Я сьогодні зайшов до знайомого хайдзіна, що пише під поетичним псевдонімом Хару-но Канашімі (春の悲しみ). За вікном лив нескінченний травневий дощ, довгий як погляд ченця, що вдягнений в чорне. Після чайної церемонії садо (茶道) ми сіли віршувати. Вишні давно відцвіли, навіть квіти айви загубили свої пелюстки в безодні минулого. Кінець весни навіть птахи зустрічали сльозами, не те що Небо. Тому і не дивно, що випала тема для віршування «Травневий дощ» і я написав таке:

* * *
Горобець сірий
Сів на квітучу акацію.
Травневий дощ.

灰色のスズメ
花の咲いた木の上に座って。
晩春。雨。

* * *
Замовкли птахи.
В порожнечі сірості
Травневий дощ.

鳥たちは静かになった。
灰色の空虚の中で
晩春。雨。

* * *
Вершину Фудзі
Сховала сива імла.
Травневий дощ.

富士山の頂上
灰色の霧に隠れています。
晩春。雨。

* * *
Калюжами йде
Гейша в дерев’яних сандалях.
Травневий дощ.

水たまりを歩く
草履を履いた芸者さん。
晩春。雨。

* * *
Червоне кімоно
Не захистила парасолька
Від цього дощу.

赤い着物
傘は私を守ってくれなかった。
この雨から。

Після віршування ми покликали гейшу в червоному кімоно, але навіть вона не змогла співати і грати на кото, коли падав на землю такий нескінченний і сумний дощ. Навіть смугастий кіт дивився на нас мовчки своїми сумними очима. Ми – четверо поетів (два самураї, гейша і кіт) слухали як падають краплі за вікном у мовчанні.

к гарно бути трішки п'яним...
Життя - неначе уві сні.
І Музам всим своїм коханим
Щемкі присвячувать пісні.

Ти любиш, пестиш всіх їх радо,
Князь тьми слугує мов тобі.
Що за дурні думки про зраду?!
Всим вірний Музам, далебі.

Сидиш на килимі шовковім,
І щастя келихами п'єш.
У кожнім русі, в кожнім слові
Є задоволення своє.

Всі потаємні втілив мрії,
Гамуєш власну ненасить.
І радощі навколо сієш,
Жагою повен кожну мить.

Цілунки, стогони і крики,
Кальян, сигари, анаша.
Розлився скрізь дурман великий,
Розпусна в нім цвіте душа.

В султанській втілений породі,
Ти - повелитель їх усіх.
Ти -- батько рас усіх, народів.
Всі блага біля ніг твоїх.

Ніяких воєн, хай їм трясця!
Кохання живить кожен край.
Всі пийте пригорщами щастя,
Хай буде на Землі цій рай!

23 травня 2025

Не розмовляй із Путіним, Зеленський,
Кинджал йому по яйця зажени.
Бо будеш, наче в опері той Ленський,
Романтиком наївним і дурним.

Ти говори з позиції з ним сили,
І правила свої нав'язуй гри.
Йому лиш крок лишився до могили
Й кацапам всим. Про це з ним говори.

Кажи, як не послухаєш мене ти,
То скоро палець будеш ти смоктать,
Чи Сі Дзінь Піньчику робить міньєти,
Як забере Сибір собі цей тать.

Пу має територій більш ніж треба,
Подавиться Вкраїною, либонь.
Вона пугукне-шваркне скоро з неба
Вже ядерною зброєю до скронь.

Як не поможе в цьому їй Європа.
То скоро винайде її сама,
І вся Па Раша стане жити в жопі,
І вічна вкриє всю її зима.

Так їбане, що мало всим не здасться,
Кондрашка хватить в бункері Хуйла.
Візьми його за яйця, наче трясця,
Його дістать ракетами змогла.

20 травня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Після довгої праці нема заробітку.
Таргани перемерли від голоду в кухні.
Тільки літра вина в кришталевому кухлі,
у який хтось поставив розтріпану квітку.

Є кохана, в якої нема заробітку.
Скоро нас ознайомлять сусіди веселі
з прейскурантами цін на центральній панелі.
Я її не пущу! Сам піду напідпитку.

Є бабуся, в якої нема заробітку.
Тільки пенсія, здута до декількох пенсів.
Уникає всього, мов чудовисько Ненсі,
до якого всі їдуть на озеро влітку.

Мама й тато чекали свого заробітку,
аж набридло старим чорні дні рахувати,
десь поїхали в рай кабана годувати –
їх ту ж ніч обікрали крізь замкнену хвіртку.

Сестри й брат ще й не мали свого заробітку.
Ходять, носять подрані портфелі до школи.
Толку, мабуть що, з того не буде ніколи,
і держава зазна́є страшенного збитку.

Ось країна, в якої нема заробітку,
де працюють усі – та ледь-ледь животіють.
Зовні здається, що власті не менше потіють?
Бо зсередини ми вже потрапили в клітку.

26 грудня 1996 р., Київ

Нового мало і як завжди:
поети пишуть всує,
на це уже немає ради,
тупицями керують зайди,
московія лютує.

Три гамадрили бабуїни
і їхні сателіти
тероризують Україну,
а от Америку наївну
нема за що судити.

На те воно і перше Мая,
і день побєдобєсья.
Європа руки умиває,
а демократія гадає,
що їй усе здається.

Такій оказії не раді
лише полковники продажні,
а трударі не проти
на войовничому параді
ударити по буцигарні
одного ідіота.

05/25

вид людини – фейсбучанин
соцмережевий прочанин
він щодня іде на прощу
до святинь «рекламні мощі»

від світання до смеркання
від смеркання до світання
йде прочанин кроком-махом
віртуальним битим шляхом

а з боків летять анонси
шанси-манси-і прононси
селфі-котики-троянди
і усякі пропаганди

під час прощ ходак завзятий
мусить добре пильнувати
щоб нараз не дати маху
і не збитися зі шляху

як зіб’ється – все! пропащий!
вмить ковтнуть дискусій хащі
ліві праві тролі боти
і срачів коловороти

тож мережевий прочанин
гомо нетофейсбучанин
мусить добре пильнувати
щоби дров не наламати

досить тріски або стружки
як пронири-журналюжки
мов круки поналітають
і під хай в лайні скупають

скільки потім треба сили
щоб за ґрант ще й не втопили
бо реально мало люду
що відчистився від бруду

шлях важким буває – прецінь
вкупі весело ідеться
цукром хрещеним прочанам
нетзалежним фейсбучанам

                      І
По набережній синього Дунаю
прогулююся як учений кіт
сам по собі, тому не помічаю
собак, які вигулюють кубіт.
То й не радію як новій копійці
суґестії, здибаючи щодня
по вигляду, неначе, українців,
а по вимові... чую – кацапня.
І поки їх не так уже й багато,
гадаю, що посіємо добро,
а урожаю буде на зеро...
не радує ні чудо пелехате,
ні фурія парафії бедрата,
ні біс мені у бороду й ребро.

