Світанком пахне.
Знов криничний журавель
Співає пісню.

Судини ножичком споров,
як у штани прийшла любов.
А як побачив тую кров,
забув чого себе поров.

Очі дивляться із марева на борді,
шукають дурників у натовпу голодних…
І очі ситі, і сидять на ситій морді,
а нишпорять у натовпу голодних.

Лист падає на Землю.
То Землі тяжіння.
Земля у Всесвіті крокує.
То тяжіння Сонця.
Все тягнеться до більшого –
Пилюка і каміння…
А ти до чого тягнешся,
Родина Соціум?

Свинячий грип – свиняча то хвороба,
пташиний бог – то дірка в камінці.
І вже душа – то є окремий робот
з ключем од Пекла у руці.

1
Хлібину сонця день знайшов у полі,
Намилувався нею він доволі
Й поклав на синю скатертину неба,
На сонці хмарка - наче дрібка солі.

2
Перегорнув я спогадів сторінку,
В душі знайшов не стухлу ще жаринку,
Коли дмухнув, яскраво заіскрила, -
То юність повернулась на хвилинку.

3
Удосвіта лапасто-білий сніг
Засипав густо стежку і поріг,
А в серці - сонячно і солов'їно:
Я в ньому весну милій приберіг...

4
З любов'ю в серці, з ніжністю в очах
Я радісний кохану зустрічав,
І гордий тим, що землю ти, народе, -
Красунями такими уквітчав.

5
З прадавніх невідомих ще сторіч
Розділена доба на день і ніч.
Але коли ж упала на цю землю -
Сльозина перша з материнських віч?

6
Він тоне у брехні, як у болоті,
Бо вік живе у фальші та підлоті.
Я з острахом на нього поглядаю:
А чи не має жала він у роті?

7
Дорожча честь за дорогі напої,
Не їх шанують споконвіку вої.
Це наші предки в сиву давнину -
І мертві з рук не випускали зброї1

Зі зб."Veritas in profundo"(1998)

Хайку

***
Почуло серце
Рідкісного птаха -
З країни Сонця!

***
Лише говоримо
Про тебе, Україно,
А дбаємо - про гріш...

***
Скрізь у столиці,
Немов у чужому краю.
Хутчіше додому!

***
Розрослись незабудки
На могилі учителя.
Посадив їх торік...

***
Люба, не свари,
Що захмелів сьогодні -
Я з пролісками стрівсь!

*рідкісний птах (лат.)

Зі зб."Veritas in profundo"(1998),
"Luх veritatis"(2005)

Сонце вийшло із-за хмар,
і пташки співають нам,
ніжно, лагідно співають
та нам настрій підіймають.

2009

Солнце -- желтый жернов
жертвует своей жизнью...
Собран закат рожью
в пору вечерней жатвы.

моё дыханье
потерялось слушая
твоё дыханье

без красивых слов
холодную курицу
съедаем быстро

:)

До яблунь цвіту -
Скільки років не живи!-
Ніяк не звикну...
Щодня весни чекаю.
Невже сам сніг віднині?!

Якщо я не буду мріяти,
Нічого не буде
І не кажи, що я – занадто
У дівчаток очі з довшими віями
І я не хочу їх підрізати

Як пізнати смерть?...
Все дуже просто: залиш
Частинку себе,
Там, за плечима, вчора…
Самому собі, і – йди…

Куди ти, коню,
Несеш свого вершника?...
В його долонях
Долі людські вершаться…
Скачемо тут – не вперше…

Сакура цвіте…
Знак – буде тепла весна…
Папороть цвіте –
Літа купальського знак…
Мрія, як Сонце – одна…

Коли води аж по вінця –
торкнися губами,
щоб не заплакав світ.

Помнишь, мы в детстве искали ответы
Помнишь, мы так ничего и не открыли
Мы выросли разными, но суть в сантиметрах
А до неба обоим - всё ещё мили.

Буквы одни не имеют смысла
А я сам сочиняю слово
И если даже захочу очень сильно
То стану лишь одиноким глаголом

Ну, іще проживеш у найкращому разі
лишній день. І помреш у найкращому разі
мудрецем. Краще пий - бо смоли на тім світі
з казана відсьорбнеш. У найкращому разі.

Сонця промінчик
ухопить не вдається.
Грається котик.

* * *
Хоч я великим став, а дні в тісноті трачу.
Зросла ціна моя, а покупців не бачу.



