ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександра Камінчанська - [ 2016.04.03 19:45 ]
    ***


    Немає вже «після», лишилося «до»
    Помежи «умерти й жити».
    Мамо, я чую як впертий дощ
    Ялозить холодні плити.
    Мамо, я бачу сумні зірки
    Ген-ген понад нашу хату…
    А я не навчився усе-таки
    Безжалісно убивати.
    Прости, не вмолив осоружну смерть,
    Оту, що пройшла під серцем…
    Годинник спинився на сьому чверть…
    Так легко востаннє…уперше…
    Своє одкровення крізь ніч несу
    В світи, де нема утоми.
    Пробач мені, люба, за ту стезю,
    Яка не веде додому...


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (12)


  2. Мирохович Андрій - [ 2016.04.03 17:52 ]
    радуйся говорю тобі та щоку цілую
    все вже сказано задовго до нас
    стільки історій стільки таких мовчань
    а вся це відомо і просто волає
    із повчань книги давньої перечитаної не раз
    про те що якщо любиш то маєш зрадити
    не втекти від такого як і від себе
    можна весело впевнено й сміло
    можна похапцем боязко і невміло
    можна як петро можна як юда
    але зрадити доведеться
    якщо звісно ти дійсно любиш.
    ти певно що знаєш не можеш не знати
    немає любові без зради бодай уявної
    без того внутрішнього горіння
    хотіння і наступного хихотіння
    зловтішного і сповненого каяття
    куди ж без нього солодкого і щемкого
    так думаю саме заради такого
    ми й зраджуємось навзаєм і похапцем
    а потім лежимо на вологих простирадлах
    прокинувшись серед ночі самотньо.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (10)


  3. Ігор Шоха - [ 2016.04.03 14:25 ]
    На спомин
    У долині, у ріку глибоку
    весело стікають ручаї.
    Так і вірші – у її потоки
    мають литись, як оці широкі
    і високі хвилі течії.

    Що тобі, поезіє, до мене?
    Я своє уже переспівав –
    і весну, і літечко зелене,
    і осінні золотаві клени
    у альбом тобі намалював.

    Ну а нині у моєму полі
    чую, – люлі-люлі. А на волі
    оперились інші солов’ї.

    У моєму тихому садочку
    потечуть поезії струмочки
    у чиїсь модерні ручаї.

    2012


    Рейтинги: Народний 0 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (7)


  4. Анна Леб - [ 2016.04.03 10:01 ]
    Великая Китайськая
    Сьогодні ти танцюєш так, ніби востаннє.
    Твоя підступна павутина знов збиває з ніг.
    Тобою марять в унісон ангелики сакральні.
    Ти б зупинився.. Але лід тонкий і ти не зміг.
    Ще буде ніч, і буде дивне сноведіння..
    Де рухне з гуркотом Великая Китайськая стіна..
    Два різних дерева сплелись в одне коріння.
    І піднімають гілля в небеса
    І зколихнеться світ, і запанує тиша
    Така блаженна і така проста.
    Мандрівка в рай, за сантиметром сантиметр.
    Маленький ключ звабливого життя.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Анна Леб - [ 2016.04.03 10:40 ]
    Пульс
    Безсонні ночі і кава за кавою.
    Небо!...Що ти скажеш мені сьогодні?..
    Я провалююсь знову, я падаю.
    Та надто сильні твої долоні.
    Застив погляд і пусто в свідомості.
    На запах, на дотик, на пульс на руці..
    Ми котимось в прірву шаленою швидкістю.
    Зачекай, заховай десь в куточку душі.
    Стомлений , зваблений, сонячний , лагідний.
    Знову захоплений на самоті.
    Підеш у сни теплотою роздавлений..
    Птахом летиш на одному крилі.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Тетяна Сливко - [ 2016.04.03 10:29 ]
    Віктору Прохорчуку (Герою небесної сотні )
    Наче горлиця, мати билася...
    Їй не вірилось і не снилося,
    Що двоногий десь ходить лютий звір-
    він синочка вб'є і підкине в двір.

    - Ой, синочку ж мій, ясне сонечко,
    перерізав кат твоє горлечко,
    за Майдан, за честь і за воленьку.
    Так покремсав гад твою доленьку.
    Твою доленьку покалічено.
    Всіх смертей іще не полічено.
    Думав кат, що люд поневолено,
    А негідникам все дозволено.

    З сином матінка вже простилася.
    Синь небес до них нахилилася.

    Біль упав на сніг чорним вороном,
    Обійнявся він, та й із стогоном.

    Потім став той біль сивим порохом...
    Так почався бій з лютим ворогом!


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2) | ""


  7. Тетяна Сливко - [ 2016.04.03 10:39 ]
    Якову Зайку (Герою Небесної сотні)
    Безжальний час вбиває дні.
    Вчорашня мить - історія.
    Годинник скиглить на стіні.
    Рахую в небі зорі я…

    Десь серед них і ваша, та,
    Що ниє в серці раною.
    І ятрить душу гіркота:
    Вже рік, як смерть нежданою

    Бідою злою в мирний світ
    Ввірвалася, непрошена.
    Були ж Ви з нами стільки літ…
    Та шлях вже припорошено.

