Ірина Вовк - [
2018.07.06
12:52
]
Театр "МЕТА": Свято Івана Купала (сценарій)
Громада обирає Війта.
Війт. А кого візьмемо в Писарі?
Вибирають Писаря. Війт вручає йому перо і папір.
Писар: Дякую громаді за довіру! Постараюсь літопис гарно писати, щоб нащадки могли прочитати. Тільки дайте назву хати, щоби було що писати. Мушу вас порахувати і усіх переписати, ні про кого не забути, а про всіх вас пам’ятати, бо як вхопить чорт дівчину, буду нести я провину. Наскільки мені відомо, серед присутніх тут нечистої сили нема. Тому хочу дівчат попередити, що коли парубки будуть вам говорити, що бачили перелесника, чи відьму, що з димаря вилетіла і шастала по селу, то не вірте тим пліткам, бо хлопці навмисне залякуватимуть вас ними, щоб провести додому, чи поцілувати, чи… повечеряти. Ну, а так як у нас мова зайшла про нечисту силу, то не лякайтесь, якщо буде погана погода. Коли дощ буде іти крізь сонце – то це чорт дочку заміж віддає; коли грім та блискавка – то сам чорт вирішив побратися з відьмою. Недаремно в народі кажуть на погану погоду «чортове весілля». На тому буду кінчати, але мушу нагадати, щоб не забули дати назву своїй хаті.
Війт: Писар свої обов’язки знає, тільки ще щоб дав назви вулицям і пронумерував хати, а то ще хтось вночі заблудиться і до сусіди зайде. Будівничі ж нехай гарно наше село побудують, щоб того не сталось, бо не оберемось клопотів. Ціпакам буде завдання берегти нас відлукавих духів та людей. Корчмар і кухар щоб зважали, щоб наші шлунки наповняли. Тепер громаді вказівки: не сумувати, спиртного не вживати, годинники заховати, бо відтепер у нас один годинник – сонце, а хто не заховає, то того будемо топити й витягнемо тоді, коли годинник зупиниться. Стежити за порядком, не нищити природи. (Вказується «знак» для сходу, а також різні побутові речі і всі розходяться).
Перед обідом дівчата плетуть з квітів гірлянду. Беруть дві палиці (одна рівна, а друга розгалужена внизу) і зв’язують їх так, щоб вгадувалась людина з розведеними руками. Прикрашають гірляндою. Це «Коструб» (або по-іншому«Іван»). Ще готують пучки кропиви.
ОСВЯЧЕННЯ КРИНИЦІ
Дівчата з Кострубом ідуть по селу і, співаючи, збирають людей до криниці. У руках у дівчат кропива.
Пісня: «Ходіть, дівки, на вулицю, викопали вже криницю.
В нас водиця чудова – чиста, свіжа, здорова…».
Коструба застромлюють у криницю.
- Наша водиця студена – сонцем, місяцем і зорями свячена!
- Куди водиця тече, там травиця росте.
- Водиця – наша матінка, все сполоще, крім лихого слова.
- Чиста вода, як сльоза; глянь у воду та на свою вроду.
- Всього не переймеш, що водою пливе.
- Прийшло з води, пішло з водою.
І дівчина: «Гей, око Лада,
Леле Ладове,
Гей, око Ладове,
Ніч пропадає,
Бо око Лада
З води виходить,
Ладове свято
Нам приносить.
Гей, Ладо!
А ти, Перуне,
Отче над Ладом.
Гей, Перуне,
Отче над Ладом.
Гей, Перуне,
Дай дочекати
Ладо Купала.
Гей, Купала!
Всі: Гей, Купала!
І дівчина: У нашу хату.
Гей, Купала!
Всі: Гей, Купала!
І дівчина: Солод ситити.
Гей, Купала!
Всі: Гей, Купала!
І дівчина: Щоби і внукам
Те пам’ятати.
Гей, Купала!
Всі: Гей, Купала!
Одна або більше дівчат читають, а друга повторює для громади ті рядки, які говорять всі.
Дівчата: Добрий день, водичко, найстарша сестричко!
Всі: Добрий день, водичко, найстарша сестричко!
Дівчата: Обливаєш гори, коріння, каміння, облий і мене!
Всі: Облий і мене!
Дівчата: Від всякої мерзи, від пагуби.
Всі: Від всякої мерзи, від пагуби.
Дівчата: Абим була така велична, як весна.
Всі: Як весна!
Дівчата: Абим була така красна, як зоря ясна.
Всі: Як зоря ясна!
Дівчата: Як радіють теплу, так аби мені раділи.
Всі: Так аби мені раділи!
Дівчата: Щоб була така сильна, як вода.
Всі: Як вода!
Хлопці виймають Коструба з криниці, замочують його зелену голову-гірлянду у воді і окроплюють присутніх.
- Що з неба каплею, то на землю сторицею!
- Води боятися, то не купатися!
Дівчата беруть кропиву, жалять хлопців і всі пересуваються від криниці на галявину.
ПРОЩАННЯ З ПЕТРІВКОЮ
Всі виходять на галявину. Хлопці збоку застромлюють в землю коструба, а дівчата складають посеред галявини кропиву в одну купу. Потім співають і скачуть через неї, а хлопці грають «Гиля-гиля» (футбол), або ж роблять якусь роботу.
Звучать купальські пісні:
«Ой за нашим садом три місяці рядом…»
«Та ходила Уляночка по межі…»
«Через наше село везено дерево…»
«Ой у полі криниченька, упалася зозуленька…»
І дівчина: Дівчата, а чи знаєте ви, як виникла кропива?
