Дотики серця,
повне відерце
ягід солодких суниць.
Музика чуйна,
спогад відлунням
в сірих очах голубиць.
Сонце для світу,
море - для вітру,
а для коханого  - я.
Голубе світлий
щастям привітним
сяє усмішка твоя!
Не оминути,
тільки б почути -
срібні дзвіночки душі.
Радість невпинна,
неба світлина
сіє за лісом дощі.
Казка духмяна,
м'ятна поляна,
запах кохання п'янить.
Хай не розтане
в літечку травнем
ця аметистова мить.

2019р

Кривавий сніг обарвлює пастелі,
Пропахла димом--порохом трава.
Зі злом зійшовся ангел на дуелі,
Хоча ні разу ще не вигравав.

Гармати день і ніч плюються гнівом,
Командую: - По кацапурам - плі!
Невдаха цей - то я, крилате диво,
Останній, хто лишився на землі.

З мого безсмертя залишився присок,
Судилося сконать на цій війні.
Кричало небо: - Дурню, зупинися!
Ми віддали Вкраїну сатані!

Стоїть Кирпата поруч, зовсім близько,
Життя моє оцінює в мідяк.
Людей кладе в заплакані колиски,
А в ангела могила - забуття.

Нехай і так, але не маю ляку,
Тече руда під серцем із діри
Чекай, вдягну хутенько вишиванку,
Перехрещуся...ось тепер - бери.

20.06.2019 р.

Eco morgana

Десь там - у минулому - річка, березовий ліс,
Занесло піском чорториї під мостом Патона.
У кіптяві овид, від бруду вмира парадиз,
Доми-кам'яниці, як тюрми зі скла та бетону.

Останню хвилину живем на планеті у борг,
А далі - пацюча нора чи у склепі хатина.
Дніпром - не тумани, а сірий, задушливий смог:
Це - дух твій, оголена суть, нерозумна людино.

Не буде спасіння, Едему розчахнених брам,
Щасливе майбутнє поцуплено в людства із карми.
У променях сонця згорятимуть гори добра,
Хламіття, навергане ситими багатіями.

Русалі втекли в потойбіччя із чорних озер,
Учора останню за руку провів кавалькаду.
Смітник підгрібає бульдозер під вікна осель,
Ламає іржавими траками залишки саду.
Ї
І гримнула тиша,- немає пташок у гаю,
Масна пилюга засипає поета погруддя.
А Всесвіт долоню тримає гарячу мою,
Плеядами стелить дорогу у чисте безлюддя...

19.06.2019 р.

Марнота

Кажу сусіду правдоньку у вічі,,
Летять, мов камінці, слова гіркі:
- Без жінки - ти нікчема, чоловіче,
Живеш для себе, треба - навпаки.

Поглянь - цей світ у пречудових квітах,
Його любити людям Бог велів.
Жона ж твоя - смердюча оковита,
У хаті, наче спали москалі.

Чи відаєш яку біду накоїв?
Процвиндрив час відпущений дарма.
І дух змертвів, осипався шальгою -
Майбутнього у мертв'яка нема.

Ти чув хоч раз розстроєну віолу,
Як розпач рве мелодію м'яку?
Твоя кохана поламала долю,
Від горя віддалася чужаку.

В раю весна, пливе на луках повінь,
Пускають юнки водами вінки.
Едем цвіте, чекаючи любові,
Дбайливої садівника руки.

19.06.2019 р.

Вона виносить сміття уночі
Вдягнувши високі підбори
У брамі темно. Запах сечі,
Коти та нічні потвори.
Опівнапершу. Стихає життя
У кожній вітальні й кухні
Вона іде викидати сміття
У довгій вечірній сукні
Промінь єдиного ліхтаря
І на стіні графіті
Венера, яскрава псевдозоря,
Влаштовується в зеніті,
Мружиться, фокусуючи зір
І дивиться, як вона
Іде бруківкою через двір
Крокуючи «від стегна»
Навколо нікого нема, але
Хода у неї легка
Вона виконує дефіле
Подвір'ям до смітника.
А потім так само іде назад
Однаково, кожну ніч
Уже впродовж декількох декад
А може, хтозна, сторіч.
Лунають в один і той самий час
Кроки її ходи
І доки вона крокує, для нас
Все йтиме як мусить іти:
У полі буде рости трава
І будуть хмари і дощ,
Мед, що у вулику визріва,
Птахи і комахи тощо,
І будуть райдуги і роса,
І будуть каштан і бузок,
Велика Ведмедиця в небесах
Штовхатиме свій візок
З Малою Ведмедицею. А сніг
Вкриє її сліди
З початком грудня, а навесні
Розтане, як і завжди.

