Знепритомніла усмішка від частих думок,
Що оточують жертовний вівтар надій…
Загартований повис на почуттях замок,
І тільки слово-ключ відімкне його твій.
Забути хотілося той хиткий міст до тебе,
Проте оновлюється в стократ він щодня:
Закарбовуючи віршем чудові моменти
Я не можу прожити без тебе ні дня…
Напевно хтось із поганим сюжетом,
Писав історію кохання наших сердець
Зробивши із них полонених моментом,
Що вимушено голосять – «Хай йому грець»
Ніби так просто було ступити крок,
Поглянути колись із щирістю у вічі,
Відкинути триклятий минулого урок
Із пристрастю поцілувати тебе двічі.
Поцілунок перший у щічку твою ніжну,
Сказати ним, що другом буду навіки
І тебе не покину сонячно-білосніжну
Навіть, якщо опустиш із сумом повіки.
Другим покажу, що тебе палко кохаю
Поцілувавши у твої вогненно-гарячі уста
І у світі нікого я більше не знаю,
З ким хотів би провести своє життя.

04.03.11

Когда отпускаешь голубя в небо
И видишь, как он на свободе парит,
Ты думаешь, сам я свободным и не был,
Но голубю смог ее подарить,

Да, покружат и вернутся обратно,
У свадебных птиц крыльев нету в душе,
Но в те минуты, они безвозвратно,
В небо зовут, тех, кто вместе уже.

Не растерять, не забыть ощущений,
Помнить те клятвы, что были даны,
И на свободе гулять в освещеньи,
Вечного света, тепла и любви.

пастух ластів’ячий виспівує світло.
весна прокидається в синьому дзвоні,
розсвастює повінь на вітростороння,
здригається брижами, краплями квітне.

на голос, що дзвінко і смачно пасеться
в шовковому небі при ярому сонці,
летить її повне мов річище серце,
найбільш первоцвітножадане у році.

а рік витинає зелену сопілку,
і кучері чеше, і слухає ночі.
і мариться стільки, і знається стільки.
і топиться віддих у вільнім розточчі.

Стелила зі суцвіть та трав
шовкову постіль.
Здавалось янгол завітав
до неї в гості.
На тишу впали тягарем
звабливі крила.
До щему проливним дощем
заголосила.
Душа – волаюча сурма
в його долоні.
Отямилась... Пітьма німа…
Пір’їни чорні.

2011 р.

депресивне метро дощова надвечірня втома
загортають бабусі непроданий свій товар
проповзає трамвай і поволі везе додому
одиноких істот одурманених світлом фар

зачаїлася осінь в лук"янівському базарі
для підборів студенток нельотний тепер сезон
закривається небо і б"ються старезні хмари
голубами у вікна лук"янівського сізо

Життя таке коротке,
Ти не помітиш,як увійде,
У двері чорне полотно,
погаснуть в домі всё свічки,
І холодом подує,
Мороз по шкірі пробіжить,
Сльоза покотиться із ока,.
І стане холодно усім.
Всі мрії і бажання,
Поринуть в тишу й спогад.
Лиш думка промайнула,
Укогось на умі.
Була людина і немає,
Жила собі раділа,
До чогось йшла,
До певної мети.
Й мита в останю мить згоріла.
Як часто говорили ми:"Життя!"
І рідко-смерть,обов*язково.
Колись ходила по хатам,
І щас вона тихенько ходить,
І ми ридаємо по ночам.
Ми цінимо людей,коли не стало.
І лиш не цінимо людей,
За те,що маєм поруч завжди.
Життя-безціна річ життя!
І хочеться ридати,коли чуєм:
"Нема життя,остання свічка догоріла.."

Танец,красивый момент,
Дижение тела,танцуеш на сцене.
Видеш знакомые лица,
И на зло улыбаешся им.
Ты гордишся собой,
Каждой частичкой тела.
Ты вонуешся,просто знаеш так надо.
И волнение лиш видно ему.
Да пускай ведь другие не видят.
Каждое движение,
Ведь идёт из души,
Пропущено через сердце.
Танцуеш жизнь свою.
И каждое движение твоё,
Поступок,которым гордишся ты.

1.12.10

У лісі темному,я чую звуки ,
Як хтось реве,неначе стогне,
І це двобій не на життя,на смерть.
І хтось із них сьогодні в небо полетить.
Це стогне вовк,жорстока тварь,
Що б*ється за своє життя.
Жорстокий звір,що любить лиш своє життя.
І доля в них жорстока і страшна.
І мало хто,хотів собі таку.
А в них життя таке,
Вони не вибирають.
Вони приймають лиш і виживають..

28.01.11

Ты пишеш строки и не знаеш,
Где похоронин будеш ты,
Кто вспомнит и прийдёт поминет,
А кто забудет,вроде лжи,
ТЫ щас счастливый,жизнь имееш,
а что случится ты не знаеш.
И для чего живёш вообще ,
Мы часто думаем о смерти,
Мы не подумав рассуждаем,
И после много лет настанит старость,
Хотелось бы сидуть в тепле,
Пить кофе,возле своего камина,
Читать рассказы,вроде сказок,
Напоминающих про жизнь.
И думать, вспоминать, о прошлом.
Чего просто так зачеркнуть нельзя,
Чего придумать , невозможно.
Без чего жить нельзя..

