Не сяє хмарина білява,
не гріє із висі долонь:
украла у неба огонь
поета-естета заява:

"Іти я на пенсію мушу,
і це не капризи, не сміх.
бо келих перо переміг,
а пузо подужало душу"

2013

скинувши вовчі маски
вівці пасуться близько
ці у святих – будь ласка
їхні невинні писки
на пасторальних фото –
вівці трембіти ватра
навіть не видно хто там
ікла сховав за кадром

Не гріє кров. Та камізелька
Все компенсує. Недарма
На секонд хенді вчора ельку
Узяв, - на носі ж бо зима.

Попався дуже теплий лейбик.
В нім віршувати – самий раз.
Даю поезію від себе
Усім, хто дбає так про нас!

14.11.13

В печі печалі – чвари чорних чар…
В печі печалі – іскорки розлуки.
Журби рябої розгрібаю жар
і дмухаю на обгорілі руки.

В печі печалі – пара поривань.
Та росами закоханість загою.
І настрою виймаю коровай
обпеченого жарту кочергою!

2003

Моя дружина – як ожина дика:
витка, чіпка і гостра на язик.
Не втіха – а, точніше, анти втіха.
І від отих утіх у ніч утік.
Отримати три тисячі подряпин
і ягідки одної не знайти!
Утік у ніч, і мій порив не стратив
болючий вигук і чіпкий: «Не йди!»

Утік і біг на північ, лиш на північ.
Де щастя птах, де воля. Біль мине!
І сліз потік мене вже не зупинить,
як не зупинить вітер слів. Але,
спинили, як ішов я, одержимий,
до Полюса сміливо напрямки,
тороси, непролазні, як ожини,
і гострі, як ожини шпичаки!
І криги дрейф нагадував ожини
повзучу хитрість і повзучу злість,
і три доби ожиною пуржило,
густою і колючою до сліз!

Заворожила, закляла рішучість,
замучила, в покору заплела.
Але мені вдалося доторкнутись
до Полюса рожевого крила!

2007

Ну какой, скажи, из Вергилия
Экскурсовод по аду?
С его-то выспренностью,
Всякими там заковыристыми "или-или",
Всякими там поучениями
В античном стиле,
С вымороченной должностной бравадой!

То ли дело Буковски!
Водит направо-налево без задней мысли,
Говорит, если что не так, несусветным матом
О том, как непросто бывает жить на одну зарплату.
Изредка подвешиваясь на коромысле,
Не ощущает себя ни правым, ни виноватым.

Бабёнок пощупать, набраться, просраться
И всё такое.
Думать о всех и плохо,
Ежедневно бывать изгоем...
Пусть Вергилий твердит:
Эта местность ему знакома. -
Чтобы быть там экскурсоводом,
Там нужно просто быть;
Там нужно быть, как дома.

2013

Тут менше снігу, чорніші душі,
Бракує простору вільно дихати.
Я маю право на всюдисущість,
Однак не всюди своїми вдихами.
Я до весни учора ввечері
Заходив з кавою, круасанами.
Ми так домовились: приношу печиво –
Тоді насправді вона настане.
Ховає місто бетонне тіло,
І тільки очі готують повені.
Весна сьогодні вдягає біле,
Хоча зеленим уже наповнена.
Це – час для вчинків і для рішучості,
Для поцілунків, тепла та ніжності.
Весна чекає твоєї участі….
Тоді проб’ється сама підсніжником.

На сьогодні – це три. Навіть з мінусом.
Будеш знати – тоді й поговоримо…
Не оцінюють віру та віруси.
Їх то знищують, то повторюють.
І чомусь забагато виразності,
А замало тебе в красномовності.
Говорив більше я. Ти образилась
На мій почерк і прояв тактовності.
А давай може просто помовчимо,
Ні до чого тепер не торкаючись?
Хтось курчаток рахує по осені…
Ми – уроки, в яких щось дізналися.
Може завтра й четвірку отримаєш…
Так багато за ніч можна вивчити!
Ти про що? Я тебе не затримую.
І не треба на сон мені зичити…
Хто сказав що я сам? Хіба, бідкаюсь?
Що моє – те від мене не дінеться!
Говорю ж, коли знатимеш відповідь –
Тоді й прийдеш до мене, відміннице!

