У світі каламуті жити звик,
І на далеке не складати планів.
Країна помирає. Тут смітник,
Дожовують картоплю могікани.

Ковтає муж гірку без огірка,
Прийшла доба зневіри, Калі-юги.
Втомилася мести моя рука,
Держак мітли зламався від напруги.

Хотілося гармонії й краси,
Очищення для совісті і карми.
Та мудреців умовкли голоси:
Покійників із ям підняти марно.

У Фенікса кубло на стороні,
Його не вабить України туша.
Додавить нас ця влада без війни,
Перегорає нація байдужа.

Пече заграва обрій золотий,
Чекати марно з піднебесся манки.
Немає світла. Сірий наратив.
Пливе труна, пора знімати шапку.

Спалив крильцята з бодуна Ікар,
Останнє листя дотліва на гілці.
Тут був Едем. А буде - пекло, згар.
Напишуть: "Тут гуляли українці".

30.01.2018р.

Хрупа господар горішком,
Їдлом набита щока.
Я охолола. У ліжку
Клацає пультом рука.

Не допоможе віагра,
З медом петрушка, хурма.
Ми на папері лиш пара,
Ну, а любові - нема.

В кожного власна шпарина,
Ложка, маршрут і бюджет.
Ходить наліво мужчина,
Ловить солодкий момент.

Мріялися фаетони,
Мандри в далеких світах.
Нині - огрядна мотрона,
І у поважних літах.

Виріс у пазусі камінь,
Взором одшукую ціль.
Я провалила екзамен,
Збилася на манівці.

На підвіконні жоржина
Всохла без сонця й води.
Плаче на кухні дитина,
Хоче із дому піти...

29.01.2017р.

Перемагає світло темнота,
Красу штовхнуло чудисько за грати.
Із бань облазить фарба золота,
З любові виростає брость утрати.

Бундючність перекреслює талант,
Поштивість догоджатиме нахабству.
Брудний кирзяк обмазує пуант,
Брехню гукнули на довічне царство.

Нахаби доїдають коровай,
Голота підбирає долу крихти.
Мені - геєнну, а чортяці - рай,
Скупив нечистий у богів амріту.

Міняємо і мову, і смаки,
Отчизну хвору - на чужі купюри.
Маліє світ, засмічений, мілкий,
Звикає люд потроху драти шкури.

Волає правда: - Зглянься! Пощади!
Нема добра у пісні, слові, казці.
У темінь доливаєм чорноти -
Зручніше так у побратима красти.

Бомжі до рук узяли молотки,
З труни гребуть скарби, прикуплять їдла...
Коханій притулюся до щоки,
Сховаюсь у останнім колі світла.

28.01.2018р.

За тебе вороги піднімуть тост?
Із раєм пекло цьомається? Дружить?
Вшановує Вкраїна Голокост,
Голодомор Ізраїлю - байдужий.

Угорщина показує кулак,
Донбас Росія розчавила траком.
І шкіриться на козака поляк:
Бандеру любиш? Отже, зарізяка.

У деревини тріснула кора,
Впилася чорна тля нещастя соком.
Не позичай у погані добра,
Бо вилізуть "дари" сусіда боком.

Впрагаються у возики воли,
Ось-ось чортяка влупить батогами.
Віддаш сусіду сад, шматок землі,
Забудеш мову та чкурнеш у найми.

Нахабні гості пруться на поріг,
Приготувались посмоктати крівці.
Навчайся дбати тільки про своїх,
Тримай сухими порох і рушниці.

27.01.2018р.

                   І
Вони і ми – на киселі рідня.
З одної миски сьорбали немало.
Але ніколи не було і дня,
щоб їх царі за нас не воювали.

Хто перший народився і пішов,
уже не знає Велесова книга,
бо обідрали нас до підошов
за пам'яті колонії та іга.

Вони і досі бігають до нас,
як із одної випали колиски,
і ложкою по лобі, і не раз
великі меншим розбивали писки.

А ми за них не проливали кров,
і перемоги всі – то їхні лише.
Така була «История веков»,
яку вони за нас усе ще пишуть.

Вмирали українці у Криму,
а кров пролили їхні офіцери.
Ми заселяли їхню Колиму,
вони – усі країни еСеСеРу.

У них усі герої у кремлі.
У нас бандери різанини й бунту.
Ми риємо окопи у землі,
а в Києві панує їхня хунта.

У них одне Кадило у ціні.
і їхній недоносок на коні,
якого ще чекають як месію.
У нас іще лишається надія
варитись у одному казані
та уповати на одну Марію.


                   ІІ
Ми – не вони. Ми копія «рідні»,
корупції, анархії, калиму…
І дивимося їхніми очима,
як теле-ящик бреше не мені,
чиє майно украли на війні,
чия іще сокира за дверима,
чия триває бойня за Донбас,
і як у нас Америка воює
за антрацит і за дешевий газ…
Бо де ото іще як не у нас
є сало, що Америці смакує?
І як Європа у такі часи,
ще залізає Петі у кишеню
і не дає своєї ковбаси,
і продає пілюлі за зелені.
Ха-ха! Давися, поки не з'їси,
у нас іще і дуля є у жмені.

Ми – не вони, бо ми, таки, не пси.
Ми рідні діти у своєї нені.

                   ІІІ
У нас усе ще «дригом догори» –
і волонтери на чужій роботі,
і кольори небес у позолоті...

У них – національні кольори
червоно-синьо-білі прапори –
біди й війни кривавої «оплоти».

                                      01.2018

О! Шолом алейхем, Мойшо! Мир вам!
Зичу шастя й многії літА.
Урожай дала хороший нива -
Кажуть, непоганий я газда.

У ярмулці думається важко,
Не одвикну досі од бриля.
Та у клуні знаменита бражка,
Частувати можна й короля.

Відпочину, в гній закину вила,
Геть турботи! Прожену печаль!
Ось, давай хлюпну у кухоль пійла,
Це таке хохлам приніс москаль.

Ремигають у хліву корови,
Рохкає вгодований кабан.
Прагнув Бога з берегів дніпрових,
А мені дістався Іордан.

Онучата забувають мову,
І святі корчуються дуби.
Мудреці за душами на лови
В українські рушили степи.

Раб ридає перед аналоєм
У краю розораних могил.
Ми були боги. А стали - гої:
Ні душі, ні пам'яті, ні крил.


