Коли закінчиться війна,
Навколо щастя розіллється,
Замучене огорне серце
Любов’ю трепетна весна.

Коли закінчиться війна,
Душі пробудження настане,
І мук тяжких спадуть кайдани,
Зітхне з полегкістю вона.

Коли закінчиться війна,
Воскресне світ весь на руїнах,
Моя прекрасна Україна
Відродиться ясна, красна.

Коли закінчиться війна,
Сконає Путін-упиряка,
Розсіється російська мряка,
Імперія впаде жахна.

Коли закінчиться війна,
То пролунає у етері,
Що ти — розвалювач імперій,
Вкраїно, волі сторона!!!

Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
З матюками полководці
Ханові дістались.
Як в лахмітті зі сльозами
Цар до люду вийшов,
Щоб Москву порятували
Праведні і грішні .
А сам уже намірився
Покинуть столицю
Та в якімсь глухім кутку
Мовчки оселитись.
P.S.
Стала б вільною Вкраїна ще од Конотопа,
Та охочі булави ішли тоді товпами.
Тож, не дай Бог, щоб таке повторилось нині
Та завадило б в Європі бути Українi.

А в 33-му панам з Червоного Хреста
було б, либонь, і не до розіп'ятого Христа.

2022

Коли відкраювали Крим
в складну для нації годину,
ти мимрив: нас мине, утім,
цей нелад, що пойняв країну...

Тоді загарбник і алкаш,
той самий «скіф» жадливоокий
оголосив: мовляв, Крим наш...
Зате, сказав ти, маєм спокій.

І ось вже - іменем твоїм
навкруг наносять підлі рани...
Пишайся: у безчесті Крим,
й тепер ви - справжні росіяни.

(2022)

ІУсе – ще, наче летаргійний сон,
і окаянне лихо не заснуло,
і не відповідає камертон
зашкаленого серця на минуле.

ІІМи є уже у пам'яті людській,
але, здається, сильна Україна
нікому особливо не потрібна
на повоєнній мапі світовій.

У ворога в душі нема нічого
святого, та немає і своїх...
виконуємо роль – один за всіх
і мало хто бажає – за одного.

Китай намилив лижі за Амур,
Японія Курили забирає
і поки у Тайвані перекур,
Корея на кощія уповає.

Туреччина дарує байрактар,
Америка оточена щитами,
Європа має загрібати жар,
але найлегше – нашими руками.

Ну, що ж, таке було уже не раз.
Інерція! Але настане час
казати окупанту, – надо, Фєдя,
тобі парашу, а не унітаз...
..............................................
а шкуру неубитого ведмедя
зумієте покроїти без нас?

ІІІА поки-що не радують новини
про перелом у ближньому бою
у боротьбі за націю мою...
минула репутація не чинна...
девіз і кредо знову – дежавю:
всі – як один... і бувші біло-сині...
колаборанти, телепні наївні
рятують шкуру засрану свою.

03.2022

Руйнує Путін «русский мир»,
Але отямитись безсилий.
Осатанілий бузувір
Веде Московію в могилу.

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата.
Впаде імперія проклята –
Не буде й сліду у імлі.

Які у маніяка честь і совість?
Про ці чесноти мова тут не йде!
Для виродків малює власну повість,
уральський збудувавши свій едем.

Кривавий карлик кидає невпинно
загарбників дивізії, полки.
Роздмухує агресії жарину
аби спалити європейський дім.

Та на заваді стали Збройні сили,
грудьми за Україну став народ!
Одна дорога кату – у могилу,
чекає пекло орківських заброд.

Щоб землю щедро здобрити костями,
до Києва вони таки дійшли
від Єнісея, Терека і Ками,
Москви, Обі, Амура, Ангари…

Плюються смертю їх гарматні жерла,
багаті у носатої жнива.
Єхидно долинає: «Ще не вмерла?»
У відповідь упевнено: «Жива!»

