Літа відшуміли, за обрієм щезли.
Лелеки забули тутешні місцини,
лиш круків зловісні стихійні капели
дратують слух трубним "кар".  Спека рутини

висушує мізки пустелею Гобі,
думки спопелило тужливе зітхання.
Молитва  пуста розчинилася в небі
і не сподівайся,  гра скінчена, Таню.

Пісочний годинник невже спорожнілий?
Остання дрібниця на  вагах медичних.
В Ісусових ранах цвяхи заржавіли.
Твій біль не постійний, а періодичний.

Зажурені очі із башти не видко.
За ким кошеня на околиці  плаче?
Розбита губа все ж  загоїться швидко.
Поранені душі - ніколи, навряд чи.
2019р

Ще до осені не близько
І далеко до зими, –
То холодний лиш вітрисько
Стугонить щось за дверми.
То на ганку дощ понурий
Задихнувсь од метушні
Несподіваної бурі
І застиг на мить у сні.
То туману тільки смуга
Подалася до ріки, –
А вже терпнуть від напруги
Недоречної думки…
26.07.19

Я пам’ятаю Ваші очі
і поцілунок у щоку.
Такі оказії урочі,
буває, личать козаку.

І я подякувати хочу
хай не востаннє на віку
за ту єдину мить п’янку
і щиру усмішку жіночу.

Усе минає і тече
і дотик ніжний не пече,
а одиноке серце гріє.

Хоча це, може, і не те
як має бути тет-а-тет,
коли ще жевріє надія.

07/19

Гуляй, козаче, гуляй!
Залий свої очі, закрий свої вуха,
і крики із хати не слухай, не слухай!

Стриножені коні, мов привиди сонні,
не скачуть, не крешуть копитами світ,
гуляй же, козаче, із ранку до ночі,
хоч пазурі вовчі й шматують живіт!
Залий свої очі, закрий свої вуха,
гуляй і танцюй, до подертих чобіт,
і крики із хати не слухай, не слухай,
не вперше вмирає козацький твій рід!

Нехай розпинають замучену матір,
ту кров не уперше приймає земля,
ґвалтують дружину сусіди багаті
і душать в колисці твоє немовля!
Іржавіє шабля, іржавіє серце,
плете павутину підступний сусід,
а ти наливаєш горілку із перцем,
і криво зшиваєш подертий живіт!

Залий свої очі, закрий свої вуха,
і крики із хати не слухай, не слухай!
Гуляй, козаче, гуляй!

25.07.2019

...І все частіш спада на думку Богу

Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до сказу
В ніч солов’їну десь біля перелазу
До ранку цілуватися з дівчатами земними,
Синів-богатирів заводити із ними .
Наче у безвість ті часи гунули,
Безжурнії часи, біблійнопроминулі.
Щоправда, і тоді була тривога,
Як одчайдухам закортіло зрівнятися із Богом.
Всевишньому вдалось ті задуми порушить:
Летіли вавілонці з високості, наче груші,
І розбивалася на друзки мрія навісна,
А з нею й мова на той час одна .
Були ті будівничі, як діти, ще такі наївні,
Не думали про братовбивчі війни.
Трималися усі на видноті...
А от нащадки їхні вже не ті:
Позалізали кожен в свою нору
І атом перековують на горе.
І все частіш спада на думку Богу -
Зробить реальністю і Гога, і Магога.


«І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали... І вони їм народжували,- то були силачі, що славні од віку». Книга буття. 6:2,4.
«І промовив Господь: «Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити. Тож зійдімо і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі,- і вони перестали будувати те місто». Книга буття. 11:6-9.

Із Андрія Бєлого

Землі моїй бідні лани
в незбутній скорботі застигли.
Розлоги всі ці вдалині -
горбами, рівнино, повигни!

Простягнених просторів рать
утаює шир неозору.
Куди тут втечеш від заклять
пияцтва, безхліб’я та мору?

Від голоду й холоду тут
вмирають і вмерли мільйони.
Чекають на вимерлий люд
скорботні рівнини безсонні.

Тут Смерть протрубила свій клич -
в ліси і у ниви мізерні,
у села й міста, навсібіч,
у простір голодних губерній.

