Не полишай його,
Хоч в тебе інший є,
Не полишай його,
Хоч спізнюється він.
Хоч шкода спать іти,
Хоч він не перший був,
Не полишай його,
Бо ж наймиліший він.
Не полишай його,
Мовляв, я молода,
Не полишай його,
Хоч в тебе вибір є.
Не полишай його,
Бо хлопець бідний він,
На крилах мрій літа,
Не полишай його,
Бо найчудовіш він.
Серед усіх дівчат
У місті й передмісті
Ти справді найщасливіш.
Не полишай його,
Хоч очі повні сліз,
Не полишай його,
Хоч час збігає твій.
Він телефон забув,
І хоч набридло це,
Не полишай його,
Бо він єдиний все ж.
-------------------------------------------------------------------------------------
Далья Равікович – ізраїльська поетеса, лауреат багатьох літературних премій. Чимало її віршів стали популярними піснями.

обвішаний стиглими римами
затишшям … родинним навпІл
і вірші хизуються винами
найкращими посеред сіл…
стежини згибаються обрієм
заплутані в чагарниках
мої охоронці і воїни-
все інше на черзі у прах…
19. 10. 2015.

на фронті осені леткої, ніби лють,
у серце зрикошечено вже вкотре
шепочеш спантеличено "забудь" -
"cum tacent, clamant, bella-bella morte.."

всезла зумисник в дар мені підніс
асемблер снів твоїх, твоєї крові
паралелізм, як "БУК" усівсь на хвіст
немає правди у твоїй прамові

на фронті осені субстрату чорний фон
все хибно, все неістино і стерто,
що не напише й сам Лотреамон,
як треба бути.. як потрібно вмерти.

Крилам у домовині тісно,
Крила рвуться на волю, брате.
Їм так хочеться жити, а не вмирати.
Їм би злетіти, звісно.

Святий з ікони з докором дивиться.
Як же так сталося, брате?
Крила твої – як милиці.
Як же на них літати?

Твої руки обіймають зброю
І тримають під прицілом небо.
Як же жити без крил вою?
Як же жити мені без тебе?

Святий з ікони гримає.
Хмуриться, каже, вставай, брате.
Крилам тим, що в домовині є,
Час вже їм і політати!

Торецьк-Дружківка, після відвідин передової

Перестуда підкосила?
Зголоднів? Намокли крила?
Я спасти тебе зумію,
Пташе миру і надії.
Відступися, хижа хуго!
...Голуб став для мене другом,
ліком від журби і болю.
Як не дякувати долі?
Пильні очі, кігті вперті.
Зручно всівся на мольберті.
Не рухнеться, мов позує.
Розуміє все і чує...
Ти не бійся, не ображу.
Подолаєм кривду вражу.
Не лякатимуть не(з)годи.
Кілька (з)речень до свободи.
Гетьте, думи невеселі!
Більше світла. Мало - стелі.
Жменька проса на долоні.
Ти, мій друже, не в полоні.
Кілька змахів до мети.
Як зміцнів крильми, лети!

...Добрий ранок. Ноги босі.
Три пір'їни на підлозі.

10.2015

Коли тата вели на війну,
Мамця півня зарубала й курку,
Постірала плямисту діжурку,
І сказала: не пропий страну!

Коли тата вели на війну,
Тато ровера продали в белебені,
Тищі дві поклали у кишені,
І сказали: от, тепер пальну!

Коли тата вели на війну,
Йому бабця тицьнула двадцятку:
Пий, зятьок, на службі до припадку,
Щоб тебе прибили, сатану!

Коли тата вели на війну,
Мамця плакала від того, що раділа,
Причитала: Боже, від дебіла
Хоч із тиждень трохи отдихну!

Та для тата кончилась війна...
Татків танк по п'яні підпалили,
А його додому отпустили,
Бо дебілів в танках до хрена!

Коли тата вернули з війни,
Ми із мамкою сиділи у канавах,
І горлали, що "Героям слава!",
Що ми суки, родіни сини!

То ж, шановний наший президент,
Просимо війну открити знову.
Ми ще маємо і гуси, і корову,
І у тата є вже пісталєт!

ви задивлялись Вересню у вічі?
забудьте про сарказм до середи
не прийде він до незнайомця двічі
як дощ, як сніг, хурделиці порив …
вас цілували на морозі в губи?
забудьте про причастя до пори…
хай хрестики й святі, та краще бубон -
і саме той, що ранки розбудив…
ви розмовляли з власним потойбіччям?
забудьте про знущання партитур
зіграйте блюз на цьому протиріччю
і Вересень піде на перекур…

18.10.2015.

