Ісус… Марія… Йосип -
я -- від мами і тата.
звідки ж взялися боси,
луки, мечі, автомати?
може це вплив повітря
здвиг по четвертій фазі
я запитав у діда
той просвітив наразі…
пальцем уткнув на небо
сумно, без амплітуди
після натиснув "епол"
загуркотіло всюди
вийшли царі з покоїв:
краще просись до Раю!
"Боже, що Ти накоїв?" -
перше, що запитаю...
15.02.2014.

Орел і решка. Зіграєм, Грудне?..
Бути - не бути, і всюди люди...
Ні, я не пєшка - все може бути...
Далеко чути - Свободу! всюди
Знайомі звуки - я - європеєць
Вернись, відлуння... себе доклею...
Сценарій злуки - всеісторичний
Десь там бабуня… Вона вже вічність...
Все, з мене досить! усі тут рідні
Зливаюсь з хором десь по обіду
Небесне морзе: - Будуй криївку
Яке це щастя - за Україну!
15.02.2014.

Почуття...
Не треба так,
не треба так...
Не Богу злак!
За життя -
і так і сяк,
і так і сяк...
Червоний мак!

Вороття
уже нема,
уже нема -
страшна зима...
Небуття...
Крива пряма,
крива пряма -
межи трьома...

Побиття.
І пеклом тло,
і пеклом тло -
чуже "бабло".
Хто суддя...
Біді на зло,
біді на зло -
це вже було...

15.02.2014

демони Демірджі
вищерблені скрижалі
вискоблені ножами
межі і рубежі
викресані в диму
викувані боввани
Лусти і Фуни рани
вищирені у тьму
моря туманне скло
миє японська осінь
сосни зеленокосі
в синє вправляє тло…
сам деміург бродяг
в просторі і у часі
звúсока на криласі
дивиться Чатир-даг…
горній анахорет
долю кує бездушно…
молить стара Алушта
зоряний мінарет…

Заворітня,
завулок у тиші –
не густо!
І не вічністю
вічний за річкою клин.
То ж вимолюєш обрій –
від Боженьки люстру,
обіцяючи травам
і зорям чужим
не ховатися в будні
припнутому.
Баста –
павутину вчорашню
на вранішній діл,
і під ноги чортам
відкорковану пастку...
і хлібину священну
не в міх, а на стіл
при дорозі,
легендами й небом багатій,
при біді найкуцішій,
як перші грошІ,
щоб і сонцю хотілося
валкою стати
на просторах вітрів
біля сяйва душі.

2014р.

Як закурличе вирій журавлями,
зітліє переорана стерня –
подихай небом,
сонцем і дощами,
лиши на потім
німоту знання,

допоки у безмежжі небокраю,
в ясі живої цноти вівтаря,
промінням чистим
лагідно торкає
зорю вечірню
вранішня зоря…

Коли думки гнітять, немов тюрма,
І вже не вдовільняють глибиною,
Коли життя втрачає справжній смак,
Питаєшся: "Як жив? І що накоїв?".

Тваринний голод штучного життя
Нещадно нищить всю душі природу,
Зламавсь? - Тоді від стресу захистять
Лукаві наркотичні хороводи.

Ще добре як у грудях боротьба,
Що з вірою у світло поєдналась,
Назовні вихід прагне продовбать,
Радій - то не мовчить самоаналіз.

Хоча, не всім дано голодувать:
Хтось їсть та спить, цілком від цього ситий,
Бо просто ще не знає про дива,
Бо просто ще не знає, як це - жити.

Можна безліч віршів написати пустих,
І втішатися купою сміття,
Але треба до істин іще дорости,
Мало просто-бо їх розуміти.

Все життя можна мудрість збирати в мішок,
Головного ж так і не збагнути:
Тільки той, хто свідомо в цей світ увійшов,
Сам по собі вже - цінний здобуток.

О, як дивує глупота оця,
Коли хто каже, що нема Творця,
Коли доводить півню теорему
Курча міфологічністю яйця!

15.02.14

Що ти туманієш біля рими?
Стимулом по карку – вйо, поет!
Утікай, піїте, із гостини.
Це тобі ні здоба, ані мед.

Подзвони напроти, діва-муза
еросом жагучим надихне -
кулі позакочуються в лузи,
увійде духовне у земне.

