Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека…
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Свіже повітря іншого світу.
Тихо сопуть собі в ліжечках діти.
Доки, як наші, їх світлії голови
Ще не набиті в школі половою,
Ми їм розкажем (бодай дещицю)
Те, що нізащо їм не присниться,
Що принесе нам з іншої книжки
Біла голубка, червонії ніжки.

По колії ходить картате пальто,
немов по канату.
Утіште дівчинку,
яку на трамвайну зупинку
викинув тато.
Утіште дівчинку,
яка на трамвайній зупинці балансує –
і не може утримати рівновагу.
Утіште дівчинку,
яка без упереджень торгує
перед вами своїм божевільним благом.
Не карамеллю, не морозивом –
утіште дівчинку.
Якщо ви живете десь над озером –
заберіть дівчинку.
Якщо ви живете біля самого моря –
теж дайте їй притулок.
Покажіть їй пеліканів,
а якщо вони хворі,
то сходіть у Аптечний провулок,
накупуйте там ліків і мікстур,
подякуйте сестрі милосердя…
Там старий антиквар
вам продасть абажур,
під яким вона гратиме Верді.
Тільки альт і комфорт,
тільки ноти і тиша,
мов заключний акорд,
бідну дівчинку втішать.

1993 р.

Любов запізнились,
Чомусь забарилась,
Невчасно, та врешті прийшла.
Недовго погралась,
Пішла і лишились
Лиш два перебиті крила.

Для кого зосталася
Синява неба,
Замріяні череди хмар?
Не треба вже місяця
Й сонця не треба –
Повісьте червоний ліхтар.

Я́кось вийшов за поріг
велетенський носоріг,
він хотів зібрать молюсків,
щоб пекти собі пиріг.
Чи подумати він міг
про такий шалений збіг,
що пиріг пекти зібрався
з носорога восьминіг!

З восьминогом носоріг
дружбу не водили,
але кожен з них беріг
дивовижні сили!
Ой пиріг, ой пиріг,
на́чинка із м’яса –
хоче їсти носоріг,
запивати квасом.

До води мерщій прибіг
африканський носоріг,
а йому з глибин назустріч
виринає восьминіг.
Ось уже дванадцять ніг
топчуть заодно барліг –
то начи́нку кожен хоче
роздобути на пиріг.

З носорогом восьминіг
дружбу не водили,
але кожен з них беріг
дивовижні сили!
Ой пиріг, ой пиріг,
на́чинка із м’яса –
хоче їсти восьминіг,
запивати квасом.

Хтось один би переміг,
коли б раптом випав сніг –
люльку миру запалили
носоріг і восьминіг!
Та молюск і носоріг
назбирали ягід міх
і спекли разо́м смачнючий
із марулою пиріг!

З носорогом восьминіг
врешті подружили,
ще спекли один пиріг
з ківі і ожини.
Розум все ж переміг,
вже не треба м’яса,
і смакують всі пиріг,
запивають квасом!

Гадали ми, що щиро покохали
і почалося інше в нас життя,
та одного ми зрештою не знали –
минувшини не вмерли почуття…

Оті найперші, що ввійшли у звички,
заповнили собою увесь світ
і сонце перетворюють на мжичку,
безжально нищать навіть суперхіт…

Ми магії минувшини не знали,
вона нас не лишала ні на мить,
за дійсність все уяву видавали,
але природу – не перехитрить!.

За стиль і смак все можна видавати,
для творчості не може бути норми,
але убогість змісту не сховати
за будь-якими вивертами форми…

Романтики усі чоловіки,
аби собі завоювати Жінку.
І любимо, буває, на віки,
і легко забуваємо навіки.

Нікого не чіпаю ні за що
і нікого образити нізащо.
Нікому не ікається, якщо
нема кого винити, що ледащо.

І нічого боятися мені,
що ти і я усе ще не герої.
І це – нічого. У гарячі дні
і під гарячу руку удостою.

