ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Дружня рука - [ 2018.02.03 21:39 ]
    Я п'яний тобою
    Я п’яний тобою,
    А зовні не скажеш,
    Твоєю луною
    Думки мої в’яжеш …
    Закрила собою
    Весни мерехтіння,
    Здавалися грою
    Тілесні хотіння …
    Голодний тобою,
    Скрегочу зубами.
    І б’юсь головою
    У простору брами …
    Я в’язень чи вільний?
    Той стан невідомий.
    Я сильний,
    Я білий,
    А іноді чорний …
    Розірвані струни,
    Крах кіно-культури,
    І вирвано корені
    У клавіатури.
    Я справжній,
    Коли я лечу й розбиваюсь.
    Я не зупиняюсь,
    Я в тебе вдаряюсь …
    Якщо ти такого собі обираєш,
    Впадеш. Розіб’єшся. Сама добре знаєш.
    Але коли руки наміцно сплітаєш,
    То ти не боїшся. Нічого. Літаєш!
    Я вітер,
    Я дощ.
    Я у вікна вриваюсь.
    Я добре у цьому неспокої знаюсь.
    Тебе я торкаюсь,
    Тебе обплітаю,
    А потім я каюсь,
    А потім я каюсь …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Ірина Вовк - [ 2018.02.03 20:19 ]
    Мелодії Едварда Гріга: "Мій лебідь"
    Мій лебідь білий, о мій легкокрилий,
    чом не тішиш ти серце,
    чом никнеш безсилий?

    Над лісами кружляєш в мовчанні,
    чуєш ельфів у ніжнім шептанні…

    … Та в мить розлуки,
    в мить чорної зради
    співаєш ти з муки,
    а не для розради:

    -О, мій вира́ю!.. Я млію… вмираю…
    Мій спів лебединий лиш марево раю…

    Мій лебідь!..


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6) | "Е.Гріг "Мій лебідь""


  3. Олександр Сушко - [ 2018.02.03 18:10 ]
    Удвох краще
    Я - хлопець файний, не ледащо,
    Надибав молоду жону.
    У ліжку вдвох лежати краще -
    Міцніше музу пригорну!

    Вона крильцятами тріпоче,
    В очицях паволока, млость.
    Втішаю серденько дівоче,
    Удавлюю красу у повсть.

    Сплелися хтиві павучата,
    На вушка шепчемо "Кохай!".
    Рвонула почуттів граната,
    Душа потрапила у рай.

    Одинаки - сухі опеньки.
    Невдахи. Моляться вину.
    У пазусі засну тихенько,
    У хвилях радості втону...

    03.02.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  4. Козак Дума - [ 2018.02.03 15:12 ]
    Самі себе?!
    Даровано життя людині Богом,
    його ніхто не вправі відібрать!
    Та виявилась іншою дорога
    євреїв багатьох… Ні вік, ні стать
    у цьому дійстві не зіграли ролі,
    коли до таборів збирали їх.
    Родинним навіть випадало колом
    і танув у печах дитячий сміх…

    Але не все у цім питанні просто!
    Чому завжди жидівський антураж,
    а навкруги євреїв голокосту
    в усі часи такий ажіотаж?
    Нацисти українців не вбивали?
    В концтабори не гнали росіян
    чи в печі білорусів не складали,
    поляків, чехів, сербів – всіх слов’ян?!.

    Немовби димом не ішли цигани,
    французи, німці смерть там не знайшли…
    Іспанці також власними ногами
    до крематоріїв дорогу не пройшли?.
    Чому у дні війни, не тільки Богом,
    народ ізраїлевий „обраним“ знов був?
    Багато чом лишилось „за порогом“ –
    про Мільха, Гольдшлаг, Кацлера хто чув?!.

    Перевертнів таких було багато
    і у двадцятий, лицемірний, вік –
    у армії німецькій юд-солдатів,
    на жаль, ішов на сотні тисяч лік.
    У „Травниках“ ще звірів муштрували,
    тих нелюдів з пов’язками „капо“.
    Чужі й свої зазнали їх навали,
    в нацистських вистачало їх депо.

    Чому євреї розповзлися світом?
    Куди лише не ліг семітський шлейф
    і, перш за все, у всіх вони в елітах.
    Не виключенням був і третій Рейх!.
    Чому євреїв завжди не любили?
    У цьому суть короткого есе…
    За лицемірства непомірну силу,
    за їх користолюбство, перш за все!

    01.02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  5. Валентина Валентина - [ 2018.02.03 15:27 ]
    Де поділось моє щастя?
    Де поділось моє щастя?
    Як його знайти?
    Яку обрати стежку?
    З якого краю підійти?

    Може десь воно літає
    За хмаринкой дощовою,
    Може десь мене чекає
    За високою горою.

    Як би птахом я була,
    Мабуть, полетіла б,
    Розігнала б сумні хмари
    Й на високу гору сіла.

    Закричала б голосно
    Рідненькою мовою:
    -Вийди, вийди, моє щастя,
    Загорну тебе в хустинку,
    Полетим додому.

    08.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Сергій Гупало - [ 2018.02.03 14:24 ]
    П о л і т
    І зупиниться серце моє у польоті,
    Коли мрію дитячу я наздожену.
    Де морози ятряться в моїм підворотті,
    «Так ніхто не літав, – захихикає хтось,—ну і ну!»
    Так! Так ніхто не літав і літати не буде,
    Не повториться вигин вигин здивованих брів.
    Тільки вигін і гуси – ознака огуди…
    А тоді, а тоді – ними снив,
    З ними зрів!
    Це теперечки можна прифантазувати,
    А тоді, а тоді – що могли пастушки?
    Вміли жити в безчассі,
    Без ліку, без дати
    І не знати:
    До вічності йдуть всі стежки.
    Та від цього не будеш літати високо.
    Просто – якось з нудьги – розженешся й злетиш.
    І не льотчик тоді ти,
    Не жайвір,
    Не сокіл,
    А всього лиш новітній хлопчиш Кибальчиш.
    Та ось так ще ніхто не скріпив оборону,
    Щось подібне було за часів есесер…
    А тепер вам розкажуть про білу ворону,
    Що любила і любить життя над усе,
    А яєць не несе.
    Не цінують отих, що бажають літати,
    І типовими стали у нас бур’яни.
    Всі ми родом з дитинства… –
    Не важливі тепер
    точність, вірність цитати,
    Що мені зорянить.
    Ні, не треба тепер набирати розгону!
    І мене били, гнали,
    А це вже – розгін!
    А по тім – полюбили,
    Як люблять «Калину червону»,
    Де Шукшин, мов по серцю, оре свій останній загін.
    Там біда, тут біда і мене – знай! – бідою
    Обплело, обмело – і як хочеш лети!
    Як поет Пастернак, я життя називаю сестрою,
    І, можливо, тому відчуваю, що близько мені до мети.
    Попід сонцем кружляють журавлики в небі,
    Знай: від цього світлішає вбогість боліт!
    Я ще вчора жалів: у дитинстві злітати не треба.
    Але хто перерве той постійний політ?
    Ось така таїна.
    Як вино і отрута,
    Так всесильна вона, що ти краще мовчи.
    Не кажи, не кричи,
    Просто тихо спокутуй
    Той, з дитинства, політ…
    А зустрінемось ми, як завжди, –
    Через тисячу літ.