Як не допоможе, то застрелься
із нагана втраченого дня.
Є ще вибір – думами на рельси,
відв'язавши Клона і Коня.

Попрасуєш білосніжні крила,
полетиш до раю тет-а-тет,
але, взрівши там чортячі рила,
тричі себе зрадиш – не поет!!!

2014

То десь в Еміратах, як сніг, розтаю,
То мерзну в Республіці Комі, -
Але звідусюди знаходжу свою
Дорогу до рідного дому!
Кричу, задихаюсь, вглядаюся в сни
І згадую пісню відому
Про те, що пташина летить щовесни
додому!.. Додому!.. Додому!..
Ніяк зупинити не можу свій біг,
Розлуки гамуючи втому, –
На світі багато в нікуди доріг
І тільки єдина – додому!
Не звабить навколо мене блиск оздоб
І повні достатків хороми,
Допоки сумління вигукує: – Стоп!..
Додому!.. Додому!.. Додому!..
Допоки тремтлива і ніжна рука
Торкатиме серце, як промінь, –
Стелитися буде прозора й легка
Дорога до рідного дому!
Ніяк зупинити не можу свій біг,
Розлуки гамуючи втому, -
На світі багато в нікуди доріг
І тільки єдина - додому!..
14.02.14

девочка любила все
плюс суши
играть седьмой, от Моцарта,
этюд...
и спорить о себе
в горячем душе
с холодным она справилась
отнюдь…

девочка любила "пялить" глазки
бродить по синагогам:
- где же Бог?..
и зА уши себя вытаскивать…
когда ей предлагали только сок…

девочка любила "делать ноги"
со скоростью стрелка - из глаз да в бровь!
будь построже бабушкины боги
она бы с детства невзлюбила "кльов"…
05.02.2014.

Багато в морі островів
В безмежнім океані,
Легенд про ящики скарбів,
Що десь отам в тумані.
Багато всього ти пізнаєш,
Як будеш в океані,
Про це в дитинстві ти читаєш
В пригодницькім романі.
Багато в морі таємниць
Є завжди і усюди,
Ніхто не знає, що в собі
Таять оті Бермуди.
З Європи їдуть всі далеко
Побути в тому раї,
Хтось поспішає в літню спеку
Відвідати Гавайї.
В нас серце спокою не знає,
Як корабель пливе,
Допоки воно не пізнає
У світі щось нове.
Ще нас із вами не було,
Були великі плани,
І сотні кораблів пливло,
Колумби й Магеллани.
І кожен з них перетинав
Без меж глибокі води,
Про нові якісь узнавав
Він раси і народи.
Як горизонти ті манять
Улітку й взимку, в січні,
Шматочки суші майорять
Природні й вулканічні.
Аж серце рветься, коли пишу,
Що все ж не просто так
Знайшов у водах вічну тишу
Та не один моряк.
Що серце наше в собі криє,
Неспокій і журба,
Безжально все це хвиля змиє,
Глибокая вода.
Як хвиля нас в човні накриє
І виб’є з рук весло,
Всі наші думи тяжкі змиє,
Немовби й не було.
Та як би людям не тужити,
То кожная людина
Побачить хвилю й хоче жити
В таку страшну хвилину.
Колумби юні, зичу вам
Перетинати води,
Хай вам безмежний океан
Не створить перешкоди.
Завжди від нових берегів
Щоб в вас серденько мліло,
І кожен ще чогось хотів,
Ця думка душу гріла.
Я, друзі, вас застерігаю
Лиш від одної мрії:
Немовби всі ми подолаєм
Безмежную стихію.
Щоб кожна знала те людина,
Таких не мала мрій,
Бо ми-природи лиш частина,
А не царі у ній.
Невтомно щоб завжди хотіли
Доходить до кінця,
Щоб без вина бажання гріло
Гарячії серця!

