Осідлав Петро коня
І погнав галопом
Десь чекає кум Владко
З салом , і укропом

Вкрав у жінки цілий літр
Первака міцного
Щей закуску прихватив
До слівця - крутого

Повсідались , і давай
Губи причащати
В голові заграв чурай
Вже давай - співати

Десь пройшло години дві
Йдуть куми додому
Сміх , і радість дітворі
З такого - приколу

Ледь на ледь вони повзуть
Сплітає їм ноги
Все ціляють у сліди
Де кобили - стопи

Падають , качаються
Брудні наче свині
А у дома , на порозі
Вже ждуть - господині

Не пускають їх до хати
Женуть до сараю
Бо від них такий душок
Зхмілієш - одразу.
2005р

Дід до баби залицявся
При нагоді - посміхався
Завжди чинно так вітався
У любові - признавався

Баба діду підіграла
Масла - у вогонь підклала
Запросила на обід
Випікала - пишний хліб

Булки , бублі з пирогами
Крученики із тортами
Все парує , все пашить
Наганяє - апетит

Разом з цим до баби в хату
Двадцять п'ять онуків - зразу
Завітали привітать
Тай побачить - що за зять ?...

Дід побачив , і злякався
З несподіванки - признався
Не кохання то було
То так штирхав - біс в ребро

А його всі залицяння
То блуднірства - шуткування
Краще буде сам він жить
Бо ночами - так хропить...
2007р

Мій світ не тримається купи.
Тягар гравітації – марний,
Випорскує Хронос підступно,
Тікає й глумиться безкарно.

Розпущеним плетивом висне
Метелиця над видноколом.
Король мій однині і прісно
Отак і зостанеться голим,

Німим і байдужим. Одначе
Покута йому вже готова:
Осколків галактик не стачить,
Щоб скласти бодай одне слово…

Боюсь залишитись один
У цій - непримиримій бійні
Боюсь що заморочить звін
Всі сили - відбере надійні

Навіщо ? - покидаєш дім
Де ти зросла плодами
Навіщо ? - прокляла цей світ
Що вистояв з віками

Прошу в останнє - повернись
Дай волю , хай повстане
Хай розтлумачить діячам
Свої покаже - рани

Хай бачать - що ти ще жива
І здатна дати здачі
Хай чують - як кричить душа
Що віддала останнє

Хай за життя відчують біль
Хоч там - не допоможе
Ще світ побачить ангелів
Що духом сіють - правди.
2008р.

Подивлюся , прихилюся , та з іншого боку
Проти течії борюся - всі здогадки кволі
Потужив , позарікався , і знову те саме
Хоч відверто признавався - та солод той тане

Сміх у березні вагався , по осені плакав
То коротке було щастя , можливо на краще
За минулими роками - букетами квіти
За почутими сльозами - не плакали діти

Сам від себе зацурався , вином заливався
Челядь позбирав що краде , у ній залишався
Де були ті покарання - удари , побої
Там і досі сперечання , до крові двобої

Перекреслив всі засади , зібрав все до кучі
Де стояли ті примари - там топтані кручі
На новому колонади , ти поряд зі мною
Інший світ , і фарби нові - сокральні основи

Почуття міцні , прозорі , відверті в бажанні
Серце в серці просто гине - щасливе в коханні
Нами тішаться простори , і ангели божі
Незабаром колискові - співатимуть долі.
2010р

Чи війна, чи АТО,
Чи нечистая сила,
Вже не скаже ніхто,
Скільки душ покосила!

З ритуальних вінків -
Паперовії квіти.
На могилах батьків
Вдови, сироти-діти.

Наче чайка кричить
Посивілая мати.
Гірко батько мовчить,
Що за крок до інфаркту…

У нерівних боях
Вояки наші гинуть.
Жовто-синій наш стяг
Оповив Україну.

І все більше повзе
"Руських" танків і «градів».
Хто вітчизну спасе
Від ворожих парадів?

Хвиля гніву гряде –
Піднімається нація.
В Україні іде
Духу мобілізація.

