Ти хочеш бути більшим за небо,
що не має краю,
але небо - у тобі.

Ти хочеш бути сильнішим за мене,
але проходиш наскрізь.
Бо як тіло твоє в мені,
так діла твої крізь мене у цьому світі.

Я - це пісня. Почуй мене.

І коли земля хоче бути -
я стаю травою.
І коли вітер хоче бути -
я стаю сопілкою.
І коли я хочу бути -
я іду до тебе.

Я - це пісня. Проспівай мене.

Чи не марно кликати тебе,
жбурляючи скалки Імені
у криве дзеркало цієї землі?
Чи не смішно будувати себе із відлуння?

Але ми - вуста Бога,
що кажуть «нехай буде».

І якщо камінь є в твоєму світі,
а ти-в його,
то чи не єдина мова у всього?


Світ - це пісня. Склади ії!



(листопад 1999, 2 квітня 2000)

Між тобою і мною немає жодної різниці.
Так... в принципі.
Лише скрушно мовчать личаківські янголи
І Горкгаймер, застиглий на восьмій сторінці,
Вже тиждень як...

Істина, хлопчику, вона завжди близько...
Лише простирадла...
Лише шкаралупка
моєї бентежної плоті,
підвішена на тоненьких ниточках пульсу,
смі-ється, гой-дається...

Правда, добре?

Істина, золотце...
Чи ж це всі так:
Думають, що саджають яблуню,
І щиро дивуються, коли вириють домовину?

платівки - крихкі, мов крильця метеликів..
виправдовуюсь - дрібнішаю.
So what?
Гарячим чолом на білому кахелі
Вчуся твоєї нічогості.

Блаженні усмішки цинкових хлопчиків
Тонуть в ранковому молоці новин:
Keep smiling for me...

Ти струнка при дорозі тополя,
Не судилася нам одна доля,
Молодії літа промайнули,
Моя доля твій двір обминула.

ПРИСПІВ:
Очі милі твої, очі карі,
Не ходить нам з тобою у парі,
Не любити, як голуб - голубку,
Хоч у сні будь моя, моя любко.

Ой, наснилось: у літнюю пору
Ніс тебе на високу я гору,
Щоби разом гніздо там ізвити,
Щоб від щастя у небо злетіти.

ПРИСПІВ:
Очі милі твої, очі карі,
Не літать нам з тобою у парі,
Не любити, як голуб - голубку,
Хоч у сні будь моя, моя любко.

Я із літ молодих на хвилину,
Наче пісня, до тебе прилину,
Тополиною серця журбою,
Будь, кохана, хоч в пісні зі мною.

ПРИСПІВ:
Очі милі твої, очі карі,
Не співать нам з тобою у парі,
Не любити, як голуб - голубку,
Хоч у сні будь моя, моя любко.

Сонм невостребованных мыслей
Наружу рвется из тюрьмы.
Поэта не смогли возвысить
Всего лишь блестки в стане тьмы.
Но что поэту возвышенье,
Коль глухи люди к голосам,
Зовущим мыслить? Век ’тупенья.
Покрытым плесенью строкам
На желтых пагубных страницах
Готовы зрение отдать
Читатели. На глупых лицах
Не бродит дум глубоких рать.
И что ломиться в толщи камня,
Объявших скудные умы?..
Но я продолжу мыслей пламя
Бросать из узких стен тюрьмы.

Кульбаб’я трави – справжні,
вже вечір слухає сповідь…
На Сонці, наче на баржі,
День запливає за обрій.

Зелені шишки ялиці
на брунатний змінюють колір…
Над дверима щоночі сниться
кінське копито підкові?

Проходять дні, минає час,
за днями день - життя спливає...
А я, неначе й не живу,
спокою у душі шукаю.
Але ж вона все тріпотить,
немов пожовклий лист від вітру,
плекає мрії й сподівання,
леліє у майбутнє віру.
А серце стомлене щемить
від болю втрат і нелюбові,
воно колись також кохало,
купалось в променях любові.
Пройшов той час,залишився лиш слід
і укривають серце спогади - примари,
життя вирує і проходить повз,
я ж на його узбіччі і без пари.
Чому завжди я згадую ту мить,
коли могло все статися інакше?
Ти знов приходиш в мої сни
і кажеш : " я люблю..." - спитатись: " нащо? "
Мені вже байдуже до моїх снів,
до того, що із нами стало,
лише б до серця знов прийшла весна
й кохання в ньому знов завирувало!