Сп'яніло повітря весною, весною -
Крилатою брунькою і борозною.

Струмки задзвеніли рішуче, врочисто.
О як оновилось улюблене місто!

І сонце повсюди, і радість усюди.
Всміхаються люди, ніжнішають люди...

з корабля що тоне
першим тікає привид
і йде по воді до берега
добре що ніч
вітер хвилює коням морським
нечесані гриви
і заплітає в них
водорості протиріч

я й забула що ти
за одне з мусонами
і все тобі з рук
виходиш з води сухим
приходиш тоді коли я
напів-я напів-сонна
а в спальній кімнаті
навхрест чумацькі шляхи

море у вазі про що воно?
квіти зі сіллю
риби від туги німої
пливуть на шипи
мушлі трублять приречено:
знову весілля
ночі і дня
дивись не проспи

зорі проводять дні
на дні Маріанської впадини
де чорні пейзажі
й холодне мовчання струн
виходять на берег вόди
при жовтому світлі лампади
нічийні обручки
п’ялить на себе Сатурн

не оглядайся
позаду в засаді всі ті безіменні
і може ти щось забув
у їхніх глибоких очах
розкраяний сон на двох
а хочеш до мене?
іди та не бійся
бо пси Гекати гарчать

змії-комети з-під ніг
пілігриме ну де ти?
ніч витягає
місяць-мачете з чохла
знаєш
кити не втримали нашу на двох планету
знаєш
для моря ми теж антитіла

Мить між життям і вічністю – тиша.
Муза, її величність,
пензлем незримим пише
Переплетіння стократні моєї долі.
Тиша – це нагорода, це - подих волі.
Дотиком абсолюту яскраві картини малює.
Я знову на хвилях пам”яті
В прекрасне минуле мандрую…
Яка всеосяжність в мовчанні
Без палких, патетичних фраз,
І без звичних словесних штампів,
Кимось сказаних ще до нас.
Ми удвох в паралельному світі,
Де йде обертом голова.
І про цінність кожної миті
Не придумані ще слова.

Вперта хата пуста
не відпускає… не …
…Нас двоє тепер та
нас все одно – одне.
Пустка, пустеля, пус
ковий механізм ТТ.
Кажеш: «кохаю та
ти не зважай на те.
Не заважай, вважай
заприсягнувсь тобі:
скільки не від’їжджай, –
будемо далебі…
Будьмо, моє золоте,
вип’ємо міста Че;
і ліхтарів, і аптек
вистачить ніби ще».
Тіні і голоси
із особистих тек
зважують терези
спільних бібліотек.
Говори, не мовчи, –
буде жбурляти луна
для пінг-понгу м’ячі –
відзвуки наших зізнань
доки на правій щоці
пальцями пишеш: «моя»
(мов ієрогліф «янь»)
і на підставленій, цій,
легко тавруєш: «твій»
(як ієрогліф «інь»).

2011

1.
Нехай ще «скрипка грає, серце крає»!
...А в кого замість серця – камінець?
Пекла вам кожна крапля «Водограю»,
що спраглим Пісні
дарував Співець.

Допоки Він плекав «Червону руту»,
любов’ю пестив ніжні пелюстки,
ви бовтали ненависть як отруту
й сумління рештки
рвали на шматки.

Це ж треба вже дорватись до нестями,
щоб зважитися врешті на таке!
Й земля не розступилась під ногами
в ту мить, як замишляли ви
лихе...

2.
В дрімучім лісі тіло ще гойдалось...
А ви за упокій уже пили
у спокої й покоях. Чи гадали –
на Пісні міцно зашморг затягли?

Самі, напевно, не збагнете й досі
чим саме вам та Пісня допекла:
чи тим, що рута-м’ята у волоссі,
чи тим, що за плечима два крила?

Тоді її сахались, наче ладана,
й тепер вона шмагає вас навхрест.
Та Пісня зроду-віку ниць не падала.
Усе при ній: душа, краса і честь.

...Пливла людська печаль за крижмом білим.
Сльозу ронили квіти на труні.
А ви, мов круки, каркали над тілом,
і думали – хороните її,

зраджену і заборонену,
зболену Пісню Володину...

3.
...Втирався світ од мряки й плісні
і в синє небо позирав:
так високо вкраїнську Пісню
іще ніхто не підіймав!

Не горда, згадана не всує.
І словом – тиха і проста.
Дивіться, ниці, як пасує
їй благодатна висота!

Щось є в цій Пісні від санскриту,
прадавня загадка якась...
І неможливо приручити
її крилату іпостась.

Погляньте, до наживи ласі,
як їй свобода до лиця!
...Витає Пісня в позачасі,
подібна до свого творця.

03.2009(2011)

Життя хробацьке без слабкої статі.
А з ними, особливо навесні,
Окрилені любовію, літати
Ми можем наяву і уві сні.

