готовий...

Прокинувся - по телику пурга,
Хохол кремлівську начищає зірку..
Ступає Кримом Каїна нога:
Похмура дійсність плюнула у пику.

27.05.2018р.

Віват!

Гуркочуть чобітки, салют, парад,
Мундири генералів у медалях.
Керує людом нині "шоколад",
Баблоси зберігає якнайдалі.

На п'єдесталі розцвіта бутон,
Це - наш правитель! Армії окраса!
Всі вороги чкурнули аж за Дон:
Народе мій! Очільником пишайся!

На виборах пообіцяв банан,
Аби голосували всі за нього.
Хай заздрять Бонапарт і Чингізхан
Оглушливо-успішним "перемогам".

А в Кончі-Заспі відьомський анклав
Визискує з останніх сил бідноту.
Не переміг володар, а програв,
Бо вбив довіру власного народу.

26.05.2018р.

Спокусливий потяг писати щоночі.
І маю я швидко здолати його.
Від втоми болять, закриваються очі.
Сон кличе, стискаюсь від впливу того.

Та тільки окремі слова у рядочки
Нестримно спішать та ще й риму плетуть.
Не хочуть стояти покірно в куточку.
Місцями міняючись, змінюють суть.

А марево ночі подразнює, кличе!
Та треба останній закрити куплет.
Згортай віршування, почуй, чоловіче!
Та крапку вже став, невгамовний поет!

26.05.2018
Свидетельство о публикации №118052700174

Зріє зело у городі.
Господи-Боже, єси.
Іскри роси на укропі,
наче веселка краси.

Вірую, вірю і знаю,
як, і коли, і чому
йду я стезею до раю,
щоб уклонитись Йому.

За небеса наді мною,
хмари і Божу росу.
Все, оповите Тобою,
я на вівтар понесу.

Все на землі невмируще –
роси, і душі, і цвіт...
Віра у істину сущу
все ще утримує рід.

Де вже піднятися вище?
Йду по зеленій траві.
Де ви, мої візаві?

Вам би до хаосу ближче?
...........................................
Вітер опівночі свище
лиш у пустій голові.

Скрики скрипки
Скрипи ліжка
Хрипи втомленого тіла
Це – Великдень, – каже книжка.
Розговілись, як зуміли.

слухай
а остудити доменну піч
подихом лише дотиком лише
зможеш?
ти ж така холодна
що кров зміїна в тобі стає інеєм
ти ж така холодна
що відбиваєш синім на білий світ
ти — чистий лід
я — гарячий як віскі з колою
ніби котяче соло у березневім o sole mio

наша істина не така вже й сумна —
розмішати тебе у мені
і —
пити до дна!

а коли нарешті прогляне дно
ми будемо щасливі п’яні
нам буде все-одно
у персональній нірвані

ми зародимо нове життя
ми заробимо мозолі любові
розмішати б тебе у мені —
до єдиної крові

але поки у тебе під
шкірою сніг-та-лід
я просто шептатиму цю мантру без зупину
а ти
зумій
кохана
випити мій голос згола
дотиком лише подихом лише
запалити доменну піч
і —
не стріляй
у спину....


за лінком - авторське виконання віршика)

Цієї днини - справжнє літо,
Уранці луг запнув туман.
Хотілося би порадіти,
Та спокою, на жаль, нема.

З села пощезли чорнобривки,
Здорові парубки-воли.
Лишилися одні каліки
Й бабусі, чорні од ріллі.

Втопає діл у живокості,
На цілий кут - одна вівця.
А ще недавно в хаті гості
Шукали вільного стільця.

Усе іде за Божим планом,
Сади паршивіють од тлі.
Пекін лаштує каравани
Нових господарів землі.

А, може, - це небесна кара
За те, що був весь вік німий?
Пірнуло сонечко за хмару,
Умовк у хащах соловій.

17.05.20218р.

Терпи

Поглянь в очиці Президента,
На вигляд - чистий херувим.
Якби ж він став до кулемета,
Дав приклад мертвим і живим.

Хотілось радості, озону,
В душі щоб грав акордеон.
А в нього - гроші за кордоном,
В жони - торбеха за мільйон.

А поруч - хитрі баламути,
Народ скликають до бузи.
Остерігаюсь, браття, бунту -
Добра не буде із грози.

Чи знають відповідь піїти?
Ввіллю журбу в один рядок:
Попробуй все перетерпіти,
Інакше - хрест і моріжок.

А цей - хай тоне у перинах,
Заскаче, з часом, як блоха.
Війна в країні - це руїна,
А мир - це вирок ворогам.

16.05.2018р.


Натурпродукт

Ось вам, братику, пролог,
Сало й молоко:
Поросятко "рох" та "рох",
Курочка "ко-ко".

Задубіли мозолі
В битві за удій.
Важко жити на селі,
Розкидати гній.

Прямо з гілки рветься фрукт,
Чисті ягідки.
Натуральний їм продукт -
В тебе не такий.

З чортовиння ковбаса,
Не харчі, а прах.
Тридцять літ, а вже пузань,
І здоров'ю швах.

Вавка в шлунку загриза,
Влада, цигарки.
А горілка! Не бальзам -
Трута для жуків.

Гарно тріску пережуй,
Цвіле канапе.
Бджілка у саду "жу-жу",
Кізонька " бе-бе".

16.05.2018р.

Ох, у нас, братове, і "король"!
Для розумних - із баблом кормушка.
Я не провокатор і не троль -
Мудро-хитрувата хохло-тушка.

