ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Уля Задарма - [ 2015.06.19 20:26 ]
    за мотивами казки СИНЯ БОРОДА


    *** прочитала казку СИНЯ БОРОДА ( враження ще з дитинства - страшна-страшнюча казочка )... і от ...щось таке...за мотивами ...якісь відлуння казки ( хі...)

    РОЗМОВА ПРИМАР - УБИТИХ дружин КОРОЛЯ СИНЯ БОРОДА
    ( за потаємними зачиненими дверцятами в підземеллі палацу )

    примара 1 : -Ця темрява густа,як мармелад...
    А спогади...А спогади - каТАми
    нявчать...нявчать голодними котами,
    про те,що не повернеться назад...

    примара 2 : -Які товстезні бігають щурі,
    хоч кров схолола...І зотліла сукня...

    примара 3 : -...нема очей - не бачити зорі,
    не плакати,зачувши звуки лютні...

    примара 4 : - Сестриці,так не личить гречним паннам-
    хай мертвим...Але - про щурів!...котів!

    примара 1 : - Колись мене ВІН ніжно кликав - АННО!...

    примара 2 : -Мені -МАРІЯ... -тихо шепотів...

    примара 3 : - ...любив мене...

    примара 1 : -Та ні - МЕНЕ любив!

    примара 4: - Любив УСІХ! підвал... темниця... яма...
    ...усім меча у серденько встромив...

    А я буЛА - найпершою... І рана
    вогнем палає з тих далеких днів:
    ... Гучне весілля! ЗОЛОТОМ - приДАне...
    А наречена - з роду ЧАКЛУНІВ...
    Король дізнався - налякався... вбив!
    ( все ж - в"язочку ключів ЗАЧАКЛУВАЛА,
    допоки кров не зВУрдилась руда...
    У Короля - не серце - КАМІНЬ - стало
    і СИНЯ - КУрам НАсміх! - борода...:):):)

    ...з тих пір нема йому ніде споКОю..

    ...та чую...чую котиться луною
    ноВЕ весілля шляхом під горою...



    ВЕСІЛЛЯ СИНЬОЇ БОРОДИ

    -Як ВЕСІЛЛЯЧКО гуляє -
    Гоц! Гоц! Гуп - Гуп!
    -В гальби пиво наливає-
    і танцює,і співає
    весь люд! Весь люд!

    -Одружився наш воЛОдар - грізний СИНЯ БОРОДА!
    Вже п"ятнадцята дружина - і красива й молода!

    (-Де ж поділись - чотирнадцять?)
    Свят-куй,народ!
    (-Засолив у бочці з квасом
    сам чорт! Сам чорт...)

    (-Наш король чорТУ - знайомий-
    брат,сват - свій чуб!
    -Тільки цить! Про це - нікому!!!)
    Гей! Гей! Гуп! Гуп!


    ПРОЩАННЯ СИНЬОЇ БОРОДИ З МОЛОДОЮ ДРУЖИНОЮ

    -як тужно вітер плаче у деревах...
    Уже в похід заграли сурмачі...
    (...Жінкам - молитви,а муЖАМ - мечі...)

    -ЙДЕМО В ПОХІД! ТОЖ ОСЬ ВАМ,КОРОЛЕВО,
    ОД ВСІХ ПОКОЇВ - КЛЮЧИКИ Й КЛЮЧІ...

    -О,мій Король...Чомусь у сновидінні
    скотилось Сонце з почорнілих круч...

    -УВЕСЬ ПАЛАЦ - У ВАШІМ ВОЛОДІННІ !
    ЛИШ НЕ СПУСКАЙТЕСЬ( ЗА МОЇМ ВЕЛІННЯМ ! )
    У ПІДЗЕМЕЛЛЯ...( ТАМ БЛУКАЮТЬ - ТІНІ...)
    ХОВАЮТЬ ВІД ОЧЕЙ ПОХМУРІ СТІНИ
    ТІ ДВЕРІ ПОТАЄМНІ ... В ПАВУТИНІ...

    ЩО ВІДЧИНЯЄ ЦЕЙ - НАЙМЕНШИЙ - КЛЮЧ!

    -тремтять між хмар печальні клапті неба...
    сіріє день,немов мутНА вода...
    В опочивальнях - холодно без Тебе...

    -НАКАЗ МІЙ НЕ ПОРУШТЕ,КОРОЛЕВО!
    СПУСКАТИСЬ В ПІДЗЕМЕЛЛЯ - БЕЗ ПОТРЕБИ...

    -корюсь,мій Пане Синя БОРОДА...

    ( Кохаю ВАС...хоч серце б"ється птахом:
    кохання ЦЕ - мабуть, МОЯ БІДА... )


    МОНОЛОГ КОРОЛЕВИ

    Мій пане,за кінським копитом ще куриться порохом...
    Цілунок прощальний не студить холодна вода!
    В порожніх кімнатах - лиш тіні...А сВІчки - як сполохи...
    І нудить цим світом дружина твоя молода...

    бо дзвони весільні ще ген по угіддях - відлуннями...
    А Ти вже зникаєш на битім шляху між дерев...
    Чекати повернень,покірно німіючи буднями,
    то доля дружин - хоч селянок,а хоч королев...

    І ТЯгнуться дні,як неНАвисна нитка за голкою...
    В печальних поКОях споКОю - ні вдень,ні вночі...
    Твоя НЕ-ПРИСУТНІСТЬ лишає сліди,наче опіки...
    Твоя НЕ-ПРИСУТНІСТЬ - у ЗВ"ЯЗЦІ ХОЛОДНИХ КЛЮЧІВ

    що водить мене по палацу,як звіра - на шворочці...
    Кімнати,покої - по колу,хоч очі заплющ!
    Бо ГОЛОС - тоненький,страшний,наче привид у мороці,
    ШЕПОЧЕ... ШЕПОЧЕ...ШЕПОЧЕ про ДВЕРІ та КЛЮЧ...

    ...покручені сходи - печальні,потворні,як ПОкручі,
    чепляють за ноги,немов зачарований плющ...

    ...спуститись...додолу...
    додолу ... там двері... ось - ключ...



