ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олеся ніжна
2026.04.11 23:45
Самотність.
Вона зсередини з'їдає,
так непомітно забирає,
усе.
Втрачають барви почуття.
Ця пустота не має дна.
На відбивну засипле градом.
Готуючи, снодійним ядом

Іван Потьомкін
2026.04.11 22:04
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

хома дідим
2026.04.11 16:01
у цьому світі пів прозорім
чи парадизові земнім
небесний батьку дрібку солі
мені спаси і сохрани
я грішний у своїм позорі
і я страхаюся пітьми
але земна ця дрібка солі
мені потрібна мовби смисл

Борис Костиря
2026.04.11 15:58
Монотонне бурчання води
Відраховує миті, секунди,
Мов клепсидра святої біди,
Мов несплачені давні рахунки.

Монотонний і вигаслий ритм
Відраховує миті до старту,
Мов народження первісних рим,

Олена Побийголод
2026.04.11 13:28
Яків Бєлінський (1909-1988; народився в Україні)

Тільки дуже вперті соні
сплять уранці зайвий час;
ми встаєм – ледь сонця промінь
залоскоче в ліжку нас!

    Підіймайся на зарядку,

Іван Потьомкін
2026.04.10 21:34
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов
У землі тирські й сидонські
Євангелія від св.Матвія. 15:21
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв

Мирон Шагало
2026.04.10 21:25
Десь там, за рогом — велике місто,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
кочують юрби туди і звідти —
турбот потоки
(десь там, за рогом).

Давно не ходять сюди туристи,

Світлана Пирогова
2026.04.10 19:54
Вітаю щиро з книгою новою —
Вона, мов птах, злетіла в височінь.
У кожнім слові — серце із тобою,
У кожному рядку —слів глибочінь.

Нехай її читають і відчують
Те одкровення, що в душі зростив.
Нехай слова торкають і чарують,

хома дідим
2026.04.10 18:44
цвіте форзиція
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми

Костянтин Ватульов
2026.04.10 18:22
Уткнешся в кістляве плече та безслівно
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,

Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся

Володимир Ляшкевич
2026.04.10 18:02
Тремкі сніжинки, радощі зими,
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.

Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -

Юрій Лазірко
2026.04.10 16:49
наснилося мені
все місто у вогні
бо небо розцвіло
в гучних салютах
і радість на очах
і смуток у свічах
сирен і голосінь
давно не чути

С М
2026.04.10 14:08
В лапці у киці – криця
Хірургічний ніж – яскриться
Параноя з-за дверей токсичних

Твій шизоїде 21-й вік

Дріт колючий – дерті нари
Грець політики на палі

Юхим Семеняко
2026.04.10 11:51
У цій промовистій поезії чується голос автора, який не пропагуючи, створює власний метафоричний "дим" – дим внутрішнього бачення. Це не наркотичний ефект, а спосіб модерністського самовідсторонення. Спираючись на таку метафору як "оптика двох незамар

Борис Костиря
2026.04.10 11:44
Осінні дні ідуть, як мудрі старці
Із посохами, кашлем, у плащах.
Комусь, напевно, випадає трясця,
Як нагорода по сумних дощах.

Старі пророки рухають Усесвіт,
Потік ідей і круговерть часів.
Коли настане Ера Милосердя

Артур Курдіновський
2026.04.09 21:35
Зачиняються двері
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є

Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина

Євген Федчук
2026.04.09 19:53
Кажуть, був їх Іван Третій скупердяй страшний.
Аж білів, коли копійку діставав з мошни.
Хоч багатства мав чимало: вже і сам надбав
Та й від предків своїх скупих теж чимало мав.
І країну мав безмежну, і багатства в ній.
Та сидів на тих багатствах, нач

Іван Потьомкін
2026.04.09 18:53
Узяв з собою Петра та Зеведеєвих синів.
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли

М Менянин
2026.04.09 17:36
А для вас, хто
Ймення Мойого боїться,
зійде Сонце Правди… Мал. 4:2

Ілля прибув на Україну,
Блага є вість початку Дня –
єднає серце батька й сина
і зцілена в краях рідня.

Охмуд Песецький
2026.04.09 17:27
Дивитись крізь оптику двох незамараних скелець,
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.

Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі

Тетяна Левицька
2026.04.09 14:37
Дорогі друзі, хочу вам повідомити, що вчора на 62 році життя помер мій найкращий друг, наставник, людина з Великої Літери Ярослав Чорногуз.
Член НСПУ, журналіст, талановитий поет, співак, композитор, чуйний, добрий, емоційний, справедливий. Величезна вт

Борис Костиря
2026.04.09 13:36
Осінні дощі невгамовні й протяжні
Ідуть невмолимо, як військо звитяжне.

Вони проспівають відомі псалми,
В яких загубитися зможемо ми.

Осінні дощі все бринчать на гітарі
В своєму столітньому репертуарі.

Юрко Бужанин
2026.04.09 12:50
В моменти втрат оголюються нерви -
Аж хочеться, від відчаю, завити.
Живе ж на світі довго різне стерво,
А кращі і на Небі в дефіциті.

9.04.2026

В Горова Леся
2026.04.09 12:01
Розчахнута акація цвіте.
Щосили гонить живоносні соки
По знівеченім стовбуру високім -
Медовий дух летить в село пусте.

Там гулко-говірливі зазвичай
Зніміли вулики в траві, Сірком примятій.
Під ґанком спаленим буяє густо м'ята,

Федір Паламар
2026.04.09 11:48
Попивав сивуху зо червоним перцем
(Ох, мені погано – принесіть відерце),
Весело гуляли на весільнім герці:
Стрелив з арбалета тамаді у серце.