Підлабузник щиро - не секрет -
Сильним світу всмак огузок лиже.
Влада лестунам - пріорітет,
Біля неї паші значно більше.

На Майдані пекло - дим, огні,
Небеса чорнішають од гніву.
Це дурниці. Нащо це мені?
Хай потопче курку трохи півень.

Штука гибла корабель без щогл,
Як держава гоїв безголова.
Проти влади я - пусте ніщо,
Квакну слово - полетить полова.

У країні завжди щось не те,
Брат у брата із кишені краде.
Хай народ бунтує і гуде -
Я стежину протоптав до влади...

15.05.2018р.

Ювілей

Рисачив у дитинстві як гепард,
Літав Тарзаном по дубах і кленах.
І ось, дожився - скоро п'ятдесят,
Цікавлять ліжко й ложка здоровенна.

Тріщав підступно шифер на дахах,
До ночі з другом грали у футбола.
А нині тіло прагне тихих благ,
Живіт росте, розтягується воло.

Іще недавно - коник-стрибунець,
Безстрашний послідовник Чингачгука.
Сьогодні теща кликала на герць -
Сумирний став. Карасик, а не щука.

Щодня улітку дріботів на пляж,
У школі, на перервах - гвалт, кориди.
В портфелі двійка - ось і весь вантаж.
А нині - жінка, позики та діти.

А восени - в березові гаї,
Боровички не відали пощади.
А зараз, мабуть, добре переїв -
Ступають важко по долівці п'яти.

А сни! Польоти зоряні! Вінтаж!
Без крил стрибав у прірви відчайдухом.
Наносить час зі зморшок татуаж
І опадає сивий волос пухом.

Немало у Дніпро стекло води,
Куняю від утоми на зупинці.
А духом - ще нівроку, молодий!
І вірю, що подобаюся жінці.

15.05.2018р.

Про м'яке

Про владу хоч і не пиши -
Вовків бояться сонні вівці.
Ну, що ж - залізу у кущі
І настрочу бігом про циці.

Думки невтішні прожени
Про Крим, Донбас і триколори.
М'якушки ж - наче кавуни!
Забудеш про країну хвору.

Купив злодюга рідний край,
Лишилися пахучі дулі.
А ти у пазуху пірнай -
Там тепло, не літають кулі.

Країна корчиться в огні,
Розгублено в майбутнє блима.
А груді - пишні, запашні,
Збивають тайнами хмільними.

Он, копів марширує полк,
Товпу жене в собачу буду.
Сховаю писка між цицьок -
На владу гавкати не буду.

15.05.2018р.

1

Я чистоплюй, живу як у раю,
Кую бабло, роблю лиш те, що хочу.
Онук не був на службі, у бою,
Цукерку їсть коханий мій синочок.

У офісах гарують обидва,
Вдихають пилюгу клавіатурну.
А я куняю, чи плету слова,
Творю прекрасне, зважене, культурне.

Нехай воюють дурні-вахлаки,
Я ж хочу миру, неземних пейзажів.
Вирощую поези-огірки...
Пора обіду - треба з'їсти каші.

2

А мій онук лишився без руки,
Синок помер від пострілу у груди.
Він був селюк ( як я) неговіркий,
Чорноземи орати більш не буде.

На Сході досі клацають курки,
Вгортає скроні пухом тополиним.
Синичок погодую із руки
Й піду на цвинтар гомоніти з сином...

14.05.2018р.

Світло

А які потреби нині в люду?
Їсти-пити? Тішити уми?
Дуже легко мазати все брудом,
Сонце в тьмі побачити зумій.

Подивись на руки хлібороба,
Удихни землиці дух важкий.
Нам усім без нього буде "торба",
Хай зернята сипле у мішки.

А неситий пхає харч у ковбик,
Фантики жбурляє у кущі.
Все підчистять бджілки-чорнороби:
- Сійте мотлох діви та мужі!

В кожного народу власна карма,
Може нам підкинули не ту?
"Люди- свині!" - шепотіла мама
І саджала ружі у саду.

Люд звикає жити поміж бидла,
У Дніпрі тече вже не вода.
Доторкнутись хочеться до світла...
Та довкола рохкає орда.

14.05.2018р.

Будує люд катівні, Колізей,
Жує чуже, спливаючи від жиру.
Платити доведеться за усе:
Удар ножем та усмішку нещиру,

Не кинув бідакові мідяка?
У світ пожбурив словеса зневаги?
А доля вже занесла кулака,
Вірянин скаже: "Це - Отець Всеблагий".

Ізмалку начиталися казок,
Насправді - не побачим їх ніколи.
Рядочками заляжем у пісок,
Харон у Стікс усіх зіпхне з гондоли.

Не знає піп нічого до пуття,
Мамоні кожен другий ревно служить.
Насправді, покарання - забуття,
Та мертвим і воно уже байдуже.

Псують людці кармічні завитки,
На козобаси поміняли лютні.
Заплатять діти за гріхи батьків
Хворобами, нестатками, майбутнім.

13.05.2018р.

Мабуть, не обійтися без прологу -
Хліб не зросте, якщо не зоре плуг.
Цеберце глуму хлюпнуло з-за рогу:
Знайомтесь браття - це заклятий друг.

І хто б сказав, що буде ворожнеча,-
Не вкрав дружини, і не обікрав.
Під носа дулі тицяє малеча,
В пісочниці лунає "Гав!" та "Гав!".

В трусах - їжак, в руці - перо піїта,
Неначебто загострений кілок.
У захваті підгавкує торсида,
Мій соловей покаркав і умовк.