Любове моя, де ти є?
Як довго я тебе чекаю.
Твою присутність десь у світі
Своїм єством я відчуваю.

Тобою я щодня живу,
І сплю я снами лиш про тебе,
З тобою на молитву йду
І просинаюсь я для тебе.

Самотність подругою стала,
Розрадницею - тиша ночі.
Та далі так мені не сила,
Без тебе жити я не хочу.

Прийди до мене днем новим,
Пташиним співом,вітерцем весняним.
Постукай в серце і у ньому оселись
Назавжди, вірним й неземним коханням.

ти зрадила своєму щастю
ти погубила замок мій
твердиню радости й кохання
і цитадель моїх всіх мрій

та я його знов відбудую
міцнішим зроблю його я
тоді ніхто вже не зруйнує
я мріям дам нове життя

я стінами їх обгорну
і непристувними валами
від твоїх слів їх захищу
й довкола земету снігами

так щоб ніхто не міг і знати
що робиться в душі моїй
що можу щиро я кохати
що сповнена вона надій

надій на краще, на майбутнє
на радість і на співчуття
щоб просто відчувати сутність
незнати болі й каяття

П’янкі вітри співають серенад,
Весна між зелень вилила парфуми,
І зав’язь прикрашає пишний сад,
Заходить радість у журливі думи.

Струнка акація і язьміру кущі
У серце влили чару весняного,
Любов’ю марю зранку і вночі,
Тебе у мріях бачу лиш одного.

Яркі дощі веселками цвітуть,
Весна до літа лине на гостину,
А я до тебе прокладаю путь,-
Тобі дарую пісню солов’їну.

Струнка акація і язьміру кущі
У серце влили чару весняного,
Любов’ю марю зранку і вночі,
Тебе у мріях бачу лиш одного.

Сп’яни, сп’яни, акаціє, мене,
Приходить літо росами густими,
Нехай любов довіку не мине,
Залишить наші душі молодими.

Струнка акація і язьміру кущі
У серце влили чару весняного,
Любов’ю марю зранку і вночі,
Тебе у мріях бачу лиш одного.
* язьмір - жасмин(місцевий діалект)

Я часто приїжджаю в це село
І воду п’ю з криниці у сусіда.
Давно нема того старого діда,
Що зустрічав на призьбі. А було ж:
Сідала поруч під гіллям кислиць,
І все ставало просто і чудово.
Точилась тихо річечка-розмова,
Похитуючись хвильками дрібниць.
Проходили сільчани повз паркан:
– Ну як живеться, діду?
– Та нівроку.
І дивиться замислено впівока,
Як біля хвіртки крутиться Полкан.
Це так природно: осінь у дворі,
Пташиних зграй звучать останні сурми,
Бринять вночі дощу прощальні струми,
І тужать наодинці явори.
Живе тепер у хаті тій біда,
Не спалахнуть вогнем в садку суниці,
А в тій старій сусідовій криниці
Вже й не така смачна тепер вода.

Хто ввечері журбу збирає,
Убравшись ходить по садах –
Не впізнано здіймає страх,
Зриває біль. А ви іще,
Поранившись, їсте терніє.

Убравшись чорно, сходять вам
Небачено не милі зорі
І небо,
З своїм розгніваним лицем,
Здається також хоче крові.

На шибці крапельки дощу,
Неначе сльози
Це небо плаче досхочу
У літні грози.

В житті виплакуємо ми
Безликі хмари
О, як подібні до сльози
Дощу примари.

Не рятують ніякі ремедії,
Ліки видихались, як вино…
Ситий зоряними Ведмедями
В собі згублений астроном.

І по рельсах свого Молочного –
Як лунатик в сліпе вікно…
Так далеко від дому отчого
Сон десятий пропустить знов.

Сам – безпомічний в тьмі гороховій
Забуває слова молитв,
Зорі – хліб йому, небо – Бог його,
Не за інших нутро болить,

Дні – колючим самотнім поступом…
Астроном в цю пору хмільну
Зуби зціпивши, з болем фосфорним
Оголосить Землі війну.