Жила, живе і далі буде жити,
а звірам тим дорога в інший світ.
Яснітиме вона вишневим цвітом
десятки, навіть сотні, тисяч літ!

Із Харкова і Сум, із Яготина
лунає – землю рідну не здамо!
І буде Ненька навіки єдина,
і лад удома ми наведемо!

Що ми зробимо коли піде війна?
Відбудуємо дороги і домівки?
Врешті-решт відправимо листівки?
Вип'ємо найкращого вина?

Будем спати у полях в пшениці
Із сузір'ями зоставшись віч-на-віч?
З побратимами приїдем до столиці
Щоб пісні співати цілу ніч?

Що зробити нам коли піде війна?
До батьків стареньких завітати?
Чи нарешті книжку дочитати
Що колись залишив край вікна?

Міцно спати будемо ночами?
Будемо сміятись у юрбі?
Діточок народимо собі?
Будемо кохатись до нестями?

Що ми зробимо коли піде війна?
Що завгодно будемо робити!
Будемо на світі цьому жити!
І радіти, що прийшла весна.

Яка чарівна липнева ніч.
Шкода, що лип немає тут
З їхнім медовим квітом.
Та місяць годен заворожить
Навіть оцю пустелю кам’янисту.
Хвала Всевишньому за гармонію
У Всесвіті безмежному Його.
Такої ж ночі, незадовго до смерті,
Оці рядки благословенні,
З Небес напевне почулися Поетові:
«Выхожу один я на дорогу,
Предо мной кремнистый путь блестит
Ночь тиха, пустыня внемлет богу,
И звезда с звездою говорит".
Спасибі, мій ровеснику,
Що хоч на мить якусь відраду вніс
В невольничу і безпросвітну мою днину.
Тобі, мій Всемогутній Чоловіколюбце,
Що даруєш силу душі і тілу,
Аби пройти зумів я морок цей тернистий,
Ані на йоту не принизив людську гідність.
Щоб міг коронованим тиранам
Від себе й любого Михайла кинути:
«Караюсь, мучуся, але не каюсь».
Р.S.
Наче молитвою, рядками Лермонтова
Душу Тарас угомонив, та як глянув
На скелю, де шкірились гармати,
Піснею порушив чарівну тишу ночі:
«Та нема в світі гірш нікому,
Як сіромі молодому».

Брати, що сповнені до нас недоброти -
НЕДОбрати.

2022

Окупантам - смерть по смерті!!!
Пекло мразям кожним вже!
Українці - Божі тверді!!!
Воїн Правди оживе
У піснях! У книгах наших!
В обелісках! У кіно!
Ну а вам, ублюдкам раши -
Забуття і мох. Й гімно…
27.03.2022.

Немов ті гулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!»

Весна якась цьогоріч не така…
Наразі не до свята, не до квітів.
Стискає міцно автомат рука,
а в голові: «А як дружина, діти?»

Та попереду ворога орда,
загарбники в атаку йдуть уперто.
За Україну вмерти – то біда,
та не дамо ми Україні вмерти!

А землю щедро засіває сніг.
Чи в неї упаде насіння інше?
Лиш вибух обриває часу біг
і знову тиша лунко смертю дише…

Упевнений – здолаємо ми зло
і знову мир повернем Україні,
відновимо і місто, і село,
і в душах подолаємо руїну!

08.03.2022

Нахабно так цей березневий сніг
Упав на сонну, не зігріту землю.
Іще пташині не звучать пісні,
То й сніг іще лягає не даремно.

Але уже стримлять із-під землі
Мізинчики малесеньких тюльпанів.
Й кутасиків пухнастих не шаблі,
А котики вербові на поляні.

Не чути ще весняний передзвін,
Та зеленіє з-під снігів барвінок.
Іще не видно тут великих змін,
Хоч виграла весна цей поєдинок.
08.03.21

Кутасики на віточках вербових
Свої пухнасті носики відкрили.
Весна уже показує обнови
І демонструє перемоги крила.