А поки-що ніколи не пиши,
що ніколи журитися даремно,
і особливо не горюй за мене.

Переживай за рани на душі,
за те, що ми буваємо чужі,
зате не обіймаємось таємно.

07/19

Із Михайла Лермонтова (1814-1841)

До зла й добра - однаково байдужі,
ви відступаєте завжди без боротьби,
при небезпеці - неухильно ви в калюжі,
а перед владою - зневажені раби.

Юрбою хмурою - історії ізгої -
промайнете, немов фантомів череда,
не залишивши ні ідеї видатної,
ні виявів початого труда.

І пам’яті про вас, коли пристигне днина,
суддя-нащадок не залишить жодних прав –
з ядучим посміхом ошуканого сина,
чий спадок – батько змарнував.

(2018)

Безперестанно нишком кличеш
Чомусь мене до себе ти,
Хоч на усміхненім обличчі
Нема печаті самоти.
І на очах нема відбитків
Жури ночей і втоми днів, –
Тож не збиратиму пожитки,
Щоби почути потім “ні”!..
Та й стало більше остороги,
В коханням змученій душі, –
Уже жалію власні ноги
Та душі добрі і чужі…
09.07.18

І знов нам логіку свою диктують кванти,
цілком заплутану лише на перший погляд,
оскільки вся телепортація космічна
є зрозумілою, мов твій ласкавий дотик.

Все дуже просто!.. Ти погодишся зі мною,
торкаючи мене слабким і ніжним світлом,
лоскочучи засмагу сонць чужих на шкірі,
для них вигадуючи шепотіння мови.

Хай десь ревуть протуберанці в нурті квантів…
Їх цілий всесвіт!.. Та нас більше, бо нас – двоє,
телепортованих з народження у серце,
що є заплутаним з самим собою тільки.

Ми в ньому розуму й любові алгоритми
й тому пульсуємо життям алгоритмічно,
речовини й полів скидаючи ошмаття
у нескінченності, до вічності дотичній.

2019

Ніч бруснична впала з неба
на землі старе пальто.
Під ногами мокрий щебінь,
я - зірниця, а ти -хто?
Всесвіт у душі, чи смута?
(Кропивою жалиш - біль).
Я для тебе м'ята-рута,
ти для мене - хліб і сіль.
Водночас не просто друзі -
крок на тросі в майбуття.
Ми по груди в небо вгрузли,
зорі  -  яблуком хрумтять.
Шлях чумацький оповиє
шарфом - зимно від нудьги.
Вбрід підемо - чорториї
поховали береги,
за гнучким гіллям рокити
щука вудить мотиля.
Де волієш, щастя, жити -
там, де ти, чи там, де я?
Чи на тихім узбережжі
зачарованих надій?
Тільки Бог шитво мережить -
долі вицвілий сувій.
В 'яжем вузлики спонтанно,
розплітаєм макраме.
Зустрічати осінь - рано,
а втрачати - серце мре!

таке сонце надворі
що хочеться дуже літати
і віддерти налипле
зі страху і болю і снів
лише крила ті крила
забула забула згадати б
таж я клеїла ними
картини надщерблених днів

ну то сяду під сонцем
і грітимусь тихо і звично
позализую рани
і думи бентежно-сумні
а із неба сорочку
легку собі радісну витчу
щоб у чому та з чим
на отій пожиттєвій війні

і тоді з-під сорочки
нові і такі аж небесні
дужі крила змахнуть
височінь! височінь! висота!
я воскресла! мій світе!
я духом і тілом воскресла!
це весна чи поезія?
вітер чи я молода?

Рятуйте, сестри! Бо ухопить грець!
Нема бажання брати в руки ручку!
Реп'ях у гузно колеться - капець!
Сміливці! Нумо, витягніть колючку!

Усоте "Ой!" обарвлює вуста
(лайливе слово винесу за дУжки).
А шпичка та - полтавська! Не проста!
Творцям поезій цілиться в м"якушки.

