У мамони нині успіх :
стовідсоткове – ОК !
Ви від заздрощів хоч лусніть,
в хлопа – біла полоса.
Його посмішку лукаву,
хтивий погляд з-під чола
випромінюють екрани,
моніторять всі ПК.
Ним розвалюють держави,
села зводять і міста.
Глянь, вінок правічний слави
його носить голова.
Ви ж – не пийте ці коктейлі,
на ці здибанки – не йдіть,
щоб в оселях Божих двері
не закрились вам навік.
У мамони нині успіх :
стовідсоткове – ура !
Ну а завтра... все це лусне,
злетить з трону майстер зла.

В конкретнім місті, вздовж і впоперек,
я вас любив - абстрактний ім'ярек.

І відлюбив. Це сталося тоді,
коли зірки кишіли у воді.

Коли земля сахалася орбіт,
бо проступав зісподу жовтий піт,

і чорним брютом пінилась вода.
А ви така безбожно молода,

що дотепер не віриться мені
у самогубство тих іржавих днів.

Я силоміць не думаю про вас,
бо віддаляюсь - я осінній вальс.

На три четвертих сам себе веду
і видивляюсь в цьому танці ту,

яку любив занадто восени.
Без цього міста. В ньому. Разом з ним.

Городом что-то знакомое пронеслось.
Вот и в Салгире, что в кране, опять вода.
Вечером лунным в подлунный Великий Пост,
Тучки небесные, странные, - вы куда?

Топите вы свои крыльца в каком вине?
Видите в нас ли вы именно планетян?
Город ли этот вам сдался, не то, что мне?
Он неспокоен, как лига арабских стран.

Совесть сама по себе - разливной иприт.
В сущности я по муштре - никакой солдат.
Вот и весна. А весною сильней горит.
Город, которым хожу, всё не мною взят.

Здесь, что ни год, то с полдюжины амбразур.
Временный передел или недород.
А у меня, как всегда, - ни в одном глазу,
Что хлопотливая гордость полки ведёт.

2011

***

Що казати? Що собі казати
на весіллі смутку й метушні?
Чорні й білі вицвілі квадрати
майбуття нашіптують мені.

Хтось на чорних побоявся бити,
хтось на білих скиглить у кутку,
бо не гра вже... Не переходити,
щоб утерти носа дураку...

Ризикую: всі ходи — приманки.
Ну, ослаб, противнику мій, блок...
Або в дамки, або на уламки
долю, що не хоче у куток!

Ще не тіште пиху, сибарити
й золоте обласкане теля:
я зумію оминути й битим
володіння глупого нуля.
2011р.

Не хочу я торкати холодні руки твої
й реагувати на залицяння кволі…
Радію вже, що хоч не сам…
Хай і байдуже дуже,
та й навіть більше, ніж байдуже
нам –
ще ж не танцюєм голі!

Депресіє! Ма-да-м-м-м!
О! Як обожнюю я Вас,
коли Ви в ролі
діви-меланхолії–
цей колір личить Вам…
А профіль? А анфас?
Бо-же-во-лі-ю!
2011

***
Я до неї з миром, посмішкою свята.
Мчить душа вітрилом - ну, збагни хутчіш!
А вона назустріч - і з мечем, і в латах,
ще й сховала спритно за халяву ніж.
На тобі, шалена, мудрості перлини,
чесності зернятко, цвіт натхнення - на!
А вона убивчим поглядом невпинно
підніма вулкани з ненависті дна.
Маю почуватись завше винуватим,
хоч вразливу душу рани вже ятрять,
бо вона... Згадали?! - зала біснувата,
що зжерає люто слово бунтаря.
2010р.

Умаявшись от сладкого труда,
восторги принимая те и эти,
взгляни наверх –
а вдруг там не звезда,
а просто лампочка в клозете.

2011

Мой друг,
Я знал, что ты нечестен был со всеми…,
И без упреков эту чудь благословил!
Душою, как и я, ты лицемерил!
Ведь Бог тебя так сильно не любил.

Но суть была!
После греха, не павши на колени,
И без надежды на прощенье…вновь,
ТЫ! Мой друг! Без чувства тени
Ложью фраз… разбил… любовь!!!

И не страдал!
Вот преступленье! И вот за что тебя
на Божий суд тогда чертяка потащил.
И знал, что так играя, не любя -
Ты сам себя в душе убил!!!