Років моїх пісочне печиво
Кладу в торбину дум бліду,
І, ще ходою не старечою,
В зимівлю пристрастей іду.

Душа себе не чує хворою,
А тіло, - так, нормальний тлін.
Не сипте вслід мені докорами,
Мовляв, зарано здався він,

Бо почуваюсь не приреченим,
А вільним птахом вишини.
Років людських пісочне печиво
Найкраще саме восени.

І хто збагне цей дивний смак
Мене підтримає відтак.

31.10.13

Пересічного українця
Пересічний менталітет:
За рахунок не свій
По вінця
Наливає,
Чужий буфет –
Не чужий:
Мов струмок протічний,
Там і вина, і горілки…
Пересічний "хохол" –
Це Вічний
Жид,
Лиш кольором не такий.
Пересічність оця –
Не з Січі,
Мімікрія –
Не з Соловків!
Пересічний –
Тисячорічний –
Він прийшов
З глибини
Віків;
Він за спини чужі
В Царграді
Був, ховався,
І Святослав,
Не віддавши належне
Зраді,
Пересічного не послав
Якнайдалі;
Він був при Кодні
Й відкупився тоді
Від мук
І продовжив свій рід –
Сьогодні
Його пра-пра-пра-пра-онук
Благоденствує;
Він в Полтаві
Перекинувся до Петра
Від Мазепи –
В його неславі
Суть
Гнилого його
Нутра!
Він хохлячу свою натуру,
Мімікруючи,
Не змінив:
Здав Виговського
І Петлюру,
Україну очервонив
Кровокольором…
О, хохлюго,
О, мій брате –
Ганьбо моя,
Образ твій
Над Великим Лугом
На тлі місяця возсіяв!
Нахромив ти на вила
Брата,
Вічний Каїне!
Доки й світ,
Вимагатиме людство:
"Ката,
Братовбивцю –
На суд, на звіт!".
Пересічного українця
Я ще здалеку впізнаю:
Він такі ви-ти-на
Ко-лін-ця,
В них снагу вилива свою!
Хохлопикого яничара
Я впізнаю і в Хохломі:
Москалеві ж бо він –
Не пара,
В москаля дещо є в умі.
Свого братчика-антипода
Я жалію –
Бува й таке,
А від нього завжди –
Незгода
І замирення –
Нетривке.
Це від нього – усі хвороби
Політичного небуття,
Це хохлячі його мікроби
В серці нації хлюпотять
В кровотоках,
Аортах,
Венах –
Кров затруєна
Викиса
Й заправляє у наших
Генах,
Порядкує Іуда
Сам.
Хворе все…

Час хворіє на ейфорію –
Малярію багатоліть!
Ми ж дуріємо у безчассі,
У безпам’ятстві
Та журбі…

Сам я хворий,
Бо я – в Донбасі…
На сарматському ще
Горбі…


1998

Отак тобі! Сміялася з жар-птиці, котра палає й вірші виплітає.
Тепер ось маю… правда не під сорок, та муза ніц не хоче спати,
І верещить. У голові танцює морок, а їй кортить ганяти зграї
Суцільних дієслівних рим, котрі по хаті розсілися пихато .
Мені б заснути, а не римувати, та сни тікають, наче сірі миші.
Мабуть температура за наркотик чи щось подібне править музі.
О, музо, розігралася, мов котик. Утомишся і скоро схочеш тиші.
Та просто так я все це не залишу, й помщуся наркоманці, любі друзі...