На небі Венера вже світить
І тихне сухий денний вітер,
Та зірка так ясно горить,
А в серці тривога не спить.
На небо сміливіше зорі
Вже вийшли, і зникли надворі
Сліди всіх блідих ліхтарів
І голос нічних цвіркунів
Розлився в просторах безкраїх
І десь аж за небом він щез,
Блукав довго полем і гаєм
До самих безкраїх небес.
Із трепетом дивлюсь, як місяць
Всміхається часом з-за хмар,
Так тихо й спокійно у лісі,
Вбираю я дух його чар.
В гіпнозі знаходжусь неначе,
Неясне й чарівне щось зве,
Щось ллється у душу гаряче
І серце за обрій пливе.
Бо меж досконалість не має,
Відгомін тих дивних пісень,
Ця ніч щось нове відкриває,
І вечір, і ранок, і день.
Не можу до дна я допити
Солодший від меду напій,
Що серденько зміг захистити
І мозок наповнити мій
Тим сяйвом, яке не погасне
І в світі підтримає тім,
Що сонце віднаджує ясне
І в смуток закутує дім.
Люблю вас я, зорі вечірні,
І шепіт у полі трави,
У всіх ситуаціях вірні
Мені залишались лиш ви!
Лиш ви біль в серденьку спинили,
Прогнали пекучі думки,
І в нього живлющої сили
Мені додаєте завжди.

Потепліло в лютому – не гайся,
За весною – діло молоде!
Хто не закохався – начувайся,
Валентин до тебе теж прийде!

Отоді усе воно й почнеться,
Отоді спізнаєте весну!
У душі щось дивне сколихнеться –
І не буде спокою, ні сну.

Бракне часу скніти на дивані,
В жилах не потік – вулкан немов!
Гей! Ау! Любимі і кохані –
Ви у курсі, що таке любов?

Будуть танці юнаків і юнок,
Буде вечір, і рука в руці,
Буде погляд, буде поцілунок,
Будуть ненаситні… миті ці.

Потім буде теща, потім діти,
Потім буде щастя чи міраж.
Ще сімейне сонечко засвітить –
Буде кава, може в ліжко аж!

Буде ще садиба і джакузі,
Будуть друзі й гості до зорі!
Світ чудовий й справжній – без ілюзій,
І джек-поти у життєвій грі!

…Будуть внуки, і сухарик з чаєм,
І на вухо чутне ледь – Згадай…
Буде відчуття, що ми втрачаєм
Цей земний і справедливий рай…

Потім буде пісня лебедина…
То було життя – чи так, здалось?
…Потім знову буде Валентина,
І комусь всміхнеться ніжно хтось…


14.02.2014

Ти любиш сукні, зіткані із пристрасті,
Та чи твоя сорочка теж така?
Дай поцілую в губи. Все запитуєш:
Твоя? Авжеж. А, може, й не твоя.

Ти хочеш танго - крок м'який, невиразний,
Щоб розум в ліс, а совість - під столом,
Безумству дати тимчасовий прихисток
І поєднати лінії долонь...

А, може, румбу? З ледь помітним натяком
На непристойність, на інтимність душ,
Але стоїш, наполовину зляканий.
Невже боїшся? Скажеш - не боюсь.

Адже ти любиш сукні, наче полум'я,
Твоя ж сорочка зшита із льодів,
Ти весь тремтиш - невже від снігу, холоду?
А ще безумства, кажеш, захотів!

Ходи, зігрію, щоб розтали безвісти
Тремтіння, сумнів - падає Земля
Кудись униз, у невідому первісність...
Чи, може, ще спитаєш, чи твоя?

немає Волі без життя
як і Життя нема без волі
ти, сину, з малечку затям -
що хліб один - Ніщо без солі !!!
14.02.2014.

Буде в мене красуня-жона,
Я просив тої ласки у Бога,
Оминула ти мого човна,
Ти пройшла, як торпеда, повз нього.

ПРИСПІВ:
Наталі ти моя золота,
Рветься листя на вербах зелене…
Вийшла заміж чому за мента,
А чому, а чому не за мене?

Я почав, я почав випивать,
Бо не я п`ю тих любощів меду,
Поки лікар-нарколог, мов тать,
Не зашив мені в спину торпеду.

ПРИСПІВ:
Наталі ти моя золота,
Рветься листя на вербах зелене…
Вийшла заміж чому за мента,
А чому, а чому не за мене?

Наталі ти моя золота,
Скоро стану циганським бароном,
Утечеш ти тоді од мента,
Золоту одягнеш ти корону.

ПРИСПІВ:
Ах, життя, небезпечна це гра,
Сяє листя на вітах зелене,
Наталі ще старіть не пора,
Тож виходь, моє серце, за мене!