    І серце, сповнене надій,
    Тепер належить вічності.
    А був у центрі всіх подій,
    Без поз і без двоїстості…

    Простіть , що поруч не було,
    Як на Майдані з свічкою
    Стояли ви, а там гуло
    І кров лилася річкою,

    Як над людьми наруги час
    завис протистояннями.
    Це врешті-решт й убило вас…
    А жив лишень бажаннями,

    Щоб Українонька цвіла,
    Були серця відкритими,
    Щоб влада чесною була
    І діти стали ситими.

    Стосовно ж себе - скромним був,
    Жив правдою одвічною,
    Людей любив, завжди їх чув…

    Вам пам’ять буде вічною!


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати: | ""


  8. Касьян Благоєв - [ 2016.04.03 08:56 ]
    Скажи, Небо вічне...

    Скажи, Небо вічне, для чого в покуті
    Біжить до фіналу зима в стільки граней?
    І вже не виходить, щоб жить і не чути,
    І вже витікає час рваної рани.

    Як вовк, до весни ще я грітиму шкіру,
    Щоб викупить сірість з отих категорій,
    Де згірклі слова, біль і вчинків пунктири –
    Межа: менше драйву і всім більше горя;

    Де вранішній допінг із молотих істин
    Всі залишки глузду здорового нищить –
    І віриш, що Небо все Зло не помістить.
    І Смерть постає, як та догма найвища…
    ***
    (переспів, вільні вправи; Абсент.
    з Її думок пророчих...)


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  9. Володимир Бойко - [ 2016.04.03 02:43 ]
    Fantasy

    Коли весняний дивограй
    Амурні насилає стріли,
    Коли, нуртуючи за край,
    Нестямний дріж стрясає тіло

    Коли хитається земля
    Несамовито під ногами,
    А ти на білих кораблях
    Летиш уявними світами.

    Коли чуттєвий хміль гуде,
    Як в голові опісля п'янки,
    І ностальгія заведе
    В обійми давньої коханки.

    Коли фантазія кипить
    Весни шаленством білопінним –
    Довгоочікувана мить
    Таки стається неодмінно.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (4)


  10. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2016.04.02 22:38 ]
    Не падай!
    Дрібний сніжок хурделиться вгорі,
    Обабіч лиш кущі стирчать, як мітли…
    Не падай!
    У долонях ліхтарів
    Іскриться світло.

    Дорогу – білим – вказує зима,
    Холодний килим тчеться – не зігрітись.
    Не падай!
    Обіймала недарма
    Тебе я влітку…

    Ти згадуєш. Прискорюєш ходу.
    Теплом знайомим світиться віконце.
    Ми – разом,
    Отже, точно не впаду,
    Моє ти сонце.

    20.01.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (4)


  11. Ігор Шоха - [ 2016.04.02 21:19 ]
    Стара закваска нового посолу
    Донбас палає. Море – у крові.
    Росія багатіє. Мало миру
    і братії, і їхньому кумиру.
    Не вистачає їм по булаві.
    Немає ні царя у голові
    у мафії, ні міри, ані віри.

    Усі бажають бути при ділах –
    і автори, і діячі розколу.
    Ленініана падає додолу,
    але немає істини в устах
    і ніби остовпіли на часах
    оратори кисільного посолу.

    Уже на жито орана стерня,
    на сіяння нового урожаю,
    а ще на рубежі чужого раю
    гряде без роду-племені рідня –
    наївна і нахабна кацапня,
    якої тут і кореня немає.

    Немає й іскри Божої в тобі,
    мій окаянний кате-супостате.
    Умієш грабувати, убивати
    і воювати на чужім горбі.
    Але запам’ятай, що у юрбі
    тебе карає Україна-мати.

    Усі сини боронять ще її,
    а пасинки сидять у хаті скраю,
    чекаючи у маї короваю.
    А до корита лізуть глитаї.
    Агей, Союзе, а за що бої?
    Кому Надія жити заважає?

    Угоди попираючи старі,
    не тямиш, як ужитися у мирі.
    Усе ще уповаєш на вампіра.
    І володіють нами упирі
    на сідалі, на шиї, угорі
    з високої трибуни лицеміра.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.95)
    Коментарі: (8)