дощить, вертає на сумне…

питає, чи налити чаю
дівча захекане, мене,
яке працює із відчаю
не на учительських хлібах,
а у вагончику-чаївні,
хоча і пед.. але не мед
життя
сучасної
царівни…

В її літах іще б літати,
свою шукати пектораль,
вершити неозорі верші –

Але вона готує чай.
Рахує витрату і решту...

Цеглину дня на ночі розчин
Кладе уміло майстер Час,
І зводить вперто і охоче
Оселі вічності для нас.
Він шанець риє знову й знову
На прузі міста чи села,
І в будівельну підоснову
Бере поношені тіла.
Йому однаково: багата
Чи бідна та сировина,
Він буде мури викладати,
Допоки в нього є вона…

29.10.13

(місцевою говіркою)

- Що будеш робити?
- Та ж четвер – свято!
- Яке?
- Базар!
Так казали в Підгайцях ще й в 2013 році.

Хоть зимно, та й хмари,
та нинькай…
на ба-за-а-а-рі!..

І змовк.

Гуманіта-а-арка!
Штанів – курток…
А та жи продавала,
ото “тримала марку”,..
хоть ростом і мала,
але… задницю ма-а-ала!!!
В таких жинсАх,
жи квіточка булА
на тому місци… Ах!

І… аж забило дух.

Там… подушкИ мн’єкі,
а ту - вже ліфчики до моди
й труси… тонесенькі такі…
і на шнур-ках… ах!

Йому перехопило подих!

А ме-е-ду! Бочівочки повні…
Помагає тим, хто сексу ласий…
А та, жи мала кобаси…
а ва-а-а-рґи*?.. ну черво-оні!..
А як би палицю купив харошу,
то би й поцілювала
і в кущики пішла, і… Але…
коби ж то мати гроші!..

І дід помовчав трішки -
та видихнув із жАлем:

а тої ри-и-иби!..

А рибка, мов трава, -
холодна, хоч жива.

*Варґи – губи.
2013
Худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).

Здавалось, давно вже покінчено з культом...
Так ні: залишилась від культу культя!
Сидить хтось незримий за пультом -
"Покращує" наше життя.

Ми й нині щедрі,
Як були,
Без міри і без меж:
І флот, і море віддали,
І Севастополь теж.
І Крим невдовзі віддамо
(Нічого нам не жаль!) –
На нього ж ласиться, само
Собою, брат-москаль.
Тож, друже-брате, не бентеж
Душі – спокійно ляж
Під синім небом узбереж
І плюй на жовтий пляж,
І на чудного вусаня
Із тризубом в руці,
Жбурляй щоночі і щодня
Дошкульні камінці.
І – регочи!
Хай чують степ
І весь козацький край,
Який веселий наш вертеп,
Який пекельний рай.

1995

Усі корони світу
двосторонні:
коли себе вважаєш у короні,
хтось бачить лиш ковпак із бубонцями…
Такий вже світ.
Він грається із нами.
Ти одночасно
блазень і король,
травесті,
фон,
і другорядна роль,
і в залі переповненій
глядач.
Але не сценарист.
Отож пробач
собі імпровізації невдалі.
Одне відомо,
завжди «буде далі»:
і в Судний День зігравши роль мерця
ти не побачиш п’єсі цій кінця…

Школа. Вітер вирує. Вперед.
Опинюся у спокої скоро я.
Помічаю: а двір – кабінет,
Стадіон, бачу, аудиторія.

У якій викладач – молодик,
Учениці – тополі оголені.
Він проходив крізь них! Я утік
Переляканим парубком-оленем.

Я б і гіршим навчився дивам,
І за те не раз долю поцьомаю,
Що утік я і не побував
На уроці із магії чорної.

Я б і більшим навчився дивам,
І за те не раз долю я вилаю,
Що утік я і не побував
На уроці із магії білої.

2008-2013

Жив-жив чоловік,
Бац!-помер чоловік.
Прийшов чоловіку, як кажуть, гаплик!
І мудрість у тім є народна велика,
Що кожен свого все ж діждеться гаплика!

