Тактика бою комусь незбагненна примара.
Так генерали військами мільйонними марять.
Наче гладенько на мапі- малюй собі стріли!..
Складно в житті, на етапі якого зустріли

(як от мене ти, коханко розпусно-цнотлива)
У кабінетах накази на штурми, прориви...
Та у пустелі, яру, сніговім буревії
Стріли охоплень, неначе обійми повії,

Вартують стільки, що плата буває надмірна...
...тільки одне ненадмірно, зневірено-вірне
Пристрасно-хтиве кохання, добуте із бою,
Я у полоні солодкім оцім володіти тобою

Право отримаю... Прапору плаття не варте.
Падай додолу! Схиляйтесь покірно, штандарти!
Подруго люба, на ложе впади у покорі!
Капітуляція. Небом розсипані зорі

Ніч уквітчають, немов переможні салюти...
Вся ти здаєшся на милість. Тепер не заснути,
Міцно в обіймах тримаючи (право ж бо маю.
Хто володіє, той браночку міцно тримає...

Бранки буває так прагнуть узяти... реваншу...)
Потім... На ранок реванші також будуть наші.
Все буде наше. І ти до солодкого болю
Вивчиш розроблену мною стратегію бою.


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118051909568

Я уже помирала разів зо два
Тоді була осінь та зливи,
Але потім приходила знов весна,
У садку зацвітали сливи...

Помирати, ти знаєш, не страшно, ні,
Це просто тебе немає.
Це схоже на хлопчика у воді,
Що блюз на кларнеті грає.

Це схоже на сірий бузковий цвіт
Забутий в старому альбомі.
Це ніби із потойбіччя привіт-
У віршах слова вагомі...

Помирати, ти знаєш, не складно, ні:
Я усю процедуру знаю:
Це просто лежиш собі у труні,
І сумно музика грає.

Як прийде весна, і заквітне гай,
І підуть рясні дощі,
Ти смерть й воскресіння свої сховай
У глибині душі.

Із кожним буває, ти не зважай,
Не в тому твоя унікальність
Ти, головне, на кларнеті грай
І попадай в тональність.

Надумай мене до діла!
Про наші цинічні штуки...
То сором було - горіла...
Одначе давно забуте!

На тебе нарвалась інша,
Проте я вдалася чільной...
Де ходиш? Не знаю, лихо...
Тебе відпустила. Вільна...

Та, часом, душею млію,
Чимдуж припікають рани,
Давно то було - аж дивно,
Чому ж бо я сплю погано...

19.05.18.

1

Заболочений ліс...
І криничка чистенька - як диво.
Круть нам сажі привіз,
Верть - вугілля заморського, млива.

Евтаназії страх...
Тож рушайте подалі, хто може.
Ген засохлий монах
чеберяє повз блазнівську ложу.

На підмостки пани
повиходили, скинувши діток.
Не відчули вини,
призабуто... весна ж... білоквіто.

А в кармінних димах
майбуття заховалося, плаче:
"Ні... втішання нема,
там поріддя лайливе, ледаче".

2

Пригадаймо своє:
Автентичне, вільготне, лелече.
Сумота виграє...
Гріш поклала кума гостроплеча.

Шаурма... сальтисон...
шмат пахучого хліба і карти.
Ця країна - вагон,
що прискорення, чищення вартий.

Крізь бінокль голубий
Роздивлюся плахіття, арени.
Шепочу: не згуби
пам'ять роду, бо шквали шалені.


2018

Сутеніло, ти кинув палити,
Буревійно рвонувся з-за столу,
Келих пристрасті, нами допитий,
Покотився самітно додолу.

Я ще гнулась його підібрати,
Та кришився надломлений спокій.
Розповзлися довкола лапаті
Недомовки в тривозі глибокій.

І «вічна пам’ять», і «не забудем»,
але забудуть і не згадають.
Мине війна, як мине застуда.
Життя – як хутро у теплій зграї.

А ті, що вийшли колись з толоки,
де гул бджолиний, спасіння в числах,
де мудрі стали завчасно збоку,
коли планета прогнило трісла,

вже в інших царствах живуть–князюють,
із гурту випали -- і не знали,
та не здригнуться, бо не почують,
що «ми туди вас не посилали».

І пів-народу про те забуде,
не озирнеться, піде брататись.
Бо ж треба якось...бо також люди...
зачим сваритись і рахуватись?

Усе минеться, підуть у бізнес,
в «життя триває», в космополіти,
в любов, кав’ярні, дзвінки трамваїв,
у сонцетіні, гарячі плити...

А в кому спогади уціліли,
поринуть скрушно у безголосся,
чужі, самотні, розпорошилі...
Так споконвіку тут повелося.

20І8

На краю села в долині,
Зовсім близько біля лісу
Красувалася калина,
Мов гулять дівчина вийшла.

Килимом трава зелена
Їй під ноги простелилась,
Навесні, мов наречена
Біло так на світ дивилась.

