Захмеліла душа і думок ошалілий курсив,
Інтермеццо на двох - споконвічні любові клейноди.
Хтось назвав мене мрією. Лагідно в сни запросив.
(Я б у них уввійшла й не питаючи дозволу-згоди).

Зацілую небрите обличчя пір'їнами губ,
Океани медів розіллю, мов дочка Посейдона.
Ти так довго чекав! На порозі не стій - приголуб! -
Розірвемо нара́з остогидлі до болю кордони.

Неземне почуття недосліджених досі сортів
Зародилось, як біла троянда в шаленій крамолі.
Ти мене у життя через всі лабіринти провів...
(Аби бути удвох не просили ліцензії долі).

Білокрилая голубонька
прилетіла до подруженьки,
довго з нею воркувала ,
про свою любов зітхала.

Ой, голубонько , голубонько,
ти не вір своїй подруженьці,
як з тобою воркувала ,
тобі в душу заглядала.

Білокрилая голубонько,
прожени свою подруженьку,
бо до тебе заздрість мала,
твого хлопця чарувала.

Будеш знати як, голубонько,
довірять своїм подруженькам,
вибирай з ким воркувати ,
про свою любов казати.

Ти лети, моя голубонько
і забудь лиху подруженьку,
прожени гірке кохання,
що несло розчарування.

червень 2015

Ой, у мене, Марусеньки,
та й личко гарненьке,
чорні брови, карі очі,
щічки рум`яненькі.

А у тебе, любий Грицю,
пика вся синенька,
косоокий та кривий,
чубрина ріденька.

А у мене, а у мене
гарна є обнова,
нова сукня , ще й намисто
та хустка шовкова.

А у тебе, а у тебе,
старі шаровари,
драна шапка, сорочечка,
чоботи без пари.

А у мене, а у мене
червоні чоботи,
я щоденно рано - вранці ,
йду в них на роботу.

А у тебе, а у тебе,
порвані калоші,
ти лише у них танцюєш
вибрики хороші.

А у мене, Марусеньки,
є худоба й птиця,
я посію ще й пожну
житечко-пшеницю.

А у тебе, любий Грицю,
бур`ян на городі,
ще й будяк серед подвір`я
пишався у вроді.

А у мене, а у мене
мальви біля тину
і до мене парубочки
шлють сватів щоднини.

А у тебе, а у тебе,
в`януть в руках маки,
як по вулиці ідеш -
гавкають собаки.

І у тебе, і у мене,
є своя дорога,
не ходи до мене, Грицю
та не бий порогу!

Ой , у мене, Марусеньки,
та й гарненьке личко…

червень 2015

1

Самотній дід.
Кулябівка. Дими...
Всихає тіло.
На картині - море.
Служив підводником аж три зими.
Не бачив ні Торонто, ні Босфору.

- У юності вдихав отруйний газ...
Тепер не сплю, безсилі чай, пігулки...
На столику портрети, кілька ваз,
Крихтини щастя, зачерствіла булка.

Стомився від життя, жаских новин.
Онук приїде - не жаліє грошей.
Витрушує насіння із торбин...
Попихкує: "Був трактор... син хороший...".

Дістане пляшку, вип`є між досад.
Почне стругати дошки для клозету.
Дичавіє і мерхне виноград.
Причовгає сусідка: "На газету...".

Племінник зайде: "Ти іще живий?..
Іди до мене, відписавши хату".
Хоч утопися, хоч край буди вий,
У стрічу душ повіривши затято.

Автобус визирає - із ціпком,
Плавшудить споришами...
Палить свічі.
Нема кому плескати язиком,
Бурчати: "Досить пити, чоловіче...".

Подеколи спиняється таксі.
Стинає гілку безголоса пані.
Її наймення вимовляли всі,
Та більшість хоче відкупу - за мані.

2

В селі немає перспектив і школи.
Там сотні доль млини перемололи.
Там хиляться горіхи, знишкли ясла...
А в місті рейвах, остобридлі гасла.

Туди-сюди - цяцьковані авто.
До діда у Кулябівку - ніхто...

Поменшало цяток на рідній мапі.
Мо`... повернути кодекс Хамурапі?


2015

В народі кажуть,що гроза у жовтні
Віщує осінь теплу і тривалу,
Дні сонячні,ще й музикою повні
Мені чомусь про літо нагадали.

Листочки помаранчево-червоні
Вкривають землю килимом барвистим,
Мені ж вчувається ще аромат півоній
Й чудові трелі соловейка в лісі.

Грають у піжмурки із грибником опеньки,
Здалеку ваблять грона калинові.
Хоча ця осінь радує серденько,
Все ж зізнаюся літечку в любові.

2014 р.

Майорить-тріпоче на усіх вітрах
Наш жовто-блакитний український стяг.
Ну,а "Ще не вмерла..."в будні та свята
Радісно співає навіть дітвора.

І не розуміють кляті вороги
Звідкіля беремо сили і снаги.
Скажемо їм прямо:нас не подолать,
Будем до загину рідне захищать.

Оберіг для кожного,вороже затям,
Мамина сорочка біла з вишиттям.
І молитва неньки захища в біді,
Ангели-хранителі ж наші матері.

