Садами осінь лікарем іде,
у вишні листя вирива руде.
"Зі мною буде здоровіти сад,
вам і зимою зеленню сіять!"
Хоч зелень та і темна, і рідка -
не стомлюється осені рука.

Садами осінь злодієм іде,
у вишні листя краде золоте.

2010-2013

Jesli inaczej nie można,
niech wtedy już pilka nożna
wreszcie zjednoczyć pomoże
teren “od morza do morza”.

2012

нічого страшного
що спокій помітив плече
це щастя в дорогу
авансом
пташиним
тече

у кут він
чи в двері
та кращого
вже не знайти
коли на папері
всі цяці
усі
як один

дивився
і мріяв
де око
там голос впаде
багато наміряв
оцей какаду
КаКаДе

розводив руками
мов кидався мужньо
на дзот
чи то з копняками
виходив здавати
народ

схопив мегафона
неначе півроку не пив
і той без пардону
припнувся на струм
до юрби

крив
мало не матом
і клявся
на чому стояв
царям
і царятам
путівку в Сибір
замовляв

юрба прапоріла
мов риба
що вже без ікри
і слинка летіла
усердно на чола
згори

слова
наче кулі
літали гоп-стопом чадним
а площа
як вулик
без даху
і лапа над ним

гуділа
ганьбила
і рвала повітря
на геть
топила
кадила
цабе
полоскала
на_ге

нічого страшного
що завтра
наступний стриптиз
і бавлянка в бога
примірка
корони
і риз

як поруч корито
фортуна
густіша за жовч
то є в чому ритись
і чим каламутити
кров

бодягу ділити
напитись понтів
на бігу
і владою ситим
за патли тягати
слугу

і так споконвіку
за віжки беруться вожді
а крихти
калікам
змітають зі столу
тоді

18 Вересня 2013

Лишилася вишня від торта…
Без сумніву, - п’яна…

Здолбунів горить вогнями епо-Мангеттена
заставкою «Зеленчуци від пана Івана»
говорить літо з екрана мого планшетика…

На апараті, який мені мейдить фото
усі події цього житія земного…
Моя собака, ранок у парку Кіото
і дощ з балкона і липи гілля розлоге
у самім серці скверика перед будинком,
а на фасаді – розписи та анафеми..
І синя, дивна, іржава поштова скринька
і три свині нетверезих... урба-мафія…

А навпростець – он до Бога дорога димкою
і щось таке, що мені пізнається натяком:
сто життів задихнулись під цими будинками
під їх дахами, під їх цегляними платтями..

А осінь платину не дає вивозити і –
свої скарбниці вартує. Та сипле золотом
гудок останній дитячого паровозику –
як лезом бритви по пиці твоїй неголеній –

пускає кров та примушує стрепенутися,
відчути біль рефлексуючого Анд-Хаосу,
а я у коморі своїй мрію замкнутися -
їсти варення, снити ковбоями з Далласа…

Це скоро ж зима? Нетерпима до теплокровних..
Химерна і біла, Андріївська ворожійка…
А ти ділився…не маєш зубів-бо здорових..
ти, певно, напився.. бо я не твоя жінка для

слухати оди про стелі, які білити і
вікна поміняні, і гроші, які полюєш..
Я недоцільна такому...я лЮблю умитих,
котрих типовою палітрою розмалюєш...

На апараті, який мені мейдить фото
байдужі люди - вовки своїм левенятам,
ці що у Києві серед парку Кіото
уміють іти, одночасно - їсти й спати...

І дощ з балкона, і липи гілля розлоге
спідручне клену - тулитися та тулити
зірчасте листя - від злив осінніх вологе
до ніжних троянд балконних, чавуннолитих…

Говорить літо з екрана мого планшетика -
балакає осінь з вікна - нахабна і звана...
Здолбунів сяє, немов зоопарк Мангеттена -
гойдає нірвану!
Я п'яна, як вишня із торта...

