ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.22 22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.

Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Оксана Рудич - [ 2015.11.26 23:00 ]
    ***
    Тільки той, хто падав з леза
    (той, хто падав не на смерть),
    знає, де у неба межі
    й знає дійсно, що є твердь.

    Незнекрилений відчує,
    що крім хмар і пустоти,
    висота не гарантує
    щирості і гостроти.
    2005р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Оксана Рудич - [ 2015.11.26 23:08 ]
    Вірші
    Вірші потребують тиші,
    кави і сходів навпроти
    і місяця трохи вище
    із рештками позолоти.

    Вірші потребують юності,
    нахабної і веселої,
    мозолів, натертих струнами,
    і затишної оселі.
    2005р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  3. Оксана Рудич - [ 2015.11.26 23:50 ]
    Ніж-ність
    Як ніж - холодний і вузький,
    із лезом - поміж і раптово
    рух вій від брів і до щоки
    відітне кілька крапель втоми.

    І ніжно вниз вогнистий дощ,
    лишаючи вологі сіті.
    І кожен раз, мов вперше: «ось…»,
    хоч стільки літ живу на світі.

    Всього того, що у мені
    окреслився лиш край наріжний
    та знаю я, що слово «Ні» –
    лише частина слова «ніжність».
    2005р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Оксана Рудич - [ 2015.11.26 23:09 ]
    Я давно шукаю
    Я давно шукаю, Князю,
    Вашу королеву,
    ми не бачилися з нею
    кілька довгих літ.
    Бо вона єдина знала, Князю,
    хто Ви й де Ви.
    Та дзеркала хтось, мій Князю.
    обернув на лід.
    2005р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  5. Оксана Рудич - [ 2015.11.26 23:26 ]
    Сон
    Хтось уполює мій сон,
    наснить його веснам прийдешнім
    у червні і стиглі черешні
    торкнуться моїх долонь.

    Ти уполюй мій сон,
    стократно заглянь мені в вічі
    і втілиться він двічі,
    здолавши мільйон перепон.
    2006р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  6. Оксана Рудич - [ 2015.11.26 23:19 ]
    Не стомилась
    Більше вже не буде так стікати
    по тобі розхлюпане вино.
    Не стомилась ч тебе чекати,
    просто, якось стало все-одно.

    Все твоє життя «Карбуєш кроки!»,
    «Вправо», «Вліво» – мінімум проблем.
    Я ж тебе чекала всі ці роки
    за межею механічних схем.

    На межі – до тебе притулитись
    й затулить фіранкою вікно,
    не стомилась я тебе любити,
    решта все, і правда, все-одно.
    2006р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  7. Оксана Рудич - [ 2015.11.26 23:09 ]
    Поза межами
    Це так немало – мій сон у твоїх очах,
    а ще я знаю – ми граємось у квача,
    між очі й роки, нелюблячі і чужі
    лише два кроки, але – по той бік межі.
    2006р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Анна Куртєва - [ 2015.11.26 19:58 ]
    Антинаучный премьер
    Академию наук
    заморозил Яценюк:

    миллиарды проглотив,
    чудом он остался жив,

    из бюджетного котла
    выгреб все остатки благ,

    чтоб с протянутой рукой
    уходили на покой

    кандидаты, доктора,
    чтобы вместо них дыра

    в подсознании страны
    не страдала от войны.

    Но без хлеба и тепла
    Академия жила,

    от напасти «грызунов»
    сеть плела из мудрых слов,

    чтобы хоть когда-нибудь,
    инноваций выбрав путь,

    Украина зажила,
    удивляя мир сполна.

    Просвещенная земля
    дарит гениев не зря:

    олигархов хоровод
    Яценюк-громоотвод
    не спасет.

    26.11.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (11)


  9. Уляна Яресько - [ 2015.11.26 19:16 ]
    Життя між нами ставить знов зага́ти...
    Життя між нами ставить знов зага́ти...
    (Любов для нас у списку заборон?!)
    Не озлоблю́ся - (вмію вже прощати,
    коли штовхають душу на бетон).
    Затерті кадри із німої сцени...
    Слова принишкли... тихо: ні-те-лень...
    Мовчу і я. (Ти сонцем був для мене,
    проміння віри висипа́в зі жмень.)
    Дарма просити санкції на зустріч
    Там, де свавілля дозвільни́х систем,
    Де замість неба - стеля. Сонце - люстра...
    А, може, ми це все переростем?
    До напівщастя ближче напівкро́ку?
    Розпорем шов непрохідних доріг?
    Та... не пройти... бо мури зависокі,
    І невила́зний, і слизький поріг!
    Хто нас за душі так тримає міцно,
    не відпускає? - будні? час? гуртом?
    Без тебе світ - нудне, сліпе каліцтво,
    (Сміюся-плачу) - никну від утом,
    то знов німію, стиснута в лещата...
    Але прощаю, стерши файли злоб...
    Якби ще й серце вміло забувати,
    То і душі так гірко не було б.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (4) | "Авторське виконання"


  10. Анонім Я Саландяк - [ 2015.11.26 15:02 ]
    Faster
    (непереклад з Within Temptation)

    В унісон весні ясніють небеса,
    в унісон мені вишіптує весна,
    намистом сяє ранішня роса…
    Я безтурботно вигляну з вікна,

    а там: осінь, осінь, осінь, осінь, осінь, осінь, осінь…

    Та – ні! Мені виспівує весна,
    а хоч у сни, а хоч на небеса,
    але не в осінь, осінь, осінь іде…
    Хай у душі завжди весна буде.