И рок сей вечен!
Мой иной! Но, как тебя же, не простили
За то, что не остановил
Я друга своего!!!Помнишь, мы тужили…
И это ты мне жизнь сломил.
*****
«Мой друг!»-
К себе впервые так я обратился…

Не глузуйте, моралісти,
що намарно я сіяв,
що, мов терції троїстих,
доля згубиться моя…

Ви праві… Душі затісно
серед скопища невдач.
Ех, почути б цимбаліста,
щоб в танок і жаль, і плач.

В мене спокій не в ужитку
і не славлю міць гроша.
Трохи бубна, більше скрипку
хоче слухати душа.

У житті мені ведеться
і під звуки гопака.
Доле, як твоя правиця –
не втомилась від смичка?

О, не кожному троїсті
шлють натхнення солов'я…
Не глузуйте, моралісти,
що намарно я сіяв.
2011р.

(: усміхнено :)

У вірші недоношенім – півтиша,
півтінь – за недоструненим рядком.
Дорогою до серця – музу спíшив –
спішúв попасти в яблучко-дат-ком.

Блукала боса римною стернею –
кульгавила, кривавила в словах.
Ні світла – щоб котилося за нею,
ні Бога – де воскресла би трава.

Очиста зграя удогін летіла,
під розуміння набирала висоти
і ледве дихало построфно тіло
поезії без вітру і води.

І ніби óбразів накидано по горло
та й образíв – наставлено хрестом.
Нема душі між туркотливих горлиць,
немає дотику небесного до ком.

І вірша світ заледве в крапку слизнув,
забився там – у піксельнім кутку.
Очиста зграя розійшлась капризно
і стало чисто... серцю на листку.

30 Вересня 2011

Задайте современному уму
Пройти средневековую чуму,
Как нас учили розгой в дни иные
Не предавать значенья ничему.

В одной молве, под пиво хороши,
Сойдутся кутежи и витражи,
Дородных чисел ярмарки кружные,
Невинных нот сплошные дележи.

Играючи войдет в свои права
Высокого искусства трынь-трава.
Ведь был же на часах какой-то Моцарт
И в Австрии случались кружева,

Какая-нибудь мягкая постель,
Какая-нибудь лёгкая пастель,
Какое-нибудь счастье, как придётся,
Апрель, капель, сплошная канитель?

2011

Пишу́ я ві́рші чи вірші́?
Я їх пишу́ чи пи́шу?
Що, знов когось я розсмішив?
Рятуйте наші душі!..


22.09.2011

Від високих матерій –
до плотського.
Як у прірву.
Душа – у свічаді...
Щоб тонути в любові
Висоцького,
треба бути
Мариною Владі.
А не просто
чужою дружиною.
Кава. Чай.
Макарони по-флотськи.
Що ж...
мене нарекли не Мариною.
Та і Ви –
не Володя Висоцький.

2009

Об этом самом я и говорю:
Мы верно салютуем январю,
Мы каждый день рождаем здесь зарю
И со смешком, и с горечью - до колик, -
В стране, где "мазды" ездят с ветерком,
Где тихо дохнет Укртелеком,
Где интельгент гинает матерком,
А сын соседа - датский алкоголик.

В среде из рая выгнанных взашей
Всяк протеже сидит на протеже.
В пространстве подковерных платежей
Здесь быть придется раком или греком.
Бредут в свои жилища стар и мал.
Под вечер обживается квартал,
Но Гоголь будто и не усыпал
И Грибоедов вызрел по сусекам.

Кого и хоть бы чем ни одари,
Все походя своруют снегири.
Здесь можно оказаться на пари
Богатым или нищим в три недели.
Кому-то, безусловно, повезло
С профессией. Но, зная ремесло,
Взирают беззастенчиво и зло
Политики и девки на панели.

2011

И в эпатаже откровенном,
поэт, повеса, разгильдяй,
ты стань сначала Диогеном,
а после бочку примеряй.

2011

Все твои пять сольдо почили в сальдо,
Выродились в займы, занялись пылью.
На часах не Тэтчер и Эсмеральда, -
Би-би-си, Джорж Сорос и кот Базильо.

Слышишь, Буратино, чудной, хороший,
Сколько бы ни верст до тебя, мы вместе.
Милый мой, зеленый, продай калоши,
Заложи Пьеро, но купи винчестер.

Главное - судьбину свою мазками
Крупного крупнее решай под вечер.
Рой себе окоп, не сдавайся карме,
Стойкий мой, доподлинный человече.