Навіщо їй це браття - таїна,
Хворенька, мабуть. А чи "жабка" давить?
Де віршарі невдатні - там вона,
Отруйний шип заточено в Полтаві.

Терплю "коль-коль", набрав у рот води,
Сверблять добу розчухані сіднички.
Ужалила й тебе? Ось нашатир!
Нюхни й змирись,- на те вона і шпичка.

08.07.2019р.

Столиця, ніби мачуха, чужа,
Чужі будинки, вулиці і люди.
Тому самотність ріже без ножа,
Бо тут байдужість проглядає всюди.

Я потопаю в сонмищі облич,
Я обминаю їх гріхи, тривоги.
Ніхто не відгукнеться – клич не клич,
Перебувають в стані настороги.

У безкінечнім натовпі оцім
Зустріти важко серця половину.
Бо поряд йдуть і генії, й людці,
Та як впізнати серед них єдину?

Ту, що розділить радість і біду,
І зиму перетворить вам на літо...
Самотньо я по вулиці бреду
У безнадії рідну душу стріти.

Калічить долі, аби свою будувати,
У гонорі гріха не помічає,
Ріками сліз бажає ноги омивати,
А наші болі, нам і пробачає.
Ламає особисте вільної людини,
Аби росли омріяні надбання,
Затягує у ніч своєї павутини,
У течії ховає побажання,
Воліє нехтувати істинами світу,
Робити вигляд, що не зачіпає...
Уже, гадаю, люди мають розуміти,
Їх голос йому «небо» відкриває?
2019

***авангард, сюр***

Вмикаються "веби"...
Пульсує ефіром банальних вістей...
Здіймається вереск
(знов олігархія обрала "не те")))
Плювали на те ми-
Світ "схоплено" раз і чи не назавжди.
Заюзані теми
Залишимо "гоблінам". І не ходи
Кружними стежками
З альтанками мрій заяложених рож.
Лягаймо на камінь,
Отам, де найліпше з прокрустових лож
Для творчого лету,
Де тіло і дух кон"юнктуробудяк
Поетці й поету
Поріже і кров"ю писатиме, як
На камені вічнос-
ті... Тільки одвічні Боги нині пи-
шуть тему дотичнос-
ті тіла, мов жалісний Лонгинів спис,
Життєвії рани
Який залікує, і тіло, і дух,
Бо я невблаганно
Тим бажаним списом у тебе ввійду.
Пронизана мною
Уся затріпочеш у темряві ти-
Ми тьмяновесною
Поринемо у задзеркальні світи,
І що нам до світу
З дешевими сценами юдообраз?
Кохання сюїта
Окремою темою- ТІЛЬКИ ДЛЯ НАС.


© Copyright: Серго Сокольник, 2019

Химера. Видиво поезій.
По лабіринтах відходжу.
На ні зведу когось на ні!
Скажу йому.

Така неправда в гримі, примі, римі.
Але за вірші платять більше.
Рояль. Маленька істеричка
зламала клавіші високі.

Сентенцій крах.
Прийдешня мама
зумовить
проповідь
до ПРОПА…

17 червня 1992 р., Київ

Висмикну пір’ячко з музики слів
На капелюсі припасене вушко…
Там йому місце, там його спів
Інше вже інший виніс за дужки…

Нараз диригент проріже повітря -
Вербова сім'я в землі по колінця...
Колосся - в молитві… Сонце - у відрах...
Як дідо казали: - ось вам і Трійця
07-07-2019

Галка в Гальки вкрала скалку
й понесла ховать у балку,
бо здалося хитрій галці –
скалку не знайти у балці!

Але Галька знала галку –
тож пішла вона у балку,
де завжди росли фіалки,
й відшукала власну скалку.

У них коротка лава запасних,
Для них цей матч оформлять ветерани,
Відхрестяться від швалі і від рвані,
Перелицюють битих на нових.

І сотні заяложених облич
Дорвуться заповітного корита,
Аби собі, улюбленим, служити,
Пославши нас подалі. До узбіч.