Із досвіду юнацького ще знаю:
Природа нам нав'язує своє.
Наснажує, а розум відбирає;
Приймає спокій, а любов дає.

Годинника вважав я за непотріб.
Години йшли, а хто їх рахував?
Тому, було, стрімким галопом, вкотре,
Тролейбус свій нічний наздоганяв.

Інтелігент миршавенький і кволий
З-за рогу, у наївній простоті
Підставив ногу і летів я долу,
Як не літав ніколи у житті.

Нехай би то на тенісному корті.
Ні! На бруківку, як вареник впав.
Улюблені штани пішли на шорти,
Та хоч кісток собі не поламав.

Літав і уві сні, хоча недовго.
Кохану так тривожив мій кураж.
Прокинувсь від удару об підлогу.
На цьому й припинився пілотаж.

Комусь дружина швидко набридає:
Наївся супу, хочеться борщу.
Мене лиш ти всі роки окриляєш.
Всміхнись мені, я хутко полечу.

06.03.2008

Зухвалий лід вчепивсь у тло
того, що досі ще було.

А що йому? Зима, мело...
Бурхливий березень - це зло.

Холодне серце - наче скло.
А час згорта йому крило.

Колодку в'яже, щоб взяло
і одружитись припекло.

Дивись, візьме-таки весло
і сам обернеться в тепло.

Сховає холоду чоло
у найвіддалене дупло.

Пробачить жарт, пробачить зло...
Приємно: Восьмого - зело!

04.03.2011

Трагічний день, лиш вітер сумно віє ,
Ліс шепотить і просить пом’януть
Невинних душ, розстріляних, прибитих,
Їх тут у Биківні скінчився путь.

За що ж були покарані ці жертви,
Розгулу комуністів давній пир,
За те що злу коритись не хотіли,
А чи за те, що снивсь народній мир?

Панує тиша у старому лісі,
У Биківні говорять лиш гроби,
Народня честь не дасть про них забути,
Пов'яжуть стяжки жовтої журби.

Покотилось яблуко
Під сусідський пліт,
Залишило яблуню
І свій перший цвіт.

Проросло зерняточко
На чужій землі,
Йому тепло й хороше
Турботи малі.

Вітерець не дує тут,
Сонце не пече,
Лиш в старої яблуні
Чомсь сльоза тече.

І ось зустрівся я з тобою,
Як глянув, зразу ж і зрадів,
Від тебе пахло ще весною,
Та тільки запах не вловив

Тому що він вже став чужим,
Ти стала осторонь від мене,
Хоч відгороджені лиш кроком
Тебе не бачу й за сто миль

І відчуття якесь гнітюче
Здавило серце так мені,
Що я сказав дівча те юне
Мушу забути по весні

Сказав, одрізав кажуть люди
Чи вдасться так воно мені?
Адже до поки є ще руди
Кар*єр буритиме в мені.

Мені твої вуста – за все на світі,
як спраглому холодне джерело,
що не зміліло у розкошах літа,
яке б воно спекотне не було…

Я п’ю тебе, і знову хочу пити
і мед, і гіркоту, і біль, і сум…
Моя любове, як без тебе жити,
коли усе здіймається на глум?

Світанки білі, росами сліпучі,
в туманах вишень губиться трава,
десь понад річкою, у прірвах-кручах
сумує солов’їна перезва…

Жива, невінчана, та бита-гнана,
як розкіш, як тремтлива нитка-грань –
відрада, що трима мене від рана
без метушіння… й майже без питань…

Вертає сонце у цнотливе літо,
і матіоли пахнуть від заплав...
Твої вуста – мені за все на світі,
за всі на світі ніжності слова…

Павло Браницький

ЛЮБИМОЙ
(песня, Аленушке
к 8 марта)
I
Я хочу, я хочу, я хочу
Целовать твои нежные губы.
Я лечу, я лечу, я лечу
Как на крыльях любви нашей дружбы.
припев
Я надеюсь, и чувства свои
От волнения, просто, не скрою.
Как вдали горизонта огни.
Как кораблик, плывущий по морю.
II
Я спешу, я спешу, я спешу
Подарить тебе маленький праздник.
Я дышу, я дышу, я дышу
Переполненным радостью счастьем.
припев
Я уверен, и чувства свои
От волнения, просто, не скрою.
Как вдали горизонта огни.
Как кораблик, плывущий по морю.
III
Я шепчу, я шепчу, я шепчу
Слова нежности в девичье ушко.
Я не сплю, я не сплю, я не сплю
Вытирая слезу о подушку.
припев
Я желаю, и чувства свои
От волнения, просто, не скрою.
Как вдали горизонта огни.
Как кораблик, плывущий по морю.
IV
Я боюсь, я боюсь, я боюсь
Потерять вас в мгновенья разлуки.
Я вернусь, я вернусь, я вернусь,
Чтобы нежно ласкать твои руки.
припев
Я поверю, и чувства свои
От волнения, просто, не скрою.
Как вдали горизонта огни.
Как кораблик, плывущий по морю.
V
Мы вдвоем, мы вдвоем, мы вдвоем
Как кораблик с землей у причала.
Закружившись от счастья поймем,
Что другим оно будет началом.
припев
Мы любимы, и чувства свои
От волнения, даже, не скроем.
Как вдали горизонта огни.
Как кораблик, плывущий по морю.
Как вдали горизонта огни.
Как кораблик, плывущий по морю.