Гаплик-це кабздець,
А кабздець - це гаплик,
Нехай ти міцний і здоровий, як бик,
Хоча й щонеділі свічки в церкві став,-
А від гаплика ще ніхто не втікав!

Нехай в тебе є золотий унітаз,
Нехай п'ять жінок тебе люблять за раз,
Нехай Папа Римський - твій корєш, і все ж-
Від гаплика ти все'дно не втечеш!

Хоч їж різні бади для моці і сили,
Хоч пий молоко від святої кобили,
Хоч нафаршируйся увесь часником-
Та не розминутись тобі з гапликом!

Про це можна було б писати й писати,
Складати сонети, етюди, кантати,
Та з гапликом - як з усім і усюди:
КращЕ раз зустрітись, ніж сто раз почути!

Не один герой поліг,
визволяючи барліг.

2013

О, то була епоха із епох!
Після страхіть війни і жнив голодомору
країна сіяла чумизу і горох,
кукурудзяно пхнулася все вгору
і вгору – вище горя і гори,
що звалась по-біблейськи Араратом...

Здіймала осінь в небо прапори,
вінчаючи труди врожайним святом.
...Село дивилось журавлям услід,
мов говорило: не журіться – що вам
до того, що якийсь там Леонід
саму епоху знищить
і Хрущова?!

А я, солдатик, свій сухар гризу
в казармі, в тиші тиш, після "відбою" –
хропе вгорі сержант,
а я – внизу –
безмежно задоволений собою.

2007

…ось щойно - щойно
ніжно-сірий ранок
відкрив осінній краєвид…
…іще ворОн хистких візит
в легко-леткім тумані
кружля на “чорних” крилах
ще сонну душу ночі,
що очі ледь відкрила…
… іще нічні на місці “атрибути”,
а в дами губи не червоні;
іще пристойно голим бути
й ворОни чорні ще не чорні…

…аж чорна кава, що не чорна,
яка мололась не на жорнах..,
на своє місце все поставить…

…тай годі витріщатися на ґави!
2013
Худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).

Мій вороже любий, не можу без тебе,
Допоки є ти, я жива.
Мені Богом даний і присланий з неба,
Солодкий, неначе халва.

Призначу я друзів собі і коханих,
Начальника лиш – не сама,
А лютий мій ворог мені Богом даний,
Лютішого в мене нема.

Мені на хвоста він і солі насипле,
І перцю під хвіст – від душі,
Спідлоба вороже очиськами глипне -
Мов зварить живцем в кулеші.

Із’їв би мене він без масла і хліба -
Дізнатись, яка я на смак...
А я йому щиро: «Мій вороже любий,
Без мене тобі – ну, ніяк».

І викривить ворог презирливо рота -
Збереться піти назавжди...
А я, переглянувши соту анкету,
Тихесенько мовлю: «Зажди…»


15.10.2013

В печері ночі Місяць, як Циклоп,
що стереже моїх думок ватагу,
щоб я його атакував і щоб
у сон утік, як Одіссей в Ітаку.

2009

хана поету, в разі пародист
продемонструє пародійний хист,
візьметься круто - доведе до сліз
та ще і перекрутить вірша зміст,

під монастир поета підведе,
розставивши акценти де-не-де,
та слава Богу, хоч не під арешт -
бо пародист на те є, врешті-решт,

аби поставив на поеті хрест,
коли з-під поетичного пера
виходить чо́ртзна-що́ чи ні хера...


13.10.2013

капець поету – ворог а не брат
коли з-під поетичного ребра
жбурляє в урну хусточку для сліз
бо сам туди з валізами заліз

коли капець в поета під ребром
не зцілює ні випивка ні бром
і на поета люди врешті – решт
навішують метафоричний хрест

а не була б сумною драма ця
якби завчасно копнути капця
поети бережіть свої серця
а то капець у гості обіцяв

Не вивів би він "Партія веде!",
то вивело б його НКВД.

