ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Шоха - [ 2017.12.19 22:54 ]
    Нео-ляпи неоліту
    ***
    Якщо невірогідне бісить,
    то очевидне має гріти.
    Але ніщо так не утішить
    ні кавалера, ні кубіту
    як нео-ляпи неоліту*.

    ***
    Юне, щире і уперте
    словоблудіє дарма
    намагаємося стерти.
    Ой не радують поети
    амнезією ума.

    ***
    Хочемо всі еліксиру,
    а піднімаємо муть.
    Не забувайте, кумири:
    Муза, Поезія, Ліра –
    все це гармонії суть.

    ***
    Заматеріли метри.
    Мужніючі ля-фaм
    шерше анахорета.
    Та, скузі – за сюжети,
    і соррі за – фігвам.

    ***
    І віра поборе,
    і видиво дива,
    якщо у бою і на марші
    правдиве – прозоре,
    прозоре – правдиве
    у кожній поезії нашій.

    ***
    Немає поезії, поки є проза,
    в якій очумілий лопух
    римує котлети і мух.
    У кожному є Аріон і …Спіноза,
    але уникай непомірної дози,
    яка не звеличує дух.

                                          2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (9)


  2. Володимир Бойко - [ 2017.12.19 21:26 ]
    Крок за горизонт
    Ми тримаєм крок за горизонт,
    Наша ціль туманами повита,
    Наша ціль, неначе Рубікон
    Перейти – і будеш вічно жити.

    Ми пройшли немало вже доріг,
    І стежок натоптано чимало.
    Нас в путі стрічали дощ і сніг,
    І вітри пекучі обвівали.

    Ми ніколи не звертали вбік,
    Що б дорогу нам не переймало –
    Поміж гір вируючий потік,
    Гострі скелі чи гірські обвали.

    Лиш вперед – бо ми сини вітрів.
    Нас вони навчили перших кроків,
    Нас вони навчили перших слів –
    Горизонт, дорога і неспокій.

    Ми йдемо в незвідані світи,
    В тую даль, що манить нас і кличе.
    Ми йдемо, бо мусимо іти.
    Ми шляхи торуємо у вічність.

    1975-2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (2)


  3. Петро Скоропис - [ 2017.12.19 21:47 ]
    З Іосіфа Бродського. 24 грудня 1971 року
    На Різдво всі не пріч ворожби.
    В бакалії насліджено й давка.
    За бляшанку халви у торби
    не знімає облоги прилавка
    провіянтом нав’ючений люд:
    кожен сам собі цар і верблюд.

    Сумки, клунки, пакунки, кульки,
    кучми, пики з краватками набік.
    Трунки хвої, горілки, тріски,
    мандаринів, кориці і яблук.
    Хаос лиць, і сльота на тропі
    в Віфлеєм у метільній крупі.

    І піднощики скромних дарів
    скачуть в транспорт і ломляться в двері,
    пропадають в проваллях дворів,
    дізнаються, що пусто в печері:
    ні худоби, ні яселець в ній,
    ані Тої, чий німб осяйний.

    Порожня. Та сподіванка див
    пустку сповнює, світлу властиво.
    Що нестямніше Ірод лютів,
    неминучіше близилось диво.
    І жадань нерозривна ужва –
    головна в механізмі Різдва.

    Те і празднує учтами світ,
    і зіставлені щільно віднині
    якомога столи. Не до звізд
    їх завсідникам, а благостині
    кріпне люду жага в порожні,
    і мигають пастуші вогні.

    Сипле сніг; не димлять, а сурмлять
    димарі. І обличчя, як плями.
    Цар пиячить. Не видно малят.
    Хто об’явиться – жодної тями:
    ми не певні прикмет, і серця
    не розгледять у млі посланця́.

    А як в проймі дверній, осяйнá,
    із туману нічного густого
    у хустині постане Вона,
    – і Младенця, і Духа Святого
    пізнаєш у собі без стида;
    в небо дивишся й бачиш – звізда.
    1972


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  4. Ігор Шоха - [ 2017.12.19 21:04 ]
    Во із шіз?
    Ми – українці. Не амбітні
    і непомітні сотні літ,
    лишаємо помітний слід
    і силою ума еліти
    годуємо неситий світ.

    А що Росія? Це – месія?
    О! Це мої зведенюки,
    і лицеміри, і злодії.
    Її герої – лиходії:
    царі, батиї, єрмаки.

    А що Америка? Керує.
    У неї місія одна –
    коли воює сарана,
    дивитися, як, – алілуя!
    волає в рясі сатана.

    А як Європа помагає?
    Лякає аспида судом
    і йде до нього на прийом.
    Але альтернативу має,
    коли на себе приміряє
    ці геморої і содом.

                                          12.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  5. Домінік Арфіст - [ 2017.12.19 20:53 ]
    зимове танго
    зимове танго…
    о смерті танго…
    залітай, сивий янголе,
    на вогник мого серця…
    хоч мені й не до сповіді…
    по воді ми походимо
    мого моря далекого…
    берегти мені є кого…
    та поплакати нікому…
    виллю сльози у музику
    твого неба… і мого слова…
    я наллю тобі, янголе,
    келих жа́лю земного…
    ти розкажеш мені про Бога…
    і розтанеш за ближнім рогом…
    і засне як дитина втомлена
    золота душа невагома
    моя… з тобою не полетіла
    пожаліла зболене тіло…
    ще тепла йому… світла… саду…
    я зимовому танго – радий…
    янгол, знаю, верне́ться знову
    коли тіло буде готове…
    і готова остання сповідь
    на одвічне його питання
    «душу чим свою рятував?» –
    лише слово одне: «співав…»…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  6. Володимир Верста - [ 2017.12.19 16:39 ]
    Снігова королева
    Засніжені серця спасіння просять...
    У осені хоч трішечки тепла
    Отримати, а тільки лише роси
    Збирають по шляхах куди пройшла.

    Морозною косою вона косить
    Ті почуття, що принесла весна.
    На вулицях ліхтарики погасить
    І розфарбує візерунок скла.

    О королево, відпусти, благаю!
    З тенет твоїх я хочу утекти...
    Та знищений снігами путь до раю,
    Тепер немає сенсу вже іти...

    Чекати на весну і замерзати,
    Сонети із мережива в'язати...

    © Володимир Верста
    Дата написання: 16.12.17


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  7. Олександр Сушко - [ 2017.12.19 14:22 ]
    Поневага
    Дурна товпа. Не відає краси.
    Шанує тільки те, що можна зжерти.
    Для мене люди - сонні карасі,
    А ми - творці - напівбоги, естети.

    За мною смерд кавалки підбира,
    Причісує, гнилі пломбмує зуби.
    Я - пан своєї музи і пера!
    А ті, що знизу - хай підносять шуби.