2015

Колись мене зустрінеш ти
Можливо - не впізнаєш
Сама залишивши ключі
Писала - не кохаєш

Усе пустив на самосуд
Нас провіряли - роки
Я згодом оцінив твій хід
Змирився - вчив уроки

Ми зовсім різні полюси
Ми чуєм - різні голоси
У мене сонце , і весна
У тебе холод , і зима

Не наші спільні попурі
Звучали - по усій землі
Летіли в парі голуби
Та розвели їх - в час біди

Я знав , я знаю , буду знать
Що ти не здатна пам'ятать
Сьогодні тут , а завтра там
Так десь і зронять - наче хлам.
2009р.

Попіл вогнища вітром розвіяний
Сповістить - крик душі скрипаля
Він розкаже як любиться зрадженим
Як від болю - співає струна

Народилась мелодія вінчана
Він узрів - надприродню красу
З пилу , жару , повірив захоплено
На той час так жадалось йому

Нот букет , і реальність вуалями
Промениста - кришталем звенить
У обіймах його попід хмарами
Все навколо - любов'ю горить

Вітер змін , ворон чорний ненависний
Збив з вершини , згубив в одночас
Розповів , показав світ примарами
В ті хвилини - секундами став

Хвиля відчаю , погляд зневірений
До всього підібрав - жгучий сплав
Попіл вогнища , схлипами зарево
Помирало - а він усе грав.
2013р

Вдягаю ялинку, як доньку колись в дитсадок,
Чи бабцю мою одягали у вічність сусідки...
Зостанься в минулому році, вселюдська бідо.
Ти ж завжди приходиш, як вітер, неждано, нізвідки.

Пластмасові зайчики душу дитинну пасуть.
А присмак хвоїнок медово-гіркий, наче крівця.
Вдягаю ялинку – природну і добру красу,
Хоча серпантин, як спокусник, навколо зміїться.

Вона християнка – ялинка, як жертва, як приклад смирень.
Бо всі християни – то десь в ідеалі рослини...
Язичеським бунтом від неї тривожить удень,
А ввечері – світлом Христовим, полинно-дитинним.

Болить їй на зрубі... я трохи ялинка... болить...
А біль благородний – то світло, яким хочем стати.
Ну, врешті, такими, як в давнім дитинстві були, –
Щоби не стріляти.

То ж наша ялинка для мене – душі медсестра
У нашому світі, де кляті війни метастази.
Цей запах, цей колір, ця тепла й волога кора...
Ця форма – як тінь нетутешньої древньої вази.

Вдягнувши ялинку, чекаю…
Іде благодать.
Хай в хаті живе до Христового аж воскресіння.
Під нею іскриться глибока свячена вода
І райських ялин блискавичне над нею коріння.

16 січ. 15.

Тінню спогаду - в світ твій привабливий
У видінні в ночі пригорнусь
Не порушу твій сон - ніжним поглядом
Хоч на мить я до тебе прильну

Затамую свій подих - окрилений
Білі ноги твої огорну
Аромат твого тіла - вдихатиму
З трав пахучих ковром постелю

Так до самого ранку , із присмаком
Спокій буду твій - оберігать
Щоб ніхто не посмів його рідного
Потривожити , чи відібрать

Тінню спогаду , ласкою - казкою
Загорнуся в обійма твої
Не покину тебе - я приречений
Поряд бути у віщому сні.
2006р

Здавалося ? Чи снилося ?
За пелиною крилося
Клич журавлів - розгублених
Плач матерів - розчулених

Йшли низом , верховинами
По небу , морем , ріками
Сутанами чернечими
Окутані , заплетені

Попереду пригнічені
Позаду всі - скалічені
В передовій з тримбітами
На фронтовій - із квітами

Дитя з дитям з тростиною
Юнак , юнці , з торбиною
Дорогами розбитими
Кістками скрізь - покритими.


Таке обличчя у землі
Несуть покійника - в труні
Навколо мертва тишина
Забута мова - у життя

Волав народ на перебій
Стояв на вколішках - той спів
Молили мати , і душа
Щоб не гнобили - трударя

Здавалося ? Чи снилося ?
Пани з панами билися
Все чубляться , кусаються
Та прокляті - не каються...
2013р

Блаженніший, вуста якого - Посох…
і Страждущий, на дні самої втоми..
і я, обпершись на стежину босим --
ніколи не повернемось додому…
попереду Ріка… і чистий аркуш
і вічне "ПМП" поміж словами
крізь райдуги якщо пройдете арку
можливо і зустрінетеся з нами...
25.01. 2015.