Виховали змалечку так дітей своїх,
Що Вітчизна й мати - це святе для них.
Свободолюбивий,гордий ми народ,
Ніколи й нікому нас не побороть.

2015 р.

така самотність у мені живе
такими проростає молитвами
мене розвіє по світах словами
і тиша мене першого назве…
я проглядаю через голоси
я пробиваюсь прýжними ростками
оскільки я народжуюся вами
ви будете в мені у всі часи…
моя душа захлипає дитям
і упаде на паперті затерті…
…я п’ю вино дорогоцінне смерті
в мені настояне жаданням і життям…

... мерзли листья под куполом ветра
звезды свет рассыпали вновь даром

на скамейке в объятиях ретро
ближе к сердцу знакомая пара…

то ли песнь сохраняла соборность
то ли жизнь заплеталась в их скорби --

эту повесть напишут не скоро…
эту мысль под утро оспоришь

затеряешься где-то в поместье
акварелью лицом многоликим…

будешь долго смотреть на невесту
и рыдать задыхаясь от крика...
25.10. 2015.

… я пам'ятаю виплески ставка
і навіть вихиляси рівчакові
і кілька Га цукрово --
( бурячка )
а за хвостом себе біля корови
… я пам'ятаю перший лісапед
обдерту шкіру і чомусь без крові
відібраний у диких бджолах мед
і як тікав по полю торф'яному
... я памятаю сотню бліндажів
з околиці з-під лісу аж до церкви
а нині там буфети й гаражі
я пам'ятаю пасок… і цукерки
... я пам'ятаю, Господи, усе
і як пішов за покликом із хати
а хто ж тепер цю пам'ять пронесе
якщо її від мене відібрати?
25.10. 2015.

Приснився сон
Що в шлюбі я
В щасливім шлюбі
З іншим

Як тихая ріка
Тече життя
Він гарний чоловік
Між іншим

І хоч далеко Київ
А за вікном імла
Живемо ми в надії
На краще майбуття

Працюєм для Країни
Для перемоги Світла
А вже ночами гріє
Жаги солодка квітка

Та якось в дивний ранок
Готую я сніданок
І раптом розумію
Не знаю його імені!

Я починаю в пам’яті
Трясти усі підвалини
А там все розчиняється
На порох розсипається

І лиш одне крізь пил
Спогадів та мірил
Крізь нетрі образ і чвар
Світиться ніби жар

Твоє

Богом дане ім’я!..

…І не твоя кава втекла…
Долоні мені обпекла...
_______________________________

Ох, мені вже ці сни!
Хоч взагалі – не спи…

25.10.2015

Себе самого переміг
і не чекаю нагороди,
одпочиваючи без ніг,
коли оброблені городи.

Мої осінні врожаї –
Ярилу жертвенне кадило.
Із ними всі мої бої...
Що посадив, те й уродило.

І не чекаю калача.
Усе моє – моя омана:
у полі – гони сівача
і на папері – графомана.

Оце і є моя війна,
аби намуляти коліна.
І на городі – сушина,
і у природі мокне сіно.

Не житіє, а суєта,
де на сторожі урожаю
один Сізіф відпочиває.

Але досягнута мета.
Є перемога! Та не та,
яка на Пірра ще чекає.

10.2015

***
І дар, і кара заодно –
сім кольорів одної гами...
Феміда – іншими словами.
Її закони доміно
міняти кожному дано,
але вона рулює нами.

***
Жирують люди у Європі
і у Парижі – на боку.
Немає візи і, – ку-ку:
ні у Італію – укропу,
ні у Америку – совку.

***
Усі ми – люди, загалом – нізвідки
і вибрані, і обрані у клітку,
і неугодні часу і собі,
коли купуємо майбутніх свідків
своїй жадобі, славі і ганьбі.

***
Не буде Крез просити край дороги
на хліб і сіль, а обдере убогих
і яхтою в Європу попливе.
Його офшори – діло не нове.
Хто звик говіти на широку ногу,
не кається, що вбивцею живе.

***
Латають економіку до дірки.
Не вистачає злості на вождів
і їх банкірів, що мою копійку
собі у ренту, у свою копилку
помножили у тисячі разів.

***
Усе тече, усе минає.
І забуває патріот,
що він не те, що ідіот,
але історії не знає, –
як революція конає
і як подякує народ.

               2015

Закружляв листопад,
Зчарував зорепад,
Ми раділи,сміялись,мов діти.
Щастя сильним крилом
Обняло й понесло,
Що забули за все на світі.

Як в казковому сні
І тобі,і мені
Так довіку хотілося б бути.
А кохання пісні
Й відчуття неземні
Нам з тобою і так не забути.

2015 р.

Немов повітря свіжого ковток,
Як сонця поцілунок в пору зимну,
Чи калинового намистечка разок
Для мене ти,матусе-Україно.

Рани твої болять - пече й мені,
А ти співаєш,то і я радію.
Чи поруч буду,а чи в чужині,
Тебе ніколи зрадить не посмію.

Нехай тепло замінять холоди,
Та квітуватиме постійно в серці літо.
Моя любов до тебе - назавжди,
Ти,Україно найрідніша в світі.

