ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Любов Бенедишин - [ 2016.10.25 12:59 ]
    ***
    В житті бува по-різному:
    спіткнуся на наріжному
    і далі йду, не падаю.
    Засмучуюсь і радую.
    То кладка.
    То трапеція.

    В поезії -
    по лезу я.

    24.10.2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  2. Петро Скоропис - [ 2016.10.25 11:11 ]
    З Іосіфа Бродського.
    Пора ліку курчат яструбом; скирт у тумані,
    міді у швах кишень, заскоченої на бриньчанні;
    хвиль північних річок, що, заціплі в усті,
    пригадують витоки, гребні – гінкі, розкуті,
    і на мить зігріваються. Час ніби впалих в кому
    діб, зніманого плаща, кваші чобіт, судом у
    шлунку від вареної жовтої брукви;
    дужого вітру, що витіпає хоругви
    листолюбивого воїнства. Пора, коли справи терплять,
    дні одноликі, як ті Іванови-браття,
    і кору задирає жадібний, стидкий трепет
    пальців. І що більш пальців, то благіш плаття.



    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (3)


  3. Козак Дума - [ 2016.10.25 09:43 ]
    Тяжка година
    Пекла жара і працювали „Гради“,
    то смерть летіла від „братів-слов‘ян“.
    Вони снарядів не жаліли гади,
    зі шкіри ліз російський „брат“ Іван…

    Спинився час, а пил їв хлопцям очі,
    у танків навіть плавило броню.
    Живі принишкли і чекали ночі,
    щоб вийти з моря крові і вогню.

    Тут всі свої, нема лиш генералів,
    що помирати кинули своїх.
    Тим підлим гнидам місце за Уралом!
    А як іще назвати можна їх?!

    Серпневі дні у пам‘яті надовго,
    залишаться у тих, хто вижить зміг.
    І вічна пам‘ять всім, хто ту дорогу
    не подолав, а у котлі поліг.

    Тяжка година, мов зима надворі,
    народ крокує у непевну путь.
    Серця загиблих світять ніби зорі
    і шлях нам у майбутнє осяють.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  4. Козак Дума - [ 2016.10.25 09:54 ]
    Ранок
    Сонце визирає із-за хмари,
    променями в хвилях виграє,
    над Інгулом розсіває чари –
    з ночі ранок тихо постає.

    Небо впало прямо у заплаву,
    весняні́ униз пливуть хмарки.
    Біля мосту, мовби на забаву,
    вранішні зібрались рибаки.

    Вітерець-пустун у очереті
    колисає лагідно пташо́к.
    Шпак завзято, ніби на кларнеті,
    грає гами, сівши на вершок.

    Ген туман над річкою спадає
    і серпанок стелиться мов дим –
    новий день природа ріднокраю
    ранком починає чарівни́м!



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  5. Леся Геник - [ 2016.10.25 09:01 ]
    Старий горіх
    Під ноги знов осипалося листя
    старенького горіха край межі,
    тепер йому від холоду не спиться,
    їдка печаль осіла на душі.

    Ще й вітер хижо дримбає на гіллі
    пісні про грудень і колючий сніг.
    Думки горіха стали сірі-сірі
    і, наче листя, скапуюють до ніг.

    О, де пташина, де ота відрада,
    що серед літа бавила його?
    Та марно, знає відповіді, правда,
    старий горіх на всі свої "чого"...

    І знає те, що ще сумніше буде,
    що день за днем до того приведе,
    коли в його вже задубілих грудях
    навіки серце втишиться слабе.

    Тоді безрадно схлипне день, а вітер
    змахне сльозу непрохану з очей
    і вшкварить польку на усохлих вітах,
    востаннє їх піснями обпече.

    Та поки ще від холоду не спиться,
    і довго-довго сходить кожна ніч,
    горіх сумує за розкішним листям,
    котре під ноги скапує щоріч...

    22.10.16 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (5)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.25 00:08 ]
    Чорнильна крапка або екстрім у парку (літературна пародія)
    Ой, погода нині щось не та,
    Крона паркова нас не зігріла.
    У цих справах логіка проста –
    Причастились ми удвох… чорнилом*.

    Не пізнати, що там унизу,
    Почаклуй, будь ласочка, рукою.
    Вже долоні плямами повзуть…
    Місяців, я бачу, стало двоє.

    Ой! Ти - крейзі**, затули тили!
    Ти мене підвів тихцем до лави –
    Як чарчину - всю перехилив -
    І чорнильну крапку ще й поставив!

    *Чорнило - колись так називали у радянські часи кріплене вино невисокої якості.

    **Крейзі – Божевільний (англ.)

    24.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (5)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.24 22:32 ]
    * * *
    Доспівує день пісеньку свою –
    Усміхнено-багряно-ясночоло…
    Як затишно в осінньому гаю,
    Аби не вітер цей, аби не холод!

    Удвох аж навалилися вони
    На віти і тендітні верболози.
    Посилюється подих крижаний –
    Вітання мов од Дідуся Мороза.

    І жалить, жалить холод, як оса…
    Вечірнього де взяти Прометея?!
    Осіння вся зіщулилась краса
    І зблідла, наче небо понад нею.