Вже не питай - усе минуле
Тим тіням сльози не роса
Все огорнув - холодний іній
Навколо замки із піска

Сліпучі , снігові метілі
Запорошили мій азарт
Тебе від мене - відібрали
Не чуючи чекання гвалт

Вже не питай - минуле жалить
Не воруши спокійних хвиль
Усе гаразд , відпочиває
Лікує рани неба синь

Моя історія - початок
Любові сіяне зерно
Твоя зима - весні додаток
Мені подяка за добро.
2005р

Ты говорил, что я Сарра Бернар —
в трепетный миг, когда гибну от страсти.
Твой комплимент или же гонорар —
так этим именем грех мой украсить?
Зритель ты мой или мой режиссер?
Просто любовник. Но я не играю.
Чувства — не мертвых законов простор.
Правил там нет, их момент сочиняет.

Первое — звезды. Второе — камин,
где обреченно пепел спадает.
Третье — разбитые гроздья калин
в окна стучат. Их никто не срывает.
До десяти... И до ста... Разве важно?
Мы не на сцене. Мы на небесах.
Мы влюблены, сумасшедши, отважны.
С нами сквозняк, земляника и Бах.

И не ищи для меня воплощений
в имени чьем-то известном.
Столько пройти и смертей, и крещений!
В имени, знаешь ли, тесно.
Имя — лишь звездочка — примечанье.
Тесно нам в судьбах своих.
Где поцелуев твоих окончанье,
там продолженье моих.
Это все я — больше имени мира.
Это все ты — и дыханье, и свет.
Не называй меня именем Ира
Я и Закат, и Луна, и Рассвет.
В каждом светиле есть наше начало.
В выдохе каждом — рожденье с нуля.
Имя твое, что бы ни означало,
посох бродяги и жезл короля.

Ты говорил, что я Сарра Бернар
в трепетный миг... Замолчи, повелитель!
Умер в камине калиновый жар.
Будь же влюбленным, а не любителем.

1985

Стою на роздоріжжі – крок до завтра,
Мов бранка часу. І летить з-під ніг
Несамовитість мовчазних доріг,
І догорає захід, наче ватра.

Межи метань вишукуючи вічне
Глузує мить з найменших дорікань.
Наплакана дощами темна грань,
Неначе світ, бездонно-архаїчна.

Стою на роздоріжжі небокраю,
Збираю зорі в душу і думки.
Вмирає день,а я не вмру, таки,
в мені вогонь, отой, що не згорає.

Таємниця блакитної квітки -
Полохлива кохання роса
Божевільна - у тексті роману -
Благородна - в романі митця

Неосяжна у променях ночі -
Сизий птах - у широтах небес
Неповторна таланту дитина -
Відкриття , несподіванка , фарс

Нерозгадана притча любові -
Полонянка - крутих віражів
Інша біль , інша суті основа -
Долі ноша , покірності кров

Все блукаєш , шукаєш розради -
Звістка чистим , невинним серцям
Свої карти на сон розладаєш -
Спонукаєш на розтин - гріхам

Не буди мене більше , не треба -
Зілля чари зробили своє
Таємницю твою розгадали -
Де минали - там терен росте.
2010р

Обручка - блискавична згода
Тобою прийнята війна
Мов зцілення , обряд , поразка
Примар гнітучих ворожба

Це відповідь - прохань цілющих
У небо пущена стріла
Його словам - сказать нагода
Про чисте , зріле почуття

Зерна налиті пишні грона
Очей цілющих - бірюза
Страх , осуд , і свавілля долі
Знанням набутим зір орла

Крик журавлів - весни видіння
Дорогам - у щасливу путь
Моє тобі в любові лине
Палке бажання - пригорнуть

Чомуж стоїш ? - одна , забута
Окопів зірвана рілля
Гірка сльоза - мов оковита
П'єш пам'ять із його хреста

