про любов не забувають - пам*ятають завжди.
перплини з небес осяють твої сни
Розчинюся в тобі подихом тепла кохана моя...
в радощах весняний трепіт пісень оголеной душі
2012р.

Откроешь узкие врата Альфа и Омега,
Если владеешь ключами Великого поста.
Мы находимся на шахматной доске жизни,
Важно держать центр - стоимость высока.

Евклиду
не снилась
твоя
многомерность

нейронного
царства
скупа
достоверность

охватишь ли
мысленно
мира
безмерность

27 февраля 2012

Мы будем долговечны, как печаль.
А может, долговечнее печали.
Причаль, причаль, Телесик мой, причаль.
Нас только двое на твоём причале.
Ещё тут ветер – в спину и в лицо,
Пески гремучи, дики, непролазны,
И в длинных, тонких прядях деревцо
Изогнуто оазисообразно.
Мы будем долговечны, как печаль.
А с нами: прайдом – львы
и пчёлы – роем…
Причаль, причаль, Телесик мой, причаль.
Причалил бы – и было бы нас трое…

2012

Слова – туман
а там
за ними
йде караван
думок
без гриму
єдиний крам
струна самотня
і кожен крок
це скалок сотні
у серця м’яз
на дні безодні
з відлюдних фраз
з очей байдужих
про «все гаразд»
і «дуже-дуже»
бо не лікує
ніяке слово
коли тавром є
журба зимова
і вже відомі
можливі ролі
і аксіоми
й кінцева колій.

Ми будем жити довго, мов печаль.
А може трохи довше від печалі.
Причаль, причаль, Телесику, причаль.
Нас тільки двоє на твоїм причалі.
А ще тут вітер — в спину і в лице,
І ці піски, гримучі й непролазні,
І це довговолосе деревце,
Що вигнулось ознакою оази.
Ми будем жити довго, мов печаль.
А з нами: леви — прайдом,
бджоли — роєм…
Причаль, причаль, Телесику, причаль.
Якби причалив — нас було би троє…

1998

Журналіст на площі людям задає питання:
-Що змінилося на краще за роки останні?
Дід Степан послухав збоку, усміхнувся вкотре:
-Та не можу я сказати щось про владу добре.
Журналіст своє «торочить»: - Є ж відомі факти.
Економіка росте, доходи і зарплати…
Дід Степан не хоче й слухать, вперся дядько рогом:
-Ні у мене, ні в сусідів не росте нічого!
-Щось же мусить все ж рости! Подумайте, дідулька.
Дід подумав: -Так, росте … під дахом в нас бурулька…

сьогодні прокидалася весна
потягувала плавно сонне тіло
мов ящірка на сонці млосно гріла
зелену шкіру

чорна і масна
земля лягала в довгі ручаї
які ставали простором довкола
і оживало виоране поле
з холодних алебастрових руїн

між скибами дзвенів торішній сміх
а сніг облазив клоччям і безсило
від злості ник - тепло його бісило
але нічого вдіяти не міг.

Очима сяйнула
за звичкою,
для порядку…
Щоки натягла,
мов гнилу скатертину
на поверхню хиткого стола.

Бачили люди:
все добре, все добре,
все гладко!..
Такою щирою
усмішка в мене була!


1991р.

Цвяхи вбивались чужими очима,
Ніби артерії рвалися з них –
Тільки ж мені всі здаються пустими,
Бо не стає лиш зелених твоїх.
Ніби ж сьогодні таке як і вчора –
Відчай, хрущовка, невиспаність з мене –
Побут кімнатний життя запроторив
Знову прожите в мені за даремно.
Вкотре виразність веде на канати,
Щоби зірватись камінням з обриву –
Я ж тебе хочу завжди відчувати –
Хочеш, прийди і штовхни мене в спину.
Більше мовчання і очі іржавить –
Водять за ніс прижиттєві замути.
Ти мій знаменник, пророк і держава –
Значить тобі лиш я зміг присягнути.
Серцю не зрадив, душі не продав,
Пил не пускав через сни приурочень.
Знай, що для мене ти ніби свята,
Знай, що люблю, ну, а власне, як хочеш…