Всі: Ні, не знаємо!
І дівчина: Ходіть же сюди. Я розповім вам дуже цікаву легенду про кропиву, волошку та пташку зозульку. (Усі сідають). Було це дуже давно. Тоді ще ліси не насаджувалися людськими руками і все йшло за велінням матері-природи. Жив собі один чоловік. І була у нього донечка Марійка: вродлива та добра дівчина. Любила вона сидіти на березі річки, вишивати та співати. І від співу її розцвітали квіти, зеленіли дерева, соком наливались плоди, а водиця підхоплювала її дзвінкий голос і несла аж до синього озера, в якому жив Вуж. І посіяв він в його самотньому серці неспокій, і привів на берег річки. Відтоді, обернувшись у красеня-парубка, Вуж щодня з’являвся на протилежному березі ріки і слухав пісні Марічки. Поява незнайомого парубка спочатку злякала дівчину, але згодом вона звикла та співала лишень для нього. Минав час і одного разу у хаті Марічки з’явилися старости. Не хотів батько віддавати доньку незнайомому парубку, та довідавшись, що Марічка давно знає і кохає його, погодився і благословив їх на злуку. Покинула Марічка батьківську оселю. Зостались позаду ліс, річка, а попереду синіло озеро! В’їхали вони в озеро і опинилися на дні. Там стояв палац Вужа. У злагоді та любові жили Вуж та Марічка. І знайшлося в них двійко діточок: Василько і Горпинка. Якось захотіла Марічка відвідати батька. Довго відмовляв її Вуж та нічого не міг вдіяти проти бажання коханої дружини. Зібрав він її та дітей у дорогу й суворо наказав, щоб не говорили вони батькові, що він вуж. Доїхали вони до річки, перекинувся Вуж мостом і залишився чекати на їх повернення. Зрадів старий батько приїзду доньки й онуків, та все допитувався: чому не приїхав з ними зять, хто він є, де вони живуть? Марічка пам’ятала наказ чоловіка і нічого не відповіла на ці запитання. Втомлена дорогою, вона лягла спати. А дідусь, частуючи внуків яблуками, все допитувався і допитувався. Маленька Горпинка про все розповіла дідусеві. Взяв він сокиру, подався на берег річки, порубав Вужа-моста і повернувся додому. Під вечір зібралася Марічка з дітьми додому. Приїхала до річки – мосту нема, а на березі море крові. Дізнавшись, що Горпинка усе розповіла дідусеві, вона сказала: «За те, що ти, Горпинко, зробила усіх нас нещасними, бути тобі кропивою! Нехай твою серцевину так же точать черви, як тепер моє серце точить зле горе! І будеш ти приносити людям жагучий біль, який тепер ти принесла мені!.. А ти, мій милий Васильку, будеш волошкою. Люди будуть насолоджуватися тобою, дивуватимуться твоїй красі і завжди триматимуть тебе у своїх хатах!» Ще сильніше заплакала Марічка і полетіла в ліс зозулею, а діти зосталися на березі річки: Василько – запашною Волошкою, а Горпинка – жалючою кропивою.
Дівчата розходяться або відразу ж ідуть збирати квіти.
ВІНКОПЛЕТЕННЯ
Назбиравши квітів, дівчата сідають в коло, плетуть вінки, співають, розповідають легенди.
ІІ дівчина: Дівчата,нарвіть і вплетіть у свої вінки терлич та тою.
Всі: А навіщо?
ІІ дівчина: А тому, що терлич і тою боїться нечиста сила, яка може завітати до нас на свято. Розповідали мені, що в одну дівчину закохався чорт. Довго ходив він до неї у вигляді парубка. Нарешті вирішив взяти її до себе. Мати, готуючи доньку до від’їзду, вбрала голову її квітками терлича та тої. Коли прийшов чорт, то ніяк не міг підступити до дівчини і став її просити зняти з голови квіти. Дівчина, не зрозумівши, чого він від неї хоче, стала скидати з себе все, що було на ній і тим самим дотягла доти, доки не заспівали півні. Тоді чорт сказав: «Якби не терлич та не тоя, була б дівчина моя» і в ту ж мить зник.
ІІІ дівчина: А я знаю іншу оповідь. Дівчина прибрала свою голову квітками тої і пішла в ліс. Там зустріла вона чорта в подобі молодого та вродливого парубка, який почав до неї залицятися. При тому він постійно просив її: «Скинь, дівко, тою і підеш за мною». В пориві хвилюючих її сердечних відчуттів, дівчина виконала прохання – і чорт зразу ж заволодів нею.
ІІ дівчина: А ще соком терлича відьми змазують себе під пахвами, коли збираються летіти на шабаш.
І дівчина. Відваром його вмиваються дівчата, щоб швидше вийти заміж. Скільки дівчина весною знайде кущів терлича, стільки матиме вона коханців.
ІІІ дівчина. Терлич і тою освячують у церкві і кладуть до колиски маленьких дітей.
Сплівши вінки, дівчата розходяться.
ВБИРАННЯ КУПАЙЛИЦІ
Після вечері дівчата збираються на галяві.
Дівчата (співають):
«А наші хлопці недбайливці,
Не вирубали Купайлиці».
Співають доти, доки хлопці не принесуть їм «Купайлиці» (невелике деревце верби). Тоді дівчата її гарно вбирають. А хлопці збирають сміття по хатах.