2015 р.

говорили: " - поешь грибы…"
все долбили: " - гони вперед! "
но сейчас это полбеды --
он свалился по шею в мед!!!
25.10. 2015.

Я – закону не порушник:
о четвертій встати рад
і годиннику послушно
стрілку трутити назад.

Геніально, безумовно, –
варто видати наказ,
і людське єство казково
перевтілюється враз.

Ось - прокинувся уранці,
чую – сну уже нема,
але стрілки-голодранці
оп’яняють, як дурман.

Мій годинник – той, що біо –
тягне з ліжка: «Ось штани…»,
а отой – на стінці зліва –
насміхається: «Ще спи!»

Засинаю знову смачно,
як під квочкою курча
й шепочу у сні подячно:
«Хай живе зимо́ви́й час!»

24.10.2015

Сповиває осінній туман
Диво-озеро змовклого раю.
Заливає, змиває, лама
Дня будівлю, що тихо вмирає.

І на стомлені води сумні
Стелять ковдру зажурені тіні.
І немовби завис вдалині
На деревах гірляндами іній.

Потьмяніла небес вишина…
Не здається в полон тільки мреву
Дивовижа, красою ясна –
Барви сонця дзвінкі на деревах.

22.10.7523 р. (2015) Конча Озерна, Ольжин став

Якщо і хочу ще чогось од цього світу,
То тільки віддавати якомога більше.
Насамперед онукові, дружині, дітям.
Із читачем ділитися роздумним віршем,
Звірині, птаству й комашині буть зрозумілим
У чистих помислах своїх, а не зарозумілим
Власником, призначеним начебто самим Богом.
Без суму надмірного виряджать в незвідану дорогу
Друзів. Заздрить, хто без хвороб відходить уві сні.
Не в непроглядну заметіль, не в гололід, а навесні...
P.S.
Здається, начебто сподіванки з віком моїм співмірні.
-----------------------------------------------------------------
Марк Аврелий «Наедине с собой». Киев-Черкассы, РИЦ-«Реал», 1993, стр.48.

Осінь ставить автограф
На усміхнених гілках калини.
Сонце - стильний фотограф...
Зазнімковані сни журавлинні.
І шпаки залітають
У обійми кленових фантазій...
На алеях вітають,
Припорошених золотом в'язів.
Всі готові до балу,
До осінньо-хмільних поцілунків.
Золотисті опали
Мерехтять серед тисяч дарунків.

***
Старе не милує нового.
Нове суворе до старого...
Йому не застує сльоза,
що виїдає не роса,
а очі неука сліпого.

***
Коли і вороги чіпляють бирку,
і любі друзі лають під копірку,
і Юда, поціновуючи мовчки,
напевне захлинається од жовчі,
то хрюкни хоч, коли даєш оцінку.

***
Немає часу говорити всує,
чого не вірить істині Хома.
Чому таємно бестія лютує?
А от коли глухонімий не чує,
то й галасу ніякого нема.

***
Не ангели – гої із глини,
але не таке вже й ніщо
у розрізі до пуповини.
Ви міряли пульс
у дитини,
ображеної ні за що?

***
І мені уже далеко до святих,
і надіюсь не на м’язи і рамена.
Я не кажу, що важкі мої знамена,
але і не опускаюся до тих,
що ніколи не піднімуться
до мене.

***
Мінятися на часі, а наразі
у дудочку хоча би затруби –
і на утіху влади і юрби
у кожній
незалежній іпостасі
були і залишаються
раби.

               2015

ходить тихо, подібно кішки…
у союзниках завжди ніч
і крізь стіни, і простір - пішки
з однією і безліччю свіч
це єдиний сьогодні прихист
серед чисел і дат, і норм
на сторожі хвилин за триста
коли їй підсипаєш корм…

хтось замислиться: " божа пігулка…"
інший зразу насильно в актив
тільки тітка не куля, не дуло
бо ніхто на гілля не привив…
24.10. 2015.

Чудо…
            …стається!
        “… Дозволь в собі бути Богу”.
            каже Тала Пруткова
        “Сірий будень -
    вершина чуда”…
            хтось-колись-десь неустанно твердить

То чудеса: червоно
на її губах помада,
та… в одному чуді,
як в талмуді:
понад стамільйонно
кольорових
одиниць монАда*:
фігур прямолінійних зорово-здорових
ілюзій в формі крапки
з кривого простору і часу взятих в лапки
і спЕреду і ззаду…
та з безконечності боків
дивитися на Бога:
бачити богів.

… уже казала Тала -
я ж розумів:
дивитись з Бога!
    23.10.2015
    *Монада: “(з грецького μονάς — «одиниця», μόνος — «один»), згідно тверджень піфагорійців, значила божество, або першосутність, одиницю чи єдине, як неділиме…” (інтернет). І виходячи з цього-такого тлумачення терміну монада, ця-така, зроблена Ігорем Шохою з власної ініціативи та на моє прохання інтерпретація “Чудо монада”, ось:

То чудеса: червоно-ру́ді!
То на губах її помада,
але… і у такому чуді,
як у жидівському талмуді –
не міріади
кольорових,
а лиш одна її мона́да
фігурою поміж здорових,
її ілюзії і крапки
кривого простору і часу
узятих знаками у лапки,
що візуально б’є на масу…
Та з нескінченності світів
люблю дивитися на Бога,
коли освітлена дорога,
аби не бачити богів.