    26.11.2015
    Худ. Я Саландяк – композиція: «Faster» (фотошоп).



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (6)


  11. Ігор Шоха - [ 2015.11.26 12:55 ]
    Нечувані думи
    Думи мої, думи,
    тихі та веселі,
    додаєте суму,
    милі пустомелі.
    Наносили мулу
    на мою дорогу.
    Вас усі забули,
    то і слава Богу.
    Оминають друзі
    щирі і лукаві.
    Козаку у лузі
    не лунає слава.
    Голі і роззуті,
    ранені словами,
    не були почуті
    рідними панами.
    Не були у герці
    на сторожі мови.
    Полонили серце
    інші людолови.
    Чом би вам не стати
    воїну забралом?
    Може вас багато,
    а манкуртів мало?
    Може вас пізнають
    юні українці,
    поки доконають
    тролі і ординці?
    Ой не плачте всує,
    бо повинно стати –
    вас не завоює
    плем'я супостата.
    Наче все сказали
    і не може бути,
    ніби вас так мало,
    щоб усе забути.
    Станете у коло,
    підете у люди.
    То нехай ніколи
    і жури не буде.
    Хай лунає нині
    пісня веселенька,
    наче в Україні
    є іще Шевченко.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  12. Ігор Шоха - [ 2015.11.26 12:02 ]
    Барометр успіху
    Ми тільки-но у бучі дозріваємо.
    Авторитети знані – при кермі.
    І поки рядовими зависаємо,
    то успіхи являються самі.

    Научені високому і вічному,
    ми іноді готові і на злет.
    У тихому болоті прозаїчному
    нема-нема – тай вирине поет.

    І він іде, окрилений надією,
    виконує і букву, і закон,
    але неначе змитий мімікрією,
    кудись линяє вищий ешелон.

    І у негоду іншою потворою
    повзе у чати жадібна змія,
    аби зайняти нашу територію
    у цьому осередку житія.

    І як у тому капищі язичному,
    занозою усьому українському
    оклигує сугестія пітьми.

    Колона п’ята замовляє музику,
    і у болоті квакає на суржику
    велика жаба успіху юрми.

    25.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  13. Віктор Кучерук - [ 2015.11.26 07:56 ]
    * * *
    Поволі виплакалось небо
    І заясніла небовись, -
    Отож лежать нема потреби,
    З нудьгою марно борячись.
    Адже вологу позолоту
    Струсив обабіч себе сад,
    Щоби розвіяти нудоту
    Та увільнити від досад...
    15.11.15


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  14. Уляна Яресько - [ 2015.11.25 23:36 ]
    Я від тебе за тисячу миль...
    Я віднині чужа. Я від тебе за тисячу миль,
    (Бо втомилася тінню ходити по лезу безодні!)
    Пізня осінь заплакала знову дощами безкриль.
    Скоро грудень. А я не твоя. Не твоя відсьогодні.

    Йшла слідами любові наосліп. Летіла за край!
    У тенета привів заворожливий поклик мольфара.
    Не мовчи - гіркотою всіх правд оповий! покарай!
    Краще постріл - і все! ніж надовго відстрочена кара.

    Одурманити ніжністю солодко міг лише ти...
    Та хіба передбачиш оті непомірні надломи?
    Не чекай на мій осуд! Словами мене зрешети!
    Хай болить... Але знатиму я: одне одному - хто ми?

    По краплині любов не висотуй із мене, не пий...
    Я за тисячу миль, де ще видно сліди янголині.
    Пізня осінь оплакує світ наш безмовно-пустий...
    Завтра грудень. А я не твоя... не твоя вже віднині.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати: | "Авторське виконання"


  15. Ігор Шоха - [ 2015.11.25 19:45 ]
    Ключі до раю
    Ще прибирає осінь самобранку
    і роздає останню благодать.
    Із рукава її аж до світанку
    у білий вирій лебеді летять.

    Іще знімає вишиту хустину,
    зачісує кучерики руді,
    і завдає багети і холстину
    з палітрою на плечики худі.

    Малює гаю посивілі брови,
    і ягоди, і польову ясу,
    зорю на сході, сонце вечорове...
    І запинає у фату тернову
    хмариннями розпущену косу.

    Бо люди-робінгуди ще воюють
    і гинуть донкіхоти у бою
    за волю і за націю свою,
    не вірячи, що їх уже не буде
    у цьому божевільному краю.

    І юне перелітне покоління –
    досвітні неокрилені птахи́ –
    байдуже од огуди і нудьги,
    курликає у небеса осінні
    свої жалі і немічні страхи́.