Осипались пелюсточки
До землі, немов сніжинки,
З неба усміхалось сонце,
Грілася під ним все літо.

Красень-вересень нагрянув -
Зашарілась,зчервоніла,
Мабуть в нього закохалась,
Лиш зізнатись не зуміла.

Жовтень ще додав багрянцю
Ягідкам маленьким, листю,
Запросив її до танцю,
Гарне дарував намисто.

Згори падав сніг лапатий,
Як прийшла зима сувора,
А калинонька чекати
Весну буде в гості знову.

2018 р.

Вродлива, спокуслива діва,
Яку так жадають, бояться.
За неї зрікаються рідних,
Для неї вбивають на щастя.

Наге до вульгарності тіло
Безумні навіює думи,
Звертає до зброї уміло,
Цілує смертельно у губи.

Шепоче до кожного ніжно —
Пробуджує мрії криваві.
Приходиш до тями — та пізно,
І бачиш розтерзану Маму.

(02.05.17)

Потік фотонів сік йому обличчя,
трильйони кварків сипались до ніг,
браслет з нейтрино тиснув передпліччя,
а в душу падав галактичний сніг.

На всесвіту околиці далекій
вдивлявся пильно у густий туман
і згадував протуберанців клекіт
сумливо сивочолий капітан.

У космосі шукав своєї долі,
кометою пролинуло життя…
Зірковий вітер завертав поволі
в тугу спіраль астральні почуття.

Наївні сни, якщо це міражі:
і райські пущі, і пекельні кола,
свої – у небі, на землі – чужі,
яких не забуваємо ніколи.

І все те оживає уночі
як мелодійні візії урочі:
і солов’ї, і чайки, і сичі,
і загадкові усмішки та очі.

Літаємо думками аж до зір.
Розгадуємо ребуси Морфея.
І зопалу лягає на папір
черговий опус, а не епопея.

Сумна подія, радісна журба,
весна надії, а чи осінь пізня,
усе одно тримайся і надійся,
що це земного ангела труба,
заради миру – вічна боротьба
і що вінець усього буде - пісня.

05.2018

 
Будуть оси смугасті сновигати між трав
що безладно гаптовано вітром
лунатимуть співи кудись в небеса
у світі, де справжні лиш квіти

де тануть русалчині сльози весни
закликаючи знову радіти
у тім храмі, де тайни величають страсні
уклякаючи до молитви

надвища правда у намарності прав
що не мати & чим володіти
хоч над тернами саду є зірок без числа
чи веде хоч одна ізвıдти

геть & далі, за краєвиди й міста
у своєму зворотному ритмі
від утомного сяйва нескінченних вистав
& від звершень одноманітних




 

Життя гнітюче, як невдалий жарт,
Не садять нині злодіїв за грати.
Прохач-правитель стирив аж мільярд,
А ти канючиш сотню до зарплати.

Кого зобиджу - вибачте, пардон,
Але сказати правду в очі мушу;
Закон простий: украв - купуєш трон,
А чесний - пережовуй "ніжки Буша".

А чи сьогодні розум у ціні?
Добром готовий поділитись щиро?
Тому пройдоха швидко запанів,
Тепер керує людом: " Майна!", " Віра!".

Самих себе затиснули у кут,
Кораблик долі загубив свій парус.
Іде Страшний над грішниками суд -
Не десь-колись, а тут і прямо зараз.

В країні душно, видимість борні,
Гримлять на Сході в піднебесся залпи.
Якщо заснеш - не будеш на коні,
Застогнеш під нагайкою кацапа.

18.05.2018р.

Мій Ангеле, храни мене у колі
людей найближчих, кровію спорідних.
І відверни думки та вчинки кволі.
І виплекай зерно з ґрунтів приплідних.

Мій Ангеле, зміцни мене у Вірі,
що слів живучих стебла соковиті
забарвлять в колір свята будні сірі,
і проростуть крізь товщі… ґрати… сіті…

Усюди, де літає в непокорі
свободний дух вкраїнського народу,
веди мене у радості і в горі,
мов зірку палахку по небозводу.

З правічної криниці до колиски,
де зела розквітають барвінко́ві.
Храни посвяту мами і невістки
блаженномирним Ангелом Любові.

Коли ж мій друг у недруга обкладці
уразить в спину, смуту заподіє,
чи буревій промчить по тихій кладці -
озвись до мене Ангелом Надії.

І Божа длань із зоряних облачень
«Ірину» в «Рен»-ім’я* перейменує -
розтане тіло лебедино, наче
мене оплаче Ангел, що сумує…

Осанна ночі й цьому дню – осанна! -
(захланно, неустанно серце б'ється)…
Коли утомлюсь жити безталанно -
мене пригорне Ангел, що сміється!


З двотомника "Сонцетони".Тон Перший - Поетичний. -
Львів:Сполом,2016)

Як сварки важко пережити,
Коли на серці тягар лежить,
Зрозуміти, пробачити і посміхнутися,
Хмари відразу розійдуться,
Сонечко лагідно зазирнє...
2009
Переклала на українську мову 18.05.18 15.30.