    23.10.7524 р. (2016)

    Конча Озерна, Стрибогів гай


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (9)


  8. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2016.10.24 22:32 ]
    Під вербами
    Під вербами, на тОму бережку
    До стовбура самотньо притулилась…
    Мій смуток, милий, словом полікуй.
    Понурі віти в дзеркало дивились
    Під вербами, на тОму бережку.

    Почувши пісню горлиці легку,
    Душа травневим сонцем засвітилась,
    Промінчики заграли на ставку,
    Неначе теплим медом причастились,
    Почувши пісню горлиці легку.

    Вода - мої вигойдує слова,
    Несе, несе до тебе частку неба,
    І я – торішнім сном лечу до тебе,
    Солодким смаком губ твоїх – жива!
    Вода – мої вигойдує слова.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (7)


  9. Світлана Луцкова - [ 2016.10.24 22:22 ]
    ***
    Спитаюся: художнику сумний,
    Кому свої присвячуєш картини,
    Акриловими фарбами зими
    Вибілюючи листя тополине,

    Крило Ікара, вільхи п'яструки
    І вечір цей, і кров його лілову?
    А зимно-о-о-ох! - аж падають зірки.
    А тихо як,- аж відбирає мову.

    Кипить ворон розріджена смола
    Між світлими вербовими серцями.
    Колись і я сердечніша була...
    Мовчить, як ти, і ходить манівцями

    Старий Дедал, зіщулений увесь.
    Летять у вирій всі його провини
    І гублять із кленових піднебесь
    Великі, ледь опалені пір'їни.

    2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  10. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2016.10.24 21:43 ]
    Лист нічного неба
    Місяць - як печатка золота,
    Темні хмари - плямами чорнила,
    А краї вечірнього листа
    Рвана крона паркова - закрила.

    Не пізнати що там, унизу,
    Де в сувій ховається світило,
    А чорнильні плями - все повзуть,
    Тло «паперу» - всотує чорнило,

    Щось сказати хочуть ліхтарі,
    Та дерева глушать їх старання...
    Лиш «печатка» - світиться вгорі,
    Нача крапка в повісті... остання.

    ID: 688602


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (5)


  11. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2016.10.24 21:19 ]
    Про примару. Казка-феєрія
    Колись – пісні співала у покосах.
    А зараз – круком чорним на ріллі
    Розхристана, бліда, простоволоса
    Прямує знову – на оті ж граблі.

    Вже жайвороння в вишині – не чути,
    Переорали поле, і межу,
    Все, що цвіло – уже не повернути.
    «Іди, примаро» - знову їй кажу.

    Але вона – стоїть, ховає очі,
    Та невідступна бісова мана,
    Поблідлі губи щось собі шепочуть,
    Що, певне, розуміє лиш вона:

    «Ан-дрій-не-свя-тий, чо-ррно-птах-віль-шан-ка,
    Ой, ви-ккумм-ки-беллі-мовви-ра-ти-ці-світ-лан-ки
    Ди-вись-я-ко-лись-гар-но-дрі-бо-тіл-ла
    По-над-кле-ном-кло-ном-кла-ном-ди-мом-про-ле-тіла…»

    О, не зважай, коханий! Сни пророчі
    Вказали: «Стежка виведе на сніг,
    Як сірий попіл вибілить сорочку,
    Так промінь сонця цей розвіє гріх».

    Ходімо – до струмочка через гай.
    Дивись: зоря заграла вечорова…
    Пішла вона. Не думай, не зважай.
    Та… чуєш, милий? Чуєш? Ніби знову:

    «Ан-дрій-не-свя-тий, чо-ррно-птах-віль-шан-ка…


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (2)


  12. Сергій Гупало - [ 2016.10.24 21:49 ]
    * * *
    Голосиста весна за рікою, --
    Я до неї добратись не можу, --
    І торкає легкою рукою
    Не мене, а стрімких перехожих.


    Анемічні вони, блідолиці,
    З анемонами, багатозначні.
    Уночі їм нічого не сниться,
    Вслід за ними – одненькі удачі

    І мені, і зі мною, і – більше…
    Час освячення, духу і світла.
    Я піднесений, ніби в Парижі.
    Традиційна обнова всесвітня.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  13. Козак Дума - [ 2016.10.24 20:48 ]
    Старенька мати
    Пожовкло буйне листя у саду,
    задума на обличчі захолола –
    сидить стара матуся і біду
    мов квітку в сиві коси заколола.

    Знеможена, покинута, сумна,
    погаслі очі вицвіли на сонці,
    волосся снігом вкрила сивина –
    сидить сама у хаті, край віконця.

    Сидить, дорогу сумно спогляда,
    і туга як косою серце крає.
    Усе синів і дочок вигляда,
    а їх не видно, все чомусь немає…

    Безпомічна, уже не носять ноги,
    хатина похилилась від дощів,
    зітлілий тин поліг біля дороги
    і цілий світ для неї опустів.

    Лиш думка про дітей і непокоїть,
    водою мозок точить, душу рве,
    а час пливе юрливою рікою…
    І так старенька спомином живе.