Він прийшов серед ночі
дощем, наче шепотом,
легкий подих зітхання майнув попід віями.
І від нього, такого незнаного, теплого,
незборимим жаданням кохання повіяло.

Потягнулась до нього
крізь сон кожна гілочка.
Юна яблунька цвіту ще зроду не відала...
Звідки він -- цей лякаючий шал, ці вогні в очах?
Ця бентежлива пристрасть, ця млість несподівана...

Ледь торкався кори
бігунками-струмочками,
не минав ні горбочка цнотливої стрункості.
Не спиняючи втіх, не затихнувши хоч на мить,
у одному акорді злились, наче струноспів.

То пручалась,
то прагнула знову лавину ласк,
поки сон переміг у змаганні з повіками.
... Перший промінь відчувши, юначка прокинулась
і засяяла вперше рожевими квітами!

Складають рученята оригамі,
Об'єм уже міняє площину,
І виникає пам'яті татамі,
Я у бою долаю таїну.
Це невідоме або призабуте,
Аморфні лінії у русі днів,
Які душа не має оминути,
Навіть якщо би дуже захотів.
І знаю, що іде у результаті,
Згадали руки, як я це робив,
Останні рухи і дитя завзяте
Пускає човника, аби поплив.
Баюра океани заміняє,
А цеглою формує острівці,
Малюк легенько рухом помагає
Не збитися човну у манівці.
У Посейдона силу позичає,
Аби човен виконував маршрут,
І судно на ходу гілля минає,
Яке чаїлось, як великий спрут.
Пірати, бурі, обрії далекі -
Уявою замінює буття.
Фантазія буяє у малечі,
Ілюзія у магії життя.
Води дещúця має морем стати,
А час поверне течії свої,
Омріяне поможе будувати,
Людині існувати на Землі.
Роблю і я кораблик-оригамі
І нехтую умовності та вік,
Аби не жити далі у тумані,
Фантазією лину у політ.
2019

Мабуть хмари, то сліди дивної істоти...
Захотілось їй іти радо, без турботи.
І довгесенько вона небом мандрувала,
А хмариноньки-сліди сонце затуляли.
Притомилася, ой як!, хоче відпочинку,
І спустилась до землі - моститься в затінку...

Сонце сяє, бо йому вітерець шепоче:
Той, хто в небесах гуляв спати дуже хоче.
А ти ясно приголуб квіти і травини,
Ластовинно поцілуй личико дитини.
Той, хто небом ходить вправно, хмарослід лишає
Довго спить, тож я хмариння геть пороздуваю!

Він мене рятував від пустелі,  наруги,
і жури безнадії, набридливих злив.
Простягав дружню руку над прірвою туги
і сльозу відчайдушну цілунками змив.

Дарував  зорепад, зачаровані вірші,
осипав первоцвітом зворушливих слів,
серенади співав соловейком, у тиші
очеретовій вітром вночі шепотів.

Ніс мій хрест, коли сили втрачала, свідомість,
осіняв шлях чумацький і нищив пітьму,
піднімав до небес спраглу душу. Натомість
чим віддячу йому? Чи віддячу йому?

2019р

Що не царі, то у твоїй короні.
За очі карі і за голубі
лукава доля вибілила скроні.
І як не потонути у журбі?

Он повновидий сяє з оболоні
як вишитий цілунок на габі.
І лоскотно, і солодко тобі,
коли торкаю лінії долоні.

І сьоме небо бачимо здаля,
і зоряні смакуємо суниці,
і очі в очі заясніли лиця...

Гадаємо, що буде опісля,
якщо тримаєш у руці синицю,
чекаючи у небі журавля.

06/19

А на лугу кінь гнідий
Пасся собі усю ніч
До самого ранку.
У село тоді помчав
Та біля воріт він став
І б"є копитами.

Господаря виклика,
Щоби вийшов до Гнідка
Та забрав до стайні.
А ще краще осідлать,
В чисте поле поскакать
Все далі і далі.