Що ж, давай умнем кошерне сало,
Хрін зі змальцем - чудо із чудес!
Що ж тебе, мій друже, налякало?
Чом так швидко із господи щез?


27.01.2018р.

Армада слів не додає «огрому»
і не лікує давню сліпоту.
А нитка Аріадни по-новому
не виведе у люди темноту.

І як не домальовуй стилі моди
стеблині маку і гнучкій лозі,
поезія любові до природи
не спиниться на обраній стезі.

Докопуйся до самого коріння,
аби добути порцію тепла,
а неземне у мороці видіння
усе одно оточує імла.

І не одна оказія буває,
коли пітьма не додає ума.
«Учення – світло, а невчених – тьма»
і гонору лихого вистачає.

У щирої і чистої душі
іронія не поруйнує честі.
Буває, й коментарії – це тести
зоїлам, що поезії чужі.

А попадешся під гарячу руку,
не нарікай на холод і мороз.
Все, що лікує, мовиться всерйоз
піїту, що удатний до науки.

Черпаємо усі із джерела,
де є що пити і немає зла
за слово, що одного не віншує,
а іншого за музику шанує...
Якщо у серці вигасне імла,
то й темнота ці істини почує.

                                      01.2018

В январе Татьянин день!
И собраться нам не лень
Было раньше – а теперь
Не всегда открыта дверь
Для общения и встреч.
Отдохнуть бы да прилечь...
Повзрослевшие Татьяны,
Погружаясь в свои планы,
Груз проблем неся, забот,
Жизнь – сплошной водоворот!
Так и пролетают дни –
Ну, а мы, порой, одни
Коротаем вечера –
Вот собраться бы пора!

...Милые мои Татьяны!
Накрывайте же «поляны"!
Прочь печали, лень и злости!
Вновь зовем друг друга в гости!
В наш, Татьянин, светлый день,
Пусть не мучит нас мигрень.
Всем здоровья и везенья!
Мира, счастья, настроенья!

24.01.2018
Свидетельство о публикации №118012413037

Намріялося щастя наяву,
Єпітрахіллю накривав нас равин.
Але в Едем уже не попливу,
Сусіда уподобав теплу гавань.

Чекати Грея кинула Ассоль,
І Пенелопа здиміла з Ітаки.
Я - бита шістка. Є новий король,
Бо задрімав, а він пішов в атаку.

Медовий місяць, охи, парадиз,
Круговорот життя іде за планом.
Тендітну плоть наштрикнуто на спис,
Плоди кохання зрію з-за паркану.

Та батьком кавалер не став синам,
Пощезнув як побачив їхні личка.
У Єви, звісно, першим був Адам,
Яка ж тоді була гаряча нічка!

В старе обійстя стрибнула коза,
За нею прикотились потерчата.
Вернулось щастя! З рук не вислиза!
Закидує за шию ноженята.

З конов'язі шарпнуло скакуна,
Готуюся зробить "гарматний" постріл.
Я - чоловік. Вона - моя жона.
Лягай, кохана, у м'якеньку постіль.

23.01.2018р.

На війну мені іти не можна.
- Заховайся,- радили жиди.
Повно пришелепків незаможних,
Я ж - поет! У пекло сам іди.

За Дніпром гуркоче, дим, зірниці,
Селюки вриваються в окоп.
Ой, як гарно нині у столиці!
Хай сусід за мене ляже в гроб.

За вікном одспівують вояку,
Ордени поклали на щити.
А мені за вірш - уклін, подяка,
Пам'ятник лаштують за труди.

Компоную про дуби осанну,
Накришу елегій, ну то й що?
Буде книжка, три уже у планах,
Тільки дурень біга з калашом.

Хай братва про чесність галалака,
Та не буде з пацюка бійця.
Домовина - воїнська відзнака,
Слава - атрибутика митця.

23.01.2018р.

на Барбадосі живуть маленькі й великі боси
дрючать матросів ходять босі товсті боси по Барбадосу
люблять русалок
русалки їм миють коси –
жеруть дорогі екзотики
розводячи босів як котиків
та стиха глузують
із тлустих плішивих босів

гавайську сорочку придбавши іще у маї
Петро відлетів погрітися на Гаваї
летів не один –
у вирії Петрів та їхніх Марічок
у боїнгу сріблястого кольору риби
красивий-красивий Петро – в сорочці та капелюсі
зі стрічкою
з метеликами в пузі
ну і з Марічкою
а що Марічка була не нашенькою –
Петро звав її Машенькою

у Києві просто посеред Москви місцями живуть тупі хохли
вірять усім
усьому
в усе
дують у вус коли пронесе
п’ють чорний кофе
грузинський чай
жеруть печеньки
понад інше люблять печеньки та неньку
неньку нізащо нікому ніколи не продадуть
але обміняти на пару кіль гречки можуть таки
звісно не всі
переважно старі жінки
та окремі упороті мужики
із району Упорто-гріхо
що тримаютьу роті той смак гречки-з-дитинства
якої тоді вони не їли
ну й тому що дибіли
без усіляких поправок на політкоректність
і – (тихо) –
населення зрештою будь якої країни чи континенту
це в основному дибіли
на десять відсотків тих хто дає гречку
на ще піввідсотка тих хто дає гречку тим хто потім усім дає гречку

гречана імперія зла –
завоює кожного козла
це смішно
та не до сміху
то лозунг Упорто-гріхо
написаний чорнилами з молока
на безкоштовних яєчних лотках
та виведений сердечно
на мішках гречки

у Антарктиді не відкрили острів
нічого ніхто тепер там не відкриває
живуть альбатроси полярники та пінгвіни
комуною мирною
жеруть консерви відмінні
п’ють на відмінно спирт пекельний агліцкий
мріють самкам кудись там позаглядати

полярникам чорне життя насправді біле
хоч все не мед
якщо полярник естет

шкода що жодного острова чи замерзлої ріки
не відкривають ці незнайомі мужики –
герої часу Х – фіксіки загальноземного значення

у Брюсселі чергове євробачення
не музичне однак кому яка різниця –
медики й педики зібралися на великий конгрес
балакати про ведмедиків Тедді та їх вагомий вплив
на цитомегаловіруси у першому класі загальної школи
трохи зачіпають Еболу
обережно
щоб не підхопити
намагаються красиво балакати естетично жерти та пити
усі при параді з метеликами вище пуза
жінки в прикрасах-медузах платтях до дна до підлоги
милі такі –
кумедні бандерлоги – окремий підвид ситих створінь