хома дідим
2026.04.09 09:01
фак оф алле
але нормально взагалі
пасхальний зайчик
білий кролик
що усього всього
ворожого на тлі
не треба рими
почервонілі очі голубі

Віктор Кучерук
2026.04.09 06:00
Безликий день без місяця й числа, -
Без запахів, без звуків і без зблисків, -
Лише сіріє непроглядна мла
І всюди мокро та підступно слизько.
Мов сонний сум весь простір оповив
І тишу заколисує навмисно,
Щоб понад лугом не лунав мотив
Веснянками за

Артур Курдіновський
2026.04.09 03:50
Холодний квітень розриває душу.
І сіра злива - в серце арбалет.
Ну як же так, мій незамінний Друже?
Зарано обірвався Ваш сонет!

Поставити питання зараз мушу:
Якщо не Ви, то хто ж тоді - Поет?
Хай заздрість чорна сяде у калюжу

Борис Костиря
2026.04.08 20:03
Хлопець біг крізь дощі невідомо куди,
Навмання, без призначення, цілі,
Крізь безмежне нашестя стрімкої води,
Крізь епох навісні заметілі.

Хлопець біг крізь калюжі, яруги, рови,
Крізь Освенцими й Хіросіми.
І над ним виростали фатальні гриби

хома дідим
2026.04.08 19:30
покинуті тексти
що їх
фоліанти
та я
записую далі
слово за словом
на кухні чи
сидячи на унітазі

Артур Курдіновський
2026.04.08 17:10
ЯРОСЛАВ ОЛЕГОВИЧ ЧОРНОГУЗ
(20.07.1963 - 08.04.2026)

ДРУЖЕ! ВЧИТЕЛЮ! МІЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ БАТЬКУ! Яяяяяяяяяяяяяяяяяк?

Пішов із життя Поет, який подарував цьому світу справжнє світло кохання. А мені - подарував мене! Колись представники акторської профес

Костянтин Ватульов
2026.04.08 16:11
Західний вітер на згарищах сонної вулиці,
Кіт повернувся у пошуку крихти тепла.
Врешті до мене з надією ледве притулиться,
Вмоститься близько десь зліва і біля ребра.

Шкірою треться, а кігті розбиті та стомлені,
Зовсім промерзли худенькі на тілі кі

Юрій Гундарів
2026.04.08 11:14
Укотре бюся об залізобетонну стіну байдужості. Та не можна захаращувати Вибране пересічними і не завжди елементарно вичитаними текстами Олександра Сушка! По-перше, Вибране - це обличчя порталу, який не варто перетворювати на міжсобойчик. А отже, це облич

Віктор Кучерук
2026.04.08 08:21
Якби не рвався навпростець
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.

Артур Курдіновський
2026.04.08 06:03
Я не хочу рятувати світ,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.

Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,

Світлана Пирогова
2026.04.07 22:03
К-оли туман в ярах, як дим застиг,
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

всеволод паталаха
2026.04.09

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28

Андрій Людвіг
2026.03.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Юля Окулова - [ 2011.03.28 00:02 ]
    ***
    Ты появляешься, когда я исчезаю.
    Пока я есть, ты наблюдаешь из тени.
    Мы как кусочки двух разбросанных мозаик -
    В себе не сходимся и для себя "они".
    Не разомкнуть несуществующего круга.
    Но, мимоходом встретясь в точке светотьмы,
    Все "я" и "ты", друг в друге отыскав друг друга,
    На миг сцепляются, и оживаем "мы".


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  2. Олександр Григоренко - [ 2011.03.28 00:53 ]
    Друг
    Как приятно осознать что рядом-Друг!
    Друг, который все тебе отдаст;
    Друг, который не исчезнет вдруг
    И в момент тяжелый не предаст.
    Это Счастье: отыскать такого Друга!
    Этим Счастьем надо дорожить,
    А иначе и не может быть!..

    ...-2011г.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  3. Мирослава Мельничук - [ 2011.03.28 00:14 ]
    Сміття
    прошу тебе, друже, - газет не читай:
    пуста аморальність тече через край.
    бездарні замовні нікчемні статті
    крадуть наші мрії - прекрасні й святі.

    друковане слово безглуздя і фальшу
    ховає надію на долю подальшу,
    на світло в тунелі зневіри й сміття,
    на успіх і радість, на гідне життя.


    грудень 2008 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (7)


  4. Ірина Незабудка - [ 2011.03.28 00:29 ]
    Вона подивилась
    Вона подивилась
    Вона подивилась в зажурене стомлене небо,
    повік доторкнулось сніжинок гаряче тепло,
    стискалося в грудях, щеміло закохане серце,
    стежину до сонця снігами давно замело.
    Вона посміхнулась, прекрасна, як вранішні роси,
    лягла під вербою, поринула в радісні сни,
    вітри розвівали її білі лагідні коси,
    вона засинала і снились їй ночі зими.
    Відкриються очі і глянуть на перші світанки,
    всміхнуться повіки, торкнуться зіниць волошки,
    і місяцю снилось учора колишнє кохання,
    а осінь дивилась на свої забуті шляхи.
    Її цілували у очі закохані сльози,
    її обіймали холодні самотні вітри,
    за нею ридали ще перші осінні ті грози,
    і тихо всміхались за нею сумні волошки.
    Вона подивилася в очі самотнього неба,
    злетіли до сонця маленькі сумні ластівки,
    і її кохання із неба летіло до нього
    до ніг вистилались холодні й гарячі зірки.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Мирослава Мельничук - [ 2011.03.28 00:15 ]
    Вампір
    неспішно п’єш вино - густе й червоне -
    смакуєш трунок, наче чиюсь кров.
    подивишся у очі й захолоне
    підняте звично втретє: "за любов!"

    а очі недосяжно-променисті:
    ні тіні хмелю, темні від гріха...
    ти - мій. на відстані. мовчазно-урочиста
    моя любов: незряча і глуха.

