ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.10.04 13:28
Мокрого , як кажуть, не залякать дощем,
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п

Борис Костиря
2026.10.04 13:03
Танцюючий блазень прийшов потішати
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.

До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство

Ірина Вовк
2026.10.04 10:55
СОН ДОВЖИНОЮ У ВІЧНІСТЬ (замість Післямови) Минуло майже дві тисячі років. Вулкан, який колись за лічені години стер з обличчя землі одне з найбагатших міст імперії, давно заспокоївся і покрився новим шаром зелені. Але під цим товстим, багат

Тетяна Левицька
2026.10.04 10:54
В юрбі знайти його не можу,
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.

Віктор Кучерук
2026.10.04 07:14
Ключ журавлиний у небі курличе,
Мов за собою гукає мене
В край, де в озерах життя таємниче
Обігріває світіння ясне.
Там невідомо нічого про осінь
І не буває ніколи зими, -
Звідти весною тепло нам приносить
Птаство, якому радіємо ми.

хома дідим
2026.10.03 22:37
ось побіжний віршик
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші

Артур Курдіновський
2026.10.03 20:45
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.

Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,

Вячеслав Руденко
2026.10.03 19:56
Тягніться, очі, за Ель Греко,
Спирайтесь, спини, на довгі сходні,
Кидайтесь в ноги густим смерекам,
Під стріхи лізьте в страху господнім.

Немов премудрість годинникарства
Шляхами манівців, без бою,
Хто знає, на які штукарства

Катерина Савельєва
2026.10.03 17:05
Ховаючи свої веснянi роси,
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.

Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси

Борис Костиря
2026.10.03 13:57
Коли ж відбудеться отой стрибок,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.

Пишу, пишу життя, немов роман,

Іван Потьомкін
2026.10.03 13:29
Одна хмара – за Йордан,
Друга на Єгипет.
Хай і сусідським деревам
Буде що напитись.
Хай і в них росте трава
Тричі на покоси...
Господь Бог не забува
Хто помочі просить.

С М
2026.10.03 12:50
як у дитини печалі дрібні
усе, що захочеш, я куплю тобі
грай кокетку, та знай мила все ж
між рук мені, легко, не утечеш
навіть коні не відтягнуть мене
шалені коні не відтягнуть мене

я помічав твій біль неясний

Тетяна Левицька
2026.10.03 12:33
Рядки лягають на папір
легким курсивом,
творю з думок чутливий вірш
у ніч вразливу.
Заповнюю шрифтами лист,
тло порожнечі —
цвяхами у блокнот вп'ялись
сюжети речень.

Ірина Вовк
2026.10.03 10:17
КАРЛ БРЮЛЛОВ: полотно «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ» або «…остання мить ПОМПЕЇ…» …І в цю останню, найстрашнішу хвилину Помпеї перестали бути містом окремих людей. Вулкан за мить змив різницю між золотом патриціїв і лахміттям бідняків, між вірою в Христа та с

Мирон Шагало
2026.10.03 09:42
Вже тиша в саду цвіткунами сюрчить,
в павутинці сріблястій — зупинена мить,
вже втому шепоче вечірня зоря
і мене милота обіймає твоя.

А завтра вже бабине літо — привіт! —
буйнобарвного світла крізь місто політ.
І знов ми відчиним для казки вікно,

Віктор Кучерук
2026.10.03 06:17
Давай поговоримо чесно і щиро
Про те, що найбільше хвилює обох:
Чому в дні прийдешні втрачаємо віру
І де у мовчанні ховається Бог?
Можливо, Всевишній втомився від криків
Та наших шалених і злих молитов, -
Чи, може, не бачить крізь темряву віку
Тих

Артур Курдіновський
2026.10.03 00:51
Ми одне від одного далеко.
Сон змінився на ранковий крах.
Ти очолюєш бібліотеку
Кращу за усі - на Небесах.

Дивиться на місто біла хмара,
І спостерігає добрий Бог,
Як старанно пишеш формуляри

В Горова Леся
2026.10.02 21:55
Ще не торкнула сивина осіння
Брюнета-осокора темних скронь ,
Рудої вільхи не горить вогонь
І соковиті під вербою тіні.
Смиренне у прощальнім омовінні
Росою, що тримається до півдня,
Стихає літо в царині осонь.

хома дідим
2026.10.02 21:13
гуляє вася
пожувавши тирси
а що ото лишається робити
йому
життя зужита пісня
звісна
слова ті й самі із тих самих літер
він випив би

Володимир Мацуцький
2026.10.02 20:34
Свобода як усвідомлення неминучості («Пробудження») У вірші [«Добрий Кабанчик»] Володимира Мацуцького філософський підтекст свободи є центральним стрижнем усього твору. Попри «дитячу» форму казки про тварин, автор порушує глибокі екзистенційні питання,

Ольга Садкова
2026.10.02 20:19
У садочку світлячки
сяють, ніби зірочки.

Я їх кілька вніс у хату.
«Подивись, — гукаю, — тату!»

А у жменьці лиш жучки.
Де поділись світлячки?

Вячеслав Руденко
2026.10.02 16:50
Оброблений канвою золотою,
Тримав він лише тишу до пори,
У зорях марився корою під горою,
Здіймаючись у церкві на хори!

У норові доконаних івентів,
Де попід небом парить Кант нудний,
Облудний розум пестив компліментом,

Борис Костиря
2026.10.02 13:39
Я відчуваю борг святий, несплатний
Перед полями і перед людьми.
Я - ніби лицар у залізних латах,
Вкриваю вічність сильними грудьми.
Я світові явлю слова закриті,
Слова, заховані у тайниках,
Слова, що небесами оповиті
Там, де ширяє нескоримий птах.

Тетяна Левицька
2026.10.02 10:34
Не знаю, чи кохав мене завжди,
чи розважався у жазі нестримній,
спиваючи із губ моїх меди,
солодкі, наче ночі лебедині.
Напевно, хто б там що не говорив,
для тебе я була палким натхненням,
веселкою посеред теплих злив,
п'янким дурманом, сло

Ірина Вовк
2026.10.02 10:04
ЯК СОТВОРИЛА ТЕБЕ МАМА"

(переспів італійської музичної класики)

„Цей ворожби старий мотив
схитрився я відкрить,
як мамі вдалося твоїй
цю вроду сотворить!”

Віктор Кучерук
2026.10.02 06:11
В життєвім ломбарді припали вже пилом
Залишені мною фрагменти надій,
Які нещодавно служили вітрилом
Для судна, що згинуло в гущі подій.
Десь там, під водою, і компас, і карта,
І пляшка зелена сухого вина, -
Утрачене мною чогось, певно, варте,
Коли

хома дідим
2026.10.01 23:54
осяяно вітражний
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні

С М
2026.10.01 22:54
Частина I: Принц Руперт Пробуджується(0:00–4:31)

Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік

Іван Потьомкін
2026.10.01 21:39
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники

Світлана Пирогова
2026.10.01 20:31
Бринить над яром тиша десь далеко.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.

Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.

Володимир Бойко
2026.10.01 19:48
Москалям на вулкані Камчатки
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.

На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.

Євген Федчук
2026.10.01 19:09
Коли упхались в Україну москалі,
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се

Артур Курдіновський
2026.10.01 16:23
Я вип'ю келих осені гіркої,
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.

Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.

Борис Костиря
2026.10.01 14:52
Води ніколи не нап'єшся
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.

Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці

Тетяна Левицька
2026.10.01 12:46
Захлинаюся зболеним віршем —
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.

Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила

Ірина Вовк
2026.10.01 12:02
Сьогодні в Україні велике свято -- Богородиці Покрови...

В каштанах тоне місто вечорове –
мій древній Львове, колисковий Львове…
Застигли тіні у проміннім рвінні –
і шпилі веж,і вулиці камінні…
Це дихання епохи важкогруде –
Крилатий Лев… криниці…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Шоха - [ 2015.11.30 18:58 ]
    Багаж мандрівного поета
    Які там опції і бали?
    Записую, аби скоріш
    мене любили і читали...
    А що нам хочеться найбільш?
    Як-небудь і про що попало...
    Ну ось і маємо – на вірш.

    Яка там буря із емоцій?
    Ні – а-я-яй! Ні – Боже мій!
    Але у вихорі подій,
    коли зима уже на носі,
    я тихо привітаю осінь,
    а далі... й досі – не до мрій.

    Яка там Ліра, поки Муза
    метає бісеру рядки?
    Я перелатую дірки
    на блузі Робіна і Крузо...
    Які мої хороші друзі
    у наші штопані роки!

    Яка там бісова чарчина?
    І я не смикаю чуприну,
    як той Мюнхаузен колись...
    І заглядаючи у вись,
    я ще не падаю на спину,
    коли еліта каже, – брись!

    Немає п'ятниці у мене,
    коли іду я у поля.
    Нема у дами короля...
    Опало жовте листя клена.
    Міняє чорне на зелене
    зерном засіяна рілля.

    І поки ще не сіє хмара
    насіння чорної трави,
    мої єдині острови
    далекі – пасіка і дача
    і основна моя задача –
    не утрачати голови.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  2. Яна Лілл - [ 2015.11.30 15:27 ]
    Я - єсь. Ти - будеш. Поміж нас - безодня... ( переклад )
    Я - єсь. Ти - будеш. Поміж нас - безодня.
    Я п'ю. Ти спраглий. Дійти до згоди - марно.
    Десятки літ, нас сто тисячоліть
    Роз'єднюють - Господь мостів не зводить.

    Будь! - це заповідь моя. Дай - повз пройти Подихом зростання не збудивши.
    Я - єсь. Ти будеш. Через десять весен
    Єси! - Ти скажеш. Я скажу: - колись...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.11.30 13:00 ]
    Усе вже було

    Ітиму за літо - вишиване пишно.
    Нікого з дороги не збила в баюру.
    Мені б небагатечко: хатку в Комишні,
    Згадки-дирижаблі... пегасів алюри...

    Усе вже було: підривання... толоки...
    Букети на стінах і кров на асфальті.
    І сліпнуть народи, і око за око...
    Товчеться обцасами прадідна смальта.

    Деруть по сім шкур (а десяту - на потім)
    Новітні підпанки, вчорашні харцизи.
    І спробуй не грузни в елітнім болоті,
    Де жаби зібралися на антрепризи.

    Не в моді правдивці, здорожчала цегла.
    Тотальна руйнація, вертели, туші...
    Тьма-тьменна одурених, сотні полеглих.
    Досвітні шукання, безкарні катуші.

    І де віднайти дебаркадер чи шпару,
    Куди відлетіти з пелюстям барвистим...
    Тотальна свобода, загнуздано хмари.
    Знов арфа "бринь-бринь...", виграють аферисти.

    Знов тужить "покинув..." засватана дівка.
    На ринги виходять нові переможці.
    Маршрут із Терпилівки за Баглаївку.
    Там Щастя чекає - із медом у ложці.

    Стрічатиму друзів, блукатиму в житі.
    Без мене шаткуйте капусточку свиті,
    У дьогті шукайте перлини, халепи.
    А я... оглядатиму зорні вертепи.




    2015



    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  4. Домінік Арфіст - [ 2015.11.30 13:21 ]
    ...коли поет...
    коли поет перетинає межу майстерності
    відлітає з глибин і вершин – виривається з Часу –
    наступає тиша – божественна самотність –
    кудись діваються учорашні зачаровані
    злякано сахаються ближні і зловтішаються дальні…
    мова відпускає поета в своє прийдешнє…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  5. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.30 11:08 ]
    Світлої пам"яті Назарія Яремчука
    Буковинським соловейком його називали,
    Хоча батьки нарекли хлопчика Назаром.
    Гарні він пісні співав українські,щирі,
    У яких всіх закликав жить в любові й мирі.

    Його голос і талант знали в цілім світі,
    Та зозуля накувала дуже мало жити.
    В нашій пам"яті і досі усмішка привітна,
    Сонцем сяяла вона,була добра,світла.

    Вже минуло двадцять літ,як у саду райськім
    Душа творча соловейком літає й співає,
    І Назарія пісні лунають повсюди,
    Сини й донька їх несуть й далі поміж люди.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  6. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.30 11:02 ]
    Зимова казка
    А на горобині снігурі,
    Ім так смакують ягоди червоні.
    Зимонька-зима на білих конях
    Примчала та й на втіху дітворі.

    Сніг малечу зовсім не ляка,
    Весело катається із гірки,
    Морозець рум"янить дітям щічки,
    Зліпили у дворі сніговика.

    Танцюють навкруг нього радісні,
    За руки взявшись хлопчики й дівчатка,
    По змовницьки підморгує він їм,
    Запрошує в зимову диво-казку.

    2013 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  7. Вікторія Торон - [ 2015.11.30 11:14 ]
    Серце жінки
    Тому і не навчилась вибирати,
    бо їй усе здавалося—це гріх:
    якщо Господь зустрітись допоміг,
    негоже власний вимір докладати.

    І ще—була туманною дорога
    й було оце космічне відчуття,
    що кожний перший зустрічний—дитя,
    дитя своєї матері і Бога.

    І у коханні вірною була,
    в уяві їх невидимо хранила
    з чеснотами, якими наділила
    дражливі їхні душі і тіла.