Журлива осені пора
Мене водила за собою.
Немов бабунечка стара,
Щось шепотіла під вербою.

Я відчував ледь теплу кров
В її, вже зморщеній долоньці.
А холод – світлий день боров,
Між віт лишивши дрібку сонця.

Барвисту хусточку легку
Вона накинула на плечі.
Тремтіла осінь у гайку,
Неначе змерзлий року вечір.

15.10.7523 р. (Від Трипілля) (2015) . Київ, Ботанічний сад ім. Г.Гришка

Вона сиділа на підвіконні
Нагими стегнами.
І слухала шурхіт трамваїв.
Ламала ребра...
Ті, із яких походила.
Випускала кров червоно-корундову
Свого відчаю,
свого розпачу...
І пускала по венах і по артеріях
Кров смарагдову
Шляхетно-вільну,
Гідно-гарячу.
І знала, що більше ніхто й ніколи...
І знала, що більше вона нікого...
Було й загуло...
І промайнуло...
А що ж було ж то?
Вона забула.

Глибока втома роздирає душу,
Думки поплутались як павутиння в лісі,
Розбите серце жити вже не змушу
І скинути тягар, який на мене ти повісив.
Так ревно шукала я крила щастя,
Ховала спогади у теплі сніги,
А довелось летіти-летіти і впасти,
Та розчаруватись у коханні назавжди.
Віддала чи загубила десь очі,
Які потонули колись у вікні,
Забула п'янкий запах сумної ночі,
Та закоханий погляд у розмиті ті дні.
Залишилась лиш тінь сподівання,
Що воскресне колись тобою забуте,
Бо серце стомилось від болю, волання
І так хоче до твого бути прикуте!

07.10.15

Як тобі експорт насильства, хлопчику?
Як тобі спалахи, вибухи і трупи?
Правда – це неприродньо і викликає ступор?
Правда – щодо природи збочено?

Як тобі, хлопчику, ця кров на асфальтах?
Як тобі ці руїни? Як тобі ці байдужі смерті?
Як тобі ці люди, що надто впевнені і вперті?
Як тобі ця спокійна сталь та
неспокійне полум'я?

Мене звати Том. Звичайний Том я.
Хлопчику – як тобі оголені реальності?
А тотальні режимності?
А режимні тотальності?
Як тобі, хлопчику?
Як?
Як?
Як?!

Я не маньяк. І я не один.
Я звичайний громадянин.
Я такий – як і ти.
Я маю іти.
Так дуже часто на життєвому святі є.

Не бійся, хлопчику мій, Демократіє...

2015

Длинен летний день неброский.
Одаль бакен занят будто.
Мытый берег мокрый, скользкий.
Лавру видно справа смутно.

Полушёпот глади, пляска,
Лёгок танец волн нагретых.
Зал лягушек млеет в ряске.
Близ мосток из досок ветхих.

Влюбит август синеглазый,
Жаркий, званый босоногий.
Спешный лишь, саднит не сразу.
Даты лета на исходе.

Ярко - синий, отмолённый,
Свод вселенский опаляет.
Клекот стаи упоённый
Перемены возвещает.

28 августа 2005 г.

Музыка Сергея Тропина
http://www.stihophone.ru/works.php?ID=8029

Кожної миті він під рукою...
Тато і мама печуться душою,
Дружина сивіє ще молодою,
Діти не хочуть ходити до школи,
Дива чекають від телефону,
Щоби почути голос знайомий
По телефону рідний ,бадьорий:
"В мене все добре.Живий і здоровий."

Кожної миті він під рукою...
Душить всім груди важкою горою,
Хмарою чорною над головою...
Дітям всміхаються,самі ж від болю
Губи кусають прямо до крові.
Ні сну ,ні спокою і не відомо
Коли почується по телефону:
"Війна закінчилась.Вже їду додому."

Кожної миті він під рукою
Щоби ловити кожнеє слово,
Щоби почути солдата живого.
Може , в останнє...Відомо лиш Богу...
21.01.15.

Надвечір’я тихе
У село прийшло.
Радісні всі лиця
Я побачив знов.

В церкві у неділю
Сестри і брати
Славлять Божу силу,
Тут звучать псалми.

В простоті та згоді
Спів і молитви,
Чують Боже Слово
Дітки і батьки.

Сонечко сідає
Аж за небокрай.
Господи, благаю:
Нас не залишай.

В трудовому тижні,
Боже, поможи.
Неньку-Україну
Ти благослови.

Надвечір’я тихо
У село прийшло.
Хай минає лихо,
Відступає зло.
27.01.2013

Цей добрий благодатний час був і вірю- ще буде.Нехай Бог дає Україні мир !!!Молімося за це.

