Ми з тобою різні букви
різними чорнилами на папері.
Ми з тобою різні руки,
що відкривають назустріч двері.
Ми як магніта два полюси,
не протилежні, не притягує ж нас.
Розділяють нас чорні полоси
раз за разом, із часу в час.
Різне серце у нас у грудях
різну кров качає по тілі.
Різні нас оточують люди:
інваліди, сліпі, онімілі.
Ти під сонцем ходиш в той час,
коли я до світанку чекаю.
Ти на захід ідеш, я-на схід.
Ти з одного кінця, а я з іншого краю.
03.05.2012

- Що з тобою сталось,Петре? З кимось бився наче?
Весь у ссаднах і синцях."Дістав"-таки добряче.
Стали хлопці на роботі все питати в нього.
Той мовчав чомусь, як риба, та тримавсь недовго.
- Вчора ввечір проводжав я дівчину кохану,
Раптом враз напали двоє на мою Оксану.
Кинувсь я на захист, звісно. Що ж я мав робити?
То ж вони й мене конкретно встигли ще побити.
- Бачу я "розмалювали" твій "портрет" на славу,
Треба в "органи" звернутись, написать заяву.
Ти хоч їх запамятав? Чи хоч якісь прикмети?
По слідах гарячих, Петре, їх знайдуть моментом.
Йдем в міліцію. Розкажеш, що було якшвидше,
Потім,звісно, в травмопункт нам треба, чоловіче.
Петя бідний це як вчув, аж скрикнув: - Ні, не треба!
У міліцію звертатись вже нема потреби.
Тих обох, що нападали, я прекрасно знаю!
Але зла на них повірте, хлопці, не тримаю.
Тільки я не все сказав. Точніш змовчав про дещо...
Це нас двох отак побили рідна жінка й теща.

Твои медовые уста исторгли тепло любви...
И не страшна мне никакая боль,
Даже ежель бы порезали...
Свято признанье, тех кто чист душой.

Сквозь века брели наши тени одиночества ,
Ми всегда вдвоем, только мысленно.
Позови, когда тебе наскучит мучаться,
Если будешь уверена: ты стоишь этого...

За одинокие дни и непробудные минуты,
Косы расплету ночной порой,
Сольемся в пламени полета огня свечи,
Чтобы стать душою – Все–Единой.
2012г.

Вже двадцять літ, а й досі ми - "совок",
І множаться на цвинтарі могили.
Заріс і пересох отой ставок,
Де рибу ми хлоп'ятами ловили.
Третина сіл - без вікон і дверей,
Зате у іномарках п'яне стерво.
Шанують нас не більше, ніж свиней,
А ми усі чекаємо на Євро.
І крім оцих колізій та халеп
Приспічило якомусь мудрагелю
Перетворити мій коханий степ
На соняхом засіяну пустелю.
Щоб ті, що підуть слухать шум лугів,
Акорди кленів і веселе птаство,
Наткнулись на табличку серед нив:
"Сюди не можна. Фермерське хазяйство!"
Уже непросто вийти до Дніпра -
На березі і дачі, і котеджі.
А для душі отруту на "ура!"
Нам шлють на зомбоящик телевежі.
Сказав же Яник, що почує всіх -
Простягне руку й нагородить щедро.
Освіту добива скажений псих,
А ми усі чекаємо на Євро.
Мистецтво - в бруд, заводи - на метал,
Карпатські ріки хочуть взути в труби.
З міліцією зрісся кримінал,
І вже у тюрмах перші правдоруби.
До біса Євро! Геть усе лайно,
Що намертво вчепилось в наші спини!
Інакше якось глянем у вікно,
А там уже не буде України...

2012

Ця тиша сколихує серце і душу до болю,
Ця тиша бринить, ніби в лузі шовковім коса.
Ця тиша стоїть у душі, як висока тополя,
Ця тиша упала на серця вогонь, як роса.

Цю тишу на плечах ще й досі несуть ветерани,
Цю тишу колишуть і зорі, й травневі сади.
Ця тиша принишкла у небі й на персах коханих,
Ця тиша, як дзвони, у пам'ять вросла назавжди.

Ця тиша важка, мов тримаєш на плечах півсвіту,
Ця тиша крихка і прозора, й тонка, мов кришталь.
Ця тиша жива, ми без неї не зможемо жити,
Ця тиша стоїть перед нами – як вічна печаль…

22.06.2011

*
Затихло море неба.
Вітерець
В спекотний день травневого буяння
До суші обрію
Прибив вишневий цвіт.