Де всім керує добра чарівниця,
Струмочки направляє в наші ріки.
Вона прийшла ізнову оновиться,
У світ, що завжди жде її опіки.

Кутасики тулю я до обличчя,
Та не зламаю гілочку вербову.
Весну я тільки подумки покличу,
Щоби вона прийшла до мене знову.
08.03.21

Рано-вранці розрізали небо
громовиці московських ракет –
то недопалок ниций ганебно
розпочав свій кривавий бенкет.

Все палає, будівлі і хати,
школи, доки, дитячий садок.
Над убитим схилилася мати,
з нею плаче фабричний гудок.

Сипле смертю зі «смерчів» і «градів»
підлий ворог на місто моє.
Та потугам усупереч гадів
миколаївське сонце встає.

Рідне місто, катів не лякайся,
у окопи вдягайся і дріт.
Миколаєве мій, підіймайся –
вже орда біля самих воріт!

Немає зла.
Немає вдач.
Тут не забуті горе, плач.
Лиш добросовісний палач
Не може більш голів сікти.
Він зморений.
Він безсилий.
Не пройде навіть й милі
За всі гріхи покаяться.
Як Богові вкланяється,
Просить щоб дійшов.
Але немає в нього Бога.
Не вірить він попам, пророкам.
Не зна нічого він святого
І з кожним кроком
Все нижче й нижче падає.
Бажає він
Прощення хоч від когось
За те, що вбиває. Дзвін
Сокири взнає він завжди.
Чи може доброї душі
Людина бути палачем?
Чи може оправдатись?
Стати щитом і мечем
Як хотілось?
Опорою родини
І дідів, дітей
Не буть йому ніколи.
Сам для себе нині
Не є таким.
Більше немає радості.
Немає розчарувань.
Лише напис на могилі:
"Палач. Носитель смерті та страждань".

Avec l'aide d'un seul, mais d'une bonne bombe,
le métro devient le catacombe.

2022

10000 - лиш початок…
20000 - перший крок…
Що, кацапи, на останок
Вам зіграти укра рок?
Нумо личико до стволу…
Ось і вступ з акорду на…
Ху-ху-ху, а тут вже соло
І це тільки ще весна…
А під Осінь сотні тисяч
Повертались із «навчань»
А кричали сила бича…
А лежить в мішках, як срань…
05.03.2022.

Як неспішно кружляє та падає сніг.
Ніби прощається з чимось.
М’яко прощається. Розстання гріх.
Що ти надумала, зимо?

Березень вже та щось люті стоять
дні. У повітрі тривога.
Весно, красуне, до нас загляни
і принеси перемогу.

Прокид раптовий. Під реви сирен
стійкість наповнює груди.
Жовто-блакить героїчних імен.
Мужність та віра – усюди.

Ми подолаємо, стрінем весну.
Квітами вкриються луки.
Ніжна світань після мирного сну
прийде і візьме за руки.

06.03.22

Just a few badly dropped neutron bombs  -
and the subway becomes catacombs.

2022

Не мертвими приходять в сни мої рідні.
«Якже рясно родять яблуні твої, –
Кажуть щоразу мати. –
А яблука – так найсмачніші».
Сестра Онила дорікає:
»Щось ти запишався, брате,
Минаєш наші Грищенці.
«А ти вже, мабуть, героїня...»
«Ні, другий орден маю.
Онукам віддала на забавку.
Не перед телятами ж
Удосвіта в них хизуватись».
...І тільки баба Ганна не заходять в сни.
Може, тому, що їм віддав останній поцілунок.
Грудку землі сухої кинув на труну.

ІГотуємо путі до перемоги
долаємо і сумніви, й тривоги.
і націю єднаємо в бою.
Назґули* зайняли усі дороги,
та є надія не лише на Бога,
але й на дужу Армію свою.

ІІВмирає муза... закипіли сльози,
ревуть гармати... захолола кров
і запеклися рани, і заноза
вп'ялась у серце... вбиті і любов,
і віра... і утрачена надія,
що є ще ум у черепі кощія,
який усе руйнує до основ.
Оце і є – «сугубо і тригубо»
забороняти націю одну...
війна усім розвіє пелену
і поки окаянне вріже дуба,
почуємо ієрихонські труби,
які руйнують бісову стіну.