    І кожного тягнула на собі
    у помислах, як посестра, по схилу,
    і тихо дивувалася, безсила,
    своїй, без пристановиська, судьбі.

    Голівко бідна! Щось воно не так,
    щоб з ввічливості не сказати гірше.
    Хто чесний—відійде, не зрозумівши,
    а хто нечесний—згубить за п’ятак.

    Ні благ вона земних не досягла,
    ні справжньої взаємності не мала,
    але коли в лікарні помирала,
    всміхалась, бо щасливо прожила...

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Віктор Кучерук - [ 2015.11.30 10:16 ]
    Ти така, як і я...
    Ти така, як і я, божевільна,
    Ти така, як і я до цих пір, -
    То уперто сумна і повільна,
    То проворна й весела без мір.
    То печально-прекрасна і тиха,
    То відверто лукава й дзвінка, –
    То вбачаєш у всьому безвихідь,
    То тебе і біда не ляка.
    Я це знаю… Не раз і не двічі
    Проявлялась цих рис повнота,
    Як тьмяніли засмучено вічі
    Чи яскраво раділи вуста.
    Ти така, як і я, – відшуміла,
    Підупала, наморена вся, –
    І безмежно упевнена в силі
    Почуття, що повік не згаса.
    28.11.15


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (6)


  9. Вікторія Торон - [ 2015.11.30 07:09 ]
    Танець
    Вони нанизуються колом на хід невидимої нитки
    і спільним рухом поступають-- вперед, назад, на крок убік.
    Вони хрипким співають горлом— вогнем вихоплюються злитки
    їх лиць, коралів, що стрибають, мов зерня, вибите на тік.


    Ріка стрімкішає у русі,пташина вищає в польоті,
    від лева швидша антилопа,прудкіша риба у воді,
    в ритмічнім танці-землетрусі— бажання звихреної плоті,
    що заземляється крізь стопи у глини чорні і руді.


    Це поколінь священний танець, вогонь, що плавить без поразки,
    це діалог із духом предків, місток над прірвою життя.
    На всіх танцюючих-- рум’янець, довкіл пливуть з туману маски,
    що у рухливі життєпреси на зов приходять з небуття.


    Розм’якли постраху границі, припливом піднята свідомість
    переливається крізь межі ревниво-сталих берегів.
    Первинний гурт зліта, як птиця, в стрімку оголену раптовість,
    до сонму темних спостережень від сну розбуджених богів.


    О, тільки б він знайшов дорогу— жар колективного екстазу,
    Не відхиляючись за вітром бігучих пристрастей земних!
    Він переплавлює жалобу, він переплавлює образу,
    Й таємні жмені самоцвітів в серцях лишає вогняних.

    2015



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Уляна Шарпе - [ 2015.11.29 23:07 ]
    ***
    Відпусти мою тінь
    ти не бачиш як слово у роті
    проковтнулось й сидить в передсерді
    і гріє мов змій
    прочитай же мій крик що шарами прилип до плоті
    і спадає Ікаром
    і в'язне
    і душить
    й болить
    хто є Богом тобі
    хто твоє підпирає небо
    моє впало униз і бездумно нижче летить
    цей осінній мейнстрім
    переріс у зловісну потребу
    перетнути й пірнути у нічийний Берлін
    не черпай мою сіль
    ти не бачиш що прірва тотальна
    причаїлась й гноїть
    породивши зрадливу хіть
    хто тримав і молив тому серце ґудзами шила
    хто мене відпускав тому мовчки кричала вслід
    2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Іван Потьомкін - [ 2015.11.29 23:50 ]
    Довбуш і ребе Aр'є

    «Ось нарешті й крайня хата.
    Треба газду привітати!», –
    Так сказав Олекса хлопцям
    І постукав у віконце.
    Раз і два.... Нема одвіту.
    Кілька свічок в хаті світить...
    За столом сім’я сидить...
    На покуті – сивий дід ...
    «Оце так стрічати гостя
    Між жидами повелося ?
    Не поможуть замки ваші,
    Як плечем двері підважу».
    Всею силою наліг, –
    Мало не звалився з ніг,
    Бо була на те причина –
    Двері ж тільки-но причинені.
    У світлицю Довбуш входить
    І на діда шаблю зводить.
    Бородань стоїть незрушно
    Та губами ледь ворушить .
    У руці трима чарчину
    І не кліпає очима.
    «Чом стоїш, мов пень гнилий?
    Таж вина гостю налий!..
    А... не хочеш говорить?..
    Перейдеш ураз на крик!»
    Опуска Довбуш шаблюку
    Прямо дідові на руку.
    Та на подив чималий
    Лиш вина трохи пролив.
    А од крапель лезо сталі
    Преважким опришку стало.
    І шаблюку, що все крушить,
    Вже не в змозі з місця зрушить.
    Реб Ар’є (це був той дід)
    Освятив шабесний хліб
    І, як здавна повелося,
    Запросив до столу гостя.
    І пили удвох, і їли
    Під сумний спів заметілі
    Два тутешні ватажки:
    Проводир грізних опришок
    І знавець Святої Книжки.
    Зустрілися ворогами,
    А прощались другарями.
    Так було, а чи інакше –
    В Коломиї знають краще.
    Та відтоді і опришки
    Спочивали в шабес трішки.
    ...Перш ніж знятися у небо,
    Пригадав Олекса ребе
    І сказав в останню хвилю
    В товаристві, серцю милім:
    «Хлопці, топірці сховайте,
    Крові більш не проливайте,
    Бо кров людська – не водиця,
    Проливати не годиться».
    -----------------------------------
    Довбуш (Добуш) Олекса був ватажком опришків-розбійників у 18-му столітті. Легенди оповідають, що награбоване в багатіїв добро й гроші він роздавав бідним.
    Коломея (Коломия) – містечко Івано-Франківської області в Україні, переважну більшість якого до Другої світової війни становили юдеї.
    Шмуель Йосеф Агнон (1888-1970) народився в Галичині, з 1908 р. – в Ерец-Ісраель. Лауреат Нобелівської премії.
    Газда – господар.
    Шабес (шабат) - Свята Субота в юдеїв.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  12. Ігор Шоха - [ 2015.11.29 22:57 ]
    Молитва серця
    Прости мене, мій Боже, за моє
    німе, – уа! дитяче у колисці,
    за це моє немудре житіє
    у цьому світі на чужому місці.

    І дякую, мій Боже, за Твої
    болючі стигми на моїй голгофі.
    За те, що грішні думи нічиї
    вміщаєш у мої пісенні строфи.

    Не осуди, що іншій дарував
    дорогоцінні перли ойкумени
    і не карай, що я не помічав
    усі Твої вакансії для мене.

