нема

Из прошлых жизней ты, звездопаден и невредим,
Эвакуировать смог одну разве только грусть.
Похоже, в лёгких скопился холод далёких зим,
В ушах последнего агрегата остался хруст.

Немного вечного колыханья займи у трав,
Побудь собою уже за кадром, как Жак Превер.
Ты много знаешь, вернувшись с почестями? С утра
Тогда попробуй, пойди по лестнице, например.

Вся плоть истерзана - ну куда ты такой пилот?
Куда-то сунешься, просто скажут "иди-лечись".
Подруга детства в колодцах яблочного живёт,
Как будто давеча не замаран был чистый лист.

Смешное время легко согнуло себя в дугу,
И ты вернулся, как будто давешний савояр.
Иголка сена, давно потерянная в стогу, -
Неисчерпаемо, до чего же она своя...


2012

Знайдуться чорт –
видіння світле
і янгол –
курява і сажа.
Вельможно
блазень їх помітить,
для блазня
факт
умить підсмажить.
У шлюбі
праведне і грішне,
собори вимазані
слізно...
а блазня блазень,
ох, потішить:
пора для ігор
закулісних!
Заблудла правда
небокраєм,
дороги вистраждані -
мерва!
бо блазня блазень
підпирає:
і там і тут...
сучасні герми...
І дзвони доль,
і вибір всує,
коли святе
у прірву тихо,
та блазня блазень
поцілує,
і ніби свято, а не лихо.

2012р.

Художник Ярослав Саландяк

Видовище і хліб оплачено...
Спіймають мить причетності
до слави мужніх пращурів
порожні очі фотокамер
та ще актори-козаки
покажуть герць під оплески юрби.
Застільний регіт і пусті слова
і відчування марноти буття.
А що таке "четверта влада"? -
Спитати б у отАмана Сірка...

2012

Ти незрівнянна! –
У віршах вмію.
Ну, а при стрічі –
Ураз німію,

З’їжджаю з глузду,
Втрачаю тяму,
Йду компліменти
Робить руками.

Чому у мене
Синець під оком?
У компліментах
Зайшов глибоко.

9 червня 2012 р.

Проник твій погляд шпигуном
У горницю душі моєї,
Думки погідні, мов трофеї,
Забрав у розуму притьмом.

Пощо запитувати : чом
Я ідіота мовчки клеїв,
Коли він в узи Гіменея
Мене заковував цілком?

Боротись я постійно звик.
А цього разу вийшов пшик!
Солодке бо було нашестя.

Вже резиденти не страшні
Усіх контррозвідок мені,
З тобою бути - справа честі.


07.06.12

Здесь, куда ни сунься, всюду люди.
Где бы нам ни жить, назад ни метра.
Номерки и страсти о посуде,
Заспанный балкон, метро и ретро.

Мне сойдёт билет второго класса,
Пайка снов и задыханья птичьи.
Чем заворожить всю эту массу?
Чем обнять всё это безразличье?

В космосе колонок и коленок
На речном неладящемся плёсе,
На краю скупых недооценок
Всё ещё, быть может, рассосётся,

Где в плену напрасной доброй мины
Долгими, запутанными днями
Жёлтые, бесправные равнины
Говорят лихими тополями.

2012

Світку білий, скільки чув ти це!
Юно так зістарений мужчина
Й дівчина з усміхненим лицем.
І розмови тчеться павутина:

– Шістдесят? – здивовано звела
Дві брови, мов крила лебедині. –
От би вам нізащо не дала!
– Але ж я і не прошу, дитино.

6 листопада 2011 р.

Ранок. Липень. Білопінна гречка.
Дівчина і хлопець йдуть краєчком.
Столочила гречку на обніжку,
Заросила босі свої ніжки.
Взеленились серце і спідничка.
Дівка йшла – а вийшла молодичка.
…Вечір. Дід. І баба мов кульбаба.
В сивому волоссі давня зваба.
Липень вечоровий мружить очі.
Всяк живий стрибнути в гречку хоче.

21 червня 2011 р.