Де зелен-трава густа,
Не торкалась ще коса,
Хоч буяло літо.
Вже господар у сідлі,
Мчить галопом кінь гнідий
Навперейми з вітром.

2019 р.

Від сумних думок солоні нюні
Ллються у долоні шкарубкі.
От чому жінки - усі розумні,
А мужі - тупезні глупаки?

Все що зароблю - несу до кралі,
Сам ходжу в полатаних штанах.
Благовірна днину тралі-валі,
Уночі від "щастя" - "Ох!" та "Ах!".

А мені хоча би дрібку ласки!
Утекти б на день в команду "ЗЕ"...
Копченої багнеться ковбаски,
Ні, не можна,- жінка загризе.

Їй потрібно шпаклювати личко
І на фітнес бігати щодня.
Економлю, п'ю одну одну водичку,
За розтрату набіжить пеня.

Називаю любу ніжно "Киця",
А вона мені: - Іди, працюй.
Жінка - як вгодована лошиця,
Я ж - кістлявий, висохлий пацюк.

З рурки пахне натуральна кава,
Глас жони знервовано: - Ти де?!
Вже біжу! Інакше буде вава,
Й так за планом щиглі кожен день.

17.06.2019 р.

Р-р-р-р-рятуйте-е-е-е!

Я - одинак. Ніхто не тішить душу,
Нема жони - і в цьому вся біда.
Якби ж була - трясла б мене як грушу,
Щоденно сокотіла "куд-кудах!".

Сусіда пані кличе до обідні,
В правиці замашний дубовий кий.
А я лежу, неначе в домовині -
Ні вереску, ні гвалту - супокій.

Дівки за тином хлопаків маніжать -
І я б гріха солодкого вкусив...
Напарниця ж моя - холодна тиша,
Як реп'яшок вчепилась у труси.

Мені із кожним роком тяжче й тяжче,
Забув коли уже терзала хіть.
А в кого жінка - той ще не пропащий,
Є з ким про житіє погомоніть.

А за вікном трояндові бутони
Пахтять і мужа зводять із ума.
Агов, персисті звабливі мадонни!
Візьміть мене! Без вас життя нема!

18.06.2019р.

•
А потяги летять у невідомість
до різних станцій круговерті долі
і безупинно ти пересідаєш,
а там і на ходу - з одного в інший,
з одної долі в другу, знову й знову.
аж раптом, як в дитинство, відлітаєш
на павутинці сонної вітрилі

••
Краплини суму з перламутру часу –
ефірно, мірно, вірно, так собі
неспішно линучи від парастасу
в потойбіч пристрастям і суєті,
кришталиками тверднуть: «я прожив!» -
і по нових зіницях ллються сльози
в Обійми Сяйні і такі Знайомі

•••
Не явлені іще й забуті форми,
химерні тіні, обриси, льоди,
туманні поклики зірок, тунелі -
іскринками призначень кольорових
вишукує бентежний промінець
куди пристати, знову, не забувши,
не розгубивши світла у собі.

Ось моя доля, дві радості – гордості,
Закутана ковдрою, лине у сні.
Ніч романтично співає акордами,
Зірками нотує у небі пісні.

У їхньому сяйві лунає новела,
Описує нею далекі світи,
І хвиля ефіру несе каравелу,
Єднаючи нині минулі віки.

У кого є щастя? А я маю двічі!
Милуюся ними, жадаю життя.
І можу надії казати у вічі,
Що магію маю у колі буття.
2019

А десь громи стинають спеку дня.
Їх чути за надривами гучними.
Здіймаюся у прислуханні я.
Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
аж лячно.
В небі крешуть блискавки,
неначе змії.
Можуть укусити.

Твоєї доторкнутися руки
і, хай там що,
у піднебессі жити…
Чи в наднебессі?
Зараз, бо коли?
В рожевих мріях ніжитися зранку.
Ми – білі перевтомлені воли
чи небом переповнені орли?
П’ємо сонця, ще молоді, у дзбанках.

А десь громи стинають спеку днів
і так зухвало крешуть блискавиці.
А ми… А нам сам Бог в серця наспів.
Для почувань.
У легкокриллі.
Птиці.

