І
Чекає Україна Вашинґтона
і, взявши свої голови до рук,
обдумують заручники закону,
куди подіти неуків наук.
Така ремінісценція у мене
Тарасова... така у дні війни
реакція на нице і зелене,
допоки пощезають барани
і поки Україну розпинає
химерної свободи лютий кат.
Тугий на ум, його електорат
надійно, поступово забуває
історію знедоленого краю...
.....................................
нещасну землю обвиває гад,
доба пасіонаріїв минає,
минуле повертається назад.

                    ІІ
Колись були великі переміни
у небі, у повітрі, на воді
і динозаври вимерли тоді,
так і тепер у полум’ї руїни
щезає з мапи ворог України
на довгу пам’ять по лихій орді –
московії, яка складає ласти...
в агонії – «исчадие кремля».
Стираємо у порох москаля,
але добру не даємо пропасти,
аби нові запаси газу й нафти
у надрах накопичила земля.

                    ІІІ
На те і потепління. Ради Бога,
почуйте не пророка, а слова,
аби не заболіла голова
і не росли ні ратиці, ні роги
у кожного, кому нема дороги
тудою, да глагольствує москва.

Не відаю, у кого майже пусто
у голові, бо я – не Заратустра,
та знаю, що гряде армаґеддон,
тому недорозвинених боюся,
бо це уже лиха біда для людства
і пу, і ин, і сі, і тр..........................................
..................................... пардон,
усі вори в законі і дебіли,
у кого є і долари, і вілли
і тільки зе – зачаєний Нерон.

12.2024

Будь-який з віршів потрапив до вас випадково.
Їх могло б і не бути, бо вирішую я, а не ви.
Поезія – мов кінь. Поет – мов незагублена підкова.
Читач – мов степ ще невитоптаної ковили.

Ви байдужі мені, хоч декого з вас кохаю,
декому навіть читаю обмежену кількість рядків.
Однак, найчастіше в цій атмосфері я чхаю,
аніж розглядаю предмети з-по різних боків.

                    І
Гадаю, що нікого не забув,
але уже ніколи не побачу.
У часі розминулися і... наче,
у просторі блукаємо. Я чув
не раз у тому світі, що минув, –
немає часу і... терпи, козаче.

                    ІІ
Надії наші, мрії і літа
спресовані в одне гаряче літо,
а далі піде осінь золота,
а там зима... нема кого зігріти,
нема кому. Історія проста –
вертаємося до старої ери,
бо та, що є, давно уже не та:
арійцями себе рече орда,
азійці риють бункери-печери,
Європа, як усі місіонери,
повію навертає до Христа.
Історія збиває з пантелику,
еволюціонуючи назад,
та не у рай і не в едемський сад,
а в комунізм... до кам’яного віку
і як то прикро буде чоловіку
узріти первіснообщинний лад.

                    ІІІ
Кінець землі затіяли кацапи,
корейці і китайці заодно,
аби Європу витерти із мапи,
готові до найгіршого давно.
Не буде того, що було раніше,
а інше починається здаля –
вбиває опромінення кремля
усе живе. І це ще не найгірше.
Імперія бикує як теля
і меншає на світло у землян,
а темної матерії все більше.
Але у поті і крові чола
постане Україна на дозорі
і байдуже, яка вона мала
на мапі світу в радості і горі,
показуючи іншу точку зору
на всі події у горнилі зла.

11.2024

                І
Де-не-де новішає епоха
і місцями стаємо людьми –
додаються звивини потроху...
розуміють слуги-скоморохи,
що земні господарі – це ми,
що не їм і сіяти, і жати,
і заради спокою душі
бур’яни косити на межі...
гинути усім ще ранувато
за несонцесяйного ґаранта,
тричі ухилянта, заодно,
генія дебільного кіно
в ролі узурпатора закону,
полководця п’ятої колони,
що не втік, рятуючи гузно,
циркача політики на дроті
і слугу диявола во плоті,
зрадженої нації отця,
не лоха, любимця ідіотів,
у яких є віра – до кінця
бути за, коли розумні проти.

                ІІ
Не посилять армію бомжі,
а проекти стійкості народу
на землі палаючого сходу
оголяють наші рубежі.
Озвіріли, ласі до ясиру
сучі діти – плем’я сатани,
та опам’ятаються й вони, –
як нема гарантії для миру,
так не буде шансу для війни.
А коли покінчимо з війною,
оберемо владою новою
в офісі, у Раді – на ура
не паяца, юду і кнура,
а національного героя,
волонтера, воїна добра.

                І
Не усіх помилує Феміда,
але є ще місце у гіллі...
і для опи є, і для сусіди
лобне місце на його землі,
і злодії є, і шалапути,
брехуни, і необхідне зло...
та зотліють як сухе зело
яничари, виродки-манкурти,
а майбутнє наше на крило
візьме не Європа, а село...
............................................
якось буде, бо не може бути,
щоб ніколи якось не було.

11/24

                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало
такого, що усяке береже,
і поки не писали що попало,
ішли свої до свого по чуже.

А нині розчинилися у часі
і критики, і зайві пастухи.
Лишаюся на тому перелазі,
де не буває місця для пихи.

Єднаємося у тісні союзи –
зозулі, півні... ну, а на слуху
аматори нечуваної музи
із писками у курячім пуху.

                ІІІ
Літати журавлями за морями
не помагає гусяче перо,
а бавитися римою... між нами
у цьому сенсу – майже на зеро.

Кума у кума списує сюжети
про в’яле листя осені, гаї...
і як гурман такого вінегрету
оцінює меню галіматьї,
і косо поглядає на мої...
.........................................
у дисонансі з вірою поети
озвучують усе, що їм кує
ота зозуля мовою Інету,
аби лунали опуси дуету,
який переінакшує досьє,
коли пасує іншому моє.

11/24

Маю слова - роблю з ними що хочу
Маю діла - не дзвоніть мені серед ночі
Маю нерви - міцні як якірні троси, перетерті
Роблю жертву - коли слухаю ваші бредні

Маю голод - їсти, спати, а пак довго сидіти у бударови.
Маю гордість - приносить біду вона за бідою
Маю юність - лем тіло про це не знає
Маю гідність - це добре, коли є що до чаю.

