межиріччя мого життя…
небо порване літаками…
вишні з напнутими свитками
плачуть перлами у сміття…
о весна затонулих снів
чорних вод і червоних лілій
ржею креслених рваних ліній
де на сонці пісок лиснів…
межичасся мого чола
запрокинутого у небо
мого міста розверсті ребра –
тут Марія колись жила…
тут намарно я марив сном
море випило сни і сльози…
через край Великого Воза
ду̀ші зорями як зерном…

Мої думки і всі про тебе,
Вдень все думаю і люблю.
А вночі як темне небо
у ві сні явитися велю.
Розум мій як ліс туманний
затьмарений тобою весь.
Будь зі мною ,мій коханий,
Будь зі мною ,а не десь.
13.05.2022

Із Петра Вяземського (1792-1878)

Чи питались ви порою,
що таке «російський бог»?
Ось назбируваний мною
недокладний каталог.

Бог вибоїн та заметів,
подорожніх всіх тривог,
тарганів з усіх буфетів -
ось він, ось російський бог.

Бог неситих та холодних,
хто знесиливсь та усох;
бог маєтків недоходних -
ось він, ось російський бог.

Бог сідниць й грудей відвислих,
тоскних погребальних дрог,
і вершків, і фізій кислих -
ось він, ось російський бог.

Бог фонвізінських паньматок, -
статей, певна річ, обох;
бог слив’янки до курчаток -
ось він, ось російський бог.

Бог чинуш із орденами,
бог дворових-випивох,
хо́дів хресних з корогвами -
ось він, ось російський бог.

Ду́рні в нього мають ласки,
мудрі - тільки тьму вимог;
бог нудної свистопляски -
ось він, ось російський бог.

Бог усього, що зчиняє
метушню й переполох,
дурість без кінця та краю -
ось він, ось російський бог.

Бог мандруючих чужинців,
чи заброд, а чи забрьох
(тобто, найчастіше німців) -
ось він, ось російський бог.

(2022)

їїїїїїїїїї іііііііііі

Життя-буття загострює питання
Про свіжість ранку й втомленість смеркання,
Журу самотності і радощі єднання,
Ходу буденну й пам’ятні спіткання.
Але, коли приходить розуміння
Краси трави і сталості каміння, -
Ти відчуваєш до життя стремління
І думати не хочеш про старіння…
13.05.22

Ні, я не біженець... однак
іще гостюю у Європі.
Мене затримує війна –
її лице – у фотошопі.

Вона являєтьс,я у сни,
віщує долю невідому,
та, може, у кінці війни
дійду до тебе і додому.

І світло подолає тьму,
а Україна – цю війну...
у час ясний і мить урочу
я обійму свою весну.
Війна закінчиться тому,
що цього я найбільше хочу.

05/22

На зло і всупереч війні
я ще сумую за тобою,
а ти пиши... пиши мені,
що мир уже не за горою.

Являйся знову уві сні,
не пропадай... війна війною,
а ми, роз'єднані водою,
неопалимі у вогні.

Хоча... за обріями – воля,
не мають біженці її
і марні марення мої...
одному воїну у полі
не випадає гарна доля,
яка веде в чужі краї.

Виганяти непросто,
Але треба, коли
Незапрошені гості
В дім не з миром ввійшли.
Хоч пручались не згідні
І тікав кудись хтось, –
Поневолити рідних
Вуркаганам вдалось.
Всюди цуплять що-небудь
Ці страшні дикуни, –
Підминають під себе
Все, що можуть вони.
Сподіватися всує
Від орди на святе,
Раз вбиває, катує
І ґвалтує дітей.
Спадкоємців Батия,
Якомога скоріш, –
Треба гнати у шию,
Щоб не бачити більш
На землі українській,
Де закони нові, –
Їхні очі злодійські
Та обличчя криві.
12.05.22

У кожного буває такий час,
Коли світ здається, проти нас,
Коли проблем стає навалом,
Коли ножі у спину летять обвалов.