ба
на чім не спіткнися
труба
відвисли штани
і губа
а краю базару
немає
хто крав
той краде
хто пив
допиває
чортів у корчмі
під попсу ублажає
бере на коня
а приймає добряче
на душу хіба
душа закипає
а кров
аж ніяк голуба
кидається в очі
мутніє
при слові ганьба

ба
Шопен по цимбалах
і Бах
цибуля і сало
в торбах
і потом батрацьким
пропах
вагон некупейний
ще є де пірнати
в Донецькім басейні
іти
по шахтарських стопах
горланити дружно
осанни з портвейном
про синій жупан
і УПА
а потім тихенько
стовпці рахувати
пивце попивати
в Москві
чи за Рейном
вдавати що пан
свій
папан
чи пацан

ба
сама в хаті мати
слаба
чекає на сина
на рідну дитину
хоч спитого
перебитого
обавами
забавами
ситого
дай Боже не вбитого
душ власника
чи раба
їй
син
запеклось
на губах

ба
до чого ж розмова
тупа
як біль
за країну
політиків міни
співучих зірок
довге па
копай
не копай
а в гробах
всі бачили
раду
й кабміни
грядуть
поколіннями зміни
збирає охочих
юрба

ба-ба-х

17 Вересня 2013

Не помідорний вересень, хоч плач.
Стеблини сохнуть і гниють томати.
Не хочеться вогню їх віддавати,
Та ми у вересні, і він не винуватий:
Не помідорний вересень, хоч плач!

Не помідорний вересень. То ж, плач.
Хоч кожен кущ і плодик неповторні,
Та ми у вересні, і він не помідорний,
І траурно ревуть вітрів валторни:
Не помідорний вересень – заплач!

Ні, помідорний вересень. Пробач,
За цю мінорну і дурну напругу.
Ще поростеш, - кажу тобі як другу,
Та я – не сам, і ширять чорну смугу:
Я – виривач і приятель – копач!

2010

Ледзь вайна, з бліжэйшей з ўправ
бюст я Леніна забраў.
Цешыў бюст мяне щоночы
лепш, чым нават бюст жаночы.

2013

У каждого из на планете живущих есть
как минимум одна замечательная черта.
Черта закрытого (увы, очень редко) рта.
Из-за которой, правда, ни высказаться, ни поесть.

2013

Дістав сопілку вересень, заграв осінній блюз.
Наснилася мелодія і Пенелопа Крус.
Та не струнка паняночка – дебела, наче дуб,
чіплялася нав'язливо, торкалася до губ.
Я відмахнувся з гонором: Іди, звідкіль прийшла,
кеге зо двадцять скинула б, а потім вже «ла-ла».
А може, дещо сплутав я, була то Наталі,
ну та, що «Только я» співа і щось там «… від землі».
Та, однозначно, снилося відоме на весь світ.
В очах ховало бісики і шкірилось: Привіт!
В душі скребло, у плоті теж – хотілося і ні,
ще й Кант у сон уплутував моральність у собі.
Це, мабуть, чари осені із пам'яті бажань
підняли еро-настрої на сороміцьку грань.
Дістав сопілку вересень і гаму почуттів
свистить собі у дірочку… Чого б то я хотів?

Черешня й вишня – ніжні дві сестри,
Що обійнялись вітами ласкаво.
Коли їх заколисують вітри,
Торкаються, спілкуються листками.

Їх дотики й слова – м’які, легкі
Лікують душу – зморену актрису –
Родини затишком. Та зубчики листків
Черешні – більші, а сестри – гостріші!

У злі кохаюсь, зла цураюсь...
В отій роздвоєній душі
я сороміцьким словом лаюсь
і прощення молю собі.
Ще проповідую свободи,
а перед вищим спину гну.
Зву до звитяжної роботи,
у час трудящий довго сплю.
Поміж лукавства благочестя
вінок терновий одяга,
вінчаю правду після лесток
і тягну шию до ярма.