Життя - потопом нарікання
Волокна мертвої води
На полотні - стихії хвиля
Той острів - де самотні ми.
2007р

Любов моя не кохана
Одна , сама , окована
Ночами не цілована
Вустами - не голублена

Все неосяжна молиться
З надією - єднається
Із вірою навчається
Щоб квітнучи - не каяться

Струмком біжиш у березні
Листком летиш - у вересні
Чеканням загартована
Бажанням - замаскована

Я жду тебе не вінчана
Терпіння це - освідчення
У сні прийдеш , чи маревом
Зустріну - стану заревом.
2008р

А не прийдеш , покаєшся
Зі мною - не обіймешся
Усе прийму у сутінку
Затінком стану - затишку.

Сльози пам'яті - лезо утрати
Ці порізи життєві синці
Вони вічні , червоні мов маки
Льє їх кожен росток на землі

Всі на світі із ними знайомі
Завітають , прийдуть на поріг
Не спитають , помітять шипами
Щоб у горі учились цінить

Сльози пам'яті - вогник молитви
За близьких , дорогих , звонів плач
Поминальна молитва лунає
Пам'ять наша - для них благодать.
2011р

Простіть мені мої сини -
Що не лежу я поряд з вами
Корю себе , та мушу жить -
Щоб дослужить за ваші рани

Простіть мені мої брати -
Що я не міг , не довелося
На все є воля , і шипи -
Доклав зузиль , не спромоглося

Простіть батьки , і матері -
За вашу жертву непоправну
Омий їм Боже сльози ті -
Що каменем в душі народу

Пробачте нам , і ворогам -
Усім під суд , і по заслугам
Лежіть спокійно , слава Вам -
За вас стоїм - на спротив скрутам.
2014р

Зазирає зіронька
у вікно.
Ой, пора вже спатоньки
всім давно.
А моє малятонько
ще не спить,
Лиш його колисонька
хить-хить-хить.

Чом же ти, малятонько,
все не спиш?
Спить вже сірий котонько
й сіра миш.
Вже дрімає солодко
цілий світ,
Тільки твої оченька
кліп-кліп-кліп.

А малятко очками
зирк та зирк:
Хоч одну ще казочку
розкажи,
Заспівай ще пісеньку
хоч одну –
Отоді вже, ненечко,
я засну.

Вітер тихо листячко
колишé.
Розкажу я казочку –
ще і ще.
Колискову пісеньку
прошепчу,
Аби снів намріялось
досхочу.

Зазирає зіронька
у вікно.
Ми з моїм малятоньком
вже спимо.

На її стомлених руках
Своє життя , свої стежини
Там щастя , горя зорепад
Любов її , її провини

Чому так часто сум в очах ?
Коли від праці спочиваєш
Бринить сльозою на вустах
Коли ти спогади - гортаєш

Я все не смію запитать
Бо знаю сам - хрести родини
Як ти той біль перемогла
За всіх одна - під плач дитини

Несу назбираний букет
Волошки з маками - в ромашках
Ти так любила їх , і степ
Пробач мені , будь - ласка мамо...
2010р

Спочинь один в обіймах ночі
Покинь нудьгу , дай приті хід
Проси у темряви - хай може
З тобою разом у похід

Пізнати вади потаємні
Відвертість чути - у собі
У пристрасті турбот , у танці
З тобою бути у душі

В ночі живу , у день бажаю
Розлука змушує благать
Терпіти , вірити , чекати
Що ще дозволиш - скуштувать.
2009р

Отче наш, що э на небесах
В блакиті над хлібами!
Ми молимось тобі в сльозах!
Ти дух сили й волі поміж нами!

Слава тобі, Боже триэдиний,
Що б'эшся в серці кожного із нас!
Ми народ незламний і эдиний!
Нас гартував жорстоко лютий час!

Соловей цілуэ небо в мирну голубінь,
Маки замість крові цвітуть у пшениці.
Пам'ятаэм мову древніх поколіннь,
Нею славим Бога. Ми- в його правиці!