1

Не личить левиці ловити форелей.
Із прихистку вийшла.
Міазми… тунелі…
Стрибки триметрові... Ущелини, кручі...
Кігтиська міцнющі, а снива тягучі.

Руде левенятко примружить очиська.
Сердитий татусь повернув з бойовиська.
Не варто кусати за гриву чи бока!
Граційна левиця, криваві патьоки...

Лежать кісточки від газелі та зебри.
Назавтра всім прайдом - на зоряне дербі.
Готуйся хапати поживу гарячу.
Лиши вікувати замурзану клячу.

2

Втекли антилопи. В бік сонця - гієни...
Тягни носорога з імлавої сцени.
У лігві просторо.
Облизуйся, кішко...
Пригадуй суперниць ошкіри-усмішки.

Залатуй циганською голкою рану.
Тобі прокидатися, золотце, рано.
Канапку зжуєш, та й відсунеш заслони.
Дими...
Алгоритми війни-оборони.


2015

Встаю й лягаю
Їм і п’ю
В гаю гуляю
Й коли сплю

Постійно поруч
Він зі мною
Мені з ним майже як з тобою

Книжки читаю
Сперечаюсь
По тонкому льоду ковзаю
Здоров’я психіки...
А ти?!
Лінуєшся писать листи!

З тих самих жартів посміхаюсь
В ті самі розпачі кидаюсь
Резервна копія твоя?
Моя таємна складова?

І день при дні
І ніч у ніч
Він завжди поряд
Віч на віч

Та він – не ти!
А я – не я…
Відклич вже свого двійника?..

17.10.2015

стоїш у черзі за своїм…
серед імен окультних всьоме
думки, думки… немов паї
і жодних крапок після коми
… а сирий вірш додолу гне
і до очей спішить волога --
та в'яне образ кожним днем
що наче! роджений від Бога…
ось пропонують перекур
вода … видовище із ритмом
а у майбутнє -- знову тур
і так невимушено хитро…
17.10. 2015.

Ішла крізь ніч задивлена у небо,
Пекли лице розпечені зірки
І дивувала осінь не жовтневим
Напівтеплом розгублено-ривким.
…А десь в огні спокусливі едеми
На грані сліз, на відстані руки.

Кришився світ од леготу і грому,
Впереміш все – небесне і земне.
І три царі ішли з Єрусалиму,
До Світла йшли крізь пекло вогняне
Тоді не знавши, що Святого Сина
Іще не раз запроданець розпне…

...Ішла крізь ніч, молилася і меркла,
Втікала тінь судомно у світи..
Крізь тьмяний дим недогоріла церква,
Багряні ріки, нехристи, хрести…
Почерез біль, промокши і отерпши,
Ішла до волі з іменем святим.

Так варто зробити павзу на кожній із сотень станцій.
Затримати рух і подих. Старі відпустити цілі.
Побачити в собі чорне, коли так шукаєш біле.
Якщо хочеш стати першим – іди і постій останнім.
Якщо хочеш бути сміливим, дозволь собі просто вмерти.
Якщо хочеш бути здоровим, прийми свої біль і неміч.
Прийми свою темну ницість і сяючу небом велич.
Прийми свої різні ролі. Не будь таким в біса впертим…
Якщо хочеш стати багатим, дозволь собі бути вбогим.
Якщо хочеш бути красивим, прийми в собі кожну ваду.
Залежність від слів і суджень стоїть в тебе на заваді.
Дозволь собі бути різним. Дозволь в собі бути Богу.

(с) Тала Пруткова, 2015

Паралелі облич -
як відлуння у плесі свічад...
Чи знайомі з тобою ми,
дівчино, чимось засмучена?
Відчуваю про що
сині очі тужливо мовчать...
Нам обом, певно, долю примхливу
доне́схочу вручено..

Не тримай на душі,
моя подруго,каменя зла...
Так буває:
без суду!
без слідства!
без права!
без вибору!
Блекотою печалі дорога
твоя проросла.
Ти дбайливо бур"ян
(аби сонце побачити)
вибери.

Паралелі сердець у люстерку -
знайомі світи,
Що поєднані в ціле
думками,
надіями,
згадками.
Я така ще така наївна,
така ще сліпа, як і ти.
Вірю: прикрі кінці́
врешті стануть
новими початками.