Парнасом мандрували ми у парі,
Зазнайство зруйнувало всі мости:
На місці дружби - пишний колумбарій,
У томику - вервечка слів пустих.

11.05.2018р.

Мешкаю у крайньому селі,
Маю всю провізію до чарки,
Поки ще рачкую у ріллі,
Де такі як я учителі
Колять очі, наче олігархи.

Маю трохи лісу у вікні,
Стелю - небеса над головою
І дощі, коли хмарини дою.
І немає спокою мені,
Що нікого цим не удостою.

Падаю опівночі без ніг
Майже на шляху до перемоги...
Чоловік повзе через поріг...
Він уже зробив усе, що міг,
У шкарпетках, щоб не мити ноги.

Промайнула ще одна весна.
Наступають вороги і літо.
І до чого більше звичні діти,
Відає хіба що сатана,
Моляться якому московіти.

Бігаю до школи на зорі,
Викладаю неукам природу.
Йду, як люди кажуть, до народу...

Тай гадаю, що і школярі,
Поки здохне зайве угорі,
Будуть воювати за свободу.

Поетів я ізмалечку люблю,
Дядки нівроку, і тітки хороші.
Загнати лежнів годі на ріллю -
Митців півкулі до сидіння гожі.

Годує люд вельбучних байстрюків,
Величним називаючи безглузде.
А в мене й ніс від праці шкарубкий,
Подамся, браття, я у златоусти.

Навчився мудро супити чоло,
Закочувати мрійливо очиці.
Язик працює, наче помело,
Уже і тема зріє у підкірці.

Ви не поснули, братчики, агов!
Сідаю мити вам душевні рани.
Сюжет новий, незвичний. Про...любов,-
У палісаді стогони коханих...

Правицею недовго поводив,
Лише строфу одну писнув у книжку.
Для пишних од я надто молодий,
Жона гука: - Стрибай до мене в ліжко!

05.05.2018р.

Уми поснулих братчиків не руш,
Це - неживі, від подихів аж темно.
Тече повз мене рій погаслих душ,
Зі взорами, опущеними в землю.

Сусід за могорич усе продав,
У перегарі дух зотлів потроху.
Без крил життя прожити - це біда,
Бо туші в салі обростають мохом.

Летить онука в бар на помелі,
Підзаробила тим, що нижче пупа.
А неня копирсається в землі:
Працюй стара - аж доки ляжеш трупом.

Дарма з пера упав гнітючий вірш,
Чорнило аж пропалює сторінку.
Кричу "Прокиньтесь!". Чую - мертву тиш:
Народ працює, заробля копійку.

03.05.2018р.

Ну, чуваче, в тебе і видон!
Схуднув, помарнів, глядіти сумно.
Досі не поїхав за кордон?
Дивно, я вважав тебе розумним.

Віриш в шоколадку-короля,
Чи у дівку, що трамбує косу?
Що ж, - скажи калитці "тру-ля-ля",
Будеш жити вік голодний-босий.

Що ж ти, брате, знову лоханув?
Сил нема втекти із чортория?
Сильні духом - їдуть на війну,
А таким як ти - ярмо на шиї.

За кордоном, звісно, що не мед,
Ну, а тут - окрадують щоденно:
Все не так, все задом наперед,
Бо у влади ложка здоровенна.

Порохнява сиплеться з одеж,
І заначка третій рік порожня.
З Кончі в душу сунеться кортеж -
Причавити б гадів, та не можна.

Бо закон, поліція, суди,
Всі голодні, злющі, хаповиті.
Утікаю, друже. Ти - сиди,
І лови благословенні миті.

30.04.2018р.

Тридцяте квітня. Благодать. Жаби.
Шашлик. Співають втомлені баби –
Сільська засмага – обсадились, ох!
Дитина плаче. Сльози, мов горох –
Морозиво беркицьнулось в траву
І мамка молоденька, тиха, ву-
ста солодкі, очі, як вишні
приказує «Не плач, малий, мені.
Ми зараз от підемо у кафе
ми купимо тобі бізе, парфе,
цукерок, лигуминок фунтів три –
я обіцяю. Тільки не реви!»
А далі тягне сина в парку глиб,
До озера, його качок і риб.

Вже завтра травень. Свято. Вихідний.
Той самий парк. Баби. Жаби. Малий.
Ті самі аромати шашлику,
Морозиво заквецяне в піску.
Ті самі кольори – дерева, синь.
Асфальту блиск. Ніяких потрясінь.
Ніяких прапорів, облич, промов.
Червоний – це вуста, це щоки. Кров,
коли коліна збиті – ну, бува…
Та раптом чую, слух мій – тятива
Натягнута. По ній ковзає час.
Я чую те, що відрізняє вас –
Нові Великі Люди, Інший Світ
Наш Всесвіт, Дивоцвіт, наш Динаміт. -

Він каже: «Мамо, що за первомай?
Це щось таке, де першим був Мамай?
Хороше свято. Тепло. Вихідний!»
А мама молоденька: «Так, малий!»
І йдуть щасливі, просто, не в строю.
А я стою. І їх услід лю-б-лю.

30.04-01.05.2018

Я - блазень, син мозольного труда,
Виспівую бравурні коломийки.
А курка в загорожі "куд-кудах!",
Коза молочна тиця в руки дійки.

Полює на синицю хохітва,
Байбаченята вклякли у дозорі.
Сідничний нерв розтоптує братва,
Вовтузиться в поезії коморі.