… Про це уже казала Тала,
а я її не розумів,
що Бога у собі шукала... (І. Шоха)
    ... ця інтерпретація написана, на мою думку, майстерно і цілком варта самостійного буття, в поетичному просторі, як повноцінна одиниця (своєрідна монада)… Мене ж цей (Шохів) текст, котрий я спробую використати для правки “Чуда монада”, змушує, по-перше: зробити певні доповнення до тлумачення самого терміну “монада”: “пізніше - багатозначний термін в різних філософських системах Нового часу та сучасності…” (інтернет), де поняття одиниці (монада - жін. роду) можна трактувати уже дещо парадоксальніше, а саме: як першосутність “одиницю чи єдине, як неділиме…” (інтернет), але уже (першосутність) як ділиму, котра складається з багатьох одиниць, котрі складаються (в свою чергу) з багатьох одиниць, котрі, начебто (можливо), безкінечно діляться в людській свідомості далі… Мені здається що “монада” втратила ту “піфагорійську божественність” в спробах матеріалістів знайти якусь першооснову речовини котра наповнює простір, як уже далі неділимих складових часток, атомів, потім електронів… і про кожну окремо, одиницю-монаду, візьміть, наприклад, електрон - написано уже не один “талмуд” досліджень. Зрештою поняття "монада" перейшло (чи ще перейде) у якусь, складніше тлумачиму, ідеально-матеріальну субстанцію ідеї-матерії, бо зрештою, очевидною ж є божественно-матеріальна сутність простору… Наприклад І. Кант в "Критиці чистого розуму" вжив термін “монади” у множині: “Тому то Ляйбніц з усіх субстанцій – а він уявляв їх як ноумени (мислимі), - і навіть з складовими частками матерії, відібравши в них, подумки, все, що може означати зовнішні відносини, а отже, й усяку складність, - зробивши з них прості суб'єкти наділені спроможністю уявляти, одним слово – монади” (Про амфіболію…) .
    Мені здається що поняття “монада” набуло нового змісту, - уже як одиниці логічно (чи абсурдно) створеної, оскільки, можливо, природа не знає найменшої матеріальної частки (сучасна космологія перейшла (або перейде) на пошуки очевидних фантомів, в даний час так званої “темної матерії-енергії”) котра б пояснювала сутність простору, а така одиниця для свідомості життєво-необхідна… отже - в цьому, для моєї свідомості, і полягає сам ефект “чуда монада”: “дивитись з Бога” на світ, що й випливає, на мою думку, з “… Дозволь в собі бути Богу” (Тала Пруткова), бо якщо Бог в тобі, тоді ти..?
    По-друге: завжди був свідомий того протиріччя, котре виникає між формою та змістом у тексті і… коли пробуєш його пояснити додатковими словами, то протиріччя завжди наростає, виникає щось подібне до снігової лавини… і, читаючи текст Ігора Шохи, спробую спростити власний текст, щоб спробувати досягти відчуття отої “одиниці”:

Чудо…
            …стається!
        “… Дозволь в собі бути Богу”.
            каже Тала Пруткова
        “Сірий будень -
вершина чуда”…
            хтось-колись-десь неустанно твердить

Ці чудеса: червоно,
губи, помада…

В окремо взятім чуді,
немов в талмуді:
сто мільйонів
одиниць монАда:
нюансів розміру талмуда,
чи просторово-кольорових
здорових - нездорових, тих
ілюзій зоровИх
у формі лінії чи крапки
у викривленім просторі і часі
узятих (і не взятих) в лапки
спереду, ззаду у нескінченній масі
(у розумінні кількості) її боків...

Якщо дивитися на Бога:
бачити богів.

… уже казала Тала -
я ж розумів:
дивитись треба з Бога!

27.10.2015
Вдячний, Ігору Шоху за сприяння… і усім, хто матиме терпіння це читати!


худ. Я. Саландяк – композиція “Чудо монада”. (фотошоп)

О! Як не полюбили нас рашисти...
Ще більше, ніж любили комуністи,
коли їх не кидали у баки.
Ще ліпше, аніж нація ворожа,
якій уже ніщо не допоможе –
ні маячня, ні путінські вовки.
               Життя іде, агонія минає.
               І може не тоді аж, а раніш
               поїде потяг Токіо-Париж,
               і у Сибірі Рашу доконає
               японське хоку мовою Китаю –
               до океану український вірш.
Ударимо піснями і набатом.
Пошлемо і її, любиму, матом,
аби і зрозуміло, і дійшло,
що гадину загнали у кубло,
і у Росії можна люструвати
і націю, і партію хелло.
               І не поїдуть соті ешелони,
               не будуть висилатися мільйони
               із Єврозони в Азію. Ця мить
               їй нагадає зону до Вілюйська,
               де азимутом висланого вуйка
               і Дума по етапу побіжить.

