Хочете відкрию вам секрет,
Вийду із хмільної офензиви?
Будемо знайомі: я - поет!
Задерикуватий і спесивий.

Шепче муза "В тебе щось не так,
Віршенята - злидні-закарлюки".
Ну, а геній, звісно - ас! Мастак!
Обіцяє одірвати руки.

Пише люд, аж куриться димок,
Є ні те ні се, а є полова.
От скажіть - навіщо нам письмо?
Гомоніти й подумки чудово.

Докучає совісті укол,
Бо оце творіння також клякса.
Золото - мовчанка. Це закон.
В мудрого блокнот - tabula rasa.

Ех, панове, може й я такий,
Струни заіржавіли на лютні...
З дня у день увічнюю думки,
Може, і народиться щось путнє.

10.03.2019 р.

Як він мене любив!..
В душі, може, так як інші,
Що добивалися прихильності моєї ,
Та словом жодним про це не прохопивсь.
Натомість одразу донею, хрещеницею звав.
Дарував найдорожче, що мав.
Шкода, що я лишила в нього
Портрет, як був він молодий,
Тетрадку, що списав був у неволі,
Євангеліє, що читав отам.
Як знайдеться портрет, проситиму,
Щоб у Париж переслали.
Хай хоч на портрет його дивитимусь.
А присвяти які мені робив...А вірші ...
«Пророче наш! Моя ти доне!»-
Чи ж заслужила я на ті слова високі?
Він один у нас Пророк!
За нас усіх одмучився, та не скоривсь.
Як його просила, коли прощалась:
«Мій друже дорогий!
Говорю Вам і прошу Вас дуже:
Бережіть себе. Чи такими, як Ви,
Поле в мене засіяне?»
Не послухав ні мене, ні інших.
«Щоб і на різдво б то не виходить?-
Казав котромусь з товариства.-
А кутя? А узвар? Ні, не висиджу,
Колядувати хоч рачки до куми вилізу».
Мабуть, відчував, що другого різдва не буде.
«Кобзарем» новим востаннє звернувсь до мене:
«Моїй єдиній Марусі Маркович –
І рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко» .
Плачу над долею нашого Пророка
І більше ні об чім не можу говорити.

Наді мною летять
журавлині ключі.
Відчиняють ворота весні.
І удень, і вночі
ясени шелестять,
що побачу її уві сні.

І напевне вона –
це любов, і весна...
Є у пам'яті образ її.
І кому як не їй
і не мрії моїй
защебечуть іще солов'ї?

Буйний вітер-бунтар
очищає від хмар
вечори у моєму вікні.
Наступає пора
і стила, і пера...
І не спиться ночами мені.

03/19

У Пегаса журба - загубилась остання підкова,
І натхнення нема, бо у музи весінній наврок.
Не писалось давно. Вже добу про кохання ні слова,
А роботи - ого! З рук тремких випадає перо.

Шпак дзьобатий сюрчить, бо самичці пора на яєчка,
Ворухкі селюки угрузають ізнов у ріллю.
Рала просять труда, не на часі стрибати у гречку,
Молодиці стрункій до зими не скажу "I love you".

В погребище пірнув, насипаю картоплю у лантух,
Карка "плазмі" скрутив, на півроку помер інтернет.
А кумася-яга манить красеня-парубка в хату,
Осідлає вночі, загнуздає й у небо чкурне.

Клітемнестро! Ерато! Ходімо на оранку! Де ви?
Заховалися діви. А мо", подалися на пляж...
У ціні реманент, а калами та пера дешеві:
Хліб всьому голова! А поезія - іграшка, блаж.

Крапле піт на соху, аж тріщать від натуги чепіги,
Скиба стала строчма, в пиріяці зашпортався плуг.
Як зберу урожай - неодмінно писатиму книги
Про дивочну любов, щоб гукали "Бравіссімо!", "Ух!".

09.03.2019р.

Кожен вчинок має плату.
Час розкриє справжню суть.
Радість буде, біль чи втрата:
Винні кару понесуть.

Бо інакше неможливо:
Мудрість у життя своя.
Сонце, вітру поштовх, зливи –
Всесвіту частинка я.