  12. Вікторія Зосімова - [ 2016.04.02 20:03 ]
    Найрідніша мати
    Яка вона прекрасна і чарівна
    Тому що народила нас!
    Тому що нам життя дала
    І піклувалася про нас.
    І годувала, і вдягала,
    І захищала нас малих,
    А ми її повинні,
    Як зиницю ока берегти!
    Й захищати не забудьте
    Найріднішу свою маму,
    Як вона захищала...
    Як вона піклувалась-
    Не забудьте піклуватись!
    Не забудьте її милу,
    Найріднішу, найгарнішу,
    Найчарівнішу...
    Пам'ятайте, як вона вас любила,
    Як доглядала, як піклувалась...
    І вона буде вас пам'ятати,
    І любити всім серцем своїм!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  13. Вікторія Зосімова - [ 2016.04.02 20:17 ]
    Україна
    Сиділа,плакала дівчина
    Під гарною березою
    Сиділа й плакала...
    -"Чому ти плачеш?"-
    Запитав хлопчина.
    -"Тому що знов страждаю я
    Від війн,страждань і злиднів"-
    Крізь сльози мовила вона.
    -"Яке ім'я твоє?"
    -"Україна"...
    03.02.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  14. Мирохович Андрій - [ 2016.04.02 13:04 ]
    предмет любови
    перебираючи старий одяг
    все-таки майже новий костюм декілька разів вбраний був
    от і коли ти зайнятий отаким ніколи не знаєш зрештою
    що можеш відшукати в кишенях
    що за мотлох зберігся артефактом випавши із пам’яти
    і от в кишені сірого піджака знайшов серветку
    із цифрами та іменем
    що його намагався не згадувати ні всує ні загалом
    адже є речі та звички яких варто позбуватись
    терпляче та болісно
    хоч би скільки радости і втіхи не приховували вони
    хоч би які спокуси хоч би яка сласна розкіш хоч би що
    а тут заскочений зненацька
    позбавлений сили на опір та докорів сумління
    долаючи тремор пальців та сухість горла
    телефоную квапливо
    привіт це я а ти навіть не здивована так ніби чекала
    тепер ти можеш сказати що любиш найбільше
    «ходити нечутно»
    і можна лише курити та слухати короткі гудки


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (7)


  15. Ярина Чаплинська - [ 2016.04.02 10:20 ]
    ***
    Протяг як нічний злодій
    нишком зайде і вийде
    з вузликами золотих спогадів
    про тебе.

    І я розкришу з неба зорі
    повні світла й любові
    на далекі твої дороги —
    тобі під ноги.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  16. Віктор Кучерук - [ 2016.04.02 06:23 ]
    Не залишилося нічого...
    Прощальний блискіт зір ранкових
    Печально стихнув і погас,
    Як іскри давньої любові
    В душі, закоханій у вас.
    Змарнів і місяць теж помалу
    І зник поволі, мов мара,
    Коли неждано ви сказали,
    Що розлучатись нам пора.
    Не залишилося нічого
    Від випромінювань ясних,
    Ні від побачення нічного,
    Ні від затаєних утіх…
    01.04.16


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.61) | "Майстерень" 0 (5.87)
    Коментарі: (16)


  17. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2016.04.01 23:46 ]
    То не дощ
    То не дощ.
    То дрібненькі сльози.
    Ти не віриш.
    Брехню шукаєш.
    Наїжачено дивишся скоса,
    За насмішки думки ховаєш...
    Говорила з тобою
    Щиро я.
    Тільки правда не допоможе,
    Не підкріплена справжньою вірою -
    Подолати оте, вороже,
    Знову вільно нам спілкуватися,
    Не сидіти в кутку
    Зацьковано.
    На поезію – озиватися,
    Усміхатися зачудовано,
    Зайве все у собі – відкинути,
    Йти з молитвами,
    Як на прощу.

    Церква наша стоїть – зачинена,
    Тільки зливами
    Сльози-дощ
    17.07.2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (8)


  18. Іван Потьомкін - [ 2016.04.01 23:13 ]
    Сковорода
    Знання, як кажуть, за плечима не носить,
    Та він носив їх всюди в полотняній торбі,
    Псалмами по-гебрайськи горобців будив,
    Радів із ними кожній новій днині.
    А то, бува, заплющить очі й з пам’яті чита
    Латиною Таціта, Плінія, Плутарха чи Катона...
    На вигоні збирається селянська дітвора
    І пробує щось відтворить за дідом.
    А вже як до сопілки припадуть вуста
    І серце продиктує незнану доти пісню,
    То не малечі тільки, а й старим
    Незмога встояти на місці.
    Сьогодні - тут, а завтра – там
    Знаннями засіває Сковорода Вкраїну.
    І світу не вдається Сівача спіймать
    Ані багатством, ані чином.



    Рейтинги: Народний 5 (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  19. Роксолана Вірлан - [ 2016.04.01 23:21 ]
    Зелене ( Магосвіт)
    Зелене ворожіння - ой, зелене.
    Хупаве вигортання першородива.
    Ти пошепки заслуханий у мене -
    крізь гілля витаємнюєшся подивом.

    Диви...Дивуйсь! - я видихнула небо,
    трависте кросно всипала роменами.
    Уже моєї далі не надщербить
    охвістя позимове днями темними.

    Ходи за мною тінями тугими,
    барвінками плетись у сині овиди -
    не здоженеш, бо зупинявся в зимах...
    Було тобі в снігах не воловодити.

