Після заручин з принцом ельфів
Ми подалися з ним до Дельфів,
Щоби оракул об’єктивно
Нам напророчив перспективу.
Про що ж я дізнаЮся, люди!!!
Принц не видряпується з блуду!
І я у нього вже не перша
Така спонтанна кавалєрша!
І що на кожнім континенті
Він платить купу аліментів,
у нього в багатьох країнах
Коханки є або дружини…
Мій стрекозел, не знає втоми,
Дарма, що майже невагомий!
І що тепер мені робити?
Шлю месидж Ластівці, до Криту:
«Рятуй, коханий, я пропала!
Не прилетиш – піду по шпалах.
Адью!Зі щирим конт рандЮ.
Чекаю. Плачу. Ніжна Дю.»

*конт рандю - звіт,доповідь(франц.)

Сегментуючи життя,
Я все ж дійшов до небуття.
Навіщо? - я, тепер питаю.
Взяв розложив своє життя,
Так, по поличці кожному сегменту.
Навів порядок, зрозумів багато,
Тай марення буття, розтали.
Залишивши мене у небутті.
И сегментуючи життя,
Пораду дам мій друже, пам’ятай,
Життя, лиш марево буття.

24.07.08 г. 2:37

Щоб чашу переповнити терпіння -
доллю вином, залишеним з причастя,
а потім трунок той хмільний і пінний
невдахам видаватиму за щастя.

Додам ще дрібку солі і кориці,
щоб він не відчувався надто прісним,
строкатість птахів, хитрощі лисиці,
і Того, що болото тихе містить.

І потечуть притьма в кишені гроші.
Наповню ними кошики і скрині.
А лиш спом’януть глузд мої хороші –
сховаюся від них у домовині.

У рай прийду не просто обірванцем –
Петро за кроків сто відкриє двері,
та скаже:
«Бачиш там у центрі храм, це
для тебе резиденція «my very…»*

І вийде САМ, у шатах осяянних,
покличе: «Йди сюди, моя дитино…»,
нектару відсьорбну, скуштую манни…
та чортові на радість
знов прокинусь.


*Мається на увазі відома пісня Ф. Сінатри «Мy very good freind» (Leroj)

Частина 1. Трагічна

Три роки буремні минули від того вівторка,
як зграя пінгвінів морського слона завалила,
Стекли і промчали, як хвилі солоні, як сльози,
Забулися біди, образи давно позникали,

Росте, як полова, рід красний, прекрасний, великий,
Сімейство святеє пінгвіно-слонів плодовитих...
Та що це – похмурими стали пінгвінячі жони,
Бо їх половини до них збайдужіли, і діток
Все менше і менше у зграї пінгвінячій милій,

Пустіють садочки, пінгвініхи крила ламають
У розпачі дикім здирають із себе пір’їни:
- Мужі похітливі, собаки невірні, пінгвіни,
Куди ви щоночі зникаєте, пощо ідете

До неї – великої, неї – гладкої, до неї –
Слонихи-падлюки, розлучниці, шльонди, лайдачки?
Чи медом намащено в неї, чи знає прийоми,
Чи всю Кама-сутру напам”ять завчила, повія?!

Пінгвіни-мужі, на порозі спинившись, говорять:
- О жони, такеє життя чоловіка-пінгвіна,
Що треба йому розмаїття життєве пізнати,
Бо світ кольоровий, а ваші тіла чорно-білі –
Неначе “Берізка” – совковий старий телевізор.

Але ж ми щоранку до вас повертаємось знову,
Тому ваші примхи, пред”яви не мають підґрунтя,
Це просто якась невротична залежність – не більше!
Радійте, дурепи, що ваш чоловік, хоч і зрідка,
Нагадує вам, що ви теж хоч на що-небудь здатні.

- А же би вам, псяча порода, язик ваш і ваше начало
Усе повсихало за мову таку і за діло!
А певно, воно веселіше, як жити привільно –
Дві хати, і два телевізори – перший “Берізка”,
А другий – великий, грубйозний такий “Електрон”.

- Бо так повелося на світі,- пінгвіни говорять,-
Натура широка у нас, чоловіче начало,
А ще полігамність як вроджений фактор існує,
І проти натури такої уже не попреш,

Ви Фройда читали? Ах, Фройда ви ще не читали?
Оферми дурні чорно-білі! А Юнга? А Закса?
Ну хоч Соломе, або Штекеля, Дойча і Райка?
Нічого?! А що ви читали, окрім як “Му-му”?