Здравствуй, радость моя без края!
Я уже без тебя могу.
От столицы и до окраин
Все в волшебностях, как в снегу.

Все усыпано сладким чудом,
Все хохочет, как Петросян,
Всюду нежность, и Бог – повсюду,
В душу ломится, не спросясь.

Двадцать первую зиму кряду
Мы глумимся, грубим, глупим,
А в апреле вдруг видишь: радость
Бьет ключом из твоих глубин!

Ударяет в ребро и ногу,
Как безбашенный сочный джайв,
Чтоб ты мог наплевать на строгость,
Чтоб начать поклоняться Джа,

При угрозе свиного гриппа,
Взрывах урн и шальной езде
Нежить мир, как последний хиппи
Без потребности в ЛСД.

Что нам нужно? Всего-то малость:
Пальцы солнца во все лицо,
Чтобы счастье в груди вздымалось
И усвоить в конце концов,

Что любовь, хоть ее не ценят,
Нерушимее всех защит.
И как только достигнешь дзена,
Ты, пожалуйста, сообщи.

Здравствуй.
Радость моя без края:
В каждом утре, каждой земной росе.
Сделай рай, если хочешь рая,
Глины хватит с лихвой на всех.

Простите мне, черные птицы.
Я знаю, вам не было счета
над избранным высшим расчётом,
что, пойман безумья сетями,
дождями, дождями, дождями
скрывался от жгущей денницы.
Гнездились упрямо в зеницах,
торили пути в синих перьях:
атласных – пусть больше не верит,
сырых – пусть в любви не пылает.
Возьмите меня в свою стаю –
пусть больше не снится, не снится.


02/05/2012

Лиш неба бездонність у серці моєму…
Так тихо, спокійно в Господній вітальні.
Кульбабним роздоллям у вічність ідемо...
Вишневе суцвіття. Висоти осанні.

Так світло у світі! Духм’яно і чисто.
Безмежно надіями встелені ниви.
Любов’ю всіває весняна Пречиста
До серця земного невідане диво...
(2.05.12)

ніч віддаляється в чорній сутані

...на відстані читав він по губах…
З прадавніх мов – складав собі вечері.
Крізь себе пропускав жіноче: «ах!»
І творчо тарабанив в кожні двері…
І міряв сантиметром кожен крок
Очима, де ховалося вчорашнє.
Ретельно переспівував хард- рок
До прийняття… ну, словом, після каші…
Він розумів: у нього вже – гастрит,
Оскома на зубах від епітафій.
У шлунку весь столичний краєвид.
І мрія: розпластатись на жирафі…
…а пращури вмирали просто так…
за клаптик… за Свободу … за Вітчизну!
З народження збиралися в гопак …
І жити поспішали аж до тризни…

…до забуття, сусідський драбадан
Він пригощав і знався на похміллі.
На нім тавро, і чорний пояс - дан
Він зв'язковий
найближчого підпілля…

2000.

Хлопчисько зі зблідлим тату «second chance»
Вимолює шанси на другий дубль,
На фору у часі, на пільгове «любий»,
В яке ще не в’їхав сенс…
Він просить «з нуля», він благає п(р)обачень,
Цілує в коліна, тримає міцно
за руки і щось там іще, кармічне,
І вірить у те, що говорить, наче…

[Хлопчисько пропаще,
Все значно важче…]

На завтра він буде (він буде, ти ж тямиш),
Молити про третій, ховати погляд,
Плече у плече, та ніяк не поряд…
А ти – за рецептом: рядками, шрифтами
У спитому, спеченому середмісті
Сновидою-соціофобом стлієш
Від зсуву (точніше – від нефропатії)…
Ти ж, дівчинко, легкозаймиста.

Не вір йому, чуєш? Бійся!
Ці дублі – про самовбивство…

[Мій хлопчику, годі їй снитись…
Без шансів.
І це особисте.]

килим зелені і квіти...
вже бузок прив`яв,
зачаровані, мов діти,
погляд сам на сам.

сонця лагідність турбує
руки і серця,
може, це усе богиня ,
Ладо і весна?

витинання поля маків,
небо й очі - синь:
грози прийдуть,
будуть сльози -
барвінковий вир.