    Крадись тепер, як тать, при світлі вельї
    визорюй, як зайду в заплави танучі -
    зайду по пуп"янь, попливу по хмелі
    і так піду...піду не обертаючись.

    І дорікнеш мені, упавши в безтям -
    готовий і до злету, і до страти.
    Не можна ж так відунсько весни плести -
    так солодко-злочинно розквітати.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (18)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2016.04.01 22:26 ]
    Весняний дощ
    Ясна чадра захмареної сині
    Укрила білим димом шир небес.
    І тихо плаче в смуткові осіннім
    І падають сльозини в лоно плес.

    І сіються собі в садовій пущі
    Краплини, наче іній на гілках.
    А подих вітру свіжий і цілющий –
    Торішнє листя спурхує, мов птах.

    Хоч разом з ним підстрибую лише я -
    Гілля мажорно співом гомонить.
    І ти немов підносишся душею,
    Як пісня легкокрилої весни.

    18.03.7524 р. (2016) Київ, ботанічний сад


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (16)


  21. Лілея Дністрова - [ 2016.04.01 21:56 ]
    Слідами Флори...
    А первоцвіт буяє в соннім різнотрав'ї,
    Такий спокусливий, п'янко-медовий шарм...
    Милується в люстерко неба різнобарв'ям,
    Неначе німфа пелюсткова, снить вітрам.
    І відмикається весна ключами феї...
    Спадає долі первоцвітом запашним,
    Зародження краси...неначе Боттічеллі
    Торкався барвів світу пензлем чарівним.
    А може мила Флора по землі ступає
    Міфічними слідами...квітне доокіл...
    О, тії зорі в травах, як на небокраї,
    Підказують Амуру пристрасті приціл.


    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  22. Мирослав Артимович - [ 2016.04.01 20:39 ]
    Реверанс
    Самотнє ліжко… Хижі баракуди…
    Безжально оре душу віщий сон…
    Він прилетів з «нізвідки». І в «нікуди»
    Шмигне. І упокоїться в Тюссо.

    Але ж замулив очі, окаянний, –
    Хоч об стіну чолом, хоч у бур’ян.
    Чи загойдаюсь в місячнім фонтані?
    Чи віднайду оте жадане «янь»?

    Перебираю профілі й анфаси,
    Але ж таки – що рідне, то не гріх:
    Урву тебе, дорогоцінний часе,
    Хоч на цілунок й дрібочку утіх.

    Порву на шмаття сумніви без жалю:
    Розкаяне сумління – чистий лист.
    Не вмру. І не шукатиму «Граалю».
    Принаймні, відкладаю – до «колись».

    01.04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (8)


  23. Тетяна Сливко - [ 2016.04.01 18:39 ]
    Я, дерево
    Я, дерево. Багато літ
    стою й дивлюсь на білий світ.
    Джмелі над гілками гудуть.
    Всі Ясеном мене зовуть.
    Біжать роки- вже втратив лік...
    Струмок он знов несе потік.
    З- під каменю стрибнув в рівчак.
    Стрибать, дзвеніти він мастак.
    Зустріне річку десь свою.
    Це тільки я, один стою.
    Чимало бачив на віку-
    повім історію таку:
    На крону, якось навесні,
    струмки, як грались, голосні
    присів красивий гордий птах.
    Немолодий, уже, в літах.
    Гніздо на стовбурі він звив
    і подругу свою привів.
    Щоранку радо клекотав-
    він так гніздо охороняв.
    Вже згодом і дитячий сміх
    порадував батьків своїх.
    Щасливою була сім'я.
    Від того був щасливим я.
    Та згодом вітер завітав-
    біду неначе віщував.
    Крутив гілки і їх ламав,
    оскаженіло листя рвав.
    А дощ полив немов з відра.
    Залив гніздо...Жорстока гра...
    Ще мить й природа знов німа.
    Та пташенят в гнізді нема....
    Чи бачив хто як тужить птах?
    Той біль і смуток в їх очах?
    Старий пеньок і той ридав,
    хоч друзів сам не раз втрачав.
    О, скільки їх тут молодих
    посічено було самих.
    Та повість наша не про них-
    про згорених птахів сумних.
    Пройшло з тих пір немало літ,
    те пам'ятають листя й цвіт,
    як мати згорена з небес,
    стуливши крила впала вниз.
    А білокрилий гордий птах,
    востаннє , крил явив , розмАх
    і склавши їх, немов стріла
    упав на землю...Їх тіла
    знайшли мисливці.А про те
    кохання чисте і святе
    я вам правдиво розказав
    і в повісті все описав.
    Ваш Ясен


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  24. Тетяна Сливко - [ 2016.04.01 18:17 ]
    Тиха година
    (усмішка)
    - Спати всім, закрили очі!-
    наказала няня Зіна.
    Двері скрипнули охоче
    й час посунувся повільно.