А може, ви оперу любите? Нє, не бували?
«Карміна Бурана», «Богема», «Кармен», «Турандот»?
Чи може, шаленство і таїнство східного танцю
Ваш мозок і тіло бентежать? Ех ви, примітив…

…Пінгвіни пішли пізнавати кохання велике,
Любити слониху, а жони, печальні, як осінь,
Ронили сльозинки на пір”я, дзьоби опустили,
Як раптом одна – молода ще, зелена кобітка,
Сказала: “Дівчатка, зозульки, чого сумувати?
І пороху є ще доволі у порохівницях,
І шарм ще не згас, і жіноча краса ще буяє,

Покажемо цим театралам пихатим, цим фавнам,
Бридким павіанам зрадливим, цаписькам безрогим,
Де раки зимують...За кожну жіночу сльозинку
Відплатять сторицю – за ясла порожні, за ночі
Самотні, холодні (а ночі тут справді холодні) –
За тіло, не пещене, юне, нехай чорно-біле,
Та рідне, солодке, немов шоколадний пломбір...

Най далі начала свої об слониху ту гострять,
А ми забираємось геть - на дрейфуючий айсберг,
На стежку війни ми виходимо нині і прісно,
Жінки-амазонки, і луки узявши у крила,
І грудь (тіко ліву) відрізавши дзьобом безжально
(навіщо ті груди, як милий кохає слона?),

пішли перевальцем на айсберг, і айсберг відчалив,
повіз їх далеко, за гори, за синії далі,
за море, в країну прекрасну, як казка, чудову –
чи то Ельдорадо, чи то Амазонія-сіті....

(Далі буде)

„Тебе поховають без сліз і без слини
Я заздрю тобі, хочу бути тобою”
Ганна Осмоловська
_______________________________
Знайшлося намисто
Як прірва глибоке
Здавалось криваве
Здавила - безкровне
Колючим лахміттям
Вчепилося в тіло
Терпить його шия
Кричати від болю?
Дарма, не почують
Підступні потвори
Ті люди у місті
Нас чути не вміють
Ти мертва вже тиждень
Обнюхую, пахнеш
Ти - мертва рослина
А запах живої
Що ж буде за тиждень
З людиною?
Страшно
Якщо і вмирати
То ставши тобою
А може не ївши
Себе засушити
Тоді скажуть люди
Тонка як билина
Дівча-ікебана
І впаде на камінь
сльоза або слина

А що ж та рослина?
ЇЇ поховали
Зотліла від часу
Чи миші погризли
Вже тлінною
пахла
Живіше живої
Ура!!!!!!!
Вже не муляє шию
Намисто

"Лети. Тебе ж не втримаєш, мій вітре,
А я люблю..." - "Облиш. Банально. Це мине.
Ну не руками! Ось хустинка. Витри.
Тримай себе в руках. І годі про сумне.

Розказуй-но про плани, про роботу.
І як там син? Здоровий вже? Привіт йому.
А я... Я поряд. В асьці. Я ж не проти...
Не треба, не дзвони. І не питай, чому.

То як ти далі?" - "Далі?.. Якось буде.
Занурюсь у роботу, грошей нагребу.
Бо гроші треба. Ну хоча б для блуду.
Та ні. Не питиму. Бо син. Тому - табу.

Чи навпаки - подамся в депутати
Але брешу: всеж не настільки допекло...
Ще може вірші спробую писати.
А що? І я борщі хлебчу не постолом!

От напишу: "люблю... - Облиш, банально"
І надішлю кудись. Напевно, в Самвидав.
Хоч вийде щось, напевно, п'ятибальне
Чи "п'ять і п'ять". А що, Майстерні, я вгадав?

І натякну, що вільний, що самотній
Так ненав'язливо... Можливо, у "P.S."
Е-мейл лишу... Тож певно біля сотні
Листів прийде від молоденьких поетес"

На брамі храму мармуровий хрест.
Страсна відправа із трибун рейхстагу
Хреста гострить, щоб , мов багор, в хребет
Ввігнати ворогу, заходячи іззаду.
Захриплий страх – гірка горобина,
Страх страйку, страти, струсу чи стриптизу.
Старі сатрапи настягають хмизу,
До ранку ватра грітиме тіла.

На варті ватри вірник і весталка,
Вогнетривкі і вогненебезпечні.
Бери таріль, іди й припрошуй палко
Ставати в коло й танцювати вєчність.
Бо ти – ніхто, мій хитрий, хтивий брате,
Ти взятий на поруки й на приціл,
Непевний крок – і я лишуся прати
Ганчір'я з ваших вже ледь теплих тіл.

Радій, мій любий, доки час радіти,
Тупцюй у колі, мов зірки й планети.
Шукай, мій любий, слухай і дивись,
Що є, що буде й що було колись.

На брамі храму мармуровий хрест,
Тут жнуть хрестами, орють і карають,
Ллють піт і кров, не відправляють мес -
Нема коли, бо й коло не чекає.
Тут палять ватри і єретиків
(бо що ж вони не йдуть, як всі, до танцю?),
Ковтають страх, захриплий і гіркий,
І ночі глупої глибокі риють шанці.