2013

Ти не потрібен, я тебе витерла,
Кілька сторінок писатиму начисто,
З книжки старої я важко так видерлась,
Ну, а нову чи творитиму? Значимість
НОвої книги вимірять важко,
Просто сторіночки, зшиток маленький.
Я тебе витерла, міцно, назавжди,
Кажеш, ось згадую? Просто крізь літери
В пам`ять, буває, вриваєшся літерно.

Я тебе витерла – місця немає!

Європо, danke, thanks, dziękuję, grazie
за ту з тобою нашу інтеграцію!
Нарешті й ми, ще й досі голодупі,
з тобою вкупі! У великій купі!

2013

залежність від нету хвороба чи необхідність?
на тлі монітора мигтять словоблуди рідні
знайомі та друзі із їхнім завіртуаллям
отак би сидів і скидав самоту в провалля

кричать психознавці – хвороба і є хвороба
вона із усміхнених юзерів зомбі робить
печатка від ґуґлу – і нет їм як «дай попити»
на тілі з'являється мох на руках копита

тарелями очі за рік на чоло вилазять
і зомбі без нету як шлях без дороговказів
рясніють порадами різні інетресурси
щоб зомбі не збилися з курсу і були «в курсі»

прості консументи важають інет коритом
де можна новин попоїсти поговорити
запостити вірш фотошопи із власним фейсом
численну рідню або тупо рекламу «Лейсу»

не відають грішні що правда неїхня гола
а добрі психологи впевнено б’ють на сполох:
«це зовсім недорого користь буде безмежна
лікуйте хворобу комп’ютеронетзалежні!»

Попасть на бал и встретить принца-гея?-
Не очень-то смешная шутка, фея...

Да чтоб им, в самом деле, подавиться! -
Который день- горох да чечевица...

О, "Запорожец"! Фея, где ж карета?
- Неурожай на тыкву этим летом...

В условиях устойчивого стресса
Не забывай о том, что ты принцесса.

На секонде взяла за три рубля,
А принц поверил, что из хрусталя...

Шкафы забиты, а одеть - увы!
К ста шляпкам не хватает головы...

После пятьсот семнадцатого бала
Истошный вопль: "О, как все задолбало!!!"

Тих осеней… булО, булО –
курчат рахую вперше…
Ті осені, що були перше,
на конях… мить одну несло.

Тих осеней… не виділяв із ряду –
зиму, весну і літо…
А! .. Що було хотіти?
Ще на листочки червону помаду?!!

Тих осеней… небес холодна просинь? -
Ні! Помаранч та фіолет -
суцільно-трепетний момент…
і аж…
      прИ-шелепотілася та осінь -
осеней осінь…
2013 р.

*Олександр Олехо

Снова, дружище, осень

Снова, дружище, осень.
Падает мертвый лист.
Спесью зеленых сосен
воздух лесной душист.

Снова уныло небо
стелется желтым сном.
Мокрым рисует мелом
осень холодный дом.

Снова виток спирали
в жизни земных дорог.
Серые дни и дали –
вехи людских тревог.

Снова в душе поэта
легких печалей груз.
Где вы, весна и лето,
время высоких муз?

Снова, дружище, осень.
Знаешь, я даже рад.
Листья за ветром носит.
Время считать цыплят.

Олександр Олехо

Знову, друзяко, осінь
(переклад Я Анонім)
Знову, друзяко, осінь.
Падає мертвий лист.
Чванством зелених сосен
пахне духмяно ліс.

Знову тужливо небо
стелеться в жовтім сні.
Мокрим крейдує штибом
осінь холодний дім.

Знову виток спіралі
в бутність земних доріг.
Сірії дні і далі –
віхи тривог людських.

Знову в душі поета
легких зажур вантаж.
Де ви, весна і літо,
музи крутий віраж?