Ми думаєм, за що це покарання,
За що нам це страждання,
Невже я в чомусь, винен.
НЕВЖЕ у всіх гріх я винен!

Ні, це шанс для кожного із нас,
Побачити новий життя окрас,
Становлення стальної волі,
І руками своїми, творіння долі.

Ми дощу просили денно,
ми молилися завзято,
день у день кружляли хмари,
а його все не було.
Чи не там ми уродились?
Чи місцина ця заклята?
Там і сям лилися зливи,
а до нас не добрело.

Повсихали всі джерельця,
в місті спека і задуха,
і лиш вітер дув пилюжний
і вихрився поміж площ...
Дід старий сидів на лавці,
позирав з-під капелюха.
«Зночі ниють, – каже, – ноги,
то ж напевно буде дощ».

Пообіді вітер стихнув,
розтеклась сльотава гуща:
то імлою вкрився простір,
мов розложистим плащем.
Потьмяніло в мряці сонце,
скресла неба скаралуща,
і воложисті хмарини
розторочились дощем.

Стугоніли краплі гучно,
ручаї текли бульваром
і збігали по узвозу
вниз потічками за гать...
Тож просили недаремно,
тож молилися недаром:
пролилась свята водиця,
як живильна благодать.

Дощ буяв несамовито!
Щось гриміло на заводі,
та ніхто на те гриміння
вже уваги не звертав.
Діти борсались в калюжах,
всі раділи прохолоді,
дід ховався під наметом,
гладив ногу і кректав.

09.05.22

Лінь, о як знайоме це нам слово,
В нім нема нічого нового,
Воно було, з покон віків,
І є одним з семи гріхів.

Лінь, це паразит душі,
Ми всі через нього, недужі.
Ми думаємо усе прийде до нас саме,
Забуваючи про головне,
Що той хто палець в палець не ударить,
Лиш у фантазіях своїх марить.
02.05.2022

Засинала під снігом суха ковила,
Гріла душу роз'ятреним віршем.
Не збагну, як я досі без тебе жила,
І чому Бог не звів нас раніше?

Пролетіла весна, наче і не було,
Обтрусилися літепла роси.
Знов холодної осені сиве крило
Загубило пір'їни в покосах.

Хмаровиння густого лячні міражі
Пили небо, як воду з криниці.
І стояла збентежена я на межі
З сонцем граючись у баби-киці.*

У безмежжі вервечка розгублених літ —
Ні любові, ні щастя перлини.
І для чого прийшла у жорстокий цей світ,
І навіщо зліпили зі глини?

Поцілунком зажуру з чола ти змахнув,
І промовив слова наймиліші.
Не збагну, як донині без тебе я був,
І чому Бог не звів нас раніше?

Баби-киці — жмурки
10.05.2022р.

Такої я краси земної
Не зустрічав іще ніде.
У тихі миті супокою
Щемлива нота упаде.

І буде тишу убивати,
І запалає у вогні
Охмарена отара вати...
І душу сколихне мені

Ясне чаруюче проміння,
Як полум’яний шал небес,
Що розтікається у сині
Кохання чудом із чудес.

І нас огорне, обігріє
Той почуття високий схов...
Нарешті ти збулася, Мріє,
Прийшла, як сонячна любов!

11 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

ген над ріками вавилонськими ми сиділи й ридали…
наші арфи на вербах… на камінні кимвали…
і сміялися недруги: що ж оніміли?
де пісні ваші радісні?.. де їх поділи?..
о далекий Єрусалиме...
мій небесний Єрусалиме…
коли зраджу тебе я – то навіщо я вижив?
і кому моє серце? і кому моє слово?
як забуду тебе я – хай і пам'ять одні̀ме
відбере мені мову…
моя вічна святине…
моя радосте страдна…
моя пісне єдина…

Мені нагороди не треба
Вручати за смертні бої, –
Було б тільки сонячним небо
Над цвітом співучих гаїв.
Найкраще за всякі медалі,
Чи лаври блискучі вінка, –
Мій погляд приваблює далеч
Широка, безкрайня, дзвінка.
Хоч нині кую перемогу
В запеклому дуже бою, –
Мені не потрібно нічого,
Крім миру у ріднім краю.
11.05.22

Ну що, ви втомилися, хлопці?
Я чесно кажучи так.
Вже зорі смеркають на небі,
А цей покидьок ще не дохляк.