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Ігор Шоха - [ 2015.06.19 17:15 ]
    Із літа в осінь
    Досі не знає ніхто до пуття,
    як почуваються мерші.
    Мушу прожити я інше життя,
    поки закінчиться перше.

    Поки ходили у парі одні,
    си́ніли наші барвінки
    і пролітали перервами дні
    ради одної оцінки.

    Я ще не їду у літо моє.
    Ти ще стоїш на пероні,
    поки фантазія раду дає
    їхати десь у вагоні.

    Може тому ти сьогодні така,
    наче це літо останнє.
    Любить розлуку недоля гірка
    і ненавидить кохання.

    Перегорнули сторінку свою,
    наче щоденник закрився.
    Я на пероні як двійка стою.
    Ти у вікні – одиниця.

    Доля й недоля обох не мине.
    Поки ще підемо босі,
    я умираю на літо одне,
    ти оживаєш на осінь.

                                  06.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  3. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.06.19 10:42 ]
    Запізніле кохання
    Життєвими дорогами ходили,
    У кожного із нас була своя.
    Втрачали і знаходили,любили,
    Та раптом на стежині - ти і я.

    Як поглядами стрілись ненароком,
    То зрозуміли все,без зайвих фраз,
    Що нарізно надалі ми - ні кроку,
    Ніхто й ніщо вже не розлучить нас.

    Нехай у тебе сивина на скронях,
    У мене срібна стрічка у косі,
    Але серця у вічному полоні
    Трепетної ніжності й краси.

    2007 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  4. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.06.19 10:22 ]
    Отчий край
    Отчий краю,моя колиско,
    Що гойда мене стільки літ.
    Чи далеко я буду,чи близько,
    На тобі лиш зійшовся світ

    Клином.Краю,ти серцю милий,
    Скільки пройдено вже доріг,
    Лиш тоді набираюсь сили,
    Як на отчий ступлю поріг.

    Поблукаю дитинства стежками,
    Із джерельця води нап"юсь,
    Й знов полину удаль з журавлями,
    Ти ж чекай:я вернусь,вернусь...

    1997 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  5. Богдан Манюк - [ 2015.06.19 09:25 ]
    Етюд між торговими рядами
    Ярославові Саландяку


    Ярмаркувало сонце.
    Промінь – за фарби,
    за пензлі – жмут,
    а хто продав – зігрітий.
    Знайшло в рядах мольберт –
    і друг мій заробив
    на дві гарби проміння
    й частку літа.
    Намалювало місто
    в сонячнім вінку
    і прицінилось – усмішка за огляд.
    Хтось не спромігся,
    щирий,
    на платню таку –
    миттєво градом
    топтано роздолля.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (21)


  6. Петро Дем'янчук - [ 2015.06.19 07:23 ]
    Дар
    Я піду в поля широкі
    У просторі , у розлогі
    Там розквітну у чеканні
    У самотньому мовчанні

    Оберу собі я квітку
    Не яскраву , не примітну
    А звичайну , колоритну
    До очей твоїх подібну

    В ній тобі я покажу
    Як я трепітно люблю
    Як стараюсь , бережу
    Знаючи що не верну

    І нехай усі це знають
    Хочуть заздрять , проклинають
    Їм в цій музиці не грать
    Не звучати , не лунать

    З того часу і до нині
    Голос мрій , пісні пташині
    Неба очі волошкові
    Де усе віддав я долі.
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  7. Петро Дем'янчук - [ 2015.06.19 07:44 ]
    Відрада
    Де любов буя там нема мене
    Де була вона там полин трава
    Полонив себе , зачинив себе
    Де знайшли обом там тепер одна

    І не будить вже , не голубить вже
    Шелестить листком над ручай струмком
    Про минуле те , не забуте ще
    Що пропаще в горі свого дива жде

    Мариво чи ні ? У чиїй душі ?
    Відірвало з корнем , рахувало дні
    На кону тримав миті чарівні
    Та не довелося , відібрали злі

    Ось тепер стою в полі , у гаю
    Декому цвіту , іншого сужу
    Хтось ламає , гне , радісно йому
    Все це не минає , за обох плачу.
    2015р.



    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  8. Уля Задарма - [ 2015.06.19 07:08 ]
    травою


    ...я знаю - завтра крiзь мене почне проростати трава...
    та це мене не бентежить,скорiше -тiшить...
    ...закотилася згаслим сонцем перестигла моя голова...
    А очi -як жаль!не побачить нiхто!-за небо тепер голубiшi...

    Ще тремтять в Переможця руки...не на користь мою-двобiй...
    Ось-мiй Ворог.В долонях-меч,що рубав умiло...
    ...переможного маршу звуки надi мною кружляють,мов рiй...
    Та крiзь мене - ростуть...вже ростуть!-неймовiрно зеленi стрiли...

    Я-травою...травi...трава...я стебельцем гнучким-крiзь ребра...
    я-до сонця,до синiх зiр, крiзь холоднi морози згуб...
    ...Переможцю,колись i ти... упадеш -вже не чуючи неба...
    я травою - цiлунком нiжним доторкнуся,прощаючи,губ...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Серго Сокольник - [ 2015.06.19 01:02 ]
    Поетичний живопис НЮ ( 16+ )
    У цілунках уяв
    Узяв.
    Молода підійшла.
    Дала

    Все, що тільки змогла. Чимало.
    А тоді промовляла-

    Подивись на портрет,
    Поет.
    В віддзеркаленні днів
    Ти скнів.

    Я таким тебе запам"ятала.
    А тоді- змалювала.

    Та поет відсахнувся
    Аж,
    Бо не вразив його
    Типаж,

    І сказав- ти умієш давати
    Краще, ніж малювати.

    Через час повернула-
    Ся ( ))) ),
    Аж обличчям сія
    Уся,

    Із пакунком в руці. -Дарунок!
    Розгортає пакунок-

    У пакунку лиш... Дзерка-
    Ло ( ))) )...
    До поета, мов вірш,
    Дійшло-

    Роздягаймось, хто швидше. Ну?
    Малюватимем ню.)))