Милую не силую.
Що якщо не люб.
Хочеш у Бразилію,
Щоб узяти шлюб?

Вірять там дівчата всі
З давніх ще часів:
Молодій вінчатися
Треба без трусів.

І тоді пошлюблені
Ніжні почуття
Пронесуть залюблено
Через все життя…

В стрингах і в бікіні ти –
Втілення краси.
Перед шлюбом скинути
Їх мені даси...

В поцілунках, милая,
Ти – мов ананас.
Далі вже Бразилія
Розпочнеться в нас.

Станем часто дихати,
І не стачить слів…
Нащо кудись їхати!
Вдома – й без трусів!


30 січня 2012 р.

Когда приходят все эти любови
Без грубого заплечного стыда,
Их, видимо, ничто не остановит,
Чутки их сны, крепки их провода,

Легки и вездесущи их предметы,
Глядят прилежно сонмы их богов:
Подобием размокшей сигареты
Наутро там разлюбит кто кого.

Они свои воздушные пенаты
Заказывают строго по пути.
Они уже бывали виноваты,
Их вплавь не взять, их вброд не перейти.

Они так жить и раньше поумнели.
На них легко повесить всех собак.
Их счастье растрясло на той неделе,
Но это им незначимо никак.

2012

в дощові долоні теплі
заховало казку сонце
цілий день ішло назирці
за ув’язненими в дощ

розвалили стіни греблі
часоплину оборонці
і попадали у вир цей
і принцеса й принц
і дож

де ви бачили дракона -
що пильнує темну вежу
там сидить сумна принцеса
і зітхає в самоті

правлять бал нові закони
що розлізлися за межі
принців з’їла жовта преса
а теперішні – не ті

копирсається у стосах
урядових документів
перетрушує полиці
від пилюки сивий дож

не знайшов бідака й досі
стопудових аргументів
огризається і злиться
констатує: «так отож»

і сидітиме у вежі
та принцеса віки вічні
і лузатиме насіння
прищуватий принц Іван

а дракон підхопить нежить
і у липні чи у січні
перетвориться від ліні
в славнозвісний барабан

Злой глаз
в замочной скважине
обут...
Язык –
не просто змей,
а липкий спрут.
Под щупальцами
сердце Коломбины
трепещет...
Трепет,
он похлеще
сценария
прауличной картины –
комедии
дель арте а-ля-жесть.

Бригелла,
самый главный из пажей –
брателла
укротителей притонов,
искатель дырок
и гвоздей
в законе
её потрёпанный роман.

Закладок нет,
дневная рвань,
ночное перелистывание
страсти
и белые странички
междусчастья –
похолодания
грядущего извне
от полнолунного
купания в вине,
разделки хладнокровной
мыслей.

Куда б ни шло всё это –
на одно бы вышло –
не быть с Бригеллой
Коломбине
пока есть пули
на пажей –
её соперницы
её мужчины,
сорят деньгами
господа,
а цифры –
врут
и углубляются морщины…
и глаз
в замочной скважине
обут
в последствия
без никакой причины,
суда
и следствия.

Её приветствует
несоответствие,
груди желание
прижать
не рукоять
ножа,
а тело нежное
дитяти.
Ей бы рожать и
ублажать
свою утробную
крылатость.
Но не судьба,
а маска
для субретки,
где боль с вином
танцуют на губах
и жизнь ссыхается
в глазах,
как ветром
сломанная ветка.

Любовь
лишает Коломбину
тех чувств –
найти себя,
почувствовать
себя любимой.
И время
выносимое,
как ссора,
дымится
в сигаретных разговорах,
за чашкой кофе
убивает сплин,
сценарий пишет –
амплуа
для коломбин.

25 Мая, 2012

В серці лукавім немає любові,
Сильця у ньому бринять ланцюгові,
Навіть, якщо там любов, то без серця, -
З муками слізними напоготові .

22.05.12

Муж неодружений - у полі явір,
Зоставлений з печалями віч – на –віч .
Тополі край дороги мліють пухом,
А він на них і не погляне навіть …

16.05.12

Я замуровую слова,
Ховаю душу.
Та вибиратися з тенет
Таки не мушу.