ІІІЄвропа не ховається від бомби...
спокійно засинає чоловік...
нікому не загрожує язик...
...........................................
у бункері – агонія жадоби...
існуємо, бо є ще катакомби
і діти підземелля, і як зомбі
готові знову у печерний вік.

Будь проклята, парафіє вампіра,
до сьомого і більше поколінь! –
волає Київ, Буча та Ірпінь
і неофіти будь-якої віри,
бо викурити цього бузувіра
з його барлоги...
мусимо!
Амінь...
03.2022

Сидів би ти краще, загарбнику, дома
Цідив би бояришник, смоктав би собі…
Дивись не опухла б твоя аденома
І невалявся б на колінах в ганьбі…
Можливо й здолав би житейські проблеми
З портретом не вбивці, і загарбника… Тож
А як тебе вбити - посталу дилему -
У полі, у небі… будь-де, не тривож.
05.03.2022.

Ви прагнули завжди добра… чужого.
Весь час уперто лізли за моря.
І нині також, попри застороги,
у бій пішов засалений «Варяг».

Жилі будинки, старики і діти –
в прицілах танків, літаків, гармат.
Відкрито, на очах усього світу,
вбиває мирний люд цинічно кат.

Ввірвались «визволителі» в країну
і хочуть поневолити народ,
який стає грудьми за Україну
і виганяє голіруч заброд.

Куди штовхає біснувате «карло»
гарматне м’ясо – ваших же синів?
Опам’ятайтесь! Сирії вам мало?
Погинете самі у цій війні!

Бо захищають українську землю
потомки запорозьких козаків.
За вами небрати – лиш сили темні,
як це було завжди, споконвіків.

Однак за нами буде перемога,
ми з честю подолаємо цю путь.
Агресору ж лише одна дорога –
лише у пекло, там уже вас ждуть!

Коли серена загула,
Ми всі тікали хто куда,
Нечувана була війна,
Неждана сталася біда.

Пройшла хвилина, може дві,
Ми згуртувались у пітьмі,
Не страшна вже та сирена,
Не страшна і та війна.

Ми народ всесильний, мирний,
Всі почують крик наш сильний,
І на відбудованій руїні,
Пролунає: "Слава Україні!!!"

Nur ein paar nicht gut platzierte Bomben -
und der U-Bahn wird zu Katakomben.

2022

Горить, палає у вогні
Рідна Україна!
Не залишимо її,
Як матінка сина.

Будем землю захищати,
Як зіницю в оці.
Подолаємо ми вас,
Правда є на нашому боці.

Хто зі зброєю прийшов,
В Україну нашу,
На віки залишиться в землі,
Переробимо на путінську кашу!

Тож задумайтесь тепер,
Як вам далі жити -
Тікати світ за очі
Або ж в земельці гнити!

І вибору вже немає,
У вражих супостатів.
Забирають свої трупи,
Тай давай тікати.

Не питай мене хто я, і звідки…
І чому я похмурий і злий
Ми з тобою, так сталося, свідки
Навіть в снах хтось шепоче: - Убий
Свого ворога ху - московита
Світу білого нечисть - чортів!!!
Україна моя буде! жити
Якби ворог цього не хотів…
Відбудуєм, схороним, засієм
І загоїм, але не простим…
І в ПремудромуХрамі Софії
Одне одному скажем: - З роси…
05.03.2022.