хребет безсоння соняшником впав,
а я лежу під небом з м'яти-рути;
є змії, що стискають, мов удав,
а є такі, що бризкають отруту

і не минають ні птахи, ні звір,
і все іде, як за наказом Будди;
а я лежу, немов удав-упир,
і хочу крови випити з Іуди

яка краса, який безмежний світ!
миршавий ліс задумався над вічним;
для чого долі крила, як політ
скінчився летом сторазпересічним?

лежить земля, холодна, мов удав,
зміїні трупи — наче квітки рути;
я вже пожив, а світу не пізнав,
як та змія, що бризкає отруту

Я білочку зловив у парку,
У парку імені Франка.
Я підігрів тваринці шкварки
І дав їй пляшечку пивка...

Ось час пройшов, ми рідні стали,
Ми стали нерозлийвода.
І разом крали на метали
Мідні електропровода

Та білочкам потрібні парки...
Я сказав: Білочко, іди! –
Ми викурили по цигарці
І попрощались назавжди

Без прелюдій – одразу полон:
губ-очей непроціджений збовтень.
Всотуй порами, тілом заковтуй,
не зітхай за минулим alone!

Все, що можна, тобі вже-було:
і шістнадцять і вісім-надціть,
не потрібно об’єданих націй –
не спинить буревію Гуно.

Без ілюзій – початок кінця,
нерозраджені гинуть миті:
хвилі вітру нуртують в житі,
між порепаних п’ят гінця.

Що тіла? – як душа в синцях!
Що слова? – в підсвідомім світі
(ще не роджені – та зужиті)
ледве чутні думки живця.

Він не знає, куди біжить:
пам’ять стерто буйком рекламним
(нікотинові зайві грами...
саморобні якісь ножі...).

Все реальніші міражі,
балансуєш життям уявним:
на сітківці і ранком-раннім
відбиваються віражі!

Він. Сцена перша.

Обручку з пальця геть (у ліжку інша)
Якій шепочеш ніжно: „Oh, my love”.
Вона із тих, котра при слові „вірші”
Вигукує навмисно голосніше
РембО! Чи РЕмбо... хто із них писав?

До дідька їх! Її ж до лімузину,
А потім казино і ресторан...
Бо поряд з нею ти – король-мужчина,
Удома ж: дати свиням, доні, сину,
Не тішить ні газета, ні диван.

Вона. Сцена друга.

Законний у відрядженні. Нарешті!
Мерщій сюди і справи всі облиш!
Халат і капці у комод. Сукенку, мешти
Для того все, кого коханим звеш ти.
Дзвінок у двері - пташкою летиш.

Родинна ідилія. Сцена третє.

(Стрічай, мегеро!) - Так, це я кохана
- Коханий… Милий… (щоб тебе чорти!)
Чому так пізно? – Та наради, плани…
Пробач, раніше я не міг прийти.

Налий мені будь ласка лимонаду.
Втомився, розболілась голова…
- А що на шиї? Це ж... Так це ж помада!
І почалася третя світова...

- Було в житті усе, що треба,
І що не треба – теж.
Стала давно уже байдужа
Я до піщаних веж,
Та залишилась ще потреба
Дивитись в синю вись…
- Гей, на дорозі он калюжа,
Під ноги подивись.

За мотивами народних жартівливих

Не дивись, що жаба,
Я ж така зелена,
Завидющі очі
Золотисті в мене.

Приспів:
Собі в серце мене посади,
Обійдусь я тоді без води.
Буду в серці у тебе сидіти
І давити, давити, давити!

Заздрити ти будеш
Всім і усюди,
Жаба тебе давить –
Казатимуть люди.

Кров твоя зчорніє,
У смолу загусне,
А твоє серденько
Від заздрощів лусне.

Варіант для дітей

Я маленька жабка,
Подивись на мене,
Я така хороша
І уся зелена.

Приспів:
Собі в серце мене посади,
Обійдусь я тоді без води.
Буду в серці у тебе сидіти
І давити, давити, давити!

Заздрити ти будеш
Всім і усюди,
Жаба тебе давить –
Казатимуть люди.

Якщо мені руку
Ти свою протянеш -
Скоро сам жабиськом
Завидющим станеш!

Коли неробство остогидло,
Стомившись від нудьги буття,
Замислений Творець рішився
Знайти нарешті сенс життя.

По-перше, мислячи логічно,
Його б годилося створить,
Сказав і стало, ніби добре,
Але ж відсутня відповідь!

Творив із себе, із одного,
І за зразок себе ж обрав,
Картина вийшла тупикова -
Він сам себе про сенс спитав!

Тоді до парочки людської,
Що тупо славила творця,
Він змія підіслав лихого -
Оце й і оповідка вся!

З тих пір не знаючи спокою,
Лиш піт збігає по лицю,
Людина бігає по колу,
Шукає відповідь Творцю.