Маю страхи - не командують мною, але заважають
Маю гріхи - відмолю потім, колись, обіцяю
Маю плани - лиш розходяться вони з ділами
Каравани йдуть далеко, а мене не пускають

Маю гроші - пак раз лем - і вже не маю
Маю ношу - несу її як хрест, до раю
Маю час - споглядаю життя з краю
Маю любов - як малятко її плекаю

Маю біціглі - скочу на них і від чогось тікаю
Маю книжки - тішуся їм, а вже потім читаю
Маю борги - то ви так казали, а я не пам'ятаю
Всі ми лохи - визнайте це, я за вас вболіваю.

Маю роботу - не дає ми спокою і бути в печалі
Маю городи - не гноєні та не копані, знаю!
Маю з усім цим загуру - маю, маю.
Йсе ня держить вертикально - вдихаю та виживаю.

мухи з`їдають залишок болю у скроні
десь понад садом оббріхують долю пси
яблука падають, б`ються об Землю собою
квітка льону розквітла й опала ще до роси

тиша присутня, відсутня і знову присутня
спокій десь ходить поодаль, зминає траву
сонце спекотне завзято розгладжує зморшки
нас роздягає й штовхає в обійми жалю

вітер шепоче молитву про горе та муки
причісує крону старої сливи, дме на пилюку
ти кажеш, що все нормально, тримаєш за руку
але не треба цього, мовчи вже про ту розлуку

2024р.

Не всім удавався обід з Ромшардо́
(це, власне, його псевдонім),
коли цей митець після пляшки "Бордо",
виносив на вулицю дім.

Не свій, а чужий! У найкращих тонах!
Сами́й мельхіор і кришталь!
Численні зразки у безцінних томах!
Суцільний Толстой і Стендаль!

Він стильно вдягався і пари шукав,
як правило, з верств не дурних,
втирався в довіру, а потім зникав
з усім, що зникало у них.

А ще подавав оголошення скрізь
на згідний до настрою кшталт.
Бувало, писав до ґазет: "Озовись
на мій не талан, а талант!

Я, мабуть, уперше й востаннє пишу,
шукаючи щирість, яка б
соратником стала в усім, що вершу,
хоча б на папері й думках.

Нічого, окрім розуміння (це жарт!),
я нé вимагаю собі,
бо маю характер, складний до дівчат,
які то в сльозах, то в журбі.

Отож, принагідно тобі навзаєм
я з радістю враз відповім
на лист і підписане фото твоє,
де ти, і де батьківський дім!.."

А в скромні часи, коли справи не йшли,
чи раптом прокол, чи застій,
він прямо звертавсь: "Здорове́нькі були!
Писатиму жінці прості́й.

Я – сам, при здоровому глузді блондин,
при пам’яті досить тверді́й,
дивлюсь на всі речі тверезо: один,
один я, як є, ще й водій.

Водій без машини, але є права.
А пару шукаю, як я –
середнього зросту, нехай випива,
аби була жінка моя!

Освіта і здібності – теж середняк,
статура, натура і вік,
нехай і за сорок, аби не мертвяк,
я ж поки що ще чоловік!

Ну, тобто, середнє нехай буде все,
щоб жінка – середніх вимо́г!
Та й фота не треба! Під душ – і в басейн!
І буду любити, як бог!.."

Виходило так, що клювали й не ті,
але, в основному, жінки.
Адже Ромшардо́ – то ще той був крутій,
до будь-яких гро́шей в’юнкий.

Знайде, присобачиться, вип’є "сто-ґрам"
і зникне з загальних очей,
по всьо́му лишивши такий тарарам,
аферу з огнем і мечем!

Інсу́льтів, інфа́рктів по декілька в день –
від нього вже стільки було!
Топилося стільки хороших людей –
не вмістить добряче село!

А скільки дівчат розгубило надій,
ще скільки пішло на аборт!
Лише Ромшардо́, цей страшни́й лиходій,
не здохне, візьми його чорт!

Проте, й на старуху проруха бува!
Створив капітал Ромшардо́ –
й рішилася світла його голова
"Узяти на понт закордон".

Йому став потрібен той виклик один,
запрошення, так, на дурняк.
А поки мав гроші на кілька хвилин
покласти у вигідний банк.

І треба ж було, щоб того́ са́ме дня
з далекого міста Віті́м
комп’ютерник, хакер всі грошики зняв
з рахунків у банкові тім.

Отак Ромшардо́ без проблем збанкруті́в,
до то́го ж, і взявши кредит,
а в органах наших багато ротів –
то ж, швидко обпікся бандит.

З вустами солодкими, ніби халва,
зустрів він клієнтку круту.
Насправді ж, вона – міліцейська вдова
і па́сти навчилась братву.

Питала: "Це правда, що Ви – Ромшардо́?
У мене тринадцятий Ви…"
А далі – прийом з айкідо та дзюдо –
на нари, в обійми братви!

Історія ця про "ту-ту в Воркуту"
і "губи, розкатані вряд"
не має кінця, адже гроші ростуть –
і в ко́гось у банку мільярд!

1 квітня 2003 р., Київ

Відкладаєш наші побачення,
Обіцянки твої – в ціну біляшів...
Гонор мій, учергове страчений,
Реінкарнується в рубці на душі.

Слів кохання з тебе не витиснути...
Легше з каменя – “КіндзмараУлі”...
Твоє серце уко́тре вислизнуло,
Сумління в безнадійному загулі...

Поцілунки твоЇ надто стримані,
У каріатид точно тепліші...
Відгородила ти ніжність стінами -
Їх в облогу взяло́ серце грішне.

2010

І. Увертюра

Ти?
Ти?
Ти?
Запити віолончелі.
Немає кого їсти.
Немає кого пити –
сьорбаю наступні ноти…
ретельні допити.

ІІ. Тема

Ау…
Улито…
у…
у нього на пульті чи пюпітрі
листи,
умотивовані листи-партитури –
успішні тури,
мандри ти...,
мандри ти…

ІІІ. Після теми і увертюри

Тихі
тортури
концерту номер три…

з оркестром.