Знову, друзяко, осінь.
Знаєш, я навіть рад.
Листя за вітром носить.
Час рахувать курчат.

Знову, приятелю, осінь
(технічний переклад)

Знов, друзяко (приятелю), осінь.
Падає мертвий лист.
Пихою (чванством) зелених сосен
повітря лісове запашне (духмяне)

Знов сумно (тужливо,сумовито) небо
стелеться (слатися) жовтим сном.
Мокрою малює крейдою (крейдує)
осінь холодний дім (хату, оселю, будинок, домівку).

Знов виток (кручений) спіралі
у житті земних доріг.
Сірі дні (днина) і далі (далечінь) -
віхи (тички) людських тривог (збентежень).

Знов в душі поета
Легкого суму (жури, туги) тягар (вантаж).
Де ви, весна і літо,
часе (пора, година) високих муз?

Знов, друзяко, осінь.
Знаєш, я навіть радий (втішений).
Листя за вітром носить.
Час рахувати курчат.

Худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).

Я думав: урятую дві бджоли,
Які тонули і гуділи жалібно.
Узяв билину біля жаливи,
А жалива мене чомусь ужалила!

2010-2013

Ранковий експромт – гарбузові оладки:
На тертці дрібненько – шматок гарбуза,
Сіль, цукор і пару яєць по порядку…
Цікаво, про це вже вірші хтось писав?

Отак цілий ранок – у колесі білка,
Кручуся, аби ласунам догодить.
І звідки взялася «бермудська» тарілка,
З якої оладки зникають умить?..

Доведений до краю — ще не край.
Кінець життя — початок увертюри.
Усе відносне: космос, люди, рай.
Автентика — це босхівська гравюра.

Мистецтво справжнє — істина крихка,
Породжена реальністю ілюзій.
Реальність нетривала і глевка,
Як люди без властивостей… Ех, Музіль…

Той знав про час, що пластиліном стік
І геть перетворився на сметану.
Людині без властивостей — гаплик,
Вона і так сьогодні — гола рана.

Людина нині — негустий кисіль,
Вона ось-ось — і стане геть сиропом.
Мав рацію той Мýзіль… чи Музíль…
Чи змити цю людину геть окропом?

…мені від жінки:
її нічна сорочка на стільці,
порожнє ліжко – повна морозилка
та кусень вишиванки-торта на столі,
і недопита пляшечка вина…
Сліди від стріл Амура – по усьому тілу
й ледь уловимий трепет кайфу,
немов гудуть десь медоносні бджілки…


І кожного ранку…
вона…
по скайпу…
Зализує кожну мою ранку.
Вересень уже не 2012 р.

худ. Я Саландяк - композиція на тему...(фотошоп)

Засумував гарбуз у гарнізоні.
Та у бої посада не пуска.
І вирушають учні гарбузові –
І вусиків, і вудини війська!

2012-2013

Я – слуга краси і чистоти.
Щоб не важко я служив, не сумно.
Щоб і восени міг зацвісти –
В мою душу з тротуару, клумби

Хай потоком погляди помчать,
Настрою негожому убивчі
І чарівно-лагідні – дівчат,
І жагучо-милі – чорнобривців.

Хай, та на заваді камінці –
На асфальті виразки гранітні.
Щоб від них потоку по весні
Не гриміти в серці, не грубіти.

Не було незручності від них,
Кралечок, підошвам і підборам –
Те, не зле, каміння у квітник
Хутко я з асфальту зафутболив.

І з пелюстки я нагнав джмеля.
Стрепенувся хтось отам і ойкнув!
Ой! То чорнобривцю влучив я
Не в чуприну, не в брову – а в око!

2012-2013

Come non il peggio specialista
tra tutti gli altri specialisti
dichiaro, che Linda Evangelista
è la meglio tra gli evangelisti.