* * *
Коли забагатієш, то простягни до друзів
Із щедрими дарами, із частуванням руки.
А спобіжить нещастя, не виявляй нікому,
Нехай безмовно жовкне твоє лице від муки.



* * *
Найвищої мети я прагну і жадаю,
Ніколи вниз мій дух не спуститься й на мить:
Або дістануся жаданої верхівлі,
Або хай смерть мене на цім шляху приспить.



* * *
Не метушись, бо всюди живе твоя душа,
Вперед, до благ найвищих — таке у неї гасло.

Душа — скляна судина, наука — світло в ній,
А нашу людську мудрість вважатимем за масло.

Воістину, живеш ти на грані небуття
Лише хвилину, поки те світло не погасло.



* * *
Що за людці! Так заздрять на мій хист,
Що заочі кленуть мене повсюди.

Знання, освіта, розум мій — для них
Лиш зачіпка для лайки та огуди.

Як дикий цап рогами скелю б'є,
Так і мені ці докучають люди.

Та юнака, що став на певний шлях,
Не устрашать пусті їх пересуди.



* * *
Вони прощення просять моїм гріхам, бо в серці
Таять передо мною і острах, і докір.

Як од страшного звіра, копають ями, хрипко,
Як пси, на мене брешуть, бо я ж і є той звір.

Коли встають уранці, на мене зирять косо,
Що я всю ніч працюю, томлю і думку, й зір.

Якби вони по правді, без заздрості судили,
То, певно б, не зганьбили мій труд, мій добротвір.

____________________________
Перекладач: Василь Мисик
Джерело: З книги: Захід і Схід: Переклади/ К.:Дніпро,1990

* * *
Моє відступництво не просте, не звичайне:
Твердіш я вірую, ніж дервіші й прочани.
Один такий живу — і звуть мене кафіром!
Це значить: вивелись у світі мусульмани.



* * *
О, як довідатись, для чого в світ оцей
Прийшов тулятись я, непроханий зайдей?
Коли для радощів, я жив би й не журився,
А ні — заплакав би я сотнями очей.



* * *
У цій пустелі серце немало мандрувало.
Заглянуло в найглибше — й нічого не узнало.
Не довелось пилинці на іскру обернутись,
Дарма що в серці в мене сто тисяч сонць палало.



* * *
Я від земного глибу до зоряних Чепіг
Усі вузли розплутав, всі відстані пробіг,
Через пастки злохитрі зумів я перескочить,
I тільки тайни смерті я розгадать не зміг.



* * *
Три дурні зійдуться і знай собі плетуть,
Що тільки їм одним відкрита світу суть.
Щоб ті осли тебе кафіром не назвали,
Із ними в бесіді ослоподібним будь!



* * *
Вино п'яницям ворог, тверезим побратим.
Вино чудовні ліки, як не впиватись ним,
Гірке, як слово батька, зате ж таке корисне,
Дозволене розумним, заказане дурним.



* * *
Коли постарівся, не грай по-молодому,
В невірство не вдягай свою старечу втому.
Що в темряві творив, тепер забудь, бо все те
Не до лиця тобі при світлі дня ясному.



* * *
Добірні слова із Корану у кожній господі читають.
Та, правду сказати, і їх не при кожній нагоді читають.
А речення те, що на вінцях у кожного келиха бачим,—
Його повсякденно й повсюдно, не кажучи годі, читають.



* * *
Мій друг, що з ворогом укупі пив і їв,
Повік не діждеться від мене добрих слів.
До біса цукор той, що був біля отрути!
Геть від метелика, що на змії сидів!



* * *
Де б не спалахував пожарами твій гнів,
Наш день кривавими сльозами червонів.
Якби ті повені до брам твоїх сягнули,
Без ліку б винесли захованих скарбів.



* * *
Найкраще так ступить на край могили,
Щоб жалощі тебе не обступили.
Усе, що можеш, виконай сьогодні,
Бо що ти вдієш, як не стане сили?



* * *
Дай кучерям своїм хоч трохи побуяти —
I подешевшають на ринку аромати;
А як відкинеш геть — ми найглупішу північ
Від сонячного дня не зможем розпізнати.



* * *
Спитав: чом сліз у мене не сохне течія?
Вона: тому, що завжди сміюсь, мов квітка, я!
Спитав: чому без тебе я так страждаю-плачу?
Вона: бо сам ти — тіло, а я — душа твоя!