Я їх ховала у дощі,
В трояндах й сумі,
Вони зліталися у сні,
В серцях від глуму.

Я замуровую слова
Нехай так буде…
Незамуровані слова -
Це просто будень.


22.00.15.05. 2012

І знову злива,
Знову злива,
Проста, не зла,
І не спесива,
На тебе глянула
Красиво.
І не просила,
Лиш простила.
Немає блискавки
І грому.
Все вже до відчаю
Знайоме.
Гримить. Гримить.
І замовкає.
А злива – це не грім!
Він знає?
Вона породжує красиве.
Любімо зливу!


22.45. 13.05. 2012

Чи вільна, чи нова сім'я?
Чи рабства в ній уже немає?
Кобзар у Влади запитає
А Влада: – Глянь, нова сім'я,
І рабства вже нема, немає!
А бідність... Що ж, за все платить!
І Волю вольную купить,
І шати дорогії шити,
Та і коштовності купити...
Бо як же вивести у світ
Обідрану та босу Волю?!
А так – на грудях самоцвіт
Та й усього тепер доволі –
Є он літак і вертоліт –
А може в гори треба Волі?
Ще й долю добрую молить...
(І знову, бачиш, тра платить!)
Так що, бач, бідність не на часі.
Грошей зовсім немає в касі.
Нема на школи, на лікарні...
Та то, ти знаєш, трати марні!
І нація сильніша стане,
Коли всі хворі перемруть.
А освіти знаннями путь,
Який народу мостить Влада...
То буде Владі тій заглада!
Чим більш освічених людей, –
Тим більш розумний вибір Влади.
А нам цього, як бач, не нада!
Не нада нам таких ідей!

– Культура, Віра, як, живі?
Як їм в новій сім'ї ведеться?
– Ну, про Культуру вже не йдеться,
На часі вєянья нові!
Ну, що культура, що культура!
Таж публіка, відомо, дура!
У нас попса для неї є –
По сцені скачуть дівки голі,
Та і хлопів тут є доволі,
Хоч часом годі розібрати
Хто з них якої, знаєш, статі...
Ми інтегруємось у світ,
І світ нам шле такий привіт.
– Ну, а сучаснеє кіно?
– А що кіно? Таке воно...
Ну, є нарешті Голівуд,
Та і російські серіали!
Хіба цього всього замало?
Ми адаптуємо їх тут!
– А наша спадщина? Надбання?!
– Країна наша не остання,
Культурні цінності в нас є!
(Останнім часом нестає
Ті цінності і інші хочуть!)
Ми ж інтегруємось у світ!
І світу шлем такий привіт.
(Хоча, між іншим, не задарма)
Та, бач, за все треба платить,
Та й Влада також хоче жить!
А то все Воля, Воля, Воля!
Набридло вже! Усе! Доволі!

А щодо Віри. Строїм храми.
А як же! Віра мусить буть!
Прийди у храм, про все забудь,
А завтра знову на роботу,
Не думай про свої турботи!
То воля Божа! Не забудь!
Так вже справіку повелось,
Що церква – це опора Влади.
І Владі іншого не нада.
І ми від Бога Влада! Ось!
......................

Так що, чи вільная сім'я?
Чи рабства в ній уже не має?
А Воля є, та не твоя.
Вона на літаку літає,
Гламурні шати одягає
Та діамантами блищить...

2010

Світ увесь окутала
Магія комп’ютера...


12.05.12

Вуаль байдужості приховує слова:
-Ви є? І що? Мене для вас нема.
Волосся слів збирає у косу:
-Лиш я важлива. Я себе несу!

Що чоловіче вам, зрештою, речення -
раціо досвіду, зважене судження,
дотик до подиху духу латентного,
вічне питання бажання відчутного,
тембру мелодія, ждана прелюдія,
муки за вами нового Овідія?..
Чи, як завжди́, тільки словосполучення
для перекручення "Цезаре-Фідія"... (
:)

Собираем невещи. Айда и хрусть
Ощущабельной жизни наст.
Нарочитое время с тобой, и пусть
Наиграется и предаст.