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115061900554


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  10. Іван Потьомкін - [ 2015.06.18 21:10 ]
    Зціли, Єрусалиме, діток голомозих

    Чулпан Хаматовій,
    співзасновникові фонду «Подаруй життя»,
    та всім небайдужим до людського горя

    Граються в єрусалимськім парку голомозі діти.
    Їх мова далека од тутешнього івриту.
    Як, зрештою, і край , котрий не в змозі одвести їхню біду.
    Мимохіть притишую прискорену ходу,
    Здіймаю руки у вітанні мовчазнім,
    А серце відстукує свій намір потайний:
    «Єрусалиме, мов діточок своїх, малечу пригорни
    Та якомога швидше в справжнє дитинство поверни,
    Щоб непокірні в хлопчаків чуби повиростали,
    Аби косою аж до пояса дівчатка запишались,
    Аби в краях, куди здоровими так хочуть повернутися вони,
    Тебе довіку звали цілителем і світочем земним.
    Наділений спрадавна даром Божим,
    Зціли, Єрусалиме, цих діток голомозих!"


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)


  11. Ольга Прохорчук - [ 2015.06.18 19:46 ]
    Рожеві наплічники
    Дівчинко в джинсах потертих, з рожевим наплічником,
    Тепла кофтинка з широких ангорових смуг,
    Хто з казкарів записався до тебе прибічником?
    Хто з-поміж принців доводить, що він тобі друг?

    Шкіра прозора, повіки безсонням підсвічені,
    Знічений мозок бунтує вже третю добу.
    Дівчинко в шибці, які ти болючі освідчення
    Душиш, знічев’я кусаючи нижню губу?

    Захист від світу – блакитних навушників клапани,
    Русе волосся до ліктя – хиткий кринолін.
    Дівчинко, знаєш, буває, із серця подряпини
    Сходять повільніше, аніж з дитячих колін.

    Знаєш, в метро стільки ліній, зупинок і напрямків,
    В наших долонях прописано стільки шляхів,
    Нам уготовано стільки забоїв і набряків,
    В пошуках теплих долонь і привітних дахів.

    Карти, буває, обманюють, схеми прибріхують,
    Принци подекуди вірять у хибні казки,
    І у погоні за короткочасною втіхою
    Наші вагони втрачають насущні зв’язки.

    Дівчинко, квіточко, рибонько, сонечко, ясочко,
    Очі-волошки зі світлим відтінком журби,
    В темній столичній підземці, будь ласка, будь ласочка,
    Будь обережна, ріднесенька, не загубись!

    Джинси потерті, душа, наче сукня, у квіточку.
    Поміж бровами напруга тримає кордон.
    Я пам'ятаю, яка ти була без наплічника –
    В середньовіччі з таких малювали Мадонн.

    Дівчинко світла, із записниками дешевими,
    Очі не торкнуті тушшю ані олівцем,
    Хай всі наплічники будуть у тебе рожевими,
    Хай всі казки твої будуть з хорошим кінцем.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.28)
    Коментарі: (6)


  12. Ірина Робак - [ 2015.06.18 18:27 ]
    Зорі у кошику
    Зорі, як квіти,
    Вночі назбираю.
    Ти так потрібен,
    Тепер я це знаю.

    Зорями з кошика
    Нас уквітчаю,
    Що в мріях просимо,
    Вірю - чекає.

    Босі, як діти,
    Для двох ціле небо.
    Щастям зігріті,
    Нічого не треба.

    Зорями з кошика
    Нас уквітчаю,
    Що в мріях просимо,
    Вірю - чекає.

    Хай не згасає
    Любов, як ці зорі.
    Все нам співає
    В казковому хорі.

    1999


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  13. Ірина Кримська - [ 2015.06.18 14:41 ]
    Жіноча втома
    1 варіант

    Під повіками – віки,
    Діти сплять й чоловіки…
    А моя жіноча втома
    Заблукала не удома.
    Заблукала у твій слід,
    Де цвіте колючий глід,
    Де снують суниці тінь
    З наших двоголосих млінь.
    Моя втома між грудей
    Стогоном дзвіниць гуде.
    Огортає, мов спідниця
    В цятках стиглої суниці…
    Під повіками – неспокій –
    Яснозорий, ясноокий…
    Тільки глід об лікоть – чирк!
    Страх настраханий, мовчи!

    2 варіант

    Під повіками – віки.
    Діти сплять й чоловіки.
    А моя жіноча втома
    Заблукала не удома.
    Неодягнена, невзута,
    Полишивши звичні пута,
    Напівсонна і розкута
    Побрела в любов туманом –
    Бездоріжжям первозданним.
    Заборони?
    Забобони?
    Що страхи?
    І що ікони?
    Бо вона іде на мрію,
    Хоч несе хреста Марії.
    Незворотній її крок,
    Хоча пальці збиті в кров.
    Мрія зводить, як стеблину,
    В ній Марію й Магдалину.
    Сплять віки, слізьми умиті.
    Що епоха?
    Просто миті.
    Втома всіх тисячоліть
    Бачить Мрію, то й не спить.

    4 червня 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (6)


  14. Домінік Арфіст - [ 2015.06.18 11:21 ]
    ...гиля-гиля...
    гиля-гиля мої гуси-лебеді мої діти-мої батьки
    летіть-летіть до сьомих небес
    не затримуйтесь через мене
    крила в’язнуть у смолах болю
    краще я дивитимусь в небо
    і радітиму що ви – зорі
    плачте-плачте дощем за мною
    в самоті виживати мушу
    доглядати сумні дерева
    напувати водою мову
    провести до дороги доню
    що дрімає доказом Бога…
    мамо-мамо… не обертайся – в мене в серці доволі солі…
    я один у пустелі тата…
    я копаю його криницю…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  15. Ігор Шоха - [ 2015.06.18 10:39 ]
    Контрибуції долі
    І у печалі пізнається радість,
    у далині, на дні, у однині.
    Майбутнє не об’їдеш на коні.
    Минуле повертається на старість
    у самі неочікувані дні.
                   Тоді і доля наче усміхнеться
                   на кілька мить нежданого кінця,
                   коли ще наповняються серця
                   надією, що грішному минеться,
                   якщо його кармічній чаші серця
                   не застує пародія лиця.
    Все непідробне важко повторити
    і раз, і двічі на мільйонів сто.
    Та кожен копіює пережите,
    одного разу ніжністю зігріте,
    яке не заперечує ніхто.
                   Але існує істина Пилата.
                   Нагайкою вимірюємо зло,
                   і віримо у міфи ЕНЕЛО,
                   у обереги і міські пенати...
    А неофіти мають пам’ятати,
    якщо хоч одиницям це дійшло,
    що істина – коли на цьому світі,
    политому і кров’ю, і слізьми
    і ратаїв, і воїнів – їх діти
    поволі, а стають таки людьми.