    Колючий вітер садом пролетить,
    засвище і шугне у верболози.
    Схрестивши руки матінка сидить,
    усе гіркі ковтає мовчки сльози.

    Укрила осінь знову землю листом.
    Вже незабаром у останню путь,
    але не їдуть в гості діти з міста
    і їй цього ніколи не збагнуть…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  14. Козак Дума - [ 2016.10.24 20:24 ]
    Налетіла чорна хмара
    Налетіла чорна хмара, затягла все небо,
    знову військо запорізьке вже збирати треба.
    Нашу матір Україну юди розпинають –
    брешуть, крадуть оптом, вроздріб і міри не знають.

    Годі, браття-козаченьки, гірку чару пити,
    знов скрутні часи настали – Неньку бороніте!


    Ой, скоріш сурміте в труби та паліть багаття,
    поспішіть на Запоріжжя, козаченьки-браття.
    Бийте в дзвін мерщій на сполох і збирайте раду –
    треба всім нам в круг ставати, щоб здолати зраду!

    Годі, браття-козаченьки, гірку чару пити,
    знов скрутні часи настали – Неньку бороніте!


    Били друзі москалів ми, били жидовинів,
    ще й татар повоювали аж за морем синім.
    Куштувала польська шляхта шабель наших гострих,
    мандрували і в Європу ми не раз у гості.

    Годі, браття-козаченьки, гірку чару пити,
    знов скрутні часи настали – Неньку бороніте!


    І летіла наша слава попереду коней.
    Слава Ненці, слава Богу і святій іконі!
    Ворогам давали раду, з чортом вже знайомі.
    Чи ж ладу не наведемо ми у ріднім домі?!

    Годі, браття-козаченьки, гірку чару пити,
    бо святі часи настали – Неньку захистіте!

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  15. Іван Потьомкін - [ 2016.10.24 13:54 ]
    Прийди на поміч, Україно!

    Поки чужинцем
    ще не всі потоптано конвалії й суниці,
    поки ще Чорне море не відгонить
    триповерховим московським матом,-
    каміння і олива кожна,
    і навіть безголоса бадилина
    волають денно й нощно:
    «Прийди на поміч, Україно!
    Вернися в Крим якомога скорше,
    бо за безвладдя супостат глумиться,
    упершись в край наш автоматом!»
    ----------------------------------------------------
    Князь М.Д. Горчаков (1793-1861) – російський воєначальник, командуючий Південною армією, керував обороною Севастополя під час Кримської війни.
    Процитовано за: Анри Труайя «Александр Второй».М.,»Эксмо»,2003, стор.45.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  16. Лариса Пугачук - [ 2016.10.24 12:41 ]
    Я б хотіла...
    Я хотіла тобі позувати,
    Роздягнулася так безсоромно,
    Розпласталася так непритомно.
    … Та співала десь пташечка скромна –
    І пішов ти до гаю із хати.

    Я хотіла тебе злікувати,
    Так вже бігла додому з роботи,
    Та застала лиш птаха в польоті,
    Що витьохкував солодко ноти,
    Засіваючи простори святом.

    Я б хотіла з тобою кохатись,
    Говорити з тобою уголос,
    І жагою наповнити колос.
    Тільки Муза чека на твій голос –
    Їй належиш, мій друже вусатий...

    24.10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (4)


  17. Микола Дудар - [ 2016.10.24 10:20 ]
    Діаріуш-2016 (серіал)
    …пейзажі оживали голосом
    день пам’яті усіх неправд і правд
    о дай опохмелитись солодом
    пройдешніх вже
    і ще майбутніх травм
    … асфальтний пил у зоні регістрації
    майнуло зайченя крізь світло фар
    цікава параллель: чи заї нація
    спускає своїх душ - подібний пар?!..
    а за кутом, по праву світлофора
    по зносу шин ( плюгавий «мішелін» )
    я згоден завернути до комори
    й згорнути свою правду в нафталін…
    ……..


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (3)


  18. Василь Мартинюк - [ 2016.10.24 09:23 ]
    Осіннє

    Тісніше сплітаються пальці,
    І очі, знайомі такі до знемоги.
    А листя танцює в останньому вальсі,
    І падає, падає тихо під ноги.

    Дихає осінь і подихом вітру,
    Розриває тонку павутини вуаль.
    Впитують очі осені ніжну палітру
    Щоб печаль не вселялась натомість і жаль.

    Гублять губи слова - розмова без теми,
    Зупиняється час, зупиняється світ.
    Квітом холодним цвітуть хризантеми,
    І останні, осипають по осені цвіт.

    Радію,що прожите життя недаремно,
    Думка – вітер, десь далеко гайне.
    Ти щось говорила, усміхалася чемно,
    А душа, а душа цілувала мене.

    2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (2)


  19. Любов Бенедишин - [ 2016.10.23 21:09 ]
    ***
    Знесилені, знервовані -
    крізь мат і каламуть -
    змарнілі дні змарновані
    в історію бредуть.