    І одинока пам'ять залишає
    усе ще не закінчені бої
    і на сторожі сотні і рої...

    І не одна надія відлітає
    ключами мрій із вирію до раю –
    у танучі за обрієм краї.

    11.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  16. Олександр Олехо - [ 2015.11.25 18:07 ]
    Репортерам невидимого фронту присвята.
    На праведне діло собі окуляри
    начеплю «наобум», точніше на ніс.
    Здавайтеся чирви, ховайтеся лярви!
    Якого ще дідько піїта приніс?

    Ти з космосу наче – масштаби, контрасти…
    А де твоє слово для ясних умів?
    Тут істин, як гною. Немає де впасти
    трюізмам банальним, якби і хотів.

    Ті лярви, і чирви?... Мені по цимбалах,
    кого і навіщо повчати азам.
    Я б’ю «чьотким» словом по неук-профанах,
    їх беках і меках, і римам - "воздам".

    Мовчіть, мої зорі – мементо енд сорі.
    Сьогодні тверезий, а завтра хто зна:
    ось пані сивуха із кізкою Дорі
    зайдуть на гостину – вже Муза хмільна.

    25.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  17. Микола Дудар - [ 2015.11.25 17:45 ]
    ***
    ... задовго до всесвітнього потопу
    задовго до народження іуд…
    гриземось ми за припічок європи
    із військом дармоїдів і паскуд…
    2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  18. Ігор Шоха - [ 2015.11.25 14:40 ]
    Резюме
    Іду не на ви, але явно за вами.
    Та не доганяю, буває, усіх.
    Я теж забавляюся інде словами,
    та друзі прощають цей праведний гріх.

    Коли я сміюся, ніхто не заплаче,
    пожу́рю, буває, та не наобум,
    і не обіцяю, що я не побачу
    оте, що не лізе тверезим на ум.

    І дама винова, і піка, і чирва –
    уся космогонія в карті одній.
    У плетиві слів, де до істини – прірва,
    буває й п'янієш, та хміль той пісний.

    Трюізмами бемкає mori memento,
    і зле суєслів'я – ні, – бе і ні, – ме...
    І не ображає мовчання німе...

    Лечу по орбіті малої комети,
    горю метеором. Радійте, поети –
    таке репортерське моє резюме.

    25.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  19. Вікторія Торон - [ 2015.11.25 13:39 ]
    Я--зло, яке вміє чекати ((монолог лідера)
    Я --зло, яке вміє чекати
    і бачити шанс у нагоді.
    Я тихо всміхаюся, знаючи ціну,
    людській міопічній природі.

    Мене не лякають прокльони;
    енергія, втрачена вами,
    набігши на голос мій тихий, мертвіє
    й січеться лускою-словами.

    Я весь — невибагливо-скромний,
    як вайпер, вичікую звично,
    заляжу на дно, та як треба напасти,
    розкручу петлю блискавично.

    Я чую, як сила зростає,
    свій погляд безбарвний уперши
    у простір холодної люті, й повільно
    знекровлюю ворога першим.

    Сусідів тримати в покорі
    для серця російського —свято,
    і сильна рука, як тілець на престолі,
    у золоті буде стояти.

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  20. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.25 11:15 ]
    Музик троїстих передзвони
    Ніжно так вигравала сопілка,
    Вдарив бубон,цимбал віражі,
    Все лилося струмочком так дзвінко,
    Аж співати хотілось душі.

    Ці троїстих музик передзвони
    Змусили завмирати серця.
    Від народу,жива,неповторна
    Чарувала мелодія ця.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  21. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.25 11:55 ]
    Автобіографічне
    З дитинства я була,мов та сіра мишка,
    Красуня-сестричка ж - на висоті.
    Розраду я завжди знаходила в книгах,
    Яких прочитала немало в житті.

    Гучних не любила ніколи компаній,
    Вже краще із книгою десь у саду,
    Аніж красуватись у всіх на виду.
    Мене розуміла лише рідна мама.

    Нині і друзі є та однодумці,
    Чогось таки я за роки досягла.
    І тільки сестричка соромиться й досі,
    А,може і заздрить,хто його зна?

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  22. Іван Потьомкін - [ 2015.11.25 05:46 ]
    ***

    У Максимка стільки справ -
    Все побачить треба:
    Он собачка: «Гав-гав-гав!»,
    Літачок у небі,
    Проїжджа стільки машин
    І всі такі різні...
    Якже впоратись з усим,
    Щоб не було пізно?
    Тільки-но навчивсь ходить,
    А хочеться й бігать..
    А тут мама : «Йди сюди!»,
    Кличе підобідать.
    Тож лишилося мені
    Плакати тай годі,
    Але мамі ці пісні
    Чомсь не до вподоби..