еволюція поколінь –
раби уже не раби а мени
котрі купивши за мані собі імена
приходять щоразу на бал твій великий Воланде

а з іншого боку цієї трембіти –
діти діти діти
невинні милі створіння
різні –
сопливі щасливі сльозливі діти-видіння
діти-примари діти-зомбі діти-феї
діти
на цій планеті немає місця для вас –
ви надто теплі ви надто живі ви епохальні
епічні
ви ідейні
ви нахабні
ви неспинні
ви – творці всесвітів
музики душ
а ми – прості свині
красиві великі свині
які навчилися приймати душ
ми – спинні

у дорослих рабів дорослі тенета –
інтернет теледурка дейлі-ньюз
чи інша якась провінційна газета
чи інший союз із медіаринком
ні
звісно ж
медіаграмотних нас
не купиш за мандаринку
ооо - не такі наївні
але на гречку гарні слова олію –
клюємо як окунь на муху
принось(те) будь ласка
зжеремо
спакуха
братуха

доросла казка –
на пейоті по кастанеді
не казка – бро
а конгрес про медведиків Тедді
де ми – волохаті мачо
де ми – бритоногі леді
вчимо дітей життя та етики поведінки
не сьорбати штовхатись ліктями збирати пінки
варитись у найгострішому соусі щодення
ми робимо з них варення – з своїх божественних нектарин
ми робимо з них дим
щоб задихнутися ним

у Китаї Таї інших третіх вимірах
в горах Тібету в Карпатах у Японському морі
ще трохи снують люди які не вимерли
справжні люди –
дикі мАорі чи маОрі
сільські жерці
шамани провидці душ знахарі характерники
маленькі перлинки живого без істерики
та нагнітань електросвіту – в чистому відчутті
єднання із богом
майже святі – існують щоб тягнути за вуха
щогодини
запекло
людство від кратеру пекла
подалі
і навіть не за медалі

ми чули про них
десь читали
бачив хто мало
та все ж ми трошки із них насміхаємось –
без фейсбуку?
ну як це?
так не буває у нормальних
ей –
прожити день й не написати про що ти думаєш тодей?
чи евірдей?
ой ну…
це неможливо серед людей

а знаєш
коли заграєшся – втрачаєш опору
відчуття часу реальності підлоги
бачиш себе тутангамоном богом
бачиш усіх навколо неправими
буцаєш роздратовано землю-м’ячик

і якщо ти станеш справжнім медведиком Тедді
лисим босим обмацаним русалкою з Барбадосу
одягненим у гавайку просвітленим у Китаї
з метеликом вище пуза на форумі у Мукачево
цілованим тричі в складені гузкою губи

колись ти натиснеш маленький червоний пимпик
і ця планета рване к чертям собачим
чи просто – до чорта в зуби

Коляд-коляд-колядниця,
Чому знов тобі не спиться?
Чому знов?
Віє виє хуртовина
Вітер б’ється, мов рибина,
Утікає час неспинний
Сторчголов.
Всі банальності та рими
Весни, осені чи зими –
Всі літа
Тиском скачуть в лихоманці –
Чинять вирви, риють шанці
Неспроста –
Знов призов, війна поганська
Битва хитра, ой, циганська,
Але ж ти
Кажуть, мусиш взять за руку
І у жертву чи на муку
Свого Пана Господаря
Привести.
Бачиш, онде чорна купа
Не лякайся, то не трупи,
А всього-лиш нерозібрані
Хрести
Обирайте по одному –
Вам нести –

Перший рік – за божий шлях,
Другий рік – за нашу кров,
Третій рік – за блиск промов,
А четвертий – просто так.

Коляд, коляд, коляда –
Іржа серце роз’їда,
Коле терен скроні,
Крапле кров з долоні
У Христа
На твоїй іконі.

Коляд, коляд, колядниця,
Помреш сама, молодице,
Будеш пишна, будеш гарна
Удовиця
Білотіла
Повновида
Яснолиця

2018

Опанував таки абетку,
Але страждаю від гюрзи.
Братві зарюмсую жилєтки,
Кричу:- Сатирик, не гризи!

Пишу про небеса високі,
Чудовні очі, світлий лик.
А гад вовтузиться під боком,
Роздвоєний стирчить язик.

Кошлатися від ляку рима,
Похняблена дрижить рука.
Чи, може, краще стати мімом,
Допоки геть не залякав?

Нема уже ні дня, ні ночі,
Пегасу зламано хвоста.
Під носом джерело хлюпоче,
Змокріли губи й борода.

Зірвав з коня важкі підкови,
Стрибай, кажу, за перелаз.
Втомився плакати, братове.
Ви шкряботіть, а я вже, пас.

19.01.2018р.

Часи іронії, напевне,
минули і не буде,
аби поезії химерні
оцінювали люди.

Слова, що копією тануть
за межами канону,
не зачіпають і не ранять
еліту невгамовну.

Уміємо місити глину,
аби ліпили друзі
свої епітети людині
у сонячному крузі.

Це і не зорі, і не місяць,
і не його орбіта.
Світила, що йому не світять,
вивищують піїта.

Коли душа його уповні,
палає небо темне.
Які овації! Долоні
не плескають даремно.

Ховає очі Мельпомена,
хіхікає, буває.
Коли нечесне ще й мізерне,
іронії немає.

                                      01.2018

Жартує охоче, сміється Зима!
Дала трішки снігу – а більше нема!
Бо рік особливий – Собака при владі,
І треба від неї чекати поради.
Не любить, не хоче Собака морозу –
І робить йому перешкоди в дорозі.

Сьогодні так тепло, ну зовсім – Весна!
Та тільки не прийде так рано вона.
Попереду Лютий – ось він відлютує,
Та й Січень,прощаючись, нас загартує.
То ж вдягнемо ми, ще не раз,рукавички
І теплі, на хутрі, міцні черевички.


18.01.2018

Прийшла орда з хрестами в отчий дім,
Сказала: "У Дніпро божків поганих!".
Горів Сварог. Летів у небо дим,
Волати "Пощади!" Єгові марно.

Для роду жінка старшою була,
Згорів олтар. Розбивсь жертовний камінь.
Тепер несе тавро спокуси й зла,
Рабиня для утіх з ребра Адама.

Святе письмо змітають із полиць,
Монахи під горою риють шахту,
Не думай, ладо, на коліна! Ниць!
Вгорнись у паранджу, вериги, плахту.