                      ІІ
Ой, не один спокутує спокусу
оглянутися у минулі дні...
нема чого, тому і не боюся,
буває, і намотую на вуса,
що явно усміхається мені
ота он, до якої озираюсь,
аби почути завчене: Hallo...
смуглявої такої не було
уже давно... усе одно вітаюсь
і мимоволі оминаю їх
як і своїх білявок-емігранток,
що утекли на трійці вороних
від рідного по духу окупанта.
Емоцій – море, горя – океан,
але на рівні мови есперанто
я по очах упізнаю мирян,
кому не ріже вухо рідна мова,
і зневажаю малоросіян,
які і тут, як і раніше, знову
жують свій суржик і чужу полову,
та не єднає їхнє дієслово
жіноче інь і чоловіче ян.

                      ІІІ
Малюю паралелі, як уперто
у цій спецоперації вендети
по Україні їй наперекір
гуляє одіозний «руській мір»
усюди, де лишаються нащадки,
які уже готові без оглядки
у мирної Європи на виду
утілювати сюр... її поразку,
аби і далі йти на поводу
у ідіотів ветхої закваски...
............................................
Єднаємо материки світів
уявною мелодією ліри...
та білий світ раптово отупів,
а травоїдна братія по вірі,
залякана агресією звіра,
ще озирається на хижаків.

04.2025

Працівники районів електричних мереж
Крадуть електроенергію
Власники автомийок крадуть воду
Навіть, якщо це мийка самообслуговування
Особливо, якщо це мийка самообслуговування
Будівельники часто не носять касок
Економлять цемент їх бригадири й прораби
Їдять згорівший хліб пекарі
Дитячим письменникам сняться кошмари
Заправники смалять сигарети
Це бачать пожежники й просять закурити
Або припинити та трохи соляри налити

Добре знають злодіїв мусора.
Їхніх жінок, дітей та коханок
А ті, зі свого боку, невибагливо й чемно
Вітають їх з професійним святом
Рубають м'ясо м'ясники,
Рубають з вечора й спозаранку
Готують салати їхні жінки
Квасоля, картопля і горілки склянку

Борються з неуками вчителі
Боротьба ця зовсім не рівна
Хто від кого перейняв звички дурні
Лаятись у пів голоса і мислити дрібно
Архітектори інколи бджолярі
Художники метуть вулицю гідно
Прогрес рухаються у бік ШІ
Мистецтво тут більше не потрібно

Зброєю масового знищення володіє ідіот
Його обирає великий мудрий народ
Правда розмінна - виверни, використай, викинь на смітник
Бери сокиру і йди рубай ліс, якщо ти лісник
Купи продай і знову купи, якщо комерсант
Бреши виборцям якщо ти президент і депутат
І бреши особливо цинічно - якщо кандидат

Із Юлія Кіма

Сьогодні – бринять почуття!
І душу підьйом розбира!
Спитайте у нас: «Як життя?» –
й ми скажемо прямо: «Ура!»

    З твердістю заліза,
    дружньо, як стіна,
    ринемо услі́д за,
    наплювавши на!

Вчуваю я, друже, повір,
твій лікоть, а та́кож плече!
Ми всі – як ніко́ли надмір,
а скоро ми – й більше іще!

    Нехтуєм завади,
    як одна сім’я,
    боремось заради,
    стоячи́ в ім’я!

(2025)

Ми козаки, але чомусь забули,
що означає слово – козаки.
Не треба заглядати у минуле,
бо іноді буваємо й такі:
коли п’ємо,
            тримаємось за небо,
а як їмо – кидаємо за себе,
базаримо, не знаючи про що,
заради задоволення потреби
негайно возвеличити ніщо,
в якого є свої путі у зграї
із менеджерів,
            що не ловлять ґав
і вихваляють
            свого довгограя,
що не утік
      та ще й – не підписав!!!
Хоча на дію цю не має прав,
але героєм нації ширяє,
з ізгоями не п’є
                      на брудершафт,
і заглядає, нібито, далеко
корупції і безладу ґарант,
тримаючи синицю і лелеку
не у своїх, а у чужих руках...
два коміки, відомі по ділах,
позаочі усе ж побили глеки.
І третій є – то їхній тамада!
І хочеться позатикати вуха,
щоб не було ні слуху, ані духу
усього, чим хизується орда
сьогоднішня, а це –
                                  і міль бліда,
і шизики,
           і гадина патлата,
відома трійця,
                        тільки не свята
а вельми хижа в образі крота
підпільного,
            іуди й окупанта,
що означає – нерозлий-вода...
......................................................
пишаються отці електорату,
якому й досі – горе не біда,
що голови у гідри не відтяті.

02/25

                    І
Даруйте, я – не імпресіоніст.
Ніхто не заперечує дебати,
але не ради рейтингів і місць,
а певно, ради істини і правди.
Поета можна й горщиком назвати,
аби лише не ставили у піч
і я ще не збираюсь помирати
від скромності. Моє у повний зріст
колись не раз ще можуть показати,
якщо опублікують, певна річ.
На поводу у критики не піду.
У порівняннях відчуваю кпин,
уколи дружні теж не зайві діду,
але у Полінезію не їду
і не малюю дам і балерин.
Не зазіхаю на чужі висоти.
На жаль, верхи займають ідіоти,
яким цікаві тільки бариші
і це уже не люди, а істоти
які чужі поетовій душі,
бо їхні інтереси не чесноти,
а думка абревіатури – ШІ.

                    ІІ
Те, що було, відображає мова:
ніяка ложка рота не дере,
генетика в селекції бере,
новітній вірі − Біблія основа,
не буде інтермецо, буде знову
усе нове як вижате старе.
Щось уявити – люди не ліниві.
Аби зростало це на рідній ниві,
то працьовиті пишуть. Я ось − теж
одне й те саме про одне і те ж...
все містить небо і Його десниця:
в нежданому − жаданого сториця,
в модерні неокласиком грядеш,
у задзеркаллі лик омолодиться...
Усе − з нічого. Що не осягнеш:
нуклон чи всесвіт − все не має меж,
куди не йди, усе одно найдеш
любов тієї, що ночами сниться,
де свято-місце видиться обом,
де темрява у світла вірі вчиться.
Усе живе до неї – напролом
і кожному − незнане все ясніше,
а недоступне пізнанню − тим більше,
а необхідне... робимо гуртом.
Заморочившись над одним рядком
чужого, але наче, свого вірша,
я думаю, – це добре, що не гірше,
як вміли інші гусячим пером.

