І
Ідуть одні за одними роки
і плентаються у майбутнє люди,
якого і немає, і не буде
у течії усохлої ріки,
де ми ще доживаємо, таки,
до перемоги і бодай – до суду.
                        ІІ
Наснилося, що нібито, живу
у тому неіснуючому світі,
де, наче, знову є чому радіти
але не уві сні, а наяву.
Повірити у це немає тями.
Малюємо себе. Нема вини,
що нині час маніпулює нами –
раніше дні тягнулися роками,
а нині укорочені й вони.
Щомісяця, щороку, своєчасно
повторюємо пройдене щодня,
і багатьом стає, напевне, ясно,
що наші мрії – повна маячня.
Нема уже надії на майбутнє,
не знаємо, яка йому ціна
і не минає націю мана –
у поведінці логіка відсутня
і досі ще регочимо на кутні,
хоча десятий рік іде війна.

                        ІІІ
Європа запрягається повільно.
Її паралізує «цап-царап»
і хижі пазурі таємних лап.
Америка у величі... не схильна
освоїти комедії етап –
у влади зайва ноша. Шолудиві
готуються підпільно. І не диво,
що гільйотина – їхній ескулап...
........................................................
Поклавши душі і невинне тіло,
не тільки Україна зрозуміла,
що означає ядерний кацап.

05.2024

                І
Не конає ірод моровий.
Чубляться парафіяни віри
у Христа, Аллаха... у кумира,
що волає всує, – Боже мій! –
ради себе, а не ради миру.
Невідомо, хто кого пасе
в офісі корупції... здається,
мафії, не відаючій честі,
панувати – мрія над усе,
може, і до суду... повезе,
може, і до другого пришестя.

                ІІ
І тузи, і биті королі,
і чужого щастя ковалі
до війни... а нині це ніякі,
та уже заслужені воя́ки,
бо не вояки́, а москалі,
що чекають на моїй землі
від царя-іудушки подяки.
Надуває щоки очмана.
Публіка сміятися уміє
з того, що вона і є повія,
і у цьому є її вина.
Окаянні сили не дрімають
і перевзуваються, таки,
поки ще воюють козаки-
ратаї, що землю захищають.

                ІІІ
Отже, куме, ідемо на дно,
ради біса, а не Бога ради
маємо очільника громади,
у якого роги все одно
визирають, як не у кіно,
то на сцені коміка естради.
І на троні досить холуїв,
носіїв чужої режисури...
нахапались братньої культури
і готуємо собі панів...
....................................
отаке... вовки в овечій шкурі
найнялися пасти баранів.

05/24

Я вибравсь із тенетів "вебу",
Бо пробива́ мене на вірш.
Чи написать його для тебе? -
Так ти мене за нього з'їш.

Чи написати про кохання? -
Так Муз поб'ється із десяток.
Я не знаходжу це гуманним.
А втім, де маю їх ховати?..

2010

                        І
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
Часи минули золоті,
але найкращі не забуду.

                        ІІ
Неначе, все – останній раз.
Та вірую у Божу ласку,
ясних небес іконостас...
одіну невидимку-маску
і мрією у давню казку
перенесе мене Пегас,
де ні Олімпу, ні Парнасу,
як це недавно ще було...
сідаю у машину часу
і під синкопи тулумбасу
уявно їду у село.

                        ІІІ
Везу нові поези Музі
і, має бути, не мої
почую мрії, а її
і, може, мов калина в лузі,
ще не зів’яли давні друзі.
Або побачу ту, що знов
іде у маєві обнов
душею юна... але інші –
одна одної красивіші...
і кожна пасія – любов,
якої не було раніше.

05.2024

                ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
аби пророк у кожному воскрес.

                ІІІ
Почують слово убієнні душі
на капищі музейному, у пущі,
на прощі біля лисої гори,
за вікнами урочої пори,
якою обумовлене грядуще,
а далі... погадаємо на гущі,
кого які чекають вечори.

                ІІІ
Малюємо забуті серіали
нового у майбутньому кіні,
і Матенхаузу меморіали,
і петриківські в’язі... по війні,
і на шоломі, і на тлі ракети –
лихі привиддя східної планети,
які лякають західну юрму.
Покажемо у сяєві пітьму,
аби пізнали, як ішли у лету
непізнані оракули, поети
нізащо, хоч і знаємо, чому.

04.2024

***
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.

***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
не забудьте і зверніть увагу,
хто тоді тікатиме в Оман.

***
Поки доживають пустомелі,
вимре популяція совка
і займе посаду єрмака
інша лярва офісу-борделю.

***
Мріємо трудитися у полі
хазяями на своїй землі
і тоді аж мусимо поволі
осмалити голови гнилі.

***
Воздається кожному по вірі,
за яку тримають у сізо,
істина московії в ефірі –
це роздуте владою іпсо.

***
Важко виживати, але тяжче
бачити як у борні ідей
люди не міняються на краще,
поки є диявол між людей.

Колізія
Свиня не хоче, та хропе,
козел бодає і радіє,
що він очолює події,
та є оказія – сліпе,
що доїдає канапе,
колись усе-таки прозріє.

04/24

Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю́ його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Я не людожер –
я продуктивно використовую
ті язики, які брешуть!
Ха-ха! Ха! Ха!!
Можеш обрубати мій так само.
Настане тиша, якої я чекаю.
Мій статус-кво у цій квартирі –
зміниться!
…Твої претензії, немов цигани,
які окупували електричку! –
програ́ють цю війну зі мною!..
Пішла любов,
а з нею всі мої проблеми!
Я оправдовуватися не буду більше.
Зміни свій тон.
Постав на цьому крапку.
Любов це??
Ну так, а ґіц ін параво́з!