Будинок - наша фортеця,
У ньому дитинство проходить,
Будинок - наша надія,
Від нього все виходить,
Будинок - бажання виконує,
Сили наші підвищує,
Будинок - любов'ю нас живить,
Нею дихаємо і живемо,
Будинок - на подвиг надихає,
Так по життю і йдемо,
Будинок і вчить і плекає,
Тому в ньому все вміємо,
Будинок - мрії і натхнення,
У ньому все життя - одна мить,
Будинок рідний і благодатний,
Розмова наша в ньому приємна,
Будинок-як чаша всім сповнена,
Хлібом, сіллю так славна ...
2009
Переклала на українську мову 18.05.18 15.10

А я уже й не знаю, що роблю
у цім житті, що світло-сизим димом
засіялося в орану ріллю
тієї долі, що не стала дивом.

У ті сліди, що всохли між доріг,
якими йти не стачило пориву.
Ні тих, що простелився ними сніг
зими котроїсь, чи котрого снива...

Усе таке заплутано складне -
незбуті мрії у примарній яві...
Пливу між часу. Час крізь мя' пливе.
І віхами спадає між отави...

Не відпускай мої уста
хай сколихнеться кров густа
і заповільнить часоплин,
де ми з Тобою наодин -
- ці-
-луй!
На заздрість солов"ям.
Хай буде гірко їм, а нам -
рука в руці, уста в уста -
не відпускай!..

2018

Одягну я тебе на світанку,
Наче світла у душу ввіллю,
Українська моя вишиванко,
Я тебе до безтями люблю.

На тобі, чарівна одяганко,
Знаки світлих і сонячних врун.
Щоб торкалася ти, вишиванко,
До душі найтаємніших струн.

В твоїм сяйві поблідне й шляхтянки
Дорогий, найсучасніший стрій.
Сама Леля тебе, вишиванко,
Прикрашала квітками із мрій.

Не архаїка ти, що як бранка,
У музеї забута висить.
Вічна модо моя, вишиванко,
Я щодня тебе прагну носить.

Крізь пітьму лихоліть, до останку,
Я твій образ у серці беріг.
О квітуча моя вишиванко,
Ти народу мого оберіг.

Як тебе одягну іще зранку,
Цілий день омина мене зло.
Ти вкраїнців усіх, вишиванко,
Під божествене тулиш крило!

7510 р. (Від Трипілля) (2002)

Шила мама,
Вишивала
Вечорами,
На світанку,
Шила мама,
Вишивала
Сину й доні
Вишиванку.

Ниточками
Вистеляла,
Прокладала
Долі стежку,
Теплом серця
Й молитвами
Зберігала
Снів мережку.

Вишиванка
Захищає
Від нещастя
Душу й тіло...
По життєвій
Світлій ниві
Йде дитина
Твердо й сміло.

Якби любов негадано пропала,
Банальний би залишився відбір,
І ми сезонно пристрасть вдовольняли,
Неначе пересічний дикий звір.

Чи мріяли б поети вечорами,
Чи зо́ світу, як мамонти, пішли,
І ми без віршів про Прекрасну Даму
Отак жили?

Коханий, осміхнись мені на втіху,
Чому ж бо так сумні твої вуста?
Мені кортить до тебе, якимсь лихом,
Невже ти мислиш, що зрадлива я?

Для мене ти однісінький під Сонцем,
І кращого не хочу, завше б так!
Ти мені найрідніший, і не просто,
Я тебе покохала, врешті, й вкрай.

Ти, важко так, подібен літанії,
Зо світу ізійшла б якби не ти...
Тебе кохаю. Чую, що ж там, гину:
Всі ляпсуси дарую, чом би й ні?..

17.05.18.

А ти вкотре вдягни вишиванку свою кольорову.
Так пасує вона до квітучого міста у травні.
Оберегом стають візерунки усі загадкові.
І традиції в них оживають правічні, прадавні.
І нитками барвистими шлях пролягає широкий.
І життєва дорога осяяна сонцем привітним.
Україна вдягла вишиванку, надію і спокій.
Випромінює світло.
17.05.2018

Цієї днини - справжнє літо,
Уранці луг запнув туман.
Хотілося би порадіти,
Та спокою, на жаль, нема.

З села пощезли чорнобривки,
Здорові парубки-воли.
Лишилися одні каліки
Й бабусі, чорні од ріллі.

Втопає діл у живокості,
На цілий кут - одна вівця.
А ще недавно в хаті гості
Шукали вільного стільця.

Усе іде за Божим планом,
Сади паршивіють од тлі.
Пекін лаштує каравани
Нових господарів землі.

А, може, - це небесна кара
За те, що був весь вік німий?
Пірнуло сонечко за хмару,
Умовк у хащах соловій.

17.05.20218р.

Терпи

Поглянь в очиці Президента,
На вигляд - чистий херувим.
Якби ж він став до кулемета,
Дав приклад мертвим і живим.