2012

Садами осінь лікарем іде,
у вишні листя вирива руде.
"Зі мною буде здоровіти сад,
вам і зимою зеленню сіять!"
Хоч зелень та і темна, і рідка -
не стомлюється осені рука.

Садами осінь злодієм іде,
у вишні листя краде золоте.

2010-2013

Jesli inaczej nie można,
niech wtedy już pilka nożna
wreszcie zjednoczyć pomoże
teren “od morza do morza”.

2012

нічого страшного
що спокій помітив плече
це щастя в дорогу
авансом
пташиним
тече

у кут він
чи в двері
та кращого
вже не знайти
коли на папері
всі цяці
усі
як один

дивився
і мріяв
де око
там голос впаде
багато наміряв
оцей какаду
КаКаДе

розводив руками
мов кидався мужньо
на дзот
чи то з копняками
виходив здавати
народ

схопив мегафона
неначе півроку не пив
і той без пардону
припнувся на струм
до юрби

крив
мало не матом
і клявся
на чому стояв
царям
і царятам
путівку в Сибір
замовляв

юрба прапоріла
мов риба
що вже без ікри
і слинка летіла
усердно на чола
згори

слова
наче кулі
літали гоп-стопом чадним
а площа
як вулик
без даху
і лапа над ним

гуділа
ганьбила
і рвала повітря
на геть
топила
кадила
цабе
полоскала
на_ге

нічого страшного
що завтра
наступний стриптиз
і бавлянка в бога
примірка
корони
і риз

як поруч корито
фортуна
густіша за жовч
то є в чому ритись
і чим каламутити
кров

бодягу ділити
напитись понтів
на бігу
і владою ситим
за патли тягати
слугу

і так споконвіку
за віжки беруться вожді
а крихти
калікам
змітають зі столу
тоді

18 Вересня 2013

Лишилася вишня від торта…
Без сумніву, - п’яна…

Здолбунів горить вогнями епо-Мангеттена
заставкою «Зеленчуци від пана Івана»
говорить літо з екрана мого планшетика…

На апараті, який мені мейдить фото
усі події цього житія земного…
Моя собака, ранок у парку Кіото
і дощ з балкона і липи гілля розлоге
у самім серці скверика перед будинком,
а на фасаді – розписи та анафеми..
І синя, дивна, іржава поштова скринька
і три свині нетверезих... урба-мафія…

А навпростець – он до Бога дорога димкою
і щось таке, що мені пізнається натяком:
сто життів задихнулись під цими будинками
під їх дахами, під їх цегляними платтями..

А осінь платину не дає вивозити і –
свої скарбниці вартує. Та сипле золотом
гудок останній дитячого паровозику –
як лезом бритви по пиці твоїй неголеній –

пускає кров та примушує стрепенутися,
відчути біль рефлексуючого Анд-Хаосу,
а я у коморі своїй мрію замкнутися -
їсти варення, снити ковбоями з Далласа…

Це скоро ж зима? Нетерпима до теплокровних..
Химерна і біла, Андріївська ворожійка…
А ти ділився…не маєш зубів-бо здорових..
ти, певно, напився.. бо я не твоя жінка для

слухати оди про стелі, які білити і
вікна поміняні, і гроші, які полюєш..
Я недоцільна такому...я лЮблю умитих,
котрих типовою палітрою розмалюєш...

На апараті, який мені мейдить фото
байдужі люди - вовки своїм левенятам,
ці що у Києві серед парку Кіото
уміють іти, одночасно - їсти й спати...

І дощ з балкона, і липи гілля розлоге
спідручне клену - тулитися та тулити
зірчасте листя - від злив осінніх вологе
до ніжних троянд балконних, чавуннолитих…

Говорить літо з екрана мого планшетика -
балакає осінь з вікна - нахабна і звана...
Здолбунів сяє, немов зоопарк Мангеттена -
гойдає нірвану!
Я п'яна, як вишня із торта...