    Куди не глянь - усюди чорно, гидь,
    Від подихів людських нестерпно, мулько...
    Та геній хоче їсти. Аж сичить.
    І витерти під носом варто бульку.

    Тавро зневаги клеїться юрбі,
    Погорда его змучене ворушить.
    Висить лайливе слово на губі,
    Ось-ось впаде, поцілить прямо в душу.

    Яка ж гидка, відразлива пиха!
    Її не переважують таланти.
    Митець - це не господар, а - слуга.
    Про це завжди потрібно пам'ятати.

    19.12.2017р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  8. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.12.19 10:11 ]
    Про житечне


    Світ каже "пробач" - а вина незмірима.
    Такої не можна під каву забути.
    Слова запеклись, поскладалися в риму.
    Весела Марина, не личить їй смуток.

    Застала в обіймах законного... доню.
    Лишила їм дачу, млинок під парканом.
    У лоні пекельно, а серце холоне.
    Ну, що наробив, чорнобривцю-Іване?

    Недовго розлучниця-мальва яріла,
    Немає по ній дитинчати, пелюстки.
    Вдоволити юні вітри не зуміли.
    Млинок фуркотить. А в оселі тій - пустка.

    ........
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  9. Микола Дудар - [ 2017.12.19 02:35 ]
    І зап'яніти світом білим...
    Було занурився у тему…
    Ходив, як прив’язок, за Вами
    А Ви все далі, все окремо
    Ось-ось згубили б між словами…

    У колі вин про те… про море…
    Я знов надіявся на доступ
    Своїх набутих територій
    Тепер там нині, кажуть, острів?..

    Довірюсь я, і Ви повірте:
    Ми є одне єдине ціле
    І в скорий час ще б трохи вітру
    І зап’яніти світом білим…
    19-12-2017



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (5)


  10. Ніна Виноградська - [ 2017.12.18 22:50 ]
    Мисливці


    Ату! Ату! З рушницею в руці
    Нас гонить влада до смертей, до прірви.
    Розставили червоні прапорці,
    Минаючи поля, дороги, вирви.

    Усе для них! Народу біг стрімкий
    З країни утікаючи, із дому,
    Їх не спиняє, бо робітники
    Вже не потрібні, вигнані свідомо.

    Чим менше нас, тим більше їм землі,
    Для їх нащадків золотом чорнозем.
    Закрили пісню, слово в шпиталі,
    Тарифами вбивають у морози.

    І гонять нас офшорницькі вовки,
    Що визначають тут життя і ціни.
    Обклали прапорцями вік, ставки,
    Щоб не прийшли нарешті переміни.

    Нам треба цих мисливців зупинить,
    Не дати панувати, бо ізроду
    Народ цінує землю, кожну мить,
    Бо кров’ю він виборює свободу.

    Ату! Ату! Офшорницькі вовки,
    Уже скінчився ваш політ стрімкий.
    18.12.17


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  11. Ніна Виноградська - [ 2017.12.18 22:21 ]
    Біла ворона


    Посеред зради, підлості і бруду,
    Продажності людців, нещирих сліз,
    Я чорною вороною не буду,
    Хоч упаду, так білою, униз.

    Тому мені не солодко, а гірко,
    Від болю за отруєний народ.
    Бо я, його дитина, доня, гілка,
    Порву всі пута, прагнучи свобод.

    Не прогинаюсь і не продаюся,
    У друзях ті, що серце обняло.
    Бо прадід вчив, і тато, і матуся,-
    Нещира доброта – найбільше зло.

    Життя спіткнулось об війну і сльози,
    І материнський крик, батьківський гнів…
    Серед льодів зашерхлих змерзли лози…
    З війни весною ми ждемо синів.

    А зараз шкіру пробиває зрада
    Отих, що владу захопили враз…
    Воронам білим чорні тут не раді,
    Це значить битва до останніх фраз.
    18.12.17


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  12. Сергій Гупало - [ 2017.12.18 20:18 ]
    Метелик
    На гільзу гарячу метелик сідає, та сісти не може –
    Попечені крильця і лапки. До крапочки звузився простір.
    Метелик архіритуально торкається мушки і ложа,
    Страждання-біду накликає даремно, приречено, просто.

    А хто це стріляє? Метелик не знає і знати не вміє.
    Він тільки легенько собою краплинку життя позначає.
    Цілком нетаємно, що постріли – нагле завершення мрії,
    Що полудень пахне медами і кров’ю, а не молочаєм.

    Дядьки бородаті вдивляються звично в оскалену далеч.
    Злоба автоматна і сонце, і трасери -- так недоречні.
    В повітрі метелик. Сідати не хоче. Його не чекали.
    Повсюдне обмеження волі. Флюїди сумної утечі.

    Схолонула гільза, та інші летять як нестримне жолуддя.
    Метелик описує коло, бо вибір у нього великий.
    Присяде метелик пізніше, як буде суцільне безлюддя,
    Де місце для подвигу зяє, а більше – для чорного крику.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (3)


  13. Олександр Сушко - [ 2017.12.18 18:32 ]
    Таки потрібно
    Буває, затинається актор,
    Або поет встругне сонет-шкарубу.
    Але від щастя вмерти - перебор:
    Зізнався у коханні - врізав дуба.

    Закрижанів життєвий океан,
    Вдягнули трупа в похоронні шати.
    Лежить сумирно сивий дідуган -
    Йому уже амури до лампади.

    Інсульт? Інфаркт? Однині все одно.
    Цвяшок із дошки витягли обценьки.
    Тендітна юнка глипа за вікно,
    Не склалося пожити зі стареньким.

    Здається, в длані Божа борода,
    І срібна ложка визирає з рота,
    Аж тут у лоба гримнула біда:
    Хотів любити, а попав до чорта.

    А пташка вже гарячою була,
    Жадав поживи хтивий голос плоті.
    Якби ж годину доля ще дала
    Аби у світ прийшов Буанаротті!

    Ідуть роки. Стікають до калюж.
    У жінки випав зуб, срібляться скроні.
    Дрімає на дивані п'яний муж
    І косяком затягується доня.

    Буває, виростає і будяк,
    Або завчасно смерть устромить жало.
    Але потрібно сіяти життя,
    Допоки мойри нить не обірвали.

    18.12.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  14. Ігор Шоха - [ 2017.12.18 13:52 ]
    Те саме іншими словами
                                      І
    У леплезорії – всі у безпеці.
    Всі одинакові і не кусають.
    І одноногому легко живеться –
    ловко на чобота мешти міняють.

    Гілля й гілля викорінює вітер.
    Дрова самотньо збираєш у лісі.
    Біля криниці ні впасти, ні сісти.
    Бовтають відрами. Хочеться пісі.

    Кумкають жаби на березі хором.
    Гаслами любо змели жабуриння.
    І по коліна пузатому море.
    Дулю лишає майбутній дитині.