    Даруй, мій Боже, людям і мені
    Твоє терпіння, коване із криці,
    коли морили націю ординці.
    І наостанок – не найтяжчі дні,
    аби моє німе – ау! у сні
    лунало не від голоду в колисці.

    28.11.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (7)


  13. Сергій Гупало - [ 2015.11.29 19:11 ]
    П о в е р н е н н я
    Ох, би сонця мені, як ото у дитинстві.
    Розігнав би я радість, як велосипед
    І було б мені лячно, піднесено, світло…
    О, я сміло газую вперед і вперед.

    І лечу в королівстві дерев і стежинок,
    Де не можна було подивитися вниз
    І хапали мене ті нахаби-ожини,
    І засліплював очі малі сонцебриз.

    Отуди повертатися хочеться знову,
    Бо утратив велике, як батьківський дім.
    І сороки про це знов заводять розмову,
    І думки повертають мені молоді.

    І здається, що здачу дають на прощання.
    А я знаю і сам : не вернутись назад.
    І надія моя, що вмирає остання,
    Не легенда, а гілка незнаних балад.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  14. Лідія Дружинович - [ 2015.11.29 18:57 ]
    * * *
    Чекає, прощає...
    Шепоче молитву...
    Шипшиновим чаєм
    зігріє, як літо...
    Стоїть, виглядає
    щоразу... й так само...
    До хатнього раю
    незамкнена клямка...
    Дорога далека,
    далекі в дорозі...
    Лечу, як лелека,
    у щасті й тривозі.
    І враз серце тішить,
    що хтось є із нами -
    веселкою світить
    дорога до МАМИ.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  15. Леся Геник - [ 2015.11.29 18:10 ]
    Тривожне
    Тривожно...
    І серцеві вузько у грудях.
    І дихання рветься на клапті колючі.
    І тіло, як мотанка дикого вуду, -
    Хтось голками гострими штрикає, мучить...

    І жили накручує час, мов спагетті,
    На зламану кимось дешеву виделку.
    І воші немов завелися у светрі -
    До крові аж багнеться плечі роздерти...

    Шкварчить у горнятку запарена м'ята
    На лік, на рятунок, на тишу, на спокій...
    Та руки пружинять, а ноги, як вата,
    І двері лякають, і голос, і кроки...

    Вдихнути б на п'ять, без рахунку до десять.
    Та що там до десять, до трьох не добути...
    Думки в піруетах напружено креслять
    Конвульсії після гіркої отрути...

    Несила терпіти, впиратись незмога...
    Гаряче питво стравохід обпікає...
    Немов павучиха голодна -
    т р и в о г а
    У грудях усілася,
    не відпускає...
    ................................


    (25.09.15)


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (6)


  16. Олена Красько - [ 2015.11.29 17:59 ]
    Якби з початку ми були разом
    А знаєш, коханий…

    Якби ми були з початку разом,
    Ми були би дуже щасливі,
    А може вже й відлюбили?..
    Якби з початку ми були разом…

    Якби ми були з початку разом
    І нікому про це не сказали,
    Ми би радість єднання пізнали…
    Якби одразу ми були разом…

    Якби ми були одразу разом,
    Я би так тебе цілувала!
    На звершення нові надихала...
    Якби з початку ми були разом…

    Якби ми були з початку разом,
    Я б ще більше тебе цінувала,
    Твій сон від пітьми захищала…
    Якби одразу ми були разом…

    Якби ми були одразу разом,
    Я би ніжністю огортала
    І нічого б не планувала…
    Якби з початку ми були разом…

    Якби ми були з початку разом,
    Я б тебе не менше кохала,
    Та легше би відпускала…
    Якби одразу ми були разом…

    Якби ми були одразу разом,
    Ми би так навчились любити!..
    Та що вже про це говорити?
    Бовтаємось мов у кориті
    Досі не окремо й не разом…

    28.11.2015



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  17. Олена Красько - [ 2015.11.29 17:33 ]
    Інформація для чоловіків
    Давно не дивую вже людям,
    Але ти мене, хлопче, «порвав»…
    Можлива була гарна дружба,
    Та ти усе змарнував!

    Пред’являєш дивні претензії,
    Хоч знаю тебе лиш три дні…
    Та більше того – ти стверджуєш,
    Що всі мужчини такі!

    Ok…
    Тоді оголошення!
    Інформація для чоловіків:
    Я – Олена.
    Та сама Олена.
    В трусах я чи без трусів.

    26-28.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  18. Микола Дудар - [ 2015.11.29 15:39 ]
    ***
    напросилась вона на десерт
    усміхалась… багряно очима
    він терпів і чекав -- "тет-а-тет" --
    караока спіткнеться дівчина…
    "… загубив я хіба портмоне?
    чи залити горлянку парфумом?"
    Шагане ти моя, Шагане… --
    дочитав, і чомусь передумав
    29. 11. 2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  19. Ігор Рубцов - [ 2015.11.29 15:53 ]
    Атрофія совісті
    Сльози душать - пам'яті журба...
    Та костюмно виряджене пузо:
    Свинорилий депутат Шурма
    Не підняв над кріслом свій огузок.

    Не подужав? Ноги підвели?
    Чи копчена, ожиріла совість?
    А мільйони в землю залягли,
    Тут - один "не в курсі", а натомість

    За таке не садять у тюрму
    Лиш плюють у безсоромне рило.
    Хто ж голосував за цю шурму -
    Родича помийного барила?

    29 листопада 2015 року


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (4) | ""


  20. Вікторія Торон - [ 2015.11.29 14:42 ]
    Крихітка Цахес (O Fortuna)
    Зло тримає нас в чеканні, у бунтуючій тривозі,
    аутичне і безбарвне, із лицем мучної маски.
    Божа ясність відступає, розум щулиться в облозі,
    оживають, виростають тіні гофманської казки.

    Цахес-крихітка керує і за кожним наглядає,
    до нутра кісток дістане всевидющим пильним оком,
    і за спиною у нього люд шепоче: «Він все знає,
    пощастило нам, нарешті, пощастило ненароком".

    Цахес-крихітка слідкує і в душі своїй радіє:
    міліони у гарячці—це страшна для світу зброя;
    хто лиш стане на дорозі—відсахнеться, сполотніє,
    обійде широким колом, лячним словом заспокоїть.

    “O Fortuna!”*—хор співає,привид смерті осідлавши,
    із прискоренням ритмічним грозового паротяга.
    Юрми б’ються з дзеркалами, в них себе не упізнавши,
    прошиває їх утішно хтивий зирк блідого мага.