29 лютого 1996 р., Київ

І
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Європа грає на роялі,
а в Києві Земля гуде.

ІІ
Дорога кожного – до ями.
тому у деяких людей
макітра ходором іде.
Неошелешені думками,
дорослі є... немає тями,
що неук націю веде
до фінішу вперед ногами,
де сяйво виїдає тьма,
а заодно, само собою,
і мотивацію до бою,
тому її уже нема
там, де панує безголов’я,
а Єрихон, що за стіною,
не чує як гуде сурма.

ІІІ
Лише надія виживає
у цьому світі і тому
добродії ідуть до раю,
а лиходії – у пітьму.
Але видумуємо... Лету.
Харон осмолює човни,
бо є іще живі сини.
Освоюємо ті планети,
де уникаємо тюрми...
....................................
Пророки темної юрми
очолять релігійні секти
і будуть ідоли вендети
обожнюватися людьми,
а далі буде.....................
...........................пієтети
і до, і нині – це не ми,
богема списує сюжети,
а перехвалені поети
про себе видають томи.

04.2024

Кажуть, жарти вже не в моді.
Жарт – не дупа на городі
(не усі його помітять).
Жарт – якщо у дупі віхоть,
або навіть смолоскип,
загорівся і прилип!

18 листопада 2001 р., Київ

На вільну тему вірш?..
Для на́с це не проблема.
Я сів – пишу. Ти – спиш.
Кохання вільна тема.

10 липня 2007 р., Богдани́

Надто куцого за зростом
Має Руля чоловіка.
Та не бідкається зовсім -
Головне, щоб не каліка.

"Камасутра" недолу́го
Па́лить у кутку нервово...
Сексуальну же напругу
Жодним не змалюєш словом.

Ноу-хау по-гуцульськи:
Зріст рівнять стільцю належить,
У процесі має Рулька
За очима хло́па стежить.

І як тільки за орбіти
Компле́кт зі́ньок полеті́в,
Слід стілець ногою бити -
Ось такий контрацептив.

2010

Моя кохана пахне часником
і убиває всі мої мікроби,
я злизую, мов з миски язиком,
з її натертих ніг пітни́й доробок.

Вона солона, ніби океан.
Вона недраяна, як темні ночви.
Її боїться кожен мій фаланґ.
Вона працює кимось деннонощно.

Пхе, – телевізор каже на таке.
А ми натомлені сільські естети,
чий душ – пісок, не просимо ракет
і силіконових груде́й котлети.

Ми намалюємо свою любов гірку
любистком, м’ятою і полином звичайним.
Сивуха тхне, зраділа огірку
і що нам щонайвищий лайнер?

Бо щастя, бо воно од всіх оском,
бо стрілися голодні хлібороби,
коли кохання пахло часником
і лікувало згадані хвороби.

20 березня 1993 р., Київ

І
Мене не доганяють ні вовки,
ні миші... і телята ще не з’їли,
усупереч, якщо не завдяки
усьому, що розтягує роки
й літа, які вкорочують зоїли,
не розпинаюся на всі боки.

ІІ
Овідії ще є у цьому світі:
інакомовні генії-піїти,
зозулі й півні, сови і сичі,
що тиражують опуси вночі,
аби себе вписати до еліти,
та указати зайвому мені,
яким я бути і не бути маю
якщо за волю дорогого краю
іще не опинився на війні.
Мене, як Архімеда наодинці,
у кожній ситуації щодня
не помічає ні чужа рідня,
ні щирі малороси-українці...
................................................
Іду, не утрачаючи надій,
дорогою своєю до криниці,
аби напитись чистої водиці,
якою захлинеться ворог мій...
і може бути, що в душі моїй
поезією світ мій освятиться.

ІІІ
Можливо, і не довго ще іти,
але не поспішаю під калину,
і думаю, навіки не загину,
коли піду у зоряні світи.
Надію маю – мовою полину
у далину і з тої висоти
за нею буду і... за Україну,

02.2024

                            І
Ріку життя не вичерпає море
і течію не виплеще до дна,
але... її висушує війна,
в якій відомо, хто кого поборе.
Супроти окупації і горя
стає усенародною вона.

                            ІІ
Та байдужіє слугам доля краю.
Трибуну обіймають краснобаї.
За волю, ніби, точаться бої,
а волі то у влади і немає,
аби, допоки мозок усихає,
урізати амбіції свої.

Спічрайтер має поросяче рило,
у офісі усім пора на мило,
величного у рейтингу трясе...
немає опозиції проходу,
а урядовій мафії уродів
умовні одиниці –
                            над усе.

                            ІІІ
Ой, нічого на дзеркало пеняти,
коли з чужої легкої руки
лакеїв тиражують... отакі
свої та наші... іроди-пілати,
які самі себе перемагати
уміють...
             насобачились,
                                    таки.

01.2024

Іронічне

Не перша в рахунку, аж третя вже спроба
Відкритися вкотре на повний свій зріст.
Дерева, будинки, стежиночки, міст
Засипати снігом з’явилось нагода.
Нарешті надіслана Всесвітом згода,
Щоб білою-білою стала природа.

В білявого красеня стільки роботи.
Оце так азарт – незрівнянний рекорд.
Галявина вже невпізнанна та порт.
Накручує, збільшує він обороти.
Уже й хуртовині відкрились ворота.
Неначе якась животворча істота.