    коли приходиш ти - ніхто не знає,
    коли ідеш - дивлюсь тобі у спину.
    ця однобока близькість не втримає
    в секреті зливу пристрасті невпинну.

    о не підходь! тримайся якнайдалі
    у часі й просторі. безмежно й на віки...
    на шиї слід в черговий раз ховаю
    тонким зап’ястям кволої руки.



    січень 2010 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  6. Ірина Незабудка - [ 2011.03.28 00:58 ]
    ЖИТТЯ
    Все навколо одне,
    Ці примарливі й стомлені ночі,
    Це лише перший крок,
    А земля під ногами – пісок.
    У заручниках снів,
    Закриваються зморені очі,
    Вже не видно зірок,
    Не підкаже дороги пророк.

    Темно-сірий асфальт,
    Не рахує твоїх кілометрів,
    І відлунням глухим,
    Ти розвієшся серед людей.
    Неприхований гнів,
    Ти шукаєш живих серед мертвих,
    Над повітрям сухим,
    Що випалює серце з грудей.

    Вже не буде “колись”,
    Відчуття всі давно поховали,
    Серед страчених мрій,
    Ти знаходиш надії шматок.
    Лише вчора пішла,
    Хоч ніколи тебе не чекали,
    На узбіччі не стій,
    Це ж так легко! Життя – тільки крок!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Ірина Незабудка - [ 2011.03.28 00:13 ]
    **
    Ти ще не спиш , м*які провини
    Крадуть зрадливо в тебе сон,
    І десь думки примарно линуть
    За горизонт, за горизонт

    За день втамовані тривоги,
    Залишили важкий осад.
    Душа шукає допомоги,
    У крутить стрілочки назад.

    І віддаються в серці біллю,
    Образи до безсилих сліз
    Немов хтось натирає сіллю,
    Ще не затягнутий поріз.

    І важко ранить часто слово,
    А вороги завжди свої,
    І просто, ні про що розмова,
    Так вибиває з колії.

    Яка твоя в житті провина,
    Чому дуки такі сумні?
    В молитві приклони коліна,
    І всім прости гріхи земні.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:33 ]
    Обнімаю ,цілую, Прощай
    Через кілька годин буде завтра
    Перегортаю вперед календар
    Хай на лезо долі лиш правду
    Мені розкаже прекрасний рай.
    Через кілька годин буде завтра,
    Ой прийди, новий день, прийди
    Ми актори земного театру
    Білий сніг ти мене обійми.
    Через кілька годин буде завтра
    Стигне в кружці мій чай
    Що ж мрія моя одинока
    Обнімаю, Цілую, Прощай.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:31 ]
    Сни
    Ви в мої сни приходите кольорові
    Тривожите не розбуджену весну
    Ті очі незвичайні волошкові
    В яких я все у розпачі тону
    Дивлюся і боюсь поворухнутись
    Ось вуст моїх торкається рука
    Так хочеться й не можу посміхнутись
    В цей час кудись Ваш образ враз зника
    А я біжу і Вас не доганяю,
    Услід мені регочеться гроза,
    Чомусь у снах я Вас завжди втрачаю,
    І обпіка моє плече сльоза.
    Мої надії гаснуть у тумані,
    Чомусь притихла вже моя душа.
    Як береги зникають в океані ,
    Ваш образ мою душу залиша


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:17 ]
    Весна
    Люблю весну – пору нових надій.
    Яка вселяє віру у найкраще.
    Вона дарує нам країну мрій.
    Тож вдасться подолати все найважче.

    До дна допито днів холодний чар.
    В моїх очах, твоя царівно ніжність.
    В моєму серці радість - ніби жар...
    Я возвеличую твою пахучу свіжість.
    Лечу за небокраєм навздогін.
    Думками кутаюсь у хмари.
    І тихо долина зелений дзвін.
    Тривожать душу квітів чари.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:55 ]
    Все не так
    О ні все не так,
    Не сьогодні, не завтра й ніколи.
    Не тих народили й не ті післязавтра помруть.
    Сумління своє ніби лід тисячі надкололи,
    І стверджує кожен, що знає у чім чия суть.

    Не ті жебраки, що на площі простягують руку,
    Буденності лет, і свята стали геть не святі.
    І лиш у часи солонаво-гіркої розпуки,
    З дитинства видіння приходять до нас золоті.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:52 ]
    Все не так
    О ні все не так,
    Не сьогодні, не завтра й ніколи.
    Не тих народили й не ті післязавтра помруть.
    Сумління своє ніби лід тисячі надкололи,
    І стверджує кожен, що знає у чім чия суть.

    Не ті жебраки, що на площі простягують руку,
    Буденності лет, і свята стали геть не святі.
    І лиш у часи солонаво-гіркої розпуки,
    З дитинства видіння приходять до нас золоті.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:00 ]
    ***
    Душа згоріла. Пил лишися
    А розум став шукати богів
    І серця крик десь загубився
    І світі смерті і гріхів
    Душа порожня . Дух безмовний.
    І все байдуже вже мені,
    І совість впала в відчай повний
    Й минають нудні мертві дні.
    Душа холодна вбита юність
    Убите все моє життя
    Й все , що мене тримає в світі
    Це лише дурна серцебиття
    Душа забута. Власна гордість
    Так підло зрадила мене
    Одна лишилась в тілі радість,
    Що у могилі зогниє
    Душа безсмертна , біль нестерпний
    ЇЇ чекає: й муку, й страх
    Вона проклята долі жертва
    Що ще не знала долі смак.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:43 ]
    тиша
    Пекельна тиша - спонука до зради.
    І я тікаю від своїх думок.
    Мої моральні і духовні "вади",
    Дають надію на останній крок.

    Я вирву сірість із чийогось серця.
    І вічну смерть собі я оберу...
    я з смертю стану... з нею... в рівнім герці,
    І все це буде в казці...наяву...