Родина – основа,
Щастя, любов,початок
Нового життя!!!
8.07.19 9.12

Жіночка-півонія
не зів'яла, ні.
Вазу між хавроній
виграла в борні.

Хилитає вітер
дві картини... тиш.
Витирати міти
заздрощів облиш!

На твоїх мольбертах -
сонячні лани.
Хист оцінить Берта,
а не таргани...

Пензлики рудасті,
плямки на руці.
Намалюй нам щастя!
...гетьте, горобці!


लक्ष्मी

Богиня Лакшмі шептала злісно:
"Не ті обрала виделку, пісню.
На бляклий килим ступила втретє.
Я ж золотила стіл... табурети...

а ти - співоча - в зелене коло.
Там личить німо, бездарно, кволо.
Тепер пацьорки висять з волана,
слів мушмулиння і штора драна...

Латай хутенько - та слухай диско..."...

Пливе слонятко... хить-хить колиска.

Дивочні снива. Клаксона звуки.
А Шрі рве лотос... пахтіють руки.



2019

Із Михайла Лермонтова (1814-1841)

Настане рік, Росії чорний рік,
коли її царів урветься вік;
з них крайній - втратить черні всю любов,
пожива черні стане - смерть і кров;

коли змордованих дітей та жон
не захистить зневажений закон;
й нова чума від куп смердючих тіл
почне бродити між порожніх сіл...

Настане той яскраво-чорний рік,
коли вогонь поллється в руслах рік;
зустрінеш Ангела - й нарешті уясниш,
навіщо він в руці тримає ніж;

й тоді твій плач, благальний стогін твій
для нього вбогий буде та смішний,
й немов страхітним попільним дощем
закриє він усе своїм плащем.

(2019)
оооооооооооооооооооооооооооооо

Догорає велика ватра
На травичці біля ставка
І пішла вже остання пара
Двох закоханих.Тільки "зітха"

"Маринонька", що навкруг неї
Звечора всі водили танок
Та співали пісні веселі.
На воді он кружляє вінок,

Сплетений із ромашок й маків,
М"яти дикої та васильків,
Він до рук нічиїх не потрапив,
В Її серденьку сум залишив.

Не журись, дівчинонько мила,
Значить заміж іще не пора,
Ти повір - будеш, будеш щаслива,
Твоя зійде кохання зоря.

2019 р.

Ця зустріч – бажана – гірка,
Не варто долю лаяти.
Хоч я давно вже не така,
Яку ще пам’ятаєш ти.
І в тебе втома на плечах,
У погляді – оскомина.

…О як несамовито пах
Той травень, що знайомив нас!
Як вірив нам, що назавжди
Ми клятвою повінчані…

Знов не благатиму: «Зажди!»
Всі відповіді – вивчені.
А ти, як вже не раз було,
Жонглюєш миттю кожною:
«На жаль, життя нас розвело.
Та лиш тебе обожнюю».

…На рану в серці час дмухне –
Знеболить миром тріщинку:
Кохаєш досі не мене –
А ту, з дитинства, дівчинку…

06.07.2019

У нього сад – суще прекрасний
і ябка, мабуть, вельми смачні…
А я тобі турчав про Пегаса
зо чирвою на голові…

2019

Благословляю цей блаженний стан -
крилату мить свободи у польоті,-
сьогодні, вже, не завтра і не потім,
звіряючи свій поклик небесам.

О, з висоти усе земне – мале,
таке смішне, дрібненьке і мізерне,
де рубікони кривд і неповернень,
втрачають сенс, як зеркало криве.

Душі тобі не приручити, ні.
У клітці не щебече, при дресурі.
Вже краще понад жерла та крізь бурі,
ніж крихти при зачиненім вікні.

Благословляю цей вселенський лет,
новий виток, початок, прочування,
що це іще далеко не остання
мандрівка у міжпросторі комет.

Частенько кажуть – п'яний , як свиня,
Спільноту ображаючи свинячу.
Насправді це чистісінька дурня –
Свиню ніхто ще п'яною не бачив.