    25 листопада,Хьюстон(США)






    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  23. Серго Сокольник - [ 2015.11.24 22:35 ]
    Космічна мандрівка. Дитяче
    Вірш створений у співавторстві з поетесою Уляною Задарма (Надією Капінос)

    ...я бував в Антарктиді... Я у джунглях бував...
    На диванній подушці я Гольфстрім пропливав...
    Переходив я Альпи... Еверест підкоряв...
    В водоспад Ніагарський з табурету стрибав...
    Всі здолав я маршрути... Під столом... На стіні...
    Хай нарешті підкориться й космос мені!
    .................................................................
    А у космосі страшно... А у космосі темно...
    В кораблі я космічнім лечу недаремно...
    Як не Місяць, то- Марс... Долечу й до Урана...
    На посадку команду давати ще рано...
    Мабуть- сів... У щілину повітря вдихаю...
    Пахне милом чомусь... Хочу пить... -Мамо, чаю!
    Он рудий марсіанин вдивляється в очі...
    Я- для нього прибулець... Дружити не хочеш?
    Очі в нього зелені горять... Чую- НЯВ!!!
    Чи на запах варення прийшло кошеня?
    Ой! Обличчя знайоме! І в ілюмінаторі
    Бачу руку із чайною чашкою матері.
    -Синку, треба давно мені пральна машина!
    Долетів? То вилазь. Обережніше, сину,
    Бо стрічають тебе незнайомі світи-
    Де,пробач, прочухана отримаєш ти.
    Бо в інструкції сказано - чемно і гречно-
    Що у пральній машині не зовсім безпечно
    Вирушати у мандри з земної орбіти...
    Що?... Застрягла нога? Обережніше!.. Квіти!..
    Випий чаю, і гратись іди з кошеням!
    Ох! Скафандри перу чи не кожного дня!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115112411110


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  24. Ігор Шоха - [ 2015.11.24 22:12 ]
    У саду Плеяд
    О, матінко мія,
    Надія
    поета.
    Сіяють планети
    і буде парад
    у гавані Лети,
    на пристані Мрії
    палає сузір'я
    далеких Плеяд.
    Моя Аеліта
    зорею літає.
    У бабине літо
    її зорепад,
    буває, вітає,
    освітлює сад.
    А я у минуле
    усе заглядаю.
    А раптом почула!
    Усяке буває...
    Їй зоряні квіти
    несе листопад.
    Сіяють Плеяди,
    блукають монади:
    Ілея? Лілея?
    Надія? Мана...
    Жовтіють алеї,
    освистує вітер
    чужої еліти
    нові імена.
    Іду я за нею
    по білому світу.
    І небо повите
    у білу габу.
    Міняються ролі,
    зникає табу.
    Рокована доля
    у цьому саду.
    У іншому полі,
    у іншому світі
    моїй Аеліті
    весну украду.
    Нехай засинає,
    якої немає...
    І буде зорею
    тією
    ...Марися.
    Даремно молився
    на долю-судьбу.
    Або до своєї
    зорі не літаю,
    або народився
    у іншу добу,
    або не буває
    зорі однієї.
    Лелію Лілею,
    а маю журбу.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  25. Ніна Виноградська - [ 2015.11.24 19:25 ]
    Я -небайдужа


    Закреслити минуле – ще не все,
    Бо є ще пам’ять, врешті, маєш серце.
    І все це безупинно душу ссе
    Та й болів назбиралося озерце.

    Байдужим легко і на чужині.
    Чи ,,так”, чи ,,ні”, – їм все одно, що з вами,
    Ціна одна і правді і брехні,
    У їхніх душах не засяють храми.

    А людські біди так болять мені,
    Бо я ніколи не була байдужа.
    Тому й сміюсь на зло чужій брехні,
    Тому й ловлюсь я на нещире – “друже”!

    Мо’, краще б не помітила образу
    Й сховалась в мушлі вражена душа,
    Усміхненою стала б і одразу
    Забула й не давала одкоша?

    Та я навчилась вибачати добрих,
    А хитрим і підступним – по щоці.
    І хоч, напевно, я і не хоробра,
    Та обминають хай мене людці.

    Негідника, що накопичив злобу,
    Уже не змінить влада, вік і час.
    А я плекаю чесність і шанобу,
    На мстивих реагую завжди враз.

    Тому гіркого випито по вінця,
    Тому й у шрамах серце і душа.
    Козачка я у батька-українця,
    А він зорить до мене з-за Ковша.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  26. Ігор Шоха - [ 2015.11.24 16:56 ]
    Серпантин серпентарію
    ***
    Не буде у нації Віче і Ради,
    коли обираємо харю таку,
    якою по пиці дають пацюку.
    Але і таланти не підуть у владу,
    де місце саперу,
    а не вояку.

    ***
    І уряд нібито на місці,
    і ворог ніби не рідня,
    а ми ординці – наодинці,
    по мікрофону – українці,
    у кулуарах – кацапня.

    ***
    Як не є, а буде еСеСеР
    не у цьому, то у тому місті,
    де голосували пацифісти.
    І усі радіємо тепер.
    Київ завойовує боксер,
    а Москву аж два баскетболісти.