                    ІІІ
Нема нічого краще від почину,
якому передує пієтет,
аби оголосити маніфест
нової ери – прісно і донині.
Живому організму України
не заважає свій імунітет.
Але Пандора відкриває скриню.
Виною цьому − тупість і гординя,
що в чисту воду вносить каламуть,
та кожна незомбована людина
як не наглядно, то інтуїтивно
відразу відчуває справжню суть
конаючого імперіалізму...
.............................................
якщо на противагу реалізму
перемагає імпресіонізм,
напишемо у стилі модернізму –
у боротьбі за волю і Вітчизну
іде зі сцени дикий комунізм.

02.2025

Не під. Не понад. Поза всім,
В нориці з хутряної тиші.
Казковість снігова колише,
Розплутує кошлаття рим,
Вичісує безслівний відчай
Несамовито зимних зим
На поезійному узбіччі.


ante bellum

Знову словеса брудні течуть,
То вмочає в бруд перо достоту
Нанависник мій графоманчук -
Пожирач талантів чорноротий.

Ви питаєте, у чому річ?
Що в душі його шкребуться миші?
Давить заздра жаба кожну ніч -
Як же гарно той лелека пише!

Підняли вже рейтинг до небес,
Люто заздрить все одно неситий.
І постійно бреше, як той пес,
Чорногуза вчить людей любити.

Вже б здавалося радій, сиди...
Ні, чекає ще із неба манни.
В ложці утопив би він води
Кращих себе - нелюд графоманний.

Вірші опонента навмання
Всі би стер із пам’яті інету.
І організовує щодня
Ритуальні спалення сонетів.

Та зійшла Поезії зоря,
Як би не шкварчало заздре сало,
Ті сонети просто не горять,
Бо вони для вічності писались.

Сіє, сипле терня темний змрок,
Колеться знов темрява тернинням.
Та іти крізь терня — до зірок
У своїй ми творчості повинні!

12 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)

Начебто на вигляд і
розумні люди,
Навіть місцями
красиві та.
Їм показали
холодне на блюді,
Але ж
не зрозуміли і...
Їм же сказали,
що краще б***ям
ананасну дадуть
воду!
Але вони не почули,
і
брагу пʼє мовчки москаль.
Їм то сказали, -
Ти «зуби не скаль»!
Української не знаєш
ночі.
А то ж буде
Біда-Печаль
Бо не стане у вас мочі.
А те, що швидкі танки
горять
Бачили всі
не раз...
І те, що відповідь буде
Горазд...
факт, от і весь вам
сказ...
Ну і звичайно ж
після всього,
буде вселенський плач...
А що залишиться
після цього?...
Повіситься сам
Палач!...

25.04.2014 Ю.В,

***
А ватна монополія у владі,
аби урятувати фаберже,
то на заваді
у верховній зраді
об’єднує опе й опезеже.

***
А воїну однакова дорога
і на війну, і в уряд із війни,
і руки в ноги,
і бика за роги...
жертовності його нема ціни.

***
А поки є московія без меж,
ніде не буде спокою ніколи
і миру теж
не буде, та усе ж
це не біда, що ходимо до школи.

***
А в марафоні інфо-вар’єте
живі мішені кулями лякають,
та – думай... те, –
хіба ні се, ні те,
але своє нізащо убивають?

***
А поки зе перемагає пу
і армії нема чого робити,
то і юрму тупу
на цю тропу
обом уже нелегко заманити.

***
А на війні одна нечиста сила,
яка собою заміняє всіх,
міняє шило
не лише на мило,
а неугодних профі – на своїх.

Епілог
А де ще є герої, там і Крути,
і поки в цьому є сакральна суть,
винищуються кращі, та мабуть
ще має бути,
що найдуться брути,
які усюди наволоч знесуть.

01/25

В українських селах навіть і маля,
Любить, як в корівки вродиться теля.
В москалів дітисьок інша радість є,
Як на полюванні батько щось уб'є.

У казках Телесик Йвась - на диво всім
Зло перемагає розумом своїм.
А казки московські мов з'їдає рак,
В них герой найбільший, це -- Иван-дурак.

Українець працею статки нажива,
Рукотворні робить він трудом дива.
Хочуть, щоб велінням щука все дала,
"На халяву" оркам -- паразитам зла.

А козак у пісні, наче у раю,
На руках там носить дівчину свою.
А кацапка каже, що любов та - зла,
Що у ній полюбиш навіть і козла.

Нація шанує матір як святу,
Їй в піснях дарує шану золоту.
Нація є інша, що вам розказать:
В неї через слово -- йоханая мать.

Нація голубить сонячну красу,
І як заплітає дівчина косу.
Інша до сусіда в хату йде, як тать -
Нація, що любить красти й убивать.

Рису має наша нація таку
Любить будувати навіть із піску.
А кацапський любить гнуть башибузук --
Слів триповерховий будувать матюк.

В хатах українських сяє чистота,
Сонячна панує щедра доброта.
У кацапських "избах" - із колод вони --
В щілинах -- клописька, воші й таргани.

Український газда - в хаті, як поет,
В нього пахне гарно навіть туалет.
Туалета нету - каже москворать,
В нас тайга большая, есть нам где посрать.

Нація творців ми - від степів - до гір...
Будівничі люди люблять спокій, мир.
У кацапів п'яних праця лиш одна:
"Бить хахлов, война нам, словно мать родна".

Україна наша світла аж до дна --
Найлюбіша в світі рідна сторона.
Ще Уелс помітив: Бруд росія ллє,
Бо живе і досі ще вона "во мгле".

В москалів відсотків на вісімдесят
Роблять українці в усіх сферах лад.
Сук рубають орки, на якім сидять,
Скоро всі побачать, де єдрьона мать!

26.01.7532 р. (Від Трипілля) (2025)

Розбушувалися цунамі
і по небесній діаграмі
потуги Геї не малі...
зліпили діти оригамі,
а думають, що кораблі.
Та настає пора гаряча
і на рентгени із кремля
включає п’яту передачу
у пекло їдуча земля.
Нічого вічного немає.
У світі правди і брехні
усе тече, та не минає,
на хвилях часу інші дні
і ночі... грає море синє,
біжать і тижні, й місяці,
а на голгофі піють півні –
віщують у хвилини ці:
біда зі сходу, зло із півдня,
месія не дає спасіння
ні у терновому вінці,
ні на початку, ні в кінці
і поки дують урагани,
роки до берега пливуть
регатою у каламуть...
....................................*
не знають курсу капітани,
нема путі за океани,
та грішні душі ще гребуть.

І
Не я один в кінці старого року
надіюся на світову толоку –
перемагати ворога пора!
Вітаю рядових і командирів
із наступаючою армією миру,
озброєною силою добра.