Від твого дотику моє тіло тремтить ,
В кістках щось хрумтить ,
А серце шалено колотить ,
В очах твоїх щось мерехтить ,
Відчути дотик твій так мені кортить.
Ще раз , хоча б раз ,
Насолодитись мені дай ,
Собі не дозволь зупинитись ,
В моє життя ти дозволив собі так вломитись ,
Дай моїм мріям ще раз здійснитись ,
За зап’ястя твої так хочу вхопитись ,
До руки твоєї вічно тулитись..
Любов’ю своєю з тобою ділитись ,
Дозволь собі ще нижче губами спуститись…

Ти..казав мені не згасне до кінця ,
А що тепер ? Я сама-самісінька ,
Читаю вірш твій вся в сльозах ,
Не розуміючи як все це ,перейшло в крах..
Твої слова , невже пусті ?
Невже я вірила тобі ?
Я вірила тобі , як нікому ,
А зараз я не вірю ні тобі , ні комусь.

Ти..казав мені щось про щиру любов?
А що тепер , невже ігнор ?
Не вірю я , не вірю людям ,
Як можна клястися в любові вчора ?
А сьогодні вже й не питати чи жива ти ,чи здорова ?
В воєнний час , коли життя твоє висить на тонкій нитці ,
Коли сидиш в тісній кімнатці ,
Не знаючи , що чекає тебе вранці ,
Коли не знаєш , чи прокинешся ти зранку знову ,
Не згадати ту людину, якій ти клявся в тій «любові» вчора ?

Коли любиш ,
Ні дня без неї прожити не в змозі ,
А ми змогли ,
І день , і другий…
А значить зможем знову ,
Тільки не день,не два ,
А все життя , і це вже без вороття.

І знаєш..
Я завжди мала це передчуття!

Ти..казав що це нісенітниці ?
Ти завжди тримав щось в таємниці,
Я знала це , і була до цього завжди готова ,
А зараз ридаю , і всього того що між нами було жадаю…

Не будьте боягузами, вкраїнці,
Не піддавайтесь голосу зневір.
Серця наповніть мужністю по вінця,
Боїться хай триклятий бузувір.

Не дайте отруїть себе отруті -
Це - пропаганда промосковських ЗМІ.
І сам ведмідь опиниться в ярмі,
І назвемо ми Путіна – КАПУТІН.

Лиш у собі збудити треба силу,
Лиш у собі здолати треба страх!
І ляжуть окупанти у могилу,
Бо зла імперію чекає крах!

Піднімуться знедолені народи –
Чечен, якут і чукча і бурят!
І разом з нами в битві за свободу
Боротиметься кожен з них, як брат!

І чесні росіяни, і євреї,
Й нескорені татари-кримчаки
Позбудуться лакейської лівреї
Однині і на вічнії віки!

Плече підставлять нам у час критичний
Америка, Європа і Кавказ.
І санкції Московії всебічні
Введуть. І зброю надішлють до нас.

Ковтне Китай Сибір неісходиму,
Японія Курили забере…
Лише борімось, наче одержимі,
Хай сила духу наша не умре!

І воїнів Свободи Божа доблесть
Зруйнує світ, де править сатана.
Й залишиться лише Московська область,
Від Риму як – Італія одна.

І кожен з нас тоді розвеселиться,
І пам`ятник Свободі возведуть…
Вкраїна, як духовності столиця
Усьому світу світлий вкаже путь!

3.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014)

…Переможем, сто відсотків!!!
Спіч диявола. Ху-ла.

- Діду, дай свою пілотку.
Можеш дати ще й ствола.

А ще краще кулемета!
Чи гармату… Діду - дід,
Я зроблю таку віндетту,
Аж здригнеться мокши світ…

Є у мене свої «мітки»:
Це з-під пива пляшок сім.
А коли і де, і звідки -
Розкажу, але не всім…

Хто поліз, прийшов, хай каркне …
Посягнулись на Святе?
Діду, сядь, чи випий чаркни
Не хвилюйсь, і я про те…
04.03.2022.

Не спів птахів - тривожний гул сирени.
Смертельним вітром з півночі - війна.
Гниле нутро, рашистські чорні гени
Випльовує із пащі сатана.

Ох, їх же розплодилося, як молі...
Вирує смерч, рікою ллється кров.
Щоб відібрати в України волю,
Клонований недолюдок прийшов.