    Марнота - у наплічниках,
    за пазухою - страх.
    На гіркоту - гірчичники,
    а від зневіри - на_х...

    В осіннє небо кашляють
    воронячим: ках-кар!
    ...Даремно крила спалює
    відважний час-Ікар.

    23.10.2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (20)


  20. Лариса Пугачук - [ 2016.10.23 20:34 ]
    ***
    Запитай, де була я сьогоднi, -
    У твоїх обiймах, моє сонце,
    Хоч ти не здогадувався навiть.

    Запитай, хто нiжив мене нинi, -
    Твої губи, радосте солодка,
    Хоч ти їх не притуляв до мене.

    Запитай, що очi мої тiшить, -
    Ти, коханий, в них стоїш - як сонце,
    Хоч мiж нами кiлометри рокiв.

    Хочеш, я скажу, де ти навiки
    Поселився? – У моєму серцi, -
    Хоч дорогу не шукав до нього…


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (6)


  21. Серго Сокольник - [ 2016.10.23 20:38 ]
    Вечір... Кава...
    Вечір... Кава... Я мрію... Десерта доїв...
    Ніч розвісила зорі у небі...
    Місяць хмарку роздражнює сяйвом своїм-
    Ох, воздасться йому по потребі...

    По потребі... Чогось потребує душа...
    (Тіло стерпить... Сьогодні- самотність)
    Кришталево- очищений відзвук вірша
    Проливається в серця безодню...

    Хмарка здобич доїсти у небі спішить-
    Повний місяць... Немов баракуда...
    Сум зі смутком торкнули ті струни душі,
    Без яких і натхнення не буде,

    Без яких наче є ти, а наче нема...
    Для яких особливі закони...
    ...Скільки часу розтринькав отак задарма,
    Не почувши сріблястого дзвону...

    Скільки слів, що вінком не сплелися, отак
    Свого часу (не свого...) прогавив...
    ...Хмарка місяць, підступно- зрадливий хижак,
    Мов десерт дожувала до кави.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116102200731


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  22. Олександра Камінчанська - [ 2016.10.23 16:51 ]
    ***
    Не вставай, я сама зачиню за собою двері,
    Вітер виє у комин, як сивий, бездомний пес.
    Ми себе віддали цій добі, одкровенням, ері…
    Ніч беззоряна, тьмяна, лиш місяць, як срібний перст.

    Що між нами лишилося? Осінь, сльоза, дороги,
    Кілька реплік без змісту, фатальні, хиткі мости.
    Заховався (дивака!)у ніч, від сльоти вологу,
    Паперовий кораблик, що так й не навчивсь пливти.

    Чи під силу піти, коли вітер січе у плечі?
    Достобіса ілюзій, утримати мить – не зміг.
    Вись боліла дощем і вчорашнім крилом лелечим...
    Далі – сніг…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (4)


  23. Леся Геник - [ 2016.10.23 12:34 ]
    ***Твої рядки, як чисті океани...
    Твої рядки, як чисті океани,
    як світлий день, що морок осява.
    Душі моєї стоголосі рани
    відживлюють живі Твої слова.

    І дихати мені стає направду
    багато легше в цій нелегші днів,
    коли знаходжу раду і відраду
    у глибині Твоїх живильних слів.

    20.10.16 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (11)


  24. Анастасія Поліщук - [ 2016.10.23 11:27 ]
    Вікна
    Вікна знімають тендітні серпанки
    Вікна своє так показують серце
    Нашим очам – лиш соромляться вранці,
    Паром вкриваючи вогку відвертість.
    Вікна мов очі твоєї кімнати,
    Вікна – дороги до тисяч секретів,
    Будь-коли – вчора, сьогодні чи завтра
    Вікна не зрадять – якщо у корсетах
    Тюлів і штор, занавісок. Гостинно
    Вікна всміхнуться тому, хто назовні.
    Більше – ні слова сторонній людині,
    Одяг для вікон – то вияв любові.
    Та коли тілом виблискують голим,
    Надто у хтивих обіймах сузір’їв,
    Вікна тоді Вам, напевно, не ворог,
    Але й не друг – у такому привіллі
    Вікна показують кожну дрібницю,
    Кожну деталь особистої справи,
    Хто говорив з ким і хто загубився
    У лабіринтах любовної лави,
    Хто що готує і що одягає,
    Ручку, якою історії пише,
    Вікна опісля усе забувають,
    Тільки спочатку нашіптують іншим.

    Висновок проситься з думи про вікна,
    Їхні ознаки та їхню природу:
    Мова французька достатньо логічна –
    Все таки вікна жіночого роду


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  25. Микола Дудар - [ 2016.10.23 10:50 ]
    Діаріуш-2016 (серіал)
    …стояв паркан подешлий край людей
    і згадував життя: невже пройдешнє?!..
    без вікон, без горища, без дверей
    здригався уві сні поет
    тутешній…
    і вітер полоскав його гвіздки
    іржа з дощем залипли у засосі -
    бо тільки так приходить залюбки
    засвідчити печаль свою ще й осінь…
    ……..23.10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  26. Василь Мартинюк - [ 2016.10.23 10:49 ]
    Вічність

    Я тихо торкаюся душі. Холодно.
    Її душа чомусь холодна на дотик.
    Ще заглядаю в очі заодно.
    Зелені, з відтінками жовтого.