Хотілось радості, озону,
В душі щоб грав акордеон.
А в нього - гроші за кордоном,
В жони - торбеха за мільйон.

А поруч - хитрі баламути,
Народ скликають до бузи.
Остерігаюсь, браття, бунту -
Добра не буде із грози.

Чи знають відповідь піїти?
Ввіллю журбу в один рядок:
Попробуй все перетерпіти,
Інакше - хрест і моріжок.

А цей - хай тоне у перинах,
Заскаче, з часом, як блоха.
Війна в країні - це руїна,
А мир - це вирок ворогам.

16.05.2018р.


Натурпродукт

Ось вам, братику, пролог,
Сало й молоко:
Поросятко "рох" та "рох",
Курочка "ко-ко".

Задубіли мозолі
В битві за удій.
Важко жити на селі,
Розкидати гній.

Прямо з гілки рветься фрукт,
Чисті ягідки.
Натуральний їм продукт -
В тебе не такий.

З чортовиння ковбаса,
Не харчі, а прах.
Тридцять літ, а вже пузань,
І здоров'ю швах.

Вавка в шлунку загриза,
Влада, цигарки.
А горілка! Не бальзам -
Трута для жуків.

Гарно тріску пережуй,
Цвіле канапе.
Бджілка у саду "жу-жу",
Кізонька " бе-бе".

16.05.2018р.

Машину часу ти створи собі,
великих коштів це не вимагає.
Зате допомагає далебі
в щоденних мандрах аж за небокраєм.

Вона відносить нас у ті часи,
як Всесвіт був мов макова зернина.
Зробити може це без зайвих сил
й пересічна у творчості людина.

То що вже говорити про майстрів,
хоч дрібку хисту що до того мають?!
Та зауважить треба в кілька слів:
одні творять, а інші – витворяють…

Твоя уява – ось той апарат,
феноменом що у народі зветься.
Вона за світло швидше у стократ
просторами космічними несеться.

Підвладні їй галактики, світи,
які звичайним людям недосяжні.
Подорожуєш часто, друже, ти
машиною у часі неосяжнім?

Я гімн співаю кращій із машин,
яка четвертий вимір підкорила.
Бо наша думка – справжній чудоплин,
то величезна, незбагненна сила!

Машина ця незвідане творить,
а осягнув минулого все сутнє –
вам відстань підкоряється і мить
у подорожі в чарівне… майбутнє!

Уява дозволяє зазирнуть
в його найпотаємніші глибини.
Не зміг би час і простір розітнуть –
не написав би навіть половини!

12 – 18 травня 2018

Перевантаження снів
Намальована замітаюся
Намиваю твоїх слідів
Ти природньо не каєшся
Переганяють думки
Зірку викриту не калічила
Місяць уповні легкий
Та проти мене свідчення
Перечула усі пісні
Не врятована телеграмами
Я-для-мене-моя-мені
Вже давно у тобі поламані

Перенасичений день
Різні вектори рвуть емоції
Біля тебе досягнуто Дзен
Усе інше велике збочення

правда завжди гірка
правда завжди така...
наче прорвало небо
наче порвало греблю
а перегать хитка
не перегать - руїни
тріщини, шви, шпарини
стіни її - в дірках...
правда - вона така...

в кожного правд чимало
правда прокляттям стала
правда...

Бо їй ні з ки́м так, як зі мною не болить!
І не важливо де і як ми з нею стрілись.
Одне турбує, що настане мить.
Коли і в мене вцілять схожі стріли.
І їй ні з ки́м так як зі мною не до слів,
З яких складаються осмислені розмови.
В яких буває радість, розпач, гнів…
Бо їй ні з ки́м так, як зі мною

знову.

 
Давно-давно переповісти всі казки
про стиглий біль & непрозорість світлу
забити щодо заповіту
хіба є зміст якісь борги ділити з кимсь

Радіючи хто зна з яких причин
мов та смарагдова полова
Весна цнотлива & шибайголова
зачинить миттю вікна раю граючись

Наслухавшися синкретичних цвіркунів
кудись податись би кінців не звівши
як той лайдак нічим не видатний
на маячному приміському дні

Що в глупу ніч не ліпшу & не злішу
позбувся глузду над реаліями снів




 

Літній дощик – до-мі-соль-ка…
Розпустили парасольки
Пелюстки свої барвисті.
Нотки з неба срібно-чисті –
Ля-мінорний водоспад.
Квітне вулиця, мов сад.
А як дощик відшумить,
Сонце визирне за мить:
Всі намоклі парасолі
Стулять пелюстки поволі.

05.2018

Довершена - над вирами подій
і в’яззю музики, понад словами,
і відчуттями, відчаєм надій -
так наскрізно переплелись ми з вами.

В надсні, де неземне й земне,
я вас торкнувся тільки раз устами,
і все змінилося тоді, і не
вернутися до спокою з нестями.

Яким чаклунством пробудили ви:
картини ці - світів, картини драми,
що ми спокутуємо на Землі
усе, чого й не сталося між нами.