24 листопада 1993 р., Київ

священна геометрія ймовірності
теорія випадкових чисел у вулику джойса чи джобса —
немає сенсу
буття
у якому ти постійно щось чистиш
у якому тебе постійно хтось чистить і обчищає до найглибших контекстів
до останньої нитки нижнього шару
під епідермісом мʼязами — у кістках
колупаючись в твоєму тілі мізках як ганібал лектор
немає сенсу вмикати проектор —
у сипких неозорих пісках
там його ніхто не побачить —
богу і чорту це буде однаково нелегко
зробити

світи тільки там де множаться твої світи
де лунко звучить твій голос —
а найчастіше сміх
грай лише ті ігри в яких є ти
твоя земля твоя трава твій сніг
твої стежки й дороги падіння й лет
все те що має — твою — анатомічну памʼять

але завдання таке не з легких —
усі вершини
відомо ж
— мечі солдат
ти можеш зранити ноги чи вхопивши хвіст якоїсь з комет —
літати
вихоплюючи за вістря найгострішу зброю з темряви небуття
цей вибір існує завжди

тим з ким ти граєшся в ці ігри
не варто знати що битва твоя — ціною в життя
а не просто знамено
не маніфест не ода — а хрип і рик
медитація буде потім за чашкою чаю
і в ту хвилину як тільки помітиш що тебе обчищають тебе помічають
і не дай бог величають —
намивають солять і перчать
прикрашають стрічками
хапай найближчу комету за хвіст —
злітай над мечами
шукай свій власний зміст
всього що відбувається навколо твоєї планети
викидай увесь баласт і в першу чергу
хейт компліменти респекти — намисто з каменів неминуче потягне на дно

ти ж прийшла у цей вимір не за лайками і не за свічками при дорозі у царство мертвих
не за холодними бовванами зі зіницями повними осуду та зневаги
а за смішними яскравими світлячками
за паперовими вітряками
за само-оцінкою і само-повагою
за тим щоб спочатку про-жити а лиш тоді померти

усе що навколо — рандом теорія випадкових чисел
у вулику джойса чи джобса —
немає сенсу
буття
у якому ти постійно щось чистиш
у якому тебе постійно хтось чистить

дівчинко
знімай взуття коли заходиш у священний грааль своєї душі
дихай
смійся
пиши вíрші
кажи на них віршí —
Боже! ти вільна
і не міняй місцями ці слова
ти вільна — поки жива

10.08.24 (с) Тата Рівна

Вертає у минуле
одна щаслива мить,
аби ми не забули,
що час, таки, летить.
І тьохкає серденько...
гадаємо, – коли
раденькі, що... маленькі
ми іноді були?
І нині є ще вибір,
але єдиний раз,
коли четвертий вимір
уже чекає нас.
І може, на погості
пізнаємо оті –
у викривлений простір
польоти і путі,
де на перерві часу,
заради майбуття
вивчає темна маса
теорії буття:
усталені закони
і ветхий Заповіт,
корпускули-фотони
і неосяжний світ...
все на своєму місці:
нулі і одиниці
існують не дарма –
мізерії великій
кінцевої зупинки
у вічності нема.

08.2024

***
А на саміті НАТО готове
воювати, якби... не воли.
Є́ що знову
згадати, – панове,
чи обрали ви те, що могли?

***
А захарова, п’яна «у зюзю»,
дуже хоче води із Дніпра...
по заслузі
в тайожнім союзі
їй на сосні висіти пора.

***
А на орбана діло готове
як на путінського ішака...
хоче знову
доїти корову,
а вона не дає молока.

***
А корея убивцю вітає
і прирівнює ина до пу...
біс їх знає,
хто більше вбиває,
чи недомірок, чи ліліпут.

***
А у Франції на перегони
піднялися не з тої ноги...
безпардонна
гаряча мадонна
набирає живої ваги.

***
А на раші кінчаються зеки,
а в Америці два... віщуни
і маленька
одна небезпека –
в ідіота рулетка війни.

Хронологія
А сьогодні потрапити в НАТО,
як учора... немає коли:
у солдата
війна... і розплата
за науку лакея-ґаранта,
бо рулюють злодії й осли.

07/24

                І
Ще радують зорі у небі
і сонце в ранковій красі
сіяє іконою Феба...
іду по траві у росі
і думаю, – що іще треба
людині? І кожен за себе
подякує, – danke, merci,
thank you... що живі і надії
плекаємо нашій весні
подалі од слуг, маячні,
лукавої влади-повії,
чужої по духу рідні.

                ІІ
Уявою лину за хмари,
де, може, немає юрби
у черзі до раю, аби
уникнути Божої кари.
Ні міфи цієї доби,
ні чари нікому не милі,
у правди обрізані крила,
а люди, як діти малі,
не видять нечистої сили,
не чують, що це москалі;
диявол махає кадилом;
парафія б’ється за їдло...
і я їй подякую? Ні!
Ані за ракетні удари,
ані за атаки нічні...
................................
а літо війни у розгарі,
а цельсії спеки в тіні
і тіні, які уві сні
лякають... нові яничари,
манкурти – ворожі мені.
Нема пастуха у отари.
Тонкою струною гітари
обірвані ночі і дні.

                ІІІ
Немає майбутнього, поки
існує імперія зла
і не гарантується спокій,
якщо на посаду високу
отара захоче козла.
Вона обирає кумира,
а нею гидує упир.
Нема мишоловки і сиру –
придумає інший ясир.
Печалі усім вистачає,
і сумніву... майже, немає,
що крові жадає вампір
і поки Феміда куняє,
у кожній хатині, що скраю,
примарою мариться мир.

07.2024

Я земляків своїх любити радий,
І у чужій, і в рідній стороні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все в лайні.

Кохана земле, сяй у зорепаді,
Всі чорні, жовті, білі - на коні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все - в лайні.

Макрон і Байден, люди всі в Канаді,
Дуда й британці - дружимо в борні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все в лайні.

Хто на дітей не кидав бомб і градів,
А закривав собою в дні страшні,
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все в лайні.