    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  7. Марґо Ґейко - [ 2018.02.03 13:06 ]
    Ме́та -
    Потоки Стіксу переплив,
    В Аїд Орфей спустився з неба
    І вимолив, сльозами злив
    Він Еврідіку в світло Феба

    Торкнулась хвиль космічних струн
    Тонкими пальцями Евтерпа
    Гримів Перун зі звоєм рун,
    Від звуків тих душа затерпла

    Прийшов і ти в мої світи,
    Злетів з орбіти мов комета
    Яскравим шлейфом засвітив
    Весь простір, що є квазі-, ме́та -

    реальність – царина чуття.
    Це храм, де ніжність розквітає
    Лиши сміття, зніми взуття
    в притворі. І мандруй до таїн!


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (5)


  8. Ніна Виноградська - [ 2018.02.03 10:56 ]
    Спинений життєплин


    Ввібрався світ в оцю безмежну тишу,
    А небокрай - у сиву далечінь.
    Історія у пам’ять все запише,
    Щоби не рвати вузол поколінь.

    І ранок цей, і наш майбутній вечір,
    Де ми нарешті стрінемось удвох.
    Коли обнімеш ти мене за плечі,
    То ніжних слів посиплеться горох.

    І світ замре, зупиниться у долі,
    Заради цих жаданих так хвилин.
    І плакатиме вітер в чистім полі
    Від щастя, що спинило життєплин.
    30.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  9. Ніна Виноградська - [ 2018.02.03 10:48 ]
    Cпиняю час


    Можливість раз буває у житті,
    Вона та час і слово – не вертає.
    Все буде інше, люди й світ – не ті,
    А сказане злетіло в небокраї.

    Слова зневіри випалили світ,
    Зросте не скоро щось на попелищі.
    Надія залишає свій політ,
    Немовби човен, де пробите днище.

    Пора пройшла, пожовкла вся трава,
    А потім світ зими збілів незримо.
    У вірші намистинками слова
    Самі собою утворили рими.

    І я малюю літерами час,
    Хоча вже «завтра» стукає у двері.
    І можна прихилитись до плеча,
    Та я спиняю вічність на папері.
    29.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  10. Олександр Сушко - [ 2018.02.03 10:53 ]
    Несльозаве
    Піїт попався супер-ас, наче,
    Але від нього втік Пегас, плаче.
    Отримав коник надтяжку вавку,
    Рачкує муза навпрошки, з ляку.

    В коня хитавиця в ногах, чмихи,
    Бо у піїта їде дах, стріха.
    Утьопав геній-віртуоз думу,
    Читач упав у коматоз. Сумно.

    Куди не глянь - усе в сльозах, слизько.
    І у Покров, і у Пейсах - бризки.
    Заголосили на плечах діви,
    Куваче молоде курча, й сиве.

    Сльозаве завше на слуху, роси,
    А я писав щодня суху прозу.
    Тепер Пегасів табунець, острів,
    В ручиці пхають олівець гострий.

    І музоньок уже кубло, кишло,
    Смішних побільшують улов віршів.
    Іржуть щасливі лошаки в хаті,
    Плести закінчую рядки: спати!

    03.02.2018р.






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  11. Неоніла Гуменюк - [ 2018.02.03 09:49 ]
    Любов не кориться літам
    Тебе побачила
    І зашарілася,
    Мов на побаченні
    Молода дівчина.

    А як за руку взяв
    Та пригорнув мене -
    Світилась радістю,
    Забулося сумне.

    То ж серце неспроста
    Шалено б"ється знов,
    Бо це усе любов
    Не кориться літам.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  12. Федір Трох - [ 2018.02.03 06:02 ]
    * * *
    Чи є душа? Чи то химера?
    Що наше его? Де воно?
    Пропали десь надія й віра,
    Ми - лиш бажання та лайно...

    А де Господь? У що ми вірим?
    І як до того нам дійти?
    Як грішникам убогим й сірим
    Дістатись світлої мети?

    Що є мораль? Де ті закони?
    Як зло та бруд перемогти?
    Навколо сльози та прокльони...
    Чи правду зможемо знайти?

    Нащо знання нам про Пририду?
    Прогрес до прірви наближає...
    Занапастили землю й воду,
    Куди іти ніхто не знає!

    Усе лиш мить... Де Вічність тая?
    Нащо живем? Куди нам путь?
    Немає цілі й сил немає,
    Але всі без упину йдуть...
    27/1/2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Мирослав Артимович - [ 2018.02.03 06:02 ]
    ***(з циклу «Парономазія»)
    Біль

    Понад тобою біло – білі шати,
    а брунька болю тихо ниє: ша…
    Бо біллю вати біль не втамувати,
    коли боліє зболена душа.

    Клас

    Зайшов у клас колишній випускник.
    І уклонився юності доземно.
    А спогад про десятий клас не зник,
    і про роки нестримні та буремні.
    А знань шкільних отой високий клас
    вів по життю, не ставлячи підніжок, –
    клас прикладних наук (підтвердив час)
    донині ще не попускає віжок.

    Коли б …

    Приснився сон – смерек ошаття,
    і стрій засніжених колиб.
    Коли б наснилось ще й багаття
    і теплий дух вогню. Коли б…


    Коси

    Летіла до зарослої косú,
    аж кóси блискотіли від роси,
    і руки у кісся вп’ялись уміло:
    не гаючись, узялася за діло,
    бо стукіт серця підганяв: «Косú! »,
    і чувся шурхіт гострої косú.

    Мати

    – Треба, – каже сину мати, –
    до людей повагу мати,
    бо на вулиці у тебе
    не розмова – тільки мати.

    Мило

    Мама мило дитинчаті
    усміхнулася і мило
    йому в ручки уложила.

    А воно отак завзято
    рученята мило, мило
    доки мило не змаліло.

    «А коли з роботи тато
    Повернеться, – затремтіло, –
    І забракне йому мила:

    Стало ж мила небагато?
    Краще б ручки мої мила
    Ти, моя матусю мила! »

    02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  14. Ніна Виноградська - [ 2018.02.03 00:30 ]
    Забуде світ


    У просторі розтанули слова
    Невидимі, вони ще мають владу.
    В лютневий день з-під ніг тече моква,
    Невизначеність, де немає ладу.