ІІ
А от нечиста сила злоязика
вирубує ліси та сушить ріки
і поки НАТО дивиться здаля,
немає де вчепити на ялинку
або хоч утопити москаля.
Звичайно, екологія не винна,
що напхані у банку павуки
з’їдають одне одного, таки.
Заручниця Європи – Україна
стає у цьому хаосі руїни
загатою кривавої ріки.
Америку завоювали орки,
від охлократії немає толку:
розхитується світ на всі боки,
очолюють війну коряві боси,
не хочуть у Європу малороси,
планету заселяють пацаки*.

ІІІ
Одні ідуть розбої усмирити,
а інші мають намір поділити
зелені, євро, може, і юань,
козаччину захоплюють рашисти,
а флібустьєри і авантюристи –
Гренландію, Канаду і Тайвань.
Та то таке... і не заради стьобу
видумую, що є такі особи,
якими управляє УеСБе,
але керує ними ефесбе,
а коригує козир довбо...
.........................................
На цій фіґні
нема де зняти пробу
і в уряді, і в Раді, і в ОПе.

01/25

І
У рік новий малюємо роки
палітрою добра і пієтету –
це і поеми, й оди, і сонети,
але... але воюємо, таки,
своїми перами, а неуки
із Азії випалюють планету.

Закон і карма урці не указ
і мумія московії не чує
ні тихе, – Отче наш, ні алілуя.
У небі назріває судний час.
Парафія лукавого лакує
старий як світ новий іконостас.

ІІ
Приспічило совковому народу
поправити оказію одну,
аби завоювати чужину.
Оскаженіле не питає броду,
ступає знову у ту саму воду,
на інших покладаючи вину.

І це не тільки орки недобиті,
а й наші русофіли посполиті
і влада, що гниє із голови...
ледачі мізки тирсою набиті,
хоча давно уже по горло ситі
від кислої оскомини москви.

ІІІ
Історія війною кровоточить.
І я її ніяк не омину,
та поки вірю у свою ману,
що є вода, яка і камінь точить,
маліє несказанне і пророче,
а сказане – горохом об стіну.
Ой, не лікує гойне і ніяке,
нанизані коралями слова
витії...
.................... не п’яніє голова
від того, що граматика кульгає
на всі котурни і ніде немає
ні коми, ані титли... є глава,
а для оригінальної ознаки
поезії... викошуємо знаки
і пишемо малими всі слова.

Не уявляю Шиллера і Гете
з малої букви. Думайте, поети,
куди йдемо, кудою ведемо
в нову епоху, як авторитети
нової ери ШІзо-інтелекту...
за що останні келихи п’ємо.

12/2024

І
Вже й уві сні, неначе дежавю,
являється лихе чуже і наше...
і біс їх знає, в пеклі чи в раю
опиняться бойки, царьови, няші,
як винищені урки у бою,
лакеї арештанта на параші.

ІІ
Кому-кому, а мафії капут
у кожній явній і таємній ніші,
коли в одній ще управляє шут
і блазень ще юродствує у іншій,
усюди – там, а де-не-де і тут...
але Кассандрі, вочевидь, видніше.

Нараяне не додає надій,
якщо ніщо пасує темній масі...
почуємо, у кого що на часі,
побачимо, – куди веде сліпий.

Поету і пророку не до свята,
коли його країна розіп’ята,
а в хижої істоти їде дах
і це на іншу навіє жах,
не вірують у слово біснуваті,
яке тече сльозою в небесах.

ІІІ
Та вірою рождаємо Святого.
У контурах поезій – силует
майбутнього, живої думки лет.
Не ображаю...
........................ думаю, – у кого
немає розуміння, що до чого
стосується у визначний момент,
то вибачайте, винен не поет,
а той, що в голові не має Бога.

12/24

                    І
Чекає Україна Вашинґтона
і, взявши свої голови до рук,
обдумують заручники закону,
куди подіти неуків наук.
Така ремінісценція у мене
Тарасова... така у дні війни
реакція на нице і зелене,
допоки пощезають барани
і поки Україну розпинає
химерної свободи лютий кат.
Тугий на ум, його електорат
надійно, поступово забуває
історію знедоленого краю...
.....................................
нещасну землю обвиває гад,
доба пасіонаріїв минає,
минуле повертається назад.

                    ІІ
Колись були великі переміни
у небі, у повітрі, на воді
і динозаври вимерли тоді,
так і тепер у полум’ї руїни
щезає з мапи ворог України
на довгу пам’ять по лихій орді –
московії, яка складає ласти...
в агонії – «исчадие кремля».
Стираємо у порох москаля,
але добру не даємо пропасти,
аби нові запаси газу й нафти
у надрах накопичила земля.

                    ІІІ
На те і потепління. Ради Бога,
почуйте не пророка, а слова,
аби не заболіла голова
і не росли ні ратиці, ні роги
у кожного, кому нема дороги
тудою, да глагольствує москва.

Не відаю, у кого майже пусто
у голові, бо я – не Заратустра,
та знаю, що гряде армаґеддон,
тому недорозвинених боюся,
бо це уже лиха біда для людства
і пу, і ин, і сі, і тр..........................................
..................................... пардон,
усі вори в законі і дебіли,
у кого є і долари, і вілли
і тільки зе – зачаєний Нерон.

12.2024

Будь-який з віршів потрапив до вас випадково.
Їх могло б і не бути, бо вирішую я, а не ви.
Поезія – мов кінь. Поет – мов незагублена підкова.
Читач – мов степ ще невитоптаної ковили.

Ви байдужі мені, хоч декого з вас кохаю,
декому навіть читаю обмежену кількість рядків.
Однак, найчастіше в цій атмосфері я чхаю,
аніж розглядаю предмети з-по різних боків.

                    І
Гадаю, що нікого не забув,
але уже ніколи не побачу.
У часі розминулися і... наче,
у просторі блукаємо. Я чув
не раз у тому світі, що минув, –
немає часу і... терпи, козаче.

                    ІІ
Надії наші, мрії і літа
спресовані в одне гаряче літо,
а далі піде осінь золота,
а там зима... нема кого зігріти,
нема кому. Історія проста –
вертаємося до старої ери,
бо та, що є, давно уже не та:
арійцями себе рече орда,
азійці риють бункери-печери,
Європа, як усі місіонери,
повію навертає до Христа.
Історія збиває з пантелику,
еволюціонуючи назад,
та не у рай і не в едемський сад,
а в комунізм... до кам’яного віку
і як то прикро буде чоловіку
узріти первіснообщинний лад.