В Залужного - всі щоки у помаді --
Цілують українки чарівні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
У москалів хай буде все в лайні.

Ми славим ЗСУ у цій баладі,
Захисникам - найкращі всі пісні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все в лайні!

11 липня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)

Спекотний літній день, спекотна літня ніч.
В перервах де-не-де танцює літня злива.
Все начебто окей, та літні комарі
З любові до людей романтику накрили...



Дата сьогоднішня

(ілюстрації нема, бо і так гарно)

Спека. Стіни вологі
Від стелі і до підлоги
Пара, пастка, задуха
Мряка по самі вуха.

Слухай, що це за справи?
Я наче фотка для ави
Десь днищі канави
Бажаю влади і слави.

Влада дзвінко регоче
Слава нерви лоскоче
В блозі підроблено почерк
Хист як брудний тамагоче.

Сіла моя батарея
Сили залишили: де я?
Спека, пара, задуха
Втома по самі вуха.

Відчай кинув за грати
Доля кличе пограти
Гатять зневіри гармати
Де надію сховати?

Лати дайте хтось хутко
Пізно. Крінжу маршрутка
Везе у ментальну хворобу
Тут видали сорому робу.

Втеча не допоможе
А може на це воля божа?
Я невпевнена дуже
Тягне образи калюжа.

Фрази рвані і голі
Доля розкидує ролі
Спрага. Спека. Задуха.
Стій. Не бійся. Послухай

Вийди із власного бану
Все інше - по барабану.

                        І
Ідуть одні за одними роки
і плентаються у майбутнє люди,
якого і немає, і не буде
у течії усохлої ріки,
де ми ще доживаємо, таки,
до перемоги і бодай – до суду.
                        ІІ
Наснилося, що нібито, живу
у тому неіснуючому світі,
де, наче, знову є чому радіти
але не уві сні, а наяву.
Повірити у це немає тями.
Малюємо себе. Нема вини,
що нині час маніпулює нами –
раніше дні тягнулися роками,
а нині укорочені й вони.
Щомісяця, щороку, своєчасно
повторюємо пройдене щодня,
і багатьом стає, напевне, ясно,
що наші мрії – повна маячня.
Нема уже надії на майбутнє,
не знаємо, яка йому ціна
і не минає націю мана –
у поведінці логіка відсутня
і досі ще регочимо на кутні,
хоча десятий рік іде війна.

                        ІІІ
Європа запрягається повільно.
Її паралізує «цап-царап»
і хижі пазурі таємних лап.
Америка у величі... не схильна
освоїти комедії етап –
у влади зайва ноша. Шолудиві
готуються підпільно. І не диво,
що гільйотина – їхній ескулап...
........................................................
Поклавши душі і невинне тіло,
не тільки Україна зрозуміла,
що означає ядерний кацап.

05.2024

                І
Не конає ірод моровий.
Чубляться парафіяни віри
у Христа, Аллаха... у кумира,
що волає всує, – Боже мій! –
ради себе, а не ради миру.
Невідомо, хто кого пасе
в офісі корупції... здається,
мафії, не відаючій честі,
панувати – мрія над усе,
може, і до суду... повезе,
може, і до другого пришестя.

                ІІ
І тузи, і биті королі,
і чужого щастя ковалі
до війни... а нині це ніякі,
та уже заслужені воя́ки,
бо не вояки́, а москалі,
що чекають на моїй землі
від царя-іудушки подяки.
Надуває щоки очмана.
Публіка сміятися уміє
з того, що вона і є повія,
і у цьому є її вина.
Окаянні сили не дрімають
і перевзуваються, таки,
поки ще воюють козаки-
ратаї, що землю захищають.

                ІІІ
Отже, куме, ідемо на дно,
ради біса, а не Бога ради
маємо очільника громади,
у якого роги все одно
визирають, як не у кіно,
то на сцені коміка естради.
І на троні досить холуїв,
носіїв чужої режисури...
нахапались братньої культури
і готуємо собі панів...
....................................
отаке... вовки в овечій шкурі
найнялися пасти баранів.

05/24

                        І
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
Часи минули золоті,
але найкращі не забуду.

                        ІІ
Неначе, все – останній раз.
Та вірую у Божу ласку,
ясних небес іконостас...
одіну невидимку-маску
і мрією у давню казку
перенесе мене Пегас,
де ні Олімпу, ні Парнасу,
як це недавно ще було...
сідаю у машину часу
і під синкопи тулумбасу
уявно їду у село.

                        ІІІ
Везу нові поези Музі
і, має бути, не мої
почую мрії, а її
і, може, мов калина в лузі,
ще не зів’яли давні друзі.
Або побачу ту, що знов
іде у маєві обнов
душею юна... але інші –
одна одної красивіші...
і кожна пасія – любов,
якої не було раніше.

05.2024

                ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
аби пророк у кожному воскрес.

                ІІІ
Почують слово убієнні душі
на капищі музейному, у пущі,
на прощі біля лисої гори,
за вікнами урочої пори,
якою обумовлене грядуще,
а далі... погадаємо на гущі,
кого які чекають вечори.

                ІІІ
Малюємо забуті серіали
нового у майбутньому кіні,
і Матенхаузу меморіали,
і петриківські в’язі... по війні,
і на шоломі, і на тлі ракети –
лихі привиддя східної планети,
які лякають західну юрму.
Покажемо у сяєві пітьму,
аби пізнали, як ішли у лету
непізнані оракули, поети
нізащо, хоч і знаємо, чому.

04.2024

***
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.

***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
не забудьте і зверніть увагу,
хто тоді тікатиме в Оман.

***
Поки доживають пустомелі,
вимре популяція совка
і займе посаду єрмака
інша лярва офісу-борделю.

***
Мріємо трудитися у полі
хазяями на своїй землі
і тоді аж мусимо поволі
осмалити голови гнилі.

***
Воздається кожному по вірі,
за яку тримають у сізо,
істина московії в ефірі –
це роздуте владою іпсо.

***
Важко виживати, але тяжче
бачити як у борні ідей
люди не міняються на краще,
поки є диявол між людей.

Колізія
Свиня не хоче, та хропе,
козел бодає і радіє,
що він очолює події,
та є оказія – сліпе,
що доїдає канапе,
колись усе-таки прозріє.