Я пригадав, як ми жили тоді,
розсипаними Безміром зірками,
і ті предивні для Безмежжя сни,
де ми дві риски, сплетені тілами )(

Ні, не лише згадав це - я ожив,
і дихаю віднині кольорами,
земний, як блюз, дограючи́ мотив,
де я і ви розділені віками.

Поволі ступаю вузькою стежиною,
Погожою я насолоджуюсь дниною,
Волошкою-квіткою - неба краплиною,
На травах зелених росою-перлиною.

Колосом стиглим, що буде хлібиною
І винограду гнучкою лозиною,
Милуюся жайвора піснею дивною,
Що зранку лунає десь там понад нивою.

Річкою, що протікає долиною
Та хвилею манить до себе грайливою.
Лебідкою гордою та білокрилою
І буйного вітру могутньою силою.

Барвінку хрещатого очима синіми,
Намистом, дарованим мені калиною.
І почуваюсь безмежно щасливою,
Пишаюся матінкою-Україною.

2017 р.

Ох, у нас, братове, і "король"!
Для розумних - із баблом кормушка.
Я не провокатор і не троль -
Мудро-хитрувата хохло-тушка.

Підлабузник щиро - не секрет -
Сильним світу всмак огузок лиже.
Влада лестунам - пріорітет,
Біля неї паші значно більше.

На Майдані пекло - дим, огні,
Небеса чорнішають од гніву.
Це дурниці. Нащо це мені?
Хай потопче курку трохи півень.

Штука гибла корабель без щогл,
Як держава гоїв безголова.
Проти влади я - пусте ніщо,
Квакну слово - полетить полова.

У країні завжди щось не те,
Брат у брата із кишені краде.
Хай народ бунтує і гуде -
Я стежину протоптав до влади...

15.05.2018р.

Ювілей

Рисачив у дитинстві як гепард,
Літав Тарзаном по дубах і кленах.
І ось, дожився - скоро п'ятдесят,
Цікавлять ліжко й ложка здоровенна.

Тріщав підступно шифер на дахах,
До ночі з другом грали у футбола.
А нині тіло прагне тихих благ,
Живіт росте, розтягується воло.

Іще недавно - коник-стрибунець,
Безстрашний послідовник Чингачгука.
Сьогодні теща кликала на герць -
Сумирний став. Карасик, а не щука.

Щодня улітку дріботів на пляж,
У школі, на перервах - гвалт, кориди.
В портфелі двійка - ось і весь вантаж.
А нині - жінка, позики та діти.

А восени - в березові гаї,
Боровички не відали пощади.
А зараз, мабуть, добре переїв -
Ступають важко по долівці п'яти.

А сни! Польоти зоряні! Вінтаж!
Без крил стрибав у прірви відчайдухом.
Наносить час зі зморшок татуаж
І опадає сивий волос пухом.

Немало у Дніпро стекло води,
Куняю від утоми на зупинці.
А духом - ще нівроку, молодий!
І вірю, що подобаюся жінці.

15.05.2018р.

Про м'яке

Про владу хоч і не пиши -
Вовків бояться сонні вівці.
Ну, що ж - залізу у кущі
І настрочу бігом про циці.

Думки невтішні прожени
Про Крим, Донбас і триколори.
М'якушки ж - наче кавуни!
Забудеш про країну хвору.

Купив злодюга рідний край,
Лишилися пахучі дулі.
А ти у пазуху пірнай -
Там тепло, не літають кулі.

Країна корчиться в огні,
Розгублено в майбутнє блима.
А груді - пишні, запашні,
Збивають тайнами хмільними.

Он, копів марширує полк,
Товпу жене в собачу буду.
Сховаю писка між цицьок -
На владу гавкати не буду.

15.05.2018р.

Дивлюсь історії у вічі

Народ-бідняк… Чому така в нас доля?
Черствий окраєць лютої біди…
Віками як тонка билина в полі,
поміж Європи й хижої Орди.

Зі споконвіччя ми «З варяг у греки»,
поміж ковадлом й молотом віки.
Не завжди нас спасали обереги,
як насувались ворога полки.

А їх було у всі часи удосталь,
хто прагнув хліба, меду і землі,
Повзла на землю-матінку короста
з усіх усюд… Великі і малі!

Себе у найми часто віддавали,
аби життя дітей своїх спасти,
та сюзерени нами торгували –
ярмо і внукам випало нести.

А ворог нині, він буває різним,
не завжди той, що зброю й лати вдів.
Але підступний, з вигляду не грізний,
у вишиванці і вінку зі слів.

І зараз ми вже вкотре продалися
за обіцянки щастя і добра
чужим вождям, а ті мерщій взялися
на наших спинах будувати храм.

Одначе свій! Не наш, не український…
Фундаментально, міцно – на віки.
А куполи замість хрестів чужинських
вінчають інші – їхні теж зірки!

Хрести перекочовують на цвинтар,
куди простий переселяють люд.
Народ-бідняк, народ-жебрак і митар,
а що йому чекати від іуд?!.