Хлопці: Здорові будьте! З Купайлом!
Господарі: Будьте й ви здорові.
Хлопці: А чи нема у вас сякого-такого, давно застарілого, геть спорошнілого?
Господарі: У душі не тримаємо, а на дворі може щось і маємо.
Хлопці: Тоді вимітайте! Щоб воно прахом пішло у вогні Купала.
Коли зібрали сміття до однієї купи, скликають громаду.
І хлопець: Виходьте, старі баби, вже заквохтали в болоті жаби!
І дівчина: Виходьте, старі мужі, вже засвистали в болоті вужі!
Молодиця: Виходьте, молодиці, вже дівчата на вулиці.
Громада збирається на галявині, запалюється сміття.
І хлопець: Хай усе погане й зле пропадає, а добре – зостається й розростається!
Усі сидять біля вогнища, співають. Коли ж вогнище починає згасати, а пісні замовкати, то наближається час казкового дійства.
КАЗКОВЕ ДІЙСТВО
З лісу, несподівано для присутніх, виходить Волхв.
Волхв: Добрий вечір, добрим людям!
Всі: (озираючись) Добрий вечір!...
Волхв: Цілий день спостерігаю за вашими ділами і тішуся вашими піснями. Чи справді ви приїхали сюди святкувати Купала?
І хлопець: Так, та не з чужої волі, а з своєї. Бо живуть у нас ті сили небесні, що світом керують, і хоч багато чого не знаємо, та віру носимо в серці щиру.
Волхв: Я знаю, бо це очі і душі ваші говорять. Хай завжди дарує вам своє світло Сонце, зігріває вогонь і радує Купало. Хай будуть благословенні сини великого Руса, онуки Яр-бога!
Всі: Дякуємо.
І дівчина. А ви хто, діду?
Волхв: Я Волхов. А ви звідкіля прийшли у володіння ці лісові?
І хлопець: Ми не тутешні, ми – з міста Лева.
І дівчина: Дуже любимо ці вічнозелені гори, де й зібралися зустріти Купала.
Волхв: А чи знаєте ви, як виникли ці чудові гори?
Всі: Не знаємо!
І дівчина: А розкажіть нам, діду!
Волхв. То ж слухайте! Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами і тополями, долиною текли потічки та річки, багаті на дрібну та велику рибу. Володарем долини був велетень на ймення Силун. Він жив у великому палаці й на нього працювало все населення долини. Люди не сміли покидати маєток Силуна й змушені були працювати на нього безкоштовно аж до смерті. Служив у нього хлопець Карпо Дніпровський, що прийшов від берегів Дніпра. Він подався в мандри ще десятирічним хлопчиком шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і Карпо мусів їй чимось допомогти. Працьовитий хлопець був, ніякої роботи не боявся. Через деякий час Карпо вирішив повернутися додому. Але, як попросити у Силуна гроші за службу, не знав. Одного разу, коли Силун вийшов уночі поглянути, як ночує худоба, Карпо попросив у нього плату. Розгнівався велетень, почувши такі слова, схопив Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив ним об землю так, що аж яма зробилася. Але з Карпом нічого не сталося. Звівся він і відчув у собі непереможну силу. Це, мабуть, землиця подарувала йому за те, що працював на ній. Схопив Карпо Силуна, вдарив ним об землю, та розкололася, іСилун опинився під землею. Став він головою пробивати землю і від того поробив високі гори. Чим дужче кидав собою Силун-велетень, тим вищі гори піднімалися навколо. А найдужче бив собою там, де Гуцульщина, і там гори вигналися найвищі. Уранці наймити, прокинувшись, дивувалися. Навколо гори, а там, де був палац велетня – прірва. Раптом з-під землі вдарила вода і заповнила ту прірву. Чудувалися люди, зібралися на раду: як далі бути, як жити. Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевирським , бо було синє-синє, як небо. А горам на честь Карпа дали ймення Карпати.
І хлопець: Кажуть, що Силун ще й тепер не стих під землею.
Волхв: Так-так, пробує вирватись, але вже не викидає гори, бо постарів і моці такої вже не має. Та не вирватись йому на поверхню вже ніколи.
І дівчина: Дякуємо вам, діду, за цю оповідь.
І хлопець: А скажіть-но, діду, чи багато в Карпатах папороті?
Волхов. Еге ж, багато! І здогадуюсь, чому ви про неї питаєте. Тому, що саме сьогодні вночі папороть цвістиме маленькими квіточками, які горять, як вогонь. Хто роздобуде квіточку папороті, для того нема нічого неможливого. Він (кепкуючи) буде знати, де знаходяться скарби в землі і буде їх добувати без зайвого труду; йому будуть відмикатися всі замки при одному лишень дотику руки; він зможе закохати до себе будь-яку дівчину… Але роздобути квітку папороті дуже важко, тому що вона цвіте тільки одну мить і пильно охороняється від людей чортами, які роблять різні спроби налякати сміливця: повзуть на нього вужами, накидаються звірями, оглушують свистом, ревом, кидають камінням і деревами, стріляють… Жахи добування квітки можуть бути настільки великі, що їх найчастіше ніхто не витримує. Господарем чудового талісману можна зробитися тільки випадково, при чому чорти все-таки відберуть його собі.
І хлопець: Невже неможливо роздобути цвіт папороті?
Волхв: Бачу, що серед вас є парубки, охочі отримати цей талісман. То ж нехай вони вийдуть і стануть поруч мене.
Виходять парубки.