Наче у хаті миша,
В передчутті стуж,
Дряпає все колишнє
У душі чимдуж.

Згадкам немає трути,
Щоправда, є кіт,
Що нівелює суть їх
Муркотанням літ.

11.09.13.

* * *
Учора вистругав хреста.
Голгофу мати мусить кожний.
А як туди без тягаря,
коли ти грішний і побожний?

* * *
Осінньо-польовий роман:
лопата, сапа і стакан.
Навіщо, скажете, стакан?
А що, даруйте, барабан?

* * *
Щиро дякую каналу Ай Сі Ті Ві,
бо його надзвичайні новини
дають змогу дивитися відео,
як первісно-печерні інстинкти
їздять парком людського періоду.

* * *
Ніщо без сліду не щезає.
Нізвідки також не береться.
Один мільйоном приростає
мільйонам дрібка не дається.

* * *
Без критиканства і моралі
сідлаю день у світлі далі,
та не проїхав і півдня,
як звідкись взялася свиня.
Підклали недруги під ноги,
щоб не топтав чужі пороги.

* * *
Єлейними сльозами плаче світ,
минула святість інде мироточить.
Сучасний день несе до Бога звіт:
у розділі «Святі» – нулі і прочерк.

Ледзь толькі вывучыў больш-менш "Ich bin, du bist...",
як паявіўся зноў наш родны асабіст.
Напомніў перш за ўсё, маўляў, "я есть, ты есть..." і
каб завучыў то вой, надоўга ж змусіў сесці.

2013

Ще квітує восени квасоля,
ще дівує, ніби молода,
І вона, як жінка, що за сорок,
а на вісімнадцять вигляда.

І коли тобі зайшло за сорок,
Ти засохло-кволий не броди,
на квітучу подивись квасолю
і у вись – квітучо-молодий!

2009-2013

пір'їнка в пір'їнку одежина
усе до лиця і статі
несуть свою вроду гордо
і крихітні і цибаті

я заздрю журавці до крайнощів
живе собі без дилем
у що одягтись сьогодні
на зустріч із журавлем

пелюстка в пелюстку - без промаху
і жодних проблем жіночих
була б я ромашка - не бýли б
знаком питання очі

якась неприродня гармонія
інопланетна сутність
бродять клітинно м'ячики
грішні і м'ятно-ртутні

тому і ніяк не в'яжуться
ніжність п'янкої лілеї
збитошна моя зовнішність
і весь гардероб до неї

10/09/13

Слоненя наїлося,
Затіяло гратись.
І як пукає колібрі
Хоче показати.

Прижмурилось, надулося,
Вуха розгорнуло,
Пукнуло. І випадково
Лева в кручу здуло!!!

-Тепер, мабуть, твоя черга, -
Питає у тата, -
Так, як пукає колібрі,
Зможеш показати?

- Як колібрі вже не зможу, -
Слон відповідає, -
Ну, хіба що з кручі лева
Трохи зачекаю...

Лев скалічений із кручі
Не хоче піднятись...
От придумали слони
У колібрі гратись!

Так і люди - обжеруться
Миром без війни
І пукають одне в одне,
Як дурні слони.

2013р.

Допоки в роботі – живу,
Хвилююся в бурях обурень,
Тримаюся ще на плаву
І сам себе часом зову:
“Розумник ти, Йване, і – дурень!”.
Хай буде це – так чи не так –
Подовше: всі дурні – безжурні,
Їм легше; в юрмі ж розумак
Утриматись може не всяк,
І більшість пошиється в дурні.

Ославитись я не боюсь
І знаю, що не збанкрутію:
З дурних розумак посміюсь,
До дурнів пристану – це плюс -
Розумно іще подурію!


2003

Усю вайну прайшоў без страт
наш слаўны загарадатрад.
А вось прынес нямала страт
наш слаўны загарадатрад.

Собака Лесик справно гавкав
На ліс, на річку, на луга...
Служив сумлінно, як собака
У межах свого ланцюга.