Люблю цей світ. Аж трохи закуняв,
А мізантропствую лише для виду.
Приречено завмер кістяк лина -
Полірував його під час обіду.

А де ж тут вічне? - запитає люд,-
Взірцевий стиль і муза еталонна?
Нехай несе сатирик-баламут
Паяцівську обшмульгану корону.

Ой ні, корона ця - терновінець,
Ніхто коштовність брати цю не хоче.
У вухо ж шепче знаменитий спец,
Що я на світ ясний наводжу порчу.

Талановиті пишуть про дуби,
Естетиці присвячують рулади.
А я бастард буремної доби -
Лірична слава зовсім до лампади.

Примружився на мене котик-перс,
Намуркує про ковбасу еклоги...
Осонцена краса живих словес
Лиш там, де праця і людські тривоги.

29.04.2018р.

Про що повинні думати мужі?
Хмарки у небі, вірші в позолоті?
А, може, про дітей? Чи біляші,
Які у пузо пхаєм на роботі?

А ще про тещу добру і жону,
Вставні зубиська і хребцеві гелі...
Стоїть моє здоров'я на кону,
А я пацьорю оди та ронделі.

Гризуть хвороби, грошенят катма,
Домучую впотьмах товстенну книжку.
Товариш каже: - Вижив із ума?
Клепай бабло! Коханці впещуй ніжки!

А в мене - муза. Маряться слони,
Стопа товче вершину Евересту.
Усюди мир, дозріли кавуни...
Панове! Ви слідкуєте за текстом?

Слідкуєте. А далі - ступор, кут,
Під віями плющить роса волога.
Вважав, що шанувальниць маю гурт,
У куряві летять на допомогу.

Нема нікого. А на носі друк,
Продав тихцем од жінки аж півхати.
А чи потрібен плід душевних мук,
Як шмат сальця дорожчий за рулади?

Але думками багатію ще,
Підкотить, може, меценат відомий...
Та, мабуть, буду жити під кущем,
Бо жінка люта вижене із дому.

25.04.2018р.

Козак

1

Втішають Венерчині перса м'які,
Та пальця не всуну в кілечко.
Не рюмсай, красуне. Бо ми - козаки -
Одвіку стрибаємо в гречку.

Не випало кликати нам тамаду.
А мамою - чом би не стати?
Насильно між нами не буде ладу:
Життя без кохання - це грати.

На спогад про ложе народиш дочку
Із носиком, начебто пипка.
Ще стрінеться доля на довгім віку,
А я - то відрізана скибка.

2
Усе так і сталося. В жінки сім'я,
Будинок, фіранки охвітні.
Синочок є. Виглядом - вилитий я.
Є й тато. Лиш тільки нерідний.

А в мене судьбина зіклалась не так,
Все сіре, немає маркого.
Лежу і бухикаю важко в кулак:
Хворію. А поруч - нікого...

У жмені лишилася програшна масть,
Здавалась козирною, ніби.
Ні їсти, ні пити ніхто не подасть -
Нікому козак не потрібен.

24.04.2018р.

Говорять, нібито я відьма,
Хоч не літаю на мітлі...
І як не догоджай сусідам,
Буває тісно на землі.

Не всі святі і невмирущі.
Але із юної пори
Лікую немочі і душі,
Чекаю помочі з гори.

Не маю у руках синиці...
Тримаю півня і курей.
До дна цілющої криниці
Черпаю сили для людей.

І зі своєї хати скраю
Я ще не відаю, та знаю
Минуле їхнє й майбуття.

Нічого іншого не чую.
Побачу руки і малюю
Незримі лінії життя.

Жирголі бджолами-джмелями,
дзижчаннями печаль спиляли.
Проте вівторок змив неділю,
весняним чарам знов не вірю.

Знайшлась опора в очеретах.
Веселим шурхітом усуньте
жорстоку думку, що в поета
порожні з озером стосунки.

Не дружні, правда, й не ворожі.
Враз вилетів красивий крижень,
журбі караючим сюрпризом,
напрузі вироком і прозі.

Поету в буднях не померти
і не бродити в них похмурим
у пеклі сірості, бо верби
смарагдом райським спалахнули!

А лиски звихрили лезгінки,
що й сонечко закрили бризки.
Ні, весняні дива, не згиньте,
коли почнуть проблеми гризти.

Душа і кривди кригу стерпить,
весною-піснею вогненна.
Очерети - русяві шерпи,
ведіть на Еверест Натхнення!

18.04.2018

Ізранку написалася мура,
В сльозавому топились молодиці...
А тема є нова! Гіп-гіп ура!
Надворі пса ганяє підлий гицель.

Колошкає у реп'яхах бровка,
У сак жене блохастого барбоса.
То ж мій гавкун вступився за братка,
Бо тут - чужак! Для песиків загроза!

Мій вовкодав завжди без повідка,
Щодня кнуря заковтує на шару.
У нього вдача лагідна, м'яка -
Піклуюся про Цербера з Тартару.

Підкрався ззаду, за чубисько "цап!",
ВІн моцний, важить, наче слоненятко.
Ганчіркою мужик звиса між лап:
Не вирветься. У пса залізна хватка.

А шавка ухопила за штани,
Одгризла шмат казенного сатину.
Урок простий: собачок не жени!
Для милосердя створена людина.

23.04.2018р.



Поет повчає орача життя:
- Отут не так! А там бракує коми!
Шкварчить на всіх і коле, мов будяк:
- Я - надгігант! А ви - невдатні гноми!