    Цахес слухає уважно, пульс рахує на зап’ястях
    cвого збуреного люду й уготованої жертви.
    Три чарівних волосини млявим золотом зміяться,
    доки десь за видноколом золоті сміються верби.

    *Carl Orff “O Fortuna (Carmina Burana)”


    2015














    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  21. Христина Дівчур - [ 2015.11.29 12:29 ]
    Зима -весна

    Якось так дивно на душі
    Коли танцюють зранку очі
    І ті уста вже не дівочі
    Печуть від учорашніх діл
    І тихий шурхіт за вікном
    То перший сніг і наче вперше
    З тобою я лежу й зі сном
    Ніхто цю мить не переверше
    А ти ще спиш, а я дивлюсь
    І вроді би давно тебе вже знаю
    Та наче вперший раз боюсь
    Так сильно я тебе кохаю
    А білий сніг все падає навколо
    Вкриває наче ліжко й кольорово
    Стає навколо в думах неземних
    Лиш білий сніг, старечий сніг
    Так добре, затишно, не хочеться вставати
    Так сонячно, коли обоє ми у хаті
    І вже все рівно, що кругом зима
    Розтопить кригу наша істина – свята
    Ми перейшли вже немалі дороги
    І ще чекають стоптані й нові пороги
    Та я дивлюсь на тебе-і невзгод нема
    Я просто насолоджуюсь й в душі весна

    @ Дівчур Христина 2015 р


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Христина Дівчур - [ 2015.11.29 12:10 ]
    Близь ТЕБЕ

    Стою близь тебе та не можу доторкнутись
    І простягаю руку та не дотягається вона
    Стою близь тебе та не можу зазирнути
    У твою душу вічно дорогий
    Стою близь тебе та не можу пригорнутись
    Не можу і сказати, ні зітхнути
    Так просто каменем собі стою
    Я відчуваю подих десь далеко і так близько
    Ловлю губами, а вітер не туди несе
    Так хочеться вхопити і забутись
    Та людство мою думку розіпне
    Так хочеться хоч іноді впуститись
    У вирій пережитих почуттів
    Та я лиш можу вікові вклонитись
    І не позволити собі й тобі того
    А рука гладить в думці
    Розумом леліє
    Спросоння образ твій малює й береже
    Шукає в памяті, знаходить й тихо мліє
    Від того, що ніколи не було
    А очі бачать, голосно цілують
    Й не відпускають
    та приходить сонце й залишає пил
    Який ж ти рідний й зовсім незнайомий
    Та мій ти дорогий і серцю мил
    А як говориш у далі - просто калатає
    Мов струмом ударяє і горить
    Я більше вже нічого не чекаю
    Шукаю тільки ту жадану мить
    І більш нічого- попелу немає
    Нехай горить і просто миготить
    Нехай вгортає інша твоє тіло
    А я лиш твого стану хіть
    Та я з пів кроку твогу вже зомлію
    Ти просто йди, а я тонка ця нить

    @ Дівчур Христина 2015 р


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.29 11:36 ]
    Зустрічає зиму осінь
    Чом галасуєш,вітре буйний,
    Чому не втихнеш хоч на мить?
    Ти своїм свистом осінь будиш,
    Хай відпочине і поспить.

    Вона ж на зяб орала ниву,
    Збирала яблука в саду,
    Чимало справ переробила,
    Хай стишить втомлену ходу.

    Бо запасла всього доволі,
    Удався ж щедрим урожай,
    Є в погребі та у коморі,
    Можна і зиму зустрічать.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  24. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.29 11:59 ]
    Храм для народу
    Стара маленька церква дерев"яна,
    Збудована ж бо без єдинго гвіздка
    Триста літ тому на кошти пана,
    Який тут жив та господарював.

    Він,кажуть для людей був непоганим
    І завжди добре ставився до них.
    Та й пам"ять по собі залишив гарну -
    Храм,названий в честь любої доньки.

    Церква Варварівська стоїть в селі і досі,
    Хоча й обновлена руками прихожан,
    В ній правилась постійно служба Божа,
    Напевне це Всевишній так бажав.

    Бувають тут в неділю та у свята,
    Щоб Господу вознести молитви,
    Дітей хрестити,молодят вінчати
    Чи посповідатися прийти.

    Обов"язково мовлять добре слово
    Та ревно моляться щоразу тут за тих,
    Хто спорудив цю церкву для народу
    Та слід по собі й згадку залишив.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2015.11.28 23:57 ]
    Вечірня медитація
    Осінній сад, щемливий сад
    Зберіг іще чарівні барви
    І шурхіт листя «під» і «над»
    Знімає всі тривоги марні.

    Ця соковита жовтизна,
    Легкі мазки її медові –
    Як медитація ясна,
    Весни провісниця й обнови.

    Вечірні відсвіти небес
    Погладжують зелені туї…
    Дуб, зачарований увесь,
    Завмер і також медитує.

    23.11.7523 р. (2015)

    Київ, Ботанічний сад ім. Г.Гришка.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (12)


  26. Петро Дем'янчук - [ 2015.11.28 22:38 ]
    Почуття
    Квітучий сад сердець гарячих
    Червона кольору блакить
    Медовий смак вуст благодатних
    Цілунком в полум*ї горить

    Пропащі в омуті кохання
    Занурені у мріях снів
    Міцні надії сподівання
    У тиші серенади слів

    Зоря зорю веде шляхами
    Незвіданих доріг - спокус
    Рука руці плете стрічками
    Звільнившись від буденних скрут

    Два білих птаха - обереги
    Єдина іскорка життя
    Щасливі ті долають терни
    Що варті осуду - гріха.
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  27. Петро Дем'янчук - [ 2015.11.28 22:29 ]
    Гімн
    Вогню насичений екстаз
    Із корнем вириває душу
    Завжди вирішує за нас
    Яку ми витримаєм муку

    Несе бурхливий сонм забав
    Від задоволень плаче скрипка
    Вівату вудевіль вітав
    Розквітла благодатна квітка

    В її окрилених літах
    В серцях кохання витинає
    У найвідвертіших словах
    Моя любов в тобі зростає

    Я не пророк , і не відун
    Та сповіщаю долю власну
    Тобі лунаю із тих струн
    Що так співають - гімном щастю.
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  28. Анна Леб - [ 2015.11.28 21:01 ]
    Настоянка
    Я так й не встигла показати тобі осінь
    Теплом своїм не обпекла дрлонь.
    Коли в квартирі стане тісно трохи,
    Згадаєш, що безмежно за вікном.
    Гаряче сонце , прохолодний вітер.
    Душа співає, серце докоря.
    На підвіконні вже давно зів'яли квіти.
    Міцних думок настоянка терпка.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Ігор Павлюк - [ 2015.11.28 20:11 ]
    * * *
    Слово «проблема» на слово «пригода» міняю,
    Доки патрони і водку рахують дружки,
    Доки дівчата знайомі – монахині зараз в Почаєві –
    В келіях сивих запалюють голі свічки.