Приголубить, допоможе,
Прокладе безпечний шлях,
Вкотре піднімусь, о Боже!
Полечу, неначе птах.

Полечу в блакить ранкову,
Наберусь наснаги, сил,
Щоб отримати підкову
Та не падати у пил
І міцний здобути тил.

09.03.2019
Свидетельство о публикации №119030908411

Біжи , втікай нещадний часе,
за твій галоп я вже не плачу
я, швидкоплинний, ще не раз
холодне літо в снах побачу.

І я біжу, біжать хвилини
секунди навіжено лік ведуть
ритмічно так вицокують машини
коли ж кінець, куди усі прийдуть?

Одне прошу тебе, невпинний,
буття в мені не проганяй
вбирай мої думки , байдужий хронос,
і безкінечністю нас відновляй

лютий 2008

Вона прийшла якось
запізно вранці
і поглядом таким
незнанно - тихим
шепнула вмить так
гнівно - співно
що сад зашарівся і став
смиренно - лихим


і звуки ті, які вона
збирала - заплітала
мов дош нічний були
уривчасто - розмиті
слова ті я тілом
читаючи змивав,
слова, що пробігали непомітно й легко


вона пішла, а я чекав все
ніжно - сумно...

16.10.2004

Жінка -творіння Творця,досконалого і вищого Митця,
Рисами наділив її такими, задум цей слід зрозуміти,
Щоб життя на Землі процвітало, щасливо дорослі і діти жили...
Чоловіки – це мужність, сила і відвага,
Щоб на Землі був мир і спокій, головна їх роль...
Якщо ці ролі не ганьбити, не рватись до багатства, і сумнівних утіх,
Гармонічно жити в мирі, природу і людей навколо цінувати, поважати,
Багато кращим стане все, що бачить зір...
Доросле покоління, передасть наступним,той приклад – кращий всяких слів, законів,
Що є хороше, а що ні, чого слід уникати, чого не слід робити... 4.03.18 10.40

Весна, солнышко взошло,
Расправила крылышки, лечу,
Парю в мечтах,
Любуюсь миром,
Наслаждаюсь,
Любить людей,
Дарить улыбки и тепло,
Я так хочу, я так хочу,
Счастливой быть,
Крупинки радости
Раздать с любовью ,
Кто встретиться
Мне на пути.
Я так весь мир и жизнь люблю,
Всевышний помогает,
Поддержку чувствую,
Благодарю!
9.03.19 10.42

Плач, погрожуй, проси,
кекси печи, наснажуй...
У веремії росин
змий негативи, сажу.

Звісно тебе не зна
цар невідомців, суддів...
Повниться день... Казна
десь у собачій буді.

Хто ти для світу? Знов
спокій розлито...
Ранок.
Краєш сувій обмов
між золотих фіранок...

2019

I
Ангели нікого не карають –
є така презумпція у зла.
та ворота пекла, а не раю,
іноді, буває, відкривають
«геніям» брехливого стила.

Хто хапає від чужої слави –
і не хоче, а дурну найде.
І тому буває де-не-де –
рано чи пізніше, а лукаве
від меча Феміди упаде.

II
Ще іти й іти нам до поета —
образу живого юнака,
а не до примарного божка,
що карбують на боку монети
у кожусі й шапці «кріпака» .
«Добрі люди» помагають злету.
Видно доля пішого така,
що ніхто не подає карету,
а труди не варті мідяка,
поки не завіємось у Лету,
де одному – кулю й тумака,
іншому – довічні пієтети,
поки є поезія така,
що усім освітлює планету
як ночами сяйво маяка.

III
Чуємо елегії в ефірі,
знаємо, кому, коли, за що
помагає братія по вірі...
А зринає іноді ніщо.

І суди, і вироки важливі,
поки ще прикутий Прометей.
Ну, а Божі – явно справедливі,
поки є ще юди між людей.

Жаль кумира публіки лихої,
що у пекло йде без каяття.
І не жаль, що зло і параною
іноді викреслює життя.

Вурдулак винюхує і знає,
як йому обляпати святе.
Але синє небо пам'ятає,
хто плює у сяйво золоте.

І прийде покара за провину.
За гординю і зміїну слину
небо оголошує війну
і корчує у лиху годину
ядовиту діями личину –
зайву у городі бузину.