Пусть ты будешь понят толпой не сразу,
Каждый твой сучок - для болельщиц диво.
Парень из массива, герой спецназа,
Цельнодеревянна твоя Годива.

Задавать вопросы тебе не буду.
Я твоей звезде доверяю слепо.
Но если ты от Карло, тогда откуда
Сизый нос, такой же, как у Джузеппе?

2011

Ні, щоб загаятись хоч раз,
Відкласти золоту толоку.
Було ж – обманювали час
Усі три інші пори року.

Не заречеться жодна від
Причин запізнення банальних.
І тільки Осені прихід –
По_королівськи_пунктуальний.

2011

Я – чоловік. І захисник, звичайно,
Коли життя покличе (Боже збав!).
Упорядкую "авгієві стайні",
Чи подрімаю на одній з вистав:

Ти так туди піти хотіла в парі…
Я – чоловік, і я туди пішов!
(А подумки вже пікся на Канарах –
Аж задиміло із-під підошов!..)

Я – чоловік. Усе зроблю, як треба:
Присплю, попещу, прірву перетну…
Я – молот. Я – метелик. Я – амеба:
Залежно від жінок і талану.

Я йду вперед! Коли ж, бува, й гальмую –
Отримую від долі стусана…
Я – чоловік. Не смій про мене всує,
Бо… будеш мерзнути всю ніч одна!


8. 08.2010.

Маршрутка «Кривий Ріг – Дніпропетровськ».

Обуяла, знаешь, до жизни жадь,
А байда расплещется без труда.
Кружевная Софья, устал я ждать,
Ты мне скажешь свое когда.

Погулял я по миру. Комцу мир!
Подойди, послушай - с хренком не съем! -
Вот тебя там, Софья, смешной кумир,
Нет совсем.

Сладко длятся дымы родных краев.
До чего ж я взмылен от тех европ!
Третий глаз мне высветил ёмаё
И от этой правды я стал циклоп.

По следам болото - князьки да знать, -
Залегло за окнами вдаль и вширь.
А слабо кайсацки в Иран скакать?
А потом волконски в Сибирь, в Сибирь?

Дорогая Софья, тебе смешно?
Всё, что сбылось, сбыто в последний раз.
Расплескала Нюшка пшено, пшено.
Знать, Петрушка дует на хлебный квас.

Попалились! Всем-таки нам к врачу.
Ведь на то и Чацкий - чадит, чадит.
Заскулит Молчалин - молчу-молчу,
Зарыдает Софья - уйди, бандит.

Вот поэт, растерзанный вдребадан,
Вот Москва - столица хваленых бед.
Вот когда в Саратов, а не в Иран,
Вот тогда и кончится Грибоед.

2011

Изображаем зверя в строчку:
Наш зверь перед природой чист.
Он априори одиночка,
Своей судьбы рецидивист.

Его предел - избыток пищи,
Его спасенье - плотный мех.
Такой сочувствия не ищет.
Иное дело - человек.

Доверив суетное блогу,
Стучась в очередной Сезам,
Он обращаться может к Богу,
К психологу или к друзьям.

Он тот, чья печень не остынет.
Правдивый самый лицедей,
Порой он чувствует в пустыне
Себя как бы среди людей.

От спортплощадок и до спален,
Чуть озаряется восток,
Он окружен, и неоставлен, -
И тем вернее одинок...

2011

Дорогá тепер заправка,
Ціни – безсоромні!
Ви купуйте , люди, авта,
А я куплю коні.

На гумових коліщатах
Драбиняк склепаю:
Чи поїду на дівчата,
Чи по ліс до гаю ,

Чи весною припряжу
Коні до орала
І гайда попри межу
Дряпати помалу.

Правда, коні сіно труть
День і ніч жвакають,
Навзамін кізяк кладуть
Наче крам з Китаю.

Та на це уваги я
Мало що звертаю,
Звик я сам і вся сім'я
До речей Китаю.

Лиш їх авто «Амулет»
Не куплю ніколи,
Краще коників дует
І люцерна в полі.

24.08.11.

Нам всегда был как-то родней и ближе
Санта Клаус, тот, под хмельком который.
Новый Год опять начался на Фиджи,
Но, быть может, весь не уйдет в оффшоры.

Расписного чуда ингредиенты
С каждым годом все щетильней и краше.
За высоким посвистом президента
Увязают в сладком надежды наши.