Не дощ весняний - "градів" й "буків" злива
Потоком ллє, здригається земля.
Та незборима українська сила -
Це духу міць, здолає москаля!!!

А Славу нашій неньці Україні
У всіх кутках співає цілий світ!!!
Ми - незалежні, мужні і єдині.
Свободою охрещений наш рід!

Дощ трембітом впивавсь у весняні вуста,
Ще зима облизнутись не втигла з ґанку.
І зелений блават, що торік зогнивав,
Проглядав крізь сніжок на світанку.

Місто тихе, велике, розливалось у флячки
Рукавами жовтенькими. Стрічки. Жбани.
Цегляні тони сполонили небо.
- Хочу банькать ці барви - не еребу.

Чорний колір тікав із місцин старих.
Свист гарматень здіймався чайкою,
І надії вмирали, не тут - горілиць
Та із вуст точилися байкою...

2.III.MMXXIIp.

Молімося за Україну
І Бог заступиться за нас.
Хіба даремна жертва сина,
Коли Отець його не спас.

Молімося за перемогу,
Якій незміряна ціна
І засіяє слово Бога,
Коли закінчиться війна.

Сходиться люд на площу Суз.
Невдовзі мотуз накинуть на шию,
І я зависну на шибениці тій,
Що сам звелів поставить спішно...
Як усе перекрутилось за ніч!..
Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
«Як належну честь віддати чоловіку?»-цар запитав.
Кому ж, як не мені, подумалось, та честь належить?
І щиросердо порадив я володарю півсвіту:
«Зодягнути в царські шати, посадовить на царського коня
І хай котрийсь там із сатрапів, тримаючи повіддя, кричатиме:
«Так честь належну віддає наш цар!»
Дружина й гості, видно, вже знали правду,
Та я не міг спинитись: лють переповняла
При спогаді однім: Мордехай сидів на тім на коні…
Юдей, що так і не вклонивсь мені, Гаману,
Без чиїх порад цареві аж ніяк не обійтись.
А я тримав повіддя й кричав, як Ахашверош звелів.
За сором слід відплатить подвійно:
На Мордехая вже шибеницю зводять,
А непокірне й гордовите його плем’я
Зо дня на день чека погибель:
Царська печать уже скріпила мій указ.
«Не чини цього!»- дружина й гості.-
Якщо з юдейського насіння Мордехай,
Перед яким сьогодні зачав ти падать,
То не здолать тобі його нізащо!»
Не послухав, хоч зненависть і пиха
Уже попідруки вели мене до лиха.
Та ще якого!.. Відки ж було знати,
Що й Естер-цариця – теж з-поміж юдеїв?!
Вчинила в себе учту цареві та мені...
Учту, що зашморгом от-от скінчиться.
А, може, й для десятьох моїх синів.
P.S.
Ставши правою рукою Ахашвероша, Мордехай розіслав в усі кінці царства новий указ, щоб юдеї розправлялись зі своїми напасниками. Відтоді й досьогодні 14 адара (за місячним календарем) вони справляють свято Пурим, назване так, бо, перш ніж здійснити свій зловісний замір, Гаман кидав жереб-пур. Того дня неодмінною стравою є коржики – «Вуха Гамана». Мабуть, для того, щоб він на тому, а новочасні юдофоби на цьому світі прислухались до голосу Історії.

Я про войну услышала от сына.
Разрезал утро телеграм-звонок:
Тут взрывы, мама, и повсюду взрывы.
О, если б слышал – трубку б бросил бог!..

Поверить невозможно, что не снится
Кровавый ужас всех последних дней –
За них на годы постарели лица,
И только сердце сделалось сильней.

И люди проверяются на прочность.
Последствия ковидные леча,
Сдается тест на антигены к порче,
Тебя достойный, высшего Врача.

А я учусь заковываться в панцирь,
Чтобы не взяли душу на испуг.
И кулаки – уже не просто пальцы
Моих всесильных материнских рук!