______________________
Муха липне до іконостаса.
Хай собі... А ми у час лихий
ідемо до нашого Тараса,
сповідатись за свої гріхи.

Діє таємниця Заповіту.
Не мараймо пера у крові
і дай, Боже, будемо живі
і на цьому, і на тому світі.

Із лихої келії совка
алілуя не веде до раю,
а нечиста сила маньяка
імені поета не стирає.

Видавайте стосами книжки,
а ясне уже не буде темне...
Поки тиражуються бульки,
забуває публіка богему,
а поета за одну поему
пам'ять закарбує на віки.

Воздається кожному по чину.
І несамовитий сатана
все своє отримає сповна.

А у битві за ім' я людини
Україна має свого сина,
відає, яка йому ціна.

09/03/19

Вже лютневі крижини -судоми зими
у відлизі серпанковій тануть.
Розбуди навесні, голосніше сурми,
Трубадуре, натхненний, коханий!
Порцелянові чаші магнолій в саду -
аж по вінця дурманного трунку.
Розбуди мене, любий, до тебе прийду
із медово-терпким поцілунком.
Не благала у неба ні сонця ковтка,
ні любові, ні щастя, ні срібла.
Розділяє дорогу лиш смуга вузька,
перепони здолати не здібна.
Одне небо на двох, де немає доріг,
тільки крила розправ над землею.
На чужий ти ніколи не ступиш поріг...
Я ніколи не буду твоєю!
2019р

Усі колись на світі помирають…
І найдорожче залишають люди!
Єдине, що з собою забирають –
Свою любов. Її вже тут не буде…

06.03.2019

Де замети страшенні?
Наче і не було!
Гілочки, мов антени,
Ловлять перше тепло…

07.03.2019

Спогади посіяли неспокій
У душі ошуканій моїй, –
Де тепер ти, звабо синьоока, –
З ким щаслива в радості німій?
Забуття дрімуче павутиння
Так було змережене слізьми,
Що упасти мало неодмінно,
Між давно далекими людьми.
Тож і пригадалися повиті
Мріями наївними літа
І твої солодко-соковиті,
Мною заціловані, вуста.
Терпко пахли скошені отави,
Між горбами пружними копиць, –
Ти була покірна і ласкава,
Й безсоромна в сяєві зірниць.
Ти була бурхлива і глибока,
І шумна, й висока, як прибій, –
Де тепер ти, звабо синьоока, –
З ким щаслива в радості німій?..
08.03.19

Шевченко молиться ...
Щоправда, не так, як інші.
Не просить, щоб простилися гріхи.
Немає й слова про достаток.
Насамкінець лишив подружнє щастя..
То що ж він просить,
Не на коліна ставши,
А посилаючи потойбіч скутої льодом Неви
Життям стражденним болісні свої думки?

«Все на світі – не нам,
Все богам тим – царям:
І плуги й кораблі,
І всі добра землі..»
................................
«Пошли ж отим всесвітнім шинкарям
Із дукачами й талярами
Ще й пута кутії.
А нам, робочим головам, рукам
На сій окраденій землі
Свою ти силу ниспошли».

«А що ж тобі самому?»- пита Господь.
«Мені ж, мій боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!»

Шевченко молиться...
Не все з тих молитов збулося.
До того ж і не так, як він просив у Бога.
Відтак молімося молитвами Пророка.

Запитай,поцікався,реагуй,дізнавайся
У життя свої правила стилів
У своєму світогляді запам*ятайся
Вдалим ракурсом скорених схилів

Не ховайся в причинах одіозних вітрин
Ніша ця - переповнена чаша
Приручайся до мудрості зодчих доктрин
Тут є розкіш - відібрана кава

У моментах будь пильним,хвилини спиняй
Редагуй досконалості риси
До свого раціону корективу додай
У тендітності сіль - перспективи

Розумій,вибачай,доведи,дозволяй
Креативність завжди у полоні
Ворогів в перегонах завжди визнавай
Був,і будеш їм кісткою в горлі.

Ви пийте, друзі, я іще наллю,
Забудьмо лихо оцієї миті.
Я з сулії у пляшку переллю,
Але про це не треба говорити.