04/24

Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю́ його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Я не людожер –
я продуктивно використовую
ті язики, які брешуть!
Ха-ха! Ха! Ха!!
Можеш обрубати мій так само.
Настане тиша, якої я чекаю.
Мій статус-кво у цій квартирі –
зміниться!
…Твої претензії, немов цигани,
які окупували електричку! –
програ́ють цю війну зі мною!..
Пішла любов,
а з нею всі мої проблеми!
Я оправдовуватися не буду більше.
Зміни свій тон.
Постав на цьому крапку.
Любов це??
Ну так, а ґіц ін параво́з!

29 лютого 1996 р., Київ

І
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Європа грає на роялі,
а в Києві Земля гуде.

ІІ
Дорога кожного – до ями.
тому у деяких людей
макітра ходором іде.
Неошелешені думками,
дорослі є... немає тями,
що неук націю веде
до фінішу вперед ногами,
де сяйво виїдає тьма,
а заодно, само собою,
і мотивацію до бою,
тому її уже нема
там, де панує безголов’я,
а Єрихон, що за стіною,
не чує як гуде сурма.

ІІІ
Лише надія виживає
у цьому світі і тому
добродії ідуть до раю,
а лиходії – у пітьму.
Але видумуємо... Лету.
Харон осмолює човни,
бо є іще живі сини.
Освоюємо ті планети,
де уникаємо тюрми...
....................................
Пророки темної юрми
очолять релігійні секти
і будуть ідоли вендети
обожнюватися людьми,
а далі буде.....................
...........................пієтети
і до, і нині – це не ми,
богема списує сюжети,
а перехвалені поети
про себе видають томи.

04.2024

Кажуть, жарти вже не в моді.
Жарт – не дупа на городі
(не усі його помітять).
Жарт – якщо у дупі віхоть,
або навіть смолоскип,
загорівся і прилип!

18 листопада 2001 р., Київ

На вільну тему вірш?..
Для на́с це не проблема.
Я сів – пишу. Ти – спиш.
Кохання вільна тема.

10 липня 2007 р., Богдани́

Надто куцого за зростом
Має Руля чоловіка.
Та не бідкається зовсім -
Головне, щоб не каліка.

"Камасутра" недолу́го
Па́лить у кутку нервово...
Сексуальну же напругу
Жодним не змалюєш словом.

Ноу-хау по-гуцульськи:
Зріст рівнять стільцю належить,
У процесі має Рулька
За очима хло́па стежить.

І як тільки за орбіти
Компле́кт зі́ньок полеті́в,
Слід стілець ногою бити -
Ось такий контрацептив.

2010

Моя кохана пахне часником
і убиває всі мої мікроби,
я злизую, мов з миски язиком,
з її натертих ніг пітни́й доробок.

Вона солона, ніби океан.
Вона недраяна, як темні ночви.
Її боїться кожен мій фаланґ.
Вона працює кимось деннонощно.

"Пхе", – телевізор каже на таке.
А ми натомлені сільські естети,
чий душ – пісок, не просимо ракет
і силіконових груде́й котлети.

Ми намалюємо свою любов гірку
любистком, м’ятою і полином звичайним.
Сивуха тхне, зраділи огірку
і що нам щонайвищий лайнер?

Бо щастя, бо воно од всіх оском,
бо стрілися голодні хлібороби,
коли кохання пахло часником
і лікувало згадані хвороби.

20 березня 1993 р., Київ

І
Мене не доганяють ні вовки,
ні миші... і телята ще не з’їли,
усупереч, якщо не завдяки
усьому, що розтягує роки
й літа, які вкорочують зоїли,
не розпинаюся на всі боки.

ІІ
Овідії ще є у цьому світі:
інакомовні генії-піїти,
зозулі й півні, сови і сичі,
що тиражують опуси вночі,
аби себе вписати до еліти,
та указати зайвому мені,
яким я бути і не бути маю
якщо за волю дорогого краю
іще не опинився на війні.
Мене, як Архімеда наодинці,
у кожній ситуації щодня
не помічає ні чужа рідня,
ні щирі малороси-українці...
................................................
Іду, не утрачаючи надій,
дорогою своєю до криниці,
аби напитись чистої водиці,
якою захлинеться ворог мій...
і може бути, що в душі моїй
поезією світ мій освятиться.

ІІІ
Можливо, і не довго ще іти,
але не поспішаю під калину,
і думаю, навіки не загину,
коли піду у зоряні світи.
Надію маю – мовою полину
у далину і з тої висоти
за нею буду і... за Україну,

02.2024

                            І
Ріку життя не вичерпає море
і течію не виплеще до дна,
але... її висушує війна,
в якій відомо, хто кого поборе.
Супроти окупації і горя
стає усенародною вона.

                            ІІ
Та байдужіє слугам доля краю.
Трибуну обіймають краснобаї.
За волю, ніби, точаться бої,
а волі то у влади і немає,
аби, допоки мозок усихає,
урізати амбіції свої.

Спічрайтер має поросяче рило,
у офісі усім пора на мило,
величного у рейтингу трясе...
немає опозиції проходу,
а урядовій мафії уродів
умовні одиниці –
                            над усе.

                            ІІІ
Ой, нічого на дзеркало пеняти,
коли з чужої легкої руки
лакеїв тиражують... отакі
свої та наші... іроди-пілати,
які самі себе перемагати
уміють...
             насобачились,
                                    таки.

01.2024

Іронічне

Не перша в рахунку, аж третя вже спроба
Відкритися вкотре на повний свій зріст.
Дерева, будинки, стежиночки, міст
Засипати снігом з’явилось нагода.
Нарешті надіслана Всесвітом згода,
Щоб білою-білою стала природа.

В білявого красеня стільки роботи.
Оце так азарт – незрівнянний рекорд.
Галявина вже невпізнанна та порт.
Накручує, збільшує він обороти.
Уже й хуртовині відкрились ворота.
Неначе якась животворча істота.