Несе бджола божественний нектар,
У вуликах в медах солодких соти.
В монастирі сестра гризе сухар,
Ввижаються повсюди роги чорта.

З амвона піп втішає молодиць,
Збирає чинш аби купити льоху.
Кладу кохану в ліжко горілиць,
Дивитимусь у лик живого Бога.

18.01.2018р.

Кацапоязичіє - це гріх.
Де воно - там розбрат, зрада, крівця.
Рідна ж мова - роду оберіг,
Захист від лукавого ординця.

На вустах огидні матюки,
Кожне слово, як сичання змія.
Зрадиш мову, смерде боязкий,-
Жити будеш із ярмом на шиї.

Раб уже не встане із колін,
П'є шансон, забув народну пісню.
Винуватий батько. Тільки він.
Збайдужіла парубку отчизна.

Задихнувся слова ювелір,
Із багна проквакотіла жаба;
Лобуряка в очі тату "чвирк":
- Ну, прівєт, здарова, здрастє, папа.

Бульба хлопця заволік у хлів
І по горлу хутко вдарив сталлю.
- Я тебе, мій сину, спородив,
Я тебе і на той світ одправлю.

18.01.2018р.

Від А до Б не порахую верст,
Згубився лік словам в життєвій книзі.
Мій дар важкий, тягнув його як хрест,
Сміялись люди. Та мовчали висі.

О, як його я здихатись хотів!
Зламав перо, сховав у клуні крила.
Пегас заснув, немає більше див,
А муза на руках, слаба, зомліла.

Лишилися із пляшкою одні,
Лилася у нутро вода вогненна.
Стікали у ніщо хвилини, дні,
І засмерділась бочка Діогена.

Нема кінця життєвій суєті,
Нікчемну мідь кладе людва на тацю.
Достатньо бавив люд. Тепер і ти
Береш до рук важкий ковпак паяца?

Хитає. Притулився до стовпа,
Він теж утратив плодоносну гілку.
Не мучаюсь. Є заступ і сапа -
Упруся в землю поглядом довіку.

р.s:
А на гробки – могилка, квіточки,
Береза розпуска зелене листя.
Чужа рука запалює свічки:
Заснув поет. Літав, але розбився.

16.01.2017р.

Підніжки, штовханина та лящі -
Дуріє дітвора, дзьоба жорстоко.
Кусаються безтямні мураші,
Передалися з генами пороки.

Летить в обличчя камінець, слівце,
Ламати віть навчаються вандали.
Другиню обдаровано синцем:
Оса мала, та вже отруйне жало.

Пісочниця - за сьомий континент,
Іде війна за пасочку, шматочок.
Насилля! Ось надійний інструмент!
Майбутній тать шліфує власний почерк.

Рвонув косицю бравий шалапут,
Штурхнув у живота майбутню маму.
Всміхнулися Пілат, Лойола, Брут -
Побила шістка знов козирну даму.

У кошеняти зламано хвоста -
Підгледів пупс прийомчик в інтернеті.
Немає від жорстокості щита,
І чути крики болю на планеті.

Звикають руки швидко до ножа,
Жує м'ясце малеча, а не кашку.
Я тут живу. Та ява ця чужа.
Сховаюся од світу в черепашку.

15.01.2018р.

Піїт я скромний, наче, не буржуй,
Позаминулорічну їм тараньку.
Не помолившись віршів не пишу,
Вдягаю на кожуха вишиванку.

Люблю природу, жінку та город,
Не бряцаю хрестами на параді.
Із виду - стопроцентний патріот -
Святе письмо й іконостас у хаті.

Блукаю поміж строф, рядків і рим,
Строчу навлежачки, уприсяд, на колінах.
Поезами завалений весь дім,
Нема паперу, то пишу на стінах.

Натруджена скрипить тендітна кисть,
Проорюють чоло глибокі зморшки.
Несу добро, красу, благую вість,
Лише немає ні штанів, ні ложки.

Казали "Геній! Видавай книжки!",
А я простак, сприйняв слова на віру.
Зібрав грошви дві скрині й три мішки -
Продав гараж, машину і квартиру.

Поплескав у долоні видавець,
Подякував за творчість і співпрацю.
Народ волає "Браво" Молодець!
Давай, неси труди свої на тацю!".

Купила книжку жінка, сват і брат,
За гонорар придбав паленки кварту.
Немає покупців, кишені мат,
Полинули до Пізи меценати.

Дописую верлібрів том новий,
Обламує талант гілляку плідну.
Агов, братове! Ось рахунок мій!
Спасайте, я щезаю, гину, блідну.!

12.01.2018р.

Змії дерев обвили обняли обдурили.
Яблук небесних хотіла? А яблук – нема!
Ти сподівалася, Діво, ти вірила в диво.
А за вікном – дощі, бо ж –
Зима…

Нам народився Ісус
І розквітли троянди –
Цього шаленого січня співають птахи.

Місить малеча багно, оминаючи ями,
Гроші рахуючи, гублячи копійки.
Ми засинаєм. Щедра кутя-від-мами
Свічка не гасне. Ходором ходять гріхи.
Тихі прийшли з того світу впокоєні душі –
Кожній – є крихта і крапля, і місце є…

Діво, ти втратиш Його цього року скоро –
Тільки три місяці буде життя твоє.

10.01.2018

Завітало щастя у альков.
Воскресаю! Я ж - поет, не цинік!
Думав - це божественна любов,
Придивився - між ногами цінник.

На очиці зсунулась чалма,
Став перед красою на коліна.
Закохався, розуму нема,
Бурмочу: -Вродливице! Богине!

Одягни подружні ланцюги!
Геть минуле! Нумо далі разом!
Буде лад, колиска, пироги.-
А вона: - Мені пора на трасу.

Уподобую чоловіків,
Ти за рік у мене вже трьохсотий.
Відкривай на портмоне замки,
Втішимо Венеру та Ерота.

Я - кохання чистого раба,
Натираю простирадлом копчик.
Вчора уподобала попа,
А тебе сьогодні, милий хлопчик.

Ти не проти? Бачу, бухне плоть,
За купюру подарую ласку.
Всіх любить заповідав Господь,
Зачекай, зніму лише запаску...

Хвойду одягаю в негліже,
Завтра освятити варто хижку.
Ти - не щастя, а конфуз, туше.
Прощавай. Читати буду книжку.

08.01.2017р.

