Діла сильніші за слова –
Це істина непереборна.
Паскудство чистим не бува,
І чорне зостається чорним.

І хто б там що не говорив
В ім'я високої ідеї –
Фальш проступає поміж слів,
Брехня лишається брехнею.

злетить паперове пелюстя
снігами зима замете
цілунком як птахом торкнуся
цвіло одлетіло
проте
печалі прогіркла докука
змаліє зотліє в снігах
печалі затаєна мука
доспіє мольбою в губах
стріпнеться гарячим осердям
жагою в життя поведе

шукаємо вічної тверді?
в стеблі? опелюсті?
проте…

 
& риби понад містом
у лазуровій млі
сумлінний хай не звісно
китайський хлопчик лі

розгорнуті обгортки
to be & not to be
оркестрик~ хоп свінґовий

тобі авжеж тобі


 .≈~


вона покохала поета, поет не любив
коли його люблять, а надто настійно кохають
поет уживав собі пиво та бавив котів
хотів що курив, носив жовтосіру куфайку

вони не стрічались в метрі о годині пік
вони не здибались на каві таке теж буває
& не для них ремісник лаваші пік
& не для них дзвеніли багряні трамваї

не їм підбирала квіти одна з продавчинь
не стежила з вічка сусідка страшніш гріха
та для неї на світі цілому був тільки він
хоча поет не любив оце більш, ніж кохав


 .≈~


якби...
я малював би мідь
в устах пекельних
небоспомин
як полум’я яріє & іскрить
спадає
щоб ввійти в зеніт
уповні

з ланів cкликати
обіцяти їм
що знову стомлені
& тихі ~

утіхи збляклі
хмарний оксамит
на сонцезахід
за криваві
стріхи




 

З тобою познайомились
На виставці Далі
Здавалося: це доля,
А сталося - граблі.

Я думала кохання,
Поперла мені масть.
А ти собі подумав:
Ця дасть.

Я думала почати
Культурний діалог,
А вирвалось незграбне:
Ви, певно, козерог?

Питала ніби чітко:
«Це туш чи акварель?»
А відповів ти: «Кріхітко,
До тебе чи в готель?»

Я в мріях готувала сукенку
До вінця...
Що, не чекав ти, конику
Такого от кінця?

І вже була готова
Сказати тобі:«Так!»
А потім запідозрила:
А раптом ти мудак?

Сказала: «До побачення!
Далі - це повний сюр!»
А ти сказав: «Не бачив я
Таких незграбних дур!»

***
по лініях долі пройдеш углиб
далі
не буде болю
більше
не буде тьми
вдарить світло на мить
запаливши життя
віку нового
дощ упаде рясно
але не згасить
вогню
світлом ітимеш
вглиб
світу нового

P. S.
і ніяких беркиць
киць))

07-08. 01.2018

1

А Єва ждала чоловіка -
так неприховано, яскраво...
Навколо крези, недоріки,
самотні подруги лукаві.

Міняла зачіски, маршрути.
Повніла, худла, борщ варила...
Її б задовольнило брутто,
аби щоднини чути "мила".

Дорога, пазли... Чай на таці.
Робота, звіти... зимні ночі.
Посеред стресів, медитацій
достигла, звабна щастя хоче.

І хто б їй видав сім рецептів,
Що в чай буденності улити...
Менжують цілями адепти,
а мачо цмулять оковиту.

2

Ласо накинуте на вітер.
Зальотний жевжик - для екстазу.
Ріж авокадо... в нього діти...
Ковтне омлет... прощальну фразу...

Порозсипає попіл... цукор -
та й наречеться перехожим.
Кота розчісуй легкоруко,
Хай муркотить... і гріє ложе.

У ляльки вуду рвана рана.
Торік принадила Івана.
Адами десь... на заробітках.
Це вже не вірш, а так... примітка.

.....
2018

На сході віє буревій,
Не видно Господа у висях.
Чорти із люду топлять лій,
Та попри все - Христос родився!

Сирий, незатишний окоп
(такого не було у Трої).
Стріляти треба точно в лоб,
Спаситель заряджа набої.

Не вистигає автомат,
Шепочуть губи "Ворог, здохни!".
За плащаницю - маскхалат:
Це - "передок", мій хрест голгофний.

Бриніла куля як оса,
Встромила в скроню жало нагло...
І друг заснув, не воскреса,
І порохом кутя пропахла.

А завтра випаде сніжок
І вибілить руді патьоки.
Рука вганя у паз ріжок:
Христос родився! Мир і спокій...

07.01.2018р.

Слово твоє нічого не варте
Покошені трави, спустошено борть
Ніч із шатра виходить на варту
Зліва на право розхитує борт…
…Бороздить океани
Кораблик
На одній із прилеглих
Запруд
На бережку з вудкою равлик
Може і нам
Затриматись тут?..
Острів як острів
Без папуасів
Ні олігархів, ані корид…
Тільки одна стежина на трасу
До Голлівуду через Мадрид…
07-01-2018
Борть — найпростіший вулик…
гніздо бджіл у лісі, яке мало свого господаря

Усе ще обираємо дорогу,
якою чумакуємо до зір.
Але усі ми ідемо не в ногу.
Іде у ногу лише командир.

Йому усе невидиме відоме.
Історія доказує таке,
що хай у нього і не всі удома,
а виведе на тлусте і м’яке.

Крокує піонерія Союзу.
Намилює на шию мотузок.
У діда й баби опадає пузо.
До лісу утікає колобок.

– І як воно ся отаке-о стало? –
випитує у Чахлика Яга, –
ані яйця немає, ані сала
і на базарі – кістяна нога.