    ***
    Немає щастя – бути на краю
    за ідеали хибні і облудні.
    Але коли за націю свою
    всі ладні захищатись у бою,
    то лише ліві стали миролюбні.

    ***
    Не для того гинули найкращі,
    не чужі, а наші вояки.
    І не агітуйте навпаки.
    Істина у тому, що у Раші
    укри не воюють. Урки ваші –
    і злодії, і бойовики.

    ***
    А «наші» малюють велике майбутнє –
    той самий за обріями комунізм:
    оброки, офшори, дешеву валюту,
    воєнні аврали і Рашію взуту,
    себе – олігарха, Європу – без віз.


    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  27. Марія Дем'янюк - [ 2015.11.24 14:25 ]
    Молитва
    І дзвони заревли від болю,
    Дзвонар потужно калатав...
    Там люди гинули за волю,
    Там судний день уже настав.

    І на асфальті кров яріла,
    І перекошене лице...
    Від болю небо стугоніло,
    А смерть гляділася у це.

    Він не злякався: в чорній рясі
    І з позолоченим хрестом
    Стояв між тими, хто без зброї,
    І хто з кийками та щитом.

    Цю мить не описати нині:
    Замовкло все й крізь чорний дим
    Слова молитви безупинні,
    І в небі...плаче Херувим...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  28. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.24 13:19 ]
    Прощаю
    Схилили верби кучері над ставом
    І соловейко пісню заспівав.
    Скажи мені,а по якому праву
    Ти в мене щастя й радість відібрав?

    Змарнвло моє личенько від туги,
    Знівечив ти всі роки молоді.
    Більше терпіть не буду я наруги,
    Нехай пливе все лихо по воді.

    Дай мені жити так,як я бажаю,
    Залиш мене у спокої і край.
    Свою я іще долю відшукаю,
    Тобі ж прощаю і добра бажаю,знай.

    2000 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  29. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.24 10:07 ]
    Осінній вечір
    Клубочиться туман густий над річкою,
    Не видно нічогісінько за ним.
    Холодною і мокрою завісою
    Він дуже схожий та й на сірий дим.

    Гойдає хвиля жовтий лист вербовий,
    Й латаття ще зелене на воді.
    Вітер розчісує траві коси руді.
    Осінній вечір почина розмову...

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  30. Домінік Арфіст - [ 2015.11.24 04:39 ]
    Піроманія
    усохлий кипарис – указівним перстом
    іржавий цвях буття – усякого й усюди
    живуть і тут які не є – а люди
    благословляють день Аллахом чи Христом
    розламані хліби, із гір зринає ніч
    розмірено жує зачинена худоба
    стискаю у руках палаючого лоба
    дивлюсь в дитячі очі – чорну піч
    де в глибині – вогні – і запалає хата
    і все згорить дотла за що я потерпав
    отямиться душа у полум’ї заграв…
    куди і маму я провів і тата…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  31. Вікторія Торон - [ 2015.11.24 02:25 ]
    Ця мелодійність мови спокушає (самокритичне)
    Ця мелодійність мови спокушає — і ось уже римуєш беззмістовність,
    потуги непрацюючих амбіцій і виплески банальних сентиментів...
    Аж раптом, по короткім дуже часі, тривожна прокидається готовність
    завіршува́ти все, що в полі зору, в надуману "поезію" моментів.

    В природі все «тьмянішає», « тріпоче», «шепоче» і «вкривається серпанком»,
    душа «сумує», «терпне» і «холоне», долоні й пальці — «ніжні і прозорі»,
    слова «любов», «щемливе» і «молитва» повторюєш, як кришнаїти мантру,
    і трави всі «виблискують росою», і...тільки не нагадуйте про зорі.

    І ще—кав’ярні вишукані львівські, де легко розчиняються проблеми,
    чи запашна ранкова філіжанка із дрібкою ванілі чи кориці,
    а континент прощання-розставання й всього, що дотикається до теми,
    манить тягучим голосом сирени у пінистих гіперболах розбиться.

    Ще не забути про жіночу слабкість, солодку млість, як тільки "він" пригорне,
    і буйноцвіття завчених метафор в надривній декларації любові,
    так муляє — вдягнути все довкола у покривала «трепетної» форми,
    в «чуттєву» ніжність осені і квітів... в протяжну пустку в "вишуканім" слові.

    Що означа нав’язливе бажання щоднини, щохвилини віршувати,
    нагадувати світові про себе (без чого він обходився віками),
    побіжний другорядний порух серця вдягати у містерії строкаті
    і, щоб не думать трудно і глибоко, — по дошці світу ковзати словами?

    2015


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.46) | "Майстерень" 5.25 (5.5)
    Коментарі: (3)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2015.11.24 02:50 ]
    Таксі Шансон*
    Звучить мені в мобілці нота «сі»,
    Заводить так мелодія класнюча,
    Я викликаю київське таксі
    І хочу вам цю музику озвучить.

    Мені щастить, мені уже «везе» -
    Ви не знайдете «тачки» тут «покруче»…
    Мене везе, мене уже везе -
    Таксі «Шансон», розкішне і співуче.