Через терни – до граней зоряних!
Тіло: клітка! Душа: лети!
Світ, своїми ж руками створений
Зруйнувався до пустоти.

Мандри з мантрами переплутано,
Все розходиться уночі…
З Водолієм, Хрестом й Трикутником
Астроном назавжди спочив.

Подаруй мені усмішку, друже.
Яскраву, як сонце.
Солодку, як мед.
Пригости мене поглядом мужнім.
Повним світла і віри,
де вітер не дме.
Де ні сумнів крихкий, ні тривога
твого серця
не зранить у мить самоти.
Неможливе - можливе у Бога,
якщо хочеш так ти,
лиш повір у це ти.

Лежать між нами довгі кілометри.
Хтось не повірить, а для когось – диво:
Я відчуваю через власні нерви,
Коли сумуєш, а коли – щаслива.

Дрімота ніжно сповиває тіло
І думка лине ген у даль босоніж:
Ти ще не спиш, а начебто хотіла?
То не біда – іду тобі на поміч.
Лягай зручніше, опусти повіки –
Я розчешу твоє густе волосся
І прочитаю казку замість ліків.
Ти щось казала,
Чи мені здалося?..

Отож, послухай,
Звісно – про кохання,
Про нелегку, але щасливу долю,
Де почуття палкі і нездоланні,
Бо Їм під силу з’їсти купу солі,
Чекати довго і терпіти злидні,
Лише для того, щоби бути разом.
- Ти вже заснула?
Снів тобі – блакитних...
А що там далі –
Слухай іншим разом.

Збирає мама роки-намистини –
Прикрасу, яскравішу від зірок.
Нанизує на ниточку перлини:
Дитячий щебет і найперший крок.

І «…донечки, та ви ж не лобуряки!»,
Й закоханості перший бурелом.
І рідні очі, сповнені подяки,
За допомогу словом і крилом.

Є намистинки радощі-надії,
Є прикрощі, печалі та жалі.
Оці рожеві – то здійснились мрії,
А ці солоні – зійдуть у ріллі.

Так дні за днями – доля в перевеслах.
Який яскравий і тугий разок!
І сонце на твоїх щоках стрічає весни,
І у твоїх очах цвіте бузок.

Вдягни, рідненька. Ти така красива!
Як ранок в росах – молода і світла.
А те, що є вже й намистинка сива,
То ж, мамо, айстра у саду розквітла.

І сум з душі тепер куди й подівся,
Бо обіймають знов дитячі ручки.
Поглянь, і скарб твій знадобився -
Намисто-щастя одягли онучки!

Наш літак утомився і падає вниз, наче бомба.
Не шматує він крилами хмари, лиш квилить про втому…
А за шклом, мов сиґнальна ракета, виблискує місяць,
Вниз летить наш літак, бо лиш там він знайде собі місце.

Крига, чхавши на літо, скувала посадкову смугу,
Майже пошепки рохче двигун - він тікає від туги.
Стежать хмари так пильно за нами. Так хочеться спати.
І у вуха пілот (де ж ти, тишо?) напхав собі вати.

Наче з кляпом у роті, хриплять реактивні турбіни,
Розгойдало літак - так у люльці колишуть дитину.
І зима не зима. І весна не весніє - це літо.
Ми униз летимо. Я - сміюся. Так можуть лиш діти.

забуте кохання
розбиті серця
хвилини мовчання
роки каяття

ми просто сховались
ми просто втікли
від всіх відірвались
від себе не змогли

ми кажем що любим
і віримо в це
та ми не забудем
бо це ше не все

хоч далі живемо
й сміємося ми
та клітки куємо
для тієї журби...

і знову ми брешем
що далі живем
та ми все переможем
та ми все це пройдем!

найтяжче витримати це
коли ти просто не живеш
коли слова твої зникають
і значення своє втрачають
ти зрозуміла все для себе
небуду я міняти це
бо допоможе мені небо
душа ж твоя нехай цвіте
я в стороні це все побачу
і мовчкиу кутку поплачу
бо це все правда
ти це знай
якщо ж нехочеш забувай

*
Діждавсь тебе, медовий місяць травень.
Вже приміряє білу сукню
Ніч,
Щоб скласти Дню
Щасливу рівну пару.