колись про ці події зніматимуть кіно
(років так через сто)
базуючись на теоріях істориків
клаптиках документів
і чиїхось напівнабріханих мемуарах

у тому кіно фігуруватимуть
наші вулиці й міста
наші дні й години
можливо навіть – наші імена та прізвища
десь підчеплені авторами сценарію
в очищених від пилу текстах
та відновлених по крупинці гігабайтах

і вони гадатимуть
що саме так усе й діялося з нами
як вони показуватимуть у своєму кіно

де хтось стрілятиме холостими
і зриватиметься кіношна піротехніка
і литиметься бутафорська кров
і все вкладатиметься у звичні штампи й шаблони

а може, на той час
розкриють усі архіви про наші дні
і оприлюднять нарешті все
про що ми сьогодні
хіба що мріємо дізнатись

і хтось захищатиме дисертації
вважаючи що осягнув
усі приховані речі сторічної давнини

і хтось робитиме документальні стрічки
повсякчас проводячи паралелі із сучасністю

аби глядач бува не занудьгував
і не перемкнув канал

от тільки розкриті таємниці
за які ми сьогодні віддали б так багато
вже нікому тоді не будуть цікаві

10.2015

За амбразурою вікна
Ридає осінь.
Його нескі́нчена війна
Триває досі.

Життя реалії – не мед,
Бо сиві скроні,
Та пам’ятають кулемет
Міцні долоні.

Звільняє пам’яті полон
Подій намисто
Де проти сотні – батальйон
Енкаведистів,

Де кулі рвали на шматки
Відлуння бою,
Де ситі сталінські вовки
Лежали гноєм,

Бо їм пощади не було:
Сікли до краю.
Кого війною опекло́:
Жалю́ не має...

Зникають марева боїв
Із риком лева:
Когорта збурених вітрів
Лама дерева,

Ліси згинаючи навпі́л
Супроти шерсті,
Лиш дуб уперся наче віл
На перехресті.

Гартує праведная лють
Його осердя:
У нім немає ні жалю́,
Ні милосердя.

Його негода не зляка,
Не про́ймуть бурі.
Немов старого вояка
У амбразурі.

І сотник дивиться на світ,
А світ у кро́ві:
Там часу про́йденого слід
Зрива покрови,

Там бита кулями рілля
Хрестами квітне
І машингве́рами земля
Іще вагітна.

Уже пере́йми почали́сь
На східнім боці:
Чи загуркоче мов колись
У новім році?

Невже напише майбуття
Старі картини
І будуть рватися життя
Як павутиння?

Закрила відповідь імла
Своїм плюма́жем:
Негода вітряна і зла
Про це не скаже,

Не чути істини з небес
Між гул потопу,
Бо небо втиснуло себе
В земні окопи.

Над ними – кетяги калин
Червоно-чорні:
Останні по́лиски жарин
В зимовім го́рні.

А він бажав би весняні
Побачить ро́ки,
Щоб відродилися на пні
Сади високі,

Щоб квіти вибілили скрізь
Яри похмурі...
Та лиховісно стогне ліс
В осінній бурі:

Там лють пагі́нчиками б’є
Нова, не сива.
І честь старому віддає
Невпинна злива,

Що зростить пагони дубів
З міцним осердям.
Без доброти до ворогів.
Без милосердя.

© Леонід Вархоляк, 2015 р.

Тиха ніч, ніч свята,
Задрімали вже міста.
Свічка в яслах лиш горить,
Пара там свята не спить:
Сина Божого глядить! 2

Тиха ніч, ніч свята,
Засіяла висота -
Янгол із небес злітає,
Добру звістку сповіщає,
Справи Божі прославляє! 2

Тиха ніч, ніч свята,
Пастухи йдуть до Христа,
Небо благодать дарує,
Радість на Землі панує,
Бо Господь людей врятує.2

Тиха ніч, ніч свята,
Народилося Дитя.
Ближніх будемо любити,
Божі всі діла хвалити,
З вірою у серці жити! 2

Божий Син
Із Небес зійшов златих,
Божий Син
Врятував людей простих,
Божий Син
Благодать Отця нам дав,
Божий Син
Всіх від смерті врятував,
Божий Син
Як в часи отців прадавніх
Божий Син
Захистить людей звичайних,
Божий Син
Із Небес зійшов златих,
Божий Син
Врятував людей простих.
31.12.13

Просяк будинок сумом і дощем.
Од Всесвіту - ні жалості, ні милості.
Натхнення не заманиш калачем.
І муза спить -
калачиком скрутилася.

Бува, не застудилась? Може, грип?
Блукання - за тремтливими повіками...
На Слово теж підвищено тариф.
А слів - багато.
Та не всі є ліками.

2015

2014-й…
У серці моїм болить.
2014-й…
Чи зміниться це колись?