1.01.7521 р. (Від Трипілля) (2014)

...ті хмари давно розлилися дощем, а їх тіні
ще досі блукають між нами, забувши про час,
усе, що мені залишилось, – осіння картина
і щему гіркого ковток на похмілля, хоча

з грудей виривається сміх, а не розпачу стогін,
коли заболить, наче стиснуто кимось корсет,
бо врешті багата на спомин і дякую Богу:
ніщо не зникає безслідно, не кане у Лету...

2014

Не безглузда ця війна.
Порох присмаку вина...
Не "афганська" нам вина,
що був Афганістан
(Афганістан)...
Не згиналася спина.
Кров'ю плакала струна
(досі ще не засина)...
Це був Афганістан
(Афганістан).
Дослужив хто (хто дожив),
хто товариша цінив...
А кого - і захистив!
Це був Афганістан
(Афганістан).
А на планках орденів -
сльози наших матерів,
слава і любов батьків.
Це був Афганістан
(Афганістан)...
На гарматах наших, вір,
безкоштовний в небі мир:
не стопив їх грім на жир
тоді Афганістан
(Афганістан).
Мужніх воїнів своїх
пам'ятаємо усіх.
Вкотре вип'ємо - "За них..."!
Це був Афганістан.
Афганістан!


14.02.2014

               І
Іде століття двадцять перше.
Жіноча ера. Мат і блат.
Mаdаmе по-німецьки чеше?
Chеrchе lа fеmmе, яка не бреше,
що світом править целібат.
               Поважні дами і не дами
               уявно міряють жупан,
               не розуміючи місцями,
               що все одно межи панами,
               хто буде зверху, той і пан.
Невинні Діви Зодіаку –
сирен, Офелій і наяд,
який не одягнеш наряд,
а все одно поставлять Раком,
хоч ти і Риба між Плеяд.
               І хто тебе тоді почує?
               Якась Європа? Посейдон?
               Кебета Діву не врятує,
               якщо юстиція готує
               у кулінарії закон.
Куди тобі в ЦеКа капусти?
Хіба що – в камеру до БЮТ,
якщо отамечки пропустять,
а потім тутечки опустять
перед вечерею іуд.
               А тій, яка горить бажанням
               зламати звірові хребет,
               обріжуть крила сподівання,
               за ґрати кинуть на з’їдання,
               де леді Вінтер не Макбет.
А потім буде і за діло,
і за досягнення мети.
І покладете душу й тіло,
аби пізнати зрозуміле
і очевидне осягти.
               ІІ
               Нічим душа не освятиться,
               допоки править маніяк.
Не журавель, і не синиця,
і у штанах, і у спідниці
ти все одно не Жанна-Д’Арк,
яка убереже всім тілом
і душу покладе в огонь
заради пресвятого діла,
і самовіддано, і сміло
віддасть тепло своїх долонь.
               Ти гладіатор на арені,
               Гаврош посеред барикад
               і рупор віче, та на сцені
               у тебе права – повні жмені –
               зеро від імені громад.
Вони не варті тої тризни,
яка зігріє їхній рай.
Не треба подвигу на гривну
за пограбовану Вітчизну.
Бери своє авто й тікай.
               І хай його на барикаді
               не облюбовує ніхто,
               зате в партері будуть раді,
               коли не вирине у Раді
               ціна володарки авто.
І хай вогнем палає тачка,
якщо не їде дотепер,
аби не волочитись рачки
шляхами блудної співачки
у лаврах пасії ПееР.

               2014

[мовчання як сповідь очима лише, долонями,
бери мене, вирію, вір мені, виростай,
рости у мені, водою гойдай солоною,
готова я, бачиш: з любистку зійшла роса.
мовчання як сховок між серцем і серцем, між вдихами,
тримай мене, чуєш, тримай мене на межі,
межею, живою, близькою, незмінно тихою
і будь мені кимось, усім, і лишись чужим.
і просто лишись, так мало мені мовчати
так мало, що захлинаюся, що за край...]

мовчання як спроба любити тебе, хоча ти
повз правила, і як наклеп, що це лиш гра.

2014

То свята, то ювілейні дати:
Скільки їх на нашому віку?
Порадіти, а комусь піддати,
Іншому - поплакати в кутку...