2015

І
Ти – на вершині неба. Рахуєш на небі зорі.
Збоку від тебе – інші. Але праворуч – свої.
Зорі рахують вічність. А ти – кулеметні черги.
Попереду – тільки пам’ять. Позаду тебе – сапери.

І ти не боїшся вмерти. Чекати щодень страшніше.
Вірити і чекати. Писати про найрідніше.
Я – виживу. Я – здолаю. Дійду до кінця і вернуся.
Ви тільки не забувайте. Моліться. І я молюся.

ІІ
Ось тільки зораєм поле своїми, Боже, тілами,
Ось тільки засієм болем. Политими кров'ю житами.
Ось тільки… Усе минеться там, на вершині неба.
Вічність рахують зорі. Зорі приймають требу.

Полночь отдых несет,
Как цыганский бивак у дороги.
Битвы близок исход-
Видно, мне не дождаться подмоги.
Выпью чашу до дна.
Хоть за то, чтоб из Рая изгнали.
Не звенят ордена
Тем, кто битву свою проиграли.
Им метели поют,
Стебли высохших трав беспокоя.
Их последний приют-
Край дорог, словно выход из строя.
Тех дорог на войне,
По которым вслепую блуждали...
Спой, цыганочка, мне
Задушевную песню печали!..
Я тебе подпою-
С песней часто вливаются силы.
Что мне место в Раю?
Долг исполнен- на том и спасибо.


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115102400330

2015р
Відкрий шлях прохолоди в запилений дім – повідкривай всі вікна.
Дозволь звільнитись свідомості із рамок надтісних.
Наповни легені до краю повітрям свободи і почуєш вічність.
Залишишся зараз тут і нема інших істин.
Кожен звук шум свист спів птахів голоси розчиняються в тобі.
Лиш один цей момент все що маєш - це все що потрібно.
Всім цього вдосталь більшого й годі.
Та хто має сміливість вірити цьому?
Пізнай зрозумій власну суть.
А суть завжди в Єдності себе зі Всесвітом.
Бо куди не глянь скрізь любов… в тобі… навколо...
Головне не звертай зі шляху вірного й не помилишся.
Не думай то зайве – відчуй тишу і все що оточує.
Блаженним стати може кожен.
Лишень припинивши шукати істинну та знайдеться.
А знаєш де вона?
Поряд…

Усе ще сняться ті, яких нема,
але були, як нерозлучні друзі.
Вибілює-викошує зима.
Уже й Союз у пам'яті – пітьма,
а ми і досі – чо́та у союзі.

Самодіяльні, мідні, духові
на три октави видувають гами.
І раді нерозлийводи так само,
як це було, коли ми візаві
із Лірою сурмили вечорами.

Веде труба і тягне баритон
мелодію навіяного вальсу.
Удари барабана й контрабасу,
альти із тенора́ми в унісон
Валєріка, Булата, Пєті, Васі...

І промовляє кожного ім’я,
яке у нас посіяне насіння.
Але не вимре нація моя.
І повертає на круги своя
на Заході обрубане коріння.

Маестро диригує уві сні.
І як же не проснутися мені
у колі генерації нової?

Усі ліричні і усі герої,
націлені на бойові пісні,
зачаті відшумілою війною.

2015

Усе буває почасти обманом,
Подумала - весна і молода,
Та ж завірюха, здимлена туманом,
В моє вікно буває заповза...


Я думала, Снігурку запускаю -
А ти диви - у образі краси -
Яга, ні, не Ягусенька! -Яга!-
Зістарені думки і почуття,
Байдужість до весни і до природи.

Що їй Снігурка, котра розтає?
Їй головне, щоб піч і борщ для себе,
А всі навколо - істинні нетреби, -
Хіба що раптом схочеться в весну?

Яга знов усміхнеться так красиво -
І Ладо їй повірить. Чудеса?
Ні! Не надовго-"схочеться борщу-
І Ладо ніжне в тісті запечу".