    Роси й тумани.
    Гілки і кістки на дорогах.
    Шлях мій – мов дерево…
    Дерево – наче мій шлях.
    Тут виживає – хто хватку засвоїв бульдога.
    Вовк умирає у травлях в нелюдських полях.

    Шкода вовків мені.
    Шкода поламану свічку,
    Зірку опалу,
    Опалий зелений листок
    В сиве багаття,
    Довгу задуману річку...
    І динозавра,
    Що світ цей любив до кісток.

    Сонце у соснах.
    Радість і гріх.
    І розлука.
    Чорне безмов’я
    У ночі болючі гуде.
    Хтось мені в двері,
    Мов серце,
    Схвильовано стука,
    Повне людей.

    Лікарські трави
    В холодному космосі пахнуть,
    Предків далеких
    Всотавши чудні голоси.
    Птахи – як трави.
    А трави – давно уже птахи,
    В добрих очах яких
    Райська розхлюпана синь.

    Вічний паломник,
    Рудію, ридаю, радію.
    Снігу сорти, наче болю,
    Вивчаю сорти.

    Врешті, живу, як умію.
    Вмираю, як вмію…

    Вчусь не боятися висоти.


    28 лист. 15.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (3) | "http://poezia.org/ua/id/43151/"


  30. Олександра Камінчанська - [ 2015.11.28 18:00 ]
    Голодомор 1932-1933р.р.

    Далеко до ранку… ще зорі, як бите скло,
    Десь тризна голодна, мольба, чорнота ядуча.
    Ще жевріє в тілі невиннім крихке тепло,
    Ліниво чадіє в печі півзогниле суччя.

    Знеможена мати, задушлива тиша, смерть,
    Що глипає хтиво у темні, заплакані вікна.
    На покутті свічка у мисці остання дерть
    І місяць у небі то спалахне, то зблідне.

    «О люлі, синочку, мій янголе, спи, засни…»
    Не плакала більше, немала ні сліз, ні моці.
    Ввижалося небо і вічко пусте труни,
    Розп’ята Мадонна, прокляті дороги отчі.

    …Коби ще до ранку, проз ніч перейти, коби…
    Ця безвість на голках… тіло також у глицях.
    У мареві – небо, а далі гроби, гроби…
    Заснула навічно…поруч – дитя в колисці…




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (9)


  31. Ігор Шоха - [ 2015.11.28 16:46 ]
    Із виру у вирій
    – і не шукай і не жалій
         що я не та яку чекав
         щоденно
    – напевно
         я ще у тому вирі мрій
         де літом висихає став
         де марно марив і даремно
         тебе в уяві малював
    – але до мене не летів
    – а ти зумій
         із тих років
         до мене
    – летять у вирій журавлі
         і ти лелекою лети
         у гості
    – так просто
         минаючи усі світи
         де є ще я на цій землі
         і є ще ти
         у високості
         у вічно танучій імлі
    – усе у Лету відійде
         як наше літо золоте
         чекаю
    – немає
         нічого кращого ніде
         як із тобою цілий день
         отого раю
    – пам'ятаю
    – ніщо нікуди не втече
    – але печайкою пече
         усе тече
         усе минає
    – із цього виру і біди
         я плів усе своє життя
         до тебе
    – не треба
         міняти волю на сади
         едему свого небуття
         лети за чайкою
         лети
         а я русалкою
         завжди
         на небі.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (4)


  32. Любов Бенедишин - [ 2015.11.28 15:48 ]
    ***
    Листопад
    на дороги безпутні
    сивим саваном стеле
    туман.
    Завмирання
    оголена сутність.
    Проростання у тишу -
    а там...

    23.11.2015


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  33. Бондар Олена - [ 2015.11.28 15:53 ]
    Загублені люди

    Беззмістовне життя
    Сіре існування
    Дорога йде
    Одні розчарування

    Бажання словом
    Змінювати світ
    Життя людей
    Має ліміт

    Океан лицемір’я
    Відсутність добра
    Зникає довіра
    Черствіє душа

    Чекають світанок
    Та ходять в пітьмі
    Без надіі
    Люди сліпі

    Шукають щастя
    Руйнують життя
    Тих хто поряд
    Егоізм вже буття

    Страх панує повсюди
    Загадкове майбутнє
    Загублені люди

    2015









    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Ярина Чаплинська - [ 2015.11.28 15:30 ]
    ***
    У шепоті оголених беріз
    вітри сховались поміж віт.
    Із півночі здалека йшли —
    в долонях снігу принесли.

    Як споночіло, то вітри
    кришили щедро з висоти
    на дріжджах вистояний хліб —
    у молоко — на перший сніг.

    І до знемоги, досхочу
    на білій скатерті землі
    м’якуш — гарячий із печі —
    клювали зранку горобці.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (5)


  35. Олеся Бойко - [ 2015.11.28 13:58 ]
    Запалимо свічку (до дня голодомору в Україні)
    Я запалюю свічку в своєму вікні,
    Я запалюю пам’ять про чорнії дні.
    Коли неньку мою заставляли мовчати
    У голодному сні…То тепер ми кричати
    Будем, люди,щоби не замовкнути знову ,
    Щоби ворог і в пеклі почув нашу мову….
    Мову тих мільйонів невинних,холодних,
    Що у праці і поті вмирали голодні,
    І дітей тих,що ссали груди матерів мертвих,
    Хто за свою державу приніс себе в жертву.
    Україна, як кістка впоперек горла стала,
    Чом так нас не злюбила «братерська» держава»?
    Споконвіку гнобили ,ярмо надягали,
    Геноцидом не знищили,хоч намагались.
    Україна не здала козацького роду,
    Ворогам у підніжжя не склала угоду.
    А вони причаїлись, через вісім десятків
    Знову крові напились від «братерської» схватки.
    Та не знищить народу,що у волі вродився,
    Хоч із крові і голоду він відродився.
    Начувайтеся, виродки, роду Іуди,
    Не забудуть про вас покоління усюди.
    Ми кайдани порвемо і голоду досвід
    Стане нам оберегом …І Гідності осінь
    Не забудем ніколи,як Вкраїна вмирала,
    Як топталися злидні по її рваних ранах…
    Тож запалимо свічку за тих,що боролись
    Із голодом чорним,берегли свою совість.
    Не зреклися держави,зберегли свою гідність,
    А сьогодні ми знову в боротьбі - вже за єдність.
    Тож запалимо свічку за Героїв Майдану,
    І за тих,що за волю з окопів не встануть.
    Хай погасне війна від вогню Милосердя,
    Ми зігрієм теплом душі тих,хто на небі.