Рок-н-рольно жилось
і в лахмітті ходилось
краю й меж не було
пісні сміху і силі

блюз як пензель торкнув
в колір снігу по скронях
роки мчать в далину
мов пришпорені коні

так попсово тепер
в мішурі остогидлій
рок-н-ролл зовсім вмер
а фіналу не видно

Мужики цікаві стали:
ЗМІ у нас чи змії?
Правда стогне від потали –
З нею ЗМІ німії!

Змії може і отруйні,
Та вже ж не брехливі.
ЗМІ весь рік – у січні-грудні –
Ллють брехню, щасливі.

А сумління? У кориті
Утопили з кормом:
Їм вірші, листи відкриті
Затаїти – норма!

Правді годi ображатись,
Бити що на сполох –
Добре кривді розважатись
Там, де править молох.

1
Розчинився пакетик у пійло мутне з бергамотом -
Донжуан, виявляється, був звичайнісіньким жмотом.

2
Ти герой довжелезної низки амурних історій,
Та на ввіз секонд-хенду у мене жорсткий мораторій.

3
Ось іде він до «порша», вимахуючи дипломатом,
І блищить, як монетка, – чи стати мені нумізматом?

4
Увійшов ти – і серце дівоче в чеканні принишкло, -
І у тиші почулося пристрасне…клацання «мишки».

5
У спідницю матусі лякливо уп’яло пальчата
Тридцяти з половиною рочків дитя бородате.

6
«Лиш кохання!» - кричав, роздираючи одяг на шмаття,
А на думці – реберця свині і боби у томаті.

7
Ти ступити не раз намагався до шлюбної зали,
Та миттєво там клаустрофобія прогресувала…

Їдеть поїзд номер десять
Прямо у своє депо.
За рульом сидить АнтИпко,
А мєчтав стать космонавтом.

Знов мої божевільні музи
Мене украли у Землі
І, в серце кігтями вчепившись,
Понесли якнайвище вгору.
А Світ завмер в буденній тузі,
Внизу - раби і королі,
Моєї браги перепившись,
Мій дух метуть зі свого двору.

Хто з них писатиме для них,
Для надто скромних, надто гордих?
Хто з моїх віршів зробить пісню,
А з мого імені - прокляття?
Від крил удару я притих.
Замовк, затамувавши подих
Відчув, як в небі стало тісно
Від віршу нового зачаття.

Спущусь під ранок до Землі,
За пазухою - перлів жменя,
Ви ще сліди мої не стерли
На Світу темній половині ?
В передсвітанковій імлі
Приземлюсь на колюче терня,
Руками міцно стисну перли,
Щоб не розсипались між свині...

...я падаю поряд, торкаюся між
безлісих округлих говерл
і трасу вивчаю, – вустами :) – без лиж,
а потім повторно наверх.
звичайно, не вперше проходжу маршрут
та є ще місця, де не був,
бо хочеться знову на собі відчуть
екстрим, а не що там небудь.
ковтаю востаннє жагучий озон,
відштовхуюсь – палки на бік!-
класично…нема заборонених зон,
є тільки не торканий сніг
і вітер в лице…а трамплін - як тобі?
це ж диво найбільше із див…
люблю я ці гори, й радію, що піп
Іван нашу трасу хрестив…

Світ мені весь не милий.
Він похмуро-гидючий.
Вже ніщо не зігріє.
Марно ждати розраду.
Я страшенно безсилий.
(Хоч на неміч ох злючий...)
Юні мрії, надії -
Десь далеко позаду.

Душу наче фригідну
До всіх радощів маю.
І ніхто не поверне
Днів веселих, погожих.
Я нещасний, я бідний,
Бозна-як виживаю
За "не гроші" мізерні,
Заробити ж - не можу.

А всі кажуть довкола:
"Все попереду в тебе";
А однолітків лиця
Мають вигляд щасливих...
Я ж стогну тільки кволо:
"Не знущайтесь, не треба...
Що за кляті дурниці?
Таж нема перспективи!"

Отаке я лахміття.
Одчепіться, дівчата!
Дайте... осторонь стану,
Щоб старим менше тхнуло...
Це минуле століття.
Дев'яностих початок.
А мені, дідугану,
Дев'ятнадцять минуло.

2008

Це все не так: вино вином- весна весною!
До пекла встигнемо - для нас там є броня.
Вино, пісні, жінки, вишневий цвіт-
Усе поміститься на списану сторінку.

Та послідовність цих принад за мною:
Усе найкраще- на кінцівку... дня!
Тому, напившись, я скрадаюсь наче кіт,
Щоб вполювати НАЙСМАЧНІШУ жінку.

А про жінок тому змовчали ми,
Що після паранджевих шуб зими
Німі, їмо їх жадними очами.

І кожен впевнено свій зробить крок.
Казав же дідо-Ніцше: "Про жінок
Слід говорити лиш з чоловіками!"