    Тільки но закрились двері,
    діти стали розмовляти:
    - Я гуляв з сестрою в сквері,
    немовлят там так багато!

    Настя мовила сердито:
    -Заховай , Михайле п'яти.
    Чом кричиш несамовито.
    Заважаєш, хочу спати.

    - А мене знайшли в капусті,-
    Вова мовив гордовито,-
    на городі в тьоті Вусті,
    коли жали в полі жито.

    -А мене на цю планету,-
    теж не втрималась Оксанка,-
    закачали з інтернету.
    З сміху прискнула Іванка:

    І насупивши враз носик
    повіла й собі охоче:
    -Буслик в вузлику приносить
    немовлят.Бери як хочеш"...

    Обізвалась зверху Таня:
    - Ми живемо небагато.
    То ж казав мій братик Ваня
    "В нас усе сам робить тато"


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  25. Касьян Благоєв - [ 2016.04.01 17:24 ]
    З голосу душі чужої

    – Хто ти, де так змерзла? Що ж, заходь,
    Я давно один, – то не завада?
    Поїси, зігрієш дух і плоть,
    Самоту розмовою розрадиш.

    У світлиці розпалю камін,
    Розгоню теплом печалі вражі,
    Ти ж мені під чашок тихий дзвін
    Про своє життя в світах розкажеш.

    І якою з тисячі доріг
    Ти, жоно, прийшла до мого дому,
    Теплий свій залишивши поріг,
    Чим сплатила небесам при цьому –

    Скільки митарств, зрад і скільки бід
    У світах зазнала? Ось тривоги
    Ще не згасли у очах твоїх,
    Втому бачу, в ранах збиті ноги –

    То любов по днях тебе вела
    Крізь вітри, спокуси і негоди,
    Стільки часу берегла від зла?
    Не просила плати-нагороди?

    Доля, віра чи печаль твоя –
    Що вело роки, роки, о нене?!
    Що для тебе, спрагла, значу я,
    І чому так дивишся на мене?

    Втомлена, всміхнешся – квіту краща! –
    В очі глянеш, скажеш: «Що, чужа?..
    Як же ти без мене жив, пропащий?
    Не впізнав… – душа твоя, душа…».
    ***
    (переспів, вільні вправи; М.Л.)


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  26. Ветал Травень - [ 2016.04.01 14:12 ]
    "Твої тонкі пальці"
    ***
    Твої тонкі пальці
    Тримають філіжанку...
    Ніжний їхній кальцій,
    Я цілую щоранку.

    Трішки радості і болю
    Приносить їхня шкіра
    Хоче вирватись на волю
    Гнів лютого звіра.

    Я зміг полюбити,
    На руках твоїх кров
    Ти не зможеш вбити,
    Віру в любов.

    На краю леза, на кінці
    Стою сміюся я
    Ти стискаєш у своїй руці,
    Душу мою,
    Моє життя.

    Така гірка ця кава,
    Що в кривавій філіжанці
    Вбивчо-ласкава
    Ніжна шкіра твоїх пальців.

    31 березня 2016.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  27. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.04.01 14:41 ]
    Тихше...


    Вмерти - почесно...
    А жити - не дуже.
    Висушіть ген біля храму калюжі,
    Вивчіть малят не плювати під ноги.
    Хто нам замостить канаву-дорогу...
    Де ж деміурги, що зводять - як варто?
    Тихше: проходить озброєна варта...

    Люди, весна вже.
    Геть плащики сірі!
    Плечі опустиш - і...линеш у ірій.

    Слухай попсу чи гортай Кобзареве...
    Стіни попсовані,
    Змучені єви.
    Хлопці джерґочуть - словечка не наші,
    Димом закутані ксєнії, маші.

    Прірва розверзнута, подихи смерті.
    Все конвертоване: душі... оферти...

    Йшли до цвітіння, лишилося трішки.
    Знов завинила із пазухи кішка.
    Надто чорнюща, уперта, оката.
    Все сторчака: чавуни, циферблати...

    Хочеться миру, погідного літа.
    Переступаю ріку Геракліта...


    2016






    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (5)


  28. Ніна Виноградська - [ 2016.04.01 13:10 ]
    * * *
    Іду одна, не зраджена ніким,
    Мені також не зрадити нікого.
    Мовчить життя, мовчать усі дзвінки,
    Невизначений час, якийсь убогий.

    Ніхто, ніде, някий і ніяк,
    Серед безмежжя зрадливого світу.
    Безслізно плаче доленька моя,
    І вечір вже чіпляється за віти.

    А закоцюблий місяць угорі
    Чекає загорнутися у хмару.
    За нею там небесні косарі
    Всевишнього виконують покару.

    І хтось тоді, злітаючи увись,
    Забуде зразу всі земні турботи.
    Щасливий той, за кого помоливсь
    Великий рід зі свічкою скорботи.
    10.02.16



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  29. Лариса Пугачук - [ 2016.04.01 13:01 ]
    ***
    Чого болить,
    і нащо,
    і для чого..?
    Біль верещить,
    аж вуха закладає…
    Чим заглушити,
    як повимикати
    усі рецептори,
    що вловлюють чутливо
    здригання світу...
    чи здригання серця,
    що захлинається
    кипінням крові.
    Та хай заллється!
    Сил уже немає
    сигналізацію пекучу тамувати.