Стихія безмежна в шаленому русі.
Немає у гаммі завершення нот.
Відчутно мороз досягає висот,
Бо сніжну красу зберігати він мусить.
З надмірною пристрастю має спокусу
Комусь підморозити руки та вуса.

Тепліше вдягайтесь. «А де ж рукавиці?»-
Зітхнув перехожий – в кишені нема.
Подумав: оце так нарешті зима!
(Йому, моряку, не звикати – дрібниці).
…Напевне, як завжди, лежать на полиці.
А може вдягла їх улюблена киця?

***
…Продовжує сніжну ходý завірюха.
Тож комір піднявши, врятуєте вуха.

08.01 – 14.01.2024

                        І
Що було на віку до війни,
уявляю як неопалиму
у тумані за хмарою диму
купину у краю, де чини
та ворожі і сучі сини
вже ніколи не будуть своїми.

                        ІІ
А свої... не байдужі мені –
ще учора було їх багацько
і сьогодні... усі на війні.
А кощії... опудала бацьки,
арахамії біля свині
хай горять у своєму вогні...
...................................
і Гаага... прозріє зненацька,
і куми... на арені кіна
і на сцені зеленої муті
та лакеї паяца, по суті,
для яких не існує війна,
опиняються біля лайна,
що воює за рейтинги дуті.

                        ІІІ
І ніякі... по духу чужі:
бісота, голомоза сволота,
псевдо-слуги і лжепатріоти,
людоїди на нашій межі,
але корисні їм ідіоти
перевіються... як міражі.

01.2024

Їхали ми, їхали і от,
нібито, доїхали до краю,
де усіх чекає поворот,
може, не у пекло, а до раю.

Видно, що інерція така
у карети ситої Європи –
явно запізнилась і швидка,
і пожежна... риємо окопи.

Амнезія пам’яті вгорі
стимулює все несамовите,
самозвані люті упирі
чавкають угноєне корито.

Ну, а наше шапіто веде,
нібито, подалі... до кордону,
та у небі меншає озону
і палає небо де-не-де,
і немає схованки ніде
по дорозі до армагеддону.

01/24

у ранах і гематомах — час звузився до хвилин
тривога відміна удома не вдома — твої?
в окопах чи в покривалі блискучому наче лати
ми знову воюєм
Боже —
ми вмієм в ці ігри грати
своєї чужої волі навʼязані схеми патерни
ми
сука
кіногерої примати і діти Праматері

дзвіночки дитячих голівоньок тремтять ніби тнуть мелодію
і кача пливе понад вічністю
над кожним Сашком та Володьою
Сірожкою Анькою — нашими
голодними та холодними
колишніми одноклашками
смішними колись і модними
над рідними над нерідними — старими чи зовсім ніжними
це
Боже
погана історія —
нам
Боже
давно не смішно вже

навіщо ти катакомбами
крізь море крові та пороху
ведеш нас до свого берега
або до нового мороку
до чого ведеш?
признаєшся?
вкладаєш детальки в пазики?
доводиш?
виводиш?
граєшся? —
складаєш якісь там пазлики

ми — дивний народ в оточенні
зневірені знеохочені
у темних водах історії оплутані та обточені
усе хазяйнуєм клопочемось —
усе бʼємось як заведені
сусіди ж облизують збочено
немовби намазано медом їм

сусіди навколо — зрадники
а — наші двори —
бойовища
вже третя війна вигарцьовує —
комусь —
видовища —
а нам — підземелля сховища непевні часи та згарища
навчилися бути у пеклі й гасити пожарища
і все безкінечно боремось з ріднею фальшивою й дикою
столикою бездуховною двоязикою

так тяжко ходити в темряві
у мороку невідомості
де свічкою править тонесенька нитка свідомості
горить і тікає в безвісти
ледь жевріє тихо міниться
століттями ми виживаємо —
коли це нарешті зміниться

чи на світовім полóтнищі
в твоїм казані бездонному
народ наш дарами жертовними
священною гекатомбою
щоразу тобі приноситься
кладеться офірою щедрою
а світ закриває очі та
виспівує нашого «Щедрика»

і ти приймаєш —
Божечко —
і ти всім киваєш —
божечки
і мило їм усміхаєшся
прислужникам-сороконожечкам
береш наші діти вбитими
береш наші землі вмитими
священною кровʼю нашою
слізьми матерів підлитими

ще скільки триватиме
Божечко
ця дивна любов з гематомами
коли наш нарід приноситимуть
у жертву тобі гекатомбами
до ста вівтарів — ще трошечки —
міста наші й села димляться

куди твої янголи
Божечко
Юрко та Михасик дивляться?

зроби вже нарешті паузу
на років хоча б що триста
дай нам прорости і вирости
і трон свій посісти —

щокожній ясній родинонці
у домі своєму чистому
дай смертю своєю скінчитися
і знов прорости та вирости

у ранах страхах прокльонах —
час звузився до хвилин

ти хочеш щоб з українців
лишився лиш ти один?

(С) Тата Рівна / Tata Rivna, 2023

Дивлюся на двір я,
Та й думку гадаю,
Чому не ведмідь я,
Чом спать не лягаю?

Зайшов би чудово
У тихий барліг,
І в сплячку зимову
Надовго б заліг.

Об ожеледь кляту
Я б не спотикавсь,
Я сну мав би свято
І лапу смоктав.

Мене б сповивали
Блаженство і лінь
Аж поки б настала
Весняна теплінь.

Я руки і ноги
Тоді б не ламав,
А вийшов з барлогу
Й до кралі помчав.

Ревів би од щастя
І радість ковтав.
Зимових напастей
Довіку б не знав.

...Іду, як піддатий,
На горе й біду,
Ні дати, ні взяти -
Ведмідь на льоду.
---------------------------------------------------------------------
*Оскільки пісня, яку наслідував, написана в ХІХ сторіччі, вважав за доцільне вживати дієслівні рими, щоб витримати стиль).