    Ні , вона молода. Вона не вмирає,
    Очі світяться, наче очі вовчиці.
    І своїх жертв сама вибирає,
    Вона молода, ще тільки вчиться.

    Я відчуваю її холодний погляд,
    Нічого з собою не можу зробити.
    Підкоряюся, залишаюся поряд,
    Залишаюся поряд із нею жити.

    Ми ще могли би розійтися врізнобіч,
    Як би попросив, то вона б відпустила.
    Та тепер тільки уже вся в тому річ,
    Що я не хочу. Просити несила.

    Я більше не вірю у випадковість,
    І хочу щоб було все правдиво.
    Скоріше у неї така спадковість,
    В ній в наслідство передалося диво.

    Вкотре заглядаю в її дивні вічі,
    Здається що в них утонула перлина.
    Я з нею переживаю вічність,
    Бо вічність з нею кожна хвилина.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (4)


  27. Юрій Лазірко - [ 2016.10.23 03:52 ]
    Боже як тихо
    Боже
    як тихо
    я сплю
    сонце ляга
    на ріллю
    небо
    пошите з калюж
    стежкою в’ється
    як вуж

    хмар на межі
    прибуло
    в них
    потонуло село
    легіт
    голубить сади
    Боже
    я сплю
    не буди

    мама
    з очима весни
    погляд
    безмежно-сумний
    сина свого
    вигляда
    мов за відерцем
    вода

    голосу
    вже не почув
    бо не лежу
    а лечу
    видно
    як поле горить
    падаю в небо
    на мить

    падаю
    наче зола
    болем згораю
    дотла
    і наяву
    не у сні
    тулиться янгол
    до ніг

    6 Листопада, 2015


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (8)


  28. Микола Дудар - [ 2016.10.23 01:38 ]
    Діаріуш - 2016 (серіал)
    ... півсотні літ спітнілий маркер
    як вірний пес?… ні, гвалтівник
    він їсть і п’є з моєї кварти
    і пахне тим… як в ніч словник
    і слід його знайомий - тлустий
    це як для кого, під фасад…
    свої літа - печаті згусток
    штовхне колись під самокат
    і згине з хрустом коліщати
    трамвая, пряди слів-думок
    і там чекатиме присвяти
    ще до народження зірок…
    ……


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  29. Олександр Жилко - [ 2016.10.22 23:16 ]
    Кольорові спалахи
    Розмалюйте нас,
    розмалюйте повністю!
    Сірі очі червоних будівль,
    запорошене плаття
    для молодого погляду!

    Дайте нам фіолетовий,
    вимастіть в жовтий!
    Ми вам під сонця променем
    пронесем по райдузі
    пакунки спогадів.

    Хіба немає майстрів?
    Хіба не зможуть вишити
    у очах квіти
    розові і бордові!

    Розмалюйте нас
    і гляньте в дзеркало:
    зморшки в кутиках —
    щасливі очі.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  30. Володимир Бойко - [ 2016.10.22 21:34 ]
    Не криви усмішки, не заламуй рук (переклад з Сергія Єсеніна)
    Не криви усмішки, не заламуй рук,
    Я направду іншу, не тебе люблю.

    Ти ж бо добре знаєш, знаєш все без слів,
    Не тебе я бачу, не тобою снив.

    Ось проходив мимо, серцю все одно –
    Просто задивився у твоє вікно.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.22 21:18 ]
    Зігрітий диханням
    Зимовий холод сковує гаї…
    Біля дубів, де затишно і тепло –
    Послаблює він щупальця свої,
    І відступає враз холодне пекло.

    Дзюркоче тут живинкою струмок,
    Ховається під крилами у дуба…
    Аж вітер впав у воду – хоч і змок,
    Але відчув, як добре тут і любо.

    І я у цю низинку упірнув –
    Мов під омофор велетня старого.
    Неначе скинув холоду ману,
    Зігрітий диханням самого Бога.

    21.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)
    Конча Озерна, Стрибогів гай – дача.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  32. Лариса Пугачук - [ 2016.10.22 19:35 ]
    Ми разом
    Ти у мені, як іду.
    І як піду, ти не один.
    Як далеко б не були, будем поруч кожну мить.
    Ти у мені, коли я іду.

    Ти є у мріях моїх.
    І в темну ніч ти є в мені.
    Не завадить відстань нам зорі бачити одні.
    І ти завжди у мріях моїх.

    Цей довгий шлях такий складний,
    Та ми не будемо одні.
    Як далеко б не були, в серці я тебе ношу
    І ти в мені, коли я іду.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  33. Леся Геник - [ 2016.10.22 17:19 ]
    Переживу
    Ти знаєш, якось я переживу
    відречення твоє, і біль, і сльози...
    Впаду собі в нескошену траву,
    зберу з душі усі громи і грози
    Та Богові віддам.
    Він має міць
    вділити сонця кождому, хто просить.
    Мине ще трохи часу і синці
    мої гіркі (віват!) замедоносять.
    І прийде розуміння, жаль мине
    за всі слова, за дії і бездію...
    А ти, як зможеш, то прости мене,
    за те, що і без тебе жити смію.