А я, таки, що не кажи, а пані!
Тоді Кощій і каже їй на це:
– усе моє на острові Буяні –
і зая, й сойка, і яйце-райце...

Але мовчить, яка йому морока
що на Буяні крадене ще є
і сховане далеко – не своє...
Яка то серцю невимовна мука!
Вже й тятива натягнута на лука,
і самопал осічки не дає.
І зая перекинеться на сойку,
а та знесе яйце, а в ньому голку,
яка і невмирущого уб'є.

                                      07.01.2018

Промовчи Європо , промовчи
У твоєму ж домі нині спокій
Сонце , тиша , мирна далечінь ...
І не ллється кров рікою ,
ПОКИ....

-------------------------

Не здіймає вітер в височінь ,
Іскри на подвір'ях-попелищах
Промовчи Європо промовчи ,
Кажуть , свій кожух до тіла ближчий !!!

-----------------------

Не тривожить біль чужих скорбот ,
Не лякає грім за небокраєм ,
Твій байдужий , приспаний народ
Як колись змовчить і зачекає......


P.S Сунуть хмари , у розкішний дім
Прийде ворог , принесе руїну
І тоді у розпачі своїм ,
У вогні , згадаєш Україну ......


Олександр Квітень
6 січня 2018 року
зона АТО

Стосунки ці нагадують хмаринку
Заручницю у настрої вітрів
Хмаринка конденсується в краплинку
Віршованих чуттєво-ніжних слів

Між нами кілометри вод і тверді
Далеко ти, але в той час в мені
Є простір, де ми голі та відверті
Нам добре там, бо ми завжди одні

Існує у душі моїй чарунка
Вона для тебе, в ній хазяїн ти
Наврочила її любов-чаклунка
Відкрила таємницю, як зайти

Живемо в ній немов у чашці Петрі
Плекаємо стосунки потайні
Ніхто не бачить ці душевні нетрі
А, дійсно, є вони? Чи може ні?!

Віншує АНГЕЛИК*:

Я маленьке Янголятко –
Маю Зірку і Крильцятка…
Чи щасливі тут малятка,
що ростуть, як янголятка!

Порадійте разом з нами –
вже Ісусик біля мами
простягає рученята…
Дай вам, Боже, гарні свята!

Віншує ПАСТУШЕЧКА:

Я маленька Пастушечка,
В мене хлібця цілушечка.
Я собі не гордую,
лем овець нагодую.

А овечка: «бир» та «бир» --
пошли, Боже, хліб та сир,
щоб в коморі і на дворі…

Будьте з празничком здорові!


Віншує КОЛЯДНИЧКА:

А я дівчинка – Устинка,
колядничка – веселинка,
б’ю у хаті Вам чолом,
Вас вітаю із Різдвом!

Віншує КОЗА:

А я кізонька вперта –
кожушина затерта,
вам товчуся в комірку –
нате зернятка мірку,
аби малисьте в хаті
паляниці багаті…
На столи, на дубові –
Будьте ситі й здорові!

Віншує ЧОРТИК АНТИПКО:

Я Антипко, я нечем,
вас вітаю рогачем!
А, чень, ви – нечемні діти –
в пеклі будете горіти…
Так Ангелик в царстві Божім
повелів колись згори:
ти, Антипко, дбай, небоже –
все,що гоже, Бог примноже,
що негоже – Чорт бери!

Віншує ЖИДІВОЧКА:

А я собі жидівочка,
як солодка медівочка…
А ви, люде, пильнуйте,
щедро гроші марнуйте:
на печені та ковбаси,
на заморські ананаси,
на вареники,галушки,
макаґіґі і пампушки –
а як станете при тілі,
хай щастить при кожнім ділі!

Христос ся рождає – ай вай,вай,ває…

Віншує ЦИГАНСЬКА ПАРА:

Циган, циган, циганіца,
добра з медом паляніца!
Добре жити-поживати,
золотії гори мати:
у пивничках – щоби лилось,
у комірцях – щоб копилось,
а у хаті, день по святі,
станьте щедрі і багаті,
не журливі, не злобливі –
а веселі, а красиві!

Гоп, каблуки-черевики…
Гоп, цицики-вициндрики!


Віншує ВЕРТЕПНИЙ ХОР:

Ми з колядою під ваші стріхи
несемо звістку щастя і втіхи.
Діва-Невіста в яслах на сіні
люлю вмостила Божій Дитині.
Пастир убогий горне ягнятко –
люляй та й люляй Боже Дитятко.
Ангел небесний в дудочку грає –
на Україні Христос ся рождає!


(З дитячої книжечки "Старі слова різдвяного вертепу"._ Львів:Сполом,2013,2014.

(за Семеном Дійовичем та іншими галицькими пастирками).

І ПАСТУХ: Добрий вечір вашій хаті,
ми прийшли вам розказати
про чудесную новину...

ІІ ПАСТУХ: ...про небесную дитину.

ІІІ ПАСТУХ: Розкажіть,як ви там були,
що ви бачили,що чули?

І ПАСТУХ: Ми вночі при стаді спали
і не чули і не знали,
що коїться в небесах
і в тих земних сторонах.

ІІ ПАСТУХ: Аж тут нагло серед ночі
протираєм сонні очі
і чуємо -- хтось співає,
а на сході -- зірка сяє.

ІІІ ПАСТУХ: Ми почули спів ангелів,
спів великий,спів веселий,
що в вертепі у яскині
Божий Син родився нині.

І ПАСТУХ: І всміхнулась Божа Мати
повна ласки й благодати.

ІІ ПАСТУХ: Було там і три царі,
ген зі Сходу владарі,
поклонилися дитяті...

ТРИ ЦАРІ: Ми прийшли вам розказати,
(хором) що в вертепі у яскині
Божий Син родився нині!