Качає баба прес. А мужики
Кладуть важезну штангу їй на груди.
У неї двопудові кулаки,
Катує, мабуть, москалів для хунти.

Ввійшла у раж, пучком підкови гне
Ламає недоміркам з ходу роги.
Не дихаю. Укляк трухлявим пнем,
Жахаюся красунь сучасних трохи.

В куток мене затиснула грудьми,
Нависла, бо на лікоть гарний вище.
Отак линами снідають соми,
Подумав, що пора на гробовище.

Не знаю як трималися штани,
Відчув себе щуром у кігтях барса.
А голос! Одведи і сохрани!
Муркоче "милий!" профундовим басом.

Під нею поламались терези,
Обняти зась товсту бичачу шию.
З такою хай кохається грузин,
А я під нею гигну, околію.

Утік із переляку. Вуаля.
Зустрів тендітну - знов гризе тривога:
Анорексія! Зморене маля!
Пора писати, мабуть, некролога.

Необережний чмих збиває з ніг,
А заспіваю - кров тече із носа.
Кохатися з такою - просто гріх,
Втрача свідомість, в ліжку - смертна поза.

Я від струнких, опуклих - без ума,
Але поперло не таке як треба:
То м'яса аж гора, то ніц нема,
Зірки та місяць світять через ребра.

Коли помацав мишу отаку -
Потяг на кухню салом годувати.
Втомився викликати їй швидку.
Урешті плюнув, ну її до ката.

О, чим же я Ерота розгнівив?
В коханні крах, або не та планида.
Важкі часи. Нема придатних дів.
Лишилися тютюн і оковита.

03.01.2018р.

Повсюди щастя, гроші та любов,
Чигає благодаті пильне око.
Але у мене сльози - не улов:
Усе не так, не те, вилазить боком.

Друзяку стрів. Розважимось, ачей?
Вже думав, що не вилізу із чата.
А він про спирт кацапською рече,
Поезії мої не хо читати.

Сумую. Сів за гральний автомат.
Збагатшаю! Ввижаються купюри...
Поставлено зарплаті шах і мат,
Програв усе, зідрали навіть шкуру.

Назустріч краля. Хвицалки від вух,
Аж дибом стали на мошонці пейси.
Зубата, погляд - жесть. А я лопух.
Іду в трамвай, вона - у мерседеса.

А чи складу у купу два плюс два?
Звичайна шістка стане, врешті, тузом?
Течуть повз мене блага і людва.
Хтось має все. А в мене - тільки муза.

02.01.2018р.

Пиши лише рядки магічних слів,
аж доки не потане туга днів -
пиши себе собі собою, - не жінкам,
бо їм це - як безодні фіміам,
бо все - співмірності, і хто б хотів
знести донизу з високості храм,
складаючи, так чи інакше, крам.

Мене заколупав ажіотаж,
Підземний гелгіт, лайка, штовханина.
А нині - перше січня, спокій, блаж,
Людей немає, дихається вільно.

Сьогодні день похилений, хиткий,
Люд перегар вихекує із дула.
З Дніпра побіг напитись навіть Кий,
Товпа ж лежить наморена, поснула.

У переході пиво ссуть бомжі,
Жують сиру тараню на закуску.
І кожен має те, що заслужив:
Хтось - алкоголь, а я - жіночу блузку.

Сусіду свято - жирна ковбаса,
Аби столи згинались від спиртяки.
А я щодня кружляю в небесах,
Відпочиваю в пазусі у мавки.

Прийшов з роботи. Скоро буде ніч,
Амур на кухні доїда салата.
Мені знімає ладо шати з пліч:
Ідем у ліжко, будемо "літати".

Ширяли довго. Втомлене крило
Вгорнуло щастя втішене під боком.
Ми будем спати, гріти поролон,
А вас, шановні друзі, з Новим роком!

01.01.2018р.

Зі звалища надбіг блохастий пес,
Штовхає гавра поетичну хвіртку.
У мене хвилювання, спротив, стрес -
Скажене, ще учепиться у литку.

А, може, псяка зовсім молодий?
Не бачив ані м'яса, ані сала?
Оббріхує подвір на всі лади,
Одважив щигля, виявилось - мало.

Кусає за халяву лютий звір,
Із рота піна виліта заразна.
Потиличник для нього - перебір,
Обпудиться умить здихля нещасна.

Дивитися не можу без сльози,
Правиця в пащу устромля сосиску.
О, люди! О, манери! О, часи!
Ще гавкнеш раз - візьму у руки різку.

31.12.2017р.

Півнику, готуйсь в дорогу!
Час прийшов - даємо згоду.
Новий рік уже чергує,
Песик ніби вередує,
Плани райдужні малює.
Справдились його чекання,
Недоречні тут змагання,
Стануть дійсними бажання!
Всесвіту святі закони -
Надані найкращим трони!

То ж зустрінемо Собаку!
І пошлЕмо їй подяку!
Хай полає, тільки трішки,
Не кусає наші ніжки.
Вірний, добрий, ти найкращий!
Подаруй охапку щастя!
Прожени усі хвороби,
Бідність, лихо - геть у броди!
Не зіпсують нашу вроду,
Для добра створи нагоду!

Миру, злагоди, здоров′я
Не шкода - на вік наш довгий!
Песик любий, щирий друже!
Зачекалися ми дуже.
Новий рік веди мерщій,
ПошлемО йому уклін!
Радо зустрічаймо Вас -
Наш новий зірковий час!!!

27.12.2017

Ну що, панове, добігає час
і знову рік готується міняти
торішні думи у черговий раз
і пропонує ліпшого бажати.

Немов зупинка обігу життя.
Позаду дні буденної наснаги.
Попереду божественне дитя,
як символ неодмінної звитяги.

Не маєш віри? Що ж, ти не один.
Але свята, традиції і серце…
Кінчається остання із хвилин –
вино ігристе на прозоре денце.

А чуєш «Рри!»? Гарчить китайський пес.
Не мопс, звичайно, але і не цербер.
Луна летить, відбившись від небес,
і губиться у схові п’ятих ребер.

Як антитеза наших уповань,
є віртуально-вічне «все минає»…
Ось мить, ось крок… опівніч – зрима грань.
За вічне щастя звичка наливає.

Умовні знаки, дати, гороскоп
штовхають пересічного у спину.
Життя іде. Йому не скажеш «стоп»
у щасну і утішливу годину.