Вашому погляду - світла б зеленого…
Тричі зеленого!!!… не завадить салют
Я б залюбки відповів вам, не велено
В затінку сонця застряг серед пут…
Ночі в неспокою, згадую лежачи
Нині і прісно… краще зустрітись до жнив
Чаєм із м’яти штовхаємось з нежитем
Вашого подиху тільки б… ожив
07-07-2019.

1

Дивлюся на літери... хвиля вагання.
Адресу віднайдено - можна б листівку...
Та хто я для нього: осонцена пані
чи дівчинка мила, жага-вибухівка?

2

Тамую пориви. Із мужем лишуся.
Валерій зустрів звичайненьку Ганнусю.

Сама ж проганяла, сміялася з вірша...
Лавсторі липнева була не найгірша.

Листи з Байконура - солдатські мережки...
А я виростала у шовк із "хебешки".

3

А може, спромігся б на розкіш, мав паби.
Піду розгорну осіянні єдваби...

Кладу пиріжечки на деко високе.
І Вишгород близько - та гострі осоки...

2019

живи життям
дісталося — живи!
дісталось (не дістало ж?) — це суттєво
веди адама за собою, єво
годуй його впивай його моли...
бо не мине й години — поли бога
розріжуть акварель твоєї мли —
пізнаєш світ та кам‘яну дорогу
пізнаєш дивну милість бога твого
це яблуко — пропущені голи —
ти аутсайдер, єво
дівка клята
ти скуштувала щось що не тобі
малесенькі пухнасті янголята,
прищеплювали потай на вербі
твій змій приніс і дав тяжку розплату
бо пізнання — недоля та недуга
ти втратила і господа і друга —
лиш глина від ребра свого вар’ята
остову шмат
хто вигадав таку?
веди! бо твій адам подоба й може
ожила лялька копіпаст на «тата»
проте з який чудних фантазій божих
ти зародилась, юна герострато? —
спокуснице! ці рольові секрети
нам сам не видасть на порозі храму
з чийого малював тебе портрету?
кого він уявляв?
коханку
маму?

живи тепер
як склалося — живи
то врешті справа тільки прижиттєва
веди адама за собою, єво
годуй його впивай його моли


21.06. 2019

На Івана, на Купала
З неба зірка в трави впала...
Трави соками налиті,
Чарівною ніччю скриті...
Ми ті трави назбираєм
Та у себе закохаєм
Всіх, кого тільки захочем,
З папороттю напророчим
Жінкам долю веселкову:
Чоловік ніколи з дому
Не рушає хай далеко,..
Гніздо кожен хай лелека
Звиє близько біля хати,..
Не сумує жодна мати
За дочкою, чи за сином,..
Вареники хай із сиром
В кожнім домі в свято й будень
На столі стоять в полудень,..
Мир у світі вічно буде,
Про війну! Забудуть люди.

08.07.2014

Усім тобі завдячую, любове,
утомою, стражданням і нудьгою,
безмежним виміром розлуки після слова,
прикрашеного злістю дорогою.

Небаченими витворами віри,
розбавленими барвами надії,
скарба́ми сліз, знеструненнями ліри
і лі́гмом сну у по́душках бездії.

Я дякую за радощі у смутку,
за поцілунки вітру на пероні,
за кинуту у мене снігу грудку
тобою влітку, як жила на троні.

За погляди, яких сумна відсутність
полегшено поманює коханням,
за втіхи ті, що міряють доступність
блаженства сфер моли́твенним ваганням.

За всю тебе, моя любове світла,
я доточусь тривогою святою,
як тим єдиним днем, коли ти стихла,
накривши смерть ряднинкою простою.

29 лютого 2004 р., Київ

У березі – сонце на чільному місці,
з пелюстками жару навколо кружала,
там стигне насіння в оранжевім листі,
то день усі зорі бджолою пожалив.