Колокольчиком внутренним посерди -
Чем невидимей, тем родней.
В неуверенном воздухе посреди
Свет невыспавшихся огней.

Упрощение правил, парад пород,
Корни в если бы да кабы.
Умножающих рыб характерный ход
Зарастает собой хлебы.

Опца мир, где какая ни есть нога
Норовит не попасть в рагу.
Мир, скорее склонный к ага-ага,
Говорит нам агу-агу.

Все причины, рождённые неглиже,
Не шутя, поправляют грим,
Как актёры, не знающие уже,
Боком вылезти бы каким.


2012

То не хмари білі стрімко
Плинуть небом голубим, -
То чадять боги олімпу,
Із ротів пускають дим.
Байдикують до обіду,
Що їм труд, - вони боги!
Мають пійло, мають їдло,
Занепали й вороги.
П’ють нектар, мед поїдають,
Аж та темніє неба край,
На землі немає раю,
А у них – постійно рай.

Як димами оповило
Незахищену лазур,
Із небес тоді стосило
Обізвався Деміург.
Слів Його не розібрати,
Тільки грому грізний блиск,
А боги давай тікати,
Зойк лишаючи і писк.
Ой і бив їх непутящих,
Гнав за верби і стави,
Заховався хто у хащі,
Хто заліз до кропиви.
Я не знав їх поіменно
А що ліньки їхні - знав -
Є також у людських генах,
То собі науку взяв:


Як за лінь відповідати
Мають навіть і боги, -
Працювати треба, брате,
Не гамуючи снаги!

11.05.12

Хміль поцілунковий звітрів,
Жаги остигло сонце…
- Чому скажи, о краща з дів,
Хміль поцілунковий звітрів
І стали трелі солов’їв
Одним із тисячі хітів?
Можливо через стронцій
Хміль поцілунковий звітрів.

Напевно зміни вікові
І спад тестостерону
Вмертвляють струни ще живі.
Напевно зміни вікові
Рух пригальмовують крові
І щастя тріскає по шві,
І почуття холонуть.
Напевно зміни вікові .

Прийду до тебе, ангел мій,
І буду ще кохати,
По вінця сповнену надій.
Прийду тебе , ангел мій,
Інакше з’їсть зелений змій.
Ти тільки ласкою зігрій
Байдужу ауру простати...
Прийду до тебе, ангел мій
І буду ще кохати.

10.05.12

Ой на горі два дубки...
З пісні


Підтоптана ластата поетеса
Заманює Максима під поліг…
А меценат жонатий...
Макс Телесик
„По доброті душевній” допоміг!

Горпина розцвіла, поцілувала...
Багач дав кошти аж на вісім книг!
О, як вона інтимно промовляла
У передачі про родючість нив...
Читала диптих «Одаліска Макса»,
Кусала недостиглі колоски...
Вона не поведе його до РАГСу:
Багач - навтьоки полем, за дубки!

Її листи волають про Кохання,
А меценат стійкий – анічичирк!
Плекає огирів у білій стайні,
В його сімействі – пошанівок, мир...

Я співчуваю Сажотрус Горпині.
Купила їй духи, рододендрон…
Жалію спонсора пухку дружину:
Едіт лякає зойком телефон.
Селянка у містечко посилала
Старого свекра!
Повернувся дід.
Возив Горпині коропця, шмат сала...
„Не погашу ВОГОНЬ!” – привіз одвіт.

– Жадана жінка – то… підхмарна вежа…–
Cміється срібновусий дід Панас.

Горпино, схаменіться! Вашу стежку,
Вже оминають нявки, я, пегас...


2007-2012

Я пишУ, хоч серце каже: пИшу
І диктує вкотре свій мотив.
Знов зумів я упіймати тишу,
Ні гроша за це не заплатив.

Я пишу, чомусь все ближче – пИшу.
Суті цей не змінює значок.
Бо і так і так біліють вишні,
Так чи так все світить світлячок.