Летіла зозуля - тай стала кувати
Народу на горе , а людям на втрати

Кувала , не знала - що в рідному домі
Уже не своя , а ті діти в безодні

Лихі стали люди , їх очі , їх руки
Все чублять те золото - а люд мирний мре

Летіла , кувала , та замертво впала
Її наздогнала - ворожа стрільба

У мить сиротою земля застогнала
Від ран що наносить - братерська війна

У мить сонце стало , померкло , пропало
Його засліпило - від сліз Кобзаря...
2011р

Потоками , висотами
Над прірвами глибокими
Спішить прозора благодать
Свою пошану - вам віддать

Ви обрані , ви створені
Щедротами духовними
У приклад всім поставлені
Ви є - небесні ангели

Хвилюєтесь , втішаєтесь
З героями братаєтесь
Жовто - блакитний прапор наш
Ви принесли до зрячих мас

Ми з гордістю , повагою
Із жертвою - наснагою
Ідем у зграїще подій
Знов боронити вибір свій

На ворога крилатого
Двоглавого , пихатого
В амбіціях - зухвалого
Захисника лукавого

Ми духом вашим свячені
Ми сином Бога - мічені
У рать покровом зібрані
Щоб заявить - ми звільнені.
2014р

Емоційна трагедія статку
Покоління - нового зразка
Недотепність тяжкого балансу
Керувати кнутом - батога

Деж доцільність - обіцяних ставок
Шахраї малювали нулі
Розмовляли похабно , картаво
Усє добрє - снобили тролі

Крали так - що потріскали стіни
В колуарах , підвалах Кремля
Ті від подиву рот відкривали
Та даремно - заправка одна

Переграли нездари пригучі
Звідусіль їх женуть - паясів
Не врятують вас навіть монахи
Покарає - невидимий гнів.
2014р

Ну що ж, вперед. Шукай свій ідеал.
І ту, для кого зможеш стати богом.
А я тепер спокійно сплю. Фінал.
Ти десь далеко. В долі за порогом.

Ненавиджу? Чому ж? Таки люблю.
Бо щирість так раптово не зникає.
Та між чуттів себе не загублю.
А далі що? Всевишній один знає.

Жодна із них, отих твоїх нових
Не змусить серце загорітись знову
Ти бачитимеш в них лише чужих.
І погляд їхній не відбере мову.

Жодній із них, тих бажаних твоїх
Ніколи ти не будеш так потрібний.
Так мучився від докорів моїх
Ну що ж, вперед. Ти знаєш, чого гідний.

Мені байдýже - в пекло ти чи в рай.
І не хвилюють всі твої печалі.
Світанок скоро. Швидше догорай.
Іди, тікай, біжи, але чимдалі.

На темному боці місяця
Ніч краяно лезом зоряним
У чорно-дірковий вакуум,
Де Око зайшло Всевидяче.

Там вовчий чекають відгомін
На заклики тіні місяця
Із інею скласти загадку:
Чи є ще живе у просторі?

Холодне у тіні сяєво,
Не видно дороги вирватись,
Не треба й ховатись хмарою
І так залишилась паморозь.

Так довго завмерла темрява,
Що бавить химери місячні,
Слова хрускотять сніжинками
В замети журбу заметено.

Багато пройдено доріг, побачено, почуто...
країв, доріг, етапів та в'язниць...
І майже стільки, нібито дрібниць,-
Загублено і пам'яттю забуто.

Посивівши, ні добрими, ні злими
Відходимо помітно за рубіж,
Лишаємо завихрений крутіж
Життєвих драм з акторами новими.

Коли ж уже останнього пом'януть
І наші сповіді в непам'ять кануть -
Згадає нас і провідний загін,

І,б'ючись в груди на найвищім рівні,
Скажуть тихцем: вони в борні нерівній
Підняли нас, негідних із колін.