Волхв: У цій небезпечній справі я не стану вам у пригоді, але ви можете заручитися благословенням Лісовика, лісового духа, який є сином чорта й відьми. Вставайте і повторюйте за мною:
О Велетню, лісовий царю!
Хлопці: О Велетню, лісовий царю!
Волхв: Прийшли ми до тебе з поклоном…
Хлопці: Прийшли ми до тебе з поклоном…(вклоняються)
Волхв: Пусти нас у свої володіння…
Хлопці: Пусти нас у свої володіння.
Виходить Лісовик.
Волхв: О Велетню, лісовий царю, прийшли вони до тебе з поклоном. (Хлопці вклоняються). Пусти їх у свої володіння.
Лісовик: А що шукають вони у моєму лісі?..
Волхв: Хочуть роздобути квітку папороті.
Лісовик: А для чого їм вона?
Волхв: А про це відомо лишень їм самим.
Лісовик: Я дозволяю вам увійти в мої володіння.
Хлопці: Благослови нас, лісовий царю.
Лісовик: Благословляю вас на щасливе повернення.
Парубки йдуть в ліс.
Волхв (до громади). А ви сидіть тихо, щоб не сполошити нечисту силу.
У лісі чується перший свист і крик. Вибігають перші шукачі. Шум в лісі все зростає і на галявину один за одним вибігають і інші «сміливці», яких женуть Чорти. Залишається лише один. Через деякий час він вбігає на галявину.
Останній шукач: Знайшов! (показує на закриті долоні).
Всі: Де? Невже! Покажи!
Останній шукач розкриває долоні і, побачивши, що нічого нема, стоїть деякий час мовчки.
І хлопець: Оце так нечиста сила!
Волхв: Я ж казав вам, що знайти і втримати квітку папороті неможливо!
Лісовик: І це не дивно. Колись люди вільно володіли чудодійними квітами, аж доки з їх допомогою стали творити погані вчинки. І тоді боги звеліли нечистій силі берегти цвіт папороті і не допускати до неї людей. Але ви не сумуйте. Сьогодні ніч чудес: збуваються бажання, звірі говорять, дерева ходять.
Волхв: Цієї ночі все дозволено. Саме купальської ночі Велес – бог скотарства украв Райдугу-веселку, жону бога грому – Перуна. Тож, хлопці, пильнуйте своїх дівчат, щоб часом хто не вкрав.
Лісовик: Якщо ви хочете, то я вкажу вам дорогу у цю країну казки, країну чудес, де живуть добрі і злі боги. Сьогодні вони разом з вами святкують перемогу сонця, могутнього бога Ярила, над темрявою. І саме цієї ночі донька Ярила, прекрасна богиня любові, плідності та парування Лада має передати владу Купайлові, богові жнив. Чи хочете ви у цю країну див?
Всі: Хочемо!
І хлопець. Покажи нам дорогу туди.
Лісовик: Тоді треба тут залишити смуток і образи. Треба бути сміливим, веселим. Не боятися вогню, води. Сили природи не бувають добрими чи злими самі по собі; вони тільки у відношенні до людини бувають різними, тож треба заслужити їхню прихильність. Ну, то як? Зможете? Не боїтесь?
Всі: Не боїмося!
Лісовик: Якщо ви пройдете крізь вогняну браму, то опинитесь у цій країні. А я повинен залишити вас і оглянути свої володіння. Прощайте!
Всі: Прощайте! До зустрічі!
Лісовик зникає в лісі.
Війт: Дівчата! Беріть «Коструба» та «Купайлицю», а хлопці смолоскипи.
В путь!
Всі проходять крізь вогняну браму. Співають пісню. Дорогою їх лякають Чорти. Тільки-но починають виходити на галявину, як нечиста сила краде Коструба, який потрапляє в руки до відьми Хвеськи. Всі в розпачі.
І дівчина: Коструба нашого украли!
І хлопець: Волхве, допоможи нам відібрати Кострубонька!
Всі: Допоможи!
Волхв: Поганий то знак. Але я вам допоможу.
(Говорить заклинання до ідола Світовида).
-Чорна смерте-сноровице,
Вража язво-язвовице,
Мертва крівце-кровавице,
Йдіть на води, на три броди,
Йдіть до лісу, до пралісу,
Цур вам, пек, цур вам пек!
Розійдіться, розкотіться
По льодових морях, по пустелях,
Де ні дерева, ні трави,
А тільки скелі на скелях.
Там вам селитися й будитися,
Проживати й пробувати,
Мене у вічі не видати,
Одсилаю вас –
Нічних, північних, сходових
На пусті місця,
Рвіть лози, смичте сухі ліси,
Тремтіть купинами, очеретами і болотами.
Ідіть на Кремінну гору,
Глитайте каміння.
Каміння вам на язик.
Каміння вам на зуби і вуста,
Кам’янійте й ви самі!
О Ідоле-Світовиде, допоможи мені і моєму народові побороти злих духів і повернути коструба!
(Ідол мовчить).
-Погані справи. Напевне у спілку з чортами вступила стара відьма Хвеська.
І хлопець: Що ж робити?
І дівчина: Де шукати допомоги?
Волхв: Треба знову гукнути Лісовика.(Кличе). О Велетню, лісовий царю, вернись і допоможи!
І хлопець і І дівчина: Вернись і допоможи!
Всі: Вернись і допоможи!
Виходить Лісовик.
Лісовик: Ви знову турбуєте мене?