    І до печінки усе пропікає.
    Що за юрма? Уникаю халепи...
    Сняться поетки: то Свєта, то Майя.
    Хочуть очистити музу од лепу.

                                      ІI
    Пасинки рідні, шляхетні кацапи,
    де наобіцяні нам паляниці?
    Ви у Везувії грієте лапи,
    поки снігур доїдає синицю.

    Не помирити юрбу і поета.
    Де ви усі скотиняки і гади?
    А-а-а? Масажуєте пальці скелета –
    ідоли вічні: монета і зрада.

                                          18.12.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  15. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.12.18 12:40 ]
    Дзен. Дзинь...
    1
    Обставини життя повільно роблять асом.
    Протиснешся крізь дерен, кар'єрний турнікет...
    А там віншує Гена напівтверезий Васю -
    Запевнює: "...достойник, обстріляний поет".

    У борошні жіноцтво, пече ньюпалянички.
    Зупинишся - бо вітер, обіцяна гроза.
    А правдолюбство це така шкідлива звичка,
    Що дружби сітка чиста з долоні вислиза.

    Навіщо ті родзинки? Присмаки є своїші.
    Перекидай фігурки, наліплені для товп.
    І певно, наймудріше - анахоретна ніша
    Та високо у небо міцний яскравий стовп...

    2
    Теорія еліт... невігласи... койоти...
    Єхиди дрібнозубі... суворі блокпости...
    Латала парасолю - фарбую пальця йодом.
    З Мостиська їде Щастя, заметені мости.

    Ще треба кілька сосен для власного ковчега.
    Матуся дзвонить марно столітнім охам...
    Дзинь...
    Ядушними димами сповите гостре Его.
    І вабить несказанно морська холодна синь.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  16. Ігор Шоха - [ 2017.12.18 11:07 ]
    Безвихідь
    ***
    Наша пам'ять війну і горе
    не вміщає у голові.
    Негативу емоцій – море,
    позитиву… А їх – аж дві:
    у сусіди корова хвора
    подихає і
    ...селяві.

    ***
    У роботящої людини
    немає вільної години,
    аби за когось не потіти.
    А ради себе відпочине
    хіба-що аж на тому світі.

    ***
    Перемагати – це ознака
    майстерності у житії.
    Запам’ятаймо, небораки,
    ніяка не заїсть собака,
    аж поки не з'їмо її.

    ***
    Усе на світі можна мати –
    сезами, дорогі палати,
    а багатіє Аладдін.
    Немає з чого обрати,
    а вихід є всього один.

    ***
    Минає час і ніч. І день
    іде до заходу зі сходу.
    А до «ісходу» у народу
    із небесі – анітелень.
    Ачей ніде немає броду?

    ***
    На цьому світі іноді буває,
    що небо чорне, і земля гуде,
    і синє море грає на Дунаї…
    Але куди діватися, не знаю,
    коли немає виходу ніде.

                                          2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  17. Ірина Вовк - [ 2017.12.18 10:37 ]
    "Миколая: Мамі на мирні сни..."
    Якби на квітоньки – та не морозами,
    На змерзлі вітоньки – та з неба грозами,
    Не мліла б душенька від болю лютого,
    Від болю лютого, у кригу скутого.
    Баскими конями та й дивомо́стами
    Саньми різдвяними стежками простими –
    У заметіленьку та й до родиноньки,
    Та й до вечероньки у святгодиноньки...
    Гей, душе-душенько, кого питаєшся?
    Чи татков-матінков ти називаєшся?..
    Дзвіночки тенькають та й на колядочку –
    Сідай, родинонько, та й до обрядочку...
    Відпий узварочку, мій любий таточку,
    Від’їж вареничків, прелюба ненечко,
    Кутю заправимо медами чистими,
    Сльозами-росами із віч Пречистої...

    Дитя у світ прийде, устане сонечко –
    Віншує ненечка кохану донечку,
    Житами сіється: нехай згадається
    Відлетна душенька, де обертається!
    Утишся в ніч святу, гей горе-боленьку,
    Узри на див-мосту у люлі Доленьку,
    Пресвітлу Доленьку із вод освячених
    Із калачів батьків, у вир’ї втрачених...

    ...Сніги розбавлять ніч... І враз – зійде в о н о!
    ...Неначе й солодко... неначе й солоно...

    В ніч під 18 грудня 2012р.

    (Зі збірки "ОБРАНІ СВІТЛОМ". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  18. Володимир Верста - [ 2017.12.18 10:07 ]
    П'янкі тенета
    Я знов лечу в її п'янкі тенета,
    Загублений всіма на цій землі.
    Чорнилом з вени пишуться сонети,
    І линуть в море диво-кораблі.

    До неї відправляю я букети
    Словами, що палають по крилі
    Моїм. І загоряються комети,
    Летять та пропадаючи в імлі.

    І на столі згоряють між листами
    Ті почуття, що окриляли враз,
    Дорога плине різними мостами,
    Лишається лиш кілька тлінних фраз.

    А час летить космічними вогнями.
    Я дякую за цю любов піснями.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 16.10.17


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  19. Володимир Верста - [ 2017.12.18 10:11 ]
    Дарунок долі
    Мій дар для мене – зболене прокляття.
    Фальшиві нотки вічності в руках.
    Душа згоряє, серце під закляттям
    Любові прагне, тонучи в словах.

    Мій дар – пусте, лиш тліюче багаття.
    Холодний лід, що сковує в думках.
    Вже відцвіло божественне латаття,
    Та мерехтить по сяючих струмках.

    Мій дар – шляхи космічної безодні,
    Завжди здавався він мені сумним,
    Але приймаю я це до сьогодні,
    Хоч бачу по дорозі тлінний дим.

    Прокляття? Дар? Виблискує в імлі.
    Вирішувати це вже не мені...

    © Володимир Верста
    Дата написання: 11.08.17


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  20. Софія Кримовська - [ 2017.12.18 10:51 ]
    ***
    Ти був моїм до кінчиків думок,
    ти був моїм так довго, аж до серпня.
    Спекотний час медовим був, аж терпнув.
    Минулося... Лиш пам'яті пилок

    розноситься чи протягом, чи вітром...
    Ти був моїм. Як з цього літа вийти?


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.69)
    Прокоментувати:


  21. Неоніла Гуменюк - [ 2017.12.18 09:22 ]
    Малював Мороз вночі
    Уночі Мороз-художник
    Візерунки малював,
    Вийшло Сонечко ранкове -
    Труд увесь його розтав.

    Плакали троянди білі,
    А намисто із зірок
    Розірвалось, розлетілось,
    Мокрі крила у пташок.

    Нанівець Мороза працю
    Ясне Сонечко звело,
    Він не журиться, не плаче,
    Намалює вночі знов.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  22. Олександр Сушко - [ 2017.12.17 17:20 ]
    Живий!
    Вставай, лебідко! Годі спати!
    У ковбиках уже бурчить!
    Неситий дуже. Бога ради
    Розклепли око хоч на мить!