И Киев – не обычная столица.
У Киева – лицо моих детей!
Не верится, не дышится, не спится…
Но мы дождемся добрых новостей!

Врага не будет больше, супостата,
И дым войны рассеется вдали.
А буде син, і буде – буде! – мати,
І будуть люде на моїй землі.

03.03.22

ІРозбита чаша Божого терпіння.
Прийшла пора гріхи змивати кров'ю.
Розплачується грішне покоління
смертями патріотів і героїв.

Погани одягли попівські ряси,
та каїну молитися запізно.
Ми ставимо на перехресті часу
велику жирну точку комунізму.

Хто як не ми? І мусимо забити
кілок осики у його могилу,
проклясти рашу і оголосити
анафему парафії кирила.

Росія розв'язала наші руки,
у черзі повились білоруси,
та ми уже мотаємо на вуса, –
ідіть ви на... хіба, брати-ублюдки.

ІІОговталися офіси і Рада...
на барикадах разом стоїмо!
а головне – не заважає влада
іти туди, куди ми ідемо.

ІІІТому і розбиваємо колони,
і вимітаємо чуже лахміття.
Несповідима путь армагеддону,
та маємо очистити обійстя...
іде останній час тисячоліття,
коли диявол все іще на троні.

01/22

Нам комфортно і в холодній ванні,
особливо при бомбардуванні.

2022

путін гірше за гітлера,
лукашенко є братом іуди.
Той отруївся , той удавився,
Цікаво,а з цими що буде ?
01.03.2022

Доню, подивися в небо:
зіронька зорює...
Це від тата -
Нас з тобою боронить
Янгол з автоматом.

Заспокоїлась нарешті?
Віченьки заплющи,
Всі побоювання лишні,
Не хвилюйся дужче.

Тато шле тобі вітання -
Сяєво заграло,
Щоб ти спала до світання
І міцною стала.

Щоб наснилося тобі
Синє чисте небо
шепотітиме слова:
"Доцю, спи, так треба.

Як прокинешся раненько,
Золоте серденько,
Поцілуй за мене, люба,
Братика і неньку.

А тобі я шепочу:
Люлі, донько, люлі,
Україну вбережу
Від російської кулі.

Будуть ранки ще у нас
Ясні, пурпурові,
І веселки в небесах
Різнокольорові.

І прогулянка у місті -
Все, що забажаєш,
Знову купим кошеня,
Хоч одне вже маєш..."

Нахилилася матуся,
Дочку цілувала...
Спить дитина
Й не відчула,
як сльозина впала.

Дрижить земля на лихо москалю,
планета зупиняє окупанта.
Словами болю, відчаю, жалю
всієї міри втрат не передати.

Тримаємось, але з останніх сил,
чекаємо, коли закриє небо
Європа змію... Україні треба
ракети – до сокири і до вил.

Аби вона дістала до Уралу,
зі сходу – до Алтаю і кремля,
аби у лігві ворога палала
до обрію дияволова тля.

Щоб раша розлетілась на кусочки...
Цивілізаціє, протри більмо,
тебе ґвалтує озвіріле чмо.
Одінь кощію гамівну сорочку...
......................................................
В останній бій ідуть сини і дочки
за націю... рубаємо ярмо!

01.03.2022

Хоч сьогоднішній день, як вчорашній,
Я проводжу в запеклім бою, –
Воювати геть зовсім не страшно
За незламну Вкраїну мою.
Гуркіт битви проломлює простір
І займає усе навкруги, –
Дотлівають на вулиці просто
Поміж танків мої вороги.
Їхні трупи заповнили Бучу
І усіяли ліс в Ірпені, –
Така дяка рашистам за участь
У розвязаній ними війні.
І за попіл осель українських,
І за тяжкість страшної біди, –
Буду нищить знеславлене військо
Тим, чим зможу повсюди й завжди.
01.03.22

Першим вбивцею був рідний БРАТ.
РІДНИЙ!??? Єдиний на цілій землі.
Ні жінок.Ні скарбів...за що убивать?
Бо діла були в Каіна злі