Вірші виношую в думках,

Їх не записую відразу.

Мов павутиння – строфи, фрази

Мій мозок обплітають... Жах,

Сум і любов у тих віршах,

Розчарування і надії,

Інакше жити я не вмію.

Літаю в кольорових снах

Та посміхаюся зустрічним...

А рими, наче птахи, в даль,

Несуть мій смуток і печаль.

Та знаю, що ніщо не вічне.

Реанімація душі – мої вірші...

ми напишемо кіножах з елементами "Санта-Барбари"
ви вдасте, ніби не рознюхали в цьому автобіографічності
поки я забиватимусь в кут - ейфорійно оголиш камеру
ейфорійно оголиш все, що стосується еротичності
до моєї м'якої шкіри твої вгострені цвяхи просяться
ти не любиш оцих благань і хуткіше втромляєш коренем.
мов гидотний пластмасовий пупс, я слухняно збираюсь в посмішку:
"Як твій день? як робота?", - правда ж ми один для одного створені?!!
запідозриш мене в таємницях і шукатимеш їх бульдозером
у моєму гарячому череві, приколисуючи скоромовками:
"Де ж ти, стерво, могла їх подіти"... і отак, без жодного доказу
ти згребеш мене і застрочиш дооовгим швом "назад голкою".
сірником і каністрою гасу ти розпалиш коханню вогнище
жаром випалиш на плечах в мене код інвентаризації
мов акторка із кліпів Менсона, я шипітиму: "Ні, не боляче!"
і якщо не поїду геть - не минути нам ампутації...
ми напишемо кіножах - ctrl+c / ctrl+ v із нашого
стосункового протоколу, всеодно не повірить публіка
"Все фантазія та алегорія" - скажуть критики з прісним надихом.
ви вдасте, ніби не рознюхали...
...ми на черзі напишемо мультика!

Вже у тебе сивина.
А в мене – зачіска
на манір капелюшка.
Кожного ранку
звичайним коліщатком
Я поновлюю хід
механічного годинника.
А ти спостерігаєш
падіння пісчинок
На дно пісочного.
Якщо помітиш особливість
нервового трепету
У зухвалості моєї зачіски,
У мене виникне здатність –
Перехитрити Закон Земного
Тяжіння:
Повернути кришталь твого часу
На початок.

Я шел на дно, подобно камню,
С пробоиной в борту («Титаник» курит) –
Я зацепился за сучок на берегу…
Или толкнул коварный кто-то в спину?
Неважно! Я утопленник. Невольно.
Случайно! Не хотел я утонуть.
Но так бывает: происходит чаще то,
Чего ты меньше ожидаешь. Правда, подло?
И я мог вывихнуть ту руку, что толкнула,
И я мог выкорчевать сук на берегу…
Но третья сила бросила бы в реку
И легкие наполнила водой.
Теперь я мертвый, вспухший, скользкий, злой…

Тихо тихо падали зорі
ніжно вірно палали вогні
тільки серце чуєш серце
говорило говорить люблю

Може десь приходить сонце
може десь тече роса
але мрійне мрійне серце
скаже ти одна моя

Знову проходять роки
знову у серці вогні
знову до тебе я лину
знову складаю вірші

Як це усе банально
говорити казати люблю
тільки для серця серця
це ніжна надія ау

Ау-ау двох сердець
ау-ау вони скажуть люблю
ау-ау знов в темноті
я відчуваю ти відчуваєш
ЛЮБЛЮ

Напишу пісню для тебе
напишу пісню для серця
напишу ніжність в віршах
нехай думають що я птах

Відчуваю відчуваю лечу
туди де глибокі скали
ніжні мости
відчуваю відчуваю лечу
туди там де цілувалися ми

Відчуваю відчуваю лечу
туди там де
синє море вільні птахи
відчуваю відчуваю лечу
туди там де
розлучилися ми

Відчуваю відчуваю серця біль
Відчуваю відчуваю всі вогні
Відчуваю відчуваю яка різниця
серце моє птах летить у вічність

Подивись на небо
відкрий серце
а можливо неважливо
тінь сміх між

З вересня з березня
з тихого шелесту

Смієшся
важливо
можливо
так просто літати
тебе обнімати

і бачити і чути
тебе збагнути
і відчувати
серце твоє кохати

Ну відкрий ну відкрий серце
сонечко моє любе одне
знаю знайдеш серед білого неба
чуєш чистіше весни