                                  2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  16. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.06.18 08:52 ]
    Спомин про дитинство
    Туди лину думками і серцем,
    Де під лісом білесенька хата,
    Очеретом поросле озерце,
    Там збирали ряску каченята.

    Там дитинство моє босоноге
    Пасло гуси,раділо й сміялось.
    Все,що сном відпливло кольоровим,
    Мені лише на спомин зосталось.

    1997 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  17. Серго Сокольник - [ 2015.06.18 00:35 ]
    Жизнь
    Гроза в чистом поле извергла разряд...
    А в храмах так мирно лампады горят,
    Как будто дарована всем благодать...
    Но в поле под ливнем... Мы вспомним... Опять

    Разверзнет Перуна рука небеса,
    И землю омоет слезою роса,
    И снова, как в сердце рождения страх,
    Мы вспомним все то, что исчезло в веках.

    О прошлом великом, о Вечном пути
    Который прошли и который пройти
    Небрежно подняв, словно выпавший приз
    Меж Явью и Навью с названием ЖИЗНЬ,

    Еще предстоит... Так идем же вперед,
    Сквозь ливни и молнии в вечный поход,
    Которому нет и не будет конца!..
    ...и храмов лампады согреют сердца.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115061800213


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  18. Ніна Виноградська - [ 2015.06.17 23:22 ]
    РІЧКА ЗРАДИ


    А річку зради не перепливти,
    У ній, на жаль, немає переправи.
    І хоч досягнеш у житті мети –
    Мокріє зрада зліва, а чи справа.

    Закриєш очі, - а вона вже тут,
    Забути схочеш – нагада безсонням.
    Коли у травні квіти зацвітуть –
    Морозом ляже на твої долоні.

    І вже вона навіки, мов тавро,
    Між вами буде до самого скону.
    Не зраджуйте коханих і добро
    У зраду не потрапить до полону.

    02.06.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  19. Валерій Кравець - [ 2015.06.17 18:05 ]
    Літо
    Що таке літо?
    Це ранки, росою омиті.
    Це шурхіт коси в соковитому житі.
    Це дні, що по вінця сонцем налиті.
    Це ночі, короткі й звабливо оббиті
    серпанком тепла, що у травах зарите.
    І праця. Так безліч, що ніде подіти.
    В розвагу - надвечір лиш погомоніти
    з ріднею про спів соловейка у вітті
    старого горіха. Таке в мене літо.

    16.06.2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Лілея Дністрова - [ 2015.06.17 17:56 ]
    Шукаю клаптик літа...
    Відшліфувала, огранила почуття.
    Наповнила сюжетом колоритним...
    Спалила, знищила лахміття та сміття,
    Проникла в душу світлом непомітним...  

    Молочним шляхом простелила небозвід,
    Що даленіє у твоїх зіницях...
    Ковток води  джерельної...спекотний лід...
    Шукаю клаптик літа у суницях...  

    О, літні барви...що шаліють від грози...
    Виблискують коштовним хризопразом.
    Милуюсь краплями квіткової роси,
    Що заколисана пташиним джазом...  

    До серця пригорнула сонця вишиття,
    Що  золотіє в мовчазних пейзажах.
    Небачене, нечуване те відчуття...
    У скронях...звуки мрій..."Адажіо"...

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  21. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.06.17 10:42 ]
    Рідної мови не цураймось
    Колихала ненька немовля,
    Тихенько колискової співала.
    Завдячуючи маминим пісням
    Дитина мову рідную вивчала.

    Дитя зростало,пізнавало світ,
    Життєвим шляхом в серці несе гідно
    Слова матусі,як наказ,як заповіт:
    "Знай мови різні та люби лиш рідну."

    Бо ж мову українську недпрма
    Солов"їною у світі називають,
    І джерелом видзвонює вона,
    Лунає піснею від краю і до краю.

    Блакить небес і золото колось,
    Плекаймо Слово українське і братаймось.
    Як мова є у нас - то ми народ,
    То ж мови рідної ніколи не цураймось!

    2012 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  22. Ірина Кримська - [ 2015.06.17 09:55 ]
    Без сліз
    (Вона)
    Не псуй мою сукенку. Обережно.
    Не дай нікому приводу для сліз.
    Бо он світляк яскравим тілом стежить!
    Уже не стежить – соромно! – відліз…
    (Він)
    То не світляк! То іскри з тебе крешуть!
    Та не тримай цю сукню – не вкраду!
    І ці мережки – оборони рештки,
    Коли нарешті з тебе опадуть?

    (Червень волошковий)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  23. Світлана Ковальчук - [ 2015.06.17 09:16 ]
    * * *
    Сріблисті рибалки
    виловлюють срібні підкови.
    Вимовчує риба
    свої недодивлені сни.
    Лиш хвилька дністрова
    то тут, а то там на розмову
    прохлюпнеться:
    "Сни,
    ще до золота першого сни.
    А вже як впаде
    золоте ластовиння на воду
    і день язиками
    залиже прозорі вогні,
    човенце знайди
    біля нашого давнього броду,
    а в ньому - підкову
    на щастя,
    на самому дні".