    А ти збери... мої весняні речі,
    І загнуздай, нарешті, всі думки.
    І лиш пливи... пливи, але без течій...
    З ім'ям моїм...
    без мене...
    навікИ.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:08 ]
    Мама
    Мама – це слово чарівне.
    Мама – життя джерело.
    Мама й дитятко наївне...
    Недавно й давно це було
    Ніжно з турботою співала
    Мама кохані пісні.
    Любов до життя прививала,
    І снилось майбутнє у сні.
    Було неймовірно казковим
    Майбутнє в уяві моїй.
    Незвичним таким, загадковим...
    Я вірила мамі своїй!
    Я вірю і зараз, хоч знаю –
    Життя вже не зовсім таке.
    І правду вже бачу. І уявляю.
    Насправді життя не легке.
    Та права не маю жалітись,
    Бо в мене є головне.
    Я мамі можу відкритись,
    В наш час це є основне.
    Якщо ти маєш людину,
    Яка для тебе живе,
    Яка у найгіршу хвилину
    Захистить любов’ю тебе,
    Тоді не дарма ти на світі!
    Є в тебе надійне крило.
    І це найпрекрасніші миті.
    Найліпше що бути могло.
    Та тяжко тому, хто не має
    Матусі поруч з собою.
    Він в спогадах просто згадає,
    Як добре, що мама з тобою!
    Ще тяжче тому, хто ніколи
    Маму не знав і не чув.
    Життя їх штрикає, як уколи.
    Ніхто з них щасливим не був.
    Не знали ви ласки, любові,
    Матусі не знали тепла.
    Та сильні ви дуже. Ви жити готові
    А я певно так не змогла б.
    Тому, дуже вдячна я мамі.
    За те, що зі мною завжди.
    За очі, найкращі, ласкаві.
    Без мами мені нікуди...



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:04 ]
    Про мене
    Я не можу без смутку писати,
    Я не знайду потрібні слова
    Та й не вмію я так римувати
    Як Ви хочеш, і як хочу я!!

    Я не маю ні грошей ні слави,
    Я не варта уваги Творця,
    Я не прошу любові й поваги,
    І душа не безмежна моя!!

    Я не буду прощення просити,
    За жорстокі, та щирі слова,
    Я народжена щоб загубитись,
    У тумані під гаслом ЖИТТЯ!!!


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:29 ]
    **
    Просити – це великий гріх.
    Мовчати – це найбільша мука.
    Зірвати непокірний сміх,
    Й чекати, що прийде розлука.

    Сто доріг, обійшовши, не знаєш
    Чи радіти приходу весни,
    Чи сідати на потяг до раю,
    Що прибуде опівночі в сни.

    Чи в собі відчувати ілюзій
    Повну чашу, зрадливих думок.
    Та вони – не найкращії друзі,
    Лиш життя – це повчальний урок.

    Бути бідним, можливо, це краще,
    Навіть, ліпше пізнать почуття.
    Та багатому в світі найважче –
    За любов не віддасть він життя!


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:25 ]
    Життя різно кольорове
    Життя буває різнокольорове
    То біла,а то чорна полоса
    А іноді весняне веселкове
    І взимку подарує чудеса!

    І небеса блакиттю розіллються
    Фіалками запахне білий світ
    І очі повні сліз тоді сміються
    Життя одягне волошковий цвіт

    З ланів життя всі негаразди зникнуть
    Лишивши лиш удачу і любов
    І хочеться тоді щосили крикнуть:
    «чаруєш мене зимонька , ти знов»!
    І зацвітуть вишневим садом мрії
    До сонця полетять мої вірші
    І іскорка мала що в серці тліє
    Розтопить усі думи на весні
    У сині роси сльози обернуться
    Сплету вінок вам з усміхнених зірок
    Нехай приємні дні усі вернуться
    Дорогою небачених квіток


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:36 ]
    !!
    Життя дорога простелилась.
    З тобою поряд я іду.
    Боюся, щоб не розвітлилась,
    Не втратить курсу у грозу.

    Хай струни плачуть і сміються,
    Квітками встелений шлях.
    А навздогінці пісні ллються,
    Вмостившись зручно на вітрах.

    Шаленно серце в грудях б"ється,
    І світить зірочка ясна,
    Але чомусь мені здається,
    Що стала бліднути вона...

    Схиляю голову на плечі
    Своїх стривожених надій,
    Та обіймає ніжно вечір,
    Сховавши смуток безнадій.

    Самотньо сонце в море впало,
    Взмахнувши променем своїм.
    В останнім промені скупало
    Печаль і радість моїх мрій...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:22 ]
    ***
    Я не боюсь зимових заметілей.
    Ані спекотних довгих літніх днів.
    А лиш боюся, щоб Любов не тліла,
    А щоб цвіла, як мак серед полів.

    Я не боюсь в Коханні задихнутись,
    Напій медовий пити з кришталя.
    Але в обмані так боюсь схитнутись:
    З-під ніг моїх тоді пливе земля.

    Я не боюсь ходити в синіх росах,
    І босими ногами по стерні.
    І так люблю, коли ромашки в косах.
    Коли вночі приснишся ти мені.

    Я не боюсь, коли весняна злива,
    Коли Перун керує цілу ніч.
    Я серцем відчуваю, що щаслива,
    А це уже серйозна в житті річ.

    Весняний день потроху зводить вії,
    І лютий відступа з календаря.
    Як пролісок, пробились мої мрії,
    Запахли ніжним цвітом мигдаля..


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:43 ]
    ***
    Що це?.. В серці весна обізвалась?
    Знову чую знайомий я стук.
    Так давно вже вона підкрадалась.
    Це мелодії втрачений звук.

    Щедро в серці колись розливалась
    Дивним щемом від трепетних рук.
    Осявала і знову втрачалась,
    Залишаючи спогади мук.

