Розірваним намистом почуття
Із голови, немов волосся -
А може все мені здалося -
Спадає у надумане життя.

Із темряви немає вороття.
Вогнем повітря зайнялося
І мрій моїх не відбулося:
Ще в ньому не народжене дитя.

А на паркеті чути тугу:
Я бачу ногу першу, другу…
Цілує у вікно осінній плач,

Кудлата паморозь на стелі.
Блукаю, наче у пустелі,
Шукаючи рятунку від невдач.

гаплик
(2012-2016)

Не заперечу присутності наших тіл.
Скапаю воском тихо і буде тепло.
Можеш молитися плакати. Всі святі
Чують тебе сторінками Бібліо_теки.
Вийди з води. Берег чекає тебе.
Можна кохатися тихо, стиснувши пальці.
Можна відтяти Адамові кілька Re:бер
Чи називати його (не)найкращим коханцем.
Мокра і п’яна, гойдаєшся ти, мов тінь.
Запах від тебе наче від аромолампи…
Не заперечу себе в кожному з наших тіл.
Не заперечу… Але й не спростую
…жартом.

Таку журбу навіяла оця
Сумна калина ягодами-слізьми,
Така печаль явилася очам –
Візьму її в дорогу дальню... Всі ми

Такими слізьми плакали колись,
Печалями вкривалися щоночі,
Коли стелило понад землю вись
Туманом обездоленим… Співочі,

Співзвучні недосяжним небесам,
Котились мрії перекотиполем,
Коли ми поставали сам на сам
Із ненаситним нездоланним болем…

Але калина вірила, що ми
Зуміємо лишитися людьми.

04.10.12

Я дум чарíвних поплавець
Пущу в азарті риболова,
І хай не сом, хай окунець, -
Душа радіти й тим готова.

А чи зачепиться в’юнець,
І затріпоче щира мова,
Піду з уловом навпростець
Аж де толока ярмаркова.

- Купуйте люди мій товар,
Чи краще заберіть як дар,
Бо справа ця не прибуткова.

Набуток - радість , супокій,
Що я знайшов душі своїй
У живодайних водах слова.

2010

В саду пісень опало листя.
Плоди до клуні я заніс.
Об віття критики вітрисько
Сякає всюдисущий ніс.

В пору цвітіння жваві бджоли -
Ласкаві очі читачів -
Збирали мед . Уже ніколи,
Здається, сад би не зацвів.

Та все по колу в цьому світі,
Кружляють долі і віки,
Стають батьками наші діти -

Надії сповнені рядки,
І ще садку зазеленіти
Весною випаде таки.

30.09.12

Заварюю осінь. Із дерева ночі
Зриваю кислиці маленьких зірок
І в чайник складаю. А вітер вже точить
Із марева ранку росу. Колосок,

Корзинки, суцвіття, пелюстки медові
Велінням природи дають нині знак,
Що літо дозріло в обіймах любові
Й готове ділитися силою. Так

Повільно, поважно, казково і легко
Стікає до столу духмяний туман.
З птахами у вирій відчалила спека,
Дійшов до розв’язки ще теплий роман…

У чашці розмішую цукор і славу
І декілька сліз добавляю у каву…

25.09.12

Отак завжди… Ні віри, ні довіри,
Ні слова, що лікує і п’янить,
Лише образи тяглих лихоліть
І вимисли, що свердлять чорні діри

В сузір’ї днів. Вселяється у звіра
Душа кохання. Жертвенно болить
В підшкір’ї жах. І жили, як воли,
І на обличчі тріскається шкіра,

І скрапує очищення, і міра
Терпіння переповнена. Мара
Моєї зради вилізла на мить.

І привидів навала чорно-сіра…
Уявних ваб історія стара
Каральний меч підняла догори…

21.09.12

Ні, коханий, не сьогодні.
Виспимося – отоді.
Відпочинемо – побачиш:
Буде все на висоті.

Щось у мене з головою.
Ні. Не спалося. Болить.
Дай мені оті пігулки.
Зачекай ще трохи… Мить

І пройде цей біль. Даремно
Сердишся. Ще день зажди.
Може краще у суботу?
Буде гарний вихідний!

Ти ж розумний чоловік!
Ну куди ж це ти утік?!...

20.09.12

Неосторожная любовь,
Падучая на оба глаза,
Всей жизни зеркала и стразы,
Предвосхищенье новояза,
Взобудышавшая не сразу,
Взошедшая на нелюбой.