…уповноважений Христа?
Ось відновлюсь і запитаю
Невпинний ріст мого хвоста -
Чи впустять з ним мене до Раю?
Чи впустять з прикусом божка?..
Не від народження - присадка!!!
Вона, по правді, не важка
Всього лиш навсього як крапка…
А ще із гонором в очах -
Своєї правди настоятель
Від помилок потроху чах
Спасала глина, батьків шпатель
А ще мозолі… кілька скринь
Вагон всіляких безліч шрамів
А щодо Раю, номер скинь -
Передзвоню як випруть з Храму…
17.06.2019.

У країні, де правлять пейса -
Звично сваряться хохлаки.
Цуплять гріш тямковиті бевзі
У глупеньких розумаків.

Гостра шпичка сідницю муля,
Потішаються Цур і Пек:
Вийшла з томосу пишна дуля -
Обманув українця грек.

Від політиків в роті кисло
(не лякає їх Божий суд),
У реформах не бачу смислу -
Утікає із раю люд.

Від любові забило подих,
Краля ж вибрала монастир.
Народити дитину - подвиг,
Шепче втомлено: - Відпусти...

А от воїни в нас хоробрі,
Длані грубшають від "АК".
Вухо чує: " Все буде добре!"
...хочу в "Голос" Вакарчука.

17.06.2019 р.

Коли знайомець лізе у багно,
порушує табличні заборони,
промовчу - хай забрьохається гном.
Топтатиму пісок, врунисті гони...

Хай сом відчистить п'явок, слимаків,
приймає душ Шарко, змиває сажу...
Перестороги Майї заслабкі.
Для містечкових надто мало важу.

2019

Салют, моя зоре! Я – у дорозі,
а ти сіяй, не забувай, пиши.
І я тобі, і ти мені у змозі
побути половинкою душі.

Одному і одній у цьому світі
одна відрада – ладо і листи.
Роби як я, пиши мені привіти
і будьмо разом 👫 як волієш ти.

Одредагуй мої думки у вірші
і прозою поета забавляй 😊.
Дверей у свій фіґвам не зачиняй.
Пиши частіше, обіймай міцніше...
Ніхто як ти не розуміє більше,
яка стежина поведе у рай.

06/19

Клечана Неділенька
В зеленім віночку
Та й під руку з літечком
Йдуть хитким місточком.

На березі річечки
Назбирали м"яти,
Разом з татар-зіллячком
Будуть дарувати

У оселю кожную,
Долівку встеляти
На Трійцю Господнюю,
Щоб запахло святом.

2019 р.

Знову цвітуть ярих весен рожеві каштани,
сонце в зеніті запалює все навкруги.
Поруч із милим солодкою ватою тану,
айсберг у морі небесному губить сніги!

На отоманці розлуки - червона помада,
чайна троянда розсипалась. А чи збереш?
В лоні душі загорілася ватра   свічада -
не загасити багаття сердечних пожеж.

Будемо зустрічі наші в отавах шукати,
де загубили вночі оксамитовий  рай.
Тільки, натхненний, любові яскраві цукати
на роздоріжжі бажання ти більш не лишай.

2019р

Суне равлик вздовж доріжки,
як антени його ріжки,
на спині несе хатинку –
в ній м’яку ховає спинку.
Хтось нагнав малому страху,
обігнав він черепаху
і тепер його малятам
буде важко доганяти.
Та коли настигне пташка –
він мерщій у черепашку
і замкнеться на гачок,
знаний хатник-слимачок!

Мани мене, мани
Кудись у дивокраї,
Неначе до мани,
До тебе я звикаю.

Допоки не мине
Манлива насолода,
Не стримають мене
Ніякі перешкоди.

Манитимеш мене
В магічному тумані,
Аж поки шмагоне
Одвічна тема «money».

Грішу... улітку про кохання не пишу,
ношу його в торбинці, у кишені,
у жмені стискаю жадібно! Лишень
мішень для рук чужих - моя любов,
немов те райське яблуко із саду,
чи винограду перше гроно п'янке,
таке крихке, немов кришталь.
Мораль? Чия мораль мене судити буде?
Люди? Моралі вищої немає за любов,
оков її не зняти до суду смертного,
відвертого тоді лиш діжде слова
й розмови - той, хто над нами тримає ніж.
Хоч ріж, душа, немов пташа, боїться втрати!
Кохати! До смерті, до кінця останніх днів!
Вдів і вдівців щоб статусу не знати,
страта на ешафоті легша, ніж життя
без забуття, у тиші темної кімнати.
За грати сховаю я кохання, й не пишу,
грішу... у літню ніч про тайну промовчу,
лечу до місяця, зірок дороговкази
до екстазу нам вкажуть путь,
мабуть... колись... той, що тримає ніж,
пізніш захоче плати, і нехай,
кохай! Хіба ж йому не знати,
віддати всі багатства за любов
і знов, і знов, людина буде рада,
баладу про любов трагічну менестрель
до осель знов понесе, й співати буде
про чудо вічного кохання... я ж... мовчу,
свічу любові глибоко сховаю,
знаю... грішу... улітку про кохання не пишу.