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (1)


  24. Олександра Камінчанська - [ 2015.06.16 21:53 ]
    ***
    Ти, що літаєш і світишся,
    Птахо моя.
    Небо твоє у китицях
    І журавлях,
    Пісня твоя надихана
    Вітром-огнем.
    Сонце удосвіта вистигне
    І спалахне.
    Янголе світлий, я вимрію
    Сяючий шлях.
    Мрії лишайся вірною,
    Птахо моя.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  25. Іван Потьомкін - [ 2015.06.16 12:16 ]
    Паплюжачи і звичаї, і мову материнську (за Лессінгом)
    Паплюжачи і звичаї, і мову материнську
    (за Лессінгом)

    Із подорожі повернувся пудель
    І побратимам каже з гіркотою:
    «Братове, якже наш рід здрібнів!..»
    «Ти що верзеш!»- бульдог на те.
    «Я щойно з Індії. От там справжні собаки!..»
    «Чим же вони од нас ліпші?»- пита гончак.
    «Одвагою своєю. На лева нападають!»
    «І що – перемагають?»- куняючи, пита дворняга.
    «Цього не знаю. Зрештою, невже це так важливо?
    Досить того, що не бояться самого царя звірів!..»
    «Ну, якщо так,- озвалася вівчарка,- то хвалені собаки
    Відрізняються од нас лиш тим, що дурніші».

    P.S.
    Ганить своє і прославлять чужинське,
    Не зглибивши належне його суть,
    Як це воістину по-свинськи...
    А декотрі отак усе життя живуть,
    Паплюжачи і звичаї, і мову материнську.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  26. Ірина Кримська - [ 2015.06.16 12:05 ]
    Помста
    Розбудив? То плати данину
    Простирадлам, зігрітим під нами.
    І губам моїм тільки губами
    В розколошканім мареві сну.

    Розбудив. Розбудилась уся.
    Ворухнувсь між лопаток метелик…
    Як ти ніжно рукою узяв
    Мою грудь – переповнений келих!

    Як надпив – не розлив ні ковтка!
    Я ще більше набралась медами.
    О як щедро помстилась рука
    Першій Єві за грішність Адама!..

    Перша декада червня 2015




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  27. Ірина Кримська - [ 2015.06.16 12:43 ]
    Ти хто є?
    Ти спустився з Парнасу.
    Наче Бог. Наче кінь.
    Чи поет. Чи Пегас.
    Сонм жіночих велінь.

    Мій володар і раб.
    Муза пристрасті. Муз?
    На мені так заграв!
    Вдячно дай обійму!

    У розкОші уніс.
    На розкОші поклав…
    А якщо ти Паріс?
    Але раптом Дедал?

    І тривожусь усе:
    «Я ж бо хто – підкажи!»
    «Що – не знаю – несеш,
    Бо в йому ще не жив…»

    перша декада червня 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  28. Ірина Кримська - [ 2015.06.16 11:26 ]
    Колыбельная для Тео
    Как мне тебя убаюкать, хороший,
    Так, чтобы сон твой тебя напоил?
    Чтобы тревоги твои распорошил,
    Тяжесть забрал, а добавил бы сил.

    Как мне тебя оградить от ударов,
    Слов невпопад и бессонниц ночных?
    Где же взять тайные нежные чары,
    Чтобы твой сон был уютен и тих?

    Может, узнаю я как и откуда…
    Может разведаю чем и когда…
    Только смогу ль и целебным, и чудным,
    Сон твой налить, как святая вода.

    Чтобы твой сон между болью и грустью,
    Между тревогой и пустотой
    В душу твою проливался, как в устье,
    В ней разливался на сладкий постой.

    Чтобы цветами подушка казалась,
    Чтобы лугами казалась постель,
    Чтобы ты капельку, самую малость
    Слышал сквозь сон соловьиную трель.

    Чтобы тебя не будили заботы,
    День продолжая в виденьях твоих,
    Чтобы во сне ты не помнил работы,
    Чтобы весь город ушел и затих

    Ради хотя бы одной только ночи,
    Где б ты так выспался и отдохнул,
    Словно в твои, как смородина, очи
    Бог, как избраннику, тайну вдохнул.

    Может, от этого Бога касанья
    Тяжесть, усталость оставят твой сон.
    Вот бы невнятное это гаданье
    Темным химерам связало заслон.

    Милый, мой ласковый, нежный ребенок,
    Мальчик моей одинокой души.
    Спи, улыбаясь кому-то спросонок —
    Светлому образу в светлой тиши.

    Я поцелую неслышно над бровью…
    Как же мне хочется рядом прилечь,
    Тело прикрыв твое тихой любовью,
    Как покрывалом туманным — до плеч.

    Как же мне хочется бледной волошкой
    Быть на подушке рядом с виском.
    Милый! Поспи ты младенцем немножко,
    Отроком светлым…. Луны молоком

    Я напою твою ночь до забвенья,
    Я помолюсь о тебе всем святым,
    Их называя в такт сердцебиенья,
    Речитативом снабжая простым.

    Маленький мой! Островок моей страсти!
    Радость далекая, как небеса.
    Я соберу все осколки и части,
    Говоры, сказки, … словеса,

    Чтобы у этой моей колыбельной
    Сила молитвы и песни была.
    Мира дитя! Но и мой безраздельно,
    Как я тебя в своем сне создала.

    Так ли тебя, убаюкать, хороший?
    Так ли тревоги твои разгонять?
    Слабое — пошло. Страшное — в прошлом.
    Спи, милый Тео…! Пора уже спать…

    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  29. Уляна Яресько - [ 2015.06.16 08:56 ]
    Душа зміцніла
    Гарячий віск у душу кап-кап-кап...
    Народжує життя похмурі рими.
    Раніше так я, певно, не змогла б,
    Та щось мені відкрилося незриме.

    Вмирає день... агонія надій,
    Вогні на спомин засвітило місто.
    Журливе серце літній суховій
    Шовково-ніжним оповиє змістом.