І не поквапиш, наче скакуна,
подалі від негоди і халепи
У літню днину – пісня цвіркуна,
а на Різдво – колядки і вертепи.

Хай буде так. Хай обертає час
навколо сонця наші сподівання.
І побажань нехай лунає глас,
як символ невмирущого чекання,

що в Рік Новий зірниці нагорі
зійдуться в хороводі на удачу,
а жовтий пес забреше у дворі
про долю милосердну – не собачу…

12.2017

Ось-ось в державі запалає ватра,
Злітають іскри і валує дим.
Ушкваримо циганської халяндри,
І кожному воздасться за труди.

Голосував за мідь? Не буде грошей.
Із хати геть! Перебирайся в хлів!
Сусіда - депутат, кермує "Поршем",
А ти кляни на кухні москалів.

В цю мантру ледар вірить навіть досі.
Насправді - винуватий тільки ти.
Раби завжди і скрізь голодні й босі.
Немає честі. Є лише роти.

Замкнулось коло. Ретязі вціліли,
І недосяжний берег в молоці.
Не знаю, чи в собі знайдемо сили
Затиснути сокиру у руці.

Благає в неба горопаха манки,
Сказився люд на лахах і харчах.
Пора іти. Лютують гайдамаки.
Ти з нами? Чи, як завжди, у кущах?

28.12.2017р.

в країні заколот на носі
але спецслужби й в ус не дують
що два підпільники дорослі
усіх вітають "алілуя!"

в кав'ярні випивши дві кави
ідуть і узурпують владу
на жаль вдається це на славу
на жаль тепер усе позаду

за рік втекли за два зреклися
казну з короною забравши
мо’ повернуться ще колись як
на краще вийде чи як завше


27.12.17

Ти сьогодні прокинешся і зрозумієш,
що попереду довге життя і, безперечно, цікаве…
І все, що тебе так дратує (запах моєї кави,
мій голос) – залишиться поруч. І з цим нічого не вдієш.
2017р.

Верцадло, звісно, це лишень
Зі склом срібляста амальгама.
Та глянь в люстерко як в мішень,
Узрієш істину задарма.

Трюмо - холодне і сліпе -
Покаже кожен порух світла:
Обличчя зверхнє у цабе,
Оскал звірячий страховидла.

Зустрів любов у темноті,
Крутнуло вихором чуттєвим.
Чи то адами вже не ті,
Чи не такі як треба єви.

Покликала у спориші,
Була м'яка, неначе вата.
Та "глип" у дзеркало душі,
А там затемнене свічадо.

Дізнався як воно було;
Три мужа. Нині - три могили.
Та пізно. Встромлено жало,
І опиратися несила.

Сиджу на кухні. Крапле дощ.
У скельце блимнув випадково -
Мегера ллє декокт у борщ,
Аби одкинув я підкови.

Гадав - труба. Уже не жить,
Бо човен мчав на гострі скелі.
Ти ж одвернулася на мить,
Я хутко поміняв тарелі...

Отак, раптово, овдовів,
Завила у дворі собака.
Шепоче доля "селяві":
Мене спасла бліда поганка.

Зустрів кохання? Линеш ввись?
Впіймав за лаписька лелеку?
Ув очі пильно подивись.
А час від часу - у люстерко.

25.12.2017р.

Ось-ось закінчаться труди
Стило і зошит - на поличку!
Іду оглянути сади,
Чи плодоносять щепи-дички.

Геть пагін вигнутий, кривий!
Під ніж похняблені віршата!
Все ловко, чисто, без черви -
На часі людям дарувати.

Який яскравий аромат!
Сміється сонце зі сторінки!
Пахтять сатира, гумор, жарт -
Від сльозотечі кращі ліки.

Якщо заснув, чи охолов,
Замучили чуттєві гами -
Бери сонети про любов:
Меди, божественні бальзами.

А ось тривожний обертон -
У бій труба військова кличе.
Пробитий кулею жетон,
Із ворогом кривава січа...

А ці - про піднебесний храм,
Про Сина Божого й Іуду.
Болить душа? Газель віддам.
Смакуй - увіруєш у чудо.

Натхнення море. Не щеза.
Пегаси обривають віжки.
Рвонули знову в небеса.
А, мо, пора верстати книжку?

24.12.2017р.

Газе́ль — ліричний вірш.

На мистецький Олімп не протовпиться плебс,
Під Парнасом невдаха чалапа.
Ти - мені, я - тобі. От і весь літпоцес.
Хочте здобичі? Суньте у лапу.

Де потрібно - прогнись, воскури фіміам,
Ляж у ліжко, поплескай в долоні.
Бачиш премію, йолопе? Хочеш "гам-гам"?
Запишися хутчій в епігони.

У Європі в пошані - тираж, меценат,
Читачі визначають найкращих.
А у нас все журі - біля царських палат,
На відкатах вгодовує пащі.

Стати в чергу? Просити й собі мідяка?
Та не досить нахабства і сприту.
Догризають шакали м'ясце з кістяка:
Солов'ю тут нема що робити.

24.12.2017р.

Погомонімо про високе,
Є відповідний антураж:
Подушка підпирає бока,
Елегія, нірвана, блаж.

В трюмо одсвічує менора,
Стіну вкриває гобелен.
На столику відкрита Тора,
А в телевізорі "Кармен".

Злетілись музи до оселі,
Стило засовують до жмень:
Година тихої вечері
Й пустопорожніх одкровень.

Засутеніло. Нині грудень.
Одне лише пече й гойда:
Співати більше я не буду -
Мовчить Орфеєва дуда.

Можливо, був і недоріка,
І музику не ту учив.
Чи нефотогенічна пика
Відлякувала слухачів.

У Полігамії в опалі,
Евтерпа каже "Селяві!".
Пегас підсовує скрижалі
Аби писав новий завіт.

Прощебетала доля "Годі!",
Прогнала з міста у село.
Сьогодні, кажуть, дуже в моді
Тримати у руках перо.

Атланти підпирають стелю,
А я творю, ввійшов у раж.
Жона вигукує з постелі:
- Іди, картопельки насмаж!

23.12.2017р.

Плює нечема люду у лоби,
Немає перешкоди нині хаму.
Казав Спаситель "Ближнього люби",
А я би краще посадив у яму.

А ще би причепив до ланцюга
І заштовхав би кляпище до рота.
Людва боїться тільки батога,
А будеш мирним - то пошле до чорта.