Гинули люди за волю,
Вмирали вони за Русь,
Хоч може й не всі пам'ятали,
Як волю нашу зовуть.

Насправді нічого нового:
Зайди і хапачі
Вбивали онуків Дажбогових
Протягом багатьох століть.

Земле моя ти Матінко!
Києве мій золотий!
Як зупинити карателів?
Чого лізуть усі сюди?

Звіру дивишся в очі –
Бачиш великий страх
Від світла Небесної Сотні
З Перуновим Тризубом в руках!

Звісно, ми переможемо,
Та прошу Рідних Богів
Лють нашу трохи стриножити,
Не пускати у душу злих псів…

17.10.2015

Так бились вітриська об шибу,
Так рвали завіси хлипкі,
Луската вполошена риба
Між грози впливала. Гіркий

В долонях приховано місяць –
Поділений хмарами лік.
Душі опівнічної пісня
Заслабла утретє на крик,

Що пнеться у гори і ріки,
На руки лягає дитям,
Між ребра росте чоловіком
І гасне відбутим життям.

А півні мовчать – не до співу:
Гримить горизонтом, гримить.
Розлук крижані переливи…
Омріяна тиші блакить

Розквітне фіалкою, зніжить
Сумління засмучених риб.
Відбуде розгрішення снігом
І сонцем в зіниці згорить.
16.10.15

То тільки зло задáрма...
Безкоштовно.
За добре -
справно спóвна заплатиш.
Твори його з любов’ю
безумовно -
горú !
Згориш...

І хтось заплаче...
Каяття спізніле
на мить стривожить душі тих,
що сплять...
Непрошене прощення
вслід несміло:
"...прощай!" -
Простять...

Сльозу закотить сонечко
за обрій,
щоб освятити день
прийдешній знов.
І знову десь горітиме
хтось добрий...
Бо є
любов.

2015р

Моє алейне жовтневе ліжко
мене тримає, щоб я спокійно,
хоча б недовго, хоча би трішки,
без слів і бордів агітаційних,
могла тихенько поіснувати,
(не те, щоб вмерти й не те, щоб жити)
твій теплий погляд мій/чортів фатум
гвалтує янголовим копитом,
поки ти спиш і твої долоні
стискають горло якомусь зайцю,
а твої ноги худі й холодні
у сотнях різних інтерпретацій
мені однаково недоступні,
щоправда, думати чи казати
про це - губити моє майбутнє,
життя і психіку твого тата.

Тобі не стати моєю просто,
не стати "до" і не стати "після",
але мій дивний серцевий простір,
встромившись в тебе токсичним вістрям,
мене засаджує в тебе гостро,
як вбивчий біль і нещадний
опіум.

Тобі не стати моєю просто,
тому ти станеш моєю
копією.

Свої морози і кладовища
тобі дарую на добру пам'ять,
коли доросліша й трохи вища
ти підеш з дому в свої тумани,
коли сховатися від мистецтва
не зможеш навіть в художній школі,
тоді ти й станеш моєю, себто,
ти більш не будеш сама
ніколи.

Ламай стереотипи, усе тепер дозволено.
Народжені літати лягають між тополями.
Охтирського Іванка обійме Вася Тьоркін...
Їх поминай у зливу, а ліпше щовівторка.

Розіслано поштівки, запрошено на бучу.
Без толку ці толоки, а пісенька плакуча.
Вже розчахнулись брами за синіми димами.
Вкладає панна Осінь Настусеньку-нестяму.
Худа, простоволоса - блукає по купинах.
Шрамує чорнопілля, тернинка у торбині...

А циніки сміються: "Оце усе - на краще!
Ми сполом рай будуємо. А зайві душі - в ящик...".

Ламай соняшничиння, утеплюй білу хату.
Ведуть вітри женити Спустошення кудлате.
Чіпляють мідні крила, прихвалюють: "Хороше...".
А люди легковірні дають свитки і гроші.

Постій між диваками, понюхай нікотину.
Життя іде по колу... травмує серцевину.



15.10.2015

ми ще крові нап’ємося
своєї крові
ми ще волі навчимося
своєї волі
як на брата
наверне брата
країна убога
як полине кров’ю вбрана
до самого Бога
отоді вже й обізветься
з кривавого поля
з кривавого серця
і воля і доля
отоді вже й побудуєм
народом
на славу
отую святую
велику державу
і не стане на заваді
кацап-українець
і не стане жид при владі
чи свій чи чужинець
не вповзе москаль пихатий
до свого порога
і не стане тать брехати
що влада від Бога

16 жовтня 2015 р.