Я пишу, пишу і просто пИшу…
(Ніби півні чубляться слова.)
Йовнотанка листячко колише,
Закрутилась трішки голова.

Я пишу, але сьогодні – пИшу,
Цензор тут поріже пів-строфи.
Навіть як рядок без коми лишу,
Процензурить: то катастрофИ.

6 травня 2012

Усе завмерло навкруги.
Зіп*ялись в вікнах снайпери...
В їх лабіринтах думок дикі танці...
Вони замаскувались добре.
В чеканні ласо прядуть жертві сітки...
Час навчив терпіти удари під дих,
Від своїх рідних, далеких і близьких.
Знову ніч ятритиме рани,
Тулитися буде до моєї душі.
Вчуваю - горлиця десь озвалася...
Аж сам задрижав... - тире, тиша і крапка...
2012р.

Ти бачив небо?
Я там літала!
Рожеві мантри
У нім читала.
А ти у мрійнім
Побачив хмари…
Ще, правда, птаха...
А потім мудро
Сказав:
-На небо
дивитись
нудно

Cтоять у спогадах сумирно
Фігури вóскові минувшини.
Постава ярих днів - козирна -
З яскравим усміхом незрушеним.
Персона щастя молодого
З букетом руж існує радісно, -
Вона ситилась діалогом
З любов'ю так, а не по радіо.
Типаж поспілий звіт у теці
Тримає трохи недописаний,
Став зір відвертості купецьким,
А з ним на тімені - залисина.
Ще має бути у кімнаті
Дідуньо із ціпком старенький,
Та місце те ховає затінь, -
Живий ще син своєї неньки…

04.05.12

Пливу між лодій…
А єдваб словес
Бузково буяніє круг палітри…
Не знаючи прогрес це чи регрес,
Пливу – із Ліри у сузір’я Гідри…

Великий Віз скрипить:«Сядь…
Під...ве...зу…”.
Рись ошкіряється: "Ультрамарину б!".
Злетіла крізь ясмин і дерезу.
Екліптику пишу сімсоту днину…

У дощ благословив жаский Дракон.
Стовп іскор видихнув:
«Я – твій добродій!!!».

Ну як мені, ступивши на балкон,
Забути зблиски величавих лодій?



2007-2012

- Яке добро , що світло вам
Не відключає любий уряд, -
Всміхнувся лампочки вольфрам
З-під капелюха абажура…

29.04.12

Життя, мов день.
Бадьоре - зранку.
Опівдні - спека.
Смерк - в росі.
Опівніч - кави філіжанку.
Міцної.
І...бувайте всі.

Божився алкоголю
Громадянин:
- Сім поцілунків долі
За твій один!

1.

час пік перейшов
і намокла година
в піке підошов
цокотливу рутину

рутинне – старе
переварене в тлумі
сумбур-кабаре
на потрісканій гумі

2.

де вулична тля
смакота магазинна
де вікна не сплять –
вітряні субмарини

вражає пусте
що плететься відносно
воно відцвіте
без ознак медоносних

3.

перчать язики
лопотять сакраменти
чутки – ластівки
‘ні ку-ку’ – компліменти

прикутість росте
де збирається поле
магнітне з антен
і гострішає полюс

4.

з примхливих очей
холоднеча без здачі
прийми – запече
калатне і втлумачить

що більше за шарм
у кого плечі-скелі
де засув на ‘ша’ –
вартовий менестреля

5.

ковтками лате
а ребром недовіра
у слово круте
перебішене з жиру –

гуляй – не вступи
у баюру де-юре
гострись – не тупи
де вже випалив здуру

6.

хай небо тріщить
висипаються зорі
коли не болить –
то нема більше горя

стирайся мов тінь
і замилюйся спішно
інакше – "кранти"
нежиття несуміжність

27 Квітня 2012

Засвечен снов аргентум бром.
Тем перманентней, тем свободней
Вживайся заспанным нутром
В неприхотливое сегодня.

Нырни в эскиз дневных огней
Крутым сорокалетним профи.
А ну ex tempora отпей
Неистово горячий кофе.