2 грудня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)

***
Чого лише не чуємо у Gugli
із того, що буває на війні,
коли там опиняються безуглі
гієни на всю голову дурні.

***
Де є ще русофіли, там усяке
на будь-яку усячину клює.
На що уже не жадібні поляки,
а й ті нічийне мають за своє.

***
Обрізані нарциси і паяци
у ролі шолудивого кота
нічого і нікого не бояться
ні ока Бога, ні Його суда.

***
Приміряє бестія корону
цезаря у хакі... для пихи.
Свита пхає чучело до трону, –
хай воно спокутує гріхи.

***
Стратеги мають тактику, девізи
і кредо доленосної судьби,
що видає у владу вічну візу
на радощі всеїдної юрби.

***
Негадане або неждане –
боки одного... false @ true...
одне – неначе, сіль на рану,
а інше застує добру.

Завіса
Не заримуєш ямби і хореї,
метафори й епітети одні
й ті самі, як уміють корифеї,
а долю не об’їдеш на коні
у час суворий і у темні дні,
хоча й хороші наміри у неї
до перемоги правди на війні.

11/23

ІНе помагає дарована воля
вичавити із людини совка,
а успадкована нею недоля,
як одинокого воїна в полі,
для усієї країни тяжка.

ІІВ нашій історії діють заброди,
ниці лакеї, а нині чини,
що досягли апогею війни,
і перепродують нашу свободу,
асимільовані в надра народу
блазні зі сцени і сучі сини.

Доїть країну еліта мутанта,
кредо якої, – j'aime cela vie!
Мішана раса чужої крові,
бевзі, які обожають ґаранта,
ще не отримали від окупанта
щойно ракетою по голові.

ІІІЕру людей захищають герої
ті, що воюють супроти яси
і виростають з води і роси,
а перелякану касту ізгоїв
юзер Оману уже удостоїв
манною неба, що виїли пси.

11.2023

Крила - це, в принципі, марна річ,
як, скажімо, характеру зайва риса:
скажіть, як спати з ними всю ніч,
а потім удень протирати крісло?
Що ними корисного зробити можна:
потиснути чиюсь потрібну руку,
порахувати купюру геть кожну,
комусь підправити ніжно перуку?
Крила мають присмак астрального -
щось таке надзвичайне, найвище…
А що ними можна - конкретно, реально?
Літати хіба…
Так навіщо?

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

ІДивує зоологія еліти
в політиці, поетиці, борні...
переживають іноді піїти,
що деякі вокабули гучні
у мові мають зайві голосні.
Аматори і (в)умні ерудити
обурені наукою освіти,
яка їм «заважа писать» пісні.

ІІОй, пишуть люди, коливають тишу,
кімвалять білий шум у голові
у читача, якого мода тішить,
але, напевне, авгури праві –
як на базарі чують, так і пишуть,
аби було дохідливо... усім...
навіщо та літературна мова
і правила граматики? Своїм
налізе... і на голову здорову –
усі щасливі... є оцінка сім,
аби лише почули їхні ямби
сонету та епітети нудні –
і цим усім пишаються одні,
а інші посилають дифірамби.

ІІІБогема коронованих еліт
видумує такі неологізми,
що в’януть вуха...
......................радує сучліт*
осанною, – ура соцреалізму!
Але міняти гасло ще не пізно,
якщо себе почує неофіт.

10/23

ІЛітаю в уяві додому
або відтіля уві сні –
у серці тамую утому,
душа ще у тілі... такому
не затишно нині мені,
та рано стелити солому.

ІІЄ надія, що не упаду
до фіналу бурі світової,
поки упокоїмо ізгоя
і його конаючу орду.
Нагадаю хрещеному світу
Божі і пророчі заповіти,
міражі історії... в імлі.
Є чого ридати і радіти –
є ще віра на моїй землі!
А по ній гасають вражі діти
ханаанеяни і шиїти
та осатанілі москалі.

ІІІЄвропа дає обіцянки,
що піде за нас Одіссей
у ході нової атаки...

шукає оазу бурлака,
але і донині борей
жене його мимо Ітаки...
.........................................
Тікає із Трої Еней...
нагай кримінальної шайки
ганяє по світу людей.

10.2023

Ми стільки років процвітали,
що, врешті, зовсім процвіли…
І мимоволі загнили…
І нас не стало…

6 березня 1989 р., Київ

Доки ви сприймати в стані,
хтось, шановні читачі,
знову вірш про партизанів
вам складатиме вночі.

Час по колу чи спіралі,
нагнітаючи віки,
мостить пастку для моралі
вам, жінки й чоловіки…

30 жовтня 2016 р., Київ

Клич мене своїм,
я ж бо тільки твій…
Хочеш солов’їв? –
будуть солов’ї.
Хочеш до зірок? –
зараз полетим!
Хочеш, буду я
ангелом твоїм?

Я тебе спасу
у недобрий час,
і ніякий біс
не розлучить нас…

Клич мене своїм,
Клич мене своїм…
Хочеш над зірки! –
зараз, полетим –
Клич… О!!! Зачекай…
відштовхнусь хвостом…
Будеш мати все
зі своїм чорто-ом!
Ха – ха-а – ха-а-а…

3 травня 1989 р., Богдани́

***
Повільно вимирає темне,
партійне... люте і нікчемне,
яке вело кудись народ.
Але на зміну йде зелене
і височіє ешафот.

***
« Нам помирати ранувато...»
такі були колись пісні,
а нині пізно воювати...
та і по заповіді п’ятій
суддею бути – не мені.

***
Неначе є рідня і друзі,
яким зі мною не везе,
бо допомога – над усе,
а я не буду... у прислузі
найгеніальшого Зе.

***
Все, що радянське, то не наше,
так мало бути на землі,
якби ми полюбили рашу,
та українські куркулі
ще пам’ятають мать... і вашу.

***
Не буде перемоги у війні,
якщо про це не вдарити набатом
на красній площі і послати матом
пуйло, яке по вуха у лайні
ще хоче об’явити ультиматум.

***
Порідшали «полки безсмертні»,
але подекуди ще є
заміна армії рантьє,
упевнена, що є що жерти
і що цеглина не уб’є.

Осанна
А ми співаємо осанну,
бо нам у спеку непогано,
коли буяє лобода.
Питається, – навіщо рани...
«це вже було» – орда, погани...
навіщо кров... тече вода.