                    ІІІ
Кінець землі затіяли кацапи,
корейці і китайці заодно,
аби Європу витерти із мапи,
готові до найгіршого давно.
Не буде того, що було раніше,
а інше починається здаля –
вбиває опромінення кремля
усе живе. І це ще не найгірше.
Імперія бикує як теля
і меншає на світло у землян,
а темної матерії все більше.
Але у поті і крові чола
постане Україна на дозорі
і байдуже, яка вона мала
на мапі світу в радості і горі,
показуючи іншу точку зору
на всі події у горнилі зла.

11.2024

                І
Де-не-де новішає епоха
і місцями стаємо людьми –
додаються звивини потроху...
розуміють слуги-скоморохи,
що земні господарі – це ми,
що не їм і сіяти, і жати,
і заради спокою душі
бур’яни косити на межі...
гинути усім ще ранувато
за несонцесяйного ґаранта,
тричі ухилянта, заодно,
генія дебільного кіно
в ролі узурпатора закону,
полководця п’ятої колони,
що не втік, рятуючи гузно,
циркача політики на дроті
і слугу диявола во плоті,
зрадженої нації отця,
не лоха, любимця ідіотів,
у яких є віра – до кінця
бути за, коли розумні проти.

                ІІ
Не посилять армію бомжі,
а проекти стійкості народу
на землі палаючого сходу
оголяють наші рубежі.
Озвіріли, ласі до ясиру
сучі діти – плем’я сатани,
та опам’ятаються й вони, –
як нема гарантії для миру,
так не буде шансу для війни.
А коли покінчимо з війною,
оберемо владою новою
в офісі, у Раді – на ура
не паяца, юду і кнура,
а національного героя,
волонтера, воїна добра.

                І
Не усіх помилує Феміда,
але є ще місце у гіллі...
і для опи є, і для сусіди
лобне місце на його землі,
і злодії є, і шалапути,
брехуни, і необхідне зло...
та зотліють як сухе зело
яничари, виродки-манкурти,
а майбутнє наше на крило
візьме не Європа, а село...
............................................
якось буде, бо не може бути,
щоб ніколи якось не було.

11/24

                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало
такого, що усяке береже,
і поки не писали що попало,
ішли свої до свого по чуже.

А нині розчинилися у часі
і критики, і зайві пастухи.
Лишаюся на тому перелазі,
де не буває місця для пихи.

Єднаємося у тісні союзи –
зозулі, півні... ну, а на слуху
аматори нечуваної музи
із писками у курячім пуху.

                ІІІ
Літати журавлями за морями
не помагає гусяче перо,
а бавитися римою... між нами
у цьому сенсу – майже на зеро.

Кума у кума списує сюжети
про в’яле листя осені, гаї...
і як гурман такого вінегрету
оцінює меню галіматьї,
і косо поглядає на мої...
.........................................
у дисонансі з вірою поети
озвучують усе, що їм кує
ота зозуля мовою Інету,
аби лунали опуси дуету,
який переінакшує досьє,
коли пасує іншому моє.

11/24

Маю слова - роблю з ними що хочу
Маю діла - не дзвоніть мені серед ночі
Маю нерви - міцні як якірні троси, перетерті
Роблю жертву - коли слухаю ваші бредні

Маю голод - їсти, спати, а пак довго сидіти у бударови.
Маю гордість - приносить біду вона за бідою
Маю юність - лем тіло про це не знає
Маю гідність - це добре, коли є що до чаю.

Маю страхи - не командують мною, але заважають
Маю гріхи - відмолю потім, колись, обіцяю
Маю плани - лиш розходяться вони з ділами
Каравани йдуть далеко, а мене не пускають

Маю гроші - пак раз лем - і вже не маю
Маю ношу - несу її як хрест, до раю
Маю час - споглядаю життя з краю
Маю любов - як малятко її плекаю

Маю біціглі - скочу на них і від чогось тікаю
Маю книжки - тішуся їм, а вже потім читаю
Маю борги - то ви так казали, а я не пам'ятаю
Всі ми лохи - визнайте це, я за вас вболіваю.

Маю роботу - не дає ми спокою і бути в печалі
Маю городи - не гноєні та не копані, знаю!
Маю з усім цим загуру - маю, маю.
Йсе ня держить вертикально - вдихаю та виживаю.

мухи з`їдають залишок болю у скроні
десь понад садом оббріхують долю пси
яблука падають, б`ються об Землю собою
квітка льону розквітла й опала ще до роси

тиша присутня, відсутня і знову присутня
спокій десь ходить поодаль, зминає траву
сонце спекотне завзято розгладжує зморшки
нас роздягає й штовхає в обійми жалю

вітер шепоче молитву про горе та муки
причісує крону старої сливи, дме на пилюку
ти кажеш, що все нормально, тримаєш за руку
але не треба цього, мовчи вже про ту розлуку

2024р.

Не всім удавався обід з Ромшардо́
(це, власне, його псевдонім),
коли цей митець після пляшки "Бордо",
виносив на вулицю дім.

Не свій, а чужий! У найкращих тонах!
Сами́й мельхіор і кришталь!
Численні зразки у безцінних томах!
Суцільний Толстой і Стендаль!

Він стильно вдягався і пари шукав,
як правило, з верств не дурних,
втирався в довіру, а потім зникав
з усім, що зникало у них.

А ще подавав оголошення скрізь
на згідний до настрою кшталт.
Бувало, писав до ґазет: "Озовись
на мій не талан, а талант!

Я, мабуть, уперше й востаннє пишу,
шукаючи щирість, яка б
соратником стала в усім, що вершу,
хоча б на папері й думках.

Нічого, окрім розуміння (це жарт!),
я нé вимагаю собі,
бо маю характер, складний до дівчат,
які то в сльозах, то в журбі.

Отож, принагідно тобі навзаєм
я з радістю враз відповім
на лист і підписане фото твоє,
де ти, і де батьківський дім!.."

А в скромні часи, коли справи не йшли,
чи раптом прокол, чи застій,
він прямо звертавсь: "Здорове́нькі були!
Писатиму жінці прості́й.

Я – сам, при здоровому глузді блондин,
при пам’яті досить тверді́й,
дивлюсь на всі речі тверезо: один,
один я, як є, ще й водій.

Водій без машини, але є права.
А пару шукаю, як я –
середнього зросту, нехай випива,
аби була жінка моя!

Освіта і здібності – теж середняк,
статура, натура і вік,
нехай і за сорок, аби не мертвяк,
я ж поки що ще чоловік!

Ну, тобто, середнє нехай буде все,
щоб жінка – середніх вимо́г!
Та й фота не треба! Під душ – і в басейн!
І буду любити, як бог!.."

Виходило так, що клювали й не ті,
але, в основному, жінки.
Адже Ромшардо́ – то ще той був крутій,
до будь-яких гро́шей в’юнкий.

Знайде, присобачиться, вип’є "сто-ґрам"
і зникне з загальних очей,
по всьо́му лишивши такий тарарам,
аферу з огнем і мечем!