Как ненадёжны все слова,
Как всё спонтанно и вдогонку.
Сегодня выглядит сперва:
Как гоголь-моголя воронка,

Как непролазный снежный ком
И заводной китайский идиш.
Из наступившего потом
Себя и роль свою ты видишь

С невыразимой глубиной,
Когда, остуженные как-то,
События поры иной
Тебе становятся постфактум.


2012

Телеприколісти друзі і їх улеслива щедрота...
- Ало, як до Вас звертатися?
Потрібно?.. - Дякую, ні, - є супутник особливого коду..
...Кохана мовчить - не відкриває ніжні вуста.
2012р.

Не верте мне - смотри!
Наслаждаясь рекламой продуктов декольте, шепчите: возьми...
Признаний хотите, хмельного дурмана?ъ
Обещаний отрада и смешная цена - жизни ...
2012г.

Знай, ніч... та – приходиться рідною місту, чужою – мені.
Вкладає борги в тютюнову залежність між пальці масні,
уклaдені буквою ‘V’-i, що до губ пришвартовують і
ще раз переходяться швом тіньово-міздровим по майні.
Врожайна колись для круп’є, вона по кишені не б’є.
То термін пришиє, то чарки заповнить хильнутий об’єм.
А кине поважно – поважність пихату з’їдає до сліз.
Ця ніч непомірна – відкрита в отриманні страху і віз
до гідного раю і раю, де богом – небажаний гість.
Розщирений щиро, він душу гризе, наче кість.
Повії проплачує цноту, а кров – її ліхтарям,
політику – місце і квоту, богемі – натхнення на грам.
Де куплене море тілесного щастя – купається час
розбитий на касти, на ставки і масті, на фас.
І все дістається – як мається... й легко лежить.
А в очі сміються – то вчать "хто на що заслужив".
Заражений сміхом, підкошений словом, як сніг
я враз відкидаюсь, мій сон прилипає до ніг.
Змальований з Босха новітнього міста портрет,
де з жерлом пивної зливається пекла сюжет,
в якому поети проціджують струни і лаври від муз,
в усміхеній правді купається мелено-хмелений глуз.
Там піняться нерви, біблійно виносяться з уст
дебошні концерти, горішково-чіпсовий хруст,
неторкані теми, несправджені мрії й потоп,
в якому не тонуть, а тануть Платон і Езоп.
Сонети шекспірні – дешеві, як вина в портах,
читають їх вірні у небо класичне без хмар.
Осушують чарку і світ прославляють нічий,
надуманий, мертвий, в якому ніщо не кричить,
ніщо не дзюрчить, не спинається легко, не йде,
а дихає світлом, яке ненароком впаде
на книжку, яку не відкриє ніколи ніхто,
бо там не живеться, на якір не став шапіто.
І холодно фарбі, яку накидає рядок,
безвихідно слову, мов дню залетілих жінок.
І хочеться вмерти ідеї – прокинутись знов
на місці – в колисці, в якій не вколише нам Бога вино,
на місці, в якому жде щастя неспите в пивній
на ніч, що приходиться рідною місту, чужою – мені.

19 Квітня 2012

Усі ми, любі друзі, українці!
Живемо в хаті з краю і любимо всі гроші!
Ми по за очі обісрать умільці,
А в очі завжди милі і хороші.

Шкода, що в нас такий менталітет:
Для друзів ставимо в колеса палки,
Начальству дружньо робимо мінєт,
А радитись біжим всі до гадалки.

Ми правду й справедливість маєм в сраці.
Й за шию душить жаба нас щоночі,
Коли плоди чужої бачим праці –
Бо від зусиль своїх постійно коле в боці.

Накапати, закласти ми умільці
І відкупитись можемо від всього,
Сам біс боїться бути з нами в спілці,
Бо крайнього ми завжди зробим його.

Усі ми, любі друзі, українці…..

Ну, що стоїш,ату, ату!
Гони, сьогодні ж гОни!
Які чудові мрійні лови.
А ти замкнув свою собаку!
Ну, що за диво-неборака.
Так сам за нього -ну, ату!
Сьогодні лОви!