ІІІ ПАСТУХ: Ото я вже в тій хвилині,
йду з дарунком до яскині,
та й усіх буду скликати,
щоб Богові поклін дати.

ТРИ ПАСТУХИ: Хто вклонитись хоче Богу,
(хором) хай збирається в дорогу,
чи то студень, чи зима,
перешкоди нам нема.

ЖИД: Що я бачу, що я чую
щоб у ніч таку страшную
в такий студень мандрувати,
напасти собі шукати.
Чи не краще в хаті сісти,
та й усеньки гарно з’їсти,
те, що Мошко вам приніс,
і поставив перед ніс.

І ПАСТУХ: О ні, Мошку, так не буде!
Не такі вже нині люди,
щоб із Мошком гендель мати,
а про Бога забувати.

ІІ ПАСТУХ: Хто на добре вже рішився,
той із Мошком розлучився.

ІІІ ПАСТУХ: Хто вклонитись хоче Богу,
хай збирається в дорогу.

ЖИД: Ах, такі ви, ну-ну-ну,
Зараз Ірода гукну.
(гукає Ірода).

ІРОД: А…ви тут мені сховались,
Що йому там поклонялись,
Добре,що я тут вас маю,
Зараз смертю покараю.

Гей ви, вої , всіх зв’язати,
у в’язницю заховати.

(ВОЇ схиляються перед ІРОДОМ).

ВЕСЬ ВЕРТЕПНИЙ НАРІД:

Боже,Боже,поможи,
свого лицаря зішли!

АНГЕЛ: Тут я сповню волю Божу
І покривдженим поможу.
ГЕТЬ від них!Це божа справа…

(до Ірода) Ти на них не маєш права!

(Проганяє з хати ІРОДА,ВОЇВ та ЖИДА).

ВСІ ПАСТУХИ: Слава Богу, слава Богу,
Можемо іти в дорогу.

АНГЕЛ: Можете іти свобідно,
І служити Богу гідно.

І ПАСТУХ: Господарі, прощавайте,
В гаразді ви проживайте.
Хай минає вас те лихо,
А біда сидить вже тихо.

ІІ ПАСТУХ: Щоб журби ви вже не мали,
І нестатків не зазнали.
Щоб у всьому вам щастило,
Щоб вам жити було мило.

ІІІ ПАСТУХ: Всім дорослим і маленьким
Зичу бути здоровеньким,
На потіху всій родині –
І на славу УКРАЇНІ!

АНГЕЛ: Прощавайте! Мир цій хаті,
Будьте щасні і багаті.
Майте д о л ю добру, гожу,
Тільки вірте в ласку Божу.
Ласка Божа вас спасе,
Край і нарід піднесе.

ВЕСЬ ВЕРТЕПНИЙ НАРІД:

«СЛАВА БОГУ» --заспіваймо,
У дорогу вирушаймо…
Честь сину Божому,
яко пану нашому,
поклін віддаймо.

(У хаті всі колядують «БОГ ПРЕДВІЧНИЙ»).

З дитячої книжечки "Старі слова різдвяного вертепу".-Львів:Сполом,2013,2014.

Дивитися люблю різдвяні сни –
у них зоря вечірня в небі сяє.
Дарують раю миті нам вони,
де на порозі матінка стрічає.

Де Матір божа разом з немовлям
вдивляється із древньої ікони,
у душу прямо взором промовля:
«Лунають вічно хай різдвяні дзвони!»

Святвечір. Вся родина за столом,
ще доля не взяла невтішну требу.
І марево сніжинок над селом,
і пил зірок, розсипаний по небу…

Життя – театр, а ми лише актори, –
відверто написав колись Шекспір.
І доказів тому існує море,
але змінився з того часу мир…

В комедію перетворилась драма,
а та у фарсі віднайшла свій шик.
Звучать слова ці, ніби епіграма,
що радше схожа у житті на цирк…

Печаль – то стан зболілої душі,
коли вона забула вже про радість.
І біль чужий для неї не рушій,
вона бреде в зажурі мовчки в старість…

Тут лікар час, а краще – тільки праця
до поту, до знемоги, до судом.
В тандемі тім збороти тугу вдасться,
лиш часу плин вперемішку з трудом.

Від втрат не має жоден з нас гарантій,
втрачаєм з часом рідних і близьких.
Нас сила волі ставить на пуанти,
а пам’ять – лиш нагадує про них…

05.01.2018

Volkslied
(Бабуся-пістунка)


На схилі життя, десь так он
(Бозна, скільки ще проживу?)
Дитинства солодкий сон
Приснився мені наяву:

Бабуся-пістунка колише
В колисці мене малого,
Я ж слухаю її лише,
Як й з вчителів потім нікого.

Що ті вчителі? Їм навчати
Азам лиш наук, більш несила,–
Пістунка ж весь світ осягати
Таким, як він є, научила…

Бо казку чарівну в’на мовить,
Наспівує давну співанку
Правда життя в них говорить,-
Я б слухав й тепер і до ранку…

Колиска тихенько скрипить,
Поринув я в сон-забуття,-
А нитка з куделі біжить
Крізь роки мойого життя.

Мов б норна піснь дивну співала,
Де тайна є сокровенна,-
Так слів перших научала
Бабуся, хоча й неписьменна.

22.2.2017 (на день св. Анни)

Ось прийшло і надвечір’я –
Благодаттю огортає.
Із Небесного Верхів’я
Святий вечір наступає.

Християнське гарне свято!
Світле,радісне,багате!
Січень – цифра Божа – СІМ!
Завітає у наш дім!

То ж здоров’я,світла й миру!
Злагоди! Живіть щасливо!
Та додержуйтеся міри,
І щоб Віра була щира!



