Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1910. Русь моя
Русе! Нам - разом, чи нарізно маятись?
Цар, та Сибір, та Єрмак, та тюрма...
Може, вже час - розлучитись, розкаятись?
Нащо мені твоя вічна пітьма?
Вірою в бога - себе чи бентежила?
Що́ у піснях нескінчених твоїх?
Чудь начудила та меря змережала -
гатей, доріг та споруд верстових...
Свячення хоч прийняла ти без вередів,
до царгородських святинь не дійшла.
В степ соколів ти пускала та лебедів -
кинулась чорна зі степу імла...
З Білого моря - до самого Чорного,
чорною ніччю й на білому дні -
мариться привид обличчя потворного,
й очі татарські горять, як вогні...
Дим кожну ніч від відьомського варива
в полі над табором диким твоїм...
Що ж маячиш ти, як видиво, марево?
Духом нескореним граєш моїм?
(2019)
*** ОРИГІНАЛ ***
Русь моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться?
Царь, да Сибирь, да Ермак, да тюрьма!
Эх, не пора ль разлучиться, раскаяться...
Вольному сердцу на что твоя тьма?
Знала ли что? Или в бога ты верила?
Что́ там услышишь из песен твоих?
Чудь начудила, да Меря намерила
Гатей, дорог да столбов верстовых...
Лодки да грады по рекам рубила ты,
Но до Царьградских святынь не дошла...
Соколов, лебедей в степь распустила ты -
Кинулась и́з степи черная мгла...
За́ море Черное, за́ море Белое
В черные ночи и в белые дни
Дико глядится лицо онемелое,
Очи татарские мечут огни...
Тихое, долгое, красное зарево
Каждую ночь над становьем твоим...
Что же маячишь ты, сонное марево?
Вольным играешься духом моим?
(1910)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