17.06.2019

За мотивами телевізійних новин

Новини невтішні наразі з Волині:
Наляканий кіт розгубивсь, як дитина.
Зненацька, чомусь він заліз на смереку:
В халепу жахливу потрапив, ще й в спеку.
Смерека – це дерево надто високе,
Так, поверхів дев’ять, прикинувши оком.
Вже декілька днів, притулившись до гілки,
Жалкує та згадує рідну домівку:
Водичка там, їжа смачна у тарілці,
Турбота від рідних та безліч гостинців.
Очікує мріями: де ж порятунок?!!!
Бо час не стоїть , вже на дні йде рахунок!
Зібрались спецслужби, прийшли альпіністи.
Поради даються всілякі й корисні.
Охочих зібралося дуже багато:
Водою кота почали поливати.
Втікач з переляку сягнув на верхівку:
А звідти побачив маленьку хмаринку.
Звернувся до неї, їй ближче до Бога,
Надасть у спасінні йому допомогу.
Почувши, напевне, ці слізні прохання,
Підмога з’явилась в хвилини останні:
Розв’язка була цілковито щаслива:
Чуттєві емоції, надто бурхливі.
Включається швидко до справ Антоніна,
Та й зрушує з місця ось цю плутанину.
Залучені вишки із парубком гарним,
Провів операцію він бездоганно:
Сміливо, рішуче та вміло, блискуче!
Кота врятували, вже совість не мучить!
Та тільки не кіт-альпініст, як здавалось,
Це з кішкою лихо хвилююче сталось.
Радіємо разом, лікуючи кицю,
Піклуються люди, бо це не дрібниці.
Поважна подія, розчулила душу.
Для всіх небайдужих, сказати це мушу.
Нагода з’явилася – чуйними бути.
Історію й досі не можу забути.
Ось так пізнаються і друзі, напевне.
Подібне щось трапитись може щоденно.

16.06.2019
Свидетельство о публикации №119061704095

Я назвала бевзя козлом,
вельми соромно: треба ж цапом.
Між пошани салютів, злом
протискаю-таки пікапа.

Помаранчево-жовтий бант
прикрашає коробку з чаєм.
Відмічатиму сотню дат.
Хай не в мене куля влучає.

Ні грильяжних див... ні піску...
Нахапаю ще цвіту липи.
Гуси - надзирці: скуб та скуб...
"Стань, із нами калюжку випий..."...

2019

Друга в мене є матуся,
а ім'я її – бабуся.
Бабця віршика розкаже,
каченят малих покаже.
Пиріжками почастує,
запіканку приготує.
Зв'яже теплі рукавички
і мені, і для сестрички.
З нами грає у квача,
не цурається м'яча –
цілий день вона у русі.
Я люблю свою бабусю!

Лиш прокинусь вранці-рано,
я спішу мерщій до крану,
щоб почати з куражу –
умиватися біжу!

Добре зубки я почищу,
вмию вічки, мию щічки,
сполосну ще добре ротик –
не болітиме животик!

Для фізичної культури
варті водні процедури –
тож пірну на мить під душ,
аж лунає в вухах туш!

У рушник я загорнуся,
потім шпарко розітруся
Кожен ранок цей обряд –
сили й жвавості заряд!

Весна! Гуде кульбабчине весілля!
Зима - навтьоки, з вирію - бузьки.
У вогнептаха - пік жаги! Розкрилля!
Гніздечко в'ю у витоках ріки.

Упав з розгону в Ладині лабети,
Знімаю розум, постоли, жабо...
Це - час, коли рождаються аеди,
Цвіте дурман і мріється любов.

Стрясає Всесвіт музика органна,
Сьогодні в душ утомлених Різдво.
Напоєний амітою кохання
І сам стаю всесильним божеством.