    Сапфіри влаштували зорепад,
    Ляка сова-несплюха... Трохи тоскно.
    Хоч іноді буває все невлад,
    Душа зміцніла під гарячим воском.
    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (6)


  30. Олександра Камінчанська - [ 2015.06.16 00:36 ]
    ***
    Запрохані паростки світла
    Отими що йдуть
    Зоря невагомо-пресвітла
    Осяла їм путь
    Молитовня до неба
    На стеблах
    Що з плоті ростуть
    Суть
    Невловимої вічності
    У світлі роси
    …а десь фарисеї і нехристи
    Біль і хрести

    Неба димні шпалери,
    Кулі шалені
    Простріляний обрій
    Недобре
    Боляче
    Пече
    Під серцем
    Усе це
    Намарно хотіли
    Між чорним і білим –
    Біле?…


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  31. Ігор Роїк - [ 2015.06.15 23:04 ]
    Пiвгодини як дощить
    Півгодини як дощить,
    Міряють плечима стіни
    Необачні – там, за ними,
    Арок вільних дефіцит.

    Пуп’янок троянд не спить –
    Він зомлів з часів заграви,
    Не помітив, не сказали –
    Півгодини як дощить.

    Подощи іще хоч мить…
    Ти візьми її у зграї,
    Яка вище хмар злітає,
    Й миттю там не дорожить.

    Ти не бійсь, не зазнобить,
    Лиш підкреслиш міць фонтанів,
    Ниць спадаючих каштанів,
    Вислизаючих з орбіт.

    Протягнись коротка мить,
    Дощ не знав такої слави,
    Коли після віку спраги
    Півгодини як дощить.


    Рейтинги: Народний -- (4.88) | "Майстерень" -- (4.88)
    Прокоментувати:


  32. Марина Леонтієва - [ 2015.06.15 21:26 ]
    Спинися!
    Сказати світу «Спинися!» –
    Не можна і миті чекати;
    Сказати світу «Живи…» –
    Йому ж бо під силу вмирати:

    Палаючий дім на Землі
    І вбиті вогнем гармати –
    Сказав би щось світ мені,
    Бо він лише вміє згорати.

    І знову забили тривогу,
    І знову не той наче час:
    Благаєм про допомогу,
    Але всім байдуже до нас.

    Сказав би я світу: «Спинися,
    Ти весь у крові, у вогні. –
    Кричав би йому. – Схаменися!
    Дай спокій моїй Землі!»

    Та світ мене досі не чує,
    Про мир і про тишу забув.
    Він тільки невтомно чатує,
    Аби боєць не заснув.
    2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Ігор Рубцов - [ 2015.06.15 19:17 ]
    З рецептів переселенської кухні
    Удвох варили «йо-хо-хо».
    Рецепт аналогів не має.
    Всього, хоч трісни, не згадаю,
    А смак, повірте, ого-го!

    Не суп, не каша – щось м’яке,
    По три половника на брата.
    Мабуть, японцю під саке…
    От тільки… рису малувато.

    Каструля терпить, в’ється дим.
    Лавровий лист з вінця поета…
    У жижі булькають сонети
    Пісні і поки що без рим.

    З пшона витягуєм навар,
    Цибуля спеціями буде.
    Довіку згадувати будем
    Війни «божественний нектар».

    За стіл вмостилася рідня:
    «Воно» тягуче, наче тісто.
    Переселенцям треба їсти
    Свій хліб і, бажано, щодня.

    Рецепт: потроху усього –
    Десерт для льошок свинорилих.
    Удвох варили «йо-хо-хо»,
    Завзято, весело варили.

    15 червня 2015 року


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (7)


  34. Ігор Рубцов - [ 2015.06.15 19:43 ]
    Дивує
    Комусь здається простим,
    А я здивований ним:
    Отим незбагненим чудом –
    Не чути.

    У серця повільний хід,
    Бо в жилах не кров, а лід,
    І мало його зігріти
    Щоб жити.

    До кого кричать уста?
    То я перед Богом став.
    Аж раптом – ожив, почутий.
    Це – чудо!

    Міняє нас часу плин.
    Незмінний – то тільки Він.
    Байдужістю нас не згубить,
    Бо любить.

    14 червня 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (6)


  35. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.06.15 15:50 ]
    У віршах - доленька моя
    У віршах - доленька моя,
    У творчих пошуках - всі роки,
    Стрімка бурхлива течія
    Снаги й горіння.Та неспокій.

    Хтось після себе залиша
    Дітей,онуків,дім просторий,
    Моя ж ліричная душа
    Сади поезії все творить.

    Думок нескорений потік,
    Для мене вірші,наче діти.
    Перед людьми життєвий звіт
    Про недарма літа прожиті.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  36. Олександр Артамонов - [ 2015.06.14 18:36 ]
    Вікно
    Постійні протяги ходили у старому домі,
    Й не знав ніхто, де їхнє джерело.
    В кімнатці ж тій, що у кінці самому коридору,
    Було прадавнім каменем закладене вікно.

    В мрійливому самотньому дитинстві
    Я йшов туди - в розмиту й чорну ніч.
    Страху не знаючи із павуками наодинці,
    Я у цікавості зростав своїй все більш.

    Кінець-кінцем, я все ж привів каменярів -
    Відкрити краєвид хотів, що за вікном ховався.
    Вони дістали камінь - і стрімкий порив вітрів
    З незнаних потойбічних пусток увірвався.
    Вони втекли, та зазирнув я у вікно,
    І вздрів світи, якими марив так давно.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  37. Олена Балера - [ 2015.06.13 16:15 ]
    ***
    Безпідставна тривога розбилась, утративши суть,
    Поринали думки у захмар'я, небачене досі.
    Зосереджений час, і повзе, і біжить поблизу,
    А тендітні хвилини на сонці скресають, як роси.

    Пересушений простір не видавить щиру сльозу,
    А задивлені в небо, чекають, немов під гіпнозом, –
    Заколисані хмари пливуть і надію несуть,
    Що не буде байдужою вічна і лагідна просинь.

    Всеочисної зливи очікує спрагла земля,
    А небесні “ідеї” – розмови з фантомом Платона.
    Промінь сонця, немов навмання у зеніт поціляв,

    Та від спеки було унизу все живе безборонне.
    Перед кроком у небо – лякає відсутність щабля...
    А уперта уява від сумнівів душу заслонить.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (14)


  38. Любов Бенедишин - [ 2015.06.13 11:45 ]
    ***
    Дрібка великого.
    Безліч дрібного.
    Тісно душі:
    тче надію тихцем -
    бути помешканням
    Духа Святого,
    а не тілесності
    винаймачем.