    Але часто цвіла буйним цвітом,
    Матіолою пахла в саду.
    І лунали громи понад світом,
    Освящали Любов неземну.

    Та моїх не почуєш докорів.
    Ну а сльози? Пусте, не біда...
    Тихо листя зліта з осокорів,
    І летять в синю даль все літа.

    Але знову я чую тривогу:
    Кинув промінь жмуточок тепла.
    Та невже вируша у дорогу
    Літня спека ота, що пройшла?


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:37 ]
    Спасибі
    Спасибі за Все і за те, що Ви поряд зі мною
    Коли в серці мороз, а на щічці легенька сльоза.
    Коли ще один крок , вже давно оповитий пітьмою,
    Ви для мого життя, мов прозора цілюща роса.

    Ви – весна , неймовірно прекрасна та ніжна
    В Вашім погляді стільки любові й тепла
    Ви єдина таке, тане сніг, тане лід, вже не сніжно
    І полонить серця голос Ваш та краса

    Ви мов сонце, яке промінь дарує для когось
    Наче зірка, яка сяє завжди на шляху
    І прошу залишайтесь назавжди собою
    Я люблю і ціную Вас саме таку

    А на дворі зима сніг, мороз, дує вітер
    Настрій зник і погода доволі проста
    Проте ні з вами завжди в душі цвітуть квіти
    Вчителька моя – Ви лагідна , вічна та ніжна весна



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:33 ]
    ***
    Бувають випадковості,знайомство ж наше-доля
    І щастям переповнено вже не пусте життя
    Напевне,наша зустріч-це добра Божа воля
    Своїм теплом Ви зміцнюєте мій світ,моє буття!

    Ранковим сяйвом дивитесь,куди же я прямую
    Безслідно страх зникає,адже зі мною ви
    У цім безмежнім світі,кричу:-я вас ціную!
    Ірино Олександрівно,лиж з вами я досягну мети...

    Моя найкраща вчителько ,яка же ви чарівна
    В вашій душі плекаються ясне добро й любов
    Слова усі ці щирі,повірте ,хоч я й наївна
    Лиш забажайте ,для вас повторю я їх знов

    Люблю всім серцем ваші ,щирі очі
    Прекрасний погляд випромінює тепло...
    Завжди пам’ятатиму вас охоче
    Я буду поруч довго,щоб там не було!

    ви вчите життю,напевно,я його вже знаю...
    Відколи ви з’явились у моєму житті
    З Вами все погане гасне,я його минаю
    Ви частинка мого щастя,котра на віки житиме в мені


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Незабудка - [ 2011.03.27 23:42 ]
    Краплинка світла

    Серед сірих однакових буднів зими
    Ви стали частинкою літа
    І поміж туманів сліпих і німих
    Малою краплинкою світла.

    Барвистим метеликом, променем чистим,
    Духмяним подихом вітру.
    І тихим, ледь чутним шелестом листя,
    Ви стали частинкою літа.

    Купальським вогнем і дівочим віночком,
    Букетом із сонячних квітів.
    Веселкою в небі, сріблястим струмочком -
    Ви стали частинкою літа.

    Блакитним небом умитим дощами,
    Блідою ромашкою в житті –
    Єдина, чарівна , неповторна та ніжна,
    Маленька краплиночка світла.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. В'ячеслав Романовський - [ 2011.03.27 23:07 ]
    СОБІ
    Жаль, мріям вже не збутися -
    лихий їх підстеріг!
    Забути все. Й забутися
    між звалищ, пустирів.

    Та зашпор не відхукати -
    закрижаніло все.
    І гірко серце слухати,
    його неправда ссе.

    Хай на душі невесело,
    та крила скласти - зась!
    Ще свіжим вітром, веснами
    я не підперезавсь.

    У степ не вийшов зораний,
    де полишив поля.
    Ще сяє поміж зорями
    ясна моя зоря.


    Пощо на будні супиться
    і крокувать узбіч?
    Не відступлю - відступиться
    ця горобина ніч.

    А не піддамся відчаю,
    то й мрії поверну...
    З неспокоєм повінчаний
    іду, як на війну,

    боротись, не змирятися -
    хай знають сили злі!
    І нічого боятися
    на батьківській землі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (4)


  26. Ольга Кіс - [ 2011.03.27 22:07 ]
    Інтернаціональне
    Невдахи всіх країн,
    Невільники відпусток,
    Руїнники руїн,
    Спустошувачі пусток -
    Усі до купи - гоп!
    І вже новий ґатунок.
    Хай гріє ескалоп
    Ваш зголоднілий шлунок,
    Хай вас минає шал
    Захоплень і обурень,
    Хай вас обходить - ша...
    Несосвітенний дурень.
    Щасливі на загал,
    Допоки акт фінальний.
    Світ - то такий кагал
    Інтер-націо-нальний.

    2010 р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  27. Марта Славківна - [ 2011.03.27 22:22 ]
    ...
    Якби можна було із долонь позбирати всі лінії
    І зібрати в косу. Чи в букет. Чи розвіяти з вітром
    Щоби десь там далеко-далеко у Лівії
    Під покровом війни загубились і
    згинули.
    Якби можна було щоб від дотику падали стіни
    Чи від сонячних зайчиків чи землетрусів
    Не важливо мені як лишатись спокійною
    Лиш навколо щоб було як досі.
    Якби можна було щоби чай залишався гарячим
    А серце невпинно вкривалося кригою
    Знаю я, це наївно, дитячо
    Але що ж , я не можу помріяти?