Іде із годувальником війна,
Хоча без хліба не напишеш книжку.
Селюк на Пасху різав кабана,
Продав мені м'ясця-сальця та кишку.

У віршотворця ж рученька пухка,
Зневажлива і гордовита поза.
А кашу любить. "Ще давай!" гука:
Несуть "пігмеї" їдельце "колосу".

Щодня громада паше за мідяк,
А у писаки віртуальні плани.
Жонглює словом трутень все життя,
А до роботи не зови - не стане.

Примчав Пегас, заскочив під кашкет,
А муза мстива у сідницю коле.
А, мо' й мені пірнути в інтернет?
Докучили порепані мозолі...

23.04.2018р.

Жіноча воля

Ох і ледачий чоловік!
У голові дурниці.
І досі, телепень, не звик
Торкатися до циці.

Лише робота в голові,
А я жива істота.
Пускаю бісики з-під вій,
Подерлася колгота.

У ліжку очі закрива,
Дрижить, немов телятко.
А я ж солодка, мов халва,
Духм'яна шоколадка.

Писун ще той. Мудрій-Боян!
Мені ж потрібна ласка.
Амур із низу. Зверху - я.
А він: - Пусти, будь-ласка!

Звикав до меду цілий рік,
Тепер цвіту як ружа!
Не спить ночами чоловік:
Зробила з нього мужа!

23.04.2018р.

Од праці горб. Втомився, аж змалів.
Ручиці прикипіли до лопати.
Буколіки потрібні цій землі,
Комусь природу варто описати.

Поклони б'ють земельці селюки,
Іде ратай з відром вівса за плугом.
Утніть, брати, величне, на віки -
Як жайворина тьохкає над лугом.

Про сонечко усміхнено-ясне,
Отари хмар, блукаючих у небі.
Життя ж людей, як правило, пісне,
Немає барв, складається із сепій.

Солоний піт - оце й уся краса,
В буденщині поезія відсутня.
Пошерхлі губи спрагло облизав:
Я не поет. Не вийшло з мене трутня.

Селянське житіє - " А зохен вей!",
До осені не вилізу із нивок.
А степ дзвенить! Сюркоче соловей,
Вплітає спів у мукання корівок.

21.04.2018р.

У нас прагматичне сторіччя,
Працюють дитина, спудей.
Пописує геній про вічне,
А я - про звичайних людей.

Поети живуть в закарлюках,
Трясуть над папером чуби.
У брата ж порепані руки -
Три вахти підряд відробив.

Пишаються душ ескулапи,
Бо гарне вліпили слівце.
А в "Зоо" кривляються мавпи -
Огидно дивитись на це.

Щоденно віршована повінь
В газетах вирує за блат.
А кум - на сторожі, у полі.
Вже дід, а в руках автомат.

Митець апріорі захланний,
Поплескай йому, догоди...
Чи варті творіння пошани -
Оцінить суспільство. Не ти.

18.04.2018р.



Удача

Я старий чувак. Не хтивий жук.
Забуваю про персистих мавок..
А дівчата поруч "шу-шу-шу" -
Вуха настовбурчив на русалок.

Думав, щось про кухню, м"ясо, плов,
В кожної в руці із пивом гальба.
Помилився: шепчуть про любов,
У одної завтра буде свайба.

Дівці - двадцять. Діду - шістдесят.
В неї - циці. В нього - міліони.
Упірне дівуля в шоколад,
Купить із рубіном панталони.

І мені кортіло молодих,
Закохався в пишногруду сарну.
Покарав Господь колись за гріх:
Опинився хутко у лікарні.

Ну і хвеськи! Ухопи їх кат!
Дикі тигри - не маленькі діти.
А розмова перейшла на яд,
Хочуть згодом вуйка отруїти.

Мокре діло. Підле. Не нове.
Та дарма радіють чорноброві:
Дідуган ще трохи поживе -
Телефон дізнався із розмови.

Набираю. Бац - а це мій кум!
Розказав підслухану балачку.
Спас кнура. Не дав його на глум.
Відьми юні стрілись на удачу.

18.04.2018р.

Я талановитий, ляпнула кума,
Геніально виплітаю оди.
А в селі непросто, в голові туман,
Бо весна загнала на городи.

Надійшла натхнення чарівлива мить,
І думки сокочуть, наче кури.
Взяв перо у руку, а вона дрижить -
Вивіз гною аж чотири фури.

Жінка варить юшку. Я ж сиджу, пишу -
Виділив на вічне час обіду.
Та кабан у клуні піднімає шум -
Просить січки всипати в корито.

В молодих пацяток плямкають роти,
Розлякали всі словесні перли.
Зоряні сонети і канцон жмути
В голові похнюпленій померли.

Завтра буде трактор, оранка, сівба,
Стану зранку у похилу позу.
Хай мене пробачить читачів товпа:
Генія заціпить до морозу.

13.04.2018р.

