Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ці актори давно відіграли улюблені ролі.
Залишається тінь відлітаючого журавля,
Ніби спалах важкої, тремкої юдолі.
Залишаються фільми. У вічність паролю нема.
Залишається дух, у епоху закутий.
Ця енергія нас
І знову зайчик сонячний стрибає.
Думки летять лелеками біля хатини,
В якій співає мати : баю, баю...
А потім білу ризу одягне світанок,
Щасливі йдемо у пшеничне поле.
Радію я землі заквітчаній, коханій,
Шерхотіла у простір канва.
Неупинно тремтить
На обличчях життя бахрома
Білим сріблом завчасним,
Якого не в змозі спинить
Над рубіновим тлом
Злих думок відокремлена хіть…
Хоч на душі його тривожно було,
Мов небезпеку та якусь відчула.
Десь бойовище у степу гуло.
Монголи налетіли, але їх
Вдалося досить легко відігнати,
Взялись коней із криками вертати
І то у війську запалило всіх.
1
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них?
щодня підростають,
осені квіти
ще зацвітають,
умиваються росами
і втираються травами,
стають вірші дорослими
вірою й правдою;
розбрелися сірі сни
не залишивши у чаші
неживої рідини
все на ліпше
все на краще
все кінець іще війни
й перемога наша завше
Пестити не хочу напоказ, -
Зігріваю поглядом ласкавим,
Подумки голублю повсякчас.
Росами вмиваю пишну вроду,
Витираю сонячним теплом
І, твоєму серцю на догоду,
Вітерцем цілую перед сном.
він тебе оглянув
запитав як завжди
чому не прийшов раніше
виписав якісь пігулки
по дві штуки під час їжі
тричі на день
одужуйте
Ніч лежав у коридорі на підлозі голій.
Мав, сердешний, сподівання на власника Вову,
що той знайде і закине до портфеля знову.
Та не сталось, як гадалось, бо якісь дівчата
підняли його з підлоги і мерщій гортат
Тьми сміх, о так
В її очах
Почати щоби
У бездиханну ніч відчуй
Найлегший поцілунок уст
На самоті
Чи палаццо Ручеллаї
Вздовж рамен часу відваги,
У полоні дармограю…
Бубонці біжать по колу,
Серце пнеться до яруги,
Там, де духи волошкові
Краще, ніж прудкі папуги!
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1910. Русь моя
Русе! Нам - разом, чи нарізно маятись?
Цар, та Сибір, та Єрмак, та тюрма...
Може, вже час - розлучитись, розкаятись?
Нащо мені твоя вічна пітьма?
Вірою в бога - себе чи бентежила?
Що́ у піснях нескінчених твоїх?
Чудь начудила та меря змережала -
гатей, доріг та споруд верстових...
Свячення хоч прийняла ти без вередів,
до царгородських святинь не дійшла.
В степ соколів ти пускала та лебедів -
кинулась чорна зі степу імла...
З Білого моря - до самого Чорного,
чорною ніччю й на білому дні -
мариться привид обличчя потворного,
й очі татарські горять, як вогні...
Дим кожну ніч від відьомського варива
в полі над табором диким твоїм...
Що ж маячиш ти, як видиво, марево?
Духом нескореним граєш моїм?
(2019)
*** ОРИГІНАЛ ***
Русь моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться?
Царь, да Сибирь, да Ермак, да тюрьма!
Эх, не пора ль разлучиться, раскаяться...
Вольному сердцу на что твоя тьма?
Знала ли что? Или в бога ты верила?
Что́ там услышишь из песен твоих?
Чудь начудила, да Меря намерила
Гатей, дорог да столбов верстовых...
Лодки да грады по рекам рубила ты,
Но до Царьградских святынь не дошла...
Соколов, лебедей в степь распустила ты -
Кинулась и́з степи черная мгла...
За́ море Черное, за́ море Белое
В черные ночи и в белые дни
Дико глядится лицо онемелое,
Очи татарские мечут огни...
Тихое, долгое, красное зарево
Каждую ночь над становьем твоим...
Что же маячишь ты, сонное марево?
Вольным играешься духом моим?
(1910)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