(2019)юююююююю

Стрічають лицарів красунечки чи ні...
Кохаються до шлюбу, знято шори.
Емансиповані, чуттєві, чепурні -
статистки між гримованих акторів.

Одні побачили Париж і Монреаль,
а інші лиш Пристроми, Львів, Опішню.
Наївно-просто малювалась вертикаль.
Та ось і крапка фінішна - зловтішна.

Розкидані лелітки, в'януть пелюстки.
Надіями наповнені конверти.
Сценарій Фатум рве на клаптики, шматки.
Написано червоним: тут - померти...

І ось лежить білявка (далі, душе, стань),
рахують ножові... Ридає мати.
В афекті вбило екстравертне юне Янь.
Вирує-захлинається Хрещатик.

Життя спливло - морозива пахкий ріжок...
Обгортка днів розтоптана байдужо.
Зеленим їжаком чаїться в серці шок.
Розхлюпую осонцені калюжі...

25 липня 2019

Шматок розлюченого неба
Заполонив безхмарну синь.
У сумнівах нема потреби:
Зростаючий стихії вплив.
Птахи кружляють вкупі: зграї!
Здіймаються у височінь!
Сміливці, бо страхУ не знають.
Очікують потужних злив.

Під вітром шаленіє листя,
На землю падаючи вниз.
Тріпоче зірваним намистом
Пожовклий та зелений лист.
Струмком тече вода невпинно,
Вмиваючи вікно, карниз.
Нема зупину, неймовірний,
Надісланий з Висот, сюрприз.
***
…Вітри, створивши буревії,
У танці дикому злились.
Дощі перетворились в зливи.
Та все припиниться колись.

Діждатись треба: не журись!
Вже вкотре трави піднялись!
Потрібний в кожній справі хист…

25.07.2019
Свидетельство о публикации №119072506455

Поміж хвиль, мов гуми шмат,
пропливає чорний скат –
то назустріч, з боку Нанта,
лине величезна манта.
Ця рибина не літає,
хоч великі крила має,
а харчуючись планктоном –
важить цілих дві-три тонни!
Тож за розмірами скат –
із американський штат.
Велич він несе і славу,
їх ім’я – морський диявол!

Г. С...
Обсиплеться хвоя іржава
З наморених сонцем ялин, -
І стопами м'ятиму трави,
З понурим обличчям, один.
А хтось безіменний, у пору
Холодних, осінніх пожеж,
Той слід мій шукатиме зором,
Сховавши журбу в собі теж.
І, певно, гадатиме кожен,
Вдягаючи мовчки плащі, -
Чом землю схололу воложать
Так рано нестерпні дощі?..
23.07.19

А я іду у гори – полонини,
Аби почути співанки вітрів,
Ідеєю окрилити людину
У дії часу, вимірі світів.

Бо на вершину синю, віковічну,
Лягає шлях у небо напряму,
І я розкрию таїну правічну,
Яка дарує світові мету.

У мрії висота є непідробна,
Долаю і її, і ще себе,
Перевіряю, чи душа хоробра
Подолані жахи до ніг кладе.

Отримаю на піку перемогу,
І підсумую течію життя,
Але уже вертаю на дорогу,
Яка несе забуті почуття.

Надію маю, хто іде за мною
Удачі пізнає жаданий смак,
Бо чорною охоплює журою,
Коли у висоту не бачиш шлях.

Униз іду і щиро розумію,
Що попадаючи у суєту,
Міняю велич гір на марноту.

Але гадаю, я таки умію,
Ідеєю окрилити надію
І линути у нову висоту.
2019

***андеграунд. під смаки не адаптоване***

Наближається далеч.
Та на сонце набігли хмарки...
Одне одного мали,
Та ото ж розлучились таки...
Плинуть гроші у транші,
Та чогось не до наших кишень.
Очі виїли "наші",
Хоч "не наших" до біса лишень.
Як потрібна робота,
Де нічого не треба робить.
"Світом править добро". Та
Зло спрямовано роблять жлоби,
Безпринципні і підлі,
У подобі, що їм до лиця.
Що поробиш. У "піплі"
Характерна є риса оця...
З вуха вийнято вату,
Тільки рідних не чути пісень.
Хоч самбука не water,
З горя випити можна усе.
Як у світі невдало ж
Все... Немов у жахливому сні!..
Наближається далеч,
Що у плямах... Мов кров на стіні...