4.03.2011

Павло Браницький

ПЕСЕНКА О ГОРБУШКЕ ХЛЕБА
(песня)

I
Мы взрослеем, мы стареем
Мы такие же, как все.
Мы забыли, как бежали
Босоногим по росе.
Запах сена, запах воли
Все осталось далеко.
Свежая горбушка с солью
И парное молоко.
2 раз
Свежая горбушка с солью
И парное молоко.

Припев:
Золотистую горбушку
Я припрячу под подушкой
И усну как в дальнем детстве,
И припомнятся во сне:
Мама с папой и братишка,
Плюшевый родной мой мишка,
Запах дома, запах хлеба,
Море счастья по весне.
2 раз
Запах дома, запах хлеба,
Море счастья по весне.

II
Я уже давно не молод
Чувствую настенный холод
Греюсь в ванной, чай с лимоном
Принимаю перед сном.
А как хочется отведать
Из печи перед обедом
Свежую горбушку хлеба
Да с горячим молоком.
2 раз
Свежую горбушку хлеба
Да с горячим молоком.

Припев.

III
Есть машина, есть квартира
Дача тоже не пуста.
Только мало кому светит
Протруситься лет до ста.
Я признаюсь только небу -
Не хватает мне пока
Свежей той горбушки хлеба
И парного молока.
2 раз
Свежей той горбушки хлеба
И парного молока.

Припев.

28.02.2011

ВОСКРЕСЕНЬЕ
(Шуточная песня)

Праздник, не звонит будильник.
Что-то тянет подзатыльник -
Отголосок тещи дня рождения.
Я проснулся, потянулся,
К часам попой повернулся
Слава Богу, сёдня воскресенье.

Одеваться мне не надо,
И зарядку до упада
Делать, да простит меня Высоцкий.
После завтрака умоюсь,
С понедельника поброюсь.
Буду Робинзоном с мордой плоской.

Кстати, нужно съездить в город
У пальто порвался ворот,
И купить зарядку для мобилки.
Да, жена просила веник,
У ребенка сломан велик
Кажется, две втулки или вилки.

Ох, еще минут пятнадцать
Можно соней поваляться,
И побыть с закрытыми глазами.
Жена ноет – нет картошки,
Дайте выспаться хоть трошки!
Дети плачут. Разбирайтесь сами.

Помню, что за мной уборка
И базар. Жены готовка.
Да когда же кончатся мучения?
Лучше съездить на рыбалку
Хотя поздно, очень жалко.
Нужно с другом выбрать воскресение.

Вспомнил, где-то на неделе…
А жена – «вставай с постели»!
…Отвезти дверной замок в починку.
…Затерялся где-то болтик.
Буду делать здесь уборку
Поищу. И устраню причину.

Вдруг звонок. Приветик, мама.
Да, какая телеграмма?
Я подъеду вечером сегодня.
Столько дел на выходные
Нет, наверное, родные,
Не получится, скорее, что во вторник.

Шеф просил, чтобы на среду
Подготовиться к отъезду
В филиал, и проследить за пуском.
Не укладываюсь в график,
Я пошлю Наташе файлик.
Пусть она исправит все на русском.

Разве вспомнишь тут о Боге.
О, Господь, как мы убоги!
С нашими проблемами земными.
Есть надежда, может, дети
Поживут за нас на свете.
Будут совершенней и другими.

Ладно, нужно подниматься.
И по пунктам помотаться.
Без эмоций выдохну, вздохну.
Кофе выпью не горячий.
Пожелаю всем удачи.
На работе в понедельник отдохну…

27.02.2011

Павло Браницький

МАЛЕНЬКИЙ ГИМН БАРДОВСКОЙ ПЕСНЕ
(Посвящается барду песеннику
Олегу Рубанскому)

Соберу всех друзей у костра и спою Окуджаву
О лозе виноградной. И, может, услышу от вас.
Чем мы можем помочь заплутавшейся нашей державе.
И когда она станет немного похожей на нас.

Мы, конечно, не так идеальны, как песни, что пишем.
Но, хотелось, чтоб каждый из нас вновь поверил в мечту.
Возродился из пепла и был своим ближним услышен.
И творил, и берег и лелеял Земли красоту.

Не отвечу я вам ничего, только струны гитары
Зазвенят переливом и звуки наполнят сердца.
Пусть взойдут, прорастут, зацветут все слова Окуджавы.
И останемся верными мы тем словам до конца.

Я не буду читать вам морали и жизненных истин.
Вы все сами поймете лишь в только назначенный срок.
Пусть ваш путь к идеалам той святости будет тернистым.
Чтоб Господь, как отец
пригласил вас к себе на порог.