Думки знічев`я

14.07.2015

*Підступний свідок глузує з суду, і вуста нечестивих ковтають неправду.
19:28
*Честь для людини – втриматись од сварки, а кожен дурень - нестриманий..
20:3-4
*Різні гирі, різна міра – і те, й друге бридкі Господу.
20:10-11
*Приємний хліб, добутий неправдою, та потім рот наповнюється галькою.
20:17-18
*Краще тулитись в кутку даху, аніж мешкати зі сварливою жінкою в одному домі.
21:9-10
*Той, що затикає вухо на крик убогого, кликатиме, та його також не почують.
21:13-14
*Краще сидіти в пустельнім краї, ніж зі сварливою й сердитою жінкою.
21:19-20
*Жадоба вб’є ледаря, бо руки його відмовляються од праці.
21:25-26
*Гарне ім’я краще од великого багатства, гарний норов кращий, ніж срібло й золото.
22:1-2
*Настав дитину на її шлях, і вона не зверне з нього й на старості.
22:6
*Гарне ім’я краще од великого багатства, гарний норов кращий, ніж срібло й золото.
22:1-2
*Слухайся батька свого: він породив тебе,- і не зневажай матір твою, коли вона постаріє.
23:22-23
*Не будь брехливим свідком на ближнього свого і не обдурюй вустами своїми.
24:28-29
*Трохи поспати, трохи подрімати, трохи скласти руки, полежати,- і прийде, як подорожній, бідність твоя і нужда твоя, як чоловік зі зброєю.
24:33-34
*Не вступай у спірку поспіхом, бо що зробиш потім, коли присоромить тебе суперник твій.
25:8-9
*Багато галасу намарне – людина, що пишається даром, якого не має.
25:14
*Немов зламаний зуб і кульгава нога – надія на зрадника в лихоліття.
25:19
*Як сніг улітку і як дощ під час жнив, так не личить дурневі честь.
26:1-2
*Підтинає собі ноги, п’є досаду, хто дає дурневі словесне доручення.
26:6
*Не вихваляйся завтрашнім днем, бо не знаєш, що він породить.
27:1
*Нехай інший тебе похвалить, а не вуста твої, сторонній, а не рот твій.
27:2
*Ліпше відвертий докір, ніж потайна приязнь.
27:5
*Образа друга миліша, ніж поцілунок ненависника.
27:6
*Коли країна в злочинах, багато в ній володарів, а за чоловіка розумного й тямущого вона витримає всі випробування часом.
28:2

І як, і де воно береться,
ніхто не знає, а сміється,
що є ще дурень і поет,
який записує сонет.

У кожному жага буяє,
коли води не вистачає.
А як на мене – це біда:
огонь, повітря і вода.

Та я оказій не боюся,
коли поезії нап'юся.
Але, буває, на біду
води живої не найду.

Аби нікого не просити
і полум'я жаги гасити,
то я поезію свою
палю огнем і воду п'ю.

Кажіть, – такого не буває.
Вона пече, а не палає.
А я за те її люблю,
що як сміюсь, то сльози ллю.

Як древні ті, що ся сміяли,
коли і їх як лико драли.
Як той поет, що на біду
собі придумав молоду.

Але біда – моя сусідка.
І пригадається нізвідки
причинна, відьма і сліпа...
Ян Гус і неофіти зрідка,
а особливо та сирітка,
що пообідає в попа.

10.2015

Позбудься страху боротьби
Віддайся гніву віртуозів
Шли враження до висоти
Пишайся силою потоків

Ніхто не знає біль вини
В які потрапиш ти мішені
Та право - обираєм ми
Чиї потиснути долоні

І стане краще чим було
І не жалкуй , і не корися
Усе що гнітить - то ярмо
Вдягни його на шию змія...
2015р.

Я не тиран своїх бажань
Я просто хочу вільно дихать
Я не беру чужих вітань
Вони не власні - вади визнать

У чарах панував мій гнів
Коли минали весен стріли
Блукав туманами полів
Де множив - сподівань посіви

Мій світ відчуження оман
Вражає сонмами ілюзій
Я сам себе творю з прохань
Які відкриють - новий обрій.
2015р.

Похмура осені пора
Плакучий дощик допікає
В очах так не горить іскра
Тендітна , чуйна спочиває

Ховаєм настрій мовчазний
За цими днями , пустунами
Чекаєм погляд позивний
Що кличе - мандрувать казками

А там ми щастя дітвора
Щебечем мальовничим співом
Вживаєм солод пізнання
Розчулені - кохання дивом

Тому і смуток не біда
Він досконало надихає
Для всього є своя пора
Терплячих - нагорода знайде.
2015р.

сповилО сутність голу
небо в сіреє суконце…
то не листя - то сонце
так спадає додолу

23.10.2015

Чекаю дня без підлості й брехні,
Без підступу і скверного торкання.
Малюю мрію на отім вікнні,
Де затихає сонця тінь остання.

Малюю сяйво щирості, пастель
Лягає ніжно на безмовну мапу.
А вечір знов тужавиться й росте
І на плече кладе важкенну лапу...

"Я не схилюсь, я втримаю вагу!" -
Лепече в грудях душечка крилата
Й, не важачи на силоньку благу,
Збирається над темінню літати.

Сотати зорі в довгі рукави,
Зливати молитви у білий дзбанок,
Аби майнула думка догори
Проз вільгий сон і проз колючий ранок.

Аби чекала зовсім не брехні,
Не підступу, не скверного торкання...
Он гасне мрія на вікні
Остання...
Чи остання?

(02.09.15)

Кручу,кручу педалі
Вже майже сорок років.
Котитись буду далі,
Поки ж кручу під гору.

Кручу життя педалі,
Кругом ями ,калюжі.
Кручу...допоки маю
На те я дозвіл Божий.

Кручу,кручу педалі,
Життя вперед рулює.
Без слави і медалей...
Та все ж аби не всує.
31.03.15.

Не чути в травах цвіркунів
І щебет ластівок не чути,
Лиш ключ у небі журавлів
Курличе дуже журно.

Холодні роси у траві
Пожовклій обвіває вітер
І листя падає вже скрізь,
Закінчилося літо.

Погожі дні не повернуть…
Отак й життя біжить, минає
І старість – осінь тут як тут.
А потім що? Чи знаєш?