Господар часом сумнівався:
Чого ото на ліс гарчить,
Чи звір який там заховався?
До Лесика все цить та цить!

А Лесик гав та гав на хащі.
І під собою землю гріб...
Доводив всім, що роботящий
Й не марно заробляє хліб.

А гостював в селі психолог,
В науці глиба чи скала -
І Фрейда, і Спінози школа
На базі дикого села.

Порадив: - Відпусти нездару,
У нього клин від ланцюгів.
Він вимагає самку в пару
На лоні пристрасних лугів...

Господар без перестороги
Взяв й відпустив із цепу пса.
Пес шусть психологу між ноги
І все, що втрапив - покусав.

Порвав штани, скалічив спину...
Пес гриз, психолог верещав:
-Фу Лесик, фу! А Лесик клинив,
Бо він Спінозу не вивчав.

Лишив психологу на шкірі,
Своїми пазурами знак,
Що Фрейд взірець для вищих звірів,
Не для господарських собак.

2013р.

Над хижим світом – світ печалі,
закони сили без моралі.
І розумієш: не святі
будують «хатки» золоті.
У будівничих ситі лиця
і рай небесний їм не сниться.
Навіщо їм святе багатство,
коли є ми і наше рабство?


* * *
Над вільним світом – світ ума
Законів совісті – імла.
І розумієш: це святі
будують царства золоті.
У них – аскетів схудлі лиця
і щастя їм громадське сниться.
Нема свавілля, зла і панства,
давно погнили пута рабства.

Мабуть, так ліпше?

Я немцам нарабіў быў спраў:
катоў тапіў, пад дзверы сраў,
паліў пакрышки, шыбы біў.
Усё, што і да іх рабіў.

За барацьбу з ворагом народа
мне абяцана узнагарода,
нейкі тып ордэна ці медалі.
Ясна, нямецка. Шкада, не далі...

2013

Я ўсю вайну ў падполле прасядзеў.
І не таму не выхадзіў, што бздзеў.
Зачынены быў жонкай на замок,
каб немцам выдаць нашых я не змог.

2013

Пагналі нас ў няроўны бой,
дык ДАП* я засланіў сабой.
Калі ж не засланіў быў ДАП,
дык гэтаксама не бяда б...

2013

Калі трапляўся дэзерцір,
часць наша была вельмі рада,
быў гэта шанс наладзіць цір
рабятам з загарадатрада*!

2013

У сонця вистачить жаги, тепла і світла
на наші зболені роки, серця і вікна.
Летить, кружляючи, Земля – жива планета.
Від тих кружлянь втрачає сон душа поета.
Кого звеличуєш, піїте, що у шані?
На тлі зіркових сподівань єлей в стакані?
Напишеш щось про почуття, про честь і правду,
і розставляєш навкіл слів почесну варту.
Кого спасуть твої пісні і рими ночі,
коли загроза загарчить в дитячі очі?
Коли порушаться стовпи і вийде сила,
в якої доблесть лиш одна – твоя могила?
Вода під камінь не тече, а кров підточить
усе громаддя на землі і смерть наврочить.
Устане вище молитов одне бажання –
змінити шал високих мов на дух мовчання.
Усі ми бавимось в піар, а ще у вічність,
бо переводимо себе в свою успішність.
У сонця вистачить вогню на всі моління,
і на рукописи твої, на хист і вміння.
Вставай, поете, час дійшов уже до краю.
Твоя зупинка, виходи – ворота раю.

Партызан - ня фазан,
ён ёсць птушка поболе.
А яшчэ партызан
гіне ў нас у няволі.

2012

Што між нас ні жанчына,
то кахала немчына.
Моцна вабіў жанчын
штурмбанфюрарскі чын.

2012

Ты тут паперкай не махай,
бо “шмайсер” мой не саржавеў.
Я? “Хайль!” крычаў? Не “Хайль!”, а “Хай!”.
У разуменні “Хай жыве!”