    28.11.14р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  36. Ігор Шоха - [ 2015.11.28 11:38 ]
    Неприкаяні
    Дорогою чахлої осені
    блукаємо разом і досі ми,
    аж поки повіє зима.
    Ідуть скоморохи веселими,
    а іноді кращими селами,
    яких у природі нема.

    Не дуже замучені муками,
    недоуками і науками,
    чекаємо знову весни.
    Ліворуч – гора неотесана.
    Її обійдемо по-чесному –
    невинні і не без вини.

    Десь є Еверести і Індії,
    і назви готелів подібні їм,
    а долари не шелестять.
    Немає проклятої зелені,
    і ми, у собі не упевнені,
    беремо гарбу напрокат.

    Волами, а все таки їдемо,
    а пішки – нікуди не пі́демо.
    Хіба що – за обрій. Удвох!
    Але і ліси захаращені
    порубами, пущами, хащами...
    Лишається тирса і мох.

    Усі береги закудикані.
    Осінні притулки замикані.
    Немає подітись куди.
    Податись би до окаянної
    тієї гори безим’яної –
    на прив’язі всі поїзди.

    Порожніми бігають потяги.
    Вагонами шастають протяги
    і темно, куди не дивись.
    Обнімемось, ніби прощаючись,
    усе ще на те сподіваючись,
    що будемо разом колись.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (1)


  37. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.28 11:43 ]
    Вічна загадка жінки
    Буваєш ти розгнівана і ніжна,
    Співаєш весело і плачеш так невтішно,
    Усміхаєшся й сердито хмуриш брови,
    І недоступна,і на все готова.

    То,наче Амазонка горда,сильна,
    А то шукаєш захисту,покірна,
    То кішка лагідна,а то левиця грізна,
    Свята ти,жінко,водночас і грішна.

    То ранить,то лікує твоє слово,
    Така проста,але і загадкова.
    Ніяк тебе ніхто не розгадає,
    Саме таку чоловіки й кохають.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  38. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.28 11:46 ]
    Квіти та кольори
    А хризонтеми - квіти осінні,
    І приморозків не бояться вони.
    У нас їх приносять на свято,а в інших
    Народів ці квіти кладуть до могил.

    Ніколи жінкам не даруйте тюльпанів,
    Чоловікам більш підходять вони.
    І гладіолуси теж будуть зайві
    В букеті жіночому.А замість них

    Айстри,троянди,ромашки,лілеї
    Даруйте жінкам вашим хоч кожен день,
    Їм надзвичайно буде приємно,
    Співатиме серце кохання пісень.

    І кольори теж різняться в країнах:
    В нас білий святковий,в Туреччині - ні,
    В Болгарії бордо - тільки на траур,
    А заспокійливий - це голубий.

    Коли йдеш у храм,тоді теж треба знати,
    Що колір жовтий - служба буденна,
    Коли ж настають Богородичні свята,
    В блакитне усе одягатися треба.

    А на Різдво та на Преображення
    Віддай перевагу білим тонам,
    На Трійцю,звичайно вдягати зелене,
    Це слід пам"ятати завжди усім нам.

    В душі хай буяють квіти любові,
    І радості колір,як сонце сія.
    Добром нехай доля засіє й здоров"ям.
    Цього щиросердно бажаю всім я.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  39. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.11.28 09:57 ]
    Непідходяща...

    Молода мама Софія - викапана Моніка Белуччі.
    Білена школа в Клюшниківці, у хромових чоботях - онучі.
    Брела сім кілометрів полем, ще й позирці книжку читала.
    Торбу несла полотняну.
    Ті вчительки пахли часником, салом...
    А одна дивилася так, мов на прояву-ману прерій:
    Соню Залізняк покохав її синок - білявець Валерій.
    "Та вона ж - доня колгоспниці-вдови...
    Гарна. Непідходяща!".
    Що то за любов хутірська: лиш розцвіла - і забили в ящик.
    Зраділи сексоти.
    Ні сексу, ні в унісон клятви "навіки...".
    ...Сонею снить у шезлонгу дідок, чухає зжовклі повіки.
    Щось потрапило в око, хоча й не скиртує соломи.
    Вчулося, неня-билина суха шепче закони Ома...
    Варить йому киселі на воді якась інтелігентна Тося.
    Адюльтери мудро забуті, вже певна, що те... здалося.

    Мандрує у згадках мами юнак - босий, з велосипедом.
    Вкрию її - посивілу, незлу - новозеландським пледом.
    Знов серіал життєвий, плачуть заморські фарбовані діви.
    Десь той Валерій бейкався, плив... бачив Лозанну, Фіви...

    Дивні, трансцендентні Твої діяння, Всевидющий Боже.
    Мій липневий вихор-синок... на Валерія вельми схожий.



    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  40. Оксана Швед - [ 2015.11.28 05:17 ]
    Хіба то свобода - з чужої руки?
    Тримай її в серці і клич Україною
    Хіба то свобода – з чужої руки?
    Моя справедливість залишиться винною,
    Їй сняться щоночі донецькі степи

    Хтось тішився сонцем, забувши про зраду
    І довго у небі чекав журавля
    Невічне нещастя і вічна блокада –
    Ніхто не забуде луганські поля

    Я бачила, доле, як плаче дитина
    Навіщо вже сльози, якщо є броня
    Свої не для того, щоб цілитись в спину
    Де танки блукають – не коле стерня

    Війна – це полковник, який не напише
    Де довго стріляють – свої чудеса.
    Тримай її в серці. Почуй її тишу
    Полинове поле й червона роса


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.19)
    Прокоментувати:


  41. Олена Красько - [ 2015.11.28 02:00 ]
    Все буде добре... або ні
    До болю сумно, що все так…
    Якщо тобі від того легше стане –
    Я теж справляюсь аби як,
    Щоб не впадати в істеричні драми.

    Чини – як хочеш,
    Будь – як знаєш…
    Я теж не про таке просила…
    Та пісня, все ж, моя правдива,
    Хоч ти й під неї позіхаєш :)

    «Все буде добре!» – всі це знають.
    А я тобі таке бажаю:
    Люби, борися і твори,
    Своє натхнення бережи!