Стихія безмежна в шаленому русі.
Немає у гаммі завершення нот.
Відчутно мороз досягає висот,
Бо сніжну красу зберігати він мусить.
З надмірною пристрастю має спокусу
Комусь підморозити руки та вуса.

Тепліше вдягайтесь. «А де ж рукавиці?»-
Зітхнув перехожий – в кишені нема.
Подумав: оце так нарешті зима!
(Йому, моряку, не звикати – дрібниці).
…Напевне, як завжди, лежать на полиці.
А може вдягла їх улюблена киця?

***
…Продовжує сніжну ходý завірюха.
Тож комір піднявши, врятуєте вуха.

08.01 – 14.01.2024

                        І
Що було на віку до війни,
уявляю як неопалиму
у тумані за хмарою диму
купину у краю, де чини
та ворожі і сучі сини
вже ніколи не будуть своїми.

                        ІІ
А свої... не байдужі мені –
ще учора було їх багацько
і сьогодні... усі на війні.
А кощії... опудала бацьки,
арахамії біля свині
хай горять у своєму вогні...
...................................
і Гаага... прозріє зненацька,
і куми... на арені кіна
і на сцені зеленої муті
та лакеї паяца, по суті,
для яких не існує війна,
опиняються біля лайна,
що воює за рейтинги дуті.

                        ІІІ
І ніякі... по духу чужі:
бісота, голомоза сволота,
псевдо-слуги і лжепатріоти,
людоїди на нашій межі,
але корисні їм ідіоти
перевіються... як міражі.

01.2024

Їхали ми, їхали і от,
нібито, доїхали до краю,
де усіх чекає поворот,
може, не у пекло, а до раю.

Видно, що інерція така
у карети ситої Європи –
явно запізнилась і швидка,
і пожежна... риємо окопи.

Амнезія пам’яті вгорі
стимулює все несамовите,
самозвані люті упирі
чавкають угноєне корито.

Ну, а наше шапіто веде,
нібито, подалі... до кордону,
та у небі меншає озону
і палає небо де-не-де,
і немає схованки ніде
по дорозі до армагеддону.

01/24

у ранах і гематомах — час звузився до хвилин
тривога відміна удома не вдома — твої?
в окопах чи в покривалі блискучому наче лати
ми знову воюєм
Боже —
ми вмієм в ці ігри грати
своєї чужої волі навʼязані схеми патерни
ми
сука
кіногерої примати і діти Праматері

дзвіночки дитячих голівоньок тремтять ніби тнуть мелодію
і кача пливе понад вічністю
над кожним Сашком та Володьою
Сірожкою Анькою — нашими
голодними та холодними
колишніми одноклашками
смішними колись і модними
над рідними над нерідними — старими чи зовсім ніжними
це
Боже
погана історія —
нам
Боже
давно не смішно вже

навіщо ти катакомбами
крізь море крові та пороху
ведеш нас до свого берега
або до нового мороку
до чого ведеш?
признаєшся?
вкладаєш детальки в пазики?
доводиш?
виводиш?
граєшся? —
складаєш якісь там пазлики

ми — дивний народ в оточенні
зневірені знеохочені
у темних водах історії оплутані та обточені
усе хазяйнуєм клопочемось —
усе бʼємось як заведені
сусіди ж облизують збочено
немовби намазано медом їм

сусіди навколо — зрадники
а — наші двори —
бойовища
вже третя війна вигарцьовує —
комусь —
видовища —
а нам — підземелля сховища непевні часи та згарища
навчилися бути у пеклі й гасити пожарища
і все безкінечно боремось з ріднею фальшивою й дикою
столикою бездуховною двоязикою

так тяжко ходити в темряві
у мороку невідомості
де свічкою править тонесенька нитка свідомості
горить і тікає в безвісти
ледь жевріє тихо міниться
століттями ми виживаємо —
коли це нарешті зміниться

чи на світовім полóтнищі
в твоїм казані бездонному
народ наш дарами жертовними
священною гекатомбою
щоразу тобі приноситься
кладеться офірою щедрою
а світ закриває очі та
виспівує нашого «Щедрика»

і ти приймаєш —
Божечко —
і ти всім киваєш —
божечки
і мило їм усміхаєшся
прислужникам-сороконожечкам
береш наші діти вбитими
береш наші землі вмитими
священною кровʼю нашою
слізьми матерів підлитими

ще скільки триватиме
Божечко
ця дивна любов з гематомами
коли наш нарід приноситимуть
у жертву тобі гекатомбами
до ста вівтарів — ще трошечки —
міста наші й села димляться

куди твої янголи
Божечко
Юрко та Михасик дивляться?

зроби вже нарешті паузу
на років хоча б що триста
дай нам прорости і вирости
і трон свій посісти —

щокожній ясній родинонці
у домі своєму чистому
дай смертю своєю скінчитися
і знов прорости та вирости

у ранах страхах прокльонах —
час звузився до хвилин

ти хочеш щоб з українців
лишився лиш ти один?

(С) Тата Рівна / Tata Rivna, 2023

Дивлюся на двір я,
Та й думку гадаю,
Чому не ведмідь я,
Чом спать не лягаю?

Зайшов би чудово
У тихий барліг,
І в сплячку зимову
Надовго б заліг.

Об ожеледь кляту
Я б не спотикавсь,
Я сну мав би свято
І лапу смоктав.

Мене б сповивали
Блаженство і лінь
Аж поки б настала
Весняна теплінь.

Я руки і ноги
Тоді б не ламав,
А вийшов з барлогу
Й до кралі помчав.

Ревів би од щастя
І радість ковтав.
Зимових напастей
Довіку б не знав.