    Неприбрана душа одна стоїть
    На березі життя, краю дороги.
    Питання актуальне у століть –
    Надіятись на себе чи на кого?

    Безлистий світ на чорно-білім тлі,
    Такі ж безлисті і похмурі душі.
    Патьоки сліз дощу на чистім склі,
    Де світ холодний на воді і суші…

    Усе проходить, все колись мине,
    Впадуть у безвість і страждання, й болі.
    І світ забуде змучену мене,
    Що мала час гіркий в своїй недолі.
    02.02.18


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.02 22:53 ]
    І.Ш.ак
    Тупий і впертий, мов дебіл.
    Стирчать у світ ослячі вуха.
    Творить не має СПРАВЖНЄ сил,
    Тому і пише лиш чорнуху.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  16. Дружня рука - [ 2018.02.02 21:04 ]
    Жінка, народжена музикою
    Це неймовірно. Ти така жива.
    Поки я граю, ходиш, розмовляєш.
    Як перестану, мить і ти щезаєш.
    Я і не знав, що у рояля цього є душа.
    Якщо раптово в такт не попадаю,
    Ти наче плачеш, образ твій втрачаю …
    А я все граю, я не зупиняюсь,
    Тебе про все на світі розпитаю.
    Як музику тобі писав за цим роялем музикант,
    Як присвятив одній тобі дарований йому талант,
    Як вберегти тебе від бід людських не зміг,
    І заново тебе створив, у музиці зберіг …
    Хтось має хист, рятує світ з картин,
    А він зробив ось так. На цілий світ один.
    Колись серед майбутніх поколінь
    Такого музиканта ти зустрінь,
    Щоб зміг тебе таку він оживити
    І з ним потанцювати запросити …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  17. наТалка гЛід - [ 2018.02.02 20:21 ]
    Балада про непрощеного
    так тихо за вікном.
    клеймом
    страшний фантом прощання,
    що голосить.
    ліхтар стоїть - мовчить,
    і пам'ять ще ячить,
    та їсти вже не просить.
    зима сей рік, немов
    розхристана любов,
    і паморозь по жилах.
    маленький птах знання
    злітає навмання,
    бо чує, де могила.
    бо той, хто вже пішов
    не відає, що кров
    його давно пропаща.
    він спорудив свій дім
    і, поселившись в нім,
    приніс туди нещастя.
    він сина проростив
    і враз занапастив,
    не впоравшись з собою
    (на сміх такі отці,
    що горді на лиці
    й не дружать з головою).
    і болісна луна
    хапає брехуна -
    "святого" казанову -
    в луні дитячий плач
    і відчай від невдач
    та батька настанови.
    так тихо за вікном.
    клеймом
    страшний фантом
    прощання,
    що голосить,
    бо не дано нести
    свій хрест через мости
    тому,
    хто пекло носить.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  18. Ігор Шоха - [ 2018.02.02 15:22 ]
    Польоти стріл Амура
    То не така уже й наука –
    піймати «рибку золоту».
    Амур, ціляючи із лука,
    вражає ціль, а не мету.

    Але немає панацеї,
    як є хвороба висоти,
    а ради цілі однієї
    є маса засобів мети.

    Чого одне перо поета
    вартує, поки є вона?
    А як нема – які сонети!
    Яка мелодія сумна...

    Уміємо любов’ю грати,
    на ціль міняючи мету,
    у небо пальцем показати –
    у середину золоту.

    Та хай летять у небо стріли,
    аби було куди іти
    і досягати висоти,
    не оглядаючись на цілі,
    де ще сіяють очі милі
    у цій феєрії мети.

                                          01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)


  19. Ірина Вовк - [ 2018.02.02 11:15 ]
    Мелодії Едварда Гріга:"Пісня Сольвейг"
    Зима відійде́ і весна відцвіте,
    і весна відцвіте…
    Сад квітів опаде, снігом цвіт замете,
    снігом цвіт замете…
    і ти верне́ш до мене – так серденько щемить,
    так серденько щемить!
    Тобі я буду вірна, тобою буду жить,
    тобою буду жить…

    До мене, о рання, вернись любов моя,
    вернись, любов моя!
    Від бід і від стинання тебе сховаю я,
    тебе сховаю я…
    Коли ж чекання ма́рні зустріти образ твій,
    зустріти образ твій,
    любить не перестану тебе, о милий мій,
    тебе, о милий мій…


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів: Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6) | "https://www.youtube.com/watch?v=Us8sy0_5NtI"


  20. Дружня рука - [ 2018.02.02 00:00 ]
    Магія весни
    Чи буває таке на землі,
    Щоб ні разу раніше не грати,
    Навіть жодної ноти не знати,
    Все змогти? Все магічно зіграти?
    Так, буває. То ж граєш не ти.
    Це душа твоя звуки складає,
    Вона теж мабуть нот не читає,
    Грає просто, бо так відчуває …
    Так і в цьому складному житті.
    Кожен вибрати з тисячі має,
    Яким шляхом йому й куди йти.
    Щось відчув і біжить вибирає …
    Потім іноді долю картає,
    А собі роздає стусани.
    Не спіши. Дуже ти поспішаєш.
    Потерпи. Зачекай до весни.
    А весна з цим усім розбереться.
    В неї в цьому професорський хист.
    Як вона вже до чогось береться,
    З’явиться не один гітарист …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Володимир Бойко - [ 2018.02.01 23:30 ]
    * * *
    Любіть жінок, щоб вас вони любили,
    Діліть і з ними радощі й жалі.
    Допоки їх любити є ще сила,
    Дотоді варто жити на землі.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (8)


  22. Ігор Рубцов - [ 2018.02.01 22:31 ]
    Рвучи кайдани
    Бодай не знати кайданів рабських,
    Замовних посмішок на парадах.
    Ми і сьогодні на чверть радянські,
    Халявній гречці безтямно раді.

    Яким потворним буває братство!
    І чим смердить ахінеї буйство?
    «Союз свободних…». Читай «кріпацтво» –
    Коктейль величности і холуйства.

    Модель, де символи – кіт і миші,
    А не затверджені серп і молот.
    Усі там рівні, та є рівніший,
    М’ясцем дрібноти тамує голод.

    Гребе – як власне, дає – по квотах:
    Кому – мізерність, кому – величність.
    Десятиліттями в анекдотах
    Свою шукали ми ідентичність.

    Якби майдани нас не навчили
    Пиху збивати, вінці, корони.
    Та он же, бачиш, на гребні хвилі
    Пливе оте, що в воді не тоне.

    По закутках вовтузня і тупіт,
    Сичання підле «одноязичних».
    Оті за право лизати дупу
    Штовхають нас у союз в’язничний.