    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.21)
    Коментарі: (11)


  28. Марта Славківна - [ 2011.03.27 22:22 ]
    ***
    Так невпинно і впевнено чигає ніченька ніч
    Вся торбами обвішана мов та перекупка бідна
    Зморшкувата стара із проблемами на сто сторіч
    Що вона так старанно у торби складала завидна.
    Показує сива вміст цих бездонних мішків
    І купити вмовляє за безцінь а хоч би й задарма.
    Та навіщо ми’ пані такого багатства? Залиште собі
    Я сон досипаю і хочу прокинутись завтра.
    Ні, вона захопила весь простір
    І нові полотна зіткані з чорних ниток
    Перестелила на постіль
    І взялась в'язати мотузки, засівши в куток.
    І все примовляє, бурмоче під ніс катастрофи
    І бодай би їй добре було, вона ще свистить
    Із пустого в порожнє переливаючи воду
    Перевертом пускає весь світ.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.21)
    Прокоментувати:


  29. Катя Тихонова - [ 2011.03.27 21:15 ]
    На вершині гори...
    На вершині гори - просто сніг -
    білий, наче крило янголине.
    Ти швиденько звернув у бік,
    не помітив мене в долині...
    Ти швиденько звернув, а світ
    зупинився, зітхнув на повні...
    Подивився тобі услід.
    І замовк. І нічого ззовні:
    жодних звуків, ні посмішки, ні
    не було ні жалю, ні болю.
    На вершині гори - просто сніг.
    Я прямую туди не з тобою.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (2)


  30. Оринка Хвилька - [ 2011.03.27 21:16 ]
    до запитання: вона - йому
    ...і раптом забуваєш з ким на ти
    в самому серці темної кімнати…
    за день наступний пам’яттю заплатимо
    і завмремо як вицвіла латин
    на сторінках… чи магмою на кратері
    до нововивержень… а ти чим заплатив?


    Рейтинги: Народний 5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  31. Оринка Хвилька - [ 2011.03.27 20:07 ]
    віртуальний "світ"
    там річка більш синя, трава зеленіша,
    на штучному полі пшеничка жовтіша,
    і пташка співає куди голосніше,
    ніж справжня, і крильцями б’є…

    натиснеш на кнопку – життя цікавіше,
    запустиш програмку – і жити простіше,
    але не смакує варення із вишень
    з екрану – воно не твоє…

    і пташка, якщо придивитись пильніше,
    не ість і не п’є, так і ти все частіше
    готовий забути, що світ є вільніший –
    не цей віртуальний вольєр!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2011.03.27 20:03 ]
    О ЗМІЦНИ СВІЙ ДОТИК
    Нарешті впала рясно сонця злива
    І залила теплом цей сум небес…
    Чому така ти, весно, несмілива?
    Чому мороз укотре вже воскрес?!

    Викаркує йому ворона оди,
    Ніяк в повітрі холод не вмира…
    Та скільки зло це буде верховодить?!
    Мов у природі дефіцит добра!

    Проміння пестить, наче пух, достоту,
    Муркоче ніжно, ніби кіт вночі,
    Молю Ярила: «О зміцни свій дотик,
    Мов лазером, ти лід цей пропечи!»

    27. 03. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (17)


  33. Володимир Замшанський - [ 2011.03.27 18:18 ]
    Прогулка
    Обрыдла пятке осень золотая
    Из под рубахи лезет день дождём
    А я ветрам дорогу разметая
    Пишу по площади малиновым плащом

    Себе иду... чешу я по бульвару
    А волос длинный хлещет от плеча
    Пускай не скромен я но нас осталось мало
    Таких в ком зиждется зажженная свеча

    Так вой же ветер дуя в обе щёки
    Пусть накаляясь старых клёнов медь
    С душой моей сливается на столько
    Чтоб площадь серую собою обогреть

    И брызнет в небо плесень голубая
    С разбитых вдрызг подошвою зеркал
    Я луж осколки в небо разметаю
    Чтоб каждый день плащом моим сверкал


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  34. Іван Гентош - [ 2011.03.27 16:32 ]
    пародія « Порно-шок »


    Пародія

    Третя нічка у нірвані…
    Що там порно на екрані –
    Недолугий дитсадок…
    Тут, на ліжку – справжній шок!

    Задоволення від плазми?
    В нас - тайфуни і оргазми…
    Ти в екстазі – дика рись,
    Ще кричиш: “Не промахнись!”

    Сексуальні буревії –
    Навіть все сказать не смію…
    Щоб подалі від біди,
    Щоби вдало, щоб “туди”.

    Вже ні сили, ні фантазій
    (Не бував я на Кавказі)
    Звідки знать ото мені…
    Хоч би раз сказала – “ні!”

    Мало слів, повір, негарно…
    Знов стріляти? Марно… марно…
    Вже, напевно, сотий раз –
    Я ж не снайпер, не спецназ…

    В серці мед, вогонь у тілі,
    Від нектару захмелілі:
    Пристрасть, солод, зойки, дріж –
    Більш не можу – хоч заріж!

    ...Що то можуть ніжні руки!
    Рай земний – блаженні муки!
    Щастя пре безмірно. Тиск.
    Завмираєм. Вибух. Бризк!

    27.03.2011


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.79)
    Коментарі: (39)


  35. Нико Ширяев - [ 2011.03.27 16:45 ]
    Маэстро
    Игра взаимодействий - тёмный лес.
    Вот подлинник - в моих объятьях мнимых.
    Вот я как переводчик поэтесс -
    Почти понятных, но недостижимых.

    Хожу, пытая творческую стать,
    По их канатам я канатоходцем.
    Охотницы, они б желали знать,
    Кем живность в переводе отзовётся.

    Быть может, мы близки едва-едва.
    Я общий смысл штурмую непреклонно,
    Но место нашей встречи - лишь слова.
    Совсем другое дело у влюблённых.

    Им чужд сарказм, им ни к чему гротеск.
    Их общий шанс - надеяться на случай.
    Влюблённые имеют общий блеск,
    И плод утех, и более везучи.