Зовуть у рай святенниці на мітлах,
У захваті дивлюся на апсар.
Танцює дух ув океані світла!
Летіть і ви за нами в небеса.

16.06.2019 р.

Наближається вечір… Помалу
Гусне сутінь на сірій воді, –
У притишених вербах пропали
Їхні тіні, хитливі й руді.
Починається вечір… Смеркає
І туманиться в мороці зір,
Хоч і небо, глибоке й безкрає,
Скрізь ясніє вогнями сузір.
Віддаляється вечір… Нечутно
Ніч верстає ним пройдений шлях, –
Плин життя, наче вир каламутний,
Наче сліду недавнього прах…
16. 06.19

Дивлюсь на світ холодними очима…
Слова принишкли, з голоду мовчать…
Заплутана подій першопричина
В уяві Ти… і смажене курча...

Дивлюсь. Мовчу і Травнем щастя зичу
Цікаво би дізнатись власний чин?..
Роки… роки… набрякли як гнилички
Вітрами пе… підсказую - як тин…

Дивлюсь і заздрю сам собі по вірі
Хіба що не встрічався осьминог…
І хочеться сказати: люди - звірі
Як би ж не зупинив той поштовх… Бог

Ласкавий день… і сонце апельсине
Хтось свердлить… б’є… і гупає… димить
Я повернусь народжувати сина
Ще рік… чи два… а може й через мить
15.06.2019.

Житейський океан заглиблений у спомин
Висотує слова, вихлюпує жалі...
Житейський балаган, пустопорожній гомін
Піднятись не дає над плінтусом землі.

Безжалісні слова такі безповоротні,
Що годі віднайти початок і кінець.
І спробуй, осягни, у контурі безодні
Багатозначність фраз і ритміку сердець.

1

Чудна весна-любов: мана маною.
Співали горобці над бузиною.
Прожекти - пароплавами гучними...
Крилом сяйним черкало нездійсниме...

2

Імлисте молоко. Рожеві хмари.
Внизу - полин альпійський, пал Сахари.
І був щербет... і мушмула кислюща...
Сховався шлях за дикорослий кущик.

3

А оь і літо...
Молочай, ставочки.
Висить часник ліловий на гвіздочках.
Наповнені верейки, вірші, верші.
...безсмертником на дні цебра - найперше.

2016

Зайнялася пожежна блакить,
З рідним краєм забулось прощання.
Перший раз в моїй пісні дзвенить
Не скандалу надрив, а кохання.

Був я ніби занедбаний сад,
Ласий був до жінок і пиятик.
Та гульба мені більше не в смак,
І не хочу хмелів аніяких.

Все б дивився у очі твої,
В злото-каре у них темноводдя,
Щоб в минулі любові і дні
Не зронити тебе із «сьогодні».

Легкість поступу, ніжний стан.
Горде серце твоє чи пробудить
Те, як ніжним стає хуліган
І смиренно, слухняно любить?

Я б забув про шинки навік,
Віршування б одрікся зовсім,
Задля доторку рук тонких
І волосся твого, мов осінь.

Я б пішов за тобою услід --
Хоч у землі чужі -- без вагання.
Перший раз в моїй пісні дзвенить
Не скандалу надрив, а кохання.

2019

На лікарняне йде мій сум
Сльоза зібралась теж на виїзд
Вже від ума у горі ум
І самота ось-ось і виїсть…

Куди - куди?… подамся в ліс
За відстань зла і златаславих
Щоб навіть очі, навіть ніс
Не чув, не бачили дво-главих

Візьму одне із фоток- фот
Де ти така двадцятилітня...
І сонця краєць-бутерброд
І милуватимусь повітрям…
06.06.2019.

Ходить сонечко в зеніті,
в розпалі гаряче літо.
Жаркувато, та нехай
достигає урожай.
Вийшли в поле мама з татом
у жнива пшеницю жати.
Колос в’яжуть у снопи –
склали вже аж три копи!
Із дозрілої пшениці
будуть гарні паляниці,
засмагатимуть в печі
круглобокі калачі.
Люблять всі: дорослі, діти
пору дивну – тепле літо!

Кує зозуля і віщує літо
гарячі ночі, а не самоту,
якою не умію обігріти
не іншу, не чужу, а саме ту.

Кінчаються сонети і привіти,
осипалися липи у саду.
І думаю, що у юдолі світу
до осені такої не найду.