Кожному своє - бездушний жереб
Відбуває кожен чоловік:
Хтось - багатство, хтось - кістяк і череп,
Хтось - болючі спогади навік...

Де звитяжні наші командири?
Наче й нас нечистий підмінив!
На чужій війні хотіли миру.
Зараз що? Бажаємо війни?

Календар, подіями багатий,
Ти хоч нас сьогодні примири.
Спільна пам'ять мусить нас єднати,
А не шовк партійних прапорів.

Небо. Небо моє рябе.
Небо в’язане із меланжу.
Обіймаю мого тебе
і чоло кучеряве гладжу.
Вечір шалик новий плете,
петлі рясно – на довгих шпицях.
Ми плетемо життя, про те
чули більше поснулі птиці.
Сяють зорі вночі з небес
- срібний бісер у чорній пряжі!
Обіймаю мого тебе
і чоло кучеряве гладжу…

ПАРОДІЯ

Приповз... Під оком -синяки,
Штани задрипані такі,
Одного чобота немає,
Ширінька "добрий день" гукає.
Пакет із хлібом загубив...
Лепече: "Тіко пригубив...
У кума жінка - Валентина.
А кум - закінчена скотина:
Все підливав і підливав...
Тебе я, Дашко, пам`ятав -
Дезодорант тобі купив,
Та по дорозі загубив..."
Так мурмотіло те мурло...
Зганьбив мене на все село...
А де ж їх ліпшеньких узяти?
Помию хвайно. Ляже спати...
Мужчини...всі вони такі -
На почуття неговіркі...
А що одежа? То - личина.
Під нею - рицар...
мій...
МУЖЧИНА!
14.02 2014

Я завжди любитиму тебе,
Моє серце наче на припоні,
В світі цім багато є людей,
Попри все з тобою ми знайомі…

Попри все, і соціальний стан,
І безглузді перепони долі,
Попри все… я хочу, щоб ти знав…
Моє серце знемага від болю…

Попри все… не будемо разом,
Випадково перетнулись рейси…
Ти мій кисень… ні, ти мій озон,
Що моє насичує ще серце.

Ти – наркотик, докір – лиш собі…
Спрагла, наче висохла пустеля…
Гордість я втрачаю в боротьбі…
Стеля. Погляд. Свідок – стеля.

14.02.14

А что значит - друзья предают?

Может, где-то они нас зовут,

Может, думают - предали мы...

Это грани без истин - увы!



Что такое - "меня разлюбили!"

Может, чувство вы сами убили,

Черствость сердца, избыток ума -

Для любви - это точно дурман



Что такое - "меня позабыли",

Вы, наверное, сердцем остыли,

А без солнца - не греете души,

Вы как осенью темная лужа...

2011

- Ну ти й пияк, ну ти й скотина! –
Миколу лаяла дружина
у день святого Валентина.
А той мовчав, хмільну провину
на себе брав наполовину,
а іншу, ту, де про скотину,
валив на плечі і на спину
тому товаришу-кретину,
що щедру виставив гостину,
бо мав ґаздиню Валентину.
Чужу шануючи дружину,
утявши …надцяту чарчину,
Микола уявив картину,
як квітів чималу корзину
вітати пре свою Дарину.
І так замріявся Микола,
що пропустив ту чарупину,
після якої путь-стежину
в свою ріднесеньку хатину
змінив на довгу плутанину.
Ішов додому не годину,
співав про долю і калину,
а як затяв про бой-дівчину –
упав в калюжу-трясовину
і так загидив одежину,
що став подібний на тварину.
- Я - не пияк і не скотина!
Я…теє, як то…я – людина.
Брудна на мені одежина.
Але ж то – форма, то – личина,
під нею добра серцевина –
у день святого Валентина
так думав, лежачи, мужчина.

То ж знайте, люблячі жінки:
мужчини… всі вони такі –
на почуття не говіркі.