...Іду, як піддатий,
На горе й біду,
Ні дати, ні взяти -
Ведмідь на льоду.
---------------------------------------------------------------------
*Оскільки пісня, яку наслідував, написана в ХІХ сторіччі, вважав за доцільне вживати дієслівні рими, щоб витримати стиль).

2 грудня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)

***
Чого лише не чуємо у Gugli
із того, що буває на війні,
коли там опиняються безуглі
гієни на всю голову дурні.

***
Де є ще русофіли, там усяке
на будь-яку усячину клює.
На що уже не жадібні поляки,
а й ті нічийне мають за своє.

***
Обрізані нарциси і паяци
у ролі шолудивого кота
нічого і нікого не бояться
ні ока Бога, ні Його суда.

***
Приміряє бестія корону
цезаря у хакі... для пихи.
Свита пхає чучело до трону, –
хай воно спокутує гріхи.

***
Стратеги мають тактику, девізи
і кредо доленосної судьби,
що видає у владу вічну візу
на радощі всеїдної юрби.

***
Негадане або неждане –
боки одного... false @ true...
одне – неначе, сіль на рану,
а інше застує добру.

Завіса
Не заримуєш ямби і хореї,
метафори й епітети одні
й ті самі, як уміють корифеї,
а долю не об’їдеш на коні
у час суворий і у темні дні,
хоча й хороші наміри у неї
до перемоги правди на війні.

11/23

ІНе помагає дарована воля
вичавити із людини совка,
а успадкована нею недоля,
як одинокого воїна в полі,
для усієї країни тяжка.

ІІВ нашій історії діють заброди,
ниці лакеї, а нині чини,
що досягли апогею війни,
і перепродують нашу свободу,
асимільовані в надра народу
блазні зі сцени і сучі сини.

Доїть країну еліта мутанта,
кредо якої, – j'aime cela vie!
Мішана раса чужої крові,
бевзі, які обожають ґаранта,
ще не отримали від окупанта
щойно ракетою по голові.

ІІІЕру людей захищають герої
ті, що воюють супроти яси
і виростають з води і роси,
а перелякану касту ізгоїв
юзер Оману уже удостоїв
манною неба, що виїли пси.

11.2023

Крила - це, в принципі, марна річ,
як, скажімо, характеру зайва риса:
скажіть, як спати з ними всю ніч,
а потім удень протирати крісло?
Що ними корисного зробити можна:
потиснути чиюсь потрібну руку,
порахувати купюру геть кожну,
комусь підправити ніжно перуку?
Крила мають присмак астрального -
щось таке надзвичайне, найвище…
А що ними можна - конкретно, реально?
Літати хіба…
Так навіщо?

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

ІДивує зоологія еліти
в політиці, поетиці, борні...
переживають іноді піїти,
що деякі вокабули гучні
у мові мають зайві голосні.
Аматори і (в)умні ерудити
обурені наукою освіти,
яка їм «заважа писать» пісні.

ІІОй, пишуть люди, коливають тишу,
кімвалять білий шум у голові
у читача, якого мода тішить,
але, напевне, авгури праві –
як на базарі чують, так і пишуть,
аби було дохідливо... усім...
навіщо та літературна мова
і правила граматики? Своїм
налізе... і на голову здорову –
усі щасливі... є оцінка сім,
аби лише почули їхні ямби
сонету та епітети нудні –
і цим усім пишаються одні,
а інші посилають дифірамби.

ІІІБогема коронованих еліт
видумує такі неологізми,
що в’януть вуха...
......................радує сучліт*
осанною, – ура соцреалізму!
Але міняти гасло ще не пізно,
якщо себе почує неофіт.

10/23

ІЛітаю в уяві додому
або відтіля уві сні –
у серці тамую утому,
душа ще у тілі... такому
не затишно нині мені,
та рано стелити солому.

ІІЄ надія, що не упаду
до фіналу бурі світової,
поки упокоїмо ізгоя
і його конаючу орду.
Нагадаю хрещеному світу
Божі і пророчі заповіти,
міражі історії... в імлі.
Є чого ридати і радіти –
є ще віра на моїй землі!
А по ній гасають вражі діти
ханаанеяни і шиїти
та осатанілі москалі.

ІІІЄвропа дає обіцянки,
що піде за нас Одіссей
у ході нової атаки...

шукає оазу бурлака,
але і донині борей
жене його мимо Ітаки...
.........................................
Тікає із Трої Еней...
нагай кримінальної шайки
ганяє по світу людей.

10.2023

Неначе в цирку кінь по колу,
складає кволо вірш Микола:
той самий ритм, ті самі рими
і завчена непримиримість…
Щодня у русі все навколо,
а він - по колу…
по колу…
по колу…

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Ми стільки років процвітали,
що, врешті, зовсім процвіли…
І мимоволі загнили…
І нас не стало…

6 березня 1989 р., Київ

Доки ви сприймати в стані,
хтось, шановні читачі,
знову вірш про партизанів
вам складатиме вночі.

Час по колу чи спіралі,
нагнітаючи віки,
мостить пастку для моралі
вам, жінки й чоловіки…

30 жовтня 2016 р., Київ

Клич мене своїм,
я ж бо тільки твій…
Хочеш солов’їв? –
будуть солов’ї.
Хочеш до зірок? –
зараз полетим!
Хочеш, буду я
ангелом твоїм?

Я тебе спасу
у недобрий час,
і ніякий біс
не розлучить нас…

Клич мене своїм,
Клич мене своїм…
Хочеш над зірки! –
зараз, полетим –
Клич… О!!! Зачекай…
відштовхнусь хвостом…
Будеш мати все
зі своїм чорто-ом!
Ха – ха-а – ха-а-а…

3 травня 1989 р., Богдани́

***
Повільно вимирає темне,
партійне... люте і нікчемне,
яке вело кудись народ.
Але на зміну йде зелене
і височіє ешафот.