В ходу такие времена,
Что человек как будто весел
Сквозь все поползновенья чресел,
Весь в ожиданьи и прогрессе,
Решительно накуролесив,
Но перед ним стоит стена

И смотрят лица сулавеси,
Как жизнь в адама влюблена.


2012

Відчуваю себе Колумбом,
Хоч Америку і не бачив,
Та відкрив нині щось важливе:
Я для себе відкрив тебе.

Чи себе я відкрив для тебе?
І в процесі дійшов до думки,
Що потрібно постійно бути
Біля тебе, бо ти – то я.

Я на премії не чекаю,
І визнання мені не треба.
Може Нобель іти до інших…
Але ти, люба, мусиш знати,

Що тебе я відкрив як жінку,
Жінку-матір. Я твій Колумб.

06.09.12

Я тобі заздрю. Ти можеш усе
Просто забути… Забити красиво
Цвях у свідомість. У кришку, що вже
Світ одягає у чорне намисто.

Тихо по-доброму заздрю. Бо ти
Крок у минуле робити не вмієш.
Битими картами криєш і блеф
Зичиш потузі тебе розкусити.

Нехтуєш небом, що виссало дощ
З площі, із озера, з моря любові…
Дні загадкові зі мною і без
З тіла змиваєш чужою водою.

Змий поцілунки і ласки… Мене ж
Ночі тулитимуть вічно до тебе.

31.08.12

Повниться повнею глянець очей…
Мало ночей, що приносять натхнення.
Просять прощення спогади. Щем
Літа сльозами стікає із неба.

Віриться, терпиться… Проситься ще
Щедрість минулого грати на гроші.
Були хорошими наміри та
Верхньої ноші не мали. Пропали.

Припали пилюкою. Вічність лягла
Хрестиком. Гладдю – поміж рушниками…
Руки у ранах зігріє печаль
І манівцями покреслить на пам'ять

Серце… Мов сито… Мов сітка, в якій
Кількість не пійманих мрій охолола…

30.08.12

Згасає день. Зубчастим колесом
Іде по тілу часу тінь.
Ковтає мову чорно… Голосу
Свого не чую. Сіра рінь

Тавром порипує. Таверна
Стоїть на розі. – Проминай! –
Та ні! Любов туди поверне,
Там для любові справжній рай.

Наллє шинкарка повну кварту
Сивухи. Вуха вже горять…
А, може, пити нам не варто?
Повстати варто?! - Мертва гладь...

Ти вчитимеш чуже з азартом,
Коли своє в тобі гноять?!

27.08.12

На берегах твоїх долонь
Вже сяє ранок величавий,
Жеврiє спогадiв вогонь
Такий привiтний та ласкавий.

Минуле знову помiж нас
Малює втраченi картини,
I хоч летить за обрiй час
Ми зупиняємо хвилини.

Хвилини нашого життя
Такими нiжними словами,
Що розцвiтають помiж нами,
Мов квiти, дивнi почуття.

Такi величнi та крилатi,
Що хочеш землю обiйняти.

Людські серця ідуть із часом в ногу –
Облудний ріг багатства їм сурмить.
За поклоніння Грошовому Богу
Покарані невіглаством пітьми.

Не буде мудрий прагнути наживи,
Бо найцінніший скарб його – в душі.
І лаврів не захоче він фальшивих,
Що споганіють через рік в іржі.

Та як ту мудрість перелити в корінь,
Коли спокуси і облуди скрізь,
І вовчі лігва розрослись навколо?..
Забув-бо кожен – на землі він гість…

Де золото панує – там пітьма,
Там правді вже пристанища нема…

Ти живеш одиноко в кімнаті.
Прийде вечір , і знову вона
Йде до тебе в рожевім халаті,
І сідає напроти сумна
Із фужером сухого вина,
Аби ще раз те саме сказати:
Я негарна, паскудна, страшна…
Ти, як завше - мовчиш винувато,

Весь блискучий, холодний, як лід,
Як столітній задріманий дід.
Та без неї тобі - сумно й пусто.
Ти б її пригорнув, приласкав,
Якби серце і рученьки мав,
Але ти всього́-на́-всього люстро.

23.08.12

Шумить, гримить… Це буря наближається.
Вулкан клекоче, хмуриться цунамі…
Вже двох кінців не має жодна палиця,
Бо тінь чиясь пробігла поміж нами…

Летять осколки, розсипають друзки
Палаців кришталевих злі слова
Під ноги нам. Ламаються галузки –
Життя горить. А лінія крива

Сліпої долі крає болем руки
І день в зіницях тоне. І тремтить
Холодна ніч наближенням розлуки,
Яку думками провокуєш ти.