Найніжніше наше кохання
найчуттєвіше вірне одне
навіть серце кричить інколи
коли не має її тепер

Відкрий я відкриваю побачиш одне
пусте і пустотне серденько моє

ніжне і добре
чисте й просте

І сонце і вітер і квіти ми
надіслані світлом простої весни
я знаю ти знаєш з тобою ми
вічні серед всіх білих днів

Закликаю тебе зірко
дай тепла у серце знов
закликаю тебе вітер
вій як можеш знов і знов

Чому кожен раз шукаю
тебе у зірках знов і знов
бо тебе найбільше люблю
ти моя життєва кров

Тебе я відкрию зорею
тебе відкриваю люблю
тебе відшукаю в небі
ти моє найкраще серце

Ну чому ну чому там десь вітер
знов гарцує у небі зірок
лиш тебе одну я люблю
лиш тебе одну знайду

Намалюю на дивному небі
напишу на білих листках
розкривайся ж ти моя мила
найчуйніша і добра душа

Розкривайся і може знайдеш
у небі у серці вогні
розслабляйся і думаю вітер
намалює всередині сни

Ну чому так буває іноді
знов стою серед білої мли
і серце окутує іній
найчистішої доброї гіркоти

Надіюсь на сонце на вітер
всередині моєї пустоти
тож прийди до мене кохання
гірке і чистіше простої сльози

І тебе я згадую буває
серед безлічі пустих ночей
моя лікарко зимова
моя наречена чистоти

І тебе я згадую і знаєш
котяться гіркі прості вони
ні не на лиці багріють рясно
в серці - там всередині душі

Плачуть і течуть по скроням
теплої і ніжної душі
моя лікарко зимова
ну кого лікуєш ти

Ну кого лікуєш чуєш
серед нічної пустоти
згадаю дівчину чудову
краплинку ранньої весни

О моя лікарко зимова
і знову ти приходиш в сни
моя усміхнена чудова
і серце зігріваєш ти

Не знаю і не бачу світла
крізь тьму важких отих ночей
моя ти лікарко чудова
прийди і серце моє забери

Як згадаю так і б'ється
серце мойого життя

як згадаю так і знову
серце тукає з тобою

Як згадаю то на хвилі
я біжу у небеса
як згадаю - знову мила
ти моє усе життя

Може не покличеш близько
не пригорнеш до коханої руки
та я вірю чуєш вірю
в ті далекі теплі дні

Твоїх дотиків люб'язних
твоїх ніжних слів палких
те що було не повернеш
тебе згадую в ці дні

Ну чому ти не зі мною
ну чому ти десь у сні
я сьогодні знаєш завжди
згадую ті теплі ніжні дні

Знаю - не повернешся назавжди
знаю не плекай надій
моя мила моя люба
серце спогадами обігрій

Знаю будеш палко палко
знов дивитися у сні
знаю добре ніжно й рясно
серце віддаватиму тобі

Моя дівчинко лебідко
ти прости мене якщо
серце зможе
разом й близько
будь зі мною дивний сон

Відпускай лети ти кажеш
відчувай яскравість барв
ті що звились тут назавжди
відчувай і обнімай

Обнімай назустріч долі
обнімай на самоті
відчувай як промінь серця
тут мерехкотить вночі
відчувай як запах літа
знову пригорнувся до щоки
відчувай як білі квіти
знов лоскочуть біля губи

Відчувай лети у небо
відчувай лети у сміх
там де серця - дві лиш долі
де зустрілись на самоті

І тобі вже не розкаже
навіть не прошепотить
добрий сильний вітер неба
відчуваєш вже бурлить

В серці ніжності адреналіну
в серці свіжості весни
добре якщо можеш
відчувати всі свої краї

Серця волі і жорсткого стану
вірності і дна небес
відчувай як любить серце
відчувай як розрива усе

Білим порошком надійним
замела навкруг зима
я до тебе ти до мене
знову кричимо ура

Знову кричимо ми будем
знову кричимо назавжди
знову не забудем люблю
знову віддамо всі барви