    Приспів:
    Таксисте, друже, натисни клаксон,
    Нехай усі мої здійсняться мрії,
    Вези мене, вези мене у сон,
    У найчарівніший у світі Київ. Двічі.

    На лівий берег через міст «Метро»
    На захід сонця фарами свічу я,
    Який прекрасний вигляд на Дніпро,
    Неначе птах, на крилах тут лечу я.

    Які жінки! Водію, не дивись…
    А то впадем у воду ми з тобою.
    Ми піднялися у захмарну вись,
    Де сонце в парі з даллю голубою.
    Перегра.

    А вечори які чудові тут,
    В неонових вогнях мій погляд тане.
    Як навесні божественно цвітуть
    У ботсаду магнолії й каштани.

    Свої літа на кручі ці несу
    І розкажу таксистові відверто –
    Побачив парижанин цю красу
    І захотів у Києві померти.

    Приспів:
    Таксисте, друже, натисни клаксон,
    Нехай усі мої здійсняться мрії,
    Вези мене, вези мене у сон,
    У найчарівніший у світі Київ. Двічі.


    17.12.7521 р. (Від Трипілля) (2013),
    Київ.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  33. Іван Потьомкін - [ 2015.11.24 00:40 ]
    Як демократія із ніздрів лізе...
    1
    «Вам мало манни,аби второпать, що Я -воїстину Всесильний,-
    Так говорив Господь Бог,-
    Горшки із м’ясом знов повернули вас, твердошиїх, у Єгипет…
    Ну, що ж, буде вам м’ясo, так що полізе з ніздрів».
    І вітер враз здійнявсь і перепелів силу-силенну
    Приніс із моря і покрив увесь юдейський стан.
    І ніч цілісінську, і день збирали . Щонайменш – із десять хомерів.
    І без передиху все їли, їли й їли…
    З огидою Всевишій поглядав на ненажер ,
    Як не прожоване м’ясо застрявало в зубах їхніх,
    І возненавидів , і не в змозі гидоту витримать оту,
    Наслав на стан смертельну моровицю …

    2
    «…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
    На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті ,
    Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
    І що ж? Цього тобі видалось замало?
    Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із ніздрів лізе?
    І ти силкуєшся прищепить її і тим,
    Кому саме слово Свобода ненависне.
    Хто зневажає навіть за сам намір на цім світі жить.
    Бо ж на тім світі по сімдесят незайманих дівчат
    Отрима кожен, хто зла тобі причинить якомога більше,
    Сини Аллаха за приклад узяли не раба Мого Мойсея,
    А ненависного спрадавна підступного Амалека,
    Аби зачумлених демократією синів твоїх, Європо,
    Ножем у спину чи динамітом у вигаданий світ свій привести .

    P.S.
    Надужиті Liberte, Fraternite, Egalite
    невдовзі перетворять світ цей на руїну.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  34. Оксана Рудич - [ 2015.11.23 22:35 ]
    Не журись
    Ти врятував би кількома словами,
    минулося б без болю і без сліз.
    Ти міг би, але зараз поміж нами
    уламки мрій і місяця навскіс.

    А ніч була бурштиново-медова
    і погляд – ніжність втілена і млість,
    і тіні по стіні, і довго - довго
    їх ранок убирав би у батист.

    Та кілька слів забракло. Ніч минає.
    І я між рештків місяця і сліз.
    Що далі буде – тільки тіні знають
    і, в котрий раз, шепочуть: «Не журись...».
    2006р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  35. Оксана Рудич - [ 2015.11.23 22:02 ]
    Першому чоловікові

    Ввесь твій світ – галактика срібляста.
    Світових між нами літ і літ!
    А іще – дерев міцні пілястри
    і зоря, що нас вела на схід…

    Стільки мрій згубилось, Бог з тобою...
    Стільки розпорошено тепла...
    Ніби ти просив чогось, чого я
    лиш тобі тоді не віддала…
    2006р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  36. Оксана Рудич - [ 2015.11.23 21:43 ]
    Випадок
    Хто з нас перший, ну а хто – останній,
    сильний хто, а хто - боїться втрат,
    чим "горіння" краще за "згорання"
    достеменно нікому сказать.

    І коли підступлять тіні ночі,
    нагло й незворотньо до спини,
    ігноруючи моє «Не хочу»,
    зверхнім «Тільки спробуй, зупини»,

    вся надія втілиться у «Раптом»,
    й виправдається. І ось чого:
    випадок – закономірний фактор
    за межею розуму мого.
    2007р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  37. Оксана Рудич - [ 2015.11.23 21:50 ]
    Хочеться
    Осінь
    жовтоголосить.
    Хочеться
    перших морозів.
    І може –
    за хмарами місяця
    в передріздв’яні дні.
    А мені –
    шурхіт паперів крильми,
    а ще –
    занедужав син.
    Небесний млин
    жирно вборошнює скроні.
    Долоні –
    теплі і лагідні.
    Кожного дня
    стелеться
    від дверей до порогу
    мені під ноги,
    босі ноги,
    стежечка з променя.
    2007р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  38. Оксана Рудич - [ 2015.11.23 21:36 ]
    Дороги
    Якщо не «через», то, безперечно, - «заради»
    нам снились зорі по різні боки планети.
    Твоя присутність подвоїла б мої злети.
    Твоя відсутність деномінувала втрати.