Інсу́льтів, інфа́рктів по декілька в день –
від нього вже стільки було!
Топилося стільки хороших людей –
не вмістить добряче село!

А скільки дівчат розгубило надій,
ще скільки пішло на аборт!
Лише Ромшардо́, цей страшни́й лиходій,
не здохне, візьми його чорт!

Проте, й на старуху проруха бува!
Створив капітал Ромшардо́ –
й рішилася світла його голова
"Узяти на понт закордон".

Йому став потрібен той виклик один,
запрошення, так, на дурняк.
А поки мав гроші на кілька хвилин
покласти у вигідний банк.

І треба ж було, щоб того́ са́ме дня
з далекого міста Віті́м
комп’ютерник, хакер всі грошики зняв
з рахунків у банкові тім.

Отак Ромшардо́ без проблем збанкруті́в,
до то́го ж, і взявши кредит,
а в органах наших багато ротів –
то ж, швидко обпікся бандит.

З вустами солодкими, ніби халва,
зустрів він клієнтку круту.
Насправді ж, вона – міліцейська вдова
і па́сти навчилась братву.

Питала: "Це правда, що Ви – Ромшардо́?
У мене тринадцятий Ви…"
А далі – прийом з айкідо та дзюдо –
на нари, в обійми братви!

Історія ця про "ту-ту в Воркуту"
і "губи, розкатані вряд"
не має кінця, адже гроші ростуть –
і в ко́гось у банку мільярд!

1 квітня 2003 р., Київ

Відкладаєш наші побачення,
Обіцянки твої – в ціну біляшів...
Гонор мій, учергове страчений,
Реінкарнується в рубці на душі.

Слів кохання з тебе не витиснути...
Легше з каменя – “КіндзмараУлі”...
Твоє серце уко́тре вислизнуло,
Сумління в безнадійному загулі...

Поцілунки твоЇ надто стримані,
У каріатид точно тепліші...
Відгородила ти ніжність стінами -
Їх в облогу взяло́ серце грішне.

2010

І. Увертюра

Ти?
Ти?
Ти?
Запити віолончелі.
Немає кого їсти.
Немає кого пити –
сьорбаю наступні ноти…
ретельні допити.

ІІ. Тема

Ау…
Улито…
у…
у нього на пульті чи пюпітрі
листи,
умотивовані листи-партитури –
успішні тури,
мандри ти...,
мандри ти…

ІІІ. Після теми і увертюри

Тихі
тортури
концерту номер три…

з оркестром.

24 листопада 1993 р., Київ

священна геометрія ймовірності
теорія випадкових чисел у вулику джойса чи джобса —
немає сенсу
буття
у якому ти постійно щось чистиш
у якому тебе постійно хтось чистить і обчищає до найглибших контекстів
до останньої нитки нижнього шару
під епідермісом мʼязами — у кістках
колупаючись в твоєму тілі мізках як ганібал лектор
немає сенсу вмикати проектор —
у сипких неозорих пісках
там його ніхто не побачить —
богу і чорту це буде однаково нелегко
зробити

світи тільки там де множаться твої світи
де лунко звучить твій голос —
а найчастіше сміх
грай лише ті ігри в яких є ти
твоя земля твоя трава твій сніг
твої стежки й дороги падіння й лет
все те що має — твою — анатомічну памʼять

але завдання таке не з легких —
усі вершини
відомо ж
— мечі солдат
ти можеш зранити ноги чи вхопивши хвіст якоїсь з комет —
літати
вихоплюючи за вістря найгострішу зброю з темряви небуття
цей вибір існує завжди

тим з ким ти граєшся в ці ігри
не варто знати що битва твоя — ціною в життя
а не просто знамено
не маніфест не ода — а хрип і рик
медитація буде потім за чашкою чаю
і в ту хвилину як тільки помітиш що тебе обчищають тебе помічають
і не дай бог величають —
намивають солять і перчать
прикрашають стрічками
хапай найближчу комету за хвіст —
злітай над мечами
шукай свій власний зміст
всього що відбувається навколо твоєї планети
викидай увесь баласт і в першу чергу
хейт компліменти респекти — намисто з каменів неминуче потягне на дно

ти ж прийшла у цей вимір не за лайками і не за свічками при дорозі у царство мертвих
не за холодними бовванами зі зіницями повними осуду та зневаги
а за смішними яскравими світлячками
за паперовими вітряками
за само-оцінкою і само-повагою
за тим щоб спочатку про-жити а лиш тоді померти

усе що навколо — рандом теорія випадкових чисел
у вулику джойса чи джобса —
немає сенсу
буття
у якому ти постійно щось чистиш
у якому тебе постійно хтось чистить

дівчинко
знімай взуття коли заходиш у священний грааль своєї душі
дихай
смійся
пиши вíрші
кажи на них віршí —
Боже! ти вільна
і не міняй місцями ці слова
ти вільна — поки жива

10.08.24 (с) Тата Рівна

Вертає у минуле
одна щаслива мить,
аби ми не забули,
що час, таки, летить.
І тьохкає серденько...
гадаємо, – коли
раденькі, що... маленькі
ми іноді були?
І нині є ще вибір,
але єдиний раз,
коли четвертий вимір
уже чекає нас.
І може, на погості
пізнаємо оті –
у викривлений простір
польоти і путі,
де на перерві часу,
заради майбуття
вивчає темна маса
теорії буття:
усталені закони
і ветхий Заповіт,
корпускули-фотони
і неосяжний світ...
все на своєму місці:
нулі і одиниці
існують не дарма –
мізерії великій
кінцевої зупинки
у вічності нема.

08.2024

***
А на саміті НАТО готове
воювати, якби... не воли.
Є́ що знову
згадати, – панове,
чи обрали ви те, що могли?

***
А захарова, п’яна «у зюзю»,
дуже хоче води із Дніпра...
по заслузі
в тайожнім союзі
їй на сосні висіти пора.

***
А на орбана діло готове
як на путінського ішака...
хоче знову
доїти корову,
а вона не дає молока.

***
А корея убивцю вітає
і прирівнює ина до пу...
біс їх знає,
хто більше вбиває,
чи недомірок, чи ліліпут.

***
А у Франції на перегони
піднялися не з тої ноги...
безпардонна
гаряча мадонна
набирає живої ваги.

***
А на раші кінчаються зеки,
а в Америці два... віщуни
і маленька
одна небезпека –
в ідіота рулетка війни.

Хронологія
А сьогодні потрапити в НАТО,
як учора... немає коли:
у солдата
війна... і розплата
за науку лакея-ґаранта,
бо рулюють злодії й осли.