Хіба що уві сні, у хороводі
ідуть знайомі пасії – і горді,
і ті, що не жаліли полину...

Усіх імен уже й не пригадати
і майже кожну можна обіймати,
але у кожній впізнаю одну.

06/19

На болоті, де загата,
розходи́лись жабенята:
«Ква-ква-ква, ква-ква-ква» –
кру́гом ходить голова.
Пахне лепеха і м’ята,
не змовкають жабенята:
«Кум» та «кум», «кум» та «кум» –
жабокричів справжній бум!
Чути навіть біля хати,
як співають жабенята,
і сказав нарешті тато, –
Спати вже пора лягати!

Яка різниця – Медведчук, Мураєв,
Чи Рабінович, Вілкул, хтось іще?
Я в них потворність путінську вбачаю,
Мені огидно, це мене пече.

Їм край наш – територія обману,
Імперської політики Кремля,
Та певен я – пощезнуть геть погані,
Задовго носить їх свята земля.

Перешкоди гудуть в мікрофонах, як бджоли на пасіці…
Куриться Шлях Чумацький – по ньому біжать позивні…
Ми з тобою зустрілися на попелястому Місяці,
подолавши палюче тяжіння важкої Землі.

Хай ця зустріч вагою і жаром на гуки порепана
й ледь потріскують, стигнучи, наших сердець камінці,
значить, щось ще не згасло на чорному згарищі неба,
в порожнечу обрушивши бляклих сузір’їв мости.

Повний місяць, чаклунський, пілота єднає і відьму,
щоби прошепотів їм полів електронних орач:
«Білу магію не опануєте, любі, без чорної…»
І погодиться хтось: «Шлях до ранку лягає крізь ніч…»

2019

По той бік ріки-розлуки
ти, шовковий, чий?
Б'ється чайкою розпука
в берег кам'яний.

Об кайдани тоскні душі
точать ланцюги,
вітер небу сльози сушить,
нам не до снаги.

Млосно, сумно, аскетично
рахувати дні
і пливти періодично
в  зорянім човні.

Кольорові сни творити,
світ навколо нас,
сіяти любов крізь сито
у мережі фраз.

Марити і сподіватись,
чуйність берегти,
скинути з рамен за грати
тугу самоти.

Мріяти на узбережжі
збудувати дім,
зводить повітрЯні вежі,
на піску хрумкім.

Розірвати пута давні,
линути крізь град.
І на згарищі страждання
посадити сад.

2019р

Біля нашої ріки
розліталися шпаки –
на комах вони полюють,
ловлять мошок залюбки.
Поспішають у садок,
там приємний холодок –
гусінь всюди позбирають,
дзьоб у них, як молоток!
Між деревами їм рай,
шкідникам невдовзі край,
навіть з-під кори дістануть –
нас чекає урожай!

Не хлібом єдиним і птахи живуть.
Нектар, насіння,плоди, комахи
та ще те, що люди вряди-годи підкинуть –
річ, звісно, першорядна.
І все ж, коли не розкриває дзьобики малеча,
так хочеться позмагатися поміж собою чи й з вітром:
розпростерши крила і на хвилю зависнувши,
а потім спікірувать прожогом вниз.
Чи, як-от стрижі,піднятись на висоту,
навіть геліктоперам непідвладну…
Подиву гідний пташиний буденний світ.
Скільки ж бо часу забирають справи суто інтимні,
як горлиці влаштовують танок коханцям.
А горобці по-партизанськи наскакують на полюбовниць…
Попри чимало того, що дав Господь,
забутого чи й зневаженого людом,
змушують птахи одкласти клопоти щоденні
й задерши голову, примружено замилуватись небом.

На лужку пасуться коні.
Справжні коні, а не поні.
Жваво хрумають травичку,
потім пити йдуть до річки.

Розвіває вітер гриви
двох жеребчиків грайливо.
Запряжу я їх у бричку
і поїду у крамничку.

Там стремен великий вибір,
галунів, попон і сідел,
а іще куплю я збрую
і Гнідкові подарую.

Скочу хутко у сідло
і подамся за село
у галоп, а потім чвалом,
де лазурне джерело.

Серед хвиль старого Нілу
причаїлись крокодили.
Із води блищать лиш очі,
здобич вполювати хочуть.