Кохайтесь, друзі, поки ще живі,
Не втомлюйтеся ближнього любити.
Любов – не просто радощі в траві,
Але про це не треба говорити.

Не перелюбиш, та й не переп'єш
Усе, бо іншим треба щось лишити.
Та як на грудях руки вже складеш,
Тоді про це запізно говорити.

Вона вже холоду не здасться –
І пестить сутінь запашна.
Не йду, лечу – вдихаю щастя –
Нарешті вже прийшла весна.

І я знетямився неначе –
Зима-тюрма була важка.
І сам тепер од щастя плачу,
Мов скинув з пліч льодовика.

О любий березню чудовий,
У молодість мене зови.
Я мов народжуюся знову,
Як од Трипілля – рік Новий!

І хмар важких немає вати.
І небо чисте, як роса.
Співати хочу, щедрувати –
Яка краса, яка краса!

І навіть радістю іскриться
Вечірня місячна імла.
Якби ж зі мною, світлолиця,
В цю мить прекрасну – й ти була!

8 березня 7527 р. ( Від Трипілля) (2019)

Мені колись циганка ворожила,
що доживу до ста, як не умру,
і що тоді нова чекає мила,
коли забуду першу і стару.

І ось тому, як незабутня казка,
явилась ти, аби у серці знов
заворушилась ластівкою ласка.
І що то є, якщо це не любов?

Подякуй долі, що і це немало,
коли приходить перша і остання.
За всі мої печалі і жалі,
за те, що я не перший на землі,
ти обняла мене й поцілувала,
а я й не знав,
          що це уже –
           прощання.

08/03/19

тихо так на дні душі
я лежу і мрію
налічу у небі шість
кольорових зміїв

серцем ковзають вони
розплітають вирій
завіконня сплять човни
в гавані квартири

сонце з видихами штор
набігає в ложе
трап до кухні – коридор
на дракона схожий

пожирає темноту
чайником димиться
ним я спогади мету
сум і небилиці

стіни – звабники для вух
без розмови тиснуть
я зворушую траву
легеневу киснем

і лоскочу кутик губ
прошу в тиші милість
у собі як на снігу
відбиваю крила

тихо так на дні душі
у колисці світу
лантух з німба снам поший
хай збирають світло

22 Січня, 2017

Кохайте жінку, дорогу найкращу!
Даруйте їй букети ніжності і щастя.
Сестра, матуся, донечка, дружина -
свіча душі, родини -берегиня!
Присвячує життя і вам, і вашим дітям,
плекайте цю найкращу квітку в світі.
Цінуйте та захоплюйтесь красою -
бузковою, медово-золотою,
липневою і зрілою, бо осінь -
солодкі яблука у дім приносить.
Нехай краса її ніколи не зів'яне!
Вродлива жінка та, яка кохана!
Цілуйте руки, що несуть натхнення,
любові та тепла благословення!
Хай ллються радощі вином по вінця!
Троянди й діаманти серця - жінці!
2019р

Радієш сонцю, мій ірландський друже!
Не зустрічав тебе уже давно…
Скучаю за високим штилем дуже,
зеленим білих віршів полотном.

Бурхливо-прохолодно-ніжним морем
із видом сивих замків, як і ти.
Дивує щира українська мова,
що навела з русинами мости!

Вже другу сотню топчеш торфовище
за себе і за батька… Молодець!
Всього було, та й зараз вітер свище
над головою, й це ще не кінець.

Бо недарма ж говорять мудрі люди,
що суть життя – постійна боротьба.
Хай святом стане пересічний будень
і довго ще зове твоя труба!

Немов ті ґулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!

Немов ті ґулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!

Немов ті ґулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!

Давайте візьмемось за руки,
русини, щирі українці,
аби у ці часи розпуки
нам не пропасти поодинці!

Дружина клопітка майнула треном,-
Усе по колу – діточки, плита…
Спинись, кохана! Сядь побіля мене!
Втомила безкінечна суєта.

А шлюб для нас і досі є розмаєм,
Розчулився, в очу блищить сльоза.
Вдихну тебе - і знову оживаю,
Торкнуся - то злітаю в небеса.