07/24

                І
Ще радують зорі у небі
і сонце в ранковій красі
сіяє іконою Феба...
іду по траві у росі
і думаю, – що іще треба
людині? І кожен за себе
подякує, – danke, merci,
thank you... що живі і надії
плекаємо нашій весні
подалі од слуг, маячні,
лукавої влади-повії,
чужої по духу рідні.

                ІІ
Уявою лину за хмари,
де, може, немає юрби
у черзі до раю, аби
уникнути Божої кари.
Ні міфи цієї доби,
ні чари нікому не милі,
у правди обрізані крила,
а люди, як діти малі,
не видять нечистої сили,
не чують, що це москалі;
диявол махає кадилом;
парафія б’ється за їдло...
і я їй подякую? Ні!
Ані за ракетні удари,
ані за атаки нічні...
................................
а літо війни у розгарі,
а цельсії спеки в тіні
і тіні, які уві сні
лякають... нові яничари,
манкурти – ворожі мені.
Нема пастуха у отари.
Тонкою струною гітари
обірвані ночі і дні.

                ІІІ
Немає майбутнього, поки
існує імперія зла
і не гарантується спокій,
якщо на посаду високу
отара захоче козла.
Вона обирає кумира,
а нею гидує упир.
Нема мишоловки і сиру –
придумає інший ясир.
Печалі усім вистачає,
і сумніву... майже, немає,
що крові жадає вампір
і поки Феміда куняє,
у кожній хатині, що скраю,
примарою мариться мир.

07.2024

Я земляків своїх любити радий,
І у чужій, і в рідній стороні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все в лайні.

Кохана земле, сяй у зорепаді,
Всі чорні, жовті, білі - на коні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все - в лайні.

Макрон і Байден, люди всі в Канаді,
Дуда й британці - дружимо в борні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все в лайні.

Хто на дітей не кидав бомб і градів,
А закривав собою в дні страшні,
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все в лайні.

В Залужного - всі щоки у помаді --
Цілують українки чарівні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
У москалів хай буде все в лайні.

Ми славим ЗСУ у цій баладі,
Захисникам - найкращі всі пісні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все в лайні!

11 липня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)

Спекотний літній день, спекотна літня ніч.
В перервах де-не-де танцює літня злива.
Все начебто окей, та літні комарі
З любові до людей романтику накрили...



Дата сьогоднішня

(ілюстрації нема, бо і так гарно)

Спека. Стіни вологі
Від стелі і до підлоги
Пара, пастка, задуха
Мряка по самі вуха.

Слухай, що це за справи?
Я наче фотка для ави
Десь днищі канави
Бажаю влади і слави.

Влада дзвінко регоче
Слава нерви лоскоче
В блозі підроблено почерк
Хист як брудний тамагоче.

Сіла моя батарея
Сили залишили: де я?
Спека, пара, задуха
Втома по самі вуха.

Відчай кинув за грати
Доля кличе пограти
Гатять зневіри гармати
Де надію сховати?

Лати дайте хтось хутко
Пізно. Крінжу маршрутка
Везе у ментальну хворобу
Тут видали сорому робу.

Втеча не допоможе
А може на це воля божа?
Я невпевнена дуже
Тягне образи калюжа.

Фрази рвані і голі
Доля розкидує ролі
Спрага. Спека. Задуха.
Стій. Не бійся. Послухай

Вийди із власного бану
Все інше - по барабану.

                        І
Ідуть одні за одними роки
і плентаються у майбутнє люди,
якого і немає, і не буде
у течії усохлої ріки,
де ми ще доживаємо, таки,
до перемоги і бодай – до суду.
                        ІІ
Наснилося, що нібито, живу
у тому неіснуючому світі,
де, наче, знову є чому радіти
але не уві сні, а наяву.
Повірити у це немає тями.
Малюємо себе. Нема вини,
що нині час маніпулює нами –
раніше дні тягнулися роками,
а нині укорочені й вони.
Щомісяця, щороку, своєчасно
повторюємо пройдене щодня,
і багатьом стає, напевне, ясно,
що наші мрії – повна маячня.
Нема уже надії на майбутнє,
не знаємо, яка йому ціна
і не минає націю мана –
у поведінці логіка відсутня
і досі ще регочимо на кутні,
хоча десятий рік іде війна.

                        ІІІ
Європа запрягається повільно.
Її паралізує «цап-царап»
і хижі пазурі таємних лап.
Америка у величі... не схильна
освоїти комедії етап –
у влади зайва ноша. Шолудиві
готуються підпільно. І не диво,
що гільйотина – їхній ескулап...
........................................................
Поклавши душі і невинне тіло,
не тільки Україна зрозуміла,
що означає ядерний кацап.

05.2024

                І
Не конає ірод моровий.
Чубляться парафіяни віри
у Христа, Аллаха... у кумира,
що волає всує, – Боже мій! –
ради себе, а не ради миру.
Невідомо, хто кого пасе
в офісі корупції... здається,
мафії, не відаючій честі,
панувати – мрія над усе,
може, і до суду... повезе,
може, і до другого пришестя.

                ІІ
І тузи, і биті королі,
і чужого щастя ковалі
до війни... а нині це ніякі,
та уже заслужені воя́ки,
бо не вояки́, а москалі,
що чекають на моїй землі
від царя-іудушки подяки.
Надуває щоки очмана.
Публіка сміятися уміє
з того, що вона і є повія,
і у цьому є її вина.
Окаянні сили не дрімають
і перевзуваються, таки,
поки ще воюють козаки-
ратаї, що землю захищають.

                ІІІ
Отже, куме, ідемо на дно,
ради біса, а не Бога ради
маємо очільника громади,
у якого роги все одно
визирають, як не у кіно,
то на сцені коміка естради.
І на троні досить холуїв,
носіїв чужої режисури...
нахапались братньої культури
і готуємо собі панів...
....................................
отаке... вовки в овечій шкурі
найнялися пасти баранів.

05/24

                        І
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
Часи минули золоті,
але найкращі не забуду.

                        ІІ
Неначе, все – останній раз.
Та вірую у Божу ласку,
ясних небес іконостас...
одіну невидимку-маску
і мрією у давню казку
перенесе мене Пегас,
де ні Олімпу, ні Парнасу,
як це недавно ще було...
сідаю у машину часу
і під синкопи тулумбасу
уявно їду у село.

                        ІІІ
Везу нові поези Музі
і, має бути, не мої
почую мрії, а її
і, може, мов калина в лузі,
ще не зів’яли давні друзі.
Або побачу ту, що знов
іде у маєві обнов
душею юна... але інші –
одна одної красивіші...
і кожна пасія – любов,
якої не було раніше.

05.2024

                ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
аби пророк у кожному воскрес.