    2015


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (20)


  39. Ігор Шоха - [ 2015.06.13 07:04 ]
    Гетьманіана
    У Гоголя поеми – не пісні,
    але і він єдиний, неділимий.
    Цікаво інше – вибрали б чи ні
    його гетьманувати в Україні?

    Воно, звичайно, не його вина,
    що іноді нема чого співати.
    Давно відома кожному ціна,
    кому не догодила альма-матер.

    Але електорат – без перемін.
    Ну, не уміє думати, мазило.
    Ото як скаже радіо, – це він,
    за нього й галасуємо щосили.

    А ще як уявити шоколад,
    ми наче багатіємо думками...
    Але не піде мафія назад.
    Її не взяти голими руками.

    І ліземо покірно у ясу,
    усміхнені обіцянками Яці.
    А ще якщо згадаємо косу,
    то і розумне судимо по с*аці.

    Не вистачає злості на народ.
    Ото і може, що сукати дулі.
    Три рази пересічний ідіот
    голосував за опонента Юлі.

    І противсіхи, і пролетарі,
    і нині непідкупні регіони.
    І маємо те саме на горі –
    несите, гонорове... Та законне.

    А ми ще не були на Колимі.
    А ми такі, піде́мо і на мури.
    Ми іншомовні і глухонімі
    колаборанти вищої культури.

    Дарма, що пожинаємо війну
    і у людей не всі сьогодні вдома.
    Зате ми за «єдіную страну»
    кацапуваті, гідні і свідомі.

    Добро́дії алярмом – за оплот,
    в якого олігархи розводящі.
    А що ти хочеш, горе-патріот,
    коли народ культурно говорящий?

                                  06.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)


  40. Петро Дем'янчук - [ 2015.06.12 19:32 ]
    Моменти
    Лунає саксофону блюз
    Спокійне узбережжя моря
    Схід сонця ніжиться від іскр
    Романтика бажань довкола

    Крик чайки потривожив ритм
    Погладив хвилю теплий вітер
    Я віддаюсь в полон харизм
    Окутаний в туману бісер

    Прострація де тільки ти
    З думками власними в розмові
    У невагомості краси
    Один в оточенні любові

    Цей ритуал немов ода
    Мов таємнича епопея
    Як грішне для святого гра
    У вірності душа лілея

    Я цим всим завжди дорожу
    Моментами вітань з собою
    Я так кохаю , так живу
    Забудусь , тай пливу рікою.
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  41. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2015.06.12 16:30 ]
    В очікуванні
    Ти наче й є,
    А наче вже й нема,
    Але чомусь таки тебе бракує,
    Надворі літо,
    А в душі - зима,
    Я сподіваюсь, ти мене почуєш...


    Змія підступна – сварка проповзла.
    Ти впертий був, а я іще більш вперта,
    Ти говорив, що щиро покохав,
    Питання в тім, чи мовив се відверто.

    То ти брехав?
    Чекання ночі-дні,
    А я живу, як і до тебе, далі,
    То ти неправду говорив мені?
    А я тобі призи усе, медалі...
    І критика була (не без підстав),
    Мотивувала, інколи не дуже...
    Обожнюю – мені ти щебетав...
    тепер, напевно, все змінилось, друже.

    Слова без дій - пустопорожня суть,
    Як показник байдужості чи ласки,
    нехай ці зміни краще принесуть,
    в очікуванні дива я...і казки...


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  42. Олександр Артамонов - [ 2015.06.12 14:29 ]
    Пам'ять
    Широкі плато кам'яні й величні шпилі
    У нескінченній ночі губились під зірками,
    А вогнища чужі для зору відкривали
    Кошлатих звірів із дзвіночками на шиях.

    Рівниною донизу шлях південний вів
    До темного зиґзаґу мурів дальніх -
    Вони лежали, як Піфон епох прадавніх,
    Що з плином часу тут завмер та скам'янів.

    Здригався я в повітрі холодному й тонкому,
    Дивуючись: куди і як оце потрапив я?
    Від ватри ж піднялась раптом фігура в балахоні,
    І підійшла, мене назвавши на ім'я.
    Під капюшоном мертвий лик я вздрів,
    І вмить надію втратив, бо все зрозумів.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  43. Владислав Лоза - [ 2015.06.12 14:50 ]
    ***
    Коли ти у блискучій ракеті емігруєш на Марс чи Венеру, я пришлю тобі місто в конверті із тонкого цупкого паперу - ти навряд чи захочеш втрачати ластовиння полтавських околиць, але дечого поза печаттю не знайдеш: несподіваний полиск сонця на широті тротуару чи на шифері від магазину, ледве-ледве окреслена пара, що лишається після хмарини – це усе не здолає сторожі міжпланетного злого метражу: атмосфера, густа і ворожа, суперечить земному пейзажу. Тут, повір мені, справа не в коштах; не сплануєш оманливу вилку, бо можливості нашої пошти не сприяють подібним посилкам.

    Решта слів невимовно затерта, як ідея пуститися в мандри, тому просто очікуй конверту, що запахне найпершим скафандром.

    11.06.2015, Миргород


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (5)


  44. Ігор Шоха - [ 2015.06.12 12:59 ]
    Антирашики
    ***
    Ми такі і ми сякі,
    і фашисти, і не наші
    завойовники лихі,
    наче ми – не ми, а Раша.

    ***
    Об'єднує минуле і сучасне
    історія, яка на всіх одна.
    Але існує й діє сатана.
    Реалії такі, що кожен ахне.
    Де «русский дух» –
    там Руссю і не пахне.
    Де «русский мир» –
    там лихо і війна.

    ***
    Зі шкури аж вилузується Рашка.
    На сцені людоїди – як боги.
    Комедію ламати – це, будь ласка.
    І різати, і нищити не тяжко,
    але творити їй – не до снаги.

    ***
    Живучі русофіли, як мікроби.
    Але немає ради на бацил.
    Якщо узяти на один копил
    міліціянта, п'яницю, неробу,
    і перелицювати в русофоба,
    то де візьметься українофіл?