© Copyright: Серго Сокольник, 2019
№119072408011

На дику стежку сіла, ані руш.
Зелена тиша, сповнена гойдання.
Не шелесне зеленоокий вуж.
Суниця не покотиться остання,
а важитиме мандрівничу суть
і вабитиме тілом осолоди.
Земля покличе голосом, мабуть,
зими.
І не спитає згоди.
А на стежі – поспішна мурашва.
Ти – наче камінь.
Мовкнеш в повній тиші.
Скидай слова, мов плащ, скидай слова.
Сиди і слухай:
тиша
вірші пише.

Йшла проява полем:
випхали із хат.
"Воля ж я... не голем...
Люд мені не рад?
Надихну на війни,
покладу обол...
Ось громада дійна.
Цапа на престол
посаджу, бо мудра,
накажу змести...".

Дніпр і Брахмапутра
повні кров'ю мсти.

2019

Було колись: бродили по отаві,
літа летіли, літепло текло,
носило нас у заводі лукаві..
На бистрині зламалося весло.

Не утопився я у тому вирі,
вона сухою вийшла із води...
Її несе на інший берег віри,
а я уже не плаваю туди.

Ще маю сили і плекаю мрії,
що видибаю проти течії,
тенета оминаючи її...

Вогонь душі чуже не обігріє.
Ідеї буйні темної стихії
хай оминають гавані мої.

07/19

У гамаку чи в кріслі
на дачі чи у місті
ще не одну новелу
напише Ізабелла…

Летить юрба дитяча,
а Ізабелла плаче
в бурштиновім намисті:
нема Агати Крісті.

Вона вже все читала,
але всього так мало,
що пише Ізабелла
новелу про омелу.

Летить пташина зграя,
дівча і з нею грає,
сковзнувши на папері
перо в казкові двері.

Давно пташки на півдні,
але одна і нині
мрійливій Ізабеллі
плете гніздо в омелі.

Вона про це напише,
можливо, навіть віршем
і на важкій колясці
умчить по щастя в казці.

7 серпня 1994 р., Богдани́

І от
я зачиняюсь на ремонт.
Усі мої казки́ – подертий мотлох.
Відверту атрофованість думок
сховаю в мертвий, непомітний сполох.
Тепер я зачиняюсь на ремонт.

Але...
мале лишається "але."
Мої герої розбрелися світом.
Нові шпалери і тривкіший клей
не зможуть їх на інших замінити.
Як за́вжди, залишається "але."

Комусь
я теж подався і чомусь,
із поглядів моїх – чужий світогляд.
Лише на ви́гадках, лише на казці вчусь.
Руйную, ремонтую й мрію поряд…
Комусь я так сподобаюсь чомусь!..

20 липня 2005 р., Київ

Кохана! Справам швах! Сідай і плач!
Терзає дідугана хоть до дрожу.
Тебе не цілуватиму, пробач,
Бо як почну - спинитися не зможу.

А ти в літах, геть сива голова,
Побожна, заклопотана газдиня.
Тож п'ятами від тебе накивав,
Бо дума непоштива лізе в тім'я.

Казала: - Муже, ти вже не козак,
А я зобидивсь, день трюхикав хворий.
Ковтнув потужний афродизіяк -
Із хроном перетерту мандрагору.

Любов тепер вбиває без війни,
Тримати дух закутий в бронь - катівня.
А світ живе! Рохкочуть кабани,
А кури залицяються до півня.

Мені ж - ніззя. А хочу - просто жах!
Зітхнула жінка й повела до хати...
Дарма її мегерою вважав,
Хоча вона - очільниця сільради.

24.07.2019 р.

1

...а людці шукають сонця -
і несуть петарди, чад...
Лис Микита тицьне: "...он ця!".
І на шиї висне гад.

Вже й перкусія, й аналіз -
тим, хто зроду не робив...
Відбиваєш словом палі.
Шелестять "ніштяк..." дуби.