08.2023

ІВиходячи із досвіду чужого
і власного на площі десять ар,
схиляюся до висновку такого –
поети є від чорта і від Бога...
а от у землероба – інший дар.

ІІЗважаючи на заповіти Стуса,
працюємо усі біля землі,
аби була законною спокуса
скородити «хороших москалів».

Інакше неможливо із ордою.
Перо поета – хлопавка для мух,
якщо не надихає нас до бою,
і не гартує войовничий дух.

Заслужені паяци при бандурі
не наближають праведні роки.
Ми кобзарі, мольфари по натурі,
бо наші предки – характерники.

За кров пролиту і за кожне горе
скарає небо мафію кремля...
...........................
заллє смолою їхні пащі море
і вдавить каменюкою земля.

ІІІНе помагають заповіді Божі,
не чує розбишака, – не убий,
не укради, не зазіхай... і, може,
коли немає алібі, – якби,
то ми би... правда переможе,
винищуючи зайве і вороже,
виконуємо заповідь, – люби...
і захищай... а Гея допоможе
іти і не боятись боротьби.

08.2023

Наїлися ми братньої любові
лукавої, лихої кацапні
і напилися горя на війні.
Скажений ворог нації і мови
не відпускає дійної корови
у лоно європейської рідні.

Майбутньому нема альтернативи,
та поки не палає вся земля,
нема чого дивитися здаля,
а треба гнати гадину паршиву
сьогодні разом і у хвіст, і в гриву
від Балтії до самого кремля.

Оновлюємо Україну-матір...
хай захищає наші рубежі...
із тризубом стаємо на межі
добра і зла і кожен цьому автор
і неофіт, і профі, і аматор –
литаври української душі.

Поширюємо кращу із традицій
у колі друзів, а не ворогів,
чаруємо і музикою слів,
і піснею... гуртом і наодинці...
чим більше люди чують українців,
тим більше ненавидять москалів.

08.2023

***
Сліпим душею я не ескулап.
Соромити глухе немає часу.
Якщо воно уперте, наче цап,
одного разу, то й черговий ляп
цієї шельми – це ознака сказу.

***
Не маю я емпатії рідні
тієї, що чужа мені по духу,
то й – ну її... іду в самотині,
бо візаві мої тугі на вухо
до істини, яка... не у вині.

***
Як не пнись, а чмо не буде гуру,
так було і є... але повік
у юрбі совкової культури
і партійної номенклатури
балакун – великий чоловік.

***
Чи то електорат зеленуватий,
чи то еліта нації не та,
що, наче, є із кого обирати,
а потім неможливо угадати,
хто є король на троні у шута.

***
У гамівній сорочці санітара
у всьому винен – винний без вини.
А пацифіста не чекає кара
за те, що закликає, для піару,
до миру із ордою сатани.

***
Кожен день історії імперій –
це насилля звіра над людьми.
Лютувало до нової ери
і конає у новій печері
бункерне опудало пітьми.

Осадок
В усі часи, коли юрма не проти
людиноненависницьких ідей,
на сцені появляється Арей
у вигляді шута... а ідіоти
і божевільні у бою істоти
вирізують «кинжалами» дітей.

08.2023

***
Останній час агонії росії,
парафії імперії, чуді...
і Кожум’яка запрягає змія,
аби орати землю князя Кия,
куди не буде доступу орді.

***
Лютують бенефіціари тризни,
коли у нас на варті все окей
і на озброєння немає кризи,
і тризуб князя на щиті вітчизни,
і меч його заточує Арей.

***
На раші епопея параної,
людиноненависникові тісно
і в силу ситуації такої
уже сьогодні прокляті ізгої
і на віки, і повсякчас, і прісно.

***
Не мала ні науки, ні культури
московія ніколи і ніде...
і нині мати євро за халтуру
на сцені від Уралу до Амуру
без Києва уже немає де.

***
Якщо і досі окупанти горді
потугою своєю на воді,
то мусимо не думати тоді,
а файно дати мордору по морді,
аби лайно текло по бороді.

***
З яких це пір московія – месія?
Купує світ за сорок соболів,
а крадене ховає у кремлі...
та поки зійде сонце на росії,
роса їй очі виїсть у землі.

Післямова
Ой, не щезають, на готове ласі,
злодії-воріженьки, а наразі
ридає мати і її дитя
за тими, хто іде без вороття...
війна з’їдає волелюбну масу
людей, що умирають за життя.

08.2023

Наш поцілунок сонцем став
і вітром став, і перестав.
Тоді тебе я знову взяв
і коло тебе танцював.

Тропічна полька – то не сміх.
Тропічна полька – то не гріх.
Потанцював – і далі в путь,
і діти, як гриби, ростуть.

Тропічна полька. Тропічна полька. Тропічна полька – до пори!
Тропічна полька. Тропічна полька. Тропічна полька – раз-два-три!

Ось баобаб. Ось евкаліпт.
Ось слон. Он море й риба-кит.
Усі б хотіли буть людьми.
Усі танцюють так, як ми!

Тропічна полька. Тропічна полька. Тропічна полька – до пори!
Тропічна полька. Тропічна полька. Тропічна полька – раз-два-три!

Тропічну польку танцював,
з вустами цими розмовляв,
просив-молив, про все забув,
бо танець наш гарячим був!

Тропічна полька. Тропічна полька. Тропічна полька – до пори!
Тропічна полька. Тропічна полька. Тропічна полька – раз-два-три!

Нарешті у «Майстерень»
відкрився перший з’їзд.
Раніше у цій справі
був, так сказати, піст.
Запрошення отримали
досвідчені майстри
і новачки завзяті,
також середняки.
Я трохи припізнився,
хоч поспішав, як міг, –
автобус наздогнати
я рейсовий не встиг.
Заходжу я у двері –
у залі сто стільців,
усі стоять порожні,
лиш зайнятий один.
На ньому бородатий
якийсь мужик сидить
і більш нема нікого,
з ким можна говорИть.
У нього я питаю:
– Де весь Парнаса цвіт?
А він відповідає:
– Він весь отут сидить.

12.06.2023