Зачаровані ночі в коханні
Затамований подих в собі
Зустріч лагідних , ніжних світанків
Найцінніше що є на землі

Подарунок - освідченний долі
То найкраща для серця пора
Донести до людини другої
Вічні цінності щастя , й добра

Ті на світі щасливі бувають
Хто отримав цей шанс - довести
Один одного не обирають
Один одного - треба знайти.
2014р

Світанок , тиша , щебет ранку
Пливе у даль мов тінь зника
Мої вуста тобі шепочуть
Проснись кохана , зійди від сна

Зустрінь зі мною дня початок
Мій солод - ніжно огорни
Розстань в мені теплом небесним
Весь жар , вогонь мій - загаси...
2013р

Усе не те , усе не так
Чогось не вистачає
Вся воля зібрана в кулак
Та гніт - не відпускає

Тривожить різна маячня
Навколо скрізь - фантоми
Поблизу ходить метушня
Наштовхує - на свори

Оберігаю спокій свій
Тримаюся - як можу
Я нещодавно зрозумів
Що дороге - зі мною

Відкинув - насторогам шаль
Хай згинуть пелиною
Я вільний , я кохаю так
Що всим простив - з любов'ю.
2011р

Лишає той - хто йде в розлуку
Лишає той - хто не любив
Лишає той - хто марно свідчив
Тільки для себе хибно жив

Не вірить той - хто зволікає
Не вірить той - хто не хотів
Не родить там - де дня немає
Де ранок темряві велів

Жива вода - у мертвій гине
Душа у тілі - сирота
Росток без сонця - ледве дише
Зневірена бажань ріка

Кличу тебе - ехо мовчання
Словом тобі - глуха стіна
Ховаєш все - німе прощання
Не вірить зриву висота

Вина твоя - гріхами топиш
Вина моя - не там черпав
Вина обох - пориву спротив
Утрачена іскра життя.
2009р

24-01-15

Є три кінозали і кілька валют.
У кожному - стрічка.
Повтор чи дебют.
І люди заходять.
І гасне екран.
Присутній отримує декілька ран.
Є ті, що не вміють нести у світи.
До кого належиш, дружбане мій, ти?
Чи лихо троюрідне серце пече?
Чи плюнеш "баласт" - на старече плече?
Чи сняться по фільму війни голуби?
Ти просто дивився крізь цівку доби.
Тебе заманили.
Сценарій не твій.
Лушпайки змітаєш між цноти повій.
Пітнієш, бинтуєш...
Блюють слабаки.
Не бачиш дороги, свічада, руки...

Хтось каже "баталія", мати - "молись".
І шкіриться зранена стереорись.
Забілює дощ на афіші число.
Ти лиш споглядальник афер, НЛО...
Поміж ампутацій, сирітства і зрад
Клади свої мідні на чийсь мармелад.


2015

заспівай мені, сестро, сагу
ось на посаг тобі – мій голос
ерос ще перекисне в тренос
ще заллє твою вічну спрагу
доля справдиться до смішного
в танці давнього ритуалу
і рядочками мадригалу
ще озвучить мене чужого…
повизбирую рвані рими
за розібраними дверима
душу зношену позшиваю
кровоточить не заживає…
…о запаморочення дощами
захаращування плющами…
темний холод пливе хрящами…
і ніхто мене не прощає…
і ніхто…

Присипає сніг чекання тихе,
крони усіваючи, дахи,
присипляючи несите лихо,
згонячи у схованку птахів.
Причаїлася дорога-доля,
жде відлиги збурена рілля.
Тільки очі неприкриті, голі
не заснить це біле марення.
Із снігів вони добудуть іскри,
щоб сльозою почуття цвіло
і щоби найперші короліски
у весни відвертої взяло...
1990-ті

Стільки життя у тобі
Повні вени любові
Жити хотіти пити
Вмерти аби з тобою

Десь у міжсвітті болю
Губи твої шукаю
Руки твої цілую
Щемно кохана знаю

Більше уже не буде
Сонце ховає хмара
Ти не прожите мною
В серце сховай

І випий. Тільки живи
Тобою житиму я
І діти… більше уже не буде
Виростуть тільки квіти…

хірургічна операція
на столі – стражденна і зболена
молода
та бліда і знекровлена
до судом до паралічу змучена
рецидив
хвороба задавнена
метастази тотальної ницості
і блюзнірства – нічого святого –
пронизали до кінчиків нігтів
до мізинця на лівій нозі
а тепер її ще й поранено