    Щоночі я - гарячий мачо,
    Удень працюю, аж худий.
    А ти - зманіжена, ледача,
    Не хочеш стати до плити!

    Бажаю в маслі картоплеси,
    Биточків, ковбаси кільце.
    Іди сюди без комбідреса,
    Стань поруч зі своїм бійцем.

    Візьми до рук важку ножаку
    І від луски почисть линця.
    Жона сховалась з переляку
    І не показує лиця.

    Згадались мамині уроки,
    Печальний смуток загриза.
    Сиджу на кухні одинокий,
    В пательню крапнула сльоза.

    Готую чудо у каструлях,
    ...ля натюрель для двох парсун.
    Ротяку роззявля зозуля -
    У ліжко харч красі несу.

    Пахтить печенею із хати,
    Пора писати епілог:
    Навчився гарно готувати,
    Інакше з голоду би здох.

    17.12.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  23. Олександр Сушко - [ 2017.12.17 16:26 ]
    Великодушність
    Я - простий, просолений моряк.
    Лаятись не буду, браття, мир вам.
    Кажуть, у жінок усе не так,
    Почуття глибокі, наче прірва.

    Корабель штормисько підганя,
    Палубою пролітають хвилі.
    А у ліжку тішиться жона,
    Від кохання втомлена, у милі.

    Ходять морем сизі буруни,
    Чайки поховалися у скелі.
    А в моїй квартирі пластуни
    Крутять еротичні каруселі.

    Охи долітають аж сюди,
    З нею, мабуть, там гарячі "перці".
    Я ж у морі, наче перст, один,
    В бочки насипаю оселедці.

    Холод пробирає до кісток,
    Клешню краба одірвав од носа.
    А у жінки любчиків гурток,
    В кожного своя жагуча поза.

    Час іде. Пристав до берегів.
    На протезах сіль обридло хрупа.
    А побачив любоньку - ожив!
    Калатає серденько над пупом!

    Ангела, що впав, я не спасу,
    Краще на ходу зірву бретельки.
    Афродіту у альков несу,
    Перса обціловую м'якенькі.

    Заспокойся, люба, не дрижи.
    Я тобі не заподію шкоди.
    Для роботи створені мужі,
    А жінки - для втіхи й насолоди.

    17.12.2017р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  24. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.12.17 16:36 ]
    Що ви несли...
    1

    Пасіонарій - завжди в небезпеці.
    Крутяться шавки, хапають за п'яти.
    Ловко живеться повсюд солопеці.
    Нащо звичайне-осідле міняти?

    Тхняве нахабство гілки вкорінило,
    Гідність розтопчуть - збираєш самотньо.
    Де ті криниці: поповнити сили?
    Голосно котяться плісняві бодні...

    Жаби на березі - хором про любе...
    Лозунгів доста, змели павутину.
    Хитрість пузата розтягує губи.
    Що залишаємо - вічне - дитині?

    Зліва, де серце, пече несказанно.
    Стати у натовп? Лікують халепи...
    Пращурки сняться: то Марфа, то Ганна.
    Панські покої десь чистять від лепу.

    2

    Людоньки рідні, чужинці шляхетні.
    Що ви несли: паляниці чи розбрат?
    Сніг не вгамує розверзнуту Етну.
    Лізуть-шугають із присвистом кобри.

    Пізно мирити нервових скитальців.
    Хтось обіцяв, торохтіли скелети.
    Масажували Аїдові пальці...
    Ідол одвічний - дзвенюча монета.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  25. Іван Потьомкін - [ 2017.12.17 10:16 ]
    "Коня кують, а жаба підіймає ногу" (з добірки "Народ скаже - як зав'яже")
    1
    «Звідки взялась вона така»»
    «Дивиться на всіх з погордою...»
    «Не співає в нашім хорі...»
    «Що ж дивного? Забули її батька?»
    «Того, що луснув? Але від чого?»
    «Пообіцяв, що, коли схоче, стане таким, як віл».
    «Ви тільки гляньте, що витворя наша гордячка...»

    2
    На прибережнім лузі пасся кінь,
    Стриножений, змушений був стрибати.
    Нічого дивного, якби обіч не стрибала жаба.
    Кінь – стриб, і вона – стриб.
    Зауважив кінь напарницю і заіржав од подиву.
    Здивувалися й жаби, тож уперше
    Концерту не було чуть із жабуриння.

    3
    «Поїдемо сьогодні в місто,-
    Сказав коневі чоловік.-
    Годилось би підкувать тебе».
    Гордовита жаба не знала, що це.
    Та була цікава і пострибала за конем.
    Підніс кінь ногу ковалеві,
    Та раптом заіржав, як не іржав ще зроду.
    «Що це з ним?»- дивується коваль.
    Кінь голову схилив праворуч.
    І тут усі, хто був у кузні на ту пору,
    Зареготали так, що регіт той
    Докотивсь, напевне, й до жабуриння:
    Обіч коня стояла жаба...
    І теж подавала ковалеві ногу.

    P.S.
    Як часто, ніби на потіху,
    В герої лізе мізерія.
    Щоправда, не завжди
    Комедія закінчується сміхом.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  26. Федір Трох - [ 2017.12.17 08:28 ]
    * * *
    Хтось пише і багато, і про все,
    I кожен день, хоча-б рядок напише...
    Я ж лиш пишу, коли несила вже:
    Як вуха роздирає клята тиша!

    Віршую, як розради вже нема,
    Коли навкруг пітьма, чи все счезає,
    Життя якщо проходить задарма,
    То слово лиш надію залишає...

    Я знаю: хоть віршуй, а хоть кричи -
    Того ніхто й ніколи не почує!
    Та не зника без сліду крик душі
    I глибший слід залишить, хто римує...
    9/4/2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Федір Трох - [ 2017.12.17 07:19 ]
    * * *
    То що ж воно таке, слова?
    Хтось мову любить i плекає,
    А хто як “гав” та “няв” вжива,
    Але йому теж вистачає.

    Що бачим, чуєм - вмить зникає,
    Слова лиш в пам’ятi лишає.
    Коли про щось хто розмiрковує,
    То мову вiн використовує.

    Словами можна пояснить,
    Що ми не в силi й уявить,
    А можна гладко розмовлять,
    Коли нема чого й сказать.

    Бува, що речення вбива,
    Або вiд слова бiль вщухає,
    Бувають i святi слова;
    У тишi лиш життя немає.

    Ми всi обплутанi словами,
    А мова - то зв’язок мiж нами:
    Щось обiщяли, щось питали,
    Писали, лаялись, спiвали.