Чекати нічого – історія все знає.
Пильнуй, щоб не лишитись за бортом.
Побудувати рай у власнім краї
у змозі бідні люди лиш гуртом!

Історії Вітчизни гляну в вічі
і бачу нелегкий, тернистий путь.
Її переписати можна й тричі,
але життів – ні разу не вернуть!

Корупція – як ракова пухлина,
просякли нею людства всі шари.
Вона була завжди, але вершина
її розквітла нашої пори.

Хабарників в наш час, на жаль, багато,
ми замастились жирно в тім лайні.
Тому почнемо факти викладати
з футбольного кумира – Платіні.

Коли Мішель ганяв м’яча по полю,
для нього рівних поряд не було.
Але констатувати маю з болем,
що й „профі“ те болото затягло.

Корейська закінчилася прем’єра,
як зачитав недавно вирок суд.
З подругою пуститися в аферу
вже Пан Кін Хє, у корупційний блуд.

На хабарі спіймали й президента
не самого багатого Перу.
У чому суть гучного інциденту?
Кучинськи Педро теж „метнув ікру“!

Таких у світі немала когорта,
та й ми до неї лепту додали,
хоча американці Манафорта
лиш вдома за корупцію взяли.

Ми лідерство упевнено тримаєм
у цім питанні навіть в дану мить.
Над Янеком процес іще триває,
а за суди забули й говорить…

Я не сказав вам ще і половини,
але підняти раджу всім абсент,
як в найбіднішої в Європі України –
все ж найбагатший нині президент!

На жаль, шановні, ні з чим привітати,
ідуть не як хотілося б діла.
Та ризикну, панове, запитати –
Так що, корупція нас всіх перемогла?!

травень 2018

Кущилися хмари, люд так ними марив,
Та тільки всміхнувся на небі небесний отець.
В землі наче рани потріскані шпари,
Далеко за обрієм стелиться білий ситець.

Всохли ліси вже, океани й болота,
Збираються в вирій в зів’ялих лугах журавлі,
Кінчається серпень і терпне голота,
З надією дивиться в небо з сухої землі.

І знову прогнози мов в душу занози,
Віщують постійно лише африканську жару.
І що тут робити, хоч смійся хоч в сльози,
Дощу не віщують в гарячу серпневу пору.

У пеклі сухому душа знемагає,
Хай Господь Великий мене за оте вже простить.
Що думка мов птаха до неба сягає,
Що буду дощу і роси в нього трохи просить.

2015р.

Всі мрії поросли вже споришем,
І їх заплів барвінку цвіт наповну,
Тому завадить можна як іще? -
То доля в них така марка і чорна,
То доля в них заплакана така,
То доля - інше сиплеться з відра.

Всі мрії спочивають навпростець,
Лягають спати ще раніше Сонця,
Їх бозна-скільки, я б заклякла десь,
Від той наруги, що зоветься - досвід,
Заклякла б я, коли ота вода,
В ставках посохла вірою в Христа.

Всі мрії полишили дівувать,
Мовляв відтак забудеться на слові,
Тепера не йму гадки де моя,
А де ж бо вже моя нікчемна доля?
Не йму я гадки скілько ще носить
Мене ногам по світу, по землі.

13.05.18.

І, ось, як завше, скошена трава,
Мого кохання огняні доріжки,
Як боляче ступати, хоч на край,
Як боляче мені. Остигніть трішки!

Щовечора у мене б'ють гвіздки,
При лоївковім світлі юродиво,
До сходу Сонця почуттям різким
Кохання. Я вмираю, втім щаслива!

Наранок посміхаюсь, безталанна,
Я вірю у мару - чого не слід,
А, справді, чого варте те кохання?
Одначе, я пишу про нього в світ.

Багато вже написано по тому,
Про ніжності, цілунків рясний плід,
Та зроду я не бачила такого,
Щоб любощів було занадто. Ні!

Нехай же зазіхають наші діти
На ту любов: без краю і кінця,
Про неї я писала б ще із віку,
Про нас з тобою, як полишуть гам.

Бо ще ж бо не дописана сторінка,
Рядок урвався….,слів іще пітьма…,
Як добре те, що можу, хоч ізрідка,
Вдихати весь оцей амоніак.

14.05.18.

1

Я чистоплюй, живу як у раю,
Кую бабло, роблю лиш те, що хочу.
Онук не був на службі, у бою,
Цукерку їсть коханий мій синочок.

У офісах гарують обидва,
Вдихають пилюгу клавіатурну.
А я куняю, чи плету слова,
Творю прекрасне, зважене, культурне.

Нехай воюють дурні-вахлаки,
Я ж хочу миру, неземних пейзажів.
Вирощую поези-огірки...
Пора обіду - треба з'їсти каші.

2

А мій онук лишився без руки,
Синок помер від пострілу у груди.
Він був селюк ( як я) неговіркий,
Чорноземи орати більш не буде.