Над цвітом тим – неба священна заграва,
під ним перепілка ступає, мов пава,
і я, зачарований, ступенем вище
у світі, де сонячна квітка горить ще!

Зберу насінини, всі ночі і днини,
лузатиму їх, ідучи по стежині,
і кожного ранку саджатиму зерня,
щоб квіткою – сонце й малюнком – майстерня!

11 серпня 1994 р., Богдани́

Утрачаємо лік
Моментам…
Спішимо,
Проганяємо спогади.
Завше зайняті,
Премося
Рівночасно
В розбіжні торги.
Та якось
Підіймемо
Приголомшену
Голову з побуту,
А назустріч ―
Обійми!
Сакральні…
Боги!?

2017

Майя - богиня весни, а значить, молодості.


Інакша

Інквізитора погляд ласий...
Йду в кармінному, як зоря.
Посміхнулася Аргімпасі,
та й в обіймоньки упиря...

Захиталися чорні стіни,
відкололася фреска... дві.
"Ти заклала новітні міни...
рейвах збуджуєш в голові!
ми сп'яніли тобою, Майє,
навкулачки до трону йшли.
Розгорнула плахіття-вайї.
Ми поляжемо в тиш трави.
Ти - інакша, чужа. Ти - горда".

Згас вогонь між скелетів... дим...
Віддалилися три фіорди.

Всі дороги в даль - молодим!


Войовничо-іронічне

1

Патрон іржавий скрипів натужно:
"...отут ти зайва... тебе не нужно...
ми всі рівненькі... хоч безголосі.
нас приховайте... знайдіть у просі...

а ти - не рідна... чужа гармата!...
така спроможна звалити хату.
Промчи полями... коти колеса...".
Кихикнув з дуба грак-неотеса.
Проплямкав ослик: "Таки шкідлива...
Боявся вкрасти соломки... млива".

2

А я летіла...
стернею...
далі...
Махала пір'ям Надії... Галі.

Тепер вільготно, скінчились рейки...
Привіт, жар-птиці та соловейки!

3

Не варто Майї - словесну вату.
Давайте косям халву кошлату.
Спинюсь край річки, помию руки
від од кисільних, мушви-пилюки...

2019

Ой, не до сну у горобину ніч,
яка на землю казкою спадає,
бо папороть палає в сотні свіч
і кожен свою мавку виглядає.

Чи спиться у такі хвилини тим,
хто щиро прагне чистої любові?
Кому кохання стелиться як дим
до ніг у ці години вечорові…

А з неба миготить Чумацький шлях
у тисячі, мільйони переливів,
промінням місячним розпечена Земля,
дарує прохолоду ліс кмітливим…

Купальска ніч – це чудо із чудес!
Хіба її не кожен пам’ятає?
Цієї ночі линуть до небес
і тануть почуття за небокраєм…

Г. С...
Чи нам сміливості забракло,
Чи соромливість верх взяла,
Щоби додати щастю краплі
Хоча би крихітку тепла.
Адже про все ми говорили,
Вуста звільняючи від слів, –
Лише обходили уміло
Палітру пізніх почуттів.
Отож охоплений журбою,
Як порожнеча кришталю, –
Стою ізнов перед тобою
І шепочу: Люблю… Люблю…
04.07.19

Я обійняв ці плечі й зазирнув
за спину до знайомого покою:
і в ньому висунутий стільчик був
осяяною схований стіною,
сіяла лампа яскравіше, ніж
поверхні меблів личило б затертій,
один коричневий диван, скоріш,
едемствував у яро-жовтій дерті,
стіл порожнів, вилискував паркет,
чорніла пічка, в рамі порохнявій
осів пейзаж, - лише один буфет
постав живим тоді моїй уяві.
І ще мотиль кімнатою кружив -
і з нерухомості мій погляд здвинув.
О, привид тут, якщо коли і жив,
то він покинув дім оцей. Покинув.