2012

Я у немцаў грошай заняў,
ды не стаў іх аддаваць,
а пайшоў да партызанаў,
з немцами каб ваяваць.

2012

Воткнутые в иголки из черемши,
Белые нитки закончились. Нечем шить.
Там, где позёмка отроду не мела,
Нечем закончить набело все дела.

Сколько ни выводи ты закон простой,
Сколько залётных планов на бу ни строй,
Мол, в этом бу мы те самые бэ и мэ,
Всё это - оригами и макраме.

Будущее сбывается - будь здоров!
Как бы его подшить, подобрать с краёв?
Разве что добрый ангел, бессонный страж,
Белые нитки включит в число продаж.

Так что под частый хохот и редкий свист
Слишком не притворяйся, что ты солист.
Хватит парчи, оденься в простой батист,
Мирно включайся селезнем в общий вист.

Жизнь, как всегда, обманет начистоту,
Жизнь соберёт не подлинность, а слюду.
Жизнь всегда превращается в долгий смех.
Шитая белыми нитками. Как у всех.

2013

Це ж ти, либонь, народе-страхопуде,
край славних Палія та Пулюя
на рай для холуя та нехлюя
перетворив! А ще ж і далі буде...

2013

серед поетів славу хтось хтось гроші полюбля
і з-поміж них нема такого хто не полюбляв би бля...

2013

Я никав ерами і порами,
Між слимаками й динозаврами,
Між повносилими і хворими,
Між кіньми білими і карими,
Між днями добрими й поганими,
Ночами - сонними й безсонними;
Був неушкодженим і раненим,
Під руб’ям був і під короною .
А нині я, тобою скорений,
Любові втішений константою,
Махнув на все, - на ери з порами,
Облюбувавши хатню мантію.

22.08.13

Вгризаюсь у тістечко..
Грамів…без ліку…
Та що там!
Нести ж на руках – чоловіку!

Хай буде дарунок для нього.
До діла. –
Носити любов
Не як хрест! А як тіло:)))

Тільки сонячну помаду
витре вечора ганчірка,
як для вікон серенаду
вже співає перша зірка!

2003

Як скучили за Осінню, за Вереснем,
Відсвяткувавши Яблуневий Спас,
Зі спекою, зі спокоєм теперішнім.
Та Вересень вже вирушив
До нас.

І що робити із похмурим Вереснем?
Це ж стільки сліз зі зливами пролить!
І що вдягати небесам теперішнім?
Та Вересень вже вирішив:
Блакить!

08.2010

В поэзии я, как хотите,
Ранжиры принять не готов.
Вот выйдут почти что в граните
Кабанов, Кенжеев, Цветков

(Радушней Кенжеев по стилю):
У жизни в не самом хвосте
Жевали, желали, любили,
Да в общем, почти что как все.

Наверное, я не умею,
Что твой записной багатур,
Точнее играть в лотерею
Готовых навынос культур.

Вложился не полностью в голос,
Порол за приёмом приём...
Как всё, что жило и боролось,
Куда и какими придём?

Сказал бы нам кто из негрубых,
Заслуженный врач или граф,
Уместен ли праздничный кубок
В краю долговечных потрав?

Вот к нашим печалям когда-то
Прибьётся какой херувим.
И мы на своих самокатах.
Мальчишки в сравнении с ним.


2013

Ніде подіти Правди їдкої,
кожен союзник брехні громіздкої.
Сьогодні ти пан,
бо є чим поживитись,
А завтра "жупан",
бо вже треба коритись.
Людина істота тепер всемогуща,
вона тепер завжди й в усьому тямуща,
Кому, як не їй розбивати "тортури",
навіщо ж себе у неволю тягнули?!
Я бачу, що треба вже їй вибирати:
прибуток чи Правду наразі збирати?
Кого захищати, панів чи людей,
нема вже різниці між ними. Курей!


15.08.2013р.

Ніяк не оминеш
в дорозі ями,
хай навіть обкладеш
її х...ями.