Ти - хороша, яскравіша,
притінила вічних бонз.
Тхір штовхає в дальню нішу.
Боротьби апофеоз.

"Із-за моря, не своячка.
Глянь, фактурна... Не секрет,
від її поез - сверблячки..."...

Муза лине... пірует...

2

"...фемінізм! прозора! чиста!
ця нашкодить...". Чоколяд
ллють на сукню, рвуть намисто.

Муза тягне земснаряд.


24 липня 2019

Паленіли бурштиново,
присмак ночі на губах.
Тануло в зіницях слово,
ніби хмарка в небесах.

В серці бабка дзеленчала,
а крізь крильця - чудеса,
від причалу до причалу -
човником пливла свіча.

Краєвиди снів бентежать
(не копатимусь в душі).
Від насупленої вежі -
загубилися ключі.

Обплели густі ліани
вікна, стіни цегляні.
Ти співай, співай коханий,
ту мелодію мені,

що в твоїм я чула серці.
(Звук "ля" видасть камертон.)
Нас накриє срібним скерцо
теплий місяця хітон.

Розіллєм протяжні ноти
в унісон коханню ми.
Дотик вуст на стогін дотик -
пряний запах куркуми.

Шепіт музики твоєї
хвилю розтривожить мов -
береги ми однієї
річки з назвою - любов!

Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Бодай відсотком стать для тебе,
Бо ж на всі сто віддавна ти для мене.

Будемо знайомі: я - аед,
Погляд - затуманено-журливий.
Читачам словесний вінегрет
Подаю в римованій підливі.

В колі професійних ледацюг
Гріх великий не байдикувати.
Каже мамця: - Сину! Йди, працюй!
Я ж не можу (є один талантик!).

У кумасі двійко поросят,
А у брата ловка з м'ясом ятка.
От скажіть: на біса той талант,
Як немає грошей і достатку?

Шкрябочу і день, і ніч пером,
Покриваю рунами блокноти.
От сусід розумний - хлебче ром
І мене вважає ідіотом.

Може, був у родичах де Сад?
Ґлузд і в мене скаче без вуздечки?
А рука малює пишний сад,
Соловій у вітах в'є гніздечко...

24.07.2019 р.

Не називай себе погано
і не картай єство своє.
Не винести собі догану,
що зробиш – ти така, як є…

Не говори мені про Бога,
олжею не плямуй святе.
Це не прохання – засторога!
Тобі не відомо про те…

Не копирсайся у стосунках,
не заїкайся про любов –
її шукає у лаштунках
твоя уява знов і знов…

Не знаєш ти і про високе –
тобі несила линуть ввись.
Усе пройшло, минули строки…
Не треба зайвих слів. Молись.

І
Нема коли сміятися, панове.
Усе, що мали, в Лету загуло.
Іще такого радісного шоу
і на, і в Україні не було.

ІІЧого недобачали, те почули.
І ось вона оказія яка –
іде телепортація в минуле
сучасної свідомості совка.
Колись телемузеї озадачать –
показувати істину юрбі.
Нащадки не зомбовані побачать,
які були ми іноді тупі,
коли такі опудала обрали
Європі та Америці на сміх.
Усі заангажовані канали
вітають з перемогою усіх.

ІІІОй заживемо! Наші буратіни
і папи карли виграють війну,
якщо очолять «рашеську весну»...
На заході намуляють коліна,
на сході об’єднають Україну
у мать свою – тайгу і цілину.

07/19

Сорок років черепашка
В магазин ішла по пляшку.

Озвірілі бегемоти
Розтоптали кашалота.

Зденервована горила
Вистрибнула з гвинтокрила.

Сподівалася кульбаба
На сватів од баобаба.

Закортіло аскариді
Побувати на кориді.

Медведчук і рабінович –
Шо за фрукт і шо за овоч?

Зграя вкурених макак
Потоптала бабі мак.

Я натхнення своє ображав,
не бажав його і зневажав.
А ходило воно за мною,
як намисто за купою гною…

І учора прийшло, і тепер ще сидить…
А мені то тривожно, то радісно вмить…
То заплачеш, як дурень,
то мислиш, як Бог,
бачиш скурвіння скурвінь
меж знаних скількох…

Але звідки берешся ти, рідне натхнення?
А найперше тебе відчуваю в легенях!