кровотеча живої та чистої
то краплини
то цівки
то струмені
як сльоза кришталево-солоної
кровоспинне не діє
а джгути заважають дихати
донор не прийде
бо немає ні в кого на світі
такої ж самої групи

від ін’єкцій
таблеток та крапельниць
порятунку нема
тільки скальпелем
без наркозу
від болю аж скорчилась
і була б безнадійною хворою
та вона – неймовірний борець
хоч і змучена та терпляча
зуби зціпила навіть не стогне
тільки з кутика ока сльоза

грузне скальпель все глибше
і чиста
найкраща жива
на підлогу стікає
кров
потерпи
вже недовго
від густого гарячого болю
не збожеволій
скоро скальпель дістане гнійник
що тебе із середини знищував
зберися із силою й вихаркни
аскаридів і лямблій клубок

тільки витерпи витримай шок
мов з глибокого сну
з хворобливого марева вийдеш
і стократно оновлено сильною
ми у венах твоїх запульсуємо
і тебе наче новонароджену
обережно на ноги поставимо
і ходити поволі почнеш
ти зміцнієш
заграєш рум’янцями
Україно!!!
ти – краса що врятує світ
просто треба одужати
і пережити
це очищення болем і кров’ю
не здавайся!
борись!

фанатично-уперта здригала фатиновий простір
ніби вихід шукала собі від раптового пострілу
у хронічнім блуканні мостами готичного міста
ночі алібі хутко зривало з альпаки інжирну завісу

а зима малювала довкола крихкі перспективи
у віварії бути не хтіла бо знала що сила
попускала своє кривов'язе коріння їй в ноги
досить міцно стоїть на краєчку обриву з котрого

обірветься й пір'їною ляже на зморену скелю
ей художнику йди позбирай із трави акварелі
кожен крок вивірявся не раз і не двічі у русі
близькоцілля отут як чуття майже власного пульсу

час од часу віварій нас ловить в тугі сітьосплети
лиш одважні виходять вцілілі з віваровендетти

2015

Коли у тебе є ще я,
то є й емоцій ціле море.
І тільки цим душа моя
зуміє зрушити і гори.

І поки є у мене ти,
то буде жити і надія,
що у юдолі самоти
не погасає світла мрія.

Зорею ранньою явись,
побудь ще інколи зі мною
туманом, білою габою.

Коли я полечу увись
не забувай, що ми колись
просне́мося озиминою.

                              2004

У білий світ крізь призму суєти,
Помежи вічні померки і зради
Я силоміць училася іти,
Межи смертей уміла не вмирати.

Коли душа тремтіла, як листок,
Одним-одна, обпалена вітрами.
Моя судьба народжувала крок
Із дня у день зализуючи шрами.

Я просто йшла за сонцем, що вгорі,
На зло журбі – натомлена і світла.
На паперті перейдених доріг
Огнем зорить моя жертовна свічка.

Я – Волноваха! Я – уся країна…
У небі «тиші» каркають круки.
Притомлені надіями роки
накочує і стишує руїна.
Було усяке: рабська ниць покори
і дух стихії, де ярився гнів;
поміж злоби, безумства і вогнів
сходились у бою вода і гори.
А потім знову опертя жевріло,
щоб шалом смерті сколихнути світ
у дев’ятнадцять заповзятих літ,
поклавши за свободу душу й тіло.
От і тепер смердюче поле битви
отруює людину день за днем.
Освячене жагою і вогнем,
шматує час гаряче лезо бритви.
Я – Україна! Волноваха – капля
із повноводдя тужної ріки,
де нагла гибель, чорнорота чапля,
визбирує погаслі вже зірки.
Я – Волноваха, Іловайськ і ДАП!
Уся країна кровоточить болем
і шви минулі розриває з боєм,
а десь лютує в ярості сатрап…

23.01.2015

кілька ніжних кроків подушечками пальців по щоці
набагато тяжчі, довші, виснажливіші, аніж десятки кілометрів
уздовж перону, за потягом, що вже у такт гримить
музиці твоїх вій, і долонь, і легень, і волосся, й серця

присунься до стінки у плацкарті, отак, вирівняй плечі
поглянь у вікно - чи неправда, гарна погода для прогулянки
а ти все сидиш - у полоні вагону, провідника, рельсів
заплющуєш очі й усе не слухаєш порад - зсутулений

кілька кроків пальцями - міліметри, які не зміряти світловою швидкістю
бо потяг, у якому ти заварюєш зелений без цукру чай
мчить кудись бездумно, твої щоки не стануть свідками
небачених відстаней, кроків, поглядів, пристрастей
на жаль

Я чую серцем дивні речі,
Кохання вітер підійма.
Стихає день уже під вечір,
До мене ти прийдеш сама.