    Хай совість нам віддає накази
    І гідність наша – без них не можна.
    Країна ми, чи оптова база,
    Де нас купують ділки вельможні?

    01 лютого 2018 року.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.46) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  23. Наталія Шовкун Лія - [ 2018.02.01 21:56 ]
    Літній вечір
    На золотому тлі стиглого колосся
    у блакиті неба пухка хмарочка пливе.
    Ти полюбив грайливість її курчавого волосся
    і випадковий погляд, що схопився за живе.

    вже літній вечір огорта її тендітні плечі
    і захід сонця торкне, як мак, червонії вуста.
    Ти подаруєш їй ключі від дому порожнечі,
    бо там ніхто живий після роботи не чека.

    Зірвеш полин в ромашковому полі,
    пов"яжеш вельон на її чоло.
    і вперше у житті зречешся волі,
    бо почуття у серці запекло.

    Міцнішого у світі ти не знайдеш хмелю,
    ніж запах тіла, що очистила ріка.
    Для неї ти зірками розмалюєш стелю,
    щоби оселя із роками не була тісна.

    І як соловейко затьохкає під ранок
    ти піднесеш кохані пальчики до губ.
    і вас Коханців обвінча серпанок
    обручці поручивши цноту ваших рук
    21.08.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Олександр Козинець - [ 2018.02.01 20:26 ]
    ***
    Їм ніби й добре. Рік удався легкий, без зусиль.
    У привезеній з моря мушлі вона слухає шелест хвиль,
    Він в наушниках – іншу музику, про яку їй ніколи не говорив.
    Все в них звично й буденно. Ніхто не дає вказівок ні з боків, ні згори.
    Їй ночами бачиться сонце, хвилі, невідомі дорожні знаки,
    Він тим часом на балконі курить і думає: все одно вони всі однакові,
    Тож Господь, наперед я прошу тебе, забери
    Весь наступний наш рік. Можеш одразу два або навіть три.
    Він вважає, все найкраще вже з ними сталося, тож вони
    По інерції з моря везуть додому на осінь цибулю та кавуни.
    І хоч все набридає, сходить засмага, минає день там і тут.
    Вони бережуть сім'ю, разом цибулею рятуються від застуд.
    Та приходить літо. Нове, не таке, як було завжди.
    Вона знову хоче на море. Він їй каже в чергове: не їдь, зажди.
    І відтягує час, якого у неї нема. Тож вона вирушає сама.
    І щось в серці його тоншає, стирається мов струна,
    Коли вона виходить волога з води й проти сонця лягає перед всіма.
    Через кілька днів він поспіхом їде за нею туди один.
    Пригадує всю дорогу тепло́, розгалудження ліній її та судин,
    Свої слова, обіцянки старі, емоцій морські відтінки...
    Там він бачить: вона на березі, все, як він собі й уявляв.
    Повагавшися трохи, підходить до неї, мовляв,
    Як ти тут? Та до нього обертається зовсім інакша жінка.
    Він прокинеться. Вони вдвох лежать на вологому рушнику,
    Вона рахує родимки на тілі, камінці на піску,
    Він струсить із себе химерний сон, міцніший клею.
    Потім гляне на море й скаже: Господь, забери
    Назад весь минулий рік, а ще краще – три
    Натомість подаруй мені ще таке літо з нею!



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  25. Дружня рука - [ 2018.02.01 19:34 ]
    В щоденний гамір замурована людина
    Ти стоїш у місячному світлі.
    Така незвичайна, така таємнича.
    Прозора зовсім. Міг би простягнути руку крізь тебе.
    Я спробував. Але ти кажеш:
    - Не роби цього, не треба.
    Це може тебе навіть не налякати.
    Це може тебе зробити чужим.
    Ти не знатимеш, що можна від мене чекати.
    Я не знатиму, чи зможу вважати тебе своїм.

    - А так, нам лише потрібно шукати
    Якийсь інший таємничий світ.
    Де наші світи можна об’єднати,
    Дійти б якось до тих таємничих воріт.

    - А так, ти можеш поруч зі мною стати.
    Ти можеш мене про мій світ розпитати.
    Я можу побачити тебе і почути.
    Я можу твого серця ритми відчути …

    Як все це далеко від земних турбот,
    В щоденний гамір замурована земна людина.
    Частіше всього, що якийсь автопілот
    Веде її серед систем гірського серпантину …

    А що той інший світ? Чужий тобі й мені.
    В нас все буденно. Може, навіть павутинно.
    Давай спочатку спробуємо в сні.
    Відчути свою суть вартує поклітинно ….

    Там інший світ. Я всюди і ніде.
    Я відчуваю там твою присутність.
    Разом з тобою стали одним днем,
    Одним дощем і променем одним відчутність ...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Наталія Шовкун Лія - [ 2018.02.01 19:10 ]
    Скажи мені ти тіло чи Душа?
    Скажи мені ти тіло чи душа,
    Якщо ти тіло, то яка твоя ціна?
    А тихо мовиш Я-Душа, оголивши разючу відмінність :
    Ти переросла ціну, бо зрозуміла власну цінність.

    Про очевидне із дурним вовік не сперечайся,
    Й наставника слова послухай, не пручайся.
    Бо яблуко упало вниз, то все земне тяжіння,
    Котитись до зірок, то надлюдське везіння.

    Бува тендітне тіло ховає непідйомний камінь,
    Тоді як пишна форма - виявиться ланню.
    Та все ж про рівновагу не варто забувати -
    Духовна легкість із болота здатна підіймати.

    Однак скажи ти душа чи тіло?
    І чим похвалишся на старість, коли форма стліла?
    І чи зумієш передати свій життєвий досвід,
    А може не здобув його через постійний поспіх?
    30.08.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Олексій Кацай - [ 2018.02.01 11:14 ]
    Безодні
    Мов гени у тіло людини, зірки укарбовані в простір.
    Росинками в згини стеблини зірки укарбовані в простір.
    А там, де безодень байраки космічні блукальці долають,
    як спогади – в пам’ять бурлаки, зірки укарбовані в простір.

    Нема їм не краю, ні ліку, а мозок потіє думками
    у праці і світла, і звуку, які залишаються з нами
    попереду, ззаду і збоку у темряві, тиші і пустці,
    подоланими у надії, що зорі є просто бруньками.

    Бруньками нових траєкторій, фракталів, орбіт і спіралей,
    нових нескінченних історій фракталів, орбіт і спіралей,
    які оплітають усесвіт, які проростають крізь далі
    на обріях фантасмагорій фракталів, орбіт і спіралей.