Чи знаєш ти, що ми пожнем
Все те, що сіяли щомиті.
Вже багатьом з косою смерть
Заглядає у вічі.

Не зупинити плин життя,
Тим більш назад не повернути.
За осінню прийде зима,
Вже смерті кроки чути.

Останній подих, серця стук
І смерть кістлявою рукою
Закриє очі багатьом…
Але не нам з тобою.

Я вірю що для нас женці –
То ангели святі із неба.
Тримають серп вони в руці
Пожати чистих серцем.

Усім, хто слухався Христа
Хто свято жив, любив і вірив
Не страшна смерть, бо в небеса
Відкриє ангел двері.


Хто твою душу забере?
Хто прийде очі закривати?
Вирішуй, поки час ще є,
Бо всі ми будемо пожаті.

Не чути в травах цвіркунів,
Погожих днів не повернути.
Бо осінь – це пора коли
Задуматись потрібно людям.
26.10.2013

***
Охаяна увагою сусідка
готує новороса на парад.
Віщає доморощений базіка,
які у Раші геніальні лики
і заодно готує напрокат
сучасну драму Лесі Українки –
відомий, її імені, театр.

***
Не феніта – а ля комедія,
не трагедія – марна слава.
Вередує душа лукава
і хихоче весела бестія:
бутафорія – не поезія
і поезія – не вистава.

***
Життя – театр. Не одягти
усіх на ролі куртуазні.
Усі однакові у лазні.
А у житті є три сорти –
актори, клоуни і блазні.

***
Шоу. Тіні. Силуети
ню. Паяц – Наполеон.
Вишивають еполети
генерали оперети:
Яня, Азя ...і Кобзон.

***
Проявили себе росіяни.
Особливо круті шансоньє
і заслужені пики екрану –
баскервілі, коти, дартаньяни
показали обличчя своє.

***
І Путя грає житіє,
і наминає, і жує...
Але коли чуже ковтає,
Іуда ролі не міняє.
І оковитої не п'є,
і сало кров’ю заїдає.

2015

Жалійся: прілий декаданс
вітри несуть,
хоча і проминають нас,

але – не суть,
яка під маскою тортур
іде пора,
бо ти – з можливих абітур
абітура,
Пегас – маршрутка, у якій
немає місць,

тож невибагливо радій,
що не спізнивсь
і що не вистраждано зміст,
ані мотив –

зате уперше за проїзд
не заплатив,
тому що став для муз уті-
ленням завад,
бо музи мають на меті
олігархат
чи резервацію словес –
для цього чинш
і платиться, а ти увесь
рядок мовчиш,

а ти у транспорт лізеш без
чорнил, пера,
неначе знаєш інший рейc
etc.

22.10.2015

Поривчасто звиваються акорди,
Нестямно крають серденько моє...
У безладі заховані білборди,
Що рекламують щастя праліне.  

Античні фрески збуджують уяву,
Суцільний хаос душу розпина...
І я шукаю зіроньку яскраву,
Котра б мене серед пітьми вела.  

А мрії все нашіптують зрадливо
Про водограй майбутніх перемін,
Про жадану серед пустелі зливу.
Кружляють ельфи в пошуках жоржин...

2015 р.

Кажуть люди: біль і втрата,
Кажуть, горя повна мірка...
Мамо, я малюю тата,
Щоб тобі було не гірко.

Пробіжить по стінах промінь,
Розпочне нову сторінку…
Я малюю не в альбомі –
У думках, словах і вчинках.

Обіцяв, що прийде скоро,
Та за качами полинув...
Я тепер – твоя опора,
Мамо, я вже не дитина.

Принесу до хати квіти,
Ще в росі, зберу по полю,
Щоб згадала, як радіти,
Лікуватиму від болю.

Я ж у тебе не ледащо,
Помагатиму багато,
І про те, що ти найкраща,
Говоритиму, як тато.

І , як він, не побоюся,
Буде треба – вийду з дому,
Рідну землю і матусю
Кривдити не дам нікому!

Уповаємо на гідність,
поки небо б’є набат.
Поки буде зорепад,
заглядаємо у вічність,
оглядаючись назад.

Забувати – наша риса.
Ризи, риги і оплот –
їх наплодилось до біса.
І у «Батьківщині» – криза,
і «Свобода» – не народ.

Демократія у дії.
Всі достойні общака.
В Яці місія така –
доживемо до субсидій
на останнього совка.

Все зрівняємо до пенсій
недолугих і калік.
Укорочуємо вік.
І з кишені преференцій
буде жити чоловік.

А вони – вожді, і боси,
і злодії заодно
об’єгорять малороса,
бо у плані Барбароса
у Європу є вікно.

Олексійович ще меле.
Шоколадія росте.
Житіє таке веселе!
«Україна ще не вмерла...»
Але мова не за те.

А про те, що є незгодні.
І усі, що їх достойні,
почекаємо едем.

Ну, а Богу неугодні –
революції і бойні
на чолі з новим вождем.