Кожен день щось трапляється з нами,
Білий шум то є музика душі.
Прометей би давно зламався,
Та наші - найкращі за всіх.

Ми чули, як трощать будівлі
Кляті орки, непрохані злодії.
Ми чули, як плачуть за дітьми
Матері янголів новообраних.

Мій дім коханий, місто Марії,
Вже нагадує груду бетону.
Але люди, що там є - безсмертнії воїни,
Що чинитимуть опір до скону.

Тільки ж війни тривають роками,
Масштабу подій не має кінця.
Хлопчик незломлений ворогами,
Воїн постмодернізму, янгол життя.

Багато тих, хто тільки отримав життя,
Багато тих, хто ввімкнули свідомість,
Багато тих є героїв, що не носять плащі,
І Україна-матінка нараховує мільйони.

Та немало таких, що забирають наші життя,
Вважають себе якимись то богами.
Вважають, що відправлять нас у небуття,
Та не так просто, українці - незламні.

Фото Бучі, Маріуполя, Бородянки
Переповнено в інформаційному потоці.
Нам достатньо навіть і трикрапки.
Ну що, ви втомилися, хлопці?

Прошу вас, ні кроку назад.
Ви - єдина наша надія,
Хто боронить наш сон, і нашу свободу.
Без вагань, трощачи ворога вміло.

Війна іде на кількох фронтах,
І я не тільки про велич кордонів.
Україна то є велика сім'я,
Яку не розділять ніколи.

Військові, політики, волонтери,
Пожежні, програмісти, сапери,
Авіація, комунальні, кур'єри,
Громадяни - всі браття наші й сестри.

Ворог зробив велику помилку,
Тепер ми не сваримо один одного.
Він об'єднав усю країну,
Хай не дивується нашою перемогою.

Та не тільки громадяни,
За Україну молиться весь світ.
Не вірю я в Бога тільки,
Але не соромно робити для своїх.

За Україну не сором працювати,
Не втомляться наші козаченьки.
За Україну не соромно вмирати,
Тільки живи надалі, наша ненька.

Наша мати буде цвісти й пахнути,
Замість тієї червоної смерді.
Тепер Україна - символ незламності,
А не «щось там біля росії».

Україна то є велика земля,
Вона має славетну історію.
Наші луги квітчасті і поля
Не є власністю нашого ворога.

Тож хай наша природа міцна
Допоможе пройти всі урагани.
А ми будемо просити за вас,
За уроком бабусі Ярославни.

Виконаємо нарешті наш Заповіт,
Розкриємо безмежні крила,
Житимемо з надією до самого кінця,
Ми - незламні каменярі, ось наша сила.

Будемо пам'ятати всі вірші й пісні,
Кінофільми, поеми, твори.
Будемо пам'ятати нашу історію завжди
Та введемо справедливі закони.

Україна ще змінить весь світ так,
Що забудемо всі локальні конфлікти.
Українців за це будуть величати,
Та не за це боролися наші діти.

Побудуємо толерантні спілки,
Де всі будуть завжди чемні,
Та простити ніколи не зможуть українці
Того москаля нікчему.

А до того нас ще чекають зльоти й падіння,
Кризи, відбудова, зміна правління.
Війну ще закінчити треба, хлопці,
Тож не здавайтесь ні в якому році.

Воюйте допоки не буде перемога,
Ми теж не здамося ніколи.
Будемо вірити один в одного так,
Що Україна стане символом волі.

У тому і є наш дух український,
Що попри всі перепони,
Будемо вставати і говорити:
За Україну не здамося ніколи!

2022

Де Донбас, а де Одеса,
Де Чернігів чи Херсон –
У російських інтересів
Геть поплутався кордон.