Та ревнощів не лишиться і сліду,
Якщо до тебе вчасно я приїду.

16.08.12

Теорія… Непізнаної музики сліди
На погляді, що заблукав у стінах,
Невизначена нескінченність ліній
На колах потемнілої води

У склянці. Нестримні кроки тиші порожнеч
По коридорах памяті. Прозорі
Думки, гвіздками вбиті у свідомість,
Іржею взятий викривлений меч

Феміди. Флюіди б’ють у груди кажаном.
Пробудження відсутність крижана,
Непевність ненаситна на сторожі…

І страх навшпиньки звівся за вікном,
І зазирає в душу, як жона.
У вазі обіцянок в’януть рожі…

19.06.12

Добро і зло сплелися у тобі,
Виплескуєш, танцюєш у неволі.
А серце лева – ласка у прибій,
Тендітне й ніжне серце на долоні.

Ти бачив біль, знесилене мовчання,
Криваві танці били душу дико.
Буремні хвилі – болісне повчання! -
Тебе не чують, вічності Владико.

Ти кинув нам доріжку рятівну,
(Ходімо, люди, он які красоти!)
Веди ж у мить відродження святу,
Де дух краси породжує свободу!

Нам так багато треба знати «не»,
Прекрасне в нас, рятує нас святе.

03.07. 2012

Як ніч найшла, а янголи за нею
збивали подушки, змітали зорі,
зганяли кажанів зі спин коней і
зі снів і гілля струшували зворищ.

Нічниці із менадною душею
порозкрилялися ошатно в шторах,
ловили погляди палкі орфеїв –
заблудлих світляків – жагою хворих.

Щось лепетав з плеча спокуси янгол,
нічницю намагався не вколоти,
а та йому накручувала локон.

І розпустився місяць в барвах танго.
Помішані, проґавлені до йоти –
здавались зайвими слова і кроки.

26 Червня, 2012

У всесвіті закоханих орбіт
Нелегко гравітацію скорити
І ревнощів жаркі метеорити,
І заздрощів усе ще вічний лід.

Та я, хоча у справі цій любитель,
Подався у міжзоряний політ.
Упевненість мені заздалегідь
Віщує милування сеньйорити.

Нехай чатує демон волохатий,
І корабля чужинного пірати, -
Твій образ, моє сонечко, - маяк.

Пливу! А зоряниці і планети
Мені означують місцину, де ти,
І не зустрітись нам тепер ніяк .



25.06.12

Тепло вже так давно не лопотало,
вогню не піддавалося залізо.
Розпечене, гартоване – клепалось
і набирало форми горлоріза.

Зав’язло поле в тишу нетривалу.
Несіяне, невислухане лісом,
воно не танцем сонця поростало,
а брязкотом, багнетами із крісів.

Не вітром перегорнена, а лихом,
трава втрачала подих під копитом,
покірливо клячала за ступнею.

Ковальське серце, витягнуте з піхов,
зайшлося, грілося у кров сповите,
як ніч найшла, а янголи за нею.

21 Червня, 2012

В очах твоїх купається весна
П’янка, весела, як дитя привітна,
Мені на світі радісно і світло,
Що ти така і досі, як вона.

З човна душі ти опустила кітву
І узялася серця мого дна,
Любов твоя - іскринка потайна,
Мою журу осяяла самітну.

Плюскочеться життєвий океан,
У нетрях мли таїться ураган,
Та нас єднає рятувальний ретязь.

Нехай накриє світ дев’ятий вал,
Ми виберемося на свій причал,
На острів, що я маю на прикметі.

21.0612.

нема

Проник твій погляд шпигуном
У горницю душі моєї,
Думки погідні, мов трофеї,
Забрав у розуму притьмом.

Пощо запитувати : чом
Я ідіота мовчки клеїв,
Коли він в узи Гіменея
Мене заковував цілком?

Боротись я постійно звик.
А цього разу вийшов пшик!
Солодке бо було нашестя.

Вже резиденти не страшні
Усіх контррозвідок мені,
З тобою бути - справа честі.


07.06.12

(Із циклу «Вона каже»)


У пригорщах моєї правди
Насіння істини прогіркло,
Бо ти полив його водою
З іржею зради і брехні.