13.02.2014

Не вмовляй, не гнівайся, не згадуй
І без мене довго не журись,
Адже я лишу тобі на спадок
Все, чим збагатив тебе колись.
А в мені, хоч виверни до споду,
Крім жури – нічого не знайдеш, -
Може, я радіти буду згодом,
Як і ти назавтра, знаю, теж.
Прощавай, втішайся, нагромаджуй
За кохання зроблені дари, –
Раз чуттям немає заощаджень,
Поки маєш вільні вечори…
13.02.14

Окислено-лютневий
подвір'я зранку шкрябав день.
Зустрів його місцевий
носій потреб - дістав мішень.
Вовчиськом сірошерстним
зробився день... Гадав, тепер
з ним стане світ чудесним,
він відшкребе світ від печер...

Із мороком возився,
відшкрябав самого себе.
Увечорі - зморився.
Зате сумління не шкребе.


14.02.2014

За чудовий край
Точиться війна,
Він чужому Рай,
А своїм – біда…

Люди хоч живуть на своїй землі,
Низької ціни ця земля для них...

Позабули те,
Що це їхній край,
Серед всіх проблем,
Загубили Рай.

Серед всіх дерев
Квітів та птахів,
Ми забули те,
Що Земля наш Дім!

2013р.

Афганська сотня на Майдані.
І не одна. І так завжди,
Коли вітчизна в небезпеці
Коли півкроку до біди
Стають, обпалені війною,
Щоб захистити честь народу,
Єднають націю собою
За правду, гідність і свободу!

Афганське братство щирих душ
Без фальші, підлості, обману.
Безстрашні воїни стають –
Батьки і лицарі Майдану,
Стають, обпалені війною,
Щоб захистити честь народу
Єднають націю собою
За правду, гідність і свободу!

А що таке отой Майдан?
Це перевірка на надійність,
На справжність. Це найкращий тест
На людяності вищу цінність.
А скільки їх уже було
У кожного, отих майданів?
Бо ви поборювали зло,
А не валялись на дивані.

Тому і нині кожен з вас
На свій майдан стає щоденно,
Стає за рідних, за живих,
Згадавши втрати поіменно…
Згадавши рани і життя
На тій землі чужої крові,
Що Бог чи чорт її розтяв,
Розсипав букви мармурові…

Афганське братство щирих душ
Без фальші, підлості, обману.
Безстрашні воїни стають –
Батьки і лицарі Майдану,
Стають, обпалені війною,
Щоб захистити честь народу,
Єднають націю собою
За правду, гідність і свободу!

13.02.14

Ішли роки бунтарства й непокори;
Брехня свою вертіла круговерть…
Одне звичайне поле, біле поле –
Укрилось вибухівкою ущерть.

Людей шляхетних поле, наче мати,
До себе пригортало в холод зим…
А виродки, від гідності байстрята –
Знаходили фінал на полі тім.

Та хтось, на темні хитрощі падучий,
Його простукав кігтями ціпків…
І стало поле, волею болюче,
Привільним для осудливих синків.

Тепер літають понад полем кпини,
В`їдаючись в артерії землі;
А міни… Заіржавіли ті міни.
Перевелися в мінах капсулі!

Митці від Бога, потенційні юди!
Згадайте, що оце я вам кажу,
Коли вам закортить в угоду бруду
Змінити самовибух на іржу.
12.01.14

Шукаю слова, наче неба - птах.
Себе шукаю – між людьми і світом.
Уже не юна – і уже не вітер,
Лише солоний присмак на вустах.

Та все-таки наївно, мов дитя,
Стаю щоразу з підлістю до бою.
Душа - тополя, бита омелою,
Уперто гріє в корені життя.


P.S. Моя перша збірка, яка вийшла рівно 20 років тому, в 1994 році, мала назву "Вітер юності"...Сподіваюся, невдовзі нарешті вийде і друга :)

Щуляться тіні дерев,
Піймані вітром за плечі.
День вигасає і мре,
Хлипнувши глухо, старечо.

Жаль, не стирається біль,
Як номери в телефоні…
Кава мені і тобі
Гріє горнятком долоні.
11.01.2014

Такий жаль, такий щем, така туга,
Такий смуток у серці і біль –
Бо нема вже дружини і друга,
І розради нема у журбі.

Замела вже стежки хуртовина,
Снігом спомини вкрила зима,
Й невблаганно, невтішно, нестримно
Запевняє – її вже нема…

Вже нема і ніколи не буде
Ні обіймів, ні слів, ні очей…
Тільки ти ще ввижаєшся всюди
У безсонні самотніх ночей…

Я крізь сльози дивлюся на небо –
Там десь зіронька сяє твоя,
Не сумуй, моя люба, не треба –
Ми зустрінемось знов – ти і я.