Мене питають - як ти чуєшся?
А я чуюся.
Мене питають- а ти кохаєш?
А я кохаюся!
Мене питають - як тобі пишеться? — А я пишу як живу.
Мене питають - життя твоє річка чи вітер, чи, може, її замулене дно, або його холодні ляпаси?
Життя твоє — яке воно? Воно вино? Чи, боже упаси, дивна суміш абсенту й меляси?
Воно — твоє? Ти точно не маєш співзасновників чи замів?
Ну розкажи нам, просять вони, все як є, як би ти розказала мамі

А я мовчу. Моя мама знає менше, ніж кондуктор тролейбуса, яким я їжджу не частіше, ніж раз на півроку
Усе моє - таке недолуге, однак - білобоке - собі вилискує на сонці, виливається воском та
рипить на протягах
Моє життя не проти померти, та поки я ще не заслужила цей спокій
Моє життя ніби й не моє. Чортів урбаністичний покер
Мафія проклятих років, де сплять завжди — лише янголи-охоронці
Де упирі отак взяли й загасили сонце, розбили дзеркало, кинули уламки на вітер
І що ж тепер робити?
Що робити?
Мене питають - ти поет чи просто жінка?
А я не знаю як на це відповідати
Я просто жінка, я більше - навіть, матір, службовиця, кандидатка, я на зарплаті державній уже чверть віку і
бляха муха, кохаю свого чоловіка
Але коли я сідаю за клавіші ноутбука....
Моє життя перетворюється на звуки. Ця жінка в мені стає навісною, з роздертим серцевим м‘язом.
Ця жінка дуріє від невиказаних слів, неправильних дороговказів.
Ця жінка хоче узяти все відразу, віддати все відразу — випити всесвіт ніби легкий моет
Запросто, без закуски.
Так, я - поет!
Я словотвір сама, я є свій Бог. Я є свій чорт, мій янгол тому не спить ніколи
Його долають химери та потвори і кожної миті хочуть спробувати на смак
Спокусити, вкусити, просіяти через сито, пробити
Прикрасити пір‘ям його крил свої боа
Німбом його освітити свої лабіринти
А я не годна захищати його
Чи захиститися сама
Я умію лише творити, жити та пити банальні вина ковтком одним та їсти світ своїми голодними очима
Я знаю — мій Янгол поруч, ми часто говоримо з ним
Він— є за моїми плечима!
Ночами він стоїть на варті, тримає мене за тінь, підсвічує зліва, підказує часом рими й
літературні порносайти
Мені дуже тихо— з ним!

Мене питають - а ти пішла би за ким?
А я уже пішла. — Бувайте!

а вони іржаві хоча й не залізні -
старі яблуні у моєму саду
старі спогади у моїй голові
а вони падають кожного вітру
з кожним кроком
а я все йду
я не зупиняюся ні на мить
ні на день
ні на подих років у спину
ні на вихри життєвих потуг
ні на сміх мавок переливчастий ніби бісер землі під сяйвом місячним
я не прославлю тебе нічим мій саде!
я не прославлю тебе мій саде нічим...
я не вкарбую вас у вічність мої яблуні старі й іржаві -

тут зала слави тільки моєї персональної німоти
трунок моїх весен та літ
мої осінні діжі квашених спогадів про дотик щастя про лоскіт метеликів у низу живота чи
по хребту тепло весною воском
я йду травою землею битим шляхом заростями ранніх квітів
я добредаю свій марафон на цьому світі
розвійте мене над Дніпром або у старому глухому саду
коли прийде пора злітати
коли іржава кора не грітиме більше долонь мого серця
коли моя Клото перечепиться та спіткнеться
коли я нарешті дійду до кінця свого саду
і там впаду

Гармонії бракує? Ач, біда…
Армада днів прямує в сиву осінь.
Мені не часу, а ходи шкода,
де кроки не лункі, а безголосі.
У хаті тиша, повінь німоти.
Дев’ятий вал висить собі на цвяшку.
Десь в паралелях трощить він плоти,
а тут затишшя. Відкриваю пляшку…
Ні, не пивця – поляну квасову,
столову лікувальну мінералку.
Давай-но вип’єм, доле, мирову
і замість валу вчепимо русалку.
Нехай висить, телепає хвостом.
В одному два – краса і майже риба.
Бринить жага знадвору комаром.
То крові зов, та заважає шиба.
Усталений порядок і парад –
людиною керують секс і юшка.
Ось грантоїди викривають лад,
а ось чинуша – голубий злодюжка…
По Фрейду мисль, по Фрейду і життя.
До Бога далечінь і трохи далі.
Найголовніше «щире» каяття,
а до і після – це уже деталі.

Гармонії бракує. Ач, пусте…
Мара душі – то золота омана.
Мета ніщо, хода понад усе.
Оце доп’ю і більше ані грама.

03.04.2018

Під стріхою воркочуть голуби.
Весна! Амури в ліжках і у чатах.
Письменники оспівують дуби,
Мене ж тривожать звомплені дівчата.

Знесилився од перепою муж,
Жона фрігідна глипає совою.
А в мене кров гаряча, наче пунш,
Не мають сяйнолиці супокою.

Невтішені монахині сумні,
У келіях лежать, немов колоди.
Пружнисту плоть не звідати мені -
Поїсть в гробу черва шматочки цноти.

Усе життя перевелось на пшик,
Павуччя угніздилося на лонах.
Якби ж попавсь моторний чоловік,
Який би знався в ерогенних зонах...

Агов, дівки! Розклепуйте замки!
Із душ знімайте самоти окови!
Для всіх красунь настачить мужиків:
Створив Господь людину для любові.

01.04.2018р.

У надії немає логіки,
Не зважає вона на факти,
Не вкладає ні з ким контракти,
Відмічаючи плюси й недоліки.

У надії немає зору
І зі слухом якісь проблеми,
Та й усі організму системи
Проявляють сторону хвору.

У надії коротка пам'ять,
Зате впертості не займати
Навіть в час імовірної страти
Її совісті муки не палять.

У надії немає страху
І не відає про тривогу,
Не підтримає діалогу
Де підняте питання краху.