Така весна! що їм до неї
Отим крутим чоловікам?!
З роботи вирвуться своєї
І ну до Зеня на сто грам.
З вином і хлібом, з ковбасою
Спішать, змарнілі "от любві"
А тут і Юрій з черемшою
З'явились пляшечки нові
Це Нестор Солнєчную гроздь
Приніс. Тепер він званий гость.
За ним Оксана з пирогами
(Вже Зеньо на краю нірвани)
Хвилює їх, та не Оксана
Лоскоче ніздрі ковбаса
О, ще Роман приніс закуску
Приніс у жмені, жаль не гуску
А потім трилітровий слоїк
Якогось гарного вина
Яка почалась тут двіжуха
"богемна грусь" долой пішла
Втопилась рима, ніби муха
І істина на дно стекла
Злякався Нестор, що то буде
Так і до пекла недалеко
Уяву штопор в пляшці будить

- Чоловікам таки нелегко)

Моя Весна – шалена і п’янка,
Одягнена у вітер, пелюстками
Встелю твій шлях, моя дзвінка
Красуне з довгими ногами.

Поглянь, який у мене гаманець,
Ну правда ж, ти мене кохаєш?
Ходім зі мною під вінець…
…Куди мене ти посилаєш?

Моя весна мене не оцінила,
Перетворила серце на руїни.
Бач, як вона мене відбрила…
Я повертаюсь до дружини.

О, знов Весна… Яка ж струнка!
Твій шлях встелю я гаманцями,
Підхопить нас кохання, як ріка.
Скінчились гаманці…Що буде з нами?

Пішла Весна – і оком не моргнула,
Знівечила душу вразливу мою…
Поки мене ще жінка не забула,
Я повертаюсь у сім’ю.

Дивлюсь я у дзеркало й сум огортає.
Душу питання уїдливо крає.
Вродлива? Я б так не сказала.
Та й розуму, здається, трохи мало.
Тоді ласкава може, мила?
Та ні ж – уїдлива, як мило.
Тоді хазяйка добра може?
Така вже добра – боронь боже!
То за що ж він мене кохає?
Та й чи кохає? А біс його знає.
Не розберусь я тут ніяк,
Хоч люди кажуть, наче – так.
Характер в мене – просто страх –
Неначе кицька в колючках.
І як він може таку кохати?
Хоч інколи тікає з хати.
Але, як чесно, то він не кращий:
Розкриє рота – забігла б в хащі…
Що за проблема мене турбує?
Либонь бог знає, кого парує.

Кожен ранок поети все гірші...
Каліопа, згвалтована Бахусом,
Народжує дивні вірші.
Крадькома, чи урочисто- з пафосом!

Опелі, Фольксвагени, Тойоти,
Форди, Сітроени, БМВ,
В будні, у неділі і в суботи
Їх потік по вулицях пливе!
Мерседеси, Ауді, Фіати,
Вольво, Міцубіші і Рено —
Ними так приємно керувати,
А на серці важко все одно!

Вартбурги, Дайхатсу і Сузукі
Нашими дорогами летять,
Наче б то чужої пісні звуки—
Не чарують і не веселять,
Хонди, Доджі, Крайслери і Мазди—
Вернісаж, автосалон щодня!
Ми, напевно, негодящі газди:
Власного не маємо "коня"!

АвтоЗАЗ породичався з ДЕУ,
"Таврію" "Славута" нарекли!
Шепетівка і Бердичів, де ви?
Ваші назви гіршими були?!
Де ви, Запорожці, Волинянки?
Ми давно чекаємо на вас:
Не "сам склєпав", не "консервні банки",
А машини - супер, екстра-клас!
1999

Я не відьма, коханий, то й що, що волосся руде.
Твого серця не крала, бо маю своє і не гірше.
Ну а з чого ти взяв, що для тебе писалися вірші?
Моя совість? Не знаю... Принаймні не бачу ніде.

Руку й серце? Облиш, господарка із мене ніяка,
А тобі окрім віршів - картоплі, борщу, голубців...
Кажеш, ти не борщу, кажеш, ти тільки пісні хотів?
Навіть мама не проти? І знаки зійшлись зодіаку?

Отакої! Ну що ж... Мушу плани твої поламати.
Я не згідна, пробач. Забирай свої речі і йди.
Не почистив ще зуби? Немає у крані води.
Забирай гарбуза і шуруй-но до себе до хати.

Гей збирайся люд,
Із усіх усюд!
Розкажу вам казочку-побрехеньку,
Для науки старим і маленьким,
Як пішли ми смоли шукати
Обідраний бік залатати.
Десь бичок третячок узявся,
На чотири біди обіцявся,
Скільки ж нас було облуплених,
На бочок смоляний ось так куплених.
Не побачив ніхто червоточини –
На усіх ножа тепер точено.
Хтось хвостом прилип, а хтось лапкою,
Хто там знав про тих діда з бабкою?
А тепер дивись - начувайся,
Шкурою своєю ж викупляйся.
На постоли і душу подерли б,
Та в мозолях вся – буде терти.
Тож блукаємо тепер, болем світимо,
Сором нам… наука всьому світові…

Критус Нахман

Твої вологі як в теляти очі
Так професійно пестять моє тіло
О, Джиґолетто, як тебе я хочу
Солодко-млосно, пристрасно-спітніло...