Ніжних сутінок ранкових
ніжних знов грайливих двох
знаю ми ніколи не забудем
цих прекрасних добрих двох зірок

Що сіяють серед неба
там мерехкотять в ночі
знаю я ніколи не забуду
сонця суміш - твої губи

Знаєш я ніколи не забуду
те що ти мені знов кажеш
знаєш в серці знову хвилі
розривають так як завжди

Чуєш- тебе не забуду
знаєш серцем відчувають люди
і кричать біжать назустріч
відпускають в світ всю тугу

Знаєш - я тебе вже не забуду
навіть через тисячі думок
знов навколо - там десь люди
ми з тобою знов летимо до зірок

Проклять образи дивної сльози
знов прокотилась по твоїм лиці
і вітер й небо здобуваєм
коли кохаєм лиш кохаєм

І знову й знову лиш летять
й плачуть добрі теплі віки
до нього ти сьогодні знов прийшла
тож не ховай свого тепла

Відчує і побачить відчай
лиш той кому ти є дана
тож плач лебідко теплі сльози
та все ж не виплакай до дна

Тебе він знов не розуміє
ти знову без його тепла
не плач же гірко течією
ти не його
прости
моя

У нього розпускається обличчя
у нього розпускається рука
під кленом тим зеленоквітним
тобі я серце віддавав

Не бачив і не чув
лелек всіх
Що там десь в вирії зліта
тобі я кішечко все знову
на вушка тихо в ніч казав

А я не бачив і не чув
під дубом серця твойого
зростала дивна і важка
любов до іншого весна

І вітер дує проймає
і серце тіло і усе
що в мене було є тоді
ти найніжніша у душі
до тебе я звертаюсь знову
лебідко чуєш вже неново
Розкажу і віддам усе
лиш обійми мене тепер

Твої очі ховаються в безодні
пустого неба грайливих зірок
твої очі хочуть до мене
просто ти їх відпусти

Відпусти і відчуєш
відпусти і побачиш
небо синє зачуєш
і моє серце розірвеш

Пустими зітханнями
ніжними шептаннями
доброю вдачею
людям віддачею

Чуєш моє серце відчуєш
побачиш відлунням прозорого неба
дві річки очей моїх
вечір сьогодні нам треба

Побачити квіти
що ростуть у траві
побачити квіти
що ростуть у ночі
Веселої вдачі
сумної води
дивися ж в мої
сумлінні річки

І відчуєш й побачимо
дивні сплетіння
емоцій бурхливих
як сновидіння
до мене ти квітко
до мене пливи
моє своє серце
щасливим живи

Тебе сьогодні відкриваю
як книжку дивних всіх думок
тебе сьогодні приручаю
ти моє серце не розірви

Як дивні білі лебеді
по тихім вітрі ми пливем
як чесно вірно жертвенно
сьогодні ми живем

І так все дивно
весь всебілий світ
і так чарівно
вечір знов притих

Десь притаївся заполіг
і ніжність відчуваєм вдвох
влітаєм ми на крилах щастя
в країну радості і мрій

Відкривай лети лети
ти для мене сонце й сни
найкласніша серце й ніжність
ти моя вірніша світла

Підійди до мене ближче
обніми щиріше ліпше
серця ніжна одна сльоза
ти світліша сонця весна

Підійду до тебе ближче
обніму щиріше світла
хай летить до тебе я
віддаю своє життя

Намалюю для тебе квіти
твоя музика як світло
теплих вражень сонця і сни
ти моя одна лиш ти

Крізь думки веселих мрій
в край надій зітхань і ти
наперед вірніші серця
ми летим сьогодні перші

Здобувай і обніми
відкривай і пригорни
найвідоміші з усіх
віра ніжність теплий сміх

Я до тебе підійду так тихо
адже люблю тебе ніжно
музика чарівна в серці
ти одна ти наречена

В серці заспівають квіти
моя ніжна ніжна світла
мої очі знов крізь грози
не забуду ніжні сльози

Крізь тумани дивних слів
гордості моїх вітрів
всіх надій одна весна
там де ти завжди сльоза

Падала падала осінь на груди
листям пожовклим лісовою смугою
знову вдихалось повітря у ніс
і відчувався дивний каприз