у нахмареність
тривожно
заглядає ніч
буде юно і бентежно
місяць гнати пріч.

фетром очі приховає -
любощів сповна!
лине дзвінко у коханні
ніченька земна

02.05. 2012

Сухе життя вже не дає
Мені заграти…
Сухе дитя, сухотно б’є
Сухій гітарі вже не грати…

Я лину в музику – чудову
Лише у снах…
Лише почую суху мову –
Прокинусь, їде дах.

Моє життя незграбно суне –
Не йде, не лізе, не пливе
Суха дорога, сохну я –
Чи вистачить мені життя?

Щоб стати кращим, стати кращим!
І завжди мати зсохлу душу, -
Яка не має співчуття
І ось усе моє буття…

 
Весна незнань усіх чуттів нетам
гряде як притаманно безднам
ханс крістіан кресало лишить бевзям
& душу запродасть самотнім вечорам

Кровлять казки & всевирує чортівня
свічада кривлять на утіхи плебсу
яскріють вина в честь облесних
весна усіх нестям пуста & чарівна

Правічна вогкість на дзвінких вустах
в легких долонях невагомі леза
кохана відьма нічия сестра

Її оновлене палаюче вбрання
вінець поезії мана небесна
всецілить чи вбиває навмання




 

Є поєти і юної музи ніжний квіт,
Люблять мир і вірують в Бога світ.
Все в собі вони вміщають
І в поміжліттях лету духмяніє їх сваговий слід.
2012г.

Життя – єдиний вир і сотні вирв,
І плуг, і мрії пруг на видноколі.
Сьогодні ти вкладаєш душу в твір*,
Від завтра – твориш серцем власну долю.

А доля – не турнір і не турне.
Плоди пізнання дістаються гідним.
У кожній божій справі головне –
Потрібним бути, а не принагідним.

Професія – не жереб, загалом…
Та вже коли обрав з-поміж загалу,
Зі скальпелем в руці чи з молотком,
Будь не профаном, – професіоналом.

2012

Смакую дрімотливу далеч...
Лечу!
Тебе у мені надто мало -
Втечу
В осиковий ліс на узбіччі,
Де сни
Шматують сумні протиріччя
Весни...
Де кущ одинокий малини
Чи тінь?
Там серце, неначе пташина,
В мені,
Торкаючи первісну зелень,
Злетить,
Полишивши дійсність огненну
На мить.
Окасті тремтливі надії
Між хмар...
Тікаю у небо! Наївний
Ікар...
(1.05.12)

девять..восемь..семь..шесть..
снова эта сезонная пошесть,
наваждение,
и не отклеишь его никак,
прицепилось, словно к лозе виноград,
и точит.

пять..четыре..три..два
не молчи, милая, подпевай:
Aujourd’hui quand tu danses
Dis, à quoi tu penses?*
снова май.

один..ноль..
ты еще здесь? позволь
рассказать, как всё было дальше.
знаешь, между нами не было фальши,
только боль.

..три..четыре..пять..
ты жива опять.
здравствуй

Ты положи
свой поцелуй
в мою ладонь,
на жизни линии,
судьбой в тебя продетой.
Там мая атомы
проклюнулись
в рассветы.
Свет раскроши
в ладонь мне.
Разнейтронь
меня как молнию -
пускай хвостом виляет,
облаяв громом
майский дождь
до хрипоты.
Сомнётся голос
дрогнувший,
обманет,
когда так ласково
в ладонь
целуешь ты.
Замироточит,
словно на иконе,
над пульсом веточка.
Ты рук не отпускай.
Мне новый штрих
добавит на ладони
твоим дыханьем
выдуманный
май...


04.05.2011

Бродять свині у Криму
з рижою щетиною,
І дивуються, чому
не стаю скотиною.
Пронизав свинячий лад
виробничу царину:
перерили виноград
і життя татарину.
Захотілося свині
не в землі копатися -
в автономному багні
зволила купатися.
За трибуну вийшов хряк:
— На пісочку ляжем,
і посиплеться з гілляк
золото над пляжем.
Порося в мішку кричить:
— Я мале, а здужаю
Чорне море сполучить
з тульською калюжею.
Українці: — Цур йому! -
Караїми охкають.
Бродять свині у Криму,
по-московськи рохкають.

1993

Дивлюся серцем в точку "нуль".
Тебе немає. І нікого.
Земна орбіта наче руль
В руках задуманого Бога.
Безодня – простір. Час – гальмá.
Ще не об’явлена година
Рушати. Ще тебе нема,
Та знаю, - ти прийти повинна.
Мій сон міцний. Не чую я,
А кість моя стає тобою.
Найперша пісня солов’я
Найпершу рану людства гоїть.
Зі мною ти. В щасливу путь.
Шипить якась мара в гілляччі.
Грімниці б’ють. Вітри гудуть.
Христос в Єрусалимі плаче…

02.05.12

Залиш мене, моя невдячна музо!
Душа втомилась від обіймів-грат…
Ти ворогів примножуєш в стократ
І забираєш безсердечно друзів!

Занадто дорога ціна союзу.
Не пробачаєш ти невинних зрад.
І сльози ллються із мого пера –
Стражданнями душа платити мусить.

Якщо ж не забереш мого одчаю,
І мовчки у вигнанні я сконаю,
То й після смерті не покинь мене!

Віддяч мені за вірне це служіння,
В серцях чужих залиш моє горіння.
Нехай мій біль безсмертям спалахне!

..............*.............
Черемха віє чари —
Снуються промені у рань
І вільхи погляд карий
Чека холодних почезань.
..............*.............
Купавки — краплі меду,
У теплій Господа долоні,
Свічами в’ють леваду
Ці тіні щастя безборонні.
..............*.............
Солодять серце ноти
Солодким щемом солов’їв —
Неспитий Раю дотик
У чаші мрії з’янголів.

Лети ,моя пісне,на рідні простори,
і тугу мою забери,
бо хочеться жити ,
творити, любити,
а де ж те кохання знайти?
Минули роки, і вже серце заснуло,
зазнавши турбот і журби,
а я все чекаю,
тебе виглядаю,
любове, незнана, прийди!

(ABaAabAB)
01.05.2012

Пробачте мене, чорні круки.
Я знаю, було вас без ліку
над вимоленим чоловіком,
що в путах своєї безтями
дощами, дощами, дощами
втікав від надсадної муки.
Гніздились йому у зіницях,
мостили шляхи синім пірʼям:
шовковим – хай більше не вірить,
легким – хай тепер не кохає.
Візьміть і мене в свою зграю –
хай більше не сниться, не сниться.

Mourn in dews is glimmering, whistling lullaby,
And the way’s appearing as a magic line -
As my happy childhood, as my painful good-by,
As an ever-silent sadness long of mine.

Oh my blooming land, endless fretful road,
You’re an immortelle, 'thunder passing near.
I will bring my heart to your very threshold,
As your drop of blood, as your lonely tear.

And when I'm bent after fight in anxious sway,
Let all winds be furious, lightning – be a spear!
I’ll call native steppes, willows on my way,
And my soul’s relieved by a virgin tear.

і театри горять...
а ніч_шарлатанка штовхає у пекло
союзниця хтива відшаліє і знову «на біс»

манекени вітрин
алхімія спалень во ім’я любові
наложниця кидає ніж і згорає ненависть

фанатизм чарувань
бравада вогнів посеред вічного неба
вуста на вустах магія спраги у келиху літа

збалансований сон
камін забавляє теплом без жадоби
долоні на тілі гарячими сонцями змови

ніч_у_ніч реверанс
на стіні вимальовують тіні

2012

Метляє літо
Хвостиком весняним,
Іти вже вправі -
А чи зарано?
Бузок згасає
У тремтячій мрії:
Устиг до танцю?
Чи безнадія...
І тільки зелень
Впевнено-ласкава
Спішить до слави!
На Півдні? Знала б...

16/00/ 01/05/ 2012

В сусідській хаті гуло весілля,
Рікой лилося трикляте зілля,
Їлось й пилося хто скільки здужав,
Ой же мій милий та й занедужав!

Ні до корови, ні до телиці,
Оком не верне на молодиці,
Лежить мій милий, стогне, бідує,
Та й не обійме, не поцілує!

Випий, мій милий, соку берези,
Станеш мій милий дужий, тверезий,
Вдарять цимбали, скрипка заграє,
В танці-співанці нас закружляє.

Будем, мій милий, в танці кружляти,
Най ту корову порає мати,
Най ремиґає в стійлі телиця,
А ми покружляєм, та й під копицю.

Добре, коханий? Добре, кохана!
Зорі над нами, сіно духмяне!
Будем мій милий діточок мати
Скільки берізок навколо хати.

Най в нашім краї ростуть берези,
Най люд зростає дужий, тверезий,
Най підростають, мов огірочки
Доньки-берізки й сини-дубочки.

Най багатіє Вкраїна-ненька,
Най згинуть її та й воріженьки,
Най сили стати до бою стати,
Вірно любити, добре гуляти.

Палять місце, риють місце – тіні хмар і пломінь Сонця,
то злітає вгору купол, то руїни там чорніють.
То темнота гусне криком, каганець то ледь жевріє,
там колись співали гімни й голосили голосіння.
Там крутилися спіралі, там хрести тримали тіло,
там боролися віками воїни та сучі діти.
Медом мабуть помазàне,
жнивом плоду спокушèне…
Ні, там просто стрижень вставлен
крізь часи, віки, епохи –
вертикальна вісь дороги,
сенсу поза семантичним
полем догм раціональних,
там застигла справжня правда,
Алатир наріжних плинів,
все-як-є є ненастанно,
є в триформ’ї златоціннім.

Стежкою барвистою запетляю в літо,
Жайвором співучим тишу розплету,
Розстелю житнево-хлібні оксамити,
Піснею роздамся у яснім саду.

Вийся, вийся, плаю мій, аж під небеса,
Чи не бачиш, сонечко землю колиса!
Чи не бачиш, літо п'є воду із криниць,
А з-під листя визира жар смачних суниць.

Заспівають бджоли гімни медоносні,
Залоскоче річка передзвоном хвиль,
Здалеку видніють гайстри доленосні,
Й сонечко натягне вечоровий бриль.

Вийся, вийся, плаю мій, аж під небеса,
Чи не бачиш, сонечко землю колиса!
Чи не бачиш, літо п'є воду із криниць,
А з-під листя визира жар смачних суниць.

Заіскриться вечір на пелюстках чічок,
Запалає небо сяйвами зірниць,
Й на обличчях юнок, на полотнах щічок
Жаром червоніє спалах вечорниць.

Вийся, вийся, плаю мій, аж під небеса,
Чи не бачиш, сонечко землю колиса!
Чи не бачиш, літо п'є воду із криниць,
А з-під листя визира жар смачних суниць.

4/30/2012
́́́

Травневе свято - луна гучна іде,
До струн душі торкає.
Пісня дзвінка виграє на вустах,
І радість безмежна зоріє в очах.
На площі яскраві тюльпани
Дарують напій святкової смакоти.
Очі окрилені, ніжно закохані, мріями сяють,
В заплавах сердець, квіти розквітають.
Сміється сонечко з голубого неба -
Любове мОя, троянда перша зацвіте для тебе.
2012р.

Провадь нас стежками Своїми, Господи.
Дороги любові Твоєї дай нам пізнати.
Щоб зійти закоханим серцям на гору Твою,
І віками на святому місці стояти.
2012р.

В сердце радость – здравствуй Солнышко!
И луной по росам звенит лучей тепло.
– Доброе утро, моя нежная юнь.
С праздником Мая! Любви в сердечко твое...
2012г.

Хапаю жмутки сонця у вранішньому вирі,
О, дай... О, дай, благаю, торкнутися до струн!
О, поможи із серця зірвати темні гирі
Чи то осілість муки невимочених рун!

Та скільки того щастя? І скільки того світу,
Що прагне освятитись у руслі поколінь?
Чи можна не почути, коли ридають діти?
Чи в силі тінь маленька із себе вічну тінь

Хоч вирвати на хвильку? Хоча б на мить - без неї,
Без сліпости, без болю... О, Янголи, летіть
Туди, де гинуть киї, туди, де мруть помпеї -
Хоча б останню стежку зорею освітіть!

І дайте арфу в руки, і натягайте струни!
Збираю жмутки сонця в заломленні думок...
А в серці - стоголосся, а, може, лиш відлуння?
Лоскоче нерви небу невизрітий листок...
(30.04.12)

Не шкодує краси
поцілунок роси.
Поцілунок роси
величає.

Наче стебла трави,
я весь розріз і шви.
Я весь розріз і шви,
де весна є.

Покладався і ріс
я у капищі сліз.
Я у капищі сліз
жив з малюнка...

Одного колись дня
дочекаюсь і я,
дочекаюсь і я
поцілунку.

І з'явилася ти
з поцілунком води.
З поцілунком води
вередливим.

Не шкодує краси
поцілунок роси.
Поцілунок роси,
а не зливи.

Та вода без кінця -
шкаралупа з яйця.
Шкаралупі з яйця
я скорився...

Покладався і ріс
я у капищі сліз.
Я у капищі сліз
опинився.

Особлива любов
із основи основ.
Із основи основ
візерунок.

А я хочу в росу...
Величає красу,
величає красу
поцілунок.



1.05.2012

ти знаєш, старий, цей наш бізнес – пропаща гра
бо він не одного зжер замість перших страв
ти знаєш, старий, утікай, бо наступний – ти
це все не для тебе, велика його печаль
усе, що ми тягнемо вдаль на худих плечах
навряд чи ти зможеш стягнути і понести

ти знаєш, старий, ти прийшов у новий Содом
це все не твоє, білоруський нічний кордон
між темних канав ти не чуєш його позивні
коли ледве світить місяць-старий варяг
на темну країну, що в’язне у хабарах
немов у святому незайманому багні

ти знаєш, нас чавлять, неначе дрібних клопів
в країні, де кожен звик і усе стерпів
і як не стрибав би, як би ти не звіздів
усе, що ти матимеш – друзів і ворогів
із довгими списками зрад і старих боргів
за темними рампами передміських складів

ти знаєш, старий, якщо хочеш – ставай, бери
бо гріє нас світло одне для усіх згори
і граються риби в озерах на мілині
і все, що залишиться – темні сліди від шин
затерті статті, по яким ти колись грішив
і декілька слів, що промовчиш услід мені

Як казав божевільний геній -
"Не привязуйтесь до людей,
Ні до місць, ані навіть до себе".
Позявлялося стільки ідей -
Божевілля? Хочу вчити своїх дітей
Не зявлятися вдома.
Може хтось із них - той же геній
Спатиме у траві зеленій,
Наче божа корівка,або
Клаптик від павутиння.
Хочу вчити своїх дітей
Не дивитись у люстро
Й боронити дивитись мені.
Хочу жити від свого імені...
Хочу не до кінця розуміти
Кожне слово,, мною написане.
Щоби мої майбутні діти
Час од часу спліталися мислями,
Час од часу дихали киснем
З ароматом альпійських квітів
Кортий я привозитиму
В баночці стисненим.

Хай чують скелі посеред моря,
Що вона найміцніша; я даю тобі
Обіцянку бути завжди з тобою,
Поки не згаснуть вічі голубі

Що б не сталося, куди б не поділися
Один від одного ми,
Вітрами східними я передам тобі
Букет волошок посеред зими

Танцюю осінь серед літа,
Бо вже надходить час, зігрітий
Питанням «бути чи не бути».
Шукаю колір. Одягнути
Себе в мереживо печалі,
Аби летіти в сиві далі?
Це вже минуло. Тихий вечір
Бажає інші, ніжні речі...
У вальс, як вир! До дна, до дна!
І я танцюю ніч… одна…

30.04. 2012.

Я тебе надовго не покинув,
Чарівний і незабутній край, -
Ти мене, красуне Буковино,
Як світанок радо зустрічай.
Раз обійми ти мені відкрила
Й змолодила душу навесні, -
Чернівці забути вже несила
Наяву щоденно й увісні.
Буковино, невідступна мріє,
Ти – ріка, наповнена бажань.
Знаю точно, що мені зрадієш
Після попередніх розставань.
Я тебе ніколи не покину,
Бо від тебе краще не знайти, -
Закохався в тебе, Буковино,
Сподіваюсь, що і в мене ти?..
Поцілую в згадках обережно
І зігрію в споминах одну
Я тебе привабливо – бентежну,
України гордість голосну.
Буковино, свіжа, мов росинка,
Повна незбагненної краси, -
Ти мені спокою ні хвилинки
В споминах про себе не даси…
30.04.12

Я захоплювався
езотерикою,
квітникарством було
твоє хобі.
Біг я, давлячись
езоістерикою,
мов тушканчик -
пустелею Гобі.
Усі квіти я бачив -
попарними,
у вінках чорні стрічки
стрічались.
А ми вперто буцалися
кармами:
то всихали чуття,
то квітчались...
...Езотерика, блін -
то утопія!
Знов забулася
флокси полити?
Тобі ніколи -
за теософією.
Ну а чим завинили
ті квіти?
Кали, гібіскуси
чи бегонії,
а гарденія, глянь,
з цикламеном!
Ти - дістала!
Ти вся - в космогонії.
Я пішов,
грунт куплю
на драцену...

30.04.12

росте трава трава співає гімни
пливе земля в черемхових дощах
весна прийшла роздатися усім нам –
від Бога до найменшого хруща

зітхає сон аби трава не спала
гуде у цвіті вишколений жук
і зріє мед в небесному граалі –
простити нам за здрібнену межу

Ми відвідали фільм,
у якому були кіноляпи…
Їх аж трійко
(це ж дивлячись вперше!)
ти нарахувала.
А коли крадькома
пригорнув, запросив
до канапи,
Враз скипіла й мені
кіноляпасів ти надавала.
Миттю я скам`янів ,
ніби той кіновар в алуніті*.
А на чорному тлі
все мигтіли
гіркі кінотитри.
Вже не зможе
ніякий кінолог
тебе приручити.
Кінозал ми залишили.
І я тебе.
Сльози витри…
…Буду вільно
стрибати тепер,
мов отой кінь без ганджу**.
Кінематику та
кінестетику
буду плекати.
А тобі кінофільми
дивитись
я конче не раджу.
Навіть трейлери,
кіноанонси
і кіноплакати…


* - див. у мережі…
** - у мережі див., якщо хочеш.


25.04.12

Гриць собі сподобав Люсю на весіллі в друга.
Добре випив, став настирно "клеїти подругу".
Сипав різні анекдоти, трохи грубі жарти,
Словом, Гриць старавсь, як міг лиш, даму розважати.
Став хвалитись, що нівроку він іще мужчина.
Є у нього трохи грошей, хата і машина...
Він тут хлопець не останній поміж парубками,-
Двох чи трьох "кладе" спокійно голими руками.
Люся скромно лиш мовчить.Униз схилила очі.
Тихо "давиться" зо сміху, ледве не регоче.
Двох чи трьох "поклав"той бачте голими руками.
Знав би він, скількох я "взяла" голими ногами...

Гей, чи виживеш, Любицьке?
Димарі твоїх хат
Огортає пітьма, як холодна гадюка.
Білим серпнем схвильований яблукопад
Об натружену землю копитами стука.

Гей, чи виживеш, Любицьке?
Вже немає човна,
Що наш берег лизав, як варяг одинокий.
Мов криниця, засохла ота бузина,
Що стелила чар-цвіт на мої першокроки.

Гей, чи виживеш, Любицьке?
Промайнули літа...
Де краяни мої? Хто в землі, а хто в місті...
Але знову душа, як в дитинстві, ковта
Солов'їних дощів голоси променисті.

Гей, чи виживеш, Любицьке?
Хто за все відповість?
Чи реально спинити процес вимирання?
В шахті серця мого - і тривога, і злість,
Пересохлих надій гасне хвиля остання.

Гей, чи виживеш, Любицьке?
Плаче птаха нічна.
Що ввижається їй через грати кленові?
Може, криком своїм щось пророчить вона,
Обриваючи шепіт зірок на півслові.

До побачення, Любицьке!
У думках землетрус.
Я іще не дожив, не довів теорему.
Через клекіт років я до тебе вернусь,
Щоби вирости дубом з твого чорнозему!

2012

Чудовий поетичний коктейль весни-чарівниці.
Тужавіють перса у черленому розливі.
Хтось вчиться свякувати день горизонтально...
У твоїх руках поворози ніжності.
2012р.

Іллічу присвятивши сонети,
вже озброївся чорним квачем
і за срібні потерті монети
демократа назвеш стукачем.
Породив тебе Йосип, Іудо.
Був ти в Берії перший діяч.
Недолизане сталінське блюдо
долижи і до ранку пияч.
Не чекай, поки вріже хтось дуба
і дістанеться ласий шматок -
приколи до кишені тризуба,
приховавши партійний квиток.
Буде, звісно, печінка щеміти
і тремтітиме чарка в руці.
Головне, що синієш щомиті
і в хвилини жовтієш оці.
Повертайся ночами до хати,
Опираючись на явори.
Що продовжуєш мову кохати,
говори, говори, говори…
Продавай комерсантам, ледащо,
магазини, квартири, ліси.
Якщо пити не матимеш за що,
завтра матір свою продаси.

1993