На Сході досі клацають курки,
Вгортає скроні пухом тополиним.
Синичок погодую із руки
Й піду на цвинтар гомоніти з сином...

14.05.2018р.

Світло

А які потреби нині в люду?
Їсти-пити? Тішити уми?
Дуже легко мазати все брудом,
Сонце в тьмі побачити зумій.

Подивись на руки хлібороба,
Удихни землиці дух важкий.
Нам усім без нього буде "торба",
Хай зернята сипле у мішки.

А неситий пхає харч у ковбик,
Фантики жбурляє у кущі.
Все підчистять бджілки-чорнороби:
- Сійте мотлох діви та мужі!

В кожного народу власна карма,
Може нам підкинули не ту?
"Люди- свині!" - шепотіла мама
І саджала ружі у саду.

Люд звикає жити поміж бидла,
У Дніпрі тече вже не вода.
Доторкнутись хочеться до світла...
Та довкола рохкає орда.

14.05.2018р.

Я б розкрила всі вікна,
Щоб відчути запах свободи,
Присмак гіркої правди,
Що терпко псує насолоди.

Я б написала портрет,
Де воліла би стерти
Усе:
І твої/мої руки, і шаль, і дим сигарет.

Заліпила б усі конверти,
Написавши тобі щось вогнисте
І до непристойності особисте.

Я б почала курити,
Могла б всі секрети розкрити
Або ж
Без тебе навчитися жити.

Могла б,

Але не хочу.


2018

Світ веселковий реґґі,
дні не такі й далекі,
наші серця на злеті!

Леді моя, міледі -
променю танець в меді!

Гусне бурштинно поспіх,
літо у снах розпусних.
Зоре, моя ти, Зоре,

реґґі удвох і море -
тепло-голубозоре.

Дюни, сердець тимпани,
криє прибій нірвани
смаку марихуани.

Чари над ворожбою.
Знову лечу тобою

в близькості безберегі,
о зорепад! о реґґі!

Складніш знайти гармонію в світах,
коли «вільніші» люди і стихії.
Густіш знання, і розцвітає страх,
і всі праві в сувоях безнадії.

Так витончились ниточки зв’язків
поміж людьми, аж страшно потривожить!
Хитнеш, і з роздратованих умів --
грім відповідей, голосно- несхожих.

Куди ж тепер, і як тепер знайти
загублену у сутені дорогу
і повз ілюміновані світи
досвідчену пронести осторогу?

Інтуїтивно, стримуючи крок,
без права обернутись чи спинитись,
ступаєш – і прохання до зірок
єдине у душі – не помилитись.

20І8

Ой, Сірко, мій добрий друже, скажу навіть брате,
просинайся – змії підлі заповзли до хати.
Оповили кровососи сіттю Україну,
осідлали, на аркані тягнуть в домовину.

Все добро, що дбали спільно, миттю розібрали
і панують у Вкраїні лютії шакали.
Прокидайся, підіймайся, славетний козаче,
бо знедолений народ твій нині гірко плаче.

Плаче бідний і не знає – варто всім зібратись,
вкруг такого отамана треба гуртуватись,
славних прадідів великих правнуки погані,
щоб нарешті вже здолати нам своїх тиранів.

Ой, полковнику козацький, хоч і польський пане,
з Богуном і Дорошенком розкусив Богдана.
Тож не станеш присягати і тепер нікому,
будем долю здобувати для рідного дому.

Отамане запорозький, не сидів в окопі,
воював ти з козаками навіть у Європі.
Перемогам в Україні і ліку не маєш,
як Вітчизну захищати – справу добре знаєш.

Щоб гриміла понад світом і слава, і воля,
разом захистімо, браття, нашу рідну долю.
Подолаймо і почвари, і пітьму ворожу,
а Сірко нам, українці, в цьому допоможе!

Ой, Тарасе, батьку славний, як тобі там спиться?
Чи, поете, з пір недавніх нічого не сниться?
Не болить твоє серденько і душа не плаче?
Чи не згадуєш, Кобзарю, долю гайдамачу?

Як ножі тоді святили і збирали військо,
за підмогою ходили в братство запорізьке.
Як тяжкі зривали пута і петлю із шиї,
а навкруг танок водили ворони та змії.

Повернися в Україну та зійди на кручу,
подивись, як люд нещасний сльози ллє пекучі.
Як старий Дніпро сумує, закутий в кайдани,
бо простий народ в’ярмили глитаї-тирани.

Одурили, обібрали, розвели по хатах,
а на троні засідає нині цар пихатий.
Всі міста заполонили зайди та чужинці
і в степах уже немає місця українцям.

Просинайся, піднімайся, навісти Вітчизну.
Скільки можна вже справляти по загиблих тризну?
А з тобою разом, батьку, зі східного фронту
з військом скоро завітають Залізняк і Гонта!

Сидів Митець і майстрував намисто,
на вісь уявну зорі насиля́в.
У відблиску проміння золотистім
світил десятки тисяч перебрав.