    Ми йшли від мрії, втішаючись тільки нею,
    крізь піт і сльози минаючи битий шлях.
    Без рим і гриму, вензелем на полях,
    я, й проти волі, завжди залишалась твоєю.

    Я ясно бачу: ти йдеш серед стиглого поля,
    за десять років - ввесь скарб у заплічних мішках…
    А нас з тобою іще поповодить доля:
    тебе – по дорогах, мене – по моїх стежках.
    2007р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  39. Оксана Рудич - [ 2015.11.23 21:34 ]
    Тінь
    Я стрибаю в блакить щовечора
    з підвіконня моєї кімнати,
    чим товщими є наші грати -
    тим є наші душі легшими.

    Тим вітер сильніше дмухає
    і полотніють крила.
    Я місто згори слухаю.
    Я тінню його накрила.
    2007р.



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  40. Оксана Рудич - [ 2015.11.23 21:47 ]
    Не моє
    І в силу мрій, накиданих недбало,
    а ще – життя і досвіду «abuse»
    захищеності й спокою так мало.
    І рідше в головах – якась із муз.

    Роби, що маєш, і тоді – що буде
    прийми і знай: за все, усім, по всьому.
    Я відміряю літери усьоме
    і відтинаю. Не моє. Спокуто.
    2008р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  41. Богдан Сливчук - [ 2015.11.23 20:45 ]
    Запізнілі грози
    Воїнам- афганцям, борцям за волю присвячую

    Я повернуся… Ти мене чекай…
    Коли затихнуть запізнілі грози…
    Поліг мій друг за весь наш рідний край,
    В думках його я зрадити не можу.

    Я повернуся, люба, підожди.
    Як жовтий лист впаде на твої коси,
    З твоїх долонь нап’юся ще води…
    Чекай, як ти мене чекала досі.

    Я повернуся… Тільки ти не плач.
    Сльоза безцінна, золото – це камінь.
    А ти за цю сльозу мене пробач,
    За мить розлуки, що є поміж нами.

    Я повернуся, сонце… Не згаса,
    Не гасне віра в нашу перемогу.
    Так часто сняться наші небеса
    І три тополі ген окрай дороги.

    Я повернуся…Вір, ти просто вір.
    Бо віра є сильнішою від кулі.
    Знов срібним місяченьком з-поміж зір
    Листа відправлю, як колись з Кабулу.

    Я повернуся, мила, пам’ятай,
    Що тільки ти умієш так чекати.
    Ніхто нас не здолає, ти це знай,
    Бо ти умієш вірити й кохати!

    Я повернуся, люба, підожди…

    Я повернувся……
    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (2)


  42. Сергій Гупало - [ 2015.11.23 18:51 ]
    З а г о є н н я
    Загоюю рани. Отак, як годиться.
    Щоб завтра нестримно життю дивуватись,
    А ще -- не зважати, що птиці-синиці
    Заносять зиму й у високі палати.

    Кінчається рік, він загоює білість,
    Зими і землі залишає етюди.
    У сон мій розмашисто сніжкою вцілить,
    І пройдуть крізь мене засніжені люди.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  43. Ігор Шоха - [ 2015.11.23 17:02 ]
    Гадання на гущі часу
    У вояка на летовищі
    нема правиці і ноги.
    Немає як летіти вище.
    Не наурочили боги.

    А він у долі інше просить:
    – не дай упасти, допусти
    додому дотягнути босим,
    або на спині доповзти.

    А він і віршувати вміє,
    але писати не з руки,
    що проклинає він Росію
    на всі немислимі віки.

    А він співає про калину,
    аби дійшло і до дідів,
    що він за вільну Україну
    як всі поети всіх часів:

    – заворожи мені, Пегасе,
    мої минаючі літа,
    аби не гаснули до часу
    надії, мрії і мета.

    Напророкуй мені дорогу
    у переселені світи.
    Але реально, ну, їй-Богу,
    іще не хочеться іти.

    Є меркантильні інтереси.
    Лягає карта. Стюардеси –
    чи усміхаються, чи ні,
    але лишаються на серці
    чуприни наші, оселедці –
    делікатеси на війні.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  44. Микола Дудар - [ 2015.11.23 15:00 ]
    777.
    … ось увімкнув повтор
    поруч хлопак "портвейн"
    тягне один як хор…
    соло моє, о'кей…
    зачатий я був в жнива!
    десь у кінці стерні
    мама була жива
    я ще калачиком в ній
    в тата чорнявий чуб
    пахнув завжди усім…
    кожен в селі завклуб
    тиждень із чисел сім…
    сам по весні зійшов
    в "радощі" і "жнива"
    зарубцювася шов
    мама була жива…
    23.11. 2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  45. Богдан Сливчук - [ 2015.11.23 15:10 ]
    ***
    незгасиме світло видноколу

    перший промінь посила зоря

    вже чимало літ йдемо по колу

    господи пошли поводиря

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Прокоментувати:


  46. Олександр Олехо - [ 2015.11.23 14:47 ]
    Ну де тебе віє...
    Ну де тебе віє, закоханий вітре?
    Вітрила мов груди столітніх жінок,
    а юнь промениста, із сонячних літер,
    у долю вплітає любові вінок.