Да простит мне Булат за любимые сердцу мотивы.
Мы всегда, когда жаждет душа, его песни поем.
Может, кто-то от песен тех станет немного счастливей.
А, иначе, зачем на Земле этой вечной живем…

22 февраля 2011

Павло Браницький

ГОЛУБИКА
(Песня, посвящается барду
Аркадию Голубицкому)

Я пойду гулять по лесу
Просто так, без интереса.
Надышаться, насладиться
Хвойным воздухом сосны.
На душе мне станет легче,
Может быть, тебя я встречу.
А в твоих ладонях солнце
Голубиковой росы.

Припев:
Голубика, голубика,
Не малина, не клубника.
Так желанна с твоих рук.
Но не слаще милых губ.

Мы сольемся в поцелуе,
Теплый ветер чуть подует.
И от счастья будет трудно
Удержаться на ногах.
И закружатся над нами
Облака, и от свиданья
Нам останется как память
Голубика на губах.

Припев.
Голубика, голубика,
Не калина, не брусника.
Так желанна с твоих рук.
Но не слаще милых губ.

Вечер встретит нас прохладой
С неба звезды будут падать,
А навстречу искры жара
Подниматься от костра.
Мы почувствуем как вечность
Приголубит нашу нежность.
Будем петь другу песни
Под гитару до утра.

Припев
Голубика, голубика,
Не морошка с земляникой.
ВСЕ желанно с твоих рук.
Но не слаще милых губ.

17 февраля 2011

Павло Браницький

БИБЛИОТЕКА
(шуточная песня)

От подвала и до крыши
Стеллажи стоят из книжек
И закрыты у Смотрителей веки,
Восседая словно Кришны.
…Тишина, …и муху слышно…,
…Это тайный мир библиотеки.

Мудрость тысяч поколений,
Снов, открытий и решений
С полок зазывают нас остаться.
Стоит лишь открыть пергамент
_ Словно звуков оригами.
И с любой странички зачитаться.

Здесь спокойствие и вечность,
Где-то даже человечность
От простых хранителей познаний.
Неподкупный шарм мистерий
Дорогих бумаг, материй
До эффектов просто засыпаний.

Проза, мистика, поэты.
Сказки, россказни, сюжеты
Унесут в диковинные страны.
И, возможно, что ответы
На вопросы, и советы
Вам залечат ваши боли или раны.

Вы уйдете окрыленный,
И идеей вдохновленный, -
Изменить хоть что-нибудь в мире.
А, иссякнув, возвратитесь,
К старым книгам обратитесь,
И насытитесь живым эликсиром.

…Изречения и мысли…
…В этом мире мы туристы…
Формуляры Бога картотеки.
Пусть исчезнут боль и скука!
…Тишина!…, летает муха…
…Она тоже шарм библиотеки!…

19.12.2010

БУТЫЛОЧКА
(шуточная песня)

С легкого пера Жюль Верна
Добралась до нас легенда
О послании во скле эмигранта.
И с тех пор призы, подарки
В фунтах, долларах и марках
Называем мы в честь дядюшки Гранта.

Повелось и у народа
Да простит меня природа, -
В крик души али с иных побуждений
Мы кидаем в море гальку,
Деньги сколько нам не жалко.
Ожидая в место то возвращений.

Мы кладем на дно посуды
Недоеденные блюда,
Спирт, вино супы и помидорчики
Чтоб потом достать из банки
Эти смачные останки.
И продолжить с давним другом разговорчики.

Дарит нам судьба сюрпризы
Слезы, радости, капризы
В результате найденных открытий.
Их великие услышат,
Может что-нибудь напишут
Об истории забытых событий.

Вскроет кто-нибудь бутылку
С доброй, радостной ухмылкой.
И вернется чудом с греков в варяги.
Станьте джином, чародеем,
В крайнем случаи евреем.
Пусть изменится судьба у бродяги!

Люди, просто человеки!
Заклинаю вас вовеки!
Оставляя потомкам посылки.
Вы подумайте о вечном.
И не будьте безсердечны, -
Не бросайте пустые бутылки…

20.11.2010

Що є краще для людини
Обійти колоду,
Чи покликати громаду
Й вкинути у воду?

Як обійдеш перешкоду
То другий спіткнеться,
Проклине тебе й дорогу,
Тяжко по ній йдеться.

Тому, друзі, не минайте
За вуж всі беріться,
Разом легше «батька бити»
Думайте, боріться!

Піднімайте ті колоди,
Кидайте у воду.
І крокуйте вільним шляхом
Від роду до роду.

Друг-это тот,кто знает сердца милодию,
может напеть,
когда слова забудеш ты.
Это растущие дерево,
это когда мысли в слух.
Друг он всегда потдержит,
Не оставит в биде.
Дружба-это сердце бьющее вритми,
годами испытано на тебе..
Друзья понимают друг друга,
чувствуют когда что - то не так.
Они могут рассказать друг о друге,
Больше чем о себе,
Дружба -это что-то прекрасное,
Безконечное чувство,терпимость.
Это птицы литящие рядом.
Сокровище,найдено вглубине.
Ведь это душа,друг твой,
живущая в двух телах..