І місяць обгорнувши хмари,
Блукає в небі між зірок.
Я почуттями ніжно марю
Один зостався лише крок.

І я відчую серця погляд
Твою всю ніжність і красу.
І будеш ти зі мною поряд,
В долонях щастя я несу...

Як давно я топчу, видно по каблуку.
Павутинок і пальцем не збути з чола.
Те і тішить з гулкого кукуріку,
що одлунь нагуля.
Ба, і чорні мислі годі зібгать у пук,
як пасмо, укоськане в сум’ятті.
І дедалі нічому снити, нітити згук,
збутися, нидіти у смітті
часу. Убогий квартал в вікні
око так і мозолить, пак
упізнає з нісенітні снів
фізію пісну, а не инак.
І круги витинати, бач, спокуша,
мов шамана, вертіти клубок;
опоясує пусткою, щоб душа
знала дещо, що знає Бог.

Туман густіє вшир і вглибину,
маскуючи вибоїни дороги, –
а я іду, не бачачи нічого,
вчуваючись у темряву страшну.
В безпросвітку моїх останніх днів,
розширивши для круговиду вії, –
шукаю слід загублений надії,
гамуючи в душі печаль і гнів.
Бо у сповитій тишею імлі,
немов ході моїй пересторога, –
зростає тільки присмерк і тривога
на муками розтоптаній землі...
22.01.15

Люба подруго, дай мені руку!..
Щойно серця торкнулась печаль...
Це- відлуння всесвітнього смутку,
Що настав... І не піде... Нажаль...

Люба дівчино, сядь на коліна,
Обійми і цілунок прийми!..
Дощ по скронях січе безупинно,
Наче сльози цієї зими...

Ця зима омиває сльозами
Всіх загиблих в безглуздій війні,
Наче біль, наче спогади мами...
Дощ рясний- як нездійснений сніг...

Хай кохання нічого не змінить...
Хай воно не врятує цей світ...
В безнадії дозріє надія...
Літній спомин надІшле привіт...

То ж зігріймось коханням шаленим!..
Розчинімось в вогненних ночах!..
Не відводь же свій погляд від мене!..
Це- кохання зі смутком в очах...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115012301265

В переднике, с седым клоком волос,
подобранным резинкой на затылке,
она застыла в зыбкой дымке грез,
держа кусок говядины на вилке.
Ей показалось, ОН мелькнул в ночи —
там, за стеклом, меж городом и ею —
как лепесток испуганной свечи:
неместный взгляд неместного Орфея.
Зачем ей прошлое — как воздуха комок,
застрявший туго, заболевший дерзко?..
Она заплакала, говядины кусок
откусывая голодно и мерзко.
Варился борщ, томился холодец.
Была в себе — в квадрате стен и правил,
в кругу забот и золотых колец,
сожительством притертых и оплавленных.
Она жила! Работа, дом, семья!
Она жила! Откуда эти блики?
Зачем проснулось ангельское «Я»,
свои являя образы и лики.
Она жевала, словно удила
жует скотина, выплюнуть не в силах…
В дверном проеме муж, семьи скала,
возник большой, реальный, некрасивый.
Но это так спасло ее сейчас,
отгородив от духа сладкой липы,
нашедшего ее последний раз
и безответно в заоконье всхлипнув.
…Оплывший подбородок, грудь — не грудь…
За липовой аллеей — лишь кладбище.
Сыграла память странную игру:
зачем-то ангел свой картонный ищет
эрзац и, отыскав, приз не берет,
а возвращается к исходникам забытым…
Окно без ангела — не треснет темный лед.
Окно без ангела для ангела закрыто.

04.01.2013