    01.04.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (7)


  30. Мирохович Андрій - [ 2016.04.01 10:17 ]
    разом
    «коли я побачила його ти взагалі слухаєш мене
    я зразу відчула як змокла але потім зайшла вона
    ти маєш з ними познайомитись фантазійна пара
    ну от коли вона зайшла я взагалі ледь не впісялась»
    щирість лишень щирість і відвертість
    от і все що дійсно важливе відвертість і щирість
    коли двоє дорослих людей хочуть бути разом
    між ними має бути лише відвертість і щирість
    і ще трохи доторків та подихів
    вона повторювала це як мантру
    ом мані падме хум харе харе
    сміялась про хлопців з якими була
    розповідала про дівчат яких хотіла
    це маятником дурнуватого годинника
    що висить прямо над головою
    ніколи більше не сідатиму на це місце цокотіло
    після кожної затяжки цигаркової ковток відвертости
    після кожного ковтка алкоголевого затяжка щирости
    рух вліво лишень щирість рух вправо лише відвертість
    цікаво, а ти взагалі бодай раз кінчила зі мною?


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (15)


  31. Ніна Виноградська - [ 2016.04.01 10:33 ]
    Життєве поле
    Зерном розсипане життя -
    Засіяне пшеничне поле.
    І зветься дуже просто - доля,
    Змінити як, аби знаття.

    То і не сталося б розлук,
    Якби відчула всі загрози,
    Коли текли від болю сльози
    І серце падало від мук.

    Були у нім щасливі дні -
    Батьки і друзі, і кохання,
    І доньки перше лепетання,
    І найчарівніші пісні.

    Тепер збираю урожай -
    Добра і вірності, і зради.
    Вже не надіюсь на розради -
    Сама створила пекло й рай.
    17.03.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  32. Галина Михайлик - [ 2016.04.01 09:02 ]
    Ренесанс
    «Століття темні». Пошуки «Граалю».
    «Святої Інквізиції» вогні.
    Здавалося - ще мить, і помираю,
    залишуся в намулистому дні.

    Порвуть на шмаття хижі баракуди,
    чи зненависть поглине, наче сом…
    Чолом стіну? Нізвідки і в нікуди?
    І… перемога світла понад злом!

    І ось гойдаюсь в місячнім фонтані,
    а поруч – рідний профіль і анфас.
    І віриться – далеко не останній
    оцей палкий чуттєвий ренесанс!...


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.64) | "Майстерень" 5.38 (5.79)
    Коментарі: (8)


  33. Ніна Виноградська - [ 2016.04.01 09:30 ]
    Очікування
    Вже березень розвісив довгі віти,
    Вдягнув берези й вільхи у сережки.
    І синьо стало від небес і цвіту,
    Де проліскові стеляться мережки.

    І шурхотить скрізь тогорічне листя,
    Зелені голки трав крізь нього - вгору!
    Верба стоїть у котиках - в намисті.
    Усе весни чекає, теплу пору.
    17.03.16


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  34. Вікторія Торон - [ 2016.04.01 01:20 ]
    Ользі, або чоловіки в стосунках полохливі
    (під враженням від мемуарів та щоденників О. Кобилянської «Слова зворушеного серця», «Дніпро», 1982).


    Чоловіки в стосунках полохливі—
    чудне й незрозуміле їх лякає,
    і серед них одвіту не знаходять
    найвідданіші порухи душі.
    О, дівчино в любовнім бездоріжжі!
    Танцюй, як хореограф вимагає,
    умовною балетною ходою
    й ні в чому проти правил не гріши.


    Хоча... забудь! Любов існує вища--
    розвіяна в миттєвості текучій,
    коли ж в сліпім ув’язнена бажанні--
    то ти її, затворену, звільни
    і в кровообіг цілісного світу
    пірни, як є, вхопивши в ньому участь,
    і полюби в нервовому тремтінні
    відбитки сонця в першоджерелі.


    Не вір, і не проси, і не надійся—
    надія нас прив’язує до пастки
    нав’язливих шукань—забудь про неї
    і серцем нестриноженим лети:
    взаємністю насичений світанок
    і барв навальних пестощі і ласки,
    й від музики, розлитої в повітрі
    між подихами Брами, не втекти.