Так, в надії відсутня логіка,
Окуляри на носі рожеві,
Від реальності лати сталеві
І чужа їй життя педагогіка.

Та без неї усі божеволіють,
Бо вона ж, наче спокою острів,
На якому питання гострі
Не дають загубити голову.

Без надї замерзнуть груди
Від холодного правди подиху
Хай вона ілюзійна й продана
Егоїзму, та з нею люди

Відчувають себе спокійнішими,
Не дають собі впасти низько
Рівновагу утримать, де слизько,
І хвилину побуть щасливішими.

Казав усім лірик "Не дам!",
Та звично розкидував ноги.
Тепер соплі-воплі, біда -
Тугенько проходять пологи.

Звалився Пегас у піке,
А музонька маківку чуха.
Зродилось віршатко гидке,
Обпудилася повитуха.

Зроби тепер, друже, нам "сheese" -
Таки здивував усіх "плодом"!
В екстазі покличем на біс
Утнути сонет-квазімодо.

Товкмачили: - Стать не міняй!
У лірики інша планида.
Сатири забаглось...гай-гай,
В голівці веселий гармидер.

Був чуб, а тепер - декольте,
Так модно сьогодні в Європі.
Куплю тобі завтра біде:
Звикай до нової подоби.

31.03.2018р.


Сміх

Пишу, братове, аж валує пар,
У читача усміхнене мармиззя.
Веселоязикатість - божий дар,
У музи скалозубої учився.

Достатньо всіх плачами потерзав,
Коли строчив про серденька дівочі.
Але як тільки вигулькне сльоза -
Пегас за вушком крильцями лоскоче.

Ридаючи померти - то дурне,
Таких думок немає у підкірці.
Нехай до раю ангел гребоне
Щасливого, одразу з молодиці.

Регочуть люди навіть на війні,
Лойолині кати і рід Іудин.
А письмаки - нещирі пустуни -
Лукаво насміхаються із люду.

Іде громада в пекло, на убій,
Ріка життя вгортається у кригу.
У круговерті горя і журби
Знайди місцину світлу і для сміху.

31.03.2018р.

Ням-ням

Рвучкий Пегас несе у небеса,
Земне пахілля не тривожить носа.
На крилах - високості бірюза,
Вітрець голівку пестить голомозу.

Червлене сонце всаджує ножі
У пилюгу імлистої планети.
А в небі чисто, світло, ні душі:
Ось тут творити надібно поетам!

Марчіють слів невдатних сповитки,
А багнеться краси, троянд пелюстя.
Внизу куняти гидко, не з руки,
Хоч як і ви родився у капусті.

В земній юдолі - лігва і столи,
Вмочається талант у жир котлети.
Невдах пера підживлює калим,
Прославленими хочеться померти.

Але з Пегасом трапився конфуз,
Свіча натхнення втомлена пригасла.
Голодний ваговоз міняє курс
Із піднебесся у ячмінні ясла.

Попону знято, кинуто на пень,
Із музою порвалась пуповина.
Скінчилася година одкровень -
Нехай поїсть утомлена скотина.

30.03.2018р.

один поетик шалененький
прийшов у чужодомний сайт
де маразматики старенькі
на все наклали копірайт

за правдоньку любо боровся
та парнойенька сильніш
він на юхоньку напоровся
коли там виклав новий вірш

юхонька дужечки злякався
за сайтик рідненький всерйоз
він так піднять його старався
словомутящий віртуоз

дрижачим в злоньці рученятком
плюючи слюньку в монітор
заблокував поетика козлятко
сцикливий графоман-бугор

інші поетоньки й поети
словеньки свої берегли
і в сусліковість піруети
невидимо для всіх лягли

Малює Босх, у голові туман,
У Вавілоні крики, гвалт, гармидер...
Привів козу із поля дід Іван,
Бабуня цідить молочко до відер.

Розпалась вежа, бігають раби,
Але навіщо нам вони здалися?
Є сир і лой, вечеря та обід,
Бебекання кози - достатку пісня.

Під вежею - каміння, троща, суд,
В Євфраті утопили будівничих.
Рогату ж кралю полюбляє люд,
Сусід у мене творогу позичив.

Картина гарна - дам останній зуб,
Подоєна мара ногами хвиця.
Піду, на поле одведу козу,
Їй Босх не треба - хай жує травицю.

28.03.2018р.

Вовчиця

Заблукала овечка, не знає дороги додому,
А навколо вовки - вуха ріже нещадне виття.
Із похняблених строф повтікали крапки, тире, коми,
І жбурнула людва в очі критики чорний будяк.

Вовна у ковтунах, і потріскались ратички хворі,
Начіплялось кліщів, і ослаблюють зір більмаки.
Графоману біда - він до пекла чкурне апріорі,
Хай хоч тут поживе, нам чіпати його не з руки.

Зрію геніїв пук, в піднебессі ширяють таланти,
Сіроманців різці їх ніколи не вкусять у зад.
Рвуться ноти масні, віршів томики, зв'язки і гланди:
Був густий баритон, а однині - безмовний кастрат.

Безпідставно вважав, мій набуток - найвищої проби,
Бо за ціле життя не шмагала сатирика пліть.
Закунялось дарма, хижакові мій карк до вподоби,
Клаца вовчик зубцем, і на мене, від злості гарчить.

І вовчиця вже тут, зголодніли у неї малята,
Вже летить у стрибку - заволаю за мить на зубах.
Із пустого ніщо народилась повчальна балада,
Хутко вірш допишу, ще не встигну, уже у літах.