-----------------

Хто може краще привітати жінку,
Як Крихтус Нахман з шостої палати.
Побачив, що до сну готують ліжко
І ну давай у шпарку заглядати.
Припав до ручки дверної навіки,
І хоче також мого Джиголетто,
Якщо для нього це єдині ліки,
То може, поговоримо відверто?
А за вікном така весна буяє,
Що хочеться кохати і кохати.
Будь пильна, може в шпарку заглядає
Наш любий друг із шостої палати.

Сімейна трагікомедія у трьох діях
Дія перша

Одружився наш Іван, не пройшло й неділі.
По сучасному, в кафе, відгуляв весілля.
Той Іван у нас крутий, як то кажуть нині.
“Секонд хенд” із-за бугра возить Україні.

На весіллі томада (найнятий, звичайно),
Усе чисто розповів про сімейні тайни,
Про терпіння, про любов (до борщу і після).
А сваритись? Щоб ніколи не було і в мислях!

Будувать нове життя вирішили стильно.
– Їдем, жінко, на Канари, в подорож весільну.
Зачинивши офіс свій (з ділом, каже, вспію),
Іде містом молодий, про відпустку мріє.

Закрив очі, уявив: море.., білий лайнер..,
І вода – аж сліпить зір. Одинокі пальми..,
І вона – струнка, мов лань... Боже, які ніжки!
У прозорому парео.., і розкішне ліжко.

Одиноке бунгало.., поцілунки ніжні,
В тонких келихах вино…Цитрусові свіжі…
Від отих думок Іван ледь не став співати.
А обійми, поцілунки нащо відкладати?

Де іще оті Канари… З настроєм веселим
В двері власної квартири наш Іван гамселить.
Жінка брязкає замками, двері відкриває.
Весь в надіях у квартиру наш Іван влітає.
( Кому цікаво, чим діло закінчиться -
читайте в моїх есеях.
Усім жінкам ПМ мої найщиріші вітання)

Коханий, швидше! Ну які ще вірші?!
Які ще Віги і які ще Торі*?
Мерщій в вікно, одягнешся надворі -
Приїхали батьки на день раніше.

Розумний кажеш? Любий, та не дуже...
Якби розумний був - давно би втік.
Хоча який тут досвід на цей вік...
Ну а тепер оглядини, мій друже.

Заручини, весілля (звична річ),
Біленька в чарці і біленька в сукні,
Ну і кохання – сили всемогутнi,
А далі майже перша шлюбна ніч.

* - Віги (ліберали); Торі (консерватори) - політичні партії Великобританії.

Залюбили тебе, закохали,
Не втовплюсь – залицяльників рій.
Мабуть, змалку тебе умивали
У джерельній воді молодій.

Джерела вже нема, – заорали,
Залицяльників рій не гуде…
Де ті ліки, щоб їх прописали,
Як потреба любить упаде?

Закохали тебе, залюбили
Що ж робити мені?
Ну чому
Поєдинки вже заборонили?
Я би серце прострелив йому!

=========== Вировець Лариса ======

НЕРВИ АБО СИНІЙ ДРАКОН
(екзотичним дарункам присвячується)



"...Можеш розбити усі телефони —
я озиваюсь із кожної скалки.
Сині маленькі затяті дракони
до олівців призвичаєні змалку.

Бачиш, і цей увіп’явся щосили —
синього птаха потворне качатко!
Десь по світах його довго носило —
він перепише цю казку спочатку.

Хвилі здолає сандаловий човник,
дивна тваринка свій хвостик підтягне,
небо не змінить свій колір на чорний:
білі тюльпани там квітнуть безтямно.

Прямо з-під снігу у лютому й січні
квітне барокко будинків химерних...
Наші розмови триватимуть вічність,
решта — то нерви.



================== Cooper_D =====

З ЧОГО Ж СЬОГОДНІ ЛЮБА БІМБЕР ГНАЛА?


Мені із приятелькою поталанИло!
Дивись! Милуйся! Заздрісна еротика!
І все так тонко, стильно, ніжно, мило...
Не жінка, а суцільная екзотика!

Та тільки но я взявся цілувати,
Аж гульк, вона неначе курка в просі!
І вже драконів синіх повна хата!
Один, падлюка, почепивсь на... носі!

Чим далі - гірше. Еротичні стони!
Облиште, хлопці вишкіряти зуби,
Яке там ліжко чи софа? Дракони!
Мов навіжені лізуть звідусюди!

І де такеє лихо узялося?
ОДИН ГРАНЧАК, а скільки див химерних,
А втім, до ранку якось розійшлося:
Один був - справжній, ну, а решта - нерви !!!