    Це тільки брижі на воді осінній—
    серця, що ціпеніють перед чудом,
    це лиш відпале і пливуче листя—
    очей побіжний випадковий збіг.
    У тім краю, де кожен порух серця
    вінчається таємним пересудом,
    збирай сама врожай душі своєї
    і, як блаженна, наділяй усіх.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  35. Мирохович Андрій - [ 2016.04.01 00:05 ]
    К. Л., з ніжністю
    і тиша як пісня розлита молоком по столі
    не знаю ні твого дитинства ні твоєї сім’ї
    лише ім’я і декілька слів пам’ятаю
    що промовила їх не мені
    таке завше найкраще на пам’ять лягає
    неначе зерно у прогрітий ґрунт
    ти глина казала і горщика з тебе не буде
    та навіть якщо й буде то не мені і не тут


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (7)


  36. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.03.31 15:30 ]
    Метелик на шторі
    Аудіозапис


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  37. Микола Базів - [ 2016.03.31 14:54 ]
    В купе


    Одної веселої днини
    Оказія сталася от яка:
    Зайшли незнайомі мужчини
    В купе пасажирського потяга.

    Найстарший душевно і просто,
    Діставши три літра калганівки,
    - Давайте,- сказав,- за знайомство!
    Я – Віктор, директор з Бухалівки. *

    Дістав другий смажені кури,
    Копченої риби дві силянки,
    Представився також: - Я – Юрій,
    Завфермою із Закусилівки. **

    А третій промимрив спроквола:
    - Звиняйте, панове начальники.
    Зовуся звичайно – Микола,
    Я – конюх-їздовий з Ригайлихи. ***



    Бухалівка * – село в Зіньківському районі
    Полтавської області;
    Закусилівка ** – село Народицькому районі
    Житомирської області;
    Ригайлиха *** - село в Підгаєцькому районі
    Тернопільської області (нині – Степове)
    2014


    Рейтинги: Народний 4.25 (4.25) | "Майстерень" 4.25 (4.25)
    Коментарі: (5)


  38. Руслан Лиськов - [ 2016.03.31 09:41 ]
    Весна
    Крізь подих вітру,
    Шелест верболозу,
    Через поля,
    Через гілля бліде,
    Іде весна
    І з нею тихі грози,
    І вся надія в те
    Що смерть піде.

    Вже скоро світ
    Охопить
    Радісне зітхання,
    І паростки
    Проб"ються із ріллі.
    А в серці зморенім
    Промінчик сподівання -
    І може й ми колисть
    Постанемо з землі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  39. Інна Руснак - [ 2016.03.31 08:40 ]
    У цій зимі не вистачає снігу і тебе...
    У цій зимі не вистачає снігу і тебе...
    У повідомленнях шукаю все online-побачень.
    У цій зимі ламається нараз хребет
    Навзаєм порожнистих і безглуздих звинувачень.
    Ранкова кава не рятує від бездонних снів,
    Де ти зі мною і уявні плачуть наші діти.
    Я просто прагну в цій зимі небачених снігів,
    Я просто хочу цій зимі з тобою вдвох радіти
    Без відстаней, вже поруч, без заїжджених "але",
    Що розділяють нас мостами розвідними проти.
    Я просто хочу часточку тебе і все мине,
    Й солодкий запах відчувати твій п'янкий на дотик.
    Не вистачає повністю тебе у цій зимі,
    Твоя online-присутність у мережі - лепта щастя.
    Й летять слова крізь відстань, наче паперовий змій,
    Й пришвидшується пульс від літер на моїх зап'ястях.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (1)


  40. Ніна Виноградська - [ 2016.03.31 08:07 ]
    Війна
    Життя народу схилено на плаху,
    Попід хрестами тисячі синів.
    Біда дзьобає вдів, неначе птаха,
    Замерзлих від війни, неправди слів.

    На шмаття тишу розриває криком,
    Зелене листя опада з дерев.
    Війна прийшла з чужим нелюдським ликом
    І найдорожче у життя бере.
    27.03.16


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  41. Ніна Виноградська - [ 2016.03.31 08:32 ]
    Код вічності
    Переплакано, пережито,
    Пепесіяно стільки літ.
    Ми збираємо стигле жито,
    Щоб лишити нащадкам слід.

    Закодований у зернині
    Урожай і травневий цвіт.
    Щоб до вічності вже віднині
    Мати хліб і любити світ.
    29.03.16


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  42. Ніна Виноградська - [ 2016.03.31 07:22 ]
    Чекаю
    Я ще тебе не бачила ніколи,
    Але я знаю - ти на світі є.
    І оживе й розквітне все навколо,
    Коли відчую серцем - це моє.


    Твоє ім,я мені ще невідоме,
    А очі сині чи, мов чорна ніч?
    Коли ти повертаєшся додому,
    То хто радіє від жаданих стріч?

    Ти жайворонок чи сова? Цікаво,
    Який з вікна твойого краєвид?
    Ти любиш з цукром чи без нього каву?
    Чи довго носиш біль чужих обид?

    Як реагуєш ти на чорні зради,
    На втрату друга, що продавсь за гріш?
    Кому на світі ти найбільше радий
    І в самоті який читаєш вірш?