Все просто: жінка - серця половина
І джерело осонцених рулад.
Без тебе - як усохла деревина,
З тобою - молодий вишневий сад.

Коли лягає спати сонця м’ячик,
А я з Морфеєм Летою пливу -
І в снах тебе щоночі, мила, бачу,
Не наживусь тобою наяву.

Весна. До сонця тягнуться тюльпани,
Збудились після довгої зими.
О, як же я люблю тебе, кохана,
Крильми пестливо душу обійми.

07.03.2019р.

Боюсь тебе, як самоти ночами,
Як блискавки раптового вогню, -
Боюсь тебе, як згадки, що без тями
Свідомість розтривожує мою.
Боюсь тебе, немов уколу голки,
На гострий біль очікуючи, плоть, -
Боюсь тебе, як смертної прополки,
На грядці укорінений, осот.
Боюсь тебе, як строгої покари
За позабуті й пам'ятні гріхи, -
Боюсь тебе, як наболілих марень
Про шепоти і гамори глухий.
Боюсь тебе, мов холоду могили,
Як шурхоту печального вінка, -
Боюсь тому, що стало мало сили
Для любощів у тілі козака...
08.03.18

Сірі пасма вогкого туману,
Мов куліси, виснуть край води, –
Дай востаннє я на тебе гляну,
Щоб запам’ятати назавжди
Очі ці, що зорями палають
В охололій вдосвіта імлі,
І лице, засмучене до краю
Тим, що грішні радощі малі.
Хоч мені не хочеться сьогодні
Спалювати залишки моста, –
Як печать, відтиснута й холодна,
Поцілунок гіркне на вустах.
Квилить чайка, наче кличе ранок,
Голосом нестерпної нуди, –
Дай востаннє я на тебе гляну,
Щоб запам’ятати назавжди...
07.03.19

Спілкуємось на відстані, а дні
мерехкотять дорожніми стовпами.
Наснилося опівночі мені,
що не кохання - повінь поміж нами.

Я на одному березі, а ти
на іншому до мене тягнеш руки...
Мовчиш...Ядуча туга самоти
цвяхи вбиває в небеса розлуки.

Звикаю до відсутності тепла,
прискореного подиху, незримо.
Не виплаканий біль, не зіткані слова -
у ланцюжку думок -печальні рими.

Втомилася...Відносини - чудні...
Не прихилитись, поглядом зустрітись.
Короткий меседж - рибою на дні,
парфуми в бандеролі - мертві квіти.

Душі не обіймав безкрилий птах,
без весел ми розірвані канати.
Не склалося... На різних берегах.
Не надбано, то й нічого втрачати!
2019р

Я - берегиня, для сім’ї - свята,
Люби мене, мій муже кароокий.
Без мене ти нещасна сирота,
В моїх обіймах - ні, не одинокий.

Ти смертний, добре знаєш це. Проте
З любовних чар черпатимеш амріту.
Мені Венера видала патент
Як мінімум на порятунок світу.

А плід кохання - диво, таїна…
Не поспішай – сама тебе покличу.
Душа моя – це ружа запашна,
Вдихни її, о вірний чоловіче!

Для тебе я духовне опертЯ
І захист у суєтній круговерті.
Я – жінка! Я - богиня! Я – життя!
Шануй мене і бережи до смерті.

06.03.2019р.

думки побігли колом по словах
і зупинити їх вже небезпечно
і вже не храм – крамниця – голова
кадила і лампади – недоречні

торги ідуть за душу і життя
за тридцять срібняків і кусень хліба
за рідний за плечима рід і стяг
за перше "геть" і за останнє "вибач"

за право називатися людьми
і неможливість бавити закони
за ляпаси і птаху між грудьми
з якої б малювалися ікони

ніщо не йде до неба задарма
ніхто не відлітає без причини
і сніг живий допоки ще зима
не спить війна і дихає у спину

солоні подихи її у всім
в немилосердних свіжих похоронках
у безпритульнім вогнищі моїм
в якім згорають простота і тонкість

воно тремтить на спусковім гачку
перекидається щораз на лики
що тишу кришуть зойком нетривку
таку безвинну і таку ще дику

20 Січня, 2017

Зоре моя світанкова,
Чистого неба блакить!
Вийду я вранці у поле,
Де в росах пшениця стоїть.
Стиглий, налитий колос
Хилиться до землі.
Будемо, будемо з хлібом.
Радість яка мені!
Будуть у нас паляниці,
Будуть у нас пироги.
Є в нас майстри-хлібороби,
Славні мої земляки.
Ненько моя, Україно,
Всі ми діти твої.
Хай буде хліб і до хліба,
Щастя тобі на віки.
Щастя тобі та долі,
Зелених весняних барв.
Сяй же яскравою зіркою
В сузір'ї незалежних держав.