    Слова усiх в народ єднають,
    На самотi нас не лишають.
    Людина лиш тодi з’явилась,
    Як спiлкуватися навчилась.
    26/02/2004


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Володимир Бойко - [ 2017.12.17 01:18 ]
    * * *
    Відчуття печалі і свободи,
    Стогін муз на кладовищі мрій
    І тяжке тавро прокляття роду –
    Все змішав життєвий буревій.

    Запливають кров'ю небокраї,
    Всі шляхи ведуть на манівці.
    В грішнім світі спокою немає –
    Спокою сягнеш наприкінці.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (4)


  29. Серго Сокольник - [ 2017.12.16 23:25 ]
    Ми збираєм друзки...
    Ми збираєм друзки від карафи кохання,
    Що її аж по вінця собі налили.
    Наостан залюбки налили "по останній"
    І розбили минуле. Були?.. Не були?..

    Пам"ятаєш, шалено сприймали отрути
    Виноградовий хміль... Він, солодкий, мов ти,
    Так серця лоскотав... Післясмаковий смуток
    Гіркотою... Немов у минуле листи,

    Що чорнилом написані меду і крові...
    Без табу помережено наші тіла,
    Мов орнаментом розпису снів світанкових,
    Де я був... Та і ти... Теж, напевно, була...

    ...і висять ефемерно над нами вінцями,
    Мов корони із гілля шипшин, ясени...
    І пітьмі тій спливать, що лягла поміж нами,
    У багрянії сни... У багрянії сни...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117121611863


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (19)


  30. Олександр Сушко - [ 2017.12.16 21:29 ]
    Нема людини
    Що краще: косовиця в полі,
    Чи телевізор і софа?
    Труди фізичні - це мозолі,
    А сите черево - лафа.

    Коли ще був стрибучим шкетом
    Щодня - гульня, дівки, синці.
    А нині у руках планшети,
    Сідниці вгрузли у стільці.

    Дитятко суне ваговозом,
    Вгодований звиса живіт.
    Борща, котлет - ударні дози,
    Відро пельменів на обід.

    А мешти - розмір сорок п'ятий,
    На гуліверів піджаки.
    І хто у цьому винуватий?
    Генетика? Харчі? Батьки?

    Своїх малят годують люди,
    Від пережору аж хита.
    Мені уже півсотні буде,
    Статура, наче у хорта.

    Ушир пливе од жиру дівка,
    Юнак глита тридцятий рол.
    Допоки діти не каліки -
    Нехай танцюють рок-н-ролл.

    Нехай ганяють у футбола,
    Пірнають, бігають щодня...
    Сусід жує. Трамбує воло.
    Нема людини. Є свиня.

    16.12.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (14)


  31. Володимир Верста - [ 2017.12.16 19:17 ]
    Летючий Голландець
    Вітрила підняті, вогнем палають ночі.
    Каліпсо втратив я та голос чарівний
    Тієї німфи спів не чую рятівний,
    А тільки Кракен вдалині дощем регоче.

    Дев'ятий вал штурмує борт, як шаблю точить.
    Надію знищує, дарує сніговій
    Холодний в серці, мертвий, але ще живий.
    Немов «Голландця» капітан, що йде за злочин,

    Морями темними блукаючи один
    Серед незвіданих усіх морських глибин,
    В вогні народжений, обвінчаний властитель

    Прозорих вод та океанської сльози
    Сирен чарівних і русалок. Повелитель
    Циклічно-вічної, душевної грози.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 23.08.17


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  32. Володимир Верста - [ 2017.12.16 19:30 ]
    Зоряний пил
    А ми зустрінемось з тобою поміж зір,
    Там, де галактика народжується знову,
    У більш високу та небачену основу
    Дає початок нам в незвіданий безмір.

    Чарує світочем очей твоїх Ефір,
    Сузір'я з'єднують дорогу цю шовкову,
    Шляхами прядива я поклоняюсь слову,
    Але затягує стежки до чорних дір.

    Тебе побачити – знайти святу опору,
    Немов полинути, як Феніксом, угору,
    Згорівши миттю, закінчити зорепад

    І стати вічністю для сонця, й розітнути
    Цей світ, частинками зробивши сонцепад,
    Вогнем осяяти, любов'ю огорнути.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 12.08.17


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  33. Сергій Гупало - [ 2017.12.16 17:42 ]
    * * *
    Радію римам і тобі
    На тихій вулиці.
    Слова минулої журби
    До мене туляться.

    Як не було, а ти – така
    Реальна. Світу цім
    Доречний сенс, що, мов ріка,
    Небесно світиться.

    Мужніли ми на мілині.
    Образи в образи
    Я заховав аж на три дні,
    І маю обриси

    Повторних наших марнотрать
    У часі-золоті.
    Вони біжать, вони ячать,
    Печаллю сколоті.

    Ніщо усе це. Не болить.
    Жадане – визріло.
    І нічка наша, і блакить
    Із екзотизмами.

    І нам не треба далі йти
    Тією кладкою.
    Але сто раз не згідна ти
    З моєю гадкою.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (4)


  34. Ніна Виноградська - [ 2017.12.16 15:53 ]
    Материна молитва пораненому


    Синочку наш, захиснику, солдате,
    Не покидай так рано білий світ.
    За тебе я молюся, рідна мати,
    Щоб вижив і продовжив роду цвіт.

    Ти плоть моя, оця душа єдина
    Летить тобі у поміч, ніби птах.
    Тобі в підтримку ціла Україна -
    Джерела й ріки, і поля в житах.

    Хоч би війна закінчилася скоро
    І вигнали ми злодіїв кремля.
    Втече навіки із країни ворог.
    Живи, мій сину, молить вся земля!
    13.12.17


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  35. Ніна Виноградська - [ 2017.12.16 15:12 ]
    Передзим'я почуттів


    Іще сніги не впали на охололу землю,
    Дощами потихеньку скрізь осінь полива.
    Це передзим’я в світі, тому не відокремлю
    Твої гарячі руки і льодяні слова.

    Неначе не змінилось ніщо у нашій долі –
    Робота, ліс і друзі, гітара на стіні.
    Відчутне передзим’я уже і в нашім колі,
    Тепло є від каміна, а де твоє мені?

    В невизначенім часі якісь хиткі стосунки,
    Хоч ти зі мною поряд, в думках – далеко, з ким?
    І обпікають губи холодні поцілунки,
    Де в передзим’ї нашім вогню гіркущий дим.
    14.12.17


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  36. Ігор Шоха - [ 2017.12.16 11:21 ]
    До речі
    Поезія поезії – різниця.
    У кожної пародії свої,
    чужі жалі і чари нічиї.
    А як душа душею освятиться?

    І поки-що не відаю, чому
    я читачеві не даю простою,
    пишу усе, що видиться йому
    від імені ліричного героя.

    Бува’, любитель «подарує п’ять»
    або моя поезія дратує
    якого-небудь троля-обалдуя –
    це означає, – «нужно покупать».