Волхв: О лісовий царю! Нечисті сили вкрали в нас Коструба, який потрапив до рук старої відьми Хвеськи. Допоможи повернути.
Всі: Допоможи!
Лісовик повертається до ідола Світовида, робить магічні рухи руками, від яких з’являється вогонь. Знімає з плеча лук, бере стрілу, запалює її, повертається і стріляє в бік нечистої сили. З лісу виходять Чорти і падають до ніг Лісовика. За ними йде відьма Хвеська, яка несе Коструба. Чорти просять пробачення, а відьма віддає Коструба і відразу ж зникає в лісі.
Лісовик (до Чортів): На цей раз я вибачаю вам, але на майбутнє не смійте заважати добрим людям! Ідіть! (Чорти схоплюються і втікають. Лісовик передає Коструба Волхву).
Волхв: Дякую тобі від усього народу за допомогу. Будь же у нас на святі жаданим гостем.
Лісовик: Ваше запрошення приймаю і зостаюся.
І хлопець: Час нашого кострубонька привітати, час йому шану віддати! Ну ставайте в коло, а ви там і вогнище запаліть!
І дівчина. (До Волхва). Благословіть, Волхве, Івана Купала зачинати!
Волхв: Благословляю! (Віддає Коструба).
Хлопці розпалюють вогнище, а всі решта стають в коло і починають ходити навколо Коструба з піснею «Через наше село, та летіло помело,
Стовпом дим, стовпом дим.
Сіло спочивати на Кирила хаті,
Стовпом дим, стовпом дим.
А Уляна з радощами
носить воду пригорщами,
Та й гасить, та й гасить.
Що погасить, то займеться,
а Уляна засміється, -
Та й гасить, та й гасить».
І дівчина: А тепер звеселим нашого парубочка з кленочка, щоб цілий рік реготався та в тугу не вдавався! Ануте, хлопці, чи готовий у вас вогонь?
Хлопці: Готові! А чи у всіх є головні?
Всі: Є!
Всі беруть по прутику в руки і запалюють їх від вогнища. Потім з ними танцюють навколо вогнища та Коструба. Співають:
«Ой гоп на Купала
Танцювала та й упала;
А Іван, як той пан, підіслав ще й жупан!
Ой гоп, лежи тихо,
Щоб минуло тебе лихо!
Не боюся я біди
Та й утечу до води»!
І дівчина: Годі! Час топити Коструба: нажився і натішився!
ІІ дівчина: Нехай ще постоїть хоч трохи.
ІІІ дівчина: Хоче ще пожити, щастя зазнати.
І дівчина: Смерть йому і його милій буде смерть.
ІІ дівчина: Як топить, то й топить! Ану, дівчата, «гірлянду» рвати!
Дівчата розривають зелену «гірлянду». А хлопцям віддають лишень палиці. Квіти з Коструба розкладають біля вогнища.
І дівчина: Кидайте, хлопці, Коструба у річку.
Хлопці ідуть до ріки. Якщо до неї далеко, то громада залишається на галявині, танцює навколо вогню і співає. А якщо є доступ і близько, то всі йдуть до ріки і там співають «Купався Йван, та й у воду впав…».
І дівчина (До Молодиці): Ой молодая молодице,
Вийди до нас на вулицю,
Винеси нам Купайлицю!
Виходить Молодиця і виносить дівкам Купайлицю. Всі роблять коло. І дівчина стає в центрі з Купайлицею, а всі навколо неї ведуть хоровод і співають
Пісні: «Ой молодая молодице, розведи дівкам Купайлицю», «Ой посаджу рожу…», «Ой на Івана, на Купала, вийшла Марічка, як та пава…»
Раптом з’являється відьма Хвеська, яка трубить в кулак диким і хриплим тоном. Всі зупиняються.
І дівчина: Ох, ненько, се Хвеська-відьма!
ІІ і ІІІ дівчина: Точно вона!
І хлопець: Навіщо вона прийшла ?
І дівчина: Та тікаймо відсіль! Се нам халепа!
Всі кинулися втікати, та в цей час з лісу вискакують Чорти і починають переслідувати втікачів, з яких дехто опиняється у воді. Хвеська ще раз і Чорти збираються біля вогнища.
І хлопець: Волхве, допоможи нам прогнати нечисту силу!
Всі: Волхве, допоможи!
І дівчина: Лісовику, прожени їх!
Всі: Лісовику, прожени їх!
Хвеська: Ха-ха-ха! Кричіть, кричіть! Ніхто вам не допоможе. Сам бог Ярило та його донька Лада розгнівались на вас за те, що ви забули про них. Ха-ха-ха!
І хлопець: (До Волхва). Так що ж робити?
Всі: Що?
І дівчина: Треба прогнати нечисту силу і попросити прощення в богів.
Лісовик: Я допоможу прогнати нечисту силу.
Волхв: А потім я випрошу прощення в богів.
Лісовик: Принесіть мені водиці із свяченої криниці. (Хтось з натовпу приносить воду). Відьми й чорти бояться води.
Лісовик бере воду і кропить нечисть, яка швидко втікає.
Волхв: А тепер, слухайте мене, робіть, що я накажу і говоріть те, що я говоритиму. Встаньте на коліна. (Всі встають). О всемогутній Ярило, слава тобі!
І дівчина і І хлопець: Слава тобі!
Всі: Слава тобі!
Волхв: Ти даєш усьому сущому на землі світло і тепло, переборюєш морок ночі і зимовий холод, ти даєш життя людям і деревам, і звірям, і птахам, і рибам, і плазунам! Ти все можеш!