Переплавилися мізки
У рашистського вождя,
Певно, ядерну валізку
Освятив кіріл гундяй.

І, не відаючи броду,
По дорозі фронтовій,
Лізуть побєдоуроди
В Україну на забій.

Я кладу тебе в човник,
і пускаю по річці,
і роздмухую вітер –
пливи.

Кореандрові запахи
у божественній лійці –
так назву я твій подих –
пливи.

Там покажеться небо,
і ти вийдеш за обрій,
то глибокі Байкали –
пливи.

Черешне́ве намисто
на заквітчаній кобрі –
так назву я твій танець –
пливи.

Тільки з’являться гори –
їхні зуби загострені
вже облизує море –
пливи.

Помаранчева чайка
огніздилась на острові –
так назву я твій голос –
пливи.

Океан Океанів,
Океан Океа́новий,
теплий, теплий і теплий –
пливи.

Течія́ – ти чи я?
Око бачиш під каменем?
Куди хочеш, як бачиш, –
пливи.

21 жовтня 1995 р., Київ

На пожарищі колишнім,
Забуваючи війну, –
Проростає жито пишно
Крізь прострелену броню.
Попри болі пережиті
І страждання немалі, –
Хоче жито далі жити
На обпаленій землі.
10.05.22

Мамочко моя золота!
І чого ж ми завше
батьків своїх караємо?
Невже не розуміємо?
Невже не знаємо?
Може, в нас лише й лишилося
оце –
черстве́ лице
і погорблені працею руки?
Що ж там на само́му дні
нашої розрухи?
Печальні дні?
Безокі ночі?
Нашвидку вмощені мізки?
Майбутні мощі?

Мамко моя сердечная!
Я прошу тебе безкінечно:
допоможи мені любити це
життя
до гроба!
Нехай омине мене
пречорна роба,
а тебе – хвороба!

Мамко моя, спасибі тобі
за все!
Бо я –
вічне дурне теля,
що цицьку ссе!

29 березня 2004 р., Київ

ІНа мо́рдорі об'явлений парад,
чума «побєдобєсія» триває
як рашеський останній маскарад
і як бувало, мордами назад,
ідуть чорти колонами до раю.

А ми і без параду цю війну
і орків заганяєм у сортири...
до осені... до літа... в цю весну
у пеклі шиють їм нові мундири...
.........................................................
та появились інші командири –
долати зраду треба не одну,
та мусимо
            не тільки
                         ради миру.

ІІІ мусимо... та маємо самі
привитися від жаху пандемій...
хамелеони знову на порозі –
чого гріхи таїти? Не спінози
у нашій Раді... наче при умі,
та вимагають буферної дози.

Ми вистоїмо, поки стоїмо
не ради слави, а для перемоги
і зовнішнього ворога б'ємо,
і наче, протираємо більмо...
...............................................
та не щезає на душі тривога,
що нас чекає і своє ярмо,
і довга до опінії дорога.

ІІІГероями стають чомусь не ті,
хто зупиняє танки і колони,
а фарисеї...
             біля мікрофона,
і біля грошей,
            і на висоті...
та обіцяють гори золоті,
надіючись і на свої мільйони.

05.2022

Лаштує підлість гешефти з казусів,
А профіцит із гучного галасу...
Заснув сусіда в жіночій пазусі
І мостить в заполочі щур гніздо.

Сьогодні тризна. В сяйного сонечка
Не усміх приязний, а чорна посмішка,
Дорога істини у тéрнах, ох важка,
Кричать еринії: “ Спинися! Стоп!

Живи спокійно!”. Та колють парості
Сумління, честі, відповідальності...
З очей останню краплину радості
Зронив, як брилу, важку й тверду.

Зостались трута і стріли лютості,
Бажаю помсти! Вогню — не мудрості!
Душа задубла в льоду нечулості,-
Чекайте, біси. Уже іду.

Холопи кланяються ординцеві,
А я віддячу за смерть сторицею
Святитиму чортяк цих крицею,
З-за рогу в спину вжену кинджал.