Беспредельны улицы. Наших судеб
Намело изрядную горсть в сугробы.
Выпьем боли, что ли, - как только люди, -
В сердце б не было пусто чтобы.

Но о боли - к слову, а в целом - счастье
Всех нас ловит прямо за рукавицы.
Вездесущей явью предлог раскрасьте
И айда за Шреком, кому не спится!

2011

Ох уж мне эта Мэри!
Вернее - попросту Машка с ближайшей станции.
У нее русые волосы разбросаны протуберанцами.
И вообще куча всякого стильного в Фотошопе.
И в прозрачных ее глазах
Не найти потери.
У нее вообще глаза - просто двери,
Более чем все оставшееся, остальное.
То ли (в следующий миг)
Ее волной набежавшей смоет,
То ли (со временем)
Станет она,
Будто обычная домохозяйка.
И сколько у нее в голове там глупостей? -
На-ка, пойди, узнай-ка.
Но скорее всего - только белое полотно.
На все случаи жизни -
Всего одно.
Уже как бы разостланное бесповоротно.
Смотри, не испачкайся, Маша,
Не мельтеши, садись.
Садись же, садись -
Тебе не идет быть потной...

2010

По вулиці, по довжелезній сцені,
Де гук перекупок та клопіт лайливих газет,
Шукаючи гроші у власній кишені,
Йшов напідпитку Маленький Поет.

Всміхався сонцю, ловив посмішки
Дебелих джул’єт, що нидіння плекали.
Через дорогу чорна кицька
Пробігла зненацька й авто поставали.

Знайшовши банкноту, пішов до базару
Маленький Поет, щоб випити пива.
Вірмени товклись біля свого товару,
А крамом була травневая злива.

Злива гвоздик, що барвились навколо
Калюжами відер, каструль та букетів.
Люди тинялись, купуючи кволо,
Мовчки злобились на спокій кашкетів.

Третій кухоль допив і п’яниці
Сповідь послухав про тещу ледачу,
А потім поплентався до дівиці,
Що мала незрозумілу вдачу.

Життя захмелений маршрут
Веде на кладовище.
Свої химерні вірші тут
Невтомна бабця пише.

Жорстоко в камені бринять
ЇЇ слова одверті,
Різниця дат - скупа ціна
За крові рух у серці.

В надії кожен кане вглиб
Глухонімих акустик,
Що дух із лона вічних скиб
Життя знов пагін пустить…

18.08.11.

Раптом… «засиропило» в повітрі,
Патока – рікою – та до рук…
А тривога – прапором на вістря!
Милостині жде брехні байстрюк…

Дозріває дзвоном без’язиким
Лоно в лузі злиднів-мідяків.
Сповіді - нестримні недоріки! –
Мало хто озвучити посмів…

Десь когось (на гріх!) поперло в гречку,
Хтось – на гріх! – ту гречку засівав…
Правди парадигма недоречна -
Там, де лицемірства повен став

Вийде з берегів очеретяних
Чи зміліє, показавши стид?..
Кат у кулаці затиснув пряник.
Жертва реготалася навзрид…

8.08.2011.

Статистика нищить картеччю
Романтики хмарочоси:
Он, стільки отих респондентів,
Упійманих в торбу ловців,
Зізнання дають недоречні,
Нашіптують, наче доноси,
Таємні здають документи,
І цифри складаються ці.

Статистика – мічена карта,
Підстава і просто падлянка;
Вона підрахує, прибреше,
Відніме, а потім додасть…
І всі зрозуміють – не варто
Коханій нести спозаранку
Черешень улюблених решето:
Не гай на романтику час!

І що там чекати, нарешті,
Коли набубнявіють верби,
На гіллі вербовім - троянди…
Ще мить – і уже розцвітуть!
Статистики твердять: по-перше,
Трояндами квітнуть не треба
Реальній вербовій принаді…
Незгодні хай рота заткнуть!

Статистика стогне безсило:
Розлучення вже, як весілля,
Їх скоро почнуть відзначати
Урочисто – тільки почни…
Зневіри устромлені вила
В «законні» весільні застілля!
Цнотливі і чисті курчата
Пропали ще тої весни…

На сполох гамселять учені
й пересічні пенсіонери.
Всі твердять: у пристрасті дуже
Короткий приречений шлях,
Бо звичка і побут, напевно,
Розчавлять, немов «бетеери»,
Тендітні романтики ружі…
Романтик змілів на очах!