І дівчина і І хлопець: Ти все можеш!
Всі: Ти все можеш!
Волхв: Будь же милостивий і захисти нас від усякої напасті. Ми приносимо тобі жертву і молимо тебе, щоб ти прийняв її в знак нашої любові і пошани до тебе, боже сонця і життя. (Кидає у жертовний вогонь ложку меду). Молимо тебе!
І дівчина і І хлопець: Молимо тебе!
Всі: Молимо тебе!
Волхв: Молимо тебе, захисти нас від злих духів і нечистих сил. Яви нам свою ласку. Прийми, Ярило-боже, жертву! (Кидає у вогонь кусок м’яса, хліба і крапає вино).
І дівчина і І хлопець: Прийми, Ярило-боже, жертву!
Всі: Прийми, Ярило-боже, жертву!
Із жертовника, в супроводі Слуг, які несуть смолоскипи, виходять Ярило та Лада.
Волхв (встає на коліна): О великий Хоросе! Преславний Ярило! Ти показав нам свій золотий лик, ти вселив у наші серця надію і радість. Будь славен, Ярило!
І дівчина і І хлопець: Будь славен, Ярило!
Всі: Будь славен, Ярило!
Волхв: Сонечко ясне, Ярило!
І дівчина і І хлопець: Сонечко ясне, Ярило!
Всі: Сонечко ясне, Ярило!
Волхв: Пошли нам літечко красне, Ярило!
І дівчина і І хлопець: Ярило!
Всі: Ярило!
Волхв: Щоб усе росло і родилось, просимо тебе!
І дівчина і І хлопець: Просимо тебе!
Всі: Просимо тебе!
Волхв: Щоб квіти розцвітали і людям усміхались. Пошли врожай на славу, воздамо тобі ми хвалу!
І дівчина і І хлопець: Слава тобі!
Всі: Слава тобі!
Ярило: Я на вас сердитий і не просіть пощади!
І дівчина і І хлопець: О всемогутній Ярило! Пробач нам сліпим, глухим і нерозумним! Твоє прощення запалить в наших серцях добро. Будем завжди тебе пам’ятати і тобі служити!
Всі: Тобі служити!
І дівчина і І хлопець: Будем Ладі поклонятися!
Всі: Будем Ладі поклонятися!
І дівчина і І хлопець: А людям добро творити!
Всі: Добро творити!
Ярило мовчить.
І дівчина і І хлопець: О Ладо, наша покровителько, богине весни, злагоди, любові і щастя! Заступись за нас!
Всі: Заступись за нас!
Лада: Мій батьку, пробач їм, вони помилились, бо люди.
Ярило: Добре! Встаньте! Я пробачаю!
І дівчина і І хлопець: Слава тобі! Слава довіки!
Всі: Слава тобі! Слава довіки!
Пісня: «Ой на Івана, на Купала,
Вийшла Лада, як та пава.
На неї хлопці зглядаються,
Її займати встидаються.
Наше Купайло з верби, з верби,
А ти, Іване, прийди, прийди.
Наше Купайло не ламати,
А собі дівку вибирати».
Волхв: Сьогодні небо вступає в шлюбну злуку з землею і кличе до такої ж свяченої спілки й людину. Сьогодні боги єднаються з людьми і в знак того єднання поведемо купальський хоровод.
Всі стають у коло і разом з Ярилом та Ладою ведуть купальський хоровод і співають.
Пісні: «Посію я рожу…»,«Не стій, вербо, над водою рано, рано…»
Ярило: Сьогодні закінчується весна і настає літо. Вся земля уквітчана, дозрівають плоди. А щоб настало літо, треба Ладі передати свою владу чоловікові – працьовитій і добрій людині, який після одруження стане Купайлом – богом жнив і достатку.
Лада: Брат Перун вас всіх вітає
Блиском, дощем, громом.
Жене вітри-вітровії
Горами і долом.
А вітри несуть на крилах радісну новину,
що вже літо, що вже красне увінчає днину.
Я ж бо землю устеляю квітами й зелами,
Судженого виглядаю з щедрими дарами.
Подарую очі й руки, і ніжну розмову,
Ніч вдарую теплу й гожу, й радість світанкову.
Ярило: Хто з парубків відгадає сім загадок і проявить свою сміливість, той і дістане руку Лади.
З громади виходять парубки.
І Слуга: Одгадає хто – його Лада.
Не одгадає – батькова буде.
А що росте без коріння?
А що сходить без насіння?
А що плаче – сліз не має?
А що грає – голос має?
А що горить без полум’я?
А що шумить без буйного вітру?
А що біжить безперестанку?
Парубки мовчать.
Чорт (перебраний Парубком): Я знаю. Живе без коріння – каміння, біжить безперестанку - вода, росте і не цвіте – папороть…
Ярило (гнівно закричав): Не так! Папороть цвіте.
І дівчина: Та я ж того парубка знаю. Та це ж чорт! Бий його!
Всі: Бий його! Геть!
Чорт втікає.
Ярило: Бачу, що ніхто не може розгадати моїх загадок.
І дівчина: А ми ж забули про Івана! Він розгадає! Треба покликати його:
- Іване!
Всі: Іване! Іване!
З купальської громади виходить Іван.
І хлопець: Славний бог Ярило загадав сім загадок, хто відгадає їх, той пошлюбить доньку Ладу і стане богом Купалом.
Іван (до Лади): О богине! Я давно мріяв побачити тебе і завоювати твоє серце і руку. Я відгадаю загадки твого батька. Загадуйте.