* * *
Хто б не питав, не відкривайсь нікому
Будь обережний, сховане таї.
Як тайну збережеш, ти пан над нею,
А тільки виявиш, ти раб її.



* * *
Від трьох принад твоїх — потрібні в природі чудеса:
Від уст — вино, від щік — троянди, від усміху — краса.
Від трьох прикмет моїх три лиха тривають з року в рік:
Від серця — біль, від дум — химери, а від очей — роса.



* * *
Ах, кучері в тебе подібні до змій!
Та чом же вони аж на спині твоїй?
Побачили лал твій з смарагдом у дружбі —
Звилися й за плечі майнули як стій!



* * *
О нічко, не будь же така гомінка, як учора!
Не викрий таємних думок юнака, як учора!
Ти знаєш, як довго тягнулася ніч учорашня?
Ей, нічко побачення, стань не така, як учора!



* * *
Отак кохатися в думках — як досі не здурів я!
Нікому стільки не судилося терпіти, як терпів я!
Немало напастей зазнати недавно довелося!
Терпіння — от мій захист певний від злоби й лихослів'я!



1.Перекладач: Василь Мисик
1.Джерело: З книги: Захід і Схід: Переклади/ К.:Дніпро,1990

З речей
безладно розкиданих
по кімнаті
кожна
на своєму місці

Коли ти
просто є
вірші
течуть
безперестанку

Несучи у вереті
дитину
нав'язалась за якимісь
пристойним чоловіком
жебрачка

Немов шуліка,
вп'ялась нігтями в спину.
І я вже кінчив...

хмільний мед травня
бузковий п’ятилистник
раптом збудеться?
келих з насолодою
повен бажань незнаних

Тихо лежу в теплій воді,
Вона закриває мої очі,
Пестить, ніби долоні -
Хоче змінити тебе серед ночі...

Я чекаю на тебе ранком,
Коли місто бурхливе ще спить,
Ти прийдеш, але на світанку,
Щоб ніхто не побачив таємну мить...

Я чекаю тебе, коли ти мене
Ненавидиш, губиш, але цілуєш,
Я плачу, коли тобі боляче,
Але чому-чому мене ти дратуєш...

Я мрію стати твоєю тінню,
Дарую квіти твоїм коханкам,
Я ніби мелик у павутинні,
Який помирає сонячним ранком,
Я хочу бути поряд,
Щоб ти побачив мої очі..
Ти все ще віриш в свою єдиність...

Тільки я тебе більше, більше не хочу...

Знову лежу в теплій воді,
Вона обіймає мене до схочу,
Пестить, ніби долоні -
Тільки я тебе більше-більше не хочу...

подружка-зірка
знає звідки безсоння
вогкий слід льоду

:)

подружка-звезда
знает тайну бессониц
влажен след льдинки

Ти подруга друга!
Чи друга подруга?
Чи то є життєво?
Чи тільки наруга?

Коханням наруга.
Відносин напруга.
Сьогодні моя Ти,
Друга - подруга!

Не буде вже світла.
Ти мóрок оділа.
І краплі солоні,
Є гóлосом тіла.

Твого то є тіла,
Мого нема діла.
Ще один поштовх,
І Ти обімліла...

Спи спокійно,
Бýде все добре...

***
за мною в постіль
йде вдалих рим натхнення
три ночі поспіль

***
закляк чекати
стояв до пів на шосту
забув яка ти

***
не в позі щастя
і так як молодості
вже нам не вдасться

Тіло зламане.
Пручається дельфіном.
Його поранено примарним кораблем
Поржавілим,мов твій дотик.

Тіло можна втопити в вині.
Завтра можна сховати у вчора.
Та поки солоніє вода на Землі-
Буде так,як не було ніколи.

Можна вірити в себе.
Безмежно і грізно.
І носити себе,як ікону.
Й на себе молитись.
І слізно,і слізно.
Таємно-жагуче
Кохатись у собі.

Можна бути Поетом…

Жіночий погляд
Затим, як ніколи, торкнулася зором,
і втратив я розум, і втратив я сором.
А ти посміхалася, з тим ще докóром,
мовляв, зберігаймо (на людях) decorum.

* decorum (лат.) - пристойність



Veto
І досить. Знову не займай.
Мені ж на пари. Совість май!
Ти думай, мрій, палкі складай
в уяві візії! Стрив...Ай!..



За мить до виходу на "біс"
Це ключик до кожної, завше жіноча уява
доліплює образ, - і вся Дон Жуанова справа:
мовчати промовисто і виглядати охайно,
і вчасно піти, зрозумівши - скінчилась вистава.



* * *
Самотня жінка? Небеса, вкажіть дорогу!
Із тіні, полум"я, ефірного чертогу,
зійду до неї і з букетом і "Мартіні",
бо де самотні двоє, там самотньо й Богу!



Так вип'ємо ж!
Допоки форма точить обриси лямурні,
вмерзає вміст тверезий у верхів'я Горні.
Тому скоріше, моя любко, наливай,
аби розтанули у небі хмари чорні!



Шлюбні відчуття
Мої люб'язні Попелюшки,
я меду ще не їв ні трішки!
а ви мені вже назбирали
із кращих згадок суму діжки.

2009



* * *
Не відрізняючись од більшості котів,
я бачити красу твою хотів.
Та на відміну від розгублених мужів
не тільки під батистом я змужнів!
2008



* * *
Невже і справді скла її торкався,
і хмелю з неї пив, брав і набрався?
Та не розбив! О дівчино хрупка,
пізнав тебе, а правди не дізнався.



Осіння зваба
Знімаю ваш листопадовий светр
і осягаю кожен міліметр!
Хто вічності відтворить це точніше,
аніж філософічний Демон-метр?



* * *
І мудреці не гребують коханням,
і їм, так само, за палким жаданням
оволодіння бачиться кінець,
але отим, божественним, втручанням.



Чув і я про таке, як сліпі "мудреці"
розмишляли, що саме тримали в руці,
і також нарікав - безпредметні митці!
(Ще очей не було на моєму лиці).

2008

(А)
Не в позі щастя,
але між 69 і 96
виберу першу...

(Б)
За мною в постіль.
Ей, you! Постіль за мною...
Шо за мимоход?

(В)
Закляк чекати.
- Зеню, наставляй ногу,
захоккав Сірко.

7 Лютого 2008

(А)
Не в позі щастя
Відпустять хмари небо
Дощу не буде
Ще крига та не скресла
В природі кругообіг

(Б)
Закляк чекати
В лоні твоїх обітниць
Вітру спокуси
Повторення не треба
Камасутра згоріла

(С)
За мною в постіль
По дорозі до неї
Гречане поле

***
не в позі щастя
погодилась камбала
були б діточки...

***
закляк чекати
поки кімоно скинеш
добре туземцям

***
за мною в постіль
тягнеться шал парфумів
твоїх, кохана...

***
за мною в постіль
не поспішай плейбою
не молившись

***
не в позі щастя
облиш акробатику
своїх фантазій
Камасутрі не треба
на роботу о восьмій

***
День - тільки світло.
Вечір - у сутінках запах.
Ніч - тільки звуки.

***
Ночі пружина
туго напне тобі лук
вибухне гейзер

***
Свічка погасла
гаряче м'яко мокро
розчарування

2.02.2008

вдоволена Інь
в повній гармонії з Ян
о, мудрість Дао
стійкий нефритовий стовп
без відпочинку

* * *
Жінки - що квіти
на склі мого віконця -
зимові весни.


* * *
Тихіше, люба,
у вікна вже юрбою
коти стрибають.


* * *
Заходь у гості
тоді, коли захочеш
лише кохання!

* * *
Ану - підвівся!
І, з виглядом пророка,
сходив наліво!

* * *
Сусідка горда
всміхнулася нарешті!
В країні криза.

* * *
Зима! До Фудзі (...,Каті, Маші)
не прутнем змерзлим в гості,
а сталагмітом!

Сміліше, Фудзі!
Бо сталагміт розтане
і зникне певність. (


* * *
Не в позі щастя!
Зніміть мені пов'язку
з очей, будь-ласка!

* * *
За мною в постіль,
не тамуй кохання скрик!
не поза – вирок!
мить палка на здогад,
а далі безум-спогад.

* * *
Не в позі щастя -
в глибині проникнення!
Сердечні муки
вихлюпую... Осанна -
над переможеною!

* * *
Снігами впала,
вкрила - хтивий мандрівник
з тобою досі.

* * *
Ти не гаряча,
Ой, а ліжко як скрипить!
Зима у Львові. :(

не варто було
в очі дивитись тобі
але запізно...
що ти казав про рази?
збились з рахунку давно...

Ви не повірите, шановні,
З асфальту я до Вас кажу.
Ви не повірите мені!
Та я Вам правду, розкажу.

Я є початок і кінець!
Я там бував, де Вам не бути.
Я йшов із Вами під вінець,
І в спальні скрип мій було чути.

Я є майбутнє і минуле!
І не одне в мені життя.
Я Вашу доню чи синулю,
Забрав з собою в небуття.

Я щира радість, біль розлуки,
Оргазму свідок, лише мить, –
І ось людські, тремтячі руки,
І голос чути: Хай летить!

Я б полетів. Давайте крила!
Та пізно вже. І ось лежу…
Ви вже спите. Спить Ваша мила.
Я ж Вашу радість, бережу.
07.05.2006

Розпалена жарина
Лежить на полоці,
Чарівная дівчина
Із віником в руці.

Я жару наганяю –
Вона сичить: Пече!
І звабливу усмішку,
Кида через плече.

Червоне слабе світло.
Всі думки про одне.
Її вологе тіло,
Приваблює мене.

Стікають краплі поту,
Очищуємось ми.
І стаємо достоту,
Молодшими людьми.

Не можу передати,
Як сильно я люблю.
Маленьку цю людину.
Спотівшую, мою!

* * *
Що глина гончарам? Дешевша всього!
Нікчемний прах! А розсудили б строго,
вони б її не м'яли й не топтали:
це прах батьків, хай мають жаль до нього.

* * *
Шукав поради я у зошитах сторіч -
і скорбний друг мені таку промовив річ:
"Щасливий тільки той, з ким поруч мила -схожа
на місяць-білозір у довгу-довгу ніч!

* * *
Хоч гарні щоки й кучері я маю
і станом кипарис переважаю,
але спитайте, нащо майстер вічний
зростив мене в земнім саду? - не знаю.

* * *
Хіба не дивно, що пани чиновні -
самим собі нудні, хоч горді зовні -
до кожного, хто здирство зневажає,
такого пишного презирства повні?

* * *
Юначе, підведись - горить зоря ясна!
В прозорі келихи налий вогню-вина!
В цім тліннім закутку живеш ти мить... а потім,
хоч як жадатимеш, не вернеться вона.

* * *
Проходять весни, зими пробігають -
листочки книги нашої гортають.
Пий, не журись! І лікарі, крім хмелю,
ніяких ліків од журби не знають.

* * *
Про рай говорять і про гурій молодих,
про мед і про вино... О, що ж! Тоді не гріх
і тут втішатися небес дарами, -
так чи інакше ж бо ми прийдемо до них!

* * *
Погляньте, очі, на тісні могили,
на світ, де діютьзловорожі сили!
Царі, князі - в грязі, осяйні лиця
жерущі хробаки заполонили.

* * *
Пий, доки голову вино не отуманить,
забудь зловмисного, що гнівається, ганить...
Що в тій тверезості? Вона немилосердно
думками про кінець твоє серденько ранить!

* * *
Багато цвіту є, живих земних окрас -
їх в землю втоптує немилосердний Час...
Якби живилися з могил небесні хмари,
кров вишукана би аж до Суда лилась!

* * *
Багатства прагнеш ти... Та чи в багатстві суть
короткого життя? всі, хто живе, помруть,
життя у позику тобі дається - отже
з ним розлучитися щодня готовий будь.

* * *
Вино - рідкий рубін, а глек - глибока жила,
душа моя - напій, в прозорій чарі тіла,
а світлий келих той, що від вина сміється, -
сльоза, що кров хмільну у серці затаїла.

* * *
Ви в себе всесвіту ввібрали силу
і судите про нього - з небосхилу.
А суть пізнавши - наче небосхил,
сягаєте чолом земного пилу.

* * *
Цей океан буття прийшов із тьми віків.
Перлину тайн його ніхто не провертів.
Ми розмовляємо про наші власні справи,
А перед тим, що є, ми не знаходим слів.

* * *
Цій чаші мудрий похвалу співає,
цілунками чоло її вкриває,
а всесвіту гончар цю дивну чашу,
оздобивши, об камінь розбиває.

* * *
Цей караван життя - предивна річ:
Так мало в ньому є щасливих стріч!
Ей, чашнику, про судний день не думай!
Лий, лий вино! - бо пропадає ніч!

* * *
Ці чвари, підступи, нікчемне сум'яття...
Доволі, чашнику, недоброго пиття!
Доволі! Хочу я, щоб вилився на землю,
як решта з келиха, цей залишок життя!