"... весна на дворі вже... а ми ще й досі...
кави не пили...(?)" (з розмови на вулиці)



============= Лариса Вировець ===

"...У проваллях часу твої ілюзії
із моїми поруч пасуться мирно,
і, на перший погляд, з тобою — друзі ми,
та життя — як поле...
А поле — мінне..."



================ Сooper_D =====

Знову міни у чистім полі
Де-не-де навмання розкидала?
Я ж казав тобі: - Серце! Доволі!
Досить зводити нам арсенали!

- А натомість гранат півсотні
Та отої старої базуки,
Ми б на кави пішли сьогодні...
Що ти в відповідь? Ані звука!

- А навіщо морські гармати?
Триста гаубиць було мало?
Краще було б три поросяти
За півроку - свіжесеньке сало!!!

На городі звела капоніри.
Заплела все "колючкою".Грати.
Кум Петро до тебе в жовніри
Поривається йти за контрактом?

Вчора, бачив у супермаркеті,
Кулемета купляв, для годиться?
За такі мілітарні закиди,
Мабуть, вріжу йому по пиці!

На ставку весь фарватер мінований...
Щось бабахнуло проти ночі...
Прочитаєш цей зойк римований
І - кажи мені все, що хочеш!

Малюю ранок на обличчі
Ще навіть не відкривши очі
Надщербленої кави два ковтки
Пігулки від запліднення
Втекти з твоїх обіймів до світанку
Не розігрівши два сніданки
Відкрию світові себе

Твій погляд пострілом у спину
Для тебе
Краще
Я загину

До оскоми кришу коми на зубах
В нас не може бути пауз і зупинок
Я тобі поставила зарах
Це у мене вища із оцінок
І тепер за лінію тире
Не ступлю нізащо
Там безодня
Де пояснень сірий трафарет
І нудне двокрапкове сьогодні

Знаки оклику ногами догори
Щоб емоцій жодних на папері
Ти до мене просто говори
Без оцих-своїх-усіх матерій
І без крапок
Натяків
Рядків
Всі зв’язки твої лише підрядні
Маєш те, що мати не хотів?
Знаєш,
А у мене все нормально...

Хвіст злетіти поза хмари не дає?
Що плазує темним яром — не моє.
Що витає в високості — не питай.
Не збереш, упавши, кості — не літай.
А рівненькою стежиною ходи,
І подалі від біди і від води,
Щоб соломки постелити де-не-де,
Хто ж бо знає, де він завтра упаде!
Так життя твоє безпечно промайне,
І довіку не зустрінеш ти мене.
Не веліли тато й мама — то святе.
Надто різними шляхами ми ідем.

Ви, за потреби, зупиняли снігопади?
Привчали ожеледицю до ніг?
Тайфунів Ви приймаєте паради?
Змиваєте дощами пил з доріг?

Ви вгамували хоч один торнадо?
Ви перенесли на Волинь Ельбрус?
Можливо, запросили щиро й радо
До себе в гості дружній землетрус?

Якщо на ці незвичні запитання
Відповісте одноманітним “Ні!”,
То Ви – не Бог, і марні сподівання
На право диктувати щось мені!

22 грудня 2003 р.

        Л. Л.

Який сонет? Хіба ж я гідний?
Своїм невитонченим стилем
(якщо й з Пегасом - то безкрилим)
Спаскудити твій образ, - рідний

Уже мені - вже більше року,
Як ми знайомі. Світ широкий,
А сонць (крім неба) - лиш одне,
Зате ж як гріє! ...не мене...

Та і тебе не я зігрію.
Хіба лиш чаєм... Чорта з два! -
Нічим не виправдані мрії...
Тьху! Що за соплі?! Ти права...

Та без дарунка будеш, бідна, -
не гідний я... А ти - чи гідна? :)

13.06.03

Звичайнісінький ніж
кухонний
загострюєш старанно
миєш ніжно
треш сухим рушником
абсолютно без думки
що він може стати
знаряддям вбивства

Можливо тВого…

я купила собі пістолет
своїм болем жбурну тобі в лоба
і приб'ю до стіни як портрет
твою тиху безмовну утробу

хай цілують тебе таргани
хай тебе прикрашають мухи
рідні очі знайомі штани
і маленькі рожеві вуха

ти висиш як дірявий лантух
на своїх же нових шпалерах
у намисті голодних мух
цих бездушних гелікоптерів

я купила собі пістолет
і свою затамовану злобу
як останній любовний сонет
я пускаю тобі у лоба

Він ніде - і він усюди,
так у світі повелось,
що живе між нами, люди,
таємничий дивний Хтось.

Хтось чогось у когось просить,
Хтось паплюжить, хтось доносить,
стережіться того Хтося,
поки ще не сталось щось.

Хтось ображений когосем,
жартівник і баламут,
ми ганяємось за Хтосем,
він ніде - і знову тут.
Хтось комусь свиню підсунув,
хтось комусь у душу плюнув,
стережіться того Хтося,
поки ще не сталось щось.

Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби ловлять за язик.
По кінескопі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Льодівку відчинив - а там спить нулик,
очима чавкаю, згостив свій нюх на "фу".
У кумів треба трутнювати вулик -
там сала шмат давно чекає на лафу.

Посидимо, сивуху копне качка,
"Гуцулку Ксеню" заведемо під столом,
культурно проведемо вечір рачки
та облизавши брудершафтом пачки,
підемо матюками кидатись в село.

31 Січня 2008

Медалі гідні шерсть і екстер'єр,
Достойно, не зважайте, що собака,
Крокує містом пан ердель-тер'єр
І вишукано при потребі гавка.

А втілення усіх собачих чар
Із родоводом княжим бездоганним -
Бладхаунд, спанієль і сенбернар,
Або мастіно неаполітано!

А поруч — цуцик, сукине дитя,
Не знаючи ні мами, а ні тата,
У білий світ дзявкоче без пуття
Й гризе литки усім, хто того вартий.

Отак воно в житті чомусь бува:
Чим менша, бачте, і бридкіша шавка,
Тим більше приндиться, на місяць завива,
Частіш куса і голосніше дзявка.

Не між собак, а й між людського роду
То визначальна річ — порода.

Істота нерозбурхана.
Чи треба
ламати терні мови нестрункі?..
І як порве вівсяну тайстру кінь,
як в піні ополудні змочить ребра,

язик собі здобуде волю вперто,
крислатиме й пролиже глуму мур,
і, щоб не згадувати вкотре колиму,
умовності колись та й буде стерто.

Кого і як,
у що-то він оперить
думки і марева оголені.
Звикай!
Благословляю геній язика
папером.

Промацав кишеню, зайшов у крамницю,
з потилиці вичухав чуйність біди.
Грошей - кіт наплакав (тож видно по пиці),
нашкробав півлітру, зварив баланди.

Та кум, як ДАІ, чує градус за милю -
співає мобілка: "Па-пі-па-пу-па",
-Альо, шо там, Зеню? -(три слова...), Василю!
-Ну в баню - так в баню, а де Ти пропав?

І як ти хвоста не рубай - відростає,
а кільки є кілька..., а перець на дні.
Мій кум сизооким орлом підлітає,
а риба з ведельцем за зуб забігає,
згубивши, мов цноту, томатний гарнір.

29 Січня 2008

Звичаї давнини дивують повсякчас!
Щоб честь свою відстоять чоловіку,
На заході — дуель, на сході — б'ють у пику,
В Туреччині — казан... із чимось... А у нас?

Дотепний звичай галицьких батярів!
І гонор вимагав, що хлопець мусить,
Як хто порушив слово, ні, не вдарить,
А привселюдно смикнуть волосину з вуса!

Ото ганьба! Там куля ніц не важить!
Прикраса — шрам, а рани не боюся,
Ворота — дьогтем, а обличчя — в сажу,
Та над усе — обсмиканії вуса!!!

От я тепер, панове-обіцяльники,
Завдам ганьби на лисини й сивини!
Шикуйсь до смикання, шановані начальники!
От тільки з чого ж смикать волосини?

Тепер я знаю — є на те причина,
Як лиш до влади, запускають пузо
У відповідність талії і чину,
Та головне — негайно голять вуса!

Корова молоко несла, а кури сперечались
кого когут топтатиме сьогодні в курнику.
Свині сальце на свіжім сіні рохко відкладалось
і нишпорив вдоволено щурище в смітнику.

Прикривали давно качки побовтавшись в ставочку,
Сірко ганяв незносних мух і кістку брав на зуб,
сусідський пес з-за паркана котив на нього бочку,
тримав плакат попереду "Сьогодні Танці" клуб.

На місці ще баняк стояв і пелька - не залита,
радейко матюкалося про "раду" і про "дай".
А що в селі робити ще? (крім пити й морду бити)
За свіжим Сяйвом Місячним йде Йокарний Бабай.

29 Січня 2008

Я за раундом раунд здаю,
і не видно іще кінця.
У нерівному цьому бою
не здобути мені вінця.
І хоч ноги і руки, мов з вати,
знову гонг, і на рингу знов,
і тримати удар, тримати,
через страх, через біль, через кров.

Пропускаю то зліва, то справа,
і коли ж заключний акорд?
Прошу пана триматися правил,
бо який це, до дідька, спорт!
Я ж бо можу і здачі дати.
Знову гонг. І на рингу знов,
і тримати удар, тримати,
через страх, через біль, через кров.

Виявляється, є ще сили.
Я такий премудрий стратег!
Ну, молись, мій вороже милий,
поки вигукне рефері "Брек!"
З честю вийти і бій не здати.
Знову гонг. І на рингу знов,
і тримати удар, тримати,
через страх, через біль, через кров.