***
« Нам помирати ранувато...»
такі були колись пісні,
а нині пізно воювати...
та і по заповіді п’ятій
суддею бути – не мені.

***
Неначе є рідня і друзі,
яким зі мною не везе,
бо допомога – над усе,
а я не буду... у прислузі
найгеніальшого Зе.

***
Все, що радянське, то не наше,
так мало бути на землі,
якби ми полюбили рашу,
та українські куркулі
ще пам’ятають мать... і вашу.

***
Не буде перемоги у війні,
якщо про це не вдарити набатом
на красній площі і послати матом
пуйло, яке по вуха у лайні
ще хоче об’явити ультиматум.

***
Порідшали «полки безсмертні»,
але подекуди ще є
заміна армії рантьє,
упевнена, що є що жерти
і що цеглина не уб’є.

Осанна
А ми співаємо осанну,
бо нам у спеку непогано,
коли буяє лобода.
Питається, – навіщо рани...
«це вже було» – орда, погани...
навіщо кров... тече вода.

08.2023

ІВиходячи із досвіду чужого
і власного на площі десять ар,
схиляюся до висновку такого –
поети є від чорта і від Бога...
а от у землероба – інший дар.

ІІЗважаючи на заповіти Стуса,
працюємо усі біля землі,
аби була законною спокуса
скородити «хороших москалів».

Інакше неможливо із ордою.
Перо поета – хлопавка для мух,
якщо не надихає нас до бою,
і не гартує войовничий дух.

Заслужені паяци при бандурі
не наближають праведні роки.
Ми кобзарі, мольфари по натурі,
бо наші предки – характерники.

За кров пролиту і за кожне горе
скарає небо мафію кремля...
...........................
заллє смолою їхні пащі море
і вдавить каменюкою земля.

ІІІНе помагають заповіді Божі,
не чує розбишака, – не убий,
не укради, не зазіхай... і, може,
коли немає алібі, – якби,
то ми би... правда переможе,
винищуючи зайве і вороже,
виконуємо заповідь, – люби...
і захищай... а Гея допоможе
іти і не боятись боротьби.

08.2023

Наїлися ми братньої любові
лукавої, лихої кацапні
і напилися горя на війні.
Скажений ворог нації і мови
не відпускає дійної корови
у лоно європейської рідні.

Майбутньому нема альтернативи,
та поки не палає вся земля,
нема чого дивитися здаля,
а треба гнати гадину паршиву
сьогодні разом і у хвіст, і в гриву
від Балтії до самого кремля.

Оновлюємо Україну-матір...
хай захищає наші рубежі...
із тризубом стаємо на межі
добра і зла і кожен цьому автор
і неофіт, і профі, і аматор –
литаври української душі.

Поширюємо кращу із традицій
у колі друзів, а не ворогів,
чаруємо і музикою слів,
і піснею... гуртом і наодинці...
чим більше люди чують українців,
тим більше ненавидять москалів.

08.2023

***
Сліпим душею я не ескулап.
Соромити глухе немає часу.
Якщо воно уперте, наче цап,
одного разу, то й черговий ляп
цієї шельми – це ознака сказу.

***
Не маю я емпатії рідні
тієї, що чужа мені по духу,
то й – ну її... іду в самотині,
бо візаві мої тугі на вухо
до істини, яка... не у вині.

***
Як не пнись, а чмо не буде гуру,
так було і є... але повік
у юрбі совкової культури
і партійної номенклатури
балакун – великий чоловік.

***
Чи то електорат зеленуватий,
чи то еліта нації не та,
що, наче, є із кого обирати,
а потім неможливо угадати,
хто є король на троні у шута.

***
У гамівній сорочці санітара
у всьому винен – винний без вини.
А пацифіста не чекає кара
за те, що закликає, для піару,
до миру із ордою сатани.

***
Кожен день історії імперій –
це насилля звіра над людьми.
Лютувало до нової ери
і конає у новій печері
бункерне опудало пітьми.

Осадок
В усі часи, коли юрма не проти
людиноненависницьких ідей,
на сцені появляється Арей
у вигляді шута... а ідіоти
і божевільні у бою істоти
вирізують «кинжалами» дітей.

08.2023

***
Останній час агонії росії,
парафії імперії, чуді...
і Кожум’яка запрягає змія,
аби орати землю князя Кия,
куди не буде доступу орді.

***
Лютують бенефіціари тризни,
коли у нас на варті все окей
і на озброєння немає кризи,
і тризуб князя на щиті вітчизни,
і меч його заточує Арей.

***
На раші епопея параної,
людиноненависникові тісно
і в силу ситуації такої
уже сьогодні прокляті ізгої
і на віки, і повсякчас, і прісно.

***
Не мала ні науки, ні культури
московія ніколи і ніде...
і нині мати євро за халтуру
на сцені від Уралу до Амуру
без Києва уже немає де.

***
Якщо і досі окупанти горді
потугою своєю на воді,
то мусимо не думати тоді,
а файно дати мордору по морді,
аби лайно текло по бороді.

***
З яких це пір московія – месія?
Купує світ за сорок соболів,
а крадене ховає у кремлі...
та поки зійде сонце на росії,
роса їй очі виїсть у землі.

Післямова
Ой, не щезають, на готове ласі,
злодії-воріженьки, а наразі
ридає мати і її дитя
за тими, хто іде без вороття...
війна з’їдає волелюбну масу
людей, що умирають за життя.