Немає прощення (воздасться кожному)
Й пощади племені зловорожому:
За око — око, усе по Божому,
Все інше - слабість, нещир, олжа...

таліон — рівна міра покарання, застосовувалася в законах Єгови, Хаммурапі тощо.

За димами сховалась блакить.
Маріуполь розрушено зайдами.
А мені дуже хочеться жить
І служити народові правдою.
Зрозуміє хтось долю мою
І страждатиме піснею чулою,
Якщо нині в жорстокім бою
Розминутись не зможу я з кулею.
Опадає зі стін порохня
Впереміж із кіптявою сажею, –
Кулеметів гучна гавкотня
Бути пильним щомиті наказує.
Арматура оголена вже
Наді мною аж вигнулась куполом, –
По підвалах плазую вужем,
Помираючи під Маріуполем…
09.05.22

Горять російські кораблі...
Яка вражаюча картина!
Нема їм місця на землі
І в морі бути не повинно.

Коли, затіяна кремлем,
Війна сягне свого фіналу,
Піде імперія помалу
Вслід за російським кораблем.

Не дуріть себе самі…
Лаври вам - погруддє
Якщо ви сліпі й німі
Що до того людям?
І не вперше поле жертв
Поцвіте іржою…
Ну а вслід, як на десерт,
Сп’ється все сльозою…

Не дуріть себе самі
Бога ради, люди
Гуслям краще на псалмі
Поки сплять іуди…
08.05.2022.

Ти шукаєш загублену тишу,
насолоду нічних сновидінь?
Але гаривом вибухів дишуть
пошматовані Буча, Ірпінь…

Несподівано затишок ночі
опалила кривава війна?
Застороги як чути не хочуть –
то безпечності чорна ціна…

Плачуть згорено сироти-діти,
шаленіють загиблих батьки
і сумливо відлунює світом
скону дзвонів мотив гомінкий.

Але тиша сама не приходить
і здобути потрібно ще мир.
Захищати на часі свободу
хай ціною численних офір!

Тож, братове і сестри, до бою!
Вірні доньки і славні сини
України, звичайні герої,
в перемозі кончина війни!

- Стріляй! - кричу, - стріляй у серце!
Убий, приходитиму в сни
Один в один, за Бучу, все це
Тобі, від мене… Поясни
Який же ти освободітєль?
Себе хоч раз освободі
Ти ж перша наволоч на світі
Зачатий звіром в лободі…
Чого приперся, срань безбожа?
Набрид собі? Шукаєш смерть?
Чи унітаз потрібен може
Бодай не цілий хай, то чверть?..

- Стріляй! - кричу, - стріляй у мене!
А діток, виродку, не тронь…
І відвернулось
Безіменне
І зникло
Хмарне із осонь
08.05.2022.

ІДні пам’яті. Союз давно помер.
Сьогодні навіть німці стали наші,
а найлютіші вороги – на раші...
імперія колоній сересер
оберігає скрепи на параші.

ІІНайбільший нас ударив на зорі,
мов Каїн брата Авеля – у спину,
а менші випаровували вина,
бо випили за подвиги старі,
за армію... таємні батирі:
кримчани, молдавани і грузини.

Гадав середній, як йому іти,
не осмаливши тарганові вуса...
.....................................................
найменший прозрівав од сліпоти:
і що воно за ще одні брати-
сябри і партизани-білоруси.

ІІІНу, що ж, на те напевне і свята:
рашисти переплюнули фашистів,
попереду і нині комуністи,
полки смертельні, цар і суєта
навколо нього... і одна мета
об’єднує цю наволоч – убити,
украсти, щоб на день було що їсти.

05/22

Вечоріє,
Зірка високо жевріє.
Ти мене обіймеш ніжно,
за руку триматимеш міцно.
М'ятного чаю тобі заварю
І про все на світі розкажу.
Покладу голову тобі на плече
і  час хай повільніше тече.
Затримає погляд милих очей
на тисячі днів і тисячі ночей.
07.05.2022

Гординя, одна з семи страшних пороків,
Яка сліпить людей, багато років,
Травлячи думки дурманом,
Годуючи самообманом.