Їх обирав по ро́зміру і масі,
по кольору, вазі і густині…
Ішло усе повільно, та із часом
проглянули узори вдалині.

А о́бриси являлися чіткіше,
аби зати́м засяяти в віках.
Он Лев і Діва, Лебідь, а простіше –
усе і нині звуть… Чумацький шлях!

1

Як цуцик, побитий не вперше,
стояв біля брами піїт.
А муза дістала із верші
помаду (читай - динаміт)...

- Ну, що - написати пророче...
чи знову про циці, первак?..
До ночі він думав - чи хоче
абищо запхати в рюкзак.

2

Кульбабки до сонця летіли.
Гордився рясний часничок.
Піїт наближався до тіла...
Із мрева - фігура Вовчок.

За нею кремезні мужчини.
Говірка плитка, дощова...
І певно, немає причини
Тікати. Але ж кропива...

3

Кому догоджати на крайці?
Герой наш зігнувся в дугу.
Дари поскладали данайці
на синю китайку - благу.

Світ ділиться й ділиться на категорії:
елітними звуться й простими.
А правда витає собі посередині -
десь поміж тими і сими.

Бо що визначає елітність чи простість
і за якими, ознаками?
Приходимо голі однаково в "гості" -
Лишаємо тут всю знаковість.

Бо там непотрібно - межа межею.
І, кажуть, в ціні лиш єдине:
людяність, там бо ніяк без неї.
Се мірка для ймення - людина.

Природа не творить елітних чи прОстих -
Се хворі мозкові блуди
І хмара безмірних понтів і злості
між тих що зовуться "люди"...

Коли тобі звіряються в любові...
Коли тобі звіряються в журбі...
так важко в ціль потрафити у слові...
В немові - мов у зріючій тяжбі.
Бо так й життя під серцем визріває
і пульсом таїни у скроні б'є.
То ж хай із вуст ні слова не злітає...
Ти - тільки нерв, що болем віддає...

2018

Так судилося вербі,
Що життя усеньке
По коліна у воді
На ставку маленькім.

Котики свої вона
Гарненькі пухнасті
Тоді, як прийде весна
Гуляти пускає.

В літню спеку всім вона -
Затінок від сонця,
Від дощу теж заслоня,
Наче парасолька.

Восени жовтавий лист
На воду пускає
І цікавії казки
Теж розповідає.

Взимку прихистком бува
Птахам та комашкам,
А як знов прийде весна,
Зеленіє й пахне.

2018 р.

Будує люд катівні, Колізей,
Жує чуже, спливаючи від жиру.
Платити доведеться за усе:
Удар ножем та усмішку нещиру,

Не кинув бідакові мідяка?
У світ пожбурив словеса зневаги?
А доля вже занесла кулака,
Вірянин скаже: "Це - Отець Всеблагий".

Ізмалку начиталися казок,
Насправді - не побачим їх ніколи.
Рядочками заляжем у пісок,
Харон у Стікс усіх зіпхне з гондоли.

Не знає піп нічого до пуття,
Мамоні кожен другий ревно служить.
Насправді, покарання - забуття,
Та мертвим і воно уже байдуже.

Псують людці кармічні завитки,
На козобаси поміняли лютні.
Заплатять діти за гріхи батьків
Хворобами, нестатками, майбутнім.

13.05.2018р.

 
Славетні фолкові дні
Немов у чарі грали ми
Із ’Рівербота‘ рок
у дощ гримів
Опівніч ганяла
до псів

О, Ізабелло, ти горда Белло
Тебе роздерли
Тебе зорали
Ти справжня лиш
під макіяжем
Як не бажати
ліпших вражень?

Уздовж навахського шляху
Недопалки на
сміттєбаках
Кельнерки сумують
під дощем
Та їх бойфренди
мож’ підійдуть ще?

Матінку Гуску
несе в сніги
Зле взуття
злосні дітлахи
Потрібен хтось
щоби гнів зірвати
А я дріб’язок
що їй мов цвяшок у п’яти

Як напишу я
біль минув
Неточне
значення в цих букв
І швидка не встигне
будь-куди
Минуле ховає
всі сліди
Зупиняти мить ~
лапати дим

Сьогодні в одній
розважальній мережі
Бачив під дахом
кімнату для стежень
Для мами й тата
мабуть є різниця
Платить кіднапперам
чи вірить в поліцію

Ви, критику, собі там
Чи надбали якийсь
інакший крам?
Беріть шлунковий зонд
& абордажні сни
Утнемо щось разом
чому ні

Ось я у Торонто
джайвовим гостем
І на розі вулиці
пів на шосту
Жодного в підземці
кафешки пусті

І тільки на сільгоспринку
чую начебто услід:
Супроти вітру
ссяєш ти
Нехай не знаєш, але так

Немає друга
в грязі цій
Що сказав би
ти лиш ссяєш
як і всі

Уперше бачу я
такого брехуна
На кожне вухо в нього
окрема локшина
Як він пам’ятає
що брехав цей раз?
Бо все це не про мене
імовірно й не про вас