Людина, кажуть, це дитя небес,
Та око іншу прозира картину:
Іде хазяїн. Поруч виє пес.
Не жер із ранку, то гризе дитину.

Сусіда каже: - Я боюся, пас,-
І дременув, застрашений, із парку.
А парубок сміється, каже "Фас!",
Тож я в кишені мацаю ножаку.

А далі - бойовик, жахіття, жесть,
За спину заховав малого сина...
Нещасний пес зустрів достойно смерть,
А у господаря із пащі піна.

Кого потрібно садовити в кліть?
Мене? За те, що укривавив швайку?
Нацьковують біду, а ви мовчіть,
Під зуби суньте синову горлянку?

Чи милосердя - звук уже пустий,
Або знущання - це така зарядка?
Шепочуть губи "Господи, прости!".
Та ніж у плоть ввійшов по рукоятку.

20.12.2017р.

Дурна товпа. Не відає краси.
Шанує тільки те, що можна зжерти.
Для мене люди - сонні карасі,
А ми - творці - напівбоги, естети.

За мною смерд кавалки підбира,
Причісує, гнилі пломбмує зуби.
Я - пан своєї музи і пера!
А ті, що знизу - хай підносять шуби.

Куди не глянь - усюди чорно, гидь,
Від подихів людських нестерпно, мулько...
Та геній хоче їсти. Аж сичить.
І витерти під носом варто бульку.

Тавро зневаги клеїться юрбі,
Погорда его змучене ворушить.
Висить лайливе слово на губі,
Ось-ось впаде, поцілить прямо в душу.

Яка ж гидка, відразлива пиха!
Її не переважують таланти.
Митець - це не господар, а - слуга.
Про це завжди потрібно пам'ятати.

19.12.2017р.

Буває, затинається актор,
Або поет встругне сонет-шкарубу.
Але від щастя вмерти - перебор:
Зізнався у коханні - врізав дуба.

Закрижанів життєвий океан,
Вдягнули трупа в похоронні шати.
Лежить сумирно сивий дідуган -
Йому уже амури до лампади.

Інсульт? Інфаркт? Однині все одно.
Цвяшок із дошки витягли обценьки.
Тендітна юнка глипа за вікно,
Не склалося пожити зі стареньким.

Здається, в длані Божа борода,
І срібна ложка визирає з рота,
Аж тут у лоба гримнула біда:
Хотів любити, а попав до чорта.

А пташка вже гарячою була,
Жадав поживи хтивий голос плоті.
Якби ж годину доля ще дала
Аби у світ прийшов Буанаротті!

Ідуть роки. Стікають до калюж.
У жінки випав зуб, срібляться скроні.
Дрімає на дивані п'яний муж
І косяком затягується доня.

Буває, виростає і будяк,
Або завчасно смерть устромить жало.
Але потрібно сіяти життя,
Допоки мойри нить не обірвали.

18.12.2017р.

Що краще: косовиця в полі,
Чи телевізор і софа?
Труди фізичні - це мозолі,
А сите черево - лафа.

Коли ще був стрибучим шкетом
Щодня - гульня, дівки, синці.
А нині у руках планшети,
Сідниці вгрузли у стільці.

Дитятко суне ваговозом,
Вгодований звиса живіт.
Борща, котлет - ударні дози,
Відро пельменів на обід.

А мешти - розмір сорок п'ятий,
На гуліверів піджаки.
І хто у цьому винуватий?
Генетика? Харчі? Батьки?

Своїх малят годують люди,
Від пережору аж хита.
Мені уже півсотні буде,
Статура, наче у хорта.

Ушир пливе од жиру дівка,
Юнак глита тридцятий рол.
Допоки діти не каліки -
Нехай танцюють рок-н-ролл.

Нехай ганяють у футбола,
Пірнають, бігають щодня...
Сусід жує. Трамбує воло.
Нема людини. Є свиня.

16.12.2017р.

Поезія поезії – різниця.
У кожної пародії свої,
чужі жалі і чари нічиї.
А як душа душею освятиться?

І поки-що не відаю, чому
я читачеві не даю простою,
пишу усе, що видиться йому
від імені ліричного героя.

Бува’, любитель «подарує п’ять»
або моя поезія дратує
якого-небудь троля-обалдуя –
це означає, – «нужно покупать».

Але і я одурюю громаду,
коли прощаю всує ворогів,
а от коли нотую сущу правду,
то це уже дратує брехунів.

І де тоді й дівається наснага?
І як дивує іноді момент –
грамотія обурює увага,
якою удостоює поет.

Генетика поезії – це знаки
від коми до дефісу і тире.
Та що удієш, як і мій писака
до лісу голе-ламане бере?

Тому і на папері майже чисті.
Усе, урбанізоване у місті,
у полі пересапує рядки,
а на природі – майже навпаки:
одне гребе позаторішнє листя,
а інше вдосконалює бруньки.

                                      12.2017

Ми не лежали на Майдані,
І куля не попала в лоба.
Але в кишенях повно "мані":
Віват, Америко-Європо!

Ми не ходили у жалобі,
Дітей в могили не ховали.
При владі. А дурній худобі
Призначені хомут і рало.

Порозбирали барикади,
Похмура чернь згинає спини.
Для оступачених - лопати:
Нехай кайлують до загину.

Брехня вдягнула позолоту,
Вовчиська - вовниці овечі.
Не уторопала голота
Навіщо в хаті колотнеча.

Годують хлопаки пірата,
Несуть добро йому зусюди.
Не має вожака громада,
Тому боротися не буде.

p.s:
Питаю і прошу поради:
Хохли - діагноз чи порода?
А, мо до рук сокиру взяти
І дорубатись до свободи?

16.12.2017р.

Аж під хмари злітають орли,
Еверестом здираються шерпи.
Чумаки! Розпрягайте воли!
Будем сало із бульбою жерти!

Після пляшки - у космос гуртом.
Після другої - висохне море.
Нам пороблено. Взято в полон.
Упилися бодягою мойри.

Ці баби від народження злі,
Линви долі, неначе гароти.
Що їм кров, чи гіркі мозолі -
Україну призначено чорту.

Тчуться зрада, чужі молитви,
Мова бісова "старшого брата".
Пагінець виростає кривий,
Легіони Іуд і Пілатів.

Поле панові оре глитай,
Не підводить на сонечко вічі.
А хотілось упхатись у рай,
Тільки долі ніхто не позичить.