Щонайширше у серці всю кров каламутиш!
Розкумедиш – і враз якнайглибше засмутиш…

Хочеш – розміри вірша зламаю й піду…
У фантазію…

Просто ти як знайшло, то ніяк не одпустиш.
Знову кров каламутиш… Думки каламутиш…

Я пригадую нас ще багацько разів,
ще в колисці колись, ще як був без трусів…

Ти ходило, дивило, давало, довбало…
Щоб завжди тебе мало, хотілося й малось…

Я співаю тобою, співаю про тебе.
Розумію, що раб твій, та в рабстві потреба…

Прагнув щойно зректися тебе, але НІ…
Прилетіли в мій діл кольори запашні…

Сяйжовтогарячий, бузковий, гранат…
І я зрозумів, що натхнення мій БРАТ!

22 жовтня 2016 р., Київ

Кохатися - ще та маруда,
Красу звільняю від одеж.
Не цілувати - грішним буду,
А поцілую - грішник теж.

Украв її із темних келій,
І хоч із нею пропаду -
Притиснув крилами до скелі,
Палю жагою наготу.

Вогнем війнула мавка стигла,
Гарячим, наче в баби піч.
Мій меч пора встромити в тигля,
Кувати жваво цілу ніч.

Шепоче юна Кармеліта:
- Хай цнота йде під хвіст коту...
П'янить еротова амріта,
За мить, знесилений, впаду...

23.07.2019 р.

Якого роду-племені ви, люди?
Куди лежить тепер ваш битий шлях?
Чекаєте якого й звідки чуда?
Чиє колосся зріє у полях?

Чия нога топтатиме віднині
долини предків, пам’ять їх, кістки?..
Над ким проллє високе небо, синє,
сльозами вже Давидови зірки?

Куди поділись слава, честь і розум?
На побрехеньки вкотре повелись
і надали ви перевагу прозі,
поезію лишивши на колись!..

Вже тане те «колись» за виднокраєм
і мусить пам’ятати кожен гой:
Хто хліба і видовищ забажає –
свободу, зазвичай, втрачає той!

Із Івана Буніна (1870-1953)

Сунеш по снігах одноманітних...
Потім - міст, яруга, чагарі,
під горою - селище самітне,
та забутий цвинтар на горі.

Ні душі в селі; не червоніють
у домах запалені вогні;
сліпо зруби в сутінках чорніють...
Знаю я: покинуті вони.

Пахне там холодною золою,
проваливсь димар цілком у піч,
і стоїть та хата неживою,
трусить порох з даху навсібіч.

Попід стріхи вітер лютий віє,
сипле снігом... Тільки він один
за тобою, рідний краю, скніє
посеред пустих твоїх рівнин!

Певні у новій, у кращій долі,
ми забути хочемо мерщій
цвинтар цей, і вішки в білім полі,
і пустелю в темряві нічній.

Шлях біжить, на ньому хуга грає,
потім - засипає пластовень...
Так нехай скоріш уже вмирає
цей похмурий, моторошний день.

(2019)

1

Варани - місцеві, приїжджі.
Канапки на таці травистій.
Вечірка влаштована Іржі.
Йде травесті-кралечка Христя...

Лягає, просовує ногу
в кільце від гранати повія.
До туї прив'язано дога.
Підходь - буро-жовта сулія...

2

А в мене сонця-океани.
Меч-риба і сіті - земному...
У пасті замшілі боввани.
Ломака дісталася лому.

Вальсують...
А я вже далеко.
Пуд ряски на возі - картинно.

Ні псам, ні зайцям, ні лелекам
нічого не винна.

23 липня 2019

Г. С...
Смієшся ти - і я радію,
Сумуєш ти - і я журюсь,-
Розчарування і надії
Знедавна ділимо чомусь.
Немов злились в єдине ціле
Озерце змушено струмки,
А там на двох і штиль, і хвилі,
І риби, й полиски луски.
І струмувати нам довічно,
Співзвучно радості й журбі, -
Раз відчуваю органічно
Себе змілілого в тобі...
19.09.19

На листі потьмяніла бірюза,
І ніч ковтнула обриси пресвітлі.
Осінній смуток в душу заповза,
Вогні у небі, як відьомські мітли.