                ІІІ
Почують слово убієнні душі
на капищі музейному, у пущі,
на прощі біля лисої гори,
за вікнами урочої пори,
якою обумовлене грядуще,
а далі... погадаємо на гущі,
кого які чекають вечори.

                ІІІ
Малюємо забуті серіали
нового у майбутньому кіні,
і Матенхаузу меморіали,
і петриківські в’язі... по війні,
і на шоломі, і на тлі ракети –
лихі привиддя східної планети,
які лякають західну юрму.
Покажемо у сяєві пітьму,
аби пізнали, як ішли у лету
непізнані оракули, поети
нізащо, хоч і знаємо, чому.

04.2024

***
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.

***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
не забудьте і зверніть увагу,
хто тоді тікатиме в Оман.

***
Поки доживають пустомелі,
вимре популяція совка
і займе посаду єрмака
інша лярва офісу-борделю.

***
Мріємо трудитися у полі
хазяями на своїй землі
і тоді аж мусимо поволі
осмалити голови гнилі.

***
Воздається кожному по вірі,
за яку тримають у сізо,
істина московії в ефірі –
це роздуте владою іпсо.

***
Важко виживати, але тяжче
бачити як у борні ідей
люди не міняються на краще,
поки є диявол між людей.

Колізія
Свиня не хоче, та хропе,
козел бодає і радіє,
що він очолює події,
та є оказія – сліпе,
що доїдає канапе,
колись усе-таки прозріє.

04/24

Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю́ його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Я не людожер –
я продуктивно використовую
ті язики, які брешуть!
Ха-ха! Ха! Ха!!
Можеш обрубати мій так само.
Настане тиша, якої я чекаю.
Мій статус-кво у цій квартирі –
зміниться!
…Твої претензії, немов цигани,
які окупували електричку! –
програ́ють цю війну зі мною!..
Пішла любов,
а з нею всі мої проблеми!
Я оправдовуватися не буду більше.
Зміни свій тон.
Постав на цьому крапку.
Любов це??
Ну так, а ґіц ін параво́з!

29 лютого 1996 р., Київ

І
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Європа грає на роялі,
а в Києві Земля гуде.

ІІ
Дорога кожного – до ями.
тому у деяких людей
макітра ходором іде.
Неошелешені думками,
дорослі є... немає тями,
що неук націю веде
до фінішу вперед ногами,
де сяйво виїдає тьма,
а заодно, само собою,
і мотивацію до бою,
тому її уже нема
там, де панує безголов’я,
а Єрихон, що за стіною,
не чує як гуде сурма.

ІІІ
Лише надія виживає
у цьому світі і тому
добродії ідуть до раю,
а лиходії – у пітьму.
Але видумуємо... Лету.
Харон осмолює човни,
бо є іще живі сини.
Освоюємо ті планети,
де уникаємо тюрми...
....................................
Пророки темної юрми
очолять релігійні секти
і будуть ідоли вендети
обожнюватися людьми,
а далі буде.....................
...........................пієтети
і до, і нині – це не ми,
богема списує сюжети,
а перехвалені поети
про себе видають томи.

04.2024

Кажуть, жарти вже не в моді.
Жарт – не дупа на городі
(не усі його помітять).
Жарт – якщо у дупі віхоть,
або навіть смолоскип,
загорівся і прилип!

18 листопада 2001 р., Київ

На вільну тему вірш?..
Для на́с це не проблема.
Я сів – пишу. Ти – спиш.
Кохання вільна тема.

10 липня 2007 р., Богдани́

Надто куцого за зростом
Має Руля чоловіка.
Та не бідкається зовсім -
Головне, щоб не каліка.

"Камасутра" недолу́го
Па́лить у кутку нервово...
Сексуальну же напругу
Жодним не змалюєш словом.

Ноу-хау по-гуцульськи:
Зріст рівнять стільцю належить,
У процесі має Рулька
За очима хло́па стежить.

І як тільки за орбіти
Компле́кт зі́ньок полеті́в,
Слід стілець ногою бити -
Ось такий контрацептив.

2010

Моя кохана пахне часником
і убиває всі мої мікроби,
я злизую, мов з миски язиком,
з її натертих ніг пітни́й доробок.

Вона солона, ніби океан.
Вона недраяна, як темні ночви.
Її боїться кожен мій фаланґ.
Вона працює кимось деннонощно.

"Пхе", – телевізор каже на таке.
А ми натомлені сільські естети,
чий душ – пісок, не просимо ракет
і силіконових груде́й котлети.

Ми намалюємо свою любов гірку
любистком, м’ятою і полином звичайним.
Сивуха тхне, зраділи огірку
і що нам щонайвищий лайнер?

Бо щастя, бо воно од всіх оском,
бо стрілися голодні хлібороби,
коли кохання пахло часником
і лікувало згадані хвороби.

20 березня 1993 р., Київ

І
Мене не доганяють ні вовки,
ні миші... і телята ще не з’їли,
усупереч, якщо не завдяки
усьому, що розтягує роки
й літа, які вкорочують зоїли,
не розпинаюся на всі боки.

ІІ
Овідії ще є у цьому світі:
інакомовні генії-піїти,
зозулі й півні, сови і сичі,
що тиражують опуси вночі,
аби себе вписати до еліти,
та указати зайвому мені,
яким я бути і не бути маю
якщо за волю дорогого краю
іще не опинився на війні.
Мене, як Архімеда наодинці,
у кожній ситуації щодня
не помічає ні чужа рідня,
ні щирі малороси-українці...
................................................
Іду, не утрачаючи надій,
дорогою своєю до криниці,
аби напитись чистої водиці,
якою захлинеться ворог мій...
і може бути, що в душі моїй
поезією світ мій освятиться.

ІІІ
Можливо, і не довго ще іти,
але не поспішаю під калину,
і думаю, навіки не загину,
коли піду у зоряні світи.
Надію маю – мовою полину
у далину і з тої висоти
за нею буду і... за Україну,

02.2024

                            І
Ріку життя не вичерпає море
і течію не виплеще до дна,
але... її висушує війна,
в якій відомо, хто кого поборе.
Супроти окупації і горя
стає усенародною вона.

                            ІІ
Та байдужіє слугам доля краю.
Трибуну обіймають краснобаї.
За волю, ніби, точаться бої,
а волі то у влади і немає,
аби, допоки мозок усихає,
урізати амбіції свої.

Спічрайтер має поросяче рило,
у офісі усім пора на мило,
величного у рейтингу трясе...
немає опозиції проходу,
а урядовій мафії уродів
умовні одиниці –
                            над усе.

                            ІІІ
Ой, нічого на дзеркало пеняти,
коли з чужої легкої руки
лакеїв тиражують... отакі
свої та наші... іроди-пілати,
які самі себе перемагати
уміють...
             насобачились,
                                    таки.

01.2024