***
А у лікнепі є іще піїти,
але немає ще кому узріти,
куди подіти
їхні кондуїти,
бо і в Інеті є іще піїти.

***
А у ліриці є ще новатори,
що виписують, наче аматори.
Є обрубок – бува’,
Буде й рима нова,
бо аматори – це ще й новатори.

***
А порноєресь типу – дать
асоціюється із ..ядь,
бо краще – дати
й пам'ятати,
що куца форма в мові – ..ядь.

***
А у генія є наратив
і немає такої цитати,
на яку є пісенний мотив.
Залишаються мати...
А де їх узяти,
поки мати чужий наратив?

***
А профі у фаворі не дарма.
Несуть таке, що годі зрозуміти,
де ні ума,
ні логіки нема,
коли і профі – вигадки еліти.

***
А на рану насипали солі
і ятріють болючі жалі.
І летять у Малі
солов’ї й журавлі,
бо на рану насипали солі.

***
А зоїли наїлись від пуза
усього, що накоїла Муза.
Уявімо на мить,
що у неї болить,
поки неуки пишуть від пуза.

***
А живий Тадейович Максим
не одного приучав до рим.
Є чого радіти –
деякі піїти
як живий Тадейович Максим.

***
А цабе-тамада із Вапнярки
учиняє нечувані сварки.
І побили, таки,
віршарі баняки
за великого гуру Вапнярки.

***
А соколи, орли і журавлі –
це найпалкіші птиці на землі.
Займуть у світі
всі орбіти
лиш соколи, орли і журавлі.

03/19

Вино кохання теж буває різним:
То меду смак, то полином гірчить
І кожен у житті п"є його, звісно
Та не шкодує він про оту мить,

Коли уперше той напій любові
Покуштував чи трішки пригубив,
Хоч із солодкого зробитись може він
Солоним і терпким, стати й водою.

Та все ж, коли відчув той смак кохання,
Котрий дурманить чарами й п"янить,
Прожив на світі недарма він значить,
Щастя безмежного пізнав чудову мить.

2019 р.

Коли дорослішають діти -
Батьки старішими стають,
Але в одне бажання злиті
Єство дітей і предків суть.
Усім нам хочеться кохати,
Стрімким рокам наперекір, -
Одним уперше і - вдвадцяте
Тим, хто в чуттях не знає мір!..

Люди як люди, - на ближнього точать ножі,
Брешуть і крадуть потроху - нічого нового.
Кличе сусід-погорілець: - Братва, поможіть!
Часу немає, усі розмовляють із Богом.

Моляться щиро, долівку шліфують лоби,
В кожній хатині хрести, в позолоті ікони.
Щирий вірянин джергоче: - Спасіння купи.
Грошей немає? Йди геть! Хай поможуть закони.

Виє розлючений люд: - Тут усе не про нас!
Ангели в небі незгідні, вигукують: - Правда!
Комин чорніє, утомлений присок погас,
Торбу на плечі, дружину під руку - і гайда.

05.03.2019 р.

П’ю на балконі чай.
Ніч зігріваю подихом
І надихаюсь спокоєм
Осені тьмяних тем.

Мої думки - десь там
Зорями сивобокими
Міряють відстань роками…
Круками глушать щем.

Тиша, немов імла,
Світло душі приборкує.
Я на устах вихоплюю
Присмак весняних днів.

Пам’ять - вона така:
Бавиться в ігри з розумом,
Віршами або прозою
Нитку веде між слів.

Вкотре усе міраж...
Ніч обіймає холодом.
І обсипає золотом
Плечі старезний клен.