    17.08.16


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (6)


  34. Василь Мартинюк - [ 2016.10.22 16:59 ]
    Не чекай поради
    Не чекай поради , що робити,
    І життя прожити не спіши.
    Не люби, як можеш не любити,
    Не говори про те, і не пиши.

    У житті, як в лабіринті тому,
    Де можна йти й нікуди не прийти.
    Якщо можеш, не люби до втоми,
    Якщо можеш, не люби до сліпоти.

    Якщо любов не як весняна злива,
    Як не така , що дальше вже не мож.
    Живи собі і так , і будь щаслива,
    І лишній раз серденько не тривож.

    Бо любов це не якась екзотика,
    Любов – на серці шрами і сліди.
    Любов – коли здригаються від дотику,
    Любов – межа від щастя до біди.
    Надвірна.1992р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  35. Сонце Місяць - [ 2016.10.22 16:05 ]
    Nove ( XVI)
     
    ıı.

    дивак ішов собі шляхом
    там балки падали & шифер
    стреміли копи чи шерифи
    під недешевим коньяком

    там убивали просто так
    тому що вітер нині свище
    бувало що дивися вище
    передбачав якийсь контракт

    немає грошей без життя
    немає зброї ~ без містерій
    є замкнуті є інші двері
    є мрець який кохав затям



    ııı.

    вона явилася під вечір
    на шиї сяйний діамант
    тонкі парфуми & туман
    услід за нею так до речі

    в її очах читався страх
    необережний невідвертий
    нешлюбний син тієї смерті
    котра ступає по смертях

    він обіймав її за плечі
    цілуючи вузькі уста
    у засвітах чи у світах
    моя ти наречена речел



    ı.

    бродвей палаючих симетрій
    робота & пекельний храм
    крокуй усупереч вітрам
    котрі продерлися крізь нетрі

    соціопати й мізантропи
    вони тебе або навспак
    хто вижив декларує факт
    зі суду робить цирк на дроті

    на хвилі радіо~ таксиста
    передають весільний джаз
    конає осінь попри нас
    на серці стомленого міста




     




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  36. Лариса Пугачук - [ 2016.10.22 13:00 ]
    ***
    Пухнатий снiг iз неба сипле густо,
    Вкриває мiсто бiлим покривалом,
    Троянди пелюстки в букетi нiжнiм
    Сніжинки ловлять лагідно губами.

    Ми стоїмо посеред казки тої,
    Затихло все – i не поворухнутись.
    I не промовить слова нi одного,
    I дотиком хвилину не злякнути.

    А очi в очi, а душа у душу
    Так проросли, що роз’єднати важко.
    I серце в серце дивиться уважно,
    Прощаючись… прощаючись назавжди.

    А снiг iде, i ми не бачим бiльше
    Нi мiста, нi людей, нi квiтiв дивних.
    Гарячi сльози провели дорiжки
    I впали тихо на троянди сніжні.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  37. Василь Мартинюк - [ 2016.10.22 12:52 ]
    Зоря нічна

    Не спиться, вийду з хати в двір. Чому ночами,
    Ти наче привид перед моїми очами.
    Зорею ясною заглядаєш в вікно,
    І воскресаєш те що так давно було.

    Як в дзеркало, на ту зорю з небес дивлюся,
    Так, наче я її утратити боюся.
    Боюся щоб ще раз не повторились,
    Помилки ті що вже були колись.

    Той спомин через роки в сьогодення,
    Вертає те, за що нема прощення.
    І та зоря що через вікна заглядає,
    То погляд твій, що за минуле докоряє.

    Чому, коли пливуть по небу хмари,
    Зорю сховають, та душа тобою марить.
    Чи я несу через життя своє земне
    Те світло, що з очей твоїх осяяло мене.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  38. Світлана Луцкова - [ 2016.10.22 11:29 ]
    ***
    Прощай, тепло. Скінчилась казка нині.
    Мережки літа складено у скрині.
    Смугасте листя, мов тільця осині
    Зненацька обезжалені, летить
    Згори униз, а потім знизу - вгору.
    Лише пощо танок нам цей, amore,
    Ці небеса і їхнє сонце хворе,
    Що час від часу кашляє і спить?

    А тільки прокидається, усоте
    Свій ласий погляд кидає на соти.
    - Чи є в них мед? - Немає меду, що ти...
    Меди осині - лиш сльота гірка.
    - Котра година зараз? - Пів на синю.
    А бал почнеться в десять на осінню.
    І - раз, два, три! - на талію осину
    Грайливо ляже променя рука.

    Дзиґар проб'є опівночі, amore.
    А потім будуть злив дзвінкі докори.
    Впадатиме у пожовтіле море
    Струмочком недописаним ота
    Осина осінь чи осіння туга,
    А, може, двійко їх - і перша, й друга.
    І, може, закінчиться чорна смуга.
    І, може, розпочнеться золота...