09.02.12

Зцілила я тебе від самоти і суму,
від пасом павутинь на ніжності. Люби!
Ще почуття не раз дасть похибку. І зуми
розмиють нас і фон. То все пусте. Аби
ніхто не плів печаль, як пасма павутинні…
Зцілила я тебе. Довіку і віднині…

тепло безформне, як земля
у перший день свого творіння,
ще спить вагання ручая –
текти на південь чи на північ.
і день заснув між темних віт
сосни, в її духмяних лапах –
ти затамовуєш зеніт,
я затамовую початок.
для дійства сонця і води
нема ні сполоху, ні схлипу,
усе життя між "я" і "ти" –
ніяк не звикну.

евклідовий простір
склади
в триб
ми
вектори росту
хочеш
стри
хай перестрибує
нейронною рибою
він у світ
де нас немає
а є
політ
і паралелі
стін і стелі
підлоги
скрип
не той

ой

курсивом
накидаю
масиви
раю
де за все
питають
мене думки
глухі й дзвінкі
масні й тонкі
і на кульбабок
схожі

а може
просто
крайнебом
снів
пливи
в мені

бо там
на дні

намулено
світу
що пролітав

нанесено
міток
де є вода

густий
цей осад
бджолиний мед
що вкрали оси

під ним
зрослося
моє земне
тяжіння
вміння
тримати бій
цвісти терново
в золі зорі
тобі
горіти словом
сплавляти текст

дорога й серце
душа і хрест
чотири сторони
в одному я
на них розп’ята
любов моя

27 Лютого 2012

В перекрестке Огня - благословение Матери Мира.
Дети Бога излучая свет дали обет,
Глас его такой:
Священный меч Его любви сохраним,
Будем рядом, взявшись за руки идти за своей мечтой...
2012г.

Ранок...
казково заумовлена
із ночі налаштована
юрба біжить не я
думки приквартировані
роки пронумеровані
неголосно луна
і світ, як сніг: скоринкою
де скойка*... де хустиною -
різниці тут нема
най зтішишся хвилиною
від спадщини волинкою
і враз все ожива:
юрба стає приваблива
ранковий подих звабливий
ти віриш у казки...
і гелевою саблею
як Велетень
за краплею
засмокчешся туди...

скойка - молюск, вкритий перламутом.

я чужої
відчуженої породи
постираю паролі
позмиваю штрих-коди
позриваю знамена
пожбурляю штандарти
вирву крила з рамен і
переплутаю карти
розтлумачу підтексти
дешифрую тайнопис
розчахну перехрестя
розгалужу синопсис
роз’ятрю мою мову
намалюю відтінки
заґрунтую основу
і тоді
тоді тільки
відрощу нові крила
й полечу до Ярила…

Як у зливу холодну горнусь до грудей –
не дозволь на пів-кроці спинитись!..
Ми полинемо в небо, забувши людей,
бо судилося мріям здійснитись.

Я тону в океанах блакитних очей,
що мене надихають, лікують.
Ти торкаєшся ніжно покірних плечей,
а вуста щось шепочуть, цілують…

Пасма гір, з тобою стоїмо у підніжжя.
Із щоки гірської - срумочки джерела.
Кришталевою піснею дзвенять вони ,радісно,
і подихом пелюсток перехрестя Божі серця - розчиняємся...
2012р.

В нашем теле Его святой сосуд - Дух Истины.
Мы не машины для поглощения пищи
И исполнения похотливых желаний.
Необходимо хранить источник Живой воды.

Мы плывем в неведомое, парусом правят знания...
Жизнь без путишествий смысла лишена.
Для тебя, мне хочется стать тихой музыкой
Наполненой нотами ясности и света.

Твоя мысли для меня, как солнца лучи,
А во взляде - океан зеркальной чистоты.
Они, словно ключи нежных родников,
Радостью наполняют кувшин жизни - песней любви.
2012г.

Мені до вподоби
медитувати з філіжанкою чаю.
Пара-хмари.Літаю.
Беру слова.Їх з медом мішаю.
Додаю до напою.
Одкровення з собою...
День почався-
зефір в небо піднявся...
А на вечір знову,
чай,сироп кленовий.
Та пожагливо- квапко
упірнаю в горнятко..