Гордий думає, що на вершині,
В непорочній своїй твердині,
Но правда лиш одна,
За гордість прийде йому ціна,
І яка ж вона страшна,
Пробиття найбільшого у світі дна.
25.04.2022

У час каліцтва і смертей
Життя безжалісно-жорстоке, –
Нема дитинства у дітей,
Старці не відають про спокій.
Пора жахлива та страшна
Радіє щедрим урожаям, –
З’їдає швидко люд війна
І спрагу кров’ю запиває...
08.05.22

Нептун - лайну у воді "Лягай-но!",
і що? Лягає на дно негайно!

2022

Мені наснився дивний сон:
На місяць вив пропагандон.
Йому вторили в унісон
І Жириновський, і Кобзон.

І щось верзлося про тайгу,
Де, мов упир, блукав Шойгу.
Шукав свій бункер, та дарма –
Довкіл ведмеді та зима.

А ще намарилось мені –
Спить ліліпутін у труні.
Тепер надією живу –
Потішитися наяву.

Боєць помирав...
Лиш на шосту добу
Рухнувся на ліжку
І стиха добув
З грудей пробитих:
«Пи!..»
Конвеєром сестри
Спішать йому воду,
Та кухоль вертати
Велить головою
І рвійно, нестямно,
Одними губами:
«Пи-са-ти!..»
Він вмер,
Не пропікши папір
Рядками тамованих віршів.
...Він вмер.
Довго світилось чоло
Роздумним, тривожним, віщим.
Він вмер.
А недавно казав –
Стільки ж у нього
Відкладено справ...
І планку рекордну
Ще треба скорить.
На гордім Памірі
Автограф лишить.
І веснами звідувать
Лісу обнову,
І веслами збурювать
Хвилю Дніпрову.
А ще ж для коханої
Слів не знайшов.
Планету безкраю
Лиш в снах обійшов...
Він вмер...
Та коли до рекорду
Видзвонює тіло
Потужним акордом,
Так хочеться крикнуть:
«Боєць не вмирав!
Він силу і юність
Тобі передав!»
Тож завше з тобою
На всіх п"єдесталах
Поруч герої,
Що вічністю стали.

На рейді – свіжа новина –
Зміїний посилає, – на...
чуже судно... фрегат палає,
а нас там, ніби, і немає
і це ще, наче, не усе
там, де Макар телят пасе,
і не одне ще буде пекло...
..................................
Єрусалиме, ти далеко
од Маріуполя, здавен...
по суші... із варяг у греки...
та упаде ще Карфаген
і тільки одзвучить, – амен,
у Києві об'являть Мекку...
..................................
а поки-що, як ті лелеки
злітають душі... там... ген-ген...
..................................
Харон одв'язує човен...
йому усе дається легко.

05,2022

І знову це 9 травня…
Родили й випхнули у двір
Господня задумка прадавня
А згодом винайдуть папір…
У щось прийдеться ж загорнути
Травневу поміш, знай рідня?!
І може статись, може бути,
Що хтось зголосить: - чортеня…
Та обійшлось, усе як завши
Колиска братова, візок…
І хто б я був - це не згадавши
Й не налагодивши зв’язок?…
Не за горами день сторонній
Зувсім інакший, світлий день
Сьогодні ж ми в теробороні -
І не до свят, не до пісень…
І дай нам Бог переродити
Фальшивих дат-імен-господ
І пересіяти все! житом
І все ж таки, народ…

За ґрадом ґрад… і смерчі слідом
Не знаю вас як там зовуть…
Сьогодні вперше почув: - Діду,
Вже миши зав’язки гризуть…

Доба залишилась до дати…
9 травня - так собі
І не відняти, не додати
Пройти лишилось по воді…
06.05.2022.

… а пішло таки нахер військове російське суднО.
(Судний день у суднА був, тож рушило хутко на дно).
Лоскочіть же, русалки, і мічманів, і кавторангів.
Цих недолюдків, певно, чекали ви дуже давно

Кохаю я тебе, кохаю!
Уявою цілую я!
До раю падаю, до раю,
Радію і кричу: моя!