Стоять на своєму затято:
Одружуйся, юнь, прагматично!
Звільнися від пристрасті вітру,
Вдягнувши шолом аж до брів…
Вже годі псувать результати -
Ті, вимучено-статистичні!

…Присіла за цифрами пристрасть.
Вербняк... пелюстками зацвів...

17.07.2011.

Гроші – солома,
Ціни – вогонь.
Близиться кома
Наша либонь…

12.08.11.

1.

Ще існую у світі, прожитім, описанім мною,
Провідчутім до нервів і до праглибин-прависот.
Журавлино над замком цей поклик веде за собою...
Як невипитий мед із небачених бджолами сот.

Чорноземна глибінь озивається піснею смерті,
Вже яку не боїшся, а дивно жалієш, як все.
У вселенськім Комп’ютері файли майбутнього стерті,
А минуле зосталось і ссе...

Літа сита печаль. Липень з глупим красивим обличчям.
На рибалці нічній я зловив собі цілий Дніпро,
Із якого мене голе небо пронизливо кличе,
А в деревах зелених осіння з’являється кров.

Дрочить шаблю сумну постмодерна бліда феміністка,
Що «начхала на все». Є лиш компік, вібратор і VIP…

Ця епоха – базар.
Ця епоха зі здобного тіста,
Що існує, допоки її воріженьки живі.

Я ж бо ворог також.
Хляю водку із вовчого сліду
І читаю думки придорожних повій і ялин.
Але батько мій тут не дожив до середини літа
І затих, як стихає поламаний грозами млин.


Я зостався іще,
Самогонно сумний і веселий.
Наче діри в кольчузі, до мене моргають зірки.

Але Всесвіт скрипить, як дитячі, гучні каруселі,
Бо не змазав його дід Юхим, що з війни без руки...

26 лип. 11.

2.

Інтерес до життя проминає, немов електричка.
Кисень білим вином прострумує у жили мої.
Але я іще є. І буття моє – імпульсна звичка.
Наді мною не хрест, поки що тільки Сонце стоїть.

Чорні шаблі доріг усе менше мене пригортають
І не так переймає подушка жіночих грудей.
Перепито сповна. Усього. Вже я падаю, наче літаю.
Громний зародок пісні у грудях неюно гуде.

І богема не кличе. Не манять іскристі Багами.
Зрозуміла весільна печаль скоморохів мені.
Із веселих чортів ми стаємо сумними богами...
Хтось воскресне.
Хтось ні.

Все те золото крові на зуб не візьмеш, як монету.
Сиву тінь цього злота малює крило на траві.

Логін мій та пароль будуть вічно гулять Інтернетом,
Наче думка про гріх у п’янючій моїй голові.

5 серп. 11.

Ностальгія зачинилася у шафі,
Визирає інколи з полиць,
Одягом з дешевих магазинів,
Ароматом вялених суниць.
Дивиться в дверей стару щілину,
Одяга китайський «От кутюр»
Мріє про любов свою єдину,
Ту, якій не роблять манікюр.
Де ще ви знайдете скільки лахів
як в її запиленій душі?
Бідна пані у старенькій шафі,
Ви її від молі просушіть.

Забавны свойства теплых тел,
Их зыбкая страда.
В тебя я камнем полетел
И канул без следа.

Я всё сорвал, что там цвело.
Без оглашенья прав,
Я был изрядный НЛО
И полуботискаф.

Я, было, выбился из сил
В среде среди акул.
Казалось мне, что я парил, -
Что, вместе с тем, тонул.

Всё завихрилось в итэдэ
Без признаков четы.
Я не оставил на тебе
Ни кляксы, ни черты.

Теперь в толпе подобных зай
Во весь твой стройный вид,
Что был здесь чудо-Николай, -
Ничто не говорит.

2010

Стегают арабские ливни
Наш непотопляемый нрав.
Еще мы предельно активны,
К пассивам заметно припав.

Еще под напором не высох
Среди запоздалых обнов
Глубокий и праведный список
Всех наших раскосых грехов.

Десятых, двадцатых скрижали?
С трудом пополняли мы их.
Вовсю на тридцатых гуляли
И мялись на сороковых.

И падал в глухую копилку
Проводок трехрядный помет.
И только Харон с молотилкой
Заставил вернуть подотчет!

Считайки большого полета,
В краю небывалых седин
Мы будем судимы по счету
Семьсот девяносто один.