Ти ще не зрадив, але задум
Вселявся видимо у тебе,
Неначе іскра, що не палить,
А лиш підсушує кору

Для вогнища… Піар на виріст,
Невиліковні залицяння
Як про запас, на майбуття…

Такої ніжної любові
Ти не знайдеш ніколи більше,
Бо вже у пригорщах пісок…

06.06.12

Мене твій погляд до журби обпік
І кинув за міцні чекання ґрати.
Від волі ключик дай мені, - не вік
В оцій кормизі духом ізгасати.

Ні, не давай, - допоки я в тюрмі,
Ти будеш поряд, милий наглядачу,
І хай всі дні життя мого сумні, -
На долю не поскаржусь, не заплачу.

Із ложа нар у мрію упірну
Про ту чудову звільнення весну
І щебети яскравого розмаю,

А що надовго я в біді погруз,
Мене навчило в млі затворних уз,
Як двері без ключа відкрити маю .

23.05.12

нема

І квіти в’януть невчасно,
І потяг приходить запізно.
І ти вже не їдеш… Звісно,
Життя – це тужлива пісня.

Зарано зірки зникають…
А серце – сліпий романтик!
Частує себе романсом,
Романом зігрівши ніч.

Крізь двері глухі, залізні
Під шкіру слова залізли
І ноти... І ноги терпнуть,
По жилах повзе мороз

Розлуки… Вдаряє даллю
Небо у сонні скелі.

18-20.05.12

Замало слів, щоб висловити щастя,
Замало букв, щоб написати всі слова,
Благословить любов завжди, вона прекрасна,
Частує Бог дарунком – серце ожива…

Немає меж, границь у часі Божім,
Їх ставлять люди: кожен ставить сам собі.
Без Бога хто на світі жить не може,
Приймає щедрий дар – любові власний дім.

Я трепет твого серця досі чую,
Така тендітна, ніжна, сильна водночас,
Чомусь давно тебе в душі люблю я.

Як сильно жаль, що все не так, як хочу!
Чи з’явиться колись фотоальбом про нас?!
Даю усе у Твої руки, Отче…

28.11.2010р.Б.

Тендітно, ніжно пестиш мої губи,
Ще мить – і світло, ти моя любов,
Очей бездонну глибочінь я люблю,
Що кажуть більше тисячі промов.

Масаж на пальці ніг твоїх, кохана,
Розбуджує шалено нас обох…
Тремчу… я твій.. сьогодні.., вічно, зараз
Почну очима серць двох діалог.

Іду до тебе, щолк, і знову темно,
Кохання міфи в своїй голові
Розвіяв, бо пізнав тебе.. Даремно
Боявся я. Думок гудять рої…

Така любов воістину буденна,
Коли з небес Отцем благословенна.

08.07.2011р.Б.

Така, як ти живе у моїм серці,
така, як ти довірлива, проста,
така, як ти з ізюминкою, з перцем,
До твого серця я кладу моста.

В такій, як ти живе чудова мама,
В таку, як ти закохуються всі,
Таку, як ти я пестив би словами,
Я поклоняюся твоїй красі.

Краса у відблиску душі твоєї,
Слова - найбільше, що у мене є.
Цілую руки, губи, очі, шию,
Мені твій погляд сили додає.

Люблю тебе і вчу тебе ретельно,
Боюся закохатися смертельно.

05.08.2011р.Б.

Між зорями - мої думки про тебе,
З-за хмар високих, які вкрили небо
Я шлю тобі все те, що в серце дано:
Вірші, слова.. усе Тобі, кохана.

Хай сон присниться ніжний, тихий, сонний,
Ти спи і знай, що все в нас буде добре.
Ранковий завтра спів Тебе розбудить,
Ти спи і знай: у нас все добре буде…

Шепочу тихо лиш Тобі на вушко:
«Ти обніми, що маєш сил подушку,
Ведмедика, і котика, і мишку,
І в сні Твого мене, все інше - лишнє.»

У серце спокій свій Тобі вливаю,
Ти спи і знай, що я Тебе кохаю.

2011р.Б.

Ха-ха! Я думав, мужики не плачуть!
Чому ж тоді течуть хлопчачі сльози?
Чом по лиці біжать униз гарячі?
І падають завзято так додолу?

Великими я літерами пишу,
Втираю сльози іншою рукою,
СПАСИБІ, ЩО МЕНЕ ТИ НЕ ЗАЛИШИВ
МІЙ ЯНГОЛЕ- ХРАНИТЕЛЮ ЛЮБОВІ!