06.01.2018

Іноси! Всіх вітаю із Різдвом!
Із Ханукою, Божичем, Мавлідом.
Курча жертовне втопчемо гуртом,
На брудершафт вковтнемо оковиту.

Анафеми не проречуть попи,
Імам-хатиби пожаліють фетви.
Казав Іса незрячим "Не убий!",
Хотів добра пророк. А нині - мертвий.

Прекрасна релігійна пастораль!
Та гості пана випхали з порога.
Несе покару злісна муттаваль -
За колодарем - днина Чорнобога.

Не освятив громаду лагідком,
Овиди закіптюжені шальгою.
Скипають гнів, образи, молоко,
І примостився чорт за аналоєм.

Ось-ось настане радість неземна,
Ударять у церквах осанну дзвони.
О, Ягве! О, Христосе! О, Аллах!
Я хочу миру. А летять - ворони.

06.01.2017р.

Святкуємо! І цього доста.
Тремо і варимо кутю,
надіємося після посту
воздати їжі і життю.

На перше інде храм ворожий,
аби покаявся живий,
а на гаряче – не безбожний,
але хороший майстровий.

Не всує теше і пиляє,
а те, що пише – марнота.
За те і хмизу підкидає
свята, буває, простота.

Але журитися не треба.
Ми не одні. Он, у вогні
Георгій їде на коні.
Ясна зоря… Різдвяне небо…
І кожен думає про себе,
що Слово Боже – у мені.

                                      06.01.2018

За очищення влади я теж, і, буває, від цього радію,
Бо крізь марлю і брагу пропустять отих, що служили народу.
І тоді з усіма проковтну позабуту святу ностальгію,
І навчуся дивитися, зможу побачити те, що зісподу.

Все так буде. Можлива поправка: долоні легкі, філігранні
Перекриють мій зір; так надійніше мислити, жити – простіше...
А на мостику дивнім, де сходяться сни і доземні смеркання,
Пробігатимуть коні, щурі, а за ними – осмалені миші.

Як у домі Облонських , змішалося все у притихлому краї.
І пора не святити ножі, а гострити розхитаний розум,
Бо серця – не на часі, у них є оте, що за гріш не вмирає
І завжди непідвладне ярму, озвірінню, прогнозу, психозу.

Помовчати я можу, аби не казали: який розумака…
(Ти мовчиш, я мовчу, всі мовчать – це занадто і без перспективи).
Я учора поліз уперед, а не в пекло, і друзі – немов небораки,
А спіткнувся на корені зла, і навколо – собаки паршиві.

Чи освятимось разом у травах високих, де висохли роси?
Сумніваюсь. Мені дорікають – пізніше не те ще захочу.
Не так чистили владу і душу, невір’я складають у стоси.
І – потіха : вовки за спиною смиренні, мов ягоди вовчі.

Розумні проблем не шукають.
Розумні подалі від них.
А інші – луною у гаї
Чужий запримітили гріх.

І злісне летке правосуддя
Наділо диявольський німб.
У спину ударило груддя --
І камінь дають, а не хліб.

Осліплення, викид енергій.
Кого це і чим потрясе?
Недавно я теж був у черзі
На кпини-огуддя рясне.

Я мусив оскірити зуби,
Щоб вовком не вити в біді.
І навіть у нетрях Ютубу
Заблискало від боротьби.

Побиті, взаємно безумні.
Озвався марнований час,
І стали ми -- образи мумій,
І нас оживити якраз.

***
Подарую тобі цю ніч –
Не будитиму, не чіпатиму.
Засинаєш уже? Чи ні?…
Сон будує між нами ґрати.

Грати буде зима на склі
Не симфонію – просто соло.
Ночі в січні ой не малі!
Місяць котиться надто кволо.

Скоро свято, а ти он спиш…
Я стою біля сну на сторожі.
Небо палить між нас мости
І у вазі вже в’януть рожі.

Божі янголи поміж нас,
Ніжне дихання гріє душу.
Спи кохана, хоча не час…
…Задушити твій сон я мушу.

04.01.18 © Василь Кузан

Я знову слухаю тебе, Шопен,
Ця музика твоя - якась безмежна.
У ній немає слів,
Не чути в ній імен,
Вона така необережна …

Мабуть тому, що в мені теж живе любов,
Як та, яка тебе так надихала,
В мені ти свого слухача знайшов …
Так як і ти скажу: якби ти знала …

Якби ти знала,
Як чудово уночі,
Коли зірки – думок і мрій вивідачі,
Ти б мене мабуть тут внизу не упізнала …

Якби ти знала, як в дощі
Нас небеса наповнюють любов’ю,
З-за хмар крилаті посланці
Втішаються своєю роллю ...

Кудись лечу далеко, аж за край …
Наздожени мене, прошу́, впізнай,
Осіннім вальсом все наповнено й його дощем,
Під ним стоїть любов з своїм програвачем …

Мені ти стільки підказав, Шопен,
Такої ніжності немає в музиці ні в кого,
Мільйон скерованих у небеса антен,
Ніколи б не зробили так багато всього …

випий ковток зілля
із рук моїх
вільно дихатимеш тоді
далі
я вберігатиму тишу
спільну
чуєш стихла зима
чуєш сік нуртує живий
в небі сонце ясніє
кришать хліб для синиць
руки рідні
цвітом суниць
пахнуть
солодкі губи
вип'ю ковток щастя
вільно дихатиму тоді
далі
буде весна
чуєш
далі підемо поруч
й разом

06.01.2018

Ти лети, лети, лети,
Білая сніжиночко
І сідай на землю ти,
Наче та пушиночка.

Вас багато як примчить,
Ось тоді ви зможете
Землю-матінку укрить
Так, неначе ковдрою.