Першим вбивцею став рідний брат...
Зло весь час хоче знищить Добро...
Вже про Путіна годі й казать...
Зло завжди залишається злом.
28.02.2022

Кращі слова за останні дні —
"Русский корабль, на*** иди!".
Кращі привітання — "ти як, у безпеці?";
"На всяк випадок, скажи "паляниця"".
Справжні герої — усі в Україні,
Це й війська, й прості цивільні.
Справжня сила — це народ України,
Що зупиняє танки руками своїми.
Справжні трупи, що не лежать в домовинах,
Це те, що не покажуть вам у новинах.
Вам не покажуть як стріляють в дітей,
Як у сховищах люди чекають добрих вістей.
Ні, не покажуть, але це все не фейк,
Вся наша кров — це зовсім не мейк.
Усі українці — це гордість країни,
Так, усі ті, хто живе в Україні.
Усі ті, хто живе на цієї землі,
Ми гордість. Ми герої цієї війни.


27.02.2022

Свої літа забуваю,
А чужі – лічу.
І дивуюсь, бо не знаю,
Як я не відчув,
Що сини ввійшли у зрілість,
Ровесники постаріли
І все частіш чуть,
Що декому обірвалась
Прижиттєва путь:
Що на потім одкладалось,
Тому вже не буть.
Пойнялося серце млостю –
Час свій вік лічить,
Та дітей многоголосся
Кличе просто жить.

Чому ти зробив мене вбивцею?
Відправив вбивати, і я…
Казав «захищатимеш». Ницою
була та безбожна брехня.

Вночі, під примарою присмерку
ішли визволяти. Прийшли…
Щоб зранку зробитися вбивцями
на дружній сусідній землі.

Бодай ти, сволота, у полум’ї
горів до скінчення часів!
І буде замало, по совісті,
за все, що ти занапастив!

За ложь, что потоками патоки
течет из фальшивого рта,
играя людьми и солдатами,
как массой тупого скота.

За ложь, в чьих волнах бултыхается
вся наша слепая страна.
И ложью своей упивается.
Кому нужна эта война?

Ты лгал – мы несем вызволение.
Реально мы что принесли?
Убийцам не будет прощения.
В аду вместе с нами гори!

27.02.22

Захотіли перемовин
путіноїди-пєскови,
та палає у вогні
дипломатія і право,
а на захисті держави
ми лишаємось одні.

Де ви, Грузія, Молдова,
і вагоме ваше слово
у баталії зі злом?
Треба добивати звіра
і за мову, і за віру
зрозумілим язиком.

Батареєю гармати
треба нелюда навчати,
рвати біса на куски,
за велику Україну
Дону, Криму – за єдину
б'ють заразу вояки.

Нетямущі білоруси
вилізайте із улуса,
не ідіть проти рожна,
арештуйте свого бацьку,
вас же все-таки багацько,
бо інакше вам хана.

Світ готує колимагу
аж до самої Гааги
і коняці, і пуйлу,
а від рибки золотої –
до кобзона всі ізгої
покочують по теплу.

Ви хотіли? Ось вам! Нате!
Ми усі сьогодні НАТО!
Начувайтесь, москалі!
Поженемо вас у прірву,
і у шию, і у гриву
за окраїни землі.

02.2022

1.
Здивовані ворони
бійцям тер оборони.
Чому ви тут, о люди?
Що потім з нами буде?
2.
Ми тут були завжди
з батьками і діди.
Постали всі до зброї
не дати лихо скоїть.
3.
Від зайд не жди добра
де наша дітвора.
Тож маєм захищати
і в поміч земля-мати.
4
Летіть де вороги,
хай Бог надасть снаги.
Це ваше вільне право
вказати суть криваву.
5.
Молімося Отцю
стерпіти прикрість цю.
Борімося завзято
і з Богом, буде Свято!!!

27.02.2022р. + + +


P.S.
Те має бути брате
як дзвін цього набату…