Весна ще спить.
Їй млосно під снігами,
ще сняться білі сни,
прокинеться і стане берегами
нестримної ріки...

Ріка-життя нас понесе з собою,
ще на нові й нові причали...
Нехай. Якби ж мене з тобою
не полонили їх печалі!

Пародія

А в мене Сонце сивоýсе,
А бýло русе,
Шикарну
Шевелюру мало,
Та все пропало…
Пивний животик,
Небезгрішне,
Таке потішне!
А ніжності які запаси –
До ласок ласе!
Та щоб трималось
Коло хати –
Тре’ присипляти…
Бо вдалося на витребеньки
Моє дурненьке…

27.02.2012

…І мусить бути сильний і слабкий.
Огонь любові і горіння в герці.
Кладуть на шаблю руку вояки,
А матері хапаються за серце.

Побіди, знай, приходять по_біді,
Ревуть, буй-тури, звірі буревійні…
Нема на нас ні шляхти, ні орди –
То між собою граємось у війни.

З яси коротка стежка у ясир,
В концтабори суспільних ізоляцій.
Повія-слава, горда на позір,
Віддатись ладна кожному звитяжцю.

А не підставлять мАтері плече
Побіди, що їм вірити не варто.
У час війни лишитись орачем –
Я називаю мужністю і гартом.

2010-2012.

Їй слово –
Камасутрою.

Цнотлива як дівча,
тремтить перед при_сутніми
оголена душа.

Ранима
(струмом! – дотики),
між ликів – і мармиз…

Оце така еротика.
Оце такий стриптиз.

2012

Як змалювати біль душі,
хіба можливо?
Та і кому потрібно це,
кому важливо?..

Я маму міцно обійму,
а серце плаче -
У часу виграти війну
снаги чи стачить?

Роки, мов сніжна заметіль,
мов літня злива.
Мов повінь стрімко через гать
шумлять квапливо.

З прийдешнім роком, ще одним,
її вітаю.
Роки, як сон, роки, як дим,
пташина зграя...

2012

Умиюсь у росі ранковій,

Нап'юсь води із джерельця,

Наб'ю коню нові підкови

І полечу через поля

Назустріч вітру наче птах.

Розправлю крила на всі боки,

Сховавши у кишені страх,

До нових мрій бадьорим кроком!

О найсолодша із калин, найглибша із джерел,
і «Палімпсести» в тебе є, і є «Щоденний жезл».

Пречиста Мово, порятуй в злиденності моїй.

Княгине сонця, в тебе гріх, що ти іще жива,
вогонь крізь темряву несеш і той вогонь – Слова.

Пречиста Мово, порятуй в злиденності моїй.

Глухим даєш почути як серця в них б’ються, бо
Твоя вся сила в чистоті, яку тобі дав Бог.

Пречиста Мово, порятуй в злиденності моїй.

Черешні в надвечірній час цілують сонце в лоб;
зірки на цвинтарі, хрести, і місяць, наче гроб.

Пречиста Мово, порятуй в злиденності моїй.

О ти, хто смертникам кладе молитву з вуст в серця,
хто зліплює горшки, людей, повіки у мерця.

Пречиста Мово, порятуй в злиденності моїй.

О ти, хто відає шляхи, які ще тре’ пройти,
щоби народом став народ, а разом з ним і Ти.

Пречиста Мово, порятуй в злиденності моїй.

Тебе ніщо не знищить вже: ні страта, ні арешт;
не вчать, забороняють – ти сильнішою стаєш!

Пречиста Мово, порятуй в злиденності моїй.

Не лиш абетка; свіжих слів надоєних відро,
в Тобі всі болі, що не встиг ще простогнать народ.

Пречиста Мово, порятуй в злиденності моїй.

У тебе вплівся виноград: «піт сонця» – нестемки,
щоб з нього римами давить поезій п’янкі.

Пречиста Мово, порятуй в злиденності моїй.

Свята святице, Мово! Тьми зруйновано острог!
Отець і Син, і Дух Святий в тобі, бо Ти є – Бог.

Пречиста Мово, порятуй в злиденності моїй.