08.2023

Наш поцілунок сонцем став
і вітром став, і перестав.
Тоді тебе я знову взяв
і коло тебе танцював.

Тропічна полька – то не сміх.
Тропічна полька – то не гріх.
Потанцював – і далі в путь,
і діти, як гриби, ростуть.

Тропічна полька. Тропічна полька. Тропічна полька – до пори!
Тропічна полька. Тропічна полька. Тропічна полька – раз-два-три!

Ось баобаб. Ось евкаліпт.
Ось слон. Он море й риба-кит.
Усі б хотіли буть людьми.
Усі танцюють так, як ми!

Тропічна полька. Тропічна полька. Тропічна полька – до пори!
Тропічна полька. Тропічна полька. Тропічна полька – раз-два-три!

Тропічну польку танцював,
з вустами цими розмовляв,
просив-молив, про все забув,
бо танець наш гарячим був!

Тропічна полька. Тропічна полька. Тропічна полька – до пори!
Тропічна полька. Тропічна полька. Тропічна полька – раз-два-три!

Миколі Соболю

«Сильніше тяжіють НАЛИТІ СВИНЦЕМ НЕБЕСА»
Микола Соболь «Осінній нарис»

«СВИНЦОМ НЕБЕСА НАЛИТЫЕ,
и пробил раскаянья час»
Булат Окуджава

З очима, свинцем налитими,
потай «запозичую» в інших
виплекані чужою молитвою
«власні», вибачте, вірші.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Нарешті у «Майстерень»
відкрився перший з’їзд.
Раніше у цій справі
був, так сказати, піст.
Запрошення отримали
досвідчені майстри
і новачки завзяті,
також середняки.
Я трохи припізнився,
хоч поспішав, як міг, –
автобус наздогнати
я рейсовий не встиг.
Заходжу я у двері –
у залі сто стільців,
усі стоять порожні,
лиш зайнятий один.
На ньому бородатий
якийсь мужик сидить
і більш нема нікого,
з ким можна говорИть.
У нього я питаю:
– Де весь Парнаса цвіт?
А він відповідає:
– Він весь отут сидить.

12.06.2023

                    І
І сущі неуки, і люди
існують, поки є життя,
а як ідуть у небуття,
то й духу їхнього не буде,
і понесе їх у нікуди
душі своєї каяття.

                    ІІ
Усе, що діється навколо,
і по спіралі, і по колу
у чорну... падає... діру...
а поки-що, Земля – це школа,
в якій навчає і добру,
і розуму Отець-гуру,
аби війна уже ніколи
не опустошила село,
а в Україні ожило
і воскресало рідне Слово
як еманація любові
у цьому світі... і на зло
лукавому воно усюди
зітре огидою огуду,
охороняючи чоло...
і поцілунку від Іуди
не буде,
           наче й не було.

                    ІІІ
Війна добра і зла триває,
і падає один за всіх,
і всі стоять за волю краю,
кому не воювати – гріх.
Удосконалюємо душі
в горнилі горя і біди
супроти сущої орди
за кожен дюйм своєї суші,
за кожну унцію води.
Ніде ідилії немає,
окрім обіцяного раю,
де є усе – одне на двох,
але душа не помічає,
коли її... його... буває,
так,
          ні за що,
                          цілує Бог.

06.2023

Ну здрастуй, літо, здрастуй, літо! -
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.

Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії
Усе, здається, навпаки.

Ракетний холод чуть металу,
Що тіло українське рве,
Зимі віддавши на поталу,
Шматуючи усе живе.

Шлють ЗСУ снаряди-квіти
Олександрійському стовпу*.
Уже не знає, що робити,
Осатанілий дядя Пу.

Жме кнопку ядерну щосили,
На персах кнопки тисну я -
Зло знищують Амура стріли,
Любов, як літо це, буя!!!

*Олександрійський стовп — символ Кацапстану в Петербурзі, звідки виліз дядя Хуйло.

1 червня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)

Не відаю, кого я удостою
подякою за явний плагіат,
записаний на синьому сувої
небес живою мовою цитат.

Усе, що тане, піде за водою,
а що літає – інший варіант
утраченої мрії голубої,
бодай не головної із утрат.

А та, що закарбована у небі,
і є моя поезія жива –
минула, і сучасна, і нова...

така-сяка, що може і не треба
нікому. Занотовую для себе
надією навіяні слова.

05.2023

Народився Ярослав –
і за мить відомим став,
бо усі відомі люди
позбігалися на крик!
Тільки крик одразу зник.
І з’явилася інтриґа,
радість і підозра тиха,
і півлітра, і закуска,
пісня і жіноча хустка!
То ж потрошечку отак,
так і сяк, і сяк і так,
Гаврилюк, як психіатр,
шлях проклав у цей театр!
В кожну сцену, в кожну яв
входить хлопчик Ярослав!
Поміж інших Ярославів
якнайліпший Ярослав!
Ми питаєм: «Гаврилюче,
що за витівки падлючі?
І на сцені й за «лаве»
розсмішив ти все живе!»
Каже він: «Отож. Панове!
Гумор – почуття здорове!
Найшановніша падлюка
зрозуміє, в чому штука!»
Не погодитися – гріх.
І за це – наш щирий сміх!
І вітання, і кохання,
і найліпші побажання!
Хай колись ти був – дударик,
то тепер ти – ювілярик!
Ну то й що, що 50?
50 – не 60!
60 – не 70…
Кожен день і кожен рік –
то твій друг, і твій повік.
Хай буремний твій талант,
мов священний фоліант,
не для когось і колись,
а тепер, сьогодні й скрізь
має успіх в читача,
слухача і глядача!
Ну, а ми – твоя сім’я,
Моїсеєв, ти і я!