Оазо люба, золотіє
Поезією яви* шлях!
О мріє, чароока мріє,
Сяйни красою у полях!

О де, о де вона маює?
І миє зливою усе?
І видива недобрі всує
За обрій — осені несе?..

6 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

ІЯ – за і любителі міфів не проти,
що орки – це звірі і дикі істоти,
а риба гниє з голови...
і як не лукавили лжепатріоти,
війна показала, які ідіоти –
раби і бояри москви.

ІІАктори гарему, гоморри, содому,
кумири сліпої юрми –
колишні народні і дуже відомі,
що так і не стали людьми.

Пришельці мордору із річки-вонючки,
чужої орди племена:
буряти-гобіти... злодії та урки
і їхня богема блатна.

Вони ще і досі бояться Бандери,
який «нападає на них»,
царя ображає у бункері... їх
одначе роззують свої мародери,
яких розвелося уже до холери
у їхніх заїмках пустих.

ІІІЯка це гидота – паяци... еліта,
що має усе і не має освіти,
але залишає сліди
на тілі землі... і на білому світі
огризки культури...
.............................замучені діти
і люди невинні, ні за що убиті...
опалені трупи і кров'ю политі
руїни, оселі, сади.

Ізраїль і той заважає їм жити...
Мужайтеся, вічні жиди...
відомо – московія лізе туди,
де їй де-не-де аплодують семіти.
Опричників нації нікуди діти.
Юродиві – це назавжди.

05/22

Не посміхайся у мене за спиною,
це однаково, що сліпому
дулю до носа підносити.
Заклей таку усмішку слиною
або подаруй скупому
чи оскопленому.

Краще вже будьмо разом
ідіотами,
поведеними на саркастичних жартах
роботами.
Я теж зловживаю тобою,
перемежовуючи з вульгарними анекдотами.

Якби не наші загальні регалії,
що рогами обростають,
укорінившись в ґеніталії –
я легко воздвиг би себе у ранг
падла чи бидла,
але я питаю:
– Тобі не набридло?

Я ж гриф,
що тебе заклює як графиню.
Я тебе переполовиню.
А ти і надалі будеш зі мною
така лагідна,
така одіозно аудіо…

Я гриф.
На мене чекає риф.
Самота і сліпота.
Гніздо зі скряжок
чи з черепахових панцирів.
Шматочки роздертих пташок
і поздоровлення канцлерів.

Я окремо курсую маршрутами світу,
я катапультую найдотепнішу Афродіту.
Мене не дратують смішки.
Я – вуаль твою! – voila*;
під очима твоїми – мішки,
переповнені дурневалянь,
під зав’язку сліз,
під маску сліз,
наших розізольованих сліз.

Вийми я очі пестливі,
випий крові дурної до дна –
знову ми рівні-сліпі-щасливі:
я – один; ти – одна.
На!

15 січня 1994 р., Київ

______________________
* voilà (франц.) – вуаля

Дивлюся й слухаю новини
Постійно з вірою у те,
Що скоро нечисть з України
Свободи подувом змете.
Терпіння, витримки і віри
Нам не забракне ні на мить, –
Ще будуть тужно вити звірі
І вічно вибачень просить.
Але пробачення за горе
Уже не буде хижакам
Ані у владних коридорах,
Ні в підворіттях, сам на сам.
Поприбираються руїни,
Все відбудується, бігме, –
Дай, Боже, миру Україні,
А щастя з’явиться саме.
06.05.22

Ти винен мені слова -
І тягнеться спогад немов павутина
Незрима
Минає в вікні електричок містами,
Вогнями чужими ,
Відтінком чужих вогнів…
Із нами цей дотик крізь відстань…слів

Ти винен мені слова;
і не ті що сказав, але ті що хотів…
Тягнеться колія з сходу на захід, жива,
Виграє цю мелодію серед полів
Рядками…
Лиш спогад спливає з глибин;
Ти винен мені слова…
Часоплин
("Аромат часоплину" 2022р)

Чаклунчині ночі – стривожені очі.
Сумнівні якісь заплелись почуття.
Сердéнько відчутно щоразу тріпоче.
Небажані в серці ростуть відчуття.