Пробач, мій Господи, мене малого
За мою гордість, мій самообман,
Прийми в обійми Свої сина Твого,
Я блудний син і грішний, як Адам.

Це чудо я ніколи не забуду,
Ти – сила, щит і міць моя усюди!!!

21.09.2011р.Б.

Горить любов моя на фоні тиші,
Ніхто її не зможе потушить…
Коханій я листа віршем напишу,
Спалю і він в безодню полетить.

Вона цього напевно і не знає,
Що я десь є, і серденько болить…
Вона сидить в обіймах хлопців зграї,
А я мовчу, вбиває кожна мить…

Чи довго ще тягти на білім світі,
Чом я попав у твої довгі сіті?...
Запхнула ти у глуш любов мою.

Нічого в світі гіршого немає,
Ніж біль поета від того «не знаю»…
Пробач мені, та я тебе люблю…

18.06.2008p.Б.

З моїх грудей тече ріка кохання,
Прозору хвилю гріє серця щем, -
Пливи собі у човнику бажання
Під ніжним поцілунковим дощем.

Була учора спека несказанна,
Вогонь лизав долоні – береги,
Роса утіх не опадала рання,
Пилюка смутку слалась навкруги.

Та я вернувся хмарою густою
І грому благодатною сльозою
Припав до шовковистих одіянь,

Із висоти веселкової слави
Зронив слова, немов лазур ласкаві:
Люблю тебе…навік моєю стань…

18.05.12

Ніч настовбурчила гриву,
Грім покотився полями.
Нами не жертвує небо –
Ніби втішає словами:

«Ями повітряні кращі».
Є й на дорозі ще авта…
Завтра наступить на греблю,
Граблями вдарить по яйцях

Цих, що від курочки Ряби.
Риби акваріум чистять.
Стать їх – премудра наука.
В муках зривається листя…

Стягом примарного літа
Тихо у хаті хворіти…

15.05.12

Тривоги вологий відбиток
На погляді міста у ніч.
У шлейфі чарівного літа
Непевність досвітніх вогнів.

Я скрипці печалі залишу –
Струно мого серця, мовчи!
Вповзає в напружену тишу
Сум’яття сліпих їжачих…

У сутінках недостосунків,
Романтики страху й бажань
Ці яблука падають гулко
Із райського дерева. Жаль,

Що, певно, з моєї вини
Бринить сивина дивини…

14.05.12

Розтираю зерна маку,
Макогоном долю гну.
Вакуум і запах лаку.
Люди, лепет, нігті сну…

Опівнічні лячні чари:
Риба хлюпає в імлі,
Босоркані в парі варив
Щось ворожать. На мітлі

Прилітає еротична
Муза. Мрія? Ніби смерть,
Чорна книжка з білим личком
Мовчки плаче. Линуть геть

Душі кволі… Мов чужі,
В карти грають на межі.

11.05.12

Залиш мене, моя невдячна музо!
Душа втомилась від обіймів-грат…
Ти ворогів примножуєш в стократ
І забираєш безсердечно друзів!

Занадто дорога ціна союзу.
Не пробачаєш ти невинних зрад.
І сльози ллються із мого пера –
Стражданнями душа платити мусить.

Якщо ж не забереш мого одчаю,
І мовчки у вигнанні я сконаю,
То й після смерті не покинь мене!

Віддяч мені за вірне це служіння,
В серцях чужих залиш моє горіння.
Нехай мій біль безсмертям спалахне!

Кому потрібні вірші ці й пісні,
Якщо в кишенях люду свище вітер?
Якщо стікає кров зі слів і літер,
А душі – і байдужі, й мовчазні?

Присвоїли б Героя ви мені,
Бо можу я на пенсію прожити.
Злітались би частіш до хати діти,
Співалося б тоді усій рідні!

І знав би світ, що є у мене гроші,
Й нувориш мого б двору не минав.
Придбав би я собі нові калоші!

І на голодний шлунок не співав...
Хвала життю! Я житиму в розкошах,
Бо я піїт найкращої з держав!
2012

Коли живеш у пеклі цілий вік,
Але живеш: не скиглиш, не ламаєшся –
Приходить, весь у білім, чоловік
І світ, неначе квітка, хилитається.

Коли у пекло промінь упаде
З небес, то чоловікові у білому
Так хочеться повірити, але
Не завжди можна все, чого хотілось би.

Коли із рани крапає свіча
І проростає полум’я крізь сумніви –
Така на очі падає печаль,
Що губиться мелодія за струнами.

Страждання витікає через край
І пекло гріє так, неначе рай.