    Але і я одурюю громаду,
    коли прощаю всує ворогів,
    а от коли нотую сущу правду,
    то це уже дратує брехунів.

    І де тоді й дівається наснага?
    І як дивує іноді момент –
    грамотія обурює увага,
    якою удостоює поет.

    Генетика поезії – це знаки
    від коми до дефісу і тире.
    Та що удієш, як і мій писака
    до лісу голе-ламане бере?

    Тому і на папері майже чисті.
    Усе, урбанізоване у місті,
    у полі пересапує рядки,
    а на природі – майже навпаки:
    одне гребе позаторішнє листя,
    а інше вдосконалює бруньки.

                                          12.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  37. Олександр Сушко - [ 2017.12.16 09:22 ]
    Що далі?
    Ми не лежали на Майдані,
    І куля не попала в лоба.
    Але в кишенях повно "мані":
    Віват, Америко-Європо!

    Ми не ходили у жалобі,
    Дітей в могили не ховали.
    При владі. А дурній худобі
    Призначені хомут і рало.

    Порозбирали барикади,
    Похмура чернь згинає спини.
    Для оступачених - лопати:
    Нехай кайлують до загину.

    Брехня вдягнула позолоту,
    Вовчиська - вовниці овечі.
    Не уторопала голота
    Навіщо в хаті колотнеча.

    Годують хлопаки пірата,
    Несуть добро йому зусюди.
    Не має вожака громада,
    Тому боротися не буде.

    p.s:
    Питаю і прошу поради:
    Хохли - діагноз чи порода?
    А, мо до рук сокиру взяти
    І дорубатись до свободи?

    16.12.2017р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  38. Марґо Ґейко - [ 2017.12.15 22:43 ]
    Пиши!
    Коли сумуєш, просто напиши!
    Старокитайське п'ятистопне ши
    Французькі альба чи японські танка
    Це виклик мій, салонна забаганка.

    Пограємо з тобою в буриме?!
    Слова зітчемо в’яззю макраме
    У техниці плетіння кавандолі
    Де кожен вузлик як цілунок долі

    Хоч на папері дотиком пера
    Або на схилах синього Дніпра
    Кристалами прозорого серпанку
    Що видно над водою тільки зранку

    На небі візерунками зірок
    Вважай, я–правовірна, ти–пророк
    Промінням сонця, розою вітрів
    Пиши про те, як ти мене зустрів!

    Залита медом спогадів перга
    В чарунці серця ніжна, дорога
    Із квітів перших зустрічей пилок
    У долі не буває помилок ...

    Сягай найнебезпечніших вершин
    Пиши мені, що хочеш, лиш пиши!
    Рядочки слів під музику думок
    Станцюють наймістичніший танок.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" 5.5 (5.75)
    Коментарі: (7)


  39. Софія Кримовська - [ 2017.12.15 22:30 ]
    ***
    Які п'янкі у тебе... Ні, та ні!
    Твої цілунки не бентежать більше.
    Не очі, ні! Не еротичні вірші....
    П'янять мене оці солодкі вишні.
    Натрусиш у полумисок мені?..


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.69)
    Коментарі: (8)


  40. Володимир Верста - [ 2017.12.15 18:31 ]
    Осінній бриз
    Цикл «Бриз»

    Холодна осінь закує свідомість -
    В кайдани, і не вибратися вже,
    З її тенет, а далі невідомість,
    У серце вжалить сяючим ножем.

    Розтане ця туманна невагомість,
    Мов перший сніг відійде міражем,
    Дарунок принесе мені натомість,
    Що за вікном осиплеться дощем.

    Сльозами упаде останнє листя,
    А ми із ним, кометами униз,
    Лунає знову ця самотня пісня,

    Пронизує все тіло наче спис.
    На березі чекаю, все імлисто,
    В обличчя б'є, лише осінній бриз.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 23.11.17


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  41. Володимир Верста - [ 2017.12.15 18:43 ]
    Забута казка
    Ти чуєш цю мелодію в катренах,
    Що самотою рветься на Парнас?..
    Пізніше пронесеться знов по венах
    Забута казка наша без прикрас.

    Та маска залишається в кайданах,
    Лунають ноти для пустих гримас.
    Заручниками є ми у романах –
    І весь вогонь, що в серці вже погас...

    Хіба у римах заховати можна
    Мою печаль. Твій погляд сніговий,
    Мов пектораль, виблискує й тривожно

    Він сяє, оселився чарівний
    В очах. За нього та напевне кожне
    Спасибі та прощай же до весни...

    © Володимир Верста
    Дата написання: 23.10.17


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  42. Марія Дем'янюк - [ 2017.12.15 15:47 ]
    ***
    Все буде так як завжди:
    Місяць,зорі, небо...
    Тільки без тебе!
    Улюблений святковий торт,
    Солодкі апельсини,
    І Дід Морз радіє без упину...
    Тільки без тебе!!
    На склі вікна сніжинки паперові,
    Вогні святкові:жовті, пурпурові...
    Душевно щирі ніжні побажання,
    Що з телефону ллються до світання.
    Та не від тебе!!!
    Терпке вино гірку сльозу піймає...
    Та я... не віритиму,що тебе немає!!!!


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  43. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.12.15 14:20 ]
    Те, що глибше...
    1

    Призабула, що таке любов...
    Падають каркаси, град, колоси.
    О жаго моя, ти де? Агов...
    Так весталка храму, що в облозі,
    Відчиняє двері всім вітрам.
    Там за планом будуть каруселі.
    Надрукую фото в Instagram...
    І пошлю ідилію за Делі.

    2

    При дорозі книги-жовтяки.
    Томик за двадцятку, три - дешевше.
    Офірую... Може, завдяки
    Їм - чужим - настане мить полегші?

    Паоло Коельо не візьму.
    Прочитала, рушила... не стріла.
    Бачу стежку, абрис у диму...
    Мимо серця - реп, канцони, стріли.

    Загортаю вірші в золоте.
    Не кричать. Іронія - за соску.
    Ось і грудень-дядечко... мете
    Давню фольгу, свіжі папіроски...

    3

    За двома зайцями... за трьома...
    На снігу сліди. Лілова тиша.
    Призабула, що таке зима.
    Сонце будить зерня - те, що глибше.

    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (4)


  44. Петро Скоропис - [ 2017.12.15 12:00 ]
    З Іосіфа Бродського. Розвиваючи Платона. Грудень у Флоренції
    Розвиваючи Платона

    І
    Я б собі пожив, Фортунатусе, в місті, в якім ріка
    і висовувалася б з-під мосту, як з рукава – рука,
    і в затоку впадала щоб, розчепіривши пальці,
    як Шопен, анікому не показуючи кулака.

    І щоб там була Опера, і щоб в ній ветеран-
    тенор щовечір арію Маріо вів, і Тиран
    лінькувато плескав йому в ложі, а я в партері
    цідив би крізь зуби, ненавидячи: "баран".