    І я – візерунок безмежжя – в минулому й напередодні
    водночас обарвлюю зорі, і праведні, і гріховодні,
    в живопису вибуху тиші, а потім гашу катафоти,
    гвинтами галактик скрутивши безодні безодень в безодні.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  28. Неоніла Гуменюк - [ 2018.02.01 09:44 ]
    Ти прийди
    Ти прийди, прийди до мого двору
    І під грушею на лавочці присядь,
    Вийду я із хати у цю пору,
    Станемо ми зорі рахувать.

    А вони підморгують лукаво,
    Із-за хмари й місяць виплива.
    Не потрібні вже тоді слова,
    Бо за нас серця усе розкажуть.

    Слухатимемо вечірню тишу
    Та чудовий солов"я романс.
    Пригорнусь до тебе я міцніше
    І... нема щасливіших за нас.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  29. Сергій Гупало - [ 2018.02.01 08:43 ]
    П і в к о л о
    Захоче вона – і потрібно іти,
    Стонадцять разів повертатись.
    Все нібито так, це засвідчать хіти
    І лірики вічні цитати.

    А де глибина почуттів і очей?
    Давно пролягає канвою
    Того, що не шерхне – тече і пече,
    І назирці ходить конвоєм.

    Це – ревнощі, вимушена мілина.
    Зупинка невтішна, дочасна.
    Пліткарці – доречна липка новина,
    Святеннику – тріснута чаша.

    Ех, як би отак, щоб зарáз одлюбить,
    На іншій пожити планеті,
    Дізнатися, що затулила блакить,
    Чи надто приземлені нетлі?..

    О, воля жіноча – де бути мені,
    Безволіти чи помужніти!
    А я – не самотній – лише в однині,
    Осмислюю інтимкульбіти.

    Між нами півколо – дзеркальна вина,
    А в ній – ми з обличчям абсурду.
    І серце хитнула розгуба ясна:
    Ще довго філософом буду.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  30. Петро Скоропис - [ 2018.02.01 07:43 ]
    З Іосіфа Бродського. Cafe Trieste: San Fancisco
    До рогу вулиць Грант і Вальєхо
    я навідався, як те "echo"
    слів із уст, що і я волів
    цілувати раніше слів.

    Змін не трапилося відтоді
    у обставі або погоді.
    Вочевидьки, позавіч і
    мітки речей триваліші.

    Зимно. Крізь запітнілі вікна
    жестикуляція диваків, завсідно
    лящів надутих, чий свійський тлум
    зігріває акваріум.

    Водам течії не вернутись
    з усть у витоки, схожа участь
    сліз у спомині. Оний теж
    принагідно не відщипнеш

    пучками пальців, як хутко щезлі
    плази – власні хвости в пустелі,
    де на зайду, лишень піткнись
    у піски, дожидає Сфінкс.

    Загадко! Золотаві, мідні
    пасма! сукенки беж, тендітні
    щиколотки! Звукорядів
    з слухом ігри, де "read", як "dear".

    Де блідавости хмар відлунням
    вимальовується в майбутнім
    з хитавицею, скрипом щогл
    сьогодень твоїх триколор?

    Ближче берег отим, хто чалив
    з вод лляних? і разка коралів,
    дастьбі, в кількоро намистин,
    стане, – вилюднити інстинкт?

    Ба, як прощений гріх, і годі
    душам инде годити плоті,
    ця вітальня до послуг й нам,
    тимчасовим її панам,

    де завдячують за нагоду
    опочивку та насолоду
    святі й не вельми не без підстав.
    От і я сюди завітав.




    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (4)


  31. Микола Дудар - [ 2018.02.01 01:09 ]
    С ПОЛУ-ПОЛУ ВЗГЛЯДА...
    И таинственно вуаль…
    И речушки даль - всё манят
    Будет очень очень жаль
    Если кто-нибудь обманет
    Вдруг возьмёт и сиганёт
    Взгляд мой подуставший
    На промёрзший тонкий лёд
    Ранее звучавший
    Толи в песнях толи нет
    Выдумщик ведь рядом -
    Как прекрасен зимний свет
    С полу-полу взгляда…
    01-02-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  32. Татьяна Квашенко - [ 2018.01.31 22:17 ]
    Жил лунный свет...
    Жил лунный свет. Он был неуловим.
    Как будто этот свет кому-то снился.
    И этот кто-то длил его и длил.
    И свет, послушный сну, на землю лился.

    А в облаках клубились голоса.
    И на качелях сна качался ангел.
    Он по секрету свету рассказал,
    Что слово раскопал на звездной свалке,

    Которое не снилось голосам –
    Они то слово напрочь позабыли.
    И каждый, кто под лунным светом спал,
    Был любящим и тем, кого любили…

    31.01.2018


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  33. Василь Кузан - [ 2018.01.31 21:50 ]
    А сонце – павук на нитці
    ***
    А сонце – павук на нитці –
    Гойдає прозорий спокій.
    І котиться по картинці
    Тепло на чотири боки.

    Злітаються, як до меду,
    Святі і голодні, й грішні,
    І пхаються всякі недо-
    Слова і думки невтішні.

    Влипаєш у павутиння,
    І сохнеш, неначе муха.
    Аж раптом колиска синя
    Бринить біля вуха. Слухай,

    Усе це не має змісту.
    Бо в неба колисці всі ми.
    Осанну співає місту
    Весна, що зайшла крізь стіни.

    31.01.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  34. Микола Дудар - [ 2018.01.31 20:48 ]
    ХТО Б ЗАСПОКОЇВ?..
    Хто б заспокоїв мій витвір од гніву
    Дощ віддігнав би за обрій з-під хмар
    І зачекав би за столиком зліва -
    Я обіцяю: розмножив би дар…

    В обійми затисну по-чоловічому
    У лютому дощ - це розбрат чи кеш?
    Та я не про те, бо й хлюпало в січні
    З грудня по вересень токмо і теж…

    Може й мені одягти уніформу?!..
    Все таки краще, ввійду у вольєр
    Перечекаю на прив’язі чорне
    І збережу для радощів нерв…
    31-01-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  35. Козак Дума - [ 2018.01.31 20:44 ]
    Заповіді Господні
    Як бає здавна Тора іудейська,
    сам Бог колись з Мойсеєм говорив,
    коли пророк той весь народ єврейський
    безводною пустелею водив.

    Через півсотні днів після „ісходу“,
    зустрів його Він на горі Синай
    і заповіді для свого народу
    Мойсей отримав, що ведуть у рай.

    Я твій Господь єдиний! Окрім мене
    нехай не буде будь-яких богів.
    До Неба руки ти здійми натхненно,
    наперекір догматам ворогів!

    Не сотвори ніякого кумира,
    подоби на небесне чи земне.
    Прокляття жде нащадків твоїх, віру –
    ревнивий Бог нікого не мине…

    Ім’я не згадуй Господа даремно.
    Язик брутальним словом не погань,
    слідкуй за ним несамовито, ревно,
    щоб покаранню не віддати дань.