А найбільший, повний сил,
величезний крокодил
заховався в очереті,
він у плавнях старожил.

Неймовірна в нього сила,
грізна паща, гострі зуби,
Не жартуйте з крокодилом,
алігатор це не любить!

***
Усі ідуть уже у старші класи,
а я – у перший. Знаю два по два,
читаю поетичні вихиляси
і думаю, – поезія! Нова?

***
На мені помічають корону!
Я! Найліпша! Читайте, – свята...
Я! Яскрава зоря Оріону,
мене кожен і зна’, і чита’!

***
Уже даю дорогу молодому,
надійно оминаю забіяк...
Ну то і що? Римуємо солому...
І до тоґо́ а іноді й по тому
поети не міняються ніяк.

***
Осла навчати явно не на часі.
Якщо й співає, все одно співа’...
В поезію повзе культура маси,
коли культура мови ще, – іа!

***
Усі поети гострі на язик,
а їхні знаки якості умовні.
Малює кожен те, до чого звик:
зоря уповні – ладо молодик...
любов! – сивуха і пітні долоні.

***
Опали крила рідно-краю,
куняє істина на дні.
« Ні дать, ні взять», – осел співає.
Немає правди у вині.

06/19

Аж на очі набігла сльоза –
Не уникнути твого полону.
Заховалась очей бірюза
Під повіками ніжними сонно.

Літній ранок уже зазорів.
Ллє проміння небесне горнило.
О чарівній ранковій порі
Я тобою милуюся, мила.

Мовби легкої радості змах –
Личко свіже у сні рожевіє.
І усмішка на теплих устах
Розтеклася красою під вії.

Ти – мій цукор, лукум і рахат
У найкращій з кохання ідилій.
І струмує щемкий аромат
Із волосся розкішного хвилі.

Найспокійніші миті оці –
Ніби пристрасті тихе відлуння.
Відсвіт любощів там на лиці –
Щастям світиться спляча красуня.

14 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Похилились горіха гілки
Під вагою врожаю... І сонце,
Мов сусідка стара, залюбки
Загляда у домашнє віконце...
Та сусіди, що в хаті жили,
Мов горіхи осипані, впали
Згідно Притчі... Часи надійшли-
РозкидАли каміння... Збирали...
...пусто в хаті. Самотня вона,
Хоч і літа теплом обігріта...
Бур"яну височенна стіна
Замінила під вікнами квіти,
Що, мов юність, давно одцвіли,
Ніби зрілість, укрилися снігом,
І на землях нових проросли
Впалим зерням старого горіха.


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119061408462

Твій білий дім і тихий сад залишу.
Життя хай стане світле і пусте.
Лише тебе в моїх прославлю віршах,
Як жінка славити не вміла те.
Ти подругу згадаєш гордовиту
В твоїм для неї створенім раю,
А я торгую цінностями світу –
Твоє кохання й ніжність продаю.

2019

Г. С...
Чим довше й пильніше на тебе дивлюсь,
Я менше себе розумію, –
Навіщо в кохання так глибоко вгруз,
Що вибратись втратив надію?
Ані повернути, ні далі іти,
Ні рухів ніяких по колу, –
Адже повсякденно й повсюди є ти,
Моя всюдисуща неволе…
13.06.19

Ще не бачу сенсу в переїзді за...
На мандрівку дальню - ні снаги, ні мані.
Уявляю пальми (квітне дереза),
зонтики, шезлонги, випари лиманні.

Віяло б купити й ножиці для брів,
наварити джему з полуниць, малини.
Плани важливіші в тих, хто недозрів.
Крилечка Ікара сохнуть на драбині.

В електричці людно, рейвах-суєта.
Лиця незнайомі, запахи клоачні.
Під вікном красуня коси розпліта.
Ще мені у люстро зиркнути не лячно.

Спекатися б згадок про хиткий перон,
де людва ганяла комарву гілками.
З Дарниці кочуся в карамельний сон,
рейки блискотіють лезами Оккама...

2019

Чемна дівчинка Тетянка,
всіх вона вітає зранку,
завжди «дякую» говорить,
із дорослими не спорить.

Не кричить, не вередує,
з сірниками не жартує,
ще не смітить на підлогу,
мамі з татом – допомога.

У автобусі, трамваї
старшим місце уступає.
Хоч мала, та вже панянка –
чемна дівчинка Тетянка.