А чудо оно совсем близко,
А вы ищите где-то вдали,
Ищете там где не видно.
А вас тянет туда..
Это так прекрасно,
счастливым быть на Земле.
Улыбаться взаимной улыбкой
И мечтать шеколадной мечтой.
Думать что всётаки збудится.
Заглядывать в будущие,
думать о будущим.
И сиять от того что прекрасно ,
На душе у тебя целый рай.
И хочется делать приятное,
Целоваться со всеми подрят.
Ведь жизнь ведь на сколько багата ,
Что не надо грустить просто так,
Улыбнись,ведь это чувство приятное,
Ведь это приятно,поверь..


1.12.10

Місяць підкрався неждано,
Зорі усі засвітив…
Пісню співає коханий,
Вже не чекать мені див...

Тяжко любить бандуриста,
Вірить у щастя ясне:
Лєється мелодія чиста,
Не приголубить мене.

Він обнімає бандуру,
Ніжно торкається струн,
Лель мою пестить фігуру...
Хай тебе візьме Перун!

Хочеш, щоб зиму проспала?
Кажеш, що Муза прийшла?
Дива мені вже замало,
Не дочекатись тепла...

Досить співати до ранку,
А щоб розвіявся хміль,
Треба відкрити фіранку.
Ти моя радість і біль.

"Зренье рассудка становится острым тогда,
когда глаза начинают уже терять свою зоркость"
Платон «Пир»

Хоч зір з літами дещо підупав,
Саме тепер поволі прозріваю:
Щось неповторне з воза впало,
Як безоглядно завтра підганяв.
«Що? Де? Коли?»-
Не знати до пуття.
Без остраху вернувся б пішки,
Якби були не коні, а воли.
Та коні норовисті дало мені життя,
Ті коні, що не можуть встояти на місці...
Оглянутись назад незмога анітрішки,
Бо тільки й думки: як утримать віжки.
2010

Дрімає ніч в обіймах тиші
Серед осінніх полинів.
І зігріває погляд лише
Холодне світло ліхтарів.
Край неба місяць, як ікона,
Притих безрадісно один.
Утік від зір він із полону,
Як я з дівочих іменин.
Рої думок нуртують тужно
У розпашілій голові:
Так нагулявся, недолужний,
Що не поможуть чайові.
Впивався весело без ліку
В байдужі стомлені уста,
А потім кинувся навтіки,
Гріха тримаючи хреста.
Тепер тавро несу на лобі
В свою пустелю будніх днів.
Покуштував чужої здоби
Й голодним серцем посумнів…

22.10.10.

Вертали козаки в рідну Україну
І так говорили молодій дівчині:
“Поїдемо з нами, з нами, козаками,
Лучче тобі буде, як в рідної мами,
У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
В нас хати біленькі у садочках тонуть.
В нас пісні вогнисті, наче січа , танці,
Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці “.
Повірила Галя клятим бузувірам
І сповна пізнала плату за довіру.
У густому лісі кружеляли чари.
Як сп”яніли хлопці, почалися чвари –
Чи не поділили красуню-дівчину,
Чи, може, з якоїсь іншої причини.
Тоді хтось тверезіший кинув до кагалу:
“На якого дідька нам потрібна Галя?
Та невже ж ми гірші Разіна Степана,
Що втопив царівну в морі-окіяні? “
І ліс реготався п”яних голосами,
Як в”язали Галю до сосни косами,
Як до купи зносили оберемки хмизу,
Як сосну палили від гори до низу...
...Кричить Галя криком не до хлопців, звісно,
Бо вони зі свистом подалися з лісу,
А до тих, хто дочок зможе научати,
Як триматись матері та рідної хати...
...Кричить Галя криком із тієї пісні,
Від якої серцю так нестерпно тісно,
Бо то ж не якісь там кляті яничари
У люті згубили Б-ом дані чари,
А брати по крові знічев”я зламали
Тую дивну квітку, що розквітнуть мала.
2005

У цьому та інших переспівах, що склали добірку "Як од тої пісні серцю стало тісно", котра увійшла в книгу "Заплутавшись у гомоні століть" (Єрусалим, 2009), я відтворив своє бачення перлин народної творчості.
Радий почути ваші голоси, любі читачі.
Іван Потьомкін

Очень кстати лист и ручка
(неразлучны мы года):
слово модное - "Кравчучка" -
произносит класс труда.
Ой не в бровь а в глаз... -
обнова
эта, честно говоря.
Носит имя - право слово! -
украинского "царя"
одноосная тележка.
Возят ею горя кладь.
Удалась властей насмешка -
у страны страну отнять!..
На "Кравчучку" благ остатки
нагружают старики,
молодёжь не сучьей хватки.
Обнищалых косяки
на прокормку убывают.
Голод спутник им и страх.
Сколь болезней добывают
на морозах и ветрах...
Цвет культуры на толкучках,
медицины и наук.
Применяют на "Кравчучках"
тонкий ум и ловкость рук.
Дней ещё ужасней близость
ощутима, спору нет.
Фавориткой стала низость.
Зло затмило Божий свет.
Кто спасёт людей несчастных?!
Ой судьбина их горька...
Не о них в пенатах властных
вовсе думы Кравчука
и других политиканов.
Горе, слёзы - впереди.
За "Кравчучку" - по стакану...
- Ты уж нас не подведи!"