Коли ті, кого любиш, згасають у розквіті сил
То приходить прозріння: як мало минуле ти знав,
І як мало любив, і як мало ти перепросив,
Був скупий на слова і подяку за все, що ти мав…
І далеке минуле тоді сьогоденням стає,
І не можеш забути вже те, що здавалось - забув,
Що немовби приспало у клопотах денних життя
Й щодо нього немає тепер уже жодних табу...
І так само немає до нього уже вороття…

Поверни його, Світе, з дороги додому…
До каплички - імпрези солодкої втоми…
Обійде свої біди без крапки і коми,
Щоб почути одне:
Живи собі з Богом…

Хай минуле взамін цілить вліво у груди…
Не тривожте його, бо наситився брудом
І все рівно коли - чи у січень, чи в грудень.
Незалежно ціни, і що за це буде…

…уявлятимо день, їх солодкі обійми…
Хай навічно вростуть у сюжети біблійни.
Хай концепти обох загустіють повільно
Чорноземом весни святого Поділля…
13-02-2014


 

півсекунди назад ти був спалахом білого світла:
засліпив і зависла, повисла на промінці,
безпорадна й налякана, стишена, стерпла, стисла,
незахищена, знічена, піймана на приціл,
а тепер ти водою, що пестить мене і топить,
заповняєш мої відсіки і тягнеш вглиб
свого озера, я ж...

приймаю тебе.

як опій.

...і покірливо засинаю в одній із риб.




2014

Із кокона першості — в безвісті. У політ.
У болить. У заший-залижи-забинтуй-зростись.
Поржавіли причетності голі виткі дроти,
похилились призначення гострі шипи-шпилі.
Не шипи, не дзижчи і не булькай. Молись і спи,
висипайся у колбу з часом побитим склом.
Або ні: просто снись і моли, генеруй тепло,
бо тобі ще сікти, лютувати і берег-ти,
берег-я осмілієм і визнаєм, що ріки
вже нема і не змокне між нами. Цей рів сухий.
Те, що вчора було живішою зі стихій,
залишає в серцях дірки...


2013

У колі недотичних величин,
попри усе, торкаюсь і не каюсь,
поміж уявних і живих причин
я у ярмо покори не впрягаюсь.
Куди веде дорога без мети,
уздовж якої – розкіш і нестатки,
а ще олжі осяяні хрести
і на життя уставлені податки?
І час, як пес, винюхує сліди,
наздоганяє і гарчить у спину -
із пащі слина капає біди
на золоту надійну середину.
Не заховати віру в сіре тло,
хіба що тлу молитися до скону.
На роздоріжжі, де добро і зло,
шикуються знедолені в колону.

12.02.2014

Ти й досі сумна і одна.
А в мене – зупинки, платформи.
Віч-на-віч картинно – вона
і образ у шибці вікна,
де ніч усміхається чорна.

І тінню той образ летить
чужим відображенням долі.
А серце за іншим болить,
що часом дарують на мить
нічні силуети у полі.

І знову чарує мана
принадою юної мрії.
Хіба це така дивина?
А раптом це знову вона
останнім відлунням надії?

За вікнами світять вогні
очима урочої ночі.
А раптом цей погляд мені?
А може той сум у вікні
не в пустку, а очі у очі?

Як часто нам доля дає
удачу, і коней, і віжки...
Та тільки дорожче своє.
Іронія долі – це є
твоя загадкова усмішка.

               2007

мій завойовнику, умотивований творити диво...
мій страднику, навчений розпізнавати...
мій найманцю, завжди напоготові...
мої безкрайності зигзагами і криво --
тримайтесь, кльово…
мій чорносотенний, умотивований шукати смерті...
мій вітрокрилений, націлений на хвилю…
мої просвітлення - побути юним Верді --
сміливо, мило…
мій…
12.02.2014.