    В цьому місті був би яхт-клуб і футбольний клуб.
    За відсутністю диму з цеглових фабричних труб
    я цілком покладався б на настання неділі
    і довго трясся в автобусі, мучачи в жмені руб.

    Я вплітав би свій голос в спільний звіриний вий
    там, де нога довершує задуми голови.
    Із усіх законів, ухвалених Хамурапі,
    найголовніші – пенальті та кутовий.

    ІІ
    Там була би Бібліотека, і в залах, пустих цілком,
    я гортав би томи зі тим же засиллям охвістя ком,
    як і кількість лайливих слів у щоденній мові,
    що не проникли в прозу, ані у вірш – рядком.

    Там стояв би масивний Вокзал, потерпілий в війні,
    з фасадом, пак, цікавішим видива у вікні.
    Там на зелень ліан і пальм у вітрині авіаліній
    прокидалась би мавпа, досі приспана у мені.

    А коли зима, Фортунатусе, вдягає квартал в рядно,
    нудьгував би я в Галереї, де малярське полотно
    – особливо Енґра або Давида –
    а чи пляма родима – усе одно.

    Затемна, я б стеріг з вікна табуни
    автівок, метких шмигати, ґвалтуючи двигуни,
    повз голі стрункі колони з доричною – на фронтоні
    Суду, безжурно білім – зачіскою над ним.

    III
    Там була б ця кав’ярня – із незлецьким в ній бланманже,
    де, пеняючи на двадцятий вік, мовляв, є ж уже
    дев’ятнадцятий вік, я б угледів, як зір колеги
    непомірно затримується над виделкою і ножем.

    І була б знакомита вулиця в деревах обабіч там,
    під’їзд з торсом німфи в ніші – й усяко така нуда;
    там би висів портрет у вітальні, взнаки даючи уяві,
    як малася господиня, коли була молода.

    Я б ловив чуте з голосу, знай, обізнанім у речах,
    в жаден чин не сумісних із вечерею при свічах,
    і каміну вогонь, Фортунатусе, ревно би відбивався
    на зеленавій сукні. Після б і він зачах.

    Часу плин всепроникний, а не води,
    горизонтально з вівторка до середи,
    в пітьмі зморшки б розгладив там під очима
    і ретельно змивав би свої сліди.

    IV
    І були б там пам’ятники. І я б знав імена,
    крім верхівців у бронзі, що стромляли до стремена́
    історії свою ногу, ще їхніх чотириногих,
    зважаючи на відбитки, залишені ними на

    вилицях у населення. З цигаркою, на губі
    залиплою, ген по півночі пішки йдучи собі,
    що той ром на долоні, на тріщинах у асфальті,
    я гадав би, гикаючи, та пеняв судьбі.

    І коли б мене пов’язали, врешті, за шпіонаж,
    підривну активність, бродяжництво чи менаж-
    а-труа, і юрба, сказившись, круг мене б волала,
    тицяючи натрудженими вказівними: "Не наш!" –

    я б щасливий був потай, шептав би собі: "Зори́ ,
    це твій шанс прояснити речі, що, до пори
    непроникні для ока, бачив тільки іззовні;
    глибше вникай у подробиці, та вигукуй "Vive la Patrie! "


    (1976)
    ------------------------------------------------------------



    Грудень у Флоренції

    І
    Двері вдихають повітря, і видихають парно;
    ти сюди не повернешся, де, розбрівшись попарно,
    люд місцевий гуляє над змілілою Арно,
    копіюючи щиро четвероногих. Двері
    хряпають; не забарились і писки з нетрів.
    Щось від лісу правдешнє витає у атмосфері
    гарного міста. Чудового – апріорі,
    де у певних літах і зір переводиш горі,
    від людини, і піднімаєш комір.

    II
    Око мигає, ковтаючи занурені у відсирілі
    сутінки, як пігулки від пам’яті – ліхтарі; і
    твій під’їзд в двох хвилинах від Синьйорії
    натякає плинним мимо вікáм, на
    зиски із вигнання: окрай вулкана
    не пом’янеш світ, не стискаючи кулака, й не
    розціпиш його, стоячи біля краю,
    позаяк закрай – по тому, як помирають –
    Флоренція в архітектурі Раю.

    III
    В полудень кішки таяться під лавками, пильнуючи почорнілі
    тіні. На Старому Мосту – обновленому, при ділі –
    де б’юстує, холоне на синьому тлі Челліні,
    жваво торгується всячина на зап’ястя;
    хвилі перебирають, лічать разки гараздів.
    І золотаві пасма над купленою на щастя
    річчю мрії, красунею виритою з коробок
    під хтивими поглядами молодих торговок,
    віються слідом янгола в державі чорноволосок.

    IV
    І людина стає шарудінням пера по паперу, кíльцем
    петлі, кли́нцями літер і, позаяк слизько,
    комами та крапками. Годі в’явити, кілько
    зим, неумисним «м» в пересічнім слові,
    перо затиналось і рисувало брови!
    геж-бо, чорнило чесніше крови,
    і обличчя в сутінь, словами назовні – дійсно,
    так чимхутче підсушується сльозина –
    сміється, як зібгана папірчина.

    V
    Набережні нагадують заціпенілий поїзд.
    Будівлі, що на землі, видимі лиш по пояс.
    Тіло в плащі, пірнувши в сирий колодязь
    щелеп подворіття, по сточених, крихкуватих
    плоских зубах піднімається, як на ватних,
    деручись в піднебіння пащекуватих,
    неодмінних «шішнадцять»; вжахнувшись похнюпій пиці,
    дзвінок своїм «просим, просим» розшаркується по долівці:
    в прихожій вас обстають дві опасисті цифри «8».

    VI
    В димці кав’ярні око з-під твіду кепки
    обвикає до німф, амурів, гірлянд віньєтки;
    відчуваючи швах у терцинах п’єски,
    вічний щиголь укоськує в зобі скерцо.
    Сонячний промінь, в зударі, як об люстерце,
    в баню собору, в котрім лежить Лоренцо,
    проникає крізь штору і зігріває вени
    бруднуватого мармуру, кадіб з цвітом вербени;
    і етер заливається щебетом в сажку дротянім Равенни.

    VII
    Видихаючи пару, ковтнувши повітря, двері
    брязкають у Флоренції. Геж, отепер і
    розумієш зорі – в своїй манері
    увечері жодній не дорікнеш: неправда,
    що любов движе зорі(далекувато),
    тож бо вона і ділить всі речі кратно –
    навіть гроші вві сні. Певно, щоб об'явитись
    розмислом смерті. Мали б зірки можливість
    рухатись нею, – Плеядами б не світились.