    2016




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  39. Уляна Яресько - [ 2016.10.22 10:52 ]
    Поміж плетива поїздів
    Скільки доль у однім вагоні:
    Сльози, усміх на сотнях лиць.
    Хтось відкритий, як на долоні,
    Хтось - мереживо таємниць.

    Може, дехто любов забуде
    Поміж плетива поїздів.
    У квапливому морі люду
    Віднайти б я тебе хотів.

    Нездоланно-жарку, як ватра,
    Що пороги усі злама.
    Не потрібно мене шукати:
    Я прилину в твій світ сама.

    Легкокрилістю махаона
    Уквітчаю мережку днів.
    Не шукай мене на перонах,
    Поміж плетива поїздів.
    @ Уляна Чернієнко - Дмитро Нірода


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (4)


  40. Вікторія Торон - [ 2016.10.22 04:11 ]
    Світе вечірній, із синього скла!

    Світе вечірній, із синього скла,
    День мій невтолений, у запитаннях!
    Де моя спрага, відчута сповна,
    Ліній готичних в небо спинання?

    Відповідь прагну зусиллям знайти,
    Гостру і точну, як вістря собору,
    Що обертає барвисті світи,
    Рухом єдиним мчить їх по колу.

    Та не давайте розгадку мені,
    Ту, яку серце незважено просить.
    Зайвого я не бажаю, о ні,
    Знати, що є вона — досить.

    2016



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  41. Роман Коляда - [ 2016.10.22 00:36 ]
    Мій світ - шахівниця
    Мій світ шахівниця, із мріями замість фігур
    Дебют уже зіграно, саме пора міттельшпілю,
    У жертву іще не принесено жодної з тур,
    Зіставлено спосіб з метою і засоби з ціллю.

    А мрії поволі з казок виростають у міф,
    І лінії росту того, то всуціль асимптоти.
    Ти преш до вершини, і начебто ясно – Сізіф,
    А камінь з душі забери і не видно вже – хто ти.

    У небі хтось курить смачні запашні цигарки,
    Синоптиків зводячи з розуму хмарами диму,
    Це тільки здається, що пити давно нема з ким,
    Це тільки тому, що я пив не за те і не з тими.

    То чорний пішак наточив мені келих вина,
    І все натякав, як злодюжка, на обмін ферзями,
    Кінцево, він посланий мною був зопалу на…
    А потім я знову каміння тягав до нестями.

    Збирав, розкидав, а розкидавши, знову збирав
    І думав, чи скоро вже трапиться склеїти ласти,
    Аж раптом почувся був запах некошених трав
    То просто Сізіф познайомився з Еклезіястом.

    «Усе марнота» – написали вони на стіні
    І стали призерами конкурсу стильних муралів,
    Поштарка на ровері бачила їх у вікні
    І довго сварилась на них за відсутність моралі.

    Могла й не кричати, каміння ж бо стане на всіх,
    І свій Шоушенк є у кожного Форреста Гампа,
    І добре, що з неба летить не каміння, а сніг,
    І досі у Львові ще блимає гасова лямпа.

    А черга до Раю немов на кордоні із фур,
    І ангели-митники часом бувають нещирі.
    Мій світ – шахівниця із мріями замість фігур,
    І кожного ранку хтось ходить е2-е4.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (11)


  42. Микола Дудар - [ 2016.10.21 22:48 ]
    Діаріуш - 2016
    знову на вогник. скорше на дотик
    лагідний спосіб… шурхіт вдогін
    все, що болить - настромлює дротик
    хай від усіх прихований він

    плачу й сміюся вглиб… на фундамент
    башня до неба впору якраз
    (все задля неї серденько -дама…)
    білий мій світе щоб без образ

    нумо в обійми! годі вже панно
    скільки мовчань у нетрях доріг -
    ніченька зникне ранок настане -
    калачиком хто у твоїх ніг?!

    і цілуватиму з сумом на дотик
    милі дрібнички сумісних суєт
    тільки щоб ти твій образ супроти
    скайпом - дзвіночком крізь інтернет…
    ………


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  43. Марія Дем'янюк - [ 2016.10.21 22:54 ]
    Місячна ніч
    Місячне сяйво. Кленове осоння.
    У Маленького принца нічка безсоння.
    Він сміється. І сміх котиться до моєї оселі
    І кружляє на літерах паперової каруселі...

    За вікном втішаються клени:
    У Маленьких принців як у них -
    золоте, кучеряве волосся.
    Листя клена - зірки.
    А на кожнім листочку
    Поселилося дзвінкоголосся...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (2)


  44. Анна Трепез - [ 2016.10.21 21:33 ]
    біля школи
    абрикосові кісточки
    лізуть під ноги
    аж у листопаді
    дивно
    думається мені
    і пригадується
    як гуртом кушували
    соковиті літні плоди

    ледь помітно
    сніжинки врізаються в плечі
    настає пора коли
    ковдра набуває сакральності
    і людей на вулиці меншає
    уночі ходжу тільки я

    у підошві застрягла кісточка
    так іноді докучає думка
    недоречні залишки літа
    лізуть під ноги
    пізньої осені
    і ніяк їх не оминути
    хіба що стерти у пил по дорозі




    22.12.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  45. Володимир Книр - [ 2016.10.21 18:59 ]
    Омограма про круту Тоню та крутія Тоні
    Крутій Тоні - явно, так, їй не здається,
    крутій Тоні явно так їй не здається.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  46. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2016.10.21 13:43 ]
    Я торкаюся...тебе...поглядом
    я торкаюся тебе поглядом –
    і очима – неначе злизую –
    той момент, коли за завісою
    непритворності знову маска...
    я багато уже побачила,
    я угледіла в тобі – ласку,
    й час, і відстані, і обставини
    винуватити перестала я!
    я розледіла, ні, злизала,
    що? моє лишень. не сказала.