Пародія
Ми з кумом пили на коня.
Кінь більше пив – нам не давав.
І враз помер. Не кінь, а кум.
Чи кінь і кум? Та ні – живий!
Якщо живий – чому не п'є?
Тому живий, що не помер,
Тому він мертвий, що не пив.
Ну ось, нарешті зрозумів…

12.02.14

Пародія
Ми з кумом пили на коня.
Кінь більше пив – нам не давав.
І враз помер. Не кінь, а кум.
Чи кінь і кум? Та ні – живий!
Якщо живий – чому не п'є?
Тому живий, що не помер,
Тому він мертвий, що не пив.
Ну ось, нарешті зрозумів…

12.02.14

я глух и нем, извольте слушать
принципиально -- хороши
страна, к ноге! и будешь кушать
"как говорица" - от души…
еврогалдежники - бабульки
готовь вещички… чемодан
я вас, козлов, гуськом до юльки
готовь… пи-пи.. Евромайдан!
смотри пока по-русськи - Сочи
"как говорица" - с ними Бог
свинцом… свинцом… горластых - скотчем
не отступлюсь!!!
да чтоб я сдох…
12.02.2014.

Я мрію:
Потужно вражають,
Лікують
Мої слова,
І правда у них
Вибухає,
Немов
Золота наднова…

Зі строф епігонство –
Кістками,
І пафос мерзенно зія…
Безсило шорсткими
Вустами
Утома шепоче
Моя.

Не тої я, може, мітки?
А може –
Не та пора?
Не вірші –
Суцільні агітки
Ідуть з-під
Німого пера…

Мені відбирає мову:
Так, начебто, рано, - а вже! –
Омелою
В кожне слово
Вростає
Словесне
Кліше.

О максим забитих
Бравади!
Який же із вами парнас…
Немає на вас
Торквемади!
Єжова немає
На вас!

11.02.14

Бабусі

Веде в твій світ старенька брама,
зринає в пам’яті моїй,
до неї я лечу думками
і бачу ніжний погляд твій.

Лилось промінням літо в хату,
і хліб світився на столі
колоссям з лану і блаватом,
теплом від неба і землі.

Не знали спокою невтомні,
дбайливі руки шкарубкі...
Короткі ночі, сни судомні,
недовгі і, як мла, леткі.

А на чолі глибокі знаки
років – непроханих гостей,
і від життя скупа подяка,
як допомога від дітей.

Шукають очі мої: де ти?
Сумує погляд мій, а ти,
як усамітнена трепета,
у тишу рониш молитви...

Часом хочеться забути календар,
усі ці дні,
і не дивитись на годинника
хоч трішки.
Забути назви вулиць –
здебільшого сумні,
і наодинці в невагомості
гуляти пішки.

Забути про роботу, про борги,
і про свої, і про чужі,
і про невдачі,
бо покладе життя
як завжди на ваги
з одного боку світ,
а з іншого мої думки незрячі.

День наостанок втратить кольори,
щоночі почуття стають п’янкіші,
виразніші, злітають догори,
а з плином часу
стануть ще міцніші…

Невже ти скажеш, що усе дарма?
Усе, про що ми вдень,
та головне вночі мовчали…
Мене, як завжди,
ніжно втішила зима,
хоч по дорозі всі сварились і гарчали…

Покрила ніч своєю ковдрою
із чистого кохання
всі наші рани, неприховані образи.
Лунають постріли,
а поміж них зізнання,
чи може навпаки?
З якогось лазу
припреться совість – і почнуться муки,
а потім прийде день,
і не вагаючись, нас візьме
на поруки…
10-12.02.2014р.

Не сниться Маріїнський парк...
Та бачу, наче у жахіттях,
Як хтось куща з корінням витяг,
За 200 гривень - не за "так",
Як місять сотні підошОв,
Де "По газонах не ходити"...
А тут колись гуляли діти,
"Трамвайчик мрій" по колу йшов.
Згадаю: серце заболить,
Як доня листячко збирала,
Як підганяв годинник.. мало!
О неповторна кожна мить!
Ви, крадії приємних снів
І милих спогадів убивці!
Зачинені в загоні вівці!
Хто вас на білий світ пустив???
І звідки ця чума взялась -
Братків бездумнії васали?
Хоч ви історію засрали,
Та до майбутнього вам - зась!
Змете майданівська мітла
Усе сміття, що нищить хату,
Пов'яже лапу волохату,
Непотріб випалить дотла.
І я, вітаючи весну,
Посію квіти і травичку,
Немов із вчинку - гарну звичку.
І сни барвисті поверну...