…Сподівається, це вже востаннє.
Мов осінній листок, тремтить.
Туга в серці, в очах – благання.
Тільки знає – до страти мить.
Все пізнала: і велич, і скверну,
І старе каяття, і нове…

Ти пробач їй, що досі не вмерла.
Не вбивай цю любов!
Хай живе…

06.07.2019

На узбіччі
В’юнкого ранку
Перестріну
Букет і роси.
Ще не знатиму
До останку:
Буду з поглядом,
А чи босо?

Де ялини
У дні вакацій
Набирають
Смолу в креманки,
Я сьогодні ―
Гурток емоцій:
Так бурштинно
Землі, а парко.

На узбіччі —
Розлив полинний,
Запитанням
Квіток пучечки:
Чом гойдає
Смішок сльозину,
Наче промінь
Росин вершечки?

2018

Віночок
Ой уночі на Івана Купала,
Дівчина з квітів віночок сплітала.
Шепотіла, тихо благала,
Як віночок на воду пускала:
«Ти вір у мене і в почуття до тебе,
Ти моє сонце, ти моє небо.
Твоя любов розфарбувала душу,
В барвисті теплі кольори.
Душа співати тепер може,
Лише «люблю» ти знов скажи.
Тепер я маю незримі крила,
І я літати не боюсь.
Ти підтримка моя, і сила,
З тобою завжди я сміюсь.
Ти розкажи, віночок милий,
Все те, чого не можу я сказать.
Що як його зустріла, я щаслива,
І я боюсь його втрачать».
Ти бережи, вода, віночок,
Нехай не тоне він, пливе.
Любов усім нам так потрібна,
І цей віночок, хтось так жде!

06.07.2019 Ксенія Згура

І
Пишу тобі, а читачу шифрую
усе, що є, було і не було.
А що чекає, то гадати всує,
якщо нема надії на крило.

ІІ
Не легко стаєру, напевне,
даються кроси до небес.
Якщо надієшся на мене,
чекаю у сузір’ї Пес.

Міняй матерію на масу
і обганяй інертний час,
та не рішай усе за нас...

У мене теж немає часу,
коли очікую Пегаса,
аби летіти на Парнас.

ІІІНі, це не те, що Фанські гори –
крутий і недосяжний пік
і у мою не кращу пору
твоя стезя у інший бік.

А я на іншу почекаю
тай залишаюся на плаї,
якому є один кінець –
раптовий фініш. Не до раю
і не до неї поспішаю,
та в’яне, в’яне мій вінець.

07/19

Я вас запрошую сьогодні до кіна –
на щось новіше від Бранда і Міміна,
від Тарантина, від Делона і Рена,
від Буратина й Салтикова-Щедрина.

На нас чекає найпрем’єрніша прем’єра –
там дони Педра, сеньйорити й кабальєра.
Всі як один – із Ріа-де-Жанейра,
всі мача при мачетах і сомбрерах!

А може, хочете піти до казина?
Либонь, це краще від лота і доміна.
Рулетки там з круп’ями, мов мана,
ще й сто столів зеленого сукна.

Тому там легко захопитись бінґом,
коли фортуна вабить видивом-фламінґом,
хоч може обернутись диким динґом,
тому що є двоїстим листям-гінкгом.

А чом би, врешті, не зайти до турб’юра?
Гайнем у Францію на всі свої євра –
на батьківщину Бомарша, Русса й Дидра,
на батьківщину олів’я, біда й бістра!

Туди, де бігають новенькі пежа й рена
по авенях, де зовсім поруч – Сена,
де металева вежа здоровенна
і ще багато ріжного треб’єна…

Коли ж здається вам це все не комільфом –
сидіть на острові своїм, Сафо Сафом,
весь день крутіться у манті перед трюмом
і поїдайте авокада з ГМОм!

Ходіть по цирках, по занюханих шапітах,
якщо така ви розманіжена кобіта,
живіть рабою свого власного лібіда –
в етері еґа, в тиміямі міта!

2018

О, дні мої без майбуття!
Вчуваю зраду в кожнім слові.
І помарнілої любові
Бліду зірницю ти простяг.