Я жінка прОста,
Як ображають,
Не скажу гостро,
Лише прощаю.

Я жінка ніжна,
Як обіцяють
Кохати вічно -
Я все прощаю!

Я хочу щастя,
Не зірку з неба,
Я хочу прЯсти
Життя для тебе!
Не хочу птаха
У високості,
Лише з тобою
Прожити просто.

27.02. 2012. 0.35.

День спекотний, шлях у нас далекий...
Залягли ми в затінку смерек...
Легко заховатися від спеки,
Та куди подітись від лелек?..

Сторінки сімейного альбому
Вже не приймуть більше в своє лоно
Щастя милі фотосилуети,
Де біду рукою можна стерти,
наче пил з прадавнього картону.
Сторінки сім’ю в собі хоронять.

І музейну антресольну тишу
Крапля клею дзвоном не стривожить,
Не вбере у рамочку червону
Милу чергову фотоікону.

І колись народяться хвилини:
Буде той альбом – настільна книга,
Буде не альбом, а молитовник.
Буде не зима, а вже відлига…

28.05.1996.

Ми вітаємо вас, братство внутрішніх військ!
Ви є гідними слави героїв, міцні і свідомі!
Щоб щастило завжди, щоб не знати біди,
Ми бажаємо кожному – Щастя, і Долі!

Кожен рік навесні хай лунають пісні
На честь свята внутрішніх військ України!
Твої доні й сини – служать гідно вони,
Самовіддано служать тобі, Україно!

Ще один рік минув, що попереду жде? –
Мимоволі у всіх виникають такі запитання.
Мудрість вихід знайде, день святковий прийде,
А війська захищатимуть мир і єднання.

Кожен рік навесні хай лунають пісні
На честь свята внутрішніх військ України!
Твої доні й сини – служать гідно вони,
Самовіддано служать тобі, Україно!

Мужність, відданість, честь – риси внутрішніх військ,
Де завжди пам’ятають героїв своїх ветеранів.
У відставку й запас з військ не списують вас –
У військах переймають ваш досвід старанно.

Кожен рік навесні хай лунають пісні
На честь свята внутрішніх військ України!
Твої доні й сини – служать гідно вони,
Самовіддано служать тобі, Україно!

Київ, 2012 рік.

до зустрічі залишилася ніч
і мокрий сніг який розтане вранці
на першій найбезсоннійшій зі станцій
перетину вагань і протиріч

коли раптово вирветься гудок
автівки розрізаючої сутінь
відсутність віддзеркалиться по суті
лиш в метеочутливості пліток

і знов лічильник тенькне у воді
щоденністю розписаній химерно
і нас зустріне радісно гримерна –
не так давно забутий рідний дім

Як звично нам поплакатись на долю,
І брата пожаліти( сміх в очах),
Красу землі розп`яту, світлу волю…
Співать про це! Ми тихий вічний жах!

«Прости мене», - сказати Україні?
Хай Бог мене карає кожну мить!
Прости, що я, дитя твоє, при силі,
Пустила, мов сирітку, бідну жить…

Невзмозі я себе простити, брата,
І друга, й незнайомця! Обіч всіх!!!
Ми "вибач" - для матусиного ката?
Такою кров`ю? Це прощення - гріх!

Прощати лиш і плакатись на долю -
То вічним буде горе і сваволя!

taniamilewska
26.02.2012

вечір пістоля
приставив до скроні дня
кривава рана

оперезавши
чорною стрічкою гріб
небо сльозило

світанок увів
за руку зловмисника
до буцегарні

Я трачу молодость свою
На бесконечное скитание
Бесцельно ветру подражая
Пути не ведая бреду

Все время к разным берегам
Пересекая параллели
От хвойных ароматов ели
До уходящих в небо пальм

Где мне покой в конце дорог
Впасть в безмятежность хризантемы
Ей что пустынный огонек
Что звезд далекое движение

Равно как камень и вода
Но горизонт покрыт туманом
Вот и стремлюсь, не знать куда
Не слышать правды, жить обманом

Дарить любовь, писать стихи
Твоим дыханием наслаждаться
Плыть по течению реки
И в море впасть и в нем остаться

2011

Яскраве сяйво
В паралельному світі...
Напишуть про нього
В секретному звіті
Та й закодують
Три...Крапка...Нуль.
Вщент всі розіб`ють
Залишки куль...
Проходячи босим
По прозорому склу
В реальність зниклу,
Запитував:"ДОСИТЬ?!"
Чи ти розумієш
Всю сутність буття?!
Чи може поникнеш
В вічне забуття?!
...Крокуючи тихо
В нові вподобання,
Накликуєш лихо
На людське існування...