ці вечори до страху монотонні…
ці роздуми по колу навкруги...
із всіх мостів найближче міст Патона
та тільки не з'єднати береги
бо між минулим й нинішнім - вже прірва
смертей одних… на опті "по рублю"
я крізь шпаринку неба чую: " - Віра! "
в той самий час як плачу, чи молюсь...
16. 10. 2015.

У далекому лісочку,
на зеленому горбочку
примостилось зайченятко,
загубилося малятко.

Зайченятко дуже плаче,
на горбочку воно скаче,
опустило довгі вуха і
нікого вже не слуха.

Лиш гукає все бабусю
та ріднесеньку матусю,
заливається слізьми
і питає: «Де вони?»

З лісу звірі прибігали,
зайченятко обнімали,
ну-мо всі разом втішати,
ласощами пригощати.

Білочки несуть горішки
та ще жолудів он трішки,
їжачок несе грибочки ,
ведмежата – меду бочку.

А сорока –білобока бачить:
ось яка морока,
навкруги вона літає
та зайчиху все шукає.

Так літала цілий день,
бачить – в лісі стоїть пень,
гірко плачуть там бабуся
й зайченяткова матуся.

-Годі плакати, бабусю,
заспокойся вже, матусю,
знаю, де стоїть горбочок,
там чекає вас синочок.

І в сороки - білобоки
закінчилася морока,
гарну звістку принесла :
-Вже зустрілася сім`я!

лютий 2015

Я – вогнище, моя кохана – лід.
І дивно, що той холод крижаний
Не топлять щира пристрасть і жалі,
А від благання лід стає міцним.
Палке бажання я не зупинив,
Серцебиття не тихне й не мина,
Гарячий піт обличчям струменить,
В душі вогонь здіймається із дна.
І звідки узялась оця мана:
Всепоглинущий жар вогню, котрий
Безжально гасить льодова стіна,
І лід застиглий, що вогнем горить?
Ясна любов, що серце обпече,
Перемінити може суть речей.

Осінній день – за літні дні світліший, –
Розцвічує не тільки далечінь,
А м’яко проникає в кожну нішу
Душі моєї іскрами світінь.
І ті жаринки хочуть розбудити
Уже поснулі крапельки тепла,
Котрі на згадку про зотліле літо
Я біля серця бережно поклав.
15.10.15

Світи мені, любове осяйна,
Весну життя даруй душі, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини.

Люблю тебе, небесна і земна,
У пречудову і похмуру днину,
Леліє сни чарівні таїна
У величавій горизонту сині!

Це – наслання з диявольських куліс,
Коли полуда очі закриває,
Омани серця непролазний ліс?..)

Веди вперед, за межі небокраю,
Імлу прониже ніжний сонця спис –
Його кохання світло окриляє.

16.10. 7522 р. (Від Трипілля) (2014)

Не відпускай мене в самотню заметіль,
Нехай і літню - що мені до літа?
Достиглі яблука припали до землі,
А яблуня зосталася роздіта.

І вітами знеслась у чисті небеса -
Тримати стежку ту, що йде до Раю...
Тримай і ти мене, бо я іще не птах,
Ще навику не падати не маю.

***
Четвертий півень викричав зорю,
Багряне сонце визирнуло збоку.
Над урвищем самотності стою,
А в нім же темно, глибоко - нівроку!

А в нім же тьма темніша за мару!
І навіть яблуко одне скотилось онде
У чорну пащу... сліду не зберу...
Розбилось певно... тільки тиша стогне...

***
Лягла межа між заметілями і днем.
Майнула тінь. Ще осені не чути.
Лиш ба, чи втримаєш над прірвою мене,
І розговориш - бути чи не бути?

Розкурить сонях наостанок ночі млу,
Вдихну покору на усенькі груди,
Згадаю давнє і себе, таку іще малу...
Як є - так є.
По-іншому (не...) буде?

(13.07.15)

Я вже розчистила шляхи

Прийди!
І не лише у сни!
Коханий!
Не вари води…

Явись!
Як Сонце на Покрову!
Годі вдавати Казанову…

Люблю й чекаю
Любиш й знаєш

Прилинь в обійми!
Затинає
Від щастя серце!..

Не барись!
Цілуй до Світла!
Як колись…

Тримай до ранку!
Пий до краю!
Моїй воді кінця немає

Відкрив ти вічне Джерело -
Крізь моє серце до твого
Тече
Любов!...

Бурхлива кров…
Натхнення вир…
У щасті – Мир...

15.10.2015

Я бачу геніїв

І бачу демонів

На що мені такі знання
Коли живу у тихім лементі
Думок
Хто є й що можу я?