22.10.2015

І тільки той все пам*ятає
Хто зустрічаючи вітав
І тільки той оберігає
Хто полюбивши - огортав

Нема для того перепонів
У кого зеркало душа
Хто знає висоту польотів
У кого серце - небеса

Життя щасливе проживає
Той хто у щирості вустам
Земна любов тому співає
Хто з хистом - відповів словам.
2015р.

Зачарований гаєм іду,
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.

ПРИСПІВ:

По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Молода золота сивина,
Золота сивина листопаду.

Сипле осінь так щедро з долонь,
Що земля вся – неначе світлиця.
Сивину прикладу я до скронь –
Хай і в мене вона золотиться.

ПРИСПІВ:

По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Молода золота сивина,
Золота сивина листопаду.

Обліта сивина, обліта,
Мов пір`їни із сонця жар-птиці.
Золоті мені, щедрі літа
Знов дарує пора світлолиця.

ПРИСПІВ:

По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Молода золота сивина,
Золота сивина листопаду.

17.10.7523 р. (2015) Конча Озерна, Ольжин став

Л И С Т О П А Д

...особливо дерева.
Безбарвні, безлисті дерева.
Інше, можна сказати,
перетравлюване.
Терпиме.
Зараз краще б туди,
ближче до Ромула та до Рема.
(Ох, і обрав же ти час
для візиту на Тернопілля!)

Особливо дерева.
Бо холод іще не критичний,
а багнюка доріг –
ну так це ж під ногами,
не в висі.
Розподіляючи вічнорозквітле,
суб- і просто тропічне,
ну куди ж він, Всевишній,
куди, Всевидющий,
дивився?

Особливо дерева.
Ще без бруньок, вже не в золоті.
За такої туги
Бучач – радше коньяк, ніж Пінзель.
Розумієш різницю
між ендеміками й екзотами?
Чи тебе, може, Бог
як ганебно-середнє ліпив з них?





Ну і місця ти обрав
для мандрівок пізньоосінніх.
Дощ і туман.
І безлисті дерева,
кістляві й сірі.

Пожовклий лист – прощально – менуетом
Гойдаючись, у мряковині щез
У мить, коли душа Твоя – не в Лету –
У вічність відлітала – до небес.

Ти покидав земні свої утіхи,
Родину, друзів і гравця азарт,
Усі житейські нездоланні віхи,
Якими переймався не на жарт.

У риболовлі Ти не знав спочинку,
І ліс любив – осінній, у грибах.
Такого фотокорівського вжитку
Бажав би кожен, мріючи хіба.

Ти жив запально, мов у ритмі скерцо,
У фотокадрах справжнього митця.
У дружбі пломенів осяйним серцем,
Як приятель високого взірця…

Стою в скорботній тиші не уперше…
Ось і сьогодні – скапує печаль:
Ще на одного друга стало менше…
Кривавить серце…
Вікторе, прощай…

19.10.2015

Сумно тобі, любий?
Гірко тобі, ясний?
Відкрий двері у садочок
Він такий прекрасний!

Дихай глибоко
Дивись високо
Вітру не бійся
То мої крильця

А дощ очищає
Всі біди змиває
Це благословення
Це як нагорода
За нас через небо плаче негода

Тепер йди до хати
Лягай собі спати
Подихом свічки
Буду загадки співати

Жили два сина у тата і неньки
Один був розумний
А другий дурненький

Один був гарненький
А інший потворний
Хто з них тупенький?
А хто з них проворний?

Кого з них більше любила мама?
А хто з них краще слухався тата?

Такі от загадки
Думай до ранку
Як тільки прокинешся
Бігцем до ганку

Дивися на Сонце
Вмивайся з криниці
Попий ще й холодної тої водиці

А потім дивися у відерце на воду
Що ти там бачиш?
В очах несвободу?

А ще на козацькім обличчі щетину?
Тоді й зрозумій у щасливу хвилину
Що ти вже дорослий і знати повинен
Що всі ці загадки давно не важливі

Рішення може тут бути єдине
Нумо ж, коханий, відпусти пуповину?..

22.10.2015

На мідних струнах сонце догорить,
Підморгуючи приморозкам зрідка,
І пролетить повз сонні стовбури
Сухий листок, малесенька позлітка.
Остання айстра сльози витре з вій,
Вінок зоставить сильному пориву…
І лиш блакитний кінь захмарних мрій,
Розбурхає уяву, наче гриву.
21.10 2015

... хлопать дверью нам
нельзя
и плевать с балкона
тоже
взять, к примеру, обезьян
мы ведь чем-то схожи?
схожи
кувыркаемся поди…
где и с кем попало
правда
не случайно пОпади
черт попутал ладан --

то смолчишь когда малыш
топчет гряд соседскую...
то взлетаешь впрямь в Париж
со средины Невского…
все не так, не по-людскИ
вот, гляди, Аквариум…
эх! пожить бы городским
сутки без аварии
21.10.2015.

Забудь!
Я забуваю сотні літ.
Забудь!
Я це кохання забуваю –
Безмежне, безбереге і безкрає –
Забудь!
І не дихни теплом на лід –
Тонесенький – по ньому не пройти,
Крихкий – його так легко розламати…
Забудь!
Бо в цьому світі тільки ти
Один,
Кого не хочу забувати…