Так непомітно відлітав,
Ледь впізнавав мене під вечір.
Та струменіла сутінь… Плечі
У вільгій млості цілував.

Тобі немилою була.
Ти настобрид. Жили в тортурах.
І, як розбійниця, похмура
Любов страждала, повна зла.

Вже наче брат… Мовчанки гніт.
Та лиш зустрінемося взором,
Заприсягнуся небом зорним –
В огні розплавиться граніт.

2015

Анна Ахматова

О, жизнь без завтрашнего дня!
Ловлю измену в каждом слове,
И убывающей любови
Звезда восходит для меня.

Так незаметно отлетать,
Почти не узнавать при встрече,
Но снова ночь. И снова плечи
В истоме влажной целовать.

Тебе я милой не была,
Ты мне постыл. А пытка длилась,
И как преступница томилась
Любовь, исполненная зла.

То словно брат. Молчишь, сердит.
Но если встретимся глазами -
Тебе клянусь я небесами,
В огне расплавится гранит.

Попере́ду ветхий ліс,
там вікує качконіс,
але деякі особи
кличуть звіра качкодзьобом.
В нього лапи, як лопати –
будувати є чим хату,
а зберігся звір і досі,
бо рецептори на носі.
Ним полює на рачків,
на личинок, черв’ячків.
Голова, немов качача,
ськає у воді удачу,
хвіст нагадує весло.
Качкодзьобу повезло –
небагато древніх видів
до часів цих дожило.
Яйця самочка кладе,
притискає до грудей
і бобрів з качиним носом
у майбутнє рід веде!

То ненависті метала
кинджали.

То горнулася: «Помріймо
в обіймах…»

З почуттів яси-огрому –
у втому.

Стало холодно у слові –
любові.

Заблукала не в тумані –
в омані.

Кілька сутінків до краю –
час маю…

06.07.2019

Серпневий ранок, вкутаний у спеку,
Ще на траві не висохла роса.
Над гніздами, як воїни, лелеки,
І різнотрав’я лугова краса.

Над Сеймом пар здіймається туманом,
Десь риба розбиває гладь води.
До сходу я прокинулася, рано,
Щоби прийти з минулого сюди.

Між лозами застиг на водах човен,
Крізь воду бачу, як пливуть мальки…
Світ батьківщини спогадами повен,
Де все в нас починалося з ріки.

Все – мана чи омана. Усе – манівці.
Бродиш ними без ради і толку.
Літо миє останні черешні в ріці,
Стелить сіно – духмяно, та колько.

Приколисує літо: утишся, засни,
Ніч надходить – купальська, предивна;
Сіє зваби і чари… Не бійся – вони
Все загублене вкутають димом.

Не біжи за вінком, що в лататті застряг
Та вже так і проріс там вербою;
Бачиш: квітка вогненна ряхтить в чагарях,
Обворожує, зве за собою.

І у тих хащаках, що лукавим плющем
Одиноких оплутують-ловлять,
Ти обернешся тихо (ще тихше… іще…)
На чіпкий насторожений погляд.

1

Вкотре пташині гнізда їстиму після чаю.
Бганок не бачу зранку, молодо-яро... кайф!
Пугач брунатні капці десь утопив з одчаю,
впала із кігтів жаба, назвисько - голіаф.

Запахи дуріана (леле...) розносить вітер.
Гроші не пахнуть, звісно. Та відійду на крок.
Палять, немов мужиччя, юнки, баби, кобіти,
місять галушку з медом... мелють низки зірок.

Знаю, до них не варто... Інші каструлі, форми.
Випустила піранью, хай попливе за Псел.
Стукає в шибу сойка. Просить сухого корму:
"Ти ж причащала вчора..." злий прозовий осел.

2

Вірша, кашне, панчоху виплету спозаранку.
Гінкго білоби краплі, щоб не забути - хто...
Клею вишневим глеєм свіжорозбиту склянку.
Знаю, із неї пив би екстравагант Кокто.

2019