Нагальна потреба – дивитися в Небо.
Там місяць керуючий, сяють зіркú.
А хто нарікає, пробачити треба.
Наразі тривожні надходять думкú.

Думкú у полоні, тримають в заслоні.
Питання: де ж розум в охочих війни?
Щось військ забагато на нашім кордоні.
Замислили щось непристойне вони…

А зустріч потому все змінить довкола.
Торкається ранок нічного чола.
Шляхи пересічні змикає у коло.
Не треба, щоб доля їх зараз звела.

…Із ранку до Ночі думки прошепочуть.
Прискорений час… надвечір’я пора …
Нехай буде добре, ніхто не наврочить.
А вранці до школи біжить дітвора.

***
Чаклунчині ночі – стривожені очі.
Нехай не торкаються горя рядки.
Плекаю надію та вірити хочу,
Сюжети щоб мирні, хоча й кропіткі,
Писали поети з легкої руки.

12.02.2022

Келих вина недопитого,
Сигарета тліє,
серця розбитого
рани жаліє.
Лиш фото у рамці
лишив на згадку,
Тепер незнайомці
Від цього світанку.
05.05.2022

Так хочеться туди, де серце тане
У кетягах махрового бузку,
Мого дитинства царина тюльпанна
В долонях пестить мрію боязку.

Де ясеневі весни пелехаті
У перламутровій вуалі хмар,
Криничка яблунева біля хати
П'є із родючої землі нектар.

Церковний благовіст бентежить ранок,
Сріблястим дзвоном будить живопліт,
Плететься плющ смарагдовий на ґанок,
Матуся виглядає край воріт.

Чарує погляд млосна черемшина,
П'янять лаванди сиві пелюстки.
Вернутися б туди, де тихоплинно
Пливли за горизонт мої роки.

З пекельної війни під мирне небо,
Струсивши чорний порох із чобіт,
Туди, де у блакиті сніжний лебідь
Любов'ю огортає дивосвіт!

04.05.2022р.

Без кохання старіють рано
І недовго на світі живуть
Ті, що вводять себе в оману
І від неї страждають, мабуть.
Невідомо, на жаль, нещасним
Про земної тривалості суть,
Бо багаття життя не гасне,
Коли двоє його бережуть…
05.05.22

Навряд собі збудує буду,
той, хто горла: "Чужу здобуду!"

2022

Віддав усе - не помогло
Просив хоч щось - все відмовляли
Плекав, ростив - чомусь злягло…
Зібрася в путь - у слід лякали
2022

***
Вікторіє, журо моя! О, серце, не ридай
І рабською покорою – любові, не карай.

Ганьбою опорочене лишаємо юрмі;
Оманою зурочене, щезає у пітьмі;

Лукавої історії минає чорний час,
що у їдкому полум’ї не опікає нас.

За пеленою темною яріє світла мить,
Та раною смертельною у грудях ще ятрить:

В пориві духу вищому, чужій душі на зло
Усі тенета нищимо і їх – як не було!

05.2022

Сонце прокидається від сну,
Й бадьорить все довкола.
Дарує світу ту ясну
весняну теплу пору.
Умивається росою
соковитая травичка.
Милується красою
Малесенька синичка.
Розкриваються кульбабки
розкриваються барвінки,
заскреготіли в річці жабки
Запахтіли на деревах квіти.
Настав весняний теплий ранок,
Навколо природа давно не спить.
заскочив півень вже на ганок
Тепер і люди будуть гомоніть.
04.05.2022

в озері ока острів – ти
вогка, холодна, вогка
як своєчесно від ти піти? –
переплисти до сусіднього ока.

в озері іншого ока – він
теплий, голодний, теплий
щоб, як невчасно він навздогін? –
очі під сон померкли…

17 лютого 1993 р., Київ