Серце як сонце злегка палало
щось таке дивне відчувало
мрії і сонце у щирій душі
ось що потрібно сьогодні мені

Добрий і ніжний стук артерій
десь шепотів під серцем моїм
вже відкриваю серця каприз
це розкричались всі всі мрії

До тебе я прийду крізь грози
сльози великих всіх сплетінь
зв'язків простої долі
найкращих в світі теплих днів

Нехай жбурляє вітер в спину
комками дивних завихрінь
лечу на крилах щастя мила
відкрий же серце радості і мрій

Нехай ніхто не знає як
відкрилось серце наше нам
простих вітрів одні гаї
давно гуляєм я і ти

Я не дивлюсь у вирій неба
він знов кружляє в мене в серці
чомусь так ніжно і люблю
в душі кричало знов ау

Ти підійди до мене ближче
розглянь ранливі очі вій
сьогодні знов крадусь крізь ночі
веселих добрих тихих мрій

І зорепадом і думками
просочене моє єство
я підійду до тебе мила
найкраща ніжна сонечко

Хтось там надворі відкривав
серця надію і печаль
хтось там дивився в небеса
в них він побачив ти і я

Десь там на зорях видно сніг
він відкриває тисячі доріг
думок і зорепадів ніч
сьогодні ми одні одні

Чомусь так весело і щиро
хтось пригортав до себе мило
і знов дивився в тишину
казав - люблю люблю люблю

Твоє ім'я твої слова
з них я малюю свої серця
і не важливо що уже давно
не бачив серця сон

Коли тебе малюю
ніби сонце сходить
сьогодні ніжнсть в серці
і може більш ніколи

О серце чуєш мене прости
якщо щось не те буде
ти знаєш хочу бути чесним я
надіюсь в мене це виходить

Дивився я на тебе просто
дивилась ти на мене просто
я думав про своє розумне
ти думала про своє мудре

Юна дівчинка весна
всього хотіла ти
тож ти роби що хочеш ти
напевно права ти

Всерівно ніби кожному своя
весна ім'я своя доля

Тебе зустрів у поїзді
повірив твоєму ніжному поглядові
і більше не хотів роздумувати
лиш плисти ніжними думами

Ти виявилась не такою простою
і серце не віддавала без бою
простого такого матеріального
світу нашого кримінального

А я дивився на тебе
в твої очі глибокі
в них бачив пустоти
і серця недовірливого чесноти

В них падав і падав знов я
і линув і канув в небесні гаї
жаль що так срімко час
від нас кудись тікав

Сьогодні я пустий як трубка миру
простого й доброго життя
де кожен чесний вносить свою крихту
у світ крутящого часу

Серед світів одному вірю знов
там де є щастя радість і любов
з тобою розум буду знов
свідомість вірність й добрий сон

Не бачу доброго жалю
не вірю і в безчестя я
лиш пригорнути б мені ту
надію віру серця суть

Крізь зорепади всіх зірок
давно не бачив серця звук
веселих капсул цієї весни
що буде добре з серцем моїм

Проходить день проходить ніч
і серце змучене уже
тобі якоїсь пісні чи вірша
все ж складу складу я

Вже розфарбовані всі візерунки там
надворі майже навесні усі
здається вкрив все знову й знову
той білий сніг простого й доброго гаю

Знов віє тихий і холодний вітер
поміж очей біжить кричить він знов
морозить щоки вії розум
в надії безнадії і сльози

Та ні я не заплачу
ні собою не заплачу
сьогодні гріє серце знову радість
що я тебе люблю люблю

Напиши напиши казали мені
напиши напиши крізь зорі ясні
серце знову мені говорило
а думки сплітались в мірило

Простих зітхань небесної весни
простих бажань там де ми разом я і ти
на небі сонця тихі потічки
казали любиш то собі люби

По осені веселі бджоли
летіли весело у ніч
і серце серце знову пригортало
це почуття адреналін

На шиї на лиці на зорях
котились добрі тихі сльози
казали нам усім й мені
що ще кохання є в душі

Як просто й весело нам вдвом
було котитись по безмежних кручах
простої й щирої весни
життям що називаєм ми

Потухло серце хтось говорить
та ні та ні кажу йому
лиш тільки зрідка дуже сильно коле
напевно ще живі сьогодні ми