ІІ Слуга повторює загадки.
Іван: Камінь росте без коріння.
Сонце сходить без насіння.
Серце плаче – сліз немає.
Скрипка грає – голос має.
Любов горить без полум’я.
Річка шумить без буйного вітру.
Час біжить безперестанку.
Всі: Слава! Слава! Слава!
Ярило: Ти відгадав мої загадки. Але чи сміливий ти, молодче, ми ще не переконалися.
Іван: Заради щастя людей і за руку Лади я все зможу і будь-що переможу!
Ярило: Все?! Не кажи так, зухвальцю! Бо все не можуть навіть Боги. А ти, смертний, осмілився з ними змагатись!Докажи свою сміливість на ділі. Ну, чи боїшся ти Смерті? А ходи-но сюди, Морено! (Входить Морена. Всі лякаються і відступають). Не боїшся, парубче?
Іван: Не боюся. Я готовий.
Ярило: Зав’яжіть йому очі й нехай вибирає свою долю.
Слуги зав’язують Іванові очі. Морена та Лада стають поруч. Іван простягає руки до Лади, але хитра Морена встає перед нею і потрапляє до Іванових рук. Той знімає пов’язку. Морена сміється, робить помах рукою й Іван падає мертвий, а сама зникає.
Лада (до батька-Ярила): Батьку мій! Ти своїм жорстоким вчинком потьмарив радість у очах землян. Воскреси його! Гнів не гідний твого величного наймення.
Ярило: Я покарав Івана за його зухвалість.
Лада: Зміни свій гнів на ласку, а вона гори рушить. Богів, як і людину красить їх душевна доброта. Воскреси його, батьку!
Ярило: Я сказав «ні», і це моє останнє слово!
Лада: Але ж я люблю його, батьку! (Ярило мовчить, Лада підходить до лежачого Івана, стає на коліна).
Ой чого ж ти, Іваночку, на личку поблід.
Чого ж в тебе, мій соколеньку, невеселий вид.
Та чого ж ти, мій лебедику, лежиш, не встаєш.
Та чого ж свою Ладоньку до шлюбоньку не ведеш.
Та для кого ж мене друженьки будуть наряджати?
Та із ким же, моє Ладонько, на рушничок маю стати?
Та краще мені, молоденькій, в сирій землі згнити,
Ніж без тебе, мій миленький, на сім світі жити.
(Встає і підходить до батька).
О всемогутній боже,
Таточку мій ріднесенький.
Ти посилаєш на землю тепло,
Зігріваєш своїм подихом і рослинку, і тваринку.
Чом же ти не розтопиш в серці моєму чорної розлуки?
Ти зігріваєш землю, небо, даруєш людям щедрий урожай.
Нащо спопелив ти моє щастя,
Нащо допустив смерть мого судженого?
О всемогутній боже!
Зглянься над єдиною донечкою своєю,
Не дай згинути у довічній журбі,
Поверни мені мого судженого. Молю тебе!
Ярило: Любов земна сильніша за вічність зоряного світла!
Я вибачаю йому і воскрешаю.
Слуги беруть і кидають Івана у воду. Іван оживає. Лада бере до рук сорочку.
Лада: Шила сорочку та й вишивала,
Коло комірця – місяця вклала,
Коло пазушки – золоті ланцюжки,
Коло рукавців різні пташечки.
Ой шила, шила, позолотила
Своєму милому на подарунок.
Пташечки різні будуть співати,
Золоті ланцюжки будуть бряжчати,
Місяць та зоря будуть світити,-
Буде Іванко сорочку носити!
Лада подає сорочку Іванові. Той її вдягає. Потім разом устають перед Ярилом на коліна.
Лада та Іван (разом): Благословіть нас, батьку!
Ярило: Хай здійсниться ваша воля. Побороти смерть можуть лише люблячі серця. А Іван своєю сміливістю довів, що гідний звання бога Купала. Благословляю вас, діти. А на знак вашої злуки обміняйтеся вінками. (Слуги приносять вінки: Іван одягає Ладі, а Лада – Іванові). Поцілуйтеся ж, бо в поцілунку єднаються ваші душі. (Цілуються).
Волхв: А чи є серед вас молоді люди, які б хотіли заручитися благословенням самого бога Ярила!
(І варіант, якщо нема).
Волхв: На жаль, немає нікого!
(ІІ варіант, якщо є, то молоді люди мають вийти і встати перед Ярилом на коліна).
Пари: Благословіть нас!
Ярило: Благословляю! І на знак вашої злуки обміняйтеся віночками і поцілуйтеся!
(Ритуал повторюється. Лине пісня: «На Івана Купала, на калину роса впала…» Потім молоді пари встають біля Лади та Івана).
І дівчина: О великий боже, Ярило, на щастя, на долю благослови ж і весь народ. (Встає на коліна, а за нею і весь народ).
Раптом з’являється відьма Хвеська. В руках у неї посох.
Волхв: Ми тебе не кликали, чого прийшла?
Хвеська: Світ поділений на день і ніч, на біле і чорне. Я володарка чорного світу і приходжу непрошена.
Ярило: Хай здійсниться воля моя і помчать лихії буревії в гори далекії льодянії і заснуть. Хай здійсниться воля моя і страшний вогонь, що спопеляв міста і села ваші, пригасне і перетвориться у життєдайний вогонь достатку, щоб урожай був багатий.