    VIII
    Скам’яніле гніздо озивається гучним виском
    гальм; бруківку перетинаєш з ризиком
    бути смертно за{п/к}льованим. В грудневоликім
    небі громаддя яйця, знесеного Брунеллескі,
    потурає в сльозі зіниці, стійкій до жерсті,
    позолот. Поліцейський на перехресті
    дужий руками, як буква «ж»: ні вниз, ні
    вверх; репродуктор підгавкує дороговизні.
    О, неминучість «и» у правописі нашім «жизнім»!

    IX
    Ба, є міста, пак не про нас, – і баста.
    Сонце б’є в їхні вікна, як погляди – в гладь свічада.
    тож бо ті непроникні ані за які злата.
    Тамтуди і стікає ріка під шістьма мостами.
    Там є місця, де припадав устами
    спраглими уст, а пером листа. І
    там рябить від аркад, колонад, від птахів на волі;
    там юрми товчія, гомінка до трамвайних колій
    досі – того вимовою, хто з містом в долі.


    1976


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  45. Ігор Шоха - [ 2017.12.15 11:22 ]
    Біле з чорними ознаками
    За обрії білого світу
    поволеньки котиться віз
    до осені нашого літа,
    до гаю у колі беріз.

    Було у нас біле і чорне –
    як млою укриті поля,
    де іноді доля пригорне,
    щоб не пригорнула земля.

    Бувало снігами завіє
    далекі ясні міражі,
    але у моєї надії
    свої не бували чужі.

    Далеко водили дороги.
    Твої оминали мої,
    але і не маючи змоги,
    були на одній колії.

    Уже замикається коло
    березове, біле, земне.
    Минає веселе, сумне.
    Але не буває ніколи,
    аби не згадалися болі,
    як ти забувала мене.

                                          2012,2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  46. Козак Дума - [ 2017.12.15 11:08 ]
    12. Не забувай мене
    Мене Ти доки будеш забувать?
    Свій, Боже, лик ховати доки будеш?
    Як довго ворог буде панувать?
    Хіба мене Ти більше вже не любиш?!

    Наповнив мою душу гострий біль
    і розриває серце моє туга.
    Озвися, Господи, не сип на рани сіль,
    нехай тікає геть вражда-наруга.

    Не дай заснути, Отче, вічним сном,
    почуй мене, благослови, мій Боже.
    Співатиму Тобі завжди псалом
    і в серці радість тугу переможе!

    15.12.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  47. Любов Бенедишин - [ 2017.12.15 09:15 ]
    Без назви
    В долині зла, як на долоні,
    Пасе війна залізних коней…

    Кривавий схід. Пекельні кола.
    Небес журба високочола:
    Під жовто-синьою габою –
    Герої зрадженої Трої.

    …Мовчання недоладна мантра.
    Три роки в чорному – Кассандра.

    15.12.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  48. Козак Дума - [ 2017.12.15 09:19 ]
    62. В пустелі Іудейській
    О, Боже! Господи, Тебе шукаю зрання я.
    Тебе жадаю, мій Творець! – кричить душа моя.
    Втомилась спрагла моя плоть від спеки без води,
    знемогу силюсь побороть, не квітнуть де сади.

    Та силу й славу Твою, Бог, в пустелі бачу я,
    немов святиню шепотять вуста Твоє ім’я,
    а милість, Господи, Твоя миліша за життя.
    До Неба руки підніму, благословлю буття.

    Єлеєм з туком до верхів наповнилась душа
    і думи радісно, мій Бог, до Тебе лиш спішать.
    Захоплено і по ночам, і в кожен ясний день
    співаю, Господи, Тобі весь час своїх пісень.

    Лиш постіль покидаю я, ця музика звучить,
    Твоє лиш на вустах ім’я у мене в кожну мить.
    Я вірю, що Твоя любов мене не омине,
    Твоя десниця, плоть і кров підтримають мене.

    Мечем своїм здолаєш Ти підступних ворогів,
    шукати враз відправиш їх пекельних берегів.
    Прокляття й згубу хто мені несе, загинуть всі,
    замовкнуть їх вуста лихі на всі віки й часи.

    15.12.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  49. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2017.12.15 08:08 ]
    Світоглядні рубаї
    1

    Аскетів не люблять. Панують черевані.
    (Крізь них не пролізти у жодну з потрібних ніш).
    Купюрами смітять направо, наліво… тощо –
    і їм віддають серця жінки чарівні.


    2

    Як довго шукаю я другий свій черевик!
    Невже поробив колега, злий чарівник?
    (З ними пити не став я за немольфарних обставин –
    ото ж, він образився, начаклував і зник.)


    3

    Цей знак на дорозі тебе закликає: «Стій!
    Ще встигне рідня поминальний обсісти стіл.
    Чи ти пам’ятаєш прислів’я про «Тихше їдеш»?
    Так будь обережним в тумані оцім густім!»


    4
    А Штірліц одразу второпав: позаду – «хвіст».
    (Якісь номери не берлінські, нехай їм біс!)
    Авжеж – придивився уважно – знайома пика:
    давно вже пасе його заздрісник-особіст.

    Згадались радистка Кет, однодумець Курт…
    «Хоча б не забрали. У нас там – особи культ.»
    Аскетів не люблять. Про це не забув Ісаєв –
    і в пику товстезну
    всадив кільканадцять куль.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (2)


  50. України Сокор - [ 2017.12.15 08:21 ]
    Чи, цей хлопець - забіяка?
    Я був хлопець - забіяка,
    Верховодив як завжди.
    Якщо десь є бійка, сварка,
    То мене тягли туди.

    Чи то бити, чи то мстити,
    Я мирив обох.
    Що мені було робити,
    Одну силу мав за двох.

    Йшов я якось по дорозі
    Та й насвистував пісень.
    Що ви думаєте? На розі
    Зупинивсь, неначе пень.

    Красуню-дівчину побачив,
    Очі чарами сповна.
    Ніби хтось мені віддячив,
    Дав міцного стусана.

    Я від подиву шатнувся,
    При дівчині став слабкий?
    Ніби сон мені здалося.
    Чи то я глухонімий?

    Щось дівчина говорила,
    І труснула за рукав:
    -Ти що сліпа людина?
    Ти ж мене перелякав!

    Ти ж вискочив з-за рогу,
    Чуть мене не збив.
    Тепер давай дорогу,
    Таких не бачила ще див.

    Я хотів їй щось сказати,
    Та й про все забув.
    Щось хотів я лепетати,
    Ніби язика ковтнув.

    Але ж хлопець я, нівроку.
    Честі в мене не віднять.
    У плечах широкий.
    І підхожу їй під стать.

    Білокурий, сині очі.
    Чуть продовжене лице.
    Сильні руки, кажуть хлопці,
    Постою за нашу честь.

    А думки летять в мовчанні.
    Скільки часу вже пройшло?
    Як мені сказать дівчині,
    Що наше щастя, нас знайшло!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   504   505   506   507   508   509   510   511   512   ...   1855