28.03.2018р.

Про природу


От сяду і всю правду розкажу,
Куди не глянь - суціль одноманіття.
Із дня у день римує друг-віршун:
А ну присядь, підправлю музі віхтя.

Спочатку уковтни на посошок,
Протри очиці заспані, каправі.
Безплатно перший подаю урок:
Пасися в поетичнім різнотрав'ї.

Як дум нема - пожуй но кураги,
Помасажуй у музи гарно дійки.
Натхнення лусне визрівший пухир,
Попруть у світ сонети, коломийки.

Нора і небо, камені та пух,
Сумне - веселе, тлінь чи ваговите.
Щемкі рулади - для дівочих вух,
Сатира - для потенції піїта.

Для величі, патетики - курсив,
Шкрябни сльозаве куму на догоду.
Немовби все ловкенько розповів:
Пора іти, писати про природу.

26.03.2018р.

Перевзув Пегаса. Геть кирзу!
Не сатира - лірика у моді.
Намалюю...зоряну росу
У вінку сонетів і рапсодій.

Навкруги красунь жмути, сераль,
Під вікном айва цвіте пахуча.
У душі нірвана, пастораль,
Маківка осонцена, блискуча.

Сльози щастя линуть у траву,
Удихає грудь вечірній легіт.
Це не вірш - живу так наяву,
То сміюсь, то поринаю в регіт.

І лоскоче мавка під ребром,
Інша хтиво шепотить у вушко...
Начудив з пігулками хімпром,
Заміцні, злітаю із катушки.

Згодом - проза: крики, ломка, шал,
М'яв у лапах аж до ранку гоблін.
Відсьгодні щирий натурал:
Буду мак любити і коноплі.


25.03.2018р.

Ти мій ворог??? Друже, щоб ти скис!
Досить дутись, бо набудеш грижу.
Ворог там, де міни, купи гільз,
Ти ж - банальна паперова миша.

Ворог заховався за Дінцем,
Друг від смерті закриває тілом.
Ти ж удатний тільки на слівце,
А сокиру взяти не під силу.

Люта ворожнеча на словах
Сіється, неначебто полова.
Від нудьги-безділля суне дах,
Ложка в рот угрузла прездорова.

Напечу зі здором пирогів,
Аби пусто не було у пузі.
Отакі у мене "вороги".
Вам такі відомі, любі друзі?

Чи не забагато їмо?
Від цього кошлатяться вірші.
Вінки із ковбасних думок
Поези невдатні колишуть.

Між тістечком, кексом, чайком
Строфою б хутенько пробігти.
Лежать на листку поміж ком
Недогризки, зронені крихти.

В кутку оніміло трюмо,
У ньому одсвічують блюда.
А чубчик зопрілий намок -
Пегаси народжують "чудо".

Я хтів удихнути озон,
Спочити в могилі скелетом.
Натомість - то ложка, то сон:
Сумний розпорядок поета.

Барильце невпинно росте,
Правиця уранці лінива.
На таці несуть каркаде -
Почнімо із аперитива...

24.03.2018р.

а за вікном летять сніжинки
гарний весняний морозець
позамітало всі стежинки
ото для котиків капець

не нявкають і не горлають
хіба шо дома пару раз
за що їм отаке, не знають
знали б вони ціни на газ...

Шалений також офігєвший
весна упала на мороз
зимою сніга було менше
і це не жарти, все всерйоз

гормони в тілі задубіли
а їм би вирватись скоріш
циклони вперті знахабніли
такий от мій весняний вірш

зустрінеш привида - й на тому все!
потонеш у ліриці в сентиментах ніби в багні
бо термін давності як у вині
бо осад горло твоє знесе
таке бісівське есе –
що було що мало бути або не мало
цього достатньо аби сп’яніти цього не мало
що має статись – те все відоме
хоч не оракули але ж досвід
пече та смикає мов судома
тяжкою ношею досліди ці над власною ци

дурдом всередині психлікарні
нарада блазнів в стінах дурдому –
у в’язнів врешті не має дому
тому їм нікуди розвертати сни

безкарні спогади опіатами
лягають сніжно сизо на звивини
ні
він не муж мені
ні
він не брат мені
і він не друг мені
а він ніхто мені
це так –
душевний белль біль дзвони прострочених забобонів
симфонічний оркестр на руїнах життєвих потуг
і до сьомого поту рясного холодного поту
я його вирізнятиму в натовпі полпотів
серед мракобісів й пожирачів собак –
свого привида із далекої гавані
червоних стін та високих стель
і клюватиме ворон мою печінку
приковану жалуваними ланцюжками
до скель
ця синіх відблисків окулярних
О! Cool...
лярвам моїх спогадів –
моху у пельки!
пекла їм та каленого металу!

тільки свічка дітьми запалена
привида прожене
але діти не знають - той привид забрав мене
зібгав мене ніби я знову Белль

у дурдомі немає стель там немає скель
тільки постіль холодна й стеки слугують зброєю
заливаючи очі тим самим сьомим потом –
по тілу пливе акварель маск-мейк-апу чи
карамель присягнень-до-скону й
солодкий дощик кохання –
на простирадлах –
пожираючи білий простір
забираючи рештки чистого кольору

я колись не дала собі волі
не розпустила духів
і довіку тепер на колінах щоденної жалоби
скнітиму молитимусь глухо
у холодному холі Замку Страховиська
всередині себе
у власній сирій холодній сірій
таємній
церковно-приходській-школі