Літак у темряві летить, свистить,
І сопла випускають скрип і скрегіт.
У моторошних призвуках на мить
Вчувається чийсь гомеричний регіт.

Немов повилітали духи злі
І казяться в небеснім фіолеті.
Стрибають п`яні відьми на мітлі,
Насмішки відпускаючи у леті.

…А сад - із чорносливу мов ріка –
Зіщуливсь, підібгав, як ноги, тіні.
Під співи заспокійливі цикад
Зітхають зорі тихо в мерехтінні.

22-23 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Коли од раббі Нахмана я був далеко.
Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
І був наївним, бо гадав, що потім
Побачу, прочитаю,послухаю, зустрінусь...
Роки громадили слухняно сподівання
І чи не полетіли б вони зі мною в надсвіти,
Якби на старості, уже в Єрусалимі,
З учителя перетворившись на учня,
Я не підслухав розмову раббі з хлопчиськом:
«Йоселе, а чи на небо ти дививсь сьогодні?»
«Ні, раббі, Немає часу. Іншим разом...»
«Послухай, голубе, але ж оцю мелодію небес,
Відлиту в кольори й відтінки,
Ти завтра, певен, не побачиш знову.
Усе ж мина на цьому світі...»

Р.S.
Не знаю, чи Йоселе збагнув оті слова,
Чи, може, просто промчав своє життя,
Так і не глянувши на небо.
А я насмілився та й підійшов до раббі.
І хоч за віком він в сини мені годився,
Відтоді ношу з собою напуття його:
«Живи завжди в гармонії з сьогодні,
Бо кожен день має свої думки, слова і вчинки...»

День закінчує вечір
Нескінченності літа. І ось
В небі пташка щебече,
Що замерзне в зимовий мороз...
І метелик літає
Від троянди до хмелю... Та ні...
Він свою відшукає
Поміж скелець труну у вікні.
Літо теплочарівне
У осіннім вогні догорить,
Ніби спляча царівна,
Що збудилась коханням на мить.
На загоєні рани
Мед до Спасу бджола принесе...
...і згасає кохання,
Мов би день, що коротшає все.


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
№119072100550

Ще не бачу таємної кнопки.
Викликати спецназівців - зась.
Йде нападник: перевертнем, гопки...
Таргану висота не здалась.

Висихає невдаха тропічний.
Дві петарди по ньому... і тиш.
Повз до мене повз Ямпіль та Ічню,
мріяв стати атлантом узвиш.

Топінамбур надгризений... груша.
Трен велюровий цілий, авжеж.
Караваджо картини не здужав.
Ледь гойднув золотий бульдонеж.

Уявити той напад не в силі?
Лементів між гілляк "ми та ми..."...
Замастився в олії, чорнилі.
Спить, оплаканий лисом, курми.

22 липня 2019

Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
смугастий тигр з оранжевим оскалом.
Це ти вдихнув і видихнув магічне "Ом"
і приручив його своїм язичним жалом.

Ти не псуєш нас, мову джунґлів знаєш ти,
і кожне дерево тобі підзвітне над тобою.
Ти сірій пташці впевниш: "Полети," –
і вся земля під нею під одною.

Якби диктатором ти був, я все б забув
і підкоривсь тобі, і повзав по-пластунськи,
але ти Бог, чиє знання я вчув,
щоб розум з гнучкістю долав кістковий хрускіт.

1994 р., Богдани

Варить гарно в торгаша кебета,
Не потрібна бізнесу війна.
Мають дезертири президента
Не солдата, а веселуна.

Цирк на дроті років п'ять ітиме,
Віп-паяца полк охороня...
Мій окоп патьоками рудими
Кожен день малює москальня.

Ворогові лютому не вірю!
Натискає вказівний курок...
Душать совість примусом до миру,
Убивають віру у добро.

Зрада хутко втрати надолужить,
Пишуть гноми договорняки.
За мою солдатську світлу душу
Куплять мир. Для сонних земляків.

21.07.2019 р.

Не впаду! Уже трималась
за життя прозорі весни,
за ковток води причалу,
кригу, що повік не скресне.