    Пусть крутятся, как белки в колесе,
    Кого благословила мать-природа.
    А мы спокойны. Мы живём, как все.
    Несовершенны узы перевода.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (5)


  36. Василь Кузан - [ 2011.03.27 14:14 ]
    НЕ...
    Невідворотність перспективи упасти в прірву перевтілень.
    Недосконалість переходу із точки А у інше тіло.
    Недобра слава НЕ у тому, що в ньому НІ живе на споді.
    Не знаю звідки вилізають, як заздрість чорні хижі очі.
    Не так написано автограф під тілом драми зміни масок.
    Невизначена форма змісту у підфарбованих поразках.
    Невпинно ненависті відстань маліє між тобою іншим.
    Не ті слова вповзають в душу гадюками холодних віршів.
    Нестерпно жити в полі зору цензури духу під прицілом,
    Непевним подихом гойдати минуле, пройняте ефіром.
    Невчасна смерть прийде на сцену загорнута у чорні мрії.
    Неоднозначна невагомість іще тримає душу в тілі.


    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (10)


  37. Василь Галас - [ 2011.03.27 14:53 ]
    ЧТО ВИДИМ В ЛИВИИ - РАЗБОЙ
    Лучшую в мире нефть,
    лучшие фрукты тоже,
    Ливии на века
    дал ты, великий Боже...
    Сказочно жил народ,
    празднуя достиженья.
    Этих вполне причин
    хватило для вторженья...
    Кинули Штаты в бой
    силы свои и НАТО.
    Видим, увы, разбой,
    чувствуясь виновато.
    Предан Каддафи сплошь
    всеми без исключенья.
    Вот и его народ
    гибнет, страшны мученья.
    Мерзок Обамы вид.
    И Саркози нам гадок...
    То - почему война -
    ясно, и нет загадок.
    Лучшую в мире нефть,
    лучшие фрукты тоже,
    Ливии на века
    дал ты, великий Боже.
    Этим и погубил...
    Волей Обамы-боя
    нынче эта земля -
    жертва, увы, разбоя.

    Март 2011


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  38. Віктор Кучерук - [ 2011.03.27 13:36 ]
    Хліборобам


    Ще туманами даль припорошена,
    А вже небо сія голубе.
    Побажай, моя земле, хорошого
    Тим, хто любить і пестить тебе.
    Спозарана з граблями і вилами
    Ллють на тебе розкішно свій піт.
    І словами ласкавими, милими
    Називають свій труд з юних літ.
    Роблять все, щоб стеблина під колосом
    У жнива аж ламала хребта.
    Щоб далекого пращура голосом
    Цілий вік нам співали жита.

    21.04.09.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (5)


  39. Мирослава Мельничук - [ 2011.03.27 12:25 ]
    десь там...
    усе на місцях - і сьогодні, й ніколи:
    по лінії леза кривавиться слід.
    на нім - дивні квіти згорілих думок...
    ростуть, виростають... і кожен мій крок
    мого відчайдушшя розтоплює лід,
    як серце зайдеться знеболено-кволе.
    заледве іду, хоч воліла б літати,
    та власна гординя пригне до землі.
    поспутані крила... іду самотою...
    пручатись несила - важкою ходою
    вертаюсь на цвинтар, де мрії мої.
    що станеться далі - волію не знати...
    десь там, серед літа, залишилось щастя,
    оспіване віршами інших людей.
    десь там, серед ніжності рідних долонь...
    сльозами моїми залито вогонь,
    заради якого помер Прометей.
    як гостро душа потребує Причастя...



    листопад 2008 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (4)


  40. Ігор Павлюк - [ 2011.03.27 12:06 ]
    * * *
    Є сила прийняти на усмішку виклики долі-недолі.
    Є воля зостатися з ніччю один на один, чи на два...
    Дивитись в майбутнє крізь дуло старого пістоля,
    Як сивою кров’ю із пекла сміється трава.

    У ній чорновбивці цвітуть, наче зорі підльодні,
    А відьми-язичниці хочуть дітей від Христа.
    У вічності протяжно.
    Душно занадто в сьогодні.
    Та я не люблю на низеньких стояти мостах.

    Бо гени мої пам’ятають ще рай допотопний,
    Мов шви із обличчя, знімають минулу журбу.
    Як нафтові плями із Півдня, як «second» з Європи,
    Відкину сучасне, в якому іще не набувсь.

    І бомжик веселий мені усміхнеться залізно.
    І мармур туманний над мамою скрикне, як птах...
    І штучний медок несподіваним ракурсом зблисне.
    І доля погладить мене, наче відьма кота.

    Бо й Місяць над лісом – як око сумне динозавра,
    Що бачив погибель із неба, але заховатись не хтів.
    Терновий кущисько - я, з коренем юного лавра
    Небо своє переплів.

    Та зараз бездонно мені й церемонно – як в церкві.
    І щастя вповзає у жили – мов чорне тепло.
    І падають зорі...
    Тремтять на ялинці цукерки...

    І предки далекі до мене ідуть з НЛО.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (14)


  41. Мирослава Мельничук - [ 2011.03.27 12:01 ]
    Фантом кохання
    1.
    Злетів до Сонця
    той, хто був для мене
    у небі птахом…

    2.
    Фантом кохання.
    По-справжньому болить
    Цей біль фантомний…

    3.
    Нерозпізнаний.
    Непомітно зникай,
    сум мого серця!

    4.
    Дивлюсь на Сонце.
    Ти – сонце. Я сльозою
    була. Тепер – ні.



    травень 2008 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (1)


  42. Володимир Сірий - [ 2011.03.27 12:52 ]
    Мужчина полудневих літ

    В пилюці степу кінь гривастий -
    Мужчина полудневих літ, -
    Ще добре мчить, та ризик впасти,
    Мов тінь за ним несеться вслід.

    Що більше треба вод потоків,
    То менше може їх знайти
    І гине на шляху широкім
    Жага осягнення мети.