Щоб вона відпочивать
Змогла в дні зимовії,
А коли прийде весна,
Із силою новою

Зеленіла і цвіла,
Хлібом колосилася,
Дарувала всім добра
Та щедроти сипала.

2017 р.

Захотілося миру? То буде нам мир,
Із геєнни дарунки - снаряди, гармати.
В бій веде аксакалів бурят-командир,
І летять в небеса хохлаків лахи-шмати.

Хто не бореться - в того на шиї ярмо,
Порядкують сусіди у власному домі.
Може, сала на кухні із кумом з'їмо,
І допишуть невдахи строфу після коми?

Бачу кукси і більма. Ридає юнак -
Біонічний протез дав у дар Термінатор.
В передпокої мати, в очах переляк:
Кров не та, не підходить синку резус-фактор.

Лики сірі, небриті. Вчорнила вікно пилюга,
А за ним чепуриться весела синиця.
Визирає з-під ковдри сталева нога,
В іншу жменями встромлено гвинтики-шпиці.

У окопі навіки сьогодні засну,
Бо під ранок уділено канути в Лету.
О, як хочу я миру! Та йду на війну:
Аби жив мій онук - я повинен померти.

6.01.2018р.

о темрява зародженого тексту…
ідеш наосліп берегами прірви
крізь болота́ у випарах і прілі
без помочі… без розпачу… без цілі…
ти раб: ні сил… ні змоги до протесту…
немає у кінці святого світла –
лиш Бог його у силі засвітити…
і десь позаду вистраждані діти…
і ні засумувати… ні зрадіти
коли у серці музика розквітла…
а я вже музика… і всі слова – то ноти…
я партитура лю́дської скорботи
і радості від Божої роботи…
а темрява мене питає: «хто ти?»
і я на те не маю що сказати…

чеберик-чеберик
беркиць
киць-киць
дай же себе спіймати
теплу таку й пухнату
в темних твоїх зіницях
світиться щось кирпате
з бантиками у кісках
а заспівай-но пісню
мурмурмурмуркошлату
мурмурмурмурбешкетну
а як підставиш вушко
то поділюсь секретом
я вже ходити вмію
тільки на ручках в тата
добре так засинати
ти не кажи нікому
нумо ходім додому
чеберик-чеберик
беркиць
кицю моя
ой киць

05.01.2018

Вони мені кажуть: «Усе – у твоїй голові:
І рай там, і пекло, і мертві твої, і живі».
Я чесно пішла туди і силкувалась найти
Бодай щось із того. А дзуськи! Окрім пустоти

Та вічного болю - хіба що ще морок найшла.
Чи, може, усе те якраз і ховає імла?
В ній золото й зелень, а ще – білий храм на горі,
І світло – нізвідки, там зайві земні ліхтарі;

Там райдужні квіти - ніхто їх ніколи не рве:
Із ними говорять. Там навіть каміння – живе…
Лише голубого ти кольору там не шукай,
Вся синь – у тобі, а не зовні. На те він і рай.

…Невільною птахою тяжко зриваюся вниз,
На чийсь злобний поклик, на звикло недобрий каприз.
А пут чи не видно, чи то їх і справді нема –
Невже так покірно я йду на той голос сама?!

Він тягне на дно – і крізь дно – і ще далі, і ще…
А спогад про інше буття вже нестерпно пече,
І друзками в хлань розлітається споминів скло,
Примарного щастя – і того немов не було…

…Вони мені кажуть: «Усе твої творять думки.
Позбудешся їх – і танцюй, і живи залюбки».
Не думати? О, я щосили старатимусь! Ви
Лишень із моєї мене заберіть голови…

***
У рік новий не варто забувати,
що ми усі уміємо кусати.
Нове, – ав-ав! – не додає надій,
та є кого і є чого вітати,
якщо то і собака, й водолій,
і має всі ознаки поросяти.

***
Одне одному може і не раді,
але вітати юду юда рад.
Злодії і опозиційний брат:
БеПе і регіони – при параді.
Нікуди не подінуться мільярди,
коли уже поділений «відкат».

***
У рік новий нема базару?
Та то фантазії нема,
що дві калоші – це не пара.
У хаті задаємо жару.
Не хоче жінка й задарма
національного товару.

***
Ура! Підігріваю їжу!
Віталя подає тепло,
у рік новий не дуба ріжу,
і поки ще не замело,
ударимо по бездоріжжю,
заасфальтуємо бабло.

***
О! Олігархія вітає,
бажає не боятись цін
і під ялинкою ховає
нові пакети перемін.
Надійно зелень відмиває
енерго-газо-водогін.

***
Ялинка є, та мало шарму.
От йолка! Та немає візи.
І мотивація та сама:
чого на Раші є – лісами,
те українцю – до зарізу.


                                      01.2018

Про жінку написано в безлічі хронік
Іпатія я, вчений - неоплатонік
Катована натовпом в центрі агори
Мов відьма в намисті з корінь мандрагори

З моїх рук спокуса прийшла до Адама
Скульптури мої на хорах Нотр-Дама
Я сарна смиренна, відверта сирена
Тірольська Марго і троянська Єлена

Життя забирала і знов дарувала
Пила із Грааля, кохала Ваала
Я - Гестія вірна, розкута Астарта
Про мене говорять Пальміра і Спарта

В степу амазонка півгола і дика
Іду за Орфеєм немов Евридіка
Я символ життя, уособлення смерті
Долоні мов шовк, п'яти репані, стерті

Робила аборти, сама в них вмирала
І знов із мечів я кувала орала
Коханка, дружина, свята і повія
Любов і ненависть, прокляття і мрія

За танець свій голову мала на блюді
Христа не продала подібно Іуді
Хоч знала, що камінь важкий у порога
Пішла і зустріла воскреслого Бога

Рука моя посох і скіпетр тримала
Халупи й палацу було мені мало
Терзали мене хижаки на аренах
Там терен цвіте на кривавих теренах

Церкви мої вкрили подвір'я Афона
Присутність моя там, утім, незаконна
Молитви, анафеми, вироки, оди
Складають мені повсякчасно народи

Даровано жінку було чоловіку
Життя я дарую йому споконвіку
Я перша і друга, цнотлива й чуттєва
Пречиста Марія, спокуслива Єва.