    Шість днів Всевишній дав усім для праці,
    суботу ж Він для себе залишив.
    Бо світ Господь творив шість діб, а вранці
    на сьому – мир спочинком освятив.

    Шануй свою рідню, отця і неньку –
    батьків, які дали тобі життя.
    Будь з ними завжди ввічливо-чемненьким –
    продовжить Бог твоє земне буття.

    Не убивай, не відай перелюбу,
    в чужого і свого не укради.
    Інтиму як не мав в житті без шлюбу –
    то зайвий крок до Бога, від біди.

    На ближнього не свідчи неправдиво
    його дружину теж не побажай,
    вола, осла, домівки, навіть жнива –
    отримаєш багатий урожай.

    Ці заповіді – Царства запорука,
    народу що Єгова сотворив.
    Його народу! Ось у чому штука…
    І не потрібно більше зайвих слів.

    Якщо ж мені хтось хоче заперечить,
    я запитаю також тих заброд –
    чом не виконує ті Божі речі
    у першу чергу все ж Його народ?!.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  36. Олександр Сушко - [ 2018.01.31 20:07 ]
    Мій край
    Колиску обняло колюче терня,
    І овид пломеніє від заграв.
    О, рідний краю! Ти болиш нестерпно,
    Якби ж то міг - до серця заховав.

    Чи п'яні, а чи просто безголові -
    У власній хаті - вибухи, погром.
    Земля уже не може пити крові,
    Сльозами переповнений Дніпро.

    Ідуть неситі скинути із кручі,
    З-за обрію накочують громи.
    Дивись уважно на дідів, онуче:
    Вони - раби, сиділи у тюрмі.

    Закінчую за побратимом тризну,
    Сховав труну в глибокому рову.
    Низький уклін тобі, моя Вітчизно,
    За те, що я тут виріс і живу.

    31.01.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  37. Сонце Місяць - [ 2018.01.31 19:13 ]
    Акваланґ & Зиза Мері (Jethro Tull)
     
    Преамбула:
     
    [1]  На початку Людина створила Бога
    і в образі Людини
    вона створила його
     
    [2]  І Людина надала Богові чимало
    імен, щоби він міг бути Господом всієї
    землі, коли це підходило людині
     
    [3]  І уві дні семимільйоннім
    Людина відпочила і поклалася
    дуже на свого Бога і побачила
    що добре воно
     
    [4]  І Людина створила Акваланґа з
    пороху земного і ще безліч
    інших, уподоблених до свого роду
     
    [5]  І цих менших людей було кинуто у
    порожнечу; І декого було спалено, і
    декого роз’єднано із його родом
     
    [6]  І Людина зробилася тим Богом, що
    створений нею, зі своїми чудесами
    правлячи тепер по всій землі
     
    [7]  Але і тоді, як це все вчинилося
    Дух, який перше подвигнув
    людину на створення її Бога
    так само пребував у всіх людях: навіть
    у Акваланґові
     
    [8]  І людина його не бачила
     
    [9]  Але, заради Христа, їй
    врешт би прозріти
     
     
     
    Акваланґ
     
     
    Сидячи у парку
    на дівчаток очі хтиво пнеш
    Шмарклями повний ніс
    брудні нігті мнуть штанів сукно
    Акваланґ
    Спраглий в зимнім сонці
    у чеканні рюшок-панталон
    Акваланґ
    Чуєшся мов падло
    спльовуючи свою ницість у лайно
    О, Акваланґ
     
    Сонце знобить
    старий бреде, самотньо
    тратить час в єдиний спосіб той
    Литку зведе
    лиш нагнеться по недокурок –
    спускається в нужник
    на теплий спід
     
    І собі сам
    хоч армія на рейді
    спасіння, a la mode
    або чай для всіх
    Акваланже, ей
    не зривай зі свого місця
    придурку, шо
    не впізнаєш своїх
     
    Чи ти ще пригадуєш
    промерзлу вогку ніч
    як усі льодинки в бороді
    дзеленчать з агонії
    І легень останній хрусткий схрип
    з глибин пірнальника
    і буяння клумб
    як нестям, навесні
     
     
     
    Зиза Мері
     
     
    Хто би жив як дурник
    Бідар або крадій
    Маючи багатія в руці
    Хто цупив би цукерку
    З-поза щічки малюка
    Як міг би втяти з грубих гаманців
     
    Зиза Мері
    Настрибує сюди
    Без жодних угод
    Але повсякчас у грі
    Ланчує в Гемпстед вілідж
    Хай вівсянка на воді
    Там і Джек-цирульник
    Друг а ще водій
     
    Сміх на весь майданчик
    Як не знітить хлопчаків
    Радше з нею блудники старі
    І мабуть їй на очі
    Потрапив Акваланґ
    Що врочить крізь перила школярів
     
    Знає Мері
    Про життя постійне зло
    Із бідняком – царівна
    Віддає, якби було
    Інших шиє в дурні
    Її ласка – знамено
    Робін Гуд вона, і Гайґейт
    З нею поряд – вже не дно
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  38. Олена Багрянцева - [ 2018.01.31 18:42 ]
    Ось тримай мою руку і просто чекай весни...
    Ось тримай мою руку і просто чекай весни.
    Розірвалось старе намисто з бусин багряних.
    Я на прощу іду по стежинах твоїх рахманних.
    Засліпили цей шлях зусібіч ліхтарі ясні.

    Ось візьми мої крила і легко лети услід.
    Обіцяю тобі не розхитану вітром віру.
    Я не знаю, повір, як без тебе жила допіру.
    Розтопивши цупкий, розімлілий на сонці лід,

    Розпашіла земля утомилася від нудьги.
    Ось бери моє серце – і разом ходімо світом.
    Пломеніє свіча, зігріваючи теплим світлом.
    І зникає зима. Ось поглянь, вже нема снігів.
    31.01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  39. Володимир Верста - [ 2018.01.31 16:31 ]
    Забуті монументи
    Емоції в кредит, ростуть проценти.
    «В кредитках почуття на все життя», –
    Говорять, розставляючи акценти
    Ломбарди, що купляють відчуття.

    Уся любов оцінюється в центи,
    Та з кожним днем згасає все биття
    У грудях, відчуваючи фрагменти,
    Що сиплються, немов брудне сміття.

    Під аркою стального монумента
    Любов присіла, плаче в самоті
    І згадує палкі колись моменти –

    Літала над людьми у висоті,
    А зараз залишились постаменти,
    Що сяють по містах у темноті.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 28.01.18


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  40. Ірина Вовк - [ 2018.01.31 14:49 ]
    "Віддання Водохрещ. Замовляння"
    Білим по білому.
    Білим по білому
    тихо–претихо паде ...
    У вишитті хресто –
    білім по білому
    чисто Пречиста іде.