Так трималася за небо,
що аж пальці заніміли -
над хатиною, іще ж бо
пахне флокса світом білим.

Говорили всі - ти сильна,
хоч і коси сивочолі,
бо трималась божевільно
за суму лихої долі.

І за пісню солов'їну,
що летіла понад степом,
за осінню горобину,
вицвілий блокнот поета.

За граніт на кладовищі
і натільний хрестик мідний,
дзвони приспаної тиші.
Соломину... Погляд рідних...

І за усмішку дитячу,
що витягує із прірви!
І за тебе (я не плачу)
я тримаюсь, доню, віриш?

2019р  

* * *

...За Фаренгейтом
вже під чотириста п’ятдесят.
Рею! Ще зовсім трохи – і…
все спалахне,
й не врятуватись нам від невігластва (свят-свят-свят!),
хоч би і Світязь на полум’я вилити. Чи Лох-Нес.

Власне, чого нам? На ринках – ратиці й п’ятаки.
Гніву пречистого, певно, подасть Господь.
Жити під гаслом, авжеж.
Тільки знати б ще, під яким.
...Тим, хто гаситиме,
все ж, не завадить
якийсь дрес-код.

Все спалахне. Лишиться агресія соцмереж.
Кожен із блогерів – сам собі цар і бог.
Брейк!
По кутках!
Хто кому завинив – не розбереш.
Хай же подальшому кровопусканню
завадить гонг.

1

А брехня не куля і не меч -
змій лускатий, з-за ліани виліз.
Обирай війну чи не переч,
друг мовчить, покашлює: "Не в силі...".

Із пащеки ллється лабуда,
виверти фіксуються на плівку.
Снивсь у зливу дух-Сковорода,
сив Тагор долав аж стометрівку.

"Гей, Світлано... Зайва сумота!
Ми - з тобою... Підлети, хороша...".
Ланселот Гвінерву - на кота,
бо коня продав за мідний грошик.

Все дивує: вигін і вагон,
безголосся, клонова автура...
Шириться гоніння полігон,
проситься у друзі сотий турок.

2

Так і є, реалії тісні.
Клапоть окупований для сойки.
А мені - поезії-пісні,
заздрих "нє пущать!" охриплі зойки.

Катавасій тут не обійти?
Сіризна обіймами частує...
Не для левів шпари та кути.
З кипариса лет мій - аж за туї.

3

Амулет купую - від незгод.
Заблистіли очі у пантери.
Лушпайками пасквілів та од
вічний одуд бавиться в партері.

22 липня 2019

Народець глупству, врешті, здався,
Голосував, мабуть, і ти...
Сховатись хочу у оазу,
Пірнути в краплю самоти.

А там - похилені берізки,
Ріка хлюпоче в береги...
Натомість маю партій списки,
Мажоритарі округи.

Очільник наш - зелений овоч,
А свита - гвардія стара.
Сміється Ізя Рабінович,
Регочуть Ізя та Абрам.


Кричали лідерам : - Ведіть нас
Від війн за кусень хліба до...
Мені ж привиділась руїна,
Втікає молодь за кордон.

P.S.:

У штабі танці до упаду,
Зробла нас команда "ЗЕ".
Ми обирали, наче, Раду,
Але отримали Кнессет.

Полудень віку як маківка літа,
Сонце іще у зеніті,
Чудовим життя уквітчалося цвітом
І є вже плоди соковиті.

А до зими все таки далеченько,
Хоч є уже фарби осінні
І трепетно так б"ється ваше серденько,
Роки ж бо - птахи перелітні.

І досвід великий уже за плечима,
В душі ж звучить юності пісня.
Зробіть все можливе поки ще не пізно,
Щоби не пройшло щастя мимо.

2019 р.

Із Івана Буніна (1870-1953)

Під небом неживим свинцевим -
похмурість лісових пустель:
нема кінця в снігу деревам,
й далеко до людських осель.

Лише туман молочно-синій,
як лагідна чиясь печаль,
у цій простиглій широчіні
пом’якшує гнітючу даль.