    Але навіть на тім вокзалі,
    Коли кава поспішно стигла,
    До розлук я таки не звикла!
    Але, подумки, відв*язала...
    Я торкаюсь тебе поглядом,
    У думках – усе заколисую,
    Обіймаюся, певно, всоте,
    І собою наскрізь пронизую!

    Я торкаюся...тебе...поглядом


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  47. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2016.10.21 13:54 ]
    Трансформери

    Ми – трансформери –
    Я трансформуюся в тебе –
    А ти – у мене.
    Води джерельні чисті,
    Трава – зелена...
    Тихо уловлюю схоже в тобі своє «я»,
    І на третину
    Думками
    Твоя є... Твоя!

    Я дістаю
    Із твого потаємного схову
    Факти з життя,
    Які змінюють мою основу...

    Клубні сімнадцять чи двадцять?
    Під кайфом кураж.
    Кайф віддаляє твій берег,
    Який був лиш наш...

    Так, подолав! Так, зіскочив!
    І пиво пянить.
    Я пригорнутися хочу –
    І кайф той спинить!
    Я обіймаю, у очі наївно дивлюсь.
    Знов обіцяєш – остання, мовляв,
    Не хвилюйсь...

    Ці обіцянки не варті нічого! Дарма!
    Я - все надіюся, вірю!
    Для тебе ж – слова!
    Так, я хотіла,
    Щоб діти з твоїми очима.
    Ти – обирав дещо інше –
    У чому причина?

    Я трансформуюся в тебе...
    А ти – у мене...
    Море уже далеко...
    Трава – зелена,
    Інеєм вкрита,
    Місцями – пожовкла трава...
    Ти обирав дещо інше –
    Слова...лиш... слова...

    Я трансформуюся в тебе,
    А ти - у мене,
    Води джерельні чисті,
    Трава – зелена...
    Фальші у світі між нами
    Нема! Нема!
    Правда твоя – все ж
    Помалу мене вбива...


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Прокоментувати:


  48. Леся Геник - [ 2016.10.21 12:10 ]
    Між нами диміли гори
    Між нами диміли гори.
    Між нами палала осінь.
    Повірила, заговориш
    мій смуток на віщу просинь.

    Повірила, намольфариш -
    і тугу свою забуду,
    допоки бентежні хмари
    шукатимуть сонця згубу...

    Ступила на стежку темну.
    Казав же ж: де темно - зорі!
    А там голосили ревно
    лиш тіні жаскі в затворі.

    Злякалась, не приступила!
    Та пізно, з-під ніг - каміння...
    Казав, що даруєш крила?
    А вийшло, що то - падіння.

    Його вже й не заговориш.
    Зосталась оманна просинь
    десь там, де диміли гори.
    Десь там, де палала осінь...

    12.08.16 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (5)


  49. Уляна Яресько - [ 2016.10.21 11:16 ]
    Одаліско, прокинься!
    Одаліско, прокинься!-крижиною очі мовчать...
    У полоні розкошів ти хочеш безвільно сконати?
    Крил нема - сил нема. Гасне полум'я вільних багать,
    Віднаходиш укотре, як зашморг - нові султанати!

    Прагнеш бути найліпшою в ханстві з усіх танцівниць?
    Та для владних очей - ти лукум. Апетитний смаколик.
    Як мертвіє душа - то кінець. Волі - зась! Одяг - ниць!
    Найдорожче - за ніч... І не дихати вітру ніколи!

    Одаліско, не спи! Не тони у брехні позолот,
    А невже твоя гордість ізроду тебе не боліла?
    Як же страшно, коли, наче дар для душі - ешафот -
    Безпринципно готують принади звабливого тіла.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (7)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.20 23:47 ]
    Навіювання
    Із пам`яті усе тебе стираю…
    Ох, відболіло… Сам лиш знаю, як.
    У снах і до омріяного раю
    Не світить більше чарівний маяк.

    Змиваються водою миті милі
    І кануть тихо в Лети непроглядь.
    Лише вібруючі озерні хвилі –
    Як струни вітру, тихо шепотять.

    І пестять віти лагідні сторуко,
    Прозоро так прояснюючи суть,
    І чуть усе ясніший серця стукіт:
    Забудь її. Забудь її. Забудь…

    20.10. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)



  51. Сторінки: 1   ...   595   596   597   598   599   600   601   602   603   ...   1855