Но полно! Ниспосланный свыше
Смотритель за нашей игрой,
Все стерпит и все-таки спишет
Четыреста сорок второй.

2010

Ти відійшла, мов сонце в сон багряний
За кучеряві буки і дуби,
Кропило небо смуток на поляни,
Чесали пір’я в нетрях яструби,
А я блукав ланами з горя п’яний,
Аж ціпеніло серце від тужби.
Якби ж то знав я горя прихід лютий,
Прощання б міг з тобою оминути.

Тебе півмісяць - золотий грабіжник -
Ув осіяння обгорнув своє,
Він виссав млість з обіймів наших ніжних
І в млу печалі любість нашу в’є .
Якби ж то ти мені була заміжня,
То не було би так , як зараз є…
Дивлюсь на мряки непогідну габу:
- О нащо ти послухала нахабу.

Чекаю ранку, наче воскресіння
Коли потрощить світло ночі тінь
І двері рипнуть у скорботних сінях
І вийде геть година потрясінь,
І ти, здолавши перепони тління,
Одягнеш душу в радісну теплінь…
Упала в яр важка нічна верета,
Ти знову повернулась до поета.

Митець давно уже не той -
Ні велет, ані Прометей...
І не античний він герой -
Бо ні Лаур, ні Галатей.


27.07.2011

Милым другом, приятным чтением
Я должен был сделаться.
Еще одним приключением
Для тебя. -
С завидным проникновением,
Не последним
В игре из многих.
Ах, что же было стесняться войти в историю?!
Слежаться в поло-плюмажную аллегорию?!
Транзитом -
Аж из Германии в Черногорию -
По московским найт-клубам
Бежали твои отроги.

Не все и всегда сбывается, тем не менее.
Не выцепить скоро
Такое, как я, растение.
Я должен был стать
Еще одним приключением,
Еще одним нераскрывшимся семафором...

2010

Рыдаешь словами-сливами...
да будь ты хоть афро-китайцем –
не станешь насильно счастливым:
в рай не утащишь за яйца.

2011

Привітно, елегантно, чарівливо
шовкові Ви мережили слова.
Душа любов’ю дякувала Вам
за зблиск надії і за віру в диво;
за мрію, що над буднями злітала.

…Як гірко повертатись до яви.
Я зачарована була. А Ви…
Навіщо Ви мене роз_чарували?!

2010

Только сяду посмотреть рекламу
На тебе! Включается кино.
Крутят и комедию, и драму,
Ну а мне ни грустно, ни смешно.

Для меня реклама – наслажденье,
Я с ней близко и давно знаком.
И мечтаю на работе целый день я,
Как её увижу вечерком.

Как терпеть такие неполадки?
Так обидно, что в глазах темно:
Чтоб увидеть новые прокладки
Надо пять минут смотреть кино.

Чтоб им синим пламенем гореть,
Не дают рекламу посмотреть! :)

Ой, літала зозуленька.
Літала, літала.
Потім сіла на калину
і їй заспівала.

Заспівала ,закувала
пр рідну Вкраїну.
Все калиноньку прохала:
- Прости за провину.

Підкидала своїх діток
в чужії гніздечка
і не чули вони з роду
рідного словечка.

Чужі мови тепер славлять,
на чужих співають.
Прости за те моїх діток,
що свою не знають.

Що як гості в краї цьому
й в землі, що родила.
То не їх провина в тому,
то я не навчила.

їм в дитинстві не співала
про тую дівчину,
що заради волі стала,
тобою, калино.

Ой літала зозуленька
літала , літала
із калини на калину
й діточок скликала

Відвага світиться в очах,
а м'язи - повні сили:
"Не забарюсь! Такі як я -
на мамонта ходили."
І хвацько підкрутивши вус -
козацьких рис окрасу, -
пішов мій милий... на базар,
по яловиче м'ясо.

2000

він говорив навпрочуд правильно
старосвітською мовою
яка залишилась напевно лиш в селах
забутих богом і картографами
де проростає духовність
як золотаво-блискучі соняхи
що пускають коріння в серцях і оселях
отож він побачив мене і промовив
чюєш ти вася ти хто откуда
курити маєш або які-та філки
сто років не чув я такої гутірки
сто років самотності
нарешті я вдома

Лиш в Україні - українцем
Я чуюсь, хоч би й без роботи,
І не піду служити німцям,
Бо хочу бути - патріотом...