    Білим по білому,
    білим по білому
    стелиться, стелиться сніг.
    Серцю зболілому,
    герцю здимілому
    дав би водиці Даждь-Біг.

    Може, освячена
    днесь нерозтрачена
    втолить нас Ясна Вода –
    білим по білому
    любому, милому
    зблисне Весна Молода!

    Молодо – зелено
    килим розстелено,
    ніби у Райськім Саду ...
    Скільки пшениць
    у млинах перемелено –
    крига скреса на льоду!

    Води освячені,
    душі облачені –
    Хрестя Любові ... Йордан!
    Риньмо в світи
    у казкові, небачені
    в Зоряний Шлях–Білодан ...

    Ні, не відлюбиться,
    в зорях не згубиться
    щастя, відпите на двох.
    Десь, у Галактиці,
    дзвінко пригубиться
    Чара, що виповнить Бог ...

    (Зі збірки "СЕМИВІДЛУННЯ".- Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)


  41. Ігор Шоха - [ 2018.01.31 13:41 ]
    Самонавіювання
    І не останні, і не перші
    прощаємо усі плювки,
    даємо здачі і, обтершись,
    ідемо далі. Навпрошки.

    А ми і брали, і давали,
    і не скудіє ще рука,
    аби поези друкували,
    які не варті п'ятака.

    Немає й цятки на Пегасі,
    а приторочена краса –
    то те, що є іще на часі,
    аби ясніли небеса.

    На декому немає й місця,
    аби поставити клеймо.
    А далі за своє обійстя
    уже й не заглядаємо.

    Субординації немає!
    Усі стаємо у ранжир
    і майже кожен – командир.
    Самоіронія щезає.
    А од лукавого лунає:
    – війни немає.
                       Ми за мир!

                                          01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (8)


  42. Дружня рука - [ 2018.01.31 10:53 ]
    Перипетії людської природи
    Я хочу, щоб була щасливою країна,
    І щоб це іноді залежало від мене,
    Я хочу щастя для своєї доньки й сина,
    Я хочу вигнати нещирих блазнів геть зі сцени …

    Я хочу мати завжди трохи сили,
    Щоб захищати все розумне і красиве,
    Я хочу, щоб батьків моїх хватило
    Побачити багато ще. Навіть, коли волосся сиве.

    Я хочу, щоб, кого люблю, любила,
    Її душа мені мов лампочка світила,
    Я хочу, щоб весна мої думки зігріла,
    Щоб та весна всього багато захотіла.

    Вітання вам, щоденна панно Мріє,
    А ви якось не ждані, Ностальгіє,
    Любов неначе віхола влетіла,
    Своїм вином-думками напоїла …

    Ніжність, добро і до дітей терплячість.
    Ніхто і ні за що нікому не віддячить,
    За-віщо. В цьому світі це все нагорода.
    А хто цього не знає, така його природа …

    По вулицях блукають зрячі і незрячі,
    У кожного терпіння може і не стачить,
    У скрипці скрипаля хтось знак якийсь побачить,
    А хтось від сходу сонця від радості заплаче …


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Олександр Сушко - [ 2018.01.31 10:15 ]
    Сиди
    Затягнуло країну димами,
    І повніє кровиці ручай.
    Я - за мир. Та...чужими руками -
    Ти дитину мою не чіпай.

    Хай букетики тицяє дівці
    І не лізе безглуздо у рать.
    Відучити не можу від циці,
    Ще маленьке, всього двадцять п'ять.

    У пастелі обарвлюю вірші,
    Син дрімає, під ковдру заліз.
    На печі незрівнянно тепліше,
    І не дує у вухо та ніс.

    Калапуцяю чадові муси
    І вив'язую з шерсті кашне.
    На гроби за вікном не дивлюся,
    Там чуже, непотрібне, страшне.

    Ну який із сантехніка воїн?
    Що в окопі робити прищу?
    Хай лягають у землю герої:
    На війну я свого не пущу.

    "Пісня миру" в нікчеми відома,
    Є й глибока пацюча нора.
    Вмерти можна зненацька і вдома,
    То навіщо кричати "Ура!"?

    Налітайте! Агов, чорноброві!
    Поміж стегон пригрійте дитя!
    Буде ліжко і море любові.
    Та не буде із сина пуття.

    31.01.2018р


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (5)


  44. України Сокор - [ 2018.01.31 07:22 ]
    Большая ложь.
    Большая ложь - исчадие ада,
    Она вселилась в Кремле.
    А Кремль сказал, что это “Правда”,
    И слух пошел по всей земле.
    Гложет “Правда” слух народов,
    Живущих в зоне коммунар.
    Смысл их жизни до порогов -
    Жилищ своих, иль на ГУЛАГ.
    Отдавшие жизни миллионы,
    Голодной смерти и войне.
    Разбившие лживые бастионы
    В коммунистической стране.
    И двадцать лет свободы духа,
    Народ вдохнул на полную грудь.
    Но ложь Москвы - от злого духа,
    Подменила - правды путь.
    Закрыла путь-пути свободы,
    Закрыла путь - братской любви.
    И льется муза лживой оды
    И мир купается во лжи.
    Кремлевская ложь сама не ходит,
    Она пришла под залпы Град.
    С болью в сердце - мир уходит,
    В мой дом ворвался оккупант.
    Сыны Майдана встали строем,
    Чтоб защитить отца и мать.
    С мирным сердцем встали к бою,
    Та оккупант, в их, стал стрелять.
    А что Европа? - Веселилась,
    На этой “праведной” волне.
    Она на санкциях смирилась
    И не готовая к войне.
    Мужи держав в своей привычке,
    Не видят шаг Кремля в войне -
    Что в Украине зажгли спичку
    И может мир гореть в огне.
    Январь 2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Олена Малєєва - [ 2018.01.30 21:59 ]
    Годі колядувати
    Кажуть філософи: все життя
    Довгий стрибок в могилу
    Та не спіши забивати цвях
    В затишну домовину.

    Друже, помітив, як став живим?
    Як усміхаєшся щиро?
    Усі помирають, а ти ожив
    Чи це не справжнє диво?

    Все перемелено: ось мука
    Можна спекти трохи хліба.
    Взяти невід, сісти в човна
    В морі ловити рибу.

    Праведно, чисто. Жодних Юд.
    Годі колядувати.
    Рибою й хлібом весь свій люд
    Можеш нагодувати!


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (4)


  46. Іван Потьомкін - [ 2018.01.30 19:15 ]
    ***

    Соснам заздрю, що, мов скалолази,
    на вершини гірські одчайдушно вилазять.
    Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
    здатні творить неймовірні такі піруети.
    Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
    що їм пощастило оселитись в такому раю…
    …Щоправда, не нарікаю й на долю свою,
    бо хвалить Господа не стоять на заваді літа,
    щоб хай у хвості молодих по лижні пролітать.