(2019)

Коли тікає глузд, тоді згасає світло,
слизька гаряча ніч розчахує свій зів,
немов отруйна брость, брунькується і квітне
щуроподібних лиць ошкірений загін.
Вони візьмуть в кільце, страшні химери хатні,
і ти вже белькотиш від наступу погроз:
«Та це ми – жартома, бо ж знаєм, що невдатні,
ми бавились самі у себе невсерйоз»...

Це сором наш і гніт, землі «печальна повість»,
це наша таїна на протязі століть,
їх винесла на світ та меркла підсвідомість,
де – лоно забуття, де – сховок, бо болить.
Калачиком малим в тісній утробній позі,
аби не на виду, якось аби жилось:
не рухайте-бо нас, бо ми – такі хороші,
з городів – за екран і з себе сміємось.

Як буйно пророста те зернятко поразки,
що в теплій глибині невидиме лежить,
як виразно сюжет усотаної казки
відтворює себе і перед нас біжить!

2019

Що не написано у небі,
то є табу. От є! І – край.
Якщо кебеті не до тебе,
то і кубіту оминай.

У Феї не проси авансу,
у Геї щастя не проси.
Нема удачі, мало шансу –
зате не буде і яси.

Усьому є свої ліміти.
Зозуля кукає про це.
Не мотивує – обігріти,
оберігай своє лице.

Усе, що буде і не буде –
оказії чи пересуди –
ніхто не знає до кінця.

Іще згадає. Не забуде.
Надію не рятує чудо,
але загоює серця.

07/19

Я тебе не забув,
Хоч і мав неодмінно забути,
Вже вогонь догорів,
Дотліває дощенту зола.
Але час проминув
І послабшала дія отрути,
З океану чуттів
Позосталися бризки тепла.

За лаштунки століть
Відійшли вінценосні персони
І нема вороття
До розгульних двірцевих часів...
Тільки зрідка щемить,
Озиваючись болем фантомним,
Те хмільне почуття,
Що у просторі й часі згубив.

За сонцелітом прийде жовта осінь,
А потім землю замете зима...
Та половіє, повниться колосся,
І пахне липа, а дощу нема.

З'єдналось поле з синім небокраєм
І прапором держави скрізь цвіте.
А невеличка перепілок зграя
Згори пірнає в жито золоте.

Де на узліссі дуб високочолий
На світ зорить із-під густющих брів.
Він стільки бачив різного довкола,
Та хлібний лан отут з далеких днів.

Кругом земля, що знала воза й плуга
І босі ноги древніх орачів.
А я у цьому полі маю друга
І вірну руку на його плечі.

Боже, Словом Ти створивши світ
Словом дав життя живому.
Плідність дав від Роду в Рід,
Відновлятися самі собою.

Словом все назвав,
Родам і людям дав наймення.
Заповіт в душі засівав
Життя вічного й шлях спасіння.

Ти мову людям різну дав,
Як суть життя земного роду.
В молитвах кожний Тебе пізнав.
Чи розуміє він Твою природу?

Звуть Тебе на всі лади,
В молитві - шлях до Тебе.
Кожний хоче “рядно” Твоє тягти,
І милість вимолить для себе.

Божий лад снується по Землі,
Все для всіх у рівній долі.
Чому ж блукаєте в імлі
І ніби звірі, що на волі?

І не видно ні початку, ні кінця
Для щастя людській долі.
Єднайте, люди, свої серця
І буде вдосталь Хліба й Солі.

Хай квітне божий Заповіт,
В душі земного Роду.
Пам'ять про свій Рід,
На безсмертя всього Роду.
2019

Важлива путь чи ні – ти сам чи ні вирішуй.
Віршуй її чи так без пам’яті промчи…
Одне у всіх одне! Чим шлях наш вечорніше,
тим ще страшніша ціль, хоч падай, хоч кричи…

Тому у цім саду я тишу переймаю
і споглядаю час – метелик над’ідей…
Хай пурхають туди, куди я сам не маю…
І згадую катів як дорогих людей…

Понеділок, 4 липня 2016 р., Богдани́

Будь-де і будь-коли
Прийде на поміч
Одна із тисячі молитв -
Дівочі очі…
Погодьтесь, сила їх
Є віковічна
В серцях все точаться бої
Ой… чоловіче —
21.07.2019.