Бити батька навчились гуртом,
У кишенях стовбурчити дулі.
Станьмо, браття, країні щитом!
Та сусід утікає від кулі.

Пхає крам у вагони й мішки,
Забиває і вікна, й пороги.
До кордону біжать хохлаки,
Скоро в хаті не буде нікого.

14.12.2017р.

Ех, молоде-гаряче, рветься в бій.
Штовхає в спину у зірках барило.
- Давай, братва, хутчій окопи рий!
У результаті - хрест, вінок, могила.

Для степу роблять бронекатери,
Гармати облаштовують на щуки.
Гей, налітай! Цукерочку бери!
Бабло дурне тече плюгавцю в руки.

Ще рік чи два - і вирій, благодать,
Торби знесуть підручні до кордону.
Слуга народу! А насправді - тать.
У рейвасі вхопив собі корону.

Прокинувся. Доокола сади,
Цвіте айва, гарчить людва "щаслива".
Загнали в гроб. Всміхаються кати.
Але живу в очікуванні дива.

12.12.2017р.

Політична тусня. Крики, рейвах, бедлам,
Оселедці вигукують: - Мі-ха-а-а-а!
Умочаю перо у старенький калам:
Обирають нового халіфа.

Попередні герої дрімають в кутку.
Нова іграшка. Вельми цікава.
Прилетів генецвале на цицю м’яку,
Вдома ж - клітка чекає іржава.

Гей, козаче, дивися – парує рілля,
Не встигає вбирати гаряче.
Та не мудрість шугає хлопу під бриля –
В пащу тигру засовує пальчик.

А он там – у тіні – майталає коса.
В черзі довго, протерлись підкови.
Мудрий Мойшо, ходімо, вшануєм Пейсах,
Помолімося щиро Єгові.

Бачу шал і гризню. Обривають чуби,
Рим палає, втішаються готи…
Тьху, привиділось. Краще б учора не пив.
Все, пора. Треба йти на роботу.

12.12.2017р.

Сіяла цибулю,
Сіяла петрушку,
Та й кляла заклятую,
Кращую подрУжку!
"Гарно ти, подружка,
Мені підсобила,
Чоловіка любого,
У мене відбила!
Доки я в городі,
Грядки накопала,
Ти вмене коханого,
Прямо з хати вкрала!
Доки грабельками,
РОллю волочила,
Ти його дурманами,
Лихо опоїла!
Доки на базарі,
Насіння купляла,
Ти його обманами,
До себе забрала!"
Виросла цибуля,
Виросла петрушка,
Йде до мене плакатись,
Кращая подружка!
"Дам тобі намисто,
Дам тобі сорочку,
Тобі твого милого,
Повернути хочу!
Дам я тобі курку,
Дам я тобі гуску,
Забери коханого,
Виручи подружку!
Є в мене ще гривні,
Є в мене дукати,
Забери, благаю,
Йолопа із хати!"
"Є у мене гроші,
Є у мене гуска
Є у мене випивка,
Є в мене закуска!
Маю я намисто,
І дукати маю,
Забирати вкрадене,
Назад не бажаю!"
Я зберу цибулю,
Я зберу петрушку,
Та і з двору вижену,
Хитрую подружку!
2015

Нагорнуть локшини в таріль,
Кисляве пиво - хлюп у кварту.
А з-під пера - усохла міль,
Спішить у світ ума палата.

Співав. Та люд не пам'ята,
У вухах затички-беруші.
А напишу - тусня, шопта,
І віртуальні цьоми, ружі..

А пам'ять, наче темний льох:
Гукнув, навзаєм - тихе ехо.
Веду постійний діалог
Із власним гордовитим его.

У кожного своя мета,
Той - хоче гріш, а інший - слави.
А мій Пегас кричить: - Гайда
Пастися просто на отави.

Пасися, друже, тільки "за",
Втомили творчі перегони.
Ти став огрядний байбуза,
А на Парнасі - чемпіони...

Прийшли у гості читачі,
Розчісую хутенько пейса.
Благають: - Друже, не мовчи!
Хіба ж мовчу я? Ось поеза!


09.12.2017р..

як приїхав у Тернопіль
а Тернопіль це не Львів
незнайомка йшла навпроти
познайомитись не смів

зазирнув тоді до кнайпи
кави випити хотів
може й випив трохи зайве
чи з надміру почуттів

та здалося що красуня
ось за столиком сидить
встав стільця свого відсунув
і не встиг всього на мить

у таксі й за нею прудко
весь об'їздив я Терно-
лиш у скверику фігурка
бронзовіла вже давно


08.11.17

Підкинула висока хвиля,
Штовхнула куля грудь бійцю:
У мене шабат у неділю,
Жона ж ворушить: - Йди! Працюй!

Співці, поети - у столиці,
А тут - кремезні селюки:
Городи, дрова, гній, копиці,-
Тверді долоні, шерехкі.

Бомжака порається в баці,
Юнак, а пика - древній дід.
А я в саду копаю шанці,
Саджаю яблуні та глід.

У місті - вулиць лабіринти,
Асфальт, кахикання, дими.
А я із вудкою посидів -
Ходи, лина з гачка зніми.

Міщанка злиться, ходить в масці.
Дороги - ями та горби.
А в лісі - начебто у казці,
Збираю ягоди й гриби.

Пора, мабуть, уже й поспати,
П'ятсотий віник дов'язав.
Жона сичить: - Шуруй із хати!
Вже ранок. Ось тобі коса.

06.12.2017р.

Чорт у пеклі топить сало.
На землі - його браток:
Муж - не муж, пекуче жало.
Жінка - зламаний листок.

З дня у день мотає кишки,
П'яний штурхає в живіт.
Ну, а потім тягне в ліжко
Вдовольняти апетит.

Навпіл тріскається небо,
Жінка шепче: - Пощади!
Муж сичить : - Мовчи, дурепо!
Кінчу, от тоді - іди.

Борщ утьопала кислявий,
Цілу бодню фуа-гри...
Хай таке сусіда хава!
Краще яблучко потри.

Чом заштопана шкарпетка?
Я радію лиш новій!
Злізь, кажу, із табуретки!
Дай петлю і не дурій.

Не людина, а дебілка,
Розмазня неворухка.
Геть не можеш жить без крику
І міцного копняка.

Поміняти б партитуру,
Бо затягне в чорторий.
Кинь порепану бандуру!
Бачиш скрипку? Грай на ній.

06.12.2017р.