Нехай мене беруть на кпини
І в гріш не ставлять, все - на краще,
Жупан хай знімуть і свитину -
Не піду звідси я нізащо

Ані в Європу, ані в Штати -
Люблю лише свою громаду,
Хай краще сяду я за ґрати -
Та не поїду в ту Канаду...

Я тут родився – тут і згину,
А спати можу - хоч у стайні,
Та не покину Батьківщину...
Проголосуймо? Одностайно...


06.07.2011

В галактиці кохання
Сіяє безліч зір.
Тривожать і дурманять
Вони бояну зір.
І у скафандрі серця
Душа летить увись,
На лоні піднебесся
Земного відректись,
Новітньої планети
Освоїти обліг,
Поеми і сонети
Укласти в збірки стіг,
Радіти спозарання,
Як вибухнуть сонцЯ
В галактиці кохання
На честь свого творця.

12.07.11.

Полно грезить! Пусть приходят сами
В занзибарно поэтичном Крыме
Лист бумажный накормлю словами -
Может, и не самыми крутыми.

Пусть он будет не скрижаль святая,
Не листок с забронзовевшей басней,
Но зато, как все здесь, опадая,
Равнодушной сплетней не угаснет.

Псевдодева с памятью короткой,
Не кривляйся, погляди, послушай:
Делят лавры скопом и в охотку
Жадные, оплавленные души.

А у нас гран-при в еще неспетом,
Крошечная пташка - юбер алес.
Мы и сами бавимся рассветом,
В щедрый лист бумаги превращаясь.

2010

Я послан сюда, как в атаку на зайцев.
Я знак им: внимание, стой.
Но есть ощущенье у зайцев-малайцев,
Что сам я немного косой.

Левей от шлагбаума, как около трапа,
Аж целый раскосый парад.
Нахально вструмляют матерые лапы,
На мыло судью - говорят...

Нелегкая заячья эта путина
Безбрежна и вместе, и врозь.
По соннику зайцы почти что невинны,
Пускай пробегают насквозь -

Пускай добегут эти зайцы, куда им
До - как им? - лесов им и рек!
А мы, дедмазайцы, прискорбно не знаем,
Где так бы и жил человек...

2010

Пам"ять зализує рани сердечні
Вірним і лагідним псом.
Тіло бажає у молодість втечі,
Дух - з ним не згоден цілком.
Різні з віків у них пріоритети:
Дух у майбутнє, а тіло – назад;
Неоднорідні щорічні бюджети
Й діапазони витрат.
Тіло вичерпує із портмонетки
Бувші свої гаразди,
Рідше на лоні природи й брюнетки
Звершує любі труди .
Дух же із Богом практично ровесник,
В нього нетлінні паї,
Золото й срібло у скрині небесній,
Членство в Господній сім’ї.
Чом же так часто ми нехтуєм духом,
Ніжимо плоть, догоджаємо їй,
Адже по ній пусто - голо і глухо,
Горбик землі і безкровний пирій.

07.07.11.

В океані очей твоїх шторм,
Б’ють об скелю життя рвучко габи,
Плив по ньому недавно лінкор,
А тепер лиш поквакують жаби.
Човник той, що ти не вберегла
Десь підчалив до іншого порту,
П’яний спів звідти «ла -ла - ла - ла»
Наче вуж обвиває аорту.
Перебуде і переболить,
Хвиль утишиться рвійна притуга
І згадаєш в негадану мить
Повний штиль і плавбу свого друга.
Він погляне на синю гладінь ,
І намочить у ній свої весла,
Ти лиш платтячко сонця одінь,
Щоб любов первозданна воскресла.

05.07.11.

Сладко-горька микстурочка,
жизнь_тире_корректура:
было «прелесть, какая дурочка!»,
стало «ужас, какая дура».

2011

Зі світла ореол зіткавши власноруч,
я простягла тобі прозорий символ віри.
Та здивувався ти: "Навіщо цей обруч,
холодний і важкий?"... Він був тобі не в міру.

2000(2011)

Я не цілувався ще ніколи
В літаку, в підводному човні.
А цілунки в джунглях африканських
Навіть і не снилися мені.

Я не спав із жінкою ніколи
На піску Єгипту, в Сомалі,
У стількох країнах, що на карті
Величезні й крихітно малі.

А гондоли, а індійські храми... –
Я не встиг ще мати й на меті.
Це ж мене ще стільки невідкритих
Таємниць чекає у житті.


2000