Я розгубив думки. I вже передчуття
Народження рядка, що з порожнечі лине.
Тремтіння пальців, серденька биття.
Собі чужий, а вірш – буття єдине.


Минуле геть! Зізнання, каяття
В гріхах i не гріхах, скiмлiння безупинне
Зникають в мороці, i знов мені життя
Дарує мить короткого спочину.

Я розгубив думки. Я вже оглух, осліп.
Я маю новий зір, я чую дивні звуки,
Лишаючись з душею сам на сам.

Немов ґаздиня, що створивши хліб,
Протягує до нього нiжнi руки,
Я їх протягую замріяним словам.

с экрана переливаются
души твоей полутени
такое не забывается
о мой не воспетый гений

над сушей и океанами
твой выдох опять струится
как пташечка между странами
в нейронах моих гнездится

в обнимку с другою ночками
дарившей тебя сыночками
спи с нежными сна росточками
и ждущими буквы строчками

ветра нагоню восточные
чтоб мятные суперточные
уста твои непорочные
с годами не обесточились

26 февраля 2012

Сьогодні іду по вулиці – люди немов намальовані:
На вустах в кожного – усмішка, а в очах – сонячні промені.
Небо – блакиттю забарвлене, листя – дощами напоєне,
Все навкруги заворожене, щастям своїм заспокоєне…

А в очах – сонячні промені, а в очах – ранок пробуджений,
І сиджу я ніби здивована, снами тихими закіптюжена.
І немов із іншого виміру виринають добром зачаровані
Тихе небо, зоряна усмішка і дбайливі сонячні промені.

… і знову шлях коротшає на Осінь
на скронях дивосивий скрегіт літ
де липа розквітала - хмарять оси -
природній неосяжний "заповіт"
думки… думки... позначені пунктиром
на випасі ні коней - ні гусей
по закутках ще моляться до миру
де кілька раз розкрадено усе
товчеться кольоровий кровообіг -
аж очі повилазили з орбіт!
вони такі... торкаєшся, вологі
вас оминали у житті, скажіть?
рідня - і та, зачахла в телебуднях
тривоги розбрелися: захід - схід
ти знову залишаєшся у дурнях
з питаннями на виліт і на вхід...
2012.

Зустрів я на дорозі сивого дідуню,
шо дибцяв собі із ковінькою
та й кажу: "А де це ви, діду, були?
Поділіться якоюсь новинкою."

Старий у вусах посмішку сховав
і шамкотить: "Ходив у пекло до чортяки -
для свої люльки вогника шукав.
Хотів нової скуштувать табаки."

"То й як? Знайшли вам сірника?"-
питаю, аж трушусь з цікавості.
"Та де! Тамтешній цар сказав:
немає в них вогню іще з прадавності"

"Та ну?- кажу- то вас мо' надурили?
Як же те пекло буде без вогню?
Адже нас всіх із малечку навчили-
за кожен гріх зніматимуть пеню"

"Я,- дід сказав-сам спершу розгубився
як-то нема вогню, а всюди дим?
Та потім їх секрет мені відкрився -
туди сам-кожен вже приходить зі своїм!."
2012

мій годиннику часу із слів
тих, що можу комусь ще сказати
не спіши, дай напитись води
цій веселці рядочків строкатих

не біжи, вабна взору земля
і птахів піднебесне розкрилля
не втамовуй цю спрагу очей
доки в серце б'є теплості хвиля

як шукає пір'їнка крило
і багрянець зоря світанкова
серед рим видивляю тебе -
світлий лицарю світлого слова

чарівничосте пінних садів
ніжна чуйносте літної ночі
я осіннім листочком впаду
на плече твоє - і затріпочу
2012

Жизнь делает нас разными во всем:
Кому-то дорог и любим свой отчий дом..
Другому тихий шум осеннего дождя..
Кто вспоминает прежнего "вождя"..
Ребеок любит сладости и смех,
А взрослый обречен на свой успех!
И цинника ничем не изменишь;
Как встретишься с ним - может убежишь..
Но...
каждый дышит, думает и спит,
Во сне
к планетам неизведанным летит -
И любит разное:
...глаза...
Как по щеке скользит слеза,
И тает синий небосвод...
За годом как проходит год...