01.16. 18.04.2011

Кто гений, тот и псих – сомнений быть не может.
Но по ночам меня догадка гложет:
У Ницше и меня симптомы схожи,
А это значит, что я гений тоже!

Здравствуй, тело моё, искорёженное войной.
У тебя не получится быть не мной.
Ну так будь хоть со мною, что ли.
О тебе уже столько бывало моих забот,
Что окстись, драгоценный ты мой живот,
Будь доволен.

Вот проснулся - а тело моё, как тут.
У меня тебя, слышь, со временем отберут.
До чего же в снегах и в зное
Ты, едва появившееся на свет,
Ты, рождённое шелестом двух комет,
Стало мною.

И черты, и чертоги твои - хороши.
Ты мне тихую песню сложи для души,
Покажи мне свои закоулки.
Ах ты тело моё, убывающее на треть,
Уплетающее, продолжающее стареть
Слишком гулко!

Я как будто в твоём, ты - в моём дому.
Лучше статуй бывавшее век тому,
Ты становишься хуже статуй.
Ты за старое взялось? А ну подъём!
Ты ни в чём, ты ни в чём и во всём, во всём
Виновато.

2012

у наивности нет
предела.
ах, наивное дерево
верит,
что весны уж прошла
половина:
заработало нынче
седины.

а тюльпан-то, тюльпан,
глупец,
щечку высунул,
м-о-л-о-д-е-ц!
и ожег, не прикрыл
лицо.
ах, смешно,
ну, ведь так смешно...

. . .
ты шагаешь по жизни смело?
нет предела наивных веры.

12.25. 15.04. 2012.

Встретятся ангел и женщина,
Та, что станет его половиной.
К вечному кругу Любви сердцами восходят они.
Им дано начать тот единственный путь,
Который предназначен судьбой...
2012г.

Мистецтво - старезний у шафі костюм,
Не дуже сьогодні доречний.
Одівши його, можна вийти на глум
Модерном сколочених течій.

Вдягає його сивий днями поет
І джинсові кпини пустошить, -
Нікчемна огуда крізь рупор суєт
Для нього, мов кашляння воші.

Ще є де-не-де щиросерді митці,
Над ними не царствує мода.
І буде їм славою наприкінці
Не сплямлений віянням одяг.


13.04.12

я тільки дим у пелюстках життя.
неначе біль, печаль, а вже нема.
ось радість і любов, та теж омана.
жар-птиці не бува: закрито,брама.

я тільки дим із кольорових смуг.
буває чорне, не життя без мук.

22.00. 12.04. 2012.

Набухли почки, стонет ливер,
по всем приметам скоро май
– I love you!
– Шо?
– Mon chér, mein Lieber…
– Моя твоя не панимай.

Живу у цей навколо лютий безум -
із грозами, морозами "к деньгам",
і щастям кіс, "хвильованих" маразмом,
що люрить, як криниця туго медом,
метеликом - і правнуком з Дніпром
скрипить укрАїнсько-по-русски у дурдом...

Несмотря на общедоступный вид,
Безрассудство прожитому не пара,
Бытие на обе ноги горчит,
Как любовь, дождавшаяся угара.

Мелких счастьиц недосчастливлен вор.
Перед ним экран до чего ж разлапист!
Норовят соткаться в один узор
Цепь поползновений и цепь предательств.

Закрывай глаза и лети, лети
(Ты - пилот в обнимку с ещё пилотом)
Где-нибудь уже-нибудь с девяти
Плавать ниже плинтуса, но с полётом.

Походя бывает и по второй.
Опыт успевают не все солдаты.
Весь, какой ни выплодится, - он твой,
Хоть и никакой, но весьма богатый.


2012

Всі пляшки – як на підбір,
Їх дизайн милує зір,
А наповнення – бальзам
Для душі і тіла нам.
Хтось уже залежним став?
«Мінздоров» попереджав…

Поряд з пляшкою в дует –
Пачка класних сигарет.
Кільцями пливе димок
Над примарністю думок.
Хтось букет хвороб дістав?
«Мінздоров» попереджав…