Знаю: іти пора,
Та видивляюсь в темряві
Спогад, в якому тепло нам,
Той, де завжди весна.

2018

Коли ти дав нарешті серцю лад,
Оголосив своїми всіх дівчат,
Заплутався між ніг їх і грудей,
Занурився у сонячний коктейль…

З’явилася любовна половина,
Але не дівчина.
На жаль, дружина.

А нічого не має зворотної дії. От бачиш:
Я сповільнюю крок, бо до сонця не в силах дійти.
Цього року весна, заколисана вітром, не плаче.
А ти?..

Значно легше отак в самоті, без турбот і чекання.
Я сповільнюю час, бо занадто вже звик до зими.
Ця весна відшукає глибокі нові сподівання.
А ми?..
5.03.2019

Чотирнадцятий в лютому день:
Валентинки, цукерки, квіти, -
А кому себе ніде діти -
має свято вцілілих кишень.

Чи святкую? Святкую, мабуть,-
Літра кави та бутер із сиром,
І збираю себе як ртуть -
намистинки в єдине ціле.

Тридцять дев’ять: у грудях вулкан -
Булькотить і клекоче лава,..
П’ю чайок на цілющих травах,
Що шаманить мені мій шаман

Заглядаю в стурбовані очі,
Як у келих з п’янким каберне,
Де ж ти так накосячив, мій Хлопче,
Щоб отримати в кару мене?

Бережіть себе, мої любі,
Не чекайте якогось дня
Пам’ятайте: ми смертні люди –
Пийте каву й кохання щодня

))))))))))))))))
02/2019

Сходами спіральними – як по різі гвинт! –
у фортецю вкручуюсь я з останніх сил:
дівчина із бластером тягне в лабіринт,
а чаклун з комп’ютером прикриває тил
в’язню паралельного простору, а чи
перпендикулярного механізму мрій,
де вогню цікавості ревище, вночі,
знов і знов примушує їх до спільних дій
рятування космосу від бридких істот,
рятування розуму від наглядачів…
І тече фортецею радіочастот
квантова заплутаність формул та мечів.

2019

Всесвітньовигідна печаль
З’їдає очі. На хвильку
Мені так стало жаль
Сьогодні навесні літа дівочі.
Почали танути сніги,
І потекло зі стріхи,
Та повернулися граки
На свої віхи.
Природа швидким потягом іде
Через поля, озерця і долинки,
То ніч, то день, то день, то ніч,
Відтинки як зупинки.
І ця одвічна водоверть, -
В прозорому струнку травинки,
Учора була чорна ніч і біла смерть,
Сьогодні - світлі й радісні хвилинки.
І душу, як природу, заповнює любов,
Я по весні, неначе птаха,
також відроджуюся знов.
8.03.2018р.

В храмі Юпітера молились два сусіди.
Один – жаднюга був неабиякий.
Другий – у заздрощах не мав упину.
Кожен просив, що підказало його серце.
Юпітер вислухав обох і зголосився
Вдовольнить прохання. Щоправда, за умови,
Що сусід отрима те ж удвічі більше.
Погодились без зволікань обоє.
Просить жаднюга, аби вся в золоті була кімната.
Так воно й сталось. На радощах заглянув до сусіда
І мало не спритомнів – дві кімнати вигравали злотом.
Гіркаву усмішку зауважив господар і просить:
«Виколи жаднюзі око, щоб не зазіхав на моє добро!»
Сказав і враз усе йому стемніло доокола.

P.S.
Чи стало це уроком для потомних?
Ні: люди готові скорше вчити, а не вчитись.

Погоджуюсь на все, мені не стане гірше.
Візьми, що хочеш - стільки, скільки донесеш.
Я поділюсь скоріше хлібом, а не віршем.
Спроможня чим завгодно сонцем і дощем,
і сукнею тією, що пасує дуже,
і навіть чоловіком, вже давно чужі...
Бери, що заманеться, заздрісний, мій друже,
та не чіпай душі, та не чіпай душі!
2019р

ВИДІННЯ

День ночі настає пророчий,
Враз вимкне світло в небесах
У мить одну таємний кормчий,
Росте бо пліснява в серцях
Рясною пошестю. Охочий
Торує люд примарний шлях
І ліпить пустку сліпий зодчий
Під оплески юрби в потьмах
Мізків отруєних. Дім отчий
Діти знебожать, зтруть у прах.
Зів’яне в душах сад урочий
Й страху́ не буде у гріхах…
Лиш глас знімілий і співочий
Віщатиме про тихий жах…

Павло Гай-Нижник
5 березня 2019 р.