1

Поезія - плин монологів,
плетіння єдвабів-шовків...
Вели за чорнильні пороги
Три долі - химерні, прудкі.

Наснились лелеки, телята,
Супою черінь і гора,
Безбарвні дощі-дистиляти,
чавунчики, гай, дітвора.

Росла, поспішала, яріла,
губила підсаки, сліди...
Обсіли метелики. Біло.
Дорога вузька зі слюди.

2

Хитаю шезлонги апатій...
Дзуміння тривожне - вгорі.
Це кришаться зорні печаті,
сургуч опада в чагарі...

Минулля пішло по безналу.
Заводу іржава труба.
Віджиле Хват нищив зухвало.
Журбу відтіснила злоба.

А заячі душі морквини,
знай, ділять - на трьох, чотирьох...
Плутарха би в цю плутанину -
описувать кублиська й мох.

3

Новітня мозаїка сюру.
Клеопа в Еммаус бреде.
Вимріюю мир, кучугури...
І руно овече руде.

Сокочуть осінні курчата...
Зоря возсіяє крізь дим.
О, книго моя розпочата,
Мережана жалем твердим.

........
2018

Помер він в січні, на початку року.
Співав мороз під ліхтарем нівроку.
Природа мов спізнилася до строку
кордебалет красот усіх явить.
Засніжені шибки робились вужчі.
Басив і кріпшав оповісник стужі.
На розі брались кіркою калюжі.
І брякнув ланцюжок об дверці літ.

У траті спадку не шпиняє днина
родині Муз. Безрідна сиротина,
поезія тримається зосібна
на неугавнім добіганні днів.
Плеснувши у зіниці їх, по лімфі
вона рідня лиш еолійській німфі,
мов друг Нарцис. У календарній римі
на видноті і час, що здаленів.

Без волі злої і понук до злого,
з Каталогу, по всьому, чималого,
смерть не пісень запитує у нього,
а окликає іменно співця.
Їй байдужі узліски і галяви,
моря зі блиском, гожим для уяви;
вона, що є завісою вистави,
уважити зволяє лиш серця.

Багаттями з хвоїн пустир світився,
мелися за поріг гілки і глиця,
лічила янголят своїх полиця.
Католик, він очікував Різдва.
Та наче море, в піннім шумовинні
плескає в хвилеріз, і, потай в піні
назад усе визбирує, він нині
відкланявся у розпал торжества.

Уже не Бог, а Часу плин майбутнім
зове його. І піснярам наступним
і гребні, і глибини хвиль під спудом
до квітчастої крайки бахроми
несе грайливо, б’ється ними досі
об край землі, сміється у затоці
пісень січневій, маючи на оці
ту сушу днів, де зостаємось ми.

ІІ
О, непомильні в лицях, маги, де ви?
Агов! Біля могил не до весіль:
Фігури дві скорботні обопіль.
Співають обі. Обі – в співі ревні!
Дві діви мов, та горе тлумачеві.
Не страсті означають стать, а біль.
І профіль на Адамів мимовіль
скидається, а зачіска – від Єви.

Уклінно, скількимога там голів
Америка-родителька у млі –
і Англія, де він помер, схилили
по обі сторони його могили.
І в небі хмари, ніби кораблі.

І будь-яка могила – край землі.

III
Аполоне нових діб,
поклади вінок до стіп
Еліота, як наділ
невмирущим в світі тіл.

Шерех кроків, ліри звук
не забуде ліс округ.
Буде пам'яті служить
тільки те, що буде жить.

Годі в світі піль-роздоль.
Не забуде їх Еол.
Не забуде жаден злак,
як жадав Горацій Флак.

Томас Стерн, не бійся кіз.
М'яко стеле сінокіс
по стерні отав. Їх дух
не забув кульбабин пух.

Так любов тікає пріч,
вже чужа назавше, в ніч,
обірвавши крик, слова,
вже незрима, хоч жива.

Ти полишив нас, та ми
іменуєм царством тьми
край без овидів і меж.
Це – од ревнощів, еге ж.

Не забуде ліс і луг.
Не забуде все округ.
Буцім певні, – ще діждуть! –
чулі ласки, рук і уст.


--------------------------

Зневіри час в серцях посіяв страх.
Він на своїм шляху усе руйнує,
бо істини забули люди всує.
Потвора та навколо сіє прах…

Катком нещадно йде по головах,
навиворіт всім вивертає душі,
не знає ані моря, ані суші,
здоровий топить глузд в пустих словах…

Кудись мандрує мовчки бандурист.
Чому ж мовчить тепер його бандура?
Порвались струни, заважають мури?
А навкруги лиш чути вітру свист…

Вістун той що нам пророкує, крах?
Невже лихий приніс невтішні вісті?
Чому мовчать сліпці в селі і місті?
Чи вже нас переміг зневіри страх?!.

А хочеться аж вити, бо вітри
собі за моду взяли руйнувати.
Бо я ще я, та ти - уже не ти,
а тільки тінь розгойданої хати.

Бо ці стежки, що рястом заросли,
колись у небо лагідно дивились.
А нині їх нерадісні посли
позбутися не можуть чорних милиць.