Яка мета?
Яке призначення?
Які завдання на життя?
Мій шлях ще досі не означено
Як будувать своє буття?

Пливу
Стикаючись із «чайками»
Та жодна з них ще не моя
Велика помилка козаччини
Що на Січі жінок нема

15.10.2015

Стояли такі холоди,
Такі молоді, неумілі.
Під стріхою тиша звила
Гніздо, у якому ночує.
І звуки нічної ходи
Мені проступали на тілі.
І пісня проламувала
Мовчання усім, хто не чує.
Ми далі підемо навкіс –
Водночас глибоко й високо.
А ти на півшля́сі припнись
За вогку листя́ну завісу.
Отут починається ліс,
Розріджений світлом і соком.
Отут обривається ліс.
А що поза ним? Поза лісом
Стояли такі холоди!
Лиш нікого їм холодити.
Сідай, присідай і розкаж.
Себе, оповівши, потроїш.
Навала снігів, як орди.
Навіщо так довго ходити?
Кроїти очима пейзаж,
Якщо його – не перекроїш?
Залишся і перезимуй!
І виший себе по-ново́му!
Ну – що ти?! Притих, заскоруб,
Язик надломивши, як вістря.
Виходиш на стежку німу,
Ногами зминаєш солому.
Руками здираєш кору
І листя, і листя, і листя…
Закинути світ на плече!
На тебе смиренно чекати.
Стояли такі холоди –
Кольо́рів і запахів сивих.
Уже й не болить, не пече
Рукою об руку черкати.
Навала снігів, як орди.
І видих такий, ніби вивих.


2015

Немає прірви поміж вірами,
Якщо не рити їх навмисне.
Із Джерела одного вийшли,
Переливаються одна в одну
У пошуках свого шляху до Бога.
Та поки не потвердить Він,
Що шлях той справді найвірніший,
Безглуздо вголос вихвалятись,
Що так гадає і Всевишній.
В гонитві за вищістю уявною
Рабини і попи, і мулли
Нагородили стільки відсебеньок,
Господнє Річище так замулили,
Що паства, до словоблудства схильна,
Забувши істини Всевишнього,
Подає руку не для порозуміння,
Але по-варварськи – для бійки
Або ж цивілізовано – для воєн.
В гарматнім гуркоті та марновір’ї
Слово Господнє безнадійно тоне...
...Аж доки не настане мить доленосна
Вселенського Армагеддону.
------------------------------------------------------------------------------------
Григорій Сковорода. Твори у двох томах. Том2 (Трактати. Діалоги. Притчі, Переклади. Листи). Київ, ТОВ «Видавництво «Обереги», 2005, стор.10.

Лежить в покої стомлена земля,
навколо розгулялася негода,
оголена, неначе немовля,
зніма вбрання зажурена природа.

Короткі ночі ,зорі мерехтять,
мов світлячки купаються у морі,
простягнеш руку – й зможеш ти дістать
безкрає небо й загадкові зорі.

Осінній подих стеле килими,
тремтять від холоду листочки верболозу,
висить на дереві, чекаючи зими
забуте яблуко, ціловане морозом.

А я уб’ю себе в собі собою,
Тоді тобою я уб’ю тебе,
За тим наллю вина я, і виною
Уп’юсь до смерті майже - і т.д.

Любов нещасна так занапастила
Мене й тебе, коротше, нас обох,
Що стала я сама собі немила –
Нехай над нами змилується Бог!..


13.10.2015

Для чого писати слова?
Ще рано, мені не сила,
Про те, як сусідня злива
Вкраїну «градом» косила,
Як падали хлопці. Котел -
Нам нині не повний каші:
То « братня» злодійська раша,
І знову – ту дей, ту дей….

Для чого пишу слова?
Бо я є з народу – силу,
Котрого ще не вкосили
Ні разу! Ніколи! І нині
З-під «градів», «котлів»
При силі, при армії для народу
Заради слова – СВОБОДА!
Заради - «слово у дію»!
Вам вдячність – заради миру!

Тетяна-Флора М.

і знову ти з колоди карт...
холодним поглядом глибоким
цей світ дивуєш не на жарт
неначе ми гравці у покер?!..

давай почнемо, жовтень вже
у нього теж своя стихія
і кожен з нас хай збереже
свою незайману надію…

твій перший хід…
від короля
півсотні признаків на роздум
і час вгризається як тля
своїм буденним змістом прози...
14. 10. 2015.

Непокірна моя, що зробили із нами вітри?
Увірвалися в дім, на минуле насипавши пилу.
Я по вінця замерз. Ти уперше мене не зігріла.
Ти пішла без пальто, у підошвах моєї жури.