    Тебе пам'ятати на дотик і ласку
    з роками трудніше – осіння пора.
    Кораблик без вітру дрейфує у казку,
    де фея-кохання чи відьма-мара…

    22.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  47. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.11.23 14:09 ]
    ***

    Безвісти зниклі підходять - і просять води.
    Цмакають бабці: "... які ж цьогоріч кавуниці...".
    Діда не бачила, знайдеться Ох-проводир.
    Пильно огляне обійстя, вгодовані лиця.
    Скаже, де коні.
    А далі - мовчання пісне.
    Кулі замовні вгрузають у білені сливи...
    Хитрий люципер кахикнув, поправив пенсне,
    Чорно регоче: "Ну, хто першорядний-щасливий?".

    Раси у стресах.
    Знеструмлено клякнуть дива.
    Ніч...
    Потерчата жирують, є гості й гостинці.
    Кожна померла істота колись ожива,
    Має парцелу й маржинку - на очеретинці.
    Вже не потрібно хапати кріселець, землі.
    Вічне хитання у випарах цезію, ртуті.
    Запити серця дитинні, турботи малі:
    Спурхнути рибою із правіків каламуті.

    ...Безвісти зниклі топтали тіла і мости.
    В шиби зів`яло-безкровно шерхочуть "прости...".
    Їхня пшениця крізь пластик ідей проросла.
    Боже, тобі - молитви... а кому ж буде сла..?


    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  48. Ігор Шоха - [ 2015.11.23 14:13 ]
    Нічим Росію не проймеш
    ***
    Кацапія закалює штани
    і галіфе підв'язує міцніше.
    Закаляна – вона усе русіша,
    найправославніша, попами найсвітліша...
    Та чучело у рясу одягни,
    а буде від опудала не більше.

    ***
    Освіта хама у палаці – мати,
    а уніформа – лапті й галіфе
    у казематі аутодафе,
    де і царі уміли катувати,
    ікрою посоливши канапе...
    Романови такі ж аристократи,
    як нині Путя і те-де, й те-пе.

    ***
    Історію придумує Росія.
    У вищій школі і в середній теж
    учені ідіоти і злодії
    несуть ідеологію месії,
    та і у Думі не буває меж
    у виборі на незаконні дії.

    ***
    Яка біда – мої сусіди,
    які міняють до обіду
    на той іудиний п'ятак
    моє добро, свої літа...
    І ради цього п'ятака
    гидка вечірня бідняка.

    ***
    Немає гіркіше напою,
    як проповіді фарисея,
    вербованого Москвою.
    А свого не маючи глею,
    миряни, тупі головою,
    до правди – оглухли душею.

    ***
    Ой не минає безум'я козла,
    велич кацапії, неміч хохла...
    Карикатура єдиного краю –
    Раша Велика і Раша Мала.
    Тільки майбутня історія знає:
    правонаступник імперії зла –
    все завидюще Росії – конає.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  49. Вікторія Торон - [ 2015.11.23 13:52 ]
    Я в драми рукотворені не граю
    Я в драми рукотворені не граю.
    Ми всі несем у собі —я і ти—
    гіркі сліди загубленого раю,
    який ніхто не може віднайти.

    Тож будемо ділити по-простому,
    як дітлахи, ще теплі і малі,
    мелодію утраченого дому
    і – гілкою – малюнок на землі.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  50. Вікторія Торон - [ 2015.11.23 11:29 ]
    Мати й син (Україна й Росія в аспекті історичному та космічному)

    Як лава--з гарячих відкритих ротів,
    І як не своя--Україна.
    О ні, не змагання тут рівних братів—
    Трагедія матері й сина.

    Він в вічі сміється, він з хати краде,
    Від нього тікати несила.
    Ти втратила славу, свободу, себе--
    Як світ йому білий відкрила.

    Так в небі віщує міжзоряний струм,
    Так лінії йдуть на долоні,--
    Що вирослий син ще підніме на глум
    Тебе, що носила у лоні.

    Йому докучатимуть мова і спів,
    Гіркі твої сльози і крила,
    І та неошатність твоїх рубежів,
    які ти так щедро ділила.


    Він піде у світ і знайде гіркоту,
    І прийде до твого порогу,
    І він заголить твою неміч святу,
    І хустку зіб’є на дорогу.

    Країни—як люди, є кращі на взір,
    Та доля твоя, Україно,--
    Досвітня історія всіх матерів,
    Що мають невдячного сина.

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   650   651   652   653   654   655   656   657   658   ...   1855