17.04.11

Коли сльози пускають коріння
У потріскану шкіру обличчя,
Що сонце любові спалило,
А руки зів’яло мовчать…

Коли серце – пісочний годинник,
А в ньому піску не лишилось,
Бо вимили сльози у відчай,
Патьоки розпуки лишивши…

Коли у спустошену душу,
Поорану плугом зневіри,
Закине розхристаний вітер
Зернину любові… Чекай –

Знайде її голуб твій сивий
І в сон тобі ще принесе…

16.03.12

Бо ти сам вже не той, і усі перехожі – не ті.
Місто тихо шепоче святі заповіти Корану.
Небо – анічичирк. Місто кутає сотні життів
В повсть благеньку ранкового смоготуману.

А на вулиці – люди. Полохані пташки богів.
Чистять пір’я і чубляться за відвойовану крихту.
Бач, на землю з’явились по волі й правах владарів.
А тепер не дізнаються, хто вони. Хто? Та абихто.

Зими ходять навшпиньки і кроки відміряні лічать,
Не лишаючи сліду. І світ вже наскрізно промерз,
огорнувшись байдужістю білої ковдри утричі.

Лиш земля на сніги-діаманти багата, як Крез.
Крізь ранковий туман пильно й сумно вдивляється в вічі,
в сірі вічі мої кришталева безодня небес.

2012

В’ються тіні дерев, як химерні тонкі арабески,
простягаються руки-гілки до старого вікна.
Ізмарагдове плаття зносила до нитки весна,
і шибки замастило патрате осіннє альфреско.

Ці брунатові лінії – абриси смутку розкошлані,
що закреслюють вперто ескізи для радісних днів.
Їм так дишеться тяжко під лезом ліхтарних вогнів,
і несила так бути, несила хилитися довше.

Страх з бессонням уміло ладнають між душами стіни.
Мов дерева, безсилі в осінній своїй наготі,
люди втомленооко гортають роки і години,

Закриваються двері до інших таємних світів,
і не підеш уже до чужих вівтарів на гостину,
бо ти сам вже не той, і усі перехожі – не ті…

2011

Місто спить горілиць, оголивши натягнуту сітку
Асфальтованих вен і вузьких капілярів-стежок.
На вишневім крилі невагомих тонких пелюсток
Відлітає удаль білосніжна тендітна лебідка.

А повітря м’яке, і безмежність вчувається в ньому.
Тільки й жив би, що пив зілля це із квітневих долонь!
Б’ються ноти-птахи в божевільній пульсації скронь
І втихають собі,як відчують отруйливу стому.

Барвну тишу розлив мідний гонг по блакиті скляній,
Що учора надзвонював пісеньку епікурейську.
Отакої пори і живи, і чаруйся, і мрій!

У сережки гіркі одяглися знайомі березки,
І, заплівши мереживо ніжне зелених надій,
В’ються тіні дерев, як химерні тонкі арабески.

2011

Не сонце, але очі в Панни ніжні,
Корал червоний – не її уста:
Плечей овали в Панни білосніжні;
А з голови росте жорстка коса.

Троянди милі бачив я повсюди,
Та на її обличчі барви не стрічав;
Та й пахне так, як пахнуть прості люди
Й не є та Панна Панною всіх трав.

А голос Панни я не прирівняю
До музики, милішої мені:
Й ходьби Богинь собі не уявляю;
Та й Панна ходить просто по землі.

І все ж, під небом спробуйте знайти,
Такий фонтан барвистої краси.

На столі у голубім квадраті
Світ переливається, мов ртуть.
В нім ксьондзи співають бородаті
І повії в нім клієнтів ждуть.

В ньому, не виходячи із хати,
Планетарну осягають путь
Нечестивці і по духу браття,
Хто по чисте, хто по каламуть.

Бавляться без мами і без тата
Із химерними істотами дитята,
Душі призвичаюють до зла.

Невигойну цього світу рану
Ятрять протиріччя із екрану
Трутою гадючого кубла.

03.03.12

Сніги згорнути у сувій
І винести за межі сцени…
Думок обридлих жовтий рій
Пустити голками у вени,

Чи лезами вздовж ліній тих,
Що залишилися із літа.
Чи з порожнечі геть піти
Туди, де задзеркалля світить.

Повисмикати пір’я з крил,
Віддати душу у кайдани,
Бо ті слова не мають сил,
Що нас водили на майдани.

А ті, що вилізли на путь
У прірву нині нас ведуть.

02-03.03.12