На світанку двірник всі яскраві замів кольори.
Всі осінні сліди так ретельно змахнувши мітлою.
Наше місто тепер засніжило чужою зимою.
Неможлива моя, що зробили із нами вітри?..
12.10.2015

Якщо побачу, розповім
Про найчарівніше з полотен
Із тих, що написати годен
Хіба лиш Ангел в світі сім.
Щасливі люди - сотні сотень
І досконалість над усім.

Земля омріяна, жадана,
Вона на радість Богом дана.


Якщо почую, роскажу
Слова куплетів мелодійних
Про силу вірних і надійних;
Країну вільну, не чужу,
Про братолюбство богобійних
І несплюндровану межу,

Яку не переступить кривда, -
Із краю в край такою брів би.


Якщо зустріну, розповім
Усім про справжнюю людину,
Що в скруту чи лиху годину
Готова жертвувати всім,
Яка останню копійчину
Кладе, рятуючи наш дім,

Життя рятуючи і правду, -
Таку в союзники обрав би.


Якщо ж не пощастить мені,
А вас спіткає краща доля,
Новинам світлим дайте волю,
Рятуйте душі від журби.
Хай будуть захистом від болю
Картини, люди, чи пісні.

Та не забудьте головного:
Початки справжнього - від Бога.

14 жовтня 2015 року.

У нього хобі – Азія, ІГІЛ
і стопудове алібі – дебіл.
І як його розумному навчити,
куди послати і кого просити
загальмувати двоєлике зло,
яке в миру співзвучне – Отелло́?

Уже очолив Русь на Україні,
а в Україну лізе і донині.
Його ідіотизм не по кишені,
але дуріє, наче то на сцені.
А я його лишаю, як було.
І доконає Деза Отелло́.

Займають обіруч маріонетки
вакансії на ролі головні –
змієголове чучело Чечні
і тіньове опудало Ахметки.
Уміють воювати за бабло
і копії, і пики Отелло́.

Парафія кирила-суєслова
ще величає демона зорі.
Але усе, що тліє на горі,
огріє багряницею Покрова.
Ударить і у хвіст, і під крило
не еНеЛО, а Рашу Отелло́.

І я з цієї теми не злізаю,
аж поки це безлике помело
не вимете освячене зело.
Не лише я на біса зуба маю
і не міняю стилос на стило.
Хай Азія виховує хелло.

10.2015

коли ж бо закрити очі. хвилин за п’ять,
здавалося їй не під тридцять, а за п’ятдесят.
усе, що вона пережила і ким була
в словах відбивалось: тривоги, хвороби, біда...

"давно це... я змалку хотіла, щоб всі роки, -
вона говорила, - ішли не один за три.
втішатися новим людям, старим дням.
а я ж бо стара пережитим, а не життям.

а я ж бо стара похороненим, а не живим,
у мене на тому світі більше аніж на тім.
у мене в минулому більше, аніж отут,
і люди так молодість, знаєте, не живуть".

вона говорила зі світом завжди на ти,
у неї залишились з близьких аж два коти.
вона видивлялася захід до темноти,
чекала своєї смерті. до тридцяти...

Ще тліє літепло. Одначе,
оберігаючи себе,
то усміхається, то плаче
осіннє небо голубе.

Оперезали сиві хмари
учора сяючий зеніт –
несуть руно своє отари
у далину десятиліть,

де і немає, і не буде,
як це буває восени,
отої візії весни,
яку уже чекають люди,
і омофор Її усюди
укриє віхолу війни.

14.10.2015

Вагоме опускається на дно -
Сіяти між каміння, риб, піщинок.
Моя розцвічена ілюзіє-мано,
Ти перейшла стожарню, площу Ринок,
Відкрила скриньку, де зима, снігур...
Полкан схопив за тридцять три петельки.
Замерзлим не цікаві шовк, ажур,
Сьогодні шиють ватні камізельки.
Отож іди, поторсавши замок,
Прослалося ряденце в зодіаках.
Широкий вибір хмар.
Повсюд амок.
А ти росла отам, де гай балакав.
Тепер мовчи.
До цяточки змалій.
Ген маскарад - і пурхавки вальсують.
Кульбачники наварять киселів,
Бо сідла для сліпих, безкінних - всує.
Вклоняється забейканий жонглер,
Лев обира на біржі іпостасі.
Наяда кличе в мушлю між химер,
Комфортнішу за ятку на Парнасі.
Пєлєвіна віншує пелікан.
Бестселер Кінга обсідають совки.
Скляніє помаранчевий туман.
І кришить сірий шарварок масовка.

2015