4 листопада 2001 р., Київ,
Молодий театр

Отакої. У мене… украли копієчку.
Люди! Де ви?.. Усе у тумані.
Посадив позавчора я в го́рщичку квіточку,
а сьогодні знайшов черв’ячка у сметані.
Без копієчки грошей в кишені,
з голодним животиком,
я піду і спіймаю ворону на цвинтарі.
Посаджу її в кліть,
як до го́рщичка квіточку,
черв’ячком нагодую
крикливого ротика.
Чудо в клітці!
Дивлюся, радію я.
На копієчку мав би я щастячка.
Задоволення – теж на копієчку.
І здоров’ячка теж – на копієчку…
От пошию вороні я платтячко,
так, щоб міг я ще більше подобаться,
і збиратиму по карбованцю
з тих падлюк, які вкрали копієчку!

25 лютого 1991 р., Київ

– Слухай, Мунько, що́ було!
Не потрібне й еНеЛО́!
Позавчора, у четвер,
я застала калагер.

Мамка знає: я у школі,
потім ще на баскетболі –
(десь до п’ятої години),
далі – хор і піаніно.
А на сьому – йду в театр
на виставу «Брат плюс брат».
Ну, спектаклик, так, – фуфло:
про сільське добро і зло.
Ті – погані, ці – хороші..,
марно викинуті гроші.
Краще б я пішла до Вови
чи до свідків Ієґови.
Ти ж – дурна, що не схотіла:
ми в буфеті та́к гуділи!
Від антракту – до метро
пива випили відро!
А Телесик все проспав –
тільки уві сні ридав.
Ледве встигли ми, сестричко,
на останню електричку.

Приїжджаю я додому –
потрапляю до Содому!
Мамка – в центрі, за столом,
на столі – мужик з веслом,
через голову й плече
зараз, точно,.. упече!
Мабуть, тої миті я
вберегла чиєсь життя,
бо забігла до кімнати
на добраніч мамці дати.
А у неї – нині гості,
п’яні сало, м’ясо й кості –
скрізь лежать самі дядьки́
і порожні тарілки́.

Озирається той тип,
«глип» – очима, носом – «хлип»
і не знає, що сказати…
«Познайомся. Це твій тато», –
через мить знайшлася мама,
спантеличена так само.
«Він – рибалка і моряк,
бо до мандрів має смак.
Був колись до нас заплив
і тебе мені зробив.
А тепер – пенсіонер.
Де йому плисти тепер?
От і вирішив він, доню,
притулити сиву скроню –
від тюрми і від суми́ –
до таких дурних, як ми»…

Мамка вивільнила миску
ще у двох дядьків з-під писку –
і продовжила пото́му:
«Пам’ятаєш дядю Рому?
Він для нас зробив багато.
Нас хотіли виселяти.
Ти була ще немовлям.
Він – твій батько теж, затям».
Мамка сіла поруч кума:
«Потім, – каже, – стала ду́ма,
я́к би доню охрестити,
щоб під Богом їй ходити.
Він – це твій хрещений батько…
До́нько, хто цей кожен дядько?
Ну, згадай, як я навчила?»
Я й усіх перелічила:
«Цей, на ліжку, дядя Влас,
він возив на море нас.
Біля нього – дядя Гліб,
завжди нам приносить хліб.
Дядя Гена – на підлозі,
він знайшовся по дорозі:
ми у лісі заблукали,
він нас вивів – ми б пропали.
Цей, праворуч, дядя Ігор,
грав зі мною в кілька ігор,
як була маленька – грав,
кожен день на руки брав.
А тепер…», – і я замовкла, –
бо від стра́ху вся аж змокла –
і сказала так, як є:
«… а тепер він пристає!
Дядько Валентин – альфонс!
Дядько Стас – пародонтоз!
Той – на милицях – Мирон
продає нам самогон!
А двом рилам в олів’є
мамка за відмазку є:
розважаються собі,
бо обойко голубі!
Так що, всі оці дядьки –
без брехні – мої татки!!!»

Розказала – і присіла,
ніжку Буша з хріном з’їла,
губи втерла і спитала,
бо мені здалося мало:
«А коли прийшов наш тато –
вже гостей було багато?
Щось не бачу дяді Вови?
Він у нас такий здоровий!
Любить мамку за горбушу,
як свою боксерську грушу…
Просто, він багато п’є –
і як завжди – морди б’є…»

А мужик увесь цей час
на столі стояв між нас.
Підвелася я, Марусьо,
й на весло його дивлюся:
«Наші гості – це десант!
Наша мама – екскурсант
і влаштовувач дозвілля!
Там, де мамка, – скрізь весілля!..»
Просто з рук беру весло –
та й усім смертям на зло,
як угрію ним у груди –
той і впав на стіл, як блюдо!

Стало потім якось лячно.
Після слів «Спасибі, смачно»
я поглянула на мамку,
як на де́що, як на самку,..
вийшла в двір – а недалеко
дві підпільні дискотеки…
Там я подружку знайшла –
зранку в школу не пішла…

Слухай, Муньо, просто – жах,
видно, в мене їде дах.
Знай, оце лежу в траві –
калаге́р у голові.
Тільки очі я заплющу,
мов пірну в п’янющу гущу, –
бачу мамку між дядькі́в,
бачу банку огірків,
що розлазяться, гидкі,
остогидлі і бридкі,
осоружні й примітивні,..
хлопці всі мені противні!