Планета движеться опять..
Кругом зима и не понять...
Куда
ушли
тепло
и
свет?-
Туда, где счастья больше нет?!

Вир душі
захований од лоцій,
дужі хвилі
пОдругами брів.
Рукавом –
вітрильником емоцій
не спиню
розлючених вітрів.
Хитавиця-доленька -
на друзки!
Хусткою прощально
далина.
Як усе логічно
по-бермудськи:
л-трикутник -
версією дна.

2012р.

Художник Ярослав Саландяк.

Гімн українців.

Ми українці, ми маємо жити.
В своїй поведінці ми здатні любити.
Для блага людського повинні родити.
І тільки добро по все денно творити.

Ми ладні і здатні життя закріпити.
В добрі процвітати і щастя скорити.
Для цього спроможні таланти розкрити.
Своє, українське добро проявити.

І будемо вічно здоров’я цінити.
Та силою власною честь боронити.
Нам мудрість повинна довічно служити.
Ми обрані долею рай відтворити.

Давайте всі дружно за себе радіти.
Що маємо згоду себе утвердити.
Що маємо землю квітками одіти.
Добротнім врожаєм себе вдовольнити.

18.02.12. В. Назаренко.

Платівка місяця прокрутить ночі джаз-
Старі мотиви музики Сінатри.
Вуста вустами призупинять час,
Де решта все – для нас уже не варте.
Краплини неба – зорі на гіллі.
І ти, і я ….і янголів розмови.
І білий світ ще більше побілів –
Нема сильніше нашої любові.

Сів янгол маленький на ніжне плече,
і тулиться-тулиться до твого серця,
А очі у нього – маленькі озерця,
волосячко світле стрічками тече.

Пухкенький, крилитий, у синіх колготах,
На котрих ведмеді казкові не сплять.
Він пісеньку чув про гуль на воротях,
Отих, що в червоних чоботях сидять.

Той янгол кучері не в'є у хмаринки,
Він спить біля ліжечка, там, де мій син.
І слухає серце моєї дитинки,
І плаче, й радіє водночас із ним.

Янголик співає, навчився ходити,
Він кличе матусю і татка свого.
Одне, що не вміє – це всіх нас любити,
лиш любить й боронить він сина мого.

Так погано на серці… Млосно…
А учора ж… Ласкава пані!
Там лишилася повна пляшка! –
Та сьогодні я – ідеальний.
Пити вранці – погана звичка.
Душ холодний… Змивання сліду…
Я забуду про недопите
І не питиму. До обіду…

26.02.12

Мов сполохана тінь,нецілована ніч надійде.
І думки невеселі торкнуть узвичаєно лоба.
І печаль несусвітня підкрадеться злодієм пізнім.
Відшукає найглибші шпарини.
Провина...
У Бога просили мене,
бо любились тоді ще батьки мої рідні.
Поки сіра,буденна людська розперезана злоба
не забрала нам тата.
А мама на смертній постелі в його долю приймила.
Не знала,що мовчки увійде
у знетямлений світ удовиний.
Полинний...
У студену хурделицю вічних жіночих терпінь.
...Нецілована ніч,мов сполохана тінь,
одійде.

2012

Смерть теперь приходит с кольтом
Ее номер сорок пять
Она любит долго ждать
Она будет вас искать
Она может не узнать
Кто способен убежать
Раз и два, ну скажем - пять!
Семь попыток есть у смерти
Гончих семь, чтоб вас догнать

Были те кто жили дольше?
Были? - Нет! Ответ простой
Когда нет патронов больше
Смерть не брезгует косой.

2011