    Які ти любиш і дерева й квіти,
    Тобою скільки пройдено доріг?..
    Уже у вікна заглядає квітень
    І я тебе чекаю на поріг.
    29.03.16


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  43. Лариса Пугачук - [ 2016.03.30 23:15 ]
    У щасті...
    – А любиш як?
    – А так, як люди кажуть: "І ноги мити і ту воду пити".
    – Оце біда…
    – Та не біда, а щастя. Таке, що Богу дякувати хочу.
    – Ото шалена.
    – Ні, не те говориш, шаленство не таке, воно облудне.
    – А що тоді?
    – Вогонь, вогонь спокійний. Високий, рівний, і на диво чистий,
    – Побережись.
    – Смієшся, я бажала б у той вогонь сама перетворитись.
    – А як згориш?
    – А як згоряє сонце? Воно ж тепло дарує нам щоденно.
    – А як згориш?!!!
    – То ще хтось запалає. Світлішим стане світ довкола нього.
    – Ти любиш так?
    – Я хочу так любити: "І ноги мити і ту воду пити".


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (32)


  44. Ігор Завадський - [ 2016.03.30 23:41 ]
    Гроза
    Як зблідли квіти рук тонких
    Принишк чекання очерет
    У венах сонця лід застиг
    Лягла трава важка як мед

    А на узліссі у ріки
    Сліпі віконниці проваль
    Будинків шиферні дахи
    Вогонь прорізує як сталь

    І відшаровує рука
    Від скла сполум'янілі німби
    На піднебінні дні ставка
    Скипають пузирями риби

    Спинає в залозах гроза
    Вологі електричні стебла
    І кігті шалу залізять
    Порожню кам'яницю неба

    І пальці вітру в'язнуть в глині
    І біль згасає наче згар
    І крізь зіниці мертві линуть
    Зміїні пасма хриплих хмар

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Прокоментувати:


  45. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2016.03.30 21:47 ]
    Остання зоря
    Яка оспівана печаль…
    Який прекрасний клич – залишся!
    Та берег сутінки колише,
    І відпливає човник вдаль,
    Відносить жертву з вівтаря
    За виднокрай, за ті діброви,
    Що їх торкнулась пурпурово
    Остання сяюча зоря…

    І не спинити… не змінити…
    Згасання бабиного літа…

    21.05.2015


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.45) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (14)


  46. Галина Михайлик - [ 2016.03.30 20:09 ]
    «…іди, і не гріши…»
    Самотнє ліжко. Тоскні вихідні.
    Роботу наливаєш в час по вінця.
    Цілунок нищечком урвеш… чи більше? -
    на мить, чи дві… І так у день при дні.

    А час іде. Безжально оре щоки…
    Чужі «плуги» скородять похітливо –
    добірного не сіють. Рідні ниви
    плекають. А тобі – бур’ян високий…

    Твори своє, єдине. Не кради
    у себе власний час дорогоцінний!...
    Прощає Бог розкаяне сумління
    й нагадує : « …іди, і не гріши…»



    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  47. Іван Потьомкін - [ 2016.03.30 19:21 ]
    ***

    Небо лазурове,
    Білосніжні хмари...
    Та це ж стяг Ізраїлю
    В піднебессі має!..
    Три тисячоліття
    Був він лиш в таліті,
    Перейшов з ідеї
    У серця юдеїв
    Понад півстоліття.
    Топчуть прапор й палять,
    Як обранців Бога,
    Щоб у рай прослалась
    Щонайшвидш дорога.
    Дурні несусвітні
    Іменем Аллаха
    Скоро все на світі
    Обернуть на лахи.
    Супердемократи –
    Нащадки Лойоли
    Терористам платять
    За юдейські голови...
    ...Без Месії, видно,
    Жить Земля не в змозі:
    Диявольське бидло
    Вже на півдорозі.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  48. Дмитро Куренівець - [ 2016.03.30 19:18 ]
    За народними мотивами
    В Петруся одна лиш дума:
    Де б знайти нового кума,
    Щоб трьох друзів не садив
    І не множив ворогів,
    Був старим і важкохворим -
    ГЕНІАЛЬНИМ прокурором!

    30.03.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  49. Анонім Я Саландяк - [ 2016.03.30 17:03 ]
    Від “паркінсона”:
    і засмакуй ту мить в житті амеби... де за життя тримаєшся не ти – життя тримається за тебе.

    30.03 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  50. Руслан Лиськов - [ 2016.03.30 14:01 ]
    Заходило дитинство
    Заходило дитинство в гості у ві сні,
    В очах ласкаве сонце посміхалось і раділо.
    Від щастя серце прокидалось, молоділо,
    І щастя те приносило мені.

    Ці нетерплячі пальчики, ці гілочки верби,
    Так пахнуть вересневими полями.
    І хочеться почути голос мами,
    І хоч на мить забути гострий біль журби.

    Заходило дитинство в гості у ві сні,
    І зовсім не хотілось прокидатись.
    Хотілось жити, росквітати і сміятись,
    Надії так хотілося мені.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   623   624   625   626   627   628   629   630   631   ...   1855