1 вересня 2003 р., Богдани́

Миколі Соболю

Дехто постійно заявляє про свою боротьбу з російською
мовою й «узкоговорящими» на порталі. Гадаю, боротися
треба не з мовами, а з ворогом. Мови краще вивчати -
починаючи з рідної.
Для мене є висока честь отримувати з фронту слова підтримки
від наших мужніх воїнів - молодих поетів, які знаходять час
читати мої поезії.
Вони пишуть українською мовою.
Вони пишуть російською мовою.
Саме вони захищають наші життя!
Я завжди пам‘ятатиму їхні імена і позивні…


Б‘ють щодня по повній
наші хлопці рашу -
україномовні
і російськомовні -
всі до ,дного - наші!

Є й у нього зброя:
кожен вірш - як лом.
А диван - це Троя,
хоч не бачив крові -
б‘ється язиком!

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

ІОй! Погани нас опередили,
викупили першими вогонь
благодаті і гундяй-дурило
потирає ратиці долонь.

ІІСудячи на голову здорову,
свята великоднього нема...
у парафій – горе без ума,
у частини відібрали мову,
відкололи віру від любові
і надія жебрає сама.

Фарисеї... гірша половина
православ’я, що катує Сина
у екстазі зла і боротьби
нині, по іронії судьби,
вороги моєї України,
піддані московії, раби.

ІІІАле є і має бути знову
як було одвічно – у віках
і навіки у пророчих снах...
..............................................
у сусальній золотій обнові
українське полум’яне Слово
воскресає в синіх небесах.

04.2023

Котик носика подряпав
Із прихильности до чічки,
Залишив відбиток лапи
На її пахучім личку.

Не спинить авторитетом
Грацію оцю простую.
Не журися, грізна тето,
Дай твій носик зацілую.

Лапа де пройшлась котяча,
Цей стражденний ніс–каліку,
Я із запалом юначим
Згоден го́їти довіку.

2011

ІНе вистачає у тайзі землі
на кожного кацапа-окупанта,
на готовеньке лізуть москалі,
аби роти неситі напихати.
І це було... до часу, до пори.
Але ж не до кінця оцього віку
терпіти їх? Та чорт його бери,
коли воно на голову каліка.

ІІОдне уже готове у тюрму...
і не відомо йолопу, чому
його остерігається Європа,
якої не цураються укропи,
які дають по голові йому –
утіленню огидної мерзоти.

ІІІАле не кращі за чужу свиню
свої скоти, фальшиві патріоти.
Опінія на внутрішньому фронті
така ж як і на лінії вогню.
Бояться перемоги тайні слуги
і явні емісари недолугі:
у рясах біси, офісні кроти
і їхні мироносиці-папуги
не відаючі, на хіба іти
за голосами неука-хапуги,
заручника своєї сліпоти.

04/23

Олександру Сушку

«Знову на коліна всілась пані,
В пазуху красі стромляю ніс…»

«А сусід жону свою зобидив,
Спав, негідник, знову у трусах…»

Олександр Сушко «Ощаслив!»


Мені давно за п‘ятдесят…
Таке намариться у снах,
що просто сором: свят-свят-свят!
Хоча вже сплю, на жаль, в трусах.

Все це нестерпно, дикий жах!
Як можна жити навесні?
Пишу про груди по ночах…
Про що ж писати ще мені?!

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

ІНе нарікаю я на долю.
Хоча досягнення малі,
та не поламані щаблі
драбини в небо із юдолі.
У кого щастя не було –
йому нещастя помогло...
.........................................
Воно і досі на престолі,
а біля хати москалі.

ІІНе зобов’язаний нікому,
але виконую оброк –
аби навіки не замовк
мій тихий голос... і по тому,
як на віки піду додому,
ще зачитають до дірок
мої поезії, а нині
нехай би хоч одна зі ста
лягає на чиїсь уста,
ще не затяті у гордині,
і подивує читача
прозорий стиль, а не полова
і з шанувальником розмова
плугатаря і сіяча.

ІІІІти у засвіти зарано.
Моя душа – це мій грааль,
не удостоєний пошани,
та це вже не моя печаль,
що озолочують цигани
мою духовну пектораль.
Допоки ще на світі маюсь,
поетом бути – не порок,
«караюсь, мучусь і не каюсь»,
бо як умру, то як дізнаюсь,
чи в Україні є пророк.

04.2024

Уже й неділя вербна
і ще надія є,
що житіє не зебра –
копитами не б’є,
а наближає літо,
і сонце, і зірки
і можемо зігріти
усі свої боки,
дивитися у небо
і на далекий ліс...
питаюся у себе, –
чого повісив ніс?
Нема чого тужити,
аби у цім краю
відкинути копита
й почити у раю.
Ще є і тут удача
і ліки від журби,
але... чекає дача
і котики верби,
і де-не-де погани,
і чорні клобуки...
католики-миряни
запалюють свічки,
квітує рута-м'ята,
і пущі, і кущі...
іде весна гуляти
по площі у плащі...
...................
очунює палата:
іуди, паничі...
але немає свята –
душа моя розп’ята
пілатами вночі.

04/23

Брехня - це крапля, що камінь точить,
вона проявляється, як на плівці...
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.

Брехні не буває в ім‘я чи заради,
тут виправдання жодні - зайві…
Брехня, як завжди, - прихована зрада,
вони переплетені щільно, навзаєм.

Брехню ні вивести, ні стерти ластиком,
вона все одно проступає назовні.
Тож це аксіома.
Жанру класика.
Антоніоні.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік