Ты - радость моя, единородная...
Древностью живут наши сердца
Взираю в глубины веков -
Степь, ковиль, любви бегущие века...
2012г.

І небо всміхнеться, і зорі дивують -
Як щастя у домі - господар будує,
Як щастя в народу - поети раюють,
Як мир на планеті - то люди царюють.

Вечір. Сімейний затишок любові - тепло і злогода.
Стікають з вуст сердець медові крапельки,
Ніжні і добрі красунь слова - найчарівніші квіти.
Радісно всім, зустріч друзів - найкраща пора.
2012р.

Потеплішало,
Берези сльозоточать.
Уста затерпли

Літак – лазур’ю
І борозна біліє.
На чолі сліди

Зело брунькує,
Лелечі гнізда повні.
У серці повінь

Розвиднілося,
Розкішний шум садів.
Дівча розквітло

Метушня пісень
І жайвір у зеніті.
Крокує літо

Ой, знову бузько
при вербах походжає —
шукає баськи.

(3.2012)
хокку

чистый напиток нежной любви
пью с ладоней сердца души
в перекрестке дыхания потоком
бесконечно пульсируют сладкие нити вечности...

2012г.

в меридианах шахматных полей
удивительный мир созвучья камертоном историй
бури романтических грез
и необычных дворцовых страстей...
2012г.

на шахматной доске безпредельная сложность бытия
подводные камни гордыни и опасные рифы тщеславия
лишь чистое сердце постигнет глубины мудрости Учителя
и может выдержать марафон - испытания...
2012г.

Немає вічного нічого на землі.
Ідуть убогі. Переходять королі.
Вино і хліб - їхні супутники незмінні -
Нових подорожан чекають на столі.

18.03.12

столик в саду камертона
весны тишина
вхожу в тебя нежностю
ты во мне растворилася
2012г.

Без абсурду не було б суду, а без логіки нема абсурду.
=
І так зАвжди – логіка брехні логічніша за логіку правди.
=
І сто логічних причин, авжеж, завжди знайдеш…
=
А що б такого зробити, щоб нічого не робити?
=
І скільки довелось йому зробити, щоб нічого не робити!
=
Та розум не підняв би нас із дна... якби не ситуація дурна.
=
Аж ось: щоб щось робити – треба робити щось!
=
Насправді надихатиме поета, що тут даремно вся його робота!
=
Але... У просторах намарних живуть поети позахмарні.
=
Полумяно-червоний і синьо-лазурний – фіолетово-абсурдний.
=
То не станси: контраст - лиш два, а решта - то нюанси.
=
Не кожне чотири має шанси перетворитися на станси.
=
Щоб збагнути до ладу, не обійтись без абсурдоперекладу.
=
Так було мені: скакав по абсурднім полю на логічнім коні.
=
І в саду логічного зеленого маю абсурду яблука зриваю.
=
Понад усе любив свій сад, то ж був садист... та не де Сад...
=
Емоція з солодкою сльозою, а торт...з гіркою.
=
Тіло до тіла - віч-на-віч: так сонячно, хоч і ніч.
=
Ми всю ніч вмирали й жили, бо штучне дихання робили.
=
А ніч була безока – і вона така... глибока.
=
Ситуація така: абсурд не солодкий, логіка не гірка.
=
Абсурдність тет- а- тет: вона плаче - сміється імпотент!
=
Усі логічні інсинуації нівелює абсурдність ситуації.
=
Хоч я не сплю, та годі пробудитись... могло ж таке наснитись...
=
Лід на дорозі – просто біда, падає сніг – о, пухнаста вода!
=
Так! Так! Червона капля на білім – то кров на мальованім тілі.
=
Не зрозумів до пуття: живі бояться смерті... мертві - життя?
=
За наявності логіки – повна відсутність логіки.
=
Такий процес буде вічним: вважати цей абсурд логічним!
=
Ступінь абсурдності визначається ступенем логічності.
=
У просторі простого всюди повно Бога складного.
=
В перипетіях складного - сатана логічніший за Бога!
=
Солідно й тихо... використовую логіку, щоб тішить власну пиху.
=
Сваривсь, кричав, доводив – логіку до абсурду зводив.
=
Логіку хвалиш безупину, а власний абсурд ... чужа дитина?
=
Повзеш – не ходиш! Більше догоджаєш – менше вгодиш!
=
Ваговитістю бере – гладить пузо і носа дере.
=
Думає «боголіпний»: від сяйва мого розуму усі посліпли!
=
Ото вже Юльки боїться... ну, капець! Гірш курячих яєць!
=
Поки “вознесенний” милостиню просить, “приниження” її підносить!
=
Відсутність логіки ( так є) логікою рухає.
=
Логічного ? Ще треба шукати. Абсурдного? І так будеш мати!
=
І от «розумний Ти» блукаєш в просторі логічної простоти.
=
Знаю правду згідно логіки абсурду - тоді нехай і дурнем буду.
=
І сповнений абсурду... я буду!
=
Просто живеш і добре маєшся - не заблукаєшся.
=
Усе довкола якось є, і все те не моє – моє!
=
Одне лиш розумій – що ти завжди неправий.
2012

в сердце корабля хранится тайна...
посторонним вход - запрещается...
она в огненном цветке любви...
где два тюльпана змеями переплетаются...
2012г.

кажуть що мовчання - золото
але є таке
одним мовчання дарує скарби
іншим золото закриває роти
2012р.

Не важко серцю в камінь обернутись,
Коли його гадюча пестить лютість.
Молитва « Отче наш» - м’яка відрада ,
Душі людської лікарка по суті.

12.03.12

***
гужова пробка
дорога поезії
загнаний пегас

***
вила і вода
ненаситність роману
графоманить час

***
розпалити сон
це фарби на образи
скласти сон і це

***
руда для рядків
повні груди космосу
виливати вірш

***
окраєць неба
крихти душі і серця
хліб римпастиря

***
не рвати зв’язок
і поминати слово
поетичне дно

***
мухи не бджоли
слово не медоносить
підсісти на стьоб

***
море паперу
перната хвиля думки
кров похитує

***
відтале сонце
прибрала шибу весна
мружиться хоку

***
без опудала
віршомазові (г)рядки
росте цар-горох

7 Березня 2012

Істина, що у вині існує потай, -
Наяву із синім носом, кислим ротом.
Правило її віками непорушне:
Наливай, а розрахуємося потім!

06.03.12.

Полоще вітер
Прану джинсівку неба –
Проростає звук.

Метнуло й зблисло,
Скресає лід протало.
Тиші не чекай.

Посутеніло.
Розреготався грім –
Старе тікає.

Ніч промовляє
Вогняними очима.
Земля омилась.

Ранкове птаство
Співає величальну.
А ти кохаєш…

Його минуле вкрите мохом.
Сто літ він áхав. Стільки ж óхав.
Коня продав. Дружину поховав.
А люльку - пакає потроху.

28.02.12.

про любов не забувають - пам*ятають завжди.
перплини з небес осяють твої сни
Розчинюся в тобі подихом тепла кохана моя...
в радощах весняний трепіт пісень оголеной душі
2012р.

вечір пістоля
приставив до скроні дня
кривава рана

оперезавши
чорною стрічкою гріб
небо сльозило

світанок увів
за руку зловмисника
до буцегарні

Опори зламані воріт,
Зелений мох обсіяв пліт,
У полі бабцею - тополя,
Молодиком - у небі дід…

24.02.12

О Владычица смерти и жизни, Ты меня нашла.
Смотрю на пергамент с печатью времен Лемурии - "Дар любви"...
Замирает сердце при мысли - нежная радость нашей встречи...
2012г.

В очікуванні солодкої миті
Завмирає серденько, наче дійшло межі...
Далі - сяйво очей безодні...
2012р.

Ми з’являємося парою на мить,
Або дощиком , якщо вже пощастить.
Сонце сходить - висихає те і те,
Незворушні тільки тиша і блакить.

18.02.12.

При нашім ґанку
перший синичковий «цінь»
зламав бурульку.

(2.2012)
хокку

***
Лиш на могилку до поета
Вона прийшла - принесла пишного букета…
Котилася сльоза по захололій щоці
траурного портрета…
І вмить його забули всі,
вже маючи її
на оці.
=
Я жорсткий, твердий і грізний…
Продукт життєвої школи, -
я залізний, я за-ліз-ний!
чоловік…
Не був таким ніколи –
не буду таким повік!
=
В рот мені не заглядай
але – дай, дай, дай, дай, дай!
Щось мені до рота.
Чи цукерку, чи цигарку,
чи сосиску – соску – шкварку…
Бо ж дуже охота.
=
Пізнав, пізнав…пізнав він крайності…
жінок вино і каву…
Хмелів, піймавши гаву…
І поринав у справжній рай,
холодіючи від усвідомлення реальності.
=
Мовчить, але дивиться в оба,
холодна, але жива…
Риба, то тобі не худоба,
риба – то ж трава.
***
Відомо, відомо –
то є підсвідомо:
ось вам метеликові очі,
ось полум’я свічі…
І влада ночі.
=
Вір – не вір:
то хижий звір,
то лагідне теля…
І хоч це всіх «задовільняє»,
все ж не мине його петля!
=
Бліднуть, бліднуть,
й зникають принагідно,
мов привид на світанні –
гіркі, солодкі, і солоні…
І перші і останні.
***
Ми мали все, ми мали все
не маючи нічого.
Щоби одержати усе,
позбулись всього цього.
Тепер щасливі – маємо усе
не маючи нічого.
=
Не прошу дай…
І не молю пошли…
Не хочу рай на земли,
Лише не дай…
І не пошли…
=
Завжди приходять ті,
що будуть вічно жити…
Про щось у їх житті
ще рано говорити,
бо ще вони святі…
Тремтить гріховна чаша, не надпита.
***
Почалося із чуть-чуть,
ледве-ледве закінчилось.
Довго тліло і димілось,
та згорить, хоч воду льють.
=
Почалося із чуть-чуть,
а тепер все дуже мило,
посварились і побились
і мирнесенько живуть.
=
Почалося із чуть-чуть…
Апетит набуте діло
і тепер так засвербіло,
що їй ради не дадуть.
=
Почалося із чуть-чуть,
Про дурниці говорили,
слово слово догонило…
Вороги тепер будуть.
=
Почалося із чуть-чуть.
Трошки небо просвітліло,
саме жити закортіло,
а уже в труну кладуть.
***
Цинічність –
ось його єдиний аргумент…
Зловив момент,
а втратив вічність.
=
Дієш без істерії,
і без вагань…
Шукаєш потім виправдань
всіх своїх дій.
=
Один не бачить Бога ані де,
й плювати, що там кажуть люди…
А інший бачить Бога всюди,
хоч хай там що буде!
=
І буде на тому світі
старий, упертий атеїст,
звіряти форму й зміст
на метеориті.
***
Спочатку було – лиш радій,
життя наповнене надій.
А нині, тільки з ранку встань –
лиш множення розчарувань.
=
Спочатку було… а тепер,
лише в неділю і в четвер,
і то так, ніби то робота,
чомусь спати охота.
=
Спочатку було – сміх і сльози.
А потім були вже погрози:
покину геть, пенька старого…
Та не пішла дальше порога.
=
Спочатку було – мало, мало!
Того не було, того бракувало…
Сьогодні – їш – не хочу, лахів маєш скирду,
але не та фігура і бракує апетиту.
=
Спочатку було! Ой було…
І знаєш, наче загуло.
І над усе, і над усюди
жаль, вже так не буде!
***
І плакали, і плакали, і плакали…
Тулились ніжно і балакали.
Невимовну тугу – несказанний жаль,
і небо з ним плакало і навіть сталь.
=
На мокрім місці очі маю,
що день – що ніч слізьми стікаю…
По різному вже прикидав – туди-сюди,
а може б я не пив води?
=
Плакали охоче,
але сухими залишались очі,
волосся рвали на собі…
Та лисими не стали. Далебі!
=
Як стали на ногу,
то плакав до знемоги.
Як плюнули в душу –
то й м’язом не рушив.
***
То дуже просто: все надто складно!
Хоч пояснити можна все докладно,
все ж зрозуміти не можливо,
бо то є диво.
=
В чорнім-чорнім ящику
чорного ящика –
чорний-чорний-чорний ящик на дні.
Ще раз чорніший в нім.
=
Десь там – далеко
нещасними стають лелеки.
А ще кажуть, що той край
немов казковий рай.
***
І перейдімо до брехні,
як різновиду правди…
Що ні – що ні?!
Так було завжди!
=
Ось біле й чорне – кольори
начебто протилежні,
та що не говори,
а взаємозалежні.
=
Отак от – тільки правда!
Отак от – лиш брехня!
Є рябої та кривої,
та на білого коня!
=
В’їжджаєш гордовито
крізь тріумфальну арку…
і утікаєш знаменито,
у мишачу шпарку.
=
От учорашня правда,
а нинішня брехня…
Ось тлінні рештки зради –
труп білого коня.
***
Допустимо, могло ж то бути?
(Хі! А взагалі ж то може бути все).
Але, якщо він міг таке утнути…
то докажи, що не відбулось це!
=
Ніжний, лагідний, масненький,
наполегливий в спокусі…
Так і сипле побрехеньки,
а слизька гадюка вкусить!
=
Що ми бачим! Що ми бачим!
Що ми бачим – а що ні?
Ти здалеку все стлумачиш,
зблизька ж не дійде мені.
=
За логікою хитруна:
його заслуга,
не його вина!
Хоч усім відомо, який він бандюга.
=
А час, хоч й беззубим ротом
перетирає згодом
і камінь!
Амінь.
***
Відомо всім –
ти у питаннях віри
міцний наміру.
Та розумом хизуючись своїм,
чи завжди був ти щирим.
=
Ти вірив, віриш нині,
та ось яка дрібниця,
твої боги міняють лиця,
мов вередлива пані
Рукавиці.
=
Твердота віри –
наче криця…
на ню насилює дияволиця
душі, мов на рапіру…
їм на пекельному вогні пектися.
=
Римувальник вірить римі –
рима вправний паровозик,
зміст витягує, мов возик
з тупика, що має нині
римоплут-метаморфозник.
***
Уява розпалилася… і що ж?
Хоч і прекрасно, та не безконечно,
дарма, що було надзвичайно еротично –
як роз’єднались губи, то й пропала дрож.
=
Чудова мить була, саме тому, що мить,
ракета ненадовго небо освітила…
А в неозорих далях небосхилу
Зірок невідоме число горить.
=
Але дарма. Ти хочеш знов.
І знов, і знов, і знов ти хочеш,
і віриш ти охоче,
що то і є любов.
=
Зітруться зуби, нагодуєш звіра…
Смердючим та старим тхором,
ти на кінець відчувши сором,
відкинеш маску лицеміра.
***
Сексуальна, при тягуча -
стрункі ноги, груди-кручі.
Що вже личко? Несказанне!
І від сорому не в’яне.
=
То хіба, що можна псови,
трохи сексу без любови…
А якщо ми трошка люди,
най між нами любов буде.
***
Слово магічне,
мовчання ж вічне…
А час летить катастрофічно.
І от магія того слова –
одна полова.
=
Не сила мовчати,
не гоже скавчати…
Аж вилізе боком,
й завиєш вовком.
***
Що менше маєш –
то більше ціниш.
А як не маєш –
то аж сі піниш.
=
Повна стайня корів, свиней, овец
і повне подвірє ріжної птиці.
Всьо росте файно і плодиться…
Ади! Ще й в жінки ладна дупа й циці!
=
В повному достатку,
мов варенику в сметані…
Так велося слимачку
на суничній поляні.
=
Багатство і бідність,
як частина маскараду,
і як необхідність,
і як зрада…
=
Було не густо,
а стало пусто
у кишенях…
На згарок свічки розбагатіло
Церковне мишеня.
=
Не дзвенить,
не шелестить
у кишенях…
Ну давай, налий хіба що
на коня!
***
Із тіней – химери нічки,
мов з тоненьких ниток світер…
І раптово звідкись вітер
полум’я задує свічки.
=
Серйозний вираз, суворий фасад
і погляд вольовий…
Є простір вперед і простір назад
стосовно границі очей.
=
Я був пагінцем зеленим.
Був квіткою, плодом, насінням.
Був гілкою, стовбуром…
Викопали в чорній землі ямку –
я став корінням.
=
Я втомлений, наскрізь промок,
і ліс кругом і ніч і дощ.
Позаду шмат не близької дороги…
Ніщо є дощ, ніщо є втома,
ще крок, ще крок,
і ось я дома –
досяг жаданого порога.

Огонь в печі і запах сіна,
і чорну, чорну, чорну ніч
запаморочить сон, як кома.
--------------------------
різних років написання

Серце чеканить монети надій.
Ними в житті повсякчас багатій, -
Блага земні порозточує міль,
Дух сиротою лишаючи твій.

09.02.12.

Нас підганяють ті, що йдуть слідом за нами,
Туди, де хижо ремиґає паща ями.
На цій путі коханих лагідні цілунки
Від приступів журби приводять нас до тями.


06.02.12.

Світ гордо пливе уперед, мов Титанік.
Попереду айсберг стирчить у тумані.
В каютах розпуста, в кафе тучний стіл,
Безпечно гуляють по палубі п’яні...

22.01.12.

Життя вбране в ранок, полуденок, захід.
Та їх поскидає, мов зношені лахи,
Сховавшись у тінях прийдешніх сторіч,
Як цнота дівоча в затворі монахинь .

21.01.12.

Кебету дурними думками не парте,
Бо мислення ваше мудрішого варте,
Зведіть свої очі до вічних висот, -
Заради вас ангел Господній на варті!

20.01.12.

Здається: мудрий шлях торує до висот,
А низиною колуває ідіот.
Насправді, йдуть вони оба до краю,
Де гасне зір, холоне кров і гине плоть .

17.01.12.

Чи день, чи ніч - сліпому не важливо,
Бо темний будь - який життя уривок.
Коли видючий світло оминає
І в темінь йде, - незрозуміле диво.

16.01.12.

Їмо, щоб мати силу працювати.
Працюємо, аби поживу мати.
А тут ще уряд не дає пропасти, -
У темпі вальсу збільшує зарплати.

13.01.12.

Життя – оркестр . Фортуна – диригент.
Симфонію народжує момент.
Абияка буденності рутина
Мотиви серця знищує ущент.

11.01.12

Пустіє двір, трухлявіють штахети,
Чорніє стріха, жовкнуть ниті плетив
За цвіллю рам , лише віконця віршів
Нетлінно сяють душами поетів.

10.01.12.

Не дме натхнення в парус мій сьогодні.
В затоці дум куняють теми модні.
Припливу стильних рим під повен місяць
Армада віршів жде на мілководді.

08.01.12.

*-*-*
Життя прекрасні миті , як наркотик.
І добре нам, і безтурботно доти,
Допоки ломок невимовні болі
Завершить супокоєм смерті дотик.

27.12.11.

Так і життя: в пухкій ріллі насіння
Пускає пагін вгору, в глибину - коріння,
Допоки сумом світлим душу обторочить
Листви прив’ялої печаль передосіння.

26.12.11

Із давніх пір на світі повелось -
Хтось покохав і зненавидів хтось.
Неприязнь необхідно заслужити,
Любов - дається просто, не за щось.

25.12.11.

***
Якщо вже випав сніг -
надворі зимна ніч - не до утіх,
й собака вже не завиває,
бо змерз і в буді дрімає
То - о ! Який і мені милий мій барліг.
=
Якщо звучить ще рок старий… Аж до небес!
Ну, і ти уже... старий облізлий пес,
а тіло аж ковульсії беруть...
то можеш думати: о, є-є-єс!
За мою душу чортенята вже чуби деруть!
=
Якщо ніч темна за вікном,
а ти не спиш,
і примари далі чинять тлум і глум,
а ти не кажеш: киш!
То ти спиш!
=
Якщо зима ... Якщо в душі весна
Якщо ілюзія вона...
А квіти справжні біля твоїх ніг...
Візьми, візьми в долоню сніг -
хай потече вода.
=
Якщо туман надворі обнімає ніжно-ніжно
старе, обдерте місто засніжене,
а воно, розімліле, дрімає,
а хтось тебе не обіймає,
то в світі справедливості немає!
=
Якщо танцюють німфи голі
й рожево-щокі,
а ти одинокий,
закривши очі, плачеш мимоволі,
то це безсоння й «Smokie».
=
Якщо з тобою ми кохалися,
Зливалися цілунками й тілами,
І, здавлось, що над нами
вже купідончики сміялися..
То хочу ще - аж до безтями.

***
Якщо говориш і говориш, і говориш
не до бога
й не знаєш інколи, що твориш,
то, може, це буде заслуга,
коли хвилину з Богом й слова не промовиш.
=
Якщо ти знаєш, що й куди,
як правильно поводитись і йти,
то знай на потім,
що в правильнім болоті
живуть... і правильні чорти.
=
Якщо по твоїй правді має жити світ
впродовж років, днів, годин,
то знай, що прийде час давати звіт,
і ти залишишся один
по правді своїй жити міліарди літ.
=
Якщо усе це на хвилину,
й ніколи не настане для усіх лише твоє,
тоді нащо снуєш
у космосі павутину
без упину?
=
Якщо від ситості захтів аж «вмліти»,
а заодно – який ти добрий пес -
когось забаг ще й пожаліти
й вознестись до небес...
Найпершим пожалій себе.
=
Якщо поміж тобою і його сімейних діл
став Бог між ваших тіл,
будеш одна...
хоч якби ти не перла й не хотіла.
От! Нема, як сатана...
=
Якщо до її тіла перепона на ім’я
Сім’я,
й вона молилася до Бога -
примарною є перемога
твоя.

***
Якщо знайшовши Бога між стеблин,
ти опустився аж до трав,
то з між рослин,
де переважно був полин,
до неба голову підняв.
=
Якщо лиш Бог
залишиться тобі одному
й зніме твою утому,
то добре буде вам удвох
на світі тому.
=
Якщо десятки літ меди спивати -
так мало,
але хвилини помирати –
так багато стало,
і байдуже, що вже за мить ти вічність будеш мати?..
2011

У нетрях лісу вовк не виїсть ока вовку
І миша миші не наставить мишоловку.
У нас, буває, пруть, немов делікатеси,
Брат брата з гаслом на устах : хутчій проковтуй!

22.12.11.

Любив я трепетно одну блондинку,
І мріяв мать її за половинку...
Лель вчасно дзеркало моє протер –
Віддам йому найкраще все з ужинку.

20.12.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Як виповзаєш із життєвих ям,
Радієш сонцю, квітам і полям,
І сивиною платиш ти за мудрість,
І п`яний нею, як вином - Хайям.

11.12.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Пошли натхнення – Велеса молю,
У гаю Божому вклонюсь гіллю.
І фібрами душі, немов радаром,
Вібрації поезії ловлю.

11.12.7519 р. (2011)

Сидим у камина вдвоем тепло
приятно почувствовать себя спокойно и расслабленно
просто тихо беседуем...
и этого вполне достаточно.
2011г.

Минула осінь ця гірка й похмура,
І в Лету канула тяжка зажура…
Неждано на душі полегкість я відчув –
Із серця випала стріла Амура.

11.12. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)

У кутик гаю всіх «дівчат» затис,
Розкрив обійми-руки вітроріз –
Могутній дуб – своє він діло знає –
Султан серед оголених беріз.

10.12. 7619 р. (Від Трипілля) (2011)

Умивається гай мій печально сльозою,
Дочекався у грудні погоди такої –
Вже на гіллі виблискують перли-сріблини –
Ностальгують за справжньою диво-зимою.

10.12.7519 р. (2011)

Промерзлий вітер
об нашу хвіртку — буц, буц...
Ах, не впустімо ж!

(хокку)
(12.2011)