Хвеська: Ха-ха-ха! Запам’ятайте, у цьому світі одні сіють, другі збирають, одним колос, другим стерня!
Волхв: Будьте праведними! Жодне слово, яке має зійти з ваших уст, не вдягайте в одежу брехні.
Хвеська: Бути праведним однаково, що голим. Вас і люди засміють, і змерзнете, і пропадете…
Лісовик: Батьки дали вам життя, пробудили ваші серця. Любіть і шануйте своїх батьків і тоді, коли вони біля вас, і тоді, коли підуть у світ вічний!
Хвеська: Ніколи вовченя не тягло з кошари ягнят для старих вовків. Ніколи пташеня не ловило комах для своїх крилатих родичів! Хо-хо-хо! У житті йдете – не озирайтесь, знайшли – не діліться! Живіть для себе, наче поруч немає нікого!
Волхов: Будьте щедрими до роботи, добрими до людей, тоді вас любитимуть та пам’ять про вас берегтимуть.
Хвеська: Будьте сильними, щоб владарювати над іншими. Хто стане на вашій дорозі, не обходьте його. Убийте і переступіть, хо-хо-хо! Хто робить добро – того швидко забувають, хто вбиває – того довше пам’ятають… Так було й так буде!
Ярило: Хай щезнуть сили нечисті й духи недобрі в лісах густезних, де не ходила нога людська, і згинуть там у безсилій своїй люті.
Іван: Любіть сонце, любіть землю, любіть все, що на землі. Воно живе! Воно ваше! Воно для вас!
Відьма хотіла щось сказати, але Волхв вихопив у неї посох, розломив його й кинув у вогонь. Хвеська зникає.
Волхв: Як оцей посох, хай згорять і димом розсіються слова відьми… Хай назавжди у вашій пам’яті залишаться добрі слова!
Лада: Сила життя й сила щастя народжуються в доброті вашій, у доброті кожної людини. Насильство, брехня, всіляке зло буйно ростуть. І їх може побороти тільки сила доброти та ваша духовна краса. Хай ясне сонце гріє ваші душі, джерела поять чистою водою, а соловейко в дорогу виряджає.
Іван: Ви діти матінки-землі української, на якій ви живете і хліб з неї їсте. Предки ваші – то ваше коріння. Як відцураєтесь ви від них, загинуть вони у вашій пам’яті, загине й ваше життя. Бережіть коріння, шануйте!
Ярило: Будьте благословенні!
Лада: Будьте благословенні!
Іван: Будьте благословенні!
Волхв: Будьте благословенні!
Лісовик: Будьте благословенні!
Ярило (бере смолоскип): Вогнем з цього смолоскипу запаліть свої купальські леліти! (Дає смолоскип Війтові). Лісовику, забери своє Чортяче військо! (Лісовик робить якийсь знак і біля нього збираються Чорти, з якими він потім зникає в лісі). Я переконався, що серед вас немає поганих людей і дарую вам доступ до квітки папороті в честь весілля Лади та Івана!
Війт: Чи всі друзі сьогодні веселі?
Всі: На добрий час!
Війт: Чи всі свої?
Всі: Свої, чужих нема.
Війт: Чи всі брати?
Всі: Брати, всі до одного,
на все життя до праці і меча!
І зрадників немає серед нас.
Війт: Хай буде так. На честь весілля Івана, що з Ладою сьогодні обручивсь, весільні ми запалимо свічки. Тепер нехай через вогонь святий пройдуть за звичаєм прадавнім молоді.
Дівчата запалюють у віночках свічки і стають у два ряди одна проти одної.
І дівчина та І хлопець з Купайлицею проходять першими, а за ними ідуть Іван та Лада, а потім і молоді пари. Всі співають.
Пісня: «Ой пройшлася Ладочка крізь вогонь,
Наче щире золото через горн.
Ти світи їм вогнику все життя,
Щоб не було в темряву вороття,
У хатині весело їм палай –
Ясне щастя й доленьку їм надай!»
Потім і іншим молодим парам теж співають цю ж пісню, тільки замінюють імена дівчат. Усі йдуть до річки, дорогою співають. Зупиняються на березі.
Війт (до Івана): Купайло! Віднині ти став володарем природи. Дозволь на твою честь втопити Купайлицю.
І дівчина (кидає Купайлицю в річку):
У перепелички
Ніжки невеличкі,
На гору не зійде,
Купала.
І в долині не стане
На Йвана.
Війт (до Лади): А на твою честь, богине кохання, дозволь дівчатам поворожити і на воду віночки спустити.
Дівчата по черзі, не поспішаючи, кидають свої віночки на воду. Хлопці трохи нижче за течією виловлюють вінки.
Війт: А тепер, громадо, питаю у вас поради: чи підемо шукати цвіт папороті, чи може краще йдемо спати?
Всі: Ідемо шукати цвіт папороті! Ідемо!
Війт: Тоді беріть, хлопці, смолоскипи і в путь!
Усі йдуть шукати квітку папороті й переходять на іншу галявину. Там знаходять квітку папороті, розпалюють вогнище, перескакують його по одному і парами, гойдаються на гойдалці. Співи й забави навколо вогнища тривають до рана.
Львів: театр «МЕТА», 1990 р.
Автор сценарію - Купальська Лада 1989-1991 рр. Нижньосиневицька, Ченстохівська та Знесінська - Ірина Вовк.
Рейтинги: Народний
-- (5.66)
| "Майстерень"
-- (5.8)
Прокоментувати:
ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Огляд
Executed in 8.076 seconds