2013

Я оченно можу поэзии нашей лабать
И вам не мешаю оформить заветное право.
Трёхбатюшный спутник иглой запустил в звездопадь,
В таёжных лесах нежной сакурой вспенил агаву.

Своими стихами трарахнув, что твой зинзивер,
Я стал полиморфен и мезоприятен, как Гёте.
А если каким-нибудь боком несмелым вы что-то прочтёте,
То не принимайте ко мне с кондачка необдуманных мер.

Владельцы паролей, сыны удаляющих слов,
В разлёте писаний мы также бывали Колумбом,
А если когда-нибудь я и написал на клумбу,
За шутки с Гринписом ответить пока не готов.

С угрозой зелёных,с индейцами в сложной связи,
Себе я не враг, чтобы вечно ходить против ветра.
Весна подступает. Крепчают стихов кубометры.
Из гнутых консервов мне честь отдают иваси.

2013

*
Помідори доспіли,
і мій голос дозрів –
в помаранчеві спини
досить сонячних стріл.
Помідори доспіли,
і мій опус дозрів –
в помаранчеві співи
досить сонячних слів.

*
Щось з помідорами роби,
Бо ті плоди такі вже стиглі,
Що скоро лопнуть їх лоби
Від сонячних пекучих щиглів!

*
Горіли помідори мозолЯми,
Які натерли, або ще натруть.
А ще вони медалями сіяли,
Що нам дадуть за героїчний труд.

*
В помідори падали зірки,
А не в огірки та баклажани.
В час оцей, від сподівань дзвінкий,
І собі, і зорям побажали:
Щоб січневу знищили печаль
І серпневим настроєм залили,
Коли сік у срібну склянку мчав,
Золотисті зоряні зернини!

08.2009

Чомусь усі з мандатами
є, як один, мордатими,
а ті, хто свій на паті -
лупаті та дупаті.

2013

Синичка соняшник обстежить,
Окине оком кавуни,
Якщо депресія чи нежить,
Припише ванни трав’яні.

І огляд яблуні вестиме,
Здіагностує кожну віть.
Бо злочин це недопустимий –
У серпень сонячний хворіть!

08.2011

І все одно
знічев’я так не варто
стелити нічці
завтрашній сувій.
Слизькими жарти
і сліпими карти,
і всі розмови –
божевільний рій.

Сумні джерела –
не моя провина,
весела осінь –
муза не твоя.
Озветься птаха
за кущем дитинно,
а з-під куща –
золочена змія.

Під монастир
підведені й забуті,
який очам
надумаємо піст?
Мохнатий камінь,
жаба на розпутті
і цифра сім
лихіш од цифри шість.

Недільні трунки –
потьмянілі притчі,
як частокіл
на пагорбі святім.
І Богові,
і нам
натхнення личить,
а зайві - крики
й нетутешній дім.

На спалахах,
на сполохах,
на винах
щоденний ріст
і вічності, і згуб.
Колише міф
остання павутина,
що вже давно
зірвався з наших губ.

2013р.

У траву хтось кинув палку –
І… спіткнулася Наталка!

2 серпня 2013 року

Крім киці,
в тітоньки Насті
ще й циці -
білі й пухнасті.

2013

Білогруді хмари
раптом посіріли,
мов поклали радість
світлу під замок.
Заніміли струни
сонячної ліри,
але сонця голос
в серці не замовк.

Натягнули хмари
сірі шаровари,
а блакитні шорти
кинули в смітник.
Захопили сонце
і замурували,
але світлий настрій
в темряві не зник.

Та й нема причини
настрою зникати,
бо гроза вечірня
то моя доба.
Я веселий дятел,
впертий і завзятий,
що і скелю смутку
стрімко продовба.


08.2009

Сьогодні день спекотний – гусне кров…
в турботах, у примарах
сьогодення

а в мене ще півночі на любов…
крутити в поті тіла
із натхненням
не перса – тільки персики..я так
люблю його –
із персиків варення)