    Тіроль в Австрії


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  47. Мирослав Артимович - [ 2018.01.30 19:43 ]
    Етюд з натури
    Стояв побіля урн зі смітниками
    Неголений, занедбаний безхатько,
    Кришив на брук тремтячими руками
    Калач із маком. «Подивися, татку! –

    Гукнув малюк, тернувшися щокою
    об руку батька. – Він, дивакуватий,
    Годує голуб’яток смакотою,
    А міг би, мабуть, сам поласувáти!»

    А птáхи налітали так завзято
    І цілували руки хлібодавцю …
    – Він, синку, бідний та душа – багата,
    І, знай, цінує хлібного окрайця…

    30.01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (15)


  48. Сергій Гупало - [ 2018.01.30 18:27 ]
    П о л ю в а н н я
    Джерела пульсують, і власного серця не можна почути.
    Тоді, лиш тоді забринить волосінь: полювання азартне.
    Качиська шубовснуть і будуть на хвилях, немов на батуті.
    Тепер і сильця набули несезонних ознак авангарду.

    Земні чоловічки гамують загострення пристрасті звучно.
    І жаль, що натхнення оте не для жінки й заради кохання.
    Стікає на плесо повільна свідомість, осліпла на кручі.
    Затьмарена невіддю, хитро поблимує зіронька рання.

    Ослизла вульгарність і тля поповзли до причастя – поезій.
    Місцеві божки ще не владні ганьбину списати на війни.
    Не буде судів – пересвячення давніх, як лихо, претензій,
    Котрі не для захисту цноти, а схожі на міні-бікіні.

    Поблизу – стріляння. Над річкою булька – насмішка хмарини,
    Безплатні рекорди і звучному дурнику хочеться м’яса.
    А пастка – сильце – прецікаво, поважно і прісно, і нині.
    Піймається птиця – і тішишся: андреналінно і класно!

    У мене в сильці – на основі постійній іронія чиста.
    І я іронію, і дякую щиро наставнику – світу.
    Цілком задоволені ми, що всі люди навколо – туристи,
    До них направляємо щемні, мелодраматичні привіти.

    Але затривожило: небо розпалось на триста гармоній.
    І легко сказати: вони не у нас – у краю божевілля.
    А люди – ті ж самі – купують букети троянд і магнолій
    І тихо лаштують сильця, і чекають удачі – похмілля.

    Ця істина вище освіт і умовностей, вище дипломів.
    Підніжжя її обліпили сміливці, немов атрибути.
    Я знаю оце, а не бачу. Мій зір – як табло електронне.
    Тому я отам, де джерела пульсують і серця не чути.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  49. Оксана Мазур - [ 2018.01.30 17:45 ]
    Триптих

    І. Закличне

    о шамане безжалісним ритмом терзаєш мене
    закайданену бранку напнуту розпластану дику
    шаленієш у хижому танці вигойдуєш не
    розмикаєш очей не спиняєшся плавишся криком

    чорна мамба пульсує у венах затроєна кров
    і накликаний дощ що стікає між пальців між стегон
    поклоняйся богині правічній ліліт змієлов
    місяць в’яже свідомість відлунням химерного реготу

    пошматовані тіні означують хоті вогонь
    вдихом видихом стогоном і небажанням до спину
    пипок вишні налиті скотились у сув’язь долонь
    ніч-пантера роздряпує грації вигнуту спину

    о шамане нещадний твій танець утілення зла
    я піддамся укотре і требою стане розплата
    хміль омели у скронях дозрів і сп’яніла бджола
    полонянка сьогодні багряно і грішно розп’ята

    ІІ. Чужий

    Чужий на цій постелі до німого вихрипу підгорля
    Болиш в мені на смерть болиш і де до дідька клята гордість
    Тебе собою прип’ясти до крові покусати губи
    Палити клясти берегти освячувати німбом блудним
    Вростати ребрами в ребро єдиного_на_час_Адама
    Сичить клубОчиться гарчить байдужодушшя холодами
    А крик у стелю дзвінко б’є чужий чужий і сльози всохли
    Серпневий лід серпневий сніг портрет роздряпаний до вохри
    Стриножити хоча б на ніч шальним відьомським замовлянням
    Впиватись нігтями а ти а ти моїм уже не станеш
    Гірка мана у всіх світах підшкірна невигойно-чорна
    І простирадл підбитий птах у ранок нарізно огорне…

    ІІІ. Постскриптум

    Я тебе намалюю кармінним зітханням на таці
    Зішкребу позолочену фальш аж до хрусту кісток
    І оголену душу оголену місячним танцем
    заховаю між тріщин люстерка в надщерблений шов

    де усі переливи пекучі до крові до глянцю
    як напахчені стегна рибинно-покірних жінок
    а зненависть солодша зненависть впивається ланцом
    огадючує очі поставу і слід підошов

    проминаюча ніч наговорить на вибух багрянцю
    на пелюстя небесне розірваний сонця вінок
    я тебе намалюю здираючи серце і пальці
    до німих голосінь горизонту куди ти пішов…



    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (13)


  50. Аліна Олійник - [ 2018.01.30 16:50 ]
    Навчитись...
    Навчитись розумітись на простих речах
    не просто - як і нести хрест на плечах,
    зупинитись, віддихатись й далі піти,
    навіть коли крізь туман не видно шляху до мети,
    навчитись читати неправду в очах,
    переборювати в собі дитячий страх,
    не боятися падати з висоти,
    не доводити дурневі правоти -
    ніби просто здається все у житті,
    але страшно опинятись на самоті,
    серед окопів, глибоких ровів
    в оточенні почорнілих січневих снігів,
    не пам’ятаючи жодних імен і дат,
    не виписуючи у зошит чужих цитат,
    не розшифровучи мову трави,
    вчитись накладати на серце шви,
    наламавши собі непотрібних дров,
    милосердно позичивши комусь кров,
    все обійдеться мабуть без жертв і втрат,
    з вірою в правильний результат,
    а далі ще буде багато див,
    навіть якщо Бога ніхто не просив,
    навіть коли поступово кожен із нас
    зможе забути про нездоланні відстань і час,
    що наче окремі два береги,
    які об’єднати не до снаги…
    Навчитись збирати спогадів камінці,
    чекати що буде наприкінці
    коли завершиться цей марафон
    і мовчатиме боязко телефон,
    замерзне крига десь на Дніпрі,
    мовчатиме той, хто над всіма вгорі,
    але присутність його прозора, ясна,
    і скоро, вже скоро знову весна.
    І буде багато причин змогти
    вкотре себе перемогти. ©



    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   492   493   494   495   496   497   498   499   500   ...   1855