    Краплини рос, дощі нечасті
    Змивають мук присохлу сіль
    І в цім скороминущім щасті
    Він чвалом гоїть серця біль.

    27.03.11.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (18)


  43. Христина Дичко - [ 2011.03.27 11:02 ]
    ***
    Заступи, захисти, заверни, спокутуй.
    Чужа мені й досі…
    … Мамо!
    Синами своїми неба… непутніми…
    Не…
    заплямленими…

    Відверни, о, Боже!
    Гріхи відмолюю.
    Ти пробач іще сотню відступів.
    Руками своїми… ти ба?
    За-лом-ле-ни-ми
    Помітнію…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  44. Назар Назаров - [ 2011.03.27 11:37 ]
    Елегійні дистихи
    Прочерком довгим позначу зимових годин проминання.

    Адже нічого тоді дійсного не відбулось.

    Тільки здавалось мені, що була ота зустріч - остання:

    Ні з ким прощатись було. Просто примарився хтось.



    Довго блукав самотою я в пізнім грудневім тумані.

    Щоб звеселити мене, стежка збивалась з путі.

    Навіть слова, що сказав, - не були то слова останні.

    Може, і їх не було. Може, й були, та не ті.



    Марно повторюю я ці думки навісні і марудні:

    Те, що порвали роки, жоден не з'єднує шов.

    Справді: ніхто не прощався у цьому туманному грудні.

    Адже когось не було. Отже, ніхто не пішов.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  45. Іван Потьомкін - [ 2011.03.27 10:07 ]
    Вирви досаду з того саду
    Вирви досаду з того саду,
    Що ти плекав і боронив.
    У дальню путь візьми відраду,
    Щоб золотавий помах нив,
    Черешень квіт, гомін бджолиний
    До тебе піснею прилинув.
    Аби і в найщаслившім краї,
    Коли, буває, розпач крає,
    Ти юні пригадав літа,
    Які життя вже не верта,
    І серцем чистим помолився
    За край отой, де ти зродився.



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (1)


  46. Єва Комарик - [ 2011.03.27 01:24 ]
    Літо.Аметист.
    Ви пролились на мене світлом,
    Нежданно...
    ...й неминуче.
    Обличчя Ваше ніжно зблідло,
    Волосся ж відливало літом,
    Любов мені несучи.

    Ваш силует беззвучно ріже тіні,
    Блиск Ваших віч подібний...
    ...аметисту.
    Горить і гасне
    Зимним полумям на стінах
    Як квіти,гарно. Ніби небо,чисто.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.19)
    Прокоментувати:


  47. рлопрві пволд - [ 2011.03.27 01:09 ]
    а люди часто мають звичку йти
    а люди часто мають звичку йти
    на вантажівці
    під забутим небом
    загублені у юрбах темноти
    і тиші
    їм нічого вже не треба
    а люди часто мають звичку йти
    безповоротно
    і частіш невчасно
    а їх би міг затримать саме ти
    їх зірка дотепер
    іще б не згасла
    а люди часто мають звичку йти
    не попрощавшись
    сумно посміхнувшись
    гранітності могильної плити
    ти прийдеш
    але їх уже не зрушиш
    а люди часто мають звичку йти
    їх очі
    сумно дивляться у вічність
    вони сягли життєвої мети
    для когось спричинити
    неможливість
    2011


    Рейтинги: Народний -- (4.92) | "Майстерень" -- (4.88)
    Прокоментувати:


  48. Мирослава Мельничук - [ 2011.03.26 23:40 ]
    Портрет
    я печаллю тебе малюю -
    сіра й чорна моя гуаш:
    темним кольором заштрихую
    білу ніжність, рожеву блаж.

    очі, ті, що мене зводили,
    не яснітимуть від зірок -
    чи то я олівця точила,
    чи чорніють пустки дірок...

    підтерала, аж гумку стерла -
    малювала живу любов:
    а вона узяла... і вмерла -
    ти з портрета мого зійшов.

    намальований тонким пензлем...
    дивна посмішка на губах.
    таємничої долі вензель -
    чарувати мене у снах.

    малювала тебе, прекрасний:
    чорна фарба, прозора сіль,
    а довкіл - неземним контрастом -
    мій живий кольоровий біль...



    серпень 2008 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (4)


  49. Людмила Коломоец - [ 2011.03.26 23:50 ]
    ***
    Коль ударит жизнь - кручина -
    не теряюсь я:
    К небу взгляд, и ровно спину –
    улыбнусь – не зря!
    Плакать? Мне то? Всё условно.
    не приучена.
    Если плачу, то утробно.
    Не озвучено.

    Слёзы комьями глотаю,
    чтоб не выплеснуть.
    Счастья крохи собираю –
    может как-нибудь
    Соберу все их в достатке
    и расслаблюсь я.
    Будет всё со мной в порядке!
    Рядом есть друзья.


    Рейтинги: Народний -- (5.23) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Мирослава Мельничук - [ 2011.03.26 23:13 ]
    Візьми мене в гори!
    візьми мене в гори - я ніколи ще там не бувала...
    вони манять мене до нестями. я б впала
    у високу зелену траву, обіймаючи небо руками...

    візьми мене в гори - до тієї гірської вершини...
    як далеко! немов би до мрії! я йтиму,
    мабуть, ціле життя, поки серце, мов ранок, жевріє...

    візьми мене в гори - на широкі карпатські простори...
    хочу дихати вітром крилатим. знаю, хвора,
    та маю ще крила! хто мені заборонить літати?

    візьми мене... хай нап’юся з гірського струмка...
    хай пройдуся росою над ранок, доторкнуся зорі
    і відчую, що поки жива. і зустріну з тобою світанок...



    червень 2008 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (7)



  51. Сторінки: 1   ...   1178   1179   1180   1181   1182   1183   1184   1185   1186   ...   1815