    ***
    І рашія, і путія – садисти.
    Відома раса урки-вояка.
    Воюють за «ідею» сателіти,
    а наші доморощені бандити
    годуються із каси общака.

    ***
    Рахітні держави. Круті ліліпуті.
    Зачахли Гиреї у Чудії взуті,
    яка у Європу війною іде.
    Немає надії на світле майбутнє,
    якого у Раші немає ніде.

                                                                                              2015



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  45. Петро Дем'янчук - [ 2015.06.12 07:44 ]
    Чари......( пісня )
    Не поруч я , не поруч ти
    Ще тягнуться до сонця пелюстки
    Не чую я , не кажеш ти
    Ще наша зустріч обира шляхи

    Де я стою , там ти ідеш
    Тобою марить а ти не ждеш
    Чим я живу , ти не збагнеш
    По течії один пливеш

    Моя любов твоя душа
    І не повторна , і не земна
    Візьми її вона одна
    Для тебе вічна за життя...
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  46. Петро Дем'янчук - [ 2015.06.12 07:55 ]
    Важливо
    Не йди за лозунгами тих
    Хто має дар Хамелеона
    Будь спільником людей простих
    Із них не падає корона

    Ми звикли бачити гнідих
    Уповноважених нардепів
    У брендах вишуканий пих
    Спільнота обраних аскетів

    Таланту їм не позичать
    Оскароносні всі актори
    Уміють обіцянки дать
    А потім поховатись в нори

    А ми ковтаємо у опт
    Чи не сприймаєм ? Чи наївні ?
    Пора сказати усім стоп
    Бо в черзі вже до божевільні

    Верхи кришують і деруть
    Все списується траншом - боргом
    Поборами все нижче гнуть
    Придушений народ законом

    Так і несем , так і везем
    Вірніше тягнемо зажертих
    Можливо правнукам знайдем
    Політиків своїх , і чесних...
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  47. Ігор Шоха - [ 2015.06.12 06:06 ]
    Пташине літо
    Неначе літа і немає,
    а нібито і є.
    Ще соловеєчко співає.
    Зозуля не кує.

    Пече її мабуть печайка
    за розданих дітей.
    Кигиче край дороги чайка
    обиду на людей.

    Наївна горлиця туркоче
    неви́мовн жалі,
    та інде одуд проти ночі
    заквилить у дуплі.

    Залітна іволга сумує
    у келії чужій
    і то́му, хто її почує
    не світло на душі.

    Опе́рюються пташенята,
    стаю́чи на крило.
    Але обіцяного свята
    неначе й не було.

    І тільки небо сяє синьо,
    втираючи сльозу,
    і тихий вітер у соснині
    очікує грозу.

                                  11.06.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (9)


  48. Анна Віталія Палій - [ 2015.06.11 21:09 ]
    У вирій
    Поникли шляхами із вирію
    Далекі світи.
    Ще яму дорогою вириє,
    Світи-не-світи,
    Біле сонце розп’яте…
    На ката
    Хто може піти?

    Знайти
    Нам себе у Всевишнього
    На ложах журби
    У шатах і білих, і вишитих
    Жалями… Люби…

    То час наступає на п’яти,
    Снаги, як води
    Проси
    Тобі дати.
    Сльозами
    Себе ороси…
    У світлі ходи,
    Бо у чистім –
    Начало краси.

    До тебе
    І небо
    На зустріч іде…
    А де
    Наші коні
    Червоні
    І золоті? –
    В путі.

    Із вирію йдеш, чи до вирію –
    Вирішуєш сам.
    До себе, чи Господа вибрав ти, –
    Записано там,
    У небі твоїм, у синах твоїх,
    Де гени твої…
    О, шати, і білі, і вишиті! –
    У русі – строї…

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (12)


  49. Мирон Шагало - [ 2015.06.11 20:09 ]
    Чотові Скелі*
    Там, де горбів застигли хвилі
    поміж дерев, зеленопінні,
    старими спинами, похилі,
    пнетесь до сонця, скелі, з тіні.

    А ми, крізь каменю принади
    і літо, щедре цвіркунами,
    і сонця скалок міріади
    любуємось любов’ю — вами.

    * Група мальовничих скель неподалік від Львова.
    (11 червня 2015)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (6)


  50. Іван Потьомкін - [ 2015.06.11 19:20 ]
    Єгуда Аміхай
    Літак пролетів понад смоківницею
    Понад чоловіком, що був під смоківницею
    А пілот – це я а чоловік під смоківницею – це теж я
    Хочу переінакшить ТаНаХ.
    Так хочу переінакшить ТаНаХ.

    Я вірю деревам, не так як колись ми вірили,
    Віра моя уривчаста й нетривала
    До весни прийдешньої, до зими наступної,
    Я вірю в настання дощів і в схід сонця.
    Устрій і справедливість плутають добро й зло
    На столі переді мною начебто сіль і перець
    Начинання так схожі.
    Я так хочу переінакшить ТаНаХ.
    Світ повен знань добра й зла.
    Світ повен навчання:
    Птаство вчиться у вітру, літаки – у птаства,
    А люди вчаться у всіх і забувають.
    Земля не печалиться, що в неї ховають покійників.
    Як і сукня моєї коханої не весела, що живе в ній.

    Діти людські – хмарини
    І Арарат – глибокий-глибокий.
    І я не хочу вертатись до свойого дому,
    Бо до нього простують зловісні вісті,
    Як оті, що в Книзі Йова.

    Авель убив Каїна, Мойсей увійшов в обіцяну землю
    А люд ізраїльський лишився в пустелі.
    Я переношусь у надскладні проблеми Єзекіїла
    А Єзекіїл сам танцює як Мір’ям
    У долині кістяків пересохлих.
    Содом і Гомора розквітли.
    Дружина Лота стала стовпом із цукру й меду
    І Давид – цар Ізраїлю живе й діє.
    Я так хочу переінакшить ТаНаХ.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (5)



  51. Сторінки: 1   ...   685   686   687   688   689   690   691   692   693   ...   1854