Здрастуй, весно! Сапи та лопати
Просяться ізнову на межу.
Ступор: працювати чи писати?
Труд важкий. Тож ліпше попишу.

Нащо ті мозолики криваві,
Спинка, що зігнулась у дугу?
Є перо, м'які пейзажні барви,
Та про це нікому ні гу-гу.

Мріють куртуазні маньєристи
І Пегаса тягнуть за хвоста.
Зі сльозинок в'яжуться намиста,
Кожен твір - трагедія! Біда!

Тане в роті пресолодкий пляцик,
Та лунає в інтернеті клич:
- Вигнати усіх писак на працю,
Щоб орали землю день і ніч!

Хай клепає люд дзвінкі монети,
Харч та лахи тягне до хором.
Ми - не трутні, а митці-поети!
Наша праця - шкрябання пером!

05.03.2019 р.

Ліки

Над вухом булька луснула! "Апчхи!"
Грипозників у транспорті до біса.
А в мене вуса й борода сухі,-
Вродливице! Хутчій цілуй! Не бійся!

Весна-красна забарвлює носи
Рожевими припухлими тонами.
Сумує люд, бо нежить - не плезір,
Голівонька бо-бо, важка, мов камінь.

Бузько додому рушив у політ,
Небавом соловейко тьохне в пущі.
А ти - ериновірусів обід.
О, де ж ви, де, пігулочки цілющі?

Колега ж мій - небоєздатний муж,
До жінки зась залазити під ковдру.
До Бахуса у гості кроком руш!
Вковтни відро гарячого кагору.

Потрібен кожен світові поет,
Вони ж - слабкі, підчеплюють мікроби.
Для хворих оковита - чистий мед,
Нехай щодня полощуть спиртом пломби.

04.03.2019 р.

Тяжка судьба

Тиша, місяць, зорі...спить під боком любка,
А мені хоч слоників рахуй.
Подарунок долі, а чи каменюка?
...а задок чудовий! Тьху, тьху, тьху!

Кинув би до біса, бо щоденно гавка
І жене під гробову плиту.
Язицюра довга, ріже як ножака.
Та у ліжку - Господи, рятуй!

Що та Камасутра - вправи для монахів,
Євнухам безсилим на десерт.
А у нас щоденно линуть охи й ахи,
Тлустим був, а став за рік шкелет.

P.S.:

Виспалась Єлена. Торсає Паріса:
- Вже прокинувсь? Ну, тоді "працюй".
Шепче вирок мойра: - Не бунтуй, змирися,
Бо пошлю моторнішу за цю.

04.03.2019 р.

А вночі біля мене з'являється тінь,
Ще густіша від ночі. Сидить в узголів'ї.
Часом - справа. Але як правило, зліва.
Біля серця і сновидінь.

Має обриси твої і запах твій.
В неї губи такі, як твої, на дотик.
Я вдихаю її, і нічний наркотик
Загортає мене у сни...

Там сліпуче сонце, карпатський плай,
Море зелені, пахнуть грушки і сливи.
Ми з тобою в обіймах. І ми щасливі
Розглядаємо небокрай.

Десь далеко за ним у осінній млі,
В передранішній кволій тиші
Стереже твої сни і читає вірші,
І волоссям бавиться тінь.

листопад 2018

І самотність, настояна на вині,
Перелита вином,
Перемита виною,
Проростає гірким полином у мені,
І гірчить, і болить
У раменах чужою.
Чужина... Що ти знаєш про сни наяву,
Коли рівний асфальт
Пробиває непевність?
У самому собі пробиває діру,
Коли час грає гру,
І ця гра - проти тебе.
Не шукаю ні спокою, ні жалю.
Серце твердне,
Байдужість стирає до межі.
Я усе ще живу. Я усе ще люблю.
Але часу на щастя
Щоразу все менше.
22-02-2019