Та ти біжи, на втому не дивись,
не зазирай відбулому ув очі.
Бо й те, що є, зміняється колись:
котресь - на дні, котресь - на темні ночі.

І тільки шип у серце заросте,
щоб час від часу зацвітали ружі,
де щось було незвідано просте
і рідне до безмежжя дуже, дуже!

Летять у прірву стомлені листи,
у дзвони б'є розбуджене напастя,
де я ще я, та ти - уже не ти,
а тільки тінь розгойданого щастя.

4.01.18 р.

Ганьба і біль – протест душі.
Сполука лестощів, брехні.
Навчись казати цьому: "НІ!"
Зростуть тоді твої вірші!

Бо ти поет – взірець добра!
Твій хист хай служить не дарма.
Будити всіх прийшла пора,
Позбутися того ярма…

Ярма умовностей, страху!
Віддай чуже без сліз,жалю,
Біду не провокуй лиху –
Всевишнього про це молю!

Вогонь добра закриє зло,
Щоб правди слово ожило!

02.01.2018

Приходиш в світ один, ти - гість!
Дорога стелиться тобі:
До чогось, певно,маєш хист.
Стежок багато – їх ходи
Заплутані, збивають з ніг,
А часу невгамовний біг
Все плине – віддаляє мить.
Очікуване щастя спить.
Піднятись прагнеш – далі йдеш,
В якому напрямку, куди?!
Іноді просто не збагнеш,
Дістатись треба до мети!
Та тільки боляче чомусь –
До БОГА вкотре я звернусь!
Збагнути сенс, прогнати злість,
Не втративши ні глузд,ні хист.
Поет,чиновник, мер,артист,
Двірник чи олігарх – ти гість!
А часу обмаль – не барись!
Цінуй, що є, - твори, борись!
В майбутнє прокладай свій міст –
Отак життя пізнаєш зміст!

03.01.2018

бруківка моститься… тісто міситься…
спалені і відбудовані міста і мости…
ти – зворотний і темний бік місяця…
геній місця… не вгледіти… не дійти…
океани і кратери… пил космічний…
тіло підстрибує метрів отак на два
зависає і борсається комічно
уробо́росом… легшає голова…
гроти висохлі… таємні сховиська…
уламки закам’янілі розбитих сердець…
у твоїх печерах живе чудовисько
тисячолітнє з планети Zed
воно визирає беззахисне і священне
просить погладити і зігріти лапи
припадаючи до пилюки щільно і щемно
виголошуючи запаморочливі постулати…
я стою у найлегковажнішому скафандрі
закінчуються: повітря-пальне-контракти…
малюю в пилюці окта́едри і меандри
для майбутніх уфологів артефакти…
… а Земля блаженна занурена в біле хутро
кружляє вальсом і посміхається в морок
кризу середнього віку Місяць переживає мудро
йому приблизно наших років за сорок
він намагнічує полюси і кличе припливи
щербато щириться на мої з тобою розмови
він мислитель… месник… а ще мисливець
навкруг нас одні усміхнені людолови…
… третя тридцять… ти світишся в мою шибу
мерзлим яблуком… без надії як усі діти…
метеорит сьогодні бачу таки не схибив…
як сходять з розуму так я зійшов з орбіти…

Л юблю тебе, одну тебе люблЮ,
Юначі почуття спалю на попіЛ,
Бо я не вітрогон, а однолюБ:
Любов тобі до ніг кладу своЮ,
Юрлива птахо, я твій вірний сокіЛ.

Тебе люблю одну, люблю тебЕ.
Елегія чуттів – єдиний жереБ.
Без тебе сонця сяєво слабЕ,
Едему розкіш – ти. Я ж – ніби велеТ.

Одну тебе люблю, люблю однУ.
Дарунку долі! – я тобою повеН:
Нема тебе – мене долає нуД,
У парі ми – на серці світанковО.

03.01.2018

У новому
у цьому році
я тебе уже не дожену
і її залишаю одну
на своєму
на тому боці
у запряженій вітром гарбі
повезу діадему
тобі
а тіару юрбі
далебі
ти у мене єдина мила
відображена у житії
де ще є не мої
а її
осяйні лебедині крила
ой хотілося би
аби
перевіяне не боліло
і не в’януло юне тіло
та не ті ми уже голуби
і тяжіємо не до гульби
а навколо все біло
біло
укриває габою зима
і поля
і пейзажі околиці
де поезія лине сама
у проталини невідомості
і за обрисами химер
за якими тужити всує
ще покличе у далечі Ейр
та
яку я щоночі чую
і невидимий мій оберіг
запорошує іній
і сніг
ті вуста
за якими сумую
пеленою стирає повністю
і вертає у вирій
а біг
все ще мариться уві сні
не тобі і не їй
а мені
обіймаючи невагомістю.

                                      01.2018

З мавзолею винести труп.
Зняти Христа з хреста.
Не розпинати більше
інших.
Не розпинатись.

(На обід салат із капусти, суп,
рис на гарнір до риби,
підфарбувати вуста
цілунком
Ой, записати вірш (а...) —
тільки б не застогнати
від насолоди й мук)

Ворогу мовити bye —
стати від того дужим.
І повернути віру
вірним.
Не зупинятись!
Йти до мети рівно,
ревно, та обережно:
поруч чатує край
клятий.

(На вечерю якась
добра і ще й корисна
страва, і трохи співу
солодощів з відтінком
раю.
Що завтра?
Знаю тільки, що завтра — буде!
Але про нього буду
думати, як О'Хара, — завтра)

04.01.2018

1.

Світ веселих і похмурих.
Барви, біржі, зодіаки...
Люди бавляться в купюри.
Люди бавляться у знаки.