2004

Чи казали,чи лякали,
На вас страху наганяли
повістю про дух поганий -
Злую Бузинову пані?

Трапилось це на Знесінні
З Лесиком та його татом,
коли клопоти осінні
Праці додали багато.
Ходив батечко до лісу
На продаж дрова рубати,
А коли і син підріс вже -
Став його з собою брати.

Раз,осіннього ранечку,
Як завжди ,запрягли коней
І поїхали до лісу.
ранок видався холодний...
Хлопчик цокотів зубами,
Хоч і в кожушок вдягнився,
Що старенький був і рваний...
"Ти,мій сниу,не хвилюйся"
- батько мовив, - " від роботи
Ти зігрієшся вже скоро...
А от як-то взимку бути....
Та придумаєм,їй-богу.
Жаль,що Бузинова пані -
Дух злий,то і не поможе...
Ще й зламала мені сани,
Що ніяк не полагоджу."
"- А яка вона - та пані?"
"- Синку ,навіть не питай."
"- Чом ти так її боїшся?"
"- Хто ж не страшиться! Гай-гай!
От би бачити сміливця,
Що наважився б зустріться
У Бузиновім яру..."
"- У яру?" - спитав хлопчисько,
І додав - " Та це ж так близько"
Я і сам не раз там був."
"- Ти,мій сину,вже гляди!
Це тобі поміг сам Бог.
Від сьогодні ж ти туди,
Поклянися - ні на крок!"
Син кивнув лиш головою,
Думкою ж до яру ходить...
Так хотілось запитати,
Чому людям пані шкодить.

"Кажуть, що шибениці запорозьким зичаєм можна було уникнути, якщо котрась із дівчат виявила бажання вийти за злочинця заміж"
Дмитро Яворницький
«Історія запорозьких козаків», т.1


Всевишньому і задарма злодія не треба:
Їх удосталь зібралося і на сьомім небі.
Тож послав Бог козакові щасливу нагоду,
Як уникнути кінця прадавньому роду.
Невідь відки узялася вся у шатах білих,
Наче просто зійшла з неба Пречиста Марія,
Простягує степовичка засмаглії руки,
Щоб звільнити неборака од скорої муки.
«Що ти, діво, не мара (бо й таке бувало),
Перед шлюбом із лиця зніми покривало».
Підіймає діва руки, та чомсь неохоче,
Відкрива своє лице й заплакані очі.
Одвернувсь злодій нараз і звернувсь до люду:
«Ліпше вже на шибениці урізати дуба!»
Не второпав недотепа на гірку ту пору,
Що то віспа із красуні зробила потвору.
Не додумався поглянуть дівчині у вічі,
А вона могла б невдовзі помогти і Січі:
Народила б їй на славу хлопців-одчайдухів.
Не спромігся глянуть в завтра – Бога не послухав.

Спинися, мите... Ні, ти не прекрасна.
Ти переломна, дивна. Ти старшна.
За довгий час нарешті стало ясно,
Що він спливає... Як бокал вина.,
Який я ще не дуже полюбила,
Та ось отямилась - та скільки там до дна...
Я ж тільки-но відчула його силу,
Я ж тільки-но прокинулась зі сна...
Мій час, моє прокляття,моя радість.
Лише від ного ліків не знайти,
Хоч як би сильно ми усі старались...
Та як кінчаєтся, не хочемо іти.

В палючім сні,
Немов в огні,
Являлись янголи мені.
Курили,пили,усміхались,
Мене неначе зачекались,
Гарячі плечі підставляли.
А навкруги чорти гасали,
Також пили,також курили,
Гидоту всяку говорили...
І було жарко,було дивно,
І вже не було місця винам,
Не було видно поза димом,
Як ангели мені всміхались,
Я чула лиш,як розмовляли
І тим на небо підіймали,
А я із ними - по-французьки...
Розсипалося небо в друзки,
Не зрозуміли янголи мене
О, диво дивне і з чудес...
Не думала,що сон оцей мине.
Мій ангел цьої ночі не засне -
Наш одяг в білім пірї весь.

Увы, где деньги - там грехи.
Кто богатеи -
весьма на выдумку лихи
и на затеи.
Краплён ценой корысти мир.
Тщетны уроки.
Нет в нём святош. Любой кумир -
одни пороки.

...Мамзель в девичестве была
лихой блудницей.
Теперь заладились дела.
Полна амбиций.
Дурной характерец прощён
толпой и светом.
Молвою нрав её польщён.
И всё в на этом...
Ба, нет. В эфир "несёт пургу",
льнёт к объективам.
Быть на виду и на слуху -
прерогатива.
В том изощряется.
На кой...
Иль помешалась...
Сыграть на чуткости людской
не погнушалась...