    На жаль, не я є твоя Муза,
    Та трішечки й моя заслуга,
    Що ти цінуєш свій талан…
    Ну й цього досить...
    Прощавай…

    28.11.2015



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  42. Олена Красько - [ 2015.11.28 02:42 ]
    ***
    люди жирніють – від чорного рота
    обливають все брудом – ні в тин ні в ворота

    воно й зрозуміло – хто не здатен любити
    годен і в другові – щирість убити

    ніхто не зізнається – та і я не розкажу
    так всім простіше – якщо я погана

    та щоб не палитися – як простому піжону
    нехай Дід Мороз – подарує лимони


    27.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  43. Микола Дудар - [ 2015.11.28 00:22 ]
    ***
    … з усіх спадкових зобов'язень
    із дня народження до тризни
    зі мною гралися як з в'язнем
    та Суд чомусь того не визнав…
    27.11.2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (3)


  44. Олена Красько - [ 2015.11.27 23:20 ]
    Сполуки
    1.
    Вперше бачу такими свої очі –
    Від болю кольору болотної паволочі…
    З казенного дзеркала – чужа жінка …
    Як же вибратись звідси не проливши сльозинки?

    Як втікати від тебе?
    Від себе?
    Від муки?
    Та для чого ж такі
    Криваві сполуки?!

    А будеш знати – непроханих побачень шукати!
    А будеш знати – неприкаяного, як сама, кохати…

    Що випити мені?
    Що з’їсти?
    В яку-таку халепу влізти?

    А ну ж бо, розумнику!
    Скажи що зробити –
    Як зіскочити з кола?
    Як тебе не любити?

    2.
    Ну що ж…
    Бігти тепер на той самий місточок
    Й скидати з нього ілюзій візочок…

    Не пам’ятати,
    Не знати,
    Міцно ночами спати,
    Новин твоїх вдень не шукати,
    Під місяцем – не скавучати,
    Снігопадами – не засипати,
    Сонцем – не зігріватись,
    Дощами весняними – не милуватись,
    Не думати,
    Не тужити,
    На почуття забити…
    То може тоді й не жити?..

    А будеш знати – непроханих побачень шукати!
    А будеш знати – неприкаяного, як сама, кохати…

    Вибрати серденько у жменьку,
    Віддати птахам –
    Хай склюють біль скоренько…

    3.
    Сльози-сльози!
    Струни-струни!
    Ллються звуки,
    Стогнуть дюни…

    Хвилі-хвилі…
    Милі-милі…
    Емоцій брили
    Зледенілі…
    Домінанта і... назад…
    Як же тоніку піймать?..

    А будеш знати – непроханих побачень шукати!
    А будеш знати – неприкаяного, як сама, кохати…

    Іди вже до джерела – умийся…
    Жити хочеш?
    Тоді завершуй це…
    Лицедійство?..

    27.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  45. Оксана Рудич - [ 2015.11.27 23:38 ]
    Насолода
    Самотньо і затишно.
    Музика – дощ.
    Ще рано. Не заспана.
    Музика-дощ.
    І ковдра облизує литку.
    Яка насолода!
    Сама!
    У пітьмі!
    2005р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  46. Сергій Гупало - [ 2015.11.27 21:13 ]
    М о й с е й
    З’явилася грошва – кохання повернулось...
    Не тільки за кермом не п’є сусід Мойсей.
    Наставте ніж на нього, чи страхітливе дуло,
    Мораль така поллється, - готовенький есей.

    Тепер у кулаці – Мойсеєва реальність.
    А він отим, у мріях, шеляга не дасть,
    І любить народити думку покаральну,
    І щоб його повсюди сіялася масть.

    Чого ж хотіли ви? Пророцтва від Мойсея?
    Зізнань, аби збігали сльози по щоці?
    Він поцінує інше: парсеки і Персея,
    А ті(що ти і я) – цвіріньки, горобці.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  47. Ігор Шоха - [ 2015.11.27 20:38 ]
    Дебют, де БЮТ і де б'ють
                   Все починається з нуля.
                   І поки наша карта бита,
                   поліціянта-патруля
                   вирощуємо із бандита.
    А він старається уже,
    аби й собі заслуги мати.
    Він знає, хто піде за грати
    кого лишити в негліже,
    але з чекою від гранати.
                   Фіксується з усіх воріт,
                   яка позиція у нього,
                   який наступний буде хід,
                   коли у рай піде небога.
    Але попали у цейтнот.
    Граната б’є по-бойовому.
    То й що? Повалений народ
    і хрест поставлений на ньому.
                   Ніхто не знає, де той БЮТ...
                   Не у свободи був дебют,
                   а сектора її не буде,
                   а буде ендшпіль і капут,
                   не повилазимо із пут,
                   якщо Арсени йдуть у люди.
    У них розв’язана рука,
    аби підняти філіжанку
    і вимити сліди до ранку.
    Вся партія – на простака.
    Б'ють офіцери пішака,
    аби не вибився у дамки.

    10.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  48. Лілея Дністрова - [ 2015.11.27 20:55 ]
    Скіфська принцеса
    Виток століть...і бачу пектораль,
    На витонченій шиї у скіф'янки.
    Орнаментом покриті віхи...даль...
    Та постать степової полонянки.
    Вона так само бігала у дощ,
    Кохала, зазираючи в люстерця,
    Росою умивалася із рож,
    І краяла комусь шматочки серця.
    А одяг сипавсь золотом століть,
    І сердолік виблискував на сонці.
    Що ж пектораль оця в собі таїть?..
    Про се лиш знають грифи-охоронці.
    А може славний древній Геродот,
    Що бачив риси гордої скіф'янки?
    Рипить історії коловорот...
    В торевтиці античності: чеканка...
    Вино із амфор тягнеться, як нить.
    На глеках з бронзи видно візерунки...
    Принцесо скіфів, кров твоя бурлить
    У древнім роді...Сяють обладунки.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  49. Бондар Олена - [ 2015.11.27 19:26 ]
    Життя триває
    Мовчу. Нема кому сказати навіть слова.
    Звуки, речення, слова.. Пуста молва
    На самоті сама з собою.

    Вже звикла. Так. Пуста кімната.
    Стіл, стілець, думки.
    Ще досі разом, та коли?

    Коли? Ввечері чи вранці,
    Я чую голос твій. І все?
    Були ми разом, але зараз не про це.

    Самотні ночі, гріють спогади про нас,
    Цей нестерпний і жорстокий час.
    Щвидкий у щасті, і на самоті.
    У щоденному бутті.

    Надія є, та страх все поглинає.
    Все пройде. Життя триває.

    2015




    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.27 19:07 ]
    Туман
    Туман у долині тихенько приліг,
    Як загнаний звір причаївся в куточку,
    Це не пустило його на поріг,
    Прогнало від хати вранішнє сонце.

    Волосся твого,що русявим було,
    Торкнулась туману срібная стрічка.
    Та серденька лагідне,ніжне тепло
    Нас зігріватиме,здається вічність.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   641   642   643   644   645   646   647   648   649   ...   1847