Світ настирливих, наївних.
Пересуди, перегони...
Люди бавляться в країни.
Люди бавляться в кордони.

Світ азартних, амбіційних.
Чола зрадників, героїв...
Люди бавляться у війни.
Люди бавляться у зброю.

2.

Світ пізнання і покут,
граф, параграфів, понять...
Люди бавляться у суть.
Люди бавляться у стать.

Світ забрал і заборон,
олтарів, олжі, огуд...
Люди бавляться в закон.
Люди бавляться у суд.

Світ пророків, недорік,
граней, пристрастей, прикрас...
Люди бавляться у вік.
Люди бавляться у час.

Світ спокус і каяття,
мов, умовностей, химер...
Люди бавляться в життя.
Люди бавляться у смерть.

04.01.2018

Дерева застигли в печалі. Безсніжний січень –
ні риба, ні м’ясо. Хіба що зимова назва.
…Захеканий дідо відновлюється, присівши.
«Шановний, чи хочете сотку?
Тоді – до нас Вам» –

«У мене їх шість, – віджартовується похилий. –
Тримати лопату щороку все важче й важче.
Страшенно вразливий (суцільна п’ята Ахілла),
авжеж, не наважусь
вважати себе за мачо.»

Безсніжне Різдво – це знущання над грішним людством!
Старий не схотів, бо, напевно, у ж е наклюкавсь.
Бо приводу, щоб не наклюкатись, геть не мав.

Дерева сумують: хоча й почалися Святки,
хоча і глінтвейном пропахли численні ятки,
зима (і під боком, і в Африці) – все ж, зима.

Це ж бо - доля така: оминати кущі,
Шанувати вчорашні естрими і хвищі.
Ніби встигнеться все, тільки треба мерщій
Озирнути побоїще і попелище.

А назад не поглянути. Стрілять – і вже…
Нащо стільки думок і отак важко жити?
Хай по стежці крутнеться яйце Фаберже,
Так, щоб не під колеса і не під копита.

А попереду що? День остиглий, але
Він ще скрикне окрилено й буде боліти
Ніби серце пречисте, але – замале,
Що не бачить: до дому мого – оксамити.

І,напевно, недобре, задовго мовчу
У спливанні нестримної тиші і часу,
Що скропили лжевиклично кров’ю парчу,
Посміхнулися трутно пророку Тарасу.

Переждеться, минеться? А де буду я?
І усоте піду за якою луною?
Де і муха не сіла, і кінь не стояв,
Ще покірні перини лежать піді мною.

Із собою не можу узяти когось.
Треба далі – в солодко-самотньому сприті –
Поклонитися світу, бо дещо вдалось:
І до мене блаженства приходили миті.

Мов японський пілот на останнє піке,
я дивлюся на тебе – хай трохи гірке
це саке на початку, а більше - в кінці,
та між пунктами цими, як поміж колін,
над якими цілунку манливий кармін.

О життя між початком його і кінцем -
міг би, певно, я бути і кращим пливцем,
але швидше плисти між колін до мети,
де усе - тільки ти, я не можу, зате
довше й довше читати тебе - саме те,

що рятує кармін і рождає дива
на мелодію миті, чия тятива
непомітно в чотири узята руки,
грає щось невимовно небесне й близьке
довгу мить
до початку гірчинок саке.

Коли всі рівні - тихо спить талан.
Коли всі рівні - кожен є атлант.
У тихому болоті є чорти.
Змія повзе тихенько до мети.
І тільки якщо хтось в фаворі
Включаються вже інші сили долі.
Спрацьовує девіз, не завдяки, а проти.
Потрібно всіх і вся, й себе збороти.
І не зважаючи на спротив долі
Відчути знов себе в сідлі, на волі.
Зустрічний вітер розвіває коси.
З очей сльоза, на листі роси…
Та тільки не спинятися, іти!
І лише десь, з-за обрієм знайти
Себе і місце своє в світі.
І дякувати Богу, долі, миті,
І не зважаючи продовжувати жити!
А полотно життя малюнками розшити.

Крила полум'я свічі
Гладили ікону.
Білий ангел на плечі -
Доброта бездонна.
Віруйте, прошепотів,
І туман з кадила
Всі земні гріхи накрив.
Зірка засвітила...

І пірнала та зоря
У прозорі сльози,
Як торкалися очей
Рученята Бозі.

                              І
Бачу і лики, і лиця
іконописні і горді.
Морду малюю по пиці,
а копіюю по морді.

Відаю, знаю і чую
поза- і очі у очі,
хто є і що, одесную
Бога і ангела ночі.


                              ІІ
Темінь убогу жалію,
Не вириваю лопати.
Хай і воно попотіє,
тролячи фейки і мати.

Не оминаю незряче
і не даю йому кредо,
поки опудало скаче
поміж паяцом і недо.

                              ІІІ
Музу шаную і Ліру,
зле і лукаве минаю,
не довіряю ефіру,
мові ворожій не вірю.
За огорожею раю
хочу любові і миру.

Чуєш, поете? Допіру
небо у тебе питає, –
де талани за офіру,
що у душі пробуває?

Поки «ваяю» сатиру,
хто у мені оживає?

                                      01.2018

- А шо, війна?
- Та, просто постріляти,
як горобців в зеленому садку.
- Мій батько воював
з фашистом клятим,
а це чого звелися на брідку?

- Не знаю, кажуть, що бандери,
що берці нікуди дівать.
Батьки мої давно вже вмерли,
нас не навчили воювать.

- Ото біда, та вістря в землю,
пішли в кав*ярню пиво пить!
Я, брате, все в тобі пріємлю.
Жив*ємо, може, відболить.