...Шелковы волосы, как лён.
Глазёнки - сини...
Он - под пиар - усыновлён.
Как в магазине
вещица - куплен. Чтоб молве
узнать об этом.
Иного нету в голове
у дамы света.
ТВ и пресса пожужжат
всласть месячишко.
Назад детдому "одолжат" -
игра - мальчишку.
Ему ль не помнить все лета
об этой ране:
ведь, стал он
д в а ж д ы
сирота
по воле дряни...

Февраль 2009

У лоно -
як у двері: "Відчини-но!" -
постукає нове серцебиття...
Народження
приходить до людини
у свято -
і на все її життя.

А смерть -
така буденна...
Гостювати
їй ніколи. У неї -
справ без меж.
Ось похапцем зайшла
в сусідню хату...
В очікуванні -
траурний кортеж...

03.03.2011

Садок вишней тут палае!
А хата в небо підлітае!
Пожежники зі шлангами ідуть,
Алакашкі вже горілку п'ють
А матері іще несуть...

3.02.2011

Безмежний світ і дивних дум плетінь
Стикаються у роковім польоті,
Кидаючи на землю дивну тінь,
І розлітаються, скорившись висоті.
І падають один під ноги нам,
А інші, розбиваючись на друзки,
Лишаються таємними. Щоб там,
У безвісті знайти нові шляхи.
Сповзаючись із атомів і пилу,
Вони нову формують сітку думи,
Нові вирощують широкі крила
Й злітають в небо в пошуках безумних.
І знов вмирають, знов летять у прірву,
В безвиході, в зневірі, в безнадії,
Лишаючи лиш смужку посірілу
Та недосяжні і далекі мрії.

Ти не бачиш, не чуєш, не кидаєш слів і думок,
Не віриш у правду і брехні лихі не збираєш.
Та дуже відважне і віддане серце ти маєш.
Хоча й не повторюєш щирих народних казок.
Ти дуже… сміливий, безстрашний, неначе герой кінофільму,
Я кожного разу тебе намагаюсь дістати.
Та мабуть твій фільм пропустив, те що міг ти б кохати,
Тому залишається нам лиш промовчати спільно.
Що я у твоєму житті, як в бурхливому морі,
Паперовий кораблик, який ти не зможеш згадати,
Образливо дуже і важко цю правду прийняти,
Але, слава Богу, - тебе я зустріла у горі!

Наче промінь сонця, українська доля,
То яскраво світить, то погасне вмить.
Поза море – слава, в поле – вольна воля,
А душа бездонна щулиться й болить.
Наче вітер сильний, українська правда,
Верховіття брехень хилить до землі.
У руках нечистих безтурботна влада,
Кожен тягне воза, щоб було собі.
Наче ніч бездонна українські люди
І життя запекле виклика на бій…
Що то вони роблять, що то воно буде?
Витримати все це простолюд зумій!!!

До біса цю “ріллю”, “волошку”, “стежку”!
Поезія зловила передоз!
Авангардист регоче під арештом,
А консерватор вірить – все всерйоз.

Зухвалі та убогі критикани,
Протези замість мозку в головах,
Запліснявілі, як і їх канони,
Канонізують класиків в церквах.

Дратуюсь від амбітності ще юних,
Смішить зарозумілість вже старих…
Поети різні. Як і різні люди:
Лице богеми, а душа – бариг.


13.04.2010.

Сяйво, що йде з твоїх віч, о прекрасна феміно,
Опромінює кожну клітинку мою.
Наче в кометі, що Всесвітом зоряно лине,
Енергію космосу в рухах твоїх пізнаю.

Так не буває у цьому земному краю,
Де споконвіку існують рутинно й буденно
Люди, і їм не цікава Вселенна.
Я ж у тобі відкриваю Вселенну свою.

Є між зірок, що їх ніч розсипа незчисленно,
Диво-зоря, від якої гарніш не знайти
Инде в світах і у снах, о принадна Сирено.

Не проминуть її й погляду не відвести.
Ось та зоря, що дана провідною для мене,
Їй довіряю одній, бо ця зіронька – ТИ!
2010

На дворі біло, сліпнуть очі.
Закрити б їх, хай краще ночі.
Тут спокій на душі пригрівсь,
Не б'ється серце, світ спинивсь.

Сумних думок в ночі не видно,
Вони у темряві й безплідно
Шукати в ребусі проблем.
Сховались, скуті ясним днем.

Коли на дворі сонце сяє,
А смуток ясність закриває,
Я кличу Бога -поможи,
Мої тривоги розв’яжи...

Я щиро вірю ,все минеться
І серце дзвоном озоветься
Почую «слово» із небес-
Я тут ! Для тебе я воскрес!

Півроку як півстоліття –
Рукою тримаю плечі…
Півкроку, як мерехтіння…
У стислих словах – дві речі.

Про наші (твої) забобони
Вже ходять людські пустомови
Й про те, що ми б’ємо поклони
І дзвонимо в дзвони знову…

Пів вічності за дві ноти,
Які відкликають луною.
Пів подиху за дві спроби
Зостатись навічно з тобою…


01.03.2011

Тоненька гілочка вербова
І свічка воскова
Тремтливим полум'ям поволі
Схололе серце зігріва

2011