ба
на чім не спіткнися
труба
відвисли штани
і губа
а краю базару
немає
хто крав
той краде
хто пив
допиває
чортів у корчмі
під попсу ублажає
бере на коня
а приймає добряче
на душу хіба
душа закипає
а кров
аж ніяк голуба
кидається в очі
мутніє
при слові ганьба

ба
Шопен по цимбалах
і Бах
цибуля і сало
в торбах
і потом батрацьким
пропах
вагон некупейний
ще є де пірнати
в Донецькім басейні
іти
по шахтарських стопах
горланити дружно
осанни з портвейном
про синій жупан
і УПА
а потім тихенько
стовпці рахувати
пивце попивати
в Москві
чи за Рейном
вдавати що пан
свій
папан
чи пацан

ба
сама в хаті мати
слаба
чекає на сина
на рідну дитину
хоч спитого
перебитого
обавами
забавами
ситого
дай Боже не вбитого
душ власника
чи раба
їй
син
запеклось
на губах

ба
до чого ж розмова
тупа
як біль
за країну
політиків міни
співучих зірок
довге па
копай
не копай
а в гробах
всі бачили
раду
й кабміни
грядуть
поколіннями зміни
збирає охочих
юрба

ба-ба-х

17 Вересня 2013

Не помідорний вересень, хоч плач.
Стеблини сохнуть і гниють томати.
Не хочеться вогню їх віддавати,
Та ми у вересні, і він не винуватий:
Не помідорний вересень, хоч плач!

Не помідорний вересень. То ж, плач.
Хоч кожен кущ і плодик неповторні,
Та ми у вересні, і він не помідорний,
І траурно ревуть вітрів валторни:
Не помідорний вересень – заплач!

Ні, помідорний вересень. Пробач,
За цю мінорну і дурну напругу.
Ще поростеш, - кажу тобі як другу,
Та я – не сам, і ширять чорну смугу:
Я – виривач і приятель – копач!

2010

Ледзь вайна, з бліжэйшей з ўправ
бюст я Леніна забраў.
Цешыў бюст мяне щоночы
лепш, чым нават бюст жаночы.

2013

У каждого из на планете живущих есть
как минимум одна замечательная черта.
Черта закрытого (увы, очень редко) рта.
Из-за которой, правда, ни высказаться, ни поесть.

2013

Дістав сопілку вересень, заграв осінній блюз.
Наснилася мелодія і Пенелопа Крус.
Та не струнка паняночка – дебела, наче дуб,
чіплялася нав'язливо, торкалася до губ.
Я відмахнувся з гонором: Іди, звідкіль прийшла,
кеге зо двадцять скинула б, а потім вже «ла-ла».
А може, дещо сплутав я, була то Наталі,
ну та, що «Только я» співа і щось там «… від землі».
Та, однозначно, снилося відоме на весь світ.
В очах ховало бісики і шкірилось: Привіт!
В душі скребло, у плоті теж – хотілося і ні,
ще й Кант у сон уплутував моральність у собі.
Це, мабуть, чари осені із пам'яті бажань
підняли еро-настрої на сороміцьку грань.
Дістав сопілку вересень і гаму почуттів
свистить собі у дірочку… Чого б то я хотів?

Черешня й вишня – ніжні дві сестри,
Що обійнялись вітами ласкаво.
Коли їх заколисують вітри,
Торкаються, спілкуються листками.

Їх дотики й слова – м’які, легкі
Лікують душу – зморену актрису –
Родини затишком. Та зубчики листків
Черешні – більші, а сестри – гостріші!

У злі кохаюсь, зла цураюсь...
В отій роздвоєній душі
я сороміцьким словом лаюсь
і прощення молю собі.
Ще проповідую свободи,
а перед вищим спину гну.
Зву до звитяжної роботи,
у час трудящий довго сплю.
Поміж лукавства благочестя
вінок терновий одяга,
вінчаю правду після лесток
і тягну шию до ярма.