ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олег Герман
2025.09.01 21:14
Згорів на роботі" — це не про пожежника, як в чорному анекдоті, а про багатьох із нас. Навколо терміну "вигорання" існує багато спекуляцій і недостовірних тверджень, що вкотре розповсюджує поп-психологія. Це не про перевтому і не "забагато роботи". Т

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.

Євген Федчук
2025.08.31 14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,

С М
2025.08.31 12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!

Віктор Кучерук
2025.08.31 07:37
Жовтіє й сохне бадилиння
Чортополоху, бо в цей час
Пора осіння безупинно
Виносить твори напоказ.
Поля вбирає в позолоту,
А в дрантя – вкутує сади,
Мов демонструє так роботи
Своєї плавної ходи.

Володимир Бойко
2025.08.31 01:53
Тим, хто нічого доброго не сотворив, найлегше зневажати творчість інших. Аби розібратися із чимось, окрім півлітри потрібна ще й клепка. Шукав істину, а знайшов саме вино. Поїв добрив і стало недобре. Від сюрпризу зостався лише сюр. До гарн

Борис Костиря
2025.08.30 23:03
Гармонія розладнується
під гуркотом дисонансів.
Коли душа найбільше потребує
прекрасного, звідкись виникає
огидний лик цинізму,
монструозне обличчя страху,
думки, ніби ратиці диявола,
цапина борідка банальності,

Олександр Буй
2025.08.30 20:43
У забутім гнізді розоренім
Не оселиться знову птах.
На душі, що ганьбою зорана,
Із журби проростає страх:

Він підніметься чорним колосом –
І зневіри впаде зерно,
У думках, у очах, у голосі

Юрій Гундарєв
2025.08.30 19:46
Одного з найяскравіших політиків націонал-демократичного руху України зухвало розстріляли посеред дня у Львові

Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку -
вдома…

Такі у Лету тихенько не кануть,

М Менянин
2025.08.30 12:43
Якщо ж засмутишся і перестанеш просити, то
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.

Просити у Бога

Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.

Віктор Кучерук
2025.08.30 07:12
Цей грішний світ затьмарює чимсь розум
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й

Юрій Лазірко
2025.08.30 05:12
Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.

Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть

Олександр Сушко
2025.08.30 02:10

Борис Костиря
2025.08.29 22:36
Є краса квітки,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,

Артур Сіренко
2025.08.29 17:35
Дід Василь перебирав важкі стиглі качани кукурудзи, які перед тим щойно позривав на полі, здирав з них зелену листяну шкіру, обтинав жовті бороди і сортував на три великих полив’яних миски: - То для онучків, то на продаж, а то для хрума. Кукурудзу нин

Віктор Кучерук
2025.08.29 05:46
Прогриміли вибухи і зразу
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.

Борис Костиря
2025.08.28 22:01
Крізь хмару тютюнового диму
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити

Олена Побийголод
2025.08.28 21:43
Із Бориса Заходера

– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?

«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,

Євген Федчук
2025.08.28 19:27
Цар москальський скликав кодло все на раду.
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на

Віктор Кучерук
2025.08.28 06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува

Ярослав Чорногуз
2025.08.28 00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.

Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -

Олег Герман
2025.08.27 22:06
Сприйняття важкої музики в суспільстві часто є суперечливим, адже цей жанр асоціюють з агресією та деструктивністю. Однак, сучасні психологічні дослідження все частіше виявляють її значний терапевтичний потенціал. Метал і хард-рок здатні відігравати важли

Борис Костиря
2025.08.27 21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.

Віктор Насипаний
2025.08.27 17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.

Світлана Пирогова
2025.08.27 12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.

Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Юрій Перехожий - [ 2007.11.16 11:05 ]
    Листопад
    Скомкано осені тьмяний глазет.
    Знов гайворонню ім’я – легіони.
    Світ паперовим корабликом тоне
    В безпомилковості зимніх прикмет.
    Мов неприкаяне клоччя газет,
    Вітер розносить жалі, заборони...
    Тільки тополь переплетені крони
    Згадують зелень весняних тенет.
    1997.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (4)


  2. Юрій Лазірко - [ 2007.11.15 23:34 ]
    Відмалювалась осінь
    Відмалювалась осінь -
    згубила подих листям,
    впіймала погляд божий
    на паморозь і цвіль,
    по вінця наливала
    хорали в серце чисті,
    а на очистих вікнах
    запричастила біль.

    У пролежнях надії
    думки осиротілі -
    то просять в неба ласки,
    то виїдають зір.
    Та ні душа, ні серце
    не сплять в земному тілі,
    хвилюються від вітру
    і тягнуться до зір.

    На звалищах галактик,
    де чорним мітять діри,
    Господь ховає світло -
    вистоює вино.
    І впитися так легко,
    ледь пригубивши віру -
    приймати пале листя
    за золоте руно.

    16 Листопада 2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.67) | "Майстерень" 5.5 (5.75)
    Коментарі: (9)


  3. Ганна Осадко - [ 2007.11.15 16:36 ]
    Гість
    Ти кажеш: Думай і не схиб… Навіщо?
    Коли душа – зотліле попелище,
    де ворон кряче і нечистий свище,
    як вітер, у схололі пальці два,
    а ти стоїш – між рідними – німими,
    ще поміж ними, та уже не з ними,
    коли довіку зими – тільки зими,
    через які не проросте трава,

    то думай чи не думай – не поможе…
    Підніму очі: «Дяка, світлий Боже…»
    А він мені на картах наворожить
    Казенний дім, дорогу і любов.
    А ще: думки, хурделицю, слизоту,
    Вечерю, нежить, ГРЗ, роботу,
    І те фатальне – серед ночі – «хто ти?»,
    І стук у двері, наче хтось прийшов –


    По душу чи, як водиться, по тіло,
    І навстіж двері! А за ними – біло!
    Бо час. Бо все уже переболіли.
    Перебілили. Стеля – ніби скло.
    І хтось стоїть. А хто – не розібрати:
    Королю? Брате? Лицарю чи кате?
    Та хто б не був – заходь хутчіш до хати,
    Бо снігу вже з порога намело…

    Так високо – по кісточки. По серце.
    І він зайде. І я горілки з перцем
    Наллю з дороги, щоб зігрівся. Все це
    Буде як сон, побачений давно,
    Пробачений, пробуджений, блаженний,
    На кухні він присяде біля мене,
    Щоб помовчати… І схололі клени
    Постукають кістляво у вікно:


    - Уже світає…
    Як усе світає!
    Химерний привид знайденого раю,
    Якого - знаю – так і не пізнаю,
    Розтане вранці між прозорих віт,
    І заясніє іній на морозі,
    І син – як завжди, босий - по підлозі
    Протупцяє, і стане на порозі
    У білосніжній майці: «Ма, привіт!»


    Рейтинги: Народний 5.81 (5.65) | "Майстерень" 5.83 (5.62)
    Коментарі: (19)


  4. Тамара Борисівна Маршалова - [ 2007.11.15 15:35 ]
    Якось взимку
    Якось взимку, біля річки
    Ковзани зробивши з гички,
    Куці ковзанку відкрили,
    Всіх звіряток запросили:

    - Казка стріне вас зимова!
    Тільки є одна умова -
    Ковзани самі майструйте,
    Всі можливості врахуйте.

    Ось їжак іде з лісочка...
    Ковзани – сухі грибочки!
    Білка плигає... Потіха!
    Зі шкарлуп вони горіха.

    Кабанець, натура груба,
    Ковзани зробив із дуба.
    Мишеня біжить, малята.
    Ковзани, авжеж, зернята!

    Тільки вовчик та лисичка,
    Стали осторонь від річки.
    Ковзанів у них немає...
    Зло добру не заважає!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  5. Володимир Ляшкевич - [ 2007.11.15 14:25 ]
    Вакаційний синдром. Москва_98
    І
    Гойдати далі простір недоречно -
    вагони доповзли до "все конечно"
    і, спинені, востаннє, на шляхý,
    послали поназбиране на ху-
    ноликих перевізників причалу.
    І видих Українського хоралу
    посунув у околиці Кремля,
    відомі як Москва...
                                       - Москва, це я...

    Означивши себе серед загалу
    відсутністю речей, дітей і дам,
    і проблиску в очах "і аз воздам", -
    вбираю "Київського" кисню сталу,
    мов кинутий колись ефірний крам.

    ІІ
    О світанкова лоція перону
    доби кристалізації жаргону -
    і русло, і вітринний краєвид,
    і нерестилище для астерид,
    розмножених у міліцейській формі
    заради койно: "Як воно?" - "У нормі!",
    де бовваніє постать Ілліча,
    пала в очах мартенівська свіча.

    Моnsher, філогенез не до вподоби
    і західний, обридлий, краєвид?
    Що ж, ти не перший хто, як вічний жид,
    жадає смерті, забуття свободи,
    амністії за круглим строком літ.

    І опускає дебаркадер крила -
    не всім умерлим вирита могила.
    - Запевне кожному своє, - згори
    у завтра задивляються орли.
    І як „отцям” не вистачило клепки
    вдягнути на пернаті морди кепки?
    Та виповзає сонце на дахи
    і бронзовіють говіркі птахи.

    Це вельми тішить зграйку горобців,
    яких повчають хитромудрі галки -
    місцевого Оракулу весталки -
    "- Розмови не для племені дзьобів,
    бо далі тільки мат і катафалки..."

    ІІІ
    Асфальт м’який, вогонь згори і знизу.
    Можливо пекло ближче тут за кризу
    фінансів битих картами Таро,
    та в Мегеддо навряд чи вхід з Метро.
    А що "Московське" "Київського" краще,
    ясніше з кожним метром вглиб і важче
    шукати привід рухатись назад,
    і рухатися взагалі. Це пат.

    Одначе правила ведуть з ума.
    Порушення їх - рецептурний вчинок,
    єдиний вихід, щоби недарма,
    як той казав, прожити свій відтинок
    заради отого, чого нема.

    ІV
    А задоволення? Кінець, хана -
    і зусібіч голота і шпана,
    відкладення уяви церетелі,
    райвідділи, комбанки, гранд борделі,
    усе чого торкається душа
    у тихий переддень дефолту... Ша!
    Направо від сідниць царя Петра
    зринає храм Спасителя - з нутра

    лунає проповідь, - між тим спасенна,
    її не згублять смертні ворота...

    Несе мій човник далі річка-вена,
    гойдають хвилю дзвони, і вода
    така ж, як і віки тому, смиренна.


    1998


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (16)


  6. Ганна Осадко - [ 2007.11.13 23:26 ]
    ***
    Зірватись раптом серед ночі: хто ти,
    Мій невідомий, вінчаний колись?
    Життя біжить, як стрілка на колготах –
    Від п׳ятки (де душа) кудись увись.

    Пряменько так. Хутенько. Невмолимо.
    Чи невтолимо? Невтулимо? Не?
    ...Ще паралельно. Але ж мимо, мимо
    Твоя душа повз мою промайне,

    Мов хвіст комети... як її... Галлея?
    Зірватись серед буднів: де ти є,
    Пігмаліоне? Сонна Галатея
    Тобі яєчню вранці подає

    Таку окату, жовту, як кульбаба...
    Євроремонт... Євро стандарт. Муляж.
    І Галатея – українська баба,
    Зодягнута в словесний камуфляж –

    Щоб не боліло! Сніг забілить біло...
    Поправлю грим, на вилиці – рум’яна...
    І поряд тіло. Гарне, але – тіло.
    Я Несміяна? Ще й яка Сміяна!

    Зірватись знову... А тоді летіти
    На третє коло: дім, сім׳я, робота...
    І по дорозі сірий лак купити –
    Аби впіймати стрілку на колготах...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (4)


  7. Василь Роман - [ 2007.11.13 22:41 ]
    Три осінні пт / х |/|
    [ СПІВ - автори ]
    ***
    пастель осіння...
    подихи розмиті,
    тіла сплелись плющем -
    і під дощем
    від почуттів гойдає...
    стилий вітер
    обійми рве
    і парасолю вщент
    з «трьома слонами»...
    омофóр Покрови
    вкриває нас...
    ти долю не кленú -
    нам добре разом...
    ліпляться кленові
    листки на груди
    ніби ордени
    за те, що небо
    нам сьогодні стеля,
    а «три слони»
    розірвані - тотем...
    тут долю
    - поцілунками пастельно -
    ми пишемо
    в співавторстві з дощем!

    [ віддзеркалення ]
    ***

    а журавлі летять…
    і ти летиш…
    і осінь
    відлітає за тобою…
    «курлú» прощання
    туляться до болю
    крилом багряним
    у смерканні тиш,
    до дзеркала душі -
    в живу глибінь,
    де плин вільги
    відмулює джерела,
    старих корінь
    підживлює дерева,
    що в рінь
    років
    ховають голу тінь,
    бо листя відлітає...
    і думки -
    у рідне небо
    з щирим Миколаєм -
    до дзвонів
    великодніх
    повертають,
    немов у гнізда
    з вирію птахи
    до тих дерев...
    в брунькову березіль,
    лишаючи у жовтнях
    літ простуди,
    ти знов летиш...
    і забираєш біль
    та ...
    пустка, що лишилась,
    коле в груди...


    [ ностальгія по старому вину ]
    ***
    осінь по вінця -
    налити і випити...
    чути вже пóдих
    зими -
    пари гуляють
    всі «пари» до іспитів
    (навіть здалося:
    це - ми?)

    пам’ять листи
    присилає ще досі нам
    в кóсу лінійку
    дощів...
    двадцять ключів
    загубилися в осенях
    від не відкритих
    замків...

    знов парасолі
    над парами вигнуті,
    парк розмальовує
    хна...
    осінь по вінця -
    налити і випити
    мовби старого
    вина.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (3)


  8. Дарка Власенко - [ 2007.11.13 19:25 ]
    Божевільня
    Моя кухня – моя божевільня.
    Холодильник – німе безкінечне есе.
    Як я хочу залишитись вільна!
    Ніч безнога в тривогу несе.

    Чай без цукру думок не зігріє,
    Стеля падає прямо на очі.
    Як же втримати спогадів тяжість?
    Як діждати кінця цеї ночі?

    Моя кухня – моя божевільня.
    Хвора ніч – по шибках ковзанами.
    Та не стану я знову вільна,
    Коли сонце зійде над нами.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.17) | "Майстерень" 5.5 (5.17)
    Коментарі: (5)


  9. Володимир Замшанський - [ 2007.11.13 16:17 ]
    Святе і грішне...
    а журавлі летять... і ти летиш...
    і осінь відлітає із тобою -
    така у нас любов, що трусиків фетиш
    гріхи єднає в суміш з аналоєм.
    такої я пори не бачив ще з творіння:
    як падає листок на хмари від землі.
    і кинувши, верба, думок своїх коріння
    припала на крило до зграї журавлів...
    а осінь відліта, і небо з тілом всуміш...
    і шовковим листоком - по вигинах - фетиш...
    така у нас любов, що у сніги не втулиш,
    і золото ряснить з бузковим впереміш.
    ввібрала акварель всі подихи світанків
    (цілунком наших губ), що падають на тло
    осінніх вечорів...
    а в ременах альтанки
    налився виноград - на диво, чи на зло...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  10. Юрій Лазірко - [ 2007.11.12 19:57 ]
    Чи сплю
    Серце. Жаль на дно дрібоче,
    нагострила тиша грані.
    "Я не сплю?", питають очі.
    В чорній плахті квола пані

    ніч - монахиня старенька
    відчинила двері храму.
    Сплю, бо бачу небо, ненько.
    Сплю, бо Ви є поруч, мамо.

    12 Квітня 1990


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.67) | "Майстерень" 5.5 (5.75)
    Коментарі: (12)


  11. Ванда Нова - [ 2007.11.12 17:08 ]
    самоідентифікація
    надто сильна, щоб кричати вголос
    і слабка занадто, щоб забути,
    з ніжністю, яка застрягла в горлі,
    спала і чекала, доки збудиш

    майже півжиття пробігли стрілки -
    навмання блукала, як сновида…
    у люстерку бачу: надто стрімко
    вилиці гостріше проявились

    стомлена душею, та не тілом,
    надто мудра, щоби не боятись
    може, юна, але не настільки,
    щоб не знати чарів рути-м’яти

    усміх ляльки не введе в оману:
    вистрілить іронія-отрута…
    я солодка, мов небесна манна,
    лиш тобі, бо зміг мене збагнути


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (26)


  12. Ірина Заверуха - [ 2007.11.10 14:57 ]
    Міфи, королі і просто клени...
    Тінь від трону – всього лише тінь,
    а не привід для провидінь та ілюзій...

    Короновані особи гублять будні
    Вповноважені посли не знають шляху
    Кимось послані? Чи все-таки приблудні?
    На підвищення ідуть, а чи на плаху?

    Рахуватиму
    Мураху вати
    (мало тобто)
    Золота придбати
    На третину зламаного зуба
    Золотом покрити мідні труби
    Щоби через них пройти
    За плату
    В кілька сотень ювелірних сліз

    І чекати, поки з моря прийде бриз
    З легендарним післясмаком нафти...

    і про легенди...

    На тій горі, що була чоловіком
    Ростуть сини уже нового віку
    І квітнуть дочки, споєні росою
    Іще не стяті вічною косою

    На тому вістрі, що уже не ріже
    Краплини соку раненого дуба
    Як на старому виростає свіже
    Нове життя лише опісля зрубу...

    так, опісля...

    Хтось не висушив листя
    Тай залишив лежати
    Мокрі клени лапаті
    Руки – ламані кисті

    Поміж висохлі трави
    Стежка, топтана літом
    Гарно клени ловити
    Там, на березі ставу...


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.21) | "Майстерень" 5.5 (5.16)
    Коментарі: (2)


  13. Дмитро Дроздовський - [ 2007.11.08 22:39 ]
    * * *
    Можливо, Ти ніколи й не була,
    я видумав Тебе на півсезонні,
    Ти слабовика дівчина мала.
    Твій білий погляд ліг на підвіконні.
    Ти тільки є, у миті, у вікні,
    але ніколи бути ти не зможеш.
    Між нами храми. Храми ті міцні.
    А ще вони божественно-безбожі.
    Який гротеск! Цілую Вашу тінь.
    Крізь фа-дієз. А може, трохи вище.
    Із мого серця висипалась рінь,
    а ще у ньому чорний вихор свище.
    Самотність мук. Самотність висоти.
    І тільки Ви, ай, тільки Ти прекрасна.
    Буття як є. Воно таке, як Ти.
    А я на вас дивлюся куртуазно.
    Холодна тиша. Немічний лікер.
    (Чи то коньяк?). Уже не знаю, Боже.
    Холодних вулиць вічний піонер,
    я випиваю місто з чаші-ложі.
    Іду у Тебе, серце на зірках.
    Іду-іду, бреду, немає краю.
    Я випадкових марень падишах,
    я наче острів із твого розмаю;
    колише ніч мене, колише сон,
    в якому Ти, Долорес, оживаєш...
    Я знову в храмі, в храмі без ікон,
    але ж, мій друже, ти про це вже знаєш.
    Ти знаєш, що не мій розп'яття знак,
    ти знаєш, не для мене цей Свят-вечір,
    вступити б у якийсь там Інарак,
    загинути б і всі спалити речі,
    загинути...
    Та так, щоб не знайти.
    Щоб не співати по мені сльозами.
    Я винен тим, що я ще можу йти,
    і можу впасти десь під образами.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.29)
    Коментарі: (3)


  14. Дмитро Кремінь - [ 2007.11.08 16:05 ]
    Повітряний тестамент
    І слава за життя. І сайт із Інтернету.
    А тільки й слави – те, що ти поет...

    У золотім паску
    прощальну сигарету
    Кидаєш із містка за парапет.
    Століття вже нема. І скільки не повторюй,
    Не повторити вік завбільшки за сльозу.

    Літописна сльоза. Містерій і меморій
    Горішній барельєф із пеклом унизу.
    Цей імідж світовий. Таке це пабліситі.
    На цім календарі – ні літо, ні зима...
    Єдиної,
    Найкращої у світі,
    Невже тебе й на світі цім нема?
    У балагані літ із музики й туманів
    Я все таки витримую акцент.
    І все мені болить прощальний хор циганів
    І рідний український сентимент.
    А що мені за тим?
    Снігів клавіатура.
    Зоря сльози спаде вночі на цей папір.
    Зурочених снігів плитка архітектура –
    Незрушна, ніби сталінський ампір.
    Вампіри славу п'ють... Із мокрого граніту
    Рукою захоплю сніжинку, хоч одну.
    У віртуальний світ прийду із того світу.

    І вас благословлю і проклену.

    Сумний сувій снігів. Снігів самотнє соло.
    Сумний акцент снігів. Сумний цей парапет...

    Летить моя зоря, і креслить чорне коло,
    Прощальне, як димок од сигарет.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.49) | "Майстерень" 5.75 (5.54)
    Коментарі: (4)


  15. Ганна Осадко - [ 2007.11.07 23:46 ]
    Весілля
    Ще так усе попереду було!
    Продавши долю через білу браму,
    Дружки з дружбами сіли за столами
    У шалашах...І скоро все село
    Зійшлося по-свояцьки на гостину,
    І тільки голос нетутешній в спину
    Щось заспівав... Це молодий музи′ка
    До танцю кликав – наче жити кликав!

    Дурних забав невтомна круговерть
    Тривала довго, нескінченно довго,
    Впадаючи у ранок, наче Волга
    Впадає в Каспій. Перелившись вщерть,
    Текла горілка – мимо, під столи...
    І ми любили, бо іще могли
    Любити, і не спати до світанку
    У цьому світі, схожому на п’янку.

    Чуже весілля, захмеліле в дим,
    Горлало “Гірко” сонним молодим,
    Та наречена з токсикозом раннім
    Вже позіхала, і казала: “Ваню,
    Котра година? Скільки там іще?”
    Ішло життя навскіс – сліпим дощем,
    І стало раптом холодно і колько –
    Ми відгуляли осінь, наче польку...

    ...Так відгуляли! – А тоді прозріли,
    Що сніг довкола, наче вельон, білий,
    І ні музи′ки, ні гостей нема,
    І замість нареченої – зима
    Нам на коня горілки наливає...
    Та ні тебе, ані коня немає,
    І мушу йти сама додому пішки
    По кучугурах в чорних босоніжках...



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (4)


  16. Варвара Черезова - [ 2007.11.07 17:29 ]
    ...
    Надвечір’я ясне зорековдрою падає долу.
    День натомлений, сірий од мряки осінньої, стих.
    Ніби віск, тануть тіні у світлі твого ореолу,
    Ніби сніг, тану я від твоїх поцілунків п’янких.

    Розчиняюсь в тобі, захлинаюсь тобою і млію,
    диво-магія рук твоїх стрімко наближує рай.
    Пригортаю тебе - чорнооку, божественну мрію.
    І кричу… не від болю, кохання моє, не зважай.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (14)


  17. Галантний Маньєрист - [ 2007.11.06 22:19 ]
    Жовтневі іди соцреалізму
    Осінь. По вінця налити і випити,
    перетопити образи негадані!
    Тягну цигарку і подумки - „йшла би ти...”
    кидаю всоте услід любці-гадині.

    Мне простирадла сьогодні зі зварником!
    Щойно з загранки і щедро башлятиме.
    То вже в капронах, і в туфлях із бантиком!
    Нині на танцях із ним вишиватиме!

    Осінь. А в нас би напевно наладилось.
    Я і з питтям зав’язав би, і з картами,
    там і халтурка яка нова трапилась, -
    склалось б, якби ми того були вартими.

    Але прикинула вигоду, зрадила.
    Знав би, то не довіряв ані крапельки.
    Все, що хотіла, виходить, отримала -
    шубки, панчохи... І змії-приятельки!

    Осінь. Прострації соцагітації.
    З хлопцями пива би зо три бокальчики,
    й ті іще натрафаретити грації,
    задниці, перса, і з "мальборо" пальчики.

    Тьху! Ще горілочки. Осінь парадами:
    Лєніни, Маркси і Фрідріхи Енгельси, -
    кожному погляд твоїми принадами
    сповнити - краще за будь-які індекси...
    ___

    Згаслу цигарку на потім заначити,
    взятись за справжнє з малярською ревністю!
    Бо раз мистецтву і дано щось значити -
    це підійматись над злою буденністю!


    2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (18)


  18. Юлія Гордійчук - [ 2007.11.06 18:59 ]
    Осінні депрессії
    Я знаю-знаю, це остання осінь
    таких примарних і розмитих «нас»,
    Хоч вигаданий всесвіт все ще носить
    на собі наші дотики – вже час.
    Час на прощання: три хвилини суму
    і пригорща секунд на забуття.
    Залишаться лиш пустка і утома
    від цього довгого до- й пост- напівжиття.
    І – «нас» нема, ми вже ніхто нікому,
    долоней лінії загояться як рани.
    «В твоїх обіймах чуюся, як вдома...» -
    неясний спогад в рештках серця зтане...
    Що «нас» уб’є? А втім, яка різниця:
    робота, діти, побут? Цього мало?...
    Я втрачу право лиш для тебе снитись.
    Та я його, по суті, і не мала....
    А далі – знов напівбездомна кішка
    в чумній і сірій буднів круговерті,
    Знов марити і вгадувати де ти,
    і знати! Божеволіти й не вмерти.
    І в темряві напівпустої кнайпи
    нечутно розминутись із тобою,
    Щоби ніколи більш... Вмирає осінь.
    Нас поховають разом. Під зимою...


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.24) | "Майстерень" 5.5 (5.2)
    Коментарі: (13)


  19. Володимир Замшанський - [ 2007.11.06 16:20 ]
    Сонячна кішка
    знайшли мене в зіллі за літа пори
    за сонця шукали... в кущах шаруділи
    ставком у човні за лататтям пливли...
    а зграї тепла все летіли й летіли
    з тополі у подушку - в білі пухи
    і чмихала кішка руда і пухнаста
    їй добре виднівся я з неба того
    де спала від ранку на білих матрацах
    і лапами гріла проміння свого
    мене зігрівала про світ муркотіла
    про райдугу знала що після дощу...
    й від жару сповитим круг голого тіла
    стеблом прохолодним вюнкого плющу
    мене там знайшли...
    у липневому зіллі - поміж лободи
    і жовтавих кульбаб...
    покинула кішка руда і повільна
    дитя цьому світу принадливих зваб
    а зграї тепла все летіли й летіли
    з тополі у подушку - в білі пухи...
    і муркала кішка руда і повільна
    і танули разом полярні сніги


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  20. Олег Король - [ 2007.11.06 10:07 ]
    мої 5 коп. про осінь :)
    ...А в провінції осінь не тішить знервований люд.
    В моді знову печаль і парфуми "Задимлені сквери"…
    De bon ton - архаїзми, - слова,
    щось на кшталт - "я люблю" -
    Різноплем'я бухгалтерів, все-таки, вірить в химери.
    Час рахунків-фактур монументить практичну ходу
    Та в масштабах історії, що там якесь покоління...
    ...А вітри заганяють, неначе лисицю руду,
    В опустілі сади закоцюбле надвечір осіння...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (5)


  21. Ганна Осадко - [ 2007.11.05 14:42 ]
    Тиша
    Голос повив барвінком…Голос повів у трави.
    Голос – такий ласкавий! – плетиво плів лукаве,
    Плетиво-павутину, білу, як сивий волос…
    - Рідна, лети до мене!
    Голос.

    Він діставав гостинці. Трави лягали долі.
    Золота та цілунків – буде всього доволі,
    - Хто ти? Признайся! Доля?
    Тихо здригнеться колос:
    - Вільному, серце, воля!
    Голос.

    …Той, що повив барвінком, той, що вплітав
    у коси
    Ягоди-намистинки - “Досить!” - уже голосить…
    Як же сльозиться небо! Як же земля колише!
    - Чуєш, іду до тебе!
    Тиша.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (6)


  22. Я Велес - [ 2007.11.04 21:00 ]
    Я іду як повірник-прапращур до Велеса-бога ...
    Я іду як повірник-прапращур до Велеса-бога –
    Й чагарі обступають стирловано – в прагненні див,
    І кривляє дорога, ховається в хащах дорога,
    Ніби смертним гріхом – та й не тільки оден – завинив.
    Крижаніє душа і все тіло в голодному зморі,
    Чим же, Велесе, винен скотарський зневажений рід?
    Ти – творитель достатку, розрадник у бідах та горі...
    Врешті, й ми – не з ламких, ми таки не з гнилястих порід...
    А скотарські престоли жадають свавільної долі,
    Що сумірна шаленству таких недосяжних зірок
    І не здатна зміняти намистину власної волі
    На земні-преземні крем’яшок, черепок чи скребок.
    Нам Сварог, і Дажбог, і Перун навіщують сприяння...
    Тільки, Велесе, ти над усе, над усе – на віки,
    Під небесним оцим ненадійним, хистким одіянням
    Ми з тобою в молитві назавше йдемо напрямки.
    Я іду як повірник-прапращур до Велеса-бога –
    Й чагарі обступають стирловано – в прагненні див,
    І кривляє дорога, ховається в хащах дорога,
    Ніби смертним гріхом – та й не тільки оден – завинив.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.51) | Самооцінка 5
    Коментарі: (6)


  23. Ганна Осадко - [ 2007.11.04 13:16 ]
    Твій дотик такий...
    Твій дотик такий несмілий, мій хлопчику сивочубий...
    Цілуєш нечутно шию. І губи тремтять чомусь...
    І пальці спливають тілом, моя нереальна згубо,
    Я саван уже спорола, бо знову тобі приснюсь...
    Я знову тобі примарюсь... Постукаю...ні, навіщо?
    У мене від твого серця з собою усі ключі...
    Тернополем ходить осінь...Тернополем вітер свище...
    Як зимно на попелищах кохань несмішних! Дощі –
    Їх видно крізь мокру шибку... Вони протікають швидко –
    Ця осінь така безумна! Ця осінь така свята!
    Тигрова і кольорова, як твій подарунок – квітка,
    І одяг, немов позлітка, злітає...
    - Зжени кота
    Із ліжка! (мені все смішки!) Твій дотик такий несмілий....
    Мій сивий ведмедю білий, мій хлопчику-сивочуб,
    Стискай мене в сильних лапах, люби мене що є сили!
    (Я вголос таке просила?!)
    Тоді починай із губ –
    Мандрівку з Ітаки в Трою - спускайся, мов морем, мною,
    Вивчай острівці, затоки, і течій підводних шал,
    Перлинки збирай із мушель... А потім – колись – зимою –
    Спустися до мене з неба – як сніг чи
    як Марк Шагал...


    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.62)
    Коментарі: (11)


  24. Юрій Лазірко - [ 2007.11.03 16:33 ]
    Світ у крука оці
    Дивився вовком світ
    у крука око,
    від холоду шукав притулку,
    хоч на мить
    вбачав себе крилатим.
    Одиноко,
    збігалася в те око
    втома.
    Та не спить
    у круку думка -
    серце калатає,
    сильніше калатання -
    лет годує ляк.
    Той страх німий -
    німіший сну,
    тримає,
    у лапах ціпеніє,
    огортає кряк.
    Собі світ не знаходить
    місця в оці,
    міняється,
    чіпляється за висоту,
    пташине воло
    голодом лоскоче,
    крилату душу
    зодягає в пустоту -
    оту саму,
    що у гіллі від листя,
    котре вхопило з вітром
    смак життя.
    Мабуть
    нанизується світ,
    немов намисто,
    на відстань до зірок,
    на невловиму суть.

    3 Листопада 2007


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.67) | "Майстерень" 5.5 (5.75)
    Коментарі: (4)


  25. Юрій Лазірко - [ 2007.11.02 17:20 ]
    Жести
    Богопослушною була -
    ліпила з глини сутність,
    блаженною здавалася -
    творила чудеса,
    вправноґаздинею
    згортала в попелище будні,
    у любощах питливою
    будила небеса.
    В безмежній ніжності
    тримала материнське серце.
    Враз тверднула, мужніла -
    як приходила біда.
    Сягала ліктя кров -
    підносилась і мліла в герці.
    Опущено звисала,
    бо сочилася вода.
    Бравозаходилась,
    та рвала щастя на обмотки...

    Від милостині всохла
    та від щедрості проста,
    перебирала без кінця
    у пальцях сліпо чотки
    і затуляла Правди
    надихаючі уста.

    2 Листопада 2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.67) | "Майстерень" 5.5 (5.75)
    Коментарі: (9)


  26. Юля Бро - [ 2007.11.02 01:36 ]
    юшка
    Юшка: вода-цибуля-стебла гіркого зілля.
    Як нам не спиться, Юля, з депресняка, з похмілля?
    Як нам сіро-зелено в світі, ніби-то білім,
    До почуттів скороспілим, перестиглим, невільним?

    ...Дякую, мій рибалко, смачно готуєш з риби,
    Смачно цілуєш в губи – більшого і не треба.
    Дякую, що нотуєш, все, що кажу не в риму,
    На серветках, шпалерах, на піску просто неба.
    Коропа золотого дорогоцінна луска
    На стеблині осики – краще з моїх намист,
    Хата твоя нехитра, ніч – до щоки-щока,
    Пасок мосту над ставом, раків зухвалий свист,
    Очеретяна кішка, діти, на тебе схожі,
    Лагідних Псів сузір'я вдосвіта насторожі...
    Кожен мій напівподих: «Дякую, пане Боже,
    Що він, Такий, зустрівся у юрбі перехожих!»

    Раптом розплющиш очі: треба ж..таке насниться...
    Ніби угледіти зорі, впавши на дно криниці.
    Але згодом відчуєш, аж розквітнуть зіниці,
    Присмак юшки й побачиш
    луску на подолі спідниці.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.55) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (23)


  27. Василь Симоненко - [ 2007.11.01 20:26 ]
    ЖОРНА
    Натуга на руках,
    від втоми чорних,
    здувала жили,
    ніби мотузки.
    Каміння клацало зубами
    в жорнах,
    жувало жовті зерна на друзки.
    І сіялось не борошно,
    а мука…
    При тьмяному мигтінні каганця
    жіночі ніжні
    материнські руки
    тягли за ручку
    камінь без кінця.
    Журливо мліли очі сумивиті,
    і борошно,
    мов біла кров, лилось…
    Це все було
    в двадцятому столітті,
    що грозами над нами пронеслось.
    Ми часто чуєм
    радісну зловтіху
    у голосі ворожому,
    чужім,
    що заглядали кривда
    й люте лихо
    у наш —
    для щастя виведений — дім.
    Хай сатаніють
    виродки од крику —
    нас не знобить
    од їхньої хули:
    нам жорна ті
    із кам'яного віку
    на танках варвари
    з Європи привезли.
    І то для них
    таки й була наука,
    коли —
    у всього світу на виду, —
    немов у жорнах,
    дужі наші руки
    перемололи варварську орду.
    Народе мій!
    Титане непоборний,
    що небо підпирає голубе!
    Твій гордий подвиг
    не принизять жорна —
    вони лиш возвеличують тебе.
    Дарма біситься
    злість ворожа, чорна —
    нічим не очорнить
    твоєї боротьби!..
    Цілую руки,
    що крутили жорна
    у переддень космічної доби.


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (3)


  28. Варвара Черезова - [ 2007.10.31 19:21 ]
    ...
    Поведеш мене любий? За руку візьми і веди.
    Я заплющую очі і серцем дивлюсь в далечінь.
    Ми підемо з тобою торкаючись ледве води.
    Після фрази «люблю» прошепочу одвічне амінь.

    Ми на прощу йдемо – сповідатися до гіркоти.
    В чистий храм неземної чи надто земної любові.
    Я даю тобі душу, благаю, зумій зберегти.
    Одягни її в світло – не треба у ризи шовкові.

    Не пускай моїх рук – я тремчу, я безмежно щаслива.
    І у серці моєму блаженний і радісний щем.
    Я так щиро молюсь, сльози щастя з очей ніби злива.
    Ми вже майже прийшли, я вже бачу священний Едем.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (8)


  29. Варвара Черезова - [ 2007.10.31 13:12 ]
    ...
    Я влюблена, но право же нелепо
    об этом говорить в сей смутный миг.
    Отныне чувства наши под запретом
    и Вы, мon chère, теперь не мой жених.

    И Вы другой обещаны судьбою,
    в глазах печаль, но вовсе не укор.
    Подумать только… собственной рукою
    мне подписали смертный приговор!

    От всей души, мой милый друг, желаю
    Вам счастья с той, чей Вам милее лик.
    Не нужно слов, прощаю Вас, прощаю…
    Давайте помолчим в сей смутный миг.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (15)


  30. Юрій Лазірко - [ 2007.10.30 22:33 ]
    Одинокий вовк
    Ніч засиляє,
    мов нитку у голку,
    серце у біль
    гордозубому вовку.

    Перегризає
    слухняності лямки -
    воля чи смерть,
    дух чи останки!

    Рани годує
    ярмо хватошиє -
    душить, пече,
    неприкаяно ниє.

    Вовк - не собака,
    в слухняність не грає.
    Клич у витті -
    то він зграю скликає.

    "Ууу, Сіромахи -
    Свобода та Грати,
    гріх бути тут
    і себе догризати!"

    Завтра над світом
    ледь сонце привстане -
    день запалить,
    вовча зрая розтане...

    День витягає
    мов нитку із голки -
    серце моє
    одинокого вовка.

    8 Березня 1990


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.67) | "Майстерень" 5.5 (5.75)
    Коментарі: (11)


  31. Олег Левченко - [ 2007.10.30 18:37 ]
    З циклу “ЛЮТНІ ЛЮТНЯ”
    * * *
    Один пускався на свої крила,
    інший пускався берега...
    Такими їх бачили інші.

    * * *
    Зупинися!
    Наступний крок
    може виявитися попереднім.

    * * *
    Завидна думка
    впала на критику, –
    крихкий посуд церемоній.

    * * *
    Розводять очі, як демаґоґію,
    а межи них –
    урвище глибокої думки.

    * * *
    Життя – н а д о в г о ...
    Не псуй нерви оточуючим!
    Н@віть р@влики, @к кол@ н@ воді.

    * * *
    Тятива стала струною,
    меч став ралом,
    Чорнобиль – музейною екзотикою.

    * * *
    На злеті – сила,
    на схилі – мудрість.
    Життя – дрібка солі.

    * * *
    Черкнувши крилами об місяць,
    прошелести небом
    спадаючим летом птаха.


    * * *
    Приборкати середнього пальця –
    досить вишукана річ
    для екстраваґантних.

    * * *
    “Я тебе з’їм”, –
    компетентно сказав вовчик.
    Зайчик, піднімаючи чарку гіркої:
    “Вздроґнєм!”


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.14) | "Майстерень" 5.5 (5.21) | Самооцінка 6
    Коментарі: (3)


  32. Валентин Бендюг - [ 2007.10.30 13:28 ]
    махтумкулі фрагі
    Доле! Отямся, доле!
    Темно. Вогонь почах.
    Серце моє з болем
    Хлипа в твоїх руках.
    Мертвим в землі тісно, -
    Доле, тут трупи всі!
    Душу забрала, тіло
    Ріже твій гострий ніж.
    Доле, ти хижим вовком
    Виєш: луна - пустка...
    Дим чужинецьким шовком
    Землю мою спутав.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.24) | "Майстерень" 5.5 (5.03) | Самооцінка 6
    Коментарі: (1)


  33. Ванда Савранська - [ 2007.10.30 12:46 ]
    * * *
    Я через дотики і подих
    Впромінююсь в твою природу,
    Невпинно підкоряюсь полю
    Твоїх печалей, твого болю.
    О, як пронизливо пече
    Благальна німота очей!
    О, як нестерпно в груди б’є,
    Мов дзвоном, дихання твоє!
    Як сипонули ненавмисно
    Цілунки зірваним намистом….
    07.2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (3)


  34. Тетяна Дігай - [ 2007.10.30 08:13 ]
    * * *
    "Заворожи мене, волхве" Т. Шевченко.

    О, волхве, ти мене заворожи
    Бодай на дрібку сеї миті, на межі
    Добра і зла, землі і неба, спеки й зливи...
    О, волхве, ти мене заворожи.

    Коли Адам ще не придумав слів,
    На pianissimo розкошував пан Спів
    І вдвох із тишею брав у полон се диво -
    Поезії тремке палюче сниво,
    А вітер з листя плів ажурні міражі...

    Хоча б на дрібку сеї миті, на межі,
    О, волхве, ти мене заворожи!
    1970 р.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.27) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (3)


  35. Василь Симоненко - [ 2007.10.29 22:51 ]
    ***
    Там, у степу, схрестилися дороги,
    Немов у герці дикому мечі,
    І час неспинний, стиснувши остроги,
    Над ними чвалить вранці і вночі.

    Мовчать над ними голубі хорали,
    У травах стежка свище, мов батіг.
    О, скільки доль навіки розрубали
    Мечі прадавніх схрещених доріг!

    Ми ще йдемо. Ти щось мені говориш.
    Твоя краса цвіте в моїх очах.
    Але скажи: чи ти зі мною поруч
    Пройдеш безтрепетно по схрещених мечах?


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (2) | "Вірш читає Ярослав Нечуйвітер (1 mb);"


  36. Василь Симоненко - [ 2007.10.29 22:08 ]
    ***
    Виє вітер, довго виє, навіть слухать обрида.
    Ходить байда споконвічний та у вікна загляда.

    Ну чому б тобі, приблудо, не заснути уночі,
    Не погріть старечі кості в димарі чи на печі?

    Я не сплю — мені й не диво: я ж не вітер — чоловік,
    Помитарствую, поб’юся та й засну колись навік.

    Але ж я не спати — жити! Жить і мріяти люблю —
    Через це у довгі ночі не вилежуюсь, не сплю.

    Ну, вгамуйся, клятий вітре, не стогни та не хрипи,
    У моє вкладайся ліжко і за мене там поспи.

    І зітха тужливо вітер, кулаками в шибки б’є:
    — І мені,— кричить,— кохання також спати не дає.

    Я давно про зірку мрію, світлу зіроньку одну,
    Але як не дму, не вію, а до неї не сягну.

    Тож ходжу я в довгі ночі та зітхаю знов і знов,
    Їй пісні сумні складаю про сумну мою любов.

    16.03.1961


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.73) | "Майстерень" 5.5 (5.79)
    Коментарі: (1)


  37. Ганна Осадко - [ 2007.10.29 14:35 ]
    Ангіна
    Чекати по черзі: канікул, снігів, Миколая…
    Різдвяна зоря догорає. І світ догорає –
    Такий різнобарвний! Такий мандариновий ще!
    Гірчичників зграя кислотним вогнем пропече
    Застуджене тіло – бурульок смачне ескімо
    Далося взнаки… Чорно-біле життя, як кіно,
    І очі з-під ковдри – дві вишні – такі,
    як у мами,-
    Пантрують дорослу любов. І любов з голубами
    Злітає до неба – і меншає пляма щомить -
    І падає долу! І в серці незвично щемить –
    Важке усвідомлення часу, минучість одвічна
    Ангіни, дитинства, кохання, холодного січня.
    І тане у горлі знайомий
    гіркий стрептоцид…
    І ліжко тече за водою по річці Коцит…
    І сльози – гарячі. Гарячка налипла плющем,
    Пролізла – прогризла – і ще догризає, і ще,
    І чорне волосся на білій подушці згорає…
    - Ми всі помремо?
    - Ні, маленька… Бо смерті немає…


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (13)


  38. Тимофій Західняк - [ 2007.10.28 23:20 ]
    Коріння роду
    Моя бабуня (царство їй)
    Була поетом -
    Бува до пісні "на ходу"
    Додасть куплета.
    А голос мала чарівний -
    Співала в храмі.
    Господь від неї щось вділив
    Мені і мамі.
    Воно незримо пророста
    Годинно й денно...
    У вчених відповідь проста:
    "Спадковість,гени".
    ***********************
    Я,власне,тут не про талант,
    Не про природу, -
    Як дивно в нас переплелось
    Коріння роду.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.32)
    Коментарі: (1)


  39. Я Велес - [ 2007.10.28 15:47 ]
    Наче листя в гаю, розметає стежки...
    Не незнаній дорозі, за вигоном днів

    Я згадаю цю мить, ніби напад ядухи.

    Що я, трепетом повен, сказати хотів,

    Чи хоч трішки до твого долинуло слуху?

    Наче листя в гаю, розметає стежки...

    Захурделить на вулицях нашого світу.

    Скрижаніє душа – й навіть потиск руки

    За політтям не зможе її відігріти.

    Наволоком розпушений лан по стерні

    Недорідним, убогим віддячує жнивом.

    Загадкові й всуціль нерозгадані дні

    Ми, на жаль, не змогли ознаймити як диво.

    Ми, на жаль, не змогли... Не сприяли зірки?

    Не дали нам у жили небесного струму?

    Поясни ж, поясни. Мені те невтямки,

    Тільки душу надсадно стискає від суму.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.51) | Самооцінка 5
    Коментарі: (5)


  40. Юрій Лазірко - [ 2007.10.28 01:28 ]
    Той у дзеркалі
    На світ нарікати і битись у груди -
    невдячна, воістину крихітна справа.
    Отой, хто у дзеркалі - погляд маруди,
    думок птахівник, що виловлює ґави.

    Вдивляюсь уважно - он правда всезряча,
    то отче обличчя, проникливість світу.
    Очима блукаю, полюю на вдачу,
    приглядуюсь - осінь оплакує літо.

    Впускаючи світло, вітаюся з Богом.
    Вбираючи звуки, наповнюю слово.
    Долають уста безголосся пороги -
    із них, мов крізь лід, прорізається мова.

    Хід вилиць зласкавлює щира усмішка,
    двійник мій сьогодні не йде на відвертість.
    А голос вмира, як прикутий до ліжка,
    та слово, мов птах обезкрилений, мертвий.

    27 Жовтня 2007


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.67) | "Майстерень" 5.5 (5.75)
    Коментарі: (7)


  41. Василь Симоненко - [ 2007.10.26 21:18 ]
    ***
    Гей, нові Колумби й Магеллани,
    Напнемо вітрила наших мрій!
    Кличуть нас у мандри океани,
    Бухту спокою облизує прибій.

    Хто сказав, що все уже відкрито?
    Нащо ж ми народжені тоді?
    Як нам помістити у корито
    Наші сподіваная молоді?

    Кораблі! Шикуйтесь до походу!
    Мрійництво! Жаго моя! Живи!
    В океані рідного народу
    Відкривай духовні острови!

    Геть із мулу якорі іржаві —
    Нидіє на якорі душа!..
    Б’ються груди об вітри тужаві,
    Каравела в мандри вируша.

    Жоден вітер сонця не остудить,
    Півень землю всю не розгребе!
    Україно! Доки жити буду,
    Доти відкриватиму тебе.

    Мріяти й шукати, доки жити,
    Шкварити байдужість на вогні!..
    А якщо відкрию вже відкрите,
    Друзі! Ви підкажете мені...

    15.10.1962


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.73) | "Майстерень" 5.5 (5.79)
    Прокоментувати:


  42. Олександр Некрот - [ 2007.10.26 18:09 ]
    ПОРАДИ «ПСИХ-ОЛУХА» ПАНІ
    Осінь. По вінця налити і випити…
    Бо дозволяють здоров’я й конфесія.
    Потім - комусь би в жилетку похлипати,
    Бо загострилась у пані депресія.

    Вилити нІкому тугу страшнючую?
    Подруги давні також у прострації?
    Чи повважали Вас надто липучою,
    Вдатною тільки на маніпуляції?

    Видно, втомились жилетки Вам вірити,
    Вічно сприймати сердешною жертвою.
    Певне, вже й годі тих подруг вампірити,
    Бути в журбі та нещасності впертою.

    Вирийте з шафи кофтинку, що радує,
    Дозу прийміть вітамінів і магнію,
    Виведіть усміх на губках помадою
    І застосуйте підіть свою магію!

    Не переграйте з «відвички» лиш, панечко.
    Це Вам така терапія легесенька,
    Щоб заглядали якрідше у скляночку:
    Ох некрасивенька Ви, як п’янесенька!..


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.11) | "Майстерень" 5.5 (5.22)
    Коментарі: (10)


  43. Ганна Осадко - [ 2007.10.26 16:23 ]
    А життя назагал прекрасне...
    …А життя назагал прекрасне…
    Осінь листям вродила рясно,
    дикі гуси в ставку – як ряска,
    але ряски уже нема.
    Є вода – сірувато-біла –
    то тумани її покрили,
    і зітхнути воді несила,
    бо стискає її зима.
    Мерзнуть руки синюшні в мене,
    тисне шию кашне зелене,
    от би вирватись з цього тіла –
    і зависнути, наче йог!
    Літаком він увись злітає:
    “Все на світі, Ганнусю, майя!”
    – Знаю, йоже! Ні, йогу, знаю…
    Як і знаю, що добрий Бог
    не залишить – бо що ж лишати?
    Скоро стисне мене в лещатах
    цього світу, цієї хати –
    як комашку у бурштині…
    Ти, що в серці, та поза тілом,
    станеш білим під снігом білим,
    і півподихом – так несміло –
    про Любов промовчиш мені…
    Бо слова – то вода і вітер…
    Так чекати і так любити –
    як вночі під дощем летіти!
    От химера! – і слів катма…
    …Є вода. Є будинків зграя.
    Гуси є – ой, нема! – відлітають…
    Знаєш, друже? Звичайно, знаю…
    І у горлі дере…Зима…


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (11)


  44. Тамара Борисівна Маршалова - [ 2007.10.26 12:03 ]
    Казкова нiч - чотиривiрш


    Небо зорями рясніє,
    Гасне світло по хатах...
    Ніч казки в дрімоту сіє,
    Щоб посходили у снах.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  45. Чорнява Жінка - [ 2007.10.26 11:48 ]
    ***
    Осінь неквапна, як літній китаєць,
    лагідно вислала кленову постіль,
    ставу старого незайманий глянець
    з неба мембраною дихає поспіль,

    і хризантеми елітні парфуми
    знов надихнуть падолистові танці,
    тонко і високо квиліють струни,
    осінь злотава,
    ................Господні ятранці...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (10)


  46. Варвара Черезова - [ 2007.10.25 18:47 ]
    ...
    А ніч така – забутись у коханні!
    Хоч можна в житі чи копиці сіна.
    Шалені зойки, пестощі, зітхання
    і від стерні поколоті коліна.

    Ти НА мені, і ПІД, і У, і всюди
    Такий гарячий, пристрасний і милий.
    Години дві з тобою ще побуду,
    (на більше в тебе вже не стачить сили).

    Отак з тобою спраглі, ненаситні
    за цілу ніч не змарнували й хвильки.
    І я ще тиждень колосочки житні
    вичісувала з голови... й не тільки.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (38)


  47. Тимофій Західняк - [ 2007.10.25 16:40 ]
    Хрищення
    Диво дивне нам зсилає
    Сам Господь, і промовляє:
    «Не лякайсь, мале дитятко,
    Пастир дбає про ягнятко».

    Відчинились брами неба,
    І Отець лицем на тебе
    Вже засяяв: «Ти нетлінні
    Вспадкував дари безцінні!»

    Більш, ніж рідні батько й мати,
    Буде Бог про тебе дбати.
    Під Твою опіку, Отче,
    Ми дитя віддати хочем.

    Щоб воно – земне насіння,
    Новим сталося творінням,
    Вмите купіллю святою –
    Божим Словом та водою.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.32)
    Коментарі: (2)


  48. Юрій Лазірко - [ 2007.10.25 06:25 ]
    Ткаля
    Осінь. Просивінь ткалі на руку -
    серце стуком до згадки приколото,
    вигаптовує згубленим золотом
    на душі журавлину розлуку.

    Килимарнице світла і тіні,
    надмайстрине пташиного леготу,
    не лякайся надмірного скреготу,
    не журися про сльози осінні.

    Над тобою застелена стеля,
    Час піклується - гріх зарікатися.
    Згасне день, станеш в зорях купатися,
    Виглядати на ніч менестреля.

    Погляд босий - стернею промчати.
    Ткале тчи - не скупися на злато ти.
    Диво-тканку на віру розтратити -
    щоб не в холоді Бога стрічати.

    25 Жовтня 2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.67) | "Майстерень" 5.5 (5.75)
    Коментарі: (8)


  49. Тимофій Західняк - [ 2007.10.25 01:00 ]
    Україні...
    Ще розтануть сніги і прокинеться літо,
    І піснями ударять в серця солов’ї,
    І розквітнуть, я вірю, в саду нашім квіти,
    Що їх ніжно так пестили руки твої.
    Не зів’янути їм, незабутнім, довіку,
    Поки родять у серці наснаги жита,
    Поки радість дається і біль чоловіку,
    Поки совість пречиста і пам’ять свята.
    І тоді з забуття,запізніло, нам знову
    Подаровані будуть довіра і дар співчуття,
    В зачерствілій душі озоветься промовлене Слово,
    І в маленьких долонях нестиме надію Дитя.
    Бо зима відступає і крига скресає на ріках,
    Поки родять у серці наснаги жита,
    Поки радість дається і біль чоловіку,
    Поки совіть пречиста і пам'ять свята...


    Рейтинги: Народний 6 (5.36) | "Майстерень" 6 (5.32)
    Коментарі: (4)


  50. Кока Черкаський - [ 2007.10.24 22:59 ]
    Осінь. По вінця налити і випити,
    Осінь. По вінця налити і випити,
    І закусити сирком „Дружба” випите,
    І як пройме організм тепло трепетне –
    Дружно утрьох, не змовляючись, крякнути.

    Хай обивателі в теплому ступорі
    Дивляться ящик, насіння лузаючи,
    Ноги в гірчичному тазику парячи, -
    Ми ж не такі, ми – останні романтики !

    Вітер газету шматує безжалісно,
    Тьмяний ліхтар , як шалений, гойдається,
    Але допоки у пляшці щось хлюпає,
    Можна вважати – життя лупить гейзером !

    А як у пляшці раптово все скінчиться,
    Ми не підемо просити і жебрати,
    Маємо ще одну пляшку заховану !
    Ми ж не абихто тут. Ми – діти